автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Правобережная Украина в сфере геополитических интересов стран Восточной и Юго-Восточной Европы (60-е годы XVII - начало ХVIII в.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Правобережная Украина в сфере геополитических интересов стран Восточной и Юго-Восточной Европы (60-е годы XVII - начало ХVIII в.)"

'-О

о? ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ ои

«х

^ На правах рукопису

Ч У X Л І Б Тарас Васильович

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА У СФЕРІ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ КРАЇН СХІДНОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ (60~ті роки XVII - початок XVIII ст.)

07.00.0g) - Історія України

АВТРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КнІп-1995

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інсамтуті історії України НАЙ України

Науковий керівник доктор історичних наук, чяен-коресаондвнт НАН України Смолій Валерій Андрійович

Офіційні опоненти:

1. Доктор історичних наук, професор Степанков Валерій Степанович

2. Кавдидат історичних наук, доцент Крижанівська Валентина Володимирівна

Провідна організація Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ

Захист відбудеться *23 ** Уіімпіл 1995 р. о год на засіданні спеціалізованої вченої ради ДО 16.31*01 в Інституті історії України НАН України, адреса: 252001, Київ - І, вул* Ы,Груаевсыюго 4, Інститут історії України НАН України

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України, адреса: 252001, Київ-І, вул. ¡¿.Грушевського 4в Інститут історії України НАН України

Автореферат розісланий Олро^ :р.

'ореферат розісланий €іАі

- Вчений'секретар спеціалізовано і вченої .ради

Загальна характеристика дослідження« Vі наукова праия спрямована на вивчення геспояітичного становиша ¡1раво"''арек-кої України у 60-х рр» ХУП - на початку ХУШ ст., оо дав зао-гу зосередитися на з"ясуванні зовнішньополітичних причин цо-ділу Української дергави на два гетьманства, розкритті особливостей політики країн Східної та Південно-Східної барони водо Правс-ерекної Украіни-Гетьианзини,* висвітленні проблеми функціонування п деркавно-політичних структур у контексті геополітичнюс інтересів інсих країн» Під таким куток зору основнліі результатом дослідження є визначення політичного статусу Правобореялої Гегьманзини, яка до середини 7Си* рр. ЛУП ст. була частиною Української доргави, створеної «ід час Визвольної війни. В останній чверті ХУП ст. вона, перетворившись на об’єкт зовнішньополітичної агресії сусідніх дергаа, втратила міжнародно-правову суб’,єктність» Разок з тяи у 90-ос рр. ІУП - на початку ХУП ех. козацька організація іі^авобере-жея поступово верталася до виконання деркавотворчих функцій.

Предметоц дослідження е комплекс проблем, пов"язашх з подітичноп історіє» Правобережної України, зокрема того її зрізу, во стосується географічного і міжнародного пологення.

Хронологічні рамки дисертації охоплвпть події з початку бО-х рр. ХУІІ ст. і до 1702 р., «о у політичному відноие-нні в історично цілісним періодом еволюції українських земель Правобережжя, Никня межа обумовлена утворення« правом

х Термін "Правобережна. Гетьмандана" введено до наукового обігу у 20-х рр. XX ст. / див.: Оглоблін 0оЕ. Ескізі« з з історії повстання Петра Іван єн ка/11 е три ка/. - К., І929„-£«8<,/.

бережного гетинеяськаго уряду, верхня - початком національно-визвольного ловстання проти Речі Посполитої.

Актуальність геш* дисертації. Відродження незалежної Украінсі.-.Л держави наприкінці XX ст. викликало об'єктивний процес зростання суспільного інтересу до історії тисячолітніх державотворчих змагань її народу не ллее в Україні, але

і в інеих країнах світу. Саме тому висвітлення пройде« виникнення, аволвції і руйнації політичних структур Української козац*,»шї держави у ©ІІ-ХУШ ст» належить до числа най-більп важливих питань у вітчизняній історіографії» Дослід- -еоння причин £ункці снування державних інститутів на Правобережній Україні під час та після заверпення Визвольної війки українського народу середини ХУІІ ст« також не може задавитись поза увагою сучасних науковців»

¡іти було геоподітичне положення Правобережної Украіни-Гетьманзики, чому у досліджуваний період вона споштку втратила, а згодом відродила свій державотворчий потенціал, яких змін, враховуй чи міжнародну ситуацію зазнала національна ,ер~ ж&вність - на сьогодні „.ісліднення цих питань залишається досить актуальний. Адже вивчення тогочасної історії Правобе-регхя у зв"язку з геополітичнпки впливами країн евродейсько-го регіону перебував на початковій стадії своєї розробки.

Крім того, слід відзнач.ти, во географічне розташування нокного д. псавного чи етноподітичкого утворення е незаінним протягом іагатьох століть. Саме току осмислення місця і ролі України та II стосунків з сусідніми країнами Європи дає можливість зрозумів нр даше події д^такої історії, але і сьогодні єні проблеми становлення Української держави як складової частини світової цивілізації.

з -

Ступінь дослідхеності тематики дисертації не можна вважати задовільним. Незважаючи на накопиченая вітчизняноо істо-ріографієо певної кількості монографій і окремих статей, які торкаються різних проблем політичної історії Правобережної України, на сьогодні ке існує жодної спеціальної праці, присвяченої комплексному вивченню II становила у зв"язку з гео-політичними інтересаім держав Східної та Південно-Східної Європи.

