автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.08
диссертация на тему: Пещерные монастыри и пещерное монашество в истории и культуре средневекового Киева

Полный текст автореферата диссертации по теме "Пещерные монастыри и пещерное монашество в истории и культуре средневекового Киева"

On

/;

ПЕЧЕРНІ МОНЛСГИРГ Я ПЕЧЕРНЕ ЧКРНЕЦГГО

rcropiї п культурі сзрвдеьовічного києеа

П.<‘•'!.Чп - 'р;;і кучътурт

А’О’ОР^ГТЛТ пиіу»ртпчі т !Т!' чцобуттл ИАУКПГУГО ступечя кандидата f сторичних каук

Дисертацізо в рукопис. ■

Робота виконана ь Київському державному інституті культури.

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент ОЛЬГОЕСЬКИЯ Сергій Яковлевич

Офіційні опоненти І. Доктор історичних наук

БРАПЧЕРСЬКИЙ Михайло Ояіалович

2. Кандидат історичних наук

РИЧКА Еододимир Михайлович '

Провідна організація Київський університет ім. Тараса Шевченка

Захист відбудеться о 15 родині •22.06. 1995 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.34.02 при Київському державному інституті культури /м. Київ, рул. Щорса, 36/.

З дисертаціє« можна ознайомитися в бібліотеці Київського держачого інституту культури /м. Київ, вул. Щорса, 36/.

Автореферат розісланий . "¿С/. 1/3 . 1995 р.

20.05.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради . /уу 1^^ ЗАГАДАРЧУК Г.М.

- ¿«ЖйьиістьСеред числених пам"яток археології, історії тг< культури !£нїщн>п над-звичаино цікаву, але маловідому групу становлять печерні монастирі Х1-ХУШ ст. Складені з різноманітних, ориі-іна-льних за архітектуро» підземних споруд житлового, культового та гос-гтзарської о призначення, викопані у лезових товщах київських пагорбів праьосчцргамч че.чцдаи слов'янського походження, комплекси почяркяг монастирів й досі залигаються вкяучешмі а наукового оСіі'у» ііокину-т”*.н Г. ч>інсд5мн’л'!») ттід.'игаоть катастрофічній руйнації. У той же час, чн»г'ігіПііі пам'ятки в іни.іх регіонах світу, зокрема, у Крдагу, на Кавказі, на Близькому Сході та півдні Європи, на протязі останніх десятиліть інтенсивно Я плідно вивчаються науковцями різн.« країн, фахівцями з архітектурної спелео-археології /слелеї стики/. Досвід осропей-ськнх спелеїстів переконуз, ідо печерні монастирі е унікальними пен"я-тками середньовічної історії, незамінними даервлеми дня реконструкції місцевих культурно-історичних процесів, побуту стародавнього населення тощо. Так само й вивчення київських печер«« монастирів, матеріальної й духовної культури їх меаканців а актуальної) проблемою вітчизняної архоололії та історії культури. Залучення ці« старокиткостей до тукового обігу, визначення їх культурно-історичної вагомості, джерелознавчих нокливостеї, ьнпрацоваьня охороннлх JЩ<з;^íв о кагальними ли-тагсіями у справі комплексного вивчення й збереження історичного середовища української держаки.

Пр£АНеточ ¿оміджеккя о печерні монастирі як пам"ягкк архітектури, історії та культури середньовічного Києва, а також - печерне чернецтво в основних аспектах його матеріальної та духовної культури, історичної долі та культурної спадщини.

лр о но л о гі чн і_р амк и_до с л і з* е ¡мя_, визначені у межах середньою іч-чя ДІ-ХЯІ ст./, для дано'! категорії памнлток зумовлшться поширенням печерних монастирів на території ¡{¡¡ява та в Пого околицях саме у цеіі час, хоча деякі з них виникали Я функціонували Я дещо пізніше, у ХУШ-ХИ ст., що також враховується у дисертаційній роботі.

Географічні дат» йбслідженкя - Київ та його округа - зумовлюються надзвичайною концвнтозцівв згаданих" па»"яток на цій території я, також - зоно» відносної археологічної вивченості печерних споруд.

Дкереяьіи база_дос^ііі'!^щ£гіл складається, в перзу чергу, з ішсяі-дкіо археологічних розвідок й розкопок печерних пам'яток, ~?овед*них здебільшого, в остшші роки. На сьогодні у мєжрх міста та в київськ'к околицях зафіксовуй 15 поч'вргтлх аксамбліз та окрєиюс комллекоіп гуп-

тового призначення. З тх яиво 7 свого часу була більш-меш груїггоз-но розкопані, ira! відомі оа даничч розвідок та випадковими знахідкам!«. Більшість ццх пам"иток яз згодується у.тасьмових джерелах, окремі свідоцтва стосуються лише 3-4 монастирів. Досить докладю у літописах та агіографічних творах відображена історію лише одного, найдавнішого у Східній Європі, Кизво-Яечзрського печерного монастиря. • Крім того, у дослідженні досить широко використовуються архітектурно-археологічні аналогії зі скельних монастирів Південної Європи, зага-яьнохристиянські апологетичні та літургічні твори, дані церковної археології тощо. ’

Методологічна бюа_дсслі,$кшияі Методологічно» основою дослідження с принципи історизму, при цьому використовується системний підхід до вивчення проблеми, залучаються спеціальні археологічні методи-структурно-функціональний та порівняльно-типологічний аналіз. Комплексна методика дозволяє здійснити перехід від конкретних пам"яток до культурно-історичного явища, яке вони репрезентують.

Мота_дослід/ке!ШяА крім запровадження до наукового обігу якісно нової категорії пам’’яток археології, історії va культури, полягає у систематизації Я узагальненні наявних історико-археологічшх матеріалів, визначенні репрезентованого печерними монастирями культурно-історичного явища, його витоків, шляхів розвитку, культурної спадщини, місця *1 ролі у середньовічному суспільстві. Усвідомлюючи, що на даному етапі дослідження неможливо вичерпно висвітлити усі дані питання, автор мав на меті, головним чином, окреслити саму проблему й позначити шляхи та перспективи її подальшого вирізегем.

