автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Львовская историческая школа М. Грушевского (1894-1913)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Львовская историческая школа М. Грушевского (1894-1913)"

і , . . .

; і Національна Академія Наук України

Інститут j/кр^їінської археографії та джерелознавства

1 і ; ім. М.С.Грушевського

На правах рукопису

ПЕДИЧ ВАСИЛЬ ПИЛИПОВИЧ

ЛЬВІВСЬКА ІСТОРИЧНА ШКОЛА М.ГРУШЕВСЬКОГО (1894-1914 p.p.)

• С4М

07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат дисертац. на здобуття наукового ступьм кандидата історичних наук

Київ-1996

IV /

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника (м.Івано-Франківськ)

Науковий керівник: доктор історичних наук, ■

професор Грабовецьтй В.В.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Коновець О.Ф.

кандидат історичних наук

ГиричІ.Б.

Провідна організація: Київський національний

, університет ім. Т.Шевченка

Захист відбудеться £ІгпГн4 1996 р. о Н __ годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.43.01 по захисту дисертацій в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (254050, Київ, вул. Пугачова, 12/2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України

Автореферат розіслано 1996 року

Вчений секретар . спеціалізованої вченої ради І.В.Верба

Актуальність теми дослідження. Розвиток національної української історіографії вкінці XIX на початку XX ст. ще не досліджений у повному обсязі. Ми лише сьогодні починаємо поступово усвідомлювати, скільки зазнали моральних втрат, тільки тепер починаємо повертати науковий спадок, від якого були довгий час відлучені. Звернення до наукової спадщини попередніх генерацій українських істориків - це не тільки данина їхній пам’яті, а й об’єктивна потреба часу, яка диктус необхідність нового прочитання і неупереджепої оцінки їх творчого доробку. Сучасна історична наука не може рухатись вперед без осмислення і узагальнення досвіду роботи попередників, без врахування традицій історичних досліджень. Одним з перспективних напрямів вивчеппя розвитку історіографічного процесу є дослідження діяльності різних історичних шкіл, що поступово формували загальний стан історичної науки і стали джерелом її подальшого росту. Серед них особливе місце займає Львівська історична школа М.Гру-шевського, яка в той час була чи не єдиним репрезентантом української історичної науки, що здійснювала широкопланове дослідження проблем історії України і публікувала їх результати рідною українською мовою.

В умовах національно-духовного відродження України дослідження діяльності Львівської історичної ніколи М.Грушевського набуває важливого значення, оскільки вийти на новий рівень пізнання можна лише через реконструювання процесу розвитку української історичної науки і введення до вжитку максимально повного фактичного матеріалу. Велику цінність має весь масив інформації про її діяльність, методологічні основи та методичні прийоми досліджень, характерні особливості та основні напрямки наукової роботи. Актуальним е також аналіз форм і методів підготовки кадрів істориків-професіоналів, яка здійснювалась в рамках цієї школи, врахування позитивного досвіду якої дасть можливість підвищити ефективність підготовки наукової зміни та сприятиме формуванню сучасних наукових шкіл.

Отже, звернення до досвіду діяльності Львівської історичної школи М.Грушевського становить значний науковий інтерес, а справа узагальнення цього досвіду, показ самовідданої праці головних її представників є актуальним завданням сучасної української історіографії.

Предметом дослідження є діяльність Львівської історичної школи М.Грушевського з розробки проблем історії України, основні на-

прямки її роботи, наукова спадщина її головних представників та їх вклад в розвиток української національної історіографії.

Об'єкт дисертаційного дослідження - Львівська історична школа М.Грушевського (науковий осередок, що сформувався в кіпці XX ст. навколо професора Львівського університету М.С.Грушевського), ядро якої складали його студенти С.Томашівський, Ом.Терлецький, М.Кордуба, ІДжиджора, В.Герасимчук, І.Кревецький, Д.Коренець, ОДелевич, І.Крип’яксвич та іп1.

Хронологічні рамки дослідження визначаються часом існування Львівської історичної школи і охоплюють період від 1894 р. - року при-їздуМІ'рупісвськогодо Львова, по 1914р.- рік остаточного його від’їзду з Галичини. Обмежуючи роботу цими часовими рамками, дисертант виходим з тих міркувань, що діяльність історичної школи пов’язана з ім’ям М.Грушевського, і хоч з його від’їздом зі Львова зв’язок учнів з ним не був повністю перерваний, школа втратила свого керівника і припинила свою роботу. Разом з тим у дисертації показано стан українських історичних досліджень в Галичині в другій половині XIX ст. (до приїзду М.Грушсвського).

Стан наукової розробки теми. Діяльність Львівської історичної школи М.Грушевського та наукова спадщина її кращих представників ще не були об’єктом спеціального дослідження, а знаходили лише побіжне висвітлення. В цьому контексті значний науковий інтерес становлять автобіографії М.Грушевського та його статті2, в яких знайшли відображення цікаві деталі до характеристики процесу формування історичної школи у Львові та її діяльності. Вони є важливим джерелом для його відтворення і дають основу для розуміння підвалин, на яких вона базувалась.

і

Пив. Грушевський М. Автобіографія 1906 р. / / Великий українець. -1992. ~ С. 2-04*

Грушевський М. Автобіографія. - Б/м., 1906: його ж. Автобіографія. Друковано як рукопис. - К., 1926; його ж. Галичина і Україна. // Літературно-науковий вісник (далі ЛНВ). -1906. - Т. 36. - Кн. 12. - С. 489-496; його ж. Справа наукових кафедр і наші наукові потреби. // Там же. - 1907. - Т. 37. - Кн. 1. - С. 42-58; Кн. 2. - С.213-220; його ж. Справа українсько-руського університету у Львові. -ЛьвівД889; його ж. Вступний виклад з давньої історії Руси. // Записки НТШ. -1894. -Т. 4. - С. 140-150; його ж. Звичайна схема "руської" історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства. - Спб., 1904. - Вип. 1. - С. 298-304; його ж. Як мене спроваджено до Львова. //Діло. -1898.

- Ч. 137 та ін.

Перша спроба аналізу науково-організаційної роботи М.Грушев-ського в Галичині та оцінки діяльності його історичної школи належить його учням1. Найціннішою серед них є, безумовно, робота І.Кри-п’яксвича, яка містить дуже важливі факти до пізнання процесу функціонування Львівської історичної школи та характеристику методики підготовки наукової зміни, яку практикував М.Грушевський. Аналіз взаємовідносин учителя з своїми учнями, а також психологічна атмосфера, що панувала в школі, відзначені І.Крип’якевичем, спростовують пізніші безпідставні звинувачення на адресу М.Груїпев-ського про його "зверхнє ставлення до учнів". Цьому ж авторові належить перше і до цього часу пеперевершене дослідження діяльності історико-філософської секції НТШ під керівництвом М.Грушевсько-го, з якою пов’язана розбудова науково-організащйної бази його історичної школи2. Написана на основі фактичного матеріалу, вона вражає своїм грунтовним аналізом всісї багатогранної роботи секції по організації історичних досліджень. У статтях учнів М.Грушевського досить чітко окреслено значення та науково-практичну вартість істо-ричпого семінару у Львівському університеті, в якому кристалізувався історичний світогляд та вдосконалювалася методика дослідницької праці молодих адептів історичної науки, відзначено організаційний талант вченого.

