автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Экономическая политика Центральной Рады

Полный текст автореферата диссертации по теме "Экономическая политика Центральной Рады"

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Р Г Б ОД

_ На правах рукопису

2 8 МГ 1995 р *

ВОРОНЯНСЬКИЙ Олександр Володимирович ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

07.00.02^- історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 1995

Дисертація € рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії" України Харківського державного педагогічного університету ім. Г.Сковороди.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ Василь Якович Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ТУРЧЕНКО Федір Григорович кандидат історичних наук, доцент ІЩЕНКО Олена Віталіївна

Провідна установа: Харківський державний університет

Захист відбудеться " 6 " вересня 1995 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 053.24.08 по присвоєнню наукового ступеня кандидата історичних наук в Дніпропетровському державному університеті /м.Дніпропет-ровськ, пр. Гагаріна 72 аудиторія 307 /.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розісланий серпня 1995р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент

Л.С.Тутік

\

І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах побудови самостійної Української держави особливої ваги набуье.є вивчення історичного досвіду Центральної Ради, особливо Ті діяльності по закладенню економічних підвалин національної незалежності.

Вирішальний вплив, який здійснює економічна політика уряду на розвиток держави, а в переломні періоди. історії - і на саме 'іі існування, неминуче ставить істориків перед необхідністю врахування цього важливого фактору при дослідженні проблем, пов'язаних з долею першого в новітній історії українського державного утворення. Крім того, вивчення і аналіз основних економічних перетворень, що їх проводила чи намічала проводити Центральна Рада, дозволяє на даній конкретній тематиці розглянути проблему альтернативності історичного розвитку, оскільки Центральна Рада, ставши політичним центром одніє'і з найбільш значних і найбільш розвинених частин колишньої Російської імперії, проводила в умовах тяжкої кризи революційного періоду лінію, яка відрізнялась як від курсу загальноросійського Тимчасового уряду, так і від курсу радянської влади, котра змінила цей уряд.

Ступінь науковоїрозробкитеми. Незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених історії Центральної Ради, немає ні зднієі наукової роботи, котра б ставила за мету висвітлення Ті економічної політики. Разом з тим перші спроби аналізу окремих ;торін економічноі політики Ради та партій, які до неї входили, починають здійснюватись ще за часів Ті діяльності.

Наприкінці 1917 - на початку 1918 років один з керівних діячів Генерального Секретаріату земельних справ Центральної Ради К. Уіацієвич в ряді статей, опублікованих в офіційній газеті "Нова

Рада", здійснив спробу критично проаналізувати стан розвитку продуктивних сил в аграрному секторі України та основні діг Українського уряду, проведені в сфері аграрної політики. В 1920-т роки колишні діячі Центральної Ради, намагаючись осмислив причини Ті поразки, звертають свою увагу і на деякі сторона економічної політики цього органу. В іх роботах зроблено спроб} розкрити формування програмних установок Центральної Ради обгрунтувати ті чи інші Ті кроки в економічній сфері. Однаї здебільшого ці роботи носять описовий характер і написані доситі суб'єктивно, не грунтуючись на глибокому науковому аналізі.

Починаючи з 1920-х років за кордоном виходить ряд праць присвячених діяльності Центральної Ради. Історія Центрально Ради розглядається в них з точки зору боротьби укра'інськогс народу за своі національні інтереси, котрі, в свою чергу, трактува лись авторами досить неоднозначно. При цьому економічна політик! Центральної Ради та соціально-економічна орієнтація партій , щ< Ті складали, не були предметом грунтовного аналізу. Так колишній голова Генерального секретаріату В.К. Виниченко, на зиваючи -недостатню активність Центральної Ради в сфер економічної політики в ряді основних причин краху У НР, практичні не дає не лише аналізу Ті економічної політики, але й не приводит майже ніяких фактичних даних з цієі сторони Ті діяльності./З, Більш чітке розуміння взаємопов'язаностінаціонально-державног будівництва і економічної орієнтації уряду проявляють колишг лідери українських есерів П. Христюк, М.Шаповалта колишні діяч Генерального Секретаріату, професор Укра'інськс господарської академії О. Мицюк./4/. Однак, іх спроби аналіз діяльності Центральної Ради в галузі аграрної політики не носят всехоплюючого характеру, мають вузькопартійний підхід і слуп вали, перш за все, цілям міжпартійноі боротьби, котра відбувалас

іа той час між керівними діячами УПСР і УСДРП. Досить цінною робота Д.Дорошенка "Історія Украіни. 1917 - 1923 р.р.", перший ом яко і присвячений діяльності Центральної Ради. Автор не інше описус основні кроки останньої, в тому числі і в галузі кономічноі діяльності, але й робить спробу дати оцінку цим крокам точки зору іх впливу на процес створення національної держави. Іа жаль, цей видатний український вчений не ставив перед собою авдання грунтовного дослідження історико-економічноі пробле-іатики. Фактичний матеріал, наведений в його праці, не отримав іалежного критичного осмислення, внаслідок чого висновки Д. Дорошенка щодо результатів економічної політики Ценральноі >ади с значною мірою спрощеними.

