автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Этнокультурные проблемы философии языка Александра Потебни

Полный текст автореферата диссертации по теме "Этнокультурные проблемы философии языка Александра Потебни"

М. Э. РЭСУЛЗАДЭ адына БАКЫ девлэт УНИВЕРСИТЕТИ

Эл]азма Ьугугунда

ЭЛЭКБЭРОВА НИКАР ИБРАЬИМ гызы

ГЭДИМ Д0ВРДЭН XVI ЭСРЭ кими АЗЭРБАЛЧАН МУСИГИ МЭДЭНРШЭТИНИН ЕСТЕТИК ПРОБЛЕМЛЭРИ

09.00.04 — ЕСТЕТИКА

фэлсэфэ елмлэри доктору алимлик дэрэчэсипин иддиасы \ч\н олан диссертаси^анын

АВТОРЕФЕРАТЫ

Б а к ы — 1 9 9 7

§

о?

®КИ*'ВСЬКИЙ УШВЕРСИТЕТ IMEHI ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

на правах рукопису

I

Шльчинський lOpiil Михайлович

ЕТНОКУЛЬТУРШ ПРОБЛЕМЫ ФШОСОФ!* МОВИ ОЛЕКСАНДРА ПОТЕБШ

Спешалынсть 09.00.05. — ¡стор!я ф!лософи

АВТОРЕФЕРАТ дисертацп на здобуття наукового ступени доктора ф1лссофських наук

Кшв — 1997

Дисертацш е рукописом

Робота виконана на кафедр1 теорн та ¡сторп фмософП' КиТвського ушверситегу ¡мен) Тараса Шевченка

Науковий консультант: Бондарчук 1нна Анатолпвна,

доктор фшосовсышх наук, професор

Оф1цШн! опоненти: Табачковський В1тзлш Георгшович,

доктор фклосовських паук, професор

Бичко Ада Корнивна,

доктор фЫосовсышх наук, професор

Волинка Григорш 1ванович, доктор ф1лосовсы<их наук, професор '

Пров1дна установа: Наш'ональний ушверситет „Киево-

Могилянська Акаделпя"

Захист вщбудеться 16 червия 1997 року о 14.00 годиш на засщанш спещал1зованоТ вченоУ ради Д 01.01.06. для захисту дисертацш на здобуття паукового ступеня доктора (кандидата) наук в КиТвському ушверситет1 ¡мен! Тараса Шевченка за адресою:

252017, КиГв—17, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

3 дисертац!ею можна ознайомитися у науковш б1бл'ютещ КиТвського ун'шерситету (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розкланий „ " травня 1997 р1к.

Вчений секретар / / у

спешал'|Зовано1 пченоТ ради г

кандитат фшософських наук, доцент^Т/ч^-г)В.Ф.Д|'денко

ЗЛГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальность теми. Шлях сучасного оновлення ¡сторико-ф1лософського украТнознавства, на думку провщних украшськнх учених!, полягае у переведенн! теоретичного шзнання й осмнсления на ршень культури, що зулювлюе суттеву трансформаццо у нашому бачелш як минулого, так ! майбутнього. Сьогодш, виходячи з плюрал^тнчного розумшня способу буття ф1лософи, усв'дамлюючи наявшсть р1зномажтних тип!в фмософування, науковц! намагаються скерувати св1Й науковнй пошук вщпов1дно до нашонально притаманних особливостей спецнфшного типу мислення укра'жсъко'1 культури. Досл!джупана проблема зумовлюе потребу пошукш в „сунижних", за словами М.М.Бахтша — в пограничних сферах, тобто на мели ф^лософп, етнологп, психологи, л'шгвктики, л1тературознавства тощо, на Тх стиках 1 перетцнах. Анал1з природи мовн веде до проблеми взаемозв'язку ф1лософ!У 1 сучасноУ лжшстики.

1 Див.: Гарський В. УкраУна в ¡сторико-ф1лософському вим)р1 // Ф^ософська I соц!олопчна думка, 1993, №2. — С. 10—31; Бистрицький £. Культура як св!т нацюнального буття //'Фйрсофська 1 соцюлопчна думка, 1995, №1—2. — С. 243—245; Быстрицкчй Е.К. Научное познание и проблема понимания.— К., 1986. — 132 е.; Быстрнцкий ЕК. Феномен личности; мировоззрение, культура, бытие. — К, 1991. — 195 е.; Бичко Л, Бичко /. Феномен украУнськоУ ¡нтел^генш'У (Спроба екзистеншального анализу) // Слово 1 час, 1995. — Ш 9—10, 11 — 12, 199В,— №№ 1, 2, 3, 4—5, 6, 7; Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода). — К., 1992. — 1?3 е.; Лой \.Н. Сознание как предмет теории познания. - К., 1£38. — 246 е.; Методологический г-злиз историко-философского знания.— К., 1984. — 192 е.; Огородник /.В., Стоит ¡.П. Спадкоемжсть паукового знания. — К.,1981. — 134 е.; Огородник /.Д. Утвердження сошального беземерття. — К., 1987.. — 47 е.; феномен украУнськоУ культури: методолопчш засади осмнсления,— К., 1996.— 477 е.; Шинкарук В, Проблеми ф(лософ1У культури у таорчосл Г.С.Сковороди // ф1лософська 1 соцюлопчна думка, 1995, № 1—2. — С. 170—177 та ж.

2

Саме тут перетинаються штереси лшгвктнки 1 фмософГ/, причоыу в такий спос1б, щс, пк це с1дбувалося стосовно фшософи та шших наук (наприклад— фЫми, х!мп, б1олог1Т), окрем! фмософськ! питания перегворюються у конкретно-лщгвютичн! I навплки. Сьогодш, вважав Сешр, сучасному лшгв!сту стае все важче обмежуватнся свош традиц(йним предметом. Якщо в!н не зовам' позбавлений уяв пеняя, тод| <зш не може не под!ляти взаемних ¡нтереав, як1 зв'язують лшгвктику, психологпо, ф!лософно 1 — в б!льш видалежй перспектив! — з ф1з!олопею 1 ф1знкок>2.

Засадничо Олександр Потебня виходио з того, що в будь-якому випадку поза словом ! до слова ¡снуе думка, а слово тшьки означуе певну течно у розвитиу думки. Дослщжуючи ф^ософську концепцию Потебш, науковц! рщко звертають увагу на те, ш.о, кр!М категорп"! мови 1 мислення, першорядне значения тут мають ! тзы категорп, пк „народ", „народн1сть", „иац1ональшш" I „нащоизлгзм". Народ творить мову. Мова народжуе народнип дух, народний дух — нашональну ¡дею, нащональна ¡дея — нашональне прагнення, нац'юиальне прагнення — нашональну волю ! д!ю. Сама народна стих!я <~тае готовим матер!алом цього процесу. Мова — не тшьки одна ¡з ст1шн народности а й и найб1льш досконале ество. Тому зведеш ( сформульован! тут соц1ально-ф(лософсыи аспект« роздум1в .ридатного укра'шського мислителя мають сьогодн! виияткове значения для розвою украТнськоТ державное™ як единен природноТ шдвалини у здшенеиш нашопальноТ ¡деТ. Звинувачення у штучному звелнченн? свое'1 наци, протнетавлешп н ¡ншим сл1д р(шуче В1'дкинути. Насправд! це лише уешдомлення свое/ власпоУ нацюнальиоТ своерщносп, св!'доме змагання у вс1х д(лянках жнття !

2 Дыв.: Сет/р Э. Статус лингвистики как науки // Избранные труды по языкознанию и культурологии. — М., 1993. — С. 260.

3

невизнання свое! тотожносп з ¡ншими народами.

Фшософське значения теоретично! спадцщнк О.Потебш полягае у тому, то головною ¡деею, яка гшотетично була висловлена ще в минулому столбя, е думка про те, що початком 1 шдставою духовного життя народу е мова, яка зумовЛюе ¡снування \ вщтворення певноУ етносошальноУ сшлыюти.

У дисертаци на основ1 всестороннього вивчення фиософськоУ спадщени О.Потебш доводиться, що кожному народу притаманний свш ужкальний сгсос1б мислення I бачення св!ту. Саме тому мова й становить духовну сутжсть народу, в якш св(тобачення дор]внюе мовнш картиш св1ту. Одна ¡з фундаментальних засад системи мислення Потебш — це шея мови.як п!знавальноУ дшльност1, де мова. е знаряддям, яке людина створила соб! для удосконалення думки. Разом з .тим мова е машиною, тобто тим, що, кр|м своУх оргашв, дзрованих Уй природою, вона створюе для своУх потреб 1 нов1 — штучш органи 1 знаряддя, за допомогою ! безпосередньою участ1 слова, що не утворгое думку, а е т1льки УУ вщбитком. У мов1 людина, як 1 народ у щлому, об'ективуе свою думку 1 завдяки цьому мае можлив1сть затримувати перед собою 1 шддавати' обробш цю думку. Тому головна фушсшя мави не комуншативна, а творча—' не передавати свою думку (що взагал!, як Д0В1В О.Потебня, неможливо), а т1льки збуджувати УУ в ¡ншш особь ' ,

Звиси й випливае три засаднич! питания,' котр! в аспект! мовного та етнокультурного релятивизму поставив Потебня: I) як люди сприймають св[т (в який спошб впливае ил це увесь Ух попереднш мовно-культурний досв1д)?; 2) як цей свп класифшують (у яю класи та на тдстав1 якИх сигшфтатифних прикмет згруповують)?;, 3) як (у який споаб та з допомогою яких усталених мовленнево-мислительних взфшв) про цей св1т думають? Таким

чином, мова — це суггева визначешсть ¡ндивщуума, cnociö ного буття в cairi.

