автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Проблема исторической и художественной правды в украинской историко-биографической литературе (от истоков до наших дней)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема исторической и художественной правды в украинской историко-биографической литературе (от истоков до наших дней)"



^вський державний ушверситет ¡м. 1вана Франка

На правах рукопису

Мелышчук Богдан Гванович

ПРОБЛЕМА 1СТ0РИЧНО1 ТА ХУДОЖНЬО! ПРАВДИ В УКРАШСЬЮЙ 1СТОРИКО-БЮГРАФ1ЧН1Й Л1ТЕРАТУР1 (в1д почапав до сьогодення)

Спещальшсть: 10.01.01 —укра'шська л1тература

Автореферат дисертаца на здобуття наукового ступени доктора фшолопчних наук

Льв1в 1997

Дисертацкю « рукопнс.

Роботу пиконино ни кафедр! укра'|'ксько| :птературн Чсртвецького державного ушверснтету ¡м. Юрш Федьковмча.

Оф1ц1пн1 опонентн: доктор фио.юпчнпх наук,

нрофесор Гром'як Роман Теодорович доктор фЬолопчних наук, нрофесор Качкан Володи,мир Атаназ1йовнч доктор фиолопчннх наук, нрофесор Ниенко Мнхийло Кузьмовнч

Пропана оргам)эац1я — Ужгородеькпй держапний уншерситет

Захист дисертацп шдбудеться " 4 " 1997 р. о ^ годит

На зас!данн! Спе1нал1зовано1 нменоЧ' ради Д 04.04.12 при Льв(вськоМу державному уншерсИтет1 ¡м. 1вана Франка (290000, м.Льв1в, вул. УН1верситетська, 1).

3 дисертафею можна ознайомитися в науковШ б1блютец| Льв1вського державного ушверснтету ¿м. 1вана Франка (290005, м.Льв(в, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розшлано 1997 р.

Вчений секретар Спекал ¡зовано'1 вчено'1 ради

кандидат фмолопчних наук . __ З.М.Терлак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сго'шо перед порогом XXI столггтя, заодно il трегього (исячол¡ття, i пже ця обставина змушуе оглянутся та окинутп оком донп гони укрйнсько! л1тератури. на яких не останне мкце належкть iiiibí ¡сторико-б1ограф1чного письменства. За тривалин час розвитку romo надбало, враховуючи i мал1 форми, тпсяч! TBopiB — у неренажнШ бмыпосп звернутих до чанстрш слова. Проте дос.'пдже'п пони дужс мало.

Власне, з окремих вндань, зцебиьшого давшх, багато в чому задаоло-гпованих, мають безпосередню прнчетжсть до деяких об'еклп нашого дослщженнр лише ылька — книжки ¡.Булашснко "Т.Г.Шепченко в укра'(н-сьюй радянськш художшй л;тератур'1" (1962), ГХодорювського "(сторико-<лограф1чш твори з жнття пнсьменжшв" (¡963) та "Образ митця: Огляд ¡сторико-бюграф1чних TBopiB про письменнимв" (1985), частково брошура В.Пслтавчука "Бюграф1чнш1 роман i проблема виховання icTopieio" (1989). Проблему icTopii4Hoí та художньо! правдн розробляп свого часу М.Сиро-тюк, але головннм чином на матер1ал1 художньо-кторично! проэи ("Укра-|'иський радянський ¡сторччиий роман", 1962); згодом торкалнся tie'í, також у зв'язку з аиалпом ¡сторичних роман1в, В.Чумак (кийжка "Минуле — очима сучасника", 1980; докторська дисертащя, 1989) ta МЛльницький ("Людина в icropi'f", 1989). Важлнш мфкування про oK.peMi ¡сторико-бюгра-ф1ч!» та художньо-кторичш твори, про деяю аспекти проблеми ictopn4Hoi та художньо!" правдн мктять CTarri й огляди О.Бшецького, Л.Новиченка, 1.Дзюби, М.Жулинського, В.Дончика, С.Крижашзського, М.Шенка, А.По-rpi6Horo, Р.Гром'яка, 1.Денисюка, В.Качкана, П.Кононенка, О.Мншанича, Т.Салиги, М.Слабошпицького, О.Слнвинського та íh. Згадки про калька TBopiB сучасних украКнських письменйшав-бюграф1в знаходимо в книжщ О.Зарицького "Бюграф1я та icropia (чеськйЙ б1ограф1чний роман 70-х роыв)" (1989). На жаль, шдобних книжок про украшську б1ографда немае.

Малозадов1льннй стан з досл!джеиням значного на сьогодш материка укра'(нсько'| ¡сторико-бюграф1чно1 лператури, неабияю и спроможносп в духовному оздоровление наших сучасник!в диктують настШну потребу в докладному науково-критпчному осягненн1 Tí природи та шляхев розвитку. Звщси — актуалыпсть цiеТ днсертацн.