Ще українські літописці та автори історичних творів кінця ХУП-ХУШ ст. приводили у своїх працях безліч свідчень, які давали змогу певним чином зрозуміти процеси, 40 відбувались на Правобережній Україні під час тривалих "козацьких війн". Під великим впливом літописних традицій у висвітленні політичної історії України перебували вітчизняні історики першої половини XIX ст. Коротку хронологів подій виклая Д.Бантка-Каменський, який поряд з внутрішніми відзначав і зовнішні чинники поділу УираІни-Гетькш-кцини та занепаду II правобережної частики, и;о полягали в "нашестях поляків, турок і татар", а такоя в укладенні мирних дого_орів міх Річчп Пос-политоп та Московським царством.* Ці положення розвинув у своїх роботах М.Маркевич, який разом з попередником став одним з перших "іит' /прегаторів державницьких традицій козаць-? .

ко-гетьманської доби".

Представники народницької концепції у вітчизнян і історіографії звертали свою увагу на еволщіо державного устрой України ХУП-ХУШ ст. лише в тому випадку, кола він впливав на становище її народу і відповідав його устремлінням. Іі.Косто-

^Бантьш-Каменский Д.Н. История Малой России /изд.4/. - Слб.,

ьоз. - с.з2Е-аг?. • •

^Полонська-Василекко Н. історія України. -ІМ.-К. ,I992.-C.Ií.

«аров, визначаючи процес руйнації суспільно-політичного устрою України з точки зору внутрішніх процесів /т.зв. Руїна/, говорив, ІЯО "козацьке військо не “осягнувши своєї мети, було невзкозі витримати налору трьох країн - Польші, Туреччини, Росії" і як наслідок - Річ Посполита за Вічний миром І6Є6 р. з Москвою отримала у своє володіння Правобережну Україну.* ИЛ'оксимоиич охарактеризував політичне становище правобережної частини України з 1654 по І7ХІ рр. як "коливання міх Росією і Польщею".^ В.Антонович відзначав, що традиційний суспільний лад Правобережжя було зницено в угоду загарбницьким планом ворогуючих сусідніх держав наприкінці 70-х - початку 80-х рр.,'але пізніше тенденції колонізаційного процесу привели до того, щоб "дати цьому населенно /правобережним українцям - Т.Ч./ козацький устрій і згодом, набраваись сил, відмовитись від польської залежності, приєднавшись до східної'

о

частини Малоросії".

Окремі положення, які допомагаять зрозуміти напрямки політичної еволвції Правобережної України у 60-х рр. ХУЇЇ -на початку ХУІй ст. знаходимо у загальних працях М.Групевсько-го, Д.Яворнкцького, а також у книгах О.Єфименко, В.Волк-Ка.-рачевського, Ф.Уманця, М.Сторожекка, Т.Осадчого.

Державницький погляд на національну історію дав можливість найбільп повно осмислити основні риси геополітичного становила Правобережної Гетьмаквданк у досліджуваний період. Так.С.Томаиівський вважав,що політична історія України ХУЇІ-

У

■‘Костомаров H.H. Собрание сочинений.- Т.ХУ.- Кн.6. - СПб., 1905. - C.345.

2

Максимович М.А. Собранна сочинений. - 1.1. - K.,1876. -C.200. .

Антонович В.Б. Последние времена козачества на правой стороне Днепра. - K., 1668. - С.58.

ХУШ ст. сконцентрована у рамках обумовленого її географічним положенням їрикутника ’Степ - Польща - Носховг£і>,а".’* його підтримував О.ТерлецьхиЯ, який вбачав причини занепаду Української держави у її "некорисному гсографічноку'положенні цодо тодішніх цивілізаційшх осередків, існування Степу, сусідстві з ордоп... агресивній політиці Польщі й Москви супро-

о

ти України". Відзначим також граці С.Рудчкцького, де він

З

обгрунтував геополітичну сутність України.

У 20-40-х рр. XX ст. вийзло ряд історичних розвідок,які досліджували питання, цо так чи інакге торкаться цієї проблематики. Серед них праці 1.Кркл"яксЕича, ГЇ.Дорозенка, Н.По-лонської-Василенко, О.Оглоблгна, і{.£асиленка, В.Пархомекха, В.Дубровського, І.Ніотука, В.Січинського.

Значний внесок у стан досліджувало! проблематики зробив М.Аядрусяк, який відзначав, що міжнародні договори 6060-х рр. ХУП ст. ніж Поль^ев, Москов^шоо і Туреччини» "не були з політичного боку котисні для української державності"? Вони нищили заходи гетьианів обГєднати Правобережну

і Лівобережну України і реставрувати державні кордони, які

£

склалися у добу Б.Хмельгацького. Разом з тюг, теза вченого про то, цо після 1686 р. Правобережжя було втрачено для Гетьмаяарши і засуджене на вічну пустеле викликав заперече-

^Томааівський С. Українська історія. Нарис І. Огаринні і середні віки. - Львів, 1919. - С.ІІ-І2.

^Терлецьний 0. Історія Української держави. - Т.2.-Льві'з,

1924. - С.268.

%удницький С. Українська справа зі становища політичної географії.- Відень, 1923; Огляд національної території України. - Берлін, 1923.

^Аидрусяк М. Зв"язкн Мазепи з Ст.Лешинськіш і Карлом Ш // ЗНТШ.- Т.СІП.- Львів, 1933, - С.Зо.