Праці близьких співробітників М.Грушевського по НТШ В.Гна-тюка, ВДорошенка, К.Студипського3, присвячені історії наукового товариства, цінні не тільки висвітленням окремих фактів, а й загаль-

•і

Герасимчук В. Михайло Грушевський як історіограф України. // Записки НТШ. - 1922. - Т. 133. - С. 1-26; Кордуоа М.Приїзд М.Грушевського до Львова. // Вісник "Спілки Визволення України". - 1916.

- Ч. 128. - С. 795-796; його ж. Академік Михайло Грушевський як історик, /у ЛНВ. - 1926. - Кн. 12. - С. 346-357; Кузеля 3. М.Грушев-ський та його діяльність на західно-українських землях. Промова на Жалобній Академії, утюженій Українським науковим інститутом в Берліні. // Діло. -1935. - Ч. 70; Крин’якевич І. Михайло Грушевський. }Киття та діяльність. - Львів, 1935.

“ Крип’якевич І. Історико-філософічна секція НТШ під керівництвом Михайла Грушевського. //Записки НТШ. - 1991. - Т. 222. - С. 392411. , .

Гнатюк R Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. /Історичний нарис першого 50-річчя. 1873-1923/ / / ЛНВ. -1925. - Т.86, - С76-86, 173-181, 263-272,367-374; Т. 87. - С. 72-79,169-177, 321-332; Т: 88.

- С. 175-185,272-278; Дорошенко В. Огнище української науки. Наукове товариство ім. Т.Шевчепка. - Нью-Йорк 1951; Студинський К. Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові (1873-1928). // Записки НТШ. - 1928; - Т. 150. - С. 9-18.

ними міркуваннями добре обізнані« з матеріалом людей. Зокрема, в роботіВ.Гнатгока показано зусилля, спрямованіТовариством на матеріальну допомогу здібній українській молоді для занять науковою роботою.

В мемуарах сучасників М.Грушевського Е.Чикалєнка та Д.Доро-шенка1 подано дуже важливий матеріал, що стосується ощнкй ролі вченого в розгортанні широкої наукової роботи в Галичині та обставин його відїзду зі Львова в 1914 р., причин конфлікту в НТШ.

Отже, в 20-30 рр. були зроблені перші спроби аналізу науково-організаційної роботи М.Грушевського у Львові та діяльності його історичної школи, котрі окреслили лише їх загальну характеристику та окремі фактичні дані. Нищення історичної школи МГрушевського в Києві в 30-і роки та широкопланова боротьба з "буржуазним націоналізмом“ на довгі роки наклали жорстке ідеологічнетабу на дослідження проблем, пов’язаних з його іменем. І хоч після смерті Й.Сталіна, в час так званої "відлиги”, частина архівних фондів була вже відкрита, але страх, посіяний в душах істориків безперервними репресіями, не давав змоги науково розробляти ці питання . Тільки в 60-і роки з’явилися перші статті, присвячені окремим історикам - учням М.Грушевського . Закономірно, що переважна більшість з них висвітлювала життя та творчість І.Крип’якевича, що був "одним з небагатьох, яким доля дозволила кінчати життя не за гратами і не за колючим дротом”4.

На тлі замовчування або лише негативного згадувапня в Радянській У країні Львівської історичної школи М.Грушевського та її головних представників значно далі просунулися у вивчення цих проблем вчені з української діаспори. В 60-х роках там вииикла нова укра-

Чикаленко Б. Щоденник (1907-1917). - Львів 1931; Дорошенко Д. Мої спомини про давне минуле (1901-1914). - Вінніпег, 1949.

Див. Білокінь С. Про становище історичної науки в Україні. // Український історик. - 1990. - Ч. 1. - С. 138-144.

Грабовецький В. Наукові праці І.П.Крип’якевича з архівознавства і допоміжних історичних дисциплін. // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. - 1У61.-Ч. 6. - С. 79-83; ІвасютаМ.К. Іваи іГетрович Крип’якевич. //Укр.іст. журнал, - 1966.-Ч. 6.-С. 127133' Ісаєвич Я.Д. Архівознавство та джерелознавство в працях

І.П.Крип’якевича. // Архіви України, - 1966. - Ч. 3. - С. 20-26; Дашкевич Я. М.М.Кордуба та його "Бібліографія історії України". / / Науково-інформаційний бюлетень Арх.упр.УРСР. - 1963. - Ч. 6. - С. 62-64; Бучко ДТ. Исследование украинской топонимики в трудах М.М.Кор-дубы. / У Доклады и сообщения Львовского отдела Географического дбщества У ССР за 1966 год. - Львов, 1969. - С. 131-134. .

. Дашкевич Я. Іван Крип’якевич - історик України. // Крип’якевич І.П. Історія України. - Львів, 1990. - С. 8.

їнозпавча дисципліна - грушевськознавство. Завдяки плідній діяльності Українського Історичного Товариства та його друкованого органу "Українського історика" було закладено міцний фундамент під систематичне вивчення життя та творчості М.Групіевського і, зокрема, його науково-організаційної роботи по створенню власної історичної школи. Варто виділити статті істориків ІВитановича, О.Оглоблина, Марка Антоновича, ОДомбровського, Ю.Герича, В.Міяковського, БЛспци-ка, М.Чубатого, О.Пріцака, Б.Круппицького1 і особливо праці подвиж-пика груїпевськознавства Любомира Винара2, без яких сьогодні не може обійтись жоден дослідник життя та діяльності М.Групіевського.

Витанович І. Увага до методології й історіософії М.Групіевського. // Укр. історик. - 1966. - Ч. 1-2. - С. 32-51; Оглоблин О. М.Грушевськии

і українське національне відродження. 7/ Там же. -.1964. -Ч. 2-3. - С. 1-6; його ж. Наукове Товариство ім. Т.Шевченка в історії України.// Там же. - 1977. - Ч. 3-4. - С. 5-14; Антонович М. Зізнання д-ра Ст.То-машівського перед військовим судом в справі М.Групіевського (переклад з німецької- // Там же. - х972. - Ч. 1-2. - С. 91-99; його ж.

