автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Этнонациональные факторы становления государственности: политологический анализ

Полный текст автореферата диссертации по теме "Этнонациональные факторы становления государственности: политологический анализ"

?Т6 №

НАПТОН^5&НА АКАДЕМ1Я НАУК УКРА1НИ ШСТИЦ^ ДЕРЖАВИ I ПРАВА ш. В.М. КОРЕЦЬКОГО

на правах рукопису

31КЛЯР Леошд бвдокимович:

ЕТНОНАЦЮНАЛЬШ ЧИННИКИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ: ПОЛ1ТОЛОГ1ЧНИЙ АНАЛ13

Спещальтсть 23.00.02 — полптичш шститути 1 процеси

АВТОРЕФЕРАТ дисертацп на здобуття наукового ступени доктора полггичних наук

Ки1в — 1996

робота с рукописом

робота гшконана у iii/uuJii сощалыкн ([илософи 1нституту фшософй HAH Укра'ши

Науковий консультант - доктор фшософських наук, професор,

акаденпк УАГТН М.М. Мокпик СМмщйш опоненти: Доктор ¡сторичних наук, члсн-кор. HAH Украши В.Б. бвтух

Доктор юридичних наук, член-кор. HAH Украши

В.Ф. Оренко

Доктор псштичних наук

ММ. Швчарик

Провщпа оргашчашя - Нацюналышй шститут стратепчпих дослщжень

Захист вщбудеться "J^F 1996 р. о i Ч год. fä

на заецганш Спмиалнзовано! вчено! ради Д 50.24.01 по захисту аисертапш здобутгя наукопого ступеня доктора полггичних наук при Гнетигуп держав права iM. В.М. Корецъкого за адрссото: 252001, Kh'ib - 1, вул. Трьохевятителъсъ 4.

3 дисерташсю можна ознайомитися у б1бдкттеш 1иституту держави i права В.М.Корецъкого HAH Украши.

Автореферат ролслало ■хь

1996 р.

Вчений секретар Спеадаипзовано! вчсио! ради, кандидат полпичиих нате / /Л**) В.П. Горбатенко

АКТУАЛЬШСТЬ ТЕМИ. Протягом усього двадцятого стол1ття нацюнальне питания перебувае у ценгр1 полггичних подш та уваги юторишв, фшософ!В, правник!в 1 пол^толопв. Ак-туальшсть його зумовлена тим впливом, який справляють нацюнально-полггичш продеси на переб!г 1сторичних, геопол!-тичних та державотворчих тенденция розвигку. Гострота проблеми обумовлюеться ще й тим, що щ процеси не припини-лися й доел. Доказом цього е поява останшм часом щло1 низки незалежних держав та спроби нащональних меншин в окремих пол1етшчних державах здобути власний нацюнально-держав-ний суверештет. Пщгрунтям вах цих явищ та процес1в, безумовно, е етнонацюнальт чинники, детермшуюча роль яких в державотворенш виявляе себе як д!я етнонацюнальних ште-реав. У теоретичному оформленш щ штереси нерщко на-бувають форм нацюнально! ще1, — концентрованох основи державотворчих процеав на етнонацюнальному грунт!.

Не дивлячись на об'ективш прояви та виразт тенденцп того, що автор визначае в свош дисертацшнш робот1 як етно-державотворення, тобто становления 1 розвиток державних оргатзм1в на засадах етнонацюнальних штереав та нацюналь-но1 1де\', одначе залишаеться по сут1 вщкритим питаниям щодо закономерности чи випадковост! цього процесу. Теоретична наука 1, зокрема, шхттолопя дають р1зт тлумачення зазначеного явища. Одш автори 1 досладники вважають, що розвиток цивь л1зацп неминуче веде до самовизначення нацш та народ1в на принципах т!е'1 чи шшо! форми суверенитету, тод1 як шпп, нав-паки, розглядають под1бн1 явища лише як прояв консерватив-них та реакцшних вдеолопчних систем, яга вдало використову-ються представниками етнократичних груп, насамперед, тими, хто репрезентуе етнонацюнальну елпу. Остання, н1бито у сво'^х корисливих цшях, експлуатуе нацюнально-патрютичш почут-тя, а свш вузькокласовий штерес намагаеться представити як нащональний штерес усього народу. Отже, як видно, питания щодо рол1 1 м^сця етнонацюнальних чиннитв у процесах дер-жавотворення, ядро яких становлять нацюнальш шгереси, цш1 та цшност1, залишаеться вщкритим. Враховуючи суперечливий характер тверджень, що при цьому виникають, гострополем!ч-ний характер дискусш та теоретико-методолопчних: засад, на яких будуються т1 чи шип концепщ!, доходимо висновку про те, що наукова традищя, 1Стор1я вивчення проблематики та

об'ективш реалп надають шдстав для поглибленого анал1зу комплексу питань, пов'язаних з етнодержавотворенням. У зв'язку 13 цим постае необхадшсть визначити мехашзми держа-вотворення, в систем! яких етнополггичш процеси вдаграють одну 1з ключових ролей. Ввдтак об'ектом досладження повинш стати проблеми етноконфлжтологп, джерела, що породжують мЬкетшчну напругу та кризу, яка в цшому ряд1 випадгав стае поштовхом до етнонацюнального вщокремлення, сепаратизму, самовизначення.

Етнонащональш процеси, як1 ведуть розвиток сустльства та цш1 держави до руйнацп б одних випадках та творения в ш-ших, ще мало вивчеш з точки зору мотивацп та глибинно! де-термшацп 1х протжання. Теоретичний анал1з потребуе чггкого в1докремлення об'ективних законом1рностей вщ суб'ективног вол1 в етнонацюнальних ввдносинах, що надасть можливост1 по-збутися спонтанноста, або ж, навпаки, вибуховосп в 1х динампц 1 посилить прогностичну функцда наукового, зокрема, полгго-лопчного анал1зу етногкиптичних подш, явищ та процесов.

Щоб здшснити дшсно нов1 пщходи до етнополггично! практики, слщ критично переосмислити досвщ вивчення на-цюнально! проблематики, що накопичився в минул! роки 1 десяти л 1тггя. Насамперед, необх!дно розширити д1апазон вивчення етнонацюнально! реальност1. Позбутися традищйно звуженого трактування II переважно в ракурс! нацюнально-визвольних змагань, що було провщною темою багатьох рошв у минулому. КонфронтацШний контекст, характерний для ми-нулого у трактуванш национально! проблематики, на сьогодш вимагае дещо шших методолопчних засновгав. Так, безумов-но, там, де йдеться про нацюнально-пол1тичш питания дер-зкавотворення, криза, яка нередко веде до конфронтацп, стае майже неминучою. Проте ютор1я 1 сучасна практика демонст-рують нам цший спектр можливостей 1 сценарпв розвитку етнополЬ'ичних ситуацш як локального, так 1 бшьш глобального характеру. Де пов'язано з тдвигценою роллю млжнарод-но-правових мехашзм!в впливу та контролю над полиичними процесами, насамперед тими, що пов'язаш з нацюнально-дер-жавними аспектами, осшльки поява нового суб'екта м1жна-родного права — це завжди складна 1 геопол1тична проблема, а не лише питания етнополтши. Разом з тим пщвищення впливу м!жнародно-правових мехатзм1в на етнополггичш

процеси не означае, що вони повшстю знаходяться тд 1х контролем. Бйгыпе того, ми е свщками, як нерщко внутр1шш суперечност1 та кол!зи, викликат м1жетшчним протистоян-ням, вступають у протир!ччя з деякими м1Жнародно-правови-ми нормами 1 принципами. Йдеться, наприклад, про принцип територ1ально1 щл1сност1 держави, визнаного як одне з фун-даментальних положень, на якому тримаеться сучасна евро-пейська стабшьтсть. Разом з тим продовжуе д1яти I принцип права нацШ та народ1в на самовизначення, проголошений сво-го часу гад впливом щей Вудро Вшьсона, а пот1м пщтвердже-ний неодноразово документами та резолющями ООН.

Суперечшсть цих двох засадничих принцитв сучасного м!жнародного права призводить до того, що перед нацюналь-ними суб'ектами, як1 перебувають у склад1 багатонацюналь-них держав, звужуеться проспчр реал1защ! права на держав-не самовизначення. Сучасне м1жнародне право фактично бло-куе т1 прагнення до самовизначення, як! ведуть до регюналь-но1 та глобально'* дестабш1зацп, тобто здшснюються збройним насильницьким чином. Яскрав1 приклади: Придшстров'я, Абхаз1я, Карабах, Чечня. Там же, де самовизначення здшс-нюеться на легтгимних засадах нацюнального та м!жнародно-го права, а саме через всенародне волевиявлення 1 лояльшсть з боку шшо! держави, з-пщ юрисдикцп яко! виходить той чи щший народ, утворюючи власну державшсть, таке право за-лишаеться в сил! Унаочненням цього е розпад СРСР. Проте проблема полягае в тому, що так зване нащональне розлучен-ня за "оксамитним" сценар1ем поки що не стало всеохоплюю-чою нормою, а скорппе винятком, який, одначе, демонструе цивйнзоваш методи нацюнально-державного самовизначення.

Етнопол1тична ситуащя в цигому ще далека в!д стабшь-ност1, що вказуе на цшком 1мов1рш процеси появи нових держав, зокрема * в Сврот, яка вважаеться у цьому вщношент найбшьш стабшьним регюном. Етнофутурологи передбачають, наприклад, що в недалекому майбутньому може статися подш економ1чно благополучно} Бельгп на дв! держави з явними ознаками етнолшгвктичного характеру, в аналопчт пробле-ми 1 у не менш заможно"! Британп, 1спанп, можлив1 вони 1 у Франци та 1тал11. Що вже казати про шил, менш економ1чно процв1таюч! краши, де до суто мовних, релшйних, побутових вщмшностей, додаються ще й економ1чш негаразди, як! сти-

мулюють етнонацюнальну напругу, сепаратистсьт настро! та вщповщш дп. Все це свщчить про гостроту питань, пов'яза-них з етнонацюнальними чинникаъш, яш попри ягасно нов1 тенденцн сучасно! цивш1зацп, насамперед, штеграцШш, не втрачають свое! актуальное^, а набувають нових вздтшшв, рис та ознак.

Загалом же, якщо звернути увагу на вплив цив!л1зацш-них детермшант щодо процеав етнодержавотворення, рол1 1 М1сця нацюналышх штерешв в систем! глобальних, то можна вис л овит л припущення, зпдно якого для сучасно! цивш!зацн характерним с дв1 визначальн! тенденцп розвитку. Идеться про тенденцп штеграцп та диферекщацп. Першу, тобто ште-грацшну, можна визначити як таку закономгртсть розвитку людства, згщно з якою вщбуваеться зближення культур, штенсившшим стае м1жнародне сшлкування, ушфшуеться технолопя виробничих процеав тощо, сприяючи у такий спо-шб становлению нового свпювого порядку, в якому домшую-чими стають цшност! д1алогу, ствробп-ництва, взаемовигоди та взаемозалежность Ця тенденщя в основ! свош с породжен-ням вшьного ринку, технолог1чно5 та шформацшно! революций, кардинальних сощальних трансформацш, як! ниш пере-живае людство. Поряд ¡з безсумшвними позитивними досяг-неннями, що несе в соб1 ця тенденщя, е й помггш негативш риси, насамперед т1, що стосуються стандартизацп та твеля-цп нащонального способу життя, культури, мови, усього комплексу морально-етичних рис та духовносй, який прий-нято вважати за нацюнальну ментальшсть.

Своерщним протестом проти таких наслвдюв техногенно! цивтзаци е прагнення нацш та народ1в захистити себе В1Д утфшуючо! експанси. 1нколи реакцп на щ прояви штегращй-но! тенденц!! е болгсними ! неадекватними, наприклад, у ви-гляд! в!дродження архаТчних традицш ! кульив, в яких по-милково вбачаеться альтернатива !й. В цьому ж ряд! можна розглядати ! прояви агресивних щеологш фундаменталктсь-кого напрямку, замкнених на вузькоштерпретовану нацю-нальну винятков^сть, меолшзм тощо, як1 спекулюють на природному почут'п народ!в залишатися самими собою, плекати ! культивувати сво! нацюнальш традицн, звича!, культуру.

В такш досить жорсткш альтернативност! моделей розвитку, нащональна державн!сть багатьма усв!домлюеться як

зааб збереження национально! щентичност!, самобутност!, що стае на перешкод! безмежно! експанси, з п наслщками асим1-ляцп, втрати щентичност!, денащонал1защ1 тощо. Тим бшыне, що останш на сьогодт розглядаються не стшьки як природ-но-шторична необхщшсть, скшьки як штучна полггика па-нуючих нацш та держав по вщношенню до нацюнальних меншин та бездержавних народ1в.

