автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.08
диссертация на тему: И.Я. Франко - детский писатель: теоретик и практик

Полный текст автореферата диссертации по теме "И.Я. Франко - детский писатель: теоретик и практик"

ґГ6 .0.1

І д НОЛ 1.933 -

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЇМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ГУМЕННА 31РА ЮР11ВНА

1.Я.ФРАНКО - ДИТЯЧИЙ ПИСЬМЕННИК: ТЕОРЕТИК 1 ПРАКТИК

10.01.08 - теорія літератури

10.01.02 - українська література •

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

Київ -

1993

Робота іміконано на кафедрі української літератури. Херсонського педагогічного інституту

ПауКОГЧІІІ керівник - доктор філологічних наук,

і'і їі(М;)ОССр 1 . і ґ\ . /іу о Ъ ,

Офіційні опоненти - доктор філологічная, пау::,

професор Ф.М.БІлецоїаїїі

- :>ашища г ііи лологічніи неук .•і.’ >.Кол'ос:ц.

!'і!.<'( Ч дна опгагл^'лііг. - Во::і‘.і<.'

! •.'.■'гісігта .її'і.. .Чг:;3 У - і

./^1’. і.1 С і" ^ ^ 1 ■

м ...../ІУ_________і од. :ш асс.'і і<ак*і.і с.ч:• ч і і г: л _і. я ;• V л і ;г>'(

/і ОС'І і їр'.ї К:‘-3 і'.сі !'.б..іу уг.}

2 дг.а с,о '..'.ОУ'.іігл ;ї;':у\ог ї.і; о.':, бл-

VI- ; ьСрСДІїЛу.

Лг і'пос./і'гд,!' спг::іо і

а .".і.

Виходячи із нинішнього динамічного розвитку вітчизкчного літературознавства, правомірно поставити питання: чому до цього часу проблема "І.Л.Шранко - дитячий письменник: теоретик і практик" приновує постійну увагу істориків і теоретиків літера-, тури, з одного боку, як важливий аспект творчості видатного митця, а з другого - як визначне явище української літератури кінця XIX - початку XX століття. 1 далі: з чому полягають художньо-жанрові Я ідейно-тематичні особливості творів І.Франка , для дітей? Лке значення мають дослідження теоретичної і практичної спад'дини письменника як критика дитячої літературі і автора художніх творів для дітей? Подібні питання можна було б це продовжити ...

. Але, по-перше, загальновідома пізнавальна, виховна і естетична сутність творів 1.Франка як класика української літератури. По-друге, цілком очевидна необхідність у дослідженні структури його творів для дітей, ху-.ожнього образу, своєрідності стилю творчої індивідуальності письменника. По-трето, дитяча проза письменника потребує нового осмислення, прочитання у зв"язку з тил, що в минулому його твори аначізувалкся з точки зору з'ясування ідейно-тєматичної їх суті.

Творчість І.Франка грунтувалася на глибокому знанні народного киття, тісному зв"язку з досвідом попередників, відзначалась художньою оригінальністю і тому не могла залишитись непомітною ні за етття письменника, ні значно пізніше. Письменники, ' літературні критики, громадські діячі відкрізали в ньому все нові риси Ал.Коцюбинський, Леся Українка» О.Кобилянська, Марко Че-ремзяна, 0..Макове?, 0.Гончар, О.БілецьйиЯ, І.Басс, А.Каспрук,

О.Дей, І.Дорошенко та ін./, проникали в "Таємницю" авторської манери великого Каменяра, еи.-’качали його місце у світовій літературі XX століїтя. В його творах з надзвичайною глибшою відтворені деякі' провідні тенденції епохи, показані певні домінуючі умови існування суспільства, створені тип» загальногуманістичного значення. Творчість 1.Франка є суттєвим внеском в художня культуру людства. . ■ ■

Велике значення з дослідженні творчості І.Я.Франка мають праці українських вчених. Вони створили цілий ряд наукових

праць*, 'що дають в основному глибоке і правильне розуміння пізнавальної і естетичної суті творів письменника.

Сьогодні відчувається очевидна необхідність подальшого дослідження поетики, особливостей психологічного аналізу дитячих творів 1.Франка в теоретичному і практичному аспектах. Все це продиктовано науковими потребами осмислення специфічних власти-востер творчості одного із наЛвидатніпих майстрів критичного реалізму в українській літературі кінця XIX - п'очатку XX століття. Особливе значення при цьому мають результати дослідження у світлі основоположної тези нового мислення про пріоритет загальнолюдських цінносте};: активний і послідовний гуманізм прози 1.Франка, що талановито продові-кус розвивати гуманістичні традиції світової літератури, повинен сьогодні трактуватися по-новому глибоко і конкретно-історично. _

Виходячії із. вищесказаного, в межах даної роботи зроблена спроба дослідити ідейно-тематичну і форіотворчу систему дитячих оповідань і казок І.Франка, його індивідуальний художній досвід, його теоретичні принципи. В роботі здійснені перші спроби розглянута рух художніх форм, їх генезис і еволацію, їх іцдивідуаль-но-творчу динаміку. Відповідно відзначена і внутрішня відмінність між типологічно-індивідуальним підходом до художнього світу.

Крім того, їй усвідомлюємо, що художня своєрідність видатного

* Чавдаров С. Педагогические взгляде И.Л.іранко // Советская педагогика. - 1956. - ?? 9; Чавдаров С. Проблеми дитинства в працях І.Я.франка //Радянська-скола. - 1956. - ),"• &; Бойко В.

Іван Франко про казки для наймолодших //Дошкільне виховання.

