автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Онтологический и гносеологический аспекты философии (историко-философский анализ)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Онтологический и гносеологический аспекты философии (историко-философский анализ)"

дніпропетровський державний університет

г!- п г п

> і о V. .5

„ с г:

І і »чУ^’О

На правах рукопису

ЧИЧКОВ Анатолій Григорович

ОНТОЛОГІЧНИЙ ТА ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ ФІЛОСОФІЇ

(Історико-філософський аналіз) Спеціальність 09.00.03 — історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дніпропетровськ — 1993

Дисертацією в рукопис. .

Робота виконана на кафедрі філософії Українського державного хіміко-технологічного університету.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Заіченко Г. А.

Офіційні опоненти:

І.Доктор філософських неух, професор Лрокоф'вв 4.1.

¿.Кандидат філософських неук, доцент Євтушенко Р.О.

Провідна організація - кафедра історії філософії Київського деркавного університету

/ Захист відбудеться 9 (&щ 1983 р.

о « /і " годині на аасіданні спеці елі зовшої вчоної ради Д.053.24.Об при Дніпропетровському державному університеті /320065, ІСП, ».Дніпропетровськ, пр.Гагаріна, 72, корп.І, ауд.604/.

• 3 дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського деркавного університету.

Автореферат розісланий "¡С " лисїсла1993 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради кандидат філософських наук,доцент

А.Б.Філатов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження

Філософія в теперішній час активізує свои роль у всіх сво-с функціях, шукає нові підходи до аналізу світойлгщних та аерологічних проблем. У центр філософських досліджень висува-гьсй аналіз найбільш загальних характеристик як самої людини,

І життєвих умов, так і того світу, в якому вона живе. Проблеми ілософії, таким чином, безпосередньо зв’язані з докорінними лтаннями людського буття та його пізнання. Актуальність дос-Ідаення визначається тим, що ми аналізуємо центральні, фунда-ентальні аспекти філософії - онтологію та гносеологію, їх пі ¿відношення. •'

. Аналіз проблеми співвідношення онтологічного та гносеоло-ічного аспектів філософії безпосередньо цікавий та актуальний им, що він здійснюється в культурно-історичному та світоглед-бму контексті'. А це в свою чергу дозволяз більш конкретно дое-ідитя роль світоглядних структур в науковому пізнанні, ііогли-ити розуміння та "висвітлити*4 нові сторони філософсько-сві.то-ладної природи самої філософії, світоглядного змісту теоретико-ізнавальної проблематики. ,

Виділення онтологічних або гносеологічних проблем в істо-іії філософії в якості центральних характеризує також співвід-юшення філософії та конкретних наук у даний історичний період, юказус соціальну важливість наукових знань та їх зв'язок як з іійсністю /в більшості випадків опосередовений, а іноді і без-юсередній/, так і з можливістю, виявленою в фундаментальних ?еоретичних узагальненнях, передбачоочих об'єктивні тенденції цйсності. ,

Зріст технократизму у 40-50 роках на Западі, логіко-матема-рйчні та логіко-лінгві стичні успіхи сприяли занедбанню онтологічних, метафізичних проблем, тобто, в, кінцевому рахунку і сві» гоглддних проблем. Доля цієї проблематики в наукових та філерських дослідженнях стала виразно змекщувагйсь. У бО-'Ю-х ропах XX століття реальний розвиток науки, культури та світової товариства в цілому, зростання процесу саморефйвксії #аг гравці нкё цінностей усередені позитивіські їй науково орієнтовених філософів загострило в западній філософії дискусії навкело *ра-

ДИЦІЙНОЇ філософської проблематики, підняло з новою гостротою питання зв’язку в науці онтологічних, теоретичних та емпіричнга компонентів. Відбувся поворот від негативного ставлення до "метафізичної" проблематики до реабілітації традиційних філософських проблем, відновлювання у правах метафізики, тобто онтології, гносеології, етики та інше. Це робить актуальним аналіз пошуків "заблуканої" філософії, вивчення та розуміння закономірностей та тенденцій постпозитивістськОї філософії науки,її світогладних та методологічний підвалин.

Даний підхід дав нам можливість не протиставляти "гносеоло-гізм" онтологізму, одну проблематику - іншій, а в широкоцу світоглядному контексті розглянути спі ввіднотення онтології , та гносеології в культурно-історичному процесі, відзначаючи при цьому певну специфіку як гносеологічної, так і онтологічної проблематики. . . . .