Таким чином, державотвор'п спонуки виникають як на-слщок дп шшо\ тенденцп сучасно! цивЫзацп, а саме тенденцп до диференщацп людства, 1 на сьогодт етнодержавотворч! мотиви доцшьно розглядати в контекст! взаемодп цих двох визначальних тенденцш цивш!зацшного розвитку.

Розглядаючи етнодержавотворч! процеси з позицда методологи дослщження, слад, очевидно, позбутися деяких сте-реотитв та уявлень, коли нацютворч! та етноренесансш яви-ща розглядалися 1 тлумачилися переважно з позицш вияву 1 впливу реакцшно-консервативно! свщомост1 та щеологи. Бьтьш продуктивним е пщхвд, згщно якого системним явищам як природи, так 1 сощуму властив1 тенденцп до самооргашза-цИ. Системшсть же етшчних та нацюнальних спшьнот не ви-кликае сумшву, 1 дискусп в науковш Л1тератур1 виникають лише з приводу того, до якого класу систем, — сощальних (Ю.В.Бромлей) ЧИ ПрИрОДНИХ (Л.М.ГуМШЬ0в) СЛЩ В1ДНОСИТИ етноси. Беручи до уваги системшсть етнонацюнальних стль-нот, виникае потреба звернутися до сучасних методолопчних засад, яш набувають загальнонаукового та фшософського значения, серед них знаходимо, зокрема, синергетичний шдхвд. Останнш дозволяе розглядати системи в категориях порядку 1 хаосу. Упорядковашсть системи означае п високий потенщал життевост1, самооргашзаци, розвитку. Але для цього система повинна мати повноту функцюнальних елемент1в, яю забез-печують II вщтворення, функщонування 1 розвиток. Системшсть етносу означае, що серед конституюючих елеменпв, яга забезпечують його цйпсне ¡снуваштя 1 розвиток е також дер-жавшсть як мехашзм репрезентацп нацюнальних штереав в 1х теийтико-правовш форм!.

Отже, проблематика етнодерисавотворення актуал1зуе розробку пол1тико-методолопчних проблем, насамперед з позицш системного шдходу та синергетики.

СТУПШЬ РОЗРОБЛЕНОСТ1 ТЕМИ. Долаючи теорети-ко-методолопчш тдходи минулого та водночас використо-вуючи позитивш напрацювання, що мали М1сце, вгечизняна полстолопчна наука переймаеться низкою сучасних теоретич-них щей та концепцш, яш сприяють бшьш глибокому усв1-домленню феномену еттчност1, соцюкультурно! та юторично! природи нацюнального, його зв'язку з полп-ико-правовими засадами, насамперед, державницькими аспектами сощально-го буття. Неабиякий вплив на розвиток полггично! етнологи в Укра!ш мае сусшльно-полггичний процес, внасладок якого з'явилася украшська незалежна держава. Завдяки цьому ви-никла потреба в опрацюванш власно! етнонащонально! пол1-тики, визначення штерешв титульного етносу та етнонацю-нальних груп, що належать до нацтнальних меншин кра!ни. Отже, завдяки штелектуальним традищям як св1тового, так 1 вггчизняного гагунку, а також вимогам практики реального державотворення в У крапп, ниш активно розвиваеться пол1тична етнолопя чи етнопол1тика.

В1тчизняними полп'ологами започатковано щлий ряд на-прямшв, як1 генерують теоретичш та концептуальна розробки етнополгтологи та етнодержавознавства. Цей комплекс проблем активно розробляеться в працях В.Свтуха, ЬКураса, Ю.Римаренка. Етнопол1тичний акцент на державознавчих та нацюлопчних розвщках зустр1чаемо в публжащях 1.Варзаря, М.В!вчарика, О.Картунова, М.Майбороди, Б.Парахонського та шших. Тут знаходимо спробу переосмислити традицшт уяв-лення щодо рол1 еттчност! в полггищ та гсторп, вийти за ме-ж1 теоретичних дискусш з приводу термшолопчних уточнень, поеднати теоретичний р1вень анал1зу з практикою пол!тич-ного життя.

Полтмна етнолопя, як 1 будь-яка наука, вимагае ч1т-кост1 висхщних положень, завдяки яким здшснюеться шзна-вальний процес. До таких, без сумшву, належать поняття — "етнос", "нац!я", "народ", "нащя-держава", "етнонацюнальний розвиток", "нащональш штереси" та "державш штереси" то-що. В цьому вщношенш досить корисними 1 плщними зали-шаються напрацювання класишв св1тово1 етнологи, а також в1тчизняних науковщв. В даному випадку йдеться про теоре-тичну спадщину О.Бауера, Е.Бернштейна, М.Бубера, 1Бочков-

:ького, М.Вебера, О.Масарика, ЕРеннана, Р.Шпрингера та нших вщомих ¿сторшив, соцюлопв, полгголопв.

Суто пол^толопчний ¡пдхщ до проблематики нашого анашу перегукуеться з теоретичними та емшричними досл1-\женнями сучасних етнограф1в, етносоцюлогхв, етнолопв. В дьому ввдношенш евристичними виявшшся 1де'х, як1 знаходи-«ю в працях С.Арутюнова, Ю.Бромлея, Л.Гумипьова, Л.Дроб1-кево!, А.Пономарьова, В.Наулка, О.Нельги, А.Орлова, Б.Поло-за, Т.Рудницько1, М.Шульги та шших вчених. Осгальки проб-тема етнодержавотвореняя не може обмежитися виключно замками теоретично! етнологи, а вимагае також залучення дей, напрацьованих в галуз! теорп державного та конститу-дшного права, то автор широко прислуговувався також правами Л.Гумлловича, СДшстрянського, Л.Дюп, Г.Сллшека, З.Шстяшвського, А.Ященка та шших политологов га право-знавщв. Серед сучасних автор1в принапдними виявшшсь пра-д;х в!тчизняних юрист1в, насамперед В.Аверьянова, В.Бабкша, З.бвштова, В.Денисова, О.Зайчука, М.Козюбри, О.Копейчико-за, Б.Лазарева, Л.Мамута, В.Цветкова та шших фах1вщв з державного, конституцШного ти м1жнародного права, як1 зприяли бшьш поглибленому розумшню законотворчих про-деав на еташ становления державное«, визначення и суве-эештету та конституцшних засад.

Для усвщомлення мехашзмхв функцшнування влади, ле-лтимних засад здШснення владних повноважень в держав1 1 :успшьств1, та, головне, рол1, яку при цьому вдаграють пол1-гичш штереси сощальних труп, важливе значения мають !ращ класиюв захадно! полттчног соцюлогп Г.Моски, Р.Мшлса, Р.М1хельса, У.Парето та шших.

Для етнополи-олопчного анал1зу державное^ принципо-зого значения набувають пращ фундатор1В геополггики та этнополгшки, насамперед, Ф.Ратцеля та Р.Челлена. Останньо-иу, зокрема, належить честь уведення в науку самого поняття "етнопол1тика".

Розвиток етнополггичних вдей, 1х зв'язок з нацюнальни-ми цшностлми та державшего простежуеться з давшх давен. В1дпов1дш сюжети знаходимо в працях античних мислител!в Платона i Арктотеля, Цицерона I Аврел1я; середньов!ччя — Августша Блаженного 1 Фоми Аквшського; доби Вщродження — Макюавелл1 1 Томаса Мора; нового часу — Гоббса, Локка,

Стнози, Руссо, Монтеск'е та шших класишв свпчэвш фшо-софсько! 1 пол1тично! думки.

Для розгляду вгтчизняно! полгтолош державознавчого напрямку важливого значения набувають пращ М.Костомарова, П.Кулппа, В.Антоновича, М.Драгоманова, М.Грушевського,

B.Липинського та шших. Автор звертався також до праць таких полггиюв та полгголопв нащократичного напрямку як М.М!хновський, ДДонцов, М.Сщборський тощо. Предметом його уваги були також державознавч! погляди та ще! пред-ставнишв закордонно1 укратознавчо! науки, серед котрих знаходимо 1.Багряного, 1,Лисяка-Рудницького, Ю.Пеленського,

C.Пизюра, М.Прокопа та деяких шших.

1сторико-пол1толопчш та пол1тико-правов1 проблеми

нацюнального державотворення стають предметом вивчення також сучасних украшських науковщв. Р1зн1 аспекта цього напрямку знаходять свое грунтовне висвгглення у працях СХАпанович, М.Брайчевського, О.Гурж^я, Я.Дашкевича, Л.3а-л1зняка, О.Мироненка, Ю-Павленка, В.Потульницького, В.Смо-Л1Я та шших автор!в.

Анал1з сучасних етнопол1тичних процеав та нащонального державотворення вимагае солщних сощально-фшософсь-ких та сощолопчних обгрунтувань. У цьому зв'язку принци-пово важливого значения набувають розробки сощальних ф1-лософ1в та соцюлопв, зокрема, пращ М.Мокляка, Ю.Пахомо-ва, В.Пилипенка, В.Шддубного, В.Танчера, В.Ребкала, А.Руч-ки, О.Шморгуна тощо.

Важливо! ваги посщають пращ, в яких всеб^чно 1 грун-товно дослвджуеться проблематика штерешв, що знаходимо в публшащях ГАшчкша, А.Здравомислова, В.Куценка, В.С1рен-ка, С.Позднякова та шших. В глобальнополп'олопчнаму аспекта ц1 проблеми грунтовно опрацьоваш у працях захщних политологии, зокрема, Г.Моргентау, .Л.Снайдера, К.Хайеса тощо.

Полт1Ко-1деолопчт проблеми етнодержавотворення та етнодержавознавства в тш чи шшш М1р1 порушуються в працях В.Андрущенка, В.Антоненка, О.Бабкшо!, А.Бшоуса, О.Ва-левського, Ю-Вшкова, О.Вишняка, О.Гараня, Ф.Горовського, СГрабовського, ОДергачова, С.Здюрука, В.1гнатова, В.Жмиря, М.Шрсенка, Ф.Кирилюна, П.Кононенка, В.Кременя, А.Лузана, Ф.Медвщя, ММихальченка, М.Обушного, В.Огирчука, М.Пан-чука, ВЛолохала, Г.Перепелищ, В.Пустотша, С.Рябова, О.Се-

машка, О.Семюва, В.Сергшчука, В.Табачковського, М.Томенка, ЮШемчушенка, ОШтоквиша, В.Якушика та шших кториюв, фшософ1в, сощолопв та полгсолопв.

ОБ'СКТОМ дисертацшнох роботи е проблема державо-творення як процесу становления, функцюнування 1 розвитку 1нституцшних форм влади.

ПРЕДМЕТОМ дослщження виступае процес етнодержа-вотворення, тобто етнонацюнальш чинники, як1 сприяють розвитков! державотворчих процес1в завдяки дп та впливу нацюнальних штерес!в.

МЕТА I ЗАВДАННЯ ДОСЛ1ДЖЕННЯ. В дисертацп пе-редбачаеться здшснити полгголопчний анал1з державотворен-ня, суб'ектом якого виступае етнонацшнальна стльнота, яка усввдомлюс власш нацюнальт штереси як специф!чш колек-тивш штереси, що вимагають правово! лептимаци та пол!тич-ного захисту ! гарантш здшснення. В дисертаци також перед-бачаеться проанал!зувати р1зн! аспекти взаемодп титульного етносу та нацюнальних меншин, а також народ1в, що претен-дують на статус коршних етшчних труп, на тдстав1 чого формуються певт полтхчш вимоги до оргатв державно! влади. Будуть також розглянут! пол1тико-правов1 проблеми са-мовизначення нацШ та народ1в в сучасних умовах, теоретичт та методолопчш проблеми етнодержавознавства.

Для реал1зацн мети ставились наступи! завдання:

- здшснити анал!з детермшагтв етнодержавотворення в контекст! сучасних глобальних тенденцш цивинзацшного розвитку;

- розкрити зм!ст, структуру 1 функцп етнонацюнальних чиннишв державотворчого процесу;

- дати визначення понять пол!тично! етнологп, таких як "етнодержавотворення" та "етнодержавознавство";

- обгрунтувати детермшуючу роль в процесах етнодержавотворення етнонацюнальних штереав;

- визначити роль ! мюце нацюнально! !де! в процесах етнодержавотворення;

~ встановити ввдмшшсть етнодержавознавчого пщходу до проблеми державност! пор!вняно з державознавчими кон-цепщями в правознавчш наущ;

- обгрунтувати класифшащю державознавчих концеп-цш в систем! в!тчизняно5 политолога;

- проанал^зувати теоретико-методолопчн! функцп та виявити евристичн! можливост1 "сценарного шдходу" в етно-державознавствг,

- розкрити пол1тико-правов1 засади реалгзацп принципу права нацш та народ1в на самовизначення в сучасних умовах;

- здшснити анал1з мехашзм1в лептимацп права на самовизначення, виходячи з концепцп етнодержавотворення.

