автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Морфонологические преобразования в структуре относительных прилагательных русского языка (в сопоставлении с украинским)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Морфонологические преобразования в структуре относительных прилагательных русского языка (в сопоставлении с украинским)"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕЛИЯ НАУК УКРАЇНИ .ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ

МОРФОНОЛОГІЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В СТРУКТУРІ ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ РОСІЙСЬКОЇ мови

(у зіставленні з українською)

Спеціальність: 10.02.01 — російська мова

10.02.02 — українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

. 1.НІЛ И

Уб М

і 0 ЯНВ 1995

На правах рукопису

ФЕДУРКО Марія Юліанівна

Київ

1995

Дисертація . є рукопис

Робота виконана у Відділі російської моби Інституту мовознавства Національної Академії . Наук України.

Науковий, керівник — доктор філологічних наук, професор

Н. Г. ОЗЕРОВА

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор

Н. Ф. КЛИМЕНКО, старший науковий співробітник, кан-диидат філологічних наук С. О. СОКОЛОВА.

Провідна установа — Тернопільський педагогічний інститут.

Захист відбудеться -^1^1995 р. 0 *——» годиш

на засіданні спеціалізованої ради Д 016. 28. 01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАИ України (252001, Київ-І, вул. Грушевського, 4),.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Автореферат розіслано ---1995 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, доктор філологічних наук, професор

Н. Г. ОЗЕРОВА,

Словотвірна морфонологія як ділянка мовної системи, що ?жє тісно пов’язана з актами творення нового, представляє юбливий інтерес для тих розвідок, які вивчають мовні яви-а в діяльнісному аспекті. Виявлення схем морфонологічних іьтернацій, установлення кореляцій між перетвореннями фор-зльного вигляду морфем і змінами їхніх змістових характе-істик дозволяють з’ясувати місце й роль морфонологічних зищ у процесах об’єктивації ідеального змісту, а також ме-інізми їх відтворення в нових актах формо- чи слово-юрення.

З моменту створення морфонології як самостійної лінгвіс-ічної дисципліни, зазначені проблеми часто залишалися поза іагою дослідників. У їхніх працях вирішувалися насамперед івдання загальнотеоретичного характеру (М. С. 'Грубецькой, . Якобсон, О. О. Реформатський, Ю. С. Маслов, Д. С. Ворт,

В. Булигіна, В. Б. Касевич, В. Б. Смиренськнй), визначалися їх і дні положення, проводився атомарний аналіз морфонологіч-

іх засобів (С. Б. Бернштейн, 10. С. Маслов, 3. Н. Зінов’єв, В. В. опатін, М. В. Кравченко). У числі винятків слід назвати роботи . С. Кубрякової, Е. О. Макаєва, Ю. Г. Панкраца, Е. Станкевича, <раїнських дослідників Л. І. Комарової та І. В. Козленчо. Осново-зложний принцип їхніх наукових пошуків можна сформулювати ік: оскільки морфонологічні альтернації маркують план вираженої двопланових лінгвістичних одиниць, то для адекватного їх опи-? важливо не тільки виявити всі схеми формальних модифіка-ій, властивих тому чи іншому класу морфем чи слів, а й з’я-('вати, у яких відношеннях перебувають вони з семантичною груктурою останніх. Урахування даних двох чи більше мов ірияє більш докладному вивченню морфонологічних явищ, доз-зляє в окремих випадках інтерпретувати факти однієї мови

шляхом пізнання закономірностей іншої. Усе це обумовлює аі туальність проблеми та теми дисертаційної роботи.

Предметом дослідження є морфонологічні явища в структу[ відносних прикметників російської та української мов.

Вибір об’єктом дослідження саме цих прикметників пояснк ється тим, що вони належать до класу похідних одиниць і твс ряться від основ слів різних лексико-граматичних категорій різної структури. У зв’язку з цим виникає можливість просте жити, які морфонологічні перетворення і яким чином забезпе чують процеси зчеплення дериваційних морфем.

Мета роботи — на матеріалі двох мов спробувати довесті що морфонологічні перетворення в структурі дериваційних мор фем — важливий етап у моделюванні похідного слова, що вон відбуваються за певними схемами й корелюють із змінами змісте вих характеристик морфем і що ці схеми є обов’язковими елемег тами механізму мовної здатності.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таки завдань: — проаналізувати засоби формальної адаптації словс творчих морфем, їх ієрархію в системі прикметникового словс твору;

— виявити фактори, які визначають морфонологічну поведім ку учасників дериваційного акту;

— побудувати дериваційні морфонологічні моделі, які репре зентують словотвір відносних прикметників російської та укра їнської мов;

— провести зіставний аналіз цих моделей, виділивши т спільне, що характеризує морфонологічні системи обох мов, ті риси, якими вони відрізняються;

— виявити регулярні морфонолого-семантичні кореляції групах проаналізованих дериватів.

Джерельну основу дисертації складає матеріал, відібраний іяхом суцільної вибірки з Російсько-українського словника' доповнений даними тлумачних, термінологічних та іншомовних овників російської та української імов.

У дисертації в основному використані зіставний, описово-алітичний та генеративно-синтетичний методи дослідження, ізкриття закономірностей функціонування кожної морфоноло-шої моделі в досліджуваних мовах здійснювалося за допомога статистичного та семантико-функціонального аналізу. Лінг-мична реальність морфонологічної моделі перевірялася в ді психолінгвістичного експерименту.