Стан розробленості теми '

В сучасній філософській літературі проведена велика та плід на робота по дослідженню гносеологічних проблем як філософського, так і спеціально-конкретного знання, значно менше зроблено в аналізі онтологічної проблематики. Якщо гносеологічні та лоті ко-методологічні проблеми розроблялися в і Сторико-фі лософсь-ких та історико-наукових дослідженнях, то проблеми онтології у філософії марксизму у свій час не отримували самостійної наукової цінності, це вважалось подоланим як стара метафізика, про відродження якої не могло бути і мови. Проте, розглед онтологічних проблем та їх співвідношень з гносеологічними підіймався в 60-70-х роках в рамках, аналізу принципу єдності /збігання, тотожності/ діалектики/логіки та теорії пізнання./М.А.Булатов,

Б.М.Кедров, П.В.Копнін, Г.Габріел’ян, Е.В.Ільенков, А.Х.Касигаа-иов, Б.О.Лекторський, В. ¿.Мальцев, З.М.Орудаев.М.М.Розенталь, С.П.Сітковський, С.Ф.Солопов, Г.В.Платонов, В.П.Рожин, В.Л.Ту-гаринов, В.І.Віинкарук та інші/, а також при обговорюванні проблем діалектики природи /Я.Ф.Аскін, М.Н.Грецький, П.С.Заботін, . Ф.Д.Крамер, В.В.Орлов, Г.В.Платонов, В.П.Рожин, М.Н.Руткевич,

М.І.Суворов та інші/. .

В останній час можна відзначити певний зріст публікацій по питанням взаємодії гносеології, онтології та світогляду у самому широкому плані /В.А.Акулов, І.В.Бичко, П.П.Гайденко, B.C.Гор-

- з -

ський, Г.А.Давидова, А.Л.Доброхотов, Д.І.Дубровський, М.В.Жел-нов, В.Л.Іванов, В.О.Лекторський, А.М.Лой, А.Т.Лук’янов, Н.С.Му-драгей, С.П.Нікітін, Т.І.Ойзерман, Н.В.Хорев, В.І.Шинкарук, В.С.Швирьов, Б.Г.Юдін, З.Г.Гдін, О.І.Яценко та інші/, де аналізуються онтологічний та гносеологічний аспекти А їх співвідношення, що дав можливість використовувати результати цих досліджень для пошуків та розуміння нових підходів вирішення нашої проблеми.

Хоча треба зазначити, що спецГальним дослідженням проблема співвідношення онтологічного та гносеологічного аспектів як в історії філософії, так і в сучасній філософії, ще не стала.

Розглянемо більш докладно існуючі погляди в вітчизняній філософській літературі до розуміння онтологічного та гносеологічного аспектів філософії, їх співвідношення. Одночасно зазначимо термінологічні труднощі. Якщо поняття "гносеологія", гносеологічний" вживається більш або менш однозначно, то поняття "антологія"; "онтологічний" мають різні значення та вживання.

Під онтологією розуміють: І - вчення про буття само по собі;

2 - вчення про світ як такий; 3 - вчення про загальні атрибути дійсності; 4 - не науку, а особливу галузь творчої діяльності; 5 - як культурну онтологію; 6 - як вчення про об’ективно-універсальне в його зв'язку з "модальним"; 7 - як пошук почат-ків, основ в самій реальності, в природі як такій; 8 - вчення про буття, яке дано в знанні; 9 - не вчення про буття саме по собі, а вчення, яке маг своїм предметом зміст наших знань про буття; 10 - така точка зору, яка взагалі заперечує онтологію /онтологічний аспект/ у філософії. За кожною такою позицією стоїть, своє розуміння відношення до гносеології, і тому не дивлячись на те, що в сучасній літературі ввїлавтьоя подоланим розподіл на "онтологів" та "гносеологів", можна есе ж такй умовно розподілити концепції філософів на переважно онтологічні /С.Ш.Авліані, В.Я.Акулов* Т.А.Буачидзе, В.А.Демічев, В.В.Орлов, В.В.Іл‘їн, О.С.Кармін,та інші/ та переважно гносеологічні /І.Абдільдін, М.Олексієв, 1.Андріїв, П.ЗабоТін, Е.Іл'єнков,