В історичній літературі Радянського Союзу проблеми економічної юлітики Центральної Ради практично не піднімались; Оцінюючи агальну політику українського уряду 1917-1918 років як буржу-зну та антинародну, радянські вчені не підкріпляли свою точку ору грунтовними спеціальними дослідженнями. З всього комплек-у економічних заходів Центральної Ради називалась лише аграрна юлітика. Іі завданя визначались з твердих класових позицій, при іьому головним критерієм в оцінці результатів аграрної реформи іуло виконання земельних вимог селянства. Так, в фундаментальній юботі М. Рубача аграрна політика Центральної Ради оцінюється :к така, що проводилася в інтересах поміщиків/6/.

Заслугою радянських дослідників цього питання с, перш за все, (етальне вивчення селянського аграрного руху в Украіні та [роцесу переходу земель до рук селянства в період революції 1917 >. Однак при цьому постійно підкреслювалося керівництво іаним процесом з боку більшовиків, що не залишало місця для іисвітлення ролі в ньому Центральної Ради та пов'язаних з нею гісцевих установ.

Фактично єдиним спеціальним дослідженням з дано'і проблеми є один з розділів статті професора Українського Вільного Університету І.Витановича "Аграрна політика українських урядів", в якому автор коротко розглядає аграрну політику Центральної Ради/7/. В цій праці кроки Центральної Ради в сфері земельних перетворень вперше розглядаються як цілісна політика ^урядової установи і дається зв'язок між ними та земельною політикою інших українських урядів революційно'і доби. На жаль, через недостатність джерельно'і бази І. Витанович обмежується розглядом лише основних офіційних документів Центральної Ради

- Універсалів та урядових декларацій, не маючи змоги вивчити діяльність українського уряду по впровадженню в життя аграрних перетворень. Суттєво знизило значення висновків І.Витановича щодо результатів аграрної політики Центральної Ради і те, що він не зміг в достатньому ступеню виявити протиріччя при формуванні аграрного курсу між Центральною Радою та її виконавчим органом - Генеральним Секретаріатом.

Останнім часом інтенсивна розробка дослідниками питаннь, пов'язаних з діяльністю Центральної Ради, загальна оцінка Ті політичної діяльності, подана в працях С.Кульчицького, І.Кураса, В.Солдатенка, О. Копиленка та інших вчених дозволяють відійти від ідеологічного стереотипу при характеристиці цієі української державної установи. Водночас необхідно відмітити, що сучасні українські дослідження діяльності Центральної Ради обминають питання про її економічну політику, в крайньому випадку зводячи останню до аграрного питання /при цьому, як правило, повторюючи радянську тезу про необхідність наділення селянства землею/ та констатації факту введення власної грошової одиниці./8/.

Таким чином, історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що дана тема вивчення практично не отримала, відсутні

агальнюючі праці, де економічна • політика Центральної Ради іайшла б повний і всебічний аналіз. '

Мета і завдання дослідження. Дана дисертація ставить за мету івчення економічної політики Центральної Ради з точки зору >треб розвитку народногосподарського комплексу України в шкретних умовах політичної і господарської кризи 1917-1918 жів, показати місце і роль економічної політики в процесі іціонально-державного становлення України даного періоду.

У відповідності до зазначеної мети автор ставить перед собою іступні завдання: ’ :

-на основі аналізу домінуючих тенденцій розвитку народного юподарства України визначити головні проблеми, вирішення :их потребувала українська економіка на час виникнення ентральної Ради;

-виявити основні завдання, які ставила перед собою Централь-і Рада в економічній сфері та їх відповідність тогочасній політико-:ономічній ситуаціі в Україні;

-визначити основні напрями, котрі склались в ході реалізації :ономічної політики Центральної Ради, а також соціальну [рямованість, ефективність та наслідки цієї політики;

-сформулювати рекомендації, які випливають з досвіду :ономічної діяльності Центральної Ради.

Застосувавши проблемно-хронологічний підхід при викладенні ітеріалу, дисертант використав три основні групи методів >слідження:

-загальнонаукові /логічний, історичний, об'єктивний/; -спеціально - історичні /хронологічний, синхронний, ретрос-:ктивний, структурно-системний/;

-методи суміжних наук /статистичний, конкретного соці-югічного дослідження та ін./.

Хронологічні рамки роботи охоплюють весь період діяльності Української Центральної Ради з березня 1917 по квітень 1918 року.

Географічні межі роботи включають в себе територію тих дев'яти українських губерній, на які розповсюдила свою юрисдикцію Центральна Рада III Універсалом і населення яких в основному визнавало їі за свій уряд на протязі періоду, що розглядається.

Вибір теми зумовлює і використання джерельної бази. Значною фактологічною базою для написання дисертації були архівні джерела. Дисертант використав документи Центрального державного архіву вищих органів влади та державного управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного історичного архіву України. Державних архівів Дніпропетровської, Донецької, Киівської, Харківської областей. В цілому було опрацьовано більше ЗОС справ. Багато документів введено у науковий обіг вперше.