МЕТОДОЛОГГЧШ ОСНОВЖ ТА ЕМП1РИЧНИЙ МА-ТЕР1АЛ ДОСЛ1ДЖЕННЯ. В основу дисертацшного дослх-дження покладено теоретичш принципи як фшософського, загальнонаукового, так i конкрентно-наукового характеру. Щодо методолопчних засад фшософського пщходу, то тут автор слирався, насамперед, на принципи ^торизму, супереч-ностей, сходження вщ абстрактного до конкретного i навпаки. 3 мет-сдов загальнонаукового плану дисертант спирався на принципи ¡сторико-генетичного подходу, системности структурно-функщонального анал1зу, синергетики. Серед конкрет-но-наукових метод1в були використаш таш як: анализ доку-MeHTiB, статистичних даних i соцюлопчно! шформацп, а та-кож метод сценарного пщходу, як один i3 прогностичних методов пол!толопчного дослщження. Узагальнено значний тео-ретичний материал та фактичт дат р!зних наукових галузей, насамперед, icTopi'i, права, сощологп, етнографп тощо. Вери-ф1кацп теоретичних припущень сприяли також емтричш со-цюлопчш дослщження, проведен! сектором фшософп i сощологп наци та етносу 1нституту фитософп HAH Украши по ви-вченню етшчних труп Украши, що здШснювалися протягом 1990-1991 poKie при безпосередшй участ1 дисертанта. Об'ек-том дослщження виступили нацюнальш меншини в пер ¡од становления украшсько! незалежност!, тобто на початковому етат державотворчого процесу, пов'язаного i3 суверешзащею. Автором використовувалися також експертш опитування та рейтингов! замори, як показники популярное™ тих чи щших л1дер1в, що стоять на чол! державотворчого процесу.

НАУКОВ1 ПОЛОЖЕНИЯ, ЩО ВВДЗНАЧАЮТЬСЯ НОВИЗНОЮ I ВИНОСЯТЬСЯ НА ЗАХИСТ. Дисертантом на шдстав! полгголопчного анал!зу обгрунтовано концепщю дер-жавотворення, яка створена на визначенш детермшуючо! ро-л1 етнонащональних чинник!в. Сукупн!сть останшх характе-ризуеться як система сощально-економ!чних, морально-етич-

них та духовних засад, що сприязоть формуванню нацюналь-них ¡¡нтереав як джерела державотворення. Запропонована концепщя створюе нове бачення псштично! рол! етноав та нацш в глобальних та репональних масштабах, сприяе усв1-домлевню IX як своерщних стльнот, що переймаються влас-ними штересами, гаратчями та безпекою свого кшування. Внаслщок комплексного анал1зу та, грунтугочись на новтпх едеях синергетичного тдходу в пол!тичнш етнологп, феномен: етнодержавотворення штерпретуеться як своер1дна форма самооргашзацп суспшьства в полтшо-правовому полг цившь зацп. В межах проведеного досл!дження автором одержан! результати, яш характеризуются науковою новизною.

1. Зроблено висновок, що етнодержавотворч1 процеси 1 тенденцп обумовлеш серед шшого також 1 глобальними впли-вами цившзацп, де взаемодноть тенденцп штеграцп 1 дифе-ренщацп. Якщо перша ¡з них сприяе формуванню цiлicнocтi св 1ту та зближенню нацШ, народов, культур, але загрожуючи разом з тим небезпекою IX ушфжацп та твеляцп, то друга тенденция, стаючи бар'ером на цьому шляху, виконуе своерщ-ну самозахисну функщю щодо етнос!в та народ1в, ят праг-нуть зберегти свою щентичшсть. Взаемодш цих тенденций ви-значае змкт протир1ччя, внаслвдок якого, з одного боку, з'являються наднащональт оргатзаци та шститути, а, з другого, постають окрем1 суверент держави, ор!ентоваш на захист етнонащональних штереав.

2. Розкрито зм1ст поняття "етнонацюнальш чинники" як такого, що характеризуеться сталими ознаками життед1яль-ност1, тобто культури, способу життя, духовних ор1ентир1в тощо, як! набувають прояву сощальних ознак та мотив1в пол1-тично! поведшки етносу або наци. За певних обставин щ чинники стають детермшантами, що рухають етнонацюнальш сшльноти до самооргашзацп на засадах етшчних на нацюнальних штереав, як джерела етнодержавотворення.

3. Подаеться визначення понять "етнодержавотворення" та "етнодержавознавства". Пщ етнодержавотворенням слвд розумгги процес полггичного розвитку етносу та наци, тобто стльнот, що прагнуть самовизначення у вщпов1дност1 до власних (специф!чних) нацюнальних штерейв, усвщомлених на р1внг колективного (етнонацюнального) суб'екта, метою д1яльност! якого стае самооргашзащя на засадах державно-

полггичного суверештету. Етнодержавознавство — це теоретична система щей, логляд1в та уявлень про шляхи реал1зацп етнодержавотворення з метою задоволення, гарантШ 1 безпе-ки етнонацюнальних штереав. Як теоретична система, етнодержавознавство включае також теоретико-методолопчш гадходи, принципи та понятшно-категор1альний апарат досл1-дження етнодержавотворення.

4. Обгрунтовуеться визначальна роль етнонацюнальних штерес1в в етнодержавотворчих процесах, наявшсть яких сприяе пол1тизаци етшчност!, що формулюе вимоги нацю-нального суверенитету у таких його проявах та формах: а) нацюнально-культурнох, нащонально-територ1ально1 та нацш-нально-персонально1 автономи; б) у форм1 незалежно! суверенно! держави. Етнонацюнальш щтереси при цьому вико-нують роль своерщного "пускового" мехашзму щодо актив1за-цп полтгчного життя етнонацюнальних спшьнот, !х консол!-дацп та штеграци як певно! пол1тично1 сили, що обстоюе засади нащонально! ще1.

5. Визначаеться м!сце 1 роль нащонально! вде! в етнодер-жавотворенш як системи цшностей, уявлень та переконань, ядром яко! виступае щея суверештету етносу або наци. П вплив на етнопол1тичш процеси та етнодержавотворення об-умовлений авторитетом нащональних елгг, здатшстю 1х в!д-творювати коршш життев! 1нтереси народу. Нацюнальна ¡дея стае державотворчою тшьки тод1, коли вщповщае життевим интересам широких верств сустльства, людини як особистост1 г громадянина.

6. З'ясовуеться специфжа етнодержавознавчого шдходу до проблем державотворення та державшей пор1вняно з пра-вознавчим гадходом. Якщо правознавство вивчае переважно законодавч! норми, конституцшний лад, форми та режим правлшня, у ввдповщност1 до яких державшсть постае як гро-мадсько-правовий шститут влади, то етнодержавознавство робить акцент на мотивах та штересах здшснення колектив-но1 вол1 етносу та наци в державотворенш, у вщповщност! з чим державшсть визначаеться як "рщний край", "в1тчизна", "батьювщина", набуваючи не тшьки полтчко-правового, а й морально-етичного зм1сту.

7. Обгрунтовуеться продуктившсть "сценарного шдходу" в полгеичнш етнологп, зокрема, в етнодержавознавство зпдна

з яким виникае можливкть створення прогностичних моделей етнополЛичного процесу як такого та етнодержавотворчого, зокрема. Ефектившсть та доцшьшсть цього методу для етно-державознавства вбачаеться в тому, що щ процеси нерщко вщбуваються за умов полггичних криз та конфлжт!в, що ро-бить розвиток подш суперечливим, а отже ! непередбачува-ним. Головт методолопчш функцп та практична цшшсть сценарного тдходу в тому, що за його допомогою здшснюеться д ¿а гностика, прогностичне моделювання, експертш ощнки ситуацп, подш, процеав.

8. Подаеться класифжащя в1тчизняно1 державознавчо! полгсологп у в!дпов1дност1 з критер1ем св1тоглядно-ор1ента-щйних засад вщповвдного автора, школи чи напрямку державознавчо! полггологп. У в!дпов1дност1 до цього критер1Ю одержана наступна класифжащя: а) народницько-романтична концепщя держави з акцентом на щеальне минуле; б) л1бе-рально-демократична концепщя, в основу яко! покладено на-щональш цшност1 в поеднант з сощальними та громадськими штересами; в) консервативна концепщя державнос-п, що грунтуеться на засадах класократичного подшу сустльства та територ1ального патрютизму; г) нацюналктична концепщя, що базуеться на принципах нацшкрати; д) ренесансно-еклек-тична, здебшьшого академ1чна концепщя украшського зару-61жжя тслявоенно! доби; е) сучасне нов1тне етнодергкаво-знавство, що розвиваеться на засадах синтезу щей нацюналь-но-демократичного державотворення в поеднанш нащональ-но-ренесансних та сощальних аспегспв розвитку.

9. Доводиться, що полггико-лравов! засади реал!зацп принципу права нацш та народов на самовизначення в сучас-них умовах потребують ктотно! корекцп з урахуванням гео-иолттчних та ментальних зм!н, що вщбулися теля друго! св1тово1 вшни та деколошзацп. Остант встановили режим не-порушиост! кордотв та територ1ально! цшкност1 краш, а та-кож позбавили народи расовог та нащонально! нер1вносэт в '¿х вщвертих формах експлуатацп 1 насилля. Разом з тим, прояви национального самовизначення на засадах суверештету продовзкуються, тому корекщя вщбуваеться в напрямку зшн засоб1в та форм цього процесу. Нащональнг вшни та насилля вилучаються з арсеналу лептимних форм самовизначення.

10. Здшснено аналгз правових механ1зм!в, як1 на сьогодш е адекватними до загальноприйнятих норм м1жнародного права лептимацп статусу нацш та нацюнальних меншин в св1тл1 висунуто! концепцн етнодержавотворення. В сучасних умовах прюритетними е м1жнародно-правов1 засади, яга вщповщають принципам демократ!!, верховенства права 1 ценностей свобо-ди, що досягаються при допомоз! легальних форм прямого во-левияву народу, передбаченого нормами конетитуцшного права. Особливштю дп цих мехашзм1В е процес законотворення, що вщбуваеться шляхом погодження та компром^в м1ж суб'ектами етнополтдаи, яш защкавлеш в тих чи шших формах самовизначення чи суверештету: нащонально-адмш!стра-тивно! автономп на правах суб'екта федерацп чи конфедера-цп або окремо! суверенно! держави на правах суб'екта м1жнародного права.

ТЕОРЕТИЧНА I ПРАКТИЧНА ЗНАЧИМШТЬ ДОСЛ1-ДЖЕННЯ. Основш результата дисертащйного дослщження сприяють розумшню державотворчих процес!в, як! здшсню-ються на засадах етнопол!тично! стратег!'! розвитку. В дисер-тацп обгрунтовано новий пщхщ до розв'язання комплексу проблем, пов'язаних з р!зними аспектами сучасно* етнопол!-тики, запропоноваш модел! та механ!зми розв'язання етно-конфлптв, що виникають в процес1 етнодержавотворення. Результате дисертащйного дослщження можуть бути вико-ристаш як при подальших дослщженнях проблематики, так ! при створенш навчальних курс!в з кторп вичизняно! пол!-тично! думки, де з'ясовуеться державознавча тематика. Ви-сновки та аргументащя автора можуть знайти свое застосу-вання при екслертних оцшках ситуацш, пов'язаних з д1агнос-тикою етнополггичних процес1в, що вщбуваються в р!зних крашах, зокрема ! в Украшь Дисертант е одним !з автор1в "Нарис!в з кторп украшського державотворення", рекомен-дованих Мйнстерством осв!ти Укра1ни як навчальний штабник для студент!в вуз1в та учшв старших клас!в. Вш також е сшвавтором лекщйного курсу з "Основ политологи", призна-ченого для студенев педагог!чних вуз!в, а також першо! в Украш! "Абетки етнопол!толога". В якост! експерта дисертант запрошувався на конференци та семшари, що проходили пщ егщою фонду !м. Ф.Еберта та фонду 1м. КАденауера, а також Колпси Верховно! Ради Украши з питань прав людини, нацю-

нальних меншин та лпжнацшнальних вщносин, Мш1стерством Украши у справах нацюнальностей та мпрацп.

