автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Фортификационное строительство на юго-восточном украинском пограничье (XV - середина XVII вв.).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Фортификационное строительство на юго-восточном украинском пограничье (XV - середина XVII вв.)."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНІ! ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

На Ііравах рукогшс

Мальченко Олег Євгенович

ФОРПІФІКАЦІЙНЕ БУДІВНИЦТВО НА ПІВДЕННО-СХІДНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ПОРУБІЖЖІ (XV - середина XVII ст.)

07.00.0^- Історія України

Авторе ферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дисертацією є рукопис.

1’обоіа виконана и Інституті української архсоі'рас}»ії та джерелознавства імені М.С. Грушевського 1ІЛЇІ України.

Науковий керівник доктор історичних наук Поряк Гешіацій Володимирович

Офіційні опонент: доктор історичних наук Мацюк Орест

Ярославович

кандидат історичних наук Чухліб Іарас Васильович.

Провідна організація - Український державний педаї оі ічний

універсн іе і ім.М.І І.Драї оманова.

Захист відбудеться “25і1996 року о ііі юдині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.17.01 із захисту дисєріацій н Інституті історії України ПАН України (252001, Кнїн-І, пул.Грушевського 4).

З дисеріаціею можна ознайомишся в бібліоіеці Іпспиуіу к юрії України ЛАН України.

Автореферат розісланий 1996 р.

Вчений сек[кмар спеціалізованої вченої ради (у . док юр історичних наук - Ніни **

Актуальність темп дослідження. Під оборонною фортифікаційною мережею ми розуміємо низку складників, шо її утворюють: укріплені поселення (державного та приватного підпорядкування) з фортифікаціями різних типів; озброєння та забезпечення пунктів оборони порохом, провіантом, гарнізоном; комунікації; оборонний потенціал населення прикордонних територій.

Українське порубіжжя тягнулося довгою смугою, охоплюючи степові території лівого берега Дніпра, Побужжя, Придніпров’я та Лівобережної України. Вона накладалася на південно-східну Київщину, майже всю Брацлавщину та Західне Поділля (по р.Збруч). З півночі нами умовно проведений кордон порубіжініх територій Корони Польської та Великого князівства Литовського через витоки річок: Південного Бугу, Раставнці, У кави, Стугни, Супою, середню течію р.Удаю та верхів’я р.Сулн. Крім того, ці ріки позначали географічну межу між лісовою смугою та лісостепом.

Обраний напрямок дослідження висвітлює внутрішній та зовнішній аспекти. Внутрішній - це, насамперед, економічні та внутрішньополітичні стосунки. Вони охоплюють можливості бази використовуваної сировини, стан розвитку воєнного виробництва, кількість і професіоналізм фахівців у сфері фортифікаційного будівництва і виробництва озброєння, військові традиції оборони прикордоннних територій, пізніше - ступінь розвитку наук для-військових потреб. Зовнішні - це потреби оборонного будівництва укріплень, що виникають з пійськопо-політичної ситуації усієї країни, з необхідності відсічі непрнятельськоїзагрози на певних напрямках.

Специфіка регіону полягає в тому, що головна загроза йшла від татар-степовиків. Тому важливим для повноти розробки геми с

виявлення традиційних моментів оборонної доктрини та елементів впливу західної і східної рійськових традицій.

Таким чином, фортифікаційна система на південному сході Корони Польської і Великого князівства Литовського в XV - середині XVII ст. у даній роботі розглядається як комплексна проблема.

Актуальність теми полягає у необхідності вивчення: шляхів складання фортифікаційної прикордонної мережі; тих функцій, які вона виконувала в оборонній системі держави (локальних і загальнодержавних); принципів формування оборонної доктрини на степовому порубіжжі. Тому вона вимагає: розширення джерельної бази; залучення доробку зарубіжної історичної науки; вивчення методологічних розробок польських вчених стосовно питань воєнної історії.

Необхідність більш глибокої розробки цієї тематики української історії є актуальною й тому, що практично відсутні спеціальні дослідження мережі фортифікаційних споруд у поселеннях південно-східного українського порубіжжя XV - середини XVII ст.

Саме тому об’єктом дослідження обрано зародження, становлення та розвиток прикордонної мережі фортифікацію із змінами її територіального охоплення, насиченості, функціональних прерогатив на різних етапах, пов’язаними з її місцем у адміністративній та оборонній системі держави.

Хронологічні межі дослідження обумовлювалися історичними подіями, що призвели до корінних змін фортифікаційної мережі прикордонних територій. Нижня - це кінець XIV - початок XV ст., коли українські землі були прилучені до Великого князівства Литовського, фортифікаційна діяльність кн.Коріатовичін на Поділлі

та розгортання політики Великого князя Вітовта з оборони південно-східних кордонів. Верхня - це початок Визвольної війни 1648-1654 рр., у період якої змінилися оборонні пріоритети і в результаті якої частина прикордонного пасу перейшла під контроль іншої держави.

Таким чином, у зазначених хронологічних рамках (XV - середина XVII ст.) ми можемо прослідкувати безперервну еволюцію однієї традиції фортифікаційної доктрини на південнснсхідноиу українському порубіжжі як частини загальної системи оборони Корони Польської і Великого князівства Литовського. .