Остовні .&мд&щя_р,оботи формулюються відповідно до кети дослідженій й становлять:

-визначення печерка монастирів середньовічшго Кизва, їх головних історико-археояогічних характеристик, архітектуршх особливостей, хрскзяогічиих параметрів тощо;

-систематизація загалу історико-археологічних даних з середньовічного київського пачерництва, реконструкція його матеріальної та духовної культура}

-визначення пвчерюго чернецтва як культурна-хсторичного ямкца, з'ясування його витоків, сутюсті та шляхів розвитку, місця у середньовічному суспільстві, ролі у культ5рш-історичному розвитку східго-слов"янсьхих народів.

На^ков^ юшзка добохн_ полягає у тому, що вона є одшм з перших

.. з -

наукових доолім-'-чь п-;чершх м'ліистлріь як цілісної категорії п взяток археології, історії та культурч середньоьічного Ійювь. У дисертації :ійдіпно, здебільшого, неопубаік’овані матеріали розвідок Я розкопок, в то>гу числі, Л авторських. іяерше у вітчизняній істо?іогри$ії прччрне теріїв'їїРо середньовічного Києва розглядаться як окреме іі ці-лгоне куди туї: по-і сторичне явище в усіх йог'о матеріальних та духовних аепоктах.

Практична значимість_робо«< пояяггл у тому, ідо:

-аятором ■»ктр'зрэдлулться дп наукового обігу якісно нові матеріали а історії та культури середньовічного ІСизва;

-дисертаційні матеріали та авторські висновки можуть бути використані у роботі фахівцями різних галузей історичної науки, а також викладачами археології та історії культури України;

-у дослідженні окреслюоться перспективи й шляхи подальшого вивчення дисертаційної проблематики;

-привертаються увага до питань охорони та збереження київських печерних комплексів як видатних пам"яток вітчизняної історії та кулі тури.

Аппобадія Роботи^ Основні положення данної дисертації виносилися автором на обговорення до історико-архаологічного семінару "Чернігів та Лого округа ІХ-Х-ІІ ст." /199Э р./, перщої ігауково-прАктнчної Київської обласної кон;еренції, присвяченої МО-річчю з дня иасодле-иня В.В.Хвойки /1991 р./. Всеукраїнської Харківської конторниції, присвяченої 90-річчп ХП Археологічного з"їзду /1992 р./, шостої Всеукраїнської наукової конференції з історичного нраззнавегва у Луцьку /1993 р./( наукової конференції викладачів тааспір&ктія культурологічного факультету Київського державного інституту культури /1994 р./, міжнародної наукової конференції "Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України” у Льеоні /1995 р./, науко во -практичних конференціє у !^узеї історії міста Кичва /1992, 1993 рр./. Окремі аспекти дослідження знайшли висвітлення у тезах названих конференцій, а такоя у кількох наукових статях, опублікованих актором в академічних віщаннях України та РооіГ. Крім того, структуру та матеріали даного доелідаеіоія було покладено в осноау підготовленої за участю автора тематичної виставки "Печерні монастирі Києва”, що экс почуватиметься у Чузеї історії міста Киева у поточному році.

На_захт»Є2 яитасяться_ такі ‘положення дисертації:

І. Печерні монастирі Києва складаять окрему категорії, аам"яток

середньовічної архітектури, історії та культури. Являючись специфічним археологічним джерелом, вони потребують комплексного підходу до їх вивчення та збереяення. ■

2. Печерні монастирі Києва, у своєму загалі, репрезентують ці-

лісне культурно-історичне явище середньовічного печерного чернецтва, яке відзначається уст але ка о й самобутньою матеріальною та духовное культуроя. ’ .

3. Формування давньокиївського печерного чернецтва відбувалося під впливом загальноправоелавних традицій та візантійської апологетики, але в умовах місцевого культурно-історичного процесу, що позначилося на особливостях, шляхах розвитку та історичній долі українського печерництва.

4. Дав кь оки ївсь ке печерництво користувалося значним авторитетом у різкіх верствах давньоруського та пізньо середньовічного східнослов-

янського населення. Зал дяки "старецькому місіонерству" практичний досвід київських печерників на протязі середньовічного часу поширився на території всієї Східної Європи, а їх аскетична ідеологія вплинула на формування духовної культури українського, російського та білоруського народів.

ОгЕуктдаа доботи^ Дисертація склвдасться з вступу, трьох розділів та заключної частини. Крім того, вона супроводжуються списком літератури, на яку посилається автор, двома додатками з питань археологічного джерелознавства та типології печерних споруд, іластративюш матеріалом /схемою розташування пам”яток, планами печерних комплексів та типологічноо схемою монастирських печерних споруд/.

2. 0СН0ШИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ.

. У вступі_ обгруніоваю актуальність теми дослідження, зизначею предмет, хрошлогічні та географічні рамки роботи, охарактеризована джерельну та методичну базу дослідивши, викладеш його мету та основні завдання, позначено наукову новизну та термінологічні особливості роботи. '

Пеотий_роз£ід дисертації присвячено історіографії пеіерннх доо-ліджень у Кизві. Починавчи від середньовічних часів й закінчуючи сьогоденням, визначаються п"ять етапіз становлення й розвитку вітчизняної спелеїстики як спецііфічюї галузі археологічгої науки, спрямованої на вивчення українських печерівсх с^орохитностей.

Перший етсд - ХІ-ХУП ст. - визначається ткспичеіпим певних до- ' них, пов"язанях з гипадковиыи знахідками київських підземель та пер-

¡ними безсистемними описами місцеві« печер, ідо їх залишили макчрівники й паломники ХУ-ХУП с>г. /“Чатериалм к исторической топографи Києва?

К., 1874, отд. П/. Ці свідоцтва, Еідобранаючи великий інтерес до київських підземель а боку широких верств населення, не мали нічого спільного з науковими запитами, але прислужилися підгрунтям розвитку ВІТ'ШЗІИНОЇ спелеїстики. ,

Другий етап - кінець ХУП-середина XIX ст. - характеризуються першими проявами наукового інтересу до киїяемто; пзчер й розпочинаються виходом у сйтт праці Їоаня Рербінія "Підземний Київ" /1675 р./, де бу-so :ііВгі.аено крипти.1 огляд паломницької літератури,систематизовано Я оброблено наявні матеріали з питань виникнення та історії київських печерних монастирів і підземних сховжц. Пізніше деякі ідеї австрійського пастора, у контексті новонародженого історичного краззнавства, знайлли розвиток у працях М.Берлинського' /1820 р./, І.Фундуклєя /1847 p./, М.Максимовича /ЗО—Ю—і pp. XIX ст./.

