автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.04
диссертация на тему: Джеймс Джойс: специфика художественного мира и проблема творческого метода

Полный текст автореферата диссертации по теме "Джеймс Джойс: специфика художественного мира и проблема творческого метода"

со

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАСНЯЩИХ Андрій Петрович

891.62 Д7У.091

ДЖЕЙМС ДЖОЙС: СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО СВІТУ ТА ПРОБЛЕМА ТВОРЧОГО МЕТОДУ

10.01.04 - література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 1998

Робота виконана в Харківському державному університеті

Науковий керівник: доктор філологічних наук, академік АН ВІЛ України, професор Міхільов Олександр Дмитрович, зав. кафедрою історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського державного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського державного університету Скуратовська Людмила Іванівна; кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту літератури НАНУ Кабкова Ольга Вікторівна

Провідна установа: кафедра історії і теорії світової літератури Київського

державного лінгвістичного університету

Захист відбудеться «26» березня 1998 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 03.01.19 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті (320625, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, ауд. 804).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 8.

Автореферат розісланий » лютого 1998 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої рада

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Роман видатного ірландського письменника Джеймса Джойса «Улісс» (1922) явився ключовим твором і відправним пунктом для літературного і загальнокультурного процесу XX століття. Багато найвидатніших митців нашого століття: письменників, філософів, художників, режисерів і т. ін,- відчули вплив джойсівського стилю, творчого методу і художнього світосприймання, а деякі, спадкували діскурс Джойса, стали його учнями. Ось чому говоримо про «Улісс» як про фундаментальний твір в сучасній культурі, який позначив корінну зміну в світогляді людини.

Найчастіше дослідники Джойса цю зміну трактують як ескапічне (переляк перед обновленою техніцированою реальністю і бунт проти неї), а «Улісс», таким чином, наділяється модерністськими ознаками і категоріями,- цим обумовлено надовго закріплене за Джойсом визначення «батько модерністського роману». Постмодерністи, структуралісти, абсурдисти, екзистенціалісти - кожна з літературних і філософських шкіл вважає своїм обов’язком внести ім’я Джойса серед вчителів у свої маніфести. Внаслідок цього можна констатувати парадоксальну безвихідь в великій традиції джойсознавства: «Улісс» добре інтерпретований, але недостатньо досліджений як першотекст.

Релятивістськії ставлячись до всіх інваріантів прочитання «Улісса», автор поглиблюється в філософію творчості Джойса, ідейно-художні процеси - лейтмотиви роману і дії сюжету, щоб прийти до першозмі-сту - суті роману. Абстрагуючись від модерністського і постмо-дерні-стського трактування «Улісса», і дискутуючи з ним на протязі всієї дисертаційної роботи, автор відштовхується від синтетично-асоціаційного задуму і архітектоніки роману і трактує його за допомогою близьких за святоглядно-інтонаційним духом філософій: філософії діалогу М.М.Бахтіна і філософії символізму А.Бєлого.

Довгий час в історії культури XX сторіччя творчість Джойса була прерогативою західного літературознавства, а діалогізм - радянського й пострадянського, і представлена дисертаційна робота дає можливість об’єднати традиції і синтезувати філософію творчості Джойса, Белого й Бахтіна в єдиний діалогічний символізм. Актуальність цього дослідження полягає передусім в тому, що в ньому вперше беззастережно ставиться проблема віднесення «Улісса» Джойса до контексту реалістичної традиції і пошуків домінант для нового етапу розвитку реалізму (за допомогою текстологічних аргументів). Ідейно-художні домінанти діалогічного символізму реалістичної традиції такі: карнавально-профанац-

ійна структура, синтетично-асоціативний метод, який веде до створення символів і універсалій; поліфонічний діскурс, ідейно-художній процес деромантизації вміщують процеси дегероїзації, декреатизації, дено-мінізації й побутування.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблема співставленім і синтезування художнього світовідношення «Улісса» Джойса з філософією творчості Белого і Бахтіна і прочитання роману Джойса крізь категорії діалогічного реалізму до цього часу не ставилася. Джойсівська словотворчість традиційно вважалася модерністсько-ескапічною (К.Х.Пік, Ф.Баджен, У.Дж. Андерсон, М.Магаланер, С.Гілберт, Х.Бламірес, Х.Кен-нер, У.П.Тіндалл, Д.Норрісі К.Фліігг, А.Брюс, Ф.Гаскелл і К.Харт, Д.Кідц, Р.Медтес, Д.Роуз, ІІІ.Градман, Дж.Орр, Т.Спенджер, Дж. Атертон, Б.Бенетон, Дж.Бішоп та інші). Якщо зарубіжне літературознавство говорить про модернізм «Улісса» зі знаком «плюс», вбачаючи в ньому достоїнство роману, то радянська критика - зі знаком «мінус», підкреслюючи недоліки (Д.Урнов, Н.Анасгасьєв, А.Звсрєв, Н.Міхальська, Г.Анікін, Д.Жан-тієва, І.Кашкін, Д.Мірський, Т.Мотильова, Д.Затонський, Є.Корнілова,

В.Івашова та ін.). Пострадянське джойсознавство схиляється до постмо-дерністського тлумачення роману (С.Хоружий, В.Генієва та ін.).

Проте консервативне розуміння «Улісса» як модерністського роману багатьох дослідників Джойса вже не влаштовує, і вони шукають зміст твору від протилежного, в поняттях «анти»: антирсалізму (Т.Уебб, У.Дж.Маккармак, П.Костелло, Д.Кайберд), антимодернізму (У.А.Джон-сен, В.Мерсьє та ін.), і приходять до необхідності розглядання «Улісса» в контексті реалістичних категорій (А.Кеттл, У.Аллен та ін.). Наступний крок до розуміння роману Джойса як діалогічного символізму -пошук в «Уліссі» символів і методу символізації (Д.Дейчес, Е.Вільсон, Р.М.Адамс, Р.В.Вебер). І, нарешті, предостанній етап: перехід від символу до діалогу, дослідження діалогічних взаємовідносин в контініумі роману і поліфонічного діскурсу як нового типу художньої єдності в творі (Л.Електорович, Е.Нагановський, Ш.Бривік).

