автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Художественный мир Андрея Платонова: сатирический аспект творчества прозаика

Полный текст автореферата диссертации по теме "Художественный мир Андрея Платонова: сатирический аспект творчества прозаика"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

рг: од

- 0 ИІОІЇ 19В8

Кравченко Світлана Іванівна

УДК 882.09-3

ХУДОЖНІЙ СВІТ АНДРІЯ ПЛАТОНОВА: САТИРИЧНИЙ АСПЕКТ ТВОРЧОСТІ ПРОЗАЇКА

10.01.02 - Російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КИЇВ - 1998

Дисертацією е рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії російської літератури Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України,

доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту літератури іц.Т.Г.Шевченка НАН України

КРУТІКОВА Ніна Євгенівна;

кандидат філологічних наук, доцент Київського державного лінгвістичного університету

КЛЕОФАСТОВА Тетяна Вікторівна.

Провідна установа - Прикарпатський державний університет ім.В.Стефаника, кафедра світової літератури.

^ '

Захист відбудеться 2 червня 1998 р. о 15-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01 24 01 в Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України /252001, м.Київ-І, вуя .М.Грушевського ,4/.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України /252001, и.Київ-1, вул.М.Грушевського,4/. '

Автореферат розісланий квітня 1998 р.

Київського університету імені

Тараса Шевченка

КУЛІНИЧ Андрій Васильовичі

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Література 20-х - 30-х років протягом останнього десятиліття стала об'єктом надзвичайної уваги читачів, дослідників та критиків. З'явилась можливість вивчення тих творів, які раніше вважалися забороненими, та створення більш достовірної картини літературного процесу цього періоду. Серед письменників, які пережили своє друге народження, і Андрій Платонов.

Актуальність теми дисертації.

Андрій Платонов - один із найоригінальніших письменників XX століття. Про нього пишуть і дискутують від часу появи перших творів і до сьогодні. Друга половина 80-х - початок 90-х років позначились публікаціями майже всіх раніше заборонених творів художника. До читачів прийшли шедеври, які зберігалися в архівах близько сімдесяти років. Це: "Чевенгур", "Котлован", "Ювенильное море", "Счастливая Москва", "Технический роман". Майже повністю надруковані драматичні твори автора.

Незважаючи на те, що існує велика кількість досліджень творчості А.Платонова, багато аспектів його літературної спадщини залишаються поза увагою літературознавців і критиків. А саме - драматичні твори письменника, а також проза початку 30-х років.

Із усіх полотен Андрія Платонова другої половини 20-х - початку 30-х років, які раніше не публікувалися, більшість вважаються сатиричними. Водночас у сучасному літературознавстві (В.Васильєв, М.Геллер, Н.Корнієнко, О.Кузьменко і ін.) саме цей аспект літературного доробку А. Платонова залишається мало дослідженим. Найчастіше звертається увага на викривальний пафос творів "Город Градов", "Котлован", "Чевенгур" - і майже не згадуються "Усомнившийся Макар", "Государственный житель", "Впрок", "Ювенильное море". Відсутній аналіз драматургії, романів "Счастливая Москва" і "Технический роман". Немає жодної роботи, яка була б присвячена цілісному аналізу сатири А. Платонова, отже, із сфери наукового дослідження випали такі проблеми, як еволюція сатири, її природа і характер, взаємозв'язок із :вітоглядом прозаїка та форми художнього втілення.

Сказаним вище визначаються мета і завдання дисертаційного дослідження:

» аналіз об'єктивних і суб'єктивних причин появи в середині 20-х років сатири в творчості художника і його відходу від неї в середині 30-х років;

г

• аналіз сатиричних творів Андрія Платонова 1926-1934 років у контексті всієї

творчості цього періоду; •

• дослідження характеру, природи та форм художнього втілення сатири А.Платонова у творах різноманітних жанрів;

• визначення взаємозв'язку творчості А. Платонова з сатиричними тенденціями літератури 20-х - 30-х років;

• аналіз сатири А. Платонова в її динаміці та у зв'язку із загальною еволюцією світогляду прозаїка;

• визначення традицій та новаторства А. Платонова - сатирика;

• типологічне зіставлення сатири А. Платонова та творів українського письменника М. Хвильового.

Наукова новизна роботи.

