автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.13
диссертация на тему: Комическое в английской социально-философской фантастике XX в. (культурологический аспект).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Комическое в английской социально-философской фантастике XX в. (культурологический аспект)."

Харківський державний університет

-------------------------------На правах рукопису

Г0Л03УБ0В Олександр Вячеславович

Конічне в англійській соціально-філософській фантастиці XX от. (культурологічний аспект)

09.00 .О^- Філософська антропологія і філософія . культури

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандитата філософських наук

Харків - 1996

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному університеті

Науковий керівник: доктор філологічних наук, академік ВШ АН України, професор МІХІЛЬОВ Олександр Дмитрович

Офіційні опоненти: -

Д'яченко Микола Васильович доктор філософських наук, професор Іоненко Ірина Романівна

кандидат філософських наук- - п і

Провідна установа

Харківський педагогічний університет

... ї Ради Д.02.02.19

при Харківському державному університеті /310077, м. Харків, пл. Свободи 4, ауд. 3-83/

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету за адресою: 310077, м. Харків, пл. Свободи 4, 7 пов.

1996 року о

годині

Автореферат розісланий "

2^1996 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої Ради

» Мороэко Л. Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теми дослідження. В XX сторіччі комічне

відіграє все більш__ помітну____роль—в свідомості—сучасної

людини, аджеж навіть найтрагічніші події доби сприймаються часто з комічного боку. X. Ортега-і-Гасет писав, що мистецтво XX сторіччя "насичено комізмом, який простягається від відвертої клоунади до ледь помітного іронічного підморгування, але ніколи не зникає зовсім"1 Сміхове начало панує в художній культурі, але під впливом певних обставин соціокультурного характеру воно зазнає значних змін, і насамперед це стосується проникнення фарсового та трагічного елемента в естетику комічного, набуття деякими категоріями комічного нового для них змісту. Комічне тепер частіше характеризується не як особлива жанрова форма,- а як властивість світосприйняття. В такій ситуації є актуальним дослідження сміхового начала в тих формах розумової, творчої діяльності людини, які найбільшого мірою характеризують сучасний етап її духовного і соціального життя та перспективи на майбутнє. Одним з найважливіших явищ в цьому плані є фантастика, що заявила про себе як визначний соціокультурний феномен, і можливо, тільки тепер, в кінці цілого сторіччя свого бурхливого розвитку, може бути предметом повноцінного та об’єктивного аналізу. Природний зв’язок між поняттями комічного і фантастичного зумовлений також тим, що в первинній основі як першого, так і другого явища лежить елемент гри.

Актуальність дослідження полягає в тому, що саме в соціально-філософській фантастиці комічне і гра з часом та

Ортегт-и-Гвсоег. Зскпоп. Фивософва культури. - М.: Исхуссяо, 1991. - С. 257.

і -

простором, гра в перевтілення, гра зі змістом підпорядковані постановці і вирішенню найважливіших проблем людського соціуму, причому для нас відправною точкою є не науковість фантастики, а спрямованість на загальнолюдську проблематику та філософська насиченість твору.

Отже, як англійська соціально-філософська фантастика останнього соліття в цілому, взята під цим кутом зору, так і ціла низка досі невідомих нам творів англійської фантастики, що були перекладені на українську та російську мови протягом кількох останніх років (маються на увазі насамперед так звані антиутопії), потребують свого осмислення та включення у більш широкий соціокультурний контекст.

Ступень наукової розробки проблеми. Проблема комічного саме в англійскій соціально-філософській фантастиці XX ст. досі не ставилась, хоча естетика комічного, а також її художня специфіка розглядались в численних монографіях, статтях, навчальних посібниках (Ю. Ворєв, В. Пропп, Д. Ніколаєв, 0. Міхільов, Т. Любімова, С. Голубков; М. Чарні, М. Гуревич, Р. Хенкель, Н. Шефлер, Н. Нокс, О. Лангхольм, Р. Сальгадо та ін.) . Окремим формам комічного присвячені праці Ю. Манна, Д. Ніколаєва, Ю. Степника, В. Фройнда, Д. Нерста, Л. Хатчеона, В. Кайзера, Д. Мюке, В. Стейтса та ін. Багато досліджень присвячено комічному в національних європейських літературах XX ст., зокрема англійській (М. Мендельсон, І. Левідова, Н. Міхальська, Т. Мотильова, І. Івашова, О. Зверев, І. Киенко? М. Бредбері, П. Бо та ін.). Часто комічне розглядається з лінгвистичної точки зору <Г. Почепцов, А. Щербина, П. Коржева, Л. Азарова, Ф. Робінсон,

Л. Сеттерфілд та ін.). Сміхова культура, філософія та міфологія сміху, а також соціокультурний аспект сміху були досліджен і - в працях М. Бахтіна, В V Карасева, Л. Баткі на, Дж. Макфеддена, В. Макколма, Р. Пірса, М. Чарні та ін.

