автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Крымчаки. (Проблема формирования общности и ее этническая история до 1913 г.).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Крымчаки. (Проблема формирования общности и ее этническая история до 1913 г.)."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А.КРИМСЬКОГО

І'І 3 и; 1

2 1 МЙііШІ ІГОР ВЕНІАМІНОВИЧ

УДК 930.9 : 39 (477.75)

КРИМЧАКИ (ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ СПІЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ЕТНІЧНА ІСТОРІЯ ДО 1913 р.)

Спеціальність - 07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат лисертпції на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КИЇВ-1999

Дисертацією є рукопис.

Работа виконана в відділі історії та культури народів Криму Крі відділення Інституту сходознавства ім.А.Кримського НАН України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Герцен 0.1 Германович, Таврійський Національний університет ім.В.Вернг (м.Сімферополь), завідувач кафедри історії стародавнього світу і серед

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки Міхєєв Володимир Кузьмич, Харківський державний університет, з кафедри історіографії, джерелознавства та археології

доктор історичних наук, Пономарьов Анатолій Петрович, Інститут не них відносин і політології НАН України, головний науковий спів; відділу етноісторичних досліджень.

Провідна установа: Інститут української археографії та джерело ім.М.Грушевського НАН України, відділ пам’яток духовної культури,

Захіст відбудеться ‘/''/^7 2000 року о

/г/_

годин на

спеціалізованої вченої ради Д. 26. 174. 01 по захисту докторських (к ських) дисертацій при Інституті сходознавства ім. А.Кримського НАН за адресою: 252001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці її сходознавства ім. А.Кримського НАН України за адресою: 01001, м. 1 М.Грушевського, 4.

Автореферат розісланий « 2£у> 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук

Бубенок <

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На території України проживають кримчаки -невелика етнічна спільність, формування якої відбувалось у середньовічному Криму.

У дні, коли Україна переживає своє культурно-національне відродження і формує державну національну політику по відношенню до всіх етнічних спільностей, які проживають на її території, необхідні точні знання про їх історію, етнічні, культурно-побутові, конфесійні та інші особливості. Тому вивчення історії та культури кримчаків, публікація результатів наукових досліджень з цих питань носить як науковий, так і суспільно-політичний, прикладний характер.

Однак при існуючому інтересі до минулого кримчаків - до теперішнього часу не було проведено єдиного комплексного дослідження з вивчення історії і етнографії кримчаків, яке б ставило за мету постановку і розглядання існуючих наукових проблем, і підсумовувало б дані історіографії і джерел, відомості про походження і етнічну історію, та давало етнокультурну характеристику спільності.

Близько 140 років існує проблема походження кримчаків. Більшість дослідників не бачила і не вбачала до теперішнього часу її етнологічного змісту, визначаючи релігійну належність кримчаків (іудаїзм) як етнічну (єврейство). Навіть такі явища, як самосвідомість, етнонім, мова, обряди, традиції, побут і культура, що є етнологічними свідченнями самостійності для будь-якого етносу, не брались до уваги при розгляді питання про етнічну належність цієї спільності.

В сучасній українській етнології існує уявлення, про те що «кримчаки

- невелика етнічна група тюркської гілки кримського населення, що мешкає переважно у Сімферополі, Севастополі, Керчі та Феодосії. їхнє походження не виявлене до кінця.» (А.Пономарьов).

Порівняно невелика спільність кримчаків (етнонім вперше згадується в офіційних документах Російської імперії на початку другої половини

XIX ст.; відповідно до даних останнього перепису СРСР 1989 р. нараховувала 1448 осіб, із якиих 604 проживали в Криму) - кримських послідовників равіністичного іудаїзму, напередодні приєднання цього краю до Росії в 1783 р. зосередилась в м. Карасубазарі (нині м. Білогорськ АР Крим). За оціночними даними, у той час їх нараховувалось біля 800 осіб.

Етнічна історія кримчаків вивчалася поверхово, і часом, однобічно. Передусім, дослідників цікавіша проблема належності цієї невеликої групи людей до ортодоксального іудаїзму. Але вже при першому ознайомленні з виконанням культових потреб кримчаками з’явились питання, на які автори, знайомі з іудейським культом і обрядами, не могли

відповісти однозначно. П.М.Лякуб, який одним із перших опублікував в 1860 р. деякі відомості з етнографії кримчаків відзначав, що кримчаки практично не знають і ие використовують Талмуд у своїй релігійній практиці, а побут, вдача і звичаї, в яких він не знаходив схожості з відомими йому єврейськими, пояснював результатом впливу татарського оточення. Перекази кримчаків, які «пояснювали» їх появу на кримській землі, були звичайним взірцем народної міфотворчості. Відомості про кримчаків, накопиченні до теперішнього часу в історичной літературі, нечисленні, а часом суперечливі; коло дослідників, які займались окремими моментами історії цієї спільності, невелике. Історіографія з кримчацькоі проблематики XIX - початку XX ст. вперше була розглянута мною е 1991 р., історіографічного огляду літератури XX ст. не було зроблено де теперішнього часу. Однак, дані бібліографії, які містять відомості пре кримчацьку проблему, існують у низці опублікованих і неопублікованш робіт (В.Філоненко, Е.Пейсах, М.Куповецький, \l.Zancl, І.Ачкіназі).

За майже півторасторічний період з моменту появи першої інформацї про кримчаків, лише в останні два десятиліття відзначився деякий підйок у вивченні проблем їх історії і етнографії. Є кілька історичних нарисії (П.Лякуб, О.Лернер, Д.Маггід, І.Кая, В.Філоненко, М.Куповецький І.Ачкіназі) і стислих енциклопедичних статей, популярних статеі нарисового характеру (І.Пейсах, Б.Ачкіназі, І.Ачкіназі), автори яких звичайно, використовують, набір уявлень про кримчаків, який став вжі стандартним, досить часто без посилань на етнографічні джерела. Прі розгляді цих робіт чітко визначається ряд проблем у зв’язку з постановкок питання власне етнологічного вивчення спільності - її етнічної належності

- а, отже, історії походження, етнічної історії, вивчення побутової духовне культури, як в минулому, так і в сучасності.