У дисертації сатира А. Платонова вперше розглядається як найважливіший і визначальний для другого періоду його творчості компонент. З'ясовується її роль в актуальності звучання його полотен, у формуванні оригінальності його художнього стилю в цілому. Дається цілісний аналіз її розвитку з еволюцією світогляду письменника й тих експресивно - стилістичних засобів, які він використовує. Уперше досліджується сатиричний аспект драматургії А.Платонова, а також його творів "Технический роман" і "Счастливая Москва" у зв'язку із сатиричними тенденціями в літературі 20-х - 30-х років, з'ясовується ідейна співзвучність та стилістична схожість творчості А. Платонова і М.Хвильового.

Методологія й методика дисертаційного дослідження.

У роботі використовуються історико-літературний та порівняльно-типологічний методи. Це дає можливість розглянути сатиру А.Платонова як у синхронічному, так і в діахронічному аспектах, враховуючи індивідуальність таланту та літературні традиції. У параграфах, де розглядаються окремі твори письменника, використаний метод цілісно-системного аналізу. Вихідною точкою роботи є теза Л.Карасьова про категорію постійного у Платонова як особливого, притаманного лише йому типу світосприйняття, який не змінюється

"ьИ/уо-ао

/усього творчого шляху.1 Дисертант у своєму дослідженні спирається на праці сучасних літературознавців з теорії й історії літератури.

Джерелами дослідження є художні твори Андрія Платонова 20-х-30-х років, його статті, листи, записники, а також спогади й статті про нього, сатиричні твори російських письменників, проза Миколи Хвильового в контексті літературного процесу зазначеного періоду.

Практичне значення роботи

полягає в тому, що отримані результати, зроблені висновки й узагальнення доповнюють та деталізують картину літературного процесу 20-х-30-х років, особливо його сатиричних тенденцій, розширюють уявлення про творчий шлях, Андрія Платонова, еволюцію його світогляду й естетики, про деякі спільні риси розвитку російської та української літератур цього періоду; допомагають при вивченні творчості письменника в школі та вузі, матеріали дисертації можуть бути використані для лекційних курсів "Російська література XX ст.”, "Українська література XX ст.", "Світова література XX ст.", для спецкурсів та спецсемінарів, у роботі літературних факультативів та гуртків.

Структура і зміст роботи

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (196 найменувань). Основний текст - 159 сторінок.

Апробація роботи.

Дисертація обговорювалась на кафедрі історії зарубіжної літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки та на кафедрі історії російської літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Деякі аспекти дисертації та її висновки висвітлювались у доповідях та виступах на звітно-наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету в 1990 - 1996 роках, на конференції молодих учених в Інституті літератури імені Тараса Шевченка (1989р.), на конференції "Сатира і гумор в українській літературній традиції1" (Чернівці, 1994р.), на конференції "Літературна та філософська спадщина Вольтера і сучасність" (Харків, 1994р.), на Пушкінській науковій конференції (Київ, 1995р.), на конференції "Достоєвський і XX століття" (Київ, 1996р.).

1 Карасев Л. Знаки покинутого детства ("постоянное" у Платонова) //Вопросы философии. -1990. - №2. - С. 26-43.

Зміст дисертації.

У вступі обгрунтовані мета і завдання дисертації, методологічні основи дослідження, його актуальність і новизна. Дається реферативний огляд сучасної наукової та критичної літератури про творчість А. Платонова, вказані її недосліджені аспекти.

У першому розділі "Власне сатиричні твори письменника (від оповідання "Антисексус" до повісті "Впрок")'' міститься шість параграфів, у яких дається детальна характеристика сатиричних оповідань і повістей "Антисексус", "Город Градов", "Государственный житель", “Усомнившийся Макар", "Отмежевавшийся Макар", "Котлован", "Впрок". На прикладі цих творів дисертант простежує традиції М.Гоголя, М.Салтикова-Щедріна, М.Некрасова,

А.Чехова у творчості прозаїка. Тут розглянута еволюція сатири А.Платонова з середини 20-х до початку 30-х років.

Оповідання "Антисексус" - це клубок сконцентрованих тем і мотивів, до яких постійно звертається письменник протягом усієї наступної творчості. З нього починається посилення викривальної спрямованості, яке спостерігається приблизно до 1930 року, коли були написані "Котлован" і ''Влрок1'. У сатиричних творах А.Платонова цього періоду дисертант простежує відображення глибинних суперечностей епохи будівництва тоталітарної держави, передбачення художником їх трагічних наслідків. Сатира письменника захищала гуманістичні ідеали, тому у ній викривальне начало поєднується з ліричним і трагічним. Це посилює значення творів прозаїка.

