автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.08
диссертация на тему: Идея зла в общественном сознании: истоки и исторические формы

Полный текст автореферата диссертации по теме "Идея зла в общественном сознании: истоки и исторические формы"

Киїпвький університет імені Тараса Шевченка

(' 1 На празах рукопису

і — *4 ... ..V-

Хома Олег Ігорович

Щ £20.8

Ідея зла в суспільній свідомості; аитоки тя історичні <5оши

Спеціальність 17.00.09 - ісїорія та ?еорія культури

Автореферат дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук

Робота виконана в Київському університеті імені Тараса Шевченка Науковий керівник: доктор філософських наук, професор _ Горак Ганна Іванівна

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор _ Бистрицький Євген Костянтинович кандидат філософських наук, доцент Лосев Ігор Васильович '

Провідна установ»: Київський державний ійститут легкої промисловості

Захист хідбудеться * * _2,

1993р. ш васія

ні спвцівдізонаніЛ яченьї ради Д.О'і.бі.Об. при Київському універ тат? імені Тарясг, Шевченка аа адресо« 252001, ГСД-І м. Київ, вуя. Володииирси» 60, ауи. 233 ‘

З шісвртаціе'о иокия ознайомитися а науковій бібліотеці Київ сьхого уніворскгчі'і'у імені Тараса Шевченка. *

Лвторз^ера*' розіслано " " ¿¿гС£С1993р.

вчений сдп^агар Р'Ь

спеціадізовяної вченої ради

(Iі

..и

доц»Гусйв Валентин Іванович

з/тдльїіА шшгталт роботи

Ак'здідьність доел ідаення. Дана робота е спробор визначення онтологічного статусу зла, тобто надання цьому поняттю значення одніої з ф»гцдаментаяьних отруктур людського буття в цілому. Подібна задача виглядав актуальної) з огляду на певні явища сьогодення. їіойя 8jw про ситуація, коли дослідження зла пврц за все в предметом описи і отїо Гфоходить в кавах суто етичних контроверз. Але нессуодостатність, внутрішня необгрунтованість етичного дискурсу вмивгея певного підгрунтя, котра не може бути створене вле£но втн'-пглчи Езсобеыи. Будь-га 1 варіанти розв"язашщ опозиції ’добро-зло” ПОТрйбувТЬ попередньої вкоріненості В просторі відповідного онтологічного прооату і липо тдаї здобувають внутрішню цілісність.. Лвря, ні« мислити зло в етичному плані (як опозицію "добра" що потребує "розвінчання"), слід вирішити питання про фундаментальні підвалини присутності та відтворювакості цього феномену в історичному функціонуванні культур як систзи. У всякому разі етика тра-дкцйЯко розглядалося як інтегральна складова філософської доктри-за, п-ч "практична філософія", по зайиаеться доведенням загальній принципів до реальних життєвих колізій. Отже феномени, оо діють на етичному рівні, псві;нні мати ноперэдню загальнофілософську санкцію. •

Онтологія зла починається там, де закінчується етика, йдеться про пугсст, в якому зтпчнг. теорія стикається з непереборною неусу-ваніств зла з людського життя, котра не аваяае на етичні'інвективи. Етичні дистикції "добро - зло" виглядають в такоцу випадку значноз мірою умовкши, бо став помітним бо, як зазначали стародавні китайці, добро переходить в зло, прямота викривлюється. Етично ивпеэнена" в собі добро раптом фіксує у власних рисах риси свого ’’лукавого" візаві. Стає зрозумілим, що присутність зла в культурі і'9 обмезусться етичними "бантустанами", що до поняття має в собі . смисл значно ширший від смислу відповідного елементу "практичної філософії”. Що етичні образи зла - лише окремий випадок функціонуванні фундаментального механізму культури.

Онтологія зла діє в смисловому просторі системних характеристик культури. Подібний простір задас особливу предметність, на його арені діють не власне дискретні формоутворення культури - до лккх належать етичні '’добро" та "зла" але константи, притаманні будь-яї<ому з фсріюутворзнь. Зло на цьому рівні мас позаєтичний, v

системний характер. Тут не йде мова про "вбивство" чи "клятвопорушення", Тому розуміння зла в якості системної характеристики культури не,слід безпосередньо редуціювати до того к таки етичного контексту. Системна архітектоніка культури не підлягає етичному оцінюванню. Специфіка онтологічного запитування про зло не миє на меті розкрити якийсь новий, "більш високий" рівень його протиборства з "добром", Скоріше проблема стоїть так: про оо треба помислити пери, ніж підходити до самого формулювання етичної опозиції; яким є те предметне поле, котре трасується сіткою етичних координат. '

Ие провівши подібного дослідження вавко збагнути чим є етика в культурі. Етичне набував тоді рис-самоцінної сакральності і в решті реют виявляється не готовим осмислити перспективу власної наповненості злом. йгика передбачав жорстке розведення "доброчинності" та "вади”. Але, за відсутності онтологічного аналізу вцут-рішньокультурних засад відтворюваності "вади”, вказане розведення перетворюється на зашкарублий архаїзм, котрий постійно прагне рі-луної перемоги над злом і з методичною послідовністю впадав в роздач ііри спогляданні наслідків кожного такого "тріумфу".

- Оскільки різниця між етичним і онтологічним розумінням зла провадиться рідко, ці особливі аспекти, як правило, не виділяютьсі я» такі, що спричиняв необгрунтовані ототожнення. А, отже, актуальною видається проблема методологічного інструментарії} для дистинкція, по давно назріли.

Ступінь наукового опрацювання, проблеми. При написанні роботи авторові довелося торкнутися проблематики різних наукових дисциплін, як правило, досить широко висвітлюваної в літературі.

