автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Готика как эстетический феномен

Полный текст автореферата диссертации по теме "Готика как эстетический феномен"

РГ6 од

~ ЙшВсЬКЙи УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

- На праиах рукопису

’ V

ФЕДОРЕНКО Микола Олександрович

ГОТИКА ЯК ЕСТЕТИЧНИИ ФЕНОМЕН

Спеціальність 09.00.04 — естетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ—1994

Дисертація.виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету. '

Науковий керівник — кандидат філософських наук, доцент В,-1. Панченко. ,

Офіційні опоненти — доктор філософських наук В. А. Малахов, кандидат філософських наук С. О. Кисельов.

’Провідна установа — Київська художня академія.

Захист відбудеться « » ________• 1994 р. о годи-

ні чна засіданні Спеціалізованої Ради Д.068.18.23 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, Київ-1, вул. Володимирська, 04. ' 4

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58). ,

Автореферат розісланий « • »______;____________ 1994 року.

/

Вчений секрета Спеціалізовано' кандидат філос

р. 10. КУЧЕРІОК

доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасній культурі долається механічне, спрощене тлумачення історичного розвитку як такого, що здійснюється незалежно від суб"екта історії, як "прогресу/”, безпосереднім виявои якого е еволщіввання від більш простих форм до більш складних. У культурному розвитку діють особливі закони історичного зв"язку, які не збігаються з наступністю у розвитку техніки, деяких інших соціальних явщ. Цей тип зв"язку характеризується тим, що в ньому кожне нове вираження культури не відкидає, на заперечує, .раніше виникле* а вступає а ним. у діалог, тим, самий збагачуючи і себе, і свого попередника. Культура не підвладна принципу сходження шляхом заперечення, тим більше відкидання того, що було здобута попередниками.

Класична, естетика, в свою чергу, була зорієнтована на загаль-нофілосодзську модель культури як. процесу закономірного руху естетичної практики та естетичної свідомості у загальному процесі' самопізнання. У сучасній естетиці переорієнтація та переоцінка методологічних засад, наближається до розуміння визначальної ролі естетичного досвіду, форм практичного буття людини. Тоїду подальший розвиток естетики передбачає включення здобутків культурології, яка, насамперед, зорієнтована на дослідження культура в її тотальності, що існує як безпосереднє буття.- Новий Інтерес естетики- до культурно-історичних епох обумовлюється можливістю на нових.засадах достежити їх естетичну свідомість та естетичну практику.■ , . -

Відмовляючись від формалізованих ціннісних орієнтацій традиційної Історії, сучасна культурологія шукає шляхи, які б дозволили наблизитися до розуміння історичного минулого безпосе- . редньо через його носія - саму людину. Колі а епоха - момент загальнолюдського розвитку, що має непересічне значення. Історична дослідження є синтетичним уже па своїй суті.. Але воно такох е і ісюрико-культурологічним, тому що культура - "це історія цілком." /Л.Карсаві.н/.

Подібне розуміння предмета дослідження обумовило звернення науковців до тих епох,, де ця культурна єдність існує ще в своїй ' цілісності, недиференційованості, е елементом безпосередньо життєдіяльності • Однією із таких епох є середньовіччя.

У сучасній зарубіжній, та вітчизняній літературі зростає кількість праць, які аналізують різні аспекти середньовічної культури. Щодо нашої теми, то де спроба заповнити ту прогалину, ідо пов"язана з естетичним аналізом готики як культурно-історичної епохи, переосмисленням останньої в складі середньовічного типу культури. В більш широкому плані звернення до цієї теми обумовлене необхідністю глибшого розуміння середньовічної естетики. Естетичний аналіз готики як-типу середньовічної культури слугуватиме підгрунтям для вивчення вітчизняної середньовічно! культури, а також у мистецтвознавчих дослідненаях середньовічного мистецтва.

~Стаа наукової розробки. Дослідження мистецтва у загальному контексті культури є основний напрямам у сучасній філософській літературі. Найбільш, компактну П частину складають праці, які присвячені аналізу загальнотеоретичних та методологічних проблем співвідношення культури і мистецтва. Тут,' передусім, слід назвати дослідження В.П.Іванова, А»С.Канарського, Н^З.Чавчава- ' дзе, Є*ІЛк.овлєва, колективні- монографії інституту філософії АН України "Культура и развитие человака" /1989 р./, "Битиа че-лоаека в культуре" /1992 р./. Важливі в методологічному плані судження щодо цієї теми ми знаходимо в працях із загально! теорії культури Б.С.Біблера, 13.14..Давидова, ВЛІЛЛежуєв-з.