- 1956. - К 8; Рородецька Є. Твори І.И.франка для дітей //Література в школі. - 1956. --В 4; Білецький О.І. Зібрання праць:

В 5-ти т. - К., 1965. - Т.2; Смаль В.В. Педагогічні ідеї І.Франка. - К., 1966; Дорошенко 1.1. Іван Франко - літературний критик. - Львів, 1966; Нечиталюк II. З народних ручаїв. - Львів, 1970; Еук Н.Й. Проза І.Франка. - К., 1977; Калениченко Н.іі. Соціально активна особистість в українській демократичній літературі кінця XIX - поч.ХХ ст. - К., 1979; Дей 0. І.Франко і перша російська рєіволЕція. - К., 1980; Басс 1.1., Каспрук А.А. Іван іранко: Життєвий і творчий шлях. - К., 1983 та ін.

- з -

митця є органічною ланкою в еволюції способів і засобів образного розкриття конкретно-історичної дійсності. Виходячи із цього, можна констатувати, що аналіз художньої свосрідності дитячих оповідань І.Франка, його казок, теоретичних роздумів з приводу основоположних принципів розвитку літератури для дітей повинен зайняти своє самостійне місце у франкознавстві.

Отже, актуальність дослідження зумовлена посиленим інтересом до "малої" прози 1.Франка в широкому ідейно-філософському контексті розвитку даного канру, з необхідним урахуванням його формально-структурних ознак, що з очевидністю сприятиме науковому збагаченню сучасного франкознавства, а відтак і якісно нового осмислення художньої прози Франка. В цьому, власне, і полягає наукова новизна роботи.

її концептуальність знаходить свій вияв у тому, що прозова спадщина І.Франка досліджується через призму новітніх набутків сучасного теоретичного т<. історико-літературного трактування проблем жанрової специфік'? оповідання і казки.

і/іетодологічну основу дослідження становить псинцкп істогпз-В результаті на основі досліджуваного художнього матеріалу складається уявлення про закономірності співвідношення змісту і форми, про здобутки .історичної поетики, поняття про структур-нс-типологічну природу жанру і його історичну мінливість. У роботі використано такон порівняльно-типологічний і системний методі-; .

Для розробки наукових критеріїв дослідження використано і враховано теоретичні принципи з питань жанрової типології прозових творів і концепії героя /праці М.Ьахтіна, Э.Еарабала, О.Бі-лецького, М.Новиченка, В.Дончикі, Д.Затснського, М.Жулинського, І.І.Кудіна,' М.Хгапчєнка/. і^одс проблеми вивчення характеру і концепції особистості, то основна увага зверталась на праці Л.Гінз-бург, З.Кирилюк, її.Манна, С.Гураєва; щодо проблеми образу автора і його позиції у творі - на праці М.Бахтіна, Б.Нормана, Л.Гінз-бург, В.Смілянської; щодо питань сюжету в теоретичному і типологічному дослідженні - на праці Г.Поспелова, Є.Добіна, Л.Цилеви-ча, Н.Утєхіна та ін.

Дгакгичне значення дисертації. Вона дає можливість істотно розширити існуючі уявлення про своєрідність і типологічні риси художньої прози 1.Франка, про поетику жанрового і образного1 ‘

мислення письменника, зміст його соціально-філософських принципів. Результати даного наукового дослідження можуть бути використані при створенні праць із проблем жанру, стилю, психології-творчості, при читанні лекцій та спецкурсів з проблем поетики худо;йнього твору у вищих і середніх учбових закладах, на курсах підвищення кваліфікації вчителів.

Апробація роботи. Дисертація обговорена і схвалена кафедрою української літератури Херсонського педінституту. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладалися у виступах на наукоЕих конференціях в Ізмаїльському і Херсонському педінститутах, Одеському та Дніпропетровському держуніверситетах, а також у наукових публікаціях. Відповідний сг*..сок подано в кінці автореферату.

Стгуктута тоботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів,'висновків і бібліографії.

У "Вступі" обгрунтовуються актуальність і новизна проблеми, сказано про ступінь її вивчення, визначаються мета і завдання дослідження, теоретичне і практичне значення, мотивується структура дисертації; особлива увага приділяється теоретичному аспекту досліджуваної проблеми.

Перший розділ - "Своєрідність художньої системи Івана £гзн-

- ка". . '

Принципи художньої системи 1.Франка визначаються і особливостями сучасної йому об"ектизно-історичної дійсності, і його світоглядсм, точніше практкчно-духозним ставленням письменника до світу, і власнов специфіко» художньої діяльності. Важливість такої постановки проблеми в тому, що вона враховує всі основні фактори художньої діяльності, але, взяті в цілому, ці фактори визначають не стільки естетичні принципи 1.Франка, скільки взагалі зміст його творчості. Подальший крок полягає в тему, щоб виділити такі моменти б об"єктивній. дійсності і в суб"активному ставленні до неї письменника, які махть пряме відношення до його худсяньої системи, і прослідкувати за тим, як ці моменти, транс-формуїзчксь у специфіці його творчості, мають врепті-£е2л значення власне художньої системи.

бранко правильно розв'язував питання про відношення мистецтва до дійсності. Відстоюючи правдиве відображення життя в мистецтві, письменник вважав, що худскній. твір повинен бути не

просто копіюванням з натури, а реалістичнім відображенням типових явищ життя. Він визнавав зумовленість мистецтва реальною дійсністю. А з цього полонення випливає і правильний підхід до розв'язання основного питання філософії - питання про відношення мислення до буття, до явищ матеріального світу.