АПРОБАЦ1Я РЕЗУЛЬТАТШ ДОСЛ1ДЖЕЯНЯ. Результата дисертацшного дослвдження доповщалися на Першому конгреа Республшансько! асощаци украш1ст1в (Кшв, 1990), Тринадцято-му (Ужгород, 1990) 1 Чотирнадцятому (Переяслав-Хмельниць-кий, 1991) Всесоюзних методолопчних семшарах "Свпчэгляд 1 наукове газнання", Другому конгреы Республжансько! асощаци укра1тспв (Кшв, 1991), П'ятш Республжанськш школ! молодих ф1лософ1в (Алушта, 1991), Першому Всеукрашському конгреа фшософ1в (Кшв, 1991), Другш М1жнароднш конференцп укра!-нознавщв (Кшв, 1993), науковш конференцп "Украшська дер-жавтсть: icтopiя 1 сучасшсть" (Кшв, 1993), Млжнародному сем1-нар1 "Народ, нащя, держава: украгнське питания у европейсько-му вим1рГ' (Льв1в, 1993), Всеукра1нськш науковш конференцп "Нацюнальна 1дея в духовшй культур! Украши XIX-XX стол1ть" (Полтава, 1993), Млжнароднш науковш конференцп "Репональна политика Украши: концептуальш засади, ктор!я, перспектива" (Кшв, 1994), Третш Млжнароднш науково-практичнш конференцп "Конфлшти в суспшьствп д!агностика 1 профилактика" (Кшв-Чергавщ, 1995), МЬкнародному колокв1ум1 "Фитософ1я права" (Москва, 1995), Другому фшософському конгреа Украши (Кшв, 1995), круглому стол! "Украшська нацюнальна щея та перспек-тиви державностГ' (Кшв, 1995), науково-практичному семшар1 "Модел! державного устрою Украши на пороз1 XXI столггтя" (Кит, 1996), М1жнароднш науково-практичнш конференцп "Етнопол1тичш та етнокультурт проблеми Украши" (Ктв, 1996).

СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦ11. Специфжа теми, сформу-льоваш автором мета 1 завдання дослщження обумовили структуру дисертацп, яка складаеться 1з вступу, чотирьох глав, заключения, приметок \ списку лп-ератури.

ОСНОВНИЙ ЗМ1СТ ДИСЕРТАЦП.

У встут обгрунтовуеться актуальшсть теми дослщження, викладено загальш характеристики роботи, яи дозволя-ють ш претендувати на статус дисертацшного дослщження, показана стушнь 11 розробленост1, сформульовано мету 1 завдання, викладеш методолопчш засади та джерела. Сформу-льоваш основш положения, як! розкривають наукову новизну

роботи, а також показано и теоретичне 1 практичне значения, форми апробацп результатов.

У першому роздш! "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧН1 ЗАСАДИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ ЕТНОНАЦЮНАЛЬНИХ ЧИННИ-К1В ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ" розглянуто концептуальш проб-леми дослщження, визначено теоретико-шиптолопчн! пщходи та категор1ально-понятшний шструментарш анал1зу, сформу-льована джерельна база роботи. Основним зыйстом роздшу е визначення ключових понять та тдход'ш стосовно етнонацю-нальних чиннигав як визначальних детермшант етнодержаво-творчого процесу.

В першш глав! роздшу "Концептуальний анал1з держа-вотворчих процеав в етнополггищ" анал!зуються етнолопчш та пол1тико-правов1 вде! та концепцп державознавства. 06-грунтовуеться теза стосовно етнодержавотворення як прояву провщних тенденцш сучасно! цивш!зацп, де взаемод!ють процесс штеграцп та диференщацп, яга детермшують пол1тиза-цпо етнос1в та нацш, сприяють формуванню та усвщомленню етнонащональних штерес!в. Внаслщок цього традицшне дер-жавознавство, яке враховувало переважно сощальт штереси та шститущональш форми влади, набувае нових рис та якос-тей, а саме етнонащональних.

Анал1зугочи етнодержавотворч1 процеси шд кутом зору м!сця 1 рол1 в ньому таких чиннишв як нащональний штерес, нацюнальна вдея тощо, дисертант доходить висновку, що етнодержавотворення — це сусп!льно-пол1тичний процес становления 1 розвитку етнонащональних спшьнот, що праг-нуть нацюнально-державного самовизначення у в1дпов1дност1 до власних нацюнальних штерес!в, усвщомлених на р!вш ко-лективного, тобто етнонащонального суб'екта, з метою лепти-маци влади в тш чи шшш форм1 суверенитету: автономп чи незалежного державного утворення.

Розглядаючи етнодержавотворчий процес в контекста глобальних тенденцш цивш1зацшного розвитку, автор доходить висновку, що цей процес слщ розглядати як своерщну форму розв'язання лротиргччя мгж вселюдськими та нащо-нальними, ушверсальними та локальними штересами. Анал1з сшввщношення та динамжи зазначених штереав перебувае у центр! уваги тако! науки як полггична етнолопя, яка з'ясовуе м!жетн!чн! конфл!кти як на глобальному, тобто м!ждержавно-

му, так 1 репональному р1внях, тобто в самш структур! державного оргашзму як цшого та його структурних елемент!в, якими е окрела етщчш групп, нацюнальш меншини.

Дослщжуючи сучаст проблеми етнополггики в р!чипц етнодержавотворчих процес!в та тенденцШ, дисертант звертае увагу на понятШну систему сучасно! етнологп 1, зокрема, ана-л1зуе поняття "етнос" 1 "нащя", як! е висхщними поняттями етнодержавознавчого пщходу до проблеми. Серед резнях версш та концепцш, що ¡снують на цей рахунок, а саме культу-ролопчних, лшгвктичних, економ1чних, етатистських, автор найбшын вдалою для себе вважае концепцпо нацп, яку обстоюе М.Вебер. Характерна риса и полягае в намаганш синтезувати р!згп гадходи I дати бшьш-менш ушверсальне визначення поняття наци, сутшсть якого полягае в тому, що нащя — це, як писав шмецький соцюлог, етнолог та фшософ, — громадська спшьнота людей, об'еднаних стльтстю мови, звича!в, релггИ, исторично! дол1, закршлених в нацюналыю-юторичшй пам'ят! народу, що прагне створити суверенну державшсть.

Наявтсть у цьому визначенн! поняття "державшсть", на наш погляд, дае достатш критерп для того, щоб вщокремити "нацш" вщ "етносу". Пщ останшм слщ разумей матер1ально-виробничу, мовно-культурну та ментальну спорщнешсть народу, який ще не став суб'ектом державност!. Усвщомлення необх1дност1 останньо! стае причиною пробудження национально'! свщомост!, яка детермшуе появу етнопол1тичних мо-тивав 1, зокрема, державницьких. В процеш державотворення етшчна спшьнота трансформуеться в нащональну, тобто стае нащею. Отже, нащя — категория поли-ична, що виникае на засадах культурно-юторично! та духовно! едност!, якою характеризуется й етнос, але на вщмшу в!д нього, нащя визна-чаеться значно вищим ступеней штеграцп !! елеменив. 1нтегруючими чинниками тут стають так! як пол!тична свщомють, громадянська едн!сть, нацюнальна щея в цглому.

Запропонована трактовка стввщношення етносу та наци, дозволяе зд1йснити анал!з державотворення, виходячи !з завдань етнопол!тики як науки, що вивчае етнопроцеси та етнополптичну д!яльшсть в контекст! реал!зацп етнонацю-нальних штереспв. Етнопол!тичний гадхщ до проблеми дер-жавност! з необх!дн!стю викликае потребу анал1зувати мето-

долопю та категор^ально-понятшну систему етнодержаво-знавства як складово! частини етнопол1тики.

Шд етнодержавознавством прийнято розум!ти концеп-туальну систему реал1заци нацюнально! ще! державотворен-ня1. Анал!з етнодержавознавчо! концепцп розглядаеться у друпй глав! — "Етнодержавознавство в призм! ¿сторико-гене-тичного шдходу". Автор звертаеться до !сторико-генетичного принципу з метою з'ясувати генезис етнодержавознавчих щей та реальних процеав, пов'язаних з етн!чн!стю, виходячи !з засад еволюцютзму, кумулятив!зму, наступництва тощо, яю поеднуються з методолопею кризового розвитку, перери-ву поступовост!, катастроф1зму тощо. Цей пщхщ дозволяе просл!дкувати едшсть в!дм!нного, охарактеризувати розвиток нацюнально! политично! думки в контекст! свтэво!.

Засаднич! положения кторико-генетичного методу п!-знання у в1тчизняшй науц! заклав М.С.Грушевський. Окр!м нього цим методом гопдно прислуговувалися О.Бочковський, 1-Лисяк-Рудницький та шип. Покликаючись на положения ц!с! методологи, зокрема, О.Бочковський обгрунтував тезу, що у своему розвитку украшський народ пройшов дв! стад!! формування. Перша стад!я — етн!чна, коли виникае вщчуття племшно! едност!, друга — нацютворча, коли формуеться, як вважав нацюлог 1 етнолог, нащональна сводомтть . Сдшсть м1ж цими двома фазами розвитку встановлюеться, на його думку, методом юторико-генетичного анал!зу.

3 точки зору ХЛисяка-Рудницького, — етнос та нащя — це дв! форми самоорган!зац!1 народу, коли перша грунтуеться на сп!льност! культури, звича!в, побуту ! традищй, а друга — полггико-правничо!, тобто по суп державно! едност!3. На цш пщстав! полгголог вважав, що егтачна та нащональна !сторп нетотожн!. Перша е неперервною, тод! як друга, може зазна-вати деформацш, перериватися 1 знову в!дроджуватися. Саме в цих двох площинах, виходячи з положень кторико-генетич-ного методу, 1.Лисяк-Рудницький вбачав своерщшсть украш-ського народу як етносу ! як нацн.

Див.: Римаренко Ю.1. Тершнолопчний шструментарш етнодержавознавства // Освгта. — 1994. — № 63-64. — С. 11-12.

Див.: Бочковський О. Вступ до нацюлогп. — Мюнхен. — 1992.

3 Див.: Лисяк-Рудницький 1. 1сторичт есе. У двох томах. — К.: Основи. —1994. — Т. 2.

Отже, кторико-генетичний пщх!д як методолопчна засада у вивчент етнополи-ичних процессе дозволяе бтьш точно визначити суттсть етнодержавознавства, шд яким слщ розум1ти теоретичну систему вдей та уявлень щодо розвитку 1 трансформацп етносу в нащго, що ввдбуваеться з набуттям власно! нацюнально! державность Грунтуючись на цьому шд-ход1 в етнодержавознавств1 можна вичленити принайми! три аспекти, яю визначають його теоретико-методолопчну свое-рщшсть. Насамперед, це суто емшричний аспект, пов'язаний з конкретикою певного народу та його державность По-друге, теоретичний аспект на р1вш емпзричного узагальненяя, коли, за словами Гегеля, слщ вщр1зняти кторичне походження дер-жави взагал1 1 кожно! окремо! держави зокрема, тобто, коли принцип або закон не повтстю вщповщае конкретнш форм! його прояву. По-трете, фшософсько-методолопчний аспект, пов'язаний з концептуальним анал13ом емтричних та теоре-тичних аспекив етнодержавознавства.

Таким чином, кторико-генетичний пвдхщ дозволяе глиб-ше збагнути сутшсть феномену державност!, поеднавши ме-тодолопчний, конкретно-шторичний та теоретичний р1вн! його анал!зу. Продуктивщсть використання його шюструеться ди-сертантом на прикладах свтэво! пол1толопчно! думки, почи-наючи з античное«, коли виникае 1дея своерщного елюцент-ризму; середньов1ччя, з його теоцентричними принципами у поглядах на свгг ! сусгальство; доби европейського вцфоджен-ня, за умов якого формуеться нацюнальна щея та !! державо-знавч! ознаки; а також нового часу, вщколи з'являються перил своерщщ нацюнальщ школи пол1тологп в Англп, Францп, Голландп тощо.

Розглядаючи етнодержавознавство в якост! теоретично! системи, автор обгрунтовуе необхщшсть розвивати властивий для не! понятшно-категор1альний ¡нструментарш як зааб анализу 1 газнання пол1тично! дшсностг

В третш глав1 "Понятшно-категор!альна структура етнодержавознавства" визначаеться змкт ключових понять етнодержавознавчо! концепцп 1 накреслено перспективи п подальшого вивчення. В глав! здшснюеться систематизация напрацьованого в науковш л1тератур! з етнологп, политолог!! та державознавства тощо понятшного матер1алу з метою ви-роблення категор1ально; системи, адекватно! метг 1 завданням

етнодержавознавства. На цш шдстав! можна говорити про по-яву своер1дно1 парадигми знань, обумовлено! розвитком нау-кового шзнання, що здшснюеться завдяки розгалуженню, з одного боку, та штеграцп, з другого, системи пол1тичних знань. Прикладом такого вщгалуження 1 синтезу одночасно, виступае етнодержавознавство, що вбирае в себе етнолопчш, юторичш, полгголопчн! та правознавч! еде!, концепцп, теорп.