Основними джерелами при написанні роботи є документи самої Центральної Ради та її Генерального Секретаріату /Ради Народиш Міністрів/.Перш за все, це протоколи засідань Малої Ради та Генерального Секретаріату/Ради Народних Міністрів/. Ця категорія документів дає можливість виявити розстановку сил в Центральній Раді при розробці та обговоренні найбільш значних елементів їі економічної політики, виявити основні тенденції при виробленні курсу цієї політики. На жаль, запротокольовані були далеко не вс: засідання Генерального Секретаріату та Малої Ради, при чом) частина протоколів не збереглась, а частина залишається дос нерозшифрованою. Значно меншу цікавість становлять журналр засідань Генерального Секретаріату / Ради Народних Міністрів/, і котрих подається лише дата та порядок денний засідань. Чере: надзвичайну неповноту архівних матеріалів при реконструкцї законодавчої діяльності Центральної Ради в галузі економіки

юбхідно значною мірою користуватись також тогочасними ;ріодичними виданнями - як офіційними газетами Центральної іди та її провідних партій, такими як "Вісті з Українсько! ентрал ьноі Ради", Вісник Г енерального Секретаріату УНР"," Нова їда", "Воля", "Робітнича газета", "Народна воля", так і газетами юзиції - більшовицької, російських соціалістів, кадетсько-стябристськбі та місцевими виданнями. В офіційних виданнях статься багато фактичного матеріалу: . репортажі, деякі енограми, протоколи засідань Центральної Ради; звернення, станови, циркуляри Генерального Секретаріату; виступи та атті керівників Української Центральної Ради різного рангу; формація про пленуми, конференції та з'їзди найбільш масових шітичних партій в Україні та інше. Опозиційні видання містять ебільшого критику кроків Центральної Ради та и уряду, а також який фактологічний матеріал щодо виконання її рішень. Наукова новизна дослідження полягає, перш за все, в самому дході до проблеми, при якому економічна політика Центральної іди аналізується не з точки зору інтересів окремих класів чи уп, а виходячи з потреб народного господарства України в лому. Основні проблеми народногосподарського розвитку -фаїни, в тому числі причини передреволюційної економічної >изи та способи вирішення аграрного питання досліджуються, :ходячи з комплексного аналізу загального стану народного сподарства та основних тенденцій його розвитку, що до-ОЛЯЄ'ВІДІЙТИ від ідеологічних стереотипів при оцінці ціально-економічних завдань державної політики.

Вперше в історичній науці досліджується економічна політика їнтральноі Ради, при цьому важливе місце приділяється світленню процесу її формування у зв'язку з народногосподарсь-ми потребами, політичними засадами трудящих мас України та

позицією фінансово-промислових кіл, а також з впливом політики російских урядів - Тимчасового та Раднаркому. Висловлюється думка про пріоритетне значення економічної політики уряду е процесі державного будівництва. - .

Дисертант намагався узагальнити не тільки позитивний досвід: економічної діяльності Центральної Ради, але й негативний.

В роботі показана неадекватність деяких моментів економічно' концепції Центральної Ради її курсу на автономію України неспівпадіння по ряду позицій економічних курсів Центрально' Ради та її уряду.

Економічна політика Центральної Ради визначається і дослідженні як така, що склалась не на основі глибоко розроблено' економічної програми, а в результаті оперативної діяльності пс забезпеченню побіжних потреб уряду. В роботі також аналізуютьс? політичні наслідки економічної діяльності Центральної Ради.

Результати дослідження можуть бути використані в науково педагогічній роботі при розробці і викладанні курсів історї України та історії народного господарства України.

Апробація дисертацій Основні положення і висновки дисертаці обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди ті кафедри політичної історії і політології Харківського державного аграрно-технічного університету сільського господарства, викладен в посібниках "Очерки политической истории Украины" /Харків 1993/, "Політична історія України"/Харків 1995/та інших публікація; автора, були представлені в доповідях на науково-практични; конференціях. «

II. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ Структура дисертації обумовлена поставленою метою і завдай нями. Робота складається із вступу, трьох розділів, шести параграфів

заключення, додатків і списку використаних джерел та літератури.

У вступі обгрунтована актуальність і наукова значимість проблеми, визначений ступінь 'їі наукової опрацьованості, охарактеризо-зана джерельна база дослідження, сформульована його мета і завдання .

В першому розділі "Головні завдання економічної політики Центральної Ради" аналізуються основні завдання, які ставила іеред собою Центральна Рада в економічній сфері, та їх адекватність іотребам розвитку народного господарства Украіни.

В першому параграфі даного розділу "Основні проблеми їкономічного розвитку Украіни напередодні революції 1917 року" зизначаються домінуючі проблеми і тенденції розвитку тогочасної української економіки. Аналізується значення зв'язку народного "осподарства України з народногосподарським комплексом Російської імперії. Оскільки промислові монополістичні об'єднання України займали пануюче положення на російському ринку, вони іе були зацікавлені в відгородженні від нього, інтернаціоналізація капіталу та приплив до українських промис-ювих центрів велико! кількості робітників з російських губерній :творювали додаткові труднощі на шляху відродження національної державності. Маючи значний економічний потенціал, високий лупінь організації виробництва та капіталу, займаючи одне з іровідних положень на російському ринку, Україна не мала ні зласної фінансової системи, ні національно орієнтованої буржуазії котра в країнах з аналогічним рівнем розвитку була основною іідпорою національно-державної ідеї/.