Традиція співставлення творчого методу та художнього світовідчуття Джойса і Белого розпочалася ще при житті обох письменників (І.Кашкін, Дж.Ріві, Д.Святополк-Мирський), проте велика кількість прихильників джойсобєлознавства лише констатує необхідність визнання конгеніальності творів письменників (Е.Замятін, Б.Пільняк, Б.Пастернак, В.Санніков, А.Старцев, Вік.Єрофеєв, В.Набо-ков, С.Поллак, Р.В.Вебер, В.Вахрущев, Н.Анастасьєв, В.Чалікова, Вяч.Вс.Іванов). Автори значних досліджень, присвячених зближенню імен Джойса і Белого, роблять акцент на різниці та протилежності, а не на спільності (С.Хоружий, А.Воронцов).

з

Питання про роль «Улісса» у формуванні філософії діалогу і розвитку поліфонічного діскурсу в літературі XX століття залишилося до цього часу відкритим, хоча підходи до нього були (Р.В.Керганер, В.Крисінський, С.Г.Бачаров, Л.А.Гоготигавілі). Залишалися невирішеними і проблеми чіткого відмежування «Уліссу» від модернізму через бінарні опозиції ідейно-художніх домінант, межи і суть профанаційної системи цього роману і спостереження впливу карнавальної сміхової культури на творчість Джойса. Не дослідженою також була і символістична структура «Улісса».

В дисертації оновлюється уявлення, що склалося про «Улісс» як про модерністський роман, і знімається балласт штампів й ідеологем, робляться перші кроки до розуміння Джойса як діалогіста і поліфоніста. Дисертація пропонує власні категорії для віднесення «Улісса» до загального контексту антимодерністського, діалогічного художнього світосприйняття.

Об’єктом аналізу у реферованій роботі є ідейно-художні процеси, розгорнуті в «Уліссі», і творчий метод Джойса.

Предметом дослідження є роман Джойса «Улісс» (1922) у спів-ставленні з іншими творами письменника: збіркою оповідань «Дублінці» (1914), романами «Портрет митця в юності» (1916) і «Поминки по Фінне-гану» (1939), а також філософський контекст діалогізму: теоретичні статті А.Бєлого, що увійшли у збірки «Символізм» (1910) і «Арабески» (1911) та літературознавчі роботи М.М.Бахтіпа.

Мета дослідження полягає у виявленні в «Уліссі» антимо-дерністських ідейно-художніх процесів та їх характеристиці, які, спад-куючи реалістичну традицію, через символістичну структуру ведуть до діалогічних взаємовідносин архітектоніки роману.

Для досягнення цієї мети необхідним було висунення та вирішення в процесі дослідження конкретних завдань, головними серед яких є:

1. Порівняння творчого методу і світорозуміння Джойса з системою сучасного для нього модернізму і відмежування творчості ірландського письменника від модернізму.

2. Співставлення ідейного рівня і творчих принципів Джойса з категоріями реалістичного відображення дійсності. Ствердження, що Джойс був послідовником реалістичної традиції, для якої розробив нові форми (вони і роблять його «модерністом» в очах дослідників),- адекватні соціальним умовам початку XX століття і суттєво відмінні від реалістичних форм XIX століття.

3. Пошук ключових понять, що є домінантами як у джойсівській філософії творчості, так і в його художньому світі.

4. Доказ, що творчість Джойса треба співвідносити з конгеніальними йому творами А.Бєлого, а саму джосівську філософію творчості необхідно розглядати у спіставленні з аналогічною їй системою симво-

лізму Бєлого (зокрема у виведенні символізму за межі модерністського світосприйняття).

5. Ствердження, що філософія творчості і художні домінанти Джойса передбачили, а в деяких випадках і безпосередньо вплинули на розвиток однієї з провідних філософій XX століття - філософії діалогу М.М.Бахтіна.

6. Пошук і визначення ідейно-художніх процесів, необхідних для розуміння мети поетики і світовідношення «Улісса».

7. Визначення архітектоніки роману, карнавальні категорії і поліфонічний діскурс у світі концепції М.М.Бахтіна про поліфонічний роман і народну сміхову культуру.

8. Порівняння теорії творчості Джойса із системою символізму Бедого, пошук відповідностей, паралелей та збігів, а також загальної ідейної спрямованост у контексті єдиного й цілісного світосприйняття -діалогічного символізму.

9. Чітка демаркація діалогічного символізму від романтизму і від неромантичних напрямків: містики, «чистого мистецтва» і модернізму.

10. Розглядання на базі аналізу архітектоніки «Улісса» форм взаємовідношення мистецтва і життя, особливо двох головних напрямків: взаємовідповідальності культури і побуту, і втеча від дійсності.

Методи дослідження. У дисертації застосовано історико-функціо-нальний та порівняльно-типологічний метод, а також в їх контексті вироблено ідейно-синтетичний та символіко-діалогічний методи.

Теоретичною та методологічною базою роботи стали ідеї та висновки, що містяться в працях М.Бахтіна, А.Бєлого, С.Хоружего, А.Кет-тла, Е.Вільсона, В.Дніпрова, Х.Ортегі-і-Гассета, В.Біблера, а також філософсько-культурологічні, літературознавчі дослідження інших вітчизняних і зарубіжних вчених, що звертаються до аналізу цієї проблеми.

Наукова новизна дослідження визначається в пропонуванні нових принципів трактувашш «Улісса» Джойса на базі самостійно знайдених і висунутих автором ключових процесів-лейтмотивів, розвинутих в конгі-ніумі роману. Не стільки відкидаючи, скільки критикуючи попередні варіанти трактування «Улісса», автор намагається відшукати в досвіді дасой-сознавства підступи до заявлених нами проблем і абстрагується як від традиції модерністського трактування роману, так і від можливості подати твір Джойса в контексті постмодерністських і структуралістичних ідей, висуваючи власні пріоритети у дослідженні роману системою ідейно-художніх процесів, що реабілітують повсякденність; образ побутовця в очах «високої» літератури і прагнучих за допомогою карнавального сміху оновити культуру, позбавивши її романтико-ескапічних інтенцій.