Велику за обсягом групу джерел складають дослідження, в яких аналізуються конкретні проблем буття мистецтва на різних етапах його розвитку. Так, доброю традицією ісгорії літератури та мистецтва радянського періоду є розгляд проблем художнього розвитку тієї чи іншої епохи в контексті основних Інваріантів відповідного культурного цілого. Достатньо нагадати відомі праці і4.МЛЗахтіна, І.Н.Голєніщева-КУтузова, ІД.І.Стабліна-Каменського, серед них спеціальні дослідження С.С.Аверінцева, А.Я.іуревича, д.С.іІіхачова.

Різні аспекти середньовічної культури висвітлені в працях ГЛ'Діайорова, В-В.Соколова /філософія/, В.П.Шестакова, В.В.Би-чкова, В.Татарковича /естетика/, В.М.Жирмунського /література/, Ш.Андреева /драма/, І.Осовськоі /мораль/, Ц.Дворжака, Ц.Несель-шірзус /мистецтво/, П.Флоренського /іконй/, О.Шуазі /архітектура/, А.Л.ЯстрабицькоІ/побут,, косткн/. • .

- З -

Щодо проблеми гатили, то серед літератури, яка присвячена дій темі, переважають праці мистецтвознавчого напрямку. Так, частина дослідників аналізує національно-видові особливості, готики /О.іясковська - французська готика; В.Ювалова - німецька готика; МЛІенарокомов - англійська готика; В-Лазарєв - італійська гвтика/, А.Ерші, ьі.Лібман досліджують особливості середньовічного живопису, зокрема такого йога різновиду? як живопис "інтернаціональної готики". Цраці В-Мокрецової-, 0„Добіаш-Рожде-атвенської, Л.КисельовоІ, І.Цокрецовоі присвячені проблемі готичного письма.

Слушні зауваження ідодо зазначеної теми иожна знайти в суміжних за темами дослідженнях ]&,Алпатова, З.^рдевича, Б.Віппера, Е.ЛапковськоГ, (¡„Лосева, О.Шміта.

ііожливість розгляду готики яа естетичного феномена обумовлена також появою цілої низки праць культурологічної спрямованості. Серед зарубіжних видань - це науковий доробок таких дослі-дників-медієвістів як М.Блок, Жак Лє Гофф, Л.Февр, Й.Хейзінга. Ще раніше концептуальні ідеї стосовно готики, що стали потім предметом дослідження у представників культурологічної та мистецтвознавчої медієвістики, були висловлені О.Шпенглером. ' Російська та радянська науки в цій, галузі також мають свою історію і свої здобутки, Окрім відомого там М.БахтІна та недавно перевиданої 0. Добіаш-Рождественськоі, необхідно згадати ігл"я Л.Карсавіна /1332-1352 рр./, історика-медіевіста, філософа іс-тарі,ї» Л.Карсавін знаходився біля витоків того напрямку, який зараа називається історичною антропологією. По суті він в Росії висував та розробляв ті ідей якими у Франції займався ¡¿.Блок і вся школа "Анналів". •

Серед значної кількості літератури /особливо зарубіжної/, де предметом спеціального аналізу стаз готика як культурна епоха, виділимо праці Е.Дааофського "Готична архітектура та схоластика" та К.ДуратавоІ "Цайсгри французськаІ готики". /Эрвин Пэ-нофский. Готическая архитектура и схоластика. - В кн.: Богослови® в культуре средневековья. К., "Путь к истине", 1992, с.49-

- 73; Муратова К-!Л. Мастера французской готики. II., ’’Искусство", 1986/. • .

Наукова новизна концепції ВЛансфського полягає в тому,, що

закономірності руху лудахньоі думки готики і думки філософської, схоластично! співпадають. Да остаточно утвердило погляд на готику, як, на цілісне явище у розвитку .людства на певному етапі.

Дослідження К.Цу.ратово 1 - це спроба oö"єднати в одному творі увесь комплекс проблем, пов"язаних з .творчістю середньовічного майстра: історію вивчення цієї творчості і розвиток естетичних концепцій .художньоі творчості в середні віки, зв”яаок практики та теорії, місце художника в середньовічному суспільстві та уявлення про нього в середньовічній думці, організацію його праці, творчі методи середньовічних майстрів, характер застосування цих. методів, їх розповсюдження та трансформацію.