До останнього часу в зв’язку з розглядом різноманітних аспекті: історії і культури кримчаків, надто рідко з’являлись чисто науков публікації, які торкались етнографічних джерел цієї групи кримського населення, і при ознайомленні з наявною літературою, могло навіт виникнути питання про правомірність постановки проблеми власн етнологічного вивчення спільності.

Достатньо нагадати, що до теперішнього часу як у науковій так популярній краєзнавчій літературі нема чіткого уявлення про те, хто таї кримчаки, чи є вони окремим етносом або ж етнографічною групою частиною якого-небудь етносу, які проживають за межами Кримськог півострова. Все це, на мій погляд, є достатнім обгрунтуванням постановк проблеми комплексного історичного дослідження спільності кримчакІЕ

Хронологічні межі дослідження визначенні кінцем XV ст. - 1913 роко.\ Саме кінець XV - ноч. XVI сторіччя відзначений джерелами, як ч;і консолідаційних процесів у представників різноманітних гру ортодоксальних іудеїв кримської частини Османської імперії і Кримськог

з

ханства, які привели до створення єдиної етнічної спільності - кримчаків. Протягом декількох сторіч оформлювались різноманітні соціальні механізми, в тому числі і громадські самоврядування, які сприяли виживанню цієї частини кримського населення на різноманітних етапах етнічної історії в Кримському ханстві і Російській імперії. Бурхливий розвиток капіталістичних відносин в Росії привів до зламу старих общинних механізмів, почалися процеси культурної і етнічної асиміляції. 1913 рік став переломним в житті кримчацьких общин. Саме в цьому році був проведений общинний перепис кримчаків, який продемонстрував сплеск самосвідомості членів спільності, їх бажання усвідомити проблеми свого походження і подальшого існування. Однак саме перепис продемонстрував кризи кримчацького общинного самоврядування, що свідчило про початок нового етапу етнічної історії.

При дослідженні питання етногенезу кримчаків стало очевидним, що ряд джерел вказує на проживання предків кримчаків в Криму і в більш ранні періоди кримської історії, що пов’язано з проблемою проникнення іудаїзму на територію Криму і виникнення на основі іудаїзму етноконфесійних спільностей (спочатку змішаних єврейсько-варварських общин на території Боспору в І ст. н. е., потім проникнення на півострів хозар, частина яких прийняла і сповідувала іудаїзм в VIII - X ст.). Тому в склад дисертації включен розділ, в якому в хронологічному порядку від І ст. н. е. до к. ХУст. розглядаються питання існування іудейських общин на території півострова у межах різноманітних державних формувань, представники яких відіграли певну роль в етногенезі кримчаків.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розробка теми «Кримчаки» була включена до планів Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України з 1992 р.

Мста і завдання дослідження. Метою дослідження є висвітлення стану проблем: походження, етнічної належності, етнічної історії й етнографії кримчаків в європейській історіографії, характеристика джерелознавчої бази; розгляд проблем іудаїзму в Криму з часів його проникнення на територію півострова (І ст. н. е.), положення іудейського населення в історії різноманітних держав Криму; складання спільності кримчаків і їх етнічна історія з поч. XVI ст. по 1913 р.; етнокультурна характеристика спільності за даними архівних, літературних і інших джерел.

У процесі дослідження передбачалось, використовуючи широке коло літератури та етнографічних джерел, опрацювати і вирішити такі основні питання:

- походження кримчаків;

- опис основних етапів етнічної історії; виділення етнічних процесів, що відбувались із спільністю в хронологічний період який розглядається;

- стислої етнокультурної характеристики спільності, яка містить

інформацію про: антропологічні типи кримчаків; мову і писемність; господарство; поселення і житло; сім’ю; традиційні обряди і вірування; традиційну їжу; народні костюми; фольклор.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації с принцип історизму. В роботі використовувалися різноманітні методи, які застосовувались в історії і етнографії: порівняльно-історичний, комплексного підходу до вивчення етнографічних і історико-культурних проблем, а також методи польового дослідження. Це дало можливість докладно дослідити основні риси і особливості етноконфесійної спільності кримчаків.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона вперше виконана на основі комплексного вивчення сукупності етнографічних і історичних матеріалів, більшість із яких вперше вводиться в науковий обіг і представляє спробу осмислення етнічної приналежності кримчаків, етнічної історії спільності, представляє дані про раніш невідомі побутові особливості, обряди і традиції.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати роботи можуть бути викорис тані при створенні лекцій і спецкурсів у вищій школі, при написанні науково-популярних робіт, для розробки екскурсій ітематичпо-скспозиційннх планів музеїв і виставок. Отриманні матеріали і висновки можуть бути також використані при формуванні національної політики України в роботі міністерств і відомств, які займаються проблемами національного будівництва.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації викладені в доповідях і матеріалах регіональних і міжнародних наукових конференцій, які проходили в Сімферополі, Алушті Севастополі, Запоріжжі, Мангалії (Румунія), а також опубліковані і наукових статтях. Вони використані для створення розділу «Кримчакш експозиції Кримського етнографічного музею (1999 р.), а тако» етнографічних виставок, які передували його відкриттю.

В основу дисертації покладені результати робіт автора, що булі викладені в статтях і опубліковані в І, II, III, Vвипусках МАІЕТ, журнал «Східний світ», та відображенні в тезах наукових конференцій «Проблемь истории Крыма» (1991 р.), «Византия и народы Причерноморья і Средиземноморья в раннее средневековье» (1994 р.), «Византия и Крым> (1997р.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу чотирьох розділів, висновків - 173 стор; списку використаної літературі і архівних матеріалів - 348 одиниць; списку скорочень - 2 стор; додатки

- 9 стор. ,

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, її хронологічні рамки, мета та задачі, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення, вказується де результати досліджень пройшли апробацію.