Навіть при ретельному і досконалому вивченні «Улісса» літературознавство по сей час обходило проблему приорітету побуту в романі,

побоюючись трактувати «Улісс» як твір, що реабілітує образ побутовця, бо завади співвідносило творчість Джойса з «високою» літературою, а повсякденність - з низькою прозою життя.

Дисертаційна робота пропонує переоцінку цінностей в джойсо-знавстві, переакцентуалізацію в ціннісних пріоритетах «Улісса»: вбачаючи головні завдання роману не в безідейній формо- і словотворчості, а саме в системі (діалозі) ідей твору Джойса, при цьому всі формальні інновації і відкриття Джойса розуміються як доповнення і підкріплення ідейно-тематичної структури «Улісса». Таким чином (у повній відповідності до традиції символізації і теорії діалогу) акцент в дисертації робиться не на формальний аналіз, а на ідейний синтез (в тому числі і синтез ідей).

На захист виносяться наступні положення:

1. Специфіка художнього світу «Улісса» Джойса полягає в синергетиці ідейно-художніх процесів, розгорнутих в романі, а саме: дегероїзації, символізації і побутуванні.

2. Спростовуючи уяву, що склалась в джойсознавстві про «Улісса», як про рух від модернізму до постмодернізму, ми приходимо висновку про те, що «Улісс» - рух від реалізму до символізму.

3. Символізм Джойса, успадкувавши карнавальний та поліфонічний діскурси, спрямований до діалогічного світовідношения.

4. Основна ідея-лейтмотив «Улісса»: побут всиновлюс культуру, культура після містичних, романтичних та модерністських пошуків знаходить грунт в повсякденній дійсності - представлена у вигляді сюжетно-тематичної лінії, якій ми дали назву «комплекс Хама».

5. Висміюючи літературні тенденції втечі від дійсності і бунту проти реальності, Джойс стверджує взаємовідповідальність мистецтва та життя.

6. Розмежування Джойса з романтичною традицією і сучасним йому модернізмом виражено в профанаційній системі «Улісса». Уліссівський сміх спрямовано передусім на руйнування пафосу як антидіалогічного художнього прийому.

7. Художній метод Джойса суттєво відрізняється від художнього методу постмодернізму, бо постмодерністські принципи еклектики і фрагментарності протиречать системі символізації (центральній в художньому методі Джойса), що прагне зібрати в єдине ціле всі прояви буття і бачить світ цілісним та взаємодетермінованим. Те ж саме можна сказати і про філософію творчості Джойса - теорію епіфанії.

8. Творчий метод Джойса складається з трьох взаємопов’язаних та взаємодіючих тенденцій філософії творчості, процесу символізації і критицизму творчості. Філософія творчості базується на теорії епіфанії: поетапного розуміння цілісності і гармонічності світу (діалогічної взаємообумовленості всього, що є в наявності та відбувається) і відкриття-пізнання істини.

Символізація складається із поетапного синтезу всіх проявів дійсності з історико-культурним процесом, символу як до кінця здійсненного синтезу і універсали як «всього в усьому».

Критицизм також проходить три стадії: розуміння неможливості самоізоляції, неприйняття всіх самодостатніх явищ і висміювання еска-пічно соліпсистських явищ.

9. Трактовка «Улісса» як роману модерністського суперечлива і обумовлена тим, що критики не в змозі були зрозуміти сміхову архітектоніку роману і прийняли пародії і профанації за серйозний тон, вважаючи, що основна мета творчого методу Джойса - формотворчість, а комізм - другорядний, допоміжний елемент.

10. Творчий метод Джойса і теорія символізму А.Бєлого синергетичні. Мета, спрямованість і стадії в процесах епіфанізації і символізації повністю збігаються. Джойс висміює, а Бєлий критикує містику, романтизм, «чисте мистецство» і модернізм. Джойс писав «Улісс», а Бєлий будував систему символізму саме в оппозицію сучасному їм модернізму.

11. Творчий метод Джойса Бєлого успадкував реалістичну традицію і розвинув її діалогічним символізмом з пріоритетом дійсності і сучасного, інтересом до побуту.

12. Лейтмотивом, що зв’язує творчий метод Джойса з теорією сим-волізма Бєлого і філософією діалогу Бахтіна, є дегероїзація-декреатиза-ція, що розуміється як повернення митця-художника на грунт реальності, як набуття відповідальності перед дійсністю,- самозречення.

13. Джойс «Уліссом» і Бєлий теорією символізму створили взаємодоповнюючий в своїй єдності художній метод, адекватний проявам сучасності (поновленої дійсності), мета якого була прямо протилежна цілям модернізму, а саме: вийти до діалогу, знайти універсали', позбавити літературу ескапічних тенденцій.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані у вузівських лекційних курсах з історії російської і зарубіжної літератур першої половини XX століття, спецкурсах з філософії діалогу і поліфонічного діскурсу в літературі нашого сторіччя, а також при складанні вузівських програми.

Матеріали дисертації можуть бути використані при розгляданні проблем символу і діалогічних зв’язків у творі, проблем філософії творчості і образу людини в культурі, взаємозв’язку мистецтва і дійсності, форм карнавальної сміхової культури, диференціацій монологічної літератури від діалогічної.