^Андрусяк 11. ііазела і Лравооережжя. - Львів, 1930.- С.10,

кня. Адже саме у ці роки тут почав відроджуватись характер-низ для українських земель суспільно-політичний устрій.

Б.Крупницький, який розглянув події політичної історії Правобережної України на сирокому міжнародному фоні вказав на головні аспекти політики урядів Польщі, Туреччини, Криму, Ватікану щодо правобережного козацтва у період з 1683 по І6Є8 рр. Визначаючи політичний статус земель Правобережжя наприкінці ХУЛ ст., він користувався терміном "Паліева козацька дерхава"ї Одночасно Б.Крулницький, на налу думку, дещо перебільвуе роль польського короля Яна Ш у відновленні державотворчих традицій українського правобережного гетьманату.

Існупчий ідеологічний диктат не відштовхнув науковців Радянської України від досліджень доби середньовіччя і нового часу. Незважаючи на те, що майже до кінця 80-х рр. вони ямузені були розглядати цей період лисе через призму однієї методології, без творчого доробку В.Дядичекка, Г.Сергієнка, В.Маркікої, О.Апанович, О.Компан, В.Смолія, В.Крижанівської,

В.Панасенко /зрозуміло, що називаємо липе тих авторів, які розглядали різні питання історії Правобережжя у другій половині ХУЯ-ХУЕ ст./ було б неможливо займатися проблемами, які висвітяшзться у дисертаційній роботі.

Національне відродження наприкінці 80-х рр. та відновлення самостійної Української держави у 1991 р. ознаменувало початок нового періоду у вітчизняній історіографії. До питань, пов**язвних з проблемами політичного, становища Право-

іа-

га. 1942. - C.X9;Krupnycicyj'B. Hetnan‘iIasopa und. nelae‘ zeít 0687-1709). - Lsipaig.1942. - 3.54.

бережної України звертаються у свої нових прздях З.Смолій*

, р

і В.Степанков . Зокрема, вони стверджують, цо У другій половині 60-х - першій головині 70-х рр. ХУП ст., незважаючи на поліцентризм політичної влади, все я продовжувала існувати єдина державна структура України /Гетьманцииа/ і лиеє з падінням П .Дорошенка у 1676 р. вона втратила свої позиції на Правобережжі, що обумовлювалося не стільки внутрішніми процесами, скільки політичним курсом Польці і Турочники. Алс,нл думку істориків, "державницькі традиції продовжували зализатись тут /на Правобережній Україні - Т.Ч./ досить стіЯхиии"

і в наступні десятиліття.

Окремий нетрям складає польська історіографія, яка вивчала проблеми становища правобережних земель у складі Речі Посполитої, міжнародні відносини у східноєвропейському регіоні, його військову історію. Насамперед слід відзначити праці таких вчених XIX і XX ст, як Я.Антоні, Т.Ур<5анський,Ч.Хо-ваиець, Ф.Равіта-ГаврснськиЯ, Г.Корзон, В.КонопчинськиЯ, Я.ВолінськиЯ, Я,Янчах, Я.Вілииер, В.НаєвськиЙ, В.Сєрчик та інших. Особливої уваги заслуговують монографії сучасних вчених Я.Перденії та З.Вуйцика. Хоча з правової точки зору територія Правобережної України, починаичи з 1667 р. належала до Польші, відзначав Я.Певденія, але фактично Річ Посполита не

*Сколій В.А. Традиції^державное?і на Правобережній Україні /др.пол.ХУП - поч.ХУШ ст./ // Середньовічна Україна. 36. наук.праць.- К., 1994, - С.109-1^3.

^Степаиков B.C. Боротьба Укрьіііи і Польщі проти експансії Османської імперії у 1672-1676 рр. //Україна і Полька в період феодал існу. 36,наук.праць.- К., 1991. - С.ІІВ-ійо.

3Смолій В.А., Степанков B.C. Правобережна Україна у ДРУГДЙ половині ХУП-ХУШ ст.: пооблена державотворення.- К.,1993.-

С. 47. ‘

- Є -

володіла нею.* З.Вуйцик писав, цо питання політичного статусу правобережних земель було одним з найголовніших у міжнародній

?

дипломатії в останній чверті ХУП ст. •

Не обійшла увагою тему нааого дослідження і російська історіографія. Спеціальну праця, присвячену московсько-польській боротьбі за право володіння Україно») /як Лівобережною, так і

, , О #

Правобережною/ підготував у 80-х рр. XIX ст. Н.Павлішев .Крім того, міжнародні відносини країн Східної і Південно-Східної Європи досліджували А.Волхов, б.Закксловський, А.Попов.В.Ейн-гори. Серед історичних досліджень другої половини XX ст., що розкривали окремі сторінки політичного життя Правобережжя, треба відзначити праці Н.Смірнова, В.Кородюка, І.ГрєковаД.Га-лактіонова, Т.Копреевої, Г.БабувхіноІ, Г.Саніна. Цули також використані роботи молдавських, румунських та американських авторів / М.Иохсв, А.Віасова, Н.Яорга, О’Браєн, Г.Гаедький,

А.¡пінський/.

Таким чином, огляд історичної літератури з досліджуваної тематик» засвідчує II недостатню розробленість та потребу у комплексному вивченні подій, пов'язаних з геополітичним становищем Правобережної України.