Розділ 1 «Історіографія і джерела» складається з трьох підрозділів. В них були розглянуті проблеми історіографії про кримчаків, накопиченні більш як за 150 років і був наданий огляд основних джерел з історії і етнографії кримчаків. Більша частина інформації оброблена вперше. В ході розгляду історіографії про кримчаків XIX -XX ст. (підрозділ 1.1. «Історіографія XIX- початку XX сг.») були виявлені причини, що сприяли формуванню стереотипів про кримчаків, як про групу етнічних євреїв, які мають генетичне походження від євреїв діаспори, що оселилися в Криму з перших віків нашої ери. Ця точка зору, яка отримала розповсюдження на початку XX сторіччя, в роботах авторів єврейського просвітительства в Росії робила майже неможливим проведення дослідження етнографії кримчаків. Однак частина робіт містить матеріали, які суперечили цим висновкам. Цей період в історіографії пов’язаний з єврейсько-караїмською дискусією, яке затягнулася майже на сторіччя. Розпочата А.С.Фірковичем і Д.О.Хвольсоном, продовжена А.Я.Гаркаві, Е.Дейнардом і іншими, вона поставила на чолі не наукові, а політичні цілі і задачі, і ввійшла в те русло, яке навряд чи могло привести до істини. Первісні дані про кримчаків як про носіїв власної культури, яка відрізняється від єврейської (П.Лякуб), змінилися уявленнями про них як про етнічних євреїв (А.Гаркаві, Д.Хвольсон та ін.). Наприкінці XIX ст. була зроблена спроба пояснити деякі елементи культури кримчаків хозарським впливом (Е.Дейнард, П.Лякуб). Однак у першому десятиріччі XX ст. утвердилась перша точка зору. В зв’язку з початком діяльності «Єврейського історпко-етнографічного товариства» гіпотеза про хазарський генезис отримує підтримку (С.Вайсснберг, С.Дубнов). Правильно сформулювати і поставити питання про етногенез кримчаків не дозволяли термінологічна мішанина ирн визначенні конфесії (іудеї) і етносу (євреї'), певний брак наукових відомостей і досліджень. Так, весь цей період автори по різному представляли шляхи формування кримчацького етносу: одні бачили в них нащадків євреїв, оселившихся в античних державах Криму, які часом прийняли до свого середовища усіх носіїв іудаїзму (включно і хозарських іудеїв), які осідали на півострові (ПЛякуб, Д.Хвольсон, Е.Дейнард, С.Вайсенберг, С.Дубнов, І.Фарфель, І.Кая), інші - євреїв, які прийшли до Криму в XIII ст. з монголо-татарами (А.Гаркаві).

Найбільше значення для цього періоду мають роботи, які містять відомості з етнографії кримчаків (П.Лякуб, А.Гидалевич, І.Кая), документи і джерела їх історії (Д.Хвольсон, А.Гаркаві, Е.Дейнард,

0.Лернер, І.Кая). На початку XX ст. були закладені основи наукови: етнологічних досліджень (С.Вайсенберг), з’явились узагальнюючі роботі і довідкова література. В цілому в публікаціях цього періоду намітилис деякі напрямки у вивченні історії і етнографії кримчаків.

В підрозділі 1.2. «Історіографія кримчацької проблеми XX ст. розглянута бібліографія 20-х-90-х рр. поточного сторіччя. Цей періо, позділяється на кілька етапів. В публікаціях, що вийшли до 40-х рр знайшли відбиток нові джерела з історії кримчаків (І.Берлин, І.Кая] проведепі історико-лінгвістичне (О.Самойлович) і джерелознавч (Боровой) дослідження, були продовжені антропологічні (Н.Теребінська Шенгер, С.Заболотний), опублікований історичний нарис (Д.Маггід' підготовлений історико-етнографічний нарис (І.Кая), видані підручник кримчацької мови (І.Кая).

Після закінчення Великої Вітчизняної війни, яка забрала більш частину крнмчацького населення Криму, знищеного фашистськи: геноцидом, відбулися значні зміни національної політики СРСР стосовн ряду народів, в тому числі і кримських. Наслідки цієї політики відбилис і на публікаціях, які торкаються кримчаків. З кінця 40-х рр. до сер. 60-не було опубліковано ні одного дослідження, яке б містило дані п кримчацькііі тематиці. В довідковій літературі і узагальнюючи етнографічних виданнях кримчаки були визначені як відокремлена груп євреїв (С.Токарєв).

В 1965 р. українським етнографом В.Д.Дяченком вперше на осної даних антропології був зроблений висновок про самостійність етнос кримчаків, який сформувався в Криму із різноетнічних елементів, яі прийняли іудаїзм. Ця точка зору була виказана в 1972р. В.І.Філопенког» який опублікував ряд фольклорних джерел кримчаків і визначи кримчацьку мову як самостійну і Є.І.Пейсахом в популярному історикс етнографічному нарисі (1974).

Реакцією на ці дослідження, які змінювали колишні стереотипи щод етнічної належності кримчаків, стали роботи молодих дослідників, яі співробітничали в Московському філіалі Географічного товариства СРС в 80-х рр. Вони заперечували етнічну самостійність кримчаків самостійність їхньої мови (В.Чернін, М.Полінська, М.Куповецькиі

1.Котлер), ігноруючи етнографічні і історичні джерела, визначал кримчаків як етноірафічну або субетнічну групу євреїв. Указані робот і їх висновки співпали за часом з роботою і висновками ізраїльськії вчених, відображених в статті про кримчаків і їх мову в «Короткі єврейській енциклопедії» (1988 р.).

В 80-і рр. з’явились дві публікації, які містять інформацію пр різноманітні групи писемних джерел кримчаків (В.Лебєдєі Л.Медвєдєва).

З кінця 80 рр. зміни, що відбулися в національній політиці СРС1

сприяли сплеску національної самосвідомості кримчаків. Це стимуловало появу нових публікацій з історії і культури цього народу (Б.Ачкіназі, І.Ачкіназі). В 90-і рр. в Україні починаються планомірні дослідження історії і етнографії кримчаків (І.Ачкіназі).

Підрозділ 1.3. «Джерела» - присвячений огляду груп джерел, які знаходяться в різноманітних наукових сховищах Росії і України. Відмічено, що більша частина відомих писемних і матеріальних джерел знаходяться в рукописних відділах Російської Національної бібліотеки, Санкт-Петербурзького відділення інституту сходознавства РАН, Російського етнографічного музею. Неабияке значення мають документи, що зберігаються в Державному архіві АР Крим. В останні роки розпочатий збір предметів матеріальної культури кримчаків Кримським етнографічним музесм. Обробка і упровадження в науковий обіг різноманітних груп джерел з історії і етнографії кримчаків є важливого задачею майбутніх досліджень.