Щодо проблеми готики як об"екта естетичного аналізу, то в Радянській науці Ця тема не набула потрібної уваги фахівців. Творчі зусилля естетиків у своїй незначній масі були спрямовані на.течения або естетичної свідомості епоха взагалі, або на еи-ачення естетичних поглядів окремих мислителів /тут заслуговує на увагу творчий доробок В.В.Бичкова, його аналіз естетики Ав-релія Август іна, Ульріха Страсбурзького, візантійської естетика/.

Мета ї завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертації е осмислення готичної культури як естетичного феномена, дослі- ' даення з точки зору погляде на готику не лише тільки, як на певний стиль в історії мистецтва, а в'розумінні того, що готика -це. "синтез мистецтва і життя" /Добиаш-Роздествеяская O.A. Западное средневековое искусство. - В кн.: Дэбиаш-Рождественская 0. Культура западао-европейского средневековья. Ei., Наука, 1987, а.36/.

Реалізація окресленої мети эушвила необхідність вирішення таких конкретних завдань: .

а/ проаналізувати готичний феномен в контексті його культурно- історичної обумовленості;

■ б/ розкрити особливості готичного типу мислення, його зв'язок з. естетичною свідомістю епохи; " .

в/ розглянути особливості стилістики готики як культурно-історичної епохи, їх прояв в творчій діяльності середньовічного майстра; '

е/ з огляду на мету дослідження, запропонувати більш адекватну систему категорій для опису готичного стилю.

Методологічні підходи зумовлені неофсідністю перегляду традиційної орієнтації естетичного дослідження на аналіз естетичної теорії /особливо в елохи,. доли вона не існує як самостійна галузь науки/ та творів мистецтва.. Необхідність універсалізації різних видів духовної діяльності та культурної практики в аіло-од в естетичного дослідженні обумовлені можливістю» яка створилася в сучасній філософії через її переорієнтацію розглядати естетична як реальну форму життєдіяльності. Певксю мірою автор • знаходиться під впливом методології представників французсько! шкали "Анналів" /ІІ.Блок, Жак Ле Гофф/, російської медієвістики /передусім, праць 0„ До б і аа-Рокдес та анс ьк о ї/, досліджень голанд-ськоео історика культури Й.&ейзінги.

Сутність того чи іншого феномена розуміється автором не як. "історія духу", а так, що значення тієї чи іншої проблеми можна зрозуміти лише за умові, коли прояснені загальні риси світогляду^ епохи. Вузловим при цьому є вивчення не стільки певних систем і їх генезису /наприклад, релігійної/, скільки аналіз того, як загальний "фонд" цих релігійних уявлень, виступаючи як певна форма свідомості, переломлюється в повсякденній практиці.Різних груп, підгруп, особистості.

Наукова новизна. У дисертації здійснено аналіз готики крізь призму єдності готичного мистецтва і життя. Такий підхід дає змогу на тільки по-новому оцінити концептуальні ідеї готики, а й. глибше усвідомити ії місце в світовому історико-художньому процесі. На цьому грунті автор виокремив низку, що претендують на певну наукову новизну: ■

- доводиться, ідо основною тенденцією готики була тенденція

секуляризації і мистецтва, і життя, особливість якої полягала в толу, що вона грунтувалася на власних засадах формування середньовічної міської культури, а не запозичувала їх, як це сталося в добу Відродаення; -

- показується, що готика існувала в той час, коли мистецтво як власне галузь прекрасного їда не усвідомлене; воно існує у тісному і невід"ємному зв"язку з самим практичним миттям, фор-

ми якого визначаються християнством, лицарством, куртуазністю; відштовхуючись від релігійного осмислення, формально кероване церквою, але спираючись аа міську громаду, готичне мистецтво у своєму здійсненні репрезентує всю життєву конкретність;

- мистецтво готики не в відображенням смаків певного суспільного класу,, воно було надзвичайно складним історичним та художнім явищем, ща відповідало смакам, і світорозумінню різних суспільних прошарків і груп, об'єднаних у міську громаду, тому що воно розвинулось в еетоху, коли диференціація соціальних смаків була незначною і на знала різких контрастів Нового часу;

- обгрунтовуються естетичні поняття "гармонія", "символ" / /"алегорія"/, 'Ьвітло" /"ясність"/, як абав"язкові структурні елементи висвітлення специфічності готичного феномену;.