В першу чергу це стосується етичного підходу до дослідження зла. Вирішальну роль в цій сфері відіграє класична філософська -спадщина, де знайшли відображення всі вузлові пункти досліджувано! тематики, хоча слід зазначити, ¡по класичні філософські концепції за масштабами своїх підходів перевищують ті межі в трактовці зле, які пропонує етика. Очевидно, ио в історії філософії зло розглядалося з точки зору двох фундаментальних підходів.

До першого, який можна назвати меоністським, належить традиція, відзначена іменами Сократа, Платона, Арістотеля, Плот іна, Авіустіна, Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Аквіната, Лейбніца, Гегеля та багатьох інших. Прибічники цього напрямку за всіх розбіаносгей в деталях, однозначно розглядають зло кк иесубсшшіалькь утворек-

..ия, просту "нестачу блага”. До речі, в цьому я руслі спрямована й думка християнської філософії взагалі (конфесійні розбіжності тут на мають значення) - як офіційних богословів, так і філссофіл на кшталт Вол.Соловйова,; М.Бердяева, С.Франка, ін.

Другий підхід до зла молена назвати функціоналістським, виходячи з того, що на Поро терен і мають місце не лише спробі: визначення певної позитивної ролі зла (це зустрічається дутхз часто'і в иеоністів), але й надання злу субстанціального статусу, повноправно включення його в структуру універсуму поряд з іншими сут-нісниии утвореннями* зокрема - й добром. Цей підхід, якщо вважати на кількість представників, набагато менш поширений, ніж перший.. Тут моана назвати зороастрійську традицію, що сплинула свого часу на іудаїзм та на християнських еретиків (особливо 1-ї пол. 1-го . тис. н.е.), Старий Заповіт, а тякоя досократииів (зокрема Гераклі-і та та Емпедскш). Хотілося б такса зазначити в цьому зв"язку, йо сучасна філософія нестабільності І.Пригожина е певним - хоча б в інтенції - поверненням до космологічної трактовки зла досократи-ками на грунті останніх досягнень природознавства. В Середньовіччі та новоєвропейській історії ця традиція майже не поширюється в формі безпосередньо учень (ыашть місце лише поодинокі ідейні впливи на меоністські системи). В І9-му столітті функціоналізм переливає справжній ренесанс, пов"язаний з іменами К.Маркса (прогресизм якого все ж викликає певні проблеми з аутентичністю такої типології) та Ф.Ніцше. .

Сучасна література з цих питань не виходить за рідкісним виключенням за рамки класичних доробків з традиційною перевагою иеоністських тенденцій. В радянській філософії можна виділити праці Л.В.Волченко, Ф.А.Селіванова, А.А.Гусейнова, А.М.Каримського,

С.Б.Кримського, М.А.Малахова, В.Л.Фетісова, А.П.Скрипника, Ю.В.Со-гомонова, ін. ’

Серед представників сучасної зарубіжної філософії особливу увагу привертає розробка даної проблематики в творчості А.Глюкс-мана, Е.Жільсона, П.Рікьора, Х.Ортеги-і-Гвссетд, М.Хайдегера,

К.Ясперса та ін. ,

Особливою групою стоять прані, що репрезентують біологічний підхід до зла (біоетика), а також різноманітні напрямки психоаналізу (З.Фрсйд, Е.Фромч, К.-Г.Юнг, ік.). '

Взагалі ж, з точки зору автора, в принциповому осмисленні проблематики зла незаперечну пераість мають -ммо антична та серед-

ньовічна філософії, в межах; яких поставлені всі сутнісні акценти Сучасна а філософія намагається застосовувати класичні коистата-ції до практики сьогодення» формулюючи традиційні принципові позиції в близьких до слуху сучасників термінах.

Р тому розумінні зла*' «ке пропонується в даній дисертації, суттє.у роль відіграє трактовка деяких допоміжних понятть, першиї з-яких е поняття культурй, Останній часом у вітчизняній філософі відбувається широка дискусія про його сутність мів представникам; діяльнісиогр та онтологічного підходів. Перший знайшов своє відої раження в творах б.А.Балдера, Ьй.Боголюбооої, Ю.Н.Давидова Л.М.Кагана, І.С.Маркаряна, В.М.Мєжуеьа, В.Є.Толстих та ін. Аргументація другого викладена В.С.Біблером, С.К.Бистрицьким, В.П.Івг новим, С.Б.Кримським, С.В.Пролєевим та ін. Слід також відзначити специфічний напрямок розробки культури в межах інформаційно-семіс тичного (С.М.Лотман, Б.А.Успенський) та історико-аитропологічногс (І.П.Вейнберг, А.Я.Гуревич) підходів.

Стосовно тематики суспільної свідомості, суспільної ідеолог1 та психології слід вказати на класичні праці Ы.Вебера, К.Мангейма Х.Ортвги-і-Гассета, Ю.Хаббрмаса та багатьох інших. У вітчизняній філософії цими проблемами займались М.А.Барг, Г.І.Горак, Б.А.Грушин, А.К.Улєдов, В.І.Толстих, ін;

Особливо місце в дисертації посідає тема ментальностей як особливого механізму культури. Крім праць А.Я.Гранича, в нашій літературі до останнього часу майже но було публікацій з нього приводу. 11{о ж до класичних вже постановок "нових істориків", то можна назвати прізвища Ш.Добі, М.Вовеля, Н. Ле Гоф{щ, Р.Мандру.

. Проблема співвідношення виразиыого та невиразимого смислів культури і людської поняттевості знайма місце в працях Л.Вітген-штейна, Г.-Г.Гадамера, В.Гумбольдта, М.ХаЙдегера, М.іуко, Р.Яяоб-сона, ін., а у нас - В.В.Бібіхіна, В.В.Наліиова, Б.А.Ларахонсько-го, тартуської школи ссміотиків.’В меках цієї проблематики слід зазначити такок праці о теорії установки Ой.В.Бассін, В.Л.Какабд-дзе, Н.І.Сарджееладзе, Ш.И.Чхартаяеілі, А.І.Шзрозія, Д,Н.Узнадзе),

Власне історийо-культурна частина роботи спирається на творячий доробок С.С.Аверінцева, Л.М.Баткіна, М.И.Бахтіна, В.В.Бичком, А.Я.ГУревича, В.І.Клочкова, Ф.Б.ЯЖеЙпера, А.Ф.Лосева, Ж. Ла Гоффі Р.Цандру. .