Наукова новизна роботи полягає, по-перше, у самому підхо-до вивчення морфонологічних фактів, котрий передбачає згляд останніх як елементів мовної здатності людини. По-уге, вона є першою спробою комплексного зіставного дослід-іння морфонологічних явищ. У ній описуються морфонологічні делі, які функціонують у системі суфіксального словотвору шосних прикметників, аналізуються структурно-семантичні раметри дериваційних морфем, що детермінують появу морфологічних характеристик як засобів вторинної діакритики.

Теоретичне та практичне значення роботи визначається на-мперед тим, що в ній запропоновано морфонологічну модель одиницю комплексного вивчення морфонологічних характерис-к у системі прикметникового словотвору, проведено зістав-й аналіз таких моделей у функціонально-динамічному аспекті, пропонована схема аналізу може бути застосована під час вчення морфонологічної структури похідних інших лексико-зматичних розрядів. Результати проведеного дослідження й зретичні узагальнення можуть бути використані при вивченні 1 Русско-украинский словарь: В 3 тт. — К., 1968.

вузівського курсу «Словотвір російської/української мови», практиці викладання мови в школі. Висновки дисертації буду' корисними для лексикографів при укладанні словників різної жанру, при підготовці неологічних та термінологічних словн ків російської та української мов.

Апробація роботи. Результати дослідження висвітлювалися виступах на наукових та науково-практичних конференція м. Харків, 1991 р.; м. Полтава, 1991 р.; м. Київ, 1992 р,; Дрогобич, 1992 р. Основні положення роботи викладені в стаг опублікованій у журналі «Мовознавство» (1993 р.). Окремі ро діли й уся дисертація обговорювалися на засіданнях Відділу р сійської мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НА України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, дві глав, висновків, списку основної використаної літератури, додатку подаються морфонологічні схеми кожного з проаналіз ваних словотвірних типів, опис психолінгвістичного експер менту.

На захист виносяться такі положення:

1) Характер морфонологічних перетворень у структурі ад’є тивного деривата залежить від морфонологічних та лексик граматичних особливостей поєднуваних морфем.

2) Знання про способи морфонологічної адаптації словотво чих морфем є складовою поняття . мовної компетенції, а схем моделі виступають однією із форм їх збереження в оперативн му аспекті пам’яті людини.

З Морфонологічні моделі фукнціонують у межах словотвірн типів 1 рійшіться між собою кількістю та якістю модифікацій.

4) Склад та функції більшості морфонологічних моделей > раїнської та російської мов збігаються. Розходження між нш

яснюються, як правило, різною продуктивністю виділених молей і виявляють залежність від панівних загальномовних іденцій.

5) Усі морфонологічні альтернації є функціонально значущи-в системах обох мов.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обумовлено вибір теми дисертації, її актуальність, гдмет і джерела, окреслено проблематику й завдання роботі!, арактеризовано методи дослідження та викладено його теоре-іні засновки, відзначено новизну та науково-практичну іність.

У першій главі «Морфонологічний компонент як елемент мові здатності індивіда» виділяється та основна одиниця, яка зволяє найповніше схарактеризувати морфонологічну структу-похідннх слів і яка є водночас однією із форм зберігання рфонологічної інформації у свідомості носіїв мови. Це мор-нологічна моделі^. її схема фіксує всі морфонологічні пере-)рення, які маркують компоненти словотвірної структури по-,них того чи іншого словотвірного типу.

Оскільки структура лексем, які виступають словотвірною зою для утворень певного типу, найчастіше буває неоднорід-

о (різна кількість складів, різний характер кінцевих сег-нтів основи), то цілком закономірно, що й характер зчеплені дериваційних морфем може бути принципово відмінним. В од-випадках воно відбувається вільно, в інших супроводжується аптаційними перетвореннями в структурі морфем, інакше дери-дійний акт не зміг би бути доведений до свого логічного за-шіення. Модифікаційні зміни в структурі похідного слова псуються у вигляді морфонологічних характеристик, які можна звити, зіставивши дві форми — первинну, вихідну, і вторинну,

похідну, тобто реконструювавши дериваційний акт. Тому осс ливої ваги в ході морфонологічного аналізу набувають пpoбj ми встановлення мотиваційних відношень, а об’єктом розгля в ньому мають бути дві одиниці — мотивуюча й мотивована.

Описати морфонологічну модель — означає визначити, за р хунок яких засобів (операцій) створювалися її морфонологі1 характеристики, попередньо з’ясувавши, яким формальним мо/ фікаціям слід надавати статусу морфонологічних. Аналізу ці го питання й присвячено § 1 нашого дослідження.

Хоча проблеми чергування фонем найчастіше потрапляли в і ле зору дослідників, ще не можна з упевненістю заявити, і всі вони на сьогодні однозначно вирішені. Річ у тім, що ч; тина мовознавців (Т. В. Булигіна, В. Б. Касевич, І. В. Козленк вважають, що до класу морфонологічних можна зараховувати чергування фонем, так і чергування їхніх варіантів. Ін (О. О. Реформатський, О. С. Кубрякова, В. В. Лопатін) обмея ються вивченням тих альтернаційних типів, членами яких є а. тернації фонем. Підтримуючи в цілому думку, що предметом ві чення в морфонології мають бути фонетично не зумовлені ГІЄ] творення фонем, вважаємо слушним зауваження Л. Е. Калнг щодо того, що морфонології належать і ті факти, котрі не набу ще чіткої рівневої ідентифікації. До таких явищ у зісгавлюваг мовах можна віднести активні в системі російського прикметі кового словотвору чергування С//С’ перед початковим суфії е): Пенза — пензенский чи українські чергування твердих г; них та задньоязикових з їх пом’якшеними варіантами, адже ни відбуваються в тих самих позиціях, що й альтернації ту н//н’, т//т’, з//з’, пор. коза — козячий'і мавпа — мавпячий.