ОсновниЛ оЯ'дцт досл1дж«ння — мисив кторнко-б)ограф|чних твор!в про Д!я,ин укрт'нсько! лГгератури, иапнсаних за веч часн п побутування.

,Метд ройоти иодягае у з'ясуаани) зиодкннрностеЛ розвнтку укра»н-сько'< кторико-бюграф!Чно1 дггератури вщ час»» КнУвсько! Рус! до початку 90-х рокт XX ст. крИь призму кор!нно'1' для не« проблема 1стсрично'( та художньо! пру,иди.

Досягкення мети йередбачала реа.изац1к> низки доелдашцькнх завдань:

а) приведения трудошетко! бгёлюграфшноТ роботл щодо виявлення 1сторпко-б1ограф1чних тпорш украшськпх авторов I критичних ьчдгуюв про них у иер'юдти ос1анн1д>го стр.пття;

б) знайоМетио э ¡стЬрнкЬ-бшграфншнмн творами ряду заруб1жних авторш та оприцюйа'ння низки книг 1 статей теоретичного характеру, що оийшли з-шд г'ера Г.Вннок) ра, Ю.Тниянова, М.Бахтша, ¡.Андроникова, С.Авершцева, ГМотяшова, Д.Жукова. I.Варфоломеев«, КЯнсько! та В.Кар-дша, Г.Маркеннча, А.Моруа, 1.Стоуиа та ¡н.:

в) першочерюгй з'ясупаиня тсоретичних питань, нов'язаннх з вторичною та художньою правдою, художшм вимислом 1 художшм домислом;

здШснбння екскурсу в ¡стор!ю розвитку св!тового бюграф!чного письменства;

д) подш майжс тксячолтиэого шляху украУнсько! ¡сторико-бгогра-ф|Чно/ лггературн на В1Д»0В1ДН1 иершди, характеристика найприкметншнх для кожного з них твор1в ■ внзначення тенденцШ розвитку.

Мстололопчною основою лисертац» е принцип ¡сторнзму: вс! художш твори досл)джуються у зв'язку з часом Тхнього написания I тим, коли жив 1 дЫв герой, а йоднорз у хоитекст1 розвитку ¡сторико-бюграф1чного письменства, лгтерйтурного процесу загалом. Внкористовуються пор1вняльно-¡сторичний, тнполоНчний та естстнчннй методн анализу.

НаХИШЛШШШ роботи полягае в тому, що,

по-пер««е, в такому широкому обсяз! <«з залучениям не т!льки прозо-вих, як це робилося рамше, а й поетнчиих I драматичних р1зковнд1П, не тальки вадомих, а Й малознаних 1 зовеш забутих твор!в, не тмькн написания на матершовШ Укрйй!, а й у диаспор!) укршнська ¡сторико-бюграф1чна л!тература Щеке розглядалася;

подруге, в иШ йереглядаються ча уточнюються дат рашше л5терату-рознавч} оц5ь'Кн низки творив I даються перщооцшки щё не аналЬованих;

no-трете, пропонуеться ihmmíhh» dí;i зд'йснювачих уже cttpoO trepkwir-1ац1я розвитку ¡сторико-бюграф1чного нисьменства, «e одним з найиаж.т-iíuiiix Kpilrepi'i'B слугуе ставлення До художнього внмислу Л домиелу;

по-четверте. шддаються nepetvwioni улшчаеш погляди на u¡ поняття' пропонуеться власна диферепц1ац1я художнього впмпслу ít домиелу. на luí&r-iBi Чого з/ийсиюеться ж а про на кл liciuJjí mhíh nci.oro розмагття1 стЬрнко-бюграф1«1Ио'( .lirepatypn.

На захИст внносяться та к i положения:

1) Эалучення до сфер» tcTaptiKo-Gierp^innoi л^герагури роряд i про-овими творами поетичних i драматнчиич не тпьки розширме чагальну :артин> розвитку uieí лператури, a f¡ допомагае простежитп взаемодж) М1ж 1кремим1! жанрошшч рпновндамИ, i'x нзаемозбагачення та еволюшю,

2) Заметь протнставлення "художныии нпмислу"' i "художнього до-шслу" доц^ьнипе днференщювати два пршнлежш значения (одне з búitíh-:ом позитивности друге — негативное^) а кожному з цих понять, що озволпе глибше огягнути тонкоии нроцссу перетворення icropii'inoí прапди

правду художню у кожному конкретному внпадку.

3) Твердження про те, що перюд зародженн.ч украТнсько! ¡сторико-юграф(чноЧ' прозн затягнувся до початку 60-х роив XX ст., спростовуеться еал1яыи лтратурного розвитку: bcí i"i жанров! рпковидп утвердилися ще о Biílim.

4) Aconiai ивно-психолопчш структури, що набирають поширеиня в :торико-бюграф!чн1Й -li repaTypi ocrannix десятнлпъ, збагачують Tí можли* octí щодо трансформаци tcrapiwiio'i правдн в правду художню.