О.Кониськии і МТруїпевський. // Там же. - 1984. - Ч. 4. - С. 48-53; Домбровський О. До питання української історичної школи в діаспорі. //Там же. - 1974. - Ч. 4. - С. 74-84; його ж. Семінап історії України при НТШ у 30-х роках. // Там же. -1973. - Ч. 1-2. - С. 119-126; Герич Ю. До біографії М.Груіпсвського (Дещо про конфлікт в НТІІІ і про "донос", якого не було), (і Там же. - 1972. - Ч. 1-2. - С. 66-83; Міяковський В. До оіографп МГрушевського. // Там же. - 1976. - Ч. 1-4. - С. 114-120; Ленцик В.М.Грушевський в оцінці своїх студентів. // Там же. - 1984.-Ч. 1-4,- С. 123-130: Чубатий М. Додаткові спомини про Михайла Грушевського 1912-1914 рр. // Там же. - 1975.-Ч. 3-4.

- С. 78-79; Прщак О. Наукове Товариство їм. ТЛІевченка у Львові поміж двома війнами. // Там же. - 1981. - Ч. 1-4. - С. 147-152: його ж. У століття пародии М.Групіевського. /Ідеї і люди. 1917-1923/ - Нью-Йорк, 1968. - С. 197-230; Крупішцький Б. Історіознавчі проблеми історії України. - Мюнхен, 195у; його ж. Українська історична наука в НТШ на чолі з М.Грушевським. / /Укр. вісті, - Новий Ульм. -Ч. 48-50. ,1950.

Винар Л. Галицька доба життя М.Г рушевського. //Укр. історик. -1967. - Ч. 1-2. - С. 5-22; його ж. Чому Михайло Грушевський повернувся на Україну в 1914 р. // Там же. - 1967. - Ч. 3-4. - С. 103-107; його ж. Ранні історичні праці М.Грушевського і Київська історична школа В Антоновича. // Там же. - 1966. - Ч. 3-4. - С. 26-32; його ж. Автобіографії М.Грушевського з 1906 і 1926 років як джерело до вивчення його життя і творчості. [[ Там же. - 1974. - Ч. 1-3. - С. 104-136; його ж. Михайло Грушевський і загальні збори НТШ у 1913 р. // Там же. - 1984. - Ч. 1-4. - С. 68-81; його ж. Австрійські урядові документи про призначепіш М.Грушевського професором Львівського університету. // Там же. - 1986. - Ч. 2-3. - С. 76-89; його ж. Молодість Михайла Грушевського. - Мюнхен-Нью-Иорк, 1967; його ж.Михайло Грушевський і Наукове Товариство ім. Т.Шевченка 1892-1930. -Мюнхен, 1970: його ж. М.Гдушевський в боротьбі.за український університет. - Мюнхен, 1968; його ж. Найвидатніший історик України М.Грушевський. - Нью-Йорк, 1986.

Бони відзначаються своєю об'єктивністю, неупередженим ставленням та підходом до предмету дослідження, широтою охоплення матеріалу, глибиною йоі’о опрацювання на наявній джерельній базі (зауважимо, що багато архівних матеріалів все ж таки були не доступні історикам української діаспори).

На початку 90-х років XX ст. настав якісно новий етапу вітчизняному грушевськознавстві. З’явилася ціла низка робіт (переважно статей)1, які по-новому, із залученням зрослого масиву документів, розглядають різні аспекти діяльності МТрушевського і, зокрема, його науково-організаційну роботу, оскільки ця сторона діяльності знаменитого історика була менш відома широкому загалу. Серед цих слід відзначити статті ЯДашкевича2, в яких проаналізовано роль М.Гру-шевського як організатора української науки, показано основні науково-організаційні принципи, покладені в основу НТШ.

Грунтовний аналіз історіософіїМХрушевського, який надзвичайно важливий для кращого розуміння засад, на яких базувалася його школа, дає робота відомого українського історика ОЛріцака3. Деякі питання методології М.Грушевського розглянуті в монографії О.Ко-пиленка4.

Дуже важливу роботу по поглибленню аналізу наукової спадщини М.Грушевського і, зокрема, його діяльності по розвитку національної історичної науки проводять часописи ’’Старожитності'' та "Укра-

1 * ♦ Гцрич І.Б. Документи академіка М.С.Грушевського у фонді 1235

ЦД1А УРСР у м.Кисві. // Архіви України. - 1989. - Ч. 4. - С. 53-63; Пиріг РЯ. М.С.Грушевськии: між історією і політикою (1924-1934). // Укр. іст. журнал. - 1991. - Ч. 4. - С. 54-67; Ч. 5. - С. 50-61; Ч. 7. - С. 38-48; Ч. 8. - С 54-63; Ч. 9. - С. 50-60; Ч. 10. - С. 44-51; Ч. 11. - С. 3-13; Сарбей В.Г. Подвижник науки. Ц Політика і час. - 1991. - Ч. 12. - С. 63-65: Смолій ВЛ., СоханьІП.С. Видатний історик України: Передмова до І тому М.Грушевського "Історія України-Руси". - К., 1991. - С. 834; Сохань П.С. М.Грушевський - археоіраф і джерелознавець. // Вісник АЙ України. -1992. - Ч. І. - СЛ4-17; його ж. М.С.Грушевський і Українська Академія Наук. // Там же. - Ч. И. - С. 87-89^Толочко П. Академік М.Груїііевський - видатнийукраїнський вчении. / / Там же.

- 1992. - Ч. І. - С.6-13; Романів О. Мірушевський - організатор української науки. // Там же. - 1992. - Ч. І. - С. 48-50; Грабовецькии В. Михайло Трушевський - видатний історик України, громадсько-політичний і державний діяч. -Івано-Франківськ, 1991 та пі.

Дашкевич Я.За науковим кермом.Михайло Грушевський - творець концепції національної науки. // Дзвін. - 1991. -Ч. 9. - С. 18-24; його

ж. Михайло Г рушевський і початки організації української історичної науки та завдання НТШ. // Укр. час. - Львів, 1992. - 4.1. - С. 12-14.

Пріцак О. Історіософія та історіографія М.Грушевського. - Київ, Кеморщж 1991; його ж. Історіософія м.Трушевського. Передмова до І тому М.Грушевського "Історія України-Руси". - К¥ 1991. - С. 11-23. Колиленко І. 'Українська ідея”: історія і сучасність. - К., 1991. - С. 27- 59.

їнсьхий історик", друкуючи маловідомі і зовсім невідомі документальні матеріали1.

Усвідомленням необхідності всебічної розробки головних проблем груїпевськозиавства на сучасному етапі стали наукові конференції, присвячені М.Грушевському (до 125-річчя з дня народження, до 100-річчя початку його діяльності у Львівському університеті) і, особливо, конференція "Михайло Грушевський і Львівська історична школа"2. '

Позитивні зрушення намітилися і в дослідженні наукової спадщини учнів М.Грушевського, зроблено перші кроки по оцінці їх вкладу в розвиток української історіографії3.