Б.Кедров, В.Лузгін, А.Мінасян, О.Потьомкін та інші/, та тих,хто, на наш погляд, ближче всього підійти до діалектичного бг гення . проблеми, спромоглись в певній мірі позбутися недоліків та крайностей двох вищеназваних позицій /В.С.Готт, Г.А.Давидова,Д.І.Дуб-ровський, В.П.Іванов, Л.Ф.Іл'їчов, В.О.Лекторський, П.В.Олек-

сіев, А.В.Панін, С.Л.Рубінттейн, В.Н.Саратовський, В.С.Тюхтін, В.С.Швирьов, В.І.Шинкарук, Ю.А.Шрейдер, Б.Г.Юдін, З.Г.Юдін,

0.1.Яценко та інші.

Вважаючи крайні позиції "онтологів" та "гносеологів" односторонніми в підході до аналізу нашої проблеми, ми беремо за основу розгледу проблеми співвідношення онтологічного та гносеологічного аспекїів філософії точку зору третьої групи -групи "синтетиків", які відзначають певну єдність цих аспектів, їх взаємний зв’язок та взаємну обумовленість. Ця єдність не щось постійне, не застигша в своїй рівності, цих двох аспектів, а завжди рухома і майже усі прихильники цієї позиції відзначають деяке переважання одного із аспектів. Наприклад, В.С.ТюХ-тін каже про переважання онтологічного /філософія науки/ або гносеологічного /логіка та методологія науки/ аспектів, В.О.Лекторський та В.С.Швирьов вважають,що філософія перед усим є світогляд і в той же час гносеологія має для них свою специфіку, В.С.Готт, Ф.М.Землянський відзначають, що у філософських категоріях переважає логіко-гносеологічний аспект, В.І.Шинкарук . каже про різні аспекти вивчення одного й. того ж, тобто універсальних законів в різних сферах дійсності.

Приведені відрізняючі .позиції різних авторів по проблемі дають підставу до дальшого вивчення цієї проблеми.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз онтологічного та гносеологічного аспектів філософії, їх співвідношення в культурно-історичному процесі.

Дня досягнення цієї мети дисертант вважає занеобхідне розв’язати такі основні завдання: . .

- виявити механізми та причини взазмопересування в центр або витискування не периферію онтологічного або гносеологічного аспектів в філософських концепціях та системах;

- охарактеризувати виникнення ситуацій актуальності чи то проблем онтології, чи то проблем гносеології /ситуація "критичної крапки"/, яка з. необхідністю веде до ламання традиційних співвідношень проміж онтологією та гносеологією; .

- на основі розуміння процесу пізнання як сторони предметно-

практичної діяльності подолати розрив онтологічного та гносеологічного аспектів філософії та відзначити, певну єдність цих аспектів; , . .

- провести рефлексивний аналіз ступеня "взаємопроникакня" онтологічного та гносеологічного аспектів філософії.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань грунтувалось на фундаментальних принципах та положеннях: принфш єдності відображення та предметно-практичної діяльності, принцип єдності відображення, предметно-практичної та комунікаційної діяльності , визнання соці альної обумовленності та і сторичного характеру пізнання, єдності світоглядної та методологічної функції філософії. ■ . . • .

Основним для нашого дослідження є розуміння теорії ПІЗНРН-ня як процесу активного застосування пізнавальних засобів та методів розуміння об'єктивного, змісту в процесі Практики суб’єкта з йога особистим, суб'єктивним внутрішнім світом, конкретно-історичним рівнем культури, досвіду*язика тб інше. Філософія не досліджує універсальні форми буття відокремлено від загальніше форм мислення. Вона досліджує загальні форми буття, відокремлені в загальних формах мислення на. певній ступені пізнання, і навпаки - форми мислення в відношенні відображеного з них об’єктивного змісту.

Новітніми орієнтирами слугували історико-філософські та філософсько-світогліщні дослідження останніх років. Цз роботи

B.i.Acwycä, B.C.Горського, М.М.Бахтіна, А.С.Богомолова, І.В.Бич-ко, М. А.Булатова, П.П.Гайденко, А.Я.Гуревича, A.JI.Доброхотова,

В.Я.Хванова, В.0.Лекторського, А.М.Лоя, А.Т.Лук’янова, Т.І.Ой— зермана, M.Q.Розова, С.Л.Рубінштейна, В.С.Стьопіна, О.М.Чанише-ва, В.І.Шйнкарука, В.С.Швирьова, Б.Г.Юдіна, О.І.Яценко та інших.