Третій етап - середина XIX-20-ті pp. XX ст. - визначаз^ься бурхливим розвитком печерних досліджень у Києві. У цей час з"язяготься перяі каталоги київських підземель /В.Ahtohodhu, 1579, 1395/, проводяться наукові дискусії з питань київського печерництвз. /О.Рогович, 1875; О.Уваров, 188І/ тощо. Силами науковців та дилетанті» здійсняються розвідки Я розкопки деяких печерних монастирів - Межигірського, Манільського, Китаївського, Гнилецьного. Особлиьо вдалими й туково витриманними були дослідження Звіринецьких печер, проведені у І9Ї2-14 pp. київськими археологами О.Ертелем та І.Камантним. На підставі цих широкомасштабних робіт О.Ертель намагався розробити комплексну програму вивчення київської підземної старовини, не реалізовану через політичні негаразди І9Г7 р. Аналогічна доля спіткала й зусилля московського археолога І.Стелецького, який намагався розповсюдити свої спелео-археологічні дослідження на території усіа ? Російської імперії, включали Україну з Кизвом /1915, І9Г7 pp./.

Четвертий етап - 30-60-ті pp. нашого століття - характеризується певними кризовими явищами у вітчизняній спелвїстиці. Зосереджуючись, здебільшого, на проблемі культових печерних споруд, українська спелао-археологія у цей чає потрапила до лещат антирелігійної кампанії Я каїїле припинила onos існування. Втім, поодиіюкі та непрого лошувакі спелеїстичні розвідки на цьому етапі здійснювалися майко всіма провідними київськими археологами - 5. Мовчанівським, В.Гонча-ровим, Е.Ляскоронським, М.Каргером, ira. Особливу увагу ки.-ісьшпі

- б -

печерам приділяв І.СамоЯловськяЯ, хоча наслідки його печерних досліджень, зведені до "Археологічної нарти Касва", й досі залишаються нео-пуб лікованими.

Яияе з середини 60-х рр. розпочинається новий /на сьогодні - останній/ етап розвитку вітчизняної спелеїстики. Пераі дослідницькі заходи у цьому напрямку були здійснені у 1964-65 рр. аматорами "громадської експедиції по вивченно київських катакомб". Не отримавша відповідної підтримки з боку наукових- та державних установ, ця експедиція дуже швидко вичерпала свої можливості, залишиш: по собі значну кількість частково систематизованого матеріалу /ЇІ.Толочко, 1960/. У 70-80-ті рр. провідною силою у слелеїстичвдх розвідках.київських пагорбів був археологічний гурток під керівництвом О.Авагяна, роботи якого призвели до накопичення великої кількості спелео-археологічнюс даних , подекуди систематизованих Й узагальнених /О.Авагян, 1981/. Крім того, силами аматорів, під керівництвом досвідчених археологів Р.Юри, 1.Мовчана, І.Тоцької, тоді ж були здійснені охоронні розкопки у Лаврських печерах та підземеллях Софійського заповідника» 3 утворенням на початку 90-х рр. спеціалізованого відділу "Київ-підземниЯ"1 Музею історії міста Києва, печерні монастирі та ікяі київські підземелля було включено до комплексної програми спелео-археологічних досліджень та реставрації підземних старожлттостей міста. На протязі 1990-94 рр. співробітникам!: відділу /О.Еоронцовою, Т.Бобровським та М.Стріхарем/ здійсновадися стаціонарні розкопки Звіринець кого, Гнила-цького та Китаївсьхого печерних монастирів, провадилися позукові та розвідкові роботи на ряді інших підземних пам"яток Кизва. Отримані внаслідок цих досліджень матеріали, зретггою, скяодссзть основу джерельної бази даної дисертації.

£р^гиП__розаіл дисертації присвячено істориго-археологіч:ші характеристикам окредах печерних монастирів Києва та його округи. Всього у роботі описано 15 печерних монастирів середньовічного часу. .

І/ Киево-Печерський монастир - засновано у пєраій половині XI ст. як лечерно поселення ченців-відладників, - наДцавніае у Східній Європі. Монастир складався з трьох майже одночасних пєчеріиу комплексів лабіринтового характеру, які в XI ст. слугували чернзцькими кит-пвт, на протязі ХІ-ХУП ст. використовувалися для поховань померлої братії, а з ХУІ ст., крій того, були відкриті для палоччицького відвідування. Наприкінці XI ст. Киесо-Пече^ськиП монастіїр набут паз ємно -го характеру й проіснував до еєрвдши XX ст. Чернецький досвід та під-

земна архітектура цього монастиря прислужилися взірцем для всього середньовічного печерництва Східної Європи.

2/ Гішецькнй монастир - засновано наприкінці XI ст. як скит Києво-Печерської Яаьри у вигляді печерного поселення ченців-відлчдників. Монастир складався з двох різночасових снладнорозгалуже них комплекції/ - початкового, у ХП ст. переобладнаного ка черничке кладовище, та пізнього, заселеного монастирськими ченцями у ХІУ-ХУЇ ст. після руйнації наземного ансамбля внаслідок монгольської навали. Монастир притінив своз ісііуваннч близько ХУІ у, і. в эв"яоку з грабіжницькими ' каскоклми кримських татар.

З/ Китаївський монастир - засновано близько ХУІ-ХУП ст., одночасно э наземним ансамблем Китайського скиту Києво-Печерської Лаври. Складався з двох майже одночасних складнорозгалутених комплексів, заселених на протязі ХУП-ХУШ ст. лаврськими пустельниками та затвірниками. Припинив свод існування наприкінці ХУШ ст. в зв"язку із забороною відлюдницької практики у межах Російської імперії. У другій половині XIX ст. на декілька років відлвдницьне поселення у Катаївсь-ких печерах було поновлене.

4/ ПреображенськиЯ монастир - засновано у половиьі XIX ст., водночас я наземним ансамблем Преображенськзги скиту Хиово-Печерської > Лаври. Складався з одного складнарозгалу декого комплексу, в якому мешкали лаврські пустельники. Припинив своз існування на початку XX ст. € найпізнішим печерним монастирем у київській окрузі.