Спектр питань, що вирішує фантастика, також неодноразово був предметом розгляду <Є. Брандіс, В. Дмітрієвський, Ю. Кагарлицький, Т. Чернишова, Г. Гуревич, В. Гаков, В.- Чалікова, О. Осігіов; Л. Картер, Н. Фрай, Дж. Кеннард, Ф. Марцин, Д. Сувін, К. Уілсон та ін.). Соціокультурний підхід до фантастики є властивим для 0. Левіна, В. Ринкевича, 0. Лукіна, С. Копелева, а також для більшості зарубіжних вчених. Утопічному мисленню присвячено роботи А. Мортона, К. Кумара, К. Мангейма, Р; Труссона, Дж. Вудкока, Г. Бушара, М. Вернері та ін. В вітчизняному літературознавстві цією проблемою займались

І. Роднянська, Р. Гальцева, В. Новіков, Т. Чернишова, Г. Шахназаров, В. Чалікова, М. Борецький та ін. Але саме комічне начало в фантастиці стає предметом аналізу тільки у деяких дослідників - А. Мортона (в класичній утопії), Т. Тільтена (в "космічній сатирі").

Віддаючи належне науковому та практичному значенню робот цих вчених, завдяки яким визначився інтерес до проблем, пов'язаних з естетичною спеціфікою як комічного, так і фантастичного, умовного, нереального, їх соціально-ідеологічною ролью, ми повинні зазаначити, що найменш дослідженим залишається питання сприйняття та функціонування комічного в соціокультурному контексті XX ст. Особливо це стосується фантастики. Абсолютизація сатири у вітчизняному літературознавстві призводила до того, що всі інші категорії комічного, як правило, ті, що

набули особливого значення в літературі нашого сторіччя, становились їй підпорядкованими, що не завжди робило можливим комплексний підхід до тієї чи іншої проблеми.

Стосовно соціально-філософської фантастики, то саме тут може використовуватись багатий спектр можливостей комічного, пов'язаний насамперед з іронією, пародією, гротеском, що можуть мати як гостросатиричне, так і гумористичне забарвлення. Об'єктом насмішки при цьому найчастіше стають негативні явища в соціальному та культурному житті людини, в її внутрішньому світі і в стосунках з іншими людьми, які для досягнення комічного ефекту фантаст може гіперболізувати практично без обмежень.

Оскільки фантастика генетично і протягом всього свого розвитку тісно пов'язана з утопічним мисленням, то сміх у XX ст. виникає і над негативним в самій утопії, що породжує так звані сатиричні утопії, або антиутопії. Цей жанр фантастики є предметом аналізу в багатьох статтях (Р. Гальцева, І. Роднянська, А. Ніколаєвська, В. Новіков, Г. Шахназаров, 0. Білько, І. Борецький, А. Малецька та ін.), але даний в них аналіз не можна назвати вичерпним, бо, по-перше, в більшості випадків антиутопії не включені в англійську сатирико-фантастичну традицію, в загальний потік фантастики XX ст., по-друге, критична спрямованість цих творів часто зведена до карикатури на радянський тоталітаризм, хоча це не завжди виправдано.

Пригноблене становище людини в антиутопічному суспільстві визначено досить ретельно, але меншою мірою проаналізовано сатиричний намір авторів, спрямований саме на викривальний, сміховий ефект, на виклик усмішки, хоча

«

іноді і з гіркотою. Не дослідженим є також и місце карнавальної, ігрової традиції як в антиутопії, так і в фантастиці як соціокультурному феномені в цілому.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає в з'ясуванні основного змісту естетичної категорії комічного в англійській соціально-філософській фантастиці XX ст. в культурологічному аспекті. Для досягнення цієї

мети дисертант вважає необхідним висунути і вирішити в процесі дослідження низку конкретних завдань:

- виявлення філософсько-естетичної функції комічного в жанрі фантастики;

- дослідження загальних закономірностей комічного в англійській соціально-філософській літературі XX ст. і соціокультурної обумовленості його сприйняття та функціонування;

- аналіз конкретних форм комічного та їх еволюції на

прикладі окремих творів Г. Уелса, Г. X. Честертона, 0. Гакслі, Дж. Орвела, У. Голдінга, Дж. Уіндема, Дж.

