автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.06
диссертация на тему: Мифопоэтическое мышление в романе Лины Костенко "Маруся Чурай"

Полный текст автореферата диссертации по теме "Мифопоэтическое мышление в романе Лины Костенко "Маруся Чурай""

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЯКОВЕЦЬ АНАТОЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

МІФОПОЕТИЧНЕ МИСЛЕННЯ В РОМАНІ ЛІНИ КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

Спеціальність - 10.01.06 - теорія літератури

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Одеської академії харчових технологій.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Банковська Ніна Павлівна, Одеська державна академія харчових технологій, професор кафедри українознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Грицик Людмила Василівна, Київський університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії літератури та компаративістики філологічного факультету;

кандидат філологічних наук,

Гальченко Сергій Анастасійович, зав.відділом рукописних фондів і текстологій Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет

Захист відбудеться « 16» березня 1998 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр Д. 26.001.15 по захисту дисертацій при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252030, Київ-30, бульвар Тараса Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий «№_» лютого 1998 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Дунаєвська Л.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Протягом останніх двох століть у філософії та літературознавстві спостерігається посилений інтерес до міфа як типу мислення і як мистецького спрямування. Наше вітчизняне літературознавство в останні десятиліття також відчуло потребу в поглибленому аналізі феномена міфомислення - такого, як він виглядає в творчості сучасних художників слова. Особливого сенсу набувають ці розвідки для української літератури в часи національного відродження, якщо врахувати таку рису українського художнього мислення, як увагу до прадавньої народної творчості й загальну схильність до романтико-ірраціоналістичної споглядальності. Усе настійніше літературна наука прагне розкрити таємниці «міфологічного значення, котре панує на глибинному рівні»1, визначити міфологічну «якість» художнього твору як «тільки їй властивий естетичний генетичний знак»2. Якщо для прадавніх народів-міфотворців міфологія була водночас і формою самовираження, і формою мислення, і, отже, формою самого життя, тобто тим, що не тільки мало великий смисл, але й (що дуже важливо) надавало цього смислу усьому буттю, то сучасна людина вже давно втратила подібне «безпосереднє відчуття великих реальностей духу»3. Отже, ми повинні виробити якесь нове ставлення до міфологічного матеріалу - через архетипи минулого глибше осягнути проблеми сучасності, у яких закладено майбутнє.

Найбільш концептуально вагомі дослідження міфології належать Дж.Віко, Ф.Шеллінгу, Я.Грімму, Ф.НІцше, М.Мюллеру, О.Веселовському, О.Потебні,

З.Фрейду, К.Г.Юнгу, К.Леві-Стросу, М.Бахтіну, Е.Тейлору, П.Флоренському,

О.Лосєву, М.Еліаде, Я.Голосовкеру. Великий інтерес становлять також роботи Вяч.Іванова, М.Стеблін-Каменського, Е.Мелетинського, В.Топорова, Д.Наливайка, С.Аверінцева.

Пропонована робота є спробою дослідити характер міфопоетичного мислення у віршованому романі Ліни Костенко «Маруся Чурай». Ми намагаємось показати, що міфопоетичний зміст художнього тексту закладено в особливому коді, який є індивідуальним для кожного письменника-міфотворця.

'Грабович Григорій. Шевченко як міфотворець. Семантика символів у творчості поета. - К.: Радянський письменник, 1991. - 212 с.

2Наєнко М.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. - К.: «Академія», 1997. - 320 с.

3Юнг К.Г. Душа и миф: шесть архетипов. Пер. С англ. - М. - К.: ЗАО «Совершенство» - 1997. - 320 с.

Приймаючи сучасне розуміння міфології як науки про міфи, а також як явище культури, ми розглядаємо передусім естети ко-філософську проблему мі-фомислення, а в його межах - міфологічне й міфопоетичне як історико-культу-рологічно зумовлені якості міфологічного світовідчуття. Останнє, на нашу думку, є своєрідно осучасненим різновидом стародавнього «міфа у власному сенсі слова», або «тотального міфа», за висловом С.Аверінцева, інакше кажучи, «нероз-членованої ідеологічної першоматерії»1.

Сучасне міфомислення і, зокрема, художнє, поетичне міфомислення -явище складне не лише за своїми витоками, але й надзвичайно різноманітне за виявами. І завданням теорії літератури має бути визначення іманентної філософсько-естетичної сутності міфологічного та міфопоетичного мислення й, таким чином, з'ясування їхньої дивовижної життєздатності. В науці наразі запанувала думка, раніше висловлена філософами - дослідниками міфології, а сьогодні вже незаперечна, що міф є природним і вічним способом світосприйняття, який не залежить жорстко від історичного часу й рівня філософської та суспільної свідомості. Релігія, філософія, мистецтво, - писав Дж.Кемпбелл, - всі соціальні звичаї та інститути, починаючи з доісторичних часів, головні відкриття в науці та техніці, ба й сновидіння, - усе це є гарячим диханням міфу.

Міфологічних символів не можна ні вигадати, ні створити, ні знищити, ані замовити знову. Вони є спонтанним виявом психіки, і кожен із нас несе в собі, в чистоті й незайманості зерня цієї сили...

