автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.05
диссертация на тему: Научная и общественно-политическая деятельность Федора Кондратьевича Вовка.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Научная и общественно-политическая деятельность Федора Кондратьевича Вовка."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ щстиагат УКРАЇНОЗНАВСТВА їм. І.КРИП‘ЯКЕВИЧА “' “ ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

1 9 СЕ« 1

ФРАНКО

Оксана Омелянівна

УДК 39 (477=00)+305.0 (477) 09+92:39

НАУКОВА ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ФЕДОРА КІНДРАТОВИЧА ВОВКА

Спеціальність 07.00.05 — Етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

чо 9і,і

ЛЬВІВ —2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етнології історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Міністерство освіти України.

Офіційні опоненти:

член-корсспондент НАН України, професор

НАУЛКО Всеволод Іванович, завідувач відділу пам’яток духовної культури, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАН України;

доктор історичних наук МАЦКЕВИЙ Леонід Георгійович, завідувач відділу археології, Інститут українознавства імені І.Крип’якевича НАН України;

доктор історичних наук СКРИПНИК Ганна Аркадіївна, заступник директора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М.Рильського НАН України.

Провідна установа

Київський національний університет імені Т.Шевченка. Кафедра етнології і краєзнавства. Міністерство освіти України, м.Київ.

засіданні спеціалізованої ві і ім.

І.Крип’якевича НАН України за адресою: 79026, м.Львів, вул. Козельницька, 4.

Захист відбудеться

на

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.

Автореферат розісланий “ 4$ ”___________________2000 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради, Кандидат історичних наук

Ф.І.Стеблій

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У час державотворення зростає науковий і суспільний інтерес до постатей вчених, імена яких були заборонені в часи тоталітарного режиму. Один із основоположників української етнології Федір Вовк (1847-1918) висунув і науково обгрунтував ідеї єдності і неподільності українського народу, які зберегли своє значення до сьогоднішнього дня і мають служити майбутньому України. Наукові концепції Ф.Вовка, які довели фізичну, мовну, побутову і духовну спорідненість усього, на той час роз’єднаного, українського народу від Карпат до Слобожанщини і від Полісся до Кубані, довели, що український народ є окремим, самостійним, давнім народом, обгрунтували право української нації на історичність і рівноправне існування серед інших народів світу. Ці наукові концепції актуальні і в наш час і протистоять сьогоднішнім спробам штучно роз’єднати український народ, тому заслуговують на детальне вивчення. Настав час повернення до нашої історії і традицій, перерваних і занехаяних, повернення до тих осіб, які несли ці традиції. Серед них одне із перших місць займає Федір Вовк.

Федір Кіндратович Вовк (Волков, Theodore Volkov) був доктором природничих наук (docteur des sciences) Сорбонни (1905), доктором “honoris cause” Каннського (1897) та Петроградського (1917) університетів, Лауреатом премій Годара (Prix Godard, 1901), К.Бера (1906), кавалером бронзових медалей П.Брока і Паризької виставки (1900) та великої золотої медалі ім. П.Семенова-Тянь-Шанського (1916). Окрім цього, Ф.Вовк був відзначений найвищою нагородою Франції — Орденом Почесного Легіону (1916). Вчений очолював Антропологічне товариство при Петербурзькому університеті (1911-1918), був головою (1905-1909) і заступником голови (1898-1905) етнографічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка у Львові та заступником директора історично-філософічної секції НТШ (1904-1909), членом “Товариства народних переказів”, анатомічного “Товариства розтинів”, Історичного, Антропологічного та Доісторичного товариств у Франції, Географічного та Археологічного товариств у Росії, заступником голови Товариства землеробства, членом Українського наукового товариства у Києві, Наукового товариства у Празі, польського етнографічного товариства та інших наукових осередків. У Петербурзі Федір Вовк був діяльним членом “Комісії по вивченню племінного складу Росі і”, багатьох археологічних та архівних комісій. Вчений очолював (офіційно вважався заступником голови) “Общество им. Т.Г.Шевченко для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях С-Петербурга”. З молодих років був одним із керівників київської Громади, а з переїздом до Петербурга став членом місцевого осередку Громади та організатором Українського політичного клубу.

Спадщина Федора Вовка (з урахуванням публіцистичних статей) нараховує 628 праць; виданих переважно іноземними мовами в різних країнах світу, які давно стали бібліографічними раритетами. Одержавши прижиттєве міжнародне визнання, Федір Вовк в Україні до нашого часу залишається маловідомим ученим, що сталося внаслідок замовчування та таврування його імені за радянських часів. Праці Ф.Вовка не публікувались, а його погляди подавались у перекрученому трактуванні і піддавались нищівній критиці.

Наприкінці 1905 р. Ф.Вовк переносить місце своєї діяльності до Петербурга. Тут він створює українознавчий центр і виховує наукову школу своїх однодумців і послідовників, яка утвердилась на ціле XX століття1.

Найголовнішою науковою проблемою вченого, серед багатьох інших, була проблема визначення місця українців серед народів світу (в етнографічному, антропологічному та культурному аспектах). Впровадження науковообгрунто-ваних програм, введення систематизації, типологізації та класифікації в етнографії, археології, антропології, постановка питання збереження культурної спадщини і впровадження його на практиці в життя (організація музеїв, комплектування фондів та колекцій), дослідження етнічного складу населення України і Росії, експедиції та розкопки, створення наукової школи послідовників — такі проблеми та питання були винесені вченим на порядок денний у період зародження та становлення цих наук. Деякі з цих проблем вченому вдалось розв'язати або визначити шляхи їх вирішення.

Епоха Вовка — період великого національно-культурного піднесення, час відродження ідеї української державності, її розвитку і втілення в реальність у 1917-1920 роках. Українська національна ідея, приспана з часу спроби І. Мазепи відновити самостійність, у кінці 40-х років XIX ст. була піднята членами Кирило-Мефодіївського братства в їх програмних документах2. Уперше висунута в синтезі християнства й романтичного націоналізму, національна ідея згодом була розвинута Громадою в 60-70-х роках, активним членом якої був Федір Вовк.

Світогляд Ф.Вовка формувався під впливом видатних діячів того часу

В.Антоновича, М.Костомарова та П.Чубинського, а також теоретичних напрямків політичної і соціологічної науки другої половини XIX ст., серед яких: теорії соціального конфлікту, європейський раціоналізм та німецька політична історіографія Л.Ранке і Ф.Ратцеля. Ідеї О.Конта та Г.Спенсера, еволюційний напрямок в науці, ідеї демократії і гуманності остаточно сформували погляди Федора Вовка. На початку XX ст. під впливом галицького середовища

1 Аничкович М.В. Ф.К. Волков и основы отечественного палеолитоведения // Традиции отечественной палеоэтнологии. Тезисы докладов Международной конференции, посвященной 150-летию со дня рождения Федора Копдратъевича Волкова (Вовка). — Санкт-Петербург, ¡997.— С. 73-75.

2 Кирило-Мефодіівське товариство (у 3-х томах). Упорядники І.І.Глизь, М.І. Бутич, О.О.Франко.— К, 1990,— Т. С. 152-169, 250-258.

відбувається еволюція його поглядів у напрямку орієнтації на українські державницькі основи. Наукові концепції робіт Ф.Вовка про органічну єдність всього українського народу, його окремішність, етнографічні та антропологічні відмінності в порівнянні з іншими народами, матеріальну і духовну культуру, яка має тільки їй притаманні особливості, як окремого давнього слов’янського народу, давали таке тверде наукове підгрунтя національній ідеї та ідеї державності української нації як ніхто ще до нього ні після нього не зміг дати. Наукові концепції Ф.Вовка, які хоч і диктувались прагненням довести і обгрунтувати право української нації на історичність і рівноправне існування, ніколи не відходили від критеріїв науковості. Вони актуальні і в наш час, коли Україна переживає складний період свого утвердження як суверенної держави. Надалі актуальним залишається інший аспект проблеми: становлення і розвиток таких наук в Україні, як: етнографія, антропологія, музеєзнавство тощо, та визначення ролі і місця вченого в цих процесах. Ще далеко не вичерпаний аспект теоретичного з'ясування прогнозування вченого в різних галузях наук, що важливо для дальшого їх розвитку.

’ Характеризуючи загальний стан наукової розробки теми, парто підкреслити, що за останні декілька років відбулись великі зміни в справі освоєння наукового доробку Ф.Вовка, що виявляється: в публікації праць вченого та його епістолярної спадщини, виданні критичної літератури і першого узагальнюючого дослідження^. З точки зору сучасних критеріїв наукових знань вважаємо доцільним у пропонованій дисертації доповнити наше монографічне дослідження “Федір Вовк” (1997) оцінкою наукового доробку вченого в різних галузях наук (етнографії, антропології, палеоетнології та інших). Автор дисертації концептуально і всебічно розглядає постать Вовка та його наукову спадщину, піднімає і розв'язує коло проблем, які ставляться в роботі на основі опрацювання нових пластів джерел та критичної літератури, а також введення величезної кількості нового фактичного матеріалу.

У процесі дослідження “вовкіани” можна виділити три періоди. Перший, що охоплював час з 1918 р. до початку 30-х років, другий — від 1933 до кінця 80х років і третій — сучасний період розробки проблеми, що нараховує декілька останніх років. Перший період характерний інтенсивністю досліджень, розгортанням широкого поля діяльності в галузях етнографії та інших наук на основі теоретичних засад Ф.Вовка. Другий — це період цілеспрямованого замовчування та ігнорування імені вченого, перекручування наукових позицій Ф.Вовка, переслідувань його учнів і послідовників. Третій — сучасний етап досліджень спадщини Ф.Вовка характеризується як період публікації основних

■* Франка О. Федір Вовк.— Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США. Джерела до новітньої історії України під ред. М.Антоновичи1997- 237с.

його праць та критичних розвідок, підготовки до видання його епістолярія, вшанування пам'яті вченого в зв'язку з 150-річчям від дня народження.

Ще за життя Ф.Вовка його ім'я було широко відоме як одного з редакторів французького наукового журналу “L’Anthropologie”, в якому він за підписами ‘Th. Volkov”, “V-v”, ‘T.V.” та ін. постійно публікував свої дослідження та багаточисленні огляди і рецензії, його ім'я фігурувало на титульному листі журналу. Праці Ф.Вовка публікувались у різних країнах Європи, рецензії на його фундаментальні дослідження друкувались навіть в Японії та Америці4.

У 70-ті роки XIX ст. Ф.Вовк був відомим діячем Громади, активним членом Південно-Західного відділення Російського географічного товариства та одним із редакторів газети “Киевский телеграф”. Його дослідження публікувалися в “Трудах...” III Археологічного з'їзду (1874), "Записках...” ПЗВ РГТ тощо. Вперше матеріал про Ф.Вовка помістив в журналі “Киевская старина” відомий український етнограф М.Сумцов під назвою “Современная малорусская этнография. Ф.Волков, Ф.Кондратович” (1895). У 1901 р. в “Санкт-Петербургских ведомостях” було надруковано невелике повідомлення про нагороду Ф.Вовка за антропологічні дослідження в Парижі медаллю П.Брока і річною премією Годара (Godard). Ім'я Ф.Вовка було добре відоме в Галичині і особливо у Львові. Широкого резонансу набула праця Л.Нідерле “Людство в доісторичні часи” в перекладі Ф.Вовка (Ф.К.Волкова) та ряд статей з приводу дискусії відносно датування палеолітичних пам'яток, відкритих В.В.Хвойкою. Ф.Вовк вперше звів пам'ятки “домікенської культури” і дав їх визначення. У 1906 р. у виданні “Украинский вестник” (№7) була надрукована його грунтовна стаття “Украинцы в антропологическом отношении”. Вісник видавався українською групою Державної думи в Петербурзі. Ф.Вовк входив також до редакції цього видання. В Петербурзі його ім’я як відомого вченого було внесено до енциклопедичного словника Ф.Брокгауза та І.Єфрона а також до Наукового словника Отго в Празі. Багаточисленні некрологи (на смерть Ф.Вовка) В.Гнатюка, Д.Золотарьова, З.Кузелі, С.Єфремова дуже стисло характерзували досягнення вченого. Лише статті М.Грушевського та П.Стебницького, частково М.Рудинського та А.Носова відзначалася аналітичним характером. Напрямки наукових досліджень Ф.Вовка визначили його учні О.Алешо, Л.Чикаленко, А.Носов та інші в збірнику пам’яті вчителя, який так і не з’явився на світ. Важливо підкреслити, що наукова етнологічна думка розвивалась за методикою Ф.Вовка в Україні, Петербурзі та

4 Рец.: па Оокторську дисертацію иVariations squeletîiques du pied chez les primates et dans les races humaines ”. ("Скелетні видозміни стопи в приматів і в люоських расах "). Peu. : R.Anthony.— Rapport sur le concors du prix Godard 1901.// Bulletins et Mémoires de la Société d’Anthropologie de Paris. 1901.— T.2.— Pp. 706-708; P-r Adachi. Die Tuosktwchen der Japaner, Tokyo. 1905.— VI В. Der Mitteil Med. Facult. Kaiserl. Inpon. Universität zu Tokyo; W.Duchwarth. Morphologie and Anthropogie. Cambridge. 1904.— C. 326.