Балларда, В. Олдісса, Д. Мак-Інтоша, Ф. Хойла, П. Галліко, А. Кларка.

Характеристика методології дослідження. Як методологія використовуються соціокультурний, а також історико-літературний та типолого-порівняльний підходи до проблеми. Основою дослідження стали ідеї та висновки, що містяться в працях М. Бахтіна, Т. Любімової, Д. Ельконіна, Й.

Гейзінги, А. Лосева, А. Вергсона, В. Дземідока, Г.

Морсона, а також філософсько-культурологічні,

літературознавчі дослідження інших вітчізняних і зарубіжних вчених, що звертаються до аналізу даної

проблеми. Предметом дослідження є окремі твори

вищезгаданих представників англійської фантастики XX сторіччя. Об'єкт дослідження - філософсько-естетичний та культурологічний аспект створення і сприйняття сміхового ефекту у цих авторів, конкретні форми вияву комічного та їх еволюція.

Наукова новизна дослідження визначається характером поставленої проблеми та підходом до її вирішення. На противагу ігноруванню сміхового начала в англійській фантастиці XX ст. в дисертації пропонується підхід до соціально-філософської фантастики як визначного соціокультурного феномена, в якому комічне є цілком органічним елементом. На захист виносяться положення, що містять наукову новизну:

- гра є одним з формотворчих засад як комічного, так і фантастичного; ігровий елемент містять як карнавальний сміх Рабле, так і утопія Телемського абатства; зв'язок фантастики і утопічного мислення простежується протягом сторічь, і весь цей час комічне є наявним в утопічному жанрі; частіше всього це іронія, пародія, в основі яких лежить гра зі змістом;

- центральним напрямком в англійській фантастиці XX ст. є саме соціально-філософська фантастика, яка вирішує проблеми, що стосуються загальнолюдського соціуму, і вирішує їх на високому філософському рівні, незалежно від зв'язку з науковими гипотезами; саме ця галузь фантастики найтісніше пов'язана з утопічним мисленням, що обумовлює, зокрема, і використання схожих засобів комічного; поширюється пародійне начало, гра з підтекстом;

- коли пародія спрямовується на саму утопію, то виникає жанр так званої антиутопії, тісно пов'язаної, однак, з

утопічною традицією, неможливої без неї; нечіткий характер вона ще має у Г. Уелса, однак остаточно оформлюється _в

— творчості^ ОГ^Гакслі та Дж. Орвела: тут переважна форма

комічного - гротеск, що дозволяє широко використовувати гру на фантастичних поєднаннях, на контрастах світла та тіні, балансуванні на межі можливого і неможливого; ножна сказати, що тут джерелом комічного є кілька складових, серед яких і невідповідність ідеалу, що був зображений утопістами, уподібнення живої людини мертвому механізмові, і почуття жаху цієї людини перед тоталітарною машиною; комічне набуває тут певних ознак трагічного:

- людина в англійській соціально-філософській фантастиці часто потрапляє в кумедні, або, навпаки, трагікомічні ситуації, внаслідок чого вона може викликати як сміх, так і огиду, перетворюватися на блазня або маріонетку; частіше всього це так званий "антигерой", знайомий нам по нефантастичним творам відомих англійських письменників XX ст.; людина стає не суб'єктом культури і суб'єктом гри, а іграшкою в руках ворожих сил.

Елементи новизни представлені також в аналізі творчості як відомих фантастів Г. Уелса, Дж. Уіндема, У. Голдінга, так і зовсім не розглянутих відчизняною наукою Г. Честертона (за винятком детективних оповідань), Д. Балларда, Б. Олдісса.