Джорела.Дисертація підготовлена на вирокій джерельній базі, яка включає в себе як опубліковані, так і оригінальні ар-

^■Регйепіа Зіашзтівко КаеоауровроІІіе^ агІасЬаокІаЗ «оЬес ергстгу ІЛсгоіяу аа рггоїоаів ЇУІІ - ХПХІ у/.- Угооїіи,1963.-3.5

»¿івіїс 2. ЕгвогровроІІЛа «геЪве їигсіі 1 Нові і 1674-1679. -»Тисів»,1976. - 3.5-9.

З ’

Павлкшев Н.И. Польская анархия пен Яне Казимире и борьба за Украину.- Т.2.- СГІ6.Д876; Т.З.- СПб., 1878.

хівні матеріали. НаЯбільеа кількість опублікованих документів міститься у таких збірниках: Архив Юго-ЗалодноЯ России.-К., 1868-1888.- 4.2.-Т.2; Ч.З.- Т.2; Акты ІикноЙ и ЗаладноЯ России.- СПб., І663-І899,-Т.5,7,11,12,13; Памятники '.иплоиа-тических сношения древней России.- СПб., I65I-I77IТ.4,5, 6,8,9,10: Acta histórica roa cectas Poloniae illuotrantia. -Krakow, 1Б60-16СЗ. - Vol.2. - Para.1,2} Docu^oate privltoro la iotoria Konaailor. - Викигсос1,1ЄУ7-190О ■ - Vol.3,S; Collectanea z dziojoplaow tureokicii. - 1.2. - Sorazsr.ia.ICiS.

Значний масив архівних джерел опрацьовано і видано М. і Д.Бантки-Камснськіми, В.Антоновичем, Д.Яворницьким, польськими дослідниками М.Грабовським, Я.Німцевячеи, Є.Отвіновським, А.Пшездецькнм, А.Хелселем. Деякі документи надруковані у додатках до праць М.Акдрусяка, Я.Волінського, Я.Вімера,

Автору дослідження вдалося виудити значну кількість рукописних матеріалів по темі, які знаходяться в архівосховищах і відділах рукописів бібліотек України, Польці та Росі’. Використані документи з (фондів ЦДІА України в Києві /Я.?,28/,

Архіві Головному Актів Давніх у Варшаві /колекції "Архів За-мойських"- » 3028,3031,3036,3037,3053,3060,3112; "Архів Публічний Потоцьких"- № 47,55,133,162; "Архів дому Радзивілів"-ВідЛІ.Ш.У /, РДАДА у. Москві /Ф. 79,89,124,210,229/, В? ДПБ ім.М.Салтикова-ІДедріна у Санкт-Петербурзі /Ф.293,523/, БР Бібліотеки Варшавського університету /ф.73,91/, ВМ Національної Бібліотеки у Варшаві /М/Ф, 123,4215,4331,4282,6639,6699, 7611,7614,7684,8741,11545,16750,21029,21259,21317,21194,21625, 24714,36407 та інші/.

Існуючий иасив документів репрезентує всі основні види історичних джерел. За науковою значимістю для досліджуваної

теми сформувалися такі групи: І/міжнародно-правові і дипломатичні документи; 2/ законодавчі і регдамснтаційно-правові акти державних органів різних країн; 3/ матеріали, які безпосередньо торкгшгься еволюції козацького устрою; 4/ документи військового характеру; Е/ матеріали службово-приватного змісту; б/ приватне листування; 7/ наративні джерела. Дисертант опрацьовував цей комплекс виявлених друкованих і рукописних джерел через лрнзцу досліджувало! проблеми, що заливав відкритим простір для нових повухів.

• Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу архівних матеріалів, опублікованих документів і висновків наукових праць визначити з позицій національної державності, геополітичного становила і міжнародного права політичний статус Правобережної Україна. При цьому необхідно вирішити такі основні завдання: . '

- визначати територіальні межі і кордони Правобережної • Украіни-Гетьмакщини;

- висвітлити зовнішньополітичні причини поділу Української держави;

- з*ясувати вплив геополітичного фактору на внутрішньополітичні процеси у регіоні;

- показати місце Правобережної України у міжнародних відносинах;

- дослідити особливості політики країн Східної і Південно-Східної Європи щодо Правобережної України;

- вияснити роль і значення діяльності окремих історичних осіб у досліджуваних подіях;

- розкрити основні тенденції еволюції правобережного козаць-

кого устрой та його місце у загальнонаціональних державотворчих процесах. ,

. Теоретичне значення роботи визначається її спряцуваїмяи на з"ясузання логіки історичних подій, явкч та процесів о один із найбільш складних та трагічних періодів реалізації ідеї української державності, цо сприятиме реконструкції цілісної наукової картини розгортання політичних процесів в окремих регіонах України. Результати дослідження можуть використовуватись для аналізу впливу геополітичного фактору на формування державних структур у межах Східної та Південно-Східної Європи, а також для їхньої типологізації і визначення історичних етапів взаємин між європейськими державами та етиопсліткчними утвореннями у другій половині ХУП - на початку ХУШ ст., з'ясування напрямів розвитку політичних систем протягом досліджуваного часу та їх варіативної реалізації у конкретних суспільствах, зважаючи на чинники, не jurce внутрішнього, ало і зовніснього xspax-теру.

Практичне значення дисертації полягав у тому. її матеріали, основні висновки і - ложеннл можуть бути використані при розробці широкого ко.:а питань з історії України, створенні вузівських курсів з української геополітики, навчально-методичних посібників а окремих проблем історії національної державності, а також при підготовці узагальнюючих та монографічних наукових праць, навчальних,історико-красзнавчих дослідженнях та практичній викладацькій діяльності.