У першому параграфі розглядається оповідання "Антисексус". Тут зосереджена увага на спорідненості твору з жанром памфлету, а саме - на його публіцистичності, відсутності сюжету і дійових осіб, узагальненості образів. Крім цього, йому притаманні поліфонія, монтажність композиції, штампи й мовні матриці офіційно-ділового стилю. Водночас в оповіданні простежуються ті риси індивідуальності письменника, які розвиваються у наступних творах. Це -гротесковість образів, побудова художнього полотна на розгорнутих метафорах, поєднання ліричного й сатиричного пафосів і ін.

У другому параграфі "Тамбовські колізії ("Город Градов")'' розглядається повість "Город Градов", у якій об'єктом сатири стає тогочасна бюрократія. Якщо "Антисексус" з притаманними йому елементами фантастики тематично продовжував ранні проби лера Платонова і співпадав із проблемами XX'

століття, то повість "Город Градов", як і наступне оповідання "Государственный житель", продовжує традиції Салтикова-Щедріна і Чехова.

Аналізуючи повість, дисертант вказує на характерні їй і типові для всіх сатиричних жанрів риси, такі, як суб'єктивність й односторонність ("площинність”) у зображенні дійсності, перебільшення й концентрація суттєвого з точки зору автора й повне нехтування другорядним, використання гротеску як виду типізації, при якому деформуються реальні життєві пропорції, звертання до прийомів пародії, карикатури, дотепу. У дисертації досліджується своєрідне ставлення автора до зображуваного. Платонов - і учасник подій, і оповідач одночасно. Заперечуючи радянську дійсність, він заперечує шляхи і засоби досягнення мети, але не саму мету. В образі Шмакова відобразився особистий досвід письменника. У повісті немає жодного персонажу, на якого було б спрямоване обурення автора. У кінці твору письменник використовує прийом парадокса, внаслідок якого повість, оголивши суперечності існуючого світу, набуває рис антиутопії.

У пзраграфі "Радянська “людина у футлярі" ("Государственный житель")" простежується зв'язок образу Веретенникова із традиціями чехівської прози, відображення в ньому найвищого ступеня бюрократизації людської душі. Останнє розглядається як наслідок впливу нової ідеології. Твір продовжує роздуми А.Платонова над проблемою "держава і людина" і приводить до абсурдності, до самозаперечення ідею "бути гвинтиком у єдиному загальнодержавному механізмі", викриває психологію "осуспіпьненого" типу людини.

Оповідання "Усомнившийся Макар" і "Отмежевавшийся Макар" продовжують тему нової державності. У параграфі "Столичні пригоди" розглядається поділ дійових осіб на "дурників" й "наукових людей", який відображає певну соціальну ієрархію суспільства. Використовуючи цю антитезу, автор досягає надзвичайного викривального звучання твору. Тут уперше Платонов змальовує столицю як центр і джерело поширення бюрократичної системи на всю державу. Водночас людина в цих оповіданнях слабка і нікчемна перед силою бюрократії.

Дисертант досліджує традиції древньоросійської сміхової культури у творчості Платонова, бо саме у давньоросійській літературі особлива роль відводилась дурням - юродивим. Вони зривали ілюзорні маски, відкривали справжню суть оточуючих явищ, називаючи все своїми іменами. В оповіданнях

Платонова цю функцію виконує Макар Ганушкін, а сарказм письменника переходить в інвективу. Не випадково художник вибирає форму подорожі. Його Макар продовжує традиційну для російської класики галерею мандрівників-правдошукачів. Сатиричне звучання твору посилюється прийомами деметафоризації, поєднанням різностильової лексики, гумористичним забарвленням багатьох епізодів.

Значне місце в дисертації належить аналізові повістей "Котлован" і "Впрок". Політика пануючої партії, фанатична покора і ретельність народних мас на шляху досягнення ілюзорного щастя стають об'єктами сатири прозаїка в цих творах. Події втрачають просторову конкретність, яка спостерігається у попередніх творах, і набувають узагальнюючого характеру. Дисертант досліджує злиття конкретно - історичного й міфологічного пластів твору, зміну суб'єкта утопічної свідомості, аналізує два цілісних простори й соціальну ієрархію персонажів повісті "Котлован".