5/ Уздихаяьницький монастир - засіювано між ХІУ-ХУІ ст. у вигляді осібного пустельницького печерного лситла найпростішого лалтунку. Прилишв існування не пізніше кінця ХУІ ст. після смерті свого мешканця.

, б/ ІЬкільськиЙ монастир - засновано у післямонгольськт часи, Низько кінця ХШ-початку ХІУ ст., як печерне поселення чекцгв-вгдлвд-ників. Складався з одного комплексу, створеного кількома окремими печерними житла;« найпростішої будови. Монастир припинив своз існування близько ХУ ст., напевне, з переселенням його братії у нове місце, до наземного монастиря. ■

7/ Звіринець кий монастир - засновано у ХП ст. як печерна поселення чвнців-відлюдників. Наприкінці ХП-початку ХШ ст., з розбудовою монастиря на поверхні, печери його були перетворені на монастирське кладовища. Монастир складався з‘одного комплексу, що об'єднував декілька окремих Я доволі роэгалуж е нгос ділянок. Припинив с^оз існування близько кінця ХУІ-ХУП ст. внаслідок уніатського тиску.

- а -

8/ Еидубецький монастіїр - засновано у другій половині XI ст. як печерна поселення ченців-в ідлвдннків. Складався з двох різночасових комплексів досить простого ладтунку. Найдавнісі печера, що слугували житлами першим відлвдникам, були покинуті вже наприкінці XI ст. а розбудовою монастиря на поверхні. Другий печерний комплекс склався лазе на кежі ХУІ-ХУП ст., коля православна братія ьа декілька десятиліть була виселена з монастиря уніатським духівництво:*. Надалі, а-ц до заборони відладницької практики наприкінці ХУВ ст., ці печери слугували житлами монастирським пустельникам й затвірникам. ■

9/ Кирилівський монастир - засювага на межі ХІ-ХП ст. як печерна поселения ченців-відлвдників. Складався з одшго складюрозгалу-' женого комплексу, покинутого у середині ХП ст. з розбудово*) мошета-ря на поверхні. Втім, частина Кирилівських печар це деякий час використовувалася як монастирське кладовища Я остаточго запустіла у ХШ-ХІУ ст., внаслідок загального розору монастиря за часів монгольської навали,

ІО/ ЦекавицькиЗ монастир - засновано, напевне, після іякгольської навали та руйнації Щекавицького поселення у середині ХШ ст. Складався з кількох великих комплексів складкорозгалуж е ного характеру. На . протязі ХІУ-ХУІ ст. іскузав як печерне поселення та кладовище ченців-відлвдкиків. За невідомих обставин запустів у ХУІ-ХУП ст. За своїми розмірами є одким з найбільших монастирів середньовічного Кизва.

II/ Межигірський монастир - засішаш у післямонгольсакі часи, не пізніше ХУ ст. як печерний скит Кежигірського наземного монастиря. Складався з одного, досить простого за будовою комплексу, що об'єднував декілька окремих ділянок житлового та культового лряззаачеши. Підземка церква Чежигірського скиту функціонувала ще ка початку ХУШ ст. й запустіла, напевне, водночас зі скасуванням самого монастиря наприкінці ХУШ с?. ,

12/ ЖорнівськкГ: монастир - засновано у післкшнгольські часи, близько кінця ХНІ ст. на місці зруйнованого давньоруського городища. ■ Складя вся з одного скяаднорозгелуж екого' комплексу китлового та культового 'призначені«, вцілому, пустельницького характеру. У ХУ-ХУІ ст. монастир був частково перенесений з печер на поверхня, але згодом, за невідомих обставин, запустів.

ІЗ/ Рославицький монастир - засновано близько ХУІ-ХУП ст. як печерний скит якогось з київських монастирів. Складався з кількох простих за будовою житлових та господарських підземних споруд, що утзо-

------- - 9 -

рсьшм кеьояіічклй комплекс. Псчеркщтао у цьому монастіїрі-скитг позд-н/аалося з наземіин »кття,; чєнців-відлвдн’.ікір Я гтригг.іжяося наприкінці )"Г;І! cv. зі снасулячи-ім відлодницької практик;! у монастирях Російської i".*n¿p'r,

Т4/ Ксз:і:ісьїснП mj міс гир на Чернечому Хуторі - засномио у пізньо-сгц>п>»йьі!і<« часи нк ЯАі.рськв скитоеє посилення сезошаго характеру.

Пі; літній ¿¿чір монастиря цей скит існував ще на початку XX ст., але вже у другій половині XDC ст. печср.ч üorj ьнявилися поїгсяугдім. За. іяіььаіівннач й, *)гго:сь..ча /1279 р./ во:и мала пустельницький характер.

15/ Цілий ряд київських печерки комплексів - Сирецький, Сморо-динськнй, йркІЕСький, Наводницький, Солом"янський, Либідські /на Ва-тийовій, Байковій та Лисій горах/, ГолосіївськиЯ, Оеоф&нійський, Пн-рогівський, Ходосівськнй, ПідгірцевськиЯ та Мархалівський - за браком історико-археологічгспс даних може бути лише умовно віднесений до категорії печерних монастирів. Питання визначення П датування цих пам"яток, відомі« лииб з поодиноких та зверхніх розвідок, залишаються відкритими й по сьогоднішній день. .

■ Уст київські комплекси, печерних «юнасг.фів середньовічного часу маять велику кількість спільних рис: усі воїс: виконані у лесових породах у спосіб гірницької проходки, маять горизонтальне, іноді у декілька ярусів, залягання, розтааовак' у дос;;ть подібних толзгра$іч-и« умовах. Кпім того, комплекси матзть подібні планувальні вкріаеннл /від простого до лабіринтового/, генатичко ііов"язані між собою. Досить усталотши , хоча Я багатоваріантними являються архітектурні вирішеная окремих печерімх споруд, при цьому, архітектура й параметри підземних приміщень, заллай.-очпсь практично незмінними на протязі всього саредігьовіччя, зарівяться у залежності від функцій ного призначення тієї чи івдої споруди. Змінам у часі підлягали лада такі другорядні ознаки лочерно? архітектури, як форми склепна та характер обробки яесовнх порархонь. У культових спорудах, прім того, спостері-гапться Я певні хронологічні зміни в оріекіації приміщень.