Наукова новизна дисертації зумовлена як самос постанов-kod теми, тик і комплексним підходом до вирішення питань, як; стосуються висвітлення місця і ролі Правобережної України у геополітичнону просторі Східної та Південно-Східної Європи.

Крім того, у науковий обіг вводиться значна кількість архівних матеріалів.

Рівень реалізації, апробація г публікація результатів досліджс'іня. Основні положення і результати дослідження доповідались і обговорювались на зг -.іданнях відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАНУ, ряді наукових конференцій, історичних чиганнях та семінарах, зокрема на міжнародних конференціях "Польіца-Україна: історична спадина і суспільна свідомість" /Кам’’янець-П., 1992/, "Російсько-українська наукова конференція, присвячена 340-річчв Переяславської Ради"/Москва, 1995/, на Других, Третіх та Четвертих Всеукраїнських читаннях "Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку" /Черкаси - Київ, 1992, 1993,1994/', інпих форумах. Основні положення дисертації відображені у 15 публікаціях автора і впроваджуються ким сьогодні у підготовці до друку одного з розділів академічного видання книги "Нариси історії України" під назвою "Руїна ' Правобережної України /остання чверть ХУП-ХУШ ст./".

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослід хення. її структурними одиницями е вступ, три розділи,висновки та бібліографічні посилання. Загальний обсяг тексту становить 7,4 авт.арк.

У вступі обгрунтована актуальність дослідження, визначені його предмет, хронологічні межі, сформульовані мета і завдання, розглянута історіографія проблеми, проаналізовані джерела, вказано на наукову новизну і практичне значення дисертації.

У першому розділі розглянуто комплекс питань, що характеризують політико-географічне становище Української держави У другій половині ХУП ст., вказано н, зовнішньополітичні причини її поділу на два гетьманства та висвітлено місце Правобережної України у міжнародних відносинах.

- ІЗ -

Визвольна війна українського народу середини ХУП ст. втягнула у свій вир політичні еліти Речі Посполитої, Московської держави, Османської та Австрійської імперії, Кримського ханства, Шведського королівства, Трансільванського, Молдавського, Волошського і Седмигородського князівств, Франції, Бранденбургського кюрфорства та інших європейських держав. Зважаючи на географічний фактор, одні з них вели безпосередню військову і дипломатичну боротьбу за впливи на новоство-рену Українську козацьку державу, інші брали лише опосередковану участь в "українських подіях" другої половини ХУП - початку ХУШ ст. •

Національна революція.яка розпочалася у 1648 р. спричинила до появи на теренах Правобережної України інститутів національної Державності у вигляді лолково-сотенного адміністративного поділу території. Цей устрій поступово змінював владні структури Речі Посполитої і еволюціонував у ході Визвольної війни. Разом з тим, перманентні військові дії не давали змогу стабілізуватись політичній ситуації в Українській державі, а отже не були сталими її національна територія і кордони.

У результаті розколу серед правлячої верхівки, а також зовнішньополітичних впливів іноземних держав козацька Україна на початку 60-х рр. ХУП ст. поділилася на два гетьманства. Однак, незважаючи на існування двох політичних центрів, Правобережна Гетьманщина до середини 70-х рр. продовжувала залишатись частиною Української держави. її владні інститут# функціонували у постійній боротьбі з намаганнями сусідніх країн утвердити тут власні політичні структури.

Досліджуючи вплив геополітичного фактору, слід відзначити, що козацький устрій поширювався у різних регіон«* Право-

- 14 -

бережжя досить нерівномірно. Оцінюючи політичне становище козацьких полків, які трансформувалися у Правобережну Гетьманщину, треба вказати на їхнє безпосередне політико-геогра-фічнс; межування з такими могутніми державами Східної та Південно-Східної Європи, як Польща, Туреччина і , Крим. Територіальні особливості розвитку державних інституцій на Правобережній Україні протягом 1648-1676 рр. полягали в тому, що лолково-сотенний устрій не .утвердився на прикордонних з шши землях, чому сприяла геополітична зацікавленість цих країн в "українській справі". .

Тенденція до розчленування козацької України стала визначатися відразу після укладення Переяславсько-Московського договору 1654 р., з вступом в українсько-польську війну Мос-хозщини. Адже ні польський король,.ні московський цар не були зацікавлені у появі третьої сили, яка мала власні геополі-тнчні інтереси у регіоні, де протягом попередніх десятиліть точилася боротьба за розподіл сфер впливу. Процес зближення зовнішньополітичних намірів Варшави і Москви став водночас тіш механізмом, який наближав час розмежування їхнього геопо-літичного простору за рахунок поділу України.

Питання про приналежність гетьманської України до володінь якогось із монархів виникало на всіх польсько-московських, а згодом турецько-польських та московсько-турецьких переговорах у другій половині ХУП - на початку ХУШ ст., що привело до міжнародно-правового оформлення її поділу у вигляді міждержавних договорів /Андрусівське перемир"я 1667 р., Бучадька угода 1672 р., Дуравницьке перемир"я 1676 р., Бахчисарайський договір 1681 р., "Вічний мир” 1686 р.. Константинопольський договір 1699 р./.Зовнішньополітичні впливи, які стимулювали внутрішню децентралізацію владних структур ко-

зацької України стали одним з головних факторів зиникнеиня на міжнародній арені проблеми політичного статусу Правобережної Гетьманщини, яка займала європейську дипломатів аж до початку ХУШ ст. '

Другий розділ присвячений висвітлений комплексу проблем, повдяганих з особливостями політичних заходів урядів;окремих країн Східної та Південно-Східної Європи щодо Правобережної України протягом 1676-1702 рр.