Належна увага звертається на важливість загальних зовнішніх ознак героїв, коли фактично відсутні їх портретні характеристики. В образі Пашкіна Платонов втілює типові риси бюрократа - пристосуванця. Дисертант здійснює типологічне співставлення образу Пашкіна з героєм повісті М. Хвильового "Іван Іванович". Розглядається символічність образу каліки Жачева й відлуння популярної у 20-ті роки ідеї антагонізму поколінь, відображення в характерах землекопів ідеалістичних й утопічних рис світогляду письменника. У роботі аналізується гротескний характер і трагічність образу дівчинки Насті, яка була для землекопів втіленням майбутніх світлих надій і водночас ознакою хибних ідеалів дійсності. Символічна її смерть. У низку смертей перетворюються на сторінках "Котловану" сцени колективізації села. Кати тут зображаються як фанатики, але згодом і вони стають жертвами тоталітарного механізму. У дисертації досліджуються фактори, під впливом яких повість набуває антиутопічного звучання, а саме — функціонування сатиричних прийомів. У творі Платонов зображає механізм злиття віри в утопію і тоталітарної влади, простежує його еволюцію. Побудова повісті за принципом реалізованої утопії, ірреальність подій та образів, розгорнуті метафори, трагікомічний пафос, створений відповідними стилістичними чинниками, - це ті характерні риси творчої манери письменника, які яскраво виявляються в повісті "Котлован".

Хроніка "Впрок" продовжує тему колективізації села. Остання стає об'єктом сатири А. Платонова. Твір, як і попередні, написаний у формі

подорожі. Автор зображає різні типи колективних господарств. Пародійно змальовані картини сільськогосподарської' діяльності мас під дбайливим керівництвом "наукових людей". Ця діяльність безглузда та безрезультатна. Саме її спостерігає герой - мандрівник. У дисертації аналізуються ідеологічний підтекст твору, гротесковість та пародійність "колгоспних ілюзій", трагікомічні образи народних вождів, різноманітні форми маніпуляцій масами. Вони стають об'єктом авторського обурення й заперечення. Простежується процес формування (появи) нової людини з державною душею й відсутністю серця, аналізується ідея досягнення колективного "смертельного" щастя.

У параграфі, присвяченому хроніці "Впрок", розглядається символічність образів Філата, куркуля Верещагіна, Семена Кучума, "нового сонця". Відзначається, що хроніка звернула на себе увагу Сталіна. Її публікація викликала гнів вождя, а згодом — цькування письменника. "Впрок" - це останній із сатиричних творів, який було надруковано за життя художника. У повісті викриття радянської дійсності досягає вищої точки. Згодом сатира у творах письменника поступово зникає.

У другому розділі "Елементи сатири у творах синтетичних жанрів" досліджується роль сатири в роботах, які були написані в переломні періоди творчості. Тут дисертант аналізує романи і повісті "Чевенгур", "Сокровенный человек", "Ювенильное море", 'Технический роман", "Счастливая Москва". В окремому параграфі розглядається драматургія письменника.

Роман "Чевенгур" і повість "Сокровенный человек" створені у перехідний період, коли Платонов звертається до сатиричних образів, залишаючи у минулому революційний романтизм ранніх оповідань. У нових творах сатира стає одним із факторів, які формують художнє полотно. Роман "Чевенгур" і повість "Сокровенный человек" близькі за типом оповіді, характером образів та висновками до власне сатиричних.

У параграфі "Зізнання Фоми Пухова" розглядається повість "Сокровенный человек", Фома Пухов є її композиційною та ідейною серцевиною і водночас носієм сатиричного начала у творі. Досліджується поєднання сатиричного, трагічного і ліричного пафосів. Особлива увага звертається на гуманістичні ідеї, якими найбільшою мірою проникнутий головний персонаж. У повісті відбувається злиття міфологічного та реалістичного пластів. З цим пов'язана особлива позиція Фоми Пухова, який, на відміну від інших персонажів, знаходиться за межами міфу. Дисертант аналізує роль та джерела комічного,

форми прояву авторського "я" та його двоякість, вплив російської сатиричної традиції, нечіткість політичних поглядів героїв, співвідношення Трагедіїі лірики і сатири на різних рівнях твору. Певне смислове навантаження несе в собі символічний образ паровоза історії, який мчить у незвідану даль. У фіналі повісті проявився утопізм світогляду автора, що і зумовив особливий ліричний фон зображуваного.

У параграфі "Утопія й антиутопія" в "Чевенгурі" досліджується походження утопічного й антиутопічного пафосу в романі Андрія Платонова та його взаємозв'язок з усією наступною творчістю письменника. Дисертант аналізує полеміку сучасних літературознавців з приводу визначення жанру твору. Звертається увага на його структуру й композицію, зумовленість антиутопічного звучання засобами сатири. У цьому параграфі детально розглядається система образів роману, особливо — колективний портрет будівників міста сонця. Дисертант указує на нечіткість зовнішніх ознак персонажів, відсутність портретних характеристик і чітко означену внутрішню індивідуалізованість героїв, яка надає творові особливої поліфонічності. Письменник змальовує різноманітні моделі нового суспільства, які набувають у творі гротескового характеру. Важливу роль у романі відіграють традиційні прийоми сатири, такі, як символічні прізвища, пародія, карикатура, гумор, іронія, сарказм. Центральним і композиційно, й ідейно є образ Саші Дванова, що має автобіографічний характер і зумовлює емоційну наповненість твору. Герой духовно близький анархові, персонажеві повісті українського письменника М.Хвильового "Санаторійна зона".