- стверджується, щр умоглядність естетичної теорії та ремісничий стан художньо І практики знаходилися в єдності, зумовили специфіку творчого методу, сутність, якого не вичурпуваяася тогочасною естетичною свідомістю.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що І! головні " висновки можуть бути використані як у дослідженнях, присвячених, типологіаації історико-культурного процесу, так і в дослідженнях власне готики. Підсумками цієї праці можна скористатися також при читанні нормативних курсів з естетики, історії та теорії світової та вітчизняної культури»

Апробація дослідження. Головні ідеї та результати дисертаційного дослідження повідомлялися на науковій, конференції "Гуманізм - мораль - культура" /Дрогобич, 1332/. Дисертація обговорювалася на методологічних семінарах та засіданнях кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. •

Структура, п^р.р.ртаці і. визначається метою та завданнями дослідження. Праця складається із вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаної літератури. В першому розділі аналізується феномен готики в контексті тогочасної культури. Другий розділ присвячений особливостям готичного типу мислення. В третьому розділі розглядається стилістика готичного мистецтва. За-

вершуе основну частину ¿адоти виклад системи категорій., яка, на думку автора, більш, адекватно характеризує готику.

ОСНОВНІЙ ЗШСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність проблеми, аналізується міра II наукової розробленості, формується мета і завдання дослідження, визначаються тези, які автор виносить на захист, вказується теоретико-матодологічна основа роботи, обумовлюється логічна структура дисертації.

У першому розділі "Культурно-Історичний контекст виникнення готики" йдеться про те, що готика була результатом того соціально-економічного та культурного піднесення в історії західноєвропейського середньовіччя, яке відома під назвою "Відродження XII сторіччя"» Важливими складниками цього феномену були: демографічний ріст, коли чисельність християн збільшилась приблизно з 27 млн., чоловік в 700 р. до 42 шн. у. 1000 р» і до 73 ши. чоловік у. 1300 р.; економічне пожвавлення^ поява нового типу міста, який суттєво відрізнявся від античного /його специфічність знайшла своє влраження, передусім, у прогресі ремесла, у розвитку початиів промисловості, особливо у текстильному виробництві та будівництві, де використовуються машини - млин та його варіанти/; політичне піднесення з комунальним рухом та гг-незшом сучасної держави; нова хвиля християнізації, григоріанська реформа, хрестові походи, створення монакських ордеяів; Інтелектуальний розквіт, поява міських шкіл, національних мов,, створення університетів, виникнення схоластики. .

' Наголошується, що до ХІ-ХИ ст. пануючий клас західно-європейського суспільства вже кінцево склався і отримав станова оформлення. Лицарство перетворюється у своєрідну станову організацію віДськово-фаодальної знаті зі своїй, неписаним статутом, своїми звичаями, та правилами поведінки, своїми ідеалами стано- . воІ честі.

Включаючись у товарно-грошові відносини, які зародаувзлися» лицарство прилучається і до досягнень матеріальної культури, які

• - 'а -

в основі своїй визначалися зростанням міст та розвитком товарного виробництва. Суттєву роль відіграли при цьому зовнішня то-, ргівля та знайомство з культурою мусульманського Сходу, яке відбулося, зокрема, під час хрестових походів. Безпосередній контакт західно-європейського лицарства з народами Сходу розширив його Інтелектуальний, кругозір, познайомив з цілим світом нових життєвих форм та понять, поетичних легенд, з продуктами більш складної і тонкої культури.

Під впливом всіх цих надвань лицарство культурно зростав і перебудовується. Воно зберігав свою класову природу з усіма її. типовими рисами: феодальні війни, як і раніше, залишаються основним. його заняттям, його пабух та моральність, зберігають свою пвршопочаткову грубість та жорстокість. Але поряд з цим у передових колах лицарства форлується деякий морально-естетичний ідеал, намічаються паростки світської культури.

а часів античності та утверднення християнства людина знала в якості, живого прикладу для наслідування Христа три варіанти християнського героя - мученика, монаха, святого..Тепер, у XI-XII ст., формується нова модель аристократичного і., Едасне, світського героя, хоча сам цей герой і лишається хрк"тиянським.

Ця модель втілює світський, мирський кодекс куртуазії, який представляє ідеальні норми земної поведінки. Кодекс прагне прищепити людині чотири принципи такої поведінки: ввічливість /замість брутальності та насильства/, хоробрість, любов і щедрість.