МетодологЫною базою дослшкення е герменевтичне вчення про мистецтво тлумачення лшгвктичних, психолопчних, етнограф!чннх, л^тературознавчих, естетичних, сошально-фкчософських та звтоб!ограф1чник праць й розлогих наукових реценз1й Потебн1. Cnociö, яким здшснюеться це тлумачення, i е наше розумшни, що реал1зуетьсп через витлумачення та штерпретащю текст!в. В1дтак представник сощально-гуматтарно! науки або автор як ¡нтерпретатор пам'яток icTopii" украТ'нсш>7 культури i об'ект його осягнення (документа, кторичш сшдчення, тексти тощо) е онтолог1чно пов'язан! м1ж собою контекстом mpadiiiii)', якии заздалег!дь визначае наше розум!ння об'екта. Теоретично тут ми стикаемося з межами будь-якого витлумачення, воно завжди виконуе свое завдання лише до йкокь певноТ' м!ри: Так, за Дшьтеем, будь-яке розумшня завжди залиШаеться . в1дносним i школн не може статм остаточно довершении. Individuum est ineffabiles.

Вихмшим пунктом методолопчно'Т бази е онтолопчний характер так званого „гермбневтичного кола'\. зв1дки випливае теза про принципову В1'дкрит1'сть (нтерпретацП, пка, за Гадамером, ншолй не може бути завершеною, а також про невйшльшсть розумшня тексту вщ саморозумшня ¡нтерпретатора, коли „онтолог]п" -розумшня з самого початку вбудована в його „методолог1ю". Циклшний характер „герменевтичного кола" передрачае, що для розумшня шлого треба зрозукнти його oKpeMi част?ши (теоретичш концепти), але для

! 3 Дмьтей В. Виникнення герменевтики // ФЫоеофська i сошолопчна дучка. — 1996, № 3—4. — С. 185.

розумшня окремих частиц, як учить герменевтика, вже необх1дно мати уявленнп про смисл шлого. Вчення про слово — частина стосовно речения, речения — частина тексту, текст — частина стосовно теоретично! спадщини Потебш, тобто фрагмент щодо його цЫсного духовного життя. Разом з тим, розум!ння тексту як „об'ектиаацП" життя" творчо! ¡нднв!дуальност!, якнм I був укра'шсышй мислитель, можливе за умови розумЬшл духовного сшту В1Дпоп1дно'1' епохи, що свею чертою, передбачае розумшня 1 тлумачення залишених тою епохою „об'ективац1й життя". Ми св1дом! того, що за можлнвим коцфлШюм мтерпретацШ (Г1.Р!кер) приховуеться в!дмшшсть способ1в нашоК екз»стенц1Т. Ось чому I не може бути, як переконливо доводить герменевтика, единоТ або единов1рио1 теорГ1 ¡нтерпрпетаци. Тому герменевтика, за Гадамером, радше е ушверсальний аспект фшософГ), ашж просто методолоНчний базис так званих паук про дух«.

У методологи гумаштарних 1 ф!лософських наук дедал! б!льшого поширення набувае думка, зп'дно з якого, вияв тих або )нших парадигм у лшгвофЫософському матер!ал! внправдано зд1нснювати за допомогою понятШного апарату, скерованого на анал1Э категор1й (концепт!в) I категор1альних структур (або ф1лософських парадигм). П(д парадигмою ми розум!емо пан!вний погляд на мову, який пов'язаний з ф!лософською традиц!ею н!мецького 1деал1зму та гумбольдт!анського мовознавства, що постав у друпй половин! XIX ст., а також з певним напрямом у мистецтв!, репрезентантом якого е, з одного боку, романтизм, а з ¡ншого — так звана символ!Чна теор!я м!фа. Причому цей погляд зумовдюе ! корелюе такий спопб

4 Див.: Гадамер А'.-Г. Истина и метод: основы филос. герменевтики. — М., 1988. — С. 550.

зв'язку, за допомогою якого фшософсьш положения (концепти) пояснюють найб1льш загальш законн мови, а дан! мови свею чертою, вдкористовують для розв'язакня актуальних фшософських проблем, що виникають у конкретний час. Ф1лософська парадигма також сполучена з певним стилем мислеиия в наущ \ мистецтв1 1 е бьльш-менш довершеиою сшмю-глядною системою мислителя. У Потебж, як ' вщомо, важливим був не лише пслхолшгвктичний, але й культуролог!чний, тобто аксюлопчний вим1р, тому для нього, про що особливо оид наголосити тепер, системоутворюючим е не лише в!дношення мова—мислепнп, але й в!дношеиня мова—культура. Складовими ф[лософсько! парадигми е символти узагальнення (закони I концепти лшгв1стично! теори) Потебш; фшософсью елементи, що зумовлюють споаб сваобачення \ його онтолопю; Шнн)сн1 (акстлопчнО установки, що вплинули на виб1р напряминх дослщження, 1 врешт!-решт, „загальноприйнят1 вз1рщ", тобто схеми розв'язаиня конкретних проблем, що й забезпечуе ¡скування науковоУ традици. У щлому ф1лософська парадигма Потебш злачно ширша за його лшгастичну теор1ю ¡, безумовно, передуе 'ш в чаа.

Об'ектом досл!дження е теоретична спадщина видатного украшського мовознавця* етнолога ! мислителя XIX стол1ття. Предметом дисертацШноУ роботи виступають етнокультурш проблеми фшософи мови Потебш.

Ступшь розробленоат теми. Починаючи з кшця 20-х до кшця 50-х роюв про О.Потебню як Л1тературбзнавця 1 ф!лософа мало що було вадомо. Йосо спадщину, висв1тлювали переважно у лшгв|стичному плаШ, та и тут з'являлися лише спорадичш статт!. Отож, якш.0 йдеться про серйозн) прац!, то вони стосувалися переважно мовознавчих погля^в Потебж. Власне л1тературознавчу I

етнокулътурну концепцию видатного вченого практично ще не вивчали, хоч \ був певний науковий доробок з етнокультурноТ та етнопсихолшшстично! проблематики взг.гал15.

У 60-х роках теор1я О.Потебш знову стала „класичною спадщиною фмолопч'ноУ науки" у колишньому Радянському Союз1в. Вже тод1 науковш почали говорити про Олексаидра Потебню 1 як про ф1Лософа. У в1тчизнян1й л1тератур1 з'являються прац1 як про

5 Див.: Брутян Г-А. Гипотеза Сепира-Уорфа. Лекция прочытаная в Лондонском университете в 1-967 году. — Ереван, „Луйс", 1968.— 66 е.; Брутян Г.А. Актуальные философские проблема языка (по материалам XIV Международного конгреса в Вене) // Философские науки, 1970 № 4, С. 65—75.; Васильев С.О. Meki осмиелення ппотези л1нгв1стично'| bUhochoctî // ф|'лософська думка, 1973, № 5; Гухман М.М. Лингвистическая теория Л.Вейсероера // Вопросы теории языка в современной зарубежной лингвистике. — М., 1961; Гухман М.М. Э.Сепир и „этнографическая лингвистика" / / Вопросы языкознчния. 1954. № 1; Иванов В.В. Язык как средство реконструкции истории // Природа, 1988, № 11.— С.26—37; Иазоаетли А.П. Языкознание и психология: некоторые результаты перспективы взаимного обогащения // Вопросы псыхологии, 1990, №' 5; Национально-культурная специфика речевого поведения. — М., Г977. — 352 е.; Паалов В.М. Проблема языка и мышления в трудах В^Гумбольдта и в неогумбольдтианском. языкознании // Новое в лингвистике. — М., 1960; Петров В.П. Язык. Этнос. Фольклор. Автореферат по совокупности, работ на соискание ученой степени канд. филолог, на'ук. — К., 1966; Петров В.П. Смфи. Мова i етнос. — К., 1968. — 149 с. Сорокин Ю.А., Герасимов Е.Ф., Химцева Н.В. „Культурный язык" Л.С. Выготского и гепотеза Сепира-Уорва // Национально-культурная, специфика речевого общения народов СССР. — М., 1982; Этническая история н фольклор.

— М., 1977. — 259 е.; Этническая психология:. Этнич. процессы и образы жизни людей.— М., 1984: — 77 е.; Этнические стереотипы мужского и женского поведения. — С,-П., 1991. — 318 е.; Этнографическое изучение знаковых средств культуры. — Л., 1989. — 297 е.; Этнознаковы'е функции культуры. — М., 1091. — 223 е.; Этнолингвистика текста. — М... 1988. — 203 е.; Этиопсихолингвистикз.

— М., 1988. — 190 е.; Шм-йцер А.Д. Вопросы социологии языка в современной' лингвистике? — Ленинград, 1977,— 102 с. ■

6 Див.: Фринчук В.Ю. Олександр Опанасович Потебня. — К., L975. — 90 q.

фшософську кониепц!ю в щлому, так 1 про окрели фшософсью погляди вченого7.

У 80-х роках спочатку за кордоном, а по™ 1 в УкраТш вийшли друком пращ, у яких досл!джуеться лсихолшгвктична теор1я О.Потебн1в.

Низка наукових праць була присвячена естетичнш концепцн Олександра Потебш».

Окрем1 фшософськ! проблеми стали предметом паукового

^ Див.: Колодная AM. Философская «оиздицня А.А.Потебни: Тезисы докладов XXI научной сессии черновицкого ун-та. Секиня „Обществ, науки". — Черновцы, 1963; Холодна А.1. Деяк! питания методологП icTopi'i ф!лософп 1 особливост! досл!дження фЫософських основ науково'1 спадщини О.О.Потебн! / /

3 icTopi'i философа на Украни. — К., 1967; Березнн Ф.М. К вопросу о философских

основаниях лингвистической теории А.А.Потебни // Методологические

проблемы истории языкознания. — М., 1974. — С. 65—83. Сюдй також слщ

вцшести роботи: Онтология языка как общественного явления. — М., 1983. — ' 260 с.; Панфилов В.З. Взаимоотношение языка и мышления. — М., 1971. —

232 е.; Панфилов В.З. Философские проблемы языкознания. Гносеологические аспекты .— М., 1977. — 288• е.;-Панфилов В.З. Гносеологические аспекты философских проблем языкознания. — 1982. — 357 с,

8 Див.: Фйср /. Псиколшгвкттна те орт ляер атури Олександра Потебш: Метакритичне досл!дження. — К., 1993. — Iii е.; Фшер L Теор1я Потебш — дериват „берлшсько! школи"?: До стор1ччя з дня смерт! // Слово i час. — 1991.