Теоретичне і практичне значення. Дана праця дає основу для відпрацювання підходів для подальшого дослідження естетики комічного в англійській^ і, ширше, світовій фантастиці в культурологічному аспекті. Матеріали дисертації можуть бути використані в розробці проблем гри в фантастиці, проблем співвідношення фантастики і

утопічного мислення, проблем людини в філософії, при культурологічному аналізі мистецтва та людини, а його результати в учбовому процесі в курсах: філософії,

зарубіжної і світової літератури, при читанні спецкурсу по філософії культури в темі "Утопічне мислення в XX сторіччі", "Людина в системі культури", з естетики в темі "Естетика комічного в XX сторіччі".

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження викладені автором в 7 публікаціях, а також доповідались на декількох наукових і науково-практичних конференціях: "Литературное и философское наследие

Вольтера и современность" (Харків, 1994); "Мова, культура, література та філософія Франції. Досвід вищої школи України та інших країн СНД” (Дніпропетровськ, 1994; Дніпропетровськ, 1995); "Франція та Україна. Науково-практичний досвід у. контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 1996); "Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе. Проблемы теоретической и исторической поэтики" (Гродно, 1996). Крім того, основні проблеми дисертації обговорювались на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Харьківського державного університету.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, двох розділів (кожний розділ з двох параграфів), висновку та бібліографії.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі дається обгрунтування актуальності теми дисертаційного дослідження, міра наукової розробки проблеми, визначено мету та завдання, методологічну основу

роботи, представлено наукове і практичне значення

дисертації.

Перший_______розділ,_____який_____називаєт ь ся____"Ірон Ічне

світосприйняття в англійській соціально-філософській фантастиці XX ст."г присвячено аналізу іронічного

світосприйняття людини XX століття, тієї палітри сміхових барв, джерела яких певного мірою лежать в грі, карнавалі, маскараді,, але яким в літературі XX сторіччя, як правило, надана критична функція. Іронія по відношенню до себе і до інших людей, до суспільства, до якихось ідеалів є найбільш загальною характеристикою скептичного настрою

людини нашої доби. Крім того, такі різновиди комічного, як пародія і навіть гротеск, розглядаються інколи як міра вияву іронії. І всі ці форми, особливо коли вони посилені ефектом умовності, фантастичності, залишають свій зв'язок зі грою.

В § 1 першого розділу розглядається питання про

співвідношення таких пов'язаних між собою понять, як фантастика, утопія, гра, що є важливим для всього дослідження. їх спільне джерело значною мірою знаходиться в народній міфотворчості, в карнавалізованому сміхові. Ігрову, карнавалізовану природу мають і комічне (від давньогрецького "комос" - весела юрба переряджених), і трагічне (діонісійський культ). Але комічному більшого мірою притаманні здатність до перевтілення, властивість ховатися під будь-яким обличчям, гра на фантастичних поєднаннях якихось явищ, речей або їх ознак. При цьому ми зовсім не відступаємо від того визначення комічного, яке було дано у вступі, - невідповідність та відхилення від норми. Ми звертаємося до генетичних джерел комічного лише

для того, щоб краще зрозуміти його еволюцію, ті метаморфози, які відбуваються з комічним в літературі XX сторіччя. Сам ефект сміху, безумовно, виникає із невідповідності явища його внутрішній суті чи відхилення від певної норми, ідеалу і т. ін., але естетика комічного в мистецтві, літературі орієнтована саме на гру з цим змістом, тим підтекстом, який обов'язково повинен бути в свідомості, читача, глядача тощо. Комічне з самого початку в різних своїх виявленнях проникає в фантастико-утопічний жанр. Частіше всього це іронія, пародія, але буває, що ті чи інші явища, речі, ознаки виступають перед нами в смішному, навіть карикатурному вигляді супроти волі автора, в силу того, що змінилась ціннісна орієнтація

людини, відповідний соціокультурний фон. Гумористичний тон може виникати, наприклад, в жанрі фантастичних подорожів, при розповіді про якісь дивовижні речі, а прикладом

сатиричної утопії може служити фантастика Дж. Свіфта. Тут все набуває пародійного, навіть гротескового характеру. Свіфт використовує при цьому, зокрема, гру на

співвідношенні фантастичних чисел та розмірів.