В розділі 2. «Проблема етногенезу кримчаків» розглянуті історичні свідчення появи і формування іудейських спільностей па території Криму. У вступній частині розділу вказано на існування на території Східної Європи іудейських груп, які володіють власного самосвідомістю, відмінною від єврейської, розглянуто питання про етноконфесійну спільність.

В результаті вивчення джерел з історії і етнографії кримчаків, мені видалась можливість дослідити процеси складання цієї спільності на території Кримського півострова із представників різноетнічних груп, які сповідували іудаїзм, і об’єднаних особливим іудейським ритуалом, виробленим на початку XVI ст. в османській Кафі, і поставити питання про її етноконфесійний характер. Для вирішення питання про протиріччя між іудаїзмом кримчаків і їх етнічного самосвідомостю, я також у зв’язку з джерелами більш ранніх періодів, які свідчать про генетичну і культурну спадкоємність общин іудеїв Криму іудейським общинам більш ранніх періодів, розглянута проблема формування іудейських общин на території Криму з перших сторіч нової ери.

В підрозділі 2.1. «Формування іудейських общин на території Криму за часів пізньої античності та раннього середньовіччі» відзначено, що вже в початковому періоді єврейської діаспори в Криму в перші сторіччя н. е., в Боспорській державі виникало явище примусового прозелітизму, підсумком якого стало змішування єврейських переселенців з представниками місцевого населення. В результаті цього, як мені вважається, відбулось розмивання етнічних властивостей представників єврейських общин цієї частини діаспори, і перетворення їх у змішані в етнічному плані спільності, близькі етноконфесійнім,

У ранньосередньовічний період кримської історії, у зв’язку з розповсюдженням на територію Криму власті Хозарського каганату,

державною ідеологією якого з кінця VIII ст. стає іудаїзм, була знову створена підстава для зміцнення вже існуючих і появи нових етноконфесійних спільностей, модусом виникнення котрих був іудаїзм. Свідченням цього, вірогідно, є писемні джерела цього періоду, які зберігались у кримчацькій громаді протягом наступних сторіч, одна із груп лексики кримчацької мови, пережиточні форми, які спостерігаються у поховальній обрядності, тощо. Це може свідчити про початковий етап етногенезу кримчаків з цього часу.

Загибель Хозарського каганату (X ст.), прихід на територію Криму нових тюркомовних кочовників печенігів (X в.), половців (XI ст.), послаблення влади Візантійської імперії над Таврікою відтворились і на етноконфесійних іудейських спільностях Криму. Дослідниками відзначались джерела, де йдеться про месіанський рух серед хозарських іудеїв Криму в XI сторіччі. Поява нових тюркомовних етносів в Криму зміцнила елементи тюркської культури і в общинах іудеїв - свідченням цього періоду є кримчацька мова, яка належить до кипчацької групи тюркських мов (Філоненко).

В підрозділі 2.2. «Іудейські громади Тавріки XIII - XV ст.» розглядаються матеріали, які відносяться до іудейських общин Криму цього періоду. У XIII сторіччі нові хвилі тюркомовних кочовників приходять на Кримський півострів. На території Степового, Східного і частини Південно-Західного Криму виникає нове державне утворення — улус Золотої Орди із ставкою в місті Крим. На узбережжі з’являються італійські колонії. З останньої чверті XIII ст. консульська ставка г енуезьких колоній - Кафа, яка розташувалась на місці античної Феодосії, починає відігривати панівну роль в Чорноморській торгівлі. В XIV сторіччі в гірській частині Південно-Західного Криму виникає християнське князівство Феодоро з резиденцією в фортеці, розташованій на горі Мангуп. В усіх вказаних державних утвореннях жили іудеї, нащадками яких є сучасні кримчаки. Джерела, які збереглися, повідомляють про найбільш видатних представників — Авраама Кримського, який проживав в м. Крим в сер. XIV ст., Кокоса, який жив в Кафі в останній чверті XV ст.

В кінці 30-х рр. XV сторіччя на території півострова з’являється нова держава— Кримське ханство, яке утворилося на території Кримського улусу Золотої Орди після її розпаду. В 1475 р. Кримський півострів, захоплений Османською імперією, котра зберегла на його території Кримське ханство, яке їй було підвладне, і анексує територію Південобережжя і узбережжя Східного Криму, організовуючи туг свою адміністративну одиницю - санджак, а потім бейлер-бегетво. Зміна етнополітичної ситуації на півострові і стала поштовхом до інтеграційних процесів різноетнічних іудейських груп Криму, час і характер котрих надійно зафіксовані джерелами.

Розділ 3 «Етнічна історія кримчаків к. XV ст. - 1913 р.» присвячена проблемам етнічної історії спільності. Етнічна історія кримчаків у цьому хронологічному відрізку може бути розділена на два періоди, які збігаються в часі з існуванням на Кримському півострові частини території Турецької імперії і васального їй Кримського ханства (1475 - 1783) - 1-й період; і історії Криму, як частини Російської імперії (1783 р. поч. XX ст.)

- II - й період. Кожний із цих періодів поділяється на низку етапів, пов’язаних з тими або іншими етнічними процесами, які протікали в житті спільності.

