автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Политические репрессии на Подолии в 20-х - 30-х гг.: общие тенденции и региональные особенности

Полный текст автореферата диссертации по теме "Политические репрессии на Подолии в 20-х - 30-х гг.: общие тенденции и региональные особенности"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

, > «

' На правах рукопису

- 9 НЮЛ .1397

Жезицький Віктор Йосипович

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ НА ПОДІЛЛІ у 20-х - 30-х рр.: загальні тенденції та регіональні особливості

07.00.01. — Історія України

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Киїп'1997

Робота виконана о Інституті історії України НАН України.

Науковий керівник- академік НАН України Тронько Петро Тнмофійович

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Курило В.М.,

. кандидат історігчних.наук Войналович В.А.

Провідна організація-Волинський державний університет ім.Лесі Українки

Захист відбудеться А 7- ьср $НЛ 1997 р. о / О год. на засідан спеціалізованої ради Д.60.17.01 для захисту дисертацій в Інституті істої України НАН України (252001, Київ, вул.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії Україи НАН України.

Автореферат розісланий “ £3 " <■*< рссРкХ_________1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради доктор /тгоричних наук

І. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Реальне утвердження України як незалежної, демократичної і правової держави обумовлює необхідність глибокого і всебічного дослідження історії українського народу, особливо тих її сторінок, які протягом тривалого часу невиправдано і незаслужено замовчувались. Йдеться, у першу чергу, про осмислення трагічних "явищ в історії нашої держави, пов'язаних з політичними репресіями 20-х - 30-х рр., які нанесли непоправних втрат генофонду української нації, вирвали з життя десятки тисяч представників інших народів, іцо проживали на теренах України, найнегативнішим чином відбилися на суспільній свідомості наступних поколінь.

Аналіз документальних матеріалів, грунтовне опрацювання спогадів численних свідків тих подій переконує у тому, що політичні репресії служили незмінним атрибутом радянської тоталітарної системи, неодмінною умовою її становлення і функціонування. ■

На жаль, донедавна політичні репресії в Україні періоду 20-х -ЗО'Х рр. практично не мали необхідних перспектив для належного дослідження і висвітлення. -Відсутність і розпорошеність документальних матеріалів у центральних і місцевих державних архівах, їх специфічний характер, спеціальний стан зберігання, наявні обмеження для науковців п архівах Служби безпеки та МВС'України, їх обласних управлінь не дозволяли підняти і розробити згаданий комплекс проблем.

Лише в умопах державної незалежності України відкрилися широкі можливості дослідження закритого раніше кола питань. Це, зокрема, знайшло своє відображення у рішеннях вищих органів державної влади України, пов’язаних з виданням багатотомної науково* документальної серії, книг “Реабілітовані історією".

Унікальна серія, що не мала аналогів у світовій практиці, покликана повернути українському народу нсзаслужено забуті імена його державних діячів, майстрів культури, вчених, увічнити пам’ять Наших земляків, що стали жертвами політичних репресій. Водночас, реалізація державної програми "Реабілітовані історією” дозволить створити Національний банк даних про політичні репресії в Україні, ввести у науковий обіг нові документальні масиви, проаналізувати законодавчу і нормативну базу, що дозволить відвернути загрозу нової подібної людської трагедії у майбутньому.

Підготовка науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” значною мірою активізувала дослідження проблем політичних репресій на регіональному рівні, що дає змогу розкрити загальні тенденції, характерні для СРСР та України у цілому, а також простежити місцеві особливості, притаманні для кожного взятого регіону.

Таким чином, ■ дослідження проблем політичних репресій у 20 -30-х рр. на регіональному рівні має виняткове наукове і практичне значення,- оскільки ' дозволяє збагатити історичну іууку новим оригінальним фактичним матеріалом, виеста в інформаційний обіг і оприлюднити раніш закриті для дослідників документи політичного керівництва, вищих органіи державної влади та державного управління, колишніх спецслужб, правоохоронних органів, відкрити широкі можливості для наукового вивчення і узагальнення проблем формування і функціонування тоталітарної держави.

Об’єктом лослід.жсщія є репресивна політика владних структур на Поділлі, її витоки, причини і наслідки, специфічні особливості, характерні для даного регіону.

Предметом дисертаційного дослідження є шляхи формування репресивної політики, і форми і методи її реалізації на Поділлі, законодавчі і нормативні акти вищого політичного керівництва, вищих органів державної влади, місцевих партійних та державних органів,

правоохоронних структур, пов'язаних з політичними репресіями, конкретні акції, здійснені органами ВУНК, ДПУ, НКВС по фабрикації кримінальних справ, масових депортаціях населення.

' Хронологічні памки роботи охоплюють період 20-30-х рр., коли репресії щодо громадян набрали в Україні у цілому, і на Поділлі зокрема, найбільш масового характеру, спричинили загибель сотень тисяч наших співвітчизників. -

Територіальні рамки дослідження визначені межами території історичного регіону у Західній частині лісостепової України, яка входила у 20-30-х рр. до складу УРСР (а основному територія Вінницької та Хмельницької областей).