Стан наукової розробки проблеми. Слід зазначити, що комплексних праць, присвячених складанню та функціонуванню мережі фортифікацій на південно-східному українському порубіжжі обраного нами історичного періоду, ще не написано. Але питань, що так чи інакше пов’язувалися з прикордонними укріпленнями, у різних ракурсах торкалося багато вітчизняних вчених, які простежували їхні зв’язки з економікою, політикою, правом, землеволодінням у державі.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. вийшла низка праць

В.Б.Антоновича, М.В.Довнар-Запольського, М.К.Любавського з історії Великого князівства Литовського. Водночас з'являються перші дослідження істориків права: М.Ф.Владимирського-Буданова, Ф.І.Леонтовича, що містять історично-географічні та політичні нариси українських земель. Професор Київського Університету М.Ф.Владимирський-Буданов запровадив до наукового обігу поняття “військова колонізація”, успіхи котрої пов’язував із розвитком замкового будівництва на порубіжжі.) Дослідження О.Лазаревського

1 Владимирский-Буданов М.Ф. Население Юго-Западной России ... //Архив Юго-Западной России.-К.,1905.-Ч7.T.З.-C.XVIII-XIX.

та Ф.Д.Ніколайчика присвячені колонізаційній діяльності на Лівобережній Україні родимії кн.Вншневецькнх, у тому числі - їхній оборонно-будівельній ініціативі.

Згадані автори зробили значний внесок у вивчення процесу створення оборонної системи держави, заснованої на будівництві замків, хоча і не торкалися спеціально питання розвитку мережі фортифікацію. Опрацьовано велику кількість джерел. Проте, недостатньо критичний підхід до матеріалу, відсутність усталеної термінологічної системи помітно знижує наукову цінність цих робіт на сучасному етапі історичних досліджень.

У цей же час розпочалася наукова і популяристична діяльність історика Є.Сіцинського, котрий досліджує історію замків Поділля.2 Ним же було складено докладну карту Подільської губернії з локалізацією різних типів оборонних споруд.3

З великої спадавши М.С.Г'рушевського безпосередньо цитатно фортифікаційного забезпечення українського порубіжжя присвячено невелику працю,4 де автор на основі люстраційного матеріалу XVI ст. аналізує стан укріплень і потенціал озброєння українських державних замків.

2 Сецинскиіі Е. Бакота, древняя столица Поппзья.-Каменец-Подольский,1889.-34с.; Його ж. Город Каменец-Подольский. Историческое описание.-К.,1895.-247с.; Його ж. Оборонні замки західного Поділля ХІУ-ХУІІ ст. (Історично-археологічні нариси).-К.,1928.-97с.

3 Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии.-М.,1901.-157с.

4 Грушевский М.С. Южнорусские господарскне замки в половине XVI века. Историко-статистический очерк.-М,1890.-ЗЗс.

У 1920-1930-х рр. інтерес вітчизняних істориків до питань оборони південно-східного кордону Великого князівства Литовськог о реалізовувався у періодичних виданнях ВУАН. У роботах М.Білінського, О.Грушевського, Ф.Петруїія, М.Ткаченко, С.Шамрая, Т.Фарангок досліджувалась історія фортифікація, сторожової повинності, взаємодії місцевої адміністрації та центрального уряду з питань забезпечення обороноздатності прикордонних територій.

У повоєнні роки інтенсивність дослідження фортифікаційної мережі південно-східного українського порубіжжя знижується.

На зламі 1950-1960-х років усталилася тенденція вивчення архітектурних особливостей фортифікаційних споруд що збереглися, встановлення їхньої культурної та мистецької цінності. Найбільше і найкраще подібні пам’ятки збереглися у Західному Поділлі, тому більшість історично-архітектурних нарисів за авторством Г.Н.Логвина, Ю.А.Нельговського, П.Г.Юрченка присвячено саме цьому регіонові.

Вдале поєднання археологічних та документальних джерел привело до появи наприкінці 1960 - на початку 1970-х рр. низки праць відомої дослідниці фортифікаційної системи м.Кам’яиця-Подільського Є.М.Пламеннцької. Дослідниця виділила дев’ять Етапів будівництва замку і спробувала створити архітектурно-будіпельну біографію фортифікаційних споруд Кам’янця протягом ХІУ-ХУІІІ ст.5

5 Пламетщька ЄМ. Дослідження Кам’янець-Подільського замку //Археологія.-К.:Наука,1975.-Вип.іб.-С. 14-37.; Ґїж. Дослідження Кам’янець-Подільської фортеці //Матеріали другої Подільської історико-краєзнавчої конференції.-Львів,19б8.-С. 139-142.; Її ж. Початкові етапи будівництва Кам’янець-Подільського замку //Матеріали третьої Подільської історико-краєзнавчої конференції.-Львів,1970.-С.139-143.; Її ж. Про час заснування Кам’янець-

Спеціально займався питаннями еволюції фортифікаційних систем мурованих замків Західного Поділля і Волині ХУІ-ХУІІ ст. Ю.А.Нельговський.6

Багато років працює львівський дослідник О.Я.Мацюк над створенням каталогу оборонних споруд, що охопить територію України від давніх часів до XVIII ст. Він вміщуватиме назву населеного пункту; вказівки на її зміни; визначення типу оборонної споруди та історичну довідку про неї; план і фотографії вцілілих об’єктів; опис зниклих оборонних споруд; плани, виготовлені на основі описів. Завершуватиме довідку список архівних та друкованих джерел, що стосуються кожного конкретного об’єкта.7

Окремого розгляду потребує польська історіографія, присвячена прямо чи опосередковано тому аспектові української історії, що досліджується. Українську проблематику в польській літературі та історичній науці почали опрацьовувати у 1860-1870-х роках представники так званої “української школи”.