Апробація роботи. За темою дисертації зроблено ряд доповідей та повідомлень на кафедрі зарубіжної літератури і класичної філології Харківського державного університету, а також на міжнародних наукових конфе-

ренціях: «Комічне в світовому літературному процесі 20 століття» (Харьків, 1992), «Бахтін і наука XXI століття» (Орел, 1995), «Розуміння і рефлексія» (Тверь, 1996), «Світ культури: людина, наука, мистецтво» (Самара, 1996), «Культура як засіб існування людини в світі» (Томськ, 1996), «Франція та Україна, науково-практичний досвіду контексті діалогу національних культур» (Дніпропетровськ, 1996), «Читання молодих вчених пам’ятн Л.Я.Лів-шица (Харків, 1996), «Взаємодія літератур в світовому літературному процесі. Проблеми теоретичної та історичної поетики» (Гродно, 1996), «Роль інноваційних процесів в розвитку школи» (Харків, 1996), «Становлення відкритого суспільства в Україні: політика, економіка, культура» (Запоріжжя, 1996), «Український цивілізаційний процес від Львівського Ставропі-гіона, Острожської і Києво-Могилянської Академій до нашого часу: духовність, наука, мистецтво, освіта - історія, традиції, сучасність» (Львів, 1996), «Меморіальні читання, присвячені 60-річчю професора А.Ф.Плахот-ного» (Харків, 1996), «Дослідження і вивчення романських мов і літератур у контексті національних культур» (Київ, 1996), «Нові підходи до філології у вищій школі» (Мелітополь, 1996), «Творчість Н.Гумільова в контексті культури срібного століття» (Дрогобич, 1996), «Актуальні проблеми гуманітарної освіти і виховання духовної культури студентів в сучасних умовах» (Київ, 1996), «Культура, освіта, людина» (Москва, 1996), «Культура і екологія молоді» (Хмельницький, 1996), «Актуальні питання лінгвістики та методика викладання іноземних мов» (Харків, 1996), «Толерантність як культурна універсалія» (Харків, 1996), «Достоєвський і слов’янський світ» (Вінниця, 1996), «Спадщина М.М.Бахтіна і проблеми розвитку діалогічного мислення в сучасній культурі» (Донецьк, 1996), «Другі Бахтінські читання» (Вітебськ, 1996), «Сучасні підходи до вивчення національної і зарубіжної літератури в школі й ВНЗ-і» (Могільов, 1996), «Актуальні проблеми вивчення мови і мовлення в міжособистій та міжкультурній комунікації» (Харків, 1996), «Сатира в східнослов’янських літературах» (Польща, Біло-сток, 1996), «IV Гоголівські читашія» (Полтава, 1997), «Другі читання молодих вчених пам’яті Л.Я.Лівшица» (Харків, 1997), «Західноєвропейський модернізм. Рефлекси в болгарській літературі і літературах Центральної та Східної Європи (кінець XIX - початок XX ст. і 20-і роки)» (Болгарія, Вели-ко-Тирново, 1997), «Франція та Украіна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур» (Днепропетровськ, 1997), «Суспільствознавчі науки та відродження нації» (Луцьк, 1997), «Творчість Ігоря Сєвєряніна у контексті культури срібного століття» (Дрогобич, 1997), «Культура у філософії XX століття» (Харків, 1997), «Творче, практичне і критичне мислення» (Житомір, 1997).

Основні положення і результати дослідження викладені автором в 32 публікаціях (перелік міститься наприкінці автореферату).

Обсяг і структура дисертації. Робота складається з вступу, двох розділів, десяти підрозділів, висновку та бібліографії. Основний текст дисертації викладено на 188 сторінках машинопису, бібліографія нараховує 223 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі формулюються мета і завдання дослідження, дається обгрунтування актуальності теми дисертаційного дослідження, представлено наукове і практичне значення дисертації. Представлено огляд критичних відгуків (рецензій, статей, монографій) про творчість Джойса - як радянських, так і зарубіжних авторів. При огляді критичних праць визначені основні підходи до тлумачення «Улісса»: біографічний, коментаторський, структуралістичний, оглядовий та ін.,- що визнаються недостатніми і тенденційними. Пропонуючії власний ідейно-синтегичний підхід до розуміння «Улісса», автор дисертації вказує на внесок компаративістики в джойсоз-навство. Внаслідок аналізу всього масиву критичних джерел робиться висновок про необхідність діалогічного і поліфонічного тлумачення роману через призму поглядів А.Бєлого та М.М.Бахтіна.

Перший розділ, який називається «Художній світ Джойса. Дегероїзація. Символізація. Побутування», порушує проблему ідейно-художніх систем «Улісса» і модернізму, яку автор вирішує за допомогою висунутих ним бінарних опозицій:

1) крайній ірраціоналізм; нівелювання ролі свідомості і мислення, акцент на почуття, інстинкт та інтуіцію;

2) втеча від дійсності в героїзоване й ідеалізоване минуле (пасеїзм);

3) фрагментарність і пуантилізм, які ведуть до хаотичності та руйнування змісту (цілісності);

4) візіонерство як антиаку еггизм і антивербалізм, апеляція до позасвідомих образів (фантазії, іллюзії, галюцинації), тобто до ескапічних переживань;

5) прагнення побудови «нових реалій», максимально відірваних від дійсності, або ж деформуючим її (відмовлення від відповідального вчинку) - безвідповідальність перед сучасним (підкреслена спадкоємністю художніх принципів «чистого мистецтва»);

6) культ митця, гріх гордоти - спокуса богоподібності;

7) як наслідок - надлюдина як змістоутворюючий центр кожного модерністського твору, який є самоізольований та самодостатній;

8) як наслідок - конфронтація амбіцій героїв-самоізолянтів, які досягають антагонізму;

9) патетична серйозність, багатозначна умовність, урочистість та quasi-велич; .

10) містика, надприродність і парапсихологія як ескапічний напрямок втечі від дійсності;

11) аномальний інтерес до психопатології і перекрученням усякого роду.