Наукова новизна. В дисертації проаналізована проблема онтологічного та гносеологічного аспектів філософії, їх співвідношення в культурно-історичному процесі, виявлені '’переміщення" онтологічної та гносеологічної проблематики в історико-філо-софських концепціях. Дисертант висуває та обгрунтовує наступні положення:

- механізми та причини взаємопересування в центр або витискування на пербфирі» онтологічного або гносеологічного аспектів в філософських концепціях та системах зв'язані з взаємодією: а/ всередині.філософських факторів /логіка саморозвитку філософії/; б/ філософії та інших галузей знань як наукового, так і

- б

буденного. Логіка саморозвитку філософії не тільки гносеологічно відкриває широкі можливості різних підходів до взаємної компоновки гносеологічного та онтологічного аспектів, що також в силу непропорції в накопиченні матеріалу, який відноситься до онтології або гносеології та визрівання на цій основі ситуації "критичних крапок" /виникнення ситуації актуальності чи то . проблем онтології, чи то проблем гносеології/ з неминучості) веде до необхідності по-новому глянути на природу онтології або гносеології, веде до ламання традиційних співвідношень проміж ними;

- установці Спінози, - "порядок та зв'язок ідей ті, що й порядок та зв’язок річей", - яка як би закінчує цілу історичну епоху концепцій філософії раці онанізму* протистоїть установка сенсуалізму та емпіризму нового часу /в особливості починаючи

з філософії Юма, а потім в різкій формі сформульованої Кантом/ на історичну необхідність аналізу перед усим гносеологічної проблематики. Установка Юма та Канта з неминучосте привела до переміщення в центр філософії гносеологічного аспекту по відно-. шенню до якого онтологічний аспект виступаз переважно як залежний від гносеологічного;

- глибока криза /ситуація."критичної крапки"/ логічного по-

зитивізму по відношенню до осмислення основних принципів теоре-тико-пізнавального процесу, який знаходився в центрі філософських проблем, а іноді й заміщав собою разом з лінгвистикою філософську проблематику, привела критичного раціоналіста К.Поппера, постпозитивіста П.Фейєрабенда, Т.Куна та в деякій мірі і.Лакатоса до "метафізичного повороту", до включення проблем онтології, світогляду, історії науки та культури до рішення проблем філософії; . . . ’

- виявлязться вражаюча аналогія між відміченим вище маятникоподібним чередуванням "у центрі" філософії онтології або гносеології та філософсько-методологічним аналізом постмодерніста Ж.Дерріда, метод деконструкції якого націлений на реалізацію . двох шляхів подолання сучасної "критичної крапки" в ході розвитку філософії. Один із них - "домінуючий", зв’язаний не з пере- . міщанням аспектів філософії, а просто з елімінацією і того і

■ дір/гого аспектів. На другому шляху Дерріда ставить питання, по емсловлюванню Аятономової, про перехід від старого типу раціональності в філософії до нового, тобто не елімінація аспектів

філософії, а зміщення і в онтології, і в гносеології центру ваги в сторону розрізнень /одиничнень/, о на перефирію - загального, істини, сутності та ін. при аналізі світу та пізнання;

- виявлена тенденція "переміщення" та співвідношення онтологічного та гносеологічного аспектів в історико-філософських концепціях вказують на: І - взазмообумовлєність цих аспектів та пйну єдність, тобто їх особливий взаємозв’язок та "взаємо-проникання" один в одного; Z - неможливість "виштовхнути" онтологію або гносеологію з філософської проблематики;

- філософська рефлексія, аналізуючи "взаємопроникання" онтологічного та гносеологічного аспектів філософії, виявляється:

а - певною формою виявлення структур знання про саму об’єктивну реальність; б - одночасно це приводять до розрізнення змісту знання та відображаємо! реальності. .