Не мета сталим, кік печерна архітектура, був і археологічній інвентар з підземнк заповнень, представлений досить рідкіон^я знахідками побутового mт.<геп, господарського іиструмектаря, культових аксесуарів, а, здебільшого, заливками чернецького одягу, написами-гра-фіті, кістковими реиткаші у похованнях тощо. Особливий інтерес вик-ликаять написи-граніті на стінах^підземнях споруд, найдавніші з яких датуагься ХІ-ХЛ ст. і являються унікальними зразками давньоруської писемності. Не иоая цікавими знахідками у київських печерах в залишки

шкіряних хрестів-пареманів та поясів з битиснутими на них зображеннями "цЕошдесятих" свят. Еони датуються у межах ХІУ-ХУП ст. й не мають собі аналогів у європейській археології. Ецілому, змітаючись лише якісно, відпозідю запитів часу, печерницький інвентар залишався на протязі майже тисячоліття обмеженим у своєму доборі та кількості, визначаю®! високий рівень аскетизму мешканців київських печер як ь XI, так і в ХУЦ-ХУїї ст. .

Усталеність підземної архітектури та археологічного інвентаря київських печерних монастирів середньовічної доби дозволяй не лише віднести усі ці памчятки до єдиної категорії, але й вбачати ус. ними присутність певного культурно-історичного явища, що характеризуються єдністю матеріальної та духовної культура.

Третій_разділ дисертації присвячено власне питанням визначення й сутнісшго розкриття культурно-історичного явища печерного чернецтва середньовічного Києва, репрезентованого зазначеними печерними монйстіфш.ги. У розділі висвітлюються основні аспекти матеріальної та духовюї культури печерного чернецтва, розкриваються витоки, шляхи розвитку, визначається місце й роль вітчизняній печерництва у загально^ культурно-історичному процесі Східної Європи доби середньовіччя. Реконструкція матеріальної та духовійГ культури печерного чернецтва середньовічного Києва здійснюється за наявними археологічними та письмовими джерелами, причому останні обмежуються лише літописними та агіографічними свідоцтвами з історії найдавнішого у Східній Європі Києво-Печерського печерного монастиря. Враховуючи виключну зразковість цього монастиря для всього східнослов'янського православного чернецтва середіїьовічного пасу, письмові дані' щодо побуту печерсь-кої братії з певними застереженнями поширюються й на іклі осередки вітчизняного лечершцтва.

За сукупністю історико-археологічних даних , відповідно до загальна християнської традиції, реконструюється певна градація та стадіальність у формуванні вітчизняних монастирських' осередків: І/ самотнє пустельництво - "анахоретство", 2/ колективне відлЕДнацтва -"келіотство” та З/ спільне проживання ченців у гуртожитку - "кінові-отство". При цьому з"ясовузться, що печерне життя ченців у середньовічному Києві було притаманне диио відлюдницьким осередкам: пустельникам, затвірникам та "келіот«к”, що знаходилися у стані переходу »ід їідлвд№>цтва до гуртожитку. Досягаючи гуртожитдаї стадії розвитку печершцькі осередки залишали підземні помешкання ti переселялися

■)ïft"nonppxtco, що знащю ьідрізчязться від игсшіиня ппавоолавіг.іх ченці» •• ut-як анідів скелмих мон?с'Яфів Криму, Кавказу, Болгарії тощо.

Печерні поселення гагвсмг.іх відлюдників, лк правило, утвор-ога-лися шляхом розростаннд первісної пустельницької печери, ДОЦОННеНЇІЛ її печерними житлами послідовників анахоретського подвигу, нарешті, об"еднячня кількох уособлених nt-iep в єдиний :м:.!пя?,!(с скїгщнорзпга-лудгенного «бо, тніть, лабіринтового планувати. Характер:»» особливість кі.їЕСьіаис печерних монастирів було надзвичайне заглиблення підземних комплексів у товиу яг-юркт rr,aziï, їй ьідмтну т>т« его.чь •ли MHA<mwTP, до розрооаання компяексіг «îatfys&ww ««де ех поверхні гірського схилу. Зрештою, планування та архітектурні особливості печерних поселень відображали певну стадія, якої набула та чи тн-иа обітель на своєму пляху від пустельницького осередку до чернечого гуртожитку. Після розбудови гуртояиїтних монастирів на поЕерхні, початкові монастирські печери певний час продовжували використовуватись братією як господарські споруди та підземні кладовища. Зтім, розподілення комплексів на функціональні - житлову, господарську, культову чи поховальну - ділянки відбувалося, здебільшого, -г- je. чи сів пьчйр«чцтва.

Почепні житла київських рідяндішсіь, .іяложю віл стунедк> доцільності кзяхаїїн* у печерах /пусгсльта>.>ьйугг> та •твірівгцьічн’'-! гаг~ гиглпц, відповідно, або іієгялілккх, рсзїглоьаїшв« пе5лиг.> поверх»: гадср'Ч’Подіб»«" приміщень, або йімхітіш. каикл, я&ховйиву у гіддп земних ділянках печерних '-;0”Пяексі°. Уіііт.'В печерників "Яли /жк' утилі терн-:? призмі'цг.ти схогхц рід негоди, ал'- f сдупуваїиі Vі с семотілогл молитовного подвигу. Лизе у практиці пізньосородиьиьіч-JfîX ВІДЛЯДІСїКІВ відбувся П021С1І розподіл печерних ПОМОКШИ-, иа сирені приміщення - житлові, імлатоані та господарські. Втім, й у ХУІ-ХУІ1І ст., понищені будь-яких побутових зручностей, нече-ні хитлч з і> суворим мікрокліматом та примітивши оздзбявннп*, слугували аодотк'--

В>ГМ АСКЄТИЧІГ.Щ ПИШСГКОК у ЖИТТІ КИЇВСЬКИХ «ОНЦІЇІ.