Практнчне значения результатов проведеного дослщжеиня. Впродовж яду pokiB матертлгг, якг склалн основу дисертацй, йикористовуються в 1лькох спецкурсах i спецсемшарах, що ведуться п автором у Чершвецькому н1верснтет). ПублткицЙ "ix, иадто окремою книгою, можуть прислужнтнся upaei внкладавня1 летературних курсив i в inunix навчальних закладах, кладанню noTpi6mrx д.та вуз1вськоТ та Шюлы.оТ практики тематичних SipHHKÍB, присвягчеютх вндатним дшчам Л1тератури, написанию синтетич-нх праць з icTopií жгнр!в, украТнсько-! лператури загалом i, не заключено, - й самим !;исьменн!1кам-бюграфам.

Апробатя робоги. Диеертацш обговорено i схвалено на засаданш ка-едри украшсько'1 Л1тератури Чершвецького ушверситету. Ochobhí il поло-епня внкладеио в 30 доповвдях на конференфях риних píeme, у тому

чнсл] п'ятьох традицШних шевченывських -— 17-Ш (Щльнюс, 1968), 23-! (4epHÍBu,i, 1977), 26-ifi (Ульяновськ, 1983), 29-ifl (Ки1в,1989). 31-i (Луганськ, 1994), двох франктс:.ких — ктлейтй, присвячен|й 125-pi44i в!д дня народження письменннка (Лыз1в, 1981), i М1жнародни1 "1ван Франк — письменник, мкслитель, громадякик" (Лыпв, 19*§6), М!ЖнароднШ иаук< flift конферелци "370 роив Хотинсько! вШни" (4epniBUÍ, 1991), МЬкнаро; ному CHMno3ÍyM¡ "Леся Украшка i свпова культура" (Луцьк, 1991), ITirri конферендп 1нституту Буковини (Аугсбург) стльно э Центром буковиНс знавства при Чершвецькому.ушверситет! (4epHÍDui, 1993), йсеукраТиськ! науковш кокференцй "Сатира i гумор в укра'йгськШ литературно! традицй (Черн1ВЦ1, 1995). На тему днсертацй зроблено 32 наукоа! публ'шацй (и т.ч. книги) i 37 наукозо-популярних. Вони мають познтивш друковаШ (¡¡дгукн.

Структура роботи. Дисертацм складаеться 3i еступу, шести роэдШб висновк1в. ,

3MICT ДИСЕРТАЦП ТА íí OCHOBHIРЕЗУЛЬТАТЙ

У ucryai обгрунтовуетьсй актуальЫсгь теми Д0сл1Дження та И пауков новизна, э'ясовуегься стан оирацюианкя проблем» ti наукоыо-критичн! Л1тератур1, визначаюгься мета i заадашш роботи, теоретичне i практнчн значения, метода досл1джения.

У й8|)шому 1г0зд1л1 — "Теоретичш аспект« "две* правд" — ка oetion багатьок и1ркува«ь в1т»шзняних та зарубЬкних тсоретнкш i npaKtnKÍ] красного tnicbMOiicTUd з'ясовуються ьажДИб! сам! tío co6i й нсобх!д»1 дл; подальШою осмнслеяия еволюцй !сторико-бшграф1чно1' лггературн питан«) 1сторично1 ta художйьо? правда.

Прайда в широкому розум!иш — це te, що шдноаЩае «íüchoctí, pea л1ям Оуття озагал!, це жмггева ictatía, щойключае в себе наш! уяпления погляди йк на c^'tacüe, так i ua мниуле — меиш ча Oinum и1ддаленс Стосовйо остаиньоГо говорить яро йравду ictopi'í або про ¡сторнчиу вравду яка п!д пером майс*рй слова стйе правдою художньою.

У cnpaBfli мистецькоМу твор! кторична ¡ctiihü Не ic«ye окреЫо nij icTiiHti художньоТ, вони являюп» собою, за словами досл!дника, "...-цмыш? у своТй едност! комплекс — правда ¡сторично-художня"1.1 все ж з! служба вою метою мислено розмежовують цей комплекс, в1дводячи значения дом1 нантн íctopHMHifi правд!, без яко1 неможливе осягнення правдн художньоь

• Сиротюк М.Й. Украшськнй радяиський ¡сторичннй роман: Проблема ¡сторнчно!' т: художяьо? правдн. — К.. 1962. — С. 44.

Розцшюмчи термш "бюграфиша правда", нжнпшшй декотрими .птера-гурознавцями стосопно ¡сторико-бтграф1чнп,\ тпорш-, як зануи.кий, не зов-пм вщпоп'шнпй Тхньому характере)!», автор рсферонаиого дос.пдження до-гримуеться думкн, що, як 1 стосовио тпорм* художньо-кторпчних загалом, № них бьчьше тдходить термин "¡еторични правда", яку ква.'нфшуе як 1равду жнття пндатно! особнстост1 в наппенипнх зп'изках п ссредоншцем, з итого вона внншла та в якому д!яла, 1 з часом, на икий те жнття припал«.