Обравши матеріалом дослідження особливості міфопоетичного мислення Ліни Костенко, її роман «Маруся Чурай», ми виходили з того, що помітною рисою новітньої української літератури є зростання питомої ваги міфологічної стихії, що свідчить про своєрідність національного типу українського художнього мислення. На наш погляд, в романі Ліни Костенко зображення реальної постаті української піснетворки сплелося з міфологічними уявленнями поетеси, якими вона огортає цей легендарний образ, і ця обставина зумовлює структуру й поетику твору. Адже, як зазначав Ф.Шеллінг, «праречовина» міфології складається з подій, які належать «зовсім іншому порядку речей, ніж історичному»2.

Метою дослідження є встановлення особливостей міфопоетичного мислення Ліни Костенко. .Матеріалом для спостережень слугує її роман «Маруся Чурай».

1Аверинцев С. «Аналитическая психология» К.Г.Юнга и закономерности творческой фантазии // Вопросьі литературьі. - 1970. № 3. - С. 113 - 143.

2Шеллинг Ф.В.Й. Сочинения в двух томах. - Т.І. - С.163.

з

У відповідності до поставленої в роботі мети намічено здійснення таких конкретних завдань:

1. Визначення поняття міфопоетичного мислення в межах міфологічного мислення.

2. Аналіз індивідуального міфопоетичного коду тексту романа «Маруся Чурай», у якому закладено:

- концепцію міфологічної особистості Марусі Чурай;

- історіософську модель України, або український міф Ліни Костенко.

Теоретико-методологічну основу дослідження складає структурно-типологічний метод у поєднанні з порівняльно-історичним. В міру необхідності ми звертаємось також до філологічного та семантичного принципів аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснено спробу в межах парадигми «міфологічного» виділити й визначити поняття «міфопоетичного» як різновиду сучасного художнього мислення, позначеного особливим, міфологічним характером світосприймання й світовідтворення.

Вперше Ліна Костенко представляється як творець індивідуального «українського міфа» - міфологічної- моделі історичної долі України. І також вперше роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» розглядається з точки зору міфологічних смислів, закладених в його модально-символічній структурі.

Практичне значення роботи визначається запропонованим у ній підходом до аналізу художніх творів міфологічного спрямування. Можливе використання певних положень дисертації в навчальному процесі гуманітарних вузів (у курсах з історії української літератури та теорії літератури), а також негумані-тарних (у курсі з історії культури); при розробці спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів; при написанні наукових, дипломних і курсових робіт.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри українознавства Одеської державної академії харчових технологій, із залученням фахівців кафедри теорії літератури Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова. Окремі положення дисертації викладені у виступах на Всеукраїнських науково-методичних конференціях, зокрема на конференції «Функціонування української культури та мови в умовах регіонів України з багатонаціональним складом населення» (Одеса, 1993), на Всеукраїнській науково-методичній конференції «Вищі учбові заклади України і проблеми розвитку міжнародних зв'язків» (Одеса, 1994), на П'ятдесят шостій науковій конференції ОДАХТ (Одеса, 1996).

Основний зміст дисертації висвітлено у восьми публікаціях.

СТРУКТУРА І ЗМІСТ РОБОТИ

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Роботу складають вступ, п'ять розділів і висновки. До роботи подано список використаної літератури.

У Вступі обгрунтовується актуальність і новизна теми дослідження, визначаються мета й головні завдання роботи. Коротко подано характеристику міфа в його класичному й сучасному аспектах. Зроблено огляд критичних матеріалів, присвячених легенді про Марусю Чурай.

У І розділі - «Міфологічне й міфопоетичне» - розглядаються основні положення концепцій міфологізму, що належать Ф.Шеллінгу, К.Г.Юнгу, О.Ве-селовському, О.Потебні, М.Костомарову, О.Лосеву, Я.Ясперсу, К.Леві-Стросу, Я.Голосовкеру, П.Флоренському, В.Топорову. Шляхом відокремлення найсуттєвіших положень цих теорій складено інтегральну схему міфомислення, яка послужила методологічним озброєнням у перебігу наукових міркувань дисертанта. На думку останнього, названу модель можна вважати певною системою міфологічного світобачення й міфологічного світовідчуття, яка в основних своїх рисах тою чи іншою мірою притаманна людству, незалежно від історичного часу й панівної ідеології. Ця схема набуває такого вигляду: міфомислення має своїм витоком ідеї безсмертя, гармонії та цілісності буття, спрямованих проти загрози хаосу; є своєрідною логічною моделлю розв'язання буттєвих протиріч; у людському мозку й тілесній прапам'яті виявляється у вигляді колективного несвідомого, архетипів і самості; будучи пов'язаним з мовою, міфомислення має знаково-символічну форму, в якій відбувається пізнання ним всесвіту, причому суб'єктивному образу приписується статус об'єктивного буття.

Вважаємо помилковою думку про нерозвиненість абстрактного боку міфологічного мислення й переконані, що останнє своєрідним чином поєднувало в собі когнітивний та чуттєвий аспекти і, отже, цілком відповідає статусу світогляду.