Ho меш аскетичними були Я іші побутові умови печерного життя вітчизняних пустельників. Начиння печерних жител, як правило, складалося з поодиноких горщиків або ж дерев'яного посуду, глиняних сві чщків та олійних світильників, найдростіїзих кресал. іігзого примітивного скарбу. За ліжка правилі! копірок і дояки, що їх покладали па материкові лежаки. Іконографічні зображення, за бідністю, земіксгалчся символічная мадягіаана-гра^іті кя стінах підземель. Одчг середньовічних відявдників, хоча Я наслідував канонічному чернечому вбрати, був

здебільшого, саморобісм. перешітіш з мирського. Взуття, як правило, зпдеталося а лози або коноплі; рослинного походження були й мотузки для підперізуваная та виготовлення схимницьких лараманів. Лише з ХІУ ст. сєрад київських печершків поширилася шкіряні вироби - взуття, пояси, хрест’.і-шшамаш тощо. Надзвичайно обмеженая була й їжа печерно« ченців. Подекуди вона складалася лазе з хліба та вод;;, у святкові дні доповнюючись медовою кутею. Необхідні продукти, одяг та побутовий інвентар київські відлвдшки, цуразчись будь-якої господарської діяльності й зосереджуючись виключно на молитовних вправах, отримувала як пожертву від місцевого населення, зацікавленого оригінальним способом життя, печерників, їх подвижницькими якостями та місіонерською діяльністю. Дещо різноманітнішим, але й мешг аскетичним був побут иа-пп.ч’уртожитшх "келіотів", які задля прожитку вимулені були займати-' оя городшіцтвом, прости;« промислами, обмінпо-торгівелькоп діяльністо примішували й відстоювали особисту "келійну власність" тощо. Втім, і у данному випадку господарська діяльність печерників, через їк осібна життя, змішалася доводі обмеженою, а побут - досить аскетичним, порішиш з побутовими умовами та господарством наземних гуртожитки монастирів. . .

Релігійні відправи київські« печерників, витримані у загальдапра росла' юму канонічному руслі, здебільшого обмежуватись індивідуальною молитовною практикою, хоча "келіоти”, подекуди, у саятхові дні й збиралися на спільні богослужіння до печзркгх соборних церков. Завдяки традиції, започаткованій кизво-псчараькими чэнцгап, изЛпошіїреиісш ссроц вітчизняних печерників у давньоруські часи був культ Богородиці, пізніша, у ХІУ-Ш ст. доповнений" культом старців-пустель.иків /преп. Атонія та Феодосія Печерських, Ску|рія та Петра тощо/, що про етадуаться за присвятам:! печерних собо^кпс храмів київських монастирів. У ХІУ-ХУП ст., крім того, широко практикувалися осібні літургії у ісрихітіСіх каллицчх, що, можливо, вказув на певний католицький вплив

Померлих київські печерники ховели також у підземеллях: спочатку безпосередньо у самих помесканнях, згодом - у межах спеціально обладнаних' некрополь»« ділянок. Наїдав ні я і печерні кледовшца у Кизві почали формуватися вже у другій половині XI ст. й згодом набули надзвичайного поширення. Підземні некрополі, як правило, продовжували функціонувати навіть після пероселенда монастирської братії до їв зємних будівель, поступово охоплюючи усі ділянки покинутих печер. Поховальні обряди київських печерників були різноманітними й доволі синкретичними, вбираччи й позднувчи у собі окремі риси християнських, іуде-

__________________ то -----------------

Пс&к'.гх та, ніізіть, цеяк::х .ччпчїП'аЬ;;!« кул'.тіг., > київських псчерго сії і і. і о’.угіпля згг-ісОн: тілосоидадення у могилах та ччтяяомброс рЬ-ного лааггунву, псглтхс,5іін;)гї са».іх кістзк ;»бо к окрема* частин ск«з«тіі*, «іиі$ікг.(ія особливо плгаюкгх по і: і."¡а кіл тоир. У Лрозп*-яст'Д,-:о)!Ь;::і.! V ХІ-ХЛІ от» <5уи звичаЯ пооцичпкит 'тгргїгз.іпгї похсрзіо. у •рт!,г:і:; г. гл.'/іокііх н:,ла\--лоіГ’лвх. Р ХП-ХТУ от. кскного !той::ро:аі'; •-■••• буа oGr.ii; петпх п.іуогаіь у крядашіх прйчіцзїсах - овідоцмо специфічної йр&пїикя середньовічного чернечого '’братерства", повиваного на ««дії переходу мги»і»і.«т«? мус*»»ч'г;—* ді Льі-у-

;;діо-.«їоа. ¡2« пт?нт~л> у ст. поширилися Я групові

иидоваїпн братій кзпіотськях та гуртоеттії« осередків, а тлхок масові поховати ізнціз разом з мирянеми, загибяики під час військових катамізмів, епідемій тощо. Інвентар 'гсіх цих поховань, згідно право-сяавкге канонів, обмежувався з:ие одягом померлих та задниками трун або їх аналогів - саванів, дощатих "одрів", узроліз"їв тощо. Цікаво, що канонічної православної орієнтації похованих київські ченці дотримувалися аіие за давньоруських часів. У ХУ-ХУП с-»., нзлешіо, під впливом католіцтаму, орієнтація печсріс:^ no.-ni.sKi- ст:-'

"71’ ст, і-:.і і г.:.с п-іч гіа ¡¡:, ос-:^--Дмі к: і'Чіо “ до''-і 'і5чне . і ,п

IVіі; с.ьугідь. '..■.".млі чгл:” по в ш.іг 1у;::; імкокутаті; г

Ч:г.ь:ікоь/Рати промислові ро^от.',

пустельіміітіг скитги: буха досить уозвішм. Крім того, ченці були зобов'язані відвідувати загальнзконасткрсмгт «Тготслу-ити, ••; -п:

•.піг і-' їх г.ечартх осзль, і»; згг -^ьі^^іьісійрськйх кяздоЕИ'дах.

Чааи-і-иві відлоднитм пізньосередкьозіч!!ого Кизва дотримувалися заседових принципів чернецького псчорництза: аскетичного побуту, ’.гавкання у печерах, звеличеної- молитовності тощо. Зреято»,' » очно“-? усіх наппвм*»в т'тг’гппЯіпр'з печеріиптва полягадл пеьа* вдхотг однт~ ста, позначала у з»'’пг.ьяій ідеології чернецького подптя«твп - *ідз-со>іі аскетяпму.

?ідосо$ія аскетизму як ідеологічна основа вітчизняного пдчернпн-тпа, звичайно, мага 5і«_місцер« походження Я наслідувала, головкам чи-

- 14 - .