Специфика будь-якох науковог системи вхдбиваеться в и категор!ально-понятшнш структур!. Грунтуючись на поняттях та категор1ях сум!жних наук, етнодержавознавство надае !м нового звучания та зьйсту, окреслюючи предмет свого доель дження в призм! етнонащональних чинниюв. Так, наприклад, поняття "влада", яке добре опрацьовано в теорп права, в по-Л1тичшй етнологп набувае дещо нового, етшчного вим1ру, тоб-то розглядаються з позицш штереив етнонащонального суб'екту, а не лише сощальних груп, клаав тощо. Теж саме можна сказати 1 вщносно поняття "державшсть". 3 точки зо-ру етнолопчного тдходу воно розглядаеться не тшьки як шс-титут влади, що втхлюе окрем1 сощальт штереси, а й певна територ1я, на якш здшснюеться суверештет конкретного народу, етносу та нацп. Вщтак провщними мотивами етнодер-жавознавчого пщходу стають проблеми державного устрою, федерал!зму чи унитаризму, сшввщношення штереав р1зних етнонащональних груп в данш систем! державного устрою, де е титульний етнос та етшчш меншини.

3 точки зору формування категор!ально-понятшно1 системи етнодержавознавчого напрямку е доц!льним, на думку автора, вичленити т! поняття ! приндипи, як! характеризують газнання реальное^ ! т1, як! вцщосяться безпосередньо до га-знавальних конструкций ! е лише теоретичними моделями, що характеризують сам шзнавальний процес, а до реальное^ мають опосередковане вщношення. Отже, можна говорити про своерщну онтологпо етнополхтично! дшсност1, та и гносеолопю. До першо! вадносяться тага поняття як "етносфера", що вказуе на реальншть юнування етнос!в; "етногенез" — характеристика становления ! розвитку етшчно! сшльноти; "етшчна ютор1я" — виявляе стан розвитку етносу в його минулому, сьогоденн! ! майбутньому тощо. Тобто до онтолопчного ряду вцщосяться поняття, яга наповнеш реальним змктом антропоетшчного, етногеокультурного, етно!сторичного розвитку тощо.

Гносеолопчний аспект повинен виходити з теоретико-методолопчних функцш, яш виконуе те чи шше поняття в систем! етнодержавознавства. Вони допомагають систематиза-ци знань щодо етшчно! реальности та процеав, яю вивчае подлинна етнолопя, зокрема, етнодержавознавство. Гносеоло-пчш категор!альш структури в даному випадку вщносяться до шструментальних процедур тзнавального процесу, а '¿х когттивна функщя визначаеться ткю парадигмою, в р1чищ! яко! здшснюеться анал1з явища чи процесу. Наприклад, при-родознавча парадигма, автором яко! е Л.Гумшьов, взагал! не використовуе таких понять, яш е властивими для етнолот, оркнтовано! традицшно на соцюгумаштарну науку. Це стосу-еться таких понять як "народ", "нащя", "народшсть" тощо, оскшьки т! базуються на принципово вщмшних засадах тзнання етшчно! реальность

Таким чином, до розгляду категорш 1 понять, як! вказу-ють на !х гносеолопчт функц!!, слщ вщнести таю, як "етшч-на теор!я" — система знань про етнос та етшчш процеси; "нацюсоф!я" — загальна концепщя нацюгенезу; "нацюнальна щея" — уявлення про смисл кнування того чи !ншого народу в кторп тощо.

Теоретико-методолопчний анал!з проблем етнодержавознавства дае пщстави для висновку, що становления ново! галуз! гаоттологп грунтуеться як на емгаричних засадах реального етношмптичного процесу, так ! теоретичних 1деях, вироблених в сушжних сферах наукового тзнання, трансформуючись у самостщну науково-теоретичну парадигму полггично! етнолоп!.

У другому розд!л! "ПРОБЛЕМЫ ДЕРЖАВНОСТ1 В 1СТОР11 УКРА1НИ" анал!зуеться питания перюдизацп та класифжацп в!тчизняно! державознавчо! думки, що сформу-валась в р1чицц полтиюгп. З'ясовуеться зм!ст кожного !з за-значених автором напрямтв, анал1зуеться пол!тична фшосо-ф!я найтипов!ших представник!в ¡з них, робляться висновки щодо нацюнально! !де! в лроцесах етнодержавотворення на украшському грунт!.

В першш глав! розд!лу "Питания перюдизацп та класифжацп напрямк!в вггчизняно! политолог!!" дисертант, спираю-чись на вже обгрунтован! системи перюдизацп, лише уточнюе деяк! аспекти, що пов'язан! !з цим. Що ж до класиф!кацп, то за основу и покладено критерш полпгико-щеолопчно! оркн-

тацп того чи шшого мислителя, школи чи те411. Вщтак було визначено чотири етапи у розвитку в1тчизняного етнодержа-вознавства. Перший етап розпочинаеться 1з середини дев'ят-надцятого столт-я д1яльтстю Киршто-Мефодпвського това-риства, яке сто!ть бшя витоюв ще! вщродження украшсько! самостшно! державност1 в рамках слов'янсько! федераца на демократичних засадах. Другий етап починаеться пкля со-щально! та нацюнально-демократично! революцп 1 продовжу-еться до початку друго! св1тово! вшни, — це так звана м!ж-военна доба. Тут маемо досвщ нащонального державотворення та його поразок. Третш — пклявоенний, що продовжувався до проголошення Украшою державно! незалежност1 Вш по-значений переосмисленням урошв кторп в цариш нащональ-но-державних змагань. Нарепт, четвертий етап розпочався щойно пкля того, як Украта проголосила свш державний су-веренггет. В цшому ця перюдизащя збпаеться з ткю, яку за-пропонував В.Потульницький4. Проте його перюдизащя стосу-еться здебшьшого еташв розвитку в^тчизняно! политологи як науки, до того ж, з нашого погляду, вона не може розглядати-ся як остаточна, а лише оркнтацшна у визначенш хроноло-пчних меж того чи шшого напрямку. Тому, надаючи важли-вого значения питаниям перюдизаци, слщ звернути увагу, на-самперед, на фактолопчне наповнення того чи шшого етапу вггчизняного державознавства, що розвивалося в р1чищ1 щей политологи з акцентом на етнонацюнальт чинники, тобто вщродження 1 розвиток нацюнально! державност! в тих чи шших формах п кнування.

Отже, як зазначалося, взявши за критерш класифшаци пол!тико-щеолопчну ор1ентащю, дисертант визначив п'ять го-ловних напрямк!в по.штолопчного державознавства в контекс-т1 украшського державотворчого процесу. Це, насамперед, на-родницько-романтична та л1берально-демократична концепцп державносп, як1 домшували в перший перюд розвитку в!т-чизняного державознавства. В м1жвоенний перюд домшуючи-ми е консервативна та нацюнально-радикальна, зокрема, на-цюналктична концепцп укра!нсько! державность В повоенний перюд пануючими стають еклектично-академ1чт теорп державознавства, що розвиваються в наукових центрах д1аспори.

4 Див.: Потульницькяй ВА. Теория украшсько! политологи. Курс лекцш. — К. — 1993.

Нареит, в новггню добу окреслюеться спроба здшснити нау-ково-теоретичний синтез напрацьованих щей та теорш, з акцентом на нацюнально-демократичш та сощальш мотиви державотворчого процесу, що ниш розгортаеться на практищ.

Загалом же, як зазначае автор, перюдизащя розвитку впгчизняно! полггологи остаточно ще не завершена I потребуе додаткових зусиль и опрацювання. Очевидно вона вимагае того, щоб в цю систему вписати 1 бшьш як твстол1ттй досвщ сощалштичного державотворення, осюльки це реальна 1стор1я народу, яка вимагае свого грунтовного вивчення та осмислен-ня. Варто вщзначити 1 те, що вп-чизняна пол1тична думка державницького напрямку розвивалася нелшшно, а, так би мовити, розгалужено, що вщбивае мозахчний характер розвитку нацюнального щейно-полггичного процесу.

У другш глав1 "Народницько-романтична та л1берально-демократична концепцп державное« в юторп вггчизняно! полиглот" здшенено анал!з державницьких щей украгнських мислителхв та пол1тичних д1яч1в першого етапу розвитку В1т-чизняного державознавства. Розглядаються, насамперед, дер-жавотворч! проекта представнигав Кирило-Мефодпвського товариства, щеологом якого був М.Костомаров. Вщзначаючи притаманш його етнодержавознавству романтизм, народшеть, панслав'яшзм, украшський меедашзм, нацюнальне м!фотво-рення тощо, дисертант пщкреслюе, що щ риси з'являються як наслщок проекцп цшностей християнського гуматзму на нацюнальний грунт, де щея нацп сприймаеться як вщ бога створена, а нащональш вимоги розглядаються водночас як релшйш, а тому в1чш 1 абсолютна

1сторичне м1сце ще! концепцп в систем! втшзняного державознавства в тому, що вона по су« вперше ставить питания про вщродження ще! украшсько! державное« в С1м'! слов'янських народ!в.

На змшу народницько-романтичшй концепцп в рамках першого етапу в!тчизняного державознавства приходить л1бе-рально-демократична щея. 1й властив1 акценти на громадян-ськЛ права 1 свободи. Найбшьш адекватно 1х в«лив у свош науковш та поличэлопчшй спадщиш М.Драгоманов, державо-творча програма котрого передбачае поеднання сощального реформ1зму на конституцШних засадах права I закону з проектом облаштування держави, але не стшьки за нацю-

нальним у вузькому значенш, — етшчним принципом, — скшьки за громадянським. По сут1 це був проект громадянсь-кого сусгальства, заенованого на засадах самоврядування 1 федерализму, який багато чому випередив свш час, а тому, як завжди трапляеться в под1бних випадках, виявився одшею хз сощальних утопш, хцо зазнала несправедливо! критики з боку радикал1в, як справа, так 1 зл1ва.

У третш глав! "Консервативна та нац10нальн0-радикальна концепцп державност! в украшськда полиюлоги" розгля-даються пол1толопчш концепцп, як! набули свого остаточного завершения та прояву у першш половин! двадцятого столгстя, насамперед, у так званий м!жвоенний перюд. Аналхзуючи ви-токи украшського пол!тичного консерватизму, дисертант доходить висновку, що його початков! зародки з'являються вже напришнщ в!с!мнадцятого початку дев'ятнадцятого столггь. Свщчення цього е поява в цей пер!од аношмно! гсторюсофсь-ко! пращ "1стор!я рус!в", яка шдносить та !деал!зуе старови-ну ! критично оц!нюе д!йсн!сть. Але свого остаточного оформления, як пол!тичне явище, украшський консерватизм набу-вае тгльки у двадцят! роки нишшнього столггтя, його речником став В.Липинський. Стоячи у опозицп як до демократичного, так ! до нацюналктичного напрямшв у в!тчизняшй пол!-тичн!й думц! ! боротьб1, вш вважав, що украшська держав-теть може утриматися завдяки трьом основним засадам, а саме: територ!альному патр!отизмов1 в нацюнальному питание класократичному под!лов! сусп!льства в сощальному вщно-шенн!; монархи — у полттчному. Утоп!зм погляд!в фундато-ра консервативно! ще! державотворення полягав у тому, що вш не враховував коршш сощальш зрушення, що в!дбулися ! в!дбувалися гад впливом хндустр!ально! цивш!зацп, розгля-даючи украшський народ лише як "хл1боробський", а монар-хш як "трудову". Разом з тим, вчений звернув увагу на таку !стотну обставину украхнського державотворчого процесу, як необххдтсть пошуку компромк!в, злагоди ! згоди — гарантав можливост! тако! державност! взагал!.

Нащонально-радикальна програма (М.М!хновський), а пот!м ! нац!онал!стична (Д.Донцов, М.Сщборський та ишп) украхнського державотворення будуються на засадах вторичного права на панування спадщиною, нащонального ренесансу та етноекспанси назови!. 1й властивий вщчутний етноцент-

ризм та ор1ентир на етнократичш прюритети 1 цшност1. Об-грунтовуючи право украшського народу на власну держав-теть, М.М1хновський, зокрема, апелював до принцишв вторичного права, розглядаючи у зв'язку ¿з цим питания укра!-но-росшських вщносин з позицш конкордату, тобто угоди двох ргвних сторш. Радикализм цього теоретика нацюнального вщродження набув свого виразу у зв'язку з проголошеною ним тезою: "Украша з и добрами 1 благами для украшщв". Пщ "украшцями" в даному випадку, як це видно 13 контексту пращ М.Млхновського "Самостшна Украша", вш розум1в ус1х тих, хто под1ляе украшськ! цшноеп 1, насамперед, свободу 1 незалежшеть, тобто по сут1 йшлося про територ1альштй патрютизм, але форма, в даному випадку, заступила зм!ст.