Ще більш очевидною уявляється дисертанту ігрова сторона фантастики Г. X. Честертона, але тут фантастика близька до карнавальних традицій, до атмосфери справжньої гри, буфонадності, жартівливості, в якій блазнями виявляються звичайні "нормальні" в загальноприйнятому сенсі люди, а ті, що сприймаються ними як блазні або дурні, в свого

чергу, здається, є ближчими до реальності, переживають її зі всією щирістю та повнотою почуттів, не дозволяють остаточно загинути душі в людині. Такими є раблезіанські за духом герої честертоновських творів. Під владою блазня

опиняється Лондон в романі "Наполеон з Ноттінг-Хілла", але біда в. тому, що Адам Вейн веде цю гру серйозно, і жарт набуває трагікомічного характеру. Тут же ми спостерігаємо і посилення сатиричного начала.

Міфологічну, притчеву модель використовує і Дж. Орвел в своїй сатиричній повісті "Ферма тварин", наповнюючи казкову форму актуальним змістом. Але саме в силу того, що він спирався на первинні механізми сприйняття образів тваринного світу, його твір зміг отримати алегоричний та символічний зміст.

В §2 першого розділу дисертант розглядає, як міфотворчість поєднується з науково-фантастичним елементом в творчості Г. Уелса і які форми у зв’язку з цим приймає комічне. Якщо в утопіях Т. Мора, Ф. Рабле, Д. Свіфта, з яких веде свій початок фантастика, іронічний ефект будується на грі з читачем у достовірність того, що описується, на "ефекті несподіваності”, то в соціально-фантастичних романах Уелса ці іронічність та пародіювання спрямовані іноді і на саму утопічну думку, навіть

фантастичний міф приймає у Уелса іронічну форму.

Письменник вперше збагатив утопію значним науково-фантастичним змістом, одночасно надавши своїм ідеям художньої переконливості. Його фантастичні припущення використовуються для постановки і вирішення серйозних соціально-філософських проблем. Разом з тим герої його романів часто потрапляють в смішні, неподобні ситуації, їх дії та вчинки сприймаються з іронією читачем, іноді ними самими. Причому ця іронія може бути ситуаційна та мовна. В фантастиці XX сторіччя частіше зустрічається перша, коли людина поставлена в комічну ситуацію в результаті

обігравання переміщення у часі та просторі. В цьому випадку в обличчі того чи іншого неземного народу, чи то морлоки або селеніти, того чи іншого явища, незвичайного на перший погляд та незвичного для читача початку століття, у відверто перебільшеному чи, навпаки, ретельно завуальованому вигляді виступають ті чи інші сторони, явища, характери сучасної цивілізації, обігрується певний соціокультурний контекст. При цьому не завжди можна визначити ставлення самого Уелса до того чи іншого явища або персонажа, частіше воно подвійне, амбівалентне. Часто зображення у нього приймає гумористичний характер.

В дисертації просліджені ті теми Уелса, які були сприйняті іншими англійськими фантастами. Це і мотив гри з часом, і іронізування над такими сторонами людського суспільства, як схильність до війни та самовинищення. В творах Дж. Уіндема, В. Олдісса, Ф. Хойла ця проблема сприймається в більш широкому аспекті - як нездатність людей до взаєморозуміння, до справжнього спілкування. В фантастичній повісті "Надзвичайний посол" У. Голдінг іронізує над неспроможністю людей позбутися своїх дрібних інтересів і звичних уявлень заради нововведень, що можуть змінити на краще життя всього людства. Про це ж свідчить роман Дж. Уіндема "Історія з лишайником". Людина не готова прийняти навіть антигерон,- що забезпечує довге та безхворобне життя, її більше задовольняє короткочасна боротьба за існування та смерть, однакова для всіх. Спадкоємцями певних традицій Уелса також уявляються Д. Крістофер, Д. Мак-Інтош та інші фантасти.

Другий розділ дисертації, який носить назву "Своєрідність гротеску ' в англійській соціально-

філософській фантастиці XX сторіччя", присвячений тому прояву комічного, який в найбільшій мірі відбивав прош^кнення елементів трагічного в естетику комічного, а саме гротеску. Б §1 другого розділу дисертантом доводиться, що герой літератури XX сторіччя часто почуває себе одночасно жертвою та блазнем. Він же є комедіантом, причому комедіантом невдалим, трагічним. Сприйняття себе як героя трагікомічного фарсового спектакля характеризує проникнення трагізму в естетику комічного в мистецтві, літературі. Це породжує естетику абсурду, різкі контрасти та взаємопереходи комічного і трагічного при зображенні людей та світу в англійській соціально-філософській фантастиці XX ст. Механістичність, секуляризм мислення людини призводять до того, що вона відчуває себе не просто трагічним комедіантом, а маріонеткою в чужому спектаклі. Це почуття, з точки зору дисертанта, з найбільшою повнотою відбиває гротеск. Гротескове сприйняття є характерним для сатиричного бачення світу, що відчувається і в фантастиці XX ст.