Як правило, жнття впдатноТ особнстост! шкиве вже саме и» ахп, нерщ-ш воно спрпймаеться 1 сучасниками, 1 нащадками як достеменинй мнетець-шй внтвф, 1 ця обставина створюе часом 1люз1ю легкосп Гюго художнього тЛенил. Проте, як 1 веч ¡люзп, иона оманлипа. Адже ачтор ¡сторико-Зюграф1чного полотна завдае сой на плеч! тоиаПменшс дт ноип — ношу туковця, д0сл1днпка 1 ношу мптця, художника, кожна ) яких вимагае в'щ [ього надзвнчайно великих зусиль, насамперед перша.

За зпианням ОЛваненко, тдготовка ло написания кожного роздьзу и 'Тарасовнх шлях1в" була "схожа на шдготовку дпеертаци"3. Тож невипадко-ю (Г.Кирнлюк, внзиачнпй знавець жнття I творчост! Кобзаря, тдкреелго-шв: "Наш! пасьмешшкн-прозагки: СмЬянськнП, 1вапеико, 1льченко — е :правж«1ми шевченкознавцями"-4. "Видатнпм ромашетом 1 бальзакозиап-дем" називав Н.Рнбака як автора роману "Помнлка Опоре де Бальзака" !>рапцузький письменник А.Вюрмсер5.

Кр1м доскоиалого опацуваиня в!домостямн про жнтти I тоорчкгь го-ювного героя, про його оточеиня та епоху, в яду дша, на !сторнчиу правду 1 бюграф!чному полотт ¡стотно прашое безпосереднс перебування автора в »исцях, пов'язаних з його героем. На глнбоке перекоиашш Д.ЖукоВа, одна 1рисуипсть у «¡сщ, де ступала нога героя, дае з годом упевнешеть перу, яка 1еодмшно передаеться чутливому читачевь змщиюючн Його Вфу о досго-цршеть опов!д1 та посилюючи те, що називають "ефектом присутност!"6. У :вою чергу лишепь княжие знайомство биографа з мкцяии, де народився ерой та кудн закидала його доля, призводить до невпевиеност! письма, а

■ Дин. напр.: Кумов Я. Биография и биограф // Вопр. лит. — 1973. — № 10. — С. 28-32; Сумок Я. "Правда судьбы" йлн "Звёздные мгновения" // Лит. обоэр. — 1975. — № 11. — Г. 73-76.

1ваненко Океана. Завжди в жигп: Спогади. — К., 1985. — С. 37.

36ipmm праць юшлеШгоТ десяттаГ иауково! шевченывсько! коиферечцй. — К., 1962. — С. '5-76.

Про Натана Рибака: Crarri, спогади, листн. — К., 1983. — С. 275.

Жуков Дмитрий. Биография биографии: Разипьшления о жанре. — М, 1980. — С. 87-88.

7

водночас 1 до эбвднення ¡сторичноК правди, як то вийшло з низкою сторонок у пов1ст1 ЬГОльгука про Ю.Федьковича "Пюкю снуе Черемош".

Оволод1ння ¡сторичною ¡стиною неминуче передбачае крнтичке став-лення до докумеитальнпх сввдчень, адже вони мають часом суперечливий, а то й дезор{ентуючий характер чи просто кажуть не всю правду. Потр|бен { суворий вщ;нр найголовтших, найхарактершшнх з них, бо ж, за словами 1.Андроникова, "як не кожний ¡сторичний факт — ¡сторичиий ("нсторячел"), Так I че кожний б'юграф1чний факт — б1ограф1чшш ("биографичен")"7.

На вщб1р ¡сторичних факпв, а значить, 1 на характер кторичио'( правди в бюграф1чному твор[ впливають р!эш фактори, з-пом!ж якнх превен-тивну роль вщводять факторов! свггоглядному. Разом з тим повнота "й вияв-лення суттево зглежить вщ ¡сторичного чуття, штущп, авторсько! уяви, емощйност1, як 1 Бгд досввду, л1тературно\ майстерност1 бюграфа, тобто чинышв, за допомогою яких исторична правда трансформуеться в правду художню.

Часом ставлять эаак р1вност1 мЬк правдою историчною 1 художньою на тШ а1&ст№1, що взята сама по соб1, так би мовитп, неаранжована ¡сторичка правда во;:од(£ нередко, кр1М злачного тзнавалыюго, I немалом естетичинм та екиицйиим зарядом. Сираид1, чимало документов (иередуам нисьмен-ннцьк! листи), кр1м ¡сторична! ираидп, захоаують у соб» зерна лравди худояшьо'/, але оготожнювати 1'х иеирапокирио. Адже нашть од1и й т1 ж листи звучать неадекватно в з1браши тиор1и шщатного письмешшка I в щлкошгго побудовашй за ними п'ес!, що иобачила свило рамни. Наииъ якщо автор л'еси не додав вщ себе жодиого слола, ши, у Ыдиов1дцосп з творчиы задумок», выбирав листи, скорочуиав, розташовувап у «гви^й посл!довност1 1 т. д. Не кайемо иже про реямсерсыи йкцентн, художне оформления, акторське иакошния, тобто иа т1 чайники« що тек спрняють неретворенню правд» документа а правду ыистсцьку.