Ідейно-художні домінанти, на які спирається джойсів «Улісс», прямо протилежні модерністському світорозумінню:

1) синтез розуму і почуття в потоці свідомості (який за своїм методом є символом свідомості і позасвідомості процесів у психіці людини);

2) постійна акцентуація теперішнього часу в історико-культурно-му контексті;

3) цілісність та гармонічність як принципи пізнання світу і створення твору (перші дві стадії в теорії епіфанії);

4) акустичний метод як основа виникнення діалогу;

5) відповідальний вчинок, взасмовідповідальність життя і мистецтва як зруйнування соліпсизму безжиттєвості культури і перший крок до діалогічного світовідношення;

6) дегероїзація і декреатизація, що призводить до побутування персонажів, тобто до відновлення їх повсякденною дійсністю;

7) метапобутовець і вселюдина, образ якого створюється у процесі символізації;

8) пошук діалогу між дегероїзованими образами метапобутовців, зображення персонажів-комунікантів;

9) багаторівнева карнавально-сміхова система, яка складається із пародій, обігравань, профанацій, висміювання та стилізацій;

10) профанація містики, романтики і натуралізму з позиції дійсності й повсякдення;

11) прагнення до норми і природності, до побуту як найбільш нормованої частини дійсності.

Таким чином, ідейно-художній світ джойсівського «Улісса» антимо-дерністичний. Всі образи, всі події, всі наслідки словотворення у романі побудовані методом символізації, а саме: від синтеза до універсали'. Модернізм, як це показує Джойс і як це стверджує Бєлий, є занепадом, розпадом, виродженням. Метод Джойса-Бєлого (діалогічний символізм) ставить за мету синтезування усіх проявів дійсності, утворення символу як до кінця здійсненого синтезу (придбання зовсім нових якостей й змісту, яких не було у сінтезоваїшх вихідних) та прагнення до узагальненості, універсальності. Знайдені універсали' (слова, персонажі, події) не є самодостатніми і самоізольованими, бо між ними відбувається діалог, першою сходинкою до якого стає взаємовідповідальність між універсаліями.

Основні ідейно-художні процеси, що розгортаються Джойсом в «Уліссі» - це дегероїзація, символізація та побутування. Вони взаємозв’язані і групуються на карнавальному сміху (більш за все на профанаціях,

пародіях та обіграваннях). їх мета єдина: деромантизація, повернення сучасної автору культури, яка далеко зайшла у своєму ескапічному модернізмі, грунті реальності й повсякденності. Дегероїзація складається з трьох стадій: демістифікації (висміювання містики й надприродного), декреатизації (розвінчання культа митця) і деномінізації (позбавлеїшя персонажу власного імені для символізації в образі універсали всєлюдини).

Відкидаючи складене уявлення в джойсознавстві про «Улісс» як рух від модернізму до постмодернізму, автор висуває власний критерій: «Улісс» - рух від реалізму до символізму. Символізм, вихований на поліфонії і карнавалі, підготував собою діалогічне світовідношення, а «Улісс» став найважливішою віхою у розвитку поліфонії як одного з провідних діскурсів XX століття.

Розглядаючи проблему «Джойс і Бахтін», автор дисертації приходить до висновку, що Бахтін був добре знайомий з творчістю Джойса і вважав його твори вершиною у розвитку роману як жанру, але за деяких обставин, передусім, ідеологічних і політичних, не зміг включити творчість Джойса в контекст своїх літературознавчих досліджень.

Течія свідомості - провідний художній прийом «Улісса» - розуміється не лише як символ, але і як форма існування в архітектоніці роману процесу дегероїзації. Саме внаслідок дегероїзаційного процесу «Улісс» є не просто сукупністю рівноцінних й однаково важливих для автора голосів, а єдиним цілісним організмом, що складається із почуттів персонажів по відношеїшю один до одного.

Інакше кажучи, «Улісс» - це художній контінуум персонажних реф-лексій і їх співвідношень, який виявляє всі ознаки поліфонічного діскурсу.

Основна ідея-лейтмотив роману: побут всиновлює культуру, культура після тривалого періоду містико-романтичних пошуків намагається знайти грунт в повсякденній дійсності. В контінуумі «Улісса» цей лейтмотив репродуцується сюжетно-тематичною лінією, яку автор дисертації назвав «комплексом Хама»: син бачить батьківське приниження і ганьбу; вихід сина із сім’ї для періоду роздумів, який закінчується розумінням потреби в духовному всиновленні; взаємоношук контакту і діалогу поміж поколіннями, що ведуть до спілкування та взаємопорозуміння.

Сюжетно-тематична лінія «комплекса Хама» в «Уліссі» рефлексує в життєво-побутовій, літературній та богословській площинах наступним чином:

1) прагнучи розвінчання ролі і культу митця, Джойс вдається не лише до декреатизації, але і до автодекреатизації (переміщення авторської позиції в збірці оповідань «Дублінці» виявилося в підтексті, в «Уліссі» - в ирофанаційній системі знижувань та обігравань);

2) Джойс «комплексом Хама» нівелює не саму проблему «батьків та дітей», а її конфліктно-антагоністичну сутність і акцентує безумовну нормативність цих взаємовідносин;

3) образ сина в романі спадкує різні літературні архетипи синов-ності: Гамлету як арехтипу помсти за батька, Ікару як архетипу загибелі внаслідок синовньої неслухняності, Телемаку як архетипу виконання функції голови родини в відсутність батька, Хаму як архетипу прийняття на себе батьківського сорому та ганьби, Христу як архетипу духовного єднання з Батьком та ін.

Аналізуючи профанаційну систему «Улісса» у контексті теорії Бахтіна про народну сміхову культуру і гротескний реалізм, автор дисертації знаходить, що Джойс в романі значно поширює звичайну низку комічних прийомів.

Прагнення мистецтва до життя як нормативної ритмізованої повсякденності, що лежить в основі творчої мети «Улісса», робить роман бсзкатарсісним і безкульмінаційним (ця нарративна ознака приводить в збентеження багатьох джойсознавців). Підкреслюючи повернення мистецтва до життя і протиставляючи його модерністській втечі від дійсності та бунту проти реальності, Джойс критикує і висміює уайльдів-ське «чисте мистецтво» і декаданс. Своїм романом Джойс емансипує і реабілітує образ побутовця. Саме персонажем-побутовцем ірландський письменник протиставлявся модерністським течіям.