Надзвичайно цінним науковим доробком О.Яблоновського є його діяльність з підготовки до друку серії томів статистичних джерел

Подільської замку-фортеці //Слов’яно-руські старожитності.-К.¡Наукова думка,1969.-С.124-144.

6 Нельговский ЮА. Некоторые особенности замков Подольских земель Украины XVI - начала XVII вв. //Архитектурное наследство.-М.:Наука,1979.-Вып.27.-С.89-96; Нсльговскии Ю.А., Годоваванюк Е.М. Каменные замки Западной Украины конца XVI - первой половины XVII вв. //Архитектурное наследство.-М.:Наука,1986.-Вып.34.-С. 125-133.

7 Мацюк О.Я. Замки і фортеці України від найдавніших часів до XVIII ст./Проект каталога/ //Українська археографія; сучасний стан та перспективи розвитку. Тези допов. респ. наради, грудень 1988 р.-

К., 1988.-С.226. ■

середини XVI - початку XVII ст. з історії України. Великі передмови дають можливість прослідкувати ¡loro • погляди щодо розвитку фортифікаційної мережі порубіжжя. Автор пов’язував його з розвитком колонізаційних процесів. Велика роль у оборонному будівництві надавалася шляхетській ініціативі.8 О.ЯблоновЬькнй подав реєстр приватних замків Брацлавщшіи і Київщини,9 розглянув їхнє розташування на кордонах у історично-географічному плані.

Заслуговують на увагу науково-популярні нариси Й.Й.Ролле (Antoni J.) з історії Поділля. Найбільш відома його тритомна монографія присвячена прикордонним містам: Бару, Жванцю, Кам’янцю, Могильову, Панівцям, Чорнокозннцям, Шаргороду та їхнім замкам.10 .

Серед польських істориків кінця XIX - початку XX ст., котрі розглядали питання фортифікаційного забезпечення окремих поселень і місцевостей, треба згадати М.Дубецького, К.Пуласького, А.Прусєвича, А.Пшездсцького, Ф.Равіти-Гавронського, А.Чоловського

А.Урбансько.го. Класиком досліджень з історії воєнної техніки, озброєння, організації найманої служби у польському війську вважається К.Гурськнй.11 Ці ж питання дотепер лишаються поза увагою вітчизняних дослідників. -

8 ¿ródla dziejowe /Wyd. A. Jablonowski.-Warszawa, 1894.-T.20.-S.68.

9 Zródta dziejowe /Wyd. A.Jablonowski.-Warszawa,1897.-T.22.-S.76-91. '0 Antoni J. Zameczki podolskie na kresach muItanskich.-Warszawa,1880.-

T.l.-308s.; T.2.-304s.; T.3.-290s.

'' Górski K. Ilislorya artyleryi polskiej.-Warszawa,1902.-327s.; Éjusdem. Historya jazdy polskiej.-Kr<Jców,1895.-363s.; Ejusdem. Historya piechoty polskiej.-Kraków.l 893.-265s.

і

У 1936 році надруковано працю А.Круля, присвячену військовому будівництву на території Корони Польської, де розглядаються найзіїачніші укріплені поселення польської частини українського порубіжжя.12 В.Добровольською і В.Томкєвнчем вивчається історія родин кн.Збаразьких і кн.Вишневецьких, частиною якої була їхня колонізаційна, а разом з тим - фортифікаційна діяльність на порубіжжі.

Зацікавленість військовою історією, незначна у міжвоєнний період, зросла після II Світової війни, зокрема, - історією фортифікаційного будівництва. З’являються теоретизовані дослідження Т.М.Новака, Я.Віммера. У працях Є.Охманського,

З.Снєральського, Л.Подгородєцкого, присвячених воєнним подіям на піоденно-східному українському порубіжжі, приділяється увага обороні прикордонних замків, їхній забезпеченості озброєнням і станові фортифікацій. '

Крім цього, існує багато праць польських вчених, присвячених оборонному будівництву. Умовно можна виділити три напрямки досліджень: замкове і двірське оборонне будівництво XV-XVII ст. (Л.Кайзер, С.Колодзейськнй, Є.Розпендовський); міські фортифікації XV-XVII ст. (Я.Відавський, В.Калиновський, А.Мелобендзький, Я.Шимчак); новітнє (бастіонне) будівництво (Я.Богдановський, С.Гербст, ЯЛобоцький, Є.Розпендовський).

¡2 Кгді А. 7жу& Ішіогіі Ьисктпіахуа оЬгот^о і \vojskowego w <іа\упе] Роксе (осі VII сіо росгдіки XIX wieku), w: Budownictwo wojskowe 1918-і'іЗб.-У/аг.чгачуа^Зб.-Т. 1.-5478.

