автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Поэтика Галицко-Волынской летописи

Полный текст автореферата диссертации по теме "Поэтика Галицко-Волынской летописи"

Львівськ ій національний універсі -ет іі єні Івана Франка

ї и ъ*. і

J ІІ..І и и

ФЕДОРЛК НАЗАР ЛЮБОМИРОВИЧ да 82-1 (477.8) (091)

ПОЕТИКА

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО

ЛІТОПИСУ

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ - 2000

Дисертацією є ру.оїшс

Робота виконана на кафедрі української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка

■ Науковий керівник:

доктор філологічних наук

Криса Богдана Семенів на,

професор кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського

Корпанюк Микола П авлович,

професор кафе,"«,и української літератури Переяслав-Х лельїшцького державного педагогічного інституту імені Г.С.Сковороди

кандидат філологічних наук Пшеничний Євген Вікторович,

доцент кафедри української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

університет імені Володимира Гнатюка, кафедра історії української літератури

національного університету імені Івана Франка,

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук

Провідна установа:

Тернопільський державний педагогічний

Захист відбудеться «'/З» квітня 2000 р. о ‘/О годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 філологічних наук при Льг.'иоькому національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79006, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського наї . онального університету імені Івана Франка (Чьвів, вул. Драгоманова,5). Автореферат розісланий «-/£»> березня 2000 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ , ;

' - ’ ' Галицько-Волинський літопис завершує собою тріаду визначних

: найдавніших літописних пам’яток; що їх прийнято об’єднувати у .

«Літопис Руський». Виникнення його пов’язане з занепадом наприкінці. V, '! .

XII ст. Київської держави і перебранням функцій; культурного центру : .

, Галицьким князівстром, а згодом Галицькр-Волинською державою. ' ’

,,; 'Пояйа Галицько-Йолинського літопису засвідчила,, що жанр •

літописання пощирйвся за межі Києва. Водночас цей літопис постає . ^'г У справжнім зразком християнської культури і з цього, погляду, є мовбй

,лперехідним етапом від літописайня XI - XIII ст. ,до літописання доби ' . козаччіши. ■ •■-■'і-;-'’ , '. ■ ; ■ї; ' •. / : ' ’ Ч’ і '

. Актуальність теми дослідження полягає у недостатній '

'' вивченості поетики давньоукраїнської літератури і зокрема літописних / \

■ пам’яток ХІ.-ХЦІ сій Поетику Галицько-Волинськоголітопису цілісно

. не дофліджував ніхїо, хоча самим."твором активно цікавляться,

• І = починаючи з середини XIX ст: Українське літературознавство кінця , .

; . ; -XIX ,т-: початку XX;ст. найохояіше бралося до розгляду жанрово-. ' ■ 'стильових особливостей Гали^ькоіВолинського літопису-й аналізу , . . окремих «літописних оповідань»: Зрідка з’являлйся;публікації,;

V присвячені ¡локальним проблемам твору, а ближче до кінця нашого у

. століття дали1 про себе знати дослідження герменевтики тексту/у, .

. зокрема специфіки українського літописання — дивовижно .стійкого і '

! - тривалого явища в історії нашої літератури. \ -;УЛ' '

■1. '; Дослідників давно приваблювала своєрідність Галицько- ! •

. ¡Волинського літопису, який сприймався як «найкращий пам’ятник. ■ . ;

дНашого давньогсі літописного письменства»1 і дозволяв робити цігарі/!'.; і /; припущення1 та висновки, зокрема і іцодо особи автора (-ів) ¡твору; '■: ■■■ •,

; Мета дисертації - виявити і дослідити особливості Галицько-,

<• Волйнського літопису як літературного! твору.' З цією метою іпЬв’язані ,*і; такі завдання: У-. '■ . ■|'?!’■ ■ '

. , . 1), з’ясувати .каноійчні ознаки і дослідити ¡самобутність'Галицько- '¡' ;л : . .

, :Волйнського,літопису 3 погляду.':!’давньоукраїнської ЛІТОПИСНОЇ, ! і ! \ .традиції; / ! ■‘•і'' !' '•'У;-"

. : ! 2) ввести своєрідну художньо-історичну «систему координат» , ¡ '

. ' Поетики Галицько-Волинського літопису (часопросторової картини у.’,

: !'твору,'образів історичних осіб, мікрорбразів, макрообразу ібторії);;" ■: ;;; ■

і 1 Возняк М. Історіяукраїнської літератури: У 2 кн. - ЛьЬів: Світ, 1992, -Кн. І. -С. 211. / ; ‘

3) визначити місце Галицько-Волинського літопису в перспективі розвитку українського літописання й української літератури загалом.

Предметом дисертаційного дослідження є Галицько-Волинський літопис, а також Початковий, Київський, козацькі літописи та «Історія Русів»; іншомовні середньовічні історико-літературні пам’ятки (зокрема ісландські саги та ірландські скели).

Специфіка дисертаційної теми вимагає поєднання різних підходів і методів: герменевтики тексту, порівняльно-історичного дослідження явищ літературного процесу, а насамперед методів структурного аналізу та формального в розумінні Д.Чижевського, тобто в погляді на форму (поетику) літературного твору як на зміст2. Можна сказати, що два перші розділи («Час і простір» та «Людина і рух») «вирішено» здебільшого на основі структурного аналізу літописного тексту, а у двох інших («Сюжет і композиція» та «Стилістика і риторика») переважає формальний метод дослідження.

Загалом же дисертаційне дослідження спрямоване не тільки на всебічний розгляд поетики однієї пам’ятки - Галицько-Волинського літопису, - а й на пошук і вивчення тих найважливіших художніх елементів і комплексів, які складають основу самого літописного жанру.