Основні положення, які стали визначальними в літературно-мистецьких поглядах Франка на протязі всісї його творчої діяльності, Сули викладені в одній із ранніх стат-ей "Література, її завдання і нойважніпі ціхи". Літературу будь-якого народу він ввплав відображенням його ;..іття: чім ясніше і глибше змальовує література це ниття, тим вона багатиа і цінніша. Література, на думну франка, "повинна бути робітницею на полі людського поступу... Есна громадить і описус факти щоденного киття, вважаючи тільки на правду"*. Найбільш повне втілення цього принципу Франко вбачав у творчості таких реалістів, у.к Шевченко і Тургенев, .'легко Вовчок і Рсеєтніков, Нечу;“~Левицк:ий і Успенський. Література повинна не тільки продиво описувати хиттсві факти, але й аналізувати їх, тобто розкривати причини їх виникнення, показувати їх розвиток на всіх етапах. ,

Численні висловлювання франка про специфіку художньої творчості являють собою певну систему, що визначає об"сктивну дійсність і пізнання законів її розвитку. Він розглядав реалізм як один із важливих факторів худо.тнього пізнання сб"єктивної дійсності. Письменник уезідемлагаз, що типове - це один із основних законів реалістичного методу. Створенню типових характерів в типових обставинах, відтворення правдивих деталей реального життя іранко приділяв велике значення. Для нього, як художника і літературного критика, основними була правда народного ;?.иття і ;“-ого ідеали. Тему він з такою гли'инею і непримиренністю враховував у худокніх творах наявність всього того, що зз"язує мистецтво з народом, вимагав відображення позитивних, героїчних начал в його житті, критикував усіх тих, хто не сприяв розквіту національної культури.

іранко був однім із послідовних продовжувачів естетичних традииій Левченка. Він вимагав їх творчого осмислення, боровся

* Франко івбн. Зібрання творів. В 50-ти т. - К., 1979. - Т.26.

- С.ІЗ. Далі в тексті вказано том і сторінки цього видання.-

проти епігонів. Саме тому іранко присвятив цілий ряд літературно-критичних праць дослідженню творчої спадщини Шевченка, боровся за видання всіх його творів у Західній Україні, його статті "Темне царство", "Наймичка", "Т.Шевченко", "Шевченкова ііарія" увійшли в золотий 4онд вивчення спадщини Кобзаря. На численних зразках поезії Шевченка Франко показав у статті "Із секретів поетичної творчості" як засобами словесного матеріалу поет може замінити фарби художника і гармонію звуків музиканта.

У статті про творчість польської письменниці ї.і.кснопнипької Франко писав: "Великі поети - це сумління народу. Щасливий той народ, що його "сумління" завжди чисте, мов дзеркало, і ніколи не дасть себе засліпити фальшивими доктринами, ні зведеними на • манівці пристрастями" ДХХШ, 382/. Пізнати і відтворити в художніх образах правдиву дійсність - це означає показати людину з її психологічним складом, що визначається соціальними, нат.ііонально-історичними умовами. Головне для художника - це людина з її почуттями, прагненнями, людина у своїй життєдіяльності зв"язана з суспільством, на неї впливає оточення. іЦоб досягти типовості, ппсьмешик повинен в окремих особах, в їх індивідуальних рисах характерів відтворити, типові риси суспільного життя. "Сучасний автор, - підкреслював Франко, - мас на увазі передусім дійсність справжніх людей, з їх постійною грою почуттів і настроїв, з їхніми думками, сповненими питань і непослідовносте^, сповненою безлічі індивідуальних відтінків" ДУШ, 181/. Помітити ні -індивідуальні відтінки, показати живу людину у всій її багатогранності почуттів і роздумів - таке найважливіше завдання типізації образу ставив Франко. .

' Комічне притаманне майже всій творчості 1.Франка, його комічне гтунтувгяось на сатирі і гуморі, максимально розгалужене в повістуванні: кінцевий його ефект створюється сукупністю комічних і сатиричних сцен, імен, взаємохарактеристик, самовикри-вальних нісенітниць у мові персонажу тощо.

Складовою частиною естетики Франка є його судження про дитячу літературу. Проблемам керівництва дитячим читанням присвятив письменник і спеціальні статті, де поряд з глибокими теоретичними положеннями ми знаходимо надзвичайно цінні педагогічні роздуми. В дитячій літературі Франко виступає і як видатний теоретик дитячої книги, і як її талановитий практик.

Погляди Франка на роль літератури у вихованні дітей і молоді були зумовлені Г'ОГО світоглядними позиціями. Він приділяв велику увагу вихованню підростаючого покоління, зв"язував його з майбутнім свого народу. У статті "Громадянські права акаде- ' ’ міків-студентів" він підкреслював, що майбутнє народу залежить від сучасної молоді, Франко вважав, що література для дітей і молоді є одним із найважливіших засобів виховання майбутнього громадянина. ' '

І.Франко'в першій передумові до перекладу "Фауста" Гєте на українську нову писав, "ми бажали б бодай в молодшім поколінні роздути той пекучий, але багатий огонь - бажання правди і добра" ЛХУІ, 160/. Турботу про дітей, про їх виховання і освіту письменник зв"язував з турботами про майбутнє народу. З цих позицій розглядав він проблеми школи, зміст і методи навчання і виховання, дитячої літератури і педаогіки.

. У своїх чтслєнних висловлюваннях Франко переконливо аргументував думку про те, що в ,-итячій літературі існує такий виключно важливий жанр* як казка. Незважаючи на її фантастичну форму, вона повинна відповідати вилогам реалізму. Ідейно-тематична огнева сприяє тому, що казка має реалістичний характер.