Віддаючи данину поваги всім згаданим в історіографічному огляді вченим потрібно все ж таки наголосити на тому, що за всі попередні десятиліття окрсслсно лише деякі штрихи до вивчення діяльності Львівської історичної школи М.Грушевського та наукової спадщини її головних репрезентантів, цілісного аналізу цих пробем ще не зроблено. Все це свідчить про настійну необхідність проведення системного дослідження Львівської історичної школи. Наукова і практична актуальність проблеми, недостатня її розробленість і обумовили вибір теми, визначили основні цілі і завдання роботи.

Мета дисертації і основні завдання. Дисертаційна робота ставить спосюметою комплексно, на основі узагальнення і критичного осмислення всіх доступних джерел і матеріалів відтворити історію

1 Див, Старожитності. - 1991. - Ч. 7; 1992. - Ч. 18-19; Український історик. - 1991-1992. - Ч. 3-4,1-4.

Див. Михайло Грушевський і Львівська історична школа. // Львівські історичні праці. Матеріали засідань і конференцій. Вип. 1. -Ньго-Иорк-Львів, 1995.

Федорук Я. Василь Герасимчук: життя і творчість (1880-1944). // Василь Герасимчук. Матеріали до історії козаччини XVII віку. - Львів, 1994. - С. 7-119; Пришляк В. Визначна була се людина. // Тернопіль.

- 1992. - Ч. 2. - С. 38-40; Мушинка М. Степан Рудницьккй. Ц Укр. календар. - Варшава, 1988; Демедюк М., Ровенчак П., Штоико П. Степан Рудницький -основоположник географії України. / / Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці. - Львів, 1992. - С. 373-389; Шаблій О. Передмова до книги С.Рудншіького ' Чому ми хочемо незалежної України?’’ - Львів, 1994. - С.5-34; ПріцакО.Мирон Кордуба і його життя. // Дзвін. -1990. - Ч. 7. - С. 114-146" Бортняк Н. Степан Томашівськии, початки наукової і громадської роботи до 1911 року. / / Україна в минулому. Збірник статей. Вип. 2. - Київ-Львів, 1992. - С. 93-115; Стеблій Ф.івап Кревецький - іедорик,,/{ Михайло Грушевський і Львівська історична школа. - Нью-Йорк-Львів, 1995. -

діяльності Львівської історичної школи, з’ясувати її організаційні і методологічні підвалини, форми і методи наукової роботи, провести всебічний аналіз і оцінку творчої спадщини її представників та визначити внесок школи у розвиток національної української історіографії.

Виходячи із загальної мети вирішуються і основні завдання дослідження, які конкретизують поставлену мету:

- - показати стан українських історичних досліджень в Галичині до приїзду МГрушевського до Львова;

- дослідити науково-організащйну роботу М.Грушевського у Львові, з’ясувати його роль у згуртуванні наукових сил;

- нростежити процес формування Львівської історичної школи, всебічно проаналізувати умови виникнення, її організаційні та методологічні основи, основні напрямки роботи, вказати на форми і методи діяльності, висвітлити її специфіку, характерні риси;

- визначити вклад учнів М.Грушевського, представників його історичної школи в українську історіографію, показати їх місце в її розвитку, окреслити основні напрямки їх досліджень;

- вийти на певні узагальнення і пропозиції щодо вдосконалення підготовки майбутніх дослідників історії України та створення необхідних умов для формування сучасних українських наукових шкіл.

Методологічною основою дисертації є загальні принципи наукового пізнання - об’єктивність, єдність історичного та логічного, комплексний підхід до висвітлення проблеми. Для розв’язання дослідницьких завдань використано джерелознавчий, описовий, порівняльний, ретроспективний методи та метод системного аналізу і синтезу. Вирішуючи поставлені завдання, автор врахував важливі в концептуальному плані розробки ряду вчених-наукознавців, теоретико-мето-дологічні висновки і узагальнення яких мали вплив на спрямування аналізу, осмислення та формулювання принципових положень дисертації.

Джерельна база. Мета і завданій дисетраційної роботи визначили її джерельну базу, яка охоплює архівні, ще не опубліковані матеріали, так і такі, що вже друкувалися. У зв’язку з історіографічним характером частини завдань дослідження базовим джерелом роботи стали праці М.Грушевського та його учнів, а також їх архівна спадщина. Автором опрацьовані документальні матеріали в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві та м. Львові, в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. ВБернадського Національної Академії Наук України та відділу рукопису Львівської на-

укової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, державних архівів Львівської та Івано-Франківської областей. Зокрема, в ЦДІА Україпи у м. Києві досліджено фонд 1235 'Трушевські - історики та філологи", в якому віднайдено важливі документи, що безпосередньо стосуються діяльності Львівської історичної школи. Це каталог (списки) студентів Львівського університету, вписаних на лекції та спецкурси професора М.Груїпевського, теми рефератів (спр. 85), копспектлекцій з історіїУ кра-Їии-Руси, читаних у Львівському університеті М.Грушевським (спр. 256), його щоденникта записна книжна(снр. 25) та ін. Цінну інформацію містить епістолярна спадщина М.Грушсвського та його учнів, офіційне та приватне листування. Важливими для розв’язання окремих проблем дослідження е документи НТШ (ф. 309 у ЦДІА України у м. Львові), особливо протоколи засідань ісгорико-філософської секції (спр. 42) та ін. Багато цікавих матеріалів знаходимо у фондах Літературно-наукового вісника (ф. 401 у ЦДІА України у м. Львові), І.Крип’якевича (ф. 357 там же), С.Томашівського (ф. 368 там же) та інших збірках цього архіву.

Окрему групу джерел складають мемуари сучасників М.Грушевського Є.Чикаленка, ДДорошенка, спогади його учнів І.Крип’якевича, М.Кордуби та ін.; періодичні та серійні виданпя НТШ; тогочасні газети і журнали. На основі критичного аналізу, співставлення і синтезу названих джерел і здійснене дане дослідження.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає втому, що в ній вперше в українській історичній науці дільність Львівської історичної школи М.Грушевського і наукова спадщина її головних представників вивчається комплексно як самостійна наукова проблема. При цьому використовується весь доступний матеріал, яхяайширшезалучаються архівні джерела.