Ми не приймаємо відомої тріади міф-релігія-наука і схиляємось до думки Ф.Шеллінга, згідно з якою «істина міфології» - це «істина релігійна, тому що процес, у якому міфологія виникає, є теогонічним процесом»1. У цьому зв'язку вельми сучасна думка належить О.Потебні: «Як міфи приймають у себе наукові положення, так наука не виключає ні поезії, ні віри, а існує поряд із ними, хоч

1Шеллинг Ф.В.Й. Сочинения в двух томах. - Т.І. - С.342.

веде з ними суперечку щодо меж»1.

Особливе місце в цьому розділі приділено проблемі міфопоетичного мислення з огляду на те, що в наукових працях поняття «міфологічне» й «міфо-поетичне» вживаються як синоніми. На наш погляд, у перебігу історичного розчленування мислення й відчуття міфологія зі сфери наукової свідомості відтіснилась у сферу художньої свідомості. Намагаємось довести, що в наш час доцільно оперувати поняттям міфологічного як таким, що відображає архаїчний спосіб мислення, та - поряд із цим - поняттям міфопоетичного як різновидом сучасного художнього мислення, позначеного особливим, міфологічним характером світосприймання. Таким чином, міфопоетичне у власному, сучасному розумінні - це, так би мовити, осколок суцільної брили древнього міфологічного мислення, який в перебігу перетворення цього останнього виокремився і дедалі все чіткіше формувався як самостійне естетичне явище, дуже строкате ідейно й художньо, але поєднане сутнісними спільними рисами з міфологічним мисленням як таким.

При цьому зазначимо, що будь-який художній текст можна вважати в певному розумінні міфологічним породженням, оскільки людина, за висновком філософів, взагалі міфологізує навколишній світ. Митець же за своєю природою є своєрідним міфологізатором буття, деміургом власного поетичного міфа, будучи посередником між тілом і духом, земним і трансцендентним. І одне із завдань сучасного міфознавства бачиться нам у визначенні філософських засад, кола ідей та переважних особливостей міфопоетичного стилю художнього мислення й зображення.

Аналіз художніх текстів переконує нас у дійовості прадавніх онтологічних світоглядних форм, у яких втілено найдревніші космологічні ідеї. Митець - свідомо, а частіше несвідомо - черпає образи з глибин підсвідомості, де жевріють юнгівські архетипні схеми та криються величезні потенціали пізнання. Слушно твердить Дж.Вікері, що міфопоетична властивість митця включена в розумовий процес і відповідає певним потребам людини2.

Треба підкреслити, що ми не переносимо цілком міфологічних уявлень у свідомість і поведінку героїв роману Ліни Костенко - українців XVII сторіччя. Мова йде про існування в цих сферах людського буття певних архетипів, які, за думкою К.Леві-Строса, утворюють глибинний - і основний! - шар культурної інформації.

'Потебня A.A. Мысль и язык. - К.:СИНТО. 1993. - С.142.

2Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. - М.: Наука, 1976. - С. 114.

У II розділі під назвою «Красен рай слов'янський...» досліджується проблема цілісності буття як однієї з істотних рис міфологічного світобачення.

У підвалинах найбільш сучасних й авторитетних міфологічних теорій, незважаючи на загальне спрямування наукової мислі їхніх авторів, лежить спроба так чи інакше позначити вирішальну прикмету міфомислення, яку ми формулюємо як концепцію Цілого. За метафоричним висловом Б.Рассела, «всесвіт має форму конуса, вершина якого - абсолют, оскільки рух угору зводить речі докупи, а рух униз відокремлює їх...»1.

Проте для первісної свідомості ця цілісність не була без'якісною, а мала трагічно-суперечливу, двоїсту природу. Різне категоріальне вираження двох фундаментальних буттєвих начал (Космос і Хаос для античного язичества, Бог і Сатана для християнства, Добро і Зло для безрелігійної етики, Ектропія та Ентропія для сучасної фізики) однаково спричинялося до всеохоплюючої антитетич-ності людської свідомості. Саме ця антитетичність, як відомо, споконвіку була двигуном інтелектуального розвитку й джерелом естетичного почуття. Але вчені по-різному трактують проблему роздвоєння цілісного Всесвіту. Так, Ф.Ніцше підкреслює, що «Істинно-Суще й Першоєдине» є «одвічно стражденним і сповненим протиріч» і відтак потребує «постійного звільнення у палких видивах, у радісній ілюзії»2. П.Флоренський писав: «Скута жахом, прадавня людина» «аніскільки не любила «душі» речей», бо під ними панував хаос3. За переконанням М.Еліаде, історія сповнена страхіть і ворожа беззахисній перед нею людині, і тому в архаїчні часи вона шукала порятунку «в нездвижному Космосі» . Про первородний страх пред життям пише О.Лосєв, спираючись на ідеї О.Шпенг-лера.

Таким чином, хаотичне начало виступає ніби стимулом для створення міфології. Ми вважаємо це деяким перекосом у бік негативного сприйняття світу нашими предками. Спираючись на тексти «Велесової книги», а також на дослідження І.Нечуй-Левицьким світогляду прадавніх українців, ми прагнемо довести, що слов'янська духовність істотно відрізняється від старогрецького міфомислення.

Світогляд древніх укрів був пройнятий світлим оптимізмом, їхні міфологічні уявлення сповнені високого, шляхетного смислу (приміром, культ Свенто-вида, бога Світла й Правди).