Стан иаукопої розробки. Цілком очевидно, що внаслідок зрозумілих об’єктивних причин пріоритет у дослідженні репресивної політики в Україні належить зарубіжним дослідникам, які до першої полотій 80-х рр. опублікували ряд праць, що привернули увагу до згаданого комплексу проблем міжнародної громадськості та фахівців1.

Однією з перших спроб комплексного підходу до проблем політичних репресій стала праця професора Колумбійського університету Р.Конквеста, який у передмові до своєї роботи зазначав: “На Заході опубліковано багато книг, що вивчають ті чи інші сторони сталінізму, окремі дати його історії. Моя книга, однак, перша спроба дати повний і загальний звіт про події певних років у СРСР"2.

На жаль, вказані праці внаслідок відсутності належної документальної бази, хибують численними помилками, неточностями, перекручуванням фактів тощо.

'Полонська-Василенко Н.Д. Історична наука на Україні за Совецької доби та доля істориків.//Збірник на пошану українських вчених, знищених большевицькою Москвою.-Париж-Чікаі'о.-1962.-С. 18. Її ж. Українська академія наук. Нарис історії.-К., 1993.-414 с.

2 Конквест Р. Большой терорг-Рига.-1991.-Т. 1.-425 с.; Т. 2.-430 с.

З

Введення у науковий обіг нових документальних масивів, пов’язаних з формуванням та функціонуванням тоталітарної системи, обумовили публікацію низки науково-популярних, публіцистичних праць Р.Медведева, Д.Волкогопова, М.Васецького, Л.Гордоиа, С.Клопова, О.Лациса, О.Ципко, М.Гсфтерата інших1 .

У них оприлюднювалися нові, досі маловідомі для широкого загалу документи, робилися спроби з’ясувати витоки і наслідки неоголошеної війни проти власного народу.

У другій половині '80-х - на початку 90-х рр. до проблем . політичних репресій підійшли українські історики. Останнє засвідчила публікація ряду збірників статей, оригінальних за задумом і підходами праць Ю.Шановала, В.Дапилеака, Т.Касьянова, С.Кульчицького та інших2 .

Важливим етапом у розробці досліджуваних проблем стала публікація фундаментальної праці “Репресоване краєзнавство”, до підготовки якої активно залучалися учені Інституту історії України НАН України, Е.ікладачі вищих навчальних закладів, архівні і музейні працівники. На сторінках цієї книги публікуються грунтовчі статті про

1 Медведев Р.А. О Сталине и сталинизме.-М., 1990-448 с.; Його ас. -Они окружали Сталина.-М., 1990-352 с. Волкогонов Д.А. Триумф и трагедия. Политический портрет И.В.Сталина.-М., 1989.-Т. 1.-606 с.; Т. 2.-694 с.; Вассцкий Н.А. Ликвидация. Сталин, Троцкий, Зиновьев: франмеити политических судеб.-М., 1989.-206 с.; Гордон Л.А., Клопов Э.В. Что это было? Размышиение о предпосылках и итогах того, что случилось с нами в 30-40-е годы.-М., 1989.-319 с.; Лацис О.Р. Перелом. Опыт прочтеиия несекретных доку ментов.-М., 1990.-299 с.; Ципко А.С. О зона*( закрытых для мысли//Суровая драма народа.-М., 1989.-С. 175-256: Гефтер М.Н. “Сталин умен вчера..."//Иного не дано.-М., 1988.-С. 2Ы-325.

2 Шаповал Ю.І. У ті трагічні роки сталінізме на Україні.-К., 1990142 с.; Даішленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті рокйя-К., 1991.-334.; Даниленко В.М., Касьянов Г.В. Сталінізм та українська інтелігенція.-К., 1991.-96 с.; Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та Історична доля.-К., 1992.-176 с.

багатьох відомих діячів науки і культури, що стали жертвами репресій.' Серед них подолян - Г.Кулика, ІО.Сіцінського, В.Атамановського, В.Гериповнча, Г.Брілінга, П.Клепацького та ін.

Серед опублікованих робіт особливо слід відзначити написаний на архівних документах Служби безпеки України, її обласних управлінь збірник статей з символічною назвою “Реабілітовані історією”. У вступній статті Г.Ковтуна, В.ВоГіналовича, Ю.Дааилюка вперше в • українській історіографії подана статистика політичних репресій в Україні у другій половині 30-х рр., оприлюднюються ряд нормативних актів, пов’язаних з політичними репресіями громадян1 .

Позитивним явищем в українській історіографії останніх років стала публікація документальних збірників, які містять рішення вищого політичного керівництва, правоохоронних органів, оперативні матеріали відповідних підрозділів НКВС2 . На жаль, відсутність належного наукового апарату дещо знижують у цілому їх високий рівень. •

Першою спробою відтворення хронології та розмаху примусового иерсселеніш громадян України протягом 20-80-х рр. стала монографія І.Вииниченка, написана па матеріалах оиіцого політичного керівництва республіки та правоохоронних органів.

Позитивно оцінююючи опубліковані у пій відомості, не можемо не зазначити, що вони ще потребують своєї докладної превірки і конкретизації на регіональному рівні3 .