Спробу іипологізупатн фортифікаційні споруди здійснено у дослідженнях Я.Бої даііопського та С.Фуглєвпча.13

Великий ішеаж у вивчення оборонної архітектури зроблено у працях відомого дослідника цього питання Б.Гперкіна, котрий склчп каталог мурованих замків на землях Польщі.14 Крім того; він вивчав особливос ті пристосування до оборони окремих замків, як, наприклад, Зінькопа, Олексшіепь, Токів, Язпівця. •

На початку 1980-х років на підставі багатьох досліджень з’явилася можливість написання великої концептуальної прачі з історії військової техніки. Вона повинна складатися з п’яти томів і охоплювати період від X ст. до 1480-х років. У 1994 році вийшов друком перший том під редакцією А.Надольського. Спеціальний розділ присвячено фортифікаційному будівництву.15 Основними напрямами, за котрими йшло дослідження, були: конструювання, технологія виготовлення, способи застосування військової техніки.

Треба зазначити, що у польській історіографії оборонного будівництва з українського прикордоння представлено лише територію Західного Поділля. Брацлавіцина та Київщина згаданими вченими майже зовсім не досліджувалась. Також слід підкреслити, що розробленість даної проблеми в українській історичній науці знаходиться поки що на досить низькому рівці. Тому зазначена тема ще чекає всебічного, а не фрагментарного дослідження.

13 Bogdanowski J. Systemy obronne w dziejach fortyfikacji //Teka Komisji Urbanisiyki i Architektury.-Kraków,l969.-T.III.-S. 135-144; FugliewiczSt. Ilustrowana historia fortyfikacji.-Warszawa,1991.-24s.

14 Cucrqu'm /?. Zamki w Polsce.-Warszawa, 1974.-322s.

15 Polska technika wojskowa do 1500 roku. Praca zbiorowa pod redakcj^ Andrzeja Nadolskiego.-Warszawa,1994.-S.300-340.

Паукона новизна дисертації полягає у тому, що:

- систематично проаналізовані доступні документальні матеріалі!, які містять основний обсяг відомостей щодо історії фортифікаційного будівництва на українському норубіжжі;

- досліджується інформативна насиченість люсграційного матеріалу відносно обраної тематики;

- розвиток і функціонування фортифікаційної мережі розглядається у загальному контексті історичного процесу;

- дається динаміка розвитку фортифікаційної мережі з XV до середини XVII ст.;

- виявляються специфічні особливості комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливали на напрямок розвитку оборонної архітектури на південно-східному українському порубіжжі;

- з’ясовуються традиційні методи ведення облоги та оборони укріплень на порубіжних територіях;

- встановлюються принципи зведення сталих оборонних споруд;

- зроблено спробу типології сталих фортифікаційних об’єктів на порубіжних українських територіях.

Джерельна база дослідження. Характеризуючи джерела, які лежать в основі даної роботи, треба зазначити, що воші складаються з трьох категорій: археологічні, іконографічні та документальні. Третя категорія є найважливішою для дослідження фортифікаційної мережі українського иорубіжжя. Важливість її зростає через невеликі можливості археологічних досліджень (з огляду на зниклі без сліду дерев’яно-земляні конструкції укріплень), а також через відсутність художніх зображень більшості прикордонних поселень Про такі

важливі елемент оборонних споруд, як рови, верхи на стінах, баші її, брами, мости можна судити лише з писемних згадок.

В усьому обсязі оборонного будівництва на порубіжжі вирізняються два головних види укріплень: сталі (об’єкти побудовані з метою створення оборонного пункту, пристосованого до тривалого опору: замки, міські та монастирські укріплення) і польові (мали на меті тимчасову оборону певної території: табори). У писемних джерелах знаходимо згадки про обидва види опорних пунктів зі значною перевагою матеріалу стосовно сталих укріплень. Саме їм присвячене дане дослідження.

Джереламі! до роботи слугували як рукописні, так і опубліковані матеріали, які, виходячи з потреб дослідження, можна поділити за тематичною та видовою ознакою на такі групи:

1. Законодавчі і правові акти (сеймові конституції, постанови сеймів, сеймиків);

2. Королівські і великокнязівські грамоти (локаційні, на

магдебурзьке право містам, привілеї містам, уставні грамоти намісникам, підтвердження); ‘

, 3. Фіскальні матеріали (люстрації, інвентарі, ревізії, описи,

переписи військ, реєстри);

4. Акти і документи приватно-публічного змісту (данини, їх

підтвердження, майнові угоди, скарги <|>еодалів); • •

5. Приватне листування, королівські та великокнязівські

розпорядження; ' .

6. Нарагивні джерела (літописи, хроніки, діаріуші, записки

іноземців, публіцистичні твори); ■

7. Картографічний матеріал.

Документальні джерела, про які ¡Ішлося вінце, зберігаються у кількох архівних комплексах. Це, насамперед, архіви державних канцелярій Корони Польської та Великого князівства Литовською: так звані Лиювська метрика і Коронна (Волинська) метрика.

Найбільшу допомогу в орієнтації серед великого комплексу книг Литовської метрики надав, виданий у 1887 році каталог С.Л.Пташнцького, що не втратив свого значення і дотепер.16

Серед джерелознавчих досліджень Литовської метрики використано стагті Е.Баніоніса, М.11.Ковальського, І.Сулковської-Курасьової, Л.Л.Хорошкевнч.