Зіставлювані мови мають спільні пари альтернантів, напр лад, д//д\ т//т’. н7/»,'-г//ж, о, -е//У, р(//о, е, а також с

б

Піфічні: ц//т’ — у російській мові та ц’//т, і//о, у//і — в 'країнській, пор.: администрация — административный і адмі-іістрація — адміністративний, а також кріп — кроповий, па-іувати — панівний.

При формуванні прикметникових основ високою активністю іідзначаються також альтернації наголосу. Вони, як і чергу-іання фонем, можуть підвищуватися в ранзі, стаючи єдиним іасобом семантичної: рос. образный і образной (від образ-

ііт. і образ — ікона) чи стилістичної: укр. волошковий та

юлошковий (поет) диференціації похідних.

Завдання опису наголосу як засобу морфонологічного мар-<ування дериватів повинно, на нашу думку, зводитися до ви-твлення всієї сукупності акцентних позицій, властивих сло-зам певної словотвірної категорії. Акцентна позиція, тобто \іісце наголосу в похідному слові, може визначатися чи сто-:овно до наголосу мотивуючого слова, чи до дериваційного '.юрфа, чи стосовно до мотивованого слова в цілому. Серед доціджуваного матеріалу виділено такі типи акцентних позицій:

Позиція І — наголос на тому самому складі, що й у моти-зуючому слові.

Позиція II — наголос на дериваційному суфіксі.

Позиція III — наголос на субморфі суфіксального морфа.

Позиція IV — наголос на флексійному морфі.

Позиція V — наголос на І передсуфіксальному складі.

Вибір акцентної позиції може бути зумовлений:

— місцем наголосу в твірному слові: кнмга — книжный// кнмжний, река — речнбй//річнйй;

— присутністю в мотивованому слові конфікса: море — мор-скбй//морськйй і приморский//приморський;

— наявністю чи відсутністю у складі дериваційного суфікса

субморфа: Венеція — венеціанський і венёцький, азимут — ази мутшіьньїй і азимутный, хоча не кожен субморф викликає аль тернацію наголосу: Гоголь — гоголевский/Дбголівський, Ялтг

— ялтинский//ялтинський;

— лексико-семантичними, пор. рос.: наставник - наставни ческий і механика — механический чи граматичними: дерево—де ревянный//дерев\яний і глина — глиняный/Длйняний характе ристиками мотивуючих слів.

При творенні російських та українських прикметників у де риваційний процес можуть включатися операції усічення та на рощення морфем. Елізія одного із сегментів суфікса — у ро сійській мові нечасте явище. Воно спостерігається лише в ча стині відетнонімічних утворень, здебільшого стилістично за барвлених, пор.: калмык — калмыкский і калмыцкий (розм.) Більш продуктивна ця операція в системі українського слово твору. Тут вона маркує структуру більшості ад’єктивів, моги вованих основами топонімів, етнонімів, назв людей за соці альною та професійною ознаками: калмицький, бандунзький наставницький.

Користь від морфонологічного усічення очевидна: воно ско рочує довжину похідного слова, сприяє економії артикуляцій них затрат, розширює дериваційні можливості похідного слова

Найбільший інтерес як у плані продуктивності, так структурного розмаїття сегментів, які підлягають усіченню викликають іменникові основи. Серед них провідні позиції на лежать основам запозичених субстантивів. Щодо власне україн ських чи власне російських твірних, то вони зазнають усі чення лише у випадку їхньої похідності, пор.: гербарий/, гербарій — гербарный/Дербарний і обочье//узбіччя-обочньій/ узбічний.

Тенденції до вимушеного скорочення складових структурі» рикметника протистоїть так само сильна щодо масштабів свого няву тенденція до їхнього подовження. Найчастіше подовження ідбувається за рахунок аугментації суфіксального морфа за мови, що без такої модифікації неможливе успішне завершення ювотворчого процесу. , Нарощуються здебільшого суфікси, які заємодіють із основами запозичених іменників. У прикметни-ах — девербативах та в тих, що мотивуються прислівниками, зходжсння кореневої морфеми не впливає на альтернацію «ауг-ентований/неаугментований суфікс», пор.: центр — централь-лй//центральний, кома — коматозный//коматозний/морфы іь/н-, -оз/н- / і копировать//копіювати — копировальный// )піювальний, развивать//розвивати — розвивальньій//розви-ільнин (морф. -ль/н-).