Письменник вважав., що саме в сюжеті казки в алегоричних , образах можна глибше і краще розкрити перед дітьми справжня правду людського життя, навчити дітей ненавидіти несправедливість в різних формах її прояву і прагнути до добра, чесності і справедливості. Фантастична форма казки допомагає дитині краще осмислити навколишню дійсність. Франко Еизнавав таше такі казки для дітей, які припушують їх сміятися і думати, пробуджують їх інтерес і увагу до явищ природи. •

Письменник послідовно вшагав від художніх творів для дітей реалістичного відображення дійсності, але з той же час підкреслював, що форма розкриття в них життєвих явищ повинна бути різною в залежності від віку і розвитку дітей, для яких вони призначені.

У другому розділі - "Катова поетика дитячих оповідань І.Франка" - розглядаються такі проблеми, як авторська позиція в оповіданнях письменника, їх психологізм, портрет як елемент композиції, своєрідність діалого-монологічного мовлення в них.

Роздумуючи над співвідношенням "об"єктивного" і "суб"єктив-ного" в мистецтві, ми звертаємось до художнього і естетичного

досвіду Івана Франка - прозаїка перш за все тому, що авторська позиція надзвичайно важлива в ідейно-тематичній і формотворчій системі його дитячих оповідань. По-друге, його творчість має чіткий єтичниР аспект, якиГ- співвідноситься з уси.!а основними функціями мистецтва: виховною, комунікативною і пізнавальною... По-третє, ця проблема поетики оповідань Франка маРжє не досліджена /не враховуючи окремих висловлювань літературознавців а даного питання/. • '

Уже в літературно-критичних статтях Франка сформульоване Гюго естетичне кредо. Так, у статтях-"Література, її завдання і наРваж-^ніші иіхи", "Із останніх десятиліть XIX ст.", "Наша "белетристика" та ін. він відзначав, що справжня література повинна бути істинно народною загальнолюдським трактуванням актуальних проблем сучасності і за своїм гуманістичним спрямуванням. Це кредо прямо співвідноситься з іншм відомим естетичним принципом Франка - принципом великого морального призначення мистецтва і літератури. Авторська позиція, отже, є художнім відношенням автора як особистості до дійсності. Міра "активності" чи ’’пасивності” авторської позиції залежить від ідєГно-художніх завдань автора і проявляється виключно як її наслідок. У свою чергу, вибір засобів художньої виразності залежить-від міри "активності", чи "пасивності" авторської позиції. - •

КанровиГ. аспект аналізу дитячих оповідань 1.Франка сприяє, виявленню типологічних, історично стіГких факторів і особливостей художнього твору. Сам вибір письменником того чи іншого квнру /у даному випадку оповідання/ вказус на Того ставлення до змальованих картин і орієнтацію на певну літературну традицію.

На ньому фоні проступав і те нове, що е, досягненням самого письменника І Г'ОГО епохи. .

Авторська позиція 1.Франка в дитячих оповіданнях проявляється найбільш яскраво у самому виборі фактів /явищ чи подіг/ і організації їх в сюжетно-композиціРній структурі /мотивація вибору і освітлення конфлікту/, в типізації персонажів. Крім того, позиція автора чітко прослідковується у. цілому ряді позасшєтних елементів /авторські відступи, заголовки творів, вибір типу по-вістувакня, вставні епізоди тощо/. ,

Питання художньої форми завжди цікавили Франка, хоча Р ніколи не були самоціллю. Звертаючись до масового читача, він

прагнув бути дохідливим і простим і досягав цього без будь-якої штучності, без пристосування до читача, без спрощення стилю. Ця грань його творчості постійно викликала інтерес у літературознавців. Прагнення до об'єктивного, наукового аналізу своєрідності прози - загальна тенденція, яка об"єднує праці різних дослідників творчості 1.Франка /О.Білецького, І.Басса, Н.Воаняка, М.Пархоменка/.

Однак не всі аспекти прози письменника приковували зацікавленість вчених. Зокрема, про ідеРно-тематичну основу творів писали частіше і з більшим бажанням, нія про їх формотворчі фактори, що заслуговують пильної уваги для більш глибокого розуміння своєрідності прози І.Франка, зокрема Того дитячих оповідань.

• У прямій мові своїх персонажів І.Франко розкриває приховані-інколи від самих розмовляючих - мотиви і прослідковує особисту тему. Особиста тема моїке мати безпосереднє вираження /розмова про себе і своє/ або опосередковано, коли вона глибоко входить в об"єктивно значиме і реалізується через естетичні можливості розмови. У діалогічній мові діючих осіб приховані особливі можливості безпосереднього і достовірного свідчення їх психологічних станів. Слово персонажа може стати до певної міри відображенням £ого характеру, переживань або спонукань. '

Певна частина монологів франківських персонажів, по суті, теж не відноситься безпосередньо до сюжетної дії і являє різно- , манітні опосередкування - відступ від головної лінії причинново- . наслідкових зв"язків. Вони зовнішнім і внутрішнім чином зводять' і розводять героїв. У таких монологах вирржавться ті пошуки, роздуми, якими охоплені Міхонський, Борис Граб, оповідачі таких тво-' рів, як "Отєць-гуморист", "Олов ць", "7 кузні" тощо. . ,

Крім того, діалоги і монологи в дитячих оповіданнях І.Франка є важливими факторами для більш точного розуміння і осмислення суті характерів і обставин, які "стоять” за конкретним художнім словом. У теоретичному плані звернення до аналізу діалогічно-монологічних фор^ в контексті художнього твору пезнов мі- . рою сприяють забезпеченню більш глибокої інформації.