Наукову новизну визначає комплексний характер дослідження Галицько-Волинського літопису як пам’ятки давньої літератури та можливості такого підходу для вивчення всієї жанрової системи українського літописання.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній заакцентовано специфіку поетики середньовічного історико-літературного твору, наголошено на глибинній художньо-світоглядній спорідненості пам’яток української літописної традиції. Отже, висновки роботи можуть бути враховані при розробці наукової концепції національного історико-літературного процесу.

Такий підхід має також неабияке практичне значення, оскільки дає змогу розглядати літописні твори а) як пам’ятки художньої літератури; б) як твори саме українського красного письменства. Положення та висновки дисертації можуть бути використані для подальших наукових досліджень, для підготовки нових курсів лекцій з історії та теорії літератури, спецкурсів на теми середньовічної

2 Наенко М.К. Дмитро Чижсвський і його «Історія української літератури» // Чижсвський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). -Тернопіль: Феміна, 1994. - С. 14.

з

літератури та ири написанні підручників і посібників для середніх і вищих навчальних закладів гуманітарного профілю.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка та узгоджена з її науковими програмами і планами.

Апробація результатів дисертації проводилась у публікаціях у наукових збірниках, журналах і на наукових конференціях:

1. Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Міжнародна наукова конференція (Галич, 1993); 2. Українська філологія: досягнення і перспективи. Конференція до 145-річчя заснування кафедри української філології у Львівському університеті (Львів, 1994); 3. III конгрес Міжнародної асоціації україністів (Харків, 1996); 4. Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України. Міжнародна ювілейна наукова конференція, присвячена 1100-річчю Галича (Івано-Франківськ -Галич, 1998); 5. Українська філологія: школи, постаті, проблеми. Міжнародна конференція до 150-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 1998).

Дисертація складається зі «Вступу», чотирьох розділів (Розділ І: «Час і простір»; Розділ II: «Людина і рух»; Розділ III: «Сюжет і композиція»; Розділ IV: «Риторика і стилістика»), «Висновків» та списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У «Вступі» обгрунтовано актуальність теми дослідження, її наукову новизну, сформульовано мету і завдання роботи, вказано на зв’язок дисертації з науковими програмами, планами кафедри, подано рекомендації щодо практичного застосування одержаних результатів.

Уже саме слово «літопис» і похідне від нього «літописання» (писання за літами, роками) розкривають важливість для однойменного жанру категорії часу в будь-якому його вияві чи різновиді. А більшість українських літописів традиційно прибрали назви тих місцевостей, де їх написано чи знайдено, або й історію яких вони розкривають: Київський, Галицько-Волинський, Густинськин і Про початок Густинського монастиря, Львівський, Переяславський, Добромильський, Підгорецький, Чернігівський та інші літописи. Так сама назва того чи іншого твору постає своєрідним конденсатом цілком реального хронотопа. Тому важко переоцінити те значення, якого набуває часо-простір у поетиці жанру літописання. З’ясуванню

хронотопа Галицько-Волинського літопису присвячений перший розділ «Час і простір».

1.1. Датування Галицько-Волинського літопису і хронотоп твору. За одиницю поділу Галицько-Волинського літопису береться літописне оповідання як сукупність інформації літопису, поданої під певним роком. Зрозуміло, що ці літописні оповідання значно різняться між собою і від того, що літературознавство вкладає в поняття «оповідання» на означення окремого художнього твору невеликого обсягу, - тут часто і близько немає композиційної завершеності, зокрема зав’язки, кульмінації та розв’язки; тут може бути кілька сюжетних ліній, ніяк не поєднаних між собою, або навпаки, подається лише шматок якогось сюжету, тут є також «нульові» літописні оповідання. Від цих літописних оповідань слід відмежувати т. зв. «вставні новели», які входять до їх складу (бо формально літопис не містить нічого, крім чітко хронологізованих літописних оповідань), але відзначаються композиційною та сюжетною завершеністю й високим художнім літературним рівнем (наприклад, легенда про євшан-зілля чи «новела» про хворобу та смерть князя Володимира Васильковича). Кожне з літописних оповідань є мовби гніздом певної кількості історичних подій, поданих у хронологічній послідовності, з можливими ретроспективними та перспективними часовими вставками, в основі кожної з яких — історичний факт.

1.2. Морфологія літописного оповідання. Основу літопису складає історична подія, що починається з історичного факту, вибраного з-поміж інших і трансформованого в певну історичну подію «авторською історією», яка співвідноситься у дійсності з історичним фактом і в тексті з історичною подією. При цьому історичний факт міг бути як реальним - таким, що справді мав місце, або ж первинним, -так і реконструйованим автором літопису з писемного джерела, себто книжним, або вторинним. Завершує жанрову структуру літопису власне історія - сукупність історичних подій літопису в їх логічній організації, авторській інтерпретації та стильовому вирішенні. Якщо скористатися поняттями, які культивують компаративісти, то історична подія має сюжет і мотив (або мотиви). Історичний факт може бути одним із мотивів сюжету історичної події, може виявитися витісненим вторинними мотивами, стати їх основою, а може бути розгалуженим на мотиви кількох історичних подій.