інших центрах, де працювали його багаточисленні учні школи нової формації: П.Єфименко, С.Руденко, О.Міллер, Б.Крижановський, Л.Чикаленко. М.Рудинський, В.Сахаров, Д.Золотарьов, С.Теплоухов, а в Галичині В.Гнатюк. З.Кузеля, І.Раковський, О.Роздольський та інші.

Майже тридцятиріччя вчені боялись навіть згадувати ім’я Ф.Вовка. Російський дослідник Я.А.Шер нещодавно писав про репресії, яких зазнала школа Ф.Вовка, “коли абсолютно безвинно гинули або пострадали Г.О.Бонч-Осмоловський, Т.І.Боровка, М.П.Грязнов, Б.С.Жуков, О.О.Міллер, С.І.Руденко.

С.О.Теплоухов”5.

Для другого періоду історіографії “вовкіани” характерне цілеспрямоване замовчування імені Ф.Вовка. Тільки в роки так'званої “хрущовської відлиги” це ім’я знову виринуло в науковому обігу, але не надовго. У 1956-1963 р. Українська антропологічна експедиція, під керівництвом В.Д.Дяченка, провела наукові дослідження в різних регіонах України, підсумком якої була праця “Антропологічний склад українського народу” (1965). Тут автор виступив основним опонентом Ф.Вовка, заперечуючи відносну однорідність українського народу. Однак проведені пізніше’антропологом С.Сегедою підрахунки показали, що В.Дяченко, по суті, підтвердив тезу свого попередника6. Невелика, але насичена біографічними фактами стаття Г.Стельмаха та М.Приходька7 давала загальне уявлення про Ф.Вовка як ученого та громадського діяча. Друга публікація Н.Лінки та С.Кузнєцової розкривала архівне багатство його фонду. Не допомогла в реабілітації вченого стаття В.С.Дмитриченка та М.П.Рудька3. Деякі питання щодо соціалістичних поглядів Ф.Вовка вирішені ними занадто прямолінійно. Виступ Ф.Вовка проти будь-якого централізму, в якому вчений вбачав деспотизм, ставиться у вину вченому, бо ж, як вважають автори, не знав він демократичного централізму. В 1969 р. професор І.Г.Шовкопляс, який продовжив розкопки Мізинської палеолітичної стоянки в післявоєнний період, намагався відновити ім’я Ф.Вовка в науці9. Автор розділу історико-етнографічного дослідження “Гуцульщина” П.І.Арсенич мав сміливість хоча б назвати ім’я вченого.

Розуміючи цінність незатребуваного наукового і культурного пласту, автор дисертаційного дослідження почата використовувати архів Федора Вовка по

3 Шер Я.А. О состоянии археологии в России//Российская археология.— 1999.— Ns 1 - С.212.

6 Сегеда Сергій. Пам'яті вченого. [В.ДДячеика — О.Ф.] //Народознавчі зошити.— Львів.— 1997.— Na 4. —

C.26S.

7 Стельмах Г.Ю., Приходько М.М. Ф.КВовк (До 120-річчя від дня народження). // Український

історичний журнал.— 1967.— N9 3.— С.124-126; Ліпка Н., Кузнецова С. Архів Ф.К.Воика. //Архіви України.— ¡967.— № 6.— С. 70-75.

8 Дмитричепко B.C., Рудько М.П. Соціалістичні погляди Ф.Вовка (До 125-річчя і дня народження українського вченого-демократа) //Проблеми філософії.— 1972.— Вип.25.— С.24-37.

9 Шоакопляс І.Г. Розвиток радянської археології на Україні (1917-1966). Бібліографія.— К.: Наук. Думка, 1969,— C.V, VI.

франкознавству, шевченкознавству, в багатомному виданні “Каталоги личных фондов отечественных историков” (Москва), канадському виданню “Видатні українські археологи” (редактор Г.Мезенцева) наукової теми “Систематизація і аналіз документів особистих фондів”. Паралельно нами проводились пошуки архівних документів. Ми звернулись до російських етнографів Т.Станюкович, В.Чистова та антрополога В.Алексєва і отримали там повну підтримку та згоду на опублікування статті в “Советской этнографии”. Так уперше з 1926 р. на сторінках всесоюзного журналу появилася велика публікація про Ф.Вовка10 (якщо не враховувати енциклопедичних, де обов’язково було присутнє буржуазно-націоналістичне таврування). В Україні побороти старі стереотипи щодо постаті вченого вдалося на наукових конференціях у Миколаєві, Полтаві і Львові в 1989 році11. Майже одночасно було опубліковано ще дві статті12 та працю Ф.Вовка “Антропологічні особливості українського народу”, яку кваліфіковано прокоментував С.П.Сегеда. Таким чином, уперше з 1928 року в Україні та і взагалі в СРСР була опублікована праця Ф.Вовка. Для сучасного етапу досліджень життя і наукової спадщини Ф.Вовка характерний проблематичний підхід в напрямках розвідок та студій в різних галузях наук. Дуже важливою справою є публікація праць Ф.Вовка, його епістолярія та щоденникових записів, активізувалась праця по освоєнню і виданню доробку Ф.Вовка в зв’язку з 150-річчям від дня його народження. Внесок Ф.Вовка в етнографічні дослідження Галичини, Буковини і Закарпаття розглядається в декількох статтях13. Автор підкреслює, що проблема належності етнографічних груп лемків, бойків і особливо гуцулів (що раніше піддавалось сумніву) до українського народу була вирішена вченим позитивно14. В 1994 році С.Сегеда видав працю Ф.Вовка

10 Фрапко O.E., Франко А.Д. Федор Вовк (Волков). Биографический очерк // Советская этнография.—

1990.—Hi 1.— С.86-95. '

" Франко O.E. Археологические исследования Ф.Вовка (Волкова) (по материалам личного архива) // Тезисы докладов и сообщений научной конференции.— Николаев, 1989.— С. 18, 19; Коноиенко Ж.А., Франко O.E. Исследования на Полтавщине (по материалам личных фондов В.В.Хвойки и Ф.Вовка (Вол коса)) // Охрана и исследование памятников археологии Полтавщины. Второй областной научно-практический семинар 18-19 мая 1989 года. Тезисы докладов и сообщений.— Полтава, 1989.— С. 118-120: Фрапко О.О., Франко А.Д. Дійсний член НТШ Ф.Вовк 1/ Т.Шевченко і українська культура. Матеріали наукового симпозіуму — Львів, 1990.— С.85-86.

и Франко О.О. Народознавчі прані Ф.Вовка//Народна творчість на етнографія.— 1989.— Каб.— С.І5-26; It ж. Уже й запрягли коней // Україна.— 1989.—№ 52,— С.13-15.

11 Фрапко О. Етнографічні дослідження Ф.Вовка в Галичині, Буковині та Закарпатті // Народознавчі

зошити.— Львів, 1997.— № 3.— С.170-174; Фрапко А., Фрапко О. Львів у житті Ф.Вовка // Наукові

зошити історичного факультету,— Львів: ЛДУ, 1997.— С.72-77; Франка О. Діяльність Ф.Вовка в Науковому товаристві імені Шевченка // З історії Наукового товаришева імені Шевченка.— Львів, 1998.— С. 84-100; Її ж. Іван Франко і Володимир Антонович // Іван Франко - письменник, мислитель і громадянин. Матеріали Міжнародної наукової конференції. Львів. (25-27 вересня 1996 року).— Львів, 1998,— С. 834-839.

1J Антропометричні досліди українського населений Галичини, Буковини й Угоріцини. І. Гуцули. // МУРЕ,— 1908,— Т.Х.— С.39 '

“Антропологічні особливості українського народу” окремою книжкою. Уривки з цієї праці увійшли до вузівського посібника “Українознавство. Хрестоматія”15. В 1995 р. вийшов у світ під назвою “Студії з української етнографії та антропології” передрук збірника праць Ф.Вовка, що виданий у Празі в 1928 році. В передмові до книги Ю.Іванченко подає біографію вченого. Однак видання має великий недолік

— відсутній сучасний науково-довідковий апарат. Групою вчених на чолі з членом-кореспондектом НАН України В.І.Наулком підготовлений до видання збірник праць Ф.Вовка з відповідним науковим коментарем та іншим науково-довідковим апаратом. На черзі праця над щоденником Ф.Вовка. Одночасно публікується епістолярій вченого, який служить джерелом для реконструкції суспільно-політичного життя кінця XIX- поч. XX століть, а також розкриття біографічних та наукових питань.

Огляди неопублікованого епістолярія В.Гнатюка та М.Грушевського з Ф.Вовком надруковані нами в 1990 та в 1995 рр.16 За останні два-три роки в різних журналах і збірниках, в основному В.Наулком, при допомозі і участі

В.Старкова та Ю.Філіпової, опубліковане листування з Ф.Вовком М.Грушевського, М.Біляшівського, В.Кравченка, С.Пстлюрй, М.Сумиопа, О.Фотинського, І.Шишманова, Д.Яворницького та ін.17 В листуванні піднімаються проблеми методики комплектування музеїв, створення експозицій, організації етнографічних експедицій тощо. В.Наулко займається також питаннями перспектив видання спадщини Ф.Вовка, яка зберігається в багатьох архівах і рукописних сховищах, та використовує листування вченого як багате джерело до вивчення культури і побуту різних регіонів України1 . Окремі проблеми дістали висвітлення в листах В.Щербаківського до Ф.Вовка, за цим епістолярієм можна прослідкувати, як вироблялась наукова гіпотеза щодо виникнення ритуалу людини кам’яного віку19.

15 Вовк Ф. Антропологічні особливості українського народу [з розширеним коментарем С.П.Сегеди].—

K.: Фотосервіс, 1994; Крисачеико B.C. Українознавство. Хрестоматія. В 2-х книгах. Книга 2. K.: Либідь, 1998. ' ■

16 Франко А.Д., Франко О.О. Листування В.Гнатюка з Ф.Вовком // Тези доповідей і повідомлень 1-ї Тернопільської обл. наукової історико-красзнавчої конференції.— Тернопіль, 1990.— Ч.З.— С.б-7. Фрапко О. Неопублікований епістолярій Михайла Грушевського з Федором Вовком (1895-1913) // Михайло Грушевський і Західна Україна.— Львів: Світ, 1995.— С. 44-47.

17 Наулко В., Філіповн Ю. Пишу ж я, щоб якмога частіше нагадувати людям, и/о с на світі України: Листуваш:я Ф.Вовка з М.Грушевським //Родовід.— 1997.— Xsl5.— С.44-66; Наулко В. Нововіокриті сторінки історії українознавства: Листування Ф.Вовка і М.Біляшівським. // НТЕ.— 1997.— Ні4.— С.62-74; Його ж. Ф.Вовк: До 150-річчя від дня народження. Листи С.Петлюри до Ф.Вовки //Жива вода,— 1996.-N27.-C.3-7.

18 Наулко В.І. Південна Україна в дослідженнях Ф.Вовка за матеріалами епістолярію // Археология и этнология Восточной Европы.— Одесса, 1997.— С.249-253; Його ж. Козацька тематика в епістолярній спадщині Ф.Вовка //Запорозьке Козацтво.— K., Запоріжжя.— 1997.— C.256-263.