Цей кодекс повинен був сформувати цивілізованого воїна і вписати його в рамки гармонійного цілого, якє грунтувалося на двох головних опозиціях: культура - природа і чоловік - жінка. Куртуазна любов, яка, можливо, існувала лише в уяві чоловіка та жінки тієї епохи, вперше з часів античності возвеличує земну люОов, яка Існує поряд з божественною та небесною. _

Епоха ХІ-ХІ І ст. означала також тріумф освіти. У містах розповсюджуються початкові школи для мирян, де їх вчать писати, читати, рахувати. Виникають перші університети. Особливо характерний для цієї пори прогрес писемності..

Головною цінністю лишається усне слово. Але сила написаного-уже.підриває силу усного. З розповсюдженням університетських

рукописів, їоргівельних книг, письмовий текст десакрзлізується. 3"являється новий, тип письгла - курсив, що допускав багато-чисельнь скорочення та лігатури. В університетах нова система перепису рукописів примножуй кількість копій» виникає новий тил торгівлі - торгівля рукописами.

Суттєвим доказом переорієнтації ціннісних устремлінь людини цієї пори із "небесних" на "землі" слугує реабілітація спіху.

Монашество раннього середньовіччя привчала християнське суспільство нехтувати земним світом. Одним із проявів цього нехтування було придушення сміху. Ар1стотєленському визначенню людини як єдиної живої істоти, що здатна сміятися» ригористична традиція протиставляла зовсім, іншу концепцію. І і вихідним пунктом була констатація того факту, що, за свідченнями Євангелія, Іісус у своєму земному житті жодного разу не сміявся. Тому і людина не. повніша сміятися» а-, навпаки, у м.іру своїх сил плакати, сяо-кутуючи у такій спосіб власні гріхи. У ЛП ст. сміх у більшості своїх проявів узаконюється. Характерно - і не лише для даної проблеми, - що ця переоцінка., переорієнтація із "небесного" на "авмне" здійснюється і контролюється як в теорії, так і на пра- ' ктдці головним чином монаиськими орденами.

Дз XII от» мистецтво та література мали лике один сюжет - бога. Гелер світське, промайне відвойовує собі місце поряд Із’ сакральним. Мистецтво прагне виразити смисл швидкоплинного, зелнс-го і любов до нього. В літературі - наприклад, у "Романі про Троянду" - а. цим співзвучне відчуття плинності часу,, пошук способів показу повноти буття, оплакування старості.

, і(ульшнацієЙ усіх цих змін, є, безумовно, виникнення особистості /в середньовічному розумінні цього слова/. Дійсно, із появою у людей» крім імен» прізвищ зиеншуєїься ризик переплутати різких людей. іЗіра у чистилиуе збільшує можливість смерті і ін-дявідуального суду .безпосередньо після неї. Поява у XIII ст. індивідуального читання Т3і?сн розширює сферу особистості.. У КІНЦІ ЛІН ст. заявляється Індивідуальний портрет, у літературі проривається "Я" I панує худо;шя суб'єктивність. ■

Результатом і суттєвим складником піднесення XII ст. був розквіт готичного мистецтва.

Якщо характеризуючи романська мистецтво ми -стверджуємо, що воно спрямовувалося волею церкви, і основними спорудами.цього стилю були, насамперед, монастирі, то стосовно готики така характеристика, не буде відповідати дійсності, фдожні зусилля готичної творчості своєрідні не лише тим, що вона, ця творчість, поєднує в слбі синтез мистецтв. Готика характерна, тим, що вона е синтезом мистецтва і шіття. формально кероване церквою, готичне мистецтво є- безпосереднім виявом життедіяльності людей у ВСІХ Іь проявах. Тому було б яе зовсім вірним розглядати готику як відображення смаків певного класу. Незначна диференціація естетичних смаків у різних верств населення дає підстави вбачати в готяді-її. ’’всенародний" характер.

Та обставина, що середньовічне мистецтво має безпосередньо прикладний, характер, слугує додатком до життя, а індивідуальні форели задоволення естетичних потреб обмежені, суверенним виявом культури, формою, за допомогою якої люди висловлюють велику радість життя, виступає свято, органічним компонентом якого є мистецтво.

Все сказане обумовлює і спосіб теоретичного аналізу готичного феномена. Оскільки в середні віки естетичним, вважаються кожний момент дійсності, який розглядається зі сторони його форми, то історія естетики стосовно таких епох набуває вигляду широкої феноменології типів світосприйняття. Тому в жослідяекні здійснено культурологічний, філософський, мистецтвознавчий і., власна, естетичний аналізи гатини.

У ДРУГОМУ розділі "Готичний тип мислення" мова йде про особливості середньовічного типу мислення.