— № 12. — С. 3—8. Фшр /. Психслшгвктична теория Олександра Потебн! / / Антолог1я cbItoboi л ¡Герату рно-критичноТ думки XX ст. — Льв1в, 1996. — С. 23—24.

9 Див.: Волкова Е.В. Понятие „тема" и „идея" в эстетике / / Вестник МГУ. сер. „Философия", 1973.— № 6; /ниш,о /. Питання змкту.1 форми в досл!дженнях з естетики у 20-х роках // 3 icTopi'i ф|лософсько/ думки на Укра'шК

— К., 1965. — С. 39—40; Иваньо И.В., Колодная А.И. Эстетическая концепция А.А.Потебни // Потебня A.A. Эстетика и поэтика. — М., 1976. — С. 9—31; 1наны> I.B., Колодна A.I. Мистецтво слова i психолопя творчосл в естетичнш KoHuenuit О.О.Потебн! // Естетика i поетика слова: 36 — К., 1985. — С. 5—31 та i».

анал1зу спадщини Олександра ПотебнИ".

Захищено ряд дисертацш з фшософськоУ потебжани".

У ф1лософськ!й л1тератур1 радянськоУ доби, в силу виомнх обставин офщшна наука змушена була займатися переважно пошуками матер!ал1стичиоУ л!н11' або ¡деал1стичних збочень у роздумах Олександра Потеби!. До недавнього часу Ух загальний зм1ст зводився приблизно до такоУ думки: коли Олександр Потебня рухався у русл! емшрйчному, займався практичною граматикою, тод! В1н був на висотц проте як т1льки брався за теоретичн1 узагальнення, то плутався, був суперечливим«- припускався помилок. 3 марксистсько-лен!нських позицш вважались, що далеко не ва думки. яю сформувалися в середин! I в другш половин! XIX ст. у його загальннх

1° Див.: Колодная Л.И. Элементы диалектики в лингвистической

концепции А.А.Потебни // Тези доповщей XXI наук, ceciï Чертвецького ун—ту.

Секщя. „Ф1лолопчн1 науки".— Чершвщ, 1965; Колодная А.И. Атеистические

взгляды А.А.Потебни: Тез. докладов XXI науч. сессии Черновицкого ун—та.

Секция „Обществ, науки". — Черновцы, 1965; Кримський C.B. АтеУстичш погляди

О.О.Потебш ;(до 125-р1ччя з дня народження укра'шського мовознавця i

л1тературознавця) // Наука i життя. — 1960. — № 9. — С. 50—51; Кримський

С.Б. Генезис форм i законш мисления. — К., 1962; Копнин П.В. Природа

суждения и формы выражения его в языке / / Мышление и язык. — M., 1957.

Кубланов Б. Мистецтво як форма шзнання дтснасп. — К., 1967 та ¡н.

• 11 Див.: Ярошевский М.Г. Учение А.А.Потебни о языке и мышлении:

Автореф. дис. ... канд. филос наук. — М., 1945. — 22 е.; Колодная А.И.

Мировоззрение А.А.Потебни и некоторые философские вопросы его

лингвистической концепции: Автореф. дис. ... канд. филос. наук. — Львов, 1967.

— 20 е.; Тетянко Ю.Л. Эстетическая концепция А.А.Потебни: Автореф. дис. ...

канд. филос. наук. — К., 1976. — 18 е.; Дмитренко Н.К. Теория народной

словесности как направление отечественной филологической науки 60—80-х

годов XIX века: Фольклористические труды А.А.Потебни: Автореф. дис. ... канд.

i

филол. наук. — К., 1983. — 24 е.; Скорик ММ. Teopia мови О.Потебн!: фигасофсько-культуролопчний анал!з: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. — К., 1996.— 20 с: •

теоретнко-шзнавальних, ¡сторико-ф(лософсышх та естетичних поглядах, можуть знайти визнання'г. Висновок ц1лком в1Дповиае духу марксистсько-лен!нськш фЬтософГУ як „едино правильного вчення". Зокрема, Д.Оетрянин, критикуючи О.Потебню за „серйозш помилки суб'ективно-!деал1стичного характеру", вважав, що вчений був усе-таки „майстром д]алектичного матер|'ал!зму", а його св1тогляд характеризувався як епшйно-матер!ал1стичний 1 стихшно-д!алектичний'з.

Зроэум1ло, шо Олександра Потебню в такому ключ1 досл1джували 1 розглядали не як фшософа, а як мовознавця, який „блукав" 1 „в1дхилявся" у своУх теоретичних роздумах.

1нший в1домий досл!дник творчостГ Олександра Потебш — 1.К.Б!лоД1Д, анал!зуючн його загальнофмософську працю „Язык и народность" у св'пл1 Т1е1 (!) „сучасностГ писав: „Депю висловлювання 1 погляди Потебш в ц1й праШ не можуть бути визнаш правильними 1 обгрунтованими — вони потребують заперечення 1 пояснения з позицШ радянськоУ, марксистсько-лен1нськоУ мовознавчоУ науки"ч.

В ¡сторико-ф1лософськш л!тератур1 не було едност! щодо визначення сутност! фМософсько)' концепци Олександра Потебш.

12 Див.: Потебня О.О. Опис документальных матер1ал!в особистого фонду № 7Ы. Крайи! дати документальных матер1ал!в — 1827—1922 рр. /Шдгот. Ш.1ваницька/. — К., i960. — С. 6

'3 Див.: Острянин Д. Ф1лософське значения науковоУ спадтини О.О.ПотефИ // Олександр Опанасович Потебня: Юв!л. зб. до 125 р(ччя з дня народження. — К., 1962. — С. 42—45.

BUodid /.К. Тв1р О.О.Потебн1 „Язык и народность" у св|'тл! сучасносп / f■ О.О.Потсбня i деяк| питания сучасноУ слав!стики: Тези допов!дей та пов!домлень III РеспублжанськоУ слдвктичноГ конференип, присвяченоУ 125-р1ччю з дня народження О.ОЛотебш. 23—27 груди я i960 р. — Харк(в. Вид-во Харкт. ун-ту. i960. — С. 3.

Наукова I св1тоглядиа спадщина видатного вчеиого дкталась нам з вантажем багатьох нерозв'язаних теоретичних проблем. Таким, зокрема, е твердження, що пашвною ф1лософ1ек> його е суб'ективний ¡деалшм'5. Дещо „м'якше" висловлюеться С.Кримський: ф1лософн потебшанства притамаиш коливання М1Ж мэтер1ал1змом та ¡деалтюм'в; 1нин дослщиикн переконливо обстоюють думку про те, що „фиософським поглядам мислителя, незважаючи на деяш ¡деал1стичн1 збочення, властива, насамперед матер1ал1стична спрямовашсть"'7, а шлях Потебш до творчоУ зршост1 майже завжди йшов через подолання впливу ¡деалктичноУ методологий. Ще декотр! вчеж „доводили", що св1тогляд Потеои — один з яскравих приклад1в прояву домарксистського матер|'ал1зму, проте у розв'язанш деяких особливо складних проблем л1'нгв1стично-ф1лософського характеру вченому не вдалося до кшця посл!довно провести матер!ал1стичне розумжия взаемозв'язшв мови, мислення та сусшльноУ дшльност!. Це виявилсся у певному переб1льшенн1 самостшност1 сферн мови стосовно сфери мислення'Э.

Отож, св1тоглядна ампл1туда Олексаидра Потебш, що воображена у радяиськш л1тератур'|, залежала В1Д полгичного

15 Див.: Медведев Ф.П. О.О.Потебня та його наукова дЫльшсть / / О.О.Потебня i деию питания сучасноУ славктики: Тезн доповшей та пов1домлень Ш РеспублшанськоУ славктичноУ конференци, прнсвяченоУ 125-pi44ia з дня народження О.О.Потебш (23—27 грудня 1960 р.). — XapKiB, 1960. — С. 7.

16 Див.: Крымский С. Потебня // Филос. энциклопедия. — М., 1967. — Т. 4. - С. 327.

1 7 Колодца A.I. Фмософсько-сошолопчш погл>1дн громад|вше (О.О.Потебня) // 1стор1я фи-софй' на Укранп; В 3-х т. — Т. 2. — К., 1987. — С. 151.

18 Див.: Прс снпкоа 0.11. Поэтика познания и творчества: Теория словесности А.А.Потебни. — М., 1980. — С. 4.

Див.: .Фрапчук В.Ю. Олександр Оланасович Потебня. — К., 1985. — С.

маятника, який коливався в!д суб'ективного ¡деал1зму аж до „майстра д!алектичного матершлЬму". Зокрема, академик В.В.Виноградов, ошнюючи фЫософсью основи посл1довниюв Олександра Потебш, зазначае: „Ф1лософський базис усього

о

потебшанства непридатний для нас, його 1деал1стичн1 скрти ламю i гнил!. Але шлком безперечно й те, що лшгв!стична спадщина О.О.Потебщ являе собою величезну шншсть"го. I, навпаки, погляди Потебш „пщтягалися" до р1вня сучасноТ" на той час д1алектико-матер1ал1Стично\" думки. В результат! фмософська концепшя трактувалася не як щось ц!ле, а радшг гк псв>;ий звщ (набф) суперечливих, а школи таких, що взаемоззмргчують одне одного положень.