Науково-практичне значення Дисертації. Отримані внаслідок дослідження результати дисертації мають як теоретичне, так і практичне значення. Зміст і висновки зроблені в дисертації безпосередньо зв’язані з аналізом фундаментальних аспектів філософії і дають можливість, прослі дми роль світоглядних структур в науковому пізнанні, поглибити розуміння філософсько-світоглядної природи філософії, світоглядного змісту теоретико-пізнаваль-ної проблематики. Виявлена обумовлені сть вз світові дно син онтології та гносеології з різних філософських концепціях вказує на ■ неможливість позбавитися онтологічної чи гносеологічної проблематики и філософії, оито-гносеологічні проблеми філософії завжди виникають і кожен раз вони стоять перед дослідником по-новому* . . .

. Результати дисертації можуть бути використані в учборому процесі в відповідних темах по історії філософії, філософському світогляду, основним проблемам теорії пізнання.

/.проб оці я висновків дослідження здійснювалась у виступах на наукових конференціях: ІУ Всесоюзні філософські читання молодих вчених "ХХУ1 з’їзд КПРС та актуальні проблеми карксистсько-ло-пінської філософії" /Звенигород, 4-8 травня 1984 р./, міжвузівська наукова конференція "Актуальні проблеми розвитку науки в світі червневого. Пленуму Щ КПРС. Методологічні осноеи сучасного ‘ наукового знання" : /Дніпропетровськ, 16-17 березня 1984 р./,міжрегіональна наукова конференція "Світогляд а розвитку: суттє-

вість, функції, рівні". /Дніпропетровськ, жовтень, 1990 р./.

Структура дисертації зумовлена основною метою і завданням дослідження. Праця складаться з вступу, двох розділів, вис- ' новків та бібліографії. . .

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ .

У вступі розкривається актуальність теми, стан її розробленості, формулюється мета та завдання дослідження, обгрунтовуються пункти новизни* визначаються методологічні та теоретичні основи роботи, наукова та практична значимість отриманих результатів. .

В першому розділі - "Онтологічний та гносеологічний аспек-г ти в історії філософії" аналізується співвідношення цих двох аспектів в культурно-історичному процесі. Аналізуються ці Два аспекти в широкому контексті соціально-культурних передумов* тому що онтогносеологічні проблеми сплітаються, обумовлюючи одна одну і все більш "занурюючись" в соціально-культурні підвалини, опосередовадо відображають їх та в свою чергу впливають на самі ці підвалини через практику. Проведений аналіз виникнення ситуації "критичної крапки", тобто ситуації актуальності чи то проблем онтологі ї, чи то проблем гносеологі ї внаслідок непропорційного накопичення матеріалу, який відноситься до онтології або до гносеології. . . ..

Наш аналіз онтологічного тгі гносеологічного аспектів філософії в античності зосереджений на філософських концепціях Платоне та Аристотеля, тому що роботи цих двох філософів виявились основою для створювання 'майбутніх метафізичних концепцій буття, а вчення Платона про природкенні ідеї передбачало гносеологічну проблематику майбутньої метафізики.

Щоб зрозуміти конкретно-історичну специфіку співвідношення цих аспектів у Платона та Аристотеля,розглянуто передумови дуг ховного світу та мислення древніх греків цього періоду і зроблено висновок, що філософія, онтологічний та гносеологічний аспекти у цих двох філософів виявились наслідком специфічних соці окультурних передумов того суспільства. Це такі , основні передумови: взаємозв’язок культур Восточного Середньоземномор’я, специфіка полісу та політичного життя в.полі сі, реформи Солона та

конституція Клісфена, роль слова в культурі та формуванні старовинного мислення греків, формування абстрактного мислення, ' відокремлення чуттєвого від умозримого знання, формування доказового знання "із підвалин", розрив практичної та теоретичної діяльності, істинного "знання” та "повсякденного погляду" та інше - і як результат формування онтологічно-космологічної форми осмислення дійсності. . '

Це привело до того що філософ античності будував картину світу і цим самим однозначно завершав задачу пізнання світу. Філософія.Платона в основному знаходиться в руслі цієї традиції. Труднощі розуміння формування та функціонування загальних теоретичних понять та їх взаємовідносин з чуттєвим світом,створили особливий світ платонівських ідей, і це постало однією із причин /гносеологічного характеру/ специфіки онтологічного та гносеологічного аспектів філософії Платона. Онтологічний аспект античного знання займав провідну роль по відношенню до гносеологічного аспекту. •

Умозримий характер знання, відсутність по соці альним умовам планомірного практичного експерименту не призводило до формування активного пізнавального суб’єкту« хоча треба сказати, що Аристотель починає виділяти для.наук теоретичних пізнаючого суб’єкта.