1де1 нацюнального радикал1зму невдовз! набули свого по-ширення серед певно! частини украшсько! штелггенцн, яка втратила в1ру у самостшшсть на засадах л1берально-демокра-тичних та народницько-романтичних проекпв, щей 1 гасел. Анал1зуючи концептуальт засади представниюв нацюналн:-тично! модел1 украшсько! державное^, насамперед, Д.Донцова, дисертант виходив з контексту юторичних умов, в яких опи-нився украшський народ. Адже той перебував в стаю пщлег-лосп 1 фактично був подшеним народом, частини якого належали р1зним державам. Разом з тим, очевидним е й те, що реа-л!защя нацюналютичного проекту в його радикальнШ форм!, була не менш утошчною, шж скаж1мо, консервативного. По сут1 свога ця 1дея вщдзеркалювала максималктськ! прагнення радикально!" частини пол!тично! та штелектуально! ел!ти, що було досить характерним явищем для епохи тотал^тарних щеолопй ! полггичних режим!в Свропи в м!жвоенний пер!од.

Таким чином, анал!з моделей державност!, що мали мю-це в минулому та першш половин! нишшнього стол!ття, показав, що серед репрезенташтв украшсько! пол!тично! думки не було одностайност!, як в розумшш кшцево! мети: повна не-залежн!сть чи федеращя, так ! в засобах !! досягнення: ре-форми, революц!йне насилля чи нащональна тотальна в!йна. Саме тому, очевидно, вс! спроби у цей час створити украшсь-ку державн!сть зазнають поразки. Окр!м суто зовн!шнього чинника, який тут з!грав свою ютотну роль, е ! внутр!шн!й — нездатшеть влади, зокрема в особ! Центрально! Ради, вчасно ! ефективно вир!шувати соц!альн! проблеми. Досв!д показав,

що нацюнальна щея спрацьовуе тшьки тодг, коли вона е ви разником нацюнальних штереав широких верств сустльства як1 гарантують вщродження 1 стабшьшсть держави, самостш-шсть 1 незалежшсть так само, як 1 права 1 свободи людини.

У четвертш глав! "Державознавча готтолопя в теля-военний перюд 1 нов1тню добу" розглядаються теоретичш те практичен проблеми в!тчизняно! политолога. Йдеться як прс державознавч! роботи представниюв украшсько! науки, щс зосередилися в наукових центрах д!аспори, так 1 державо-знавч1 та полгголопчш розвщки науковц1в, котр1 працювали безпосередньо в Укра!ш.

У цей час, як зазначае дисертант, в пол!тологп пред-ставнигав украшсько'! д!аспори в!дбуваються деяк! змши пол1-тичних настро!в та ор1ентир1в. Радикализм попередньо! доби переходить в л!берал!зм та демократизм ново! генерацп, пе-реважно людей штелектуально! пращ, науковщв, професор1в учбових заклад1в. Прюритетними стають питания критики сталшського диктаторського режиму, зокрема, його нацю-нально! лолтши. Витоки нацюнального вщродження вбачаю-ться тепер не на шляхах нащонально! диктатури, як це було рашше, а завдяки зм1нам сталшського репресивного режиму, л1берал1зацп та демократизацп полггично! системи, яка може створити реальш можливост1 для нащонального вщродження. Причому характерно, що ставка робиться на т! кадри та ште-лектуальш сили, що сформувалися в радянськШ систем^ а не та, що прибудуть ззовт. Тага ще! г мотиви стають характер-ними для полгголопчних розвщок 1.Вагряного, ЬЛисяка-Рудницького, частково Б.Крупницького та шших.

Серед гкштолопв д1аспори провщне мкце поещають дер-жавознавч1 проблеми, осмислення доевщу державотворення, визначення причин його поразок 1 невдач. Помггними у цьому план! е пращ С.Пизюра, котрий звертаеться до проблеми взае-модп демократичних щнностей 1 национально! ще!. Вш анал!зуе в загальнополичэлопчному сена 1 проблематику умов стабшь-нослп политичного режиму, що забезпечуе ш ни шшш держав!, попри и внутр!шш протир!ччя, свободу ! незалежшсть. Висно-вок, до якого приходить цей державознавець, — джерело ста-б!льност! держави слщ шукати в якостях само! наци, !! поль тично!, морально! та штелектуально! зршост! як суб'екта влас-но! кторично! дол!. Що ж до взаемозв'язку положень про на-

цно та демократию, то, на думку СЛизюра, вони не суперечать одне одному, а навпаки, демократая е умовою нащонального розвитку, тод! як вшьна 1 суверенна нащя забезпечуе опти-мальш умови функцюнування I розвитку демократа.

Визначним досл!дником-пол!тологом був у цей период 1.Лисяк-Руднидький. Вш також намагався роз!братися в причинах "бездержавност!" украшського народу, серед яких вба-чав комплекс внутренних та зовшшшх обставин. Йому нале-жить досить цжава думка з приводу вщмшностей у розвитку народу як етносу та наци, тобто його етнограф1чно1 культури, мови, псих1чного складу, що характеризують етшчну стль-шсть, та полп-ично! кторп, державное™, що становлять бю-графпо народу як нацп. Перша, тобто етшчна ¿стор1я, на думку вченого, е неперервною, тод! як друга може перериватися 1 вщроджуватися. Дослщник зробив спроби класифц-сувати розвиток в1тчизняно5 политолог!!, зокрема, вш визначив як домшукга так! напрямки в кторп в!тчизняно! полпологи: нацюнально-демократичний, консервативний та тотал!тарний. Загалом же методолог!я пол!толопчного досладження, яко! дотримувався цей визначний державотворець, будувалася на засадах захщних теорш пол1тично! науки ! тому його погляди та оцшки украшсько! политично! ситуацп нерщко набували модертстського вщтшку, тобто були своерщним поглядом "з боку" на внутрпиш процеси, що тут вщбувалися.

У низщ сво!х робп1 ще один представник гаслявоенно! доби украшських пол!толог!в з д!аспори ЯЛеленський також порушував питания !стор!1 та теор!! украшсько! державност!. Його розвщки здеб!льшого спрямован! на пошук причин и вщсутност! протягом тривалого часу !стор!!. Серед шшого вчений зазначае таку причину як вщеутшеть едност! штере-с!в нацюнальних ел!т та широких верств народу. Це один 13 провщних урошв з кторп укра!нського державознавсгва, який випливае з анал!зу причин поразок та невдач. Пол!толог звертае увагу на сшввщношення зовшшшх та внутргашх чиннигав, зб!г яких у несприятливому в!дношенн! може при-звести до чергово! втрати державност!.

1сторико-державознавч! та нацюнально-пол^олопчш проблеми в цей час посадають важливе м!сце в працях М.Про-копа, Р.Шпорлюка та шших представнишв пол!тично! науки украшсько! д!аспори. Узагальнюючи теоретико-методолог!чн!

засади украшськсн пол1тологп та державознавства шслявоен-но! доби украшського заруб1жжя, можна погодитися з вис-новком ВЛотульницького, а саме, що ця пол!толопя характеризуется еклектикою р1зномаштних захщних та вхтчизняних методолопчних пщходхв, концепщй, щей5

Вггчизняна полхтолопя новггньо! доби здебшьшого зосе-реджуеться в наукових центрах Украши. Державознавч1 та етнолопчт дослщження набули широкого розголосу завдяки тому, що, ставши незалежною державою, Украша постала перед необхщшстю самостшно виршхувати комплекс практич-них завдань, пов'язаних з реальною державотворчою робо-тою. Сам факт набуття Украшою статусу суверенно! держави е предметом полгголоичного та правознавчого дослщження. В процеш розбудови держави, змщнення п законодавчох бази, насамперед, конституцшних засад функцюнування 1 розвит-ку, як прюритетш постають питания пол1тично! системи, сшввщношення гшок влади, форми правлшня, адмипетратив-но-територ1ального устрою, самоврядування, сшввщношення елементхв централ!зму, унггаризму та репонал1зму 1 федера-л1зму тощо.Внаслщок цього переосмислюеться хсторичний досв;1д державотворення, вщкидаються крайт моделх етнодер-жавотворення, що грунтуються на засадах социального чи на-щонального авторитаризму (В.Свтух, 1.Курас, О.Мироненко, В.Потульницький, Ю.Римаренко та шип). За реальну модель розвитку украхнськох державное« обрано демократичну систему, в о снов 1 якох знаходяться громадянсьга права 1 свободи, верховенство права х закону. Хоч, зрозумшо, що здшснити щ та шип цшнос« демократичного суспшьства на практищ дуже важко. Серед шшого, державотворчий процес розгортаеться в напруженому пол1 ьшкетшчних вщносин, регулювання яких потребуе науково обгрунтованох концепцп етнонацюнальнох полгеики, пошук опгимальних взаемин м!ж центром 1 регюна-ми, яга на сьогоднх виступають прюритетними як перед етно-пол1тикою, так ! теор!ею полггично! етнологи.

Третш роздал "ЕТНОПОЛ1ТИКА В СИСТЕМ1 ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ" присвячено анал1зов! структурних елементхв та функцюнування етнополтдки як технологи поличного менеджменту, тобто управления етнонацюнальними процеса-

5 Див.: Потулышцький В.А. Теория украшсько! псштологи. Курс лекцш. — С.

ми в держат. Розглянуто пол1тичш аспекта етшчносп в !х державотворчому контекст!, виявлено евристичний потенщал "сценарного тдходу" в етнопол^ищ та етнодержавознавствь

В першш глав! "Етнопол1тика: структуры елементи та мехатзми реал!защ!" дослщжуються проблеми пол1етн1чного сощуму. Автор виходить з концепцп, згщно яко! етнополггшса — це сфера сустльно-громадського життя в крашах з бага-тонацюнальним складом населения, сферою компетенцп яко! е взаемини м1ж титульним етносом та етшчними меншинами, а також м1ж самими етшчними трупами. В основ} етнополгги-ки знаходиться визначення штерес1в основних суб'ект1в етно-пол1тики, яга концентруються навколо питань розподшу влади, сощальних 1 матер^альних благ, збереження етшчно! щен-тичност! тощо6.

Отже, етнопол1тика стосуеться визначення групових штереыв, як1 мають етшчне та нацюнальне забарвлення. Сам! штереси торкаються головних сфер життед1яльност1 етносу, наци та сощуму: матер1альних та сощальних благ, культур-них та духовних заптчв, влади, яга в сукупност! свош ста-новлять систему етнонацюнальних чиннигав. Загострення штереов навколо будь-якого з них пол1тизуе етшчну трупу, що вщбиваеться в пол!тичних настроях, поведшщ, нам1рах тощо. При полггизацп етшчност! суттеву роль в1д1грають тага чинники як нацюнальна свщомють, актившсть нацюнальних ел!т, згуртовашсть етшчно! групп та усвщомлення нею влас-них штерес!в, що стають консолщуючими чинниками етносу та наци в !х намаганнях здшснити етнонацюнальне самови-значення.

Висловлюеться думка щодо рол1 етнопол1тики як теоретично! системи, завдяки якш здшснюеться анал!з, моделю-вання, д!агностика та передбачення етнополггичних процес!в, зокрема, в конфл!ктогенних ситуащях. Як шструмент державно! влади, етнополггика виступае засобом впливу на конфлжтогенний процес, що дозволяе його контролювати ! певною м!рою управляти ним. Недооцшка етнопол!тики як за-собу, що здатний позитивно впливати на конфлжтогенний процес, в значшй м!р! сприяла появ! м!жетшчних в'тн, яга ви-никли на пострадянському поличному простор!. Важливу

6 Див.: Майборода О. Етнополггика // Етнонацюнальний розвиток Укра5ни: Гермши, визначення, персонала. — К., 1993. — С 447.

29

роль етнопол!тичного мехашзму можуть з!грати також гро-мадсько-полггичш об'еднання, партп та рухи, яю виробляють власш нацюнальт программ ввдродження 1 функцюнування нащональних стльнот. Важливим шструментом етнополггики е законодавство краши, при допомоз! якого регулюються м1ж-етшчш вщносини, узгоджуеться нацюнальне законодавство з м!жнародною практикою. Таким чином, м1жнародне право, зо-крема м!жнародн! шститути та оргашзаци, так! як Рада Свро-пи та ОБС6, можуть виступаги д1евим засобом впливу на розвиток етнопол!тично! ситуацп в конкретнш кра!т, де юнують м!жнацюнальш проблеми.

Анал1зуючи проблему функцш етнополггики, дисертант визначае декшька 1з них, а саме: анал1тичну, д!агностичну, експертну 1 прогностичну. В якост1 системи управлшня етно-процесами, тобто як своерщний еттчний менеджмент, голов-ними е функщя контролю I регуляцп. У зв'язку 13 цим етно-пол1тику можна розглядати як концептуальну систему, яка в теоретичной форм! моделюе етнонацюнальш процеси, 1 як зас!б впливу на потенцшн! етноконфлжти з метою 1х мирного розв'язання.