Проведений аналіз претензій модернізму до побутовця на прикладі «Повстання мас» Х.Ортегі-і-Гассета виявив, що модернізм ставить в провину побутовцеві: падіння репутації культа героя і надлюдини; висміювання і несприймання романтичної атрибутики; прагнення до діалогу та з’єднанню; вимагання права на власні погляди і позицію.

Розмежування Джойса з романтичною традицією і сучасним йому модернізмом як спадкоємцем цієї традиції відбилося у профанаційній системі «Улісса». Профанація потойбічного і містичного відбувається за допомогою раціоналізації ірраціонального (розумового пояснення) і побутування. Повсякденність позбавляє містику як її жахливого ореолу, так і її елітарності.

Другий розділ дисертації, який носить назву «Творчий метод Джойса. Ствердження символу», починається з аналізу принципів демаркації Джойса від реалізму і модернізму.

Базуючись на аналізі ідейно-художніх процесів, що полягають в основі творчого методу «Улісса», робляться висновки, що символізація, побутування і ідентифікація взаємозв’язані карнавальним сміхом. Щоб досягти рівня символу, персонажу або явищу необхідно зробитись повсякденним (деромантизуватись).

«Уліссівський» сміх, спрямований передусім на руйнування пафосу як узурпацію минулим сьогочасного і десгруктиризуючий елемент в ісгорико-культурному процесі - антидіалогічний і тоталітарний романтичний прийом.

В той же час джойсівська профанаційно-пародійна сміхова система не може бути близькою до постмодерністського світовідношення (як

стверджують сучасні дослідники Джойса постмодерністського напрямку), бо сама символізація, яка прагне об’єднати всі прояви буття і вбачає світ цілісним і взаємодетермінованим, суперечить з постмодерніст-ською еклектикою і фрагментарністю.

Окрім того, ставлячи у центр взаємовідносин людини із світом відповідальний вчинок, Джойс - як і Бахтін, як і Бєлий - приходять до демаркації з романтичною традицією і модерністським та постмодерністським напрямками як «безвідповідальним» мистецтвом. Обираючи відповідальність перед реальністю, автор чи персонаж визнає і робить власними принципами та світоглядом моральні норми дійсності тому, що найбільш нормованою є повсякденність, побут, і саме визнання повсякденності нормою обумовлює реалістичне світовідношсшія і художніїі метод реалізму'.

Релігійне сектантство, масонство і націоналізм профануються Джойсом як носії романтичних категорій, бо робиться ставка на героїчне минуле (гіассеїзм), культ героя-переможця, що пройшов у їх світотво-ренні повну ідеалізацію, а також в силу ксенофобії і самоізоляції.

Творчий метод «Улисса» Джойса складається з трьох взаємопов’язаних і взаємодіючих інтенцій: філософія творчості, процеса символізації і критицизму творчості.

Натуралізм в «Уліссі» профанується як побут навпаки, безпобу-товність, що провокує глобальну безнадійність і песимізм, тобто як реалістичний песимізм. Що в своїх маргінальних проявах нагадує занепад декадансу. Роблячи ставку на антиідеалізацію («± ідеалізацію»), натуралізм є напрямком від реалізму до романтизму, втечею від дійсності, як і модернізм. Щоб спрофанувати і висміяти натуралізм, Джойс доводить його до гротеску: абсурдонатуралізм - абсурдокарнавал -карнавал - повсякденна дійсність.

В джойсознавстві не склалося єдиної думки про творчий метод «Уліссу». Багато хто з літературознавців знайшли в романі романтизм, модернізм і натуралізм. Це неадекватне трактування «Уліссу» пояснюється тим, що критики не мали можливості зрозуміти сміхову архітектоніку твору і сприймали пародії та профанації буквально, розглядаючи комізм як другорядний, додатковий елемент.

Автор дисертаційної роботи приходить до висновку про те, що без аналізу творчих поглядів А.Бєлого, видатного літературознавця, письменника, філософа «срібного віку» і відомого теоретика символізму, неможливе дослідження проблеми «Джойс і символізм»,- тому і розглядає поетику та ідеї «Уліссу» в контексті теорії символізму Белого. В художніх світах обох письменників символізація як процес утворення уні-версалій реалізує мету розіндивідуалізації людини: діалог відбувається між універсаліями, одягнутими в оболонку гротескного тіла, процес

символізації супроводжується і взаємодоповнюється процесами деро-мантизації і ідентифікації. В процесі розіндивідуалізації гротеск переборює ксенофобію і загострює комунікативну функцію.

Правомірне ствердження того, що творчий метод Джойса - Белого спад-кував традицію реалізму і дав їй розвиток, втіливши в діалогічному символізмі на фунті побуту і дійсності. Доведення цієї позиції підтверджується текстологічною аргументацією теоретико-філософських робіт Белого.

Логічна послідовність, за якою розгортає Бєлий теорію діалогічного символізму, узагальнена таким чином:

- старе мистецтво мертве, бо сгатизувалось і самоізолювалось, коли припинило сприймати оновлену дійсність;

- містична і модерністична течії, що протиставляються старому мистецтву, самі безжитєєві, бо пішли по ескапічному шляху;

- повернути мистецтву грунт дійсності може лише світосприйняття, обумовлене розумінням відповідального вчинку взаємовідповідаль-ності культури і життя;

- схожий напрямок повинен піти етичним шляхом до норми;

- зразком етичної норми є побут, грунт якого і повертає культурі символізм;

- претендуючи на адекватність дійсності і універсальність, символізм зобов’язаний синтезувати в собі всі прояви побуту.