19 Кононепко Ж.О., Супрунепко O.E. Листи Вадима Щербакіеського до Федора Вовка. // Полтавський

археологічний збірник.— М>4.— 1995.— С.167-177; Франка O.E. В.М.Щербаковский - исследователь

У зв’язку з 150-річчям від дня народження Ф.Вовка активізувалося дослідження його наукового доробку (Рівненська міжнародна наукова конференція). Міжнародна наукова конференція “Українське народознавство у світлі теоретичної спадщини Ф.Вовка” (Київ, Львів). Міжнародна конференція “Традиции отечественной палеоэтнологии” (Санкт-Петербург)20. Особливо високо, з сучасних поглядів на проблеми, оцінена спадщина Ф.Вовка петербурзькими колегами, які вважають, що вчений та його школа мали великий вплив на розвиток вітчизняної і світової науки. В 1989 р. вийшла в світ фундаментальна праця Г.А.Скрипник “Етнографічні музеї України”21. Автор не тільки віддає спадщині Ф.Вовка належне місце, а й підкреслює його величезну організаційну роботу “по етнографічному вивченню населення України та комплектуванню етнографічних збірок музеїв”. У першому навчальному посібнику “Культура і побут населення України’“2, за редакцією та участю

B.І.Наулка, високо оцінена діяльність Ф.Вовка та його праці з різних галузей матеріальної та духовної культури. У навчальному посібнику українського етнографа А.Пономарьова декілька разів згадується ім’я Ф.Вовка, його основні праці та додається карта розподілу українського населення за кольором волосся (за Ф.Вовком)23. Автор вважає, що Ф.Вовк започаткував постійне зацікавлення етногенетичними проблемами. Завдяки доктору історичних наук професорові

C.А.Макарчуку розпочато систематичне вивчення у вузах України антропологічних особливостей українців24. У посібнику для студентів “Основи антропології” (1995) С.Сегеда високо оцінює науковий доробок Ф.Вовка, який “уперше обгрунтував тезу про належність українців до високорослої, темнопігментованої, круглоголової адріатичної раси”25. Дослідник історії етнографічної науки В.А.Качкан теж позитивно характеризує спадщину Ф.Вовка26. Незайманою ланкою “вовкіани” були публікації вчених української діаспори. Проф. М.Антонович і автор цієї праці вперше звели їх і доповнили цими та іншими позиціями “Бібліографію праць Хв.Вовка (1847—1918)”. Двічі в діаспорі видавались чотири основні роботи Ф.Вовка під назвою “Студії з

Полтавщины (по архивным материалам) //Археологічний збірник Полтавського краєзнавчого музею.— Полтава, ¡992.— С.55-58.

'° Українська культура в іменах і дослідженнях // Наукові записки Рівненського державного інституту культури. Bun. 1. Присвячується 180-річчю М.Костомарова та 150-річчю Ф.Вовка.— Рівне, 1997; Традиции отечественной... — СПб, 1997.

"! Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України.— К.: Наукова думка, 1989.— С. 110-128.

Наулко В.І., Артюх Л.Ф., Горленко В.А., Косиіїш Т.В. та in. Культура і побут населення України. Навчальний посібник.—■ К.— Либідь.-— 1991.— С.42, 44, 203.

23 Попомарьов Анатолій. Українська етнографія. Курс лекцій.— К, 1994.— С.39, 169, 172. гі Макирчук С.А. Український етнос (виникнення та історичний розвиток).— К, 1992,— С. 108-125;

Макарчук С.А., Гошко Ю.Г., Кирчів Р.Ф., Рожик М.Є. та in. Етнографія України.— Львів.: Світ, 1994.— 520с.

25 Сегеда С. Основи антропології. К., 1995.— С.28.

26 Канкан В.А. Українська народознавство в іменах.— К.. Либідь, ¡995.— Ч.И.— С. 72-76.

української етнографії та антропології”27. Довідки в українських енциклопедіях, що вийшли в Парижі — Нью-Йорку, в Буенос-Айресі та Торонто23, характеризували погляди вченого та його наукові концепції. Декілька статей О.Воропая, І.Борщака, П.Одаренка, М.Островерха, А.Глиніна були присвячені пам’яті вченого в зв’язку з річницями його народження або смерті29. Спогади Л.Чикаленка стосувалися етнографічної подорожі по Волині в 1909 р30.

До 50-річчя з дня смерті Ф.Вовка видатний український етнограф

О.Воропай помістив у журналі “Визвольний шлях” простору статтю про його життя і діяльність31. Щодо вивчення французького періоду життя Ф.Вовка (1887— 1905) велику цінність має стаття І.Борщака “Хведір Вовк у Парижі”32. Словацький вчений М.Мушинка у монографії “Володимир Гнатюк” неодноразово згадує Ф.Вовка. Істотні зрушення в справі пізнання спадщини Ф.Вовка зробила публікація епістолярія В.Антоновича до Ф.Вовка, яка побачила світ в 1988 р. в журналі “Український історик” (США)33.

Цінна стаття відомого краєзнавця П.Арсенича “Етнографічна діяльність Ф.Вовка ” надрукована в місті Торонто. В кінці 1997 р. в Нью-Йорку вийшла в світ книга “Федір Кіндратович Вовк (1847-1918)” (382 с.), що видана УВАН у США під редакцією її президента М.Д.Антоновича. До нашого монографічною дослідження про життя і наукову діяльність Ф.Вовка (237 с.) додані короткі спогади дітей вченого (46 с.) і бібліографія його праць, яка складена дочкою та доповнена редактором і мною тими публікаціями, що вийшли в 1929-1990 рр. (69 с.). Книга містить науково-довідковий апарат (19 с.). У дослідженні подається характеристика поглядів вченого як послідовника еволюційної західноєвропейської школи, оцінюється внесок вченого в світову та українську наукову думку, дається аналіз його доробку в галузях етнографії та інших наук, висвітлюється життєвий шлях.

27 Вовк Хведір. Студії з української етнографії та антропології.— Прага, [1928]. Український громадський видавничий фонд.; Така ж назва - Нью-Йорк: Вид-во Говерля, ¡976.— 354с.

'8 Вовк Хведір.// Українська загальна енциклопедія. (В.Кубійович).— Париж, Нью-Йорк: Вио. Молоде життя.— ТІ.— 1955.— С.294-295. Підпис: P.M.; Вовк Хведір.// Українська мала енциклопедія. Книжка 2. Літери В.-Г.— Буенос-Айрес, 1958.— С.І88. Підпис: Євген Ошшькиїї; Vovk Khvedir, Encyclopedia of Ukraine. Toronto, University of Toronto. Press.— 1993.— V.5.— P.657-658. Mushynka.

29 0[<)apeiiKoJ П. Проф. Ф.Вовк (В 25-і роковини його смерті).// Краківські вісті. 14 вересня 1943 року.— С.3-4.; Островерха Мих. В роковини ревного працівника (До сотих роковин народження Хв.Вовка)// Українські вісті,— Ульм, ¡947.— 25.V.— 4.20; Глипіп А. Все життя туга за вітчизною // Нові дні.

1991. (лгтень-серпень) - Торонто.— С 22-24.

30 Чикалепко Л. Подорож і проф. Хв.Вовком по Волині //Літопис Волині: Вінніпег.— С.34-51.

31 Воротій Олекса. Хведір Вовк. З нагоди 50-ліття з дня його смерті // Визвольний шиях.— Лондон, 1968.—Юі. 11-12 (Листопад-грудень).— С. 1412-1419.

32 Борщак Ілько. Хведір Вовк у Парижі.// Сучасність - 1961.—№3, (Березень).— С.94-98.

33 Антонович М. Недруковапі листи В.Б.Антоновича до Ф.Вовка. (З архіву УВАН)// Український історик: 1988.— Т.25,— 4.1-4.— С.148-163; Т.26.-Ш-3.— С.92-105.

Підсумовуючи, треба визнати, що стан наукової розробки теми ще не зовсім задовільний, мало робіт, які б поєднували фактичний і теоретичний матеріал, недостатньо вводиться праці Ф.Вовка до шкільних та вузівських підручників і посібники; необхідно розширити зв’язки з діаспорою, щоб виявити там додаткові матеріали, особливо з питань наукових контактів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконується згідно з науковими планами кафедри етнології Львівського національного університету ім.І.Франка в рамках наукової теми: “Етнокультурний розвиток України: історія і сучасность”. Ряд положень дисертаційного дослідження використовуються в курсах лекцій “Українське народознавство”, “Історія української етнографії як науки”, спецкурсі “Видатний український етнограф Ф.Вовк” та інших. Автор дисертації керувала трьома дипломними та п’ятьма курсовими роботами, пов’язаними з етнографічною діяльністю Ф.Вовка.

Мета і завдання дослідження. Тема передбачає висвітлити життєвий і творчий шлях Ф.Вовка, розкрити на документальній основі невідомі та маловідомі сторінки його життєпису, дати об’єктивну оцінку внеску вченого в етнографію та інші науки, визначити його місце в суспільно-політичному житті України 70-х років XIX- поч. XX ст. Мета дисертаційної роботи — всебічно, концептуально розкрити основні аспекти життя, наукової та суспільно-політичної діяльності Ф.Вовка.

Дисертантка поставила перед собою завдання:

1) написати на джерельній основі наукову біографію Ф.Вовка, висвітлити невідомі та маловідомі сторінки життя вченого, зокрема емігрантського періоду, який охоплює майже три десятиріччя (1876-1905);

2) оцінити внесок Ф.Вовка в українську етнографію, завдяки здобуткам якого етнографія стала на наукову основу (методика, класифікація, систематизація матеріалів, програмність, застосування комплексних та порівняльних досліджень, уніфікація методів студіювання на європейському рівні);

3) висвітлити дослідження Ф.Вовком матеріальної і духовної культури українців, зокрема дати загальну характеристику його працям “Етнографічні особливості українського народу”, “Шлюбний ритуал і обряди на Україні”;

4) дати оцінку його діяльності в Науковому товаристві ім. Т.Шевченка у Львові, зокрема показати його роль як засновника і редактора першого всеукраїнського спеціального періодичного наукового видання “Матеріали до українсько-руської етнології”;

5) висвітлити його діяльність як фундатора етнографічного відділу Російського музею ім. Олександра III в Санкт-Петербурзі, зокрема українських колекцій,

и

дослідника російської та слов’янської етнографії та засновника журналу “Материалы по этнографии России”;

6) показати роль Ф.Вовка як популяризатора досягнень в українській етнографії і археології на міжнародній науковій арені та одного із засновників міжнародних наукових зв’язків;

7) визначити місце вченого в історії розвитку палеоетнології та антропології;

8) оцінити загальний науковий доробок вченого; ,

9) висвітлити суспільно-політичну та громадську діяльність Ф.Вовка, яка пов’язана з науковою;

10) показати роль ученого в створенні Академії наук України.

Методологічною основою дослідження послужив конкретно-історичний, порівняльний та історико-аналітичний методи. Автор дисертації застосувала компаративістський метод викладу, який дозволяє поєднувати проблемний та хронологічний підходи.

Об’єктом дисертаційного дослідження є життя та багатогранна діяльність Ф.Вовка як ученого.

° Предметом дослідження є праці вченого, його епістолярій, мемуари, архівні матеріали, його бібліотека тощо. Особлива увага приділяється його етнологічній спадщині.

Хронологічні межі праці окреслені періодом життя вченого (1847-1918), хоч матеріал виходить за ці рамки особливо тоді, коли це стосується досліджень “Кабінету (музею) антропології та етнології ім. Хв.Вовка”, теоретичної спадщини вченого та послідовників його наукової спадщини.

Об’єм роботи. Дисертація виконана на 437 сторінках, з них основного тексту 368 сторінок, бібліографія налічує 986 номерів. Додаток: 9 ілюстрацій.

Наукова новизна дослідження полягає у створенні авторської концепції схеми сучасного бачення наукової спадщини Ф.Вовка в галузі етнології та інших наук, а також громадянської позиції діяча. Основними положеннями цієї концепції виступають: 1) постулати ідеї консолідації української нації, її єдності, соборності та ідеї державотворення; 2) пріоритетні принципи вчення Ф.Вовка, які зберегли своє значення до сьогоднішнього дня і мають служити стратегічним інтересам українців. Ідеї єдності і неподільності українського народу, висунуті і науково обгрунтовані Ф.Вовком, довели право української нації на історичність і рівноправне існування серед інших націй світу і мають служити сучасному об’єднанню української спільноти. Наукова новизна роботи зумовлена ще й тим, що це перша в українській історіографії спроба узагальнюючого дослідження життя, наукової та суспільно-політичної діяльності Ф.Вовка, яка виявляється: у встановленні подій, фактів і дат життєпису вченого, що послужило основою створення його першої наукової біографії на документальній основі; в аналізі

теоретичної, методичної і практичної наукової спадщини вченого; у дослідженні і оцінці в світлі сьогоднішнього рівня науки доробку вченого в етнографії та інших суміжних науках; у висвітленні міжнародних наукових зв’язків ученого; в оцінці його поглядів та ролі в суспільно-політичній та громадській сферах життя України в контексті даного періоду та в зв’язках з науковою діяльністю; у виявленні і встановленні авторства Ф.Вовка понад 50-ти статей; у складенні найбільш повної бібліографії праць ученого і праць про нього; у проаналізуванні значної кількості його наукової спадщини; у введенні до наукового обігу багатьох його праць; у простеженні процесу формування наукових поглядів ученого; у висвітленні його наукової діяльності за кордоном, в Галичині, в Україні та Петербурзі; в прослідкуванні впливу Ф.Вовка на молоде покоління дослідників; в оцінці значення спадщини Ф.Вовка для становлення етнологічної науки на Україні і в Росії; в дослідженні методики створення наукової школи “нової формації”, яка дала напрямок розвитку етнологічним наукам; у висвітленні ролі Ф.Вовка як організатора наукового процесу.