Отже, сьогодш в/дчуваеться нагальна потреба перейти в1д полем1чного ршнотлумачення окремих фьлософських думок вченого до шлкного осмислення його ф!лософськоТ' концепци. Незважаючи на и фрагментаршсть, розпорошен!сть по р!зних наукових працях та реценз!ях, ця концепщя мае глибоку внутршню лопку, методолопчну вагу. Вона шднесла наше наукове i полггичне мислення на Ч1льне м!сце в iCTopii свповоТ культури. Основоположник наукового вцвчення icTopii* украТнськоТ' мовн Олександр Потебня розглядав i'i як icTopiio думки, де ¡стор'ш думки постае як icTopifl культури. BiH стверджував, що серцевиною культури завжди е мистецтво як мислення в образах або образне мислення. У м1фах, з якнх вийшли мистецтво, релтя, ф1лософ1я, защкавлення Олександра Потебш внкликали не епльки ix реконструкшя, сюльки ¡сторичний розвиток народноТ думки, 'и подальше доля. Основний сенс своТ'х наукових

го ЦцТ. за: Медведев Ф.П. О.О.Потебня та його нзукова ,д\ялыпсть / / О.О.Иотебня i деяк! питания сучасно! славктики: Тези доповшей та мовиомлень 111 Респу6л1кансько'| славктично! конферении, присвячено? 1'25-р)ччго з дня Кироджения O.Q.Потебш (23—27 грудня I960 р. Хармв, 19G0. — С. 7.

13

пошушв в!н вбачав у прагненн! зрозум1ти, звщки 1 куди йде людство у своему духовному зростаннк

На нашу думку, Ол. Потебня як философ був замовчуваний у нас саме тому, що його аж шяк не назвеш попередником або, принайми!, близьким до марксизму. 1мов|"рио, що за умов панування „принципу парт'1Йност'|" в науш одна з останшх. статей про фшософсьш погляди О.Потебн! з'явйлась 1926 р. у „Зб1рнику Харк!вського наук.—досл1д. Катедрн ¡сторм украТнськоУ культури"21.

Сьогодш сощально-фмософськ! погляди Потебн! треба ч1тко протиставити ¡дейним релктам тоталитарного минулого. Такою е позицш мислителя, наприклад, у питанш про сптв1дношення мови 1 культури, мови I нац!ональност1, наци I нацюнал1зму. ВЛ.Харщев був одним ¡з перших досл!дник1в \ популяризатор1в ¡дей Олександра Потебш, хто звернув увагу на цю жагучу проблему в украУнсьшй традицн ще на початку нашего стол1ття22. Як вцюмо, Потебня мало вживав у науковому 061'гу понятгя „нащя", переважно користуючись поняттям „народжсть", яке на той "час функцюнувало як синошм першого.

Над проблемою „народ 1 мова" у 20-х роках шндно працював видатний науковець Дмитро Багалш. Цю традицию у 30-х роках за межами радянськоТ Укра'йш продовжив К.Чехович?з.

За умови становления украшськоТ держави особливо!

21 Див.: Розенбсрг О.Г. До характерного ф]'лософ!чних погляд!'в О.О.Потеби1 / / Наук. зб|'рник Харкш. науково-дослш. катедрн ¡сторп укра'жсько! культури. — 1926. — Ч. 2—3. — С. 69—77.

22 Див.: Харциев В.И. Учение А.А.Потебни о народности и национализме // Мирный труд. — 1902. — Т. 2. — С. 179—189; Т. 3. — С. 170—181; 1903. — Т. 5. — С. 118—139.

23 Див.: Чеховчч К. Думки Олександра Потебн'г про нашойальшеть. — Львш, 1931. — 17 е.; Чехавич К. Фимсофш мови у Олександра Потебш' // Науковий зб)рннк У.В.У. — Т. 2. — Прага, 1930. — С. 37—56 та ш.

М

актуальности набувае проблема рол1 натонально! мови в дол! кожного народу, чнм реал1эуеться безпосереднш внесок Потебш в ¡стор)ю розробки фкяоеофи украТнськоУ ¡деУХ

Мета роботы, Сьогодш вже йдеться не просто про иеобх'ышеть ф]лософсько1 рефлекси над науковою спадщиною О.Потебш, а про формування цШсно! фшософськоУ кон не паи, яку необхщно видобутм I реконструювати на шдегав! його л1нгв)стичннх, пенхолопчних, етнограф1чних, л1терагурознавчих, естетичних, сот'ально-фшософських та автоб1ограф1чних прадь й розлогих наукових. рецензш. Отже, етнокультурш кониепти О.Потёбн! скероваш на те, щоб шзнати ество людського духу (як взаемозв'язку мови 1 мислення), його беасмертя (що розкриваеться через лиф, рел|пю, ф1лософ1Ю, поезда, науку тощо) 1 найвище призначення духу як творця нашональноУ культури, до якоУ змагае природна сила людини, а також виявити душевш (психолопчнО властивост1 окремих ¡ндившв, що становлять субстаицшну основу етносу.

Основна мета д0сл1дження зумовлюе висунення й посл1довне розв'язання таких теоретичных завданъ:

- проанал1зувати науков! розвщки О.Потебш, вичленивши фшософський аспект мови, а саме: вщношення мови до мислення, значения слова для думки 1 стушнь його зв'язку з духовним життям

24 Див.: Горський B.C. 1сторш украУнськоУ фшософн. Курс лекцш. — К., 1996. — 286 е.; ВЫьчинський Ю. Олександр Потебня: думки про слово i нацюналыл'сть // Слово i час. — 1992. — № 1. — С. 9—15; Михайяашт I Людство складаеться з наЩй / / Берез!ль. — 1992. — № 2. — С. 147—160; Vil'cynstyj Ju. Oleksandr Potebnja: Gedanken über Sprache und nationaliat // Jahrbuch der Ukrainekuride. —1991. — München. — S. 32—46; Карпенко Ю. О.Потебня — зачинатель укра'шчького народознавства // Фиософська i сошолопчна думка, 1995, № 1—2. — С. 23—38; Скорик /Vf.А/. Потебня як философ мови // Розбудова держави, 1996. №8.

взагал1;

- показати вплив мови на м1ф1чну свщомтть, а також розкрити евристичну функшю мови при „накладанш" християнства на язичництво схщних слов'ян;

- спираючись на фшософсыа погляди О.Потебж, розкрити 1 проанал1зувати мову як духовну самостшшсть народу;

- проанал1зувати явище денащонал1зацн I засудити в1дповщну пол1тику як фактор деЫдив1дуалшшУ людини 1 знепритомнення наци;

- розкрити украшську нащональну ¡дею як ¡дею культури у ф^лософсьюй концепцн Потебш.

Новизна пращ полягае у тому, що тут вперше зроблена спроба цшсного наукового долщжения ф^ософського эначення теоретично! спадщини О.Потебж. Зокрема, вперше зосереджено увагу на науковому висв1тлеж таких питань:

- О.Потебня — видатний мислитель, який постав на украТнському нац'юнальному грунт1 в результат! критичного переосмнслення тверджень „берлшськоУ школи" у друпй половиж XIX ст;

- науков1 досл1дження О.Потебж спираються на Оагатий понятжний контекст полем!к свого часу 1 мають орнгшальну понятшну вераю. Головною ¡деею, яку концептуально розгорнув у с в 01 и теорн О.Потебня 1 яка була ппотетично внсловлена ще у XIX ст. — думка про те, що початком 1 основою духовного життя народу е мова, котра зумовлюе ¡снування етжчних сшльнот. Отже, мова —це ¡сторична форма ¡нобуття духа народу;

- украУнський вчеиий вважав, що кожний народ мае с«нй особливий склад думки I св|'домост1,- вщтак мова складае духовну сутжсть народу. Отже.. сштобачення дор1внюе мовжй картиш св!ту. Мова становить особливу 1 найвагомшу форму людськоУ (сош'альноУ)

д1яльносп. Головна функшя ыови не комушкативна, а творча — не передавать думку; а збуджувати i'í в ¡ншж ocoói;

- в основу своеТ ф1лософсько! концепщУ О.Потебня поклав принцип „розвитку", що дало йому змогу вибудувати ч1тку систему,

о

де кожна i'í ланка оргашчно випливае з попередньоУ i своею чергою зумовлюе наступну. Отже, лопка концепцй' О.Потебш постае за такою схемою: народ творить ыову, мова народжуе народний дух, народний дух — нащональну щею, нацшнальна ¡дея — нащональне хотшня, нащональне xotíhhh — нацюнальну волю i дто;

- нащонально св!доме мислення mas ядро — ¡дею, яка е виявленням HaMipiB окремих oció або угрупооакь эробити bUomí риси народу кер1вним принципом д1яльност1 на bcix píbhhx народного буття. Нащональна ¡дея — це св1доме застосування принципу народност1 у внутршнш ¡ зовшшнш полчищ та bcíx сферах культурного життя народу. На вщмшу в!д росжськоУ, украУнська ¡дея шдносить шншсть етнмно-культурного життя народу, е своериним культурним принципом;

- знания mobho'í основи „накладання" християнськоУ BÍpn на язчницький фундамент дозволяе належним робом зрозум1ти тепершню духовну культуру нашого народу, а також, враховуючи явище сучасного вкраУнськога релшйЙого ренесансу, осмислити досв1д християшзаци- поперджх епох. До того ж точне „розшифрування" л!тературно-художшх образ1в та символа, що склалися на грунт! стародавшх слов'янських в1рувань дае змогу адекватно сприймати своерЦшсть украУнськоУ вдачК себе та навколишнього cBixy;

- суть денац'юналЬаци, вважав учений, полягае у Taiiiíi 3aM¡H¡ народного життя, коли традищя народу, його тисячол1тнш досшд, закладений передупм у mobí, перериваються або послаблюються до

р1вня другорядних чинниюв життя. Аморальшсть денашонал1зацн полягае у тому, що вона руйнуе оргашчний зв'язок поколшь, д1тей 1 баты<|'в, спрощуючи 'Гх ¡ндивщуальност!, I врештЬрешт призводить до знепритомнення нацГТ. Однак ¡нерщ'я ментальносл гальмуе денащонал1зацшт' процеси, \ щораз залишае шанс народу для нащ'онального в1'дродження;

