автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Метафизика в философии Артура Шопенгауэра

Полный текст автореферата диссертации по теме "Метафизика в философии Артура Шопенгауэра"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РГ6 ОД

і 1Ї нон ш

УДК 11; 141.143

Шабанова Юлія Олександрівна

МЕТАФІЗИКА В ФІЛОСОФІЇ АРТУРА ШОПЕНГАУЕРА

Спеціальність 09.00.0$ - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дніпропетровськ -2000

Робота виконана на кафедрі філософії Національної гірничої академії України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, завідувач кафедри філософії Національної гірничої академії України Пархоменко Тетяна Сергіївна

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор кафедри філософії Українського державного хіміко-технологічного університету Заїченко Георгій Антонович;

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та соціології Дніпропетровського державного технічного університету залізничного транспорту Малівський Анатолій Миколайович

Провідна установа: Донецький державний університет

Захист відбудеться^ІЙ^^ДУ2000 р. о _ годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.11 при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 72, корп.1, ауд. 307. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розісланий

УЖИТІЇ# .2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Духовна криза сучасного техногенного суспільства вказує на те, що проблема пошуку духовних орієнтирів існування людства стає все більш нагального. Вихід з екологічної, їкономічної, морально-етігшої кріпи можливий лише за умови формування ювої парадигми світосприйняття, що розширює світогляд людянії від )аціональио-прагматичної зацікавленості до духовно-трансцендентних сенсів снування. Ця проблема породжує гостру потребу філософського осмислення і сонцептуальної розробки. Про це свідчать рефлексивні пошуки представників нзних філософських шкіл і напрямів, що знаходять вираження в щйрізноманітнішіїх фрагментах сучасного філософського дискурсу. Іроблемам духовності присвячені як інтелектуатьні пошуки філософів ->аціоналістів, зокрема, представників американського різновиду сучасного юстмодернізму, так і філософів, що дотримуються протилежної теоретико-іетодологічної орієнтації, зокрема, екзистенціалізму.

Німецький мислитель XIX століття Артур Шопенгауер, геніально іідчувши необхідність звернення до духовних, метафізичних .джерел подського існування, створює прообраз філософської моделі, запитаної :учасною цивілізацією. Актуальність його спадщини полягає в гострій критиці :цієнгизму - джерела техногенної однобічності сучасного суспільства, в іезкомпромісному засудженні міщанства, егоїстичної обмеженості, що є іричиною людських страждань, а також в обгрунтуванні тилу філософування, гай служив би і розуму, і почуттю, і моральності у формуванні нового юзуміння гуманізму на основі ірраціоналізму і східного квієтизму, всупереч тиці «розумного егоїзму», виробленої раціоналістами ХУІІ-ХУІІІ століть. Дослідження філософії Шопенгауера як метафізичної ірраціональної іефлексивної системи для сучасної філософської науки представляє іагальшш інтерес, оскільки вирішення проблем людського існування іімецький мислитель знаходить через метафізичне обгрунтування джерел вітобудови. '

Актуальність обраної теми зумовлена сучасним інтересом до проблем іетафізики з точки зору перегляду цього виду філософської рефлексії. )собливе значення звернення до метафізики пов'язане з постмодерністським егативізмом з приводу цього типу філософування. У небагатьох публікаціях гданського періоду філософія Шопенгауера розцінюється принципово як нтиметафізична, з чим, на думку автора дисертації, погодитися не можна, иходячи з принципу об'єктивності історико-філософського дослідження. )чевидно, визнання філософії Шопенгауера антиметафізичною пов'язане з тотожненням ірраціоналізму, дійсно властивого філософії Шопенгауера, з итиметафізихою. Тоді як його філософська система ідейно багатша і істодологічно різноманітніша. Це є ще одним аргументом на користь еобхідності більш глибокого та всебічного аналізу філософії Шопенгауера.

Актуальність дослідження метафізичної суті філософської системи Шопенгауера зумовлена і сучасною потребою об'єктивного і всебічного

аналізу його спадщини, на противагу однобічшім, в основному негативнш оцінкам його творчості, характерним для більшості вітчизняних історико філософських робіт радянського періоду.

Ім'я Шопенгауера традиційно пов'язується з ірраціоналістичнш напрямом в філософії. До того ж його вчення наділяється переважн< негативними, ніж позитивними характеристиками. Так, вживання визначені «волюнтаризм», «песимізм» для характеристики філософії Шопенгауер; імпліцнтно містить в собі негативно задані оцінки. Разом з тим, з поля зор; істориків філософії часто випадав гуманний характер тієї частиш шопенгауерівського вчення, яка присвячена проблемам духовності. Більїі того, автор даної роботи доводить, що вчення Шопенгауера є спробок представити філософію як «почутгязнання» (термін Ю.Ш.), покликаю метафізично обгрунтувати антропне вимірювання світу, неодмінній атрибутом якого с модус духовності.

Перегляд оцінок філософської спадщини Шопенгауера ставить пере; собою мету не категорично заперечувати попередні думки, а виробити нов світоглядні установи і орієнтири в контексті сучасних поглядів і гіогреС суспільства. Тож актуальним є незаангажований підхід до історико-філософського аналізу вчення Шопенгауера.

Звернення до філософської спадщини Шопенгауера зумовлене № тільки необхідністю об'єктивного визначення місця і характеру його вчення і історико-філософському дискурсі, але і загалом недостатнім висвітленшш його спадщини у вітчизняній філософії пострадянського періоду. Так, в низи вітчизняних і російських навчальних посібників з філософії, що містяті історико-філософські розділи, ім'я Шопенгауера не згадується взагалі абс згадується побіжно. Якщо серед російських історико-філософських робіт можна зустріти невеликі статті про творчість Шопенгауера, то в Україні не вішано не тільки великих монографій, але навіть і малих за обсягом історико-філософських праць, присвячених творчості німецького мислителя. Тоді як для України творчість Шопенгауера представляє значний інтерес в контексті розширення уявлень про взаємозв'язки німецько-української філософської науки на прикладі ідейної близькості філософських концепцій

А.Шопенгауера і П.Юркевича, що сприяє розвитку сучасного процес> інтеграції української культури в європейський соціокультурний простір.

Нове історико-філософське прочитання вчення Шопенгауер;. актуальне ще й в зв’язку з тим, що вплив основних ідей його філософії з часом не тільки не зменшився, але і набув нового звучання, отримавши іноді несподіване відбиття в різних сферах духовної культури кінця XX - початку XXI століть. Все це і зумовлює актуальність даного історико-філософського дослідження.

Об'єктом дисерптійнного дослідження є ірраціоналістична філософія Артура Шопенгауера.

Предметом дослідження виступає метафізична суть філософської

концепції Шопенгауера в єдності її онтологічного, гносеологічного і

антропологічного аспектів.