Дія феодальної суспільної свідомості світ набував хдрАКтери-стик "двоїстості". Дррш за все це справжній/божественний,'духовний, небесний» благий/ і несправжній /тварний* плотський, земний, гріховний/ світ. Розриваючи світ надвоє і протиставляючи одна одній його частини як щось принципово "несполучне", теоло-гізована середньовічна філософія не могла абсолютно Ігнорувати "несправхній." /людський,, земний/ світ, оскільки сама людина, будучи "тварною" /створеною богом Істотою/ належала до цього ілїь зерного світу. Оскільки ж світи ці з самого початку тлумачилися

- И -

як. прадшово "неспіБставні" /реальність була притаманна виключім бо&ественкому буттю/, та необхідність їх співставленая по-родаувала нераціональні, містико-ірраціональні способи і шляхи їх контактів.' Крайнього сеого вияву, ірраціоналістична "несумірність" земного І божественного світів досягає у так званому "апофатичнацу" /негативному/ богослов"!. <

Починаючи з Алкуїна /735-304 рр./, який, виділивши діалектику з-поміж інших вільних мистецтв, надає їй значення головного мистецтва систематизації віри, формулюються теоретичні засади схоластики. Захоплення діалектикою було настільки серйозним, що деякі .11 прихильники почали ставити міць її логічної аргументації вище від теологічних догматів. Проте йодна з цих крайніх позицій /ні абсолютне заперечення розуму, ні приоритет розуму перед вірою/ не відповідали інтересам церкви» яка нукала компромісного рішення. Саме до нього прийшли Данфранк /10І0-Ю89рр„/ 1 його більш знаний учень Ансельм Кентарберійський/ІОЗЗ-1109рр./.

Ансельм на заперечував абсолютно "діалектики" /власне, логіки/ але максимальною мірою прагнув перетворити її на суто "формальну" /байдуну до змісту/,’'технічну" дисципліну, яка б функціонувала в систем.! середньовічного мислення за принципом "не для того міркувати, щоб вірити, але вірити, щоб розуміти".

Виходячи з такого розуміння "діалектики" І взагалі філософії, Ансельм Кантерберійський формулює своє знамените "онтологічне доведення" буття бога. Бог, за Ансельмом» існує, оскільки Існує поняття найвищої, максимально досконалої істоти. Спосіб мислення, який спирався на такий рух логічної думки, отримав назву схоластичного /хоча поняття схоластики включає в себе не тільки це/. А оскільки закономірності думки схоластичної 1 дамки .художньої були єдиними, як це показав Е.Панофсьний, то даний тип мислення можна назвати і готичним. Готика була, як зазначалося, на лише синтезом мистецтв, але і синтезом мистецтва і . життя. Тому форми середньовічного мислення були єдиними як для сфер богословського мислення, так і для повсякденної життєдіяльності. Основою там і тут був той арістотелевськи ускладнений

християнський неоплатонізм, який схоластика іменувала реалізмом: потреба виокремити кокну ідею, оформити її як сутність і. об'єднуючи одні ідеї з іншими в ієрархічні сполучення, постійно вибудовувати із них собори та храми. Все усталене, все, що набуло певної дорми, вважається правильним: розповсюджені звичаї так само, як і'речі, до стосуються високих божественних матерій. У ж всякому предметі шукали "моральУ, моральне значення, у всякому серйозному доказі з задоволенням посилаються на священні тексти в якості опори і вихідної позиції. Потреба,ізолювати кожний окремий випадок як такий, що існує самостійно, розглядати його як ідею, виражається в середньовічній схильності до казуїстики. • Скрізь, де головне - стиль та форма, де ігровий елемент культури виступає на передній план, казуїстика святкує свій тріумф.

В естетичній тогочасній свідомості безпосереднім виявом такого типу мислення було вчення про форму та її зв"язок з красою. Краса тут ототожнюється з формою, а форма з красою. Еонавентура у своєму аналізі прекрасного говорить взагалі про необхідність обов"язкового відокремлення йорми від змісту. Оуто художйя сутність даного зображення не має нічого спільного з красою предмета, що зображається. Можна, наприклад, зобразити диявола, який сам по собі зовсім не є красою, а лише суцільною потворою. В даному випадку зміст того, що зображається, є потворним, а художня форма зображення цієї потвори - прекрасна. Таке розуміння (Горми та її зв’язку з красою дає змогу зрозуміти такі аеномени готики як: символізм, спіритуалізм, містицизм, алегоризм, еклектизм, натуралізм. ‘

Зазаначений тип мислення надавав єдності, синкретичності всій середньовічній культурі, ним були просякнуті всі с ¿бери життєдіяльності людини того часу, починаючи від космологічного доказу буття бога і до $орми лицарського капелюха, тобто він був естетичним. Яскравим проявом естетичності середньовічного типу мислення є готичне мистецтво,

У третьому рояїїілт "Стилістика готики. До проблеми середньовічного готичного синкретизму” йдеться про особливості готичного стилю.