Конкретні елементи наукової новизни дисертаційного дослідження визначаються тим, що в ній:

- зроблена перша спроба вивчення діяльності Львівської історичної школи М.Грушевського як цілісного процесу;

- введено в пауковий обіг раніше не використовувані матеріали та документи, які допомогли охарактеризувати не тільки загальну картину діяльності історичної школи, а й конкретні напрямки її наукової роботи;

- на основі вивчення джерел та систематизації фактичного матеріалу про роботу історичного семінару Львівського університету під керівництвом проф. М.Грушевського та історико-філософської секції

НТШ з’ясовано їх значення у підготовці майбутніх дослідників рідної історії;

- визначено характерні риси і особливості історичної школи М.Грушевського в її основних вимірах - дослідницькому, освітньому, морально-етичному;

- показано форми організації праці, які забезпечували високу ефективність науково-дослідної роботи;

- проаналізовано наукову спадщину (1894-1914 рр.) учнів МХру-шевського, яка ще не була предметом історіографічного аналізу, визначено її місце в загальному розвитку української національної історіографії.

Науково-практичне значення роботи випливає з можливості використання матеріалів, висновків та наукових положень дисертації у вищих та середніх навчальних закладах при викладенні відповідних тем, спецкурсів з історіографії історії України та підготовні навчальних посібників. При всій несхожості політичної ситуації і конкретних історичних умов осмислення діяльності Львівської історичної школи дасть можливість творчо запозичити її досвід в сучасних умовах. Практична вартість дослідження полягає в тому, що зібрані і узагальнені в ній матеріали заповнюють певні прогалини в українській історіографії кінця XIX - початку XX ст. і можуть стати основою для подальших синтетичних історіографічних досліджень.

Структура дисертації, її зміст і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою самої проблеми, а також метою і завданням дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

У вступі обгрунтовано актуальність, наукову новизну і практичне значення теми, проаналізовано стан її наукової розробки, дана характеристика джерельної бази дослідження, визначені її мета і завдання.

У першому розділі "Розвиток української історіографії в Східній Галичині в другій половині XIXст." аналізується стан українських науково-історичних досліджень в краї до приїзду М.Грушевського до Львова (1894 р.). Незважаючи на всю неоднорідність здобутків української історіографії в зазначений період, яка ускладнює спробу подання її всеохоплюючої характеристики, в роботі виділені її загальні риси, що цілком логічно вкладаються в течію романтизму. Підкреслюється, що романтизм підняв на більшу висоту віру в силу народного духу, проповідував повагу до неповторної національної своєрідності і виявився тою програмою, яка відповідала національним потребам укра-

їіщів Галичини. Провідні принципи романтизму визначили підхід галицьких істориків другої половини XIX ст. до історичного минулого, до відбору і осмислення фактів їх тинологізації. Порушення важливих проблем національної історії, високий рівень художності і стильове багатство - ось риси, що визначили характер їх наукового доробку.

В розділі дається аналіз наукової спадщини першого українського фахового історика Галичини- Дениса Зубрицького (1787-1862), який досліджував історію рідного краю на основі аналізу джерел. Звертається увага на те, що якраз Д.3убрицький започаткував систематичні наукові дослідження ряду важливих проблем історії України, зокрема історію братства, українського друкарства в Галичині та ін. Він відкрив перед дослідниками ще зовсім не опрацьовані проблеми, а великий документальний матеріал, використаний автором, дозволив наступникам користуватись його роботами як джерелом. Наголошується, що його "История древнего Галичско-Русского княжества" (1852-1855) збагатила цінним джерельним матеріалом українську історіографію І сприяла подальшому науковому дослідженню даної проблеми. Відзначається великий вклад Д.Зубрицького в наукову розробку джерелознавства та археографії, а також практичне впорядкування ним архіву м. Львова.

В роботі аналізуються історичнідослідження Антона Петрушевича (1821-1913), який залишив після себе вагомий і різноманітний науковий доробок. Відзначається, що своїми історичними працями він вніс в українську історіографію чимало фактичного та джерельного матеріалу. Підкреслюється, що найважливішою з друкованих праць А.Петрушевича стала його 5-томна "Сводпая Галицко-Русская летопись", яка є важливим джерелом з історії Галичини XVII-XVIII ст.

Продовжив ряд дослідників рідної історії проф. Сидір Шараневич (1829-1901) - "плідний історик, що полишив глибокий слід в історіографії Галичини'' (М.Грушевський). Відзначено, що С.Шарапевич був автором 125 наукових праць, головніші з яких аналізуються в дисертаційній роботі. Зокрема, праці, присвячені стародавнім містам Львову і Галичу, фундаментальна робота "Исторія Галицко-Владимирской Руси от найдавніших Бремен до року 1453", яка довгий час була єдиним підручником з історії краю. Підкреслено, що своїми працями вчений увів в історіографію багато цінних матеріалів з ще не опублікованих тоді галицьких судових книг XV ст., значно розширив джерельну базу наукових досліджень, дав цікаві відомості географічного, етнографічного і, особливо, історичного характеру, що не втратили

свого пізнавального значення до сьогодні. Займаючи посаду консерватора пам’яток старовини у Львові, СШараневич полишив по собі вдячну пам’ять численними розкопками в околицях стародавнього Галича.

Історичні дослідження Юліана Целевича (1843-1892) становлять значний інтерес для української історіографії своїм фактологічним, джерельним та популяризаторським змістом. Звернута увага на Те, що деякі роботи Ю.Целеїшча ("Переход козаков через Покутє до Молдавії в р. 1739", "Облога міста Львова в р. 1672") важливі постановкою досліджуваних проблем, але не позбавлені фактологічних неточностей та недосконалі з боку аналізу достовірності джерельного матеріалу. Вінцем наукової діяльності вченого стали праці "Опришки" та "Історія скиту Манявського". Перша написана на основі судових актів м. Станіслава та кримінальних протоколів Коломиї, Надвірної, Галича та ін. Вона заповнила одну з великих прогалин в історіографії Галичини, значно розширювала відомості про антикріпосницьку боротьбу ОД о-вбуша, його попередників і наступників. Друга базується на широкому джерельному матеріалові з львівських архівів, а також парохіальних архівів в селах Манява та Солотвино.

Далі в розділі проаналізовано спадщину популяризаторів історичної науки ВІльницького, ОЛартицького та представника москвофільського напряму в Галичині П.Свистуна та ін.

На підставі аналізу основних праць галицьких істориків другої ноловини XIX ст. зроблено висновок, що їх дослідження розширили і поглибили історичне пізнання, сприяли росту національної свідомості, будили патріотичні почуття і тому мали не тільки наукове, а й ідейно-виховне значення. І хоч у них не було великих синтетичних праць, які б охоплювали цілу історію України, всі вони знаходилися у тісному зв’язку з потребами духовного відродження краю, порушуючи широке коло історичних, історико-топоірафічних, археологічних та етнографічних проблем.їх науковий доробок увійшов в загальноукраїнське історіографічне річище, становлячи цінну і невід’ємну спадщину вітчизгошоїїсторичної науки. І, накінець, романтизм в історіографії не тільки хронологічно передував позитивістській течії, яку, зокрема, репрезентував МХрушевський і його Львівська історична школа, а й живив її продуктивними ідеями.