ном, загальні аскетичні спрямувати всього православного чернецтва. МістичтаЯ досвід та копо християнських чеснот, що їх пропагували й . втілювали у життя вітчизняні відлодники мало в чому відрізнялися від поглядів й практики візантійських чекців другої половиш І -початку II тис.її.е. Певні місцеві особливості існували лише у доборі засадових чинників та методиці чернечого аскетизму. Такі популярні у візаіггійг ському чернецтві засоби "зрікания світу” як жорстокі самотортуруван-ккл, риснажлиза праця та ііш. не набули у вітчизняних аскетів значного поширення. Навпаки', київські печерника у молитовній зосередженості намагалися обійтися без допоміжних фізичних вправ, навіть до звичайного чернецького рукодіяля вдаючись лише у крайніх Еипадках. При цьому специфіка кліматичної та психологічної атмосфер печерних помешкань сприймалася як необхідний та цілком достатній чинник молитовно! концентрації. Зрештою, визначення особливого місця підземного середовища в аскетичному побуті було видатним та самобутнім надбанням середньовічного київського печорництва. Сакральна символіка печер, обгрунтована ще візантійською патристикою, була значно поширена та творчо перео смисле на вітчизняними відлодниками. Саме київські печерники конкретизували в образі печери біблійні та патріотичні символи "праведниць кого сховища", "прижиттєвого довільного самопоховання” та "ідеального середовича‘‘для ісіхастських медитацій; кареаті, привнесли до нього й власний пустельницько-аскетичний аспект: печера - як аналог святоотецької "пустелі* печера - як малокомфортне, а тому корисна подвижникам житло тощо. Це призвело до того, що усі вітчизняні відлвдни-кн ХІ-ХУП ст. намагалися реалізовувати себе у печерництві, а досвід київського печерного чернецтва у ХІУ-ХУП ст. користувався великим попитом у православних чернецьких осередках всісї Східної Європи.

Поииренко авторитету аскетичного печерництва серед східнослов'янських народів немало прислужився й певний демократизм устрою давньо кигвсыАх печери.ос монастирів. Укомплектовані вихідцями з різних вє'-ітв середньовічного населення, ці монастирі вбирали до себе й ко’ ристувалися гравдіоздам життєвим досвідом усіх його етнічних та суспільних прошарків. Крім того, місіонерсько-просвітницьке спілкування київських печерників з оточуючим овітои,ях кайвахливіший асппкт духовної діяльюоїі чвнців-аідл<"аникір, у пісяямокгольсмгі часи остаточна перетворилося на самобутно, суто словенську у правосяавшиу загалі інституцію "старецтва" та "старецького кер^-уваяия". Зрештою, асквтяз» демократичність та місіокврство, що подавалися середньовічним печерки цтвом не у проповідях, а на вяасіюму прикладі« зумовлювали й п«і*ну

___________________________ • ЇК --------------------

ОПОЗИЦІЙНІСТЬ печерного ЧРрь'НП'ї'Л по віпкмз^янл до владних структур та офіційного духівництва. Ц.ч опозиційність, хоча А мала яатоі<*нчй, пасивний характер, була неп я таки досить відтутноо. Зокрема, сало я вгтвдзікімчіі печергагкаг/и народна спідочгсть пов"яп,увала іді’й’чі "енря вжньої" християнської моралі, йговірно, то саме» *?°тті~почР'ртки снаго пасу перехопили авторитет "пародій* обранців" у дчичіящьі'их волхвів, реалізувавши, крім зазначених, й і псі популярні в народ; якості

- ясвобачення, цілитель ств.о, чудотворність, - притаманні млйне усім старцям-аскетам ХІ-ХТХ от.

Безумовно, авторитет, яки*» користувалися київські печерники у широких верствах населення, визначав й місце печерного чернецтва у загальному культурно-історичному процесі середньовічної епохи, і рояь, яку відігравали ченці-аскети у суспільному нитті. Звичайно, у даному випадку нога може Йти лише про культурні впливи та взаємодії із оточувтом світом, оскільки ііиг аспекти суспіль тої діяльності -економічні, соціальні та політичні - не знайшли свого відображення у відладницьхому побуті. Це певно» мірою поястгоз й відсутність письмових згадок про київські печерні монастирі в сер«яіозі'ят- їмо-р:го'К"Гк дг.ереяах, До культурної спадщини київських лрчерииків чопчо віднести, в першу чепгу, запровадженій у східнослов'янських землях ЇІЛОСО'ЇІЇ аСКеТИЗМУ, ідей ісіхвяму, зреятоя, ««ряснот хрявтияись-кої моралі, що її чекці-відлчдникк пропагували у широкім верствах місцевого населення та прикладі власного способу пиття. Зіт»ші7 цього духовгаго питву важно геос-оціняти, крлеовуочя поширеність та »«пересічність йітчизпятого пс-'ернигггза ич протязі всього серсакьо-яічадт, біяь-п того, розпоярярмгап печернтз>кої практики з ІСнсги ¡'» територія усі'ії Східної Євооіги.

Ке мчип рлалягз» часткою культурної спадщині середньовічного печерництва модна вважати й його участь у аиг'ячькяїрзл'з'гтйт ігіх пр''-ЦОС'СС. роль СГОЗПІДНОТ КОЧуНІІИТИГГОЇ ЯЇ.ЧКИ у рС.’ЇОВЮМГгРИИІ новітніх досягнень християнського богосліп"«. іЬл.'ппнсь досить самобутній культурт-історичіим явищем у суспільному, етнічному та, навіть, конфесійному відношеїші, київське відлздництво постійно відчувало вплив з боку різноманітних чернецьких течій і тих регіонів ппявос-яаяпопп світу. Особливо по от" су? а чом аскетичних лсггечт'п, <ткі творчо лореробяллисч Й ВТІЛГ.ВЛЛИСЯ у КИГТЯ ВІТ^іЗКЛЯЧМИ ГІДЯ'ОЯ'йИВ-;сі. ІІн'.г була Еггетікаї» певні закономірність у яоткчччті ятпряі* по-пастирів, яко і» протязі середньовіччя мата певні риси пасіокзрчзс-