Руська, або Волинська метрика, у порівнянні з Литовською метрикою, є меншим комплексом рукописних джерел. З'явилася вона у середині 1569 року як окрема серія книг, над якими працювали "руські писарі" Коронної канцелярії для обслуговування потреб приєднаних до складу Корони Польської Київського, Брацлавської о та Волинського воєводств. Цей комплекс уміщує велику кількість матеріалів стосовно історії існування форгифікацій у порубіжних поселеннях.

Документи Литовської та Руської метрик (як складової частини), були використані нами за мікрофільмокопіями, що зберігаються у ЦДІА України, м.Київ під шифром КМФ-36 (далі ЦДІАК).

16 Ппиішицкиіі CJ1. Описание книг и актов Литовской метрики.-СПб.,1887.-287с. (сам каталог книг: С.81-208). Перевиданий із сучас ними сні натурами: Patrycia Kennedy Grimsted with llie collaboration of Irena Sulkowska-Kurasiowa. The “ Lithuanian Metrika” in Most ow and Warsaw: Reconstructing the Archives of the Grand Duchy of Lithuania.-

C.unbiidge: Massachusetts, 1984.-XVI,73.279. A1 l()p.

ІЗ

Другим комплексом рукогшсппх джерел, використаних у нашій роботі, є кпиш адміністративно-судових установ України. Слід відзначиш, що найбільше корпусне видання джерел з історії України -"Архив ІОго-Западиой России" опирається, переважно, на документи з ак юних книг Правобережної України.

Однак увагу археографів привернули документи великих королівських міст: Вінниці, Брацлава, Кам'яіщя, Києва та інших. Зовсім мало опубліковано матеріалів середніх і малих міст. До того ж, від архівів порубіжних невеликих міст здебільшого залишились мізерні рештки.

Нерівномірно репрезентують документи судово-адміиісіраіішних книг і різні території прикордонного пасу. Велику кількість актів маємо відносно Кам'янеччинн та Київщини. Щодо Брацлавського воєводства, то зі всього брацлавсько-віннпцького судово-адмінісі рати иного архіву збереглися лише земська книга 16391647 рр. і і родська 1645 року.17 .

Фактичний матеріал з актових книг, як опублікований так і рукописний, разом з документами Литовської метрики став основною джерельною базою нашої роботи. '

Характеризуючи інші рукописні збірки джерел, використані мами з фондів ЦДІАК, слід зазначити той розрізнений актовий матеріал, що входить до складу архівних колекцій. Частіша з них має колекційне походження, частину сформовано у новішій час за тематичною, регіональною чи хронологічною ознакою. Серед фондів ЦДІАК найбільш інформативними у ракурсі досліджуваного питання

'7 ЦДІАУ, ч.Кмів. ф.43, оп.1, спр. 1; ф.44, оп.1, спр.2.

м

є колекції: Київської археографічної комісії (Ф.220); “Нова серія”(Ф.221).

Документи, використані памп, містяться також у родшших фондах цього архів} Грохольські (Ф.239), Заморські (Ф.256) та інші.

Аналогічні за характером матеріали, переважно у формі виписів

з актових книг, приватної майнової документації, були опрацьовані в Інституті рукопису ЦНБ ім. В.І.Вернадського НАН України, зокрема у фондах: 1,11, XXIV,278 тощо.

Багатим па документи, що стосуються південно-східних прикордонних територій Гечі Посполитої, особливо західної частішії, с зібрання Відділу рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника НАН України. Маються на увазі, у першу чергу, такі фундаментальні комплекси як: рукописні матеріали бібліотеки Оссолінськнх. бібліотека

В.Баворовського, колекція О.Чоловського. У цих фондах знаходиться чималий масив виписів з вінннцько-брацлавських актових книг, що не збереглися до нашого часу.

Також були використані у дослідженні матеріали Головного архіву давніх актів у Варшаві (AGAD). Головним чином,- це реєстри та переписи військових частин, люстрації прикордонних сгароств та інвентарі замків Бару, Білої Церкви, Кам’янця, Канева, Летичева, Хмельника що зберігаються в Архіві Скарбу Коронного (ASK), а також документи з фондів: Архіву Публічного Потоцьких (АРР), Архіву Любомирських, Архіву Пшездєцькнх, Архіву Замойських, Збірки О.Чоловського та інших.

Як бачимо, спостерігається різний ступінь збереженості джерельної бази, що призвело до територіальних, хронологічних і тематичних прогалин.

Мста і оспопні завдання писертаиії. Метою лнсеріаціі є розкриття шляхів формування, функціонування мережі ста них фортифікації! на південно-східному порубіжжі Корони Польської і Великого князівства Литовського у XV - середині XVII ст., а гакож її якомога повна реконструкція на основі залучення широкого кола писемних джерел.