Підсумовуючи, іюаніа сказати, ко проблеиатнка зла та механізмів функціонування культурної цілісності знайшла широке вковії-

лвннч а ОІ.ппаофоьіїій, культурологічній, семіотичній» лінгвістичній, психологічній літературі, Але велика значимість'вказаних там оимагаа подальших зусияяь, спрямованих на розширення поля пошуку засобів інкорпорування ада в агадачу цілісніоть.та розуміння його а середини цієї сфери, . ■ ’ .

Мата і завдану дисертації. 0 дисертації ставиться за мету розробити онтологію ада як такого механізму культури, котрий станови э би собой И9аід"емну та незбувну частину культурної цілісності. . ■ • 1 1 •

Для досягнення цього передбачається розв"язання таких задач:

- зідокремлення суто етичної проблематики від власно філософ-

сьгсої і визначення об"єкта дослідяень, який дав би змогу розглянути "зло” в потрібному ракурсі;1 . •

зображення ролі та місця нігіляційного механізму культури в загальній архітектоніці культури й встановлення зв"язку між цим механізмом та "злом"; і '

- конкретизація загальноонтологічного підходу й втілення Елісту феноиецу "зла" в категоріальний ряд "базисний смисл культури - ментальність - ідоя суспільної свідомості";

- інтерпретація за допомогою отриманого категоріального апарату реальної культурно-історичної динаміки картин світу;

. - визначення статусу ідей зла в сучасності пк закономірного наслідку гіриродньо-іоторичіїого плюсу трансформацій культура. ■

• . Теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідаення

окладас класична спадщина онтологічних концепцій зла (функціона-лістського напрямку) та праці сучасних дослідників з культурології, онтологічного розуміння теорії установки, семіотики, палеолсихоло-гії. Були критично пераосшісдені й використані в аналізі деякі полоаония теорії суспільної свідомості та історії ментальностей.

При осмисленні дослідницьких задач автор спирався на широке коло історико-культурник та історако-філософських пр?ШЬ, міфологічні та релігійні джерела, роботи з історії науки та з фундаментальної онтології.

Будучи свідоміш того, що виконання поставлених перед дисврта~ цією задач вимагає застосування багато в чому специфічної методології, автор намагався створити певний синтез шляхом введення онтологічного принципу в структуралістські методики. Міждисциплінарний в цілому-характер підходу грунтується на такому підборі матеріалу різних областей знання, який дао би можливість рідогірз-

зити присутність базисних смислів культури о смисловому полі ■. доктрин, ідеологій, уявлень тощо. На послідовне проведении вказаного принципу й працює обрана джерелознавча база.

Наукова новизна. Оскільки дослідженім зла можливе лише в межах або функціоналістської, або меоністської парадигми, то питання про наукову новизну в цій сфері полягає не в пошукові якогось третього шляху, що був би суцільно оригінальним. Новизна в розробці цієї проблематики має місге тільки за умови ¡вирішеній конкретних' завдань , поставлених традиційним розвитком вищеназваних загальних підходів. Іншими словами, за умови трансформації наявного стану проблеми в певну категоріальну конструкцію, що давала б змогу увійти в горизонт свідогюсті такт змістам, котрі б знімали апорійність завдяки зміні баченім. Тобто справа полягає в експлуатації прихованих можливостей, притаманих смисловому просторові парадигми.

Отке, новизна в дослідженні зла, з точки зору автора, може полягати в розробці особливої поняттєвості, котра давала б можливість створити, скажімо так, нетрадиційну архітектоніку традиційного підходу.

. Загальний зміст нього положення моке бути конкретизованим у наступних пунктах: .

’ • В £ИТОЛО£ІЧНОМ£ £03уМІНН^. ТОТОШШ 3. НІ£ІЛЯДІШШМ_ИЄХ£-

НІмюм_5<^ль;щри.

Де означає, що розрізнення "позитивної" (чи'"творчої") та •"негативної {чи "руйнівницької") нігіляції на загальнокультурному рівні втрачає сенс. Зло не може відсікатися від "позитивно орієнтованої нігіляції, в, отке, не постає як виключно "вороже", "позакуль-турне" чи "здатне бути подоланим" в межах культури. Зло с наслідком зіткнення системи основоположень культури з онтологічними умовами останньої• У вказаному розумінні воно пронизув собою все культурне киття і е однією к найїундаментальніиих характеристик будь-якого культурного феномену. ■

• Зло, нк Кого розуміє етика, е лише окремим явищем, допить кого? ретним, в загальному контексті внутрішньокультурної нігілчці'і. Онтологічно трактоване зло та зло етичне безумовно с спорідненими поняттями, але та специфіка, що робить зле "злим" - зневажання міри, руйнація сталого та впорядкованого і т.ін. - вимагає .чіткого розведення їх; як відповідно роду та виду.

2. Зага л ьн окультурїй й_стату£^ агт еман^е_в_систек^_визначень_

1 ндивіДУ §л ьно ї_с п.ідомо£т_і ’ чеде з, катего£іал^ний_ряд_"ба£И£-_ НИЙ СМИСЛ культу£и__-_менталЬИІСТЬ - _уієЯ_С£СПіЛЬНОї_ СВІДО-_

мості’Ч , - .... . . .. .. , '

Кожна дискретно-концептуальна трактовка зла. в лине наслідком функціонування культурного коду, котрий уможливлює трансформацію невнразимого смислового поля культури у власне ‘систему дискретних змістів. Форма постійної суперечності,' концептуального антагонізму, пзаєаовиключних трактовок зла навіть в цехах однієї культури в адекватно» формою втілення того єдиного базисного смислу, в якому відображується сутність нігіляційного механізму. Безпосередньо невнразимий базисний смисл пов"язується з дискретними смислами свідомості через опосередкування ментальності та. ідеї суспільної свідсмос-гі.