1.3. Статичність і дискретність літописного часу. Галицько-Волинський літопис є виявом статичної концепції часу. Літопис подає

історичні події в їхній хронологічній послідовності шляхом нанизування, а не групування, себто передбачає їх реальність загалом, а не лише реальність того, що відбулося чи існує зараз. Літопис не подає жодного прогнозу на майбутнє, бо воно вже існує в авторській історії, до нього потрібно лише «дійти», що є справою наступників літописця. Відтак кожна історична подія Галицько-Волинського літопису є тривимірною: по-перше, вона є пізнаною, бо об’єктивно вже минула; по-друге, вона є окремішньою - подією-в-собі - дотичною до вічності; і по-третє, вона є реальною, теперішньою-в-минулому. Частково звідси і принципова «незавершеність», відкритість літописного часу, відсутність обрамлень упродовж оповіді, чіткий хронологічний виклад історичних подій і відмова від будь-яких спроб їх класифікації (типологічної, суб’єктивної, політичної тощо). Суттєвою особливістю літописної історичної події в межах статичної концепції часу є її своєрідна «дискретність», тобто уявлення про час як про суму певних елементарних неподільних одиниць. Дискретність історичної події Галицько-Волинського літопису пояснюється жанровою природою твору.

1.4. Героїчний час Галицько-Волинського літопису. Мотив чуда. У сюжет історичної події Галицько-Волинського літопису нерідко проникає мотив чуда, що в часовому вимірі набуває вигляду віщування, пророкування. Цей мотив тісно пов’язаний із концепцією героя, на адресу якого звернене віщування, а відповідно, і з героїчним часом твору, позаяк, стосуючись героя, вводить ідею майбутнього та передбачає його вибір. Традиційність пророцтв у літописанні, де вся розповідь звернена до минулого, є несвідомим виходом у сферу «теперішнього майбутнього» (за Августином). Мотив віщування є одним із виявів Долі, Фатуму, якому так чи інакше підпорядкована середньовічна людина, для котрої часто «вся дійсність мислилась у стані гріхопадіння, і цей первородний гріх настійливо вимагав подолання»5. Отже, «ми можемо виділити в понятті про Долю три головні ідеї: ідею вродженості, ідею передбачення та ідею випадку»4. Коли «ідея передбачення» є ідеєю майбутнього, або «теперішнім майбутнього», то «ідея вродженості» - «теперішнім минулого», «ідея випадку» - «теперішнім теперішнього». Для Галицько-Волинського

3 Лоссв А.Ф. Античная философия и общсствснно-историческис формации // Лоссв А.Ф. Философия. Мифология. Культура. - М.: Политиздат, 1991. - С. 424.

4 Иванов П.В. Народные рассказы о Доле // Українці: Народні вірування, повір’я, демонологія. - К.: Либідь, 1991. - С. 362.

літопису «вродженість» героя безсумнівна, «випадок» же, як правило, пов’язується з Божою поміччю. Певним чином цю потрійність можна зіставити з потрійністю визначальних для літописного жанру історичного факту, історичної події та «авторської історії». Тоді на рівні дійсності вибудовується ланцюг: минуле - «ідея вродженості» князя - «теперішнє минулого» - історичний факт; на рівні свідомості маємо: теперішнє - «ідея випадку» - «теперішнє теперішнього» -«авторська історія» і на рівні тексту залишається: майбутнє - «ідея передбачення» - «теперішнє майбутнього» - історична подія. Таким чином, явною стає спрямованість літопису до майбутнього через показ минулого. Ідеєю «теперішнього майбутнього» виступає, отже, історична подія, в якій сходяться силові лінії статичного та героїчного часів. Статичний час передбачає не вплив на майбутнє («теперішнє майбутнього» як образ історичної події існує об’єктивно), а спрямованість до нього, його пояснення, що характерно, зокрема, для міфа.

1.5. Літопис і міф (час у сазі, скелі та літописному оповіданні). Література ірландських скел, ісландських саг і давньоукраїнських літописів має головну спільну ознаку: рух від минулого, відштовхування від історичного факту. На цю «норманську» спорідненість вказав, зокрема, І.Франко5. Знаменно, що і в Ірландії, і в Ісландії, і на Русі основний запис творів історичної традиції, а властиво їх кінцева редакція, належить до періоду, на одне-два століття віддаленого від дати прийняття християнства цими державами. Зрозуміло, що література повинна завдячувати появою історичної події початкам «цивілізованого» письма, яке з’явилось у цих країнах рівночасно з християнством - системою поглядів, що заперечувала циклічний язичницький час, замкнутий у собі, й утверджувала час лінійний, із певною точкою відліку, позначеною конкретною датою - народженням Христа. Літописне оповідання, сага та скела створюють образ кожне своєї історичної події, джерелом якої може бути історичний факт, що відносно легко реконструюється, важчий для віднайдення, неможливий для визначення, а то й не єдиний у підгрунті історичної події, як це характерно для ірландських скел. З іншого боку, кожна з традицій має власні «норми» та культурно-ідеологічні принципи реалізації певного історичного факту в конкретну текстуально зафіксовану й загальноприйняту історичну подію. Час трансформації факту в подію та довжина шляху цієї трансформації є

5 Франко І. Студії над найдавнішим Київським літописом (частина перша) // Франко І. Твори: У 50 т. - Т. 6. - К.: Наукова думка, 1976. - С. 7 - 187.

визначальними при визначенні ступеня історизму як скели, саги та літопису загалом, так і кожної пам’ятки зокрема.

1.6. Історична подія і простір Галицько-Волинського літопису. У Галицько-Волинському літописі простір створює враження натягнутої струни між Галичем і Волинню, яка резонує з усіми історичними подіями літопису. Взяття кожного міста є ударом по цій струні, й усе, що настає потім, прислухається до видобутого звуку. Географічно на відрізку Галич - Волинь (Волинь - перша столиця Волинської землі, на лівому березі Західного Бугу, біля правого берега устя Гучви; нині с.Груден Надбужний Грубешівської ґміни Замойського воєводства, Польща) розташовані Звенигород, Львів і Белз, на його продовженні - Коломия, а на однаковій відстані від нього - Луцьк і Перемишль - головні місця подій. Так само, як єдиним літописно засвоєним часом є минулий, а на теперішній і майбутній лише посилаються та сподіваються, «своєю» для Галицько-Волинського літопису є територія Галицької та Волинської земель. Утім, як і час, простір Галицько-Волинського літопису пов’язаний із героєм: «свій» -із його вчинками й успіхами; «чужий» - із намірами та невдачами.