Виходячи з мети дослідження, робиться спроба вирішиш ряд конкретних завдань:

- з’ясувати стан і ступінь наукової розробки проблеми, визначиш шляхи її подальшого дослідження;

- прослідкувати розвиток мережі сталих фортифікація на порубіжних

територіях;

- вивчити та узагальнити характерні риси і особливості сталих

фортифікаційних об’єкт ¡«(замки та фортеці) на українському гюрубіжжі;

- на основі аналізу джерельного матеріалу розробити їхню типологію;

- встановити принципи побудови, утримання, забезпечення зброєю та

гарнізонами порубіжних замків;

- прослідкувати на основі люстраційного матеріалу розвиток потенціалу озброєння порубіжних замків;

- дослідити рівень обороноздатності порубіжних укріплених поселень

шляхом аналізу оборонно-облогових битв.

Методологія. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження автором застосовувався цілий комплекс методів. У роботі з джерельним матеріалом, на сучасному етапі, найбільш перспективним є коміїлексио-хронологічний та комплексно-темягичннії методи дослідження. Комплексио-хронолої ІЧНИІІ метод,

систематизує розрізнені дані, одержані и результаті окремих пилових, иофондових, міжфондових і тематичних розробок і дозволяє виявити кількісний склад та загальну структуру джерельної бази даного періоду. Комплексно-тематичний метод дає можливість на ціі! основі поглиблено розробляти увесь відомій) комплекс джерел з точки зору однієї проблеми, якою, у даному випадку, є фортифікаційна мережа південно-східного українського порубіжжя.

1 Застосовувався також кількісний метод, що забезпечує високу ступінь точності при співставленій одпопорядковпх даних об’єктів, які досліджуються. Цей метод необхідний, коли текстового матеріалу не іільки достатньо, а 1) так багато, що його не можна охопити без сумарних оцінок.

Крім вказаних, застосовувались методи: періодизації подій, іс горико-порівпяльиий, логічної послідовності, ТИІЮЛОІІЇ. реконструктивний і теоретичних гіпотез, табличний, картої рафічний.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані у процесі підготовки узагальнюючих праць з історії України, при написанні учбових посібників, при розробці спецкурсів з воєнної історії або історії фортифікаційного будівництва. Дисертація може бути використана під час підготовки окремих історичних досліджень, написанні праць з історичного краєзнавства, а також у лекційно-викладацькій роботі.

Зміст роботи. Структура дисертації побудована за проблемним принципом. Вона складається із вступу, трьох розділів (8 параграфів), заключення. Обсяг роботи - 187 сторінок.

У вступі міститься обгрунтування вибору теми дисертації, визначена мета і об’єкт дослідження, зроблено огляд використаних джерел та літератури.

Розділ І. “Розвиток мережі фортифікаційних споруд ^ прикордонних поселеннях південно-східних українських воєводст". У ш-ому розглядається урядова діяльність з розбудови укріплень на порубіжжі. Початок вона бере з часів правління кн. Коріатовичів на Поділлі і широкого інвестування оборонного будівництва на південних кордонах Великим князем Вітовтом.

Цілеспрямована державна південно-східна політика початку XV ст. спричинилася до широкої побудови замків у прикордонних поселеннях, що створили мережу опорних пунктів оборони краю. Вони контролювали основні транспортні, торговельні й військові вузли на великій території від Західного Поділля до Посулля. Серед понад 50 укріплених поселень порубіжного пасу більшість була державного підпорядкування (С.52).

У XV ст. склалася система обов'язків місцевого населення з підтримки і відбудови фортифікаційних споруд.

. Посилення татарських набігів і послаблення уваги уряду до південно-східного порубіжжя, призвело наприкінці XV ст. до занепаду багатьох оборонних пунктів і знищення укріплень. Замкова мережа значно порідшала. На початку XVI ст. у прикордонному пасі-залишалося близько 20 державних замків (С.53).

їхнє поступове кількісне збільшення і часткова модернізація розпочалася з середини XVI ст. До цього періоду належать спроби налагодження постійно діючого механізму фінансової підтримки

обороноздатності укріплень. На початок 1570-х років у прикордонних староствах налічувалося більше двох десятків замків (С.56).

Наприкінці XVI - у середині XVII ст. разом із зменшенням урядового фінансування побудопи укріплень кількість їх значно зросла завдяки широкому інвестуванню державців. На середину XVII ст. у південно-східних староствах Речі Посполитої існувало понад 70 укріплених поселень, що номінально належали державі і підлягали урядовому контролю (С.67).

Також у цій частині приділяється увага приватній оборонно-будівельній ініціативі. Прослідковується постійна зміна власницької належності одних і тих же укріплених поселень, пов'язана як із знищенням шляхтичів, так і з переходом маєтків через шлюб та купівлю-продаж. Така зміна власників по-різному впливала на стан фортифікацій, в одних випадках призиодячи до їхнього занепаду, в інших - до модернізації.

При цьому порівняно стабільною залишалась приватна інвестиційна активність у плані побудови нових укріплень, незважаючи на посилення татарських набігів початку і другої половини XVI ст. (С.74). .

Період XVI - середини XVII ст. характеризується як час широкого розвитку магнатського землеволодіння в прикордонних територіях і пов'язаного з цим підйому фортифікаційного будівництва. Отримуючи привілеї на прикордонні землі, перебуваючи на старостинських та воєводських урядах і скуповуючи землі у місцевих власників, магнати, в першу чергу, забезпечували осідлість населення побудовою фортифікацій. Населення, в свою чергу, мігрувало у більш безпечні магнатські маєтки, порівняно з маєтками

шляхти середнього і низького достатку. З цим пов'язано занепад фортифікаційного будівництва місцевими зем’янськимн родинами в нершііі половині XVII ст. (С.73-87).