Проблематика творчості Ф.Вовка розкривається на тлі історичних подій другої половини XIX- поч. XX ст. Автор дисертаційного дослідження показує внесок Ф.Вовка у вітчизняну етнографію, антропологію палеоетнологію тощо, визначає місце вченого в історіографічному процесі, торкається сфер його видавничої та педагогічної діяльності.

Теоретичне значення роботи визначається оцінкою причетності подвижницької наукової та громадської праці Ф.Вовка до процесу творення української державності та вагомості його наукових концепцій в світлі сучасного рівня наук.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона до певної міри заповнює прогалину в українській історіографії, виявляє цілий пласт наукових здобутків, які залишались до цього часу невідомими або маловідомими. Основні положення дисертаційного дослідження відображені в праці “Федір Вовк” (1997), яка поширюється в багатьох країнах світу та 27 публікаціях, які входять в науковий обіг. Окремі статті (посилання) та ілюстративні матеріали з фонду Ф.Вовка за нашою допомогою увійшли до навчальних посібників для вузів “Культура і побут населення України” К., 1991.— С. 8, 32а, 32в, 48, 144а, 144в та ін. Друге видання, К., 1993.— (С. 6, ілюстр. З, 7, 51, 55, 56, 62, 66); “Етнографія України” за редакцією С.А.Макарчука.— Львів, 1994.— С. 1а, 199, 200, 218, 281, 521 та ін.

Деякі положення роботи використані в матеріалах Міжнародної конференції: “Традиции отечественной палеозтнологии”, присвяченої 150-річчю від народження Ф.Вовка в Санкт-Петербурзі (1997) (у статтях Н.К.Черунової,

І.В.Тункіної та ін.— С. 7-10, 19-21, 24); у книзі “Репресоване краєзнавство”.—

К., 1991. С.60-64; в передмові С.Сегеди до публікації Ф.Вовка “Антропологічні особливості українського народу”.— К., 1994.— С. 10, 12 та інших. Статті та ілюстрації використовуються в експозиціях музею історії Санкт-Петербурзького університету, Мізинського, Пирятинського, Ніжинського краєзнавчих музеїв. Музеї-оселі В.Гнатюка у Велесневі, музеї ІФранка в Калуші та ін.

Дисертація може бути використана при написанні узагальнюючих праць з етнографії, історії України, міжнародних наукових зв’язків тощо. Дисертаційне дослідження може знайти своє застосування в просвітницькій і музейній галузях та в педагогічній діяльності на всіх рівнях освітньої організації України.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень викладено в монографії (18 друк, аркушів), трьох колективних працях та 27 статтях (17 друк, арк.), загальний обсяг понад 35 друкованих аркушів.

Окремі наукові проблеми дисертації були висвітлені на 18 міжнародних, всеукраїнських та обласних конференціях, симпозіумах та нарадах: Міжнародний з’їзд славістів-етнографів (Краків, 4.12.1989); Міжнародна наукова конференція “Бібліотека — скарбниця духовності” (Львів, 5.09.1990); нарада в Європейському центрі наукового товариства ім. Т.ІЙевченка (Париж, 8.05.1999); III Міжнародний конгрес україністів (Харків, 29.08.1996); Міжнародна наукова конференція “Волинське Полісся в контексті слов’янських культур”, присвячена 180-річчю від дня народження Миколи Костомарова та 150-річчю Ф.Вовка (Рівне, 21.05.1997): Міжнародна наукова конференція “Українське народознавство в світлі теоретичної спадщини Ф.Вовка (До 150-річчя від дня народження)” (Київ, Львів. 29.05-1.06.1997); Міжнародна конференція “Традиции отечественной палеоэтнологии, посвященная 150-летию со дня рождения Ф.Волкова (Вовка)” (Санкт-Петербург, 16.04.1997); IV Міжнародний конгрес україністів (Одеса, 29.08.1999) та інші.

Апробація деяких положень дисертаційного дослідження проводилась також за допомогою засобів масової інформації: виступ по Львівському обласному радіомовленню (17.03.97 (35 хв.)). Виступи по київському, львівському та рівненському телебаченню, зокрема телепередача “Автограф" (28.04.97 (30 хв.)). Нами створено документальний відеофільм “Федір Вовк. До 150-річчя від дня народження” (2 год.) (сценарій, постановка та озвучення О.О.Франко, оператор А.Д.Фрзнко). Фільм демонструвався по київському, львівському та калуському телебаченню (частково), в Інституті народознавства НАН України та Рівненському державному інституті культури (повністю). Копії фільму вислані проф. Т.Беднаржовій- (Прага), УВАН (Нью-Йорк), Університет (Краків). Окремі наукові положення і висновки були апробовані в курсах та спецкурсах: “Українське народознавство”, “Історія української етнографії як

науки", “Видатний український етнограф Ф.Вовк”, читаних на історичному факультеті (1997-1999) Львівського національного університету ім. І.Франка.

Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на розширеному засіданні кафедри етнології Львівського національного університету ім. [.Франка (5.05.1999) та спеціалізованої вченої ради Іституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (1.07.1999). Достовірність одержаних автором висновків підтверджується оцінкою спеціалістів-етнологів.

Структура дисертаційного дослідження: робота побудована за системним і проблемно-хронологічним принципами. Праця складається із вступу, чотирьох розділів (з підрозділами та параграфами), висновків і списку джерел та літератури. До тексту додано ілюстрації.'

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обгрунтовано актуальність і новизну теми дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні рамки, мету і завдання, методологічні основи та теоретико-практичне значення праці, характер апробації роботи тощо.

У першому розділі “Історіографія та джерела” здійснено аналіз вивчення проблеми та підходів до її розв’язання.

Вуперщому підрозділі “Стан наукової розробки теми” проаналізовано етапи і характер вивчення вітчизняною та зарубіжною історіографією проблеми. Про це вже йшлося вище, тут вкажемо лише на основні висновки, до яких прийшов дисертант. Нами виділено три періоди дослідження ’’вовкіани”. Перший (1918-1933), другий (1934—1989), третій — сучасний період розробки проблеми. Для першого періоду характерна як інтенсивність використання наукової спадщини Ф.Вовка так і проведення практичних досліджень наукової школи Ф.Вовка в руслі заповітів їх учителя. Однак практичні дослідження проходили в складних фінансових умовах. Другий період охоплює понад 55 років — це період замовчування, ігнорування наукової спадщини Ф.Вовка, деяке пожвавлення відчулось у роки хрущовської “відлиги”, коли вдалось опублікувати всього три статті. За останніх десять років третього періоду відбулись великі зрушення в дослідженнях наукової спадщини Ф.Вовка. На порядок денний ставиться проблематичний підхід до опанування наукового доробку Ф.Вовка, оцінка його внеску в розвиток етнології та інших наук, вперше вводиться великий масив архівних матеріалів.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” дається характеристика складу і основних компонентів джерельної основи дисертації. Джерельна база, дослідження складається з кількох груп джерел: архівних матеріалів, наукових праць і публіцистичних статей вченого та періодики. Переважну кількість джерел склали архівні документи та матеріали особистого

фонду Ф.Вовка, що знаходяться в науковому архіві Інституту археології НАН України (Київ) і нараховують 6085 та виявлені автором в архівосховищах ценральних і обласних архівів та рукописних відділах наукових бібліотек Києва. Санкт-Петербурга, Парижа, Праги, Львова, Одеси та ін. міст, а саме: Російський етнографічний музей. (звіти, описи речей), Російське географічне товариство (матеріали нагородження. Ф.Вовка). Інститут археології (Санкт-Петербург — матеріали розкопок Мізинської стоянки), ЦДІА Росії (матеріали про педагогічну діяльність ученого); ЦДІА України у Львові (матеріали НТШ); архіви Парижа (матеріали нагородження орденом Почесного легіону). Другу ланку використаних джерел становлять самі праці Ф.Вовка, більшість яких стала раритетами. Нами виготовлені копії багатьох праць ученого з бібліотеки Сорбонни в Парижі, приділяється особлива увага неопублікованим матеріалам. Для написання дослідження використана періодична преса різних політичних напрямків. Це газети і журнали; “Дзвін”, “Правда”, “Діло”, “Зоря”, “Житє і слово”, “ЛНВ”, “Жизнь и искусство”, “По морю и суше”, “Страна”, “Былое”, “Украинский вестник”, “Украинская жизнь”, “Наше минуле”, “Україна”, “Нова Рада”, “За сто літ”, “Сучасність” (Париж), “Визвольний шлях”, “Українське слово” та інші.

Автор праці підсумовує досягнення і визначає шляхи і проблеми подальшої розробки тематики.,

У другому розділі “Життєвий і творчий шлях Федора Вовка п контексті національного відродження України другої половини XIX-поч. XX ст.” на документальній основі висвітлюється життєпис Ф.Вовка, розкриваються невідомі та маловідомі сторінки біографії, вперше здійснюється загальний аналіз основної наукової та творчої спадщини вченого. Дисертант вирішує такі проблеми: здійснює класифікацію періодів життя і творчості Ф.Вовка та з’ясовує приналежність його спадщини до певного наукового напрямку. В розділі застосовано компаративістський метод, який дозволяє . поєднувати. хронологічний та проблемний., підходи викладу дослідження. Документальними джерелами послужив особистий архів ученого, зокрема коротка автобіографія, неопублікований щоденник, епістолярій і інші архівні матеріали, спогади та критична література. В перший період його життя (1869— 1887) він постійно змінює свор місце перебування — Україна, Швейцарія, Румунія, знову Швейцарія, але суть підпорядкована діяльності в Громаді. Другий період життя Ф.Вовка (1887-1905) зумовлений двома факторами — суттєвим і просторовим. Він відходить від активного суспільно-політичного життя і віддається науці. Вчений постійно проживає в Парижі, але на початку XX ст. частково його діяльність переноситься до Львова (канікулярний час 1903-1906), де він створює науковий етнологічний центр. Галицьке середовище впливає на еволюцію його поглядів з орієнтацією на державницькі основи. Третій період —

Петербурзький (1906-1918) характеризується синтезом наукової і громадської діяльності Ф.Вовка, чому сприяє бурхлива епоха, життєвий досвід і новий погляд на події в Росії і Україні.

У першому підрозділі “ Федір Вовк — діяч Громади” висвітлюються такі питання: родинне походження, дитячі і гімназійні роки, одеський (1866-1867) та київський (1867-1871) періоди університетського навчання. З’ясовується, що причиною переведення до Київського університету було бажання увійти до місцевої Громади, де він зійшовся з В.Б.Антоновичем та П.П.Чубинським а пізніше з М.Костомаровим, які мали на формування його світогляду безпосередній вплив. У цей час спостерігається певний вплив і західноєвропейських соціалістичних теорій та зближення з народниками, які довіряли йому навіть свою касу. Для київського періоду характерним є поєднання громадської і наукової діяльності, в основному, в галузі етнографії, хоч домінує перша. Субсидійований киянами, Ф.Вовк перебував у Женеві (1876-1878) буцімто “для вивчення шкіряної справи”, де разом з М.Драгомановим підготував перші томи збірника “Громада”. Дисертант з’ясовує обставини його життя в другий київський період (1878-1879), коли він організував таємний гурток дівчат під назвою “Гави”. Вперше висвітлюються маловідомі сторінки його біографії: уникнення переслідування в Києві, за щоденником О.Ф.Кістяківського, арешт в Одесі, випадкове звільнення та втеча через р.Прут до Румунії. Нами встановлена також дата переходу кордону, місця проживання Ф.Вовка в Добруджі, його заняття в цей період, зв’язки з українськими осередками. Дисертант висвітлює обставини емігрантської політичної боротьби в другий женевський період (1883— 1887), його наукові студії, видання творів Т.Шевченка; подорож до Італії і Парижа у 1887 р. Автор акцентує увагу на його діяльності по виданню та поширенню громадівської та народницької літератури.

У другому підрозділі “Науково-дослідницький період діяльності Ф.Вовка в Парижі (1887-1905)” з’ясовується генеза його наукових зацікавлень та становлення вченого від слухача Сорбонни до доктора природознавчих наук і відомого вченого. Цей етап життя Ф.Вовка дуже мало висвітлений в літературі. До Парижа Ф.Вовк приїхав спеціально з науковою метою і досяг її з великим успіхом. Докторська дисертація була готова в 1901 р. а видана в 1903—1904 pp., за досягнення в антропологічних дослідженнях він одержав річну премію Годара (prix Godard 1901 p.), але не будучи громадянином Франції, захистив дисертацію тільки в 1905 p., після того, як одержав прохання-рекомендацію Російського музею. Тут, в Парижі, Ф.Вовк пройшов школу західноєвропейських учених-еволюціоністів Л.Манувріє, А. і Г.Мортільє, Е/Гейлора, Е.Амі і багато в чому став їх послідовником. На остаточне формування наукового світогляду вченого в цей період мав вплив позитивізм та ідеї французького вільнодумства. Автор

дослідження висвітлює різнобічну діяльність Ф.Вовка — наукову, видавничу, педагогічну, організаторську. Особливе місце займають зв’язки з Галичиною, участь в організації Міжнародної виставки та в наукових товариствах.