Поєднання революційного романтизму й трагізму епохи розглядається на прикладі образу Степана Коленкіна, змальованого автором у відповідності до традицій російського фольклору. Серед усіх чевенгурців є лише один послідовний реаліст. Це Прошка Дванов. На прикладі цього персонажа простежується зародження радянської бюрократії, перші спроби маніпуляцій масами, створення адміністративного механізму, внаслідок дії якого атрофується людська особистість. Особливу роль відіграє в романі мотив смерті. Вона має тут подвійне значення й посилюється емоційно до кінця твору. У роботі досліджується зв'язок фіналу роману із тими змінами, які відбулися у світогляді автора в середині 20-х років. "Чевенгур" має складну синтетичну будову. У ньому відобразились історична й побутова конкретність епохи, філософія революції, психологія пізнання й самопізнання. Парадоксальність

іуперечностей постреволюційного періоду. Дисертант указує на тематичну іумовленість сатиричного аспекту твору і його зв'язок із світоглядом автора. У юмані різноплановий контекст. Тут поєднані викривальна спрямованість і ^топічна переконаність письменника у можливості створення суспільства армонії і щастя.

У першій половині 30-х років у творчості Платонова спостерігаються міни. Він поступово відходить від сатири й від соціально-політичних проблем успільства. Цькування, нападки й звинувачення у ворожості змусили Платонова изнати свої "помилки" і виправляти їх. Тому в цей період змінюється характер ого творчості. Це зумовлено важкими внутрішніми колізіями, про які свідчать исти й записники.

У параграфі "Сатира у прозі першої половини 30-х років” аналізуються вори, де відобразились такі зміни. Це повість "Ювенильное море". Технический роман" і роман "Счастливая Москва”. Розглядається їх зв'язок із вітоглядною кризою письменника. Дисертант звертає увагу на те, що саме це причинило специфічну емоційну наповненість названих творів. Викриття й півчуття зливаються одне з одним, нерозривно співіснуючи.

Аналізуючи повість "Ювенильное море", дисертант указує на те, що арактер її конфлікту зумовлений суперечністю між утопічними прагненнями эловних персонажів Вермо і Босталоєвої та їх реальними можливостями й утністю самої епохи панування утопічної свідомості. Письменник пом'якшує зстроту викриття радянської бюрократії, сатиричні епізоди завершуються птимістичними узагальненнями. На таких дисонансах побудовані й картини олгоспного життя. •

Розглядаючи "Технический роман", дисертант відзначає автобіографічний арактер твору, традиційну структуру, антонімічність образної системи, яка гладжується фіналом.

Саме на прикладі "Технического романа" можна легко простежити зміни, <і відбулися в світогляді автора. Семен Душин втілює риси молодого латонова, його максималізм, фанатичний утопізм, непохитну віру в силу гхніки, електрифікації.

У характері Дмитра Щеглова відобразились погляди зрілого письменника, еально переоцінені ідеали молодості з точки зору їх загальнолюдських нностей. Автор заперечує власний юнацький екстремізм і антигуманність зсобів, які використовувались у побудові нового суспільного устрою.

Дисертант указує на штучність розв'язки роману. Викривши протиріччя епохи будівництва соціалізму на прикладі двох персонажів, Душина і Щеглова, Платонов згладжує конфлікт між ними правильністю їх спільної мети.

Завершує сатиричну лінію у творчості Платонова роман "Счастливая Москва". У ньому сконцентрувалась уся гама мотивів попередніх сатиричних творів прозаїка. Перед читачем постає покоління дітей революції, нащадків чевенгурівців та землекопів, які вже подорослішали, картини радянської дійсності та різні типи "соціальних" потвор.

У романі піднімається проблема суспільного й особистого щастя, зображається ілюзорність мрій героїв та ірреальність їх теперішнього життя. "Счастливая Москва" наповнена різноманітними типами "державних жителів", яких об'єднує одна спільна риса - байдужість до себе, ігнорування будь-яких людських потреб. Вони крайні нігілісти. Дисертант простежує процес конформування особистості в хаосі організацій, осередків, структур. Ряд образів твору мають глибокий символічний зміст. Це — гнійна інфекція, від якої помирає дитина, терези, домовина, заготовлена про запас, як ознака ритмічного руху життя, і, нарешті, золоте правило механіки, про яке йдеться в кінці роману. Саме воно є підсумком твору.