Портрет є надзвичайно важливим объектом спостереження: дослідження функцій портрета сприяє поглибленому розуміння художніх полотен взагалі й індивідуальної, неповторної своєрідності творчої манери митця зокрема. Це має своє значення і в плані суто Ди-

дактичному. 1.Франко вказував, що спостереження за роботою5,видатних магістрів худокнього слова, з одного боку, допоможуть "широким касам зрозуміти процес і виплоди артистичної творчості" і "тип самим оживлять їх зацікавлення до цих виплодів, .їх любов і пошану для сєї високої творчої функції людського духу, а з другого боку, вони будуть і для артистів джерелом поучення, помагаючи їм удосконалювати артистичну техніку, остерігаючи перед шкідливими збоченнями в творчості, подаючи ключ до відрізнений правдивих, творчих артистів від дилетантів і віртуозів форми" /ПХІ, 114/.

З цього погляду досвід самого 1.Франка - портретиста валско переоцінити: то справжня школа майстерності д.ід багатьох митців слова. Проте творча винахідливість, багатогранність Франка -портретиста дослідяена поки що в загальних рисах, без належного ' осмислення самої їх суті. Це стосується не лише портрета дитячих оповідань 1.Франка, а Р. повісте? та прозових творів інших тематичних груп.

Систематизуючи матеріал, можна виявити певну послідовність способів і прийомів портретної характеристики, що були розроблені Франком і використовувались ним постіГно, від ранньої до зрілої і пізньої пори. Можна відзначити, зокрема, що він не зовсім відмовився від опису, але суттєво скоротив ?ого звівши портрет до декількох сильно акцентованих деталей.

Дослідження портрета виявляє важливу закономірність поетики оповідної манери Франка - прозаїка: ранні і пізні, Далекі за тематикою і жанровими ознаками оповідання /що спільного, наприклад між Кироном, Степаном, Борисом і персонажами оповідань "Задля празїінкз", "ДсманпііГ промисел"?/ зв"язані єдністю художнього почерку, який, зрозуміло, еволюціонував і змінювався, але, як свідчить матеріал, без корінних змін, в загальному русі від простого до складного, зберігаючи початкові риси.

Думка автора, проникаючи в компоненти портрета, в змозі значно змінити, навіть радикально ідє?но-гмоціГну суть відображуваного при зовнішні? незмінності портрету. Художня енергія образу автора підпорядковує ситуацію, в якій діс персонаж, пронизує своїми рисами кокний його рух і відповідно пропонує читачу портрет, трансформованії!' авторським баченням.

Образ автора у І.Франка своєрідно проникає в структуру порт

рєта не стільки емоціями, скільки роздумами. В результаті портрет перестає бути портретом в традиційному смислі і сприймається як "особа" проблеми, енергіРної думки або ситуації. В дитячих оповіданнях це особа - ідея: сама природа жанру не допускає значних описів. .

Художня необхідність підпорядковувати кожну деталь, -найменшу образну і мовну клітинку загальні? філософські?, етичні? ідеї і живописати не подіі’ни? ряд, а логічнії?, в першу чергу, ия художня необхідність диктувала 1.Франку розгорнуті порівняння. 1 в ■ттих порівняльних фігурах автор прагнув не стільки до зорового враження, скільки до сильної концентрації ідеї портрета, до її точного вияву.

1.Франко постійно зв”язував портрет діючої особи,з її характером і стеновицем, прагнув показати зовнішність людини в залежності від її соціальної психології. В деталізованих і глибоко розроблених портретах багатозначна і містка кожна їх деталь. Особливо це наочно прослідковується в гумористично-сатиричних портретах люде^, духовни? зміст яких надзвичаГно бідни? /Валько, Телєсницьки? та ін./. Тут портрет часто заміняє відображення внутрішнього світу і кожна деталь ?ого містить викривальну функцію.

А тому-то в структурі дитячих оповідань І.Франка велике значення мас портрет як у плані підсилення ідейно-тематичного змісту Лого творів, так і в плані формотворчому.

У відображенні портрета І.Франко проявив себе справжнім маРстром-живописпем, тонким і глибоким психологом. Він розширив виражальні можливості портрета, підніс Гого значимість як одного з на?вадливіших засобів передачі мінливих настроїв "живого” персонажа, розкриття "діалектики душі". Крім того, портретна характеристика персоналів заРмає важливе місце в композиції дитячих оповідань письменника. ,

Складну проблему психологізму 1.Франка можна представити чотирма основними її,гранями: чи можна вважати Франка видатним художниксм-психологом; яки? вигляд має його психологісті? аналіз в окремі періоди творчості; чи межна говорити про еволюцію психологічного методу Франка; чи проявляється новаторство письменника' в дослідженні і відтворенні людської психіки.

У дані? роботі ми придїляли*на?'бїльпу увагу тим словесно-предметним, сповідним та іншим засобам вираження психологізму з

окремих творах І.Франка, збагачення і ускладнення яких об'єктивно означає загальну зміну Рого психологічного аналізу.

І.Франка слід віднести до числа письменників, для яких пси- , хічне ЖИТІЯ людини - головниГ; об"єкт спостережень і вивчення, гік художника, Лого відрізняє інтерес до деталей руху характера не лише під визначальним впливом оточення, але і в результаті досить стійкого, самостійного внутрішнього розвитку персонажів, їх моральних пошуків, роздумів про смисл ниття тощо.

Він прагне відтворити цілісну картину руху характера, за всіма змінами якого приховується складне переплетення думок і почуттів, потік яких безпосередньо впливає на незмінність характеру. Картина внутрішнього життя людини, відображена 1.Франком, не поступається за глибиною, достовірністю і динамізмом картинам Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Гончарова, Герцена і безумовно перевершує картини Марка Вовчка, Руденського і Свнднипько-го. Але очевидним залишається і тоГ факт, що психологізм І.Франка має особливий характер і повинен розглядатися як неповторне явище в історії реалістичного мистецтва.