1.7. Місто як центр організації простору Галицько-Волинського літопису. Чи не найважливішим центром організації простору історичної події Галицько-Волинського літопису є місто. Роль міста як своєрідної монади простору в цьому літописі надзвичайна; по суті, без міста, а надто без його значення як певної одиниці звитяги і влади, тут не відбувається нічого. Місто набуває символічного вигляду якоїсь щоразу наново карбованої монети: його можна «взяти», «віддати», «подарувати», ним можна відкупитися; на фасаді міста виникає щоразу інший барельєф його сюзерена, часом місто повертається до нового зазіхальника зворотним боком - «орлом», - потенційний завойовник не в змозі відчитати «номінальної вартості» цієї монети і змушений силою відмикати цей нагло зачинений на всі засуви перед ним простір. Не вирішити долі міста, залишити його «нічийним» посеред шляху тотожне невизначеності простору, що можна порівняти з непрочитаністю окремих сторінок книги, а відтак - із нерозумінням її загального сенсу чи позбавленням цього сенсу тих, котрі мали бути переможеними, запершись у місті, - акт здобуття міста був своєрідним актом пізнання. Це означало також зігнорувати якийсь об’єктивний момент майбутнього в характерному середньовічному статичному часі. Крім того, «місто... є зменшеною копією великого світу»6. Оволодіти містом - це оволодіти моделлю світу, пізнати один із його

6 Тойнби А.Дж. Постижение истории. - М.: Прогресс, 1991. — С. 513.

виявів в один із моментів його життя, осягнути своєрідний момент істини. Але мало просто взяти місто, важливо ще повідомити про це. Чутка про перемогу, напрям її поширення стають напрямом подальшого руху. Простір у Галицько-Волинському літописі невіддільний від часу тієї чи іншої історичної події, і ці два магніти хронотопної будови твору саме в цьому літописі притягаються найміцніше. Видасться можливим виділити кілька основних типів історичних подій Галицько-Волинського літопису. Дискретна історична подія може бути звичайною, ретроспективною чи перспективною - це в часі. Вона ж - у просторі - виступає закритою чи відкритою (останніх переважна більшість; ця відкритість дозволяє кваліфікувати літопис як текст, а не сукупність текстів), «своєю» чи «чужою» в певних територіальних вимірах, а також має певну шкалу цінності, що визначається вже хронотопом.

Другий розділ «Людина і рух» звертає увагу на те, що образи людей у Галицько-Волинському літописі мають характерну особливість, властиву, зрештою, всім творам літописного жанру. Персонажі Галицько-Волинського літопису є історичними особами, і, на відміну від персонажів, наприклад, історичних романів нового часу, події, пов’язані в цьому творі з його героями, не містять і йоти свідомого авторського вимислу. У літературознавстві «часто в значенні персонажа вживається термін герой твору»1, але якщо у більшості випадків ця синонімічна заміна не має жодного семантичного навантаження, то щодо Галицько-Волинського літопису саме термін «герой твору» найбільш влучний. Літописна розповідь, власне, і зосереджується на зображенні історичних героїв, представляючи їх у тексті вже як героїв твору. Людина, герой Галицько-Волинського літопису, залишаючи свій відбиток на характері історичної події, перебуває в постійному русі і стає учасником усе нових історичних подій. Завдяки цьому літописна історія одержує розвиток. Але й сама людина, її сутність, її вибір того чи іншого шляху становить сенс історії. Відтак у межах літописної історії можна виділити кілька основних людських ситуацій.

2.1. Герой і не-герон. Літопис починається смертю Романа, і дуже цікаво простежити впродовж розповіді функцію його імення. В ідеологічній заангажованості Галицько-Волинського літопису, в його спрямованості (радше за інерцією) до об’єднання «земель Руських» «викликання духа» Романа Мстиславича набуває особливого значення. Вчинки героїв, а обов’язково вчинки нащадків Романа, постійно

7 Лссин В.М. Літературознавчі терміни: Довідник. - К.: Радянська школа, 1985.-С. 156.

співвідносяться з його образом ідеального судії, що за життя був свідомий свого тісного зв’язку з велетнями минулого, насамперед із Володимиром Мономахом. Утім, неможливо вважати Романа Мстиславича геросм Галицько-Волинського літопису, він виконує роль, подібну до ролі Привида батька Гамлета у Шекспіра, виступає «як добре й мудре навіювання згори»8, що може вважатися щонайбільше символом розвитку літописної історії та літописної пам’яті, бо не має, крім імені, своєї «речі» (за М.Грушевським) - своєї присутності в немаркованих у часовому вимірі історичних подіях. Тобто образ князя Романа, який епізодично з’являється в Галицько-Волинському літописі, належить виключно минулому часу твору саме своєю «річчю». Тож наступний етап входження в ситуацію героя -володіння своєю «річчю», тобто здатність активно, з певною метою привносити свою іменованість в історичну подію. Можна сказати й так, що герой сам втручається в історичну, а не-герой потрапляє туди з милості автора літопису. Ця активність «речі» героя немовби єднає літописні час і простір, але не становить остаточної ситуації героя.