- поез|'я та л1тература романтизму е погужним нашотворчим чинником. Пльки тод1, коли завершиться становления мови, вона виявляе здатшсть спричинити розкв1т нащ'ональноУ культури, шдтверджуючи думку Й.Гердера, що поет творить мову, як I народ творить поета;

- первннне поняття „нацюнал1'зм" вщповиае змкту св1тогляду, який нашональну р1зномаштшсть людства вважае за щлком природне I корисне для загальнолюдськоУ культури. Нащонал!зм не е антиподом ¡нтернашонал1зму, а навпаки, е посл1довним ¡нтернащонал1змом;

- нацюнал1зм — це змагання недержавного народу за власну державшсть та етшчну цшсть, за можливтть всеб1чно реал1зувати свою етшчну своер|'дн1'сть. Принцип державност! — над|'йний критерш розр!'знення нацюнал1зму 1 шовннзму;

•- О.Потебня заклав мщш шдвалини в становленш ф!ЛософГ|" мови на украГнському грунп I тим самим дав стверджувальну вщпов1'дь на запигання:. чи ¡снуе слов'янська традишя фшософи мови взагал!" I украТнська Зокрема? Теор1я мови О.Потебш сшвзвучна сучаснш герменевтиш, яка вже переконливо довела, що насправд1 не ми волод1емо мовою, навпаки, л'юдина вщдаеться мов1, а не ш'дкоряе ТТ соби не волод1е нею (Гайдегтер). Теор|'я О.Потебш викрнвае сьогодн! широкий прост!'р для дальшоУ науковоУ д1яльност|' у пошуках ¡стини,

Науково-практичне значения роботи полягае в тому, що отримаш результата 1 висновки дисерташйного дослщження суттево поглиблюють наш! уявлення про фшософсью концепти теоретично!" спадщини Потебш, етнокультурш проблеми, що постають на тл1 фшософ11 мови видатного мислителя та вказують на шлях сучасного оновленпя ¡сторико-ф[лософського украТнознавства. Матер1али дисертацн можуть бути використаш в робот! методолоНчних сем!нар1в, у процеа читання лекшйннх курав та проведения семшарських занять з 1сторн украУнськоУ ф1лософськоУ думки, а також розробки спецкурЫв з фмософи мови та культурологи. Практична ц!нн(сть досл!дженНя полягае у тому, що враховуючи висновки, викладен! автором у дисертацн, можна виробити рекомендацп щодо осмислення 1 розв'язання нашональних, культурних I мовних проблем нашого сусшльства.

Апробац«я дйсертацй'. Основн! положения дисертацшного доапдження доповщались на м!жнародному теоретичному симпоз!'ум1 „Философия языка: в границах и вне границ" (Харьков—Хаджох, 14—18 июня 1993 г.); „Методолопя I змкт гумажтарноУ осв!ти: сучасний етап ! перспективи розвитку" (Херсон,1993 р.); „Нашинальна ¡дея в духовиШ куль-ур'1 УкраУни XIX — XX столЬь" (Полтава, вересень 1993 р.); „Льв1вська потебн!ана" Науков1 читання, присвячен! 160-р1чЧю з дня народження Олександра Потебн! (Льв1в, Льв1в. ун-т, вересень 1995 р.); „Проблеми духовное^ в к1нш XX столЬтя" (Севастополь, вересень 1996); Язык. Культура. Взаимопонимание. Международная науч. конф. (Львов, январь 1997 г.); Щор1чла Наукова конференщя Льв1вського державного ужверситету ¡мен! 1вана Франка (Льв1в. ун-т., лютий 1997 р.). Певна частина матер!алу дисертацн використана автором шд час проведения лекшйних та семинарськых занять 31 студентами

фшософського факультету Льв1вського державного университету ¡меш 1вана Франка, а також у процеа читання лекш'й в УкраУнському Вмьному Ушверситет1 (серпень, 1992 р. м. Мюнхен). Загальний обсяг наукових публюашй автора становить — 29 др. арк.

Структура дисертаци. Робота складаеться з! вступу,- шести роздшв, висновюв, основних дат життя й д!яльност1 О.Потебш та списку використаноУ л!тератури.

ОСИОВНИЙ ЗМ1СТ РОБОТИ

У „Вступи" обгрунтована актуальшсть обраноУ теми, проанал!зовано ступ!нь 'и опрацювання в науковш л1тературь дана методолопчна основа, сформульована мета, основш завдания- I новизна досл!дження.

У першому роздал! — „Постать мыслителя та фмософсыаш ¡нтерес до його спадщини съогодт" крок за кроком проанал1зовано основн1 етапи наукового становления Олександра ПотебнК УкраУнська мова й народна словесшсть, дух нашоУ давнини 1 поез1я романтшив, перейнята тугою за минулим УкраУни, в^грають вир!шальну роль у духовному постуш вченого.

У другому роздш! — „Фмософш слова /' мгфу" йдеться про перил ф1лософськ! розвики ,О.Потебш в яких вш шукае в1дпов|д! на питания, поставлен!• в тмецькому класичному ¡деал]зм1 та мовознавсга, зокрема В.Гумбольдтом. Головне з них — питания про в!дношення мови до мислення, яке, в свою чергу, ставить ¡нше — про походження мови I п!дводить до того, що спроба усв1домити початок людськоУ мови неможлива без з'ясування значения слова для думки \ ступеня його зв'язку з душевним життям взагал1. Анал1зуючи

проблему виникнення мови, О.Потебня доводить' хибшсть теор'ш свщомо-умисного створення мови I и божественного походження. '

Спираючись на В.Гумбольдта, вш констатуе безсумшвний зв'язок мови з Думкою. Але якщо В.Гумбольдт стверджуе тотожжсть (хай нав!ть \ вищу) мови 1 духу \ намагаеться вийти ¡з замкненого кола („без мови немае духу, ¡, навпаки, без духу немае мови"), то О.Потебня прямо вказуе, що таке р!шення заступае шлях всякому подальшому дослщженню, ототожнюючи питания про походження мови I духу. О.Потебня у цьому питанш йде дал1 Ч вважае, що „царина мови далеко не зб1гаеться з цариною думки. В середиш ¡сторп людського розвитку думка може бути пои'язана з'1 словом, але на початку вона, певно, ще не доросла до нього, а на вищому ступеш абстрактное^ покидае його, як таке, що не задовольняе и вимогам...". Слово потр1бне для перетворення нижчих форм думки в поняття ¡, вщповгдно, повинно з'явитись тод1, коли в дупл е матер^али, як1 передбачеш цим перетворенням. Мова е необхЫне удосконалення (доповнення) мислення ! природний розвиток здюностей, властивих т1льки людиш.

Розглядаючи мовну одиницю (слово) як акт думки, в якому мовна форма постае як покликання на значения, О.Потебня у праш „Мысль и язык" обгрунтовуе вчення про внутршню форму слова. Поняття внутр1шньо! форми слова для фшософськоУ концепцн О.Потебш е фундаментальним.

Слово е носш не тьпьки значения, але й попереднього досвщу людини 1 наци, через фмьтр якого проходить усе нове шзнання. Зв1дси пЪстзють три аспекти слова: форма, значения, внутршня форма, яю е ¡дентичними структур! таких словесних композищй, як М1'ф, фольклор I поетична творчкть. „У слов!, — стверджуе О.Потебня, — ми розр^няемо: зовтшню форму, цебто

членопод1льний звук, зипст, який об'ективуеться за допомогою звука, I внутршню форму, або найближче етимолоп'чне значения слова, той спопб, яким висловлюеться зм1ст. Т'| ж сам1 стихи е 1 в творах мнстецтва".

Внутршня форма слова — це те центраЛьне забраження, довкола якого гуртуються ус| ¡нил частков1 зображення, як! й створюють повний образ того чи шшого явища. Отже, в слов1 О.Потебня вир1зняе, кр1М звуково'1 зовшшньоУ форми \ значения слова (тобто комплексу прикмет названого явища), ще й внутроню форму слова (тобто найближче етимолопчне значения, яке репрезентуе увесь зм1ст слова). В1дтак — слово не е зовшшнмм додатком до готовоТ' вже в людськш дуЦн ¡деТ' необх1дност!. Воно е зас1б, що випливае ¡з глибини людськоТ' природи, створювати цю ¡дею, осюльки т1льки за допомогою його \ вшбуваеться розклад думки. У слов! вперше людина усв1Домлюе свою думку, 1 у ньому ж передувсш вона вбачае ту визначешсть, яку потш переносить на св1т. Думка, виплекана словом, починае вЫноситись безпосередньо до самих понять ! у них знаходить шукане значения. Одним твердженням можна виразити значения слова для думки „лшва об'ективуе думку".

Слово, як показуе анал|'з сошально-фмософськоУ концепцн О.Потебж, розкрило перед людиною дальни можливост1 розвитку думки. Саме через слово людина зробила пом!тний поступ В1д поодинокйх вражень, що Ух черпала з довюлля, до вищих форм духовного життя, а саме — до витворення понять ! категорий.

Одна ¡з фундаментальних засад систем» мислення Потебж — це ¡дея мови як шзнавальноУ дальность У праш „Мысль и язык" мислитель розкривае евристичну функшю мови: „Мова е зааб не виражати готову думку, а створювати 'и... вона не е В|'дображенням св(тоспоглядання, яке склалося, а дшльжсть, яка його складае". Щоб

вшчути pyx св061 дуип, щоб осмислити cboi зовшшш сприйняття, людина змушена кожне з них об'ективувати у слов1 i слово це привести у зв'язок з ¡ншими, творити' образ, розвивати науку, в!ритн, тобто здШснювати рух дуии, а не вцконувати ритуал.