В підрозділі 3.1. «Етнічна історія кримчаків в період Турецької імперії і Кримського ханства (1475 - 1783 рр.)» розглянуті етнічні процеси першого періоду етнічної історії кримчаків. Початок процесу етнічної консолідації різноетнічних іудейських груп було покладено на території османської Кафи рабином Моісеєм Га-Голе, в результаті створення їм єдиного ритуалу («Ритуалу Кафи») обов’язкового для усіх, проживаючих там іудеїв. Однією із умов утворення «спільності єдиної» було дотримання традицій соціальної організації - общини (Цьжемаат). Згідно з турецькими джерелами початку XVI сторіччя відома її назва - «община іудеїв сотника Ісаака». Другою частиною цього ж процесу стало переселення іудеїв м. Крим до нової війскової ставки беїв Ширинських—до міста Карасубазар. Мабуть Карасубазарська громада в той же період або трохи пізніше прийняла «Ритуал Кафи», що підтверджує джерело кінця XVI сторіччя, і свідчить про єдину етнічну самосвідомість членів обох общин. Представники цих общин і є прямими предками сучасних кримчаків, про що свідчать різноманітні джерела. Етнічна історія цих анклавів, хоча вони й були поділені різними державами - Османською імперією і підлеглим їй Кримським ханством (кордони між якими визначалися лише фіскальними функціями щодо приписаного до своєїтериторії населення) проходила в єдиному етнокультурному середовищі, родинні зв’язки між членами громад зав’язалися ще в доосманський період, про що свідчать джерела, які походять із Карасубазарської общини і зберігаються в Російській Національній бібліотеці. Саме ці родинні зв’язки і стали найважливішою інтегруючою силою, що опісля визначала спільне рішення важливих економічних і суспільних проблем і не відділяла карасубазарців від «спільності єдиної», створеної М.Га-Голе в Кафі. Конфесійна належність до іудаїзму і проживання в османській Кафі не були перешкодою для виконання державної служби в Кримському ханстві XVI ст. Окремі сім’ї кримчаків користувались податковими перевагами, закріпленими в тарханних грамотах кримських ханів.

Протягом наступних двох сторіч оформлюватись механізми соціальної організації спільності. Карасубазарська община перетворилась в общину кровних родичів, іудейські релігійні традиції все більш розмивались, не дивлячись на те, що проповіді і молитви були переведені.в попередні

періоди на розмовну мову кримчаків. Про цс сповістив кримчацький Реби (рабин) - Давид Лехно в джерелі початку XVIII ст. Старання цього релігійного діяча були спрямовані на відродження «Ритуалу Кафи» з привнесенням елементів вчення містичного іудаїзму. При Давиді Лехно закріпився авторитет релігійної общини, був введений талмудичний інститут «Судилища справедливого». Однак зміни, введені в ритуал кримчаків Давидом Лехно, не були прийняті ними. Надрукований в 1734 р. молитвеник кримчаків являв ссобою версію літургії кримчаків, яка передувала праці Д. Лехно. До початку XVIII ст. на території ряду місг кримського ханства з’явилися невеличкі іудейські громади, які відокремились від карасубазарської, але знаходилися під її патронатом. Очевидно, відцентрові процеси почалися в останній чверті XVII сторіччя, що підтверджується джерелом поч. XVIII ст., — листом карасубазарців до Гезлівських караїмів з проханням допомогти в створенні 2-х кримчакських храмів.

З останньої чверті XVII ст. Росія починає здійснювати завойовницьку політику по відношенню до Північного Причорномор’я. XVIII ст. став переломним в житті Кримського ханства. З 30-х рр. цього сторіччя кримська територія Кримського ханства стає полем військових дій. Це не могло не відбитись на народах, які проживали на цій території. Підвищився податковий гніт, відробіток населення на різноманітних об’єктах згідно з наказом ханської адміністрації. Після укладення Росією і Туреччиною Кучук-Кайнарджийсьского миру в 1774 р. Туреччина втратила свої володіння в Криму - вони перейшли до незалежного від Туреччини Кримського ханства. В період з 1774 по 1783 рр. в зв’язку з постійною політичною нестабільністю на півострові в общинах кримчаків посилились доцентрові процеси. Основна частина їх зосередились в Карасубазарі. Мабуть, в цей період і більшість кафинців також переселилась в Карасубазар.

З приєднанням Криму до Росії в 1783 р. почався новий період етнічної історії кримчаків. Опису етнічних процесів присвячений підрозділ 3.2. «Спільність кримчаків в період Російської імперії (1783 - 1913 р.)». З кінця XVIII ст. і до 1860-х рр. більша частина спільності проживала в Карасубазарі. Підсумовуючи події цього етапу необхідно відзначити, що перші 70 років життя кримчаків в Російськії! імперії мали для спільності ряд важливих наслідків, що були пов’язані з процесами виживання в нових умовах.

Передусім, невеличка за чисельністю етноконфесійна спільність кримських іудаїстів, котрих можливо було б лише з рядом застережень віднести до сповідуючих ортодоксальний талмудичний іудаїзм, була ' визначена російською адміністрацією як євреї. Тому поширила на них особливе законодавство, відповідно до котрого кримчаки повинні були платити подвійний податок - дискримінаційну міру податкового тиску за

конфесійною ознакою, котра розповсюджувалась лише на іудеїв.

Інститути общини (джемаат) були поставлені на службу державній адміністрації в інтересах фіску, що не було новиною, оскільки і до колонізації Криму громада виконувала схожу функцію в Кримському ханстві. Деякий час зберігався громадський суд, рішення якого було обов’язковим для любого члену товариства. Але вже в останнє десятиріччя XIX ст. відповідно до вимог російського законодавства з’явився інститут представництва від спільності в ратуші. Обранці від громади вирішували справи самостійно, і турбувались вельми часто про свої власні вигоди, які не завжди співпадали з вигодами общини і її членів. Наслідком цього стало руйнування одного із інститутів общини — «судилища справедливого» і звернення окремих кримчаків до російської адміністрації в пошуках справедливих рішень. Однак, деякі інститути общинного самоврядування зберігались, і сприяли взаємовиручці і турботі про незаможнихих представників спільності.

В другому десятиріччі XIX ст. у зв’язку з епідемією і природними катаклізмами карасубазарська община знаходилась в економічному занепаді. її стан ще більш погіршився з введенням в 1827 г. натуральної рекрутської повинності, котра включала до себе інститут малолітніх рекрут - кантоністів. Це нове явище привело до того, що почалися декоисолідаційні процеси, які привели до відселення частини кримчаків (в пошуках звільнення від рекрутчини) в землеробську колонію, розташовану в степовій приморській частині півострова майже в 200 км від Карасубазару. Біля 10 років ця група кримчаків освоювала новий землеробський спосіб ведення господарства, однак події Кримської війни повернули більшість колоністів в Карасубазар, а частина їх осіла в інших населених пунктах Криму. Відцентровим процесам сприяли зміни в господарському житті на півострові, такі як втрата Карасубазаром значення торгово-ремісничого центру, в зв’язку з переорієнтацією кримського ринку, який тяжів до знову відбудованих і нових міст.