Інший важливий момент, відмічений дисертантом, - це зміна розповідної (наративної) точки зору. Якщо мандрівник в класичних утопіях є стороннім спостерігачем життя утопійців, то в соціально-філософській фантастиці XX ст. утопія найчастіше показана очами одного з її мешканців, її жертви-блазня, загострене екзистенціальне почуття якого дозволяє йому побачити в оточуючому світі те, що є ворожим особистості, та передати це в комічному вигляді. В той же час автор своїм авторським словом, побудовою фрази або ситуації створює в жанрі так званої антиутопії яскраво виражений сатиричний ефект, йле і сам центральний персонаж

не є позитивним героєм в звичайному сенсі цього слова, його наівність і водночас нездатність бути до кінця послідовним викликають сміх не тільки у мешканців "дивовижного нового світу", але часто і у читача. Такий герой викликає одночасно симпатію, жаль, співчуття, усмішку.

Звертається увага і на те, що, як класичні утопії, починаючи ,э Платона, несли в собі зерно власного заперечення, так і Уелс, один з головних провідників утопічної думки в англійській науковій фантастиці XX ст., одночасно є автором однієї з перших антиутопій ..Прокинувся". В цьому фантастичному романі безглузде, неприродне, гротескне явище в основному має типове для Уелса матеріально-тілесне вираження, як і в романах "Машина Часу", "Острів доктора Моро", "Перші люди на Місяці". Його сатира нерідко досягає критичної відмітки, але ще частіше її направленість важко визначити однозначно. Сам Уелс, безумовно, відчув на собі вплив сатири Свіфта та Ватлера, але не перейняв їх дошкульності. Це не завадило йому, в свою чергу, вплинути на творчість тих фантастів, які використовували сатиричні засоби в своїй фантастиці. Проте це в основному стосується іронії та пародії, про що дисертант більш докладно казав раніше.

В фантастичному романі Е. М. Форстера "Машина зупиняється" гротеск набуває нових рис порівняльно з уелсовськім комізмом. Гротескність тут створюється не за рахунок тілесного, матеріального зображення, а за рахунок саме соціокультурного контексту, в якому те чи інше слово, поняття, як би намагаючись зруйнувати наше уявлення про них, впливають на наше не прийняття того світу, в якому

іб

таке слововживання є звичним, викликають насмішку, хоча,

можливо, і поєднану з відразою. _________________________ ______

. Саме иго лінію продовжує в своїх фантастичних романах "Дивовижний новий світ" і "Мавпа та суть" творець "роману ідей" О. Гакслі, про шо говориться в §2 другого розділу. В цих творах Гасклі реалізував естетичні принципи, закладені в його ранній творчості. Дисертант вважає, що "Дивовижний новий світ" став не тільки ідеологічний явищем, але явищем культури, яке можна розглядати і з філософсько-естетичної точки зору. В своїх антиутопіях Гакслі виступає неперевершеним сатириком, в чомусь навіть більш конструктивним, ніж раніше, але комічне у нього набуває все більш ярко вираженого гротескового характеру. Причому якщо в романах Гакслі 20-х років гротескність значною мірою проступала у зовнішньому вигляді більшості його героїв, то в його суто фантастичних творах гротескність більшого мірою створюється за рахунок контрасту між нашим уявленням про утопічний ідеал та моральним обличчям станлартизованої людини? певної ситуації та поведінки героя в ній. Герой романів Гакслі, як і інших антиутопій, що виступає з протестом проти усталеного порядку, є свого роду блазнем на думку ідеологів цього порядку, комічним в своєму протесті, але разом з тим він викликає жаль та співчуття. Гротескність художніх світів в антиутопіях створюється контрастом між знайомими нам з дитинства, найважливішими для людини словами ("душа", "Бог", "матір", "родина", "любов", "свобода", "творчість") та їх вживанням в тому контексті, який з точки зору читача, носія певного соціокультурного досвіду, є неприродним для цих слів; уявленнями про творче натхнення та зображенням

автоматизованого художнього процесу; словами про прогрес та піастя і моральною та, як правило, фізичною деградацією людини.