йіанатиона природа трансляції загальнокультурного статусу, зла передбачає скалу визначень "виразиме - невиразиме". Те, що і на рівні виразимого розпадається на систему взаємопротилежнлх визначень, з необхідністю коріниться в первинній невирззимій єдності. Обидва моменти - виразимого 'та невнразимого - присутні нерозривно пов"язаними в кожному локальному "розумінні" як узгодженість духу та букви, тексту та контексту і т.ін,

3. Зло на_р_іані ^онта л ьност_і пос_тае_пк _власно_інтеіщіональ;

' £ПДИ1 смислового^ядра куль^уди^ що__покладап межі^искрет-ного^смислоутворення^ ’

За умови розуміння культури як "всеобіґімаючого невидимого свредовиаа, в яке занурене суспільство", ментальність постає самим по собі впливом середовища на все, що ним середовищем "охоплюється". Вказаний вплив тотожний з тими рамками культурної відкритості, ¡50 завдають напрямок утворення уявлень. '

Отжо, зло, трактоване як особлива ментальність, не є якимось "неусвідояляваїгим пластом світобачешм". Швидше - пе певна присутність завади зовнішнього фону, "по контуру" нкого здобують можливість прокладатися різноманітні системи основоположень, "автома-ОТзаів свідомості" і т.ін. Ментальність зла в тим кордоном, за яким нввиразима цілісність базисного смислу культури розгортається

о безконечному розмаїтті артикульованих смислів. Ментальність зла завади лишється по той бік кордону невнразимого, через нагівність якого у&ояшївяєється координатний простір для створення дискретних СМКСЛ03!!Х конструкцій.

- в -

4. ІЖ'!_ЗЛи_Б_С’І!>''.П І£І.ЬИІЙ_ £»ІД0МОСТІ^Є_ЄЛЄМЄИТОИ__СИСТЄМИ_,.

. п ідтдммашщ кудьд^дної_сомо ідентичності.

ідой ала ц суспільній свідомості це - на відміну від менталітету - придатна до безпосередньої фіксації в чуттєвих та раціональних формах цілісна явленість базисного смислу. Визначена таким чином, • ідея зла акумулює в собі увесь можливий для даного конкрєтно-історич ного стану культури спектр трактувань злого, покладений межами ментального впливу, На терені ідеї суспільної свідомості кожен раціональний зміст нерозривно пов'язаний з відповідною йому чуттєвістю. Склалона з таких ідей, суспільна свідомість постає загальним механізмом захисту культурної само ідентичності завдяки тому, що подис безпосередній матеріал мислення та відчуванні, котрий несе на со'іі міру системи базисних смислів.

5. Ідеп_зл_а_слугуе нлючем_до £0 пум і пил. су ти ост і _с ¿гча с но_ї ЄВ£ОПе£СЬКОЇ_К^ЛЬТ£рИ - зіткненню Д Е10 Х_М ЄІ іта л і т ет ід, _ио набуло_закшденої. <^о_£ми ^^тт< і - іі и-кон [іл і кт^"^

Статус зла в конкретно-історичних типах культури е наслідком функціонування таких характеристик нк "відношення Абсолюту до суиого' "статус історії" та "спосіб теодицеї". Застосуванні) такої методики до матеріалу сучасної європейської культури дозволяє визначити її менталітет ак наслідок гіпостазованого зіткнення міфологічного та монотеїстичного менталітетів, котре не припиняється, а, навпаки, набував сталої фории "буття-лк-коіфіікту",

В цих умовах значення нігіляційного механізму зростає надзвичайно, нігіляція набуває нечуваних раніше масштабів. На поверхні культури цо створює ситуацію, коли кояне поколіннії ниво в "иІП паренім" й бачить на власному досвіді загибель сталих уявлень, зокреиа ?. Про 300, Саме тому в умовах внутрішнього конфлікту культури підноситься значений акценту не на иинучих формоутвореннях зла, а на онтологічних механізмах його присутності в культурі.

Структура роботи. Мета і задачі роботи визначили структуру дисертації, яко складається зі вступу, двох розділів, закінчення та списку літератури.

Аналіз зла нк онтологічного механізму культури вимагав створенім особливого інструментарію, котрий в змозі зафіксувати трансляцію загальнокультурних смислів, ио має еманатипну природу.- ^ Смислова присутність зла в культурі розглядається через тріаду “ідея суспільної свідомості - менталітет - базисний смисл культури", ііобудові вказаної категоріальної конструкції присвячено перший

розділ роботи. _

В другому розділі проводиться конкретизація загального розуміння зла пк культурного механізму через аналіз його статусу в різні епохи історії європейської культури. Автор відстоює думку, що-в кожній культурно-історичній цілісності в різному "матеріалі" та різним чином реалізується присутність Незмінно наявного нігіляцій-ного механізму, то детермінує необхідність тих чи іїепих етичних образів "зла". * •

Основний зміст роботи .