Мета і основні задачі дослідження. Мета дисертації полягає у виявленні особливостей метафізичної системи А.Шопенгауера, анаїізі їх вияву в онтологічній, гносеологічній і антропологічній проблематиці, властивій його філософії. Досягнення цієї мети зумовило рішення таких задач:

- з'ясування місця філософії Артура Шопенгауера в історико-філософському контексті, визначення теоретичних джерел його філософії;

. - експлікация впливу на формування філософії Артура Шопенгауера з

боку філософських теорій, шо виступають як полемічний контекст;

- відстеження модифікаційних виявів метафізичного характеру

шопенгауерівської філософії у її різних модусах: антропологічному,

гносеологічному і онтологічному;

- обгрунтування парадигмального характеру філософії Шопенгауера через виявлення характеристик відкритості і беспрецендентності шопенгауерівської філософії шляхом дослідження філософських і культурологічних концепцій і вчень ХІХ-ХХ століть.

Методологічні основи дослідження. Теоретичною і

методологічною основою дисертаційної роботи є доробки в галузі історії філософії таких вчених як Асмус В.Ф., Бичко А.К., Бичко І.В., Гнатенко П.І., Горський B.C., Заїченко Г.А., Лосев А.Ф., Меерстськлй Б.С., Мєжуєв B.C., Мудрагей Т.А., Нарський І.С., Пархоменко Т.С., Рашковський Е.Б., Стьопін

B.C., Табачковський В.Г., Хвостова К.В., Чашішев А.Н. Аналіз філософської спадщини Шопенгауера проводився на основі принципів історизму, системності, цілісності, об’єктивності.

Враховуючи специфіку історико-філософського дослідження, яка полягає в тому, що, з одного боку, філософія того чи іншого автора виступає як фрагмент історико-філософського контексту, а з іншого - містить в собі той або інший конкретний зміст у вигляді проблем, що відносяться до одного або декількох розділів філософського знання, робота проводилася у двох площинах філософського аналізу: власне історико-філософському і

проблемно-предметному. Кожний з них потребує свого власного теоретико-методологічного забезпечення.

Ісгорико-філософськяй рівень грунтувався на таких методологічних принципах:

- Аналізі теоретичних джерел концепції Артура Шопенгауера. Використання цього принципу дає відповідь на питання про ідейну спорідненість метафізики Шопенгауера з цілою нгокою попередніх філософських вчень, які оцінюються самим філософом як позитивні у вигляді прямих згадок або аналогічних інтерпретацій. Цей принцип допомагає відстежити спадкоємність в ході розвитку філософської рефлексії.

- З'ясуванні полемічного контексту метафізики Шопенгауера. Використання цього принципу допомагає дослідити своєрідний негативній

досвід філософа, що виражається у неприйнятті на рівні свідомої рефлекс тих або інших ідей, які не експлікуються самим філософом, й істоти впливають на формування авторської концепції.

- Використанні принципу, який можна визначити як принци експлікації неявного методологічного пласта метафізичної конструкц Шопенгауера, суть якого полягає в дослідженні логіки побудови філософськс концепції німецького мислителя.

Переходячи на рівень предметно-змістовного аналізу, дисертан спирається на прийоми, що використовуються у відповідних галузя філософського знання. Оскільки метафізика Шопенгауера розглядається єдності її онтологічного, гносеологічного і антропологічного аспектії остільки в розділах, присвячених їх аналізу, як методологічний інструментарії використані інваріантні теоретичні положення, поширені в сучаснії вітчизняній філософській літературі з проблем онтології, гносеології антропології.

Насамперед автор спирався, як на теоретико-методологічний принцип на поняття метафізики як якісно відмінний тип філософування, що має справ; з почуттєво нелізнаваними сутностями (на противагу ототожненню понятті метафізики з антидіалектикою). Це положення є парадигмальним з точки зор; теорегико-методологічних основ даного дисертаційнного дослідження і том; оцінюється дисертантом як загально методологічний принцип роботи.

Теоретико-методологічною основою використання понятті «метафізика» в дослідженні філософії Шопенгауера послужилі загальнотеоретичні роботи Гайденка П., Жеребкіна 3., Заїченка Г., Кемєров;

В., Корета Е., Краснікова В., Пронякіна В., Соболь О., Явоненка О., ще присвячені цьому типу філософської рефлексії.

Наукова новизна дослідження визначається передусім тим, ще вперше у вітчизняній історико-філософській літературі XX сторічч; філософія Шопенгауера досліджується як ірраціональний різновщ метафізики, якому властива гуманістична інтенція, що відображає багатш спектр іслорико-філософських ремінісценція і актуалізується значнок кількістю артикуляцій у філософському дискурсі кінця XX - початку XX! сторіччя.

В ході дисертаційнного дослідження відповідно до поставлений наукових задач:

і. Уточнено місце філософії Шопенгауера в історико-філософськом> контексті: доведений вплив на характер формування метафізики Шопенгауерг вчення Плотіна про Єдине і теософської доктрини Я.Бьоме; виявлена ідейнг ремінісценція принципів монадології Лейбніца у вченні Шопенгауера пре плюральність антропного втілення метафізичної Світової волі; значне розширене уявлення про вплив індійської філософії (брахмо-буддизму) і вчення Платона на формування понять ієрархії духовних об'єктивацій і дуальної природи волі в шопенгауерівській метафізиці; виявлено, що діалектика Гегеля на нерефяектуємому самим Шопенгауером рівні виступила,

по суті, полемічним контекстом вчення франкфуртського мислителя про розгортання Світової волі; уточнена роль метафізики Канта як точки біфуркації філософського дискурсу в напрямі переорієнтації Шопенгауера від агностицизму, властивого філософії Канта, на принципову пізнаваність трансцендентального.

2. Доведено, що філософія Шопенгауера являє собою і р р аці о нал іст ич н і ш варіант метафізики, що має полі концептуальний вияв: в онтології у вигляді вчення про надемпіричні ірраціональні сутності як антропно-екзистенціальне формування метафізичної реальності зі специфічним типом іманентної діалектики ііекласичного зразка, що сприяє зміні антропоцентричного світосприйняття на коеволюціїїно-гармонійну парадигму існування системи “людина - світ”; в гносеології як методологічний принцип побудови нової форми метафізики ірраціонально-інтуїтивістського пізнання - «почуттязнання»; в антропології - у вигляді трактування ідеї песимізму як гуманістичного початку в метафізиці духовності шляхом розкриття конструктивної ролі розгортання Світової волі в подолаші дихотомії добра і зла через зняття плюральності індивідуальних воль в метафізико-онгологічному обгрунтувати суттєвої єдності світу.

3. Сформульовано положення про матеріально-духовну дуальність музики як метафізичної суті. Конкретизоване метафізичне значення вчення Шопенгауера про музику як ключову категорію онтології і гносеології, розширено уявлення про вплив метафізики музики Шопенгауера на філософсько-естетичні концепції музики Е.Гансліка, Е.Курта, Е.Гартмана, філософську основу музичної творчості Р.Вагнера і музичну філософію

О.Скрябіна.