У третьому підрозділі — “Петербург в житті Федора Вовка” — висвітлюється останній період життя вченого; який насичений багатогранною науковою та громадською діяльністю. Створивши свою наукову, на основах нової західноєвропейської методики, школу, Ф.Вовк робить своєрідний переворот в етнологічних науках. Особливо значний внесок вченого в українську науку — етнографію, антропологію, археологію, де він вважається одним із основоположників. Як суспільно-політичний діяч Ф.Вовк проявив себе в петербурзькій Громаді, як один із засновників Політичного клубу, організатор першої української енциклопедії, один з ініціаторів створення української Академії наук. Дисертант висвітлює його видавничу, педагогічну, організаційну діяльність та дає загальну характеристику наукового доробку петербурзького періоду.

У третьому розділі — “Теоретична, методична і практична наукова спадщина Федора Вовка в сучасному науковому висвітленні”

— оцінюються вагомі наукові досягнення Ф.Вовка в етнографії, антропології та археології. Тільки комплексний підхід до вивчення спадщини вченого може з’ясувати його наукові здобутки. На сучасному етапі етнографія, антропологія та археологія є цілком самостійними науками, але важливо визначити внесок ученого в кожну із них в період їх становлення і розвитку, коли вони вважались триєдиними науками. Автор праці в цьому розділі застосовує проблемний виклад, який має свої переваги при аналізі спадщини вченого. Розділ складається з 3-х підрозіділів і 9-ти параграфів.

Підрозділ “Антропологічні дослідження ” поділяється на два параграфи.

У першому параграфі — “Загальна антропологія ” — підкреслюється, що універсалізм наукових досліджень був характерним для багатьох європейських учених того часу. Врахуймо, що ці науки (і не тільки вони) за переконанням Ф.Вовка та вчених його школи входили до розряду антропологічних наук. У багатьох країнах світу до цього часу етнологія, передісторія, етнографія вважаються антропологічними науками. Ф.Вовк використав здобутки західноєвропейської науки, наукову методику, теоретичні засади та застосував їх у Росії та на національному грунті. Антропологію в Україні, за стандартами європейської науки, можна починати від досліджень Ф.Вовка. Дисертант з’ясовує джерела наукового світогляду Ф.Вовка, його розуміння антропологічних наук, до розряду яких він включає етнологію (вчення про народи, їх етнічний склад, походження, матеріальний побут, психологію) та етнографію (вчення про форми побуту і їх розвиток). 15 років він працював над дисертацією, наукова вартість

якої була настільки вагомою, що Ф.Вовк став видатним західноєвропейським ученим поруч із знаменитими Г. та А.Мортільє, Л.Манувріє, П.Топінаром, Е.Амі та іншими. Своїми дослідженнями Ф.Вовк показав зміну скелета стопи в еволюційному розвитку (від лазіння по деревах до ходіння на ногах) людини розумної “homo sapiens”. Другим внеском у світову антропологічну науку був, встановлений вченим і прийнятий як міжнародний стандарт, індекс вимірів стопи. .

У другому параграфі — “Українська антропологія” — обгрунтовується теза про те, що Ф.Вовк був одним із основоположників української антропології, якою він цікавився з .перших днів перебування в Парижі, про це свідчить його стаття “Антропологія України”, яку він написав до чеського наукового словника Отто (1889), упродовж кількох років учений читав курс слов’янської антропології у Вищій школі суспільних наук при Сорбонні, де приділяв значну увагу .східним слов’янам. У 1906 р. в “Українському віснику” вчений опублікував велику статтю “Украинцы в антропологическом отношении”. Маючи за плечима великий досвід і світове визнання, вчений створив український етнографічний центр у Львові, де провів у 1903—1906 р. комплексні експедиції. Вже з 1907 р. Ф.Вовк спрямовує свою діяльність на антропологічне обстеження українців у межах Російської імперії. В .1916 р. в Петербурзі. Ф.Вовк опублікував працю “Антропологічні особливості українського народу”, що підсумовувала величезну багаторічну роботу вченого в галузі антропології. Вперше на основі більше як п’яти тисяч вимірів і всебічних досліджень українців від .Карпат до Кубані, що були проведені ним і цілою школою його учнів і послідовників, Ф.Вовк подав характеристику фізичних рис українського народу. В цій праці Ф.Вовк прийшов до висновків, що “українці є досить одноманітне плем’я, темноволосе, темнооке, вищого за середній чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками’”4. За Ф.Вовком українці найбільше зберегли древні риси фізичного типу слов’ян, себто: брахіцефалію, високоррслість, темну пігментацію волосся та очей. Учений прийшов до висновку, що український народ за найголовнішими антропологічними ознаками здебільшого однорідний, виняток становлять тільки, окраїни, внаслідок домішування елементів суміжних етнічних груп, які при тому мали місце вже в новітні часи. Антропологічний тип українців учений відносить до адріатичної або динарської раси. В цьому він мав попередників (Е.Амі, Й.Денікер), послідовників (учні вченого, які називали цей тип “альпо-ядранським”) та опонентів (Д.Анучін, В.Дяченко). Ще в 1896. р. Д.Анучін дав дуже близьку до Вовкової характеристику українців (брахіцефалія

— круглоголовість; голова, ніс і лоб не великі, темне волосся і очі, смугла шкіра)

11 ХвсЛір Вовк. Студії з української етнографії та антропології.— К., 1995. —.С.Зб.

але не згоджувався з Ф.Вовком в його висновках, особливо, щодо однорідності українців. В.Дяченко в 50-60-і роки XX ст. виділив 5 регіональних морфологічних областей, але він “свідомо чи несвідомо,— пише антрополог

С.Сегеда,— по суті підтвердив тезу свого попередника (Ф.Вовка) про відносну антропологічну однорідність українського народу”^. Проведені С.Сегедою розрахунки показали, що виділена В.Дяченком центрально-українська антропологічна область охоплює понад 80% сільської людності України36, а на всі інші області припадає тільки по 5-7% сільського населення; яке є показником антропологічних рис. кожного народу. Отже, несправедливою була різка критика

В.Дяченком поглядів Ф.Вовка. Та й сам автор у кінці життя визнав свої помилки. Праці Ф.Вовка визначили місце і роль українців серед народів світу. Дисертант з’ясовує ці проблеми в сучасному науковому висвітленні і висловлює побажання необхідності комплексних антропологічних досліджень теперішнього українського населення з застосуванням нових технологій. На засадах строгої науковості, потужного арсеналу методології і методики різних європейських шкіл і течій та великого джерельного матеріалу, вже зібраного Ф.Вовком в різних місцевостях України і за її межами., вчений планував у Києві створити науковим антропологічний центр, який був заснований у 1921 р. уже учнями його школи.

У другому підрозділі — “Етнографічні студії Федора Вовка” — обгрунтовується авторське бачення проблеми закладення . Ф.Вовком основ загальноукраїнської національної етнологічної науки. Вчений взяв на себе важку місію продовження діяльності в цьому напрямку своїх учителів М.Костомарова,

В.Антоновича, П.Чубинськогог які розпочали цю справу в Києві і частково в Петербурзі в межах Південно-Західного відділення Російського географічного товариства (1873-1876): проведення фронтальних експедицій, публікація

семитомного (в 10 книгах) збірника “Трудов статистическо-этнографической экспедиции...”, (1872-1878), організація III Археологічного з’їзду, де вперше перед міжнародною науковою аудиторією постала, серед інших наук, і українська етнографія; проведення одноденного перецису населення Києва (1874), укладання першого словника української мови, збірників пісень та дум, написання підручників тощо. В ту пору молодий учений активно включається в процес започаткування основ етнографічної науки в Україні. Він — автор “Программы Юго-Западного отдела Императорского Русского географического общества для собирания сведений по этнографии” (крім розд. V, VI, VIII) (1873, 1875), праці “Отличительные черты южно-русской народной орнаментики” (Труды III Археологического съезда.— К., 1878), член “Комітету дванадцяти” (“каторжників”), які “тягнули” редакторську роботу в громадівському

33 Сегеда С. Пам’яті вчепбго//Народознавчі зошити.— 1997.— Ка 4.— С.26Н.

36 Його ж. Антропологічна спадщина Ф.Вовка у світні сучасних наукових даних. Передмова до кн.; Ф.Вовк. Антропологічні особливості українського народу.— К., 1994.— С.бІ).

друкованому органі “Киевский телеграф”, автор дослідження про ярмарки, народну медицину, укладач словника української мови та збірників пісень і дум тощо.

У зв’язку з тим, що наукова діяльність раннього (київського) періоду життя Ф.Вовка уже висвітлювалась у попередніх розділах, зокрема формування наукового світогляду, акцентується увага на зрілих періодах життя — паризькому та петербурзькому, зокрема на його міжнародних наукових зв’язках, участі в Науковому товаристві ім. Т.Шевченка у Львові, де він створив перший загальноукраїнський етнологічний центр, заснуванню українських етнографічних музейних колекцій у Петербурзі, його фольклористичних дослідженнях та на теоретичних і методологічних засадах вченого. Дається оцінка студіям Ф.Вовка про матеріальну і духовну культуру українців, зокрема приділена значна увага його дослідженням шлюбних ритуалів та підсумковій праці “Етнографічні особливості українського народу”, зазначено внесок ученого в розвиток російської і слов’янської етнографії. '

У параграфі “Міжнародні наукові зв’язки". Підкреслюється, що Ф.Вовк намагався охопити загальнослов’янський, європейський і навіть світовий етнографічний масив: робив спостереження, порівнював, аналізував і приходив до відповідних висновків. У цьому широкому контексті розглядався ним і величезний український матеріал, якому вчений приділяє найбільше уваги, у чому йому допомагали міжнародні наукові зв’язки. Прослідковується три періоди в його міжнародній діяльності: перший (1871-1887) з центрами Київ-Львів-Відень-Женева-Бухарест. Ці зв’язки скоріше підготовлювали грунт для встановлення майбутніх наукових зв’язків і Міжнародний археологічний з’їзд в Києві 1874 p., знайомство з музеями багатьох міст Європи, публікація праць в різних країнах; другий — паризький період (1887-1905) — характеризується широким встановленням міжнародних наукових зв’язків. Як член Антропологічного товариства, редактор “L’Anthropologie” і кореспондент багатьох наукових і науково-популярних журналів “Revue des Traditions populaires” (“Народні традиції”), “Revue internationale de Sociologie” (“Міжнародна соціологія”),як один із організаторів Міжнародної паризької виставки 1900 p., лектор Міжнародного університету при ній, викладач Вищої російської школи суспільних наук, член наукових товариств, учасник багатьох наукових конференцій, автор і рецензент десятків праць іноземних учених — Ф.Вовк мав безпосередні контакти з більшістю наукових центрів Європи і світу. Найціннішим, на нашу думку, був зворотній вплив Ф.Вовка на міжнародну наукову аудиторію через її знайомство з досягненнями вітчизняної науки в галузях етнографії, палеоетнології, та ін. наук. Завдяки Ф.Вовку Європа дізнавалась про наші наукові відкриття та досягнення. Третій період міжнародних зв’язків з центром у Петербурзі (1906-1918) —

характеризується створенням ним наукової школи, яка розвинула концепції свого учителя і поглибила міжнародні зв’язки. Серед його учнів — видатні учені П.Єфименко, С.Руденко, І.Раковський, А.Носів, А.Алешо, Л.Чикаленко,

О.Шульгін, Б.Крижановський та інші. Перші три його учні за рекомендацією Ф.Вовка пройшли стажування в Парижі, Монако, Діжоні та інших містах Європи. Майбутній академік П.Єфименко, одержавши міжнародну премію Кана, здійснив кругосвітню подорож, згодом Антропологічне королівське товариство в Англії вибрало його своїм членом. С.Руденко відвідав європейські країни і побував у Єгипті. Сам Вовк майже кожен рік виїжджав на міжнародні наукові конференції. Багаточисленні міжнародні нагороди (приз Годара, медаль Броката Міжнародної виставки 1900 p., премія Кана, французький орден Почесного Легіона (1916), велика золота медаль ім. П.Семенова-Тянь-Шанського (1916)) — свідчать про світове визнання наукових заслуг вченого і його широкі європейські зв’язки, які встановлювались ним з метою вивести Україну у світ “культурників”.