У другому пегаграфі автор простежує тенденцію співвідношення онтології та гносеології'в середні віки. Відродженні та новому часу. В середні віки реальний світ це на здобув онтологічної дійсності і не став об’єктом пізнання. Будувалось християнське вчення про буття на основі неоплатоністської традиції. Онтологія зливалася з теологією, гносеологія також обумовлювалась словом божим. •

ХІУ-ХУІ століття формують передумови нового часу: Петрарка -досліджував буття людини, П.Шрандола - підіймав людину по рівня Бога, Дж.Бруно - аналізував мислення людини, М.Лютер показує осмислення людиною свого гріха, М.Кузанський, М.Копернік, Ф.Бе-кон - формували експериментальну науку, нову онтологічну картину Всесвіту. Буття людини набувало онтологічної цінності.

Починається переворот, який проявився в Відродженні, з його гуманістичною ідеологією та культурою, в Реформації та в бурному розвитку природних наук. Формуються передумови активного пізнаючого суб’єкта.

Для нас важливо зафіксувати той. факт, що соціально-історичні та культурні умови приводять до збільшення соціальної та пізнавальної цінності гносеологічних проблем /метода, істинного знання, помилок та інше/ і через філософію Декарта, Юма та Локка формується активний діючий суб’єкт, рефлексивний суб’єкт, який в філософії Канта здобув суттєвого аналізу. В філософії нового часу відбувається поворот до гносеологічної проблемами-ки, та онтологія не зникає, а остається у раціоналістів невід’єм-ливою частиною їх систеу, поступаючись функцією обгрунтування цих систем - гносеології. Гносеологічна проблематика поглинав собою онтологічну. . .

І.Кант показує, що самостійна наука про буття - неможлива. Онтологія може тільки існувати, поглибленою в гносеологію, в пізнавальні можливості суб’єкта, і тому йлософія нз може робити висновків про зовніиній світ, існуючий сам по собі. .

Автор дисертації підкреслює, ідо цей кантівський гносеоло-гізм спряуований проти наївного.онтологізму, традиційної метафізики. В данному випадку Кант підіймає суттєву проблему пізнання світу в загальних теоретичних формах. Філософія як теорія не може безпосередньо взаємодіяти з дійсністю. Онтологія припускає певний розглед дійсності і сама ця дійсність завжди включена в процзс людської діяльності, тобто онтологія завжди гносеологічна. Але при цьому треба завжди розподіляти онтологічний та гносеологічний аспекти. Предмети природи для пізнаочого суб’єкта с з’єднання дійсності, існуючої поза людиною і до неї та історичних форм його діяльності. •

В наступних вченнях німецької класичної філософії /Фіхте, Шелінг, Гегель/ посилюється інтеграція філософського знання на основі ідеолістичного розуміння єдності світу та його діалектичного розвитку, формується єдність онтології, гносеології та логіки, яка зводиться до ототожнювання або зведення онтології до гносеології ©бо логіки.. .

Таким чином, ХУП-ХУПІ століття ставлять проблему суб’єкта, особливо суб’єкта пізнання і розвивають його діяльність до самопізнання і в німецькій класичній філософії це одержує розвиток^-та поглиблення до принципу рефлексії і самопі знання.

Взаємовідносини онтології та1 гносеології Йдуть від"гносеоло-гізованої онтології" Кента до "єдності" онтології та гносеології Гегеля. .

В третьому параграфі аналізується еволюція взаємовідносин метафізичної та гносеологічної проблематики в одному з найпопу-лярніших течій западної філософії - постпозитивізму.* Як раз ця концепція і взята, щоб було краде бачити взаємовідносини цих двох аспектів, тому цо вони діаметрально змінювались в цій кон-цепці ї .

При першому позитивізмі, наука - сама собі філософія і Кант, як і Мілль зводять філософів до метанауки, забираючи у неї її традиційні проблеми суб’єкт-об’єктних відносин. Яісдо перший позитивізм тільки зауінюе філософію результатам конкретних наук, то махізм кахе вжа про усунення традиційних філософських проблем та на перший план висуває відчуття психічного перебивання.