Морфонологічне накладання маркує структуру відіменникових )икметників з морфами -ск-//-ськ-, -ов/ск-//-ов/'ськ-, -ов-

'-ОВ-. Перші мотивуються іменниками з сегментами ск//ськ, с//цьк у фіналі, решта — незмінюваними субстантивами нн -о: ііцск//Пінськ — пинский//пінський, Луцк//Луцьк — луцкий// щький, депо — деповский//деповський, какао — какаовый// ікаовий. Виняток із правила аплікації становлять російські і’ектоиіми типу Олеско — олесский, Плеснеск — плеснесский, ш-Франциско — сан-францисский. Тут приєднанню суфіксально-

морфа передує операція усічення сегментів к, ко. Від-нність морфонологічних характеристик прикметників пинский плеснесский умотивована структурною різнотипністю твірних нов: сегментові ск у Пинск передує приголосна фонема, а у іеснеск — голосна1. Подібним чином можна інтерпретувати

1 Немченко В. Н. Словообразовательная структура имен прилага-іьньіх в современном русском языке. — Горький, 1973. — С. 55. ,

Морфонологічну структуру українського прикметника сан-фран циський.

Кожна морфонологічна альтернація відбувається тільки зі наявності певних умов. У роботі дається типологічний аналі: морфонологічно релевантних ознак словотворчих морфем.

Найчастіше морфонологічні перетворення детермінуютьс: структурними характеристиками поєднуваних морфем, насамперед тих їхніх сегментів, які перебувають у зоні стику. Для нашоп матеріалу має суттєве значення фонологічний вияв фіналі ос нови мотивуючого слова та зачину суфікса. Спостереження по казали, що інформативно достатнім є врахування характер; максимум трьох фонем. Саме вони, як правило, допомагають з’я сувати залежність морфонологічних характеристик від структу ри поєднуваних морфем. З цією метою в дисертації проведен класифікацію обох словотворчих морфем — лексичної й суфік сальної. Під час аналізу суфіксальних ураховувалися такі о; наки: — характер початкової фонеми — відповідно суфікси вс кальні й консонантні; — характер зумовлюваних ними процесі •— пом’якшувальні та веляризуючі. Структурний тип лексичнс морфеми визначався відповідно до характеру 3 фінальних фоне* Виділено такі структурні різновиди основ мотивуючих слії ata(taa), att, ttt, tat (aat).

Основи ata — типу найбагатше представлені у систе* дієслова та прислівника, 3 інші різновиди характерні дл класу іменникових основ. Найширшими валентнісними можливої тями відзначаються основи tat — типу. Однак не кожна зафіксованих кінцевих фонем (32 — у російській мові та 26 -в українській) може виступати у фіналі мотйваторного компі цента прикметникової основи. Перед одними суфіксами (-аі //-ан-, -ИЙ//-ІЙ, -ач-//-ач-, рос. -ин-) можливі тільї

[КІ Приголосні та ШИПЛЯЧІ, перед ІНШИМИ (-Н-//-Н-, -СК-СьК-, укр. -ИН-) — тільки тверді. Тому тверді приголосні цінені замінюватися своїми м’якими корелятами перед класом л’якшувальних суфіксів, наприклад: вода — водяной//водя-ї, гагара — гагарий, лев — левій, кіт — котячий, стрекоза трекозиный, а перед класом веляризуючих суфіксів навпаки м’які твердими: медь//мідь — медньій//мідний. Тустань — танский//тустанський. Виняток із правила ствердіння ста-ілять основи на задньоязиковий /ц/ та /л/: вони й у цій іиції зазнають пом’якшення — перехідного (/г/, /к/, /х/,

' ) і неперехідного (/л/): чемерица — чемеричный, сиву-

— сивушный//сивушиий, русофил — русофильский//русофіль-;ий. В українських дериватах типу касозький, стебницький, іетиський перетвореннями к//ч, г//ж, х/’/ш модифікаційні щеси не обмежуються. їх продовжують асимілятивні зміни операція усічення суфіксального морфа.

Субстантивні основи att, ttt, ata — типів характеризують-обмеженою сполучуваністю. Вони вільніше поєднуються з во-іьними суфіксами. Приєднання консонантних суфіксів може вичинятися до значних морфонологічних змін. Часто, щоб за-печити структурно-семантичну виразність похідної основи, інфікується дериваційний суфікс: дерма. — дермальный//дер-іьний, спектр —• спектральный//спектральний, шоссе — шос-ный//шосейний, кабаре — кабаретный//кабаретний. Морфоно-ічні перетворення в суфіксальному морфі можуть взаємо-ти з морфонологічними альтернаціями в структурі лексичної зфеми, наприклад, з чергуванням типу С//С’ чи з усіченням іемих сегментів: ямб — ямбический//ямбічний, байронизм — іронический//байронічний. Нерідко нарощуються суфікси, які ієднуються до основ tat—типу. Такий спдсіб адаптації

морфем спостерігається серед утворень, мотивованих іменник ми з односкладовою основою: дед//дід — дедовский//дідівськ чи запозиченими субстантивами: зодиак//зодіак — зодиакальнь //зодіакальний. В останньому випадку нарощення допомагає уи кнутн чергування к//ч і полегшує процес ідентифікації комг нентів структури прикметника. Експеримент показав, що самі * сії мови відчувають потребу у власне такому адаптаційному : собі. і

Хоча формальний фактор є визначальним у системі адат ційних процесів, він, однак, не є єдиним, котрий детермін морфонологічні перетворення в структурі похідного СЛОІ Трапляється, що із зміною парадигмальних характеристик тві ного змінюється характер морфонологічних альтернацій структурі похідного.