2.2. Воїн і не-воїн. У Галицько-Волинському літописі герой, беручи участь у воєнних походах, битвах і сутичках, значною мірою емблематизується з погляду якраз батального. Позаяк автор літопису (а особливо його першої, «галицької», частини), добираючи історичні факти для трансформації їх в історичні події та зупиняючи свій погляд найчастіше на військовому житті, користується певним стандартом, то й головні дійові особи цих подій мають, як правило, стандартний арсенал вчинків, моральне обгрунтування та наслідки яких теж не відзначаються великою різноманітністю.

2.3. Князь і не-князь. Автор літописного твору, прагнучи подати певний образ історії, насамперед зосереджує увагу на постатях володарів - князів. Вони, за рідкісними винятками, єдині герої літописної літератури. Середньовічний канон історичного письменства тяжів до створення ідеального персонажа художнього твору - героя, який був покликаний заступити своїми чеснотами всі прояви нехристиянської поведінки людей того часу. Звідси особлива увага літописця до осіб, від народження наділених священним правом володіти долею народу та його землі; звідси авторська настанова -бути справедливим, а водночас не нашкодити обраному Богом героєві твору, виправдати чи пояснити ті його вчинки, що суперечать ідеальному образу володаря. Але звідси й особлива відповідальність,

8 Словник античної міфології. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 85.

що покладається на вибраного. Князь символізує в літописі вагу для тієї території, яка в той чи інший період йому підпорядкована. Це чітко видно на прикладі зображення в літописах різних галицьких володарів.

2.4. «Мандрівник» і «вотчич». Штрих до композиції сюжету. Нетиповим князем у літописі є Володимир Василькович. Можна навести багато цитат із тих характеристик, які дає йому автор «волинської» частини літопису. Прекрасним образом цього князя неодмінно милуються всі дослідники твору, по-християнському врочистий і стриманий скорботний пафос розповіді про хворобу й успіння Володимира Васильковича не може не хвилювати й не зворушувати, як і сама доля цього князя. М.Грушевський пов’язує смерть Володимира Васильковича з кінцем української княжої держави, надаючи смерті князя глибоко символічного значення. Але не менш символічним образ Володимира є і для Галицько-Волинського літопису як пам’ятки художньої літератури. Тут варто згадати лише про чудо, що сталося після поховання цього князя, - символічний вияв «святості» за житійною моделлю.

2.5. Розвиток літописної історії. Однією з ознак ситуації героя є здатність бути учасником історичних подій, залишаючи на кожній із них своє «ім’я» - знак своєї присутності. Цей знак у хронотопі історичної події зазнає впливу певних сил, чимось подібних на фізичні сили тяжіння, тертя й інерції, внаслідок чого виникає внутрішній рух: історична подія оживає, починає пульсувати і живити образ історії всього твору. Але, оскільки історичні події літопису є відповідниками лише найважливіших для автора історичних фактів, ці події, зрозуміло, вже стосовно одна одної значною мірою окремішні, «події-в-собі», як сказали б екзистенціалісти. Власне, історичні події літопису є неминуче дискретними. То завдяки чому ж досягається цілісність і неперервність (хоч усе-таки відносна) Галицько-Волинського літопису? Одним із найважливіших, сказати б, засобів зв’язку між історичними подіями є зовнішній рух, що зв’язує історичні події (хронологічно, героїчно, тематично тощо), відбуваючись в умовах статичного часу й динамічного простору літописної історії, і, впливаючи на образ цієї історії, набирає певної швидкості від періодичних імпульсів історичних подій. Це виказує безумовний зв’язок розвитку літописної історії з діяльністю героїв Галицько-Волинського літопису, яка, власне, забезпечує динаміку простору. Чи не найгрунтовніше з усіх дослідників літописної літератури питанням розвитку літописної історії займався І.Франко. Він простежує зовнішні та внутрішні

аспекти поступу, пов’язані з текстами літописних творів. До перших належать розвиток історичного сприйняття дійсності й вияв цього сприйняття у двох напрямах: у бік до детальнішої фактографії та вдосконалення художньої виразності, залучення до тексту літописів чужоземних елементів або мандрівних мотивів, їх обробка і продукування безпосередньо у тканині твору. Неабиякої важливості тут набуває і проблема часто суто механічних втручань у плин розповіді, нескінченні доповнення, виправлення та поширення написаного раніше, кількість яких зростає прямо пропорційно до виокремлення в суспільстві свідомих ідеологічних, політичних і релігійних комплексів. Другий план розвитку, за І.Франком, - суто внутрішній, це - життя твору всередині заданих жанрових меж, постійна конкретизація цих меж і послідовні новації, які призводять до їх розширення.

2.6. Функції ритмізованих структур і поняття про темп розповіді. Ритмізовані структури загалом - невід’ємна частина середньовічної літописної «прози». Попри те, що вони вказують на синкретичну («прозопоетичну») природу літопису, ці структури мають вплив і на так звану «ритміку вищих рівнів»9 у межах усього твору. Ця «ритміка» (а не ритмічність) вимагає окремого розгляду, з’ясування її «сфер впливу», а також доречності застосування поняття «ритм» у найширшому, сказати б, текстуальному контексті. Очевидно, що проблема дослідження чи бодай виявлення різнорівневої організованості прозового твору потребує особливої уваги, але оперувати при її вирішенні поняттям ритму прози в якомусь абстрактному значенні некоректно. Це створює термінологічну плутанину і призводить до непотрібної двозначності відповідних досліджень. Для виходу з цього глухого кута - принаймні при дослідженні творів літописного жанру -в роботі пропонується послуговуватися терміном «темп розповіді». Саме для літописів, кожен із яких зокрема і в загальній сукупності з іншими витримує від початку і до кінця певний, умовно кажучи, героїко-рнторичний тон, без різких спадів і сходжень, дотримується чіткої історичної лінійності, послідовно ієрархізує та емблематизує дійових осіб, більш-менш монолітний стилістично, поняття темпу розповіді найвідповідніше. Визначення ж темпу розповіді може бути таким: темп розповіді — це один із вищих ідейно-тематичних комплексів літопису, своєрідний четвертий вимір (поруч із часом, просторам і героем) твору, пов’язаний з рухом, що надає образові історії поліфонічного звучання.