4. Виявлені гуманістична далекодія і парадигмальна відкритість філософської спадщини німецького мислителя шляхом встановлення зв'язку між етичними системами А. Шопенгауера і С. К'єркегора на основі поняття «Ніщо»; експлікована близкість філософії Шопенгауера і раціоналістичної філософії кінця XX століття, а саме: виявлена ідейна спорідненість між морально-етичними теоріями американського постмодернізму Р.Рорті, Р.Дела і етикою співчуття Шопенгауера. Доведений вплив основних положень метафізичного вчення Шопенгауера на формування кардіогносії П.Юркевича, що розширює уявлення про взаємозв'язки україно-німецької філософської науки.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно поповнює історико-філософське знання новими аспектами розуміння філософської спадщини Артура Шопенгауера. Це дає можливість по-новому осмислити актуальні питання соціобуття сучасного людства, пов'язані з проблемою духовності: Результати, отримані в ході дослідження, покликані привернути увагу сучасної вітчизняної філософської думки до ідеї філософії як “почуттязнання”, до нових, на перший погляд незвичних, форм гуманізму, через інше осмислення значення песимізму в онтологізації духовності, що дає можливість

по-новому зрозуміти роль метафізики Шопенгауера в сучасному дискурс філософії.

Основні положення і висновки можуть бути використані:

- для розробки теоретичних конструктів у галузі онтології, антропології, гносеології;

- як теоретико-методологічний матеріал в філософії моралі;

- як матеріал для розробок у галузі естетики, філософії музики, культурології;

- як лекційний матеріал у викладаиі курсів з історії філософії, етики, естетики, культурології;

- в спецкурсах з відповідних розділів філософії.

Апробація результатів дослідження. Основний зміст дисертації відображений в публікаціях і доповідях дисертанта на наукових конференціях. Результати досліджень пройшли випробування на 5-й Міжнародній науково-практичній конференції «Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму» в КПІ в 1999 р. (Київ), на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми естетичного виховання дітей та молоді» в 1999 р. (Дніпропетровськ), на Всеукраїнській конференції духовних, освітніх і наукових організацій «Людина XXI століття» в 2000 р. (Дніпропетровськ), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Україна в XXI столітті; перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти” в 2000 р. (Дніпропетровськ). Дисертація також обговорена на засідані кафедри філософії НГАУ.

Структура дисертації зумовлена основною метою і задачами дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 178 сторінок , 11 сторінок - список використаних джерел, який складається з 199 найменувань.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розгадається актуальність, формулюються мета та задачі дослідження, обгрунтовується методологічна основа, наукова новизна, теоретичне і практичне значення даного дослідження. '

У першому розділі «Теоретичні джерела і полемічний контекст метафізики Артура Шопенгауера» аналізуються основні положення філософських джерел метафізичної системи А.Шопенгауера. Розглядаються вченім як традиційно визнані за теоретичними джерелами філософської системи німецького метафізика, так і ті, що раніше не причислялися до таких, ате мали вплив на формування основних положень метафізики Артура Шопенгауера.

У першому підрозділі «Огляд літератури з теми дисертації, обгрунтування мети, задач і методів дисертаційного дослідження» аналізуються історико-філософські аспекти розгляду в науковій літератуфі досліджуваної в дисертації теми. Вказано на здебільш недостатнє вивчення та дещо однобічні (часом ідеологічно заангажовані) оцінки філософської системи Шопенгауера попередніми вченими. Історико-філософські дослідження, присвячені Шопенгауеру, умовно поділяються на декілька

періодів: до першого можна віднести дореволюційні роботи в Росії і за кордоном, до другого - роботи радянських істориків філософії, до третього -присвячені Шопенгауеру роботи вітчизняних і російських філософів пострадянського періоду. Окрему групу в даному дослідженні складають праці зарубіжних, переважно німецьких, філософів.

До робіт першого періоду відносяться монографії С.Грузенберга, Ф. Гусєва, П.Калачинського, Е.Каро, Ф.Паульса, Т.РІбо, К.Фішера, І.Фолькельта, Д.Цертелєва, статті В.ВІндельбанда, А.Ібервег-Гейнце, А.Козлова, Дж.Льюіса,

В.Преображенського, Р.Фалькенберга, для яких характерне бачення філософії Шопенгауера передусім як ірраціоналісгичшї. В історико-філософських роботах до 1917 року, присвячених Шопенгауеру, намічається підхід до аналізу його філософії як метафізичного вчення. Хоча філософія музики і мистецтва розглядається з чисто естетичних позицій. Методологічний підхід, характерний для цих досліджень, може бути охарактеризований як описово-тематичний.

Другу групу історико-філософських досліджень представляють імена таких вчених, як В.Асмус, Б.Богомолов, Б.Биховський, О.Доброхотов, Ю.Кремльов, Т.Кузі,міна, А.Лоссв, С. Маркус, І.Нарський. Для деяких з цих праць характерно визнання філософії Шопенгауера як антиметафізичної. Домінуючою оцінкою творчості Шопенгауера в цей період є негативна. В цьому знайшла відображення ідеологічна спрямованість подібних досліджень, що спиралася на принцип класового підходу і тісно пов'язаний з ним методологічний принцип негативізму. Разом з тим, для декількох робіт цього періоду таких вчених як Б.Биховський, І.Нарський все ж таки характерне цілісне, комплексне бачення філософії Шопенгауера, що, безумовно, є позитивним.

Роботи пострадянського періоду представлені нечисленними тема-тично-спеціалізованими дослідженнями у вигляді фрагментів більш широкого тексту або невеликих статей. У цих роботах знайшли відображення перші спроби перєусвідомлешш суті, характеру філософії Шопенгауера та її місця в історико-філософському дискурсі. Зокрема, акцентується етичне звучання філософії Шопенгауера. Найбільш грунтовними з даної групи є роботи А.Арличєва, ПГуревіча, А.Гусейнова і О.Скрипника, А.Малівського і М.Макарця, Б.Меєровського, Н.Мудрагей, А.Чанишєва та останні праці І.Нарського. Проте, на аналізі метафізичній суті його філософії увага дослідників, як і раніше, не загострювалась.

Серед дослідженню зарубіжних авторів на іноземній мові треба виділити таких вчених як Р.Вейерс, Г. Ерліх, Г.Зіммель, Е.Курт, П.Мьобіус, Г.Моос, Г. Сейдель. Так, Вейерс, Моос приділяють велику увагу докладному аналізу всієї філософії Шопенгауера в цілому і метафізиці музики зокрема. Зіммель разом з розглядом онтології, гносеології і естетики Шопенгауера визначає паралелі його вчення з філософією Ніцше. Мьобіус розглядає філософську систему Шопенгауера в контексті історії естетики. Аспекти естетики Шопенгауера досліджує в своїх роботах болгарський філософ Шасі.