Критицизм є частиною художнього методу Белого і Джойса. Вони різними шляхами підходять до загального розуміння символізму: де Бєлий критик, там Джойс профанатор, Джойс художньо втілює мету символізму, Бєлий їх теоретично оформлює. Важливе місце в теорії символізму Белого займає положення символізму по відношенню до романтизму та реалізму: модернізм Бєлий критикує саме як неоромантизм, реалізм символізмом розвивається та доповнюється, при цьому теоретик підкреслює, що в сучасному йому реалізмі символізм не влаштовує антидіалогічність, безчуттєва фіксація явищ і констатація фактів. Зв’язуючи поетику «Улісса» Джойса з теорією символізму Белого і філософією діалогу Бахтіна, автор дисертації приходить висновку про те, що лейтмотивом загальним для всіх трьох є дегероїзація-декреатизація, що розуміється як повернення митця-художника на грунт реальності, як набуття відповідальності перед дійсністю - самозреченням.

Таким чином, Джойс «Уліссом» і Бєлий теорією символізму створили взаємодоповнюючий в своїй єдності художній метод, адекватний проявам сучасності (поновленої дійсності), мета якого була прямо протилежна меті модернізму, а саме: вийти до діалогу, відродити сучасну культуру, знайти універсалі!', позбавити літературу ескапічних інтеицій.

У висновку підведено підсумки дослідження, накреслено можливі напрямки подальшого пошуку.

Основні положення та висновки дисертації відображено в таких публікаціях:

1. Эволюция сатирического начала в творчестве А.Белого и Дж.Джойса // Тези доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції «Комічне в світовому літературному процесі 20 століття».-Харків: ХДУ, 1992,- С. 73-75. (разом з Міхільовим О.Д.).

2. Человек в мировоззрении модернизма // Мир культуры: человек, наука, искусство.- Тезисы докладов Международной научной конференции ученых, аспирантов, студентов,- Самара: СГИИК, 1996.- С. 224-225.

3. Дж. Джойс против иррационализма (реалистическое кредо основоположника модернизма) // Концепція цілісності. Проблема духовності в культурі і нації - Вісник Харківського державного університету -1996.-№ 385.- С. 83-86.

4. Корреляция культуры и быта в континууме «Улисса» Джеймса Джойса // Материалы I Всероссийской конференции «Культура как способ бытия человека в мире».- Томск: ТГУ, 1996 - С. 142-143.

5. Артур Рембо і Джеймс Джойс (джерела модерністського світовідчуття) // III Міжнародна конференція «Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур». 14-16 травім. Тези доповідей- Т. І, ч. II,- Дніпропетровськ: ДДУ, 1996.- С. 93-94.

6. Джеймс Джойс как критик драмы II Чтения молодых ученых памяти Л.Я.Лившица.-Харьков: ХГПУ, 1996,- С. 17.

7. Идейно-художественные параллели в творчестве Андрея Белого и Джеймса Джойса // Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе (проблемы теоретической и исторической поэтики). Материалы международной научной конфереиціиі - Гродно: ГГУ, 1996 - С. 174-176.

8. Владимир Библср, Михаил Бахтин и модернизм (к генезису диалога культур) // Материалы Всеукраинской научно-практической конференции «Роль инновационных процессов в развитии школы».- Харьков, 1996,- С. 86-88.

9. Металингвистика модернизма (М.М.Бахтин и Дж. Джойс) // Система мови та мовна діяльність.- Вісник Харківського державного університету - 1996.- № 386.- С. 65-68.

10. Источник проблемы ответствешгосгав философской этике М.М.Бах-тіша - мировосприятие модернизма // Проблема ответственности на рубеже XX и XXI веков (материалы мемориальных чтений, посвященных 60-летию профессора А.Ф.Плахотного).- Харьков: ХДУ, 1996 - С. 61-64.

11. Диалог диалогических концепций: Х.Ортега-и-Гассет и М.М.Бахтин // Матеріали Міжнародного наукового семінару «Дослідження і вивчення романських мов і літератур у контексті національних культур»,-К.: КДЛУ, 1996.- С. 56-58.

12. Актуальность металингвистики (модернизм - М.М.Бахтин) // Нові підходи до філології у вищій школі: Матеріали Третьої Всеукраінської наукової конференції,- Мелітополь: МДПІ, 1996,- С. 24-25.

13. Творчество Андрея Белого в контексте мирового модернизма начала XX века II Творчість М.Гумільова в контексті культури срібного віку. Тези Міжнародноі науковоі конференції, присвяченої 110-літтю від дня народження М.Гумільова,- Дрогобич, 1990.- С. 24-25.

14. Апелляция культуры к быту в модернизме века // Культура, человек, образование. Тезисы докладов Международной конференции-М.: МГАП, 1996,- С. 41-42.

15. Акустический метод модернизма // Актуальні питання лінгвістики та методики викладання іноземних мов: Тези доповідей наукової конференції-Харків: Основа, 1997.-С. 38-40.

16. Контекст и солипсизм (к проблеме преодоления ксенофобии) // Культура і екологія юнацтва - Хмельницький: Поділля, 1996 - С. 218-221.

17. Дегероизация и проблема толерантности в модернизме начала века // Толерантность как культурная универсалия. Материалы Международной конференции-Харьков, 1996-С. 58.

18.Ф.М.Достоевский и Андрей Белый (от героя к обывателю) // Достоевский и славянский мир. Материалы Республиканской научнотеоретической конференции-Винница: ВГПИ, 1996- С. 17-19.

19. Диалогическое мировосприятие модернизма (М.Бахтин и А.Бе-лый) // Наследие М.М.Бахтина и проблемы развития диалогического мышления в современной культуре. Тезисы Международной научной конференции.-Донецк: ДонГУ, 1996,-С. 97-99.

20. Синхронное времяотношение в литературе XX века // Современные подходы к изучению национальной и зарубежной литературы в школе и вузе. Материалы научно-методической конференции - Могилев: МГПИ, 1996.- С. 64-66.

21. Диалог и аллюзия в литературе модернизма // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації: Міжвуз. зб. наук, пр.-Харків: Константа, 1996,-С. 86-88.