Цілісність та завершеніиь художньої культури цього часу, обумовленої історичним розвитком західноєвропейського середньовіччя,

- ІЗ -

проявляється у глибокій і закономірній ЄДНОСТІ’ Іі ВІДПОВІДНОСТІ естетичної умоглядності та .художньої практики.» Корпоративна організація художньої діяльносте, колективний характер створення витворів мистецтва та метод роботи за зразками, історично відповідають одне одному. Бони невіддільні від епохи і внутрішньо взаємозв'язані мін-собою. В творчому методі середньовічного майстра /у чому найбільш яскраво втілилася єдність готичного стилю/, який спирався не на конкретні спостереження природи, навколишнього світу, а на абстрактну ідею предмета, досить виразно проявила се$е характерна риса середньовічного світогляду - символізм.

іііатод роботи художника, що базувався на іконографічній традиції, яка полягала в інтерпретації образу, відповідала середньовічному типу мислення, середньовічному сприйняттю світу. В художній теорії та практиці середньовіччя прослідаовується думка пра та, що в творчості необхідно наслідувати бога, творити згідно з законами природи. Середньовічне розуміння імітації природи в мистецтвіе втілення символічного смислу у творах мистецтва спонукали до того, щоб будувати світ художніх форм на основі умоглядно створеної та впорядкованої системи художнього мислення. Ця концепція імітації природи у мистецтві зовсім не передбачала спостереження природа як вихідного пункту художньої творчості та зображення природи. Іізтод готичного художника був умоглядним. Він творив за законами природи так, як вони розумілися в його елоху, спираючись на ті ж закономірності порядку, гармонії, краси, якими, за середньовічними уявленнями, оперував у своїй творчості бог, створюючи універсум, а потім, наслідуючи його, повторювала природа. Конкретні спостереження природи та відтворення на їх основі реальних форм, які, зрозуміло, мали місце в середньовічному- мистецтві, не були визначальними для творчості, в цілому.

Теорія творчості,, яка чітко розділяла творчий процес на задум., виконання та результат, у своїй основі відповідала художнії практиці епохи, у яку створення творів мистецтва, починаючи з книжкової мініатюри і завершуючи величним ансамблем готичного собору, узгоджувалося з ремісничою формою виробництва. Розу-

міння творчості як реалізації у матеріалі "форми", "ідеї", "зра- ' зка" відповідало ремісничому характеру практики і знаходилося в єдності з методами роботи середньовічного майстра. Ці методи Еитікали і не із повної свободи художника, і не із надання йому лише Функції виконавця чужого задуму. Вони були безпосереднім виявом ремісничого стану художньої практики: На цьому рівні розвитку мистецтва особливу участь у створенні творів приймає його замовник. Праця над творами мистецтва у більшості випадків носить корпоративний характер. Проблема самостійності, або несвободи середньовічного майстра відступає на задній план. У більшості випадків ця проблема вирішується у залежності від конкретних умов створення того чи іншого пам"ятника, у залежності від міри участі майстра у роботі. Сама проблема свободи художньої творчості, що виникла в епоху індивідуалізме Нового часу, для-середньовічної епохи є анахронізмом.

Отже, синкретизм готичного мистецтва був закономірним проявом середньовічного типу мислення, що грунтувався на пріоритеті трансцендентних засад. Запорукою стильової єаності готики був перш за все творчий метод готичного майстра, специфіка якого була обумовлена тогочасною єдністю естетичної теорії та худож- ~ ньої практики.

У четвертому розділі "Категорії готики" зроблено спробу, з огляду на нове ррзуміння готики у складі середньовічного типу культури, запропонувати більш адекватну систему категорій для -опису готичного мистецтва. Такими категоріями є: гармонія, символ/алегорія/, світло/ясність/.