Аналізуючи причини економічної кризи напередодні рево- люціі 1917р., автор відходить від її традиційної оцінки як загальної кризи <апіталістичного способу виробництва в Росії. Проведення царсь-<им урядом в роки першої світової війни політики державного

субсидування величезних військових замовлень при диктаті монополій і недостатній платоспроможності масового споживацького ринку створило умови для отримання надприбутків від обороту фіктивного капіталу і перетікання грошових ресурсів з виробничої діяльності у фінансово- комерційну. Результатом став занепад виробництва і товарно-грошових відносин. Як свідчить світовий досвід, вихід з такого роду кризи полягас не в подальшій монополізації народногосподарського комплексу державою /що було характерним для тогочасних уявлень про соціалістичний спосіб господарства/, а в протиставленні всевладному диктату монополій державного регулювання для відтворення збалансованого ринкового товарообміну. Таким чином дана криза, будучи структурною, не вимагала зміни соціальної формації.

Щодо аграрного питання автор ставить під сумнів економічну прогресивність такого кроку як зрівняльний розподіл поміщицьких земель між селянськими господарствами в УкраінІ, оскільки це привело б, .по-перше, до ліквідації високорозвинених капіталізованих аграрних господарств, котрі переважали на Правобережжі та в Степовій зоні України, а, по-друге, не змогло б забезпечити селянство навіть мінімальною нормою земельного наділу, необхідною для прожиття. В результаті суттєво знизився б рівень розвитку продуктивних сил в сільському господарстві України, відбулася б його повна натуралізація.

Таким чином, основними завданнями, які на наш погляд, стояли перед Центральною Радою в економічній галузі в умовах назрілого соціального вибуху були: проведення земельної реформи на основі націоналізації великих аграрних господарств індустріального типу з передачею іх селянству в колективне користування і ліквідація економічної кризи на основі скорочення воєнних видатків, встановлення державного контролю за виробництвом і розподілом та бан-

- .11

заключення, додатків і списку використаних джерел та літератури.

У вступі обгрунтована актуальність і наукова значимість проблеми, визначений ступінь Ті науковоі опрацьованості, охарактеризована джерельна база дослідження, сформульована його мета і завдання .

В першому розділі "Головні завдання економічної політики Центральної Ради" аналізуються основні завдання, які ставила перед собою Центральна Рада в економічній сфері, та їх адекватність потребам розвитку народного господарства Украіни.

В першому параграфі даного розділу "Основні проблеми економічного розвитку України напередодні революції 1917 року" визначаються домінуючі проблеми і тенденції розвитку тогочасної української економіки. Аналізується значення зв'язку народного господарства України з народногосподарським комплексом Російської імперії. Оскільки промислові монополістичні об'єднання України займали пануюче положення на російському ринку, вони не були зацікавлені в відгородженні від нього. Інтернаціоналізація капіталу та приплив до українських промис-пових центрів великої кількості робітників з російських губерній створювали додаткові труднощі на шляху відродження національної державності. Маючи значний економічний потенціал, високий ступінь організації виробництва та капіталу, займаючи одне з провідних положень на російському ринку, Україна не мала ні власної фінансової системи, ні національно орієнтованої буржуазії ^котра в країнах з аналогічним рівнем розвитку була основною підпорою національно-державної ідеї/.

Аналізуючи причини економічної кризи напередодні рево- люціі 1917р., автор відходить від її традиційної оцінки як загальної кризи капіталістичного способу виробництва в Росії. Проведення царським урядом в роки першої світової війни політики державного

субсидування величезних військових замовлень при диктаті монополій і недостатній платоспроможності масового споживацького ринку створило умови для отримання надприбутків від обороту фіктивного капіталу і перетікання грошових ресурсів з виробничої діяльності у фінансово- комерційну. Результатом став занепад виробництва і товарно-грошових відносин. Як свідчить світовий досвід, вихід з такого роду кризи полягас не в подальшій монополізації народногосподарського комплексу державою /що було характерним для тогочасних уявлень про соціалістичний спосіб господарства/, а в протиставленні всевладному диктату монополій державного регулювання для відтворення збалансованого ринкового товарообміну. Таким чином дана криза, будучи структурною, не вимагала зміни соціальної формації.

Щодо аграрного питання автор ставить під сумнів економічну прогресивність такого кроку як зрівняльний розподіл поміщицьких земель між селянськими господарствами в Украінї, оскільки це привело б, по-перше, до ліквідації високорозвинених капіталізованих аграрних господарств, котрі переважали на Правобережжі та в Степовій зоні України, а, по-друге, не змогло б забезпечити селянство навіть мінімальною нормою земельного наділу, необхідною для прожиття. В результаті суттєво знизився б рівень розвитку продуктивних сил в сільському господарстві України, відбулася б його повна натуралізація.

Таким чином, основними завданнями, які на наш погляд, стояли перед Центральною Радою в економічній галузі в умовах назрілого соціального вибуху були: проведення земельної реформи на основі націоналізації великих аграрних господарств індустріального типу з передачею їх селянству в колективне користування і ліквідація економічної кризи на основі скорочення воєнних видатків, встановлення державного контролю за виробництвом і розподілом та бан-

стською системою для повернення капіталу у виробництво, а також :творення власної фінансово! системи.