Виходить, що пже на р1вн! фактичло цетрансформованого викори-стання документального матер!алу ПоМ1чаеться псвна ввдстань шж закладе-ною в ньому ¡сторичною ¡стиною 1 ткю, що приходить до нас у скомпо-нованому з не! творь ЗрозумЫо, що ¡ще бЫьша дастанщя мпк ¡сторичною правдою I правдою художньою (при найткнниому, зрозум5ло, зв'язку м1ж ними) лежнть тод1, Коли документ е, так би мовити, лише сировим матер»злтг дл.Ч'розгортання художньо'1 комнозицп, для видобуванПя з нього худажиьо'! правди.

7 Воир. лит. — 1473. — № ю. — С. 55.

У поняття художньо! правд», якою визначастьсч щншсть ¡сгоричного юману, входить, за М.Снротюком, те, "як реальна ¡стор!я трансформована в :южет, у картини й образи, и людськ1 до.н, як окреслеш персонаж!, як шписано Ух характер», як вытворено обставннн Ухнього жнття, яка загатьна ■шстецька 1 нередус:м мовна культура тиару"".

3 додатком деяких ¡нших складники), насамиеред комиозицп. об№-(ено1 дос;пдннко.м, це лизначення можна застосуаатн до характеристики ;удожньо'1' правдн в ¡сторико-бтграфишо.му ромаш 11 пожсп а також у идповдаих поетнчних » драматичних формах (розумктьси, при ирахуванж хньо'1 жанрово! спеццфшО.

Процес перетноргння юториччоУ правдн в правду художню чи, за '.Винокуром, "перех1Д Ц1Д простометоричного до поетичного'"', невтдьчь-шй В1Д таких понять, як художжй впмисел 1 художшй домисел.

У тлумичекш цих понять, у вжиианш термшв на Тх означения саосте-нгаеться великий рпноб1н. Чи не першу в украГнському л1тературознавств1 пробу чозбутися його зробили З.Лесин та О.Пулинець — автори "Коротко словинка л1тературознавчих термшв" (196!), а згодом — "Словника [¡тературознавчих термин в" (1965, 1971). Суть 1'хню1 спроби зводилася до шдьлення художнього внмислу псзнтивннми характеристиками (це — один ¡з засосш створепня художшх образ ¡о 1 картин", заснований "на гли-¡окому знант життя"), а художнього домислу — иегативними ("це такий догад чи нрипущення, для якого немае достатшх шдстав 1 яке не подгаер-жуготь життев1 факти; надума!« й неперекоплим каргшш fa образи вору"), тобто до 1'х протнставлення. Коли ж ця дкфергпц1ац1Я не знайшла .¡дтримки в "Теорп Л1тературп" (1969) О.Бандурн, котра, покликаючись па кршпсыа словники (Б.Гршченка, 1.Кириченка, МКашшошга), стсордлу-ала "иозитившсть" "домислу" И "негагившсть" "внмислу", Б.Лесин висту-ии 31 статтею "Вимисел чи домисел?", де, залучаючи ще й матер1алп росш-ькомошшх словники (В.Даля, С.Ожегова, Д.Ушакова, академ1чного "Сло-аря современного русского языка"), робив той жз висиовок, що Й рашше: Гаким чином, словники дають больше шдстав для того, щоб саме в нозн-нвпому значенп! вживати термпг "худсИшШ вимисел", а пе "домисел"1«.

Звсртаккя автора реферовано! Пращ до тих самих лекечкошв, якими ослугувхчися О.Баидура та В.Лесин, а також до низки ¡нших, у тому числ!

Сиротюк М.Й. Цпт, праця- — С. 49.

Винокур Г. Биография и культура. — М„ 1927. — С. 75.

1 Лп\ УкраУна. — 1969. — 18 лип

й такого фундаментального, як одинадцятитомннй "Словник укрц'шсысш' моии", допомогло утвердитися в думц! про неоднозначшсть даннх там'тлу-мачень, про те, що вони не дають переконлнвого матер(алу для вживания лексемн "вимисел" лише в позитивному значекш, а "домнсел" — у негативному чи навнаки. Це по-перше. А по-друге, тлумачення з лшгшстнчмих слойник1В, лрштпдт впсловлюоаиня в низц1 л1тературознавчих джерел переконують у непродуктивное« протнетавлецня "вимислу" й "домислу", а тим биьшб, "художнього вимислу" й "художнього домислу" та тдказують потребу в шшому гидход1, що полягае в диференщюваши двох протнлежиих значень (одного — з В5дтшком позитлвним, другою — з негативним) у кожному 3 цих понять.