Зіставимо, для прикладу, морфонологічну структуру пр^ метників, мотивованих морфологічними варіантами спазм спазма. Прикметник від спазм — спастический/Дпастичний характеризується таким набором альтернацій: «нарощення су морфа + чергування зм//ст’ (укр. зм//ст) + альтернація наї лосу». У дериваті спазматический//спазматичний спостеї гається такий самий комплекс перетворень, що й у більшої похідних від іменників жіночого роду на -ма, -гма, -зк «нарощення суф. морфа + альтернація наголосу». Правда, д нарощуваних сегментів є одне обмеження: вони повинні поч натися з фонеми /а/, пор.: парадигма — парадигматический парадигматичний, саркома — саркоматозньій//саркоматозний.

На вибір способу морфонологічної адаптації можуть вп.л вати лексико*семантичні чи лексико-стйлістичні чинники. 5 тановлено, наприклад, що основи запозичених іменників г дають перевагу аугментованим суфіксальним морфам і що

альтернацію нарощений/ненарощений суфікс може впливати стильова приналежність похідного слова: венный — (розм.) —

венозный. '

Морфонологічні зміни в прикметнику руандийский//руандій-ський (пор. з самаркандский//самаркандський) можна пояснити намаганням забезпечити мелодійне звучання похідної форми. Якщо ж дотримуватися лише формального критерію, то нарощення афікса слід пов’язувати з прагненням уникнути ще однієї, крім зіяння, орфоепічної складності — комплексу ндськ. І тільки з дією естетичних чинників можна, як нам видається, погодити характер морфонологічних перетворень (С//С + -ій/, ак. п. III) у прикметнику канадійський, який останнім часом активізувався в українському мовленні.

У конкретних актах словотворення зазначені чинники можуть взаємодіяти, тобто разом спричинятися до однієї зміни.

Якщо структуру деривата . маркує не одна, а дві й більше морфонологічні альтернації, то вони відбуваються таким чи■< ном, що одна викликає іншу. Ієрархічно організовані морфонологічні перетворення утворюють мікросистеми, названі нами морфонологічними схемами. Ці схеми є диференційннми ознаками морфонологічних моделей, які формуються й функціонують у межах словотвірних типів, оскільки склад зафіксованих у кожній із них перетворень зумовлений структурними чи лексико-граматичними характеристиками обох поєднуваних морфем. Таким чином, до однієї морфонологічної моделі зараховуються прикметники, які а) мотивуються словами однієї частини мови,

б) виділяють у своєму складі один і той самий формант, в) мають спільне словотвірне значення і г) єдину морфонологічну схему.

Оскільки морфонологічний аналіз структури похідного слоті

Ва перебуває в прямій залежності від встановлення мотиваційних відношень, у дисертації не полишено поза увагою факт полімотивованості окремих одиниць. Морфонологічні характеристики поліреферентних ад’єктивів часто не збігаються: пор.: украинский//український (від Украина//Україна) і украинский //український (від украинец//українець). Перший прикметник в обох мовах твориться без модифікаційних перетворень, а другий — з включенням механізму морфонологічної адаптації («усічення + С’//С» — у російській мові й тільки «усічення»

— в українській). Прикметники, які характеризуються омонімією словотвірної форми, у роботі розглядаються в різних моделях за умови, що .’їхні морфонологічні схеми є відмінними. У протилежному випадку такі деривати зараховуються до похідних, створених за однією моделлю, як наприклад, укр. кантіанський від кантіанець і кантіанство (морфонологічна схема — «усічення» основи мотивуючого слова). Рос. кантианский-і-кантианец і кантианский кантианство — різномодельні деривати, бо творяться за різними схемами — відповідно «усічення + С’//С» і «усічення». ,

У другій главі дисертації «Склад і функції морфонологічних моделей відносних прикметників у російській та українській мовах» досліджуються закономірності формальної адаптації складових структури прикметника, виявляються спільні для обох мов риси, а також ті, що забезпечують самобутність їхніх морфонологічних систем, встановлюється функціональна на-вантаженість виділених морфонологічних характеристик.

Серед усіх моделей кожного словотвірного типу виділяються продуктивні й непродуктивні, регулярні й нерегулярні. Кожна модель, особливо активна, має центр і периферію. У дериватах здра морфонологічні зміни є обов’язковими, оскільки зумовле-14

і структурними особливостями поєднуваних морфем. На перпфе-ії моделі морфонологічні закономірності проявляються менш ослідовно, вони, як правило, не залежать від фонологічного ияву поєднуваних сегментів. Серед таких груп похідних скла-аються передумови для формування морфонологічних варіантів.

роботі дається визначення морфологічного варіанта (сло-а, які утворені з участю одних і тих самих морфем, але різ-яться способами морфонологічного маркування: паразитарный /паразитарный і паразитный//паразитний, а також укр. пара-итичний), указується на його відмінність від близького, але е тотожного поняття словотвірного варіанта. Рос. паразити-еский є словотвірним варіантом двох перших, оскільки виді-яє в своєму складі іншу суфіксальну морфему.

Морфонологічні варіанти можуть вступати один з одним у ізні семантичні відношення: бути семантичними паралелізма-и (зональный//зональний і зонный//зонний, укр. моногаміч-ий і моногамннй), синонімами (декларативный//декларативний декларационньій//деклараційний) або ж паронімами (регрсс-ивный//регресивний и регрессный//регресний). Характерис^ги-а варіантів подається в ході аналізу конкретних морфоноло-ічних моделей, і Такі утворення засвідчують факт, що термін формальні засоби» на позначення морфонологічних явищ є начною мірою умовний.