Окремо автор аналізує роботи, присвячені загальнотеоретичним про блемам, які мають вихід на історико-філософські дослідження декотрих кате горій вчення Шопенгауера. Це роботи В.Алтухова, М.Бунге, Ад.Бичкс

1.Бичка, П.Гайденка, П.Гнатенка, С.Жеребкіна, Г.Заїченка, В.Кемєровг Е.Корета, В.Краснікова, В Ляха, О.Налчаджяна, В.Пронякіна, Г.Рузавіне О.Соболь, В.Табачковського, О. Явоненка, що присвячені загальним пробле мам метафізики, інтуїтивізму та ірраціоналізму.

Однак виникає потреба більш повного і всебічного аналізу багато гранного вчення німецького мислителя, метафізичної суті його філософсько системи, який представляє інтерес для сучасної історико-філософської науки і зв'язку з необхідністю в осмисленні сучасним людством духовних джере] буття. Аналіз літератури та рівня розробленості питання сприяв визначеним мети і задач даного дослідження, які вказані в загальній характеристиц роботи, а також методів історико-філософського і предметно-змістовногс аналізу.

Другий підрозділ «Вплив філософських вчень Стародавнього Сход) на формування основних положень метафізичної системи Артурі Шопенгауера» присвячений дослідженню ідей брахмо-буддійської філософії що знайшли відображення в онтологічному вченні Шопенгауера. На основ положень брахмо-буддійського вчення про фундаментальний закон єдност світу, понять світової першооснови Брахман-Атман і породженої ним сфері видимості Майі формуються ключові моменти шопенгауерівської онтології ] вигляді світу як волі і світу як уявлення. Автором дисертації виявлен; паралель між ведичним поняттям Пракріті як праматеріальної форми вияв} першооснови та метафізичним поняттям ідей, а також поняттям метафізично музики, що є в онтології Шопенгауера духовними об’єктиваціями Світово волі. Поняття матеріально-духовної дуальності як потенції Світової волі і метафізиці Шопенгауера базується на принципі взаємодоповненш онтологічних понять ведичної філософії: Пракріті - праматерії та Пуруша ■ безособового всесвітнього принципу, що творить. Поняття «чистого суб’єкті пізнання» як форми осягнення глибинних метафізичних першовитоків світу грунтується в філософії Шопенгауера на індійському вченні про шля> припинення людських страждань або досягнення Нірвани, на основі чогс автор дисертації виявляє етично-позитивний характер песимістичногс світорозуміння німецького мислителя як шляху до духовного вдосконалення людини.

Третій підрозділ «Вплив вчення Платона про ідеї, філософії Плотіна, Я.Бьоме і ГЛейбніиа на формування онтологічних і антропологічних аспектів метаф'їзики Шопенгауера» присвячений дослідженню впливіе філософських вчень, що не розглядалися самим Шопенгауером як теоретичні джерела його філософії, а також розширенню уявлення про роль вчення Платонв в метафізичній онтології німецького мислителя. Значення поняття ідей (ейдосів' зазнає видозмін у вченні Шопенгауера, трансформугочись від духовно] першооснови, згідно з Платоном, до форми духовних об’єктивацій е

метафізичній онтології Шопенгауера. Відповідно чому Світова ідеальна воля, знаходячись над вічними ідеями в платоновому значенні, існує поза добром і злом і є вічним світовим принципом. Платонівська теорія художньої творчості вплинула на формування гносеологічного аспекту метафізики Шопенгауера у вигляді інтуїтивно-споглядального збагнення ідей у вченні про генія.

Характеристика Світової волі як безосновного, несвідомого початку в онтології Шопенгауера сформувалася під впливом понять Єдиного у вченні Плотіна і Божественого у Бьоме. Фундаментатьний принцип єдності і безосновності волі як світової першооснови в концепціях Плотіна і Бьоме отримує розвиток в метафізичній онтології Шопенгауера у вигляді неділимості і цілісності волі у всіх формах її множинних об' єктивацііі.

Значним елементом філософії Плотіна, що впллнув на метафізичне конструювання онтологічної картини світу Шопенгауера, є поняття духовних еманацій Єдиного, яке отримало розвиток в трактуванні ідей як духовних об'єктивацій волі - початкової форми вияву першооснови.

Принципи розвитку Світової волі сформовані Шопенгауером під впливом теологічної та космологічної діатектики ЯБьоме. Синтезовані елементи його діалектики у вигляді протиставлення єдиного та множинного, добра та зла на внутрішньосистемному рівні в онтології Шопенгауера знайшли прояв у специфічному типі діалектики із збереженням трансцендентної незмінності світу. Принципи діалектики Бьоме отримати розвилок в метафізиці Шопенгауера як цілісної і незмінної єдності світу з внутрішнім діалектичним саморозвитком духовної першооснови у вигляді зіставлень Світової волі та множинності її об' єктивацій, а також добра і зла та розглядаються як вічне самоздійснешга і самопізнання світового безмежного буття.

Враховуючи значні відмінності між філософськими концепціями Шопенгауера і Лейбніца, автор припускає і наводить аргументи на користі, існування непрямого впливу елементів теорії монадології Лейбніца, а саме поняття плюральності монад, на формування в шопенгауерівській філософії поняття антропно-конкретизованої форми об'єктивацій волі як джерела песимізму.

Четвертий підрозділ «Роль німецького класичного ідеал'тіу і фЬіософсько-естетичних ідей романтизму у формуванні метафізичної системи Артура Шопенгауера» розглядає розвиток положень шопенгау-ерівської метафізики в контексті сучасної йому філософської думки Німеччини. Спираючись на основні положення філософії Канта, Шопенгауер розвиває свою систему в протилежному раціонаїістичному уявленню про світ напрямку, а саме - до світу ірраціональної речі-в-собі, представленої як Світова воля. Шопенгауер трактує непізнавану, за Кантом, річ-в-собі як ірраціональну волю, що осягається інтуїтивно, чим виходить за межі кантіанства до ірраціонального ідеалізму. Кантівське поняття незацікавленого естетичного судження в гносеології Шопенгауера знайшло розвиток в теорії інтуїтивного пізнання в його вченні про мистецтва, генія та особливо в шопенгауерівській метафізиці музики.

Полемічним контекстом щодо філософії Шопенгауера виступають вчсшія німецьких мислителів Фіхте, Шеллінга, Гегеля. Не прийняті франкфуртским філософом, їх ідей на нерефлектуємому рівні все ж вплішули на формування метафізики Шопенгауера. Одним з джерел формування ірраціоналістичннх тенденцій в метафізиці Шопенгауера автор вважає вчення Фіхтс і Шеллінга. Хоча їх системи загалом раціоналістичні, в них можна зустріти елементи ірраціоналізму у вигляді несвідомого початку абсолютного «Я» у Фіхте і тотожності несвідомого і свідомого в Абсолюті Шеллінга. Джерела інтуїтивізму Шопенгауера, за ствердженням автора дисертації, знаходяться також у вченнях названих, мислителів. Зокрема, поняття інтелектуальної інтуїції Фіхте і Шеллінга знайшли безпосереднії розвиток у Шопенгауера в понятті про незацікавлене наочне знання, яке отримується інтуїтивно. На формування вчення про мистецтва, які наділені у Шопенгауера не естетичним, а онтологічним змістом, поряд з Шеллішом, значний вплив надали ідеї філософа - романтика Фр.Шлегеля, а також музично-естетичні концепції Г.Вакенродера, Б.Бреіггапо, Г.Шиллінга, І.Гербарта, Ф.Грільпарцера, Е.Г.А.Гофмана. Ідея винятковості музики, її «ірраціональної, надпочуттєвої, духовної» суті, що зародилася в надрах романтичного руху, отримала в метафізиці Шопенгауера теоретичне обгрунтування, через нове трактування музики як значній і визначальній частини його метафізичної онтології і гносеології. .