В духовному житті кримчаків особливих змін не відбувалося. Російська адміністрація не перешкоджала бажанням спільності в виборах духовних керівників. Процесів акультурації і етнічної консолідації з представниками інших етносів не відбувалося. Самоізоляція групи не порушувалася. Мови, звичаїв і традицій дотримувались, як і в попередній період історії.

В 30-і рр. місцева російська адміністрація в зв’язку з проникненням в Крим і осіданням європейських євреїв почала виділяти корінних кримських іудеїв і клопотатися про деякі привілеї для них. В 1859 р. в державному акті Російської імперії використано словосполучення «євреї-кримчаки» відносно карасубазарської общини. Судячи з усього описаний етап став тимчасовим пристосуванням, як соціальної організації кримчаків, так і представників спільності до нових умов життя в Російській

імперії.

Війна 1853-1856 рр. і деякі зміни курсу Російського уряду, яі послідували за нею і стосовно іудеїв, стали поштовхом новим етнічниі процесам усередині кримчацької спільності. Передусім знову посилюєтьс роль деяких общинних механізмів. П. М. Лякуб відзначив, насамиере/ механізми внутрішньої благодійності общини, яка вірогідно посилилас в цей період. При потуранні губернської адміністрації, відмовившись ві, улаштування казенного єврейського училища, кримчацька спільніст самостійно зайнялась питаннями своєї духовної освіти. В 1866 р. і Стамбулу був запрошений молодий раввін Хаїм Хізкіяу Медіні, який ста духовним пастирем кримчаків Криму на 33 роки. В Карасубазарські громаді почалися відцентрові процеси - частина членів спільності, зв’язку з різноманітними обставинами переселялась в інші міста Крим) де виникали громади подібні Карасубазарській. Однак ці нові общини н розривали зв’язку з материнською, чому є свідченням джерело пр< закладку кримчацької о храму в Керчі в останній чверті XIX ст.

В 1860-х рр. виникла єврейська просвіта в Росії. Поступово і неминуч кримчаки почали утягуватися в орбіту її діяльності. Цьому сприялі напружені відносини кримчаків з кримськими караїмами, чому сприял; збиратсльска діяльність А.Фірковичав кінці 30-х рр. XIX ст. Одна; консолідації і етнічного змішування з євреями у кримчаків в цей періо, не виникало в зв’язку з відсутністю етнокультурної близькості.

У зазначений період починаються процеси культурної асиміляці кримчаків. Частина представників спільності, яка в силу економічнії: обставин була утягнута в сферу постійного міжетнічного спілкування оволодіває російською мовою, прилучається до російської і єврейсько культури. Діти найбільш заможних кримчаків починають відвідуваті російські школи і єврейські училища. На початку XX ст. з’являютьс: перші представники кримчацької інтелігенції. В Сімферополі Карасубазарі відкриваються школи для дітей кримчаків. Доступ до освіті вперше отримують і дівчатка.

Процеси бурхливого розвитку капіталізму в Російської імперії, як почалися в 70-і рр. XIX ст., посилюють процеси соціального розшарувань в середовищі кримчаків. У наслідок цього на початку XX ст. посилюєтьс; процес руйнування останніх механізмів кримчацької общини. Особливе це проявилося в Сімферополі, де під видимістю релігійних протиріч, раніц єдина община розділилась на «Зенгин Кьаал» («Багатий храм») і «Фукурі Кьаал» («Бідний храм»), уже в назві котрих звучала соціальні спрямованість.

В цей період останніми інститутами кримчацьких общин сталі благодійні товариства кримчаків, які існували у всіх місцях ї> проживання. Результатом ряду причин, однією із яких була активізації єврейського і караїмського просвітянства початку другого десятиріччі

XX ст., став сплеск етнічного самоусвідомлення кримчаків, який привів до проведення в 1913 р. Кримчакського з’їзду і послідуючого за ним перепису представників спільності в Криму і за його межами. Наявність в переписних листах різноманітних запитань, серед яких були і запитання етнографічного характеру, свідчила про нагальну потребу спільності в знаннях про свій етногенез і етнічну історію. Вірогідно, це було пов’язане

з передуванням процесів етнічної асиміляції, загроза якої стала проявлятись в цей період і яка неминуче повинна була виникнути вслід за культурною.

Розділ 4. «Етнокультурна характеристика спільності кримчаків» представляє спробу узагальнення накопичених матеріалів, визначає коло проблем, пов’язаних з уявленнями про кримчацьку мову, етнонім, антропологію кримчаків. Матеріали по весільній, і поховальній обрядовості, побуту, господарству, їжі та ін. представлені стисло - самими характерними рисами, так як потребують окремих етнологічних досліджень.

В підрозділі 4.1. «Антропологічний тип» підсумовані дані, які дають уявлення про стан цього питання. Відзначено, що в дослідженнях вказувалось на змішання антропологічного типу кримчаків, однак близького за своїми основними ознаками до кримсько-татарского (Передгірному і Південобережному).

В підрозділі 4.2. «Етнонім» пояснені вірогідні обставини відсутності інформації ио етноніму «кримчаки» до 1859 р. Висловлено припущення про появу цього ендоетноніму на початковому етапі проживання в Карасубазарі (початок XVI ст.), коли більшу частину спільності складали переселенці із міста Криму.

В підрозділі 4.3. «Мова і писемність» освітлюється коло проблем у зв’язку із слабкою вивченістю цих питань. Кримчацька мова належить до кипчацької групи тюркських мов. Однак до початку 70-х рр. проблема лінгвістичного вивчення кримчацької мови як самостійної не могла бути поставлена в радянській тюркології у зв’язку з пануючою в етнографії точкою зору про те, що «обособленные группы евреев заимствовали языки окружающего населения» (С.Токарсв). Проте ще наприкінці XIX - XX ст. висловлювалась точка зору про самостійність кримчацької мови та відміну її від кримсько-татарської (Е.Деґшард, С.Шапшал). В 20-х рр. цього сторіччя А.Н.Самойлович виділив лексичну групу,яка збереглася в мові кримчаків, по його думці, від хозарського періоду. В 20-х - на початку ЗО - х рр. були випущені підручники на мові кримчаків.