У другому параграфі "Економічна програма Центрально* Ради" іналізуються економічні програми ведучих партій Центральної Ради, ікономічні вимоги основних соціальних груп Украіни-селянства і юбітничого класу та позиція буржуазії і великих землевласників /країни в економічних питаннях; показано вплив цих факторів, а :акож вплив політики Тимчасового уряду та Раднаркому Росі! на формування економічної політики Центральної Ради.

Всі ведучі партії Центральної Ради /УПСР, УСДРП, УПСФ/, в :во'іх програмних положеннях виходили з загальносоціалістичних іринципів, вважаючи кінцевою метою свосі діяльності побудову' :оціалістично‘і системи господарювання. Виходячи з цього, вони шзнавали необхідність і прогресивність державного контролю за шробництвом і розподілом продукції,ведення власної системи ^правління народногосподарським комплексом України, створення тасної фінансової системи, а також прогресивність великих госпо-іарстіґв аграрному секторі. Однак при цьому, якщо УПСФ і УСДРП і своїх програмних установках виступали за збереження великого юміщицького землеволодіння під контролем держави, то УПСР іастоювала на прямій передачі великих поміщицьких господарств іо рук держави. Позиція УПСР більше відповідала настроям :елянських мас, котрі на своїх численних з'їздах виступали за негайній перерозподіл землі і введення державного контролю над шробництвом та розподілом продукції промисловості. Намагаю-шсь заручитись підтримкою селянських мас, котрі складали основ-іе населення України, Центральна Рада вже в липні 1917 року іаявйла про свій намір провести передачу поміщицької землі :елянам. Однак розходження по аграрному питанню між основними і партіями постійно заважало остаточному оформленню позиції

Центральної Ради в цьому важливому питанні. Крім того, керівництво Центральної Ради, вбачаючи завдання останньої в згуртуванні всіх українців, незалежно від їх соціальних та економічних інтересів на грунті національних завдань, свідомо намагалось уникнути всіх спірних питань, які могли б роз'єднати украінский рух і насамперед, як . свідчить голова Ради М.Грушевський, - економічної, земельної і харчової справи./9/. Це привело до того, що хоча курс на встановлення державного регулювання економіки Центральна Рада визначила ще в серпні 1917 року, вона аж до листопада 1917 року майже не проводила активних самостійних дій в галузі керівництва економікою та по створенню власної фінансової системи, визнаючи в господарській галузі керівну роль Тимчасового уряду.

В процесі дослідження дисертант прийшов до висновку, що завдання, котрі ставила Центральна Рада в економічній сфері, сформувались як під впливом позицій основних партій Центральної Ради, так і в результаті впливу на останню з боку великої буржуазії України та Тимчасового уряду Росії, що привело до гальмування проведення в життя необхідних економічних реформ. Разом з тим економічний курс Центральної Ради в період після листопада 1917 року можна вважати, значною мірою реакцією на соціально-економічні перетворення, які проводив радянський уряд Росії.

В цілому можна думати, що Центральна Рада створила свій власний напрям економічних перетворень в Україні, який визначився як державне регулювання економіки і обмеження свободи торгівлі, а також проведення аграрної реформи на основі націоналізації земельного фонду .Такий курс в цілому відповідав тогочасному стану економіки України, однак визначився він в умовах, коли Центральна Рада через тривале ігнорування соціально-економічних питань вже втратила політичну довіру основної маси

івською сі.с іемою для повернення капіталу у виробництво, а також творення власної фінансово! системи.

У другому параграфі "Економічна програма Центрально! Ради” налізуються економічні програми ведучих партій Центрально! Ради, кономічні вимоги основних соціальних груп Украіни-селянства і юбітничого класу та позиція буржуазії і великих землевласників ^країни в економічних питаннях; показано вплив цих факторів, а акож вплив політики Тимчасового уряду та Раднаркому Росі! на юрмування економічної політики Центральної Ради.

Всі ведучі партії Центральної Ради /УПСР, УСДРП, УПСФ/, в воїх програмних положеннях виходили з загальносоціалістичних іринципів, вважаючи кінцевою метою свосі діяльності побудову оціалістично! системи господарювання. Виходячи з цього, вони изнавали необхідність і прогресивність державного контролю за иробництвом і розподілом продукції,ввдення власної системи правління народногосподарським комплексом України, створення ласно'і фінансової системи, а також прогресивність великих госпо-арств в.аграрному секторі. Однак при цьому, якщо УПСФ і УСДРП своїх програмних установках виступали за збереження великого юміщицького землеволодіння під контролем держави, то УПСР :астоювала на прямій передачі великих поміщицьких господарств ;о рук держави. Позиція УПСР більше відповідала настроям елянських мас, котрі на своїх численних з'їздах виступали за негайний перерозподіл землі і введення державного контролю над иробництвом та розподілом продукції промисловості. Намагаю-;ись заручитись підтримкою селянських мас, котрі складали основ-[є населення України, Центральна Рада вже в липні 1917 року аявила про свій намір провести передачу поміщицької землі елянам. Однак розходження по аграрному питанню між основними і партіями постійно заважало остаточному оформленню позиції