Неопозитивізм прийшов на зміну махізму, та все одно в своїх основних ідеях тримався традицій позитивізму і як результат -повністю вилучав традиційні проблемі філософії і протиставляв саму філософію природній" науці. Відкидаючи всю традиційну філософію як "метафізику", яка не задовільняла критеріям науковості, неопозитивізм висуває програму такої філософії, яка б використовувала наукові методи пізнання, де особлива роль діставалась логічним та логіко-лінгвістичним засобам.

На зтапі логічного атомізму /ранні Рассел та Вітгенштейн/ власне логічні питання набули статус філософських, аілософії не треба було добувати знання, треба було тільки аналізувати готове наукове знання з застосуванням того нового, що було розроблено в роботах Г.іреге, Б.Рассела, А.Уайтхеда. Єдиним предметом для логічних позитивістів е язик науки та наукові поняття, а аналіз значень наукових понять та висказувань оголошується філософським. Таким-чином, філософія для них це не система знань про світ і людину, а певна система аналітичної діяльності по проясненню язика науки. При такій позиції виганяється не тільки філософія та її проблематика, а в перщу чергу - світоглядна /а також і онтологічна/ проблематика, відбувається відмова від розгляду взаємовідносин філософії та науки, філософії в культурно-історичному контексті.

І тільки в 50-60 роки під дією різних культурно-історичних та соціальних умов формується так званий "метафізичний" поворот. Ще в 30-і роки і пізніше було показано обмеження та тупики раціонального застосування логічного аналізу. Цьс!,>у сприяли і роботи по логіці та математиці К.Гьоделя, А.Тарського,У.Куайна,

теза Дюгема-Куайна, а також філософські праці по концепції росту знання .Ж.Поппер/ та по історичному підходу до методології науки /Т.Кун/.

Аьтор дисертації показує, що в методологічних дослідженнях К.Поппера намітився виразно поворот до дослідкення історії розг витку наукового знання /і таким чином до "метафізичних" передумов, впливаючих на зміну та розвиток знання/ і був успішно продовжений Куном та Лакатасом. Вони стимулювали так звану лі-.нію "реабілітації метафізики". Вони рахують, що провести чітко розрізнення між наукою та метафізикою неможливо, і тому їх методологічні концепції, включають метафізику в науку. У Лакатоса метафізика розташовується в центрі "науковогдослідаувадьної програми", в "жорсткому едрі", а у Куна метафізика, якась метафізична система передуває науковій роботі в вигладі неявної метафізики, схованої в прикладах та зразкам рішень проблем та ■ способах отримання наукових результатів.

Після захоплення вузькопрофесійними та технічними питаннями філософи, як би зрозуміли все ж таки своє соціальне призначення, знову звертаються до людини та людських проблем. Поворот інтересу до метафізично-світогледних проблем також обумовлювався соціальними та ідеологічними колізіями €0-х років На Запеді, активністю молоді, антивоєнними виступами, ростом оптимістичної технократичної ідеології. Постпозитивісти відповідають на запит часу і виходять в сферу широких с віто гладких проблем онтологічного, антропологічного та культурологічного порадку, залучаючи в свої дослідження історикотнауковий та історико-філо-софський матеріал. За логічною технікою хоча й визнаться певна цінність при володінні, нею, але вже.як допоміжний спосіб, а не як єдиний ключ до рішення всіх проблем філософії.

Нині спеціалісти по філософії науки вважають за необхідне вивчати змпіричну історію науки. Це відноситься до Поппера і його учнів, доміейерабенда, Куна та інших. Ідея конструктивної ролі метафізики по відношенню до науки розроблюється в працях Дк.Лгасі, М.Вартофського, Р.Коєна, Я.Хінтікки та ій, Метафізика, вивчаюча довічні філософські проблеми, визнаться в якості од- . нією із головних філософських дисциплін. Це можна вважати як закономірне завершення процесу "реабілітації метафізики".