1 Реабілітовані Історією.-Киїи-Полтава, 1992.-401 с.

2 Білас Іван. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953.-К.,

1994.-Т. 1.-424 с.-Т. 2.-685 с.; Прнстайко В., Шаповал ІО. Справа “Спілки визволення України".-К., 1995.-448 с.; Отчет

Екатерииославской губернской чрезвычайной комиссии. С 1- января 1910 г по 1 ноября 1921 г.Днепропетровск, 1994.-231 с.

3 Вінннчснко І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання,

вислання.-К., 1994.-125 с.

У першій половині 90-х рр. у зв’язку з підготовкою багатотомної науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією", активізувалися дослідження проблем політичних репресій на регіональному ріпні.

Ряд документальних збірників, иауково-документальних нарисів опубліковано Дніпропетровською, Вінницькою, Херсонською, Миколаївською та іншими обласними редакційними колегіями зазначеного видання Розглядаючи їх як безперечний крок вперед у дослідженні регіональних проблем політичних репресій в Україні, зазначимо, що автори не завжди витримують високий науковий рівень опублікованих праць, певпоіо мірою белетризують наявні в їх розпорядженні матеріали.

Останнім часом покітний внесок у розробку проблеми політичних репресій зробили керівні працівники Служби безпеки України, які відкрили для науковців і громадськості раніше закриті матеріали. Одним з перших виступив у періодичній пресі начальник Хмельницького ''управління Служби безпеки України генерал-майор

О.І.Дешіщнк, який нб лише навій узагальнену статистику по колишній

1 Дело 10.В.Кондратюка и др.-Полтава, 1992.-47 с.; Голод на Поділ аі.-Кам’янець-Подільскнй, 1993.-103 с.;Вінок тернових доль,-Тернопіль,1993.-48 с.;Вінииця: злочин без кари. Документи, свідчення.

- К. - 333 с.; Журсцький Я.І., Шитюк М.М. Освітяни Миколаївщшіи -жертви репресій сталінізму. - Миколаїв, 1994. - 67 с.; Шморгуи Є. Рано-вранці заголосять... - Рівне, 1994. - 27 с.; Паїценко Володимир. Родинне коріння Штлюр умертвлене... - К., 1994. - 45 с.; Червоні жорна. - Вінниця, 1994. - 69 с.; Забуттю не підлягає. Нариси, спогади, оповідання. - Херсон, 1994. - 358 с.; Правда через роки. - Донецьк,

1995. - 126 с.; Повернення із небуття. Документи і матеріали про жертви сталінського свавілля у Дніпропетровському університеті. -Дніпропетровськ, 1995.-162 с.; Бюлетень (відомості про громадян, що зазналі політичних репресій). - Вип. 2. - Миколаїв, 1996. - 63 с.; Лихолобова З.Т. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні. - Донецьк, 1996. - 143 с.

(і

Кам’янець-Подільській області, а іі назнай імена конкретних шшупатціп загибелі у нічому нсшінних людей1.

Характерно, що останнім часом проблеми політичних репресій стають предметом дисертаційних досліджені». Першою, і, на жаль, останньою до цього часу, є кандидатська дисертація Д.В.Табачника, приспячспа масоїшм репресіям проти інтелігенції України у другій половині 30-х - початку 40-х рр.2 •

Таким чином, незважаючи на наяшіість значної кількості опублікованих праць, в українській історіографії, відсутні роботи, в яких би па регіональному рійні, у даному випадку на матеріалах Подільського регіону, розглядалась проблема політичних репресій 2030-х рр.

Наукова новизна дисертації обумовлюється у першу чергу тематикою дослідження, яка до цього часу не була об'єктом спеціального ннпчення і висвітлення. Внесок дисертанта’ полягає у тому, що ним вперше и українській історіографії опрацьовані, узагальнені і введені у науковий обіг документальні матеріали, що дають можливість:

- уянити основні напрями, форми і методи репресивної політики владних структур на Поділлі;

- на основі виявлених статистичних відомостей проде-' монструоати трагічні наслідки політичних репресій 20-х - 30-х рр. для населення регіону;

- розкрити і оприлюднити законодавчу та нормативну базу, па основі якої здійснювались масові незаконні репресії громадян України і в тому числі подолян;

1 Денніцик О.І. Жахна тіраида. Про “технологію” масових репресій

на Поділлі//Радянське Поділля, 1991.-20 лист. •

2 Табачник Д.В. Массовые репрессии против интеллигенции Украины во второй половине 30-х - начале 40-х годов. Апторск.дисс. на соиск. паук, степени канд.ист.н^ук.-Киев, 1992.

- висловити .практичні рекомендації щодо формування державної

програми увічнення пам'яті жерти політичних репресій. •

Мста і завдання дослідження. Представлена до захисту кандидатська дисертація ставить за мету розкрити витоки, причини і наслідки політичних репресій, з’ясувати загальні тенденції та регіональні особливості цього трагічного процесу на Поділлі.