22. «Отцы и дети» модернизма («комплекс Хама») // В кругу времен. Литературный, исторический и философский журнал,- Харьков, 1997.- №1,- С. 47-48.

23. «Мастерство Гоголя» и мастерство А.Белого (попытка преодоления трагедии творчества) ИIV Гоголівські читання. 36. наук, ст.- Полтава: ПДПІ, 1997,- С. 96-99.

24. Литературная критика Андрея Белого: позиция символизма Н Вторые чтения молодых ученых памяти Л,Я.Лившица - Харьков: ХГПУ, 1997,-С. 14-15.

25. Мистика, герой, творец: антимодернизм Джеймса Джойса // Суспільствознавчі науки та відродження нації. 36. наук, пр.- Книга I-Луцьк: МЕДІА, 1997,- С. 169-172.

26. Демистификация символа: антимодернизм Андрея Белого и Джеймса Джойса // Творчість Ігоря Сєвєряніна в контексті культури срібного віку. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, присвяченої 110-літпо від дня народження І.Сєвєряніна- Ч. І.: «Срібний вію> як явище культури (філософія, культурологія, мистецтвознавство).-Дрогобич: ТОВ «ВИМІР», 1997,- С. 90-96.

27. Джеймс Джойс и Марсель Пруст: демаркация внутри потока сознания // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. Тези доповідей у 2-х томах, 5-й частинах.- Т. 1, ч. II.: Методика викладання іноземних мов. Французська література у контексті літературних зв’язків з літературами Західної Європи та зі слов’янськими літературами,- Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1997,- С. 68-71.

28. Зеркало культуры // Культура у філософіі XX століття: Матеріали IV Харківських Міжнародних Сковородинівських читань - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997 - С. 160-162.

29. Проблема «фрагмент/целое» в творчестве Дж. Джойса и А.Бе-лого и в мировосприят ии постмодернизма Н Вісник Харківського державного університету.- 1997.- № 390,- С. 56-59. (разом з Ейгером Г.В.).

30. Слово-символ и образ-символ (деривационная архитектоника произведений Джеймса Джойса и Андрея Белого) // Вісник Харківського державного університету.- 1997,- № 390 - C. 75-77.

31. Антиэстетическое отношение действительности к искусству (постмодернистская версия) // Вестник Харьковского государственного университета.- 1997.-№ 394: Философские перипетии - С. 10-12.

32. Дегероїзація як принцип гуманізації і побутування мистецтва // Людина і мистецтво в гуманістичних вимірах - Випуск IV.- Львів: Край, 1997.- С. 90-110.

33. Творчество больное и здоровое // Творче, практичне, критичне мислення: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Житомир, 23-24 вересня 1997 року,- Житомир: Журфонд, 1997,- С. 27-32.

34. Философия: смерть после жизни // В кругу времен. Литературный, исторический и философский журнал.- Харьков - 1998 - № 1.-

С. 39-42.

Красняіцих А.П. Джеймс Джойс: специфіка художнього світу та проблема творчого методу - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн (англійська).-Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1997.

На підставі аналізу ідейно-художніх процесів, розгорнутих Джойсом в романі «Улісс»: дегероїзації, деромантизації, декреактизації, иден-тифікації, побутування,- робиться висновок про антимодсрністський напрямок «Уліссу». Після визначення творчого методу Джойса як діалогічного символізму стверджується, що «Улісс» успадкував художні принципи реалістичної традиції і розвинув їх в новій, адекватній сучасності формі. Творчий метод Джойса, що складається з філософії творчості (теорії епіфанії), системи символізації і критицизму творчості, необхідно розглядати через призму теорії символізму А.Бєлого. Карнавально-сміхова архітектоніка «Улісса» змушує апелювати до філософії діалога М.М.Бахтіна.

Ключові слова: дегероїзація, декреатизація, побутування, символ, діалог, профанація, деромантизація, епіфанія, символізація, синтез.

Красняіцих А.П. Джеймс Джойс: специфика художественного мира и проблема творческого метода.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран (английская).- Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1997.

На основании анализа идейно-художественных процессов, развернутых Дж.Джойсом в романе «Улисс»: дегероизации, деромантизации, декреатизации, идентификации и обытовления,- делается вывод об ан-тимодернистской направленности «Улисса». После определения творческого метода Джойса как диалогического символизма утверждается, что «Улисс» унаследовал художественные принципы реалистической традиции, развил их в новой, адекватной современности форме. Творческий метод Джойса, состоящий из философии творчества (теории эни-фании), системы символизации и критицизма творчества, необходимо рассматривать в свете теорий символизма А.Белого. Карнавально-сме-ховая архитектоника «Улисса» заставляет апеллировать к философии диалога М.М.Бахтина.

Ключевые слова: дегероизация, декреатизация, обытовление, символ, диалог, профанация, деромантизация, эпифания, символизация, синтез.

Krasnyashchikh A.P. James Joyce: peculiarity of the artistic world & the problem of creative method - Manuscript.

Thesis for a Candidate’s Phylological degree by speciality 10.01.04 -literature of foreign countries (english).- The Dniepropetrovsk State University, Dniepropetrovsk, 1997.

Basing on the analysis of ideological & artistic processes of deheroization, deromantization, decreatization, identification & routinization unfolded by Joyce in «Ulysses» the conclusion as to presence of the anti-modernist trend in «Ulysses» is drawn. On determining Joyce’s creative method as dialogical symbolism the statrment on «Ulysses’s» having inherited artistic principles of the realistic tradition in a new form adequate to the modern one is made. It is essential to relate Joyce’s creative method (which encompasses his philosophy of creative work [the theory of epiphany], his system of symbolization as well as his criticism of creative work) with A.Bely’s theory of symbolism. The appeal to M.Bakhtin’s philosophy of dialogue made by the carnival & laughter architectonics of «Ulysses» seems to be apparent enough.

Key words: deheroization, decreatization, deromantization, dialogue, epiphany, profanation, routinization, symbol, symbolization, synthesis.