9 Волкова Е.В. Ритм как объект эстетического анализа (методологические проблемы) // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. - Л.: Наука, 1974. - С. 78.

Третій розділ «Сюжет і композиція» доповнює і завершує з’ясування міметичних пластів поетики твору.

3.1. Історія - фабула - сюжетність. Співвідношення між історією і фабулою літопису, спричинене функціональною природою жанру, спонукало до побудови фабули Галицько-Волинського літопису, за принципом «один історичний факт - одна історична подія». Таке повсякчасне зрівноваження шальок терезів примушувало літописця піднятися як над реальним, так і над художнім хронотопом зображуваних подій. Звідси - панорамність зображення, маніпулювання іменами персонажів і географічними назвами в чітких часових координатах, згідно з настановою систематичного хронологічного вибору фактів і фіксації їх у вигляді історичних подій літопису. Якщо фабула літопису змагає до зближення з самою історією, то літописний сюжет, у свою чергу, наближається до фабули. Ламаність і уривчастість сюжетних ліній Галицько-Волинського літопису спокушає говорити про відсутність єдиного сюжету твору і про наявність натомість багатьох сюжетів і «сюжетиків», пов’язаних як із окремими історичними персонажами, так і зі «вставними новелами» та нечисленними короткими авторськими відступами. Однак неперервність самої історії в межах часового періоду, охопленого літописом, а також стрункість фабули у будь-якому її «різновиді» схиляють до того, щоби визнати за Галицько-Волинським літописом єдиний сюжет, специфічність якого викликана і водночас формує певний жанровий канон. Та і з суто теоретичного погляду, «за сюжетом одного твору слід залишити тільки однину»10.

3.2. Сиріііська «Пісня про перлину» III ст. і легенда про євшан-зілля. У «Поетиці ранньовізантійської літератури» С.Аверинцев згадує про «чудовий твір протовізантійської релігійної поезії - так звану «Пісню про перлину»", що дійшла до нас у складі апокрифічних «Діянь апостола Томи». При зіставленні «Пісні про перлину» з легендою про євшан-зілля з Галицько-Волинського літопису виявляється певна типологічна схожість. Тут збігаються основні мотиви обох сюжетів: спільними є елементи примусової подорожі в чужу землю (царевича та хана Отрока), забуття рідного краю, вістки з отчої землі з закликом повернутися і самого повернення. Водночас мусимо визнати, що легенда про євшан-зілля, попри свою надзвичайну

10 Цнлсвич J1.M. Сюжетность как литературоведческая категория // Сюжет и художественная система. - Даугавпилс: Даугавпилсский псд. ин-т, 1983. - С. 4.

11 Аверинцев С.С. Поэтика раннсвизантийской литературы.-М.: Наука, 1977.-С. 78.

лаконічність, містить більше драматизму, ніж «Пісня про перлину», а її новелістнчний поворот - запах євшану - ефектніший за напівсимволічне «послання» «Пісні про перлину».

3.3. Аспекти сюжету Галицько-Волинського літопису. Сюжет Галицько-Волинського літопису у взаємодії з темпом розповіді твору являс собою пульсацію певних історичних подій, імен і географічних назв, які викликають в уяві читача образи живої історії. Інколи, однак, темп розповіді сповільнюється, і сюжет довше, ніж звично, затримується на тих чи інших подіях. Автори чи останні редактори Галицько-Волинського літопису позначили або виділили сім, на їхню думку, межовіїх місць сюжету твору, з яких лише три можна вважати значними відгалуженнями сюжетного плину, або ж аспектами сюжету Галицько-Волинського літопису. Крім того, сюди доречно додати легенду про євшан-зілля, розповідь про Калкське побоїще, а також опис Холма і процесу постання Каменця.

3.4. Сюжет - фабульність - композиція. У процесі постання художнього твору (а особливо такого, як літопис, задум і втілення якого залежать передусім від позалітературних чинників) побудова сюжету і композиції відбувається одночасно. Але якщо сюжет епічного твору неможливий без фабули як своєрідного фундаменту, то логічно припустити існування ще одного чинника, який, з одного боку, виконував би функцію основної конструкції для композиції, а з другого - поєднував би «сюжет - фабулу» з цією ж композицією. Такою специфічною конструктивною категорією на шляху від сюжету до композиції (і навпаки) може бути фабульність. Уведення цього поняття тим більше доречне на тлі теоретичних дискусій з приводу того, елементом чого - сюжету чи композиції - вважати фабулу. Оскільки виклад дисертації базується на концепції, що фабула є елементом сюжету, то в «дзеркальному відображенні» неминуче виникає фабульність як компонент композиції.

3.5. Композиція сюжету і композиція літопису. Композиція літопису постає надзвичайно чіткою та простою - як послідовність 92 літописних оповідань у незворотному хронологічному порядку. Подекуди це тло ускладнюється появою на передньому плані розглянутих вище аспектів сюжету Галицько-Волинського літопису. Тоді подвійні композиційні лінії - сюжету і літопису - накладаються, завдяки чому і сама розповідь у такі періоди набуває мовби подвійної ваги та значущості. З іншого боку, контраст між складністю композиції сюжету і простотою композиції літопису відтінює певний

метафізичний сенс історії. У такий спосіб пам’ятка літописного жанру мовби підкреслює різницю між побутовою простотою і непомітністю історичного плину та сюжетною глибиною історії, яка без угаву бездоганно логічно впорядковує щомиті нові «випадкові» факти дійсності. Таким чином, дистанція між двома літописними композиціями - це проблема історичної перспективи, спосіб осягнути саму історію у двох її протилежних виявах: побутовому та філософському. У силовому полі композиції сюжету і композиції літопису формується найважливіше для літопису як літературного жанру - образ самої історії.