Центральної Ради в цьому важливому питанні. Крім того, керівництво Центральної Ради, вбачаючи завдання останньої в згуртуванні всіх українців, незалежно від іх соціальних та економічних інтересів на грунті національних завдань, свідомо намагалось уникнути всіх спірних питань, які могли б роз'єднати украінский рух і насамперед, як свідчить голова Ради М.Грушевський, - економічної, земельної і харчової справи./9/. Це привело до того, що хоча курс на встановлення державного регулювання економіки Центральна Рада визначила ще в серпні 1917 року, вона аж до листопада 1917 року майже не проводила активних самостійних дій в галузі керівництва економікою та по створенню власно] фінансової системи, визнаючи в господарській галузі керівну роль Тимчасового уряду.

В процесі дослідження дисертант прийшов до висновку, що завдання, котрі ставила Центральна Рада в економічній сфері, сформувались як під впливом позицій основних партій Центральної Ради, так і в результаті впливу на останню з боку великої буржуазії України та Тимчасового уряду Росії, що привело до гальмування проведення в життя необхідних економічних реформ. Разом з тим економічний курс Центральної Ради в період після листопада 1917 року можна вважати значною мірою реакцією на соціально-економічні перетворення, які проводив радянський уряд Росії.

В цілому можна думати, що Центральна Рада створила свій власний напрям економічних перетворень в Україні, який визначився як державне регулювання економіки і обмеження свободи торгівлі, а також проведення аграрної реформи на основі націоналізації земельного фонду.Такий курс в цілому відповідав тогочасному стану економіки України, однак визначився він в умовах, коли Центральна Рада через тривале ігнорування соціально-економічних питань вже втратила політичну довіру основної маси

населення і не могла більше розраховувати на його підтримку в проведенні реформ.

У другому розділі "Фінансова політика! державне регулювання економіки" розглядається процес встановлення державного контролю за виробництвом і розподілом, котрий в умовах української дійсності даного періоду здійснювався удвох основних формах: як безпосередній - у вигляді встановлення державного контролю за виробництвом і розподілом, так і у формі проведення державою фінансової політики, направленої на підтримку виробництва та пріоритетний розвиток його найбільш важливих галузей.

В першому параграфі "Фінансова політика" розглядаються заходи Центральної Ради по зосередженню і розподілу державою фінансових ресурсів для здійснення своіх функцій, створення українським урядом трьох основних джерел находжень фінансових ресурсів: податкової системи, державних позичок та грошової емісії, а також процес використання цих фінансових ресурсів державою. В процесі дослідження автор дійшов висновку, що в галузі фінансової політики Центральна Рада та її уряд припустилися суттєвих недоліків,головними з яких були:

- орієнтація керівництва Центральної Ради, в першу чергу, на національно-культурний аспектв процесі державного будівництва, що зумовило недооцінку ним розробки програми економічного розвитку України. Практично до кінця 1917 року Центральна Рада не мала державної програми фінансовоі політики;

- орієнтація на Тимчасовий уряд в питанні про фінансове забезпечення Центральної Ради, результатом чого стало невиправдане затягування створення власної фінансової системи в Україні;

-вісутність рішучості у встановленні державного контролю за виробництвом і розподілом продукції /що, хоча й було порушенням права приватноі власності, але не означало переходу до соціалізму

в умовах відсутності в українського уряду фінансових засобів для регулювання економіки було єдиним способом подолання їкономічноі кризи/;

- нерозуміння необхідності здійснення державою функціі примусу при забезпеченні виконання громадянами фінансових збов'язків.

У другому параграфі "Політика економічногорегулювання" показано, що в справі державного регулювання економіки Центральна Рада з самого початку схилялась до введення прямого державного контролю за виробництвом і розподілом продукції. Однак, вважаючи себе лише місцевою владою, вона покладала надії на запровадження такого контролю з боку загальноросійського Тимчасового /ряду, що перешкодило їй скористались масовими вимогами трудящих для взяття в свої руки керівництва народним господарст-зом. Подальше падіння товарно-грошового обігу і натуралізація збміну примусили Центральну Раду після ліквідації Тимчасового фяду перейти до прямого державного втручання в економіку. У ;фері розподілу це сталося шляхом встановлення державної монополії іа торгівлю предметами широкого вжитку та основними продуктами харчування. Щодо державного контролю за виробництвом, ірактично його було встановлено лише в харчовій і лісовій іромисловості та в сільскому господарстві. При цьому формою такого контролю було створення монополістичних об'єднань, котрі охоплювали всю галузь, а також регулювали збут продукції, з наданням цим об'єднанням прав державних установ. Таким чином, результатом економічної політики уряду стало введення державно-монополістичного регулювання економіки в інтересах підприємств, цля обслуговування яких використовувався державний апарат.

В розділі третьому "Аграрна політика Центральної Ради" розглядаються основні напрями, які визначилися в ході реалізації Централь-

ною Радою заходів по вирішенню земельного питання і результати діяльності Центральної Ради в аграрній сфері.