Незважаючи на кардинально протилежну спрямованість вчень Шопенгауера і Гегеля, в філософії франкфуртського мислителя відчутний виліт гегелівського діалектичного принципу. Але, внаслідок визнання Шопеигауером буття як вічного і незмінного, вплив Гегеля і його діалектичних принципів розвитку стосується тільки іманентних форм існування об’єктивацій Світової волі, в яких використовується принцип додатковості та внутрішньосистемної самоорганізації.

У другому роздій «Попікощттуапьність метафізики Артура Шопенгауера» аналізується специфіка шопенгауерівської метафізики, що виявляється в онтологічному, гносеологічному і антропологічному аспектах його вчення. Естетичніш аспект не виділяється автором окремо, тому що мистецтво і особливо музика розглядаються в метафізичній системі Шопенгауера як онтологічні і гносеологічні категорії. Методологічною основою аналізу є поняття метафізики в значенні вчення про надемпіричні суттєві основи буггя. У зв'язку з цим автором спростовуються визначення філософії Шопенгауера як метафізики в значенні антішіалектики, а також розуміння філософії Шопенгауера як антнметафізпчного вчення, що пов'язувалося із протиставленням його ірраціоналістичннх поглядів, які ототожнюіовалися з антиметафізикою, метафізичному раціоналізму Гегеля.

Перший підроздш «Метафізична онтологія Артура Шопенгауера» виявляє декілька типів метафізики в онтології мислителя. З одного боку, його метафізику можна досліджувати як теоретичну філософію, що розглядає

надприродні форми буття-. Це - трансцендентна воля, мегафізіїчна музика, ієрархія ідей (еидосів).

З іншого боку, відштовхуючись від впізнавання нершосутньої волі в людині і виводдчн її з відчуттів і иез'ясовашіх «схоплювань» в собі глибинних джерел всієї світобудови, можна стверджувати, ідо його метафізика є антрогшо-енергетійцою, і не докорінно відрізняє метафізику' Шопенгауера від усіх попередніх. Для такого типу метафізики характерно ствердження не мислимо-теоретичної, а почуттсво-упізнаванної, у внутрішньому самосноглядані людини, ірраціональної суті світу.

Особливістю метафізики Шопенгауера є антропологізація онтології, виражена в ідеї про світ як макроангропос. Переносячи антропологічні межі на весь світ і гіпостазуючи стихійну потужні сі1 ь вольової сфери людини, Шопенгауер стверджує його онтологічну винятковість, але не в антропоцентричному значенні, для якого властива переоцінка розумності людини, а в значенні підвищеної відповідальності за якість світового життя.

Метафізично сконструйовану онтологічну картину Шопенгауера, що суміщає діалектику матерії і незмінність духовної суті, утвореної за допомогою принципу доповненності та внутрішньосистемного саморозвитку, можна вважати початком некласичної діалектики.

Важливіш моментом метафізики Шопенгауера є введешія в онтологічну картину світу поняття музики, охарактеризованої метафізичними категоріями. У вченні Шопенгауера метафізична музика є найбільш близьким відображенням першосуттєвого світового принципу волі. Внаслідок цього метафізична музика, яка найбільш адекватно відображає суть ірраціональної першооснови, є духовною об'єктивацією волі, що зберігає в невиявленій формі всі її характеристики.

Аналізуючі метафізичні поняття музики і ідей в онтології Шопенгауера, автор виявляє духовний тип об'єктивацій. Крім поширеного до Шопенгауера поняття об’єктивацій в значенні зовнішньої даності мислимого змісту' духовного першовитоку, тобто матеріалізації, філософ використовує в своїй метафізико-онтологічній конструкції духовні об'єктивації першооснови у вигляді музики та ідей. Вводячи духовні об’єктивації в свою онтологію, Шопенгауер розширює уявлення про духовний світ, який може бути представлений у вигляді внутрішньої ієрархії духовішх форм. -

Загалом, метафізична онтологія Шопенгауера, з характерним для неї зверненням до сфери несвідомого, ірраціонального, з наділенням духовного першовіггоку потенцією дуальності, з розширеним поняттям об’єктивацій від суто матеріальної конкретизації до різновидів духовних об'єктивацій, з введенням музики як метафізичного поняття в картину'світу і антропологізацією світоустрою, значно вплинула на формування нової отології, в якій розуміння реальності розширюється до трансцендентного духовного буття.

У другому підрозділі «Гносеологічний аспект метафізики Шопенгауера» показано, що теорія пізнання філософа розділясгься на дві сфери. З одного боку, це пізнання світу явищ або уявлень, в якому діє закон достатньої

основи, детально розробленій філософом в трактаті «Про четвероякий корінь достатньої основи» для всіх видів об'єктів. З іншого боку, це осягнення ірраціональної першооснови Світової волі. Другу сферу пізнання і відповідний їй метод іррашонально-інтуїтивістського споглядання можна назвати метафізикою пізнання, оскільки це пізнання направлене на осмислення суп незмінного трансцендентного світоустрою у вигляді якісної визначеності ірраціональної реатьності - волі як речі-в-собі. Метафізика пізнання Шопенгауера проголошує метод покладання нової трансцендентальності, яка не пізнавана раціонально. Цей метод можна визначити як почуттєво-інтуїтивний прорив в нову реальність суттєвого бутгя, як перегляд кордонних значень в метафізиці пізнання.

Метафізика пізнання Шопенгауера, затверджуючи необхідність інтуїції як апріорної структури пізнавальної діяльності, вираженої в понятті «безвільний суб’єкт пізнання», представляє процес збагнення суті світу у вигляді спонтанного прориву творчої активності. Такий спосіб пізнання у вигляді ясного почування, що осяває глибину предмета пізнання, без доказів і лабіринтів логічних висновків автор називає “почуттязнатям”

Цей тип метафізичного збагнення, проголошений Шопенгауером і названий автором “почуттязнанням”, передбачає розкриття в людині еволюційно нових здібностей відображення метафізичної реальності, які сприяють розширенню свідомості людини до суттєвих ірраціональних глибин світобудови. Поклавши початок в європейській філософії антисцієнтистському напряму, Шопенгауер визначає розвиток “почуттязнапт” через інтуїтивно-естетичне споглядання, що найбільш повно виразилося через специфіку музики як способу пізнання.