Мета четвертого розділу «Риторика і стилістика» полягає передусім у тому, щоби виявити межі впливу та сфери взаємодії риторики і стилістики в Галицько-Волинському літописі та з’ясувати, так би мовити, «літописне трактування» цих багатозначних у літературознавстві термінів.

4.1. Концепція орнаментального стилю і риторика Галицько-Волинського літопису. І стиль, і риторика твору належать до сфери його форми. Таким чином, стиль і риторика Галицько-Волинського літопису здебільшого «рухаються» паралельно, та подекуди риторика стає своєрідною формою стилю. Яскравий приклад - відзначена Д.Чижевським «діалогічність» літопису. Такий спосіб побудови твору вже породжує певні стилістичні особливості. Але діалог - це передача на письмі акту усного мовлення двох осіб (а в літописі часто навіть -людини та групи осіб), а усне мовлення - питома сфера риторики, яку високо цінували майстри-«орнаменталісти». Тому стилістична різноманітність різновидів діалогів у літописі, з одного боку, вимагає від літописця неабиякої риторичної майстерності, а з другого - сама зумовлена багатством риторики літопису. Часто схожу з діалогами функцію виконують у Галицько-Волинському літописі прямі чи перефразовані цитати. Це - теж своєрідний діалог, розмова втаємничених книжників, але майстерне використання цитат належить передусім до мистецтва риторики.

4.2. Риторичні фігури. Антитеза і паралелізм. З-поміж риторичних «фігур слів і думок» (термін М.Довгалевського) найбільше облюбованими авторами Галицько-Волинського літопису слід визнати синекдоху та метонімію, градацію та гіперболу, риторичні звертання, вигуки, запитання, а також порівняння й особливо паралелізм і антитезу. Прикметно, що, як і цитати, названі риторичні прийоми рідко коли мають нейтральне емоційне забарвлення. Здебільшого ж

вонн, крім усього, позначені яскравою печаттю історизму, стосуючись переважно конкретних осіб і фактів.

4.3. Способи відображення історії: опис, розповідь, роздум. Літопис повсякчас намагається мовби наздогнати історію. Можливо, це його жанровий ідеал, якого прагне досягнути кожен твір, а потім, «знемігшись», передає естафету наступному. Віра в можливість досягнення цього ідеалу найбільше сприяла тяглості й, так би мовити, одностайності української літописної традиції. Та було й інше, вже суто літературне, бажання - поглянути на історію з певної висоти, висвітлити окремі визначальні, «межові» макро- та мікромоменти, показати живу пульсацію історичних перипетій, з’ясувати історичний і символічний сенс того, що відбулось і невпинно відбувається. Велич і благородство цього бажання безсумнівні, та для його втілення потрібен певний моральний і технічний арсенал, хист майстра слова, красномовця та любомудра. А ще - віра. У авторів Галицько-Волинського літопису це - глибоке переконання ретельного середньовічного християнина у Божому промислі, вищій детермінованості подій і явищ, збагнути яку хоч і лячно, та необхідно. Способів такого літературного осягнення відомо три: опис, розповідь і роздум. У літописній методиці осягнення історичного процесу і творчої вибудови образу історії у творі за основний слід визнати спосіб розповіді -вочевидь, найхарактерніший і найприродніший для жанру, а водночас і найбільш значущий. Вдаючись до способів опису та роздуму, Галицько-Волинський літопис доповнює картину необхідними штрихами панорамного зображення історії, з одного боку, та аналізом її часових різновидів (ситуацій), з іншого. Це дає змогу створити справді тривимірний образ історії літопису - цілісний зовні та структурований ізсередини. А самобутнє стилістичне та риторичне оформлення образу історії Галицько-Волинського літопису сприяє виразності окремих історичних картин і збагачує поетику твору загалом.

У «Висновках» у формі підсумкових положень синтезовано результати дослідження: 1) схематично текст будь-якого літопису -це послідовність історичних подій (у їхньому підгрунті історичний факт і авторська історія); 2) хронологічний принцип композиції притаманний літопису як жанру; 3) поетика, якщо прийняти цю жанрову специфіку та досліджувати літописи з її урахуванням, виявляє «індивідуальність» стилю, «настрій» кожної окремої пам’ятки, а також прикметні жанрові конструкції.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях:

1. Федорак Н. Галицько-Волинський літопис: риторика чи стилістика? // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Вип. 5. -Тернопіль: ТДПУ, 1999. - С. 72 - 78.

2. Федорак Н. Пошук і розвиток літописної історії // Українське літературознавство. - Вип. 60. - Львів, 1995. - С. 60 - 68.

3. Федорак Н. Роман Юрія Андруховича «Перверзія» і українська літописна традиція // Слобожанщина. - 1997. - №5. - С. 189 - 192.

4. Федорак Н. На переправі українського письменства, до 200-річчя виходу «Еиеїди» Івана Копиіяревського II Дзвін. - 1998. - № 4. - С. 115-118.

5. Федорак Н. Композиція Галицько-Волинського літопису // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. - Львів: Світ, 1999.-Ч. 1. - С. 511 - 516.

6. Федорак Н. Історичний факт та історична подія: літописне оповідання, сага, скела // Літературознавство. Матеріали III конгресу Міжнародної асоціації україністів. - К.: Обереги, 1996. - С. 189 - 196.