У даний період єдино» політичною силою, яка мала повне право на повернення Правобережжя під свою владу був гетьманський уряд Лівобережної України. "Нам, .Війську Запорозькому, та сторона Дніпра належить" - неодноразово заявляли українські гетьмани, усвідомлюючи своє правонаступннцтво у володінні правобережними землями, що після 1676 р. втратили державотворчий потенціал і стали ареною військової боротьби між іноземними державами. ' .

Обмеження у веденні зовнішньої політики з боку Московської держави хоча і не давало змоги гетьману І.СамоЙловичу /1672-1687/ активно впливати на співвідношення скл у східноєвропейському регіоні, але компенсувалось за рахунок постій- ■ ної участі у підготовці московсько-польських та московсько-турецьких переговорів. Крім того, гетьманський уряд намагався здійснювати власні заходи військового, політичного та дипломатичного характеру направлені на повернення Правобережжя, вважаючи це внутрішньою проблемою Української держави. Адже, незважаючи на офіційну прихильність Москви до устремлінь гетьмана, проблема політичного статусу Правобережної України не вирішувалась.

-16 -

Цілеспрямована "правобережна" політика І.Самойловича.що розходилася з намаганнями Московської держави зберегти мирні відносини з Польщею, стала однією з причин його зміщення з посади гетьмана Лівобережної України. Новообраний гетьман

І.Мазепа /1687-1709/, на відміну від свого попередника, у питанні повернення правобережних земель спочатку йшов у руслі московської політики. Однак, зважаючи на те, що відроджені правобережні козацькі полки знову намагались об"єднатись з Лівобережною Гетьманщиною у єдиний політичний організм,

1.Мазепа змушений був враховувати ці прагнення і впливати на московський уряд з метоп позитивного вирішення питання.

Крім специфічних відносин з російськими царями, лівобережний уряд підтримував дипломатичні стосунки з Польщею, Туреччиною, Кримським ханством, Волоським, Молдавським та Мультянським князівствами, іншими країнами. Хоча майже про всі ці зносини повідомлялося до малоросійського приісазу у Москву, 1.Мазепа в офіційних стосунках з іншими володарями, як і І.Самойлович, не приховував бажання повернути Прг..¡обережну Україну під свою кладу. .

У двох війнах з Польщею /1667-1672, 1673-1676/ та однією з Московською державою і Лівобережною Гетьманщиною /І676-І68І/, а також згідно домовленостей з гетьманом П.До-рошенком /І66&-І676/ Османська імперія здобу, .а право на поширення своєї протекції на Правобережну Україну. Протягом досліджуваного періоду турецький султан робив все можливе для того, щоб не віддати землі правобережної частини України під владу польського чи московського монархів. Геополі-тичні інтереси Туреччини полягали у тому, щоб ослабити їхні позиції і не дати змоги виступити об"єднаними силами проти

османських планів завоювання європейського регіону. У зв"язку з цим Магомету ІУ необхідно було стабілізувати політичну ситуацію на Правобережній Україні, якій відводилась роль своєрідного плацдарму для поширення турецьких впливів у Центральній та Східній Європі.

Саме тому Порта намагалась підтримувати інститути української державності /"князівство" Ю.Хмельницького у 16771681 рр., гетьманство молдавського господаря Ґ.Дуки у 1681 -1683 рр./ на землях Київщини і Брацлавщини, а на Поділлі вводила пряме султанське управління /1672-1699/. Власні інтереси, незважаючи на залежність від Туреччини, мали на Правобережжі кримські хани, для яких українські землі були постійним об"єктом економічного збагачення. Лише у 1699 р. на Кар-ловицькому конгресі турки відмовилися від Правобережної України на користь польського короля. .

Починаючи з 60-х років не припиняла боротьбу за повернення Правобережжя під свою владу Корона Польська, яка нищила українську державність. Разом з тим, у 80-90-х рр. ХУП ст. королівські уряди Яна Ш та Авгусга П намагались використати козацьку організацію для утримання Правобережної України, підпорядковуючи колонізацію українських земель своєму контролю.

З іншого боку, відносна слабкість державного устрою Польщі потребувала військової допомоги українського козацтва для боротьби з Османською імперією і її васалами та поширення своєї присутності у Південно-Східній Європі.

У третьому розділі розкриваються події, що стосуються еволюції правобережного козацького устрою та відновлення національних державних інституцій на Київігрші, Брацлавщині, Східному Поділлі та Південно-Східній Волині у зв"язку з гео-політичним положенням цих територій. .

функціонування козацької організації під час гетьманування Є.Гоголя /ІУ.1675-1.1679/ відзначалось поступовою втратою під тиском зовнішніх факторів її державотворчого потенціалу. Козацтво, яка визнало владу польськбго короля було змушене виконувати, лише військові функції на користь Речі Посполитої /кількість його реєстру у цей час коливалася в межах від 2000 до 6000 чол./. Обмеження сфери діяльності "польського" козацтва кордонами димерського староства і землями навколо Білої Церкви та Паволочі, що було викликано польсько-турецьким договором 1676 р., примушувало правобережних козаків переходити на Лівобережжя під владу І.Самойловича. У період з початку 1679 р. і до весни 1603 р. козацтво Правобережної України,яке перебувало під владою Польщі фактично припинило свою військово-політичну діяльність. _ •

Роки гетьманування С.Куницького /УШ.І683-Ш.І684/ характеризувались поступовим відродженням козацьких структур, які на основі виконання колонізаційних і військових функцій та відновлення станових привілеїв знову ставали головним чинником суспільно-політичних рухів у регіоні. .