У параграфі “Етнографічна діяльність вченого в Науковому товаристві ім. Шевченка" автор дисертаційного дослідження, провівши ретроспективний аналіз найбільш визначних подій і фактів діяльності Ф.Вовка в НТІІІ, прийшла до висновку, що вчений у рамках Товариства створив перший національний загальноукраїнський етнографічний центр. Перші спроби в цьому напрямку були ним орієнтовані на Львівський університет, який в 1871 р. одержав статус двомовного викладання. Через В.Антоновича та О.Барвінського, як посла до Державної ради, ще в кінці XIX- перші роки XX ст., Ф.Вовк добивався відкриття кафедри етнології та антропології, яку він міг би “обійняти”. Боротьбу за український університет очолив М.Грушевський, у грудні 1901 р. як акт демонстрації проти дискримінації Львівський університет покинуло 583 студенти-українці. М.Грушевський писав Ф.Вовку про ці події. Ф.Вовк у підтримку акції організував адрес солідарності слухачів Вищої російської школи суспільних наук при Сорбонні. Після цих подій, Ф.Вовк зосередив свою увагу на НТШ, як можливому осередку української етнографічної науки. Наголошується, що Ф.Вовк стояв біля витоків НТШ, був його дійсним членом (1899), заступником голови (1898-1905) і головою (1905-1909) Етнографічної комісії та заступником М.Грушевського як директора історично-філософічної секції (19041909). Товариство було своєрідною українською Академією наук. Ф.Вовк разом з іншими закладав основи академічної науки і, зокрема, в етнографії. Він заснував загальноукраїнський науковий журнал “Матеріали до українсько-руської етнології” (1899) і був його редактором, створив програму, що визначала шляхи розвитку етнографії в Україні. Львів став першим центром національної етнологічної думки в Україні. Ф.Вовк вів велику дослідницьку експедиційну і збирацьку роботу, був одним із засновників музею НТШ, який став основою нині

діючого Львівського музею етнографії та народних промислів. У 1903-1906 рр Ф.Вовк провів чотири комплексні експедиції в Галичині, Буковині та н: Закарпатті. Дисертант досліджує співпрацю Ф.Вовка з ¡.Франком, М.Грушевсь-ким, В.Гнатюком та іншими, висвітлює його керівну і організаторську діяльністі в НТШ.

У параграфі “Ф.Вовк — фундатор українських етнографічних колекцій і Петербурзі” автор розглядає специфіку діяльності вченого по створенню ще одного центру української етнологічної науки в Петербурзі: 1) в Російському музеї ім.. Олександра III, де він був фундатором етнографічного відділу і де створив величезні українські колекції; 2) в Петербурзькому університеті, в якому очолював Антропологічне товариство і де виховав наукову школу своїх послідовників, які розвинули концепції Ф.Вовка про єдність українського народу, спорідненість його матеріальної і духовної культури; 3) в Російському географічному товаристві, де він очолив відділ України в “Комиссии по изучению племенного состава России” та був одним із авторів “Географического очерка России”. Товариство фінансувало експедиції в Україну його і його учнів і високо оцінило заслуги вченого, нагородивши його найвищою відзнакою — великою золотою медаллю ім. П.Семенова-Тянь-Шанського (1916).

Дисертантом вводиться в обіг широкий спектр рукописних матеріалів санкт-петербурзьких архівів і бібліотек. Автор аналізує грунтовну працю Ф.Вовка “Етнографічні особливості українського народу” (1916), яка була підсумком його багаторічних досліджень. У ній розглянуто різноманітні види господарської діяльності та духовну культуру українців. Праця визначала їх місце і роль у колі високорозвинених європейських народів, сприяла піднесенню національної свідомості і майже століття служила джерелом українознавства та підручником з етнографії в діаспорі. Акцентується увага на теоретичних і методичних питаннях. Ф.Вовк уперше здійснив дослідження України в аспекті історико-етноірафічного районування, розробив типологію найважливіших явищ культури (житла, одягу, обрядовості), ввів нові наукові методи збору і систематизації етнографічних матеріалів, їх публікації та збереження. Обгрунтовується переконання автора дослідження, що Ф.Вовк був основоположником української і видатним вченим слов’янської етнографії.

У параграфі “Фольклористичні дослідження” дисертант визначила місце фольклористичних досліджень у науковій спадщині ученого, як дуже поважне. Більшість його наукових праць немов просякнута народними піснями, думами, легендами. В народній творчості вчений шукає відповіді на питання культу, ритуалу, обрядовості, зокрема шлюбної. Фольклорні матеріали (поетичні і прозові) не тільки служили вченому джерелом знань і живими носіями культурних пережитків з глибини століть, а й були об’єктом збору і спеціальних

досліджень. В Україні ним зібрані сороміцькі пісні та анекдоти, які ввійшли у міжнародний збірник “Крептадія” (тайне) у п’ятому томі за 1898 p., в румунський період Ф.Вовк збирав фольклорні матеріали про просвітителів Кирила і Мефодія, про переселення запорожців за Дунай. Ці матеріали (пісні, легенди, перекази, спогади) використані ним в грунтовних етнографічних нарисах “Задунайская Сечь”... (по местным воспоминаниям и рассказам) ( 1883) та “Русские колонии в Добрудже” (Историко-этнографический очерк) (1889). Глибоким ліризмом напоєні рекрутські пісні, тугою за родиною “сіроманські”, славною минувшиною

— історичні думи та пісні. Події 1775 р.— знищення Катериною II Запорозької Січі та переселення за Дунай відбились в історичних піснях. Цінними, як історичне джерело, є пісні про переселення частини козаків до Банату, про “велику виходку” отамана Гладкого в 1828 р. (повернення в Україну).

Акцентується авторська увага на методиці порівняльного аналізу, застосованого Ф.Вовком при характеристиці весільних пісень, в яких він знаходить багато спільного з сюжетами староіндійських гімнів, а слов’янські весільні звичаї мають багато аналогій з арійськими культами (культ вогню, води, дощу, як зближення неба і землі). Дисертант окремо виділяє прозовий різновид фольклору (легенди, оповідання та перекази) з історії України, козацтва і Задунайської Січі зокрема. Ф.Вовк вважає що дуже стародавніми с уя менші українців про небесні світила, які теж є залишками сонячного культу, про грім та блискавку, про походження вогню. Окрему групу оповідань становлять твори про мавок, відьм, ворожок, чортів. Найхарактернішою ознакою досліджень Ф.Вовком зразків фольклору є їх порівняння з народною творчістю різних народів світу. Фольклорист простежував мандрівні міжнародні мотиви, які переломлювались в народній творчості, з’єднувались з новими, що їх несло християнство.

Третій підрозділ — “Археологічні розкопки та дослідження” — присвячений аналізу археологічних студій Ф.Вовка, зокрема пам’яток епохи пізнього палеоліту, трипільської культури та питанням первісного мистецтва. Археологію або палеоетнологію Ф.Вовк розглядав в тісному зв’язку з етнологією.

У параграфі “Федір Вовк — засновник наукової палеоетнологічної школи” прослідковується процес підбору і формування школи послідовників вчення Ф.Вовка. Школа виникла в трьох центрах: Петербурзі, Києві і Львові. Найсильнішою її частиною була петербурзька (П.Єфименко, С.Руденко, Г.Бонч-Осмоловський, Д.Золотарьов, С.Теплоухов, брати О.О. та М.О.Міллери, М.Рудинський, О.Алешо, Л.Чикаленко). Після смерті Ф.Вовка, О.Алешо за допомогою М.Макаренка в 1921 p., на базі привезеного ним з Петербурга архіву створив “Музей антропології і етнології ім. Хв.Вовка”, який мав також відділ передісторії (археології). Музей видав 4 номери журналу “Антропологія”, в якому М.Рудинський опублікував єдину в радянський період працю Ф.Вовка “Вироби

передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні” та окреме багатоілюстроване видання “Мізин”. В останньому давалась характеристика пам’ятки і особливо велика увага приділялась шедеврам первісного мистецтва (браслет, “пташки” — жіночі зображення, фалічні скульптурки).

Петербурзька школа на чолі з П.Єфименком так міцно утвердилась в науці у 20-30-і роки, що хоч всі вчені діє: школи, за виключенням П.Єфименка, були репресовані, дослідження в радянський час йшло за системою Г.Мортільє, яка була вперше введена Ф.Вовком в Росії та за методикою останнього, хоч і не згадувалось його ім’я. Фундаментальна праця П.Єфименка “Первобытное общество”-’7, яка видана тричі, була науковою базою, визнаною в світі. П.Єфименко був обраний почесним членом Королівського антропологічного товариства в Лондоні та академіком АН УРСР. Цілі покоління археологів виховувались на цій праці, в другому виданні якої автор не побоявся помістити портрет свого вчителя Ф.Вовка. В 1945 р. П.Єфименко очолював Інститут археології АН УРСР в Києві і створив тут осередок своїх послідовників: П.І.Борисковський, І.Г.Шовкопляс38, І.Г.Підоплічко, із заслання повернувся гЛ.Я.Рушшський. До Петербурга після заслання повернулись С.І.Руденко та ! О.Бонч-Осмоловський, (М.О.Міллер загинув у таборах). Цікаво, що якраз

С.Руденко разом з Г.С.Франтовим вперше в радянській археології в 1962 р. провели успішні досліди, застосувавши метод електророзвідки на неолітичній стоянці В’юн. У їхніх учнів М.І.Артамонова, П.Н.Третьякоза, М.П.Грязнова,

С.П.Толстова помітні сліди впливу палеоетнологічної традиції. Методика досліджень, фіксація, відбір матеріалів, опрацювання, опис, упорядкування, аналіз, інтерпретації, оцінка, теоретичні і практичні висновки — все це було закладено в методичних засадах Ф.Вовка. В наш час методика та теоретична

• 39 • •

археолопя досягли високого розвитку , вводяться нові методи досліджень, вводиться експериментальне етнографічне моделювання. Етноархеологія — це самостійний науковий напрямок в археології. Археологічна основа і введення методів та відомостей етнографії — реконстрування за допомогою даних етнографії археологічного соціокультурного комплексу — такий напрямок зараз дуже популярний на Заході і в Росії. В Україні метод етнографічного : юделювання та концепцію господарсько-культурного типу для реконструкції

37 Ефименко П.П. Дородовое общество: Очерки по истории первобытного общества.— М.— Л. 1934; Ефименко П.П. Первобытное общество: Очерки по истории палеолитического времени. 2-е изо. Л.: Соцэкгиз.— 1938; Ефименко П.П. Первобытное общество: 3-є изд.— К., 1953.

33 Шоокопляс И.Г. Мезинская стоянка.— К: — Наукова думка. 1965.

2) Гарден Ж.-К. Теоретическая археология - М.: Прогрес, 1983; Мартынов AJÍ. Шер Я.А. Методы археологического исследования.— М.: Высшая школа, 1989; Захирчук Ю.М. Археології — сучасні методи // Україна: Наука і культура — 1967.— С. 182-187.

первісності використовують Л.Л.Залізняк та Д.Ю.Нужнип40. Цю взаємодію археології і етнографії передав Ф.Вовк С.Руденку, а від нього цей напрямок дістав поширення.

У параграфі “Оцінка і популяризація досягнень археологічної науки на міжнародній науковій арені” дається характеристика діяльності Ф.Вовка як популяризатора вітчизняної археології за рубежем, який не тільки доносив до світової наукової громадскості інформацію, а й давав їм строгу оцінку на основі уже набутого в Європі досвіду. Вчений як редактор журналу “L’Anthropologie” опублікував рецензії на праці М.Багалія, Б.Ханенка, Ф.Брікнера, ЛЛейнера. Л.Нідерле41. Ф.Вовк знайомив світову наукову громадськість з досягненнями української археологічної науки. В 1894 р. він опублікував розгорнуті рецензії на дослідження В.Біляшівського, ВЛстребова, М.Криштафовича, В.Деметрикієвича та ін.

Учений перший визначив Кирилівську палеолітичну стоянку, як пам’ятку “мадленської епохи”. У визначенні трипільської культури Ф.Вовку належить теж почесне місце42. Завдяки Ф.Вовку вони стали відомими не тільки в Європі, айв усьому світі. Виставка археологічних знахідок Трипілля (1900) вразила відомого художника Пабло Пікассо, який оволодівши мистецтвом гончарства, ішіп елементи трипільських форм та розписів. Вчений приділив багато уваги методиці та прийомам розкопок і подав, по-суті справи, цілу інструкцію послідовності досліджень.

У параграфі “Відкриття Мізинської палеолітичної стоянки” — подається авторське бачення цієї події (1908), як найбільшого досягнення у практичній археологічній діяльності Ф.Вовка. Дослідженнями пам’ятника вчений здобув світову славу, виступаючи в Петербурзі, Парижі. Діжоні, Києві та Львові. Зразки первісного мистецтва, виявлені Ф.Вовком у Мізині і названі вченим “пташками” і “фалічними фігурками” до цього часу є предметом дискусій.