ті. НаДдаЕкіпі київські монастирі, що виникали у ХІ-ХП ст., були по язані із загальним процесом християнизації давньоруського каселенк й носили місіонерський характер. Поява печерних осередхів у ХІУ-ХУ була зумовлена позиранням у Середньому Придиіпров"! оновленого віза нтійського ісіхазму (і "транскрипції" болгарського чернецтва /т.зв. "доугий південнослов"янський вплив”/. Нарешті, третя хвиля київсько го пвчерняцтва, що датується у межах ХУП-ХУШ ст., була пов"язан& з "поверненням” до Кизва російської "транскрипції” оновленого ісіхазм зокрема, у вигляді вчення "иазисклавості" Иіла Сорського, адаптованого відповідно потребам скитового чернецтва. На жаль, розвиток віт чизняного печерництва, а з ним і аскетичного чернецтва вцілому, при нився у новітні часи. 1 якщо, на зважаючи на. імперську заборону від япдннцької практики /кінець ХУШ ст./,‘печерне «иття українських чеи ців подекуди продовжувалося й у XIX ст., й, навіть, на початку XX е то револяційкі події та наступні карні заходи з боку держави щодо служителів церкви остаточно поклали край чернецькому аскетизму й з? щили вітчизняне печерщцтяо як видатне культурно-історична явище.

У заключній частані дисертації наводяться основні висновки ам рського дослідження та визначаються перспективи подальшого вивчання даної проблеми. Наголошузться, що печерне чернецтво було самобутні культурно-історичним явищем на лише по віддагтедал по с»редкьовічтог Києва та Серелньодніпроясьхого регіону, але й у тках яоізі Східно) бвропи. Вітчизняне печерництво, що виникло саме у д&вньокиївському середовищі під впливом загально праго слав кого аскетичного пустеяывп тва., сформувалося й набуло самобутності на протязі ХІ-Хїї ст., післ? члгз поширилося й в івпих регіонах східкослов"якського світу. З ага; tit питання організації печерного чернецтва, шляхів його розвитку, і торії матеріальної та духовної культури залша'оться, здебільшого, і дкритівд й потребують подальшого еивчоиия, в першу, чергу, чгрез лої янвккд та опрацввьння джерельної бази.

За темоп дисертації аатороіг опубліковані тосі роботи:

1. ІС вопросу о типологии и датировке дрезквруссааог пвщдргак иі настирей // Тезисы исгорнко-археояогичесного семикара "Чернигов »г < округа в ЇХ-ХШ вв.Чернигов, 1990.- С.70-73.

2. Преподобные Антон t и Зеодосий Печерские /к вопросу о ткпк древнерусского могещества/ // Проблеми вивчення та охороиі пвм"ято: археології Київщини: Тези доповідей 1-ї ьауяово-рргктачгої облесно копирекції, присвяченої 140-річчп з дня народженім В.В.Хвойки.-К. 1991.- С. 17-18.

___________________________- Т? -______________

3. Спелео-археологические изыскания 1990 р. р Кяечской области// Там до, с. 05-87 /у співавторстві я Стріх ар ем М. /.

4. Дослідження летер Гшлецькэго монастиря // История и орхоз-логия Слободской Украины: Тезисы докладог и сообщения Всеукр лнскоЯ конференции, посвященной ЭО-летич ХП Апхеологичестого съезда. - Харків, 1992. - С. 5-7.

5. Спелео-архезлогтчні дослідження у Кис с і // Археологічні дос-

лідження в Україні 1991 р.. -Луцьк: Надстир"я, 1993. - С. 12-13 Н еят^гг-грстві з ГоропцоБО» 0. А., Етріхярр'г М. Ч./. _

6. До стя*дпгеп реогтру печерних пам"яток Киева // Тези доповідей 6-ї Всеукраїнської наукової кон^ретіії ч історичного краєзнавства. - Луцьк, 1993. - С. 200-201.

7. К еопросу о типологии и датировке древнерусских пегернъос монастырей // Российская археология. - 1993. - !? 4. - С. 122-130.

0. Дещо про печерні житла давньоруських ченців // Культурно-просвітницька діяльність в сучасних умовах: Тези наукової конференції викладачів та аспірантів культурологічного *і хультету.' - К.:

КДІК, 1994. - С. 42-44. .

9. Історичні підземелля Кіпга /спроба •загальної харачтериетн-к.і/ // Скелі й печери с історії та культурі стародавнього населення Угоаїни. - Льріг, Т995. - С. 14-1 й.

А_т ІЮТлЦЛЛ

Бобровский 7.А. Пгаерже монастыри и лэцерное монашвеп-г. р истории и культуро средневекового Киеза.

Диссертация на соискашо ученой степени кандидата исторических наук по специальности 17.00.03 - теория и история культура, Киевский государственный институт культуры, Киев, 1995.

В работе систематиаировян эда»атпшм!* иатпрпал пп стерні; и культуре мирного монпкестга срсдк-эЕексвт'о Кпеиа, осногачгчй ггре-¡итущестпенко на результатах спелечс-гических пссг.сдоБашй. Шервые описано 15 пещерных монастырей Х1-ХУШ вв. на территории Киева и в его окрестностях. По совокупности историко-археологотеских данных киевское пещерное мэнйлество интерпретировано как самобытное культурно-историческое явление. Охарактеризована его материальная ч духоптя культура, с-прсделены истоки, пути развития, РТГЛН *ор^и-рогашл, культурно-историческое значение отйчестиочнот’о п“!^пр:,:пс-стга в судьбах восточнославянских народог.

Annotation.

Bobrovsky Timur Anatolievich The author's thesis for the competition to get the degree of the candidate of the histuri sciences according to the specialities: Theory and history of culture ’ in 'Cave monasti and cave monkhood in history and culture of medieval Kiev."

The defence wilt be held at the Kiev State Institute of Culture, in Kiev, 1995 year.

Considerable materia! by history and culture of cave monkhood of medl Kiev was systematized in present work that founded mainy on results of spele investigations. For the first time it was described 15 cave monasteries in the XI-X centurics on Kiev area and environs. On the strenght of historical-archeological i Kiev cave monkhood is interpreting as original cultural-historical phenomenon. It characterized the material and spirit culture to indefinite cources, ways of develop stages of forming, cultural-historical significance of native cave monkhood at the f of Eastslav peoples.

Ключові олова: середньовічний Київ, печерні монастирі, пр

восл&вне чернецтво, матеріальна та духовна культура. .

Друк. ІПК ПК. Зам.236.

Tup./00