Критнчне прочнтання низки »пркувань, зокрема, тих, що мктяться в киижщ 1.Мотяшова "Жизненная правда и художественный вымысел" (1960), дало змогу зробити невш узагалыпокт висновки стосовно художнього вимислу 1 художнього домислу.

Обидва ц1 поняття иевщдшып ввд придумувашш, унилгавашш, фаитазуваИпя. Але кнра цього п кожному з дпох шшадкш нсоднакова. Б першому маемо справу з фактнчно пошшм, мало не стсшдсоткоШш ириду-мупаншш, до того ж таким, що стосуеться, як правило, ¡стотпого, визначалыюго в творь

Пнгшешшк ипмислюе тод1, коли з наПрЬиомаштшшого материалу, спостер«шюго и ;нптт[ чи шишлеаого в арх!вах, вибирае иаГшажлшпшс, здатне допомогш иередати иеаш житгеш ¿1 ¡сгорпчш аашюшртсп, коли в евпти розуьшиш цнх закоиоМ1рпосгсГ: Оргашзоиуе нош и художшэ коыио-зицпо, коли моделюс образн-персопаж! и тпор1 на не1йторичиу тему чи и ¡сторико-художпьому иолотш оточуе загальаовщому особу людьми, ши и ¡кол и не ¡снували, коли подае иажлшй для характеристики об раз ¡и-персонамов картшт, сценн, сиЬода, яким нсыае жодиих документальная щдтверджень.

Що ж до художнього домислу, то вш являе собою дофантазовуваши, допридумування, шакше кажучи, додавааия до того, що сирасд! ¡сиувало чи ¡снуе, чбму можна знайти документально чи якесь шше шдтверджепня, I полягае в тому, що письмеиник художньо розробляе задокументоваиий чк просто йдомиП факт, розгортаючй його в картинку, диалог, пейзаж, портрету характеристику та в ¡нший, сказати б, локального значения образ. Домнсел у пор1811янш з вимислом, що мае, так би мовитн, стратепчне

«атення, виступае п ро.'п доном1жного ¡нсгрумснта, стосуеться детален, ;трнх1в — тобто менш iewnioro, хоч i не мплозначниго. як i нее и досте-енному мистецькому Tnopi.

Залежно вщ того, як художшй нимнеел i художшй домиссл узгоджу-ться з ¡сторичною, шпрше — житгеною правдою, можна гциорнтн про pi3-i, протилежт за характером видп них понять. Якщо створене письмен-ицькою уявою не суперечить дпЧсность нкщо, пизнайо.чипшнсь iз ним, ми згоджуемося, що так enpaeqi було. а коли, можл.чво, и не пуло, то могло ути за даних змалюваних у Toopi обстапин, зпдно з лотом попедшкн )бражекнх у ньому персонаж1и, го такой нммнеел Kna.iifjjiKycMo як Шравданий, тропдний, правднвнй. Що ж до пиммелу. який рйзходиться з иттевою чн ¡сторичною реальжетю. то Пою назнг.аемо необгрунтованим, ззшдстапним, иеправдивнм. У такнй же cnociG диферешиюеться i удожмй домнеел.

Неправдивий художшй зимпсел i домнеел не можуть енрнятн осягнен-ю жнттевоТ та шторично! ¡стннн, и трансформаци в ¡стину художню; нав-iKii, вони призводять до викрнвленого, а то й спотвореного воображения ftcnocTi. 1чша pi4 — вкмисел (i домисел) обгрунтований, правдивий. За топами польського академия Г.Маркевича, "... зардяки внмнелу властнво-ri i функцп слемеипв представленого ceiTy можуть стати бшьш внразнн-tr, причшша i функцюнольна залежшеть (.пж ними формуеться правнль-ше i псслщовшше, »¡ж у дгёсносп""

Пнтома вага вимисленого неоднакова. Якщо ствптдиошсння фантазй i ¡>акту" и TBopi, заснованому на недокументальному матер1ал!, штзначають iniTb як "дсв'яносто BiciM до двох"1?, то в художньо-юторичному, а надто в горико-б!ограф1чному, воио дуже ¡стотио зростае на корпеть "факту", жумента. Як зазначаготь 1.Янська та В.Кардн!, "конкретшеть одиннчноТ wii, незаперечтеть бюграф1чних даних зобов'язують до значно Ctauiioi ¡ж в ¡сторичному рсмаш. — Б.М.] сптввщнесеностт з ¡сторичною ¡альшетю"13.

Виходячи ¡з сшввщношення документального i вимисленого, науково-| i художнього складштктв, днеертант подмяе зею ¡сторпко-б1ограф1чну тературу на бюграфт наукрву (наукопо-популярну), бюграфт науково-дожшо (белетризовану, ромашзоваиу, есеГстичну) та бюграфш художню.