Серед тих імпульсів, що відіграли свою роль у змалюванні внутрішнього стану персонажів дитячих оповідань 1.Франка, цілком очевидно, значне місце належить драматизму.

У фрагментах оповідань. 1.Франка знаходимо деякі'прийоми змалювання внутрішнього світу персонажів - відсутність, прямого проникнення автора в наЯпотаємиіші порухи переживань персонажа і змалшвання їх через фіксацію зовнішніх ознак, через поведінку, через діалог. 1 це було не запозичено, а швидше продиктовано умовами жанру - у всіх цих способах письменник давав власні орі-гінальні варіації. Деякі із них взагалі були лише детерміновані умовами жанру, а не взяті із готового. '

Поступово художня манера письменника еволюціонувала в незвичайно вишукану техніку "мімічного " психологізму, був створений цілий арсенал способів і прийомів, що могли виражати у&с не лише порівняно прості душевні рухи персонажів. Не випадково зоенішні способи психологічного змалювання Франко обирає при відображенні гумористичних ситуація.

Художній діапазон Рого постійно розширювався, оповідання дещо ускладнювалось і психологічно, і філософськи; сформовані принципи відображення "через зовнішнє" і "через внутрішнє" були для творів Франка закономірним.

- ІЗ -

Справедливо вважають, що порівняння і метафори більшою мірою ніж інші тропи визначають характер поетики художника. Згадаємо лише обширні логізовані порівняння Л.Толстого, що відображали і пояснювали складні зв"язки і зчеплення явищ дійсності, розгорнуті метафори Гоголя, лаконічні порівняння і метафори Сте-фаника і Коцюбинського, що вводили у відображення нові і самостійні сегменти світу. Порівняння Франка, зв"язуючи внутрішнє і зовнішнє, вносять свій внесок у неповторне злиття предметного і духовного в його художньому світі.

Для дитячих оповідань Франка характерна концентрація переживань в будь-якій внутрішній події, душевному русі, як, наприклад, для Стефаника чи Коцюбинського. Потік внутрішнього світу персонажів Франка розгортається широко і повільно, захоплюючи у свою течію все, що трапляється на Яого шляху. Предмети - це певні віхи потоку почуття, але вони самі занурені в цей потік, і він охоплює їх. Апеляція до предметів загострює відчуття ре-човості, і одночасно вони ж створюють точки напруги почуття, яке розподіляючи їх, об"єднує в єдиній емоції.

Злиття світу внутрішнього і зовнішнього, величезна роль ■ предмету і саме опрєдмечування психічного привели до важливих наслідків. Почуття, що піддаються репрезентації предметом або взагалі опредавчуванню, є чимось неподільним, єдиним, що може бути визначеним одним словом - "радість", "болісні переживання", "неприємні спогади". Рого не завади можна визначити точно - і виступають такі епітети, як "смутний", "приголомшення", "вбогий", "бідний", "самотній", "божевільний", "навмисний", "дикий" своєрідною спробою об"еднати відчуття в цілому - кожне нове визначення його не розчлєняє, але знову спрямовує на це ціле.

Найватаивіша риса психологізму Франка - аналіз оповідачем власних почуттів, думок, що йдуть паралельно з їх потоком. І саме такий самоаналіз можна помітити в оповіданні "Оловець":

"Я сидів холодний, задубілий, мов камінь! І тепер іще, по шістнадцятьох літах, коли нагадую ту хвилю, бачиться мені, що вона на довгий час оголомшила мене, мов удар каменем по тім"ю, і що будь таких хвиль багато в моїм дитинстві, з мене вийшов би такий самий туман, як ті, котрих бачимо сотки в кожній нижчій школі нашого краю" /ХУ, 80/.

У такій відвертій формі самоаналіз, крім вказаного твору, зустрічаємо також в оповіданнях "Гірчичне зерно", "Михитичів

дуб", "У кузні", "Отець-гуморист". У даному випадку не можна не враховувати тієї обставини, що в будь-якій оповіді від особи оповідача психологізму властивий, при всі? своїй глибині, одно- . сторонній характер. Лише одна особа може бути показана зсередини, в русі її почуттів і думок - це сам оповідач. Інші персонажі залишаються для читача закритими саме в психологічному аспекті. Сповідь героя як приРом психологічного аналізу безсумнівно є надзвичайно ефективним засобом проникнення в глибини внутрішнього світу людини - і Франко вніс значний внесок в розробку оповідання - сповіді. ■ .

Психологічний аналіз в оповіданні - своєрідного типу. Духовний світ персонажів І.Франка на будь-якому етапі внутрішньо співвідноситься з імпульсом, що йде з зовнішнього Соку. Кожен крок в роздумах і почуттях.Бориса Граба в одночленному оповіданні 5в"язекиГ з конкретними настановами і порадами Міхонського. Автор послідовно показує цілий ряд життєвих ситуацій /зустрічі і рсзмови з Ніхонським/, в результаті яких відбувалося Нормування Бориса як гімназиста і людини. Тут письменник'описував не самі почуття, а зовнішні їх ознвки.

Предметний психологізм, залишаючись сильною стороною таланту Франка, перестає відігравати головну роль в розкритті вну- ’ трішнього світу в окремих оповіданнях; таку функцію починає виконувати фіксований психологізм, збагачений елементами, що відтворювали безпосередньо потік свідомості /наскільки це було можливо в рамках оповідання/. Це дозволяло автору розкрити глибини свідомості своїх героїв. .