1Рассел Бертран. Історія західної філософії. - К.: Основи, 1995. С. 661.

2Ницше Ф. Сочинения в 2 т. - Т. І. - М.: Мысль, 1990. - С. 69.

3Флоренский П.О. Т.I. Столп и утверждение истины. (1,11). - М.: «Правда», 1990. -С. 276.

У III розділі, який має назву «Дещо гро міфологічне тіло», розкривається ще один аспект фундаментальної міфологічної ідеї про цілісність Всесвіту.

Уявлення про світ як генетично й органічно цілісне створіння є найліпшим доказом високої духовності архаїчної людини. Це прадавнє переконання в онтологічній цілісності Всесвіту, в існуванні «єдиної тканини буття» було не лише закріплено в розумових міфологічних побудовах, а проходило через душевне переживання й тілесне відчуття. Без цих двох медіаторів неможливо зрозуміти характер архаїчного світогляду. В усьому величезному масиві наукових розвідок феномена міфа проблема міфопоетичного тіла варта окремої уваги. Саме в цьому концептуальному вузлику бачиться нам зав'язаною проблема змісту міфологічного світовідчуття.

Думки вчених про міфологічне тіло видаються нам чи не найбільш естетично плідними в усьому ідейному корпусі міфокритики. Спираємось на міркування Аврелія Августина, Ф.Шеллінга, О.Лосєва, П.Флоренського, П.Юркевича, В.Топорова про міф, який є «душа у плоті», феномен «усепроникаючої тілесності», іншими словами, міф - не ідея й не поняття, а життєво відчувана й творима тілесна реальність. Міфотворцям - первісним людям і деяким сучасним ■ художникам - притаманне інтуїтивне відчуття значущості та посередницької функції людського тіла у стосунках з довкіллям і відтак - прагнення звести в субстанційну єдність природу, людину й творювану нею річ. Ця суто міфологічна риса естетичного мислення стає в літературі джерелом нестандартних образів, у яких нерозривно злиті матеріальна й духовна іпостасі, об'єкт і суб'єкт. Крізь доволі традиційну форму поетичного слова Ліни Костенко виразно проступає його очуттевлена духовність та отілеснено-національне зодягнений.

Ми робимо спробу прослідкувати, як в романі міфологічними засобами представлено життя конкретної (тілесної) людини в його співвідношенні з вищим, воістину Людським, смислом буття. Як міфологічна ідея єдності світу парадоксально подвоює художнє зображення, завдяки чому духовно-людське, немов у свічаді, проектується у предметне, примушуючи дійсність існувати в двох вимірах. Для цього звертаємось до архетипів Тіні й Свята.

Реальні постаті, що населяють роман, виступають як ланки генетичного ланцюга, котрий з'єднує міфологічні та новочасні естетичні уявлення. Міфо-поетичні вони насамперед тим, що в них є нероздільною конкретна людська істота й той духовний зміст, який вона символізує. Події роману Ліни Костенко, на відміну від багатьох спроб романтичного потрактування легенди про Марусю Чурай, розгортаються у цілком реалістичній площині. Разом із тим кожна з її тематичних ліній має свою архетипну бінарну опозицію: Доля-Недоля, Любов-Втеча від Любові (великий гріх, за міфологічними уявленнями), Вірність-Зрада,

Талант-Пересічність, Героїзм-Ницість, Суд-Неправосуддя, Життя-Смерть.

В цьому розумінні все зростаюча тілесно-чуттєва образність новітньої літератури знаменує певне повернення до міфологічного світовідчуття, яке на століття було затьмарене наступом раціоналістичного мислення.

Наші міркування супроводжуються думкою про те, що міфопоетичне не можна розглядати поза проблемою міфологічної «тілесності» ще й тому, що художня творчість є функцією психофізичного єства митця не меншою, якщо не більшою мірою, ніж духовного. Саме через його таємні структури проходять інформаційні струмені довкілля та його конкретною неповторністю забарвлюються. Філософія відзначає емпіричність, «тілесність» слова-символу: адже воно є «видимим тілом якоїсь невидимої душі...інакше кажучи, символом», через яке «отримує собі немовби речовинне тіло», і митець, «котрий дає красу світові», «не над безособовою речовиною трудиться... але над особистим тілом і над особистою душею»1. Духовна неповторність творчої особистості, накладаючись на її біологічну неповторність, виступає дорогоцінною частинкою безсумнівної онтологічної дійсності. Саме інтуїтивне осягнення всепроникаючої міфопоетичної тілесності й себе як її частки й медіуму складають психофізіологічний механізм митця, здатний вловлювати та відтворювати таїну Життя, яка власне й становить сутність художнього твору.

IV розділ - «Екстремуми українського міфа» - присвячений питанню співвіднесеності історичної та міфологічної реальності в романі Ліни Костенко.

Відома байдужість до історичного часу з боку міфології. Остання надавала першочергового значення сакральному часові та подіям-першообразам. Особливістю української міфологічної свідомості є, на нашу думку, протилежне: її неуявленність без історичної ретроспекції, котра є головним джерелом, яке живило й живить міфологічні переживання. Це ми пояснюємо особливостями національної свідомості віками уярмленого народу.