Знищення фашистським геноцидом більшої частини кримчаків в роки Другої Світової війни, зміни етнокультурного середовища на півострові в результаті виселення кримсько-татарського народу, неминуча асиміляція привела до практичного витіснення кримчацької мови. Лише в 1972 р. В.І.Філоненком було дано стисле визначення мови кримчаків,

представлені деякі матеріали до його вивчення. Після 1989 р. в зв’язку створенням культурно-просвітнього товариства кримчаків була зроблеї спроба відродження кримчацької мови - був підготовлений підручні мови для недільної школи (Д.Реби). Вперше розгорнута характеристиі кримчацької мови знайшла відображення 1997 р. (Д.Реби, Б.Ачкіна;

І.Ачкіназі).

Писемні джерела на мові кримчаків відомі з XVI ст., - в період пізньої середньовіччя кримчакська мова мала свою писемність, а отже йшло формування як літературної мови (В.Лебсдєв). Однак, не дивлячись і велику кількість накопичених матеріалів, кримчацька мова все и залишається «білою плямою» в тюркології.

В підрозділі 4.4. «Господарство» представлені стислі відомості пр різноманітні типи господарчої діяльності кримчаків, відомих з джере; літератури. Кримчаки формувались у міському середовищі і відоіу передусім, як ремісники. В XIX ст. відмічалось велика кількість чинбар (шкіряників). Дані ономастики дозволяють говорити про ковальську ювелірну справи. Ремесла співіснували з дрібною торгівлею. Підтримко, було домашнє садівництво, городництво і виноградарство. В підсобною господарстві сімей малась велика і дрібна домашня худоба і птиця.

Відомий лише один приклад вимушеного землеробства кримчаків середині XIX ст.

В підрозділі 4.5 «Поселення» повідомляється про характері поселення кримчаків в міській забудові кримських міст, які формувалис навколо релігійного центру. Характерним прикладом подібног поселення була «Кримчацька сторона» Карасубазара.

Підрозділ 4.6. «Житло» містить інформацію про організації кримчацького домоволодіння за даними етнографічних джерел.

В підрозділі 4.7. «Соціальна організація» підсумовані відомості пр світську і релігійну частини общини кримчаків, які співіснували д початку XX ст. Особливе значення у виживанні спільності відіїравал механізми соціального захисту незаможних, для чого на різних етапа етнічної історії усередині громади створювались спеціальні благодіш організації.

Деякі елементи соціонормативної культури знайшли відображення підрозділах 4.8. «Сім’я», 4.9. «Традиційні обряди і вірування».

Усередині кримчацької спільності іще до початку XX ст. виділялис різні статеві і вікові групи, яким відводилась певна роль в громадськії релігійній і внутрішньообщинному житті. Головуюча роль відводилас чоловікам, нерівність жінок було підкреслено звичаєм роздільної трапез: на святах і в траур, заборони виходу із дому з відкритим обличчям. Велик родина складалася із кількох малих сімей, які проживали на територі одного домоволодіння. Головою родини був батько, а в його відсутніст

- старший син. Жіноча половина родини була підвладна дружині голові

родини.

В розділі 4.9. «Традиційні обряди і вірування» особливу увагу приділялося опису деяких обрядів життєвого циклу кримчаків.

Весільний обряд кримчаків до теперішнього часу не був відображений в наукових публікаціях. До початку XX ст. більшість шлюбів було укладено внаслідок сватання або домовленності батьків. Вік вступу до шліобу для дівчат був 13-16 років, для юнаків 16-18 років. Весілля являло собою низку послідовних, освячених традицією початкових дій: сватання і заручення, де сватами і батьками майбутньої сімейної пари обговорювались питання приданого і часу весілля і самого свята, звичайно призначеного на осінній або весінній сезони. Весілля починалось в ніч на неділю і проходило кілька послідовних етапів. Вінчання відбувалось у четвер - застілля (окремо для жінок і для чоловіків починалося ввечері в четвер і продовжувалося до неділі. Шліоб уяввлявся нерозривним союзом - у перший понеділок після весілля молоді купувати собі місце на кладовищі.

В обрядах кримчаків, пов’язаних з пологами, особливу роль відігравала «молочна мати» (із родичок нареченого або нареченої, які годували в цей час груддю). На восьмий день новонародженим хлопчикам робилось обрізання, а для дівчат улаштовувалося свято наречення імені.

Поховальний обряд, виконанням якого займалось спеціальне поховальне братство, складався із кількох послідовних дій, які передували похованню, організацією поховання і траурів. Траурні трапези - «авель аши», «гькун» проводились зразу після поховання в домі небіжчика, на 7-й, 30-й дні і через 11 місяців. Через 11 місяців в узголів’ї могили установлювався пам’ятник. У кримчаків зафіксований цікавий звичай кроєння поховального одягу і символічного оплакування стариків, які досяглі шістдесятиріччя - «кефенлнк бечмек», невідомий серед інших кримських народів. Обряд символізував перехід в останню вікову почесну групу.

В пам’ять про кримчаків, знищених в роки Другої Світової війни, щорічно, починаючи з 1944 р. на початку другої декади грудня проводяться спільні поминки - «Тькун» з ритуальним застіллям, які збираються в Криму більшість представників спільності.

В колишні часи серед кримчаків були розповсюдженні різноманітні пережитки язичеських вірувань і забобонів.

В підрозділі 4.10. «Народний костюм» представлена інформація про традиційні іще для минулого сторіччя чоловічий і жіночий національні костюми. Відзначено, що в жіночому костюмі особливу роль видігравав головний убір, який свідчив про соціальне положення жінки.

Підрозділ 4.11. «їжа» містить інформацію про харчовий раціон кримчаків, найбільш характерні блюда кримчацької кухні.

В підрозділі 4.12. «Фольклор» повідомляється про різноманітні групи

матеріалів, які відображають народну творчість кримчаків. Ставиться проблема вивченім і публікації цих свідчень народної культури кримчаків.

У висновках розділу відмічено, що в теперішній час етнокультурна характеристика спільності представляє ряд матеріалів проблемного характеру, які потребують подальших дослідженнь.