У зв’язку з цим ставились такі завдання;

- дослідити законодавчу і нормативну базу, а також безпосередній механізм здійснення політичних репресій на Поділлі;

- показати шляхи формування репресивної політики, діяльність у даному напрямку партійних, радянських та правоохоронних органів;

- висвітлити основні каральні операції органів ВУНК, ДПУ, НКВС у регіоні;

- вивести можливу статистику політичних репресій на Поділлі;

- розкрити ставлення до репресій з боку окремих соціальних груп, політичних партій і сил;

- визначити основні етапи політичних репресій досліджуваного

періоду. - '

Методологічна основа лпсертанії грунтується на діалектичних принципах пізнання історичного процесу, об’єктивному підході до аналізу суспільних подій і явищ, критичному ставленні до наявних джерел.

Методи дослідження. У процесі підготовки дисертаційної роботи, поряд з методами емпіричного пізнання, застосовувалися методи аналізу, - синтезу, порівняльно-історичний та проблемно-хронологічний.

Джерельну <іп'лу лисертппі! складають маловідомі документи та матеріали вищого політичного керівництва, вищих органів державної влади та державного управління СРСР, УРСР, місцевих, радянських та прІй'оохорошшх органів. Всього у процесі роботи опрацьовано близько 3 тис.справ З Центральних державних та місцевих і відомчих

архівів України та Російської Федерації. Всього апрацьопано документи 17 фондів у 13 архівах.

Зокрема, у роботі шісрше вводяться до наукового обігу Документи Центру зберігання сучасної документації (колишній архів Загального відділу ЦК КПРС), які містять цінні відомості вищого політичного керівиицтпа країни, пов’язаних з політичними репресіями, діяльністю каральних органів тощо. ■

Місце і роль вищого політичного керівництва республіки у здійсненні політичних репресій простежується за матеріалами Окремої папки рішень політбюро, секретаріату ЦК КП(б)У (Фонд 1, оп. 16. ЦДАГО України). ’

Діяльність місцевих партійних радянських і правоохоронних органів розкривається у дисертації па основі документальних фондів державних архіві» Вінницької, Хмельницької та Одеської областей.

Цінним джерелом для дослідження політичних репресій стали аналітичні матеріали, а також конкретні архівно-слідчі справи, що зберігаються у Державному архіві Служби безпеки України, а також архівах управлінь УСБУ по Хмельницькій, Вінницькій та ііі.областях.

Ряд винятково важливих нормативних документів, спрямованих на активізацію політичних репресій, виявлено дисертантом в архіві управління МВС по Харківській області.

■ У процесі роботи над дисертаційним дослідженням широко використовувалися матеріали зарубіжної періодики, наявна монографічна література, мемуари свідків тих трагічних подій..

Теоретичне значення лиссртанії полягає у тому, що викладені у ній положення поглиблюють загальну концепцію історії України 2030-х рр., з'ясовують основні чинники функціонування тоталітарної системи.

Практичне значення роботи визначається тим, що подані і систематизовані у ній матеріали сприятимуть підготовці цілого ряду праць з історії України, розробці нових курсів і спецкурсів у вищих

навчальних закладах, удосконаленню музейиих експозицій тощо. Водночас, робота розрахована на повноцінне висвітлення питань політичних репресій 20-30-х рр. у багатотомній науково-документальній серії книг "Реабілітовані історією", у порту чергу у томах по Хмельницькій і Вінницькій областях, які готуються и Україні у відповідності а постановами Президії Верховної Ради иід 6 квітня 1992 р. та Кабінету Міністрі» иід 11 вересня 1992 р.

Наукоиа апробація дослідження. Оспоині положення дисертації обговорювалися ца засіданні відділу регіональних проблем Істрії України Інституту Історії України НАН України, бюро Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг "Реабілітовані Історією", допонідались на Всеукраїнській конфереції з проблем історичного краєзнавства, викладені у чотирьох публікаціях профільних нидань.

Дисертацію рекомендовано до захисту відділом регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України.

СтруКтурд роботи визначається змістом проблеми, методами і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділім, ииспоикії), списку шікористапих джерел та літератури. її обсяг - 162 сторінки;

11 Короткий зміст дисертації

У "Вступі" обгрунтовано актуальність дослідження, визначені його предмет, хронологічні та територіальні рамки, сформульовані мета і завдання, охарактеризована наяшіа історіографія, проаналізовані джерела, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значения дисертації.

У першому розділі - “Формуцання та становлення оеіірссишіо-каралмюі системи (19ГГ-1921 рр.) - проводціься думка про те, що диктатура пролетаріату, трансформована поступово у диктатуру однієї

партії, пжс у своєму генетичному корені нсрнісію перелбачала насильство як засіб досягнення політичної і економічної мсти. Цього, до речі, не іірихоїіупа» і с;ім засновник Комуністичної партії і соціалістичної держави И.І.Ленін, який у багатьох своїх працях стверджував, що наукове поняття диктатури означає не що інше як не обмежену ніякими законами, ніякими абсолютними правилами владу, яка спирається безпосередньо на насильство (с. 14-16).