Карнавальна буфонада Честертона поступає місце блазенському хороводові Гакслі, який нагадує разом з тим зоопарк або паноптикум. Цей хоровод напівлюдей переходить у танок механічних лялгок. В якійсь мірі театралізовані дії, такі,, як "п’ятихвилинки ненависті", спільні співи на славу Веліала втрачають свій зв'язок зі грою в її первинному сенсі, набувають фарсового та навіть трагічного відтінку, залишаючись комічними в своїй основі. В "Дивовижному новому світі" об'єкт сатири - не суто майбутнє, а майбутнє, яке вже існує в сучасному.

Якшо в творах Уелеа і Гакслі на перший план все ж виходить соціальна та ідеологічна критика, то післявоєнна англійська фантастика відрізняється синтезом майже всіх засобів комічного, синтезом, що окрашений гротесковим спрйняттям і відбиває деформацію ігрового начала в фантастиці.

В англійській соціально-філософській фантастиці протягом всього XX ст. відчувається зв'язок з карнавальною та сатирико-фантастичною традицією Ф. Рабле, Д. Свіфта, С. Ватлера та ін., який може виражатися у відбитті тієї чи іншої тенденції або безпосередньо тем та сюжетів, в полемічному до них ставленні або їх переосмисленні. Якщо в грі, карнавалі всі відмінності між людьми зникають, відходять на другий план, всіма оволодіває святковий настрій, а перевтілення носить буфонадний та несерйозний характер, то в літературі XX сторіччя збільшується відчуження між людьми, а карнавал тут набуває характеру

"блазнірського кола". У. Голдінг, відтворюючи в

гротескному вигляді сюжетні холи Р. Баллантайна,_______іронізує^

над романтикою минулого сторіччя та уявленнями не тільки про матеріальний, а й моральний прогрес людства. Звір міститься всередині нас, очевидно, хоче сказати Голдінг. Карнавалізована дія закінчується жорстокою пародією на карнавалізований рітуал в романі Голдінга "Володар мух".

Карнавальний гротеск Рабле в обличчі рабдезіанського велетня, що потрапив в наш час (розповідь сучасного англійського фантаста Д. Балларда "Велетень, піо затонув") немов би приноситься в жертву раціоналістичному мисленню людини, технічній, машинній цивілізації. Подібно до того, як його тіло розтягують по частинам і навіть намагаються зробити на цьому бізнес, так і гротеск Рабле втрачає свою веселість та оптимізм.

Більшість післявоєнних англійських фантастів вважає, то людство все більш втрачає мету, до якої йде, і тому стає об'єктом сміхової критики з песимистичним забарвленням. Ті ж письменники, що уявляються більш оптимістичними (А. Кларк, К. Уілсон), значно в меншій мірі використовують сатиру в художній структурі своїх творів, бо їх думка цілком спрямована на розробку проблем впливу суто наукового прогресу на людину. їх головна мета -дослідження психофізичних, та розумових можливостей людини, яке може мати відхил або в бік суто наукової спеціфики, або філософської проблематики, але у них немас того загострення ситуації, яке породжує сатиричний погляд на проблему, і комічне* тут звичайно має гумористичний характер, а не сатиричний (К. Пріст, Д. Едамс, Б. Шоу).

Особливе місце в англійській фантастиці XX сторіччя належить письменникам так званої "нової хвилі" (Дж. Браннер, Д. Баллард, В. Олдісс, М. Мурорк та ін.). Не всі вони звертались до соціально-філософської проблематики, але для більшості з них є властивим синтез фарсу, буфонади, іронії, гротеску, юмору і деяких сатиричних рис. Антиутопія як жанр вже давно не є продуктивним, але вона зробила певний вплив на всю англійську фантастику. Деякі сюжетні та композиційні знахідки письменників-антиутопістів були використані Дж. Уіндемом, Б. Олдіссом, Дж. Браннером та ін., що показано в дисертаційному дослідженні.