Під час гетьманства над правобережною козацькою орга-нізаціею А.Могили /Ш.І684-І.І689/ і Гришса /У.І689-УШ.І692/ польський уряд визнав "права і вольності" українського козацтва, що давало можливість розташовуватись йому на Подніп-ров"Х. Поступово формуються адміністративно-територіальні інститути самоуправління - Білоцерківський /Фастівський/, Брацлавський, Богуславський та КорсукськиЙ полки. Козацький устрій з кожним роком міцнішав, а його провідники все частіше виявляли невдоволення відведеною для них польською владою роллю.

Правобережні козацькі полки протягом останньої чверті ХУП ст. брали участь майже у всіх військових походах, які проводила польська армія проти Османської імперії і залежних від неї країн. Крім того, козацькі відділи Правобережної України здійснювали самостійні бойові операції проти турків і татар, а також взаємодіяли у справі знищення османської загрози з козаками Лівобережної Гетьманщини.

Колонізую«« землі Правобережжя, козацька старшина від-новлввала і запроваджувала традиції формування української адміністрації періоду Визвольної війни. Отримавши у середині 80-х рр. королівські привілеї на освоєння спустошених довголітніми війнами земель, козацькі полковники у наступні роки почали легітимізувати свою владу над територіями, де розміщувались їхні полки. З часом органи козацького самоврядування почали перетворюватися у політичні структури гетьманської України, які існували тут з 1648 по 1676 рр. Отримуючи матеріальну допомогу від Речі Посполитої та Ватікану на боротьбу з турецько-татарськими військами і визнаючи зверхність польського монарха, козацький устрій набув рис державного утворення

з власною територією і кордонами, яке представляло інтереси українського народу на землях Правобережжя.

Відродження в останньому десятилітті ХУП - на початку ХУШ ст. державотворчих національних традицій стало можливим завдяки не тільки внутрішнім процесам, а і тій міжнародній ситуації та геополітичному становищу, в якому опинилася Правобережна Україна. В умовах неможливості політичного об"єд-нання з Лівобережною Гетьманщиною /московський уряд не бажав порушувати умов "Вічного миру" з Польщею/ для С.Палія, який репрезентував владні структури української державності, залишався тільки один вихід - маневрувати між представника--

ми різних політичних кіл Речі Посполитої та визнавати зверхність польського короля. Відроджуючи притаманний українцям суспільно-політичний устрій, правобережна старшина використовувала існуючі міждержавні зобов'язання між польським та ' московським монархами, як учасників антитурецької "Священної ліги". Зміни у міжнародних відносинах, що характеризувались поразкою політичних планів Османської імперії, ставили під загрозу існування "ПаліевоІ держави". Але вона не хотіла визнавати своєї "геополітичної тимчасовості" і, розпочавши влітку 1702 р. національно-визвольне повстання, яке сучасники порівнювали з "другою Хмельниччиною", продовжувала боротьбу за свою незалежність. .

У висновках містяться основні підсумки дисертації.

Особистий внесок дисертанта у розробку наукових результатів, що виносяться на захист полягає в обгрунтуванні таких основних положень: І/ геополітичний фактор впливав на процеси поділу Української держави у досліджуваний період; 2/ зовнішньополітичні чинники були однією з головних причин руйнування інститутів національної державності на Правобережній Україні;

З/ проблема політичного статусу Правобережної Гетьманщини вирішувалась зважаючи на геополітичні інтереси сусідніх країн;

4/ козацький правобережний устрій у боротьбі з негативними тенденціями поступово відроджував свій державотворчий потенціал.

Методологічна основа дисертації. Процес інтеграції вітчизняної науки у світову історіографію є складним і довготривалим. Домінуюча у минулі роки марксистсько-ленінська парадигма /формаційна теорія, соціально-економічна детермінованість, класовий підхід/ не могла осягнути всього розмаїття історії світових цивілізацій. Підтримуючи теорію "рівнодіючих" факторів /духовного, соціального, політичного, економічного, географі*;-

ного, антропологічного, геополітичного та ін./ в історичному процесі і звертаючись до висвітлення політичної історії»автор намагався висвітлити всю сукупність багаточисельних чинників, що впливали на її еволюційність.

Розглядаючи конкретно-історичну проблему дисертант віддає перевагу вивченню державотворчих процесів на території України /адже саме держава е найвищою формою суспільного існування кожного народу/. Щоб з"ясувати становище української державності в системі міжнародних відносин, а також щоб визначити її місце і роль у конфліктах світової політики, автор, врахувавши досягнення геополітичної науки,застосував міждисциплінарний метод. . .

Історія України, на думку дисертанта, повинна розглядатися у загальноєвропейської^ і світовому контексті і не бути "контрісторичною"- по відношенню до історія сусідніх держав. Разом з тим не можна ігнорувати специфічність розвитку України порівняно э інтими країнами, що не означає його "поза-історичності", а навпаки в доказом входження, як складового чинника, до всесвітньої історії.