Характерно, що вже и перші нореіюлюційні дні з ініціативи уряду Радянської Росії стала формуватися система караючих органів, які нонинні були стати реальною опорою для нопостиорених владних структур. Так, 21 листопада 1917 р. за пропозицією Ф.Дзержинського при Петроградському Військово-революційному комітеті (ВРК) була створена комісія по боротьбі з контрреволюцією, до складу якої увійшли М.Скрипник, І.Флероиськнй, Г. Благонравов, А.Галкін, В.Трифонов. Аналогічні слідчо-юридичні відділи, штаби по боротьбі з контрреволюцією створювались на місцях при Військово-революційних комітетах.

Великими нов 11 осажен ними бун наділений також спеціальний Комітет по боротьбі з погромами ■ та контрреволюцією (т.з. "75-а кімната" Смольного), який очолював керуючий справами Раднаркому РСФРР В.Вопч-Бруспич.

Незважаючи на ге, що нищепалиичені органа, як вказувалось в директивних документах, мали стати дієвим механізмом для наведення правопорядку в країні, припинити дії погромників, мародерів, кримінальних злочинців, їх діяльність вже з перших кроків була зорієнтована па придушення політичної опозиції, яка визначалась тоді популярним терміном “контрреволюція''. Сам В.Д.Бонч-Бруєвич в розквіті своєї політичної кар’єри не без гордощів пригадував, як керований ним комітет винищував одну за однією контрреволюційні організації.

- Радом з «їм, як переконуємося, діяльність згаданих органів, очевидно, Не влаштовувала уряд. Саме тому на порядку денному Постало питання про організацію централізованого, розгалуженого Карального органу, здатного охопити різноманітні сфери суспільного Шігтл, здійснювати.на практиці винятково широкі функції.

7 грудші 1917 р. Раднарком РСФРР, заслухавши доповідь Дзерзшіського, схвалив постанову про утворення Всеросійської Надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВНЮ. Документом, затвердженим урядом, окреслювались і основні ШШДйіПШ новоутвореного органу, які полягали в тому, щоб перепиняти і Ліквідовувати всі контрреволюційні та саботажницькі спроби і дії по всій Росії, з боку кого б вони не виходили, і віддавати до суду революційного трибуналу всіх саботажників і контрреволюціонерів (с. 15-16).

Викладені матеріали дають можливість уявити перші кроки у формуванні радянської каральної системи і безпосередньо в Україні. Вони полягали перш за все у створенні відповідних органів, зорієнтованих на борбтьбу як із злочинами криміногенного характеру, так і на придушення опозиційних сил (с. 17-20).

Звертаючись до архівних матеріалів, опублікованих джерел, дисертант розкриває основні етани формування системи каральних органів. Особлива увага приділена проблемам її становлення в Україні. Так, у грудні 1917 р. був сформований Харківський надзвичайний штаб по боротьбі з контрреволюцією, реорганізований 28 лютого 1918 р. у Головний штаб по боротьбі з контрреволюцією.

Регіональні органи по боротьбі з контрреволюцією мала об'єднати Надзвичайна комісія Народного Секретаріату України для захисту країни і революції, створена 27 лютого 1918 р. у зв’яз\у з наближенням австро-німєііьких військ. Незважаючи на короткочасність діяльності цієї комісії, ряд дослідників цілком справедливо вважають її

першим кроком для створення центрального спеціалізованого органу по боротьбі з контрреволюцією. ’

Влітку 1918 р. у губерніях України, що безпосередньо прилягали до території Росії, були стіюрсні місцеві органи згадано! Надзвичайної комісії, а 3 грудня 1918 р. Тимчасовий робітничо-, селянський Уряд України схвалим декрет "Про організації Всеукраїнської надзвичайної комісії".

У розділі характеризується діяльність ВУНК та інших каральних органів, реакція на неї з боку населення України і світової громадськості (с. 14-15).

Характерною рисою діяльності надзвичайних органів гіа Поділлі стало виняткове розширення їх функцій, яких не торкнулася навіть реорганізація 1920 р. У ряді населених пунктів регіону надзвичайні органи наділялися не лише слідчими функціями, але іі правом , виконання вироків щодо найбільш активних “контрреволюційних елементів” (с. 23-24). ■

першій полонині 30-х рр.” - шісвітлюються основні напрями репресивних заходів владних структур, діяльність органів ВУНК, ДПУ УСРР. Аналізуючії роботу останніх, не можна не помітити певних змін, що відбувалися на іншому історичному тлі (с. 36-40).

Трагічні наслідки політики “військового комунізму”, що активно здійснювалася в роки громадянської ііійпн, п принципово нових умовах мирного розвитку країни початку 20-х років пристидила до всезростаючої дестабілізації суспільства, поглиолення його економічної та політичної кризи, посилення невдоволення з боку робітників і селян. Все це обумовлювало реальну загрозу втрати більшовиками своєї масової соціальної бази.