У такому розумінні музика є поштовхом до переусвідомлення відносин між філософією і наукою, внаслідок чого філософія максимально наближається за типом пізнання суті буггл до мистецтва і особливо до музики. Це виразилося в проголошенні нового типу філософування, для якого ідеалом стає не розумніш початок світу, а життя і пізнання його суті через всі сфери почувань людини.

Звертаючись до музики як засобу більш високого інтуїтивного типу пізнання, ніж науково-раціональне, Шопенгауер формує нову парадигму сприйняття світу і збагнення суті буття, яка може підіймати світосприймання людини XXI стохліття до цілісного духовного першовитоку - універсума, що вбирає в себе всі численні вияви і процеси світобудови.

Дослідженню метафізичних основ морально-етичного вчення Шопенгауера присвячений третій підрозділ «Антропологічне вимірювання ме-тафізит Шопенгауера». Антропологія Шопенгауера піддає перегляду норми моралі, що стали звичними в європейській етиці XIX століття, чим формує нове парадигмальне сприйняття людських відносин. Відмовляючись від моральних імперативів, вироблених раціоналізмом, Шопенгауер спирається на метафізичне трактування трансцендентної природи свободи. Свобода людини, за Шопенгауером, у вигляді прагнення до духовної першооснови за допомогою естетичного спогляданя, аскетизму можлива тільки через ме-

тафізичне осмислення всеєдиносгі світу. Так Шопенгауер формує світоглядну парадигму гармонійного співіснування усіх форм життя, в якому людина, на противагу антролоцеїлричній установці, виробленій європейським раціоналізмом, наділяється підвищеного відповідальністю в коеволюційному процесі Всесвіту.

Метафізичне обгрунтування має і песимістичний світогляд філософа, який, як опозиція раціоналістичнії} парадигмі оптимізму, є поштовхом до пе-реусвідомлення понять сгражданя і щастя в людському бутті, і визначає імпульси духовних спрямувань пошуку виходу з глобальної морально-етичної кризи цивілізованого людства. Шопенгауер заюіадас традицію метафізично обгрунтовувати моральні орієнтири людства не раціональним розумінням, що веде до самовідчужуваносгі та зростання егоїзму, а інтуїтивним почуттязнан-ням. Уперше в історії західноєвропейської етичної думки в етичних діяннях людини бере участь не тільки розум, але й вся істота людини, інструментом справедливості якої є серце - осередок всієї його духовної суті. Так, етику Шопенгауера з повним правом можна назвати метафізичною, оскільки основні її положення виводяться з поняття метафізичної волі і метафізичної суті лю-

ДІПШ.

У третьому розділі «Вплив ідей метафізики Артура Шопенгауера па подальший розвиток духовної культури XIX - XX століть» розглядаються ті напрями духовної культури, які, на думку автора, отримали найбільший розвиток у післяшопенгауерівський період. Це мет афізика музики і етичішй аспект вчення німецького мислителя, розглянуті в першому підрозділі «Історико-філософська доля вчення Артура Шопенгауера». У проведених дослідженнях показані паралелі між вченням А.Шопенгауера і метафізичним реалізмом П.Юркевича на основі поняття серця як сфери вияву духовності і інтуїтивного почування людини. Ідея Шопеїїгауера про серце як інструмент духовного почування, знайшла відгук у кардіогносії Панфіла Юркевича, в якій серце розуміється українським мислителем як центр духовного життя людини.

Шляхом порівняльного аналізу виявляється близькість вчень німецького метафізика і датського філософа-екзистенціаліста Серена К'єркегора. Так само як існування індивідуалізованої волі людини в метафізиці Шопенгауера розчиняється в «Ніщо», так самотність «Одиничного» у К'єркегора нівелюється Божественою благодаттю у небутті. Паралелі двох мислителів XIX століття можна спостерігати в принципах специфічної діалектики, що закладена Шопенгауером і отримала розвиток в теологічній діалектиці К’єркегора в теорії трьох послідовних стадій виходу із страждань людського існування - естетичної, етичної і аскетично-релігійної.

Етичний аспект метафізики А.Шопенгауера, і зокрема внеокогуманна ідея етики співстраждання, знаходить відображення в морально-етичних: вченнях американських посгмодерністів Р.Рорті і Р.Дела у вигляді поняття солідарності як свідомого сприйняття численності індивідів, як не «Я», а «Ми» у Р.Рорті та емпатії як вияву альтруїзму у Р.Дела. Продовжуючи

традицію німецького мислителя XIX століття обгрунтовувати моральні орієнтири не раціональнім розумінням, що веде до сам о о в і д1 іужу ван о ст і та зростання егоїзму, а високогумашшм почуттям єдності і рівноправного співчуття, американські філософи формують глибинну гуманістичну іитенцію сучасної ангдо-амер «камської філософії.

У другому підрозділі «Ідейно-теоретичні ремінісценції філософії Артура Шопенгаувра в культурологічних та філософсько-музичних вченнях» аналізуються відображення основних положень метафізики музики Шо-пенгауера в музично-естетичних і філософсько-музичних концепціях. У суто філософському трактуванні музики А.Шопенгауера присутні два тиші музики: музика метафізична і музика акустична. Цим і пояснюється широкий спектр поширення впливів ідей шопенгауерівської метафізики музики, до яких відносяться і філософські, і музично-естетичні, і творчі концепції. Можна стверджувати, що вплив ідей шопенгауерівського вчення, який спостерігається в концепціях музики Е.Гармана, Е.Курта, Е.Гансліка, незважаючи на відмінність спрямованості їх теорій, має велике значення у формуванні не тільки музикознавчих або естетичних концепцій ХІХ-ХХ століття, але і філософських систем в цілому, де музика виступає як значна онтологічна та гносеологічна категорія

Реалізація основних положень вчення Шопенгауера знаходить безпосереднє втілення в концепціях музики Р.Вагнера, О.Скрябіна як вищої форми філософування і ірраціонально-Ьпуїтивістського мислення, вказуючи нові напрями розпитку музично-елітарного мистецтва не тільки XX, але і XXI століття. Сама музика Вагнера найбільш повно втілила шопенгауерівське метафізичне обгрунтування її суті як найбільшого відображення Світової волі, внаслідок чого висловила надпонятійною мовою музично-філософське знання про ірраціональну реальність. Продовжуючи і розвиваючи ідеї шопенгауерівської метафізики музики, російський композитор кінця XIX - початку XX століття О.Н.Скрябін в музичній творчості та філософських поглядах йде далі, ніж Вагнер, створюючи музичну філософію, здатну дати ірраціональні знання про світ. Музика композитора краще втілила його думки, ніж словесні пояснення, які часто непереконливо і досить туманно викладаються композитором. Створена під прямим впливом метафізики Шопенгауера, філософська концепція Скрябіна спонукала його до утвореній нової музичної мови. Долаючи схоластичну відсталість, умовну схематичність музичних форм і емоційну атрофію звукового матеріалу, Скрябін створює музику майбутнього, відповідну свідомості високого духовного рівня, що сприймається менталітетом не тільки XX, але і XXI століття.