У третьому розділі - "Стильові особливості творів 1.Я.Франка для дітей" - досліджуються мовні характеристики персонажів,■ авторські характеристики і образна система, своєрідність казок письменника про тварин.

Вживання мовних характеристик різного виду і їх роль у розкритті характерів виявляється різною при змалюванні головних і другорядних персонажів.

Головні у більшості випадків розкриваються складною сукупністю засобів, що знаходяться у взаємопроникненні. Портрет, аналіз внутрішніх станів, взаємні.оцінки, авторський коментар, контрастні або інші відношення в структурі твору - все це переплітається з мовними характеристиками, доповнює їх і в свою чергу

июли ж доповнюється. У прозі Франка немає персоналів, які б, .займаючи місце у центрі твору, розкривалися б лише в мовних '• характеристиках.

Для розкриття характеру другорядних персоналів Франко часто використовував подібну співвіднесеність різних засобів, але в особливій форді, коли від кожного із них залишається лише деталь або штрих, а сама сукупність їх, різко 'сконденсувавшись, набирала вигляду самостійного Виражально-художнього засобу - зовнішньо цілісного і простого, але внутрішньо дуже складного, різнорідного за походженням. Дуже умоЕно можна назвати це загальною характеристикою, наприклад, в оповіданнях "Оловєць", "Кикитичів дуб", "Гірчичне зерно" при змалюванні батьків Степана, родичів , героя-оповідача, Прокопа, Никитича, сина Лімбаха, коли вказані компоненти діалектично взаємозв'язані.

Мовна характеристика в поетиці Франка займає надзвичайно важливе місце. Однак вона не є єдиним у письменника засобом тео-і рення образу. Навпаки, у цілому ряді випадків тяжіння до єдності’ приводить його до відмоеи від домінуючої ролі мовної характеристики; вона включається в особливу синтетичну характеристику, знаходячись в образному підпорядкуванні іншим засобам розкриття характеру.

У творчості Фрачка заслугозуе на увагу новий літературний підхід до характеристики персонажа - новий порівняно з описом зовнішньої характеристики у Нєчуя-Левицького, психологічної -у Лєрмонтова і переважно іронічної чи сатиричної - у Гоголя, яка часто мала вигляд розгорнутої метафори. У прозі Франка зона набувала синтетичного характеру. Протягом його творчого шляху вона змінювалась, вбирала в себе нові елементи, і особливо складною стає у повістях.

Характеристика персонажа розкриває характер одночасно "зовні” і "зсередини" - у дусі фіксованого психологізму: автор повідомляє, який вигляд має герой і одночасно - що він почуває чи думає, не пояснюючи, яким чином це стало відомо. Перерахування найбільш суттєвих ознак характеру переплітається не лише з авторськім пояснення:,і емоційно-психологічного стану героя, але й з різними засобами саморозкриття - внутрішньою мовою, роздумати - у формі непрямої мови, а такол вкрапленнями невласне - прямої .мови.

Однак і опис подій, що відбуваються в даний час не залишається

нейтральним до вкраплень елементів минулого: він втрачає хронологічну локальність, набирає своєрідної передісторії, що пояснює події в даний момент як наслідок давніх причин і обставин.

Синтетичні характеристики застосовуються Франком для розкриття характерів не лише головних героїв, але й другорядних /хоч і дуне рідко/. Поєднання різних планів чітко проявляється в характеристиках Телєсницького, Валька, Степана, ІІіхонського, Бориса Граба, Лімбаха /"Отець-гуморист", "Оловець", "Гірчичне зерно", "Борис Граб"/ тощо. У процесі творч-го розвитку Франка елементи внутрішнього плану в такій синтетичній характеристиці відтворюються настійливіше, чіткіше; письменнику вдається глибше проникнути і' внутрішній світ героїв і відобразити найбільш приховані /у повсякденному нитті/ найпотаємніші порухи душі, що визначають зовнішні прояви характеру.

У зовнішньому плані’характеристики залишаються жест, інтонація, враження і оцінки інших героїв, єлемеши портрету, обстановки, сюжетної дії. Характер розкривається "зовні" у своїх о6"єктившіх проява>:.

До внутрішнього плану слід віднести авторську фіксацію стану, почуттів персонажу або властивостей його натури, фрагменти внутрішнього монологу, не виголошені герсєм проблеми, оклики, непряму і невласне - пряму мову. '

В обидва плани вплітаються елементи сюжетної дії, незначні вчинюі - дії, інколи окремі сцени або деталі - як ілюстрація певних сторін характеру. • '

Синтетична характеристика не є єдиним видом цього худс-тньо-го прийому, що використовувався Франком для. побудови характерів. В його дитячих оповідаїпілх характеристика представлена в надзвичайному багатстві видів і різновидів. Бранко широко використовував "шевченківську" лаконічну характеристику, яка часто складалась із двох-трьох ознак зовнішності і поведінки. Для другоряд-ніх діючих осіб вона часто залишається єдиним засобом відображення і оцінки, причому в таких випадках вона включала в себе портретні елементи і ознаки дії, являючись, по суті, тісю ж синтетичною характеристикою, але в надзвичайно стислому вигляді. Особливо широко використані подібні характеристики в таких оповіданнях, як "Гірчичне зерно", "Отець-гуморист", "У столярні",

"У кузні" та ін. -

Характер розкривається не лише в прямих визначеннях його автором або іншими персонажами, не тільки непрямо - в портреті, речовому оточенні, предметиіР Рого реалізації, не лише засобом саморозкриття, але й у вчинках, міміці, жестах і визнаннях персонажа. £<ого характер розкривається також і в тих зв"язках з . іншими персонажами, які виділені художником із розмаїття життєвих відносин і яким надано певне значення. У даному випадку можна говорити про характерологічну значимість образних відношень. Відзначимо, що образні відношення - як спосіб багатозначного розкриття характерів - можуть мати місце лише в системі образів.