З огляду на це, єдино можливим засобом для відвернення соціальної катастрофи, що насувалася па країну, <5уло введення нової економічної політики, яка б гарантувала відновлення економічного

механізму, запровадження псиних демократичних засад п суспільно-політичному житті. ■

Водночас, цілком очевидним було і те, що створений у роки громадянської війни репресивний механізм потребував суттєвого оновлення, пристосування його до нових умов розпитку країни. Це добре розуміли як у Кремлі, так і керівництво надзвичайних комісій на місцях. Вже в наказі від 8 січня 1921 р. голопа Всеросійської надзвичайної комісії Ф.Дзсржішський звернув увагу підлеглих йому органів на необхідність иідмонн від непопулярних серед населення заходів, націлював їх на вироблення більш гнучких форм повсякденної роботи.

Своєрідним “капітальним ремонтом” мала стати реформа Всеросійської надзвичайної комісії, обумовлена рішеннями вищого політичного керівництва.

Однак, здійснені зміни, па наш погляд, мали здебільшого косметичний характер і аж ніяк не торкалися основоположних принципів їх. функціонування. Змінювалися лише форми та методи роботи органів держаїшої безпеки, які стаиали більш витонченими і гнучкими. У наказі иід 8 січня 1921 р. Ф.Дзержшіський так повчав своїх підлеглих: “...Боротьба з підпільними організаціями есерів, що готують повстання або терористичні акти, виловленим політичних чи економічних шпигунів вимагає топких прийомів роботи, внутрішнього інформування тощо.. Старими методами, масовими арештами і репресіями, цілком зрозумілими у бойовій обстановці, при зміні положення, НК буде лише лити воду на контрреволюційний млин, збільшуючи масу невдоволених ”1.

' У даному випадку голова Всеросійської надзвичайної комісії радив: “Всіх підозрілих, що можуть взяти участь в активній боротьбі,

1 Из истории Всероссийской Чрезвычайной комиссии. 1917 - 1921 гг. Сборник документов. - М., 1958. - С. 418.

безпартійних офіцері» або осіб правоесеріиського, махновського чи тому подібного спрямування необхідно тримати на обліку, з’ясовувати, перевіряти" 1 .

Таким чином, зусиллями органів ВУНК-ДПУ окреслювався контингент політично неблагонадійних осіб, які постійно перебували під їх иссиидичнм оком. Частина з них розглядалася як надійний резерв для фабрикації гучних політичних справ, проведення повчальних політичних процесій.

Як переконуємося, у досліджуваний період політичні репресії набрали нових обертів і спрямовувалися практично проти всіх

соціальних груп. Незважаючи па загальні риси цього негатишюго

процесу, характерні для всієї України як і країни у цілому, політичні репресії на Поділлі мали і спою конкретну специфіку. Зокрема, аграрний характер області обумовив спрямування вістря політичних репресій насамперед проти селянства, яке активно і послідовно виступало проти необдуманих перетворень у сфері сільськогосподарського виробництва (с. 76-81).

Спрямованість репрссніших заходів псиною мірою визначало перебування Подільського регіону у зоні державного кордону СРСР. Проведення перманентних операцій по "очищенню прикордонної смуіи" від “класово-ворожих елементів” спричинило депортації кількох тисяч коріннях подолян.

Не останній роль у формуванні репресії и ноГ політики на Поділлі цідіїрала і та обставина, що тут псиний час працювали органи

державного управління уряду Директорії, українські національні

наукові і культурні установи. Саме тому боротьба із “соціально чужими петлюрівськими елементами’' проходила у регіоні з особливим розмахом (с. 47-52).

1 Из истории Всероссиііскоіі Чрезвычайной комиссии. 1917-1921 гг. Сборник документов. - М., 1958. - С. 418.

Багатонаціональний склад населсшш регіону, у якому протягом кількох століть пліч-о-пліч з українцями проживали поляки, євреї,

• румуни, чехи, греки, німці, серби та багато інших, визначав “політичне забарвлення" каральних заходів, серед яких домінували звинувачення у шпіонажі, співробітництві з різними розвідувальними центрами.

У дисертації розкриваються шляхи фабрикації органами ДПУ на Поділлі ряду кримінальних справ - “Козачої Ради”, “Просвіти”, “СВУ” тощо, наводиться статистика масових депортацій населення регіону (с. 42-47).

У третьому розділі - “Великий терор” на Поділлі у другій половині 30-х рр” * на великому фактичному матеріалі доводиться, що друга половина 30-х рр. стала одним з найбільших трагічних періодів в історії України у цілому і Поділля зокрема, коли політичні репресії здійснювалися з особливим розмахом і жорстокістю. Наприклад, якщо кількість репресованих у зв’язку з троцькізмом у 1934 р. взяти за 100, то у 1937 р. їх було репресовано більше ніж у 60 разів; по буржуазно-націоналістичних формуваннях це співвідношення збільшилось у 500 разів; по шпіонажу воно зросло у 60 разів (с. 113). '

Абсолютна статистика репресованих в Україні вперше в українській історіографії наводиться у праці Г.Ковтуна, В.Войналовича, ІО.Данилюка, опублікованій у 1992 р. Як свідчить наведена звітність, у 1935 р. в Україні було заарештовано 24934 громадянина, у 1936 р..- 15717, у 1937 - 159573, у 1938 - 108006 1

. Таким чином, у 1937-1938 рр. (пік репресій) в Україні було заарештовано 267579 громадян. З них засуджено 197617 громадян (за шпіонаж - 25627, зраду • Батьківщині - 1487, терор - 5193, диверсії -.13966, шкідництво - 7731, повстанську контрреволюційну діяльність -

1 Ковтун Г.К., Войналович В.А., Данилюк ІО.З. Масові незаконні репресії 20-х - початку 50-х рр. на Полтавщині //Реабілітовані історією. - Київ-Полтава, 1982. - С. 5-7. ,

99822, контрреволюційну агітацію - 22315, інші злочини - 18903) (с.113). .