У висновках разом з визнанням значення ідей філософської системи Шопенгауера для сучасної історико-філософської науки та висвітленням тенденцій розвитку ідей метафізики Шопенгауера формулюються теоретичні узагальнення дослідження, які полягають в наступному:

- філософська система Шопенгауера сформована на основі пере-усвідомлешія і синтезу основних положень вчень Платона, Плотіна, Я.Бьоме,

Г.Лейбніца, філософських ідей німецького класичного ідеалізму, філософсько-естетичних концепцій романтизму і фундаментальних законів брахмо-буддійського філософського вчення та являє собою ірраціональний тип метафізики антропно-екзистенціального характеру;

- метафізика у філософській системі Шопенгауера представлена у вигляді онтологічного вчення як специфічного типу метафізико-онтологічної іманентної діалектики некласичного зразка, що оперує нераціональними на-демпіричними суттєвими поняттями про метафізичну реальність з антропно-екзистенціальним гіпостазуванням енергетично-суттєвих основ буття;

- метафізичність в гносеологічному аспекті філософської системи Шопенгауера виявляється у вигляді “почуттязнання”, що представляє ірраціонально-інтуїтігвістський мета-ноуменальнші метод осягнення трансцендентних джерел світу.

Основою антропології Шопенгауера є метафізичне обтрушування моральних орієнтирів людини, що зосновусться на розумінні всеєдності форм виявленого світового принципу та породжує етичні установки пріоритету духовного. У зв'язку з цим песимізм, який виконує роль конструктивного принципу надсистемної організації антропного вимірювання буття в шопенгау-ерівській філософії, визначається як позитивний. Він в своїх межах, перетворюючись в протилежність, затверджує безумовно позитивну цінність духовного через зняття дуалізму добра і зла, якігіі породжується плю-ральністю індивідуальних воль на внутріщньосистемному рівні перебування метафізичної волі.

Парадигмальна настанова у фундаментальних ідеях метафізики Шопенгауера визначається уявленням про світ у вигляді музичного універсума, а також проголошенням позадискурсивного надпошггійного типу музичного філософування, здатного розширити межі метафізичної реальності. Це знайшло вираження у формуванні музично-естетичних концепцій Е.Гартмана, Е.Курта, Е. Гансліка, а також в філософських принципах творчості Р.Вагнера і

О.Скрябіна, твори яких стали новим композіщійно-стилістичішм зразком і вказали музиці альтернативний бездуховній розважальності шлях висвітлення метафізичної цінності аіггропної детермінанти.

Основні положення метафізичного вчення Шопенгауера отримали розвиток у вченні про серце П.Юркевича, що вказує на взаємозв'язок української і німецької філософської думки XIX століття.

Ремінісценції метафізично обгрунтованих положень антропології Шопенгауера знайшли відбиття у морально-етичних вченнях С.К'еркегора, в американському постмодернізмі у вигляді ідеї солідарності Р.Рорті і поняття е.мпатії Р.Дела.

Виявлена специфіка метафізики Шопенгауера і гуманістична цінність креативно-аксіологічної спрямованості вчення німецького мислителя дозволяє спростувати негативні оцінки і ярлики, які супроводили дослідження його творчості у вітчизняному ісгорико-філософському дискурсі. Парадигмальна відкритість та гуманістична інтеїщія метафізичного обгрунтування духовної

значущості людини визначили вагоме місце ідей німецького мислителя у сучасній історико-філософській науці. Метафізичне мислення Шопенгауера, засноване на надемпіричшіх ірраціональних поняттях, дозволяє розширити межі свідомості сучасної людини до глибинних джерел світобудови і сприяє формуванню парадигмаїьно новому світогляду людини наступного тисячо ліпя.

Основні положення і зміст дисертаційного дослідження викладені>' наукових публікаціях:

1. Гносеологічний аспект метафізики музики Артура Шопенгауера. її Філософія, культура, життя. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. -1999. - № 6. -

С. 262-281.

2. Онтологічній аспект метафізики музики Артура Шопенгауера. /У Мультіверсум. - Київ: Український центр духовної культури. - 2000. -№11.-

С. 159-178.

3. Метафізика в онтологічному вченні Артура Шопенгауера. // Нова парадигма. - Запоріжжя: Видавництво Запорізького державного університету. -2000. -№16.- С. 37-45.

4. Олександр Миколайович Скрябін. Філософія і музика. // Філософія, культура, життя. - Дніпропетровськ: Системні технології. - 1998. - №3. -

С. 110-120.

5. Гегель и Шопенгауэр. // Філософія, культура, життя. -Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2000. - № 8. - С. 72-75.

6. Метафізика Шопенгауера та її вплив на морально-гуманістичні пошуки сучасної філософії. // Грані. - Дніпропетровськ: Грани. -2000. - №4 Липень - серпень. - С. 107-109.

7- Метафизика музыки Артура Шопенгауэра. // Гуманигарный журнал. - Дніпропетровськ: Издательство НГАУ. - 2000. - №3. - С. 94-104.

Анотація

Шабанова Ю.О. Метафізика в філософії Артура Шопенгауера.

- Рукопис. Дисертація на здобуття науквого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. - історія філософії. -Дніпропетровський державшій університет, Дніпропетровськ, 2000.

Дисертація є історико-філософським аналізом метафізичної системи Артура Шопенгауера. У роботі уточнено місце метафізичного вчення Шопенгауера в історико-філософському контексті шляхом експлікації впливів Плотіна, Я.Бьоме, Г.Лейбніца, філософів німецького класичного ідеалізму, ідей брахмо-буддійського філософського вчення на формування основних

положень метафізики Шопенгауера, а також ремінісиевдій ідей його вчення у філософії П.ІОркевича, С.К’сркегора, морально-етігчних вчень американського постмодернізму і філософсько-естетичних концепцій музики Х1Х-ХХ столітть. Доведений ірраціональний характер метафізики Шопенгауера, що виявився у вигляді антропно-екзистенціального конструювання світу на основі надемпіричних ірраціональних сугностей в онтології, інтуїтивістського “почутгязнашія” в гносеології та гуманістичного песимізму, в антропології, метафізично обгрунтованого єдністю Світової волі. Переглянута оцінка і аргументовано доведений позитивний характер песимізму шопенгауерівської філософії, що виконує роль конструктивного принципу надсистемної організації антропного вимірювання буття. '

Ключові слова: метафізика, ірраціоналізм, інтуїція, метафізична воля, . антропність, трансцендентність, духовність, метафізична музика, гуманістичний песимізм, духовні об’єктивації.

Annotation

Shabanova J.A. Metaphisics in Artur Shopengauer's philosophy.

- Manuscript. Dissertation on competition learned candidate degree of philosophical sciences on speciality 09.00.05. - philosophy history'. -

Dnepropetrovsk state university, Dnepropetrovsk, 2000.