У вступ і розкривається доцільність і актуальність теми, окреслюється ступінь її вивченості, а такоя мета та завдання роботи. Описано, дяерелознавчу базу Дослідяення, викладено головні теоретичні та методичні принципи його виконання..Визначено можливість практичного застосування дисертації, і •

ЛегтЯ розділ - "Ідея зла як елемент, системи культури” -присвячений питання методології дослідяення зла як онтологічної складової культури. За синодом вирішуваних завдань розділ поділяється на дві частини. В перзі Я. шо отримала назву "Статус зла в цудьтурі", мова Ндо про загальну характеристику нігіляційного вцутріоньояультурного механізму та мотиви ототожнення останнього зі злом. Відйравіпш пунктом.аналізу слузить проведення принципово? , демаркації з етикою. Оскільки етика сприймається автором в традиційному розумінні "практичної філософії", то з цього випливають П певні міркування про специфіку етичного сприйняття зла. Вихідною інтенцією етичного дослідження о на просто позитивна "розробка проблеми’’, о саме пощук способу розвінчання "злого", виправдання ’істинних" яиттевих орієнтирів, проголошення "благого" ідеалу. Подібна спрянованість значною мірою наперед визначає і результати, і об"акт дослідяення..3-ю а етиці.з необхідністю постає акумуляціє» всіх негативних атрибутів, що на найвищому рівні узагальнення логічно завершується меоніетською доктрино» "зла - ніио". В отиці зло - чітко визначена і окреслена в реальних ознаках та деталях иогутия, але здатна бути подоланою, опозиція "добра", яка мас всіляко "витіснятися" зі світу. В сфері "практичної філософії" мабуть

і нз може буч ; інакше. Але автора цікавить та, шо монна сказати' про зло, коли осдадає нз піддавати априормому "розвінчання", а спробувати числити - за Горакліток - добрз й зло як одне, а світ -пк сповненая універсальної е^ергчтики, котра у хочпіий конкретний мсяент ОіПД^чшіо постає і яі; "дзЗрй", і як "яла". .Добро переходить ;1 рло» Але і><‘ля*е,печі-'я п:ГгсТ гзулоду у воіП повноті виходять оя

мекі етики, йотра планує бойові операції "наступу”* “оточення" т "знищення" злого. Зло онтологічно вкорінена в світі і не зводить до рівня пте, етичних уявлень. Сама сутність культури є свідченн про цю вкоріненість. ■

Культура розглядається автором як тотальний смисловий прост в якому- розгортаються можливі проекти бугтевої присутності лвдянз Присутність пя постав етс позипія-перед-св і той, ио спирається на певну'систему базисних смислів. Вказані базисні смисли не маш,ь дігея; ратного характеру, що давало б змогу їх дискурсивного схоплаї ня. Базисний смисл уноаливазре присутність всього, шо е присутній, як такого, як певного сущого, Це щось на зразок загальнокультурно "атаосфери", "духу часу", "всеохоплюючого, невидимого середовиаа, а яке занурене суспільство" (А.Я.Г^ревич). Базисний смисл не фіхс зїьсп "як такий", його концепт створюється лише як ретроспективна огляд загальної "спрямованості" сутого в культурі, т.зв. "культур ної відкритості". Тут мабуть доречною буде аналогія з "вианачешш Єдиного в неоплатонізмі через загальне осягнення смислової спргао-ваності світової еманації.

Базисішй смисл культури розгортається як сйстема культуриах формоутворень. Останні утримуються як налекні до спільного "контексту" сама наявністю невиразкшї енергії, що поєднує. Культура ісг,ус дот«, дохи зберігається можливість дії саме ау^енкічкого' • базпсно-скислсюго ядра, а отже - доїш будована останній еукугшіеї .формоуївор^а. здшпя ¡зберігатися серед колізій реальної буггсвої ситуації. Тоїзу запоруко» яитїсрості культури слугкть максимальна г.чучкість систем» базисних смислів, її здатність відповісти на * якомога кирцу амплітуду зиін. •

Сутність пристосування культурі до буттевої ситуації, тат* чином, полягас в тому, наскільки культура в змозі запропонувати ефективний »ох&ніза нігідящії оформлених установлінь, йо застаріли , я медах ау?«кї'і5чного синсяозого ядра. Тобто не зоеиішій вплав повинен руйнували обличчя культура, вд склалося, коли ссзджнііі судилося зберегтися. Наслідки зовнішнього імцульсу повинні буеп "організованими" з» допомогою легші ш^трішньої &ітівизс?£. Для того, щоб процес реакції на кризу не перейшов меж столового батщ культури, базис повинен мата в иаявііості ефективні засоби вміщування. .

Визначена вище вцутріїзни нігідяція но витікає на п«роїій»оиу місці. В'системі базиснмх смислів культури повний косгШ» існувати механізм, котрий би в екяедву необхідності сабезквчка ні-

гілпці». їаккье »еханізном а культурі с поусувана, поряд з жорстко» систендя порт, сфера неортодоксії, вномалыюстг. В культурі закладеш пеше внутрішнє дасерело нестабільності, суть котрого -п відтворенні альтернативи, в породженні різниці потенціалів мік нормальний та аномальний полюсами. Сфери неортодоксії •

не иояуть однозначно закріплюватися за тими чи іншими категоріям (формоутворень. Тут не діють внутріснь'оситуативні критерії шкали "мивони". Диерело нестабільності здатне проявлятися (і проявляється) в діяльності будь-якої а підсистем системного цілого культури. Це - своерідщ<8 резерв альтернативності. Здатність культури , створювати сфери неортодоксії с єдиним гарантои її гнучкості в бут-тевнх колізіях. .

Випенпведено з"псування функціональної призначеності нігіля-ційного ивханізцу культур» недостатнє в тону плані, що воно не проясітз проблеми се&іого походкення такого шзханізиу. З точки зору автора, світ культури являє собоп певну Ьбстракців універсального ііасзтвбу, по полягає в вириванні певної "ділянки" світу-в-собі о природный безпосередності,агркмусч!! атучігу основу - культурну позиціо, особливу систему базисних скнслів. За допомогою цієї системи відбувається розрізнення, відокремлення нового утворення від иоря стихій, со його сто*гувть. Отзе, ;гультура ян позиція-перед-свігой перодбачяе яіпстозхупання, подолання, хірургічну операція, цо проводиться на шінхЯ тканині безпосерадності. В цьоиу синелі ' культуру кожна розглядати в яаості негації природньої безпосередності ті - іігггстп словгіяі - руйніяницької активності, мо зішгауе пепнпй иедовершкяй стан. Це ногаціп е суттєво иеусуванои й рівиа>. значно И8від"сакої) від "творчих", "позитивних" сфер культури, яп, припустімо, вбивства атонічного чудовиська - від діяльності культурного героя 0 космогонічному міфові.