Міфопоетизм Ліни Костенко неможливо виокремити із загального кола міфологічно зорієнтованого українського письменства. В романі «Маруся Чурай» сюжетним контрапунктом є легенда про любовну помсту, проте цей мотив філософськи й психологічно поглинається єдиним семантичним полем, яке можна визначити як український міф. Український міф являє собою головну ідею історіософії України - ідею її державності. Нам уявляється, що своєрідними

'Флоренский П.О. Т.І. Столп и утверждение истины. (І,II). - М.: «Правда», 1990.

- С. 224-225.

міфопоетичними вершинами цієї ідеї в різні історичні часи були Т.Шевченко, Є.Маланюк і Ліна Костенко.

Концептуальним центром їхніх роздумів вважаємо оцінку ролі козацтва, або української аристократії, у справі боротьби за національне звільнення та державотворення. Аналізуючи погляди цих митців, ми встановлюємо їх схожість і відмінності. їхня спільна риса як міфотворців, за нашим переконанням, полягає в надзвичайній часовій наближеності стародавніх національних архетипів до сучасної художньої уяви. В їх творчості потаємні голоси духовних універсалій сягають не лише у сиву давнину, а проростають з досить ще недавньої української історії, а також із етнографічної та природної конкретики. Виявляючи постійний інтерес до минувшини, до тих благословенних часів, коли «були ми козаками» (Т.Шевченко), і повернення до яких В.Липинський визначав як «регенерацію старої віри»1, ці видатні українські міфотворці водночас відчували давнину як емотивно-близьку й історично-живу духовну матерію. Міфологічного ж забарвлення їм надає та залізна завіса, яка понад триста років тому перетнула українську історію на власну й невласну.

На відміну від позицій Є.Маланюка, Д.Донцова й В.Липинського, український міф Ліни Костенко позбавлений будь-яких станових тенденцій. В її романі селяни, козаки й гетьманство представлені єдиним національним монолітом, протиставленим інонаціональним гнобителям. Водночас у творчості Ліни Костенко відсутній мотив «пролетарства», яке естетично-своєрідно виросло зі старого народництва, а потім було розвинуто в радянські часи. Крім того, Ліні Костенко чужий острах такого ненависного Є.Маланюкові «малоросійства». В цих своїх рисах Ліна Костенко уявляється нам речником уповні сучасної української культури, вільної від соціальних та ідейних нашарувань колоніального минулого.

Небуденним, міфічним сяйвом освітлені в Ліни Костенко не лише монументальні постаті героїв української історії, а й простенькі традиційні прикмети національного побуту. За кожною з цих останніх постають неусвідомлювані архетипні структури, щільно пов'язані з прамовою, оскільки саме слово, будучи засобом інтеріорізації продуктів світобудовчої людської діяльності, формує міф як словесний твір. Предметно-одуховлені реалії тексту роману складають «і тіло, і душу, і. дух України», певним чином вибудовуючи міфологічний простір батьківщини. Спираючись на відому тезу О.Потебні про архаїчну нерозрізненність образу й значення, ми прагнемо показати, як художнє слово міфологізує предмет поетовою інтенцією й цим включає його до міфопоетичної парадигми.

1Липинський В'ячеслав. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. - Київ-Філадельфія, 1995. - Т.6. - кн. 1. - С. 124.

Маруся Чурай зображена поетесою як своєрідний символ України. Саме в цій якості її історичного й поетичного образу полягає її здатність бути міфом. Згідно зі словами О.Веселовського, що символ відображає той з атрибутів міфічної особистості, в якій «найбільше зосередилась і найвизначніше виразилась її сутність»1, Маруся втілює в собі генетичний український характер у кращих його рисах: пристрасність духовного складу, емоційне багатство, інтровер-тивність, гордість, артистизм, душевну широту. Символічного сенсу сповнений факт загибелі судових документів, у яких засвідчено трагічні обставини Маруси-ного життя. Так за особистим міфом Марусі Чурай, створеним на місці зниклих реальних історичних відомостей, постає інший - трагічний міф України з її національно-державним зникненням у нетрях історії та справді міфічним існуванням у піснях та в глибоко захованій пам'яті народу. Народу, якого було позбавлено навіть його справжнього ім'я та який сам надовго став ніби міфом в уяві людства.

Та й сама авторка роману Ліна Костенко огорнена міфологічним серпанком завдяки своєму довгому перебуванню в літературній безвісті в той час, як її творчий дух жив і працював. Міфологічним є образ поетеси й тому, що вона втілює найкращі, воістину кобзарські, традиції українського мистецтва: нонконформізм, непохитність духу, трагедійну ноту, бароковість художньої уяви, безнастанну думу про долю батьківщини й оптимізм. «Не треба думати мізерно», -проголосила поетеса, закарбувавши в цих словах величну поставу українського національного менталітету й міфологічну парадигму невмирущого козацького духу.