1нша плщна думка О.Потебш — про вплив мови на м1фолопчну cBifloMicTb. М1фолопчне мислення виф1'зняеться вЦ наступних форм тим, що в ньому не гндбулося вщокремлення образу предмета вщ самого предмета, об'ективного в'|д суб'ективного, внутршнього в'1д зовшшнього. М^фолопя, зауважуе О.Потебня, — це icTopin лпфолопчного св^оспоглядання, в чому б воно не виявлялося: у словi й оповиИ чи в матершльшй пам'ятщ, звича'(, обряд!. М1ф для вченого — це насамперед особливе слово. Створення наьо»о М1фа полягае у творенн! нового слова.

Ф1лософ1я мови, яку репрезентуе в украУнськш традицн О.Потебня, — це ч1тке науково-психолопчне шзнання самоТ cyTi слова та його зв'язку з процесом мислення, розумшня в1дношення думки i слова. Спираючнсь на фмософський анал1з мови О.Потебж, доходимо висновку, що вщношення слова до думки на р1зних ступенях розвитку людини е р1зним.

TpeTifi розд1л „Язичництво i христианство, eipa i знания у ф1лософськш концепци О.Потебш" висв1тлюе особливост1 метаморфоз людсько!" cbwomocti' на меж1 епох, коли за допомогою мови збер!гаються або руйнуються левш ментальш системи етносу, зокрема м!фолопчш.

Зроблено спробу довести, що для ecix перех!дних епох у npouecl змши духовно") парадигм и характерний такий стан духовного життя народу, який св1дчить про д1алог старо! i новоТ системи, тобто стан двовф'я. Отже, релтйний, ¡дейний синкретизм — це об'ективна эакономфжсть будь-якого процесу розвитку духу на меж1

¡сторичних епох.

Анал1зуючи слов'янську форму двов1р'я, зокрема, дослщжуючи р|'зномаштш традицп, в!рування племен русич1в-укра1нщв, 1ХН1Й гпсенний, казковин фольклор, О.Потебня висловив переконливу думку про те, що часом народ сприймае нову в\ру формально, нльки з боку зовшшшх рис и культу, збер1гаючи суттев1 канонн зм1сту староУ в1ри. Основну причину цього явища учений вбачае в пантеТзлн як головному атрибут м1фолопчного св!тогляду. СправдК навколишня природа, землеробська культура — неш'д'емш с у бегании народного життя наших пращур!в та чинники УхньоТ души а тому нелегко, ¡нколи й неможливо забути В1ру, яка в1дбива€ безпосередньо ш субстанци 1 з роками входить у плоть 1 кров укра'шського народу. А тому християнство школи повшетю не випеняло язичницью традицн з терешв культури украТншв, а християнськ! м!с!онери змушеж були нав1ть запозичувати окрем1 звичаТ, свята язичниюв, незважаючи на те, що вони е словославленнями сили I могутносп природноТ стихи та сулеречать „неприроджй" штенци християнсько!- ¡деь

Ще одна причина, яка зумовлюе спЫснування християнсько'1 та язичницько! духовное«, полягае, на думку Потебн!, у тому, що християнство не спроможне було переморгн язичницьку фразеолопю, м(ф!чну мову, суть якоУ полягае в уособленнг неживого, у персон!фшаид1 стихи природи. Сама М1ф1чна мова, ф!ксуючи злиття людини з природою, дгё як архетип, який значно подовшуе шлях до Христа. Мова репреЗентуе, а за сприятливих. сощокультурних обставин й продукуе у псих1чному жигп особи язичницьке евповщчуття;

У зв'язку з цим щкавими е етимолопчн! розвикй О.Потебш. Зокрема, на його думку, вживаючи сьогодн! безп[дметов1, речення з Д1есловом на ,,-ло", ми несв1домо поверта^мося у т1 далек!

дохристиянськ! часи, коли побоюемося називати вголос „злГ' предмети, щоб раптом вони насправд! з'являться. I тому й .у мов1 вживають переважно нейтральш конструкшТ типу: „йому вдабрало мову". На основ! етимолопчних дослдав украшських сл1в та фраз О.Потебня встановив причино-наслщковий зв'»зок мови та ¡снування релтйного синкретизму.

Мова, язичницьш поняття, залишаючись незмшними за формою, були м1нливими, плииними за змктом. Тому прищепити укра'шцям чужу ¡дею було важче там, де вона найменше в1дпов!дала звичн!й народна „терм1нологц'\ насамперед йдеться про язичницький „понятшний апарат", який символ!зуе найстар1цн форми культурного життя украУнського народу (иаприклад тришльську культуру). Отже, здоровою основою сучасного душевного життя людини. можуть стати дохристиянсью та християнсыа поняття, а не т1, що деформован1 техшчною цившзащею, англомовною або якоюсь шшою чужомовною структурою. Як не може бути народу без власноУ поезп, так не може вш ¡снувати 1 без своеУ ф1лософи життя, роль якоУ на той час в украУншв виконувала язичиицька м1фолопя. Саме ця самобутня релтя втшша властивоеп укра'нськоУ природи, культури та сошопсих1чного стану дупл украУншв. Шгшзм стосовно своУх духовних витоюв, зокрема м1фолопчних в^рувань, обертаеться для народу завжди втратою вол) й незалежность Тому УкраУна тмьки тод1 стане справд!- вшьною, коли народ выродить. СВ1Й самобутнШ св!тогляд, матиме незалежний шлях духовного життя. Фактором механизму нищення украУнськоУ моей й звичаУв ё- якраз, на нашу думку, панування чужоУ церкви, культури на тереш УкраУни.

Будучи прихильником рашонал(стичноУ методолопУ, О.Потебня не »иг не В1'дзначити певш вади язичництва на шляхах

цившзацшного поступу. Аналгз язичництва i християнства у контекст! Д1алектики Dipn i наукового знания дав змогу О.Потебш побачити перевагу християнства у тому, що християнський св1тогляд зв1ль,няе природу вщ перших причин i tum самим збмьшуе npocTip для наукового пошуку закономфностей руху ча'сток ушверсуму. Водночас язичницький пантеТзм обмежуе людське св1тобачення величчю (зверхшстю) р13Номаштиих природних божественних сил як перших причин: Багатобожжя ускладнюе шзнання закон!в природи, осмльки абсолютизуе вЫносшсть ¡стини. Проте, на думку О.Потебш, маючи суттеву перевагу, християнство не використовувало iТ належним чином, а тому язичницьке свпобачення брало верх над християнською вфою кожного разу, коли Bipa нехтувала досвщ наукового шзнання. Отже, авторитет язичництва зазнае поразки тодь коли християнство зможе об'еднатися з наукою i за сприянням останньоТ' даватиме модель картинн CBiTy й вшношень „людина — св1т".

Брак певноТ Mipn осв|'ченост1 детермшуе виникнення „ст1ни" М1Ж Bipow i знаниям, яка завжди зникатиме перед лицем незаперечних фактш. MiamiBiCTb же факт1в породжуе ппотетичну думку, яка мктить творчий потеншал в'фи. Bipa, uxo прагне зберегти панування там, де виявлена спростовуюча сила фактичного, конкретного знания, перетворюеться на шсештницю й гальмуе шлях до ¡стини. Отже, процес наукового шзнання е синтез думки, що Bipye (скаж1Мо, у форм1 здогадки, припущення), i думки, яка е експериментально шдтвердженим або досвшшм знаниям.

У четвертому розДш „Моей — духовна сутш'сть народу" анал1зуеться фмософське значения теоретично!' сладщини Потебш. У poöoTi аргументовано доводиться, що кржний народ мае cbih особлнвнй склад думки i csiaoMOCTi, саме тому мова и становнть

духовну сутшсть народу, в якш проявляется характер його ставлення до св1ту 1 до себе. Етнокультурна концепщя фшософп мови Олександра Потебн1 мае низку висновк1в, як!' сьогодш можугь виконувати методолопчну функщю у розв'язанш проблем формування нацюнальноТ самосвиюмост1, розвитку мови та оцшки Ух рол| у розбудов1 украТнськоУ держави.

Автор доводить думку, що характер народу впливае на становления його мови так само, як форми правлшня та географ1чж умови впливають на характер людей. Тому, щоб мати уявлення про мову людини, варто дослщити особливост! и характеру, 1 навпаки.

Кожна .мова вщбивае специфжу вдач! пэз:юго народу, який нею розмовляе. А характер народ1в легше досл1дити, «а думку О.Потебш, бо вш виявляеться бмьш вщкрито, наочно,, ашж характер окремих оаб. Причини цього м1стяться у С0Ц10ПСИХ1ЧНЩ площиш \ стають предметом пошуку сучасноУ сощальноУ психологи та ф!лософськоУ антропологи.

Мистецтво, наука та шш! феномени культури народу е розпредмеченням рис нацшнального характеру та духу народу. О.Потебня в1дзиачав обставини, яю' сприяють розвитков! нацюнальних таланов, ген11В. Серед сукупност! об'ективних культуротворчих детермшант учений "особливо вид1ляе фактор досконалост1 мови. Саме' за наявност! такого фактору мова набувае твердих принцишв 1 абсолютних, остаточних форм та спроможна сприяти народженню нових погляд1в, розширенню сфери розумовоУ д1яльност1 на цп.

Що ж до засоб1в удосконалення мови, то О.Потебня особливо наголосив на рол! нацюнальноУ философ!!, яка завжди завершуе цей процес тим, що надае мов1 точност1 та ясност1 и конструкций формуе поияття, яш детермжують усшх анал1тичноУ.д1яльност1 творчоУ особи.

осш'льки дозволяють бачити в предмет! те, що е найб!льш суттевим, загальним, необх1'дним, ¡стинним. Л засобом завершения процесу удосконалення художньо-образного аспекту мови е поез!я, що переконлнво дов1в О.Потебня.

Цжавими е знахщки вченого в плаж геиези мови. Виникнення мови, дшшов в!н висновку, зумовлюеться потребами перв1сноУ людини, як! ще шстинктивно спонукають д1яльшсть уявлення. Вигуки-жести в1дпов1дають пристрастим людини та е засобами сшлкування першоК людини. Знаки на р!вн1 звичок поступово перетворювались на форми воль сприяли розгортанню дш дуцн у вигляд! мови жест, яка вже св!дчила про наочн!сть прим1тивно| розумовоУ зд1бност1 первкноТ людини.