Описові кожної морфонологічної моделі в роботі передує ї графічне зображення. Воно виглядає так. Після інформації :ро частиномовну приналежність мотивуючого слова (sub — менник, verb — дієслово, adverb — прислівник) у дужках іідзначаються всі перетворення в його основі. Модифікаційні іроцеси у складі дериваційного суфікса фіксуються в його ачині. \ .

Першим аналізується словотвірний тип sub.-н—adj Серед його мотивуючих іменники різних лексико-семантични; та структурних розрядів. Таке розмаїття основ передбачає і багатство схем формальної взаємодії поєднуваних морфем. 2 межах типу в обох мовах виділено по 31 морфонологічній моде лі. Одну морфонологічну альтернацію фіксують 6 російських

7 українських моделей, наприклад, sub (С//С’, ак. п. 1) -+

-н---adj: футбол — футбольньій//футбольний, снег//сні

— снежньій//сніжний. 14 моделей у кожній з мов утворились шляхом поєднання 2 морфонологічних змін, наприклад, усіченн: та чергування приголосних — модель sub (усіч., С’//С ак п. 1) + -н- — adj: априори//апріорі — априорный/,,

апріорний, траектория//траєкторія — траекторньій//траєктор

ний чи нарощення суфікса та альтернації наголосу — моделі sub (ак. п. III) 4- -аль/н- — adj : аорта — аортальный//аор

тальний, азимут — азимутальный//азимутальний. І модель зас відчує 4 морфонологічні характеристики. Це в російській мов модель sub (усіч., С//С;, ак. п. III) + -ив/н- — adj, а в

українській — sub (усіч., С’//,С ак. п. III) + -ив/н-------adj,

пор.: информация//інформація — информативньш//інформатив ний, консультация//консультація — консультативный//консульта тивний. Решта моделей налічують по 3 морфонологічні перетво рення, наприклад, sub (усіч., ак. п. III) -аль/н— adj бактерия//бактерія — бактериальньій//бактеріальний.

Лише в частині дериватів наявні морфонологічні зміни с структурно зумовленими. Це стосується насамперед моделей з альтернаціями С//С’ С’//С, 0//О, чергуваннями наголосу тг елізією, а також тих моделей з нарощенням суфіксального морфа, які мотивуються основами att чи tit — типів. Щодо утворень типу децима — децимальный//децимальний, гангрена —

нгренозный/Дангренозний, рос. станционный (пор. з партнй-•ІЙ), то морфонологічні зміни у їхній структурі можна обумо-[ти дією будь-якого іншого чинника, тільки не формального.

Морфонологічні варіанти, як правило, диференціюються семан-:чно: На наші голови злітало чимало планетарних гроз (В. Кириенко). Значить, у Галактиці має бути багато планетних сис-м (із журн.) або стилістично: В своем изложении Панинн

іращает внимание на диалектальные особенности на востоке раны, отмечая своеобразие разговорных форм языка (В. Зве-дцев). Все это не могло не вести к перераспределению диа-ктных особенностей (В. Іванов).

Міжмовне зіставлення моделей показало, що більшість прик-їтииків цього словотвірного типу твориться в обох мовах за ;наковими морфонологічними схемами. Розбіжності зводяться самперед до відмінностей кількісного порядку: різна час-

тність використання моделей, їх неоднакове .лексичне напов-ння, котрі пояснюються структурною неоднорідністю фіналь-

х сегментів, пор.: букварь — буквар, любовь — любов (тому кварный — букварний, любовный — любовний — різномодельні ривати) або ж підпорядкованістю різним тенденціям: зага-чный, прилавочный, профессиональный, провинциальный, эмо-юнальный і загадковий, прилавковий, професійний, провін-йний (від загадка//загадка, прилавок//прилавок, профессия професія, провинция//провінція, эмоция//емоція). Остання упа дериватів засвідчує факт, що українська мова надає, де : можливо, перевагу формам з меншою кількістю морфоноло-іних перетворень. Цю думку .'ілюструють також прикметники пу конституционньій//конституційнии, змиграционньій//еміг-.ційний, які утворюються від однотипних у структурному пла-

основ, але за абсолютно різними морфонологічними схемами.

Словотвірний тип sub... + -.. .ов— adj в обох м( вах виявляє високу активність. Однак він не може похвалиті ся таким багатством моделей, як утворення з суфіксом -н-/ -Н-. Насамперед тому, що вокалічний характер дериваційног суфікса забезпечує йому широку сполучуваність з основам будь-якого структурного різновиду. Аналізований тип вирізів з-посеред інших ще одна, на наш погляд, дуже суттєва ознак; альтернації наголосу виступають у ньому найголовнішим адаї таційним засобом, вони визначають характер деяких інших и ретворень. і

Це стосується насамперед консонантних чергувань у фінал? українських мотиваторних компонентів. Альтернації С//С’ С’//С перебувають тут у прямій залежності від місця нагол< су у похідному слові. Наголос на закінченні — у контакти зоні м’які приголосні /л'/, /н'/, /д'/і /TV> /uV: поле — ПОЛЬ вий, наголос на основі — тільки тверді консонанти: яблуня ■ яблуневий. У російських утвореннях наголос коригує лише в бір фонологічного варіанта суфікса, пор.: полевой, яблоневь але парчовый. Тому кількість моделей різна у зіставлювані мовах: 16 в українській мові й 13 у російській.