А-системою образів тепер приРнято називати не просту їх сукуп- * ність, але те взаємне зчеплення їх, той взаємозв'язок, який створює цілком єдиннР, закінчений художній твір. В Рого системі складові частини настільки взаємозумовлені, що неможлива не лише заміна їх, але часто Р: перестановка - без неминучої зміни ідейного задуму.

. лк письменник - реаліст, фольклорист, етнограф, перекладач, громад ськиР діяч, що глибоко цікавився проблемами виховання і педагогіки, 1.іранко не міг не звернутися у своїй творчості до жанру казки. Казки письменника становлять невід"спну частину Рого художньої спадщини. .

Тварини в казках І.Франка думають і говорять. Одухотворення природи, що Рде від анімістичних поглядів, давно стало звичною поетично» умовність, яка допускається багатьма жанрами фольклору - салздою, чарівною казкою, піснеи тощо. Таким чином, ні самі персонажі - тзарини, ні їх здатність думати і говорити не можуть бути особливістю лише казок про тварин. Але якщо у чарівних казках і піснях тварини ніколи не є головнішії діючими особами, вони виступають або в ролі чудесних помічників, або як чисто умовні персонажі, що допомагають розкрити душевні переживання людини, то в аналізованих казках І.Франка тварини - герої, на їх взаємостосунках будується сюжетна дія. . -

Важливо відзначити те, що вся-структура образів казок 1 .«Іранка свідчить про їх українськиР характер, незважаючи на очевидну схожість таких окремих епізодів в них, як розповідь про прагнення лиса сСдуркти дрезда або ведмедя, з аналог ічнкми сюжетними положеннями в росіГських чи.західносвропеРських казках. Подібні сюжетні ситуації, що виникли або внаслідок однорідності умов суспільного розвитку, або в результаті взаємних культурних впливів,

не заважають казкам письменника залишатись яскравими і виразними .зразками національного мистецтва. .

Казкові образи І.Франка розкриваються в сюжетнір дії. Але кожен із сюжетів розробляє характер на основі традиційних уявлень про образ. Сюхетні ситуації, вносячи ноаі відтінки в традиційні характери, створюють повнокровні образи, що володіють багатством індивідуальних особливосте?. Так, лисиця, зустрівшись-з вовком, дроздом чи їжаком, кожного разу поводить себе по-різному. то притворно-ласкаво, то кокетливо, то надзвичайно співчутливо. Але разом з тим вона залишається хижаком, що думає лише про свою вигоду.

Поетичний стиль казок про тварин 1.іранка формувався від взаємодії трьох факторів: під впливом зв”язку казок з давніми міфологічними віруваннями про тварин, під впливем зміцнілого в цих усних повістуваннях соціального алегоризму і сатиричної ю-нальності і, нарешті, під дією дитячого начала* яке з часом зміцнилось у казках про тварин. Крім того, особистість письменника відіграла значну роль у формуванні своєрідної поетики його казок.

Особливою формою композиції, специфічної для казок І.Франка про тварин, е кумулятивна будова дії. Кумулятивна композкція-це послідовне, ланцюгове поєднання сюжєіних елементів. Причому кожен наступний елемент є значнішим від попереднього. Таки/ тип композиції спостерігаємо у казках "карбований лис", "Королик і Медвідь" та ін. Кожен знову приєднаний елемент /персонаж/ нагнітає атмосферу, наближаючи її до розрядки;'введення кінцевого ' елемента приводить до вирішення ситуації.

Казка про тварин, розглянута з точки зору ідейно-образного аналізу, виявляє наявність в сюжеті ідейно-художнього замислу, ' спільного для середовища, в якому вона побутує. Думка казки "робить" можливою стійкість еккєту - послідовність його мотивів і функціональне значення їх в загальній ідейно-образній системі повхстування. Стійкість сюжету свідчить про масово-колективне творче начало, яке виражається у формі традиційної передачі сюжету. Варіювання казкового енкету письменником на основі включення різних мотивів і навіть групи мотивів внаслідок їх функціональної узагальненості в сюжеті суттєво не змінює його. Поетика казки, яка досліджується з точки зору її художньої виразності /стилю, мотивів, сюжету/, свідчить про специфіку жанру фольклору, своєрідно трансформованого письменником.

Основні пояснення дисертації відображені в публікаціях:

1. Проза І.їранка: своєрідність дитячих оповідань.// Лш боро-'

тись - значить глть! Тези обласної науково-творчої конференції, присвяченої 100-річчю з дня публікації збіркиІ.Франка "З вєрпшн і низин". - Одеса, 1387. - 2 с. ' ■

2. Вивчення дитячих оповідань І.Франка. Методичні рекоаендації ' для студєнтів-заочників. - К., 1983. - 15 с.

3. Традиції І.іранка в естетиці 0.Гончара // Літературний про-

• пес і творча індивідуальність письменника. Тези доповідей

обласної конференції. - Дніпропетровськ, 1988. - І с.

4. Інтернаціональне виховання студентів під час вивчення •.

творчості І.Франка // Интернациональное и национальное-з подготовке будущего учителя. - Измаил» 1989. '-2 с.

Ь. Традиції I.Франка з дитячих оповіднжіях А.Головка. // Актуальні проблеми сучасного літературознавства та мовознавства. - К., 1991. -6с.. ■ ■