На завершення, мережа укріплених поселень, що склалася на середину XVII ст. досліджується з погляду наявності в піп елементів системи. Відзначається відсутність будь-якої планомірної побудови і тісної взаємодії опорних пунктів. Подається історіографічний! огляд теорії існування замкових “оборонних лінія” на порубіжжі. Доводиться хибність цієї точки зору через не зовсім правильну інтерпретацію характеру оборонного рубежу (С.90-94).

Розділ II. “Типологія оборонних споруд на гіівденно-східннх українських порубіжних територіях”. У ній подається спроба типології сталих фортифікаційних об’єктів на українському порубіжжі. Вони поділяються на: замки, міські укріплення, оборонні двори. Не розглядається пристосування до оборони церковних споруд, що є темою окремого дослідження. .

Вирізняються характерні особливості цих типів сталих укріплень. Багато уваги приділено принципам їхнього розташування на місцевості (мисовий характер побудови, використання давніх городищ тощо), що впливало на обриси фортифікацій, їхню довжину, площу, обумовлювало систему оборони. .

Прослідковується еволюція замкових і міських фортифікаційних систем з XV до середини XVII ст. Виділяється три взаємопоєднані етапи цього процесу (С.129).

. Розділ III. “Принципи зведення, озброєння і оборони усталених фортифікаційних об’єктів на прикордонні”. У ній висвітлюються принципи побудови фортифікаційних споруд у прикордонних

поселеннях на основі аналізу декількох кампаній спорудження замків. Фіксуються особливості організації "фабрики” по зведенню фортифікацій. До них відносяться: швидкість побудови фортифікацій (літньо-осінній термін); утримання великої військової охорони будівництва; використання старих городищ під нову забудову, що призводило іноді до зниження оборонного потенціалу фортифікацій і, пов'язаного з цим Перенесенням замків на інші місця; забезпечення гарнізону стабільним джерелом води; як необхідна умова, - існування поблизу лісового масиву (С.133-134, 137-139).

Аналізується оборонний потенціал озброєння прикордонних замкових і міських фортифікацій. Зроблено це на основі люстраційного матеріалу, що дало змогу виявити основні тенденції у розвитку І постачанні озброєння.

Тенденція забезпечення гарматного парку, починаючи з XV сг., схиляється у бік збільшення кількості малокалібрових гармат і ручної вогнепальної зброї (гаківниць, аркебузів, рушниць, мушкетів). Це пов'язано, у першу чергу, з місцевими потребами оборони фортифікацій і специфікою облогових битв, проваджених татарськими військами (С.142). .

У першій половині XVI ст. відбулася модернізація гарматного парку південно-східних прикордонних замків. Короткоствольні застарілі гармати великих і середніх калібрів були у більшості своїй замінені на легкі довгоствольні бронзові та залізні гармати типу фалькона, фальконет, серпентина, що стріляли залізними і олов'яними ядрами. Постачання йшло з майстерень Корони Польської, в основному з Кракова і Львова (С. 143-149).

У середині XVI сг. засноване гарматне тіробшщтпо у Вільні, звідки в наступні роки йшло забезпечення Литовсько-руської частини південно-східного кордону. Артилерія, виготовлена за часів правління коро.тя Сигізмунда Августа, існувала на замковому озброєнні до 1630х років (С. 149).

У першііі половині XVII ст. відзначається значне зниження кількості гармат в прикордонних замках разом з погіршенням постачання амуніції. Велике значення в обороні порубіжних поселень мало забезпечення місцевого населення ручною вогнепальною зброєю.

Досліджується процес орієнталізації холодної та особистої стрілецької зброї, пов'язанні) із пристосуванням до військової техніки і методів ведення бою татарських загонів (С.153-157). Він відбився в акційному використанні луків, панцерів, шоломів різних типів, впровадженні шабель, загальному привалюванні різнорідної стрілецької зброї у прикордонних гарнізонах.

Далі прослідковується розвиток способів облоги та оборони замків українського порубіжжя. Це питання висвітлюється на основі широкого кола наративпнх джерел. Розглядаються причини, які призводили до штурму фортифікація. Диференційований підхід до комплексу причин дозволив вирізнити декілька стабільних способів здобуття укріплених поселень: несподіваний штурм укріплень з маршу; систематична облога фортифікації) з використанням спеціальних пристроїв (рідко); довготривала пасивна облога з метою вичерпання життєвих ресурсів гарнізону (безводдя, нестача провіанту, озброєння); систематичний обстріл фортифікації) з метою їхнього зруйнування і психологічного тиску на захисників; взаємодія

стрілецьких і піхотних підрозділів під час штурму укріплень; підпалення укріплень (С. 171).

Аналізуючи облогові битви, виділено також декілька способів обороии укріплень; всебічне приготування замку і міста до облоги; забезпечення сторожею, що знімало чинник несподіваності нападу; постійне утримання частини артилерії на стінах для скорішої організації опору; відхід міського населення і концентрація оборони на замкових укріпленнях; відбиття штурму засобами замкового і особистого озброєння; контакт з польовою армією і зняття облоги за її допомогою (С.172).