В обох мовах з альтернаціями наголосу взаємодіють черг вання голосних двох типів — 01/0 та О/'/О. У кожній з н альтернаційний тип О//0 представлений двома парами альтерна тів: о//ф, е//р: сырок//сирок — сырковый//сирковий, сосоч

— сосочковый, орел — орловий. Зате тип 0//0 відрізняється обох мовах фонологічним виявом своїх альтернатів. В украі ській і//о або з е: кріт — кротовий,} у російській о//е: і

готь — дегтевой. Усі морфонологічні перетворення, які від( ваються у межах цього словотвірного типу, є в обох мов структурно зумовленими й інформують лише про перехід лексі 18

ної морфеми в інший парадигматичний ряд.

Спостереження за схемами переміщення наголосу в прикметниках з суфіксом -ов- дозволяють відзначити чималу кількість відхилень від праслав’янського принципу розподілу наголосу — принципу парадигматичного акценту, що відповідно засвідчує процес становлення акцентних систем сучасних східнослов’янських мов.1

Будучи високопродуктивним, словотвірний тип sub .

-ск- — adj творить прикметники від різних у структурному та лексико-граматичному планах субстантивних основ. Це спричиняється до виникнення значної кількості морфонологічних моделей. У російській мові зафіксовано 26 його морфонологічних різновидів, в українській — 18. Така різниця в кількості морфонологічних схем зумовлена насамперед більшою активністю українських утворень з суфіксом -н-, пор. для прикладу: параметрический — параметричний, анимистический — анімістичним, магматический — магматичний. Оскільки обидва суфікси -н- та -ск-//-ськ- близькі за своїми формальними ознаками, природно, що й морфонологічні схеми в структурі утворених за їх участю прикметників частково чи повністю збігаються. Так, з одного 5оку маємо кристаллический — кристалічний (морфонологічні схеми «С//С’, ак. п. III + -иче» та «С//С\ ак. п. III + -іч»), а з іншого — филигранный — філігранний, оболонский — оболон-гький (схема «С’//С, ак. п. І» — спільна для обох пар). Трапляються, правда, і такі паралельні утворення з зазначеними суфіксами, які морфонологічно маркуються по-різному: фонематический — фонемный і філософічний — філософський.

Більшість моделей (21 у російській мові та 14 в українській) фіксують дві й більше морфонологічних альтернації.

1 Основы славянской акцентологии. —. М.: Наука, 1990. — С. 3—7.

Аналіз цих моделей показав, що значних структурних перетворень зазнають компоненти тих прикметникових основ, які мотивуються запозиченими словами, в тому числі й топонімами. Такі іменники, як правило, фонологічно організовані не так, як слов’янські, можуть мати складну морфемну будову.

Серед утворень з суфіксом -СК-//-СБК- спостерігається значно менше морфонологічних варіантів, ніж серед прикметників з -н-. Це здебільшого стилістично марковані форми, більш властиві російській мові: телеграфический — телеграф-ский, петербуржский — петербургский, полковницкий — полковнический, венецький — венеціанський, блазенський — блазнівський. Між членами останньої пари спостерігається деяка семантична відмінність. Значення якісної узагальненості характеризує 1 прикметник і індивідуальної співвіднесеності — другий, пор.: Звісило з трибуни блазенський ковпак забрехуще слово (Л. Костенко). Він був невтомним у своєму блазнівському винахідництві (П. Вершигора).

Суфікси -ИН-//-ИН-, -ий//-ий(-ій), -ан-(-ян-) //-ан-(-ян-).

-ач- (-яч-)//-ач-(-яч-) менш активно взаємодіють із субстантивними основами й тому не відзначаються багатство?*! своїх морфонологічних різновидів. Крім цього, усі перелічені суфікси належать до класу вокальних, що, безперечно, позитивно позначається на їхніх і валентнісних властивостях.

Формант -иный//-иний, поєднуючись з основами — назвами «■варин, птахів, рослин, формує прикметники з присвійно-відносним значенням, його приєднання супроводжується суперсег ментнимп змінами у структурі лексичної морфеми. Розбіжнїсті між мовами базується на одній, але дуже принциповій відмін ності: у російській мові перед -ин- виступають тільки м’як приголосні та шиплячі, в українській — тільки тверді та шип

еячі. Тому й альтернаційні типи різні — С//С’ та С’//'С. Під-орядкованість протилежним щодо свого характеру морфонологічнім закономірностям спричинилася до того, що одні й ті самі іорфонологічні моделі, наприклад, sub (ак. п. П) + -ин- — adj іають різне лексичне наповнення: лебедь — лебединый і яструб струбиний або ж твірні основи зазнають неоднакових морфоно-огічних перетворень: кенгуру — кенгуриный (усіч. -г С//С’ + ергув. наголосу) і кенгуриний (усіч. + чергув. наголосу). У осійській мові функціонує 4 морфонологічних різновиди прик-іетників з -ин-, а в українській — 5.

Таким самим набором моделей представлені у ній два інших ипи — sub ... + -ий —adj; sub ... ‘,-f -ач- — adj. У ро~ ійській мові відповідно 2 і 3. Усі морфонологічні перетворення відбуваються в мотиваторному компоненті, вони є струк-урно зумовленими. Українські утворення з суфіксом -ий вибіляються з-посеред інших тим, що, будучи менш регулярними, ніж їхні російські кореляти, виділяють у своєму складі іільшу кількість морфонологічних схем.