Ф.Вовк мав опонентів в особах Е.Картальяка та Г.Обермайєра, які вважали, що і “птахи” і “фалічні фігури” є стилізованими зображеннями жінки. В додатках до книги австрійського вченого М.Гернеса “Первобытная культура”, в яких Ф.Вовк вперше охарактеризував період палеоліту на території Росії, він захищає свою точку зору відносно цих скульптурних зображень. У цьому його

40 Томилов ІІ.А. Паїеоїтнография, отноархеология и этнографо-архсологические комплексы // Тра-

диции... C.69-72; Зализняк Л.Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесья эпохи финального палеолита.— К., 1989; Нужный Д.Ю. Деякі питання “мікрорацевоі техніки" // Археологія.— 1979.— Bun 32.---C. З 5-43.

41 Нидерле Любор. Человечество в доисторические времена. Доисторическая археология Европы и. в частности, славянских земель. Перевод с чешского Ф.Вопкова, под peo. Д.Анучини.— СПб., IH9H.

42 Волков Ф. По поводу наших неолитических находок с керамикой оомикенского типа // Киевская старіша.— JQ00.— Т. LXX — С.235; Його ж. Вироби передмікенського типу у неолітичних становищах на України// Матеріали до українсько-руської етнології. (За ред. Хв.Вовка).— 1905.— Т VI.— С.1-27.

підтримували П.Єфименко і учень останнього П.Борисковський. Сучасни російський учений А.Столяр43 вважає, що ці скульптурки є синтезом чоловічого жіночого єства і багато в чому виступає на захист атрибуції Ф.Вовка.

Завдяки Ф.Вовку і його школі були закладені основи палеолітознавства Росії. Поступово йде перехід від лінійного еволюціонізму до вивчення ареалі культур. Вслід за Ф.Вовком П.Єфименко займається описом кременевої індустрії В 1915 р. під впливом Г.Обермайера і А.Боейля П.Єфименко ставить проблем; виділення особливої східноєвропейської фації верхнього палеоліту. Викладаючі археологію в Петербурзькому університеті, Ф.Вовк зупинявся на неолітичнії; культурах, добі металів, типології бронзових знарядь та їх поширенні. Оглядод скіфо-сарматських та давньоруських могил завершувався університетський кур< Ф.Вовка з археології, яку він читав з 1907 по 1918 р. Упродовж п’яти рокі) вчений викладав археологію у Вищій школі суспільних наук в Парижі (19011905) а первісну культуру — в Школі Лесгафта. Ф.Вовк підтримував ідек комплексних експедицій, ввів метод типологізації, періодизації, та класифікаці! (його учні П.Єфименко і М.Грязнов першими в Росії застосували математичн: методи в археології).

У четвертому розділі — “Суспільно-політична та літературно-публіцистична діяльність Ф.Вовка” — з’ясовується громадянська позиція вченого впродовж його свідомого життя (друга пол. 60-х років — 1918.). У процесі роботи над дослідженням дисертант прийшла до твердого переконання, що суспільно-політична діяльність Ф.Вовка нерозривно пов’язана з його науковою працею і нерідко буває важко визначити, де закінчується громадська і починається наукова. З Громадами пов’язана його участь у Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства, видавнича діяльність в Женеві, збір етнографічних і фольклорних матеріалів в Румунії. Петербурзький період характеризується синтезом наукової і громадської діяльності: видання “Кобзаря” та “Малюнків Тараса Шевченка” і організація ювілейних шевченківських вечорів 1911 та 1914 pp., створення Політичного клубу і видання першої української енциклопедії, опублікування етнографічного нарису про Галичину, Буковину і Закарпаття як вияв протесту проти руйнування краю в період І світової війни тощо.

У підрозділі “Вплив соціальних теорій на формування світогляду Ф.Вовка та еволюція його поглядів” обгрунтовується теза про еволюцію поглядів ученого. Суспільно-політичні погляди Ф.Вовка на першому етапі життя формувались під впливом В.Антоновича, М.Костомарова та П.Чубинського. В період еміграції безпосередній вплив упродовж десяти років мав на нього

Столяр Л.Д. “ГІяастичгские каламбури" мезішской коллакцті (в защиту атрибуции '*фалосов") Ф.К.Волкошм // Традиции.— С. 85-89.

Л.Драгоманов та еміграційне середовище, а також соціальні теорії. Остаточно туковий світогляд ученого сформувався з паризький період життя (1887-1905) іід впливом філософії О.Конта, ідей Г.Спенсера, вчень Ж.Ламарка та ¡волюційної школи. Ідеї демократії і гуманності, прогресу людства, які /твердились у суспільній свідомості європейців, остаточно сформували погляди Ь.Вовка.

У Женеві 1878 р. він написав працю “Робітницька справа в Західній Європі думки про спільне громадське життя”, друга частина якої мала бути присвячена /країні, але так він її і не написав, як і не опублікував першої. Послідовником :оціальних теорій він не став, а з переїздом до Парижа, зовсім відійшов від них. Соціалізм школи М.Драгоманова, до якої належав Ф.Вовк, був неокресленим, не жорстоким, ставив основною метою захист соціальної справедливості. Вже тоді зони розуміли надто державницький характер Марксового соціалізму та наслідки диктатури, проповідували федерацію робітничих і землеробських громад, виступили проти доктрини централізму, вважаючи, що державний централізм неспроможний розв’язати національне питання.

У Женеві виявилось розходження між революційним українством (федералістським та децентралістським) та російським (централістсмоїм). М.Драгоманов виступив у свій захист, що не можна назвати націоналізмом, бажання навчати народ універсальним ідеям на його власній, а не чужій мові. Цікаві думки висловлює і Ф.Вовк про націоналізм, вважаючи що це поняття потрібно розділити на націоналізм як народну індивідуальність і націоналізм народного самовозвищення. — шовінізм, який бажає відняти національність у другого народу, “...виводячи національну ідею з ідеї егоцентричної, кажуть, що вона стоїть поперек міжнародного братерства,— пише він,— забуваючи при тому, шо таке можна казати про націоналізм шовіністичний, про націоналізм, який бачимо ми в германізації, обрусінні і іншому” . Румунський та женевський періоди життя Ф.Вовка наповнені бурхливою практичною діяльністю, пов’язаною з поширенням нелегальної літератури. В цілому, Ф.Вовк у перший період життя дотримувався основоложних принципів “драгоманівського громадівства” і федералізму. .

У підрозділі “Державотворчий напрямок суспільно-політичної та літературно-публіцистичної діяльності Ф.Вовка” на основі аналізу численних джерел та літератури, автор дисертаційного дослідження аргументує авторське бачення еволюції поглядів Ф.Вовка в державотворчому напрямку.

44.С-п [Ф.Вовк]. Т.Г.ІЛевчепко і його думки про громадське життя // Громада. Українська збірка, впорядкована М.Дригомановим.— Женева, 1879.— Т. V'.— С.95.

На початку XX ст. у Галичині вже сформувалась теза про політичну самостійність як кінцевий ідеал українського руху43. Запронована “молодими’ радикалами програма передбачала творення національної держави з усіх класів прошарків українського суспільства. Відмовившись від федеративної концепції драгоманівців, І.Франко стає поборником ідеї самостійності України (1895)46 М.Грушевський, теж підтримав самостійницьку ідею. Під впливом галицького середовища Ф.Вовк еволюціонізує в державотворчому напрямку. Ф.Вовь підтримує боротьбу за український університет у Львові (листи підтримки Вищої школи суспільних наук, виступає на курсах для наддніпрянців, які організувались як протест проти заборони українського університету), підтримує І.Франка та М.Грушевського в їхніх політичних змаганнях. Особливо державотворчий напрямок його діяльності проявляється в петербурзький період. Поєднуючи громадську і творчу працю, Ф.Вовк виробляє наукову платформу державотворення. Його науково-обгрунтовані концепції про окремішність українського народу, про самобутні риси українців, які відрізняються від інших народів своїми фізичними, матеріальними і духовними особливостями, давали міцні основи державотворення. Різнобічна суспільно-політична діяльність Ф.Вовка була спрямована в те ж русло: участь у петербурзькій Громаді та Товаристві ім.Т.Шевченка, організація Українського політичного клубу (1906), підтримка української думської фракції і Української національної Ради, створення Комітету по поверненню історичних та мистецьких цінностей в Україну та ініціатива організації Академії наук в молодій Українській державі підтверджують це сповна.

У “Висновках” узагальнено основні результати проведеного дослідження.

* Автором дисертації вироблена схема сучасного бачення наукової спадщини і наукової діяльності Ф.Вовка в галузі етнології та інших наук, а також громадянської позиції вченого. Узагальнено в концентрованій формі ідеї єдності і неподільності українського народу, висунуті і науково обгрунтовані Ф.Вовком, що мають служити сучасному державотворчому процесу.

'• Наукові концепції Ф.Вовка науково довели право української нації на історичність і рівноправне існування серед інших націй світу.

<■ Вперше на документальній основі написана наукова біографія вченого.

* Розкрито невідомі і маловідомі сторінки його життєпису.

* Встановлено окремі факти і обставини, прослідковано процеси, зроблені відповідні висновки. З’ясовано причини переходу Ф.Вовка з Новоросійського до Київського університету, встановлено дату офіційного вступу до Громади,

45 Грииик Ярослав. "Молоді" радикали... в сусптьпо-політичному житті Гатчини. ,7 3HTLU.— Т.222,— Львів. 1999,— С. 105.

40 Тіш же. С.92; Фрапко I. Ukraina irredenta // Житс і Слово.— 1895.— Т.4.— Ки.6.— С.482-483; Розумний Максим. Національна ідея: етани ро¡витку //ІІаука і суспільство.— 1996.—М’2-3.— С. 14-18.

висвітлено його участь в редакції газети “Киевский телеграф” та зв’язки з народниками, розкрито цікавий момент життя — керівництво гуртком “нігелісток” (1878-1879), обставини уникнення арешту у Києві, ув’язнення в Одесі, втеча за кордон (встановлено точну дату — 13 червня 1879 р.); висвітлено методи розповсюдження нелегальної літератури в Румунії, з’ясовано взаємини з М.Драгомановим, В.Антоновичем, М.Грушевським.

І. Франком, обставини видання збірників та журналів “Громада”.

• Детально висвітлено паризький період життя, в загальному проаналізовано наукову спадщину вченого того часу; з’ясовано діяльность Ф.Вовка в НТШ у Львові.

• Акцентується увага на останньому періоді життя Ф.Вовка — петербурзькому, коли він поєднує наукову і громадську діяльність і створює школу своїх учнів і послідовників.

• Проаналізовано теоретичну, методичну і практичну спадщину Ф.Вовка в етнографії, палеоетнології, антропології та інших галузях наук.

• Праці вченого як антрополога мають всесвітнє значення. Ф.Вовк уперше дослідив розвиток скелета і його зміни впродовж всієї еволюції людшш. Цим відкриттям він став в один ряд поруч з найбільш прославленими вченими еволюційної школи: Е.Тейлором, Г. і А.Мортільє та Л.Манувріє.

• Вчений подав характерні риси українців і їх антропологічні особливості. Дослідження в наш час підтверджують, в основному, висновки Ф.Вовка. Тільки після опанування науковою спадщиною Ф.Вовка і всебічного дослідження українського народу в антропологічному аспекті, керуючись здобутками сучасної науки можна буде оцінити, в чому Ф.Вовк мав рацію, а в чому помилявся.

• Підсумком його багаторічних досліджень з етнографії була його грунтовна праця “Етнографічні особливості українського народу”, пізнавальне значення якої важко переоцінити. Автор з позицій сучасної йому народознавчої науки подав усебічний систематизований нарис українського народу. У ній розглянуто найрізноманітніші види господарської діяльності українського народу (мисливство, рибальство, скотарство, хліборобство, промисли та ремесла), знаряддя праці, засоби пересування, типи поселень, народне будівництво, одяг, харчування, особливості громадського та сімейного побуту, вірування, звичаї і обряди, народні знання. Ця праця визначала місце і роль українців у колі європейських народів, вона сприяла піднесенню національної свідомості. В діаспорі ця праця служила підручником в українських школах.

• Ф.Вовк одним із перших у вітчизняній науці застосував науковий метод.

• Вчений увійшов в етнографію як перший дослідник весільних звичаїв та обрядовості в Україні.

зо

• У Петербурзі вчений створив центр по вивченню слов’янської етнографії.

• Ф.Вовк не тільки зібрав великий фольклорний матеріал, а й досліджував йогс порівнюючи з подібними зразками в різних народів з найдавніших часів.

• Досліджена проблема міжнародних наукових зв’язків ученого.

• Внесок Ф.Вовка в розвиток археології в період становлення її як науки дуж вагомий. Спочатку як популяризатор наукових здобутків в українській слов’янській і світовій археологічній науці. Далі, як один із засновникії археологічних колекцій музею НТШ у Львові. Відкриття та дослідженню Мізинської палеолітичної стоянки мало всесвітнє значення, а шедеврі мистецтва людини кам’яної доби з цієї пам’ятки не мають собі рівні до цьогс часу. Заснована Ф.Вовком палеоетнологічна школа дала напрямок в розвите) археології на ціле століття. Введений Ф.Вовком типологічний метод докорінне змінив методику досліджень.