В результаті дослідження дисертант приходить до висновку, що англійська соціально-філософська фантастика XX ст. постає перед нами як визначний соціокультурний і художньо-естетичний феномен, як специфічний засіб постановки та осмислення найважливіших духовних та естетичних проблем буття сучасної людини. Цьому сприяє можливість фантастики загострювати конфліктну ситуацію так, як це не може собі дозволити суто реалістична проза, відкрито переходити через межу реального та умовного, хоча разом з тим знов таки фантастична природа цього жанру дозволяє приховувати справжню адресу сатири автора, грати з читачем. Поняття гри взагалі значно деформується в XX ст., хоча при цьому стає майже всеоохоплюючим, весь світ сприймається як гра, а люди в ній не просто актори, а блазні, маріонетки, трагікомічні актори. Англійські фантасти по-своєму відбивають нищівний вплив на людину війни та військового духу, який є деформацією агонального сенсу війни, що був властивий певною мірою минулим епохам.

Взагалі відбувається широке проникнення трагичного в естетику комічного, що знаходить своє відображення перш за

— все-в гротескові, який також набуває нових ознак, він використовується як захисна реакція проти страху життя, обігрування цього страху.

У висновку підведено підсумки дослідження, накреслено можливі напрямки подальшого пошуку.

Основні 'Положення та висновки дисертації відображено в таких публікаціях:

1. Философские повести Вольтера и европейская утопическая традиция. // Литературное и философское наследие Вольтера и современность. Доклады и тезисы докладов конференции, посвященной 300-летию со дня рождения (16941778) 26-28 октября 1994. - Харьков: Иэя-во ХГУ, 1994. - С. 19-21.

2. Гротеск в произведениях Ф. Вольтера и Дж. Свифта. -Там же. - С. 16-19.

3. Соціальна концепція А. Бергсона і антиутопія XX ст. // Перша міжнародна конференція "Мова, культура, література та філософія Франції. Досвід вищої школи України та інших країн СНД". - Дніпропетровськ 26-28 травня 1994. - С. 21.

4. Мавпа чи суть: роман П. Буля "Планета мавп" в

контексті європейської утопічної традиції. // Друга міжнародна конференція "Франція, та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур.

- Дніпропетровськ 22-25 травня 1995. - С. 11.

5. Гра в культурі XX сторіччя та літературна антиутопія. // Вісник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. - Вип. 4. - Харків: Око, 1995. - С. 22-29.

6. Р. Мерль и О. Хаксли: два взгляда на общечеловеческую

катастрофу. // III Міжнародна конференція "Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур". Дніпропетровськ 14-16 травня 1996. -Тези доповідей у 2-х томах, 4-х частинах. - 1 том. 1

частина. - С. 25-26.

7. Война как перманетное состояние в западноевропейской литературной антиутопии XX века. / / Республиканская научнометодическая конференция "Современные подходы к изучению национальной и зарубежной литературы в школе и вузе" 15-18 октября 1996 г. - Могилев: Изд-во МГПИ, 1996. - С. 62-65.

Golozubov A. V. Comic in English social and philosophical fiction of the 20 century. The thesis for__a Candidate'Phylosophicar^degree on speciality 09.00.04. -

Philosophical Anthropology.

Kharkov State University, Kharkov, 1996.

Contents of the thesis is reflected in 7 published works. The work contains the research of the problem of aesthetic contents of comic category and its concrete displayings in the English social and philosophical fiction of the 20 century. The analysis is carried out on the principles ' of culturological, comparative-literary and history-literary approaches. The comic category is interprited as discrepancy or departure from norm. The perception of this discrepancy depends on the definite social and cultural context. As result comic acquires some features of tragic. In this thesis connections of social and philosophical fiction with Utopian thinking, the carnaval and the play.

Голозубов А. В. Комическое в английской социальнофилософской фантастике XX в. (культурологический аспект). Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская

антропология и философия культуры и по специальности 10.01.04. - литература зарубежных стран.

Харьковский государственный университет, Харьков, 1996.

Содержание диссертации отражено в 7 публикациях. В работе содержится исследование эстетического содержания категории комического и её конкретных проявлений в английской социально-философской фантастике XX века. Анализ осуществляется на основе культурологического, сравнительнолитературного и историко-литературного подходов. Комическое рассматривается как эффект несоответствия или отклонения от нормы, причем восприятие этого несоответствия обусловлено определенным социокультурным контекстом, в результате чего комическое приобретает некоторые черты трагического. Рассматриваются связи социально-философской фантастики с утопическим мышлением, карнавалом, игрой.

Ключевые слова: фантастика, социально-философская

фантастика, утопия, антиутопия, игра, комическое, сатира, юмор, ирония, пародия, гротеск.

23