В першому параграфі "Діяльність керівних органів Центральної Ради в сфері аграрних відносин та сільського господарства" досліджується процес формування аграрного курсу Центральної Ради та Ті Генерального Секретаріату, визначається соціальна направленість аграрної політики Центральної Ради, її вплив на. розвиток продуктивних сил в сільскому господарстві. Зазначається, що Центральна Рада була першим урядом на території колишньої Російської імперії, котрий заявив про свій намір провести аграрну реформу на основі перерозподілу серед селянства поміщицьких земель. Цей курс був підтриманий українським селянством і забезпечив Центральній Раді підтримку останнього на першому етапі її існування. Однак через розбіжності в думках по аграрному питанню між УПСР, представники якої чисельно переважали в самій Центральній Раді, та украінськими соціал-демократами, котрі домінували в керівництві секретаріату земельних справ, проведення аграрної реформи на Україні постійно вікладалось. Дїї українського уряду в цей час були спрямовані не на наділення селянства землею, а на запровадження державного контролю над поміщицькими господарствами при збереженні в них існуючої форми землеволодіння. Таким чином, Центральна Рада і її Генеральний Секретаріат ввійшли в протиріччя з вимогами селянського руху щодо відчудження поміщицької землі. Якщо до початку літа 1917 року селянство на своіх з'їздах та сходах виступало проти самовільних захватів землі і за організований її перерозподіл на основі майбутнього земельного законодавства, котре повинно було бути прийнято Центральною Радою, то вже з кінця липня 1917 року український уряд втрачає ініціативу в проведенні аграрної реформи, а селянський рух набувас стихійного характеру. Після

прийняття Другим З'їздом Рад Декрету про землю Центральна Рада, опинившись перед загрозою втрати своєї соціальної бази в особі українського селянства, декларує в III Універсалі передачу йому поміщицьких земель. Однак, зіткнувшись з активною протидією великих землевласників та торгово-промислових кіл, український уряд практично скасовує соціальну частину Універсалу. Цими діямігЦентральна Рада остаточно відвернула від себе селянство, котре продовжувало аграрну революцію, користуючись тепер вже законами не Центральної Ради, а російського Раднаркому. Таким чином, Центральна Рада втратила підтримку українського населення і опинилася в політичній ізоляції, що і стало однією з основних причин 11 падіння.

Другий параграф "Аграрні перетворення на місцях. Діяльність земельних комітетів" присвячений дослідженню реалізації на місцях аграрної політики Центральної Ради. Автор показує, що земельні комітети, котрі були основними провідниками цієі політики, значно випередили Генеральний Секретаріат в проведенні земельних перетворень. Це виявилось у прийнятті земельними комітетами численних рішень про відчудження у поміщиків землі, передачі Ті селянству в оренду по зниженим цінам, скасуванні угод про купівлю-продаж земель тощо. Наділяючи селянство землею без згоди з боку уряду, найбільш далекоглядні губернські та повітові земельні комітети намагались зберегти контроль над селянським рухом і направити його на збереження рівня продуктивних сил та товарного виробництва в сільскому господарстві. В результаті діяльності земельних комітетів до рук селянства ще за часів правління Центральної Ради перейшла значна частина поміщицького землеволодіння. Однак в цілому Центральній Раді не вдалось спинити процес розвалу виробничих силвеільському господарстві, тому щоселянство, не отримавши землі від неі, просто перестало зважати

:а український уряд і почало самовільний перерозподіл земельної ласності. Таким чином, ні одне з головних завдань Центральної >ади в аграрній політиці - наділення селянства землею, недопущен-ія спаду рівня продуктивних сил і забезпечення собі соціальної іази - не було виконане. Разом з тим не можна вважати вірним те, цо Центральна Рада проводила аграрну політику в інтересах юміщиків. Проголосивши курс на зрівняльно-трудове землєко-іистування, український уряд здіснював тимчасову підтримку іеликих господарств лише тому, що вони в умовах загальної іатуралізації селянського господарювання залишалися єдиним осе->едками виробництва товарного зерна.

В заключенні дисертації зроблено узагальнення.

Центральна Рада, котра виникла як національне представництво іароду в умовах глибокої економічної кризи, отримала визнання іаселення України завдяки надіям останнього на проведення нею фективних заходів по боротьбі з кризою. Розвиток революції зумовив перетворення Центральної Ради в національний уряд України, :отрий намагався проводити відносно самостійну економічну юлітику. Однак економічна діяльність Центральної Ради носила іепослідовний, двоїстий характер: з одного боку, економічні дома-ання трудящих офіційно визнавались в урядових документах, а і другого, всіляко стримуваючиреволюційний рух в промисловості та сільському господарстві, уряд намагався консервативним нляхом затримати падіння виробництва. Брак організаційного :днання в керівництві Центральної Ради, вісутність сильного апарату значно утруднили її дії по проведенню ефективної політики, а іоктринальна установка на збереження державних зв'язків з Росією признання зверхньості уряду останьої привело український уряд іо необхідності в своїй оперативній діяльності дотримуватися замок російського політичного курсу.Через це Центральна Рада

не змогла використати можливості, котрі надавались ій своєрідною революційною обстановкою в Украіні, для вирішення найболючіших економічних питань. В результаті вона втратила підтримку населення Украіни і була змушена зійти з історичноі арени. Разом з тим Центральна Рада в результаті реалізації свосі економічноі політики здійснила ряд заходів,аналогічних заходам радянського _уряду:державно-монополістичне регулювання, примусове синдикування, націоналізація земельного фонду. Це підтверджус припущення, що в аналогічних умовах різні політичні сили об'єктивно вимушені проводити аналогічну економічну політику.