У'другому розділі"Науково-організаційна робота М.Грушевського у Львові та створення і діяльність його історичної школи (1894-1914 рр.)" відтворено історію і діяльність школи М-Грушевського, з’ясовано її організаційні та методологічні засади, проаналізовано форми і методи

наукової роботи. Предусім показано обставини приїзду М.Грушевсь-кого до Львова та роль, яку відіграли в цьому Ол.Кониський, В Антонович, О.Барвінський. Відзначено, що науково-організаційна робота вченого у Львові охопила три головні напрямки: а) розбудову НТШ; б) підготовку і виховання нових кадрів українських істориків; в) організацію широкої видавничої діяльності на рідній мові.

В дисертаційній роботі зазначається, що в сучасній історіографії поняття "наукова школа" ще не чітко окреслено і що як зв’язуючі історіографічного процесу використовуються поіішття "течія", "напрямок" і "школа". Дисертант обгрунтував своє визначення "наукової історичної школи", наголосивши натому, що в кіпці XIX - початку XX ст. у Львові навколо М.Грушевського згуртувався науковий осередок, в котрому були в наявності чинники, необхідні для творення наукової школи. Підкреслено, що аналіз суспільно-історичних умов, в яких формувалася Львівська історична школа, свідчить, що українська наука у Львові на рубежі ХІХ-ХХ ст. не мала ні повноцінної державної підтримки, ні фінансової, ні науково-організаційної, ні видавничої. Львівський університет, номінально австрійський, а фактично польський, не міг бути повновартіспою науковою базою для української історичної школи (в Західній Європі якраз університети були базою кристалізації наукових шкіл). Це стало причиною того, що Львівська історична школа опиралася перш за все на Наукове Товариство ім. ТЛІевченка, йогоісторико-філософську секцію, яка стала академічно-науковою основою школи.

Відзначено, що головною творчою майстернею, поруч з історико-філософською секцією НТШ, були заняття історичного семінару у Львівському університеті, які забезпечували тісне спілкування учнів з вчителем. На думку дисертанта, такий прямий безпосередній контакт є обов’язковим констатуючим фактором для створення наукової школи. Вона може існувати тільки в прямому спілкуванні, яке не здатпий замінити ніякий підручник. Ці відносини не зводяться до простої передачі знань та умінь від вчителя до учнів, а в більшій мірі полягають в оволодінні його стилем дослідження.

Зазначено, що семінарські заняття виховували у студентів потребу в науковому пошукові, в перевірці вже встановлених фактів, їх самостійному аналізові і були спеціальною установкою на підготовку істо-рика-дослідника. Навчання і оволодіння новітніми дослідницькими методами, практичне застосування теоретичних знань складало в них непорушну єдність. Широта методологічного світогляду МХрушев-

ського, його вміння надавати своїм семінарським вправам новаторського характеру сприяли оволодінню учнями методами історичного дослідженій. В роботі проаналізовано методологію та методику історичного дослідження, які були покладені в основу Львівської історичної школи. Звернуто увагу нате, що М.Грушевський вчив початкую-чих дослідників черпати відомості безпосередньо з джерел, прищеплюючи їм смак до наукової роботи. Він поставив підготовку майбутніх істориків'на професійний грунт, беручи до уваги вимоги і потреби тодішньої історичної науки. На заняттях обов’язково проводилось навчання основ джерелознавчої методики, зокрема, опанування бібліографічною і архівною евристикою, науковою критикою джерел, їх оцінки, оволодінню основами історіографічного аналізу.

В роботі зазначається, що М.Грушевський як вчений-позитивіст прагнув до об’єктивності історичного дослідження. Звідси надзвичайна вимогливість професора до праць своїх учнів. Вчений домагався від них наукової сумлінності, щоб історичний факт вивчався всебічно із залученням якомога більше джерел та багаторазово перевірявся даними допоміжних історичних дисциплін. Наголошено на тому, іцо велику роль у становленні молодих дослідників відіграло і те, що вони були безпосередніми свідками творчого процесу вчителя, його багатогранної наукової діяльності. Зазначається, що завдяки зусиллям вченого склалася 2-ступенева структура функціонування історичної школи

Ця структура сприяла відбору творчої молоді для наукової роботи, підготовці і вихованню нових дослідників. Відмічається, що в основі цих двох ступенів лежала елементарна формула, виражена відносинами "учитель-учень", які є основою будь-якої наукової школи. Обов’язковою умовою її становлення є наявність науково обгрунтованої програми чи концепції досліджень. Підкреслено, що віссю, навколо якої відбулося об’єднання історичної школи М.Грушевського, стала його історіографічна концепція тяглостї українського історичного процесу від етногенезу українського народу до новітньої доби, яка з особливою силою засвідчила право громадянства історії У країни в світовій історіографії. Ця концепція була покладена в основу дослідницької роботи, яка згуртувала учнів Грушевського в наукову школу. Мова йде про спільну діяльність, об’єднану творчим задумом вчителя. Молоді істо-

М.Грушевський (науковий керівник)

історичний семінар істо^ико-філософська секція

рики не тільки бралися за розробку окремих фрагментів концепції, але і самі в ході наукового пошуку доповнювали і збагачували її новими даними, вносячи свій внесок в її поширення.

Підкреслено високу ефективність діяльності школи, яка забезпечувалася організаторським обдаруванням М.Грушевського та особливостями дослідницької програми, що відповідала потребам національної історичної науки. Висока організованість і дисципліна, що були характерною ознакою школи, вміле поєднання централізованого управління та індивідуальних форм дослідження дали можливість багато зробити для відшукання, критичної перевірки та введення в науковий обіг нових джерел, підготовки цікавих історичних досліджень на їх базі.

На основі вивчення діяльності Львівської історичної школи виділено і проаналізовано основні напрямки її роботи: освітню, пошукову, археографічну, видавничу. Наголошено, що планування і підбір виконавців, визначення тематики досліджень і їх методичне забезпечення, організація друкування і фінансування дослідницьких робіт - це далеко неповний перелік проблем, які вирішував МХрушевський в рамках своєї наукової школи у Львові.

Проаналізовано також питання, пов’язані з конфліктом у НТШ в 1913 році та обставинами від’їзду М.Грушевського зі Львова, який підвів, межу під "галицькою добою" його життя та діяльності. Період, в який йому вдалося за порівняно короткий час в непростих умовах Гал типи підготувати цілу плеяду молодих дослідників, чий науковий доробок став вагомим внеском в національну історіографію.