Отже, негацієа пронизані всі рівні культури, оскільки вони виступають засобами структурування, форпостаыи порядку. Отрицаний такну чином нігіляційиий імпульс створює необхідну динамічну напругу, здатність флуктуовоти, переходити норму, розвиваючи новий проект базионого сшіслу.

В такий спосіб зафіксований нігіляційний механізц культури і о зло. Подібне ототокнєіпія, на думку автора, серйозно обгрунтовується хоча б-парадоксам» отичтах снстеи. Навіть вкрай розведені "добро" та ".-»ло" демокструсть інколи цілковиту взаємозалежність та взаемопереплетаність. Навряд чи вдається сггроба довести необхідність 0СТПТ0ЧГ02 nopsvc.ru "аобра11 над "злса" і'через діалектичне

.загострення суперечності, накреслення шляху прогресивного сходження від "недовершеного" до "довершеного". Будь-який варіант "перемоги" над злом сам виявляється насиченим злом власної природи.

Отже етичне зло - лише кодифікація загальної культурної інтенції на иігіляцію сталого, котру й можна лише назвати злом як такий, ілтаз, те, що постає для нас іноді в якості "раптового" виникнення ,иа- в середовищі "доброго", слід розглядати як чергове спрацювання системних характеристик культури, котре не могло не відбутися.

В другій частині перлого' розділу - "Підхід до ідеї зла, застосований в даному дослідженні" - йдеться про безпосередній категоріальний каркас, котрий дав би змогу відобразити питому трансляцію смислу в культурі саме як трансляцію еманативну, таку, що "перебуває" й "охоплює собою". Потрібно подати певне розуміння інтерсуб"ектішких форы явленості зла та знайти їх зв"язок з системою базисних смислів. ,

Стартовш пунктом дослідження цівї проблеми автор вибирає категорію "ідея суспільної свідомості" (ІСС). Цей. вибір .обумовлено особливіш и’гсцеы вищеназваної категорії в традиції, во вивчала ■ "суспільну свідомість". Автора зацікавили ті ноиливості, цо їх відкривай застосування ІСС для характеристики кореляції загальних ідеологічних та психологічних феноменів, що тяпіють над суспільні«)-* т«і за сутністю людським життям. ІСС трактується автором як патшЙ і'деолого-психологічний синтез, цо виявляє риси "цілісного стацу" (тораін школи. Д.Н.Узнадзе). ІСС не в "думками, ео прийшли до нас с голову", "інформаціями”. Це цілісні стани, во дають заогу на лияо розуміти певний зміст, ояз й оточують останній психологічною за природою ауроя "впввнзнолгі”, кпрнродньості" і навіть відповідною емоційністю, За такого підходу ідея ела, що постає як ІСС, не лише "концепт'5, але й реальний шанс зобразити присутність, що впорядковує, культурної відкритості. Тіш самим ідея зла висуупае из й елементом "захисної сиуги" базисного смислу культури, будучи відзначеною атрибутами "незаперечності" їа "самоочевядності".

Світ ІСС будується згідно проекта культурної відкритасуі. Вказані ідеї вводять в свідомість людини зміст, котрий цілком не зводиться до свідоміетної іпостасі. Отже ІСС - своєрідний • "термінал" невиразимого в еираэинсьу, ланка, що'опооаредковуе.

Саме установочний харгк?лр ІСС спричиняє таке Її двоїсте становило, В сфері розглядувані« іяїК :<:ігкурсим;о шразиме, "знеішй* виступав

із узгодженості з прихованими архетітшн, до-розсудкоьоотнми, неявними критеріями иамоочеьидності, сталими стереотипами світосприйняття і т.ін. Поняттям ІСС фіксується сама момент взаемоско-ригоцаності виразимих та невиразимих смислів, що задають світо-' орієнтацію ладний,. '

Сукупність ІСС становить, певну цілісність, будучи дотеп*ф?я~ ванов смисловим ядром культури. Ця сукупність детермінується через наявність "самоочевидного", безпосередньо зрозумілого. Думка не . ■ мояа виходити за ці межі, вона діє лише в "просторі", що лишається поніж шми. Ті рамки обмеженості, що покладаються відкритіе?» ¡1 становлять таким чином само ідентичність культури, отримують в дисертації назву менталітету. Автор відстоює точку зору, що; менталітет не мояе бути феноменом, який знаходиться на‘одному рінні з "автоматизмом та звичкою свідомості", "неусвідомлюваною константо« світобачення" і т.п. традиційними предметами історії ментальностей. За цей рівень менталітет виводить хоча б його («визначуваний, 1 цапів інтуїтивний статус в рамках самих досліджень істориків ментальностей. Згаданий статус і не може бути визначений, бо ¿ідеться про дудо специфічний предмет. Менталітет - не сфера бвзсвідомих архетипів культури, латентних "картин світу", ио детермінують усвідомлювані змісти. Це - ті мезі культурної відкритості, зо визначають характер цілісної та взаємоскоригованої присутності системи .виразиме/невиразине, Отае^ менталітет не визначається "позитивно". На його присутність вказус фіксація певного цілісного, системного середовища, котре дає змогу утворитися явному, дискрет-'иоыу змістові. Менталітет - не сама по собі цілісність, а то, шо обмекув цілісність "іззовні", "охоплює", "огортуе" їх, про цю гн~ станцію вже не монна вести цову безпосередньо, як про ту ж таки неусвідомлювану "картину світу". Це сама по собі маніфестація невиразного базисного смислового пдра культури, котре власно слугує дяерелом фундаментального утримування культури в якості культури, позиції-перед-світом. Саме ось ця тріада ІСС - менталітет - базисний смисл культури, що розуміється не як певна "простррова" іерархі; а еманативна єдність, і виступає для автора моделлю трансляції будь-якого смислу, зокрема й смислу зла. Отзе збагнути зло в культурі ятг певний нігіляційний механізм автор намагатиметься в межах вкапаної категоріальної тріади. ІСС в цьому плані розгортається яй така, що потенційно доповнюється безконечно» кількістю резервних горизонтів. Завдяки механізмові культурної флуктуації вказані