Методи дослідження. Під чао роботи над дисертацією поряд з методами емпіричного пізнання були застосовані такі методи теоретичного характеру як порівняльно-історичний, сходження від абстрактного до конкретного, проблемно-тематичний, соціокультурної перспективи.

Підсумкові висновки:

- геополітичне становище Української держави у 60-70-х рр.ХУП ст. було однією з причин її поділу на два гетьманства; військова боротьба за право володіння Україною між Річчю Посполитою, Московською державою та Османською імперією супроводжувалась розмежуванням сфер впливу над козецьксо республікою;

- політкксі-геогрпфічне межування України з більш могутніми державами Східної і Південно-Східної Європи не сприяло поширенню її державних інституцій на всьому ареалі Правобережжя, а згодом "спричинило до їхньої руйнації і впливало на еволюцію козацького устрою в останній чверті ХУП - на початку ХУШст

- у середині 70-х рр. Правобережна Гетьманщина втратила міжнародно-правову суб"єктність і перетворилась на об”єкт зовнішньополітичної агресії іноземних країн; ;

- несприятлива міжнародна ситуація, залежність від московських царів не спинила гетьманську владу Лівобережжя щодо проведення заходів політичного, військового і дипломатичного характеру, спрямованих на повернення втрачених правобережних земель та відновлення цілісності козацької України;

- особливості.політики урядів Варшави, Москви, Стамбулу і

Бахчисараю щодо Правобережжя відзначалися стремлінням використати потенціал місцевої козацької організації для утвердження своєї влади у цьому регіоні та поширення з її допомого» впливу на процеси,, що відбувались у Європі; ' '

- на основі виконання правобережним козацтвом функцій колонізаційного і військового характеру та відновлення султаном і королем їхніх станових привілеїв, на початку 80-х рр. розпочався процес відродження козацьких структур, які знову ставали головним чинником суспільно-політичних рухів на Правобережній Україні;

- використовуючи особливості геополітичного положення Право-

бережної України і адаптуючись до реалій міжнародних відносин, козацька організація у 90-х рр. ХУП - на початку ХУЩ ст. поступово верталася до виконання тих державотворчих функцій, які були втрачені нею ,під тиском зовнішнього фактору у попередні роки. >

2. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Основні положення дисертації викладені автором у 15 опублікованих працях, пріоритетними серед яких' с:

1. Гетьман Правобережної України Андрій Иогила /1684-1689/ //Середньовічна Україна. 36.наук.праць. - Вип.І. - К.,

1994. - 0,6 арк.

2. Українське козацтво в політичних,планах Речі Посполитої //Польсько-українські студії. - Вип.І.- К.,1994. - 0,5 арк.

3. Михайло Ханенко. 1669-1674 // Володарі гетьманської булави: історичні портрети. - К.,1994. - 0,7 арк.

4. Маловідомий гетьман Правобережної України Андрій Могила // УІЖ. - 1993. - »9. - 0,5 арк.

5. Ліквідація козацького устров на Правобережній Україні. 1699-1702 // Українська козацька держава: витоки та-шляхи історичного розвитку. - Вип.2. - К.,1992. - 0,25 арк.

6. Козацька родина другої половини ХТО ст.//Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Вип.З. - К. ,1993. - 0,4 арк.

7. Правобережна Україна в міжнародних д'говорах у другій по-

ловині ХУП - на початку ХУШ ст. //Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. - Вип.З. - К., 1993. - 0,25 арк. "

8. Козацькі компути останньої чверті ХУП ст., як джерело до вивчення політичної історії Правобережної України //Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. - Вип.4. - К.,1994. - 0,25 арк.

9. Немирів - гетьманська столиця Правобережної У);$аїни /ост. чверть ХУП-поч. ХУШ ст./ //Актуальні проблеми розпитку міст. Тези доповідей міжнародної конференції.- Рівнь,І993.~ 0,1

Chukhlii Г.у, Th.o Right-Bank Ukraine ia the sphere оX geopolitical interests of Eastern and South-Eastern European countries ( the 60-ea of XVII o. - beginning of XVIII o. ). thesis for a candidate's decree of historical coienoee in apesiality 07.00.02 - history of Ukraine, Institute of history of IBsrn'm of the HAS of Ukraine, Kiev, 1995.

In spite of the dovioion of the Ukrainian state into two het-manatoa and geopolitical aspirations of foreign governments, It was determined that the Eight-Bank Ukraine had preserved the state system up to the 70-ев of XVII o. and only in the last guartar of ZVII -o. the Kight-Bank Ukraine lost international legal fiubjectioness and waa under the foreign political influence. At the earns time in the niddl of the 60-es the Eight-Bank. Ukraine again aeekad for independence.

Чухлиб T.B. Правобережная Украина в сфере геополитических интерє'яв стран Восточной и Юго-Восточной Европы /60-е годы ХУП - начало ХУШ в./.

Дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - История Украины, Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 1995.

Установлено, что несмотря на разделение Украинского государства на два гетманства и геополитические устремления иностранных правительств-, Право бережная Украине вплоть до средины 70-х гг. ХУП в. сохраняла институты национальной государственности и лишь в последней четверти столетия потеряла международно-правовую субьектность, превратившись в объект внешнеполитических влияний. Вместе с тем, начиная со средины 80-х гг. тут снова возникает стремление к независимости. Ключові слова: Правобережна Україна, геополітика, міжнародні відносини, державність, політичний статус, козацтво.