У третьому розділі “Дослідження історії України в працях учнів М.Грушевського (1894-1914)" аналізуються основні наукові здобутки представників Львівської історичної школи та їх внесок в українську історіографію. Підкреслюється, що напрями праці, на які спрямовував своїх учнів МХрушевський, були різноманітні, але переважали проблеми литовсько-польського та козацького періодів. Така тематична спрямованість в основному співпадала зі змістом "Історії У країни-Ру-си", яку готував тоді вчений. Наголошується на тому, що практично всі перші роботи учнів МХрушевського підготовлені в рамках його історичного семінару. Від постановки завдання і до публікації вже готових праць (після їх грунтовного обговорення на засіданнях семінару та історико-філософської секції НТШ) учні відчували постійну опіку і допомогу вчителя, який був для них найближчим помічником і порадником, сприяючи їх науковому становленню.

Відзначено наукову вартість та історичну новизну праць С.Тома-шівського, присвячених відгомону Хмельниччини в Галичині, добі Мазепи, історії Закарпаття та іншим проблемам. Вони базувалися на цілком новому, почерпнутому в архівах фактичному матеріалі, щодосі зберігає інформаційну вартість. Вказано на його грунтовні теоретичні висновки, що були помітним внеском у дослідження проблем історії України. Підкреслено, що будучи одним з найздібніших учнів М.Гру-шевського, С.Томашівський багато взяв від свого вчителя, але пізніше став одним з найактивніших його ідеологічних сулерників, визначним представником, одним з основоположників державницького напряму в українській історіографії.

На основі аналізу наукових досліджень М.Кордуби підкреслено його продуктивність і різносторошіісгь. Він належав до того тину дослідників, які надають великого значення роботі в архіві і використовують кожну нагоду, щоб збагатити історичні праці надбаннями своїх наукових пошуків. Його роботи відзначаються бездоганним знанням досліджуваних проблем, докладним аналізом і аргументованими доказами, глибокою проробкою історіографічних аспектів. Написані на підставі опрацювання раніше невідомого архівного матеріалу, вони не тільки заповнювали певні прогалини у вітчизняній історичній науці, а й значно розширювали уявлення про характер та основні напрями зовнішньо-політичної діяльності Б Хмельницького та інші питання.

Наукова спадщина І.Крип’якевича свідчить, що до від’їзду вчителя зі Львова він вже сформувався в талановитого дослідника, який, осмислюючи суперечливість найскладніших історичних явищ, шукав власні шляхи в науці. Відзначено, що вже в перших роботах Крип’яке-вича проявились якості, які будуть притаманні більшості його історичних досліджень - глибина і досконалість аналізу, незаперечна аргументація і, разом з тим, обережність висновків. На основі сухого архівного матеріалу, завдяки совісному використанню навіть дрібних фрагментарних звісток, вмілому їх підборові та комбінуванні в працях Кригі’якевича дано пластичний образ минулого.

Підкреслено, що головні праці ІДжиджори присвячені історії Гетьманщини першої половини XVIII ст. Вони на основі архівних документів найповніше розкривали колоніальну політику російського царизму в Україні, котра була спрямована на остаточну ліквідацію української автономії. Відзначено самобутність Джиджори, його професіоналізм, небуденний дослідницький хист, велику працелюбність. Глибина методологічного аналізу, джерелознавча грунтовність, еру-

диція принесли йому заслужений авторитет, а незвичайна організованість та працездатність дозволили за короткий час опрацювати велику кількість матеріалу. На превеликий жаль, рання смерть не дала можливості реалізувати усі його творчі плани.

В особі І.Кревецького історична наука дістала сумлінпого і об’єктивного дослідника, який на основі самостіинного опрацювання великого джерельного матеріалу дослідив маловивчені проблеми панщини в Галичині, боротьби українців за національно-територіальну автономію, питання політичної і соціальної історії Галичини періоду революції 1848-1849 рр. Він започаткував також вивчення історії військових та воєнізованих формувань в Галичині 1848-1849 рр. Ці роботи до сьогодні є унікальними і єдиними в своєму роді в національній історіографії. Наголошено на тому, що Кревецький, використовуючи нові архівні дані, значно доповнив описи вже відомих історичних подій. В основу своїх розвідок він завжди клав джерельний матеріал, широкий за обсягом і різноманітний за змістом. На його новому осмисленні та узагальненні базується більшість праць І.Кревецького.

Зазпачено, що всі надруковані до 1914 р. праці В.Герасимчука присвячені аналізу складних проблем гетьманування І.Виговського та Ю.Хмельницького. Написані на основі ретельного вивчення архівних джерел, вони дають важливий матеріал для розуміння процесу вироблення політичної програми, відображеної в Гадяцькій угоді. Історик навів зпайдений у Краківській бібліотеці повний текст угоди, па жаль, не зробивши її всестороннього аналізу.

Разом з тим в розділі відзначається велика пошукова робота учнів М.Грушевського в архівах Львова, Відпя, Варшави, Кракова, Ватікану, Москви, Петербургу, Харкова та інших міст для підготовки видання корпусу матеріалів до історії козаччини, аналізуються основні збірки джерел, виданих ними.

Наголошено на тому, що не всі учні М.Грушевського мали такий науковий доробок як І.Крип’якевич, С.'Гомашівський, М.Кордуба, Ї.Кревецький та ІДжиджора. В силу різних обставин, переважно матеріального характеру, більшість з них змушені були після закінчення навчання покинути Львів і працювати в різних куточках Галичини, не маючи можливості продовжувати свою наукову роботу. Наукові праці Ом.Терлецького, О.Целевича, Д.Коренця, С.Рудницького, Б.Бучип-ського, О.Сушка, М.Чубатого, І.ІІІпитковського, Ф.Голійчука, Ф.Срібного, І.Созанського та ін. були лише пробою творчих сил почат-куючих істориків. М.Грушевський не шкодував свого часу і зусиль на

ретельний апаліз їх робіт, прищеплюючи їм професійний підхід до справи і навчаючи майстерного володіння науковими методами історичного дослідження. їх перші праці давали підставу сподіватися, що вони зроблять певний внесок у розвиток вітчизняної історичної науки.