Середньовічні Філософи вбачали в гармонії одну із головних умов краси. Протягом всього середньовіччя можна прослідкувати дві основні тенденції, на яких грунтувався розвиток уявлень про гармонію. Перша, що йшла від піФагорейсько-платонічної естетики, зводила гармонію до кількісних відношень, до певних математичних пропорцій, які знаходилися в основі всякої краси і всякого мистецтва, особливо музики, що розумілась як математична дисципліна. Друга тенденція йшла від естетики Псевдо-Діонісія і була пов"язана з поняттям цілісності .і з так званою силою "метафізики світла". В середньовічній естетиці гармонія, з од-

ного «оку, розуміється виклично математично, як певна відггові-дність, пропорція частки. З іншого - неодноразово висловлюється ідея того, що ця пропо тія повинна включати в себе уявлення еро псизначегтя та йункпіи предмета, відповідність fíofми і матерії,' розуміння якісної-структури речі. Але головне, домінуюче значення належало все-таки кількісному принципові, в результаті чого гарг-онія розуміється головним чином як абстрактний, числовий

- принцип. Математичне розуміння гармонії є. пануючи^.

Гаїмонія тут - це ознака божественного походження с;'.іту. Зона не є атрибутом са.-'их речей, а представляв собою відображення іх божественного походження. Бог» як творець всього, знаходяться у кожній речі. іЗін єдиний, Poro цілісність та єдність абсолютні. Створений богом світ різноманітний і дискретний. Прагнучи перевершити єдність бога, він набуває идпості у різноманітності, тобто гармонії„ Тому причина того, що гармонія, упорядкованість у Фізичних предметах прекрасні, полягає в току, то гармонія Є ВИЩИМ ступенем бОГОПОДІЬНОЇ ЄДНОСТІ. ЯКОЇ ТІЛЬКИ W.07.C досягти земний світ. Таке розуміння гармонії надавало можливість середньовічній ліщині відчувати себе в єдності зі світом, було причиного того, що життя ДЛЯ цієї людини мало сенс.

ї'ля притаманного людині середньовіччя типу мислення, світ не вичерпується просточ наявністю, кожний предмет і кожна подія, навіть дуже звичайні та банальні, мгють особливу смислову глибину. '/одна річ не розчиняються повністю у своєму конкретному матеріальному тілі. Нема події, яка розгорталась 6л лише v просторі плоскої буттєвості і згасала б повністю у своєму видимому матеріальному результаті. Зсім їм притаманне більш глибоке значення 0 ніж їхня власна сутність. Сьогочасне буття сечей - пе синтетична єдність іх предметної наявності та їх смислової значущості , тобто вони е символами інтаї, більш піднесеної та самоцільної реальності. Тому ■'•ніверсуп - не стільки упорядкована сукупність предметів, явищ та події?, скільки невичерпни?* резервуар символів.

Середньовічний світогляд і мистецтво ПРОСЯКНУТІ символічністю. Як філософська й богословська, так і худояня діяльність спрямовані на утвердження "грандіозної і благородної концепції світу як системи символів" /ХеЗзінга/. Символізм був нсезагальною -’о-

рмов орієнтації середньовічної лвдини у світі. Домінуючою формою мислення готичного мистецтва була алегорія. Це пояснюється тим«, що мистецтво у середні віки мало перш за все дидактично-повчальне значення. Тому з повним правом можна стверджувати, до алегорія була моральною Формою символа.

В уяві середньовічних мислителів світло виконує декілька функцій. Зоно чарує почуття,, потім у вигляді променистої енергії творця воно Формує світ живих істот. Але, коїм цього, світло значною мірою полегшує пізнання. Воно також надає безпосередності процесові сприйняття краси. Тут не потрібно чекати результатів аналізу, не потрібно трудитися над доказом, достатньо побачити. Світло краси можна було б назвати радіоактивністю елемента £орми, оскільки відповідність (їорми в об"єкті і суб"єкті пізнання, є умовою самого естетичного пізнання.

Дисертаційне дослідження завершує закінчення, в якому автор підбиває підсумки, формулює висновки, окреслює подальші перспе-. ктиви вирішення зазначеної проблеми.. '

головні тези дисертації відображені у таких публікаціях:

1. Готика як естетичний феномен// Етика, естетика і теорія культури. - Київ, 1992« - Вил.37. - С.ІІ7-І22.

2. ЇЬтика як стиль. К.„ 1993. - ІЗ с. - Деп. в ДНТБ України 15.11.93. £ 2252 - Ук 93*

3. Готика як типовий стиль середньовіччя// Гуманізмс людина,

культура. Тези доповідей. Дрогобич, 1992. СЛ70-І7І. .