7. Федорак Н. Мотив чуда і героїчна концепція Галицько-Волинського літопису // Українська філологія: досягнення і перспективи. Матеріали конференції до 145-річчя заснування кафедри української філології у Львівському університеті. - Львів, 1994. -С. 209-213.

8. Федорак Н. Образи галицьких князів у давньоукраїнській літописній традиції // Галич і Галицька земля у державотворчих процесах України. Матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції, присвяченої 1100-річчю Галича.-Івано-Франківськ-Галич: Плай, 1998.-С. 111 - 114.

АНОТАЦІЯ

Федорак Н.Л. Поетика Галицько-Волинського літопису. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2000.

Дисертацію присвячено осмисленню Галицько-Волинського літопису як художнього твору. Через пошук і вивчення домінантних художніх елементів і комплексів, які формують жанрову основу твору, зроблено спробу всебічного розгляду поетики Галицько-Волинського літопису з погляду як канонічних ознак, так і своєрідності цієї пам’ятки в контексті української літописної традиції.

Методологічну базу дослідження зумовлює специфіка аналізованого матеріалу, використання порівняльно-історичного, структурного, формального методів у поєднанні з герменевтикою тексту.

Ключові слова: поетика, літописна традиція, історична подія, хронотоп, темп розповіді, сюжет, композиція, риторика.

АННОТАЦИЯ

Федорак Н.Л. Поэтика Галицко-Волынской летописи. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2000.

Диссертация посвящена осмыслению Галицко-Волынской летописи как художественного произведения. Путем поиска и изучения доминантных художественных элементов и комплексов, формирующих жанровую основу произведения, предпринято попытку всестороннего рассмотрения поэтики Галицко-Волынской летописи с точки зрения как канонических признаков, так и своеобразности этого памятника в контексте украинской летописной традиции.

Методологическая база исследования обусловлена спецификой анализируемого материала, использованием сравнительноисторического, структурного, формального методов в сочетании с герменевтикой текста.

Ключевые слова: поэтика, летописная традиция, историческое событие, хронотоп, темп повествования, сюжет, композиция, риторика.

SUMMARY

Fedorak N. Poetics of the Halych-and-Volhynian Chronicle. - Manuscript.

Dissertation on gaining scientific candidate degree of philological sciences for speciality 10.01.01. - Ukrainian Literature. - Lviv National Ivan Franko University, Lviv, 2000.

The dissertation is dedicated to treating the Halych-and-Volhynian Chronicle as an artistic piece in the context of Ukrainian and foreign tradition of writing chronicles (that of Iceland and Ireland in particular). Special attention is paid to the poetics of the piece with its correspondence to the rules of the Ukrainian annalistic tradition as well as its originality being under analysis. It is an attempt of the thorough review of the poetics of the Halych-and-Volhynian Chronicle by means of finding and researching the dominant artistic elements and complex which constitute the genre basis for this historical monument.

Methodological basis of the research had to be chosen in accordance with the specific features of the material under analysis and the usage of the comparative-historical, structural, formal methods combined with the hermeneutics of the text.

Poetics of the Halych-and-Volhynian Chronicle as a special sphere oh both form and content manifests itself on the level of artistic and historical realisation of the categories «a human being» and «movement» and the character of the plot, the composition and the rhetoric-stylistic «sounding» of the monument as well.

The basis of the annalistic genre is a historical event i.e. textual interpretation of the historical fact. Each of the 92 chronicle stories of the Halych-and-Volhynian Chronicle constitutes a kind of a set of historical events which along with historical facts correlate with the «author’s history» - one of the ways of interpreting history. Chronological sequence is the salient feature of historical events in the chronicle. At the same time historical event as a unit of the annalistic piece is static and discreet.

Contrary to the concept of time, artistic space of the Halych-and-Volhynian Chronicle is open. The central point of its organisation is the city.

Chronological sequence of the Halych-and-Volhynian Chronicle is always trying to find a kind of support in a human being - as a historical figure and a verbal image. A certain similarity of the images of the human beings is concentrated in several situations connected with people. The situation with the character and non-character is connected with the previous folklore and

medieval heroic tradition which presupposed sticking to the code of the knight’s rules not fixed in the written form. The situation with the warrior and nonwarrior is connected with sticking to these rules or disobeying them. The situation of the prince and non-prince is partially based on these two ones. There are also appears the situation of the eternal traveler and a home-sitter.

The «moving» space as well as active characters of the Halych-and-Volhynian Chronicle add to the dynamics of the piece putting the category of movement at the foreground. The dissertation also considers movement as development and change. In fact, the problem of development becomes historical here while that of rhythm and tempo of the narration belongs only to literary studies.

The chronicle sticks to such principle of building the fabula as «one historical fact - one historical event». The plot of the Halych-and-Volhynian Chronicle has a certain number of separate thematic aspects clearly seen here; some of them can traditionally be called inserted short stories.

A kind of «semantic light» provides the chronicle with its stylistic arrangement and rhetoric content. Halych-and-Volhynian Chronicle is a prominent representative of the literary and artistic conception of the ornamental style. Rhetoric arrangement of the piece is often a form of its stylistics. Within rhetoric sphere there exist different ways of reflecting history in the Halych-and-Volhynian Chronicle: description, narration and reflections.

Thus here we have all the grounds for considering the integral and at the same divided into components image of the history of the Halych-and-Volhynian Chronicle. A thorough analysis of the poetics of the piece reveals the completeness of the image making the literary value of the Halych-and-Volhynian Chronicle evident.

Key words: poetics, annalystic tradition, historical event, chronological sequence, the tempo of the narration, the plot, composition, rhetorics.