Мова жестш в ¡стори людства збер1галась досить довго як головний заЫб сшлкування й обмшу ¡нформаци, але через причини розвитку матер1альноТ д!яльносп мусила поступитися м1сцем мов1 членорозд!льних звуюв, яка стала всеб1чно прогресувати. У м1ру того, як жести поставали б1льш довершенной, природний голос змушений теж був ур1зиоман!тнити сво'1 модуляци. На думку вченого, саме мова жеспв м!стила у соб! зародок майже ва'х словесних мов [ вах мистецтв,' як1 слугують проявом думок. Отже, слово фжсуе особливост1 матер1ального I душевного життя народу у його ¡сторичному розвитковк

Процес формування нашональних мов — складний ! мае певш закони. О.Потебня дойлЦив деяю з них. Сыжшо, вш вщзначив те, що мова, яка не утворилася з уламюв ¡нших мов, роавиваёться швйдше. Народи, мови когрих з моменту виникнення мають самобутнШ характер, здатш скорее оволод1гн чужою мовою.

Днал1з ¡стори розвитку мов, украТнськоГ зокрема, дозволив О.Потебж конкретизувати щ'лий ряд понять сошальноУ ф|'лософи

(зокрема незвичне для нас визначення народу як мови, як едшсть мови, бо мова — це д1м народного буття, насамперед його нац!онально-культурного, етшчно-фольклорного життя).

Поняття „народ" Потебня пов'язував не з державною приналежностю чи державною незалежтстю, а з певним вищим с*амост!йним нацшнальним I культурним життям. Не за едшстю походження 1 не за зовмшньою схожктю тишв, наголошував вш, ми називаемо народ народом. Народна едшсть, очевидно, визначаеться не географ1чною едшстю територп, не державною чи релкшною едн!стю, не схожктю зовн!шнього способу. життя, Гж|, одягу, характеру осель, побуту ! звичаТв, не ступенем економ1чного, юридичного, наукового 1' художнього розвитку.

Найкращим доведенням цього може бути покликання- на вщсутшсть ус!х цих едностей у будь-якого з великих народ!в. Якщо це так, то единою ознакою, за якою ми визнаемо народ, { водночас единою, н1чим не замшною ознакою, та обов'язковою умовою кнування народу е еднють мови, або мовна еднкть.

Шсля родини й племен! народшсть — друга форма ¡сторичноТ сшльноти. Як вщомо, вона передуе наци, але О.Потебня ще не проводить м!ж поняттям „народн!сть" 1 „нащя" ч1тко1 „демаркацШно'Г лшп. Проте тут один момент треба завважити: за Потебнею, народность полягае не в тому, то висловлюеться, а в тому, як висловлюеться. Цим визначенйям учений акцентуе нашу увагу на тому, що розумова продуктивнкть народу залежить Ч в1д мови.

Нормальний розвнток мови, як одного з найголовн1ших елеменп'в нашональност1, — одна з основних передумов здорового розвитку шло! нацп. Мова е своерщним синтезом усього нашонального, фокусом йй'го бачення. Мова оживляе СВ1Т,

концентруе енергпо св1ту, \ тому розслаблення чи актив1защя нацшнального оргашзму вщбуваеться через Слово. Мова — це не просто заа'б передач)' й означення готозо!', сформовано!' думки, а й шструмент и створення. Розглядаючи мови як глибоио вщмшш системи. прийом!в мислення, О.Потебня дов1в, що'мовна ушфшащя неминуче призведе до дегенераци мислительноТ здатност1 народу, втрати народом духовно!' самостшностк Збереження свое!" мовно!' будови гарантуе збереження орипнального стилю 1 лопки нащонального мислення. А спостереження у галуз1 будови укра'шськоТ мови допоможуть усв1домити нащональну своер!дшсть народу, яка може „вийти" з темних глибин етшчного п!дсв1домого. Тому щлком слушно О.Потебня пов'язуе основний змкт поняття „наци" з и „м!стичним ядром", тим шдсвиомим елементом етносу, з якого виростають р1зш зовшшш прояви нащонального I культурного життя.

Отже, видатний вчений \ патр!от О.Потебня сво!'М блискучим розумом виявив зв'язки розвитку нашонально!' мови 1 загальноТ життездатност1, всеб!чно!' продуктивное^ наш!', I буа переконаний, що без грунтовного знания укра'шсько! мови вс1 змагання украТншв будуватимуться на п!ску, без св1дймого зусилля з боку самих укра!'ншв не сформуеться сильний духом, спроможний на державотворення народ. Р1дна мова мае бути знаряддям для розвитку ус1€1 духовно!' енергп наци. Поза р1дною мовою укра'шський народ залишиться кволим етнограф|'чним материалом, не здатним до повнокровного самостШного життя, 1 даЛ1 залишаеться в!дкритим полем експансн ¡нших культур й народ1в.

Усталей на мщних шдвалинах ¡стори думки, соц!ально значущ! погляди на нащональне питания склались у вченого у цшену систему. У сво!'х твердженнях в!н виступае як теоретик

нащонального питання на тл1 ф!лософи мови 1 у зв'язку з ним, що в укра'шсьюй традици вперше.

На нас, д1йових учасниив ¡сторико-фмософського процесу в УкраУж покладена в!дпов!дальна М1с!я не лише збагнути всю глибину ф1лософсько'1 мисл! О.Потебж в означеному аспект^ а по можливост! розвинути те, чого в умовах свое'1 доби вш був не в стан! зробити.

П'тпий розди присвячений проблем! денацшнал!зацп ! анал!зу в!дповщно1 пол!тики. 3 огляду на мову як на едино властив! кожжй людиж ! наци спос1б й можлив!сть сприймати св1т 1 мислити випливае гострий протест О.Потебж проты д-знацклцшзацп взагал1, ! украТнськоТ зокрема, яку вш ототожнювиэ ¡з душвзним Гдуховним розкладом. На широкому ¡сторико-культурному матер!алг автор анал!зуе явище денацюнал!заци 1 гн!вно засуджуе виповщну урядову полтшу як фактор де!идив!дуал1зацн людини ! зиепритомнення наци. Тому обмеження сфери вживання украГнськоУ мови означав звуження зоии духовност!, зубожшня. духовного всесв1ту украшця. Адже мова — одна ¡з стих!й народность I асмплящя веде до втрати нею коллективного несвщомого, закодованого в мов1 та фольклор!.

Чужа мова лише тод! збагачуе нацюнальний дух, коли рщна мова повноц!нно функцтнуе у вс1х без винятку сферах життед!яльност! народу. Спричиняеться це тим, що ¡ноземна мова засвоюеться людиною певною м1рою формально, бо и „схеми", „конструкци" залишаються не заповненими змктом, який оргажчио випливае з глибин пщсвиомого свого народу. В|льне володжня ¡ноземною мовою ще не свщчйть про те, що людина психологично, емоц!йно, асошативно тощо стала на шлях нац!онального св1тов!дчуття й св^орозумшня. Прикладом цього е свгдчення й факти дол'| М.Гоголя, В.Вернадського, як! демонструють складжсть процесу входження у сферу ¡ншоУ нащонально! психологи та мислення, колй

весь час людину шдстер1гяе дисбаланс формн, що в1дбивае своерьинсть духовного св[ту, I способу и вираження..

Кризовий стан економши, науки, культури того народу, який постав проти денашонал1зашУ, природний, осшльки е наслщком розумовоТ л!длеглост1, яка „обездушила" слово, вив!трила з нього народну енерп'ю. Але й чужа' культура послаблюеться, бо пашвна мова розпадаеться на д|'алекти й водночас втрачае силу еднати пашвну нащю та нзближуе и' до занепаду. Отже, тотальна мова не тотожна мов! паншноУ наци, вона е и неживнм ¡нобуттям 1 творить не культуру, а сурогат культури.

Тотальна мова — Це мова з1 словами, як!" втратили свое первкне значения I набули нового — санкцюнованого державною з метою обслуговування правлячоУ ¡деологи бюрократичного апарату або правлячоУ верх1вки. Тотал1тарна мова — це мова диктатур». Детотал1таризашя сусшлъства з необхщнютю вимагае руйнаш'У тотал1тарноУ (тотальпоУ) мови. Тотальна мова закршачуе мовця,' осмльки спроможнз уаишно. викоиувати функцйо ретрансляшУ готово! думки, а не УУ творения, бо основа функщя п е комушкативна, ш.о передбачае мёж! единого ¡деолопчного простору. Тому тотал1тарна мова — антинациональна, антилюдяна. Отже, критика О.Потебнею щеУ майбутнього безнац!онального сусшльства, була шлковито слушною.

Ленин зв'язок мови з душевним життям люди ни змушував О.Потебню замислитийь над значениям рщноУ мови для розвитку одиниць !• ш'лого народу, а дал! над зйачекням багатомовност1 у ранньому в!ш та впливу чужомовноУ школи.

ЦЫсне уявлення про сутш'сть денацшналЬашУ вможливлюеться на основ! принципу ¡сторизму, через анал1з особливостей полошзашУ, русИфтащУ як головних форм денац1онал1зацГУ украУнського народу.

Особливе м1сце в рус«ф1каторськш полтда за радянськкх 4aciB пос!дала армГ». íí функщею було не лише збереження й иоширеннн KqpflOHÍB ¡мперИ, а й формування ст!йкого интересу до росшсько1 мови, яка cié росШський дух. Пол!тика русиф!каци пов'язана також i з д!яльн!спо ¡ншомовно! школи, котра формуе у школяра ставлення до мови рщного краю як до чогось маргинального, як до такоУ, яка мае меншу варт!сть. У ранньому дошшльному вихованш багатомэвшсть сто1ть на завад! загальному розвитку дитини. Останню тезу послщовяо обстоював О.Потебня, п1дтверджуючи и в1рн!сть багатьмэ фактами з ¡CTopii педагогиш та на основ! власних наукових розв!док. Бона, звичайно, мае рац!ональне зерно!