горизонти можуть переходити в актуальний стан, висвічуючи в такий спосіб зміну базисно-смислових проектів. -

Застосуванням визначених вище категорій до аналізу безпосередніх форм історичної репрезентованості зла як онтологічної характеристики культури присвячено другий розділ роботу. Він мав назву "Зло в картинах світу". Даний етап дослідження полягаев такому ' аналізі історично-смислових, цілісностей європейської культури, котрий би засвідчив незмінність смислового місця зла (попри всі розбіжності тих чи інших трактувань) в загальній архітектоніці мен-і'алььих "прообразів". Поставлена мета вирішується шляхом введення в дію основних пунктів смислової спрямованості культури. Такими автор вважає відношення "абсолют - світово" та "історія", котра суть динамічне втілення взаємодії "абсолют - світог«и". Виразим і культурні смисли будуються на підвалинах попередньої визначеності -таких полюс ів'кульїури як "абсолют" та "світо-лад". Ці моменти становлять первинну систему відліку, що П е наслідком впливу ментальних рамок. Взаємодія вказаних полюсів розгортається як "історія", котра суть лише сукупність основних характеристик процесу-альності, створюваної взаємовідносинами вищевказаних смислових полюсів картини світу. .

Власне кажучи смислове місце ідеї зла тільки й існує у вигляді певного функціонального моменту взаємодії абсолюте та світо-ла-ду, котре інституціюється через "історію".

Отже, ідея зла в картині світу вказуватиме на конкретні форми присутності нігіляційіюго механізму. В цьому розумінні скориго-ваний зі "злом" "спосіб теодицеї", притаманий кожній з історично-смислових цілісностей, задає вищий альянс елементів картини світу, фактично постулюючи рівень "самоочевидного" та "само собою зрозумілого". В такий спосіб й було подано предмет, в якому реалізувалася мета дослідження: зло розглядати не як складову етичних опозицій, а як певний бік взаємодії "абсолюту" та "світогладу". Причому, всі ці моменти розглядаються як певні смислові "місця" в еманативноцу потоці трансляції базисного культурного смислу, визначенню котрої присвячено 1-й розділ дисертації. .

Виділено 4 етапи становлення європейської культури, причому в основу типологізації покладається спосіб відношення абсолюте до . світогляду як, з точки зору автора,, основний прояв ментального контексту. Ділком природньо, що "європейська" культура зовсім не означає замикання в географічних райках Європи, тому що Біблія, Авеста, Веди - все. це своєрідно увійшо в плоїь європейської

культури, зроочло можливим сама її поняття.

Перші дня етапи ~ "міфологічний пантеїзм" та "старолаповітно-іудейський монотеїзм" становлять два джерела подальшої геЦези європейської культури. Зло періоду міфопантеїзму, залучаючи сйди й етап розкладу, до якого належить, зокрема, античність, постає космічним, природнім феноменом, що служить не опозицією добра, а ледве це певною "речовиною" всесвіту. Здобувши найяскравіше втілення . в учаннях досократиків, ця точка зору поступово розмивається в більш пізні періоди античної історії. Старозавітна парадигма перздбачає, що дяерело зла характеризується трансцендентністю, всемогутністю та всеблагістю, вводячи зло як необхідну складову своїх повелінь ¡1 не залишаючи людині ніяких засобів, щоб збагнути до.кінця сам смисл бо'жествених дій. Обидві ці картини світу не орієнтовані на створення якоїсь особливої теодицеї, абсолюти в них "влаштовані" таким чином, по н<з дозволяють себе ані."викривати", ані "захищати".

■ Синтез іудейства та античності поррдив християнство з його „ специфічною картиною світу. Це лише на перший погляд видається, що ■ християнство "знімає" античність та "розвиває" обмеженість старо-заповітного світосприйняття, виступаючи торжеством іудейської парадигми нивого бога над уламками античних пантеонів. Християнський бог - ко бог Старого заповіту, бо антична культура внесла в цей пункт свої посмертні корективи. В християнстві постійно трапляються красномовні ознаки синтетичності: надто близькі до неоплатонізму, міркування про заплутано-ієрархічну природу божества, скульптурні чи графічні ¿ображснші__ не лише Христа, а й бога-отця, теологія, яку важко, а інколи й неможливо, відрізнити від філософії. Християнська культура саморозірвана в своїх основах, а її історія є історією поперемінного існування якоїсь однієї з взвємопротиложних тенденцій в якості домінанти. Християнське богослоп"я відчуває ' потребу в такій досить сумнівній "служниці", як філософія. І наслідки цього "найму", цілком наочні. Якшо результатом розвитку іудаїстської традиції став "Талмуд" з його екзгетичними інтенціпми, намаганням розкрити через ілюстрацію притчі слово Писання, то християнство, особливо в католицькій його формі, породжує "Суму теології", твір, де панує строга раціональна дискурсивність, а посилання на Біблію постійно меяують з посиланнями на "Метафізику”. Християнство віаз не в релігією живого бога, а християнська картина світу,'відповідно, такою, то утримує живого бога пк абсолют. Тому по бог, котрого мояна зобразити, розбили на певну кількість атрибутів і, як наслідок, осягнути о мотийах його діянь (всеблагість, всемогутність

тощо), піддати логічній перевірці на відповідність своєму ’’поняг зрештою - розіп"яти - це вже хто завгодно, тільки не головний герой Старого заповіту. Стародавні євреї також визнавали свого бон грізним, милостивим чи всеосягаючим. Але тому, що так написано в Торі, в не через те, що ці "атрибути" випливають з аналізу "прі роди" божества. Християнство суть серединна позиція десь поміж Афінами та Єрусалимом, що перебував в постійній боротьбі з собою, роуфіїваячись серед живих відблисків божественої неосяжності та страху і впорядкованою гармонійною структурою - спокусою Логосу.