Предметом друго! глави "Феномен етшчно! полггизацп: сутшсть 1 форми прояву" е анализ сучасних проблем етшчно! полггизацп, розвитку р1зних форм етнополггично! поведшки, свщомост1 та самосв1домост1, яю 1Стотно впливають на характер етногрупово! д!яльность Анал1зуеться взаемозв'язок явищ та понять: "пол!тизац!я етшчност!" та "етшчний ренесанс", з'ясовуеться суперечлива природа цих процес1в, як! несуть в соб! як конструктивна творч!, так ! деструктивн!, руйшвш на-сладки. Сутшстю етшчно! полггизацп, на думку автора, е фак-тична нер!вшсть у статусах етшчних труп, що школи набувае ! юридично! форми. Ця нер1вшсть стае джерелом конфлжту, який за певних умов социально! напруги та кризи провокуе полп-изацда етнгчно! громади. Полггизащя в даному випадку може поширюватися на р!зш сфери сусгального життя, тор-каючись як проблем сощально-економ!чного, мовно-культур-ного, так ! релншного аспект!в. Кожний ¡з них стае своерщ-ним чинником, що детермшуе дез!нтеграц!йн!, державоруй-швт, сепаратистськ! процеси та тенденци полггичного розвитку. Яскравий приклад таких явищ — подп, що призвели до руйнування радянсько! системи ! засновано! на н!й пол!ет-

шчнсл державносп. Под1бш процеси подекуди розгортаються ниш 1 на пострадянському простор!, зокрема, у стосунках Украши 1 Криму, Придшстров'я 1 Молдови, Абхази \ Груз11, Росшсько! Федераци 1 Чечш тощо.

В дисертацп розглянуто тага аспекта пол!тизацп етносу як формування полггичних настроГв та дш з боку титульного етносу, етшчних меншин, коргнних народ1в. Кожний 13 них мае сво1 особливост! та прояви, яи необхадно враховувати при виробленш ефективно! етнополггики. Наприклад, полгги-защя титульного етносу може супроводжуватися прагненням ПОС1СТИ пашвне становище в громадсько-полггичному житт1 1 виступае своерщною формою сощального лщерства. Така по-л1тизащя часто супроводжуеться проявами нащоналшовшхз-му, ксенофобп, централизму та уштаризму в державному жита. Полггизащя етшчних меншин тоже супроводжуватися проявами агресивного нацюнал1зму, сепаратизму, регюналхз-му тощо, яга на загал дестабш1зують етнонацюнальний орга-шзм 1 змушують владу вдаватися до жорстких засоб!в захис-ту територ1ально1 щлкност1.

Автор пропонуе типологпо процес!в етшчно! полгеизацп, яка базуеться на засадах етшчних прюритет1в \ е виявом впливу етнонацюнальних штереав тих чи шших труп. Отже, можна визначити тага тенденцп полхтизацп: а) чинник дом!-нування титульного етносу, штереси якого можуть вступати в конфликт з штересами етшчних меншин. Протир1ччя, що при цьому виникають, стають джерелом м1жетшчно! конфронта-ци, яка пол!тизуе еттчш на строг, сводомкть та дИ; б) чинник тдпорядкованост! в ¡ерархи етнонацюнальних вщносин, що породжус компенсацшш мехашзми та вммоги на нащональне (полггичне) лщерство в держав^ в) чинник самоусвщомлення себе як коршно! етшчно! групп, яка претендуе на домшуючий статус в ареал! традищйного проживания. Залежно вхд того, яга мотиви та штереси домшують у кожному конкретному ви-падку, можна говорити про той чи шший тип полгтизацп етшчност1, п джерела та мехашзми 1 вщпов^дно до цього впливати на !х розвиток.

Третя глава "Полп-ика етнодержавотворення в призм! сценарного гадходу: аналгояш-прогаостичне моделювання етнонацюнального розвитку", присвячена дослщженню методологи сценарного подходу в етнополггологп та етнодержавознав-

ств1. Подано визначення сценарного тдходу, гид яким дисер-тант розум1е анализ та моделювання спектру можливостей роз-витку етнополптичшл ситуацй в залежносп вщ довгострокових чи короткострокових чинниюв, стратегхчного чи кон'юнктурно-го характеру. Сценарний пщхщ визначаеться тим, що етнопол1-тична реальшсть розглядаеться як така, що розгортаеться в площит нел1ншно1 детермшацп, залежить вад факторов випад-ковост!, впливу опосередкованих чиннигав, зб!гу обставин тощо. Для надшноеи прогнозування розвитку подш, згщно методологи сценарного тдходу, важливою шдставою виступае надш-шсть та достов1ршеть емтричног шформацп. Стосовно етнодер-жавотворчих процес!в та етнодержавознавства, важливхсть ви-користання ххотенщйних можливостей сценарного тдходу, який здебшьшого використовуеться в експрес-аналхзах та е зручним засобом для публицистичного жанру полилоги, випливае з того, що цей процес розгортаеться в площиш взаемодп бага-тьох чинниюв, насамперед, внутрхшшх та зовтшшх, соцюеко-ношчних та духовно-культурних, щеолопчних тощо. Завдання науково-пшптолопчного анал!зу, що ор1ентуеться на можливос-т! сценарного шдходу полягае в умшш визначити роль того чи шшого чинника в певнш полхтичнш ситуацн, прослщкувати його зв'язок з коршними штересами етнонащонально1 стльнос-т! як политичного суб'екта. В дисертацп проаналхзовано також функцп сценарного тдходу, серед яких як головш визначають-ся: функщя моделювання ситуацш, 1х поглибленого анал1зу та прогнозування.

У четвертому роздЫ "Д1АЛЕКТИКА ЕТНОНАЦЮ-НАЛЬНИХ 1НТЕРЕС1В I ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС" до-сл!джуеться питания пол1тичного з\псту нащонально-держав-них щтереов, структура \ функцп зовшштх 1 внутршшх нащональних штереав, права ! реальш можливос« здшснен-ня власних штерес1в, зокрема, штерес!в нащональних мен-шин, а також пол!тико-правов1 умови реал1зацп права нацш та народ1в на самовизначення.

У першш глав1 "Пол1тична сутшсть нащонально-держав-них штереав: структура 1 нащональш особливост1" розглянуто теоретичш пщходи до визначення змкту понять: "штерес", "полхтичний штерес", "державний штерес", "нацюнальний штерес" тощо. Внаслхдок даного анал1зу дисертант доходить висновку, що штерес — це форма сусгально! необхщносп, яка

спонукае суб'екта до дп з метою задоволення власних потреб. Таке тлумачення поняття штересу грунтуеться на теоретичних розробках, що кнують в науковш л1тератур17.

В шштиц! штереси набувають характеру р1знях форм взаемодп м1ж суб'ектами полггичного процесу. В етнополигищ це взаемод1я, яка набувае специф!чного етшчного вимгру, за-торкуючи штереси етнонащональних труп. Характер взаемодп може бути р1зним: конкуренщя 1 ствпраця, оскихьки штереси можуть не сшвпадати, частково ствпадати або ж ствпадати повшстю. В раз! нествпадшня виникае загроза конфлжту. Роз-глядаючи питания щодо нацюнальних штереав, автор подшяе !х на штереси держави як цшого та його етнонащональних суб'екэтв як складових частин. В рамках тако! системи виника-ють ргзт комбшацп штереав — титульного етносу ! держави; держави як едино! етнополггично! системи ! нацюнальних труп, штереси яких також можуть ствпадати, ствпадати частково ! несп!впадати зовс1м. Зрештою все це мае свш безпосередн!й вплив на систему адмшктративно-територ^ального устрою держави, репональну та нацюнальну пол!тику в держав!.

Отже, можна стверджувати наявтсть р!зних труп та ка-тегорш нащональних !нтерес!в, як! подшяються на штереси держави, титульно! наци, нацюнальних (етн!чних) меншин, що надае пщстав розмежувати так! групи штереав, як нацю-нальн! штереси в широкому сенс! цього слова та етшчш у вузькому значент цього слова, сукупшсть яких утворюе таку специф!чну яккть як етнонацюнальт штереси.

3 точки зору етнополп-ичного анал1зу етнодержавотвор-чих процес!в прюритетними е досл!дження конфлжту м!ж р!зними суб'ектами, що утворюють державу, тобто держави як ципсност!, етнгчно! бшылост!, тобто титульного етносу та етшчних меншин. Етнопол!толог!я, анал!зуючи причини появи етноконфлжт!в, послуговуючись системно-структурним та функцюнальним методами анал!зу ! евристичними можливос-тями сценарного тдходу, здШснюе моделювання етноконф-л!ктних ситуацш, !х впливу на сощально-полггичну стабшь-н!сть та нацюнальну безпеку, на база чого здшснюються ана-лггико-прогностичн! вар!анти розвитку того чи шшого сцена-р!ю певно! ситуащ!, що виникла на грунт! конфлжту штере-

7 Див.: Сиренко В.Ф. Проблема интереса в государственном управлении. — К., 1980; Його ж. — Интересы. Власть. Управление. — К., 1991.

33

с!в. Головна методолопчна функщя етнополггологп тут поля-гае в запобпант конфронтащйних сценарпв розвитку та роз-в'язання конфлжэтв, особливо на м!жетшчному грунта По-глиблення конфлжту в дашй ситуацп веде до етносепаратиз-му, етнорепонал!зму та шших державно-руйшвних явищ, що дестабшзують суспшьний розвиток. Отже, наявшсть р!зних вид1в та труп нащональних штереслв в систем! сощальних потреб та штереыв обумовлюе необхщшсть анализу пол!тико-правових засад взаемодп штерес1в р1зних суб'екив державо-творення. Це дозволяе зор1ентуватися в етнопол1тичшй ситуацп, що генеруе появу тих чи шших штереав.

У другш глав! "Нацшнально-державш штереси 1 права етшчних меншин: пол1тико-правовий аспект" здшснено пор!в-няльний анал!з двох труп штерес!в: штерес!в держави, яш по суп ствпадають з штересами титульного етносу, та штерес!в етшчних меншин, як! не завжди ствпадають !з штересами титульно! нацп, що е одним !з джерел суперечностей та пол1-тико-правових кол1зш в процеш державотворення. Невщпо-вщшсть М1ж трупами штереав титульного етносу та етшчних меншин може призвести до м^жнародно! напруги, а в окремих випадках до кризи I конфлжту. Отже, диалектика взаемодп цих штерес!в важлива з точки зору вивчення етнодержаво-творчо! функцп етнонащональних !нтерес1в, анал1з яко! здшс-нюеться пщ кутом зору теорп конфлжту штереав. В пщсум-ку пропонуеться класифжащя штерес!в, в основу яко! покла-дено принцип захисту 1 реал1зацп людських прав 1 громадян-ських свобод, невщ'емною частиною яких виступають, на думку дисертанта, права ! свободи нацш 1 народ1в. Протистав-лення прав 1 свобод людини та громадянина нащональним правам 1 свободам е непродуктивною щеею, оскшьки сам обсяг гумаштарних прав включае в себе 1 право на нацюналь-ну щентичшсть, осв1ту, культуру тощо. Саме з цих позицш етнонацюнальш штереси класифжуються як державотворч!, тобто тага., якх враховують права 1 свободи людини, ! держа-воруйшвш, деструктивн1, як! !гнорують людськ! права, возве-личуючи права нащй, або ж, навпаки, вщкидають нацюнальш права, а натом!сть проголошуеться абстракщя людських прав ! свобод, тобто останш звужуються до р!вня сощальних та пол^тичних аспеетлв, не враховуючи етнонацюнальш.

Звертаючись до конкретно-кторичного та сучасного м!жнародного досвщу, дисертант анал1зуе, зокрема, полггико-правов! уроки Центрально! Ради в царит захисту прав нащо-нальних меншин, створення умов для нацюнально-персональ-но'1 автономи, нацюнально-адмшютративного самоврядування тощо. Що ж до урошв сучасного св1тового досвщу, автор звер-тае увагу не лише на прояви етносепаратизму, викликаного агресивними формами нацюналхзму, а й анал!зуе причини "цивипзованого" сепаратизму економ1чно розвинених краш, наприклад, канадського Квебеку.