Осучаснене аксіологічне спрямування історичної теми, прагнення затримати та опоетизувати національні прикмети побуту, замилування одвічним і незмінним у своєму плині життям природи, жадання повноти буття, миру й добра, здатність бачити особисте й історичне зблизька, іноді навіть ізсередини, в усій її таємничій самодоказовості - формують міфопоетичний код роману Ліни Костенко. її український міф живиться бажанням поетеси прорватись крізь перепони раціоналізованих чи сфальшованих історичних стереотипів до семіотичних глибин рідного слова, яке заховало в собі істину національного світобачення. А це останнє врешті-решт занурює факти,.за висловом М.ІІІлемкевича, в «українську душевну праматерію, в ліричну пісенність, і тоді виймає їх звідти переображени-

1Веселовский А.Н. Миф и символ. (Публикация Ровдьі К.И.) С. 186- 199//

Вопросьі теории фольклора. Русский фольклор XIX в. - Л.: «Наука», Ленингр.,. Отд., 1979. - С. 189.

ми і перетопленими в чудовному горнилі... емоціональної настроєвості»1.

V розділ має назву «Міф про Марусю Чурай» й завершує міфотему роману.

В романі «Маруся Чурай», як у справжньому новочасному мистецтві, «колективне несвідоме», інакше, архетипи, які, за К.Юнгом, є «безособовою об'єктивністю», індивідуалізуються в образах людей, навантажених певним міфопоетичним смислом.

Цей смисл зводиться до одвічного українського питання: що є наша історія? Слава чи неслава? Рокована українська дволикість уособлюється в чураївсь-кому та бобренківському началах. Вони схрещуються навколо постаті Марусі Чурай. Подібно до того, як кобзарство виконувало своєрідну ідеологічну функцію в тодішньому суспільстві, так і народний співець Маруся Чурай є, безперечно, громадським явищем. Вона - виразниця народних почувань, Ті пісні співають воїни в походах, вона втілює для них рідне слово й голос народу. Маруся - довершене втілення войовничого духу предків, достойна дочка героїчно загиблого сотника Гордія Чурая, якого з пошаною згадує сам Богдан Хмельницький. Доля зіштовхує Марусю з Григорієм, пересічною, духовно бідною людиною, і несумісність їхніх життєвих цінностей призводить до трагедії. ■

Але трагедія Марусі не лише конкретно-особиста. Це ще й трагедія міфологічної індивідуальності, обтяжена певною провиною. Соціально-символічний сенс космогонічної провини, за твердженням Т.Голіченка, полягає в тому, що міфологічна свідомість мотив провини співвідносить з особистістю, індивідуальністю, від якої струмують руйнівні тенденції, завдяки чому яскрава особистість становить небезпеку для соціуму. Міфологічна тріада офіра-вбивство-осуд передбачає паралелізм цих значень, внаслідок чого очищення космосу могло відбутись лише через смерть-відродження. Таке духовне відродження й чекає Марусю на порозі смерті в останньому розділі роману.

Непрямим чином домальовують образ Марусі другорядні постаті - діда Галерника, «самітника й химерника», та мандрованого дяка, філософа та уболівальника за народними стражданнями. Дід Галерник, виголошуючи своє кредо: «В житті найперше - то притомність духа», тим самим висвітлює життєву позицію Марусі Чурай. А мандрівний філософ своїми розповідями й сентенціями певним чином допомагає Марусі досягти своєї Самості, яка, за концепцією К.Юнга, є психічною цілісністю й свідченням переходу несвідомого у сферу свідомого. За К.Ясперсом же, несвідоме - це дух, який «прагне бути відкритим», а людина,

’Шлемкевич М. Душа і пісня // Укр. душа. - К.: «Фенікс», 1992. - С. 106.

«усвідомлюючи своє місце в цілісності буття», тим самим «вступає на путь, пройти який вона повинна як дана індивідуальність»1.

Йдучи за цими настановами філософів-міфологів, ми робимо висновок, що Маруся під впливом трагічних обставин свого життя поступово досягає стану духовної зрілості, і те, що закладене було в її підсвідомості, входить у її свідомість. Поняття Самості Марусі Чурай ми наповнюємо тими реальностями, які формують саме цю історично-конкретну та індивідуально-неповторну особистість. Так, відправляючись на прощу, Маруся свідомо хотіла спокутувати гріх і, отже, знайти спокій своїй бентежній душі. На рівні ж підсвідомості - прагнула прилучитись до якоїсь великої Правди, яка була б вища за ту маленьку людську правду, котра винесла їй свій вирок. Побачивши під час подорожі на власні очі великі страждання народу, вона доходить висновку: «комусь на світі гірше, ніж мені».

У фіналі роману зачаровані кола одвічно відновлюваної природи та незмінного народного побуту розгортаються у спіраль, яка здіймає народне життя у трансцендентну нескінченність, тобто у вічність. Суб'єктивно трагічна доля Марусі Чурай осмислюється через свою причетність до Вищого Смислу, яким світиться тіло кожної речі. •

У Висновках відображено підсумки проведеного дослідження.

Першим і попереднім завданням, поставленим у роботі, було вивчення найбільш відомих й авторитетних концепцій міфокритики з метою виробити певну їх оцінку та скласти власне уявлення про таке складне й багато в чому ще таємниче явище людської культури.