Маркевич Генрик. Основные проблемы науки о литературе. — М., 1980. — С. 138. Див.: Словарь литературоведческих терминов / Редакторы-составители Л И.Тимофеев и В.Тураев. — М„ 1974. — С. 56.

Янская И., Кардин В. Пределы достоверности: Очерки документальной литературы, -т, 1981, —С. 241.

Наукова (науково-популярна) бюграф!я пергбувае за межами власис художньо!' Л1тератур[(: в шй немас м^сця не тмькн художньому внмислу, а ¡1 художньому домисловь Автор тако» бюграфи оперуе. онключно достсмек-ними фактами, хоча й дае свое тлумачення Ух, як I особпстост! героя зага-лом, вдаючись при потреб1 до здогад!В « ппотез, але наукового, а не художнього характеру.

Наукосо-художня (белетризопана, ромашзована, есс<стнчна) бюграфм також грунтуеться иа документально щдтвердженому фактаж1, але вона не обходиться без художнього домислу 1 найи. внмислу. Щоправда, внмисел у шй не йде дал1 вгдбору матер1алу з жнття головного 1 ероя та Його оточснпя шд кутои зору прпдатност1 для художньо-документальноТ розповВД1, оргаш-зацн у справд! мкстецьку, а не суто наукову побудову, суб'ектившшоК та емоцШшшо! штерпретаца вщ1браних фактгв. Бьльшин в»д художнього вимнслу просззр мае в такШ бюгрпфй' домнсел.

У власне художшй бшграфн, що ¡снуе в жанрових р^знопидах ¡сторн-ко-бюграф1чного роману, пов1сп, оиоввдання, драми, поеми (драматично! та Л1ро-еп1чно'0. циклу ноезШ, окремого В1рша, м1ра художнього вимнслу та домислу пор1вняно з б!ограф1«о науково-художньою значно зростае. Пере-важно 1 внмисел, 1 домнсел грунтуються у творах цих жанрових ршовщув на твердой докумситальнШ основ!, але о ряд1 винадив можуть И 1 не маги. До того ас у них загальйовщош особи оточуюгься незр!дка людьми, яш па-снравд! не жили, робляться мешш чн б!лыш хронолопчш зм1щгшш, надто в п'есах, де до цього сионукае потреба концеитрацй дй, а в ноетичних речах, з 1х узагальнейо-снмвол1чною мовою, опускаеться чимало нев'адпо-В1дних Тхньому ладов! бюграф!чнйх факпп 1 подробиць, При ищсутиост/ потр1бннх документальннх евгдчень авгори таких твор!в вдаються до сМ1ливнх припущень, ЯК11менуемо художн'ши гтотеэами. При спЬшиосп в головному, визначальному р^зновнди художньо!' Отграфи ыають сво"! специф1чш особливост1.

Реалктичний тв!р ¡сторико-бюграф1чного характеру важко уявити без розповвд! про справу, що стала змктом життя ищомого д^яча. Адже не що ¡нше, як саме ця справа, робить його 1м'я популярним, нритягальним для широкого загалу. Це з одного боку. А з другого — справа, якШ нрисвятив себе Д1яч, вщбиваьться на Його характер!, уподобаннях, звичках, незрщка нав1ть на зовшшностк тобто на суто "приватннх" людських якостях. А матер1алпу еться вона чи то в промов! нолггичного д;яча та в науковШ пращ

ченого, чч, xo:ni йдеться про мптпя, — в обра'отворчому ikmothí, в артнтур! музичного твору, в запнс! ¡.инцсртного нистуиу вокалкта тощо.

Якщо особнспсть творця дае про себе шаги навт> у сухунато-дмошЛ' iobí паукового дос.пдження, то, зрозумиш, то набагато потужиiiue ««являться вона в гканнн! оиовМ художньоУ. Не кажучи про безпосередне ¡дби 'ти в таких тпорах, як, npiiMipoM, аитоб1огр;»ф|чна hobícti. чн лирична иовщь, вона так чи ¡никше внсвтуеться i в "об'ективншшх" речах — суто тчних i драматнчних. Тому без урахування доробку письменника не може ути мовн про осягнення у присвяченому Пому TBopi ¡сторичноУ. а гидтак i удожньо'1 правди.

Уз;т в сукупносп та подаж в контекст! оточеннл й виповщноУ доби соба героя i головна справа його жнття складають ¡сторичну правду, що изначче правду художнго, мистщьку, п.бто естетично неретворену :торнчну ¡сипу.

Будучи виэначальною, Ёсторнчна ирачда накладае в1дбитэк на bcí омпоненти юторико-бюграф^чного твору. Зокрема, вона "гидказуе" floro »торов! c'iociO художпьоУ органпацп M;ncpia:iy j життя ¡сторичноУ особи, евний сюжетно-композицЫний стрижень того чи iniuoro полотна, харак-:р образотворчих засоб1в, стиль викладу.