Дослідження дисертанта показує, що значних втрат зазнав Подільский регіон. У 1937-1938 рр. на Поділлі, яке включало у себе Вінницьку та Кам’янець-Подільську області, було репресовано 39960 Чоловік, або 15,7% від загального числа заарештованих. Якщо врахувати, що області значно поступалися за кількістю населення цілому ряду промислових областей (Донецька, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Одеська та ін.), то можна твердити, відсоток репресованих у цьому регіоні був надто високим.

У дисертації на матеріалах Поділля розкриті хід та наслідки масових каральних операцій у зв’язку з цілком таємними наказами НКВС СРСР .№00447 від ЗО липня 1937 р. (“По вилученню антирадянських контрреволюційних елементів”); №00486 від 19 серпня 1937 р. (“Про репресії дружин зрадників Батьківщини, членів прапотроцькістських шпигунсько-диверсійних організацій”); директивами НКВС України “По ліквідації активу боротьбистів, “Розгрому есерівського підпілля", “ліквідацію антирадянського елементу на залізниці” та ін. (с. 117- 125).

Виконуючи розпорядження керівництва союзного і республіканського Наркоматів внутрішніх справ, працівники Вінницького і Кам’янець-Подільського управлінь НКВС шляхом фальсифікації слідчих документів приступили до ліквідації “контрреволюційного антирадянського підпілля”. Лише Вінницьким обласним управлінням НКВС на вересень 193.' року було “викрито” 37 повстанських українських націоналістичних організацій”.

Високу оцінку отримала діяльність працівників органів НКВС за те, що ‘‘вдавалося об’єднати” кілька різних за спрямуванням організацій і груп. Так, членом правотроцькістської організації, що “блокувалася з українськими націоналістами, а також шпигуном” проходив у справі брат відомого діяча КІІ(б)У В.П.Затонського '

Євген Затонський, який за версією слідства проводив “контрреволюційну роботу” на Кам’янець-Подільській електростанції.

Спроба об’єднати .всі антирадянські контрреволюційні елементи у своєрідні блоки не була ініціативою лише Вінницьких чи Кам’янець-Подільських чекістів. На це націлювали вказівки наркомів внутрішніх справ СРСР і УРСР. Як засвідчив на допиті у 1939 р. колишній начальник УНКВС по Кам’янець-Поділській області І.Жабрєв: “Успенський у практичній роботі вимагав викриття Всеукраїнських центрів, контрреволюційних формувань з мстою галасливих кампаній і демонстрацій проведеної роботи” 1 .

Цілком очевидно, що підхльостувати керівництво управлінь по Вінницькій та Кам’янець-Подільській областях зовсім не було потреби. Воші і так докладали чимало зусиль для викриття "контрреволюційних" організацій. Так, розгалужена буржуазно-націоналістична організація була викрита у Ляховецькому районі. До неї входили директор місцевої МТС Шубович, голова сільради с.ІОрівки - Петровський та ііі. Контрреволюційна підпільна організація була викрита у Пилипо-Олександрівському колгоспі* “Сніп” Затонського району, очолювана “запеклим петлюрівцем”, головою колгоспу К.Щербанюком. Аналогічний націоналістичний осередок, за участю директора школи Яровенка, вчителів Ільченка, Когута та ін., було ліквідовано у Меджибіжській українській середній школі.

У 1937-1938 рр. досить типовими для Поділля стали справи, пов’язані з “викриттям шкідництва” у промисловості, на транспорті, сільському господарстві, у системі освіти' і охорони здоров'я. Так, майже перманентно порушувалися кримінальні справи проти “шкідників” Кам’янець-Подільського алебастрового заводу. За невиконання виробничих планів було знято з посади і засуджено директора заводу Л. Севастьянова, притягнуто до кримінальної

1 Ковтун Г., Войналович В., Данилюк ІО. Вказ. праця. - С. 27.,

відповідальності ще кількох працівників підприємства. Незабаром на ' заводі була виявлена і заарештована "нова зграя" ворогів народу. Розповідаючи про це, Кам’яиець-Подільська окружна газета “Червоний кордон" настійно рекомендувала “якнайскоріше розгромити до кінця вороже кубло на Кам’янецькому алебастровому заводі”. .

Не безгосподарністю, а відвертим “виступом контрреволюційних енл” вважала газета “Більшовицька правда” (орган Вінницького обкому І<П(б)У) наявність протягом п’яти місяців на станції “Козя-тин-2’’ шести аварій. “У козятинській станції, - констатувала вона, - не борються за ліквідацію наслідків шкідництва, а навіть продовжують шкідницьку практику по розвалу дистанції у найбльш вирішальних місцях”.