У процесі розгляду найзначніших міфологічних теорій ми дійшли висновку, що найбільш концептуально значущі й науково плідні їхні положення, своєрідно трансформуючись і почасти вдаючись до поняттєвої синонімії, проходять через розумову лабораторію більшості вчених-міфологів. І це дає змогу виробити, так би мовити, інтегральну модель міфомислення. Ми зробили відповідну спробу й у подальших наших міркуваннях спиралися на такі положення, як існування в реактивній сфері людини колективного несвідомого, архетипів, міфо-логем, прагнення створювати образи мудрих праотців і героїв - носіїв колективної народної сили, звитяги та життєствердження, уявлень про цілісність Всесвіту та Буття, про незнищенне Світло, Правду й Добро, про смисл людської Самості та історичні особистості, про бінарність основних розумових й етичних парадигм.

1Ясперс К. Смыс и назначение истории. - М.: Республика, 1994. - С. 34.

Наш аналіз підтвердив, що архаїчні форми свідомості виявляються не тільки не перебутими, а, навпаки, сьогодні переживають своє друге народження у вигляді неоміфологізму, оскільки міфологічна мисль причетна до фундаментальних основ світобудови й людської свідомості та криє в собі ще невичерпані можливості пізнання.

Ми вважаємо, що міфологічне спрямування становить помітну особливість української літератури, а посилена сучасна міфологізація її поетики та художніх рішень свідчить, що саме такий характер світоставлення поступово стає все більше близьким сучасній людині - в міру того, як наука й мистецтво розсувають обрії людинознавства.

Наші спостереження дають підставу для висновку, що матеріалістично-соціологічний підхід до художнього потрактування явищ дійсності виявляється відтісненим і поступається місцем погляду у внутрішньо-рухливий світ особистості, не завше підвладний прогнозуванню «ззовні». Відмова новітньої вітчизняної мислі від матеріалізму в його марксистському варіанті означає орієнтування на ірра-ціоналістичні тенденції в поясненні природи речей, а саме ця риса була великою мірою притаманна правічній, міфологічно мислячій людині.

Поставивши собі за мету дослідити характер міфопоетичного мислення в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай», ми зіткнулись з необхідністю визначити поняття «міфопоетичного» на відміну від більш загального - «міфологічного», оскільки в науці ці терміни вживаються як синоніми, що нам видається помилковим. Наші міркування щодо цього виглядають так. Коли, за твердженям вчених, правічна нероздільність мислення й відчуття була порушена, то з древньої міфології виокремлюються раціональне мислення й поезія як явище ірраціонального пізнання. Тому сьогодні міфологія існує переважно у площині естетики, а значить, науково виправдано вживати термін «міфопоетичне» щодо художньої творчості. Конкретно міфопоетичне являє собою комплекс певних форм, схем і світоглядних формул, які поступають у художні тексти переважно зі сфери підсвідомості й складають так звані міфологеми.

Аналіз особливостей міфопоетичної інтенції Ліни Костенко незаперечно доводить існування індивідуальних міфів, тобто автономних світоглядних і художніх систем, позначених рисами міфологічних уявлень та особливим .характером символізації.

Особливе місце в роботі присвячено проблемі міфологічної тілесності як невід'ємного атрибута міфологічного мислення. Звертання до цієї теми ми обгрунтовуємо тим, що, по-перше, без урахування «тілесної матерії» духовних уявлень неможливо зрозуміти специфіку міфопоетизму, і, по-друге, тим, що художня творчість є переважно психофізіологічним явищем і в цій своїй якості є дуже

близькою до міфологічного світосприймання. Показово, що поняття тілесності ввійшло у вітчизняний філософський арсенал буквально в останні роки; так, воно ще відсутнє у філософському словнику 1987 р., але вже з'явилось у Сучасному філософському словнику 1996 р., де визначається як «особливе утворення

- неусвідомлений обрій людського досвіду...» Підкреслюється недоступність тілесності для рефлективного аналізу й розуміння нею світу без раціонального опосередкування. Таке потрактування виявляється близьким до розуміння міфологією тіла як «єдиної форми актуального прояву духу» (О.Лосєв). На матеріалі тексту роману ми показуємо медіаторну функцію тілесності у художньому пізнанні та відтворенні дійсності.

Ми намагалися поглянути на таке явище української культури, як Маруся Чурай, з точки зору незнищенності української етнічної якісності. Особиста доля багатьох славних речників нації могла бути та, як правило, була трагічною. Але їхня пасіонарна енергія не розчинялась у небутті, а залишалась у матеріально-духовному континуумі нації, проступаючи, як «водяний знак” (за метафорою

О.Забужко) на обличчях нащадків. У цьому сенсі міфологічна парадигма тілесності здатна істотно перебудувати наше традиційно-романтичне та невиразно-емоційне - уявлення про національний дух і ввести його в суворі береги наукової реальності.

Наступним завданням нашого дослідження був аналіз міфопоетичного коду тексту романа «Маруся Чурай» з метою визначення історіософської моделі України, або «українського міфа» Ліни Костенко, а також рис міфологічної особистості героїні роману й деяких інших його персонажів.