Його сатирична спрямованість різнопланова й багатоаспектна. Тут викривається радянська дійсність, побут, психологія, народжена новою державністю, нова мораль. Відзначається філософський характер узагальнень, які звучать у творі. Це перш за все думки про органічну цілісність і взаємозв'язок людини й природи, про гармонію всього існуючого, про відповідальність за свої дії та плату за здобуте, про вміння бути щасливим та розуміння щастя.

У підсумку цього розділу відзначається, що проза 30-х років розкриває основні ідеї й мотиви творів письменника 20-х років, близька їм за структурою образів. Але сатиричне спрямування думки письменника пом'якшується вірою в майбутнє щастя суспільства. Прагнення героїв до майбутнього набувають філософського змісту. Вони розглядаються художником перш за все як властиве людській природі вічне прагнення до кращого.

У прозі Платонова 30-х років з'являється нова героїня — сильна вольова жінка, яка зберегла природність почуттів і бажань. Уперше її зустрічаємо в романі "Чевенгур". Це епізодичний образ Соні Мандрової. У творах 30-х років

- це вже головна героїня. Фактично, "Ювенильное море", "Технический

роман" і "Счастливая Москва" — це останні твори, де сатира є стуктуроформуючим фактором. Пізніше вона зберігається в деяких творах лише на стилістичному рівні.

В останньому параграфі другого розділу простежується роль сатири у драматичних творах Платонова. Тут проаналізовані п'єси "Шарманка", "Высокое напряжение", "14 Красных Избушек, или "Герой нашего времени", тематика яких зумовлена хронологічно.

У ході подій п'єси "Шарманка" відбувається перетворення фантастичного у реальне, прекрасного у потворне і навпаки. Таким чином досягається викривальний ефект твору. Дисертант аналізує непослідовність розв'язки, зумовлену, як і в прозі художника, протиріччями світогляду автора.

А у пародійному фіналі п'єси "Высокое напряжение" Платонов дає художню інтерпретацію ідеї про побічну силу, яка завжди перемагає в революції, знищуючи головні, рушійні сили. У цьому параграфі проаналізовані образи борців революції Крашеніної та Абраментова і представників побічної сили Мешкова та Жмякова.

Розглядаючи п'єсу "14 Красных Избушек, или "Герой нашего времени", дисертант аналізує тему колективізації. Дійові особи поділяються на дві групи залежно від їх ставлення до смерті дітей. З гнівом письменник змальовує фанатизм колгоспників, пародійні образи Хоза й Інтергом, хоча водночас пом'якшує сатиричне звучання п'єси загальним оптимістичним пафосом, властивим для творів Платонова 30-х років. В усіх трьох п'єсах простежується розвиток мотиву зростаючої зацікавленості зарубіжжя до побудови соціалізму, до світу радянської дійсності. .

У кінці другого розділу зроблені висновки про те , що сатирична думка Платонова розвивалась у двох напрямках: викриття нової державності та усього створеного нею, зображення колективізації села. Вона логічно й емоційно завершується у середині 30-х років.

Сатира притаманна найважливішому і найпродуктивнішому періоду творчості письменника. Але Андрія Платонова - прозаїка не можна обмежити лише визначенням “сатирик", тому що підняті ним проблеми надзвичайно багатогранні, а їх вирішення набуває філософського змісту.

У третьому розділі "Сатира Андрія Платонова в контексті літературного процесу XX століття" творчість письменника розглядається як ланка усього літературного процесу того часу. Параграф "Попередники й сучасники"

присвячений проблемі спадкоємності. Тут простежується спорідненість творчої манери письменника з доробком М.Салтикова-Щедріна, Ф.Достоєвського,

A.Цехова, діалогічні зв'язки з багатьма талановитими сучасниками, такими, як М.Булгаков, Е.Замятін, В.Маяковський, М.Зощенко.

Аналізуючи сатиру А.Плзтонова в контексті літературного процесу 20-х -30-х років, дисертант виділяє дві сатиричні тенденції у літературі цього періоду. Перша - це заперечення сучасної радянської дійсності та ідеї соціального суспільства в цілому. До неї відносяться твори М.Булгакова, А.Аверченка, Е.Замятіна. Друга - це викриття недоліків сучасного життя без заперечення самої ідеї соціалістичного суспільства. Сюди впевнено можна віднести твори

B.Маяковського, М.Зощенка, М.Хвильового, В.Винниченка,

Творчість Андрія Платонова 30-х років співзвучна й ідеям багатьох інших письменників не сатиричного спрямування. Наприклад, тема колективізації звучить так само гостро в поемах М.Заболоцького, антибюрократизм — у творах Л.Леонова і Ф.Кафки. V цьому параграфі також відзначається, що полотна А.Платонова перегукуються із творами таких зарубіжних авторів, як

О.Хакслі, Г.ґессе, Е.Хемінгуей.