Ця ж газета була впевнена в тому, що “шкідники хазяйнують” у тресті "Віненерго”, очолюваному Прнвебським. Працівникам згаданої організації ставилося у провішу затягування будівництва гідроелектростанцій в с.Нетішнпо, с.Стара Ушнця, зриви плану встановлення опорних пунктів для електромолотьби тощо (с. 128-129).

Під особливим наглядом витого політичного керівництва країни, республіки, місцевих партійних комітетів, керівництва НКВС СРСР і УРСР перебували справи, пов’язані з шкідництвом у сільському господарстві. І це не випадково, оскільки лише командно-адміністративними і каральними заходами можна було реально домогтися збільшення виробництва продукції, виконання плану їх заготівель (с. 130-133).

Широкого розмаху набули на Поділлі операції у справі “Польської організації військової”, які здійснювались практично з початку 20-х рр. Однак найбільш трагічні події, пов’язані з репресіями серед польського населення в Україні у цілому і Поділлі зокрема, розгорнулися у зв’язку з суворо таємним наказом наркома внутрішніх справ СРСР М.Єжова № 00485 від 11 серпня 1937 р.

Політичні репресії серед національних меншин, у першу чергу серед поляків та німців, супроводжувалися масовими депортаціями населення. Лише у 1935-1936 рр. з Поділля було депортовано 11634 польські та німецькі родини. Якщо врахувати, що кожна сім’я у середньому налічувала 4 особи, то можна припустити, що у вищезазначений період з Поділля було депортовано 46500 громадян польської та німецької національностей (с.134-143).

Аналізуючи документи органів політичного керівництва, правоохоронних структур, можна помітити, що чимало громадян на території Поділля було репресовано у відповідності з чисельними інструкціями ОДПУ, НКВС,' пов’язаних з перебіжчиками.

У "Висновках" підведені основні підсумки дослідження, висловлені практичні рекомендації по подальшому розгортанню досліджень проблеми політичних репресій в Україні, підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”.

Виявлені, опрацьовані та систематизовані дисертантом документальні матеріали дають підставу твердити, що внаслідок своєї географічної специфіки і етнічної особливості Поділля сталЬ одним з регіонів, який опинився в епіцентрі політичних репресій у досліджуваний період. Причому, однією з поширених політичних репресій у регіоні стали масові депоратції населення, які скалічили долі майже 50 тис.подолян.

Основні положення, що виносяться на захист;

- Масові репресії у 20-х - 30-х рр. в Україні виступали важливим чинником формування і функціонування тоталітарної системи, своєрідним засобом реалізації курсу політичного керівництва на місцях;

- політичні репресії безпосередньо спрямовувалися вищим політичним керівництвом країни і республіки, місцевими органами політичного керівництва. У їх документах міститься не лише

ідеологічне обгрунтування, а і) конкретні, практичні програми цих трагічних акцій; . . '

- незважаючи на свою перманентність, особливо масового характеру набули політичні репресії у другій половині 30-х рр., коли було заарештовано близько 300 тис. громадян України, насильно-депортовано сотні тисяч наших співвітчизників;

- незважаючи на загальні тенденції, характерні для СРСР, республіки у цілому, політичні репресії на ‘Поділлі мали свою регіональну специфіку, яка випливала, перш за все, з місцезнаходження (прикордонна смуга), а також визначалася багатонаціональним складом населенім;

- політичні репресії на Поділлі викликали широке невдоволення місцевого населення і значно загострювали ситуацію у регіоні. .

Основні результати дослідження викладені у публікаціях:

1. Репресивна політика на Поділлі у 20-х - першій половині 30-х рр.-Київ: Рідний край, 1997.-95 с.

2. Трагічні сторінки історії Поділля//Матеріали пленарного та секційних засідань VII Всеукраїнської коцфер. “Історичне краезн. в Україні: традиції і сучасність”.-Київ, 1996.-С. 403-404.

3. Репресії в середовищі молоді у другій половині 20-х рр.//Історія України: маловідомі імена, події,' факти (збірник статей). - Київ: Рідний край. - 1996. - С.408-416.

Жеэицкий Виктор Иосифович. Политические репрессии на Подолии в 20-х - 30-х гг.: общие тенденции и региональные особенности.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. 07.00.01 .-История Украины. Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 1997.

Защищается рукопись, в которой исследуются основные направления и пути реализации репрессивной политики властных структур на Подолии, анализируются связанные с ней законодательные и нормативные акты, оперативные и др. материалы правоохранительных органов.

In defending this thesis, it studies the principal directions and methods of repression in Podoliya and analyzes legislative and normative acts pertaining to this subject. •

Ключові слова: тоталітарна система, політичні репресії,

каральні органи, депортації, реабілітація'. . .

Підписано до друку 20.05.1397 р. Формат 60x84 1/16. Папір друк. №1. Друк офсетний;. Умови, др.арк. 1,0, облік вид. арк. 1,1. Тираж 100 екз. Зам.ЗДЗ.. Безплатно.