Ми вважаємо, що духовним стрижнем українського міфа є туга-мрія про державність України, а найяскравішими її міфотворцями упродовж останнього сторіччя нам видаються Т.Шевченко, Є.Маланюк і Ліна Костенко. Шляхом зіставлення їх поглядів на цю фундаментальну проблему української ідеї ми встановлюємо особливості індивідуального українського міфа Ліни Костенко. Вони полягають у досить тверезому погляді на вітчизняну історію, вільному від істо-рично-проминальних станових упереджень, у високій оцінці українського національного характеру, пристрасному звеличенні народних героїв - борців проти іноземних гнобителів, поетизації рідної природи та реалій національного побуту. Зерном історичних роздумів Ліни Костенко можна вважати гірку тезу:

Ще Україна в слові не зачата.

Дай, Боже, їй родити це дитя!

В романі Маруся Чурай представлена своєрідним символом співучого й невпокореного українського народу, голосом його страждань і радощів. Водночас її не можна вважати індивідуальним носієм спільної міфологічної свідомості,

оскільки Маруся є яскравою індивідуальністю, речником неконвенційного мислення і нестандартної поведінки. Саме ця обставина й стає джерелом її міфологічної провини й, отже, трагічної долі. У філософському плані, перебуваючи на межі двох історично-різних типів світопочування, вона є своєрідною офірою їх зіткнення. Проте суто міфологічна значущість образу Марусі, причетність її духовного світу до категорії вищої Правди роблять її історичною особистістю в тому сенсі, якого надає цьому поняттю К.Ясперс: усе велике приречене на загибель, але лише завдяки йому можливий поступ людської культури.

Насамкінець автор дисертації висловлює впевненість, що й надалі неминучі всілякі - витончені й різноманітні - художні прояви міфопоетичного споглядання та їх наукова інтерпретація, бо древній міф завжди житиме в підгрунті людської культури як невичерпний скарб духовних цінностей.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1. «Красен рай слов'янський» // Інформаційний вісник Академії наук вищої школи України. Вип. 14. Додаток., 1997, С. 62-69.

2. Маруся Чурай: міф чи втрачена реальність// Слово і час. - 1997. -№ 10,- С. 44 - 46.

3. Екстремуми українського міфу // Українські проблеми. - 1997. - № 3.

- С. 124-129.

4. Дещо про міфопоетичне тіло // Слово і час.-1997. - №12. - С. 54-58. (у співавторстві із Н.Банковською).

5. Маруся Чурай - це пісня, це душа... // «Функціонування української культури та мови в умовах регіонів України з багатонаціональним складом населення». Тези доповідей Всеукраїнської науково-методичної конференції. Одеса, 1993. - С. 167-169.

6. Національна традиція як складник гуманітаризації виховання // «Вищі учбові заклади України і проблеми розвитку міжнародних зв'язків. Тези доповідей Всеукраїнської науково-методичної конференції, 24-25 листопада 1994. -Одеса,1994. - С.149-150.

7. Шляхом мислення і творення // Матеріали XXVI -ї науково-: методичної конференції викладачів ОДАХТ. - Одеса, 1995. - С. 128-129.

8. Поезія сестра історії. // П'ятдесят шоста наукова конференція. ОДАХТ: 9-12 квітня 1996 р. Тези доповідей. - Одеса, 1996. - С.ЗЗЗ.

АНОТАЦІЯ

Яковець A.B. Міфопоетичне мислення в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 - теорія літератури. - Київський університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 1997.

Захищається рукопис, в якому досліджується феномен міфологічного мислення і художньої міфотворчості на естетико-філософському, структурному і семантико-мовленнєвому рівнях. Вичленовується міфопоетичний аспект у системі неоміфологічного світобачення. Матеріалом дослідження є міфопоетичний код віршованого роману Ліни Костенко «Маруся Чурай», який містить індивідуальну авторську модель історіософії України і концепцію міфологічної особистості легендарної української поетеси Марусі Чурай.

АННОТАЦИЯ

Яковец A.B. Мифопоетическое мышление в романе Лины Костенко «Маруся Чурай».

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы.- Киевский университет им.Тараса Шевченко, Киев, 1997.

Защищается рукопись, в которой исследуется феномен мифологического мышления и художественного мифотворчества на эстетико-философском, структурном и семантико-речевом уровнях. Вычленяется мифопоэтический аспект в системе неомифологического мировидения. Материалом исследования является мифопоэтический код стихотворного романа Лины Костенко «Маруся Чурай», содержащий индивидуальную авторскую модель историософии Украины и концепцию мифологической личности легендарной украинской поэтессы Маруси Чурай.

ANNOTATION

JAKOVETS’ A.V. Mythis and Poetic Thinkiny in Lina Kostenko’s «Marusia Churai». -

Thesis for a candidate’s of philological science degree, the speciality 10.01.06 - Theory of literature. - Kyiv Taras Shevchenko University, 1997.

In the thesis we inverstigate mytholigical thinking phenomenon and artistic mythis creative work on the aesthetic and phylosophical, strucural semantic and vocal levels. Mythis and poetic aspect in neomythological world vision is being singled aut. Investigation material is mythic and poetic code of Lina Kostenko’s expressed in verse novel «Marusia Churai» which contains individual author’s historiosophia model of Ukraine and mythological conception of legendary person -Ukrainian poetess Marusia Churai.

Ключові слова: міф, міфологія, міфомислення, міфопоетичне мислення, міфологічна тілесність, цілісність Всесвіту, колективне несвідоме, архетип, міфологічна особистість, український міф, державотворення.