Ідейно-естетична спорідненість творчості російського і українського письменників досліджується у параграфі "Андрій Платонов і Микола Хвильовий". Тут простежується схожість їх доль, світоглядів, життєвих трагедій, спільність об'єктів й характеру сатири, її функції у творах складних синтетичних жанрів. Здійснюється типологічне зіставлення роману “Чевенгур" і повісті "Санаторійна зона", образів Олександра Дванова й Анарха, повісті "Котлован" та "Іван Іванович", образів Пашкіна, Щоєва, Мешкова й Івана Івановича. Простежується інтерпретація мотиву роздвоєння душі персонажів у творах кожного з письменників, спільність їх художніх засобів, рішень та висновків, до яких вони приходять.

Порівняння творчості А.Платонова і М.Хвильового показало, що увага до ідентичних проблем, використання схожих засобів їх втілення є не випадковим. Це перш за все наслідок певних суспільних умов, головного протиріччя епохи М.Хвильового та А.Ппатонова. Кожен із художників пройшов через захоплення суспільним ідеалом, через бажання втілити його, а з іншого боку — через відмову від форм його втілення, які накидалися зверху. їх трагедія - це прагнення захистити ідеал. Схожі паралелі й асоціації можна відшукати і в інших

національних літературах, яким довелось пережити тоталітарні режими. Це свідчить про спільні закономірності розвитку літературного процесу в цілому.

В останньому параграфі дисертації' "Способи реалізації сатиричного" дисертант аналізує основні прийоми сатири А.Платонова, зумовленість їх специфічного використання своєрідністю світосприйняття художника, його ставленням до сатири та її ролі. Тут простежується викривальний та ліричний аспекти сатири письменника, досліджуються семантична та естетична функції мови, механізм побудови платонівських метафор, прагнення до конкретизації абстрактних понять, використання прийомів "Іконопису", внаслідок яких видозмінюються традиційні норми слововживання й виявляється прихований семантичний потенціал слова.

Дисертант звертає увагу на вживання різностильової лексики, роль "означальних" прізвищ, функції елементів гумору, іронії, сарказму, утворення мовних гротесків.

У висновках подаються підсумки дисертаційного дослідження. Тут відзначається, що сатира художника зумовлена перш за все тематикою творів. Вона хронологічно обмежена, з'являється як наслідок змін у поглядах і переконаннях письменника. У залежності від ступеня її концентрації твори поділяються на власне сатиричні, у яких домінує сатиричний пафос, і синтетичні, у яких сатира є одним із структуроформуючих факторів. Предметом викриття й заперечення стає тогочасна державність, політика колективізації, бюрократія, принципи нової моралі та риси нової психологи людини, яка формується в той час під впливом нових суспільних відносин.

Дисертант відзначає, що художнім полотнам Андрія Платонова притаманна гротесковість. Власне сатиричні твори побудовані за принципом подорожі, а у творах синтетичних жанрових різновидностей обов'язково присутній мотив дороги. Як правило, в центрі кожного твору - розгорнута метафора, яка організує весь текст і набуває символічного значення. Думка автора втілюється за посередництвом усіх дійових осіб, через поліфонічність творів. Письменник використовує і традиційні сатиричні прийоми: поєднання різностильової лексики, гумор, іронію, сарказм, пародію, карикатуру, парадокс. Внаслідок індивідуального авторського слововживання виникають мовні гротески. Персонажі однобокі й схематичні, увага загострюється лише на окремих сторонах явищ і подій.

Своєрідність сатири А.Платонова зумовлена утопічністю світогляду письменника, внаслідок чого сатиричні твори набувають особливого ліричного фону. Це зумовлює алогічні розв'язки творів, парадоксальне поєднання викриття оточуючої реальності й водночас зацікавленості в позитивному втіленні ідей майбутнього соціалістичного суспільства. У творах є сатиричні образи, але немає сатиричних персонажів. Антиутопічний пафос багатьох сатиричних творів Платонова зумовлений особливим світосприйняттям автора, а також функціонуванням елементів сатири. Водночас у художньому світі А.Платонова діють фактори, які не дозволяють повною мірою віднести ці твори до жанру антиутопії. У висновках указані новаторство Платонова - сатирика, його внесок у розвиток російської сатиричної прози в цілому, а також об'єктивні та суб'єктивні причини відходу письменника від сатири.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Страницы жизни и творчества А.Платонова //"Возвращенные имена..." — Луцк, 1991. - С. 72-89.