Структуру російсько-українських паралексів з суфіксом ан- (-ян-) маркують такі морфонологічні операції, як чергу-ання приголосних типу С//С’ та наголосу. Наголос не закінчений за якоюсь певною позицією, як у дериватах з -ин-и -ач-, а може переміщатися на будь-який компонент похід-ого слова. Разом з альтернацією С//С', а в окремих випадках Де й 0//0 витворив по б морфонологічних різновидів у кожній мов.

Віддієслівні прикметники утворюють в системах обох зіс-авлюваних мов регулярні класи слів. Творяться вони здебільшого з участю суфікса -н-. Склад схем можливих морфоноло-ічних перетворень не відзначається таким багатством варіан-

Tib, як у системі відсубстантивних дериватів, що слід, н< нашу думку, пояснювати структурною однотипністю твірних ос нов. У російській мові виявлено 7 варіантів типу, в україн ській — 5, і де попри його високу активність. Різниця і кількості морфонологічних моделей виникає за рахунок того що в українській мові відсутні деривати з субморфами -тель, та еб/, пор.: плавательный — плавальний, целебный — цілю іций. Внаслідок чого одні й ті самі моделі в зіставлюванш мовах чисельно представлені неоднаково. Так, дериватів, утво рених за моделлю verb (ак. п. 1) + -ль/н- — adj в україн ській мові значно більше, ніж у російській.

Морфонологічні варіанти серед віддієслівних дериватії трапляються нечасто, диференціюються семантично: смьівальньїі //змивальний — смывной//змивний або ж стилістично: нюхатель ный — нюхальний (розм.). Вони також засвідчують той факт, щ< в обох мовах постійно діє тенденція до скорочення кількост форм, які виражають один і той самий зміст.

Словотвірні потенції прислівникових основ значно нижчі ніж іменникових та (дієслівних, адже більшість з них є похід ними й має складну морфемну будову. Мабуть, тому класи від прислівникових утворень представлені небагатим набором мор фонологічних схем. Російські ад’єктивні деадвербативи утво рюються за однією із двох наявних морфонологічних моделей українські — за однією із чотирьох. Спільними для обох мов і моделі adverb (усіч., ак. п. 1) 4- -н- — adj; adveri

(ак. п. 1) + -ш/н- — adj. Друга модель однаково активні продукує похідні прикметники: вчера//учора — вчерашний/, учорашній, теперь//тепер — теперешний/Деперешній. Цього » можна сказати про дериваційні можливості 1 моделі: у росій ській мові за її схемою утворений усього один прикметниі 22

эвсюду — повсюдный. Українські утворення аналізованого різ-эвиду є в міру регулярними: щосуботи — щосуботній, щонеді-і — щонедільний і досить перспективними, оскільки творяться д таких прислівників, корелятами яких у російській мові іступають двослівні номінації: каждую субботу.

У загальних висновках подані результати проведеного дос-дження, накреслені перспективи подальшої роботи.

Основні положення дисертації висвітлені в таких публіка-ях:

1. Морфонологічні моделі вїдсубстантивннх прикметників з фїксом -н- // Мовознавство, 1993. — № 5. — С. 43—49.

2. Элементы сопоставительной морфонологии в словообразо-тельной теории А. А. Потебни // Тезисы всесоюзной научной кон-:ренции «А. А. Потебня — исследователь славянских взаимосвя-й». — Харьков, 1991. — С. 174—175.

3. Морфонологические преобразования структуры слов и жъязыковая интеференция // Тези республіканської науково-актичної конференції «Мова в системі початкового навчання».

Полтава, 1991. — С. 20—22.

4. Морфонологічна характеристика дериватів та проблеми льтури мовлення // Тези доповідей міжвузівської науково-актичної конференції «Шляхи поліпшення підготовки вчите-

і початкових класів до роботи в національній школі». — югобич, 1992. — С. 38—39.

ідурко М. Ю. Морфонологические преобразования в структуре госительных прилагательных русского языка (в сопоставле-u с украинским).

ссертация на соискание ученой степени кандидата филологи-:ких наук по специальности 10.02.01 — русский язык и

02. 02 — украинский язык, Институт языкознания НАН Укра-

ины, Киев, 1995.

Защищается рукопись, в которой в функционально-дйнамическо» и сопоставительном аспектах исследуются морфоиологически характеристики производных адъективов русского и украинскоп языков. Установлено, что формальное приспособление словс образовательных морфем — важнейший этап в процессе модели рования производного слова; оно совершается по определенны: схемам, между которыми в обоих языках имеются черты сходст и различий.

Ключові слова:

похідні відносні прикметники, компонент словотвірне структури, морфонологічна модель, морфонологічна схемі функція.

Fedurko М. Y. Morphological transformations in the structui of relative adjectives in Russian (in comparison with U1 rainian).

Thesis competing for a scientific degree of the candidate < philological sciences on speciality 10. 02. 01 — the Russia

language, 10. 02. 02 — the Ukrainian language. The Instilu of linguistics named after A. A. Potebny N. A. S. Ukraine, Kyi 1995.

The present manuscript deals with the morphological charact ristics of the derivative adjectives of the Russian and t Ukrainian languages in functional — dynamik and comparati aspects.

It’s determined that the formal adjustment of word — buildii morphemes is one of the most important stages in modelling derivative word; it is performed according to definite scl mes which have some similarities and differences in be

languages, . ..... ...... .. ... ..,

24