Відзначено, що аналіз наукових робіт учнівМТрушевського переконливо свідчить, що вони здійснили справжню подвижницьку працю по правдивому відтворенню малодосліджепих сторінок історії українського народу, наповнюючи її цікавим змістом і серйозними висновками. Вони поширювали в своїх працях головні засади концепції М.Грушевського, запозичивши від нього наукові методи критичного аналізу джерел, специфіку оброблення актового матеріалу, продовжуючи кращі традиції української археографії. їх роботи розширили як хронологічно, так і тематично рамки досліджень вітчизняної історії, вийшовши при цьому на нові межі її історично-філософського осмислення. Більшість їх праць грунтуються на скрупульозному аналізі джерел, добрими знавцями яких вони були. Знання іноземних мов (практично всі вони володіли декількома мовами) давало їм змогу вільно орієнтуватись в каталогах джерел і матеріалів зарубіжних бібліотек та архівних сховищ. У результаті було підготовлено надзвичайно цінні документальні збірки, які значно поповнили джерельну базу історії України. Таким чином, в учнях МТруїневського українська історична наука отримала дослідників, здатних зробити крок вперед у порівнянні з своїми попередниками. Всебічна професійна підготовка, глибока наукова ерудиція, вміппя при аналізі матеріалу вийти па концептуальні формулювання своїх думок - все це свідчило про появу істориків-професіоналів, які достойно репрезентували Львівську історичну школу. Аналіз їх наукового доробку свідчить про його вагоме місце у поступі української історіографії. Відзначено також, що їхні праці далеко не рівноцінні, що їм притаманні (особливо раннім роботам) певні методичні хиби, а деякі їх висновки, оцінки потребують суттєвих уточнень. Але кожна наступна їх праця засвідчувала ріст фахової майстерності. Кращі їхні праці не втратили свого наукового значення до сьогодні і повинні стати надійними підвалинами для подальших досліджень проблем історії України.

У висновках підведеш основні підсумки дослідження і, виходячи з аналізу діяльності Львівської історичної школи М.Грушевського, запропоновано ряд конкретних рекомендацій, котрі б сприяли використанню її позитивтпого історичного досвіду.

На захист виносяться такі положення:

- Львівська історична школа МТрушевського посідає важливе місце в розвитку української історичної науки кінця XIX - початку XX ст. Комплексне дослідження наукової спадщини учнів МТрушевсько-го свідчить про їх вагомий внесок у вітчизняну історіографію.

- В кінці XIX ст. в Галичині відбувся перехід від поодиноких індивідуальних історичних пошуків (як характерної риси наукових досліджень в краї в XIX ст.) до організованого, колективного, більш системного вивчення історії України, що відповідало логіці розвитку історичної науки. Відсутність координації наукової праці, а також брак відповідної організації, завдяки якій можна було реалізувати певні наукові проекти спільними зусиллями, стримували розвиток української історичної науки.

- До приїзду М.Грушевського до Львова в Галичині ніхто спеціально не займався підготовкою наукових кадрів національних істориків. Він першим звернув увагу на цю важливу проблему, створивши власну наукову школу, яка виконувала двояку функцію: освітню (підготовка істориків-професіоналів) і дослідницьку (розробка широкого кола проблем історії України). .

- У відборі творчої і талановитої молоді та створеппі пеобхідпих умов її швидкого наукового становлення виявилася характерна риса М.Грушевського як визначного вченого-паставпика.

- Львівська історична школа МТрушевського в своїй діяльності опиралася перш за все на НТШ, його історико-філософську секцію, яка була академічно-науковою базою школи, та історичний семінар у Львівському університеті, що був її творчою майстернею. Таким чином, склалася 2-ступенева структура функціонування школи.

- Основою, навколо якої відбулося об’єднання історичної школи, стала концепція МТрушевського про безперервний історичний розвиток українського народу. Вона стала основою спільної діяльності школи, об’єднаної задумом керівника.

- Виникнення Львівської історичної школи МТрушевського знаменувало певний етап у розвитку української національної історичної науки. Він був відображенням закономірних процесів, які відбувалися в українській науці, що мала спільний вектор розвитку з європейською історичною наукою. Кожен історик виступав перш за все як представник свого народу і у своїх дослідженнях відображав не стільки потреби свого часу, скільки свої національні потреби. Так було в Німеччині,

Франції та ін. країнах, тільки там ці процеси переходу істориків на національний грунт відбулися раніше.

- З утворенням Львівської історичної школи в розвитку української історичної науки в Галичині вперше було сформовано осередок не регіонального, а всеукраїнського значення, що було переконливим свідченням дозрілості українського суспільства до творення своєї незалежної української національної науки.

Основні результати дослідження викладені в таких публікаціях автора: •

1. Національний рух за Українську державність під проводом І.Ви-говського в дослідженнях учнів М.Грушевського. // Матеріали другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції "Проблеми історії національного руху на Україні (до 1917 р.). Ч. 2. - Київ-Миколаїв, 1992. - С. 70-71.

2. Дослідження історії Гетьманщини учнями МТрушевського на початку XX ст. // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 1000-літпо м. Глухова "Історико-культурна спадщина Глухівщини". - Глухів,1992. - С. 52-54.

3. Праці учнів МТрушевського з історії козаччини. // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції "500-річчя українського козацтва і Галичина". - Івано-Франківськ, 1992. - С. 80-82.

4. Учні М.Грушевського про ЗУНР. / / Міжнародна наукова конференція, присвячена 75-річчю Західно-Української Народної Республіки. 1-3 листопада 1993 р.: Матеріали. - Івано-Франківськ, 1993. -С. 16-17.

5. Професор С.Шараневич як історик Гал ичини. / / Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 1. - Дрогобич, 1995. - С. 50-53. (в співавторстві)

. б.Роль історичного семінару Львівського університету під керівництвом МТрушевського в підготовці дослідників історії України. // Матеріали наукової конференції "Михайло Грушевський і Західна Україна", присвяченої 100-річчю початку діяльності М.Г рушевського у Львівському університеті. - Львів, 1995. - С. 49-51.

7. Російсько-українські економічні відносини першої половини XVHIct. в дослідженнях ІДжиджори. // Тези виступів 1-ї міжнародної наукової конференції "Економіка України та світовий досвід". Ч. 2.

- Івано-Франківськ, 1994. - С. 110-112.

8. Львівська історична школа М.Грушевського. // Гуманітарний вісник (досвід,проблеми, перспективи). - Вип. 12. - Дніпропетровськ, 1994. - С-50-52.

9. Львівська наукова школа М.Грушевського: проблеми становлення. // Вісник Прикарпатського університету. - Вип.З. - Івано-Франківськ, 1996. - С. 57-69.

Pedych Vasily Philipovich. The Lvov Historical School of M.Hrushevsky (1894-1913).

A thesis submitted for a scientific degree of a Candidate of History on speciality 07.00.06 - Historiography, source study and special historical disciplines. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeo^raphy and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1996.

In the thesis the creation and the scientific activities of the Lvov Historical School of M.Hrushevsky is investigated. Main direction ofits job, scientific achievements of its chief representativeis their contribution in the development of the Ukrainian national historiography are analysing here.

Педич Василий Филиппович. Львовская историческая школа М.Грушеиского (1894-1913).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Институт украинской археографии и источниковедения им. М.С.Грушевского Национальной Академии Наук Украины, Киев, 1996.

В диссертации исследуется создание и научная деятельность Львовской исторической школы М.Грушевского. Анализируются основные направления ее работы, научные достижения ее главных представителей, их вклад в развитие украинской национальной историографии.

Ключові слова: наукова історична школа, науково-організаційна робота, українська історіографія.