Аатор вважає за припустиме характеризувати як суто христішнс картину світу середньовіччя, маючи на увазі визрівання власної форми внутрішньо: саморозірваності культури. Середньовіччя дає приклад несталості цієї форми, непереплавленості вихідних парадиг в новий самостійний моноліт. Християнство власне й можливе як феномен перехідної, синкретичної епохи, виникнувши в період мабуть найбільшої ідейної смути, якої зазнало людство.

Статус зла в розглядуваній картині світу теж несе на собі відбитки загальної с&іюрозірваності. Зло, за аналогією зі Старим заповітом видасться суттєвою рисо» провнденційного проекту. Та поряд ьс-тупое в дію не менш могутній мотив "зла-ніщо", котрий коріниться ь ішаїоністській традиції. Християнство намагається узго диїи ці неузгздлувані моменти створюючи теодицея, класйчнов иодед. й;ої іш:на визнати підхід Яейбніца.

Осноені пункти лейбніцівського боговиправдання:

І. Розподіл бонественої особистості на чітко диференційовані 'інстанції розучу та волі.

: ' 2.' Постулювання класу вічних істин, котрі бог не тільки не

може 'змінити, але якими він зобоз"пзаний керуватися..

3. Проголошення людської спроможності' осягати ці істини і -як наслідок - з необхіднішій судити про бога.

4. Виправдання зла як необхідної складової частини існуючого сзітоладу, котрий е нелідвлєский богові.

Вказаний підхід висвітлює фундаментальну еклоктшгу хриатяи~ ства. Теодицея як старозаповітне взяття богом відповідальності на себе, як проголошений неспроможності людини осягнути деякі питання, може лише постулюватися християнством як данина традиції, Насправді присутня тенденція до доведення, до вирішення парадоксі* буття живого бора за допомого» раціонального Логосу. Та більа, ніж неможливо раціонально оскинути існування зла перед лицем все-

могутнього та всеблагого бога. Але, за наявності імперативу обов"я:'. нового розв'язання проблеми, а християнській картині світу обов'язково відбуваються, видавання фактичної невдачі дискурсу за питому переконливу відповідь, Ситуація саме такої "прихованої ж'цоіі-; ніс ості" (Кант) й е символом'спустошення християнства, котре було приреченім на неї через неможливість роза"язати теодицбйні проблеми анонсованими методами. Не&дачі міркувань окремих мислителів - т.ї лша символи загальної ментальної спрямованості на вказану нззадчу, невдачі як буттевого проекту. .

Тому адекватной формой культурно-історичної ціліснос?і, :ы таки виникла з християнства, діставши адекватної сталої форми, с картина світу, де абсолютом служить порожнеча у вигляді безформної енергетики, чистої сфери безобразності, котра породжує формог утворення світу. Новий абсолют епохи, ио зазнала "смерті бога", і передбачає не розчинення з череді космічних циклів і не сотворіш» з нічого, але певний порожній простір саносозидання, що заохочує творчі сили, та, натомість, полящав без сакрального захисту. В таких умовах зло отрюїуе тенденцію до фіксації но лише "по цей", але Я "по той" бік його опозиції з добром..Ідеологічні намагання падати "впорядковану" форму сприйняття зокрема (І добра та зла доповнюється амбівалентністю ментальної пороянечі. Можливо саме це сучасно, нечуване в інші епохи, аморфне уявлення про меяі зла найбільш відповідає сутності нігіляційного механізму культури.

, Слід зауважити, ио аналіз 4-х виценаведених типів культурно-історичних цітакзстей провадився не з метою власн0£0_ зображення їх сутності, та їм прятаманого статусу зла. Мотивація була ітгою -зобразити чергову фо^у, в яку відливається присутність загальнокультурного нігіляційного механізму. 3. проведеного дослідження робиться висновок: на протязі розвитку європейської культури мали місце інколи несхолі поміа собою форми явлецості одного й того я зуісту. Системна якість внутрішньокультурної нігіяяції зберігає себе в різних констеляціях формоутворень, а ідап зла в когзну з епох слуяить квінтесенцією вираження цієї системності.

В закінченні автор окреслює проблеми, дослідження котрих, виходячи за рзмки теми дисертації, видавалося й плідним: "культура як позиіЦя-паред-світом": загальне поняття та етио-суб"єктна співвіднесеність"; "нігідяційний механізм як складова будь-якого типу систем", "поняття "буттавої ситуації"\■"особистість в сфері дії нігіляційного изханівг.зу’1*, "трагічна чосн£гт:>" і філософія ^

ХХ-го сторіччя - проблема благого ідеалу"; "онтологічна природа норми - чому не все дозволено, коли бога нема". Подане в дисертації трактування системності культури та зла в якості нігіляційно-го механізму може бути методологічним джерелом одного З МОЖЛИВИХ ’ варіантів вирішення цих питань.

Список друкованих праць автора по темі дисертації

1. "Человек и история: генезис представлений" //"Философские

исследования", Киев, КГУ, 1990 - 0,5 д.а, . .

2. "Космічний характер зла та добра в ученнях досократиків" // "Проблеми філософії", вип.92, Київ, "Либідь",.І992. - 0,5 д.а.

3. "Поняття менталітету та деякі проблеми викладання гуманітарних дисциплін" // "Тези доповідей респ.науково-методичної конференції "Проблеми гуманізації технічної освіти", Вінниця, 1992.

4..'Ментальні основоположення культури і статус зла" //'ї'уманізи. Людина. Культура.: Тези доповідей людинознавчих філософських читань", Дрогобич, 1992.

Бак.№25. Тир.60 3K3V Печать ойсетнан. Подписано в печать 05.II.93г.

Хц. цоссв 97. СКТБ "Цодуль"