- ІЗ -

В дисертації виявлено суттєву аналогів міг відаті чанним вщо маятникообразним чередованиям "у центрі" філософії онтології або гносеології та філософсько-методологічним аналізом постмодерні ста Кака Дерріда, метод деконструкції якого наділе ний на реалізацію двох шляхів подолання сучасної "критичної крапки" в ході розвитку філософії. Один із них "домінуючий", показує безгрунтовність як гносеологічної, так і онтологічної категоріальних сіток, які лежать в основі традиційної "метафізики". Він елімінує онтологічний та гносеологічний аспекти філософії на цьому шляху. На другому шляху - він в центр онтології та гносеології хоче розташувати розрізнення/одиничнення/, а на периферію - загальне, істину, сутність при аналізі світу та пізнання.. . .

В другому розділі "Єдність об’єктивно-змістовного та теоре-тико-пізнавального аспектів філософії" проведений аналіз специфіки філософії і проблеми взаємовідносин онтологічного та гносеологічного аспектів філософії, а також для подолання позицій наївного оттожнювання змісте знання З' об’єктом,подолання "нероз-різненої єдності" онтологічного та гносеологічного аспекті в,дисертант звертається до філософської рефлексії, в результаті якої отримав розуміння розрізнення змісту знань та зідображаємої реальності. '

Наш аналіз виявив, що визначення філософії тільки як науки чи.світогледу або форми суспільного мислення не відображає її специфічної раціонально-світоглддної природи, її теоретичного рішення світоглдцних проблем. Вона є світоглядна наука про найбільш загальні закони та принципи теоретичного та практично-духовного відношення людини до світу і до самої себе. При. такому розумінні філософії, позиції прихильників переважно "онтологічної" або переважно "гносеологічної точки зору на філософів, не находять підтримки у дисертації, тому, що попередній історико-філософськйй аналіз онтологічного та гносеологічного аспектів філософії показав їх "взаємозв’язок та "взаємопроникнення" друг в друга, тобто їх єдність і неможливість виштовхнути онтології) чи гносеологію із філософської проблематики.

. А таїда^'^лософська рефлексія використана автором дисертації для ¡Аналізу ступеня "взаємопронйкання" онтологічного та гносеологічного аспектів філософії, показала певне розрізнення зміста

знань те відображаємо! реальності тому, що вона /рефлексія/ виявляється реально не тільки знанням про знання, або лізнан--ня, яке здійснюється відокремлено від об'єктивного світу або протилежне йому, а вона є своєрідною формою виявлення структур знання самого об'єктивного світу і показує сама певну єдність онтологічного та гносеологічного аспектів філософії.

В кінці другого розділу автор підкреслює, що єдність онтологічного та гносеологічного аспектів філософії виявляється в принципі єдності світогледної та методологічної функції філософії, специфіки її філософсько-світогладного характеру, постійній спрямованості до цілосного бачення світу /"Всесвіту" -

С.Л.Рубінппейн/ а центром активної людини в процесі довічного отримання істини не тільки в наукових дослідженнях, але також

і в значних для неї пізнавальних формах повсякденного досвіду, в яких вона отримує зміст буття, часу, Бога та iras.

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, підкреслюється практичне значення розробленої проблеми.

' Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора: . .

І.Чичков А.Г. К вопросу построения системи категорий диалектики // ІУ Всесоюзные философские чтения молодых ученых:

К.Маркс и современность: философия, социология, идеология: Тези доповіді, - М.: Вып.2, - 1984. - С. 14-16.

2.Чичков А. Г. Развитие мировой культуры и монистический принцип исследования // ІУ Всесоюзные чтения молодых ученых: философия, политика, культура: Тези доповіді. - М.: Вып.5.

1964. - С.64-66. .

З.Чичков А.Г. О природе принципа субстанциональности в научном исследовании /методол-й аспект/./Методология научного познания и развитие современной науки. Сб;-к науч.тр. : стаття. -Днепр-вск, 1984. - С.119—123. .

4.Чичков А.Г. Метафизический "поборот" в современной немарксистской философии 7/Мировоззрение b развитии: сущность, функции, уровни. Межвуэ-я научн.конф.: Тези доповіді. - Днепр-вск, 1990. - С.38-40.

б.Чичков А.Г. Мировоззренческий аспект философского знания// Там же. Тези доповіді. - С.196-196 /В співавторстві/. ’ б.Чичков Л.Г. Проблема онтологии в "Критике чистого разума" И.Канта и современность // Проблемы философии. Республ.межве-дом.научн.сб-к.: стаття. - К. :Вица школа. Вып.77. - 1968. -

С.ІІ9-І26. .