Dissertation is historical-philosophical analysis of metaphysical system of Arthur Shopengauer. In this work specified place of metaphysical study of Shopengauer in historical-philosophical context by explication of influence of Plotin, Y.Bjome. G.Leybnits, philosophers of German classical idealism, ideas of Brahma-Buddhism philosophy on formation of main standings of metaphysics by Arthur Shopengauer and feminization his ideas in philosophy of P.Yurkevich,

S.Kjerkegor, morally-ethical studies of American postmodernism in philosophical-aesthetic conceptions of music XIX-XX ages. It was proved that Shopengauer's metaphysics has irrational character.

It exhibited in anthrop - existentially constructing of world on the base of super-empirical irrational essences in ontology, intuitive sentimentism in gnesiology and humanistic pessimism, metaphysically reasoned by unity of world will. It was re-considered estimation and proved positive character of pessimism in Shopengauer’s philosophy which makes role of constructive principle over-system organization anthrop measurement of being.

Key words: metaphisics, irrazializm, intuition, metaphisical will, antrology, transsendention, spirituality, metaphisical music, humanity pessimism, spiritual objectification.

Аннотация

Шабанова Ю.А. Метафизика в философии Артура Шопенгауэра.

- Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидат философских наук по специальности 09.00.05,- история философии. Днепре петровский государственный университет, Днепропетровск, 2000.

Диссертация является историко-философским анализом метафизичс ской системы Артура Шопенгауэра.

Первый раздел работы «Теоретические источники и полемически контекст метафизики Артура Шопенгауэра» рассматриваются учения ка традиционно признанные теоретическими источниками философской систеш немецкого метафизика, так и ранее не причисляемые к таковым, но прямо ил косвенно оказавшие влияние на формирование основных положена метафизики Артура Шопенгауэра. В результате сравнительного анализ доказано, что на формирование основных положений метафизическог учения Шопенгауэра оказали влияние не только Платон, Кант и древнеивдий ская философия, но и учения Плотина, Я.Бёме, Г.Лейбшща. Под влияние! учений этих философов в метафизической системе Шопенгауэра сформирова ны понятия иррационального мирового первоначала, духовных объективацнг плюр альн ости антропного воплоще1шя Мировой воли, а также некласичесюп тип имманентной, диалектики. Расширено представление о влиянии иде) Платона на формирование понятий духовных объективаций и учения о генш в метафизике Шопенгауэра, а также учения Канта о вещи-в-себе н; концепцию Шопенгауэра воли как вещи-в-себе в виде абсолютизации нерациональной формы антропологической детерминанты в Шопенгауэров ской метафизической онтологии. Доказано, что положения брахмо буддийского учения оказали влияние не только на формирование этическоп аспекта философии Шопенгауэра, но сыграли решающую роль в определенш ключевых категорий всей философской системы франкфуртского мыслителя Эксплицировано влияние учений мыслителей немецкого классической идеализма Фи'хте, Шеллинга и Гегеля, философия которых выступает I качестве полемического контекста, на формирование диалектики неклассического образца, понятий бессознательного мирового начала, интуитивного созерцания в шопенгауэровской метафизике, а также учений об искусствс Ф.Шлегеля и музыкально-эстетических концепций Г.Вакенродера, Б.Бертрано Г.Шиллинга, И.Гербарта на формирование учения Шопенгауэра о музыке каь метафизической категории в его гносеологии и онтологии. Выявленный широкий спектр влияний на формирование философской системы немецкогс мыслителя, выразившийся в синтезе западно-восточного типа философствования, позволил расширить представление о метафизической сущности философии Шопенгауэра.

Во втором разделе диссертации «Поликонцептуальность метафизики Артура Шопенгауэра» методом системного анализа исследуются онтологический, гносеологический и антропологический аспекты учения немецкогс

мыслителя. Доказано, что метафизичность в философской системе Шопенгауэра представлена в онтологии: как тип философствования, оперирующий иррациональными сверхэмпирическими сущностными понятиями рефлективно-трансцендентного конструирования мира; как специфический тип метафизико-онтологичной имманентной диалектики неклассического образца, реализуемый в виде принципов дополнительности и внутрисистемного саморазвития; как метафизическая реальность в виде антропно-аксиологического гипостазирования энергетически-сущностной основы бытия, способствующая смене антропоцентрического мировосприятия на коэволюционно-гармоничную парадигму существования человека и всех форм мироздания. Выявлена дуальная материально-духовная природа воли, детерминирующая амбивалентный характер её' объективаций, в связи с чем расширено содержание понятия объективаций, как включающего не только материализацию, но и поливариангность гипостазированных идеализаций в виде стройной иерархической системы, которую венчает метафизическая музыка. Эксплицировано проявление метафизичности в гносеологическом аспекте философской системы Шопенгауэра, в виде «чувствознания», представляющего иррационально-интуитивистский мета-ноумеиальный метод постижения трансцендентных истоков мира. Доказано, что основой антропологии Шопенгауэра является метафизическое обоснование моральных ориентиров человека, исходящее из всеединства форм проявленного мирового принципа, порождающего нравственные установки приоритета духовного над материальным. Впервые установлен позитивный характер пессимизма шопенгауэровской философии, выполняющего роль конструктивного принципа надсистемной организации антропного измерения бытия, который в своём пределе, превращаясь в противоположность, утверждает безусловно позитивную ценность духовного, что есть снятие дуализма добра и зла, порождаемого плюральностью индивидуальных воль на внутрисистемном уровне пребывания метафизической воли.

В третьем разделе «Влияние идей метафизики Артура Шопенгауэра на последующее развитие духовной культуры Х1Х-ХХ веков» рассматриваются те направления духовной культуры, которые, по мнению автора, получили наибольшее развитие и востребованность. Это метафизика музыки и этический аспект метафизики немецкого мыслителя. Установлено влияние основных положений метафизического учешм Шопенгауэра на последующее развитие философских школ и учений. Впервые доказана идейная близость философских концепций А.Шопенгауэра и П.Юркевича на основе метафизического обоснования понятия сердца как очага духовности и инструмента интуиции, что расширяет представление о взаимосвязи украинской и немецкой философской мысли. Доказано влияние метафизически обоснованных положений антропологии Шопенгауэра, на экзистенциальный характер теологического учения С. Кьеркегора, что даёт основание утверждать предвосхищение немецким мыслителем основ и понятий экзистенциализма. Показаны реминисценции идей этики сострадания Шопенгауэра в морально-этических уче-

ниях американского постмодернизма, в виде идеи солидарности Р.Рорти и понятия эмпатии Р. Деда. Доказана креативная открытость метафизического учения о музыке Шопенгауэра путём экспликации влияний его основных положений на формирование музыкально-эстетических концепций Э.Гартмана

Э.Курта, Э. Ганслика, а также философских концепций творчества Р.Вагнера и А.Скрябина, реализовавших метафизическое учение Шопенгауэра в свою произведениях нового композиционно-стилистического образца и указавших музыке альтернативный бездуховной развлекательности путь сверхпонятий-ного полагания метафизической ценности антропной детерминанты.

Ключевые слова: метафизика, иррационализм, интуиция, метафшиче-ская воля, ангропность, трансцендентность, духовность, метафизическая музыка, гуманистический пессимизм, духовные объективации.