У заключепні викладено основні результати дослідження, зроблено підсумки та узагальнення.

У податку до дисертації подаються: каталог укріплених поселень південно-східного українського порубіжжя (XV - середина XVII сг.), термінологічний словник, картосхеми, іаблнці, графіки.

Основні положення дисертації, які виносяться на захист:

1). Інтерпретація порубіжних замків як укріплень, побудованих головним чином для оборони кордону від татарських набігів, видається неправомірною. Функції різних замків на порубіжжі були різними і їхнє оборонне значення треба розуміти і прямо, і опосередковано. Карта фортифікаційних об’єктів, не подає відомостей про основні напрями неприятсльської загрози, але вказує на розміщення маєткових ключів з адміністративними центрами у наіїміцніших замках.

2). Порубіжний замок ніколи не переставав бути оборонним пунктом, що охороняв згромаджені навколо маєтки і населення. Він не став, як в центральних районах держави, насамперед садибою, що

забезпечувала спокійне існування, а також інформувала про амбіції та фінансові можливості власника;

3). Головною військовою функцією прикордонних поселень була оборона локальної території і забезпечення найближчого осідлого населення. Цим визначалася й їхня роль в обороні південно-східних кордонів держави. Кількісна насиченість прикордонного пасу укріпленими поселеннями відігравала найважливішу роль у розвитку і функціонуванні господарського механізму цих територій;

4). Тенденція забезпечення гарматного парку, починаючи з XV

ст., схиляється в бік збільшення кількості малокалібрових гармат і ручної вогнепальної зброї (гаківниць, аркебузів, рушниць, мушкетів). Це пов'язано, у першу чергу, з місцевими потребами оборони фортифікація і специфікою облогових битв, проваджених татарськими військами. Велике значення в обороні прикордонних поселень мало забезпечення місцевого населення ручною вогнепальною зброєю; .

5). Починаючи з XV ст. на порубіжних південно-східних територіях відбувається процес орієнталізації холодної та особистої стрілецької зброї, пов'язаний із пристосуванням до військової техніки і методів ведення бою татарських загонів.

6). На південно-східному українському порубіжжі діяла своєрідна саморегульована система, два складники якої: атака та оборона - не мали корінної переваги одна над одною, і успіх реалізації тієї чи іншої залежав від випадку;

. 7). Систематичні татарські набіги з їхнім хвилеподібним

підсиленням у 1480-1490-х роках, першій половині XVI ст., наприкінці XVI ст стимулювали відбудову знищених поселень,

модернізацію та зведення нових замків. Цей процес знищення і відбудови тривав практично з. XV до середини XVII ст. і являв собою характерне і цікаве, з погляду еволюції оборонної архітектури, явище на південно-східному українському порубіжжі.

Апробація дисертації. Основні положення дослідження були викладені автором у статтях і виступах на наукових та науково-практичних конференціях у 1993-1995 роках:

1). Оборонна система Поділля, Брацлавщини, Київщини очима сучасників (XV-XVIII ст.): огляд наративних джерел //Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського ПАН України.-К., 1996.-Т. 1С.19-34.

2). Типологія замкових та міських фортифікаційних систем на південно-східному українському порубіжжі (кінець XIV - середина XVII ст.) //Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН Українн.-К.,1996.-Т.1.- С;5-18.

3). Оборонно-фортифікаційна система на прикордонних територіях Буковинської землі (XV-XVШ ст:) // Матеріали третьої Міжнародної історико-краєзнавчої конференції з проблем історії Буковини, 29 вересня - 2 жовтня 1995 року.-Чернівці,1995.- С.37-39.

4). Фортифікаційні укріплення міста Костянтинова в оборонній системі південно-східної Волині (кінець XVI - середина XVII ст.) //Матеріали регіональної наукової краєзнавчої конференції “Південно-східна Волинь: наука, освіта, культура”, листопад 1995 року.-Хмельницький-Шепетівка,1995.- С.77-79.

Маїс/ецко О. Fortification building.or the southeasterly Ukrainian bi idcrland (XV - mid. XVII ct.). .

A thesis submitted for the candidate of history degree with the specialization 07.00.01 -The History of Ukraine..The Institut of History of Ukraine NANU. Kyjiv 1996.

It is stated that the development of system of fortify settlement on the south-eastern Ukrainian borderland have been a large local role and defended central regions of country. Classification of fortifications (castles and towns fortifications) of borderland was doing. System analysis of potential fortifications defence is very intresting for studies of Ukrainian military history.

Мальчеико O.E. Фортификационное строительство на юговосточном украинском пограничье (XV - середина XVII вв.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата не юрических наук по специальности 07.00.01 -История Украины. Нпсштут истории Украины НАН Украины, Киев 1996.

Установлено, что развитие сети укрепленных поселений на юговосточном украинском пограничье имело как большое локальное оборонное значение, так и обеспечивало защиту внутренних регионов страны. Сделана попытка типологии постоянных оборонных объектов (городские и замковые укрепления). Системный анализ оборонного потенциала фортификационных сооружений представляет интерес для изучения отечественной военной истории и позволяет но-новому взглянуть на некоторые ее аспекты. '

Ключові слова: фортифікаційне будівництво, українське порубіжжя, оборонна система.