• Простежено еволюцію поглядів ученого і громадського діяча на тлі наукових досягнень його сучасників в оцінці наступних поколінь та в контексті сьогоднішнього рівня цих наук.

• Дано загальну оцінку внеску Ф.Вовка в розвиток української і світової науки, зокрема етнології.

Основні положення роботи викладені в таких наукових публікаціях:

Монографія:

1. Франко О. Федір Вовк.— Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США. // Вид. Джерела до новітньої історії України за ред. М.Антоновича.— 1997.— 237с.

Рецензії: Кирчів P., Праця про українського етнографа світової слави // Народна творчість та етнографія.— 1999.— № 4 — С. 135-137; його ж . Федір Вовк у новому науковому висвітленні // Народознавчі зошити.— 1999.— № 2.— С.266; Крушельницька Л. Подвижник української науки і культури // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. Вип.УП.— Львів: Вид. ЛНБ НАН України, 1999.— С.380-383.

Колективні праці:

2. Франко О.Е., Артеменко И.И., Баран В.Д., Бибиков С.Н., Бидзиля В.Я., Генинг В.Ф., Горишний П.А., Корниенко Е.С., Круи С.И., Крыжицкий С.Д., Кучера М.П., Нечитайло А.Л., Станка В.Н., Телегин Д.Я., Толочко П.П., Черненко Е.В., Беляева С.А.. Клочко Л.С. 50 лет Институту археологи» АН УССР.— К.: Наукова думка, 1984.— С. 109-110 [про архів Ф.К.Вовка.].

, 3. Франко О.О., Шандра B.C., Бутич М.І., Глизь 1.1. О.Ф.Кістяківський. Щоденник (18741885). У двох томах.— Т.1 (1874-1879).— К.: Наукова думка, 1994.— 648с; Т2 (1880-1885).— Ю. Наук, думка, 1995.— 584с.

(Про діяльність Ф.К.Вовка Т. 1 — С. 4. 20, 43, 45, 51, 52, 264, 632; Т 2 — С. 18, 19, 23, 24, 25, 8S, 39,136.315,347,525.]

Рецензія: "Український історик".— Нью-Йорк, 1997.— № 4.— С. 350-351.

4. Франко 0.0., Глизь 1.1., Бутич М.І. Кирипо-Мефодіївське товариство. У 3-х т.— К.: Наук, лумка.—. 1990.— Т. 1.— 544с.: Т.2.— 696с; Т 3.— 440 [про суспільно-політичний рух в Україні 40-70 років XIX ст.].

Рецензія: Sliwowska Wikioria. Bractwo sw. Cyryla і Metodego і problemy ukrainskiego odrodzenia narodowego // Kwartalnik Historyczny.— XCVUI, І991.— № 4.— C. 84—90.

Статті:

5. Франко 0.0. Академік АН УРСР П.П.Єфименко (До 100-річчя з дня народження.) // Український історичний журнал.— К.: Наук, думка, 1984.— № 11.— С. 143-145).

6. Франко 0.0. Народознавчі праці Федора Вовка // Народна творчість та етнографія,— Наук, думка, 1989.— № 6.— С. 15-26.

7. Франко O.E., Кононеико Ж.А. Иследоваїшя на Полтавщине (по материалам личных ондов В.В.Хвойки и Ф.К.Вовка (Волкова)) // Охрана и исследование памятников археологии олтавщины: К 100 летаю Полтавского краеведческого музея.— Полтава, 1989.— С. 118-121.

8. Франко О.О., Борисенко В.К. Народознавчі студії О.Г.Алеші // Народна творчість та гнографія.— K.: Наук, думка, 1990.— № 4.— C. 20-23.

9. Франко O.E., Франко А.Д. Федор Кондратьевич Вовк (Волков). Биографический очерк Советская этнография.— Изд. Академии Наук СССР.— М., 1990.— № 1.— С. 86-95.

10. Франко О.О. До питання “Іван Франко — етнограф” (на основі неопублікованих атеріалів [? або3аб Öäätöü ÄiSeä]) // Іван Франко і світова культура. Матеріали міжнародного імпозіуму ЮНЕСКО 11-15 вересня 1986 р.— Кн. 2.— K.: Наук, думка, 1990.— С. 106—108.

11. Франко О., Сарбей В. Паризькі уроки // Вітчизна. Рад. Письменник.— K., 1987.— № 1,—С. 148-153.

12. Франко О.О. Огляд фонду Музею старожитностей при Київському університеті св. олодимира (науковий архів Іституту археології АН УРСР) // Археологія.— K.: Наук, думка, 591.— № 1,—С. 145-147.

13. Франко О.О. В.М.Щербаківський — дослідник Полтавщини (за архівними атеріалами) // Археологічний збірник № 2 Полтавського краєзнавчого музею.— Полтава: олтава, 1992.— С.55-58.

14. Франко О.О. Археологічні дослідження Федора Кіндратовича Вовка // Археологія.— Наук, думка, 1992,— № 2,— С.112-119.

15. Франко О. Спадщина Федора Вовка // Бібліотека — скарбниця духовності. Матеріали [іжнародної наукової конференції, присвяченої 50-річчю Львівської наукопої бібліотеки їм. Стефаника АН України. Львів, 5-8 вересня 1990.— K.: Наук, думка, 1993.— С.200-209.

16. Франко О. Неопублікований епістолярій Михайла Грушевського з Федором Воиком 895-1913). // Михайло Грушевський і Західна Україна. До 100-річчя від початку діяльності [.Грушевського у Львівському університеті.— Львів: Світ, 1995.— С.44-47.

17. Франко О. Етнографічні дослідження українського народу Федора Вовка // 111 [¡жнародний конгрес україністів. Харків. 26-29 серпня 1996.—■ Політологія, етнологія, щіологія.— Харків: Око, 1996.— C. 159—163.

18. Франко О. Діяльність Федора Вовка в Науковому товаристві ім. Т.Г.Шевченка (До >0-річчя від дня народження) // Народна творчість та етнографія.— K.: Наук, думка, 1997.— № -6 —С.15-26.

19. Франко О., Франко А. Невгамовний Федір Вовк // Слово і час.— K.: Вид. Інституту тератури ім. Т.Шевченка НАН України, 1997.— № 8.— С.24-30.

20. Франко О., Франко А. Літературно-публіцистична та громадська діяльність Федора овка // Українська культура в іменах і дослідженнях. Присвячується 180-річчю М.Костомарова і 150-річчю Федора Вовка.— Рівне: Україна-синтез, 1997,— С.28-42.

21. Франко О. Етнографічні дослідження Ф.Вовка в Галичині, Буковині та Закарпатті // ародознавчі зошити.— Львів: Вид. Інституту народознавства НАН У країни, 1997.— № 3.— .170-174.

22. Франко О., Франка А. Львів у житті Ф.Вовка // Наукові зошити історичного акультету.— Львів: Вид. Львів, ун-ту, 1997.— С.72-77.

23. Франко O.E., Франка А.Д. Международные научные связи Ф.Вовка (Волкова) // радиции отечественной палеоэтнологии. Международная конференция, посвященная 150-їтию со дня рождения Ф.Волкова (Вовка).— СПб.: Изд. С.-Петерб. ун-та, 1997.— С. 19-21.

24. Франко О. Іван Франко і Володимир Антонович // Іван Франко — письменник,

ислитель і громадяни^. Матеріали міжнародної наукової конференції (25-27 вересня 1996).— ьвів: Світ, 1998 —С.834-839. ‘

25. Франко О. Ф.Вовк і Чехія // Визвольний шлях.— Суспільно-політичний, науковий і терагурішй місячник.— Лондон, Київ: Українська інформслужба в Лондоні, 1998.— № 5.— .570-572.

26. Франко О., Франко А. Етнографічні дослідження Ф.Вовка в Галичині // Діячі науки і истецтва рідного краю у розвитку української національної культури.— Рівне: Волинські Зереги, 1998,— С.176—188.

27. Франко О., Франко А. Ф.Вовк — вчений і громадський діяч (До 150-річчя від дня народження) II Зерна — Альманах українців Європи.— Париж — Львів — Цвікау, 1998.— Ч. 4-

5,— С.247-252.

28. Франко О. Діяльність Ф.Вовка // 3 історії Наукового товариства імені Шевченка.— Львів: Вид. НТШ, 1998,— C.84-10Q.

29. Франка О. Літературно-публіцистична та громадська діяльність Ф.Вовка // Визвольний

шлях. Суспільно-політичний, науковий і літературний місячник.— Лондон-Київ: Українська інформслужба в Лондоні, 1998.— № 4.— С.431-443. .

30. Франко О. Наукова та суспільно-політична діяльність Вадима Щербаківського. // Український вільний університет (1921-1996).— Прага: Вид. Нац. біб-ки Чеської респ., 1998.— С 45-55.

31. Франко О. Фольклористична діяльність Ф.Вовка // Народна творчість та етнографія.— K.: Наук, думка.— 1999.— №4,-—С.12-20.

Фраііко 0.0. Наукова та суспільно-політична діяльність Федора Кіндратовича Вовка.— Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 — етнологія.— Інститут

українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України, Львів, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичної, методичної і практичної наукової спадщини, творчої біографії та наукової, видавничої і організаційної діяльності одного із основоположників української етнології доктора Сорбонни Федора Вовка (1847-1918). Визначено роль і місце вченого і його наукових концепцій у розвитку української і світової наукової думки. Наукова праця тісно пов’язана з його суспільно-політичною діяльністю як активного діяча Громад, що розглядається в контексті історії України кінця XIX- початку XX ст.

Ключові слова: Вовк Федір Кіндратович, етнологія, етнографія,

антропологія, палеоетнологія, археологія, Громади.

Франко O.E. Научная и общественно-политическая деятельность Федора Кондратьевича Вовка. Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.05 — этнология. Институт украиноведения им. И.Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины, Львов, 2000.

Диссертация посвящена исследованию теоретического, методического и практического научного наследия, творческой биографии, научной, издательской и организационной деятельности одного из основоположников украинской этнологии, доктора Сорбонны Федора Вовка (Волкова) (1847-1918). Определены роль и место ученого в развитии украинской и мировой научной мысли. Научная работа тесно связана с его общественно-политической деятельностью как активного участника общества Громада, что рассматривается в контексте истории Украины конца XIX- начала XX ст. Большие заслуги Ф.Вовка перед русской

my кой. В диссертации раскрывается научная и педагогическая деятельность Ученого в петербургский период его жизни (кон.1905-1918), как одного из )снователей этнографического отдела Русского музея им. Александра III, как федседателя Антропологического общества при Санкт-Петербургском университете, где он создал научную палеоэтнологическую школу; как [аведующего отделом “Комиссии по исследованию племенного состава России”, тена Русского географического общества, где в 1916 г. он был награжден 5ольшой золотой медалью им. П.Семенова-Тяиь-Шаньского, как основателя курнала “Материалы по этнографии России” (1910-1914).

Ф.Вовк был одним из ведущих ученых не только России, но и других шавянских стран. В Петергбурге он создал центр славянских этнологических 1ССледований. Ф.Вовк — автор 628 трудов, среди наиболее примечательных по тюграфии: “Свадебный ритуал и обряды на Украине”, “Старинные церкви Золыни”, “Этнографические особенности украинского народа”. Диссертант фгументирует авторские выводы о мировом значении научного наследия ученого.

Ключевые слова: Вовк Федор Кондратьевич, этнология, этнография, штропология, палеоэтнология, археология, Громады.

Franko 0.0. Scholarly and socio-political activity of Fedir Kindratovych Vovk.— Manuscript.

A thesis for the Scholarly Degree of Doctor of History in speciality 07.00.05 — ithnology.— Ivan Krypiakevich Institute of Ukrainian Studies of National Academy of Sciences of Ukraine, Etnology Institute of National Academy of Science of Ukraine, Lviv, ’000.

The dissertation highlights theoretical, practical, methodological heritage creative )iography, scientific, publishing and editing of Fedir Vovk (1847-1918), Doctor of Sorbonne, one of the founders of Ukrainian ethnology, his role and place in the levelopment of Ukrainian and world scholarly thought. His scholarly work was ;onnected with his socio-political activity. His activities are is being considered in the :ontext of the history of Ukraine at the end of the XlX-th- the beginning of the XX-th :entury.

Key words: Fedir Kindratovych Vovk, ethnology, ethnography, anthropology, jalaeoethnology, archeology, Community.

Підписано до друку 11/04.2000. Формат 84x108/32. Папір офсетний. Ум.-друк. арк. 2. Обл.-вид. арк. 2. Тираж 100 прим. Зам^ Віддруковано у друкарні Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу.

03115, Київ, вул. Депутатська, 15/17