2. Андрій Платонов. Чевенгур. Котлован // Вивчення літератури народів світу.

- Луцьк, 1992. - С. 29-34.

3. Андрей Платонов (личность, мировозрение, жизненный путь писателя) // Новые подходы к изучению русской литературы в курсе литературы народов мира. - Луцк, 1993. - С. 48-58.

4. Микола Хвильовий та Андрій Платонов // Проблеми славістики. Випуск І. — Луцьк, 1996. - С. 56-59.

5. Символіка "Санаторійної зони" Миколи Хвильового // Матеріали XXXIX наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів інституту. Частина II. — Луцьк, 1993. — С. 301.

6. Сатиричні мотиви у творчості А.Платонова // Матеріали XI наукової конференції професорсько - викладацького складу і студентів Волинського держуніверситету. Частина І. - Луцьк, 1994. - С. 171-172.

7. Сатиричні мотиви у творчості Миколи Хвильового // Сатира і гумор в українській літературній традиції. - Чернівці, 1994. — С. 145-147.

8. Традиції Вольтера у творчості М.Хвильового і А.Платонова // Литературное и философское наследие Вольтера и современность. - Харьков, ХГУ, 1994.

- С. 49-51.

Л нотація

Кравченко С.І. Художній світ Андрія Платонова: сатиричний аспект творчості прозаі'ка. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за

спеціальністю 10.01.02 — Російська література. -

Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, Київ, 1998.

У дисертації розглядається сатиричний аспект творчості Андрія Платонова, дається детальний аналіз оповідань, повістей, романів, комедій та драм, написаних у період з 1926 по 1934 роки. Досліджується зумовленість сатиричного характеру творів цього періоду еволюцією світогляду письменника, а також функція іронії, гумору, сарказму, парадокса, карикатури, пародії, дотепу, гротеску. Здійснюється типологічне зіставлення творів А.Платонова і М.Хвильового, виявляються діалогічні зв'язки з іншими письменниками того часу. У підсумку зроблені висновки про особливості полотен письменника, його новаторство як сатирика, про структуроформуючу роль сатири, функції ліричного фону, алегорії, розгорнутих метафор. Вказані деякі спільні риси розвитку російської та української літератур.

Ключові слова: сатиричний, ліричний, трагічний пафос, розгорнута

метафора, гротеск, гумор-іронія—сарказм, дотеп, пародія, парадокс.

Аннотация

Кравченко С.И. Художественный мир Андрея Платонова: сатирический аспект творчества прозаика. — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по

специальности 10.01.02 - Русская литература. -

Институт литературы имени Т.Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 1998.

В диссертации рассмотрен сатирический аспект творчества Андрея Платонова, дан подробный анализ рассказов, повестей, романов, драматических произведений, написанных в период с 1926 по 1934 годы. Исследована обусловленность сатиры эволюцией мировоззрения писателя, а также функции иронии, юмора, сарказма, парадокса, карикатуры, пародии, остроумия, гротеска. Осуществлено типологическое сопоставление произведений А.Платонова и Н.Хвылевого, прослежены диалогические отношения с другими писателями того времени. В заключении сделаны выводы о специфике полотен писателя, его новаторстве как сатирика, о структурообразующей функции

сатиры, о роли лирического фона, аллегории, развернутых метафор. Указаны некоторые общие черты развития русской и украинской литератур. .

Ключевые слова: сатирический, лирический, трагический пафос,

развернутая метафора, гротеск, юмор-ирония—сарказм, остроумие, пародия, парадокс.

Summary

Kravchenko S.I. The artistic world of Andrew Platonov: satirical aspect of prosaist's creation.

The thesis of candidate of philological sciences. — 10.01.02. -

The Russian literature. Institute of literature named after T.G. Shevchenko. - Kyiv,

1998.

Satirical aspect of Andrew Platonov's stories, novels, comedies and dramas written in the period from 1926 till 1934 years. Besines of that typological analysis of A.Platonov's and M.Hvyloviy’s creations are made in the work and established relations of Platonov's works with the works of other writers of that time. The principal statements to be defended consist in description of peculiarities of Platonov's satire, its role, structure, motivation and different functions of Platonov's irony and humour are analysed. The key words: satirical, lyrical, tragic, metapha, humour and irony, paradox and parody.