Отже, денац!онал1зац!я детерм!нуе де!ндив!дуал1зацно особи, яка максимально прагне пристосувати свае власне „Я" до чужого колективного „МИ", затримуючи культурну непритомшсть соц!ального оргашзму.

У шостому роздш „Гуманистична ¡тпснцШ пацмналыюТ ¡деГ йдеться про те, що етнокультурна концепция грунтуеться на тому, що мова — це зас!б витворення думки, а перех!д домовного i позамовного досв!ду в артикульовано-збагненне Слово, тобто у модус мислення, завжди визначае св!дом1сть як нац!ональну. Для О.Потебш було очевидним, що чуття I св!дом!сть народно! едност) е не т1льки результатом сп!лкування думки, воно можливе при едност1 мови й наявност1 национально! ¡деУ. Недугою украУнськоУ нац!У О.Потебня називав брак нашональноУ ¡деУ в самих украУнШв, брак св!домоУ пращ тих людей, котр! себе називають укря'шцями. Це.— внутр!шня причина безсилля i непродуктивност! ц1лоУ наци, що 6 не менш небезпечним для и подальшого ¡сНуваннп, шж тиск денац1онал!заци 330bhí. В нац!ональн!й ¡деУ вбачае О.Потебня ту силу, яка може шдняти Украшу з руУни i вивестн на шлях нового життя. Тому bíh

вщверто говорить, що „¡дея нащональност1 завжди е рщ меа'ашзму".

Вщ нашональноУ ¡деУ О.Потебня йде дал1 — В1н висувае „право нащональних культур, тобто праве народ1в на самостЬТне сшв1'снування I розвиток". Це вже ¡дея суверенности адже т!лыш народ може бути сувепеном, тобто ноаем невщ'емних прав. Учений застер|гае вщ небезпеки того, що у пошуках свое!' нацшнальноУ окремшшеть ми будемо знаходити не те, що е, а те, чого соб! бажаемо.

У Висновках узагальнено основш результат» дисертацшного дослщження, показано фмософське значения теоретично'! спадщини Олександра Потебж, його роль в становление фмософи мови на укра'шському грунту а також сощалъно значущ| погляди мислителя на етнокультурш проблеми, нач1.!ональне питания, украУнську ¡дею \ духовну ¡чтенц1ю нашого народу. Учення Потебш вщкривае сьогодш широкий прост!р для дальшоУ науково!' д1яльност1 у пошуках ¡стини.

Основш ¡де'С доЫдженнл в1ддзеркапеш в таких пуб.ткшрях:

1. Вмьчинський Ю.М. Олекеандр Потебня як фыософ.— Льв1в, Лвт. ун-т, 1995. — 128 с. - '

2. Вмьчинський Ю.М. Олекеандр Потебня // Розвиток фшософськоУ думки в Укрв'ип (XIX—XX). Ч. 2. Тексти лекшй.— Льв!в. ун-ту, 1992. — С. 16—33.

3. Вмьчинський Ю.М. Олекеандр Потебня: думки про слово 1 нащональшеть // Слово 1 час, 1992, № 1.— С. 9—15

4. Виьчинсыаш Ю. Пошуки ¡стини Вол-здшнра Вернадского / / Науковий ЗАрник УВУ.— Мюнхен, 1992.— Т. 15. — С. 107-118.

5. Вмьчинський Ю.М. Нашональна ¡дея в украУнськш ф1лософськ1й думш. Тез. доп. на конф. „Методолопя 1 змкт гумаштарноУ осв1ти: сучасний етап \ перспективи розвитку". — Херсон, 1993. — С. 106—107.

6. Вмьчинський Ю.М. Поняття 1 генеза украУнськоУ нацюнальноУ ¡деУ / / Современное общество, 1993, № 2. — С. 58—67.

7. Вмьчинський Ю.М. ФКлософ1я мови Олександра Потебш // Философия языка: в границах и "вне границ. Материалы Международной науч. конф. — Харьков-Хаджох, 1993. — 0,5 др. арк.

8. Вмьчинський Ю.М. В ¡м'я вол1 й незалежност! украУнськоУ наци / / Слово 1 час, 1992, № 12. — С. 21—25.

9. Вмьчинський Ю.М. Национальна ¡дея в духонш культур! УкраУни XIX—XX столпь / / ФМософська | соцтлопчна думка. — 1993, 11—12. — С. 243.

10. Вмьчинський Ю.М. Олекеандр Потебня // Розвиток ф1лософськоУ думки в УкрйУн. Курс лекшй. 2-е вид.— К.: В1ПОЛ,

1994. — С. 138—157,

11. Шлъчинсъкий 10.N. Дмитро Чнжевсышй': 1сторнк ф!лософн на слов'пнсыюну грунт! // Науковий зб!рнии УВУ. — Т. 16. — Мюнхен—Лнзш, 1993. — С. 36—44.

12. ВЫьчинсЬкий Ю.М. [сторик ф!лософГ| слов'пнстиа / / Слово ! час, 1994, №№ 4—5. — С. 32—40.

13. Вмьчинськнй Ю.М. Степан Орополко як 1сторИи осв!ти в Укра'ш! (до виходу у сЫт другого видання „ГсгорЦ' сса!тн на У крапп") // Р1дна школа, 1994, Кг 8. — С. 7—9.

14. Ылъчипський Ю.М. Нац1оМальна 1дея в украТнськ!й иол1гичн!й думш (к!нець XIX — початок XX ст.) // Пол1толог1чнин вкник. Матер, коаф. „Пол!тнчнз думка в Укра'пи: минуле ! сучасшсть". Ч. ¡, К., 1993. — С. 96—104.

15. В/льчннсышй Ю.М. !дсололп державотсорення. В1дпоп1дь на статтю М.Шлецького „Загроза ново!' ¡деократи". — Сучасн!сть, 1994, Ж // Украшськ) проблем», 1995, № 1. — С. 0—13.

16. Вгльчинський Ю.М. УкраТнська нацЬнальна ¡дея в ¡стор!ософ11 В.Липннського / / Другим М!жнародннй конгрес украУн1ст!в 22—28 серпня 1993 р. Допов1д1 1 пов1домленнп. Ф1лософ1я. — Дьв!в, 1994. — С. 121—124.

17. Ыльчиисытй Ю.М. Фиософш мовн \ мова пультури // Укра'шський осстий журнал. — 1995, Лг9.1.— С. 62—71.

18. Виьчинсытй Ю.М. До питания про осноэн! засади ¡деологи державотворення'// Современное общество, №1—2, 1995. — С. 135—144.

19. Вгльчинський Ю.М. Ф!лософ{я слова ! м1фу Олександра Потебн) // Духовний св!т людинн та розвигок' нац!ональкоТ

CBWOMOCTi В Укра'ш. BjCHHK JlbBiB. ун-ту. Вип. 33. — JlbBiB.

1996. — С. 9—16.

20. Рмьчинсъкий Ю.М. Слово про Потебню // Льв1вська потебшана: Матер1али наукових читань, присвяченнх 160-р1ччю з дня народження Олександра Потебн!. 21 вересня 1995. ЛДУ. — Льв1в,

1997. — С. 7—22.

21. Вмънинський Ю.М, Мова — духовна сутжсть народу (на шдстав! ф!лософських кониепт!в Олександра Потебш) // Язык. Культура. Взаимопонимание. Материалы Международной науч. конф. — Львов, Львов, ун-т, 1997. — С. 49—57.

22. Vil'cynskyJ Ju. Oleksandr Potebnja: Gedanken über Sprache und Nationaliat // Jahrbuch der Ukrainekunde. — 1991. —• München. — S. 32—40.

Нильчинскш Ю.М. Этнокультурные проблемы философии языка Александра Потебии. Диссертация ма соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05. — история философии. Киевский университет имени Тараса Шевченко. Киев, 1997.

У диссертации анализируется философское значение теоретического наследия выдающегося украинского языковеда, етнолога, мыслителя — Александра Потебни, который вырос на почве национальной культуры в результате критического переосмысления положений „берлинской школы" во второй половине XIX вена. Автор подает оригинальный взгляд на проблемы философии языка и мифа, соотношение язычества и христианства, веры и знания, языка как духовной сути народу, денационализации как фактора деиндивидуализации личности, а также гуманистической интенции национальной идеи и др.

Ytt.VylcUynskyi. Ethno-cultural problems of Oleksandr Potebnya's lanquaqe philosophy. The dissertation thesis for Doctor of Sciences degree in philosophy. Speciality 09.00.05 — History of Philosophy. Kiev Taras Shevchenko University. Kiev. 1997.

Philosophical significance of the theoretical heritage of Oleksandr Potebnya is analyzed in dissertation. Oleksandr Potebnya is an outstanding Ukrainian linguist, ethnologist and thinker, who rose on the ground oí the national culture, following-critical revalue of the statements of "Berlin school" in the second part of the 19th century. The author represents original view on the problems of philosophy of a word and a myth, the correlation between heathenism and Christianity, faith and knowledge, language as spiritual essence of a nation, denationalization as a factor of a person's deindividualization, and also a humanistic intention of national idea, etc.

Ключом слова дисертащйного досл!дження: дух, думка, мислення, ментал!тет, духовна сутшсть народу, евпобачення, мовна картина CBiTy, декащ'онал1зашя, дешдивщузл!'защя, нашональнз ¡лея, гумашзм. культура.

Шдпнсано до друь.у ИМ.97. Формат СО у «4/16. Пашр друк. N 1. Друк офсет. Умопн.друк.прк. 2,í. Обл.-вид-арк. ifi. Умовн.фарб.шдО. 1,1. Тираж 100. Нам.14.

Маишшш-офсртна лаборатир'и Лммнгьюго дрржущшчкитчту шЛ.Фрамка. '¿9060Í Лымк. нул.Утнррситета.ка. 1.