ВИСНОВКИ

Запропонована дисертація є першою спробою комплексного дослідження з історії і етнології кримчаків - представників невеликої групи кримського населення, формування якого почалось на території Криму в середньовічний період історії. В ній вперше розглянута історіографія і джерела по історії і етнографії спільності, поставлена проблема етногенезу, зроблений висновок про її етноконфесійний характер. В нарисі етнічної історії розглянуті основні етнічні процеси, які зіграли важливу роль в становленні і виживанні спільності з кінця XV ст. по 1913 р. Представлена етнокультурна характеристика узагальнює накопичені матеріали, намічає коло проблем, позв’язаних з необхідністю подальших досліджень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті:

1. Ачкинази И.В. К вопросу об этногенезе крымчаков в советской историо-графии // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симферополь: Таврия, 1990. - Вып. I. - С. 170-173.

2. Ачкинази И.В. Крымчаки. Историографический обзор по публикациям XIX - начала XX в. // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симферополь: Таврия, 1991. - Вып.П. - С. 165-181.

3. Ачкинази И.В. Погребальный обряд крымчаков // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симферополь: Таврия, 1991. -Вып. III. - С. 193-198.

4. Ачкіназі І.В. Кримчацька мова. Історіографія та джерела. До постановки проблеми // Східний світ. - Київ: Українознавство, 1995. -№1. - С. 46-54.

5. Ачкинази И.В. К вопросу об этнической принадлежности крымчаков // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. -

Симферополь: Таврия, 1996. - Вып. V. - С. 262-270.

Тези доповідей:

6. Ачкинази И.В. Об иудейских памятниках конца IX - начала X вв.

из Кры-ма // Тезисы докладов междунар. конф. «Византия и народы Причерномо-рья и Средиземноморья в раннее средневековье». -Симферополь, 1994. - С. 83-84.

7. Ачкинази И.В. Условия формирования иудейских общин на территории Крыма в хазарский и послехазарский период // Тезисы докладов между-нар. конф. «Византия и Крым». - Симферополь, 1997.-С. 17-18.

Ачкіназі І.В. Крымчаки. (Проблема формування спільносі та її етнічна історія до 1913 р.).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 02 - всесвітня історія. - Інститут сходознавства ім. А. Крітського НАН України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена проблемам історії і етнології невеликої етнічної спільності кримчаків. Вона с першим комплексним дослідженням, в якому представлені історіографічний огляд бібліографії про кримчаків, підсумовані дані про різноманітні групи джерел, розглянуті проблеми формування іудейських общин на території Криму з часів пізньої античності і раннього середньовіччя і зроблений висновок про їх етноконфесійний характер. Представлені дані про існування населення, яке сповідувало іудаїзм в усіх державних утвореннях Криму, що існували до завоювання цієї території Османською імперією. Зроблений висновок про генетичну і культурну спадкодкоємність кримчаків від попередніх іудейських груп Криму. В нарисі етнічної історіїрозглянуто основні етнічні процеси, які відбувалися із спільністю з кінця XV сторіччя, вказані причини сплеску етнічної самосвідомості у 1913 р. Представлена етнокультурна характеристика доповнює уявлення про кримчаків, як про самостійну етноконфесійну спільність.

Ключеві слова', кримчаки, іудаїзм, етноконфесійна спільність, Крим.

Ачкинази И.В. Крымчаки. (Проблема формирования общности и ее этническая история до 1913 г.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Институт востоковедения им. А.Крымского НАН Украины, Киев 1999.

Диссертация посвящена проблемам истории и этнологии небольшой этнической общности крымчаков. Она является первым комплексным исследованием, в котором предоставлены историографический обзор

библиографии о крымчаках, суммированы данные о различных группа? источников, рассмотрены проблемы формирования иудейских общин т территории Крыма со времен поздней античности и раннего среднсвековы и сделан вывод об их этноконфессиональном характере. Согласно даннь» источников протоядро тюркоязычной иудейской общины начале формироваться со времени господства на территории Крыма Хазарскогс каганата и в следующие исторические периоды, и включало в свой соста! различные этнические компоненты. Представлены данные с существовании населения исповедовавшего иудаизм во все? государственных образованиях Крыма, существовавших до завоеванш этой территории Османской империей. Сделан вывод о генетической I культурной преемственности крымчаков от предшествовавших ил иудейских общностей Крыма.

В конце XV в. в связи с завоеванием Крыма Османской империе! начались интеграционные процессы всех групп иудейского населенш Крыма, объединенного созданным в начале XVI в. единым ритуалом т основе тюркоязычной общины. Рассмотрены два периода этническоЁ истории, совпадающие в хронологии 1-й - с господством на территорш полуострова Турецкой империи и Крымского ханства (1475-1783); 2-й-Российской империи (1783 - до 1913 г.). Отмечено, что основным1 этническими процесса-ми первого периода были консолидационные * результате которых к концу XVI в. кафинская и карасубазарская общносп обладали общим этническим самосознанием, отделяя себя от европейски.-» и восточных иудеев. Этому способствовали кровнородственные внутриобщинные связи, единые традиции и культура.

Ключевые слова: крымчаки, иудаизм, этноконфессиональная общность, Крым.

Achkinazi I.V. The Crimchacks. (Problem of Formation of thi Commonality and its Ethnical History till 1913.). - Manuscript.

Thesis for a candidat’s degree by speciality 07.00.02 - world history. -The A.Krymsky Institute of Oriental Studies of National Academy of Scienca of Ukraine, Kyiv, 1999.

The dissertation is devoted to the problems of history and ethnology of e little ethnical commonality of the Crimchacks. It proved to be the first comprehensive study, in which historiographical review of bibliography on the Crimchacks is presented, the data on the different groups of sources is summarised the problems of the formation of Judaic communities on the territory of the Crimea from the date Antiquity and Early Middle Ages are examined, and £

conclusion about cthniconfessional character of them is made. The data about the existence of the population which was confessing Judaism in all state formations that had been existing in the Crimea before the conquest of its territory by the Otto-man Empire is presented, the conclusion about genetic and cultural continuity of the Crimchacks to them is made. The bulk of ethnical processes occuring with the commonality from the end of the fifteenth century are analised in the essay on the ethnical history, the reasons of growing of ethnical consiousness in 1913 are pointed out. Presented ethnicultural characteristics widens a notion on the Crimchacks as an independent ethniconfessional commonality.

Key words: the Crimchacks, Judaism, ethniconfessional commonality, the Crimea.