В контекст! сучасного м!жнародного права, яке регулюе м!жнацюнальш вцщосини через регюнальш наднац!ональн! структури, так! як ОБС£ чи Рада Свропи, автор анал!зуе важ-лив! документи: "Загальну декларацш прав людини", "Пакти ООН з прав людини", "Хартпо ООН", "Заключний акт наради з безпеки та ствробйтшцтва в Сврот" та !нш!, як! обстоюють !нтереси та права нащональних меншин у такий споаб запоб!-гаючи м!жнацюнальним конфлжтам та кризам, здатним деста-бшзувати регюнальну, а то, нав!ть, ! глобальну безпеку. Автор вадзначае таку характерну тенденц!ю, що окреслилася остан-шм часом: поеднання в пакет! умов двох важливих прюритетав — гарантно основ м!жнародно! безпеки та створення оптималь-них умов розвитку нащональних меншин, що прагнуть зберег-ти власну !дентичшсть, культуру, духовн!сть, мову тощо. ЗдШснення цих засадничих положень м!жнащонального миру вбачаеться в узгодженш национального законодавства з нормами м!жнародного права, що грунтуеться на ценностях демократа, м!сцевого самоврядування, верховенства права 1 закону, розвитку засад громадянського суспшьства.

В трет!й глав! "Принцип права нацш на самовизначення в контекст! нащонально-державних 1 глобальних штереетв", зд!йснено спробу узагальнити сучасний досвхд етнодержаво-гворення в св!тл! правових норм, що ор!ентоваш на захист иринцитв непорушност! кордон!в, територ!ально! щл!сност!, глобально! та репонально! безпеки. З'ясовуеться стввщношен-т глобальних та регюнальних штереав з !нтересами етнона-дюналъних стльнот, що прагнуть самовизначення в тш чи ш-п!й форм! державного суверештету. На сьогодш ця кол1з1я е эдшею з найскладн!ших в м!жнародн!й пол!тищ та прав!, )скшьки право нацш та народов на самовизначення поза кон-

текстом мколи тлумачиться як право на повне вщокремлення ! створення суверенно! держави, що також стае джерелом мш> нацюнально! напруги, криз, вшни. Така трактовка цього питания стала домхнуючою, як вказуе дисертант, в добу падхння св1тово'1 системи колошал!зму, коли створювалися десятки но-вих незалежних держав. Сьогодш, коли св1т в щлому вже е структурованим, г зберкаеться геополхтична р1вновага сил та штерейв, домшуючими стають прюритети стабшьност! та безпеки. 1стотну роль законодавчого порядку пщ щ прюритети пщвела свого часу Хельсшська нарада з питань безпеки та ствробйгництва, яка затвердила принцип непорушност! кор-дошв у Сврот, що утворилися внаслщок друго! свхтовох вшни.

В контекст! цих нових засад е потреба 1 необхщшсть пе-реосмислити умови та форми реалхзацп принципу права нащй та народ1В на самовизначення. Адже довшьне його тлумачення здатне породити \ породжуе кривавх етшчш вшни, що несуть загрозу людству р1зними небезпеками, зокрема, тероризмом, ядерним шантажем тощо. Важливкть ще! тези полягае в тому, що процеси дезштеграцп старих етнопол1тичних систем не припиняються, наприклад у тш же Сврот, де тшьки протягом останшх кшькох рокхв з'явилося близько двадцяти нових незалежних держав. Сдина крахна в Сврот, що об'едналася — Ш-меччина, причому це об'еднання вщбулося на нацюнальному грунт1, що е свщченням важливо! державотворчо! рол1 етшч-них чиннишв як в дезштеграцшних, так 1 в штеграцшних про-цесах. Це також свщчить х про те, що дв! сучасш глобальш тенденцп: штеграцп та диференц!ацп, знаходяться в ткнш взасмодп, хоч природа цих феномешв, як вже з'ясовано, р!зна.

В результат здшсненою ана.тзу етнонацюнальних чинни-гав державотворчого процесу та узагальнення теоретичного до-сввду, автор доходить висновку, що право нацш та народ!в на самовизначення е невщ'емним правом кожного народу, але воно не повинно бути самощллю, особливо тод1, коли провокуе глобальш та регюнальш, м1жнацюнальш та м1жнародш конфлжти. На сьогодш залишаеться лише один шлях реал1зацп цього права, — шлях всенародно! вол! при обопшьнш згод! суб'екттв, защкавле-них в тому, щоб це волевиявлення вщбулося за мирних ! леп-тимних обставин. Важливою тут видаеться роль м!жнародних орган!зац!й та шституйв, яга сво!м морально-полггичним авто-

ритетом здатш впливати на розвиток подш в т& чи шшш кра!ш чи репош.

В дисертаци проанал1зоваш проблеми, як! пов'язаш з проявами агресивносп, етносепаратизму, етнорепонал1зму в Украшу здшснено д!агностику потенщальних конфлжтоген-них репошв, анал!зуеться перспектива розвитку етнопол!тич-но! ситуацп в держава

Дисертант доходить висновку, що в сучасних умовах на-зр1ла об'ективна необхщшсть здщснити корекцда умов та форм реал1зацп принципу права нащй та народ1в на самови-значення у вщповщност! до яюсно нових тенденцш I процеав м!жнародного розвитку, динамжи свггово! цившзацп. Розвиток штеграцшних процес1в та м!жнародна ствпраця не е альтернативою збереженню национально! самобутност! етнос1в та нацш, зокрема 1 тих, як! не стали державними нащями, а пе-ребувають 1 дос1 в якост1 етнонацюнальних меншин в пол1ет-шчних крашах. 3 урахуванням цього етнодержавотворч! прояви, що спостер!гаються у вигляд! етносепаратизму та дезштеграци, слщ розглядати у площиш конкретно-юторич-ного шдходу та анал13у, що вимагае об'ективно! оцшки ситуацп, пол1тично! та юридично! експертизи. Для цього створет ввдповщш пол1тико-правовг мехашзми регуляцп цих процес1в з метою запобнання локальних та глобальних криз, конфлж-этв, впш на етнонацюнальному грунта.

У висновках зроблено узагальнення здшсненого полгголо-пчного анал!зу проблеми, окреслено питания, як! ще потребу-ють додаткового вивчення, сформульовано положения, що за-слуговують на прюритетну увагу, а також т!, що вимагають грунтовного методолоичного та емшричного вивчення. Зокрема, звертаеться увага на те, що проблеми етнодержавотворення повинш вийти за меж! переважно юторичних дослвджень 1 стати предметом фахового анал1зу полгголопв, етнолопв, право-знавщв, оскхльки етнодержавотворч! процеси та проблеми, що при цьому виникають, продовжуються ! потребують свое! об'ективно! оцшки, тобто науково! експертизи. Звернено увагу також на синтетичний характер державознавчо! проблематики, !! правов!,пол!толопчш та етнолопчш аспекта, що вимагае за-стосування шждисциплшарно! методолог!!, завдяки якш мож-ливо здшснювати м!ждисципл!нарн! надшт прогнози, моделю-вати реальш етнополгаичш процеси, передбачити !х насл!дки.

ОСНОВН1 ПУБЛ1КАЦ11 ПО ТЕМ1 ДОСЛ1ДЖЕННЯ

1НДИВ1ДУАЛЫП МОНОГРАФП:

1. Этнос. Культура. Личность. Философско-методологи-ческие аспекты исследования. — К: Наук. Думка. — 1992. — 5,67 др. ар.

2. Нариси з ¡сторп украшського державотворення. — К: Генеза. — 1995. — (у сгававтор.) — 25,0 др.ар.

3. Абетка етнополгголога. У двох томах. —К.: Школяр. — Т. 1. — 6,0 др. ар.; Т. 2. — (у сшвавтор.). — 6,0 др. ар.

РОЗД1ЛИ В КОЛЕКТИВНИХ МОНОГРАФ1ЯХ I ЗБ1РНИКАХ:

4. Человек и власть // Человек: перестройка мышления и поведения. — К.: Наук, думка. — 1991. — 0,8 др. ар.

5. Розвиток щей державництва в украшськш сощально-полггичнш думц1 // Скорочений курс лекцш з пол1тологп. — Кшв-Переяслав-Хмельницький. — 1992. — 0,5 др. ар.

6. Етнос 1 особа: проблеми щентичноеп // Етнос 1 соц1ум.

— К.: Наук, думка. — 1993. — 1,0 др. ар.

7. Этническиеориентации молодежи Украины // Молодежь Украины: ожидания, ориентации, поведение. — К.: Наук, думка. — 1993. — 1,1 др. ар.

8. 1дех федерал!зму в украшськш политологи: минуле 1 сучасшсть // Нацюнальна щея в духовнш культур! Украши Х1Х-ХХ стол^ь. — Полтава. — 1993. — 0,25 др. ар.

9. Проблема державност! в украшськш юторичнш думщ // Украшознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку.

— К: Кшв. ун-т. — 1993. — 0,2 др. ар.

10. Етнос як суб'ект кторично! дн // Онтолопчш проблеми культури. — К: Наук, думка. — 1994. — 0,6 др. ар.

11. Соцюкультурш мехашзми етн!Чно1 ¡дентичност! // Человек и этнос: история и современность. — Киев-Севастополь. — 1994. — 0,2 др. ар.

12. Геопол!тичт ¿мшпкацп етнополхтики // Пол!толог1я посткомун1зму. — К.: Полхт. думка. — 1995. — 1,0 др. ар.

13. Етноконфлжти як тип полхтичних конфл1кт!в в сус-1пльств! // Конфлшти в суспшьств!: д1агностика 1 про-фшактика. — Ки1в-Черн1вщ. — 1995. — 4.1. — 0,25 др. ар.

14. Проблема "центр-регшн" та И украшська специфжа // Репональна пол!тика Украши: концептуальш засади, 1стор!я, перспективи. — К. — 1995. — 0,15 др. ар.

15. Етнополггичш модел! та сценарп розвитку державотворення в Украпи / / Модел1 державное™ та державного устрою Украши на пороз1 XXI столптя. — К.: Поли-. думка. — 1996. — 0,4 др. ар.

СТАТИ:

16. М.Я. Данилевський як культуролог i геопол!тик // Фшос. i соцюлог. думка. — 1992. — № 12. — (у ствавтор.). — 1,5 др. ар.

17. Украшська державшсть: полтжо-правовий аспект // BicHHK Акадкми наук Украши. — 1993. — № 5. — (у ствавтор.). — 0,6 др. ар.

18. Украшський етнос i етношм1я // Bíchhk Акадкм^ наук Украши. — 1993. — № 11. — 0,8 др. ар.

19. Украшщ: етногенез, етнос, етношм1я // Генеза. — 1994. — № 2. — 0,8 др. ар.

20. Украша в геополт-шних стратег1ях XX столптя // Пол1т. думка. — 1994. — № 3. — 0,2 др. ар.

21 Козацька республша // Генеза. — 1994. — № 1. —• (у ствавтор.). — 1,2 др. ар.

22. 3 дистанцп чотирьох рошв // Гкштика i час. — 1995. — № 11. — (у ствавтор.). — 1,0 др. ар.

ТЕРМ1НИ:

23. Ближне заруб!жжя, геопол1тичне становище Укра5-ни, Гумшьов Л.М., eTHÍHHi 6!женц1, етхпчний б!знес, еттчний "нарцисизм" // Етнонацюнальний розвиток Украши. Термши, визначення, персоналИ — К., 1993. — 0,5 др. ар.

Shkliar L.Ye. The Ethno-national factors in the state organization: the politological analysis. A doctor of Political Sciences dissertation in 23.00.02. — political institutions and processes. Ukrainian National Academy Institute of State and Law. Kiev, 1996.

The dissertation is a manuscript. The monographs, booklets and scientific articles have been published on the dissertation's topic. A fabul of 40 publications.

The author was working out the conception of ethno-national factors which were to influence the national movement, development and functioning of state with the various extend of complexity: from unitary and centralized to federal, decentralized and sovereign ones. The author has elaborated a scientific concept of forming and developing the statehood with a basic principle of national advantage. The thesis' main idea is to show the regularities and to discover the efficient causes which are rising into view due to the interaction between the next two tendencies: integration and differentiating one that exist in modern civilization.

Шкляр JI.E. "Этнонациональные факторы становления государственности: политологический анализ". Диссертация доктора политических наук по специальности 23.00.02. — политические институты и процессы. Институт государства и права НАН Украины. Киев, 1996.

Диссертация является рукописью. Монографии и научные статьи, опубликованные по теме диссертации, всего около 40 научных работ, около 45,0 п.л.

Автором разработана концепция этнонациональных факторов становления и развития государственности с учетом различных типов, включая унитарные и федеральные системы, а также государства, обретающие национальный суверенитет. Главная идея диссертации состоит в том, что основополагающим фактором суверенной государственности выступает национальный интерес, конституирование которого происходит в условиях взаимодействия двух глобальных тенденций современной цивилизации — интеграционной и дифференцирующей.

Ключов1 слова: етнос, нащя, народ, державтсть, етнодер-жавотворення, етнодержавознавство, етнополтша, нащональний штерес, державний штерес, етгачна меншина, нацюнально-дер-жавне самовизначення.