Основні положення та зміст дисертаціі викладені в публікаціях: .

1. Земельні комітети і іх роль в аграрній діяльності Центральної Ради // Зб.наук.праць історичного факультету Харківського, держ.пед.інституту. - Харків, 1993.- С.64-76.

2. Украина в 1917 г. // Очерки политической истории Украины. -Харьков, 1993./у співавторстві/.

3. Аграрна політика Центральної Ради // Актуальні проблеми історії Украіни. Зб.наук.праць. - Харків: ХВУ, 1994. - С.49-60/у співавторстві/.

4.Україна в 1917 році // Політична історія України. Харків, 1995.

5. Социалистическое государство: монополия или федерация //

тез. междунар.научно-практич.конф.-Харьков, 1989.-С. 124-126.

6. До питання про погляди М.С.Грушевського на економічний розвиток майбутньої украінськоі держави. //Програма 4-і наук.конф.молодих вчених та викладачів Харківського держ.пед.інституту за 1990-1991 рр. - Харків, 1992. - С.8.

7.Украінська історіографія 1920-х - 1960 років з питань аграрноі політики Центральної Ради//Актуальні питання історіі Украіни: Тези доповідей перших багаліівських читань, присвячених 135-річчю

з дня народження, 60 - річчю з дня смерті акад.Д.І.Баталія. -Харків, 1992. - С. 36-37.

8.Селянське питання в політичній діяльності Української Центральної Ради // Там же. - С. 37-38.

9. Аграрне питання в політичній діяльності Української Центральної Ради // Тези доповідей науково-практич.конф. "Молодь в посттоталітарному суспільстві". - Харків: ХДПІ,^ 1992. -С.111-112.

10. До питання про земельні перетворення на Харківщині

за часів діяльності Центральної Ради // Проблеми музесзнавства та історичного краєзнавства: тези доповідей. -Харків, 1994. - С. 112-114. .

Примітки: І. Нова Рада. - 1917. - N 136-139. 2.

Грушевський М. Українська Центральна Рада та її універсали, перший і другий. * К., 1917; Його ж. На порозі Нової України. Гадки і мріі. - К.,1917; його ж. Хто такі украінці і чого вони хочуть. - К., 1991; Порш М. Автономія України і соціал-демократія. - К., 1917.3. Винниченко В. Відродження нації. Ч. 1-2 Доба Центральної Ради. - Київ-Відень, 1920.

Його ж. Українська державність. - Відень-Киів, 1920; 4. Христюк П. Історія революційного соціалізму на Україні. -Харків, 1924; Мицюк О. Аграрна політика. - Прага, 1922. 5. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. - Ужгород, 1932.

6. Рубач М.А. Очерки по истории революционных • преобразований аграрных отношений на Украине в период проведения Октябрьской революции. - К., 1956. 7. Витанович

І. Аграрна політика українських урядів: 1917-1920 //

Укр.історик. - 1967. -N3-4/15-16/. Б.Копиленко О.Л. "Сто днів" Центральної Ради '. - К. 1992; Кульчицький С.В. Центральна Рада: утворення УНР//Укр.іст.журн. - 1992.

5,6; Яневский Д.Б. Українська Центральна Рада: перші кроки до новітньої національної державності /березень-листопад 1917 р./ // Минуле України: відновлені сторінки. - 1991. 9. Грушевський М.С. Спомини. - Відень, 1931.

A.V.Boronyanski The Central Rada Economic Policy.

Thesis for a degree of the candidate of historic sciences on spiciality N

07.00.02 "History of Ukraine".

Dnipropetrovsk State University, Dnipropetrovsk, 1995.

The author carried on the relearch about the Ukraine national economy on the eve of the revolution of 1917 year, the process of establishing of the Central Rada economic policy and its realization. The auther came to the conclusion that the Central Rada administratioirand its govement were in disagreement with the majority of its delegates i.e., workers and peasants; and this resulted to the double-faced non -permament character of economic policy.

One of the main causes of the Central Rada collapse was the fact that it did not perform radical economic changes in time.

Key words: economic policy, Central Rada, changes.

Воронянский А.В., Экономическая политика Центральной Рады.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. - "История Украины".

Днепропетровский гос. ун-т, Днепропетровск, 1995. Анализируется состояние народного хозяйства Украины накануне революции 1917 г., исследуется процесс формирования и реализации экономической политики Центральной Рады. Установлено, что разногласия между руководством Центральной Рады, ее правительством, с одной стороны, и крестьянско-рабочим большинством ее делегатов - с другой, обусловили двойственный, непоследовательный характер ее экономической политики.

Несвоевременность проведения радикальных экономических преобразований стала одной из основных причин падения Центральной Рады.

Ключевые слова: экономическая политика, Центральная Рада, реформы.