Позаяк з плнном часу з'являються, з одного боку, hobí документ», що ¡юлиезють додаткове с ai™ о на ту чи iimiy ¡сторичну особу, а з другого — 3BÍ можливосп художнього освоения цнх докумекав, то е тдетавн торит» про певний ¡сторнзм самих понять "хтернчна правда" t "художня эаяда", як, зрештою, про pi3HÍ piam обох "правд" в ¡сторнхо-бшграф1ч1гих тературних творах на риних етаиах розвитку жанру.

Другим р(»зц1л — "Б|ля BiiroKÍB бгографп' — cbítoboI' та украУнськоУ" — дкриваеться коротким екскурком в icTopiio постанкя та иобутування ,ого жанру в заруГижиих, головним чином, европейських лггературах.

1сторико-б1ограф!Чне письмен^тво — одна з найдавшших плок уково-художнього дерева: ГУ bík обчнслгоеться кмькома тнеячолпгями.

Основою старогрецысо'У бюграфй" М.Рахтш вважав енкомШ — грома-нську надгробну i помннальну промову, яка, в свою черг/, походила з iine внниих "заплачох". Перни бгаграф1чно оформлен! енкомп, за С.Авершце-м, з'явилися в IV ст. до н.е. Бизиачну роль у розвитку би>граф!чноУ гератури античних i niinittitix 4acÍB в!д1грали рпмський ¡сторнк i пись-нник Сгетошй (бл. 70 — бл. 140 р. н.е.), автор "Життепнав двенадцати

цезарш" та низки тнорш про iioctîii, граматикн! i риторов, и надто — гре Плутарх (нар. м1ж 46 i 51 р. н.с., помер м1ж 120 i 130 р.), що стнорн знаменизi "Портнялыи жигшшсн" з нарале.тьннмн розповщями про шдо мих грец|>кнх i pHMci.Kitx, ;ничш (збсреглося н'ятдесят Oiorpa^ifi] позначсннми прагненням заг.тнбитнси н ïxnifi духонний cdît i морально дидактичною настанопом. Задлн uieï мети Плутарх ндапався нерщко д< художнього вимислу i домислу, п чому и сам не раз одверто зннанався.

Б1огрпф1Чна лггсратура 4acin середнмниччя предстанлена мам же numii стю "жипямн святих". сиоиненимп легсндарносп и нспраидопод1бносз1, як диктуналнен настаноиою на творения ¡деа.н.них оирал'в хрпстиянських repom.

Широкого розинтку папула биографична лперагура в сноху Ыдроджен ня,що поиснюналося небуналим ранние нггересом до люлини, до iï пнутрнн иього ciiiry. Найнагомнннм ïi набутком стала книга Д.Ва mpi (1511 —1574 "Житткниси найславстнпних жтишпецш, ску.ii.iirnpii, та архпекторш' il550). Дуже важлива жжа як да.и.ший, хоч i не в усьому piuinirt, крок и; шляху ДО 01ГИ?МаЛЫ!0Г(> поиднанни в бшграфпших тиграх ¡СТЧрИЧНО! Ti художныч' ¡chîhii.

Щс дал» н цьому шдиошети iiiiu.iu майстри бюграф^чиоУ лператур1 енох» ПросвЬшщтш», нередуа.м француз Вольтер та британець Д.Босуелл, чие "Життн Семюс.'м Джонсона", присвячене ишомому ипсьменников! тг лексикографов!, нважакться дотенер кращою i найбЬын повною з ycb будь-коли нанисаних англпил.кою мовою бюграфп1.

Частина створеннх у XIX ст. жнп сиисш нродовжувала започатковану цим твором традицш. Разом з тим » anr.iii1ci.Kiri бтгр^мчнш лi ioparypi XIX ст. було чимало життениыв, иоэиачених. нестримною 1Деа;пзац1ею repoïc i иов'язаним з нею нехтуианням ¡сторпчиимн фактами, що наЙбЬшн характерно для т.зо. "вмсторгансько! бюграфн".

Пшучий розрий з безп.пдиою традищею uieï бюграфн заеввдчив и и xi;: життсинсннх книжек Л.Стреч'1 "Знаменит! uinropiaimi" (1918), "Королева BÏKTopifl" (1921) та «к., що принесли ïx авторов! славу засновника hoboï школи в аншйськШ бЬграф|чи<й лнературк Дотримуючись ¡сторичноУ по-cTOBjpîîocti, bïh робив cbo'î жмттеииси передуем творами мистегдва, а не icTOptf.

Принципа Л.Стреч! в пщход! до виевклення життя вщомих ic-орич-них OCÎ6 вйкорисговували й иикорио онують його продовжувач! в aHr.iiй-ському б{о1-раф1чЯому письменствп та й не тмьки в ньому. Хоч художщ

життениси, створеж у XX стол'гт в заруГ.'.жжгх литературах, дуже неодно-р|дн! в багатьох шдношеннях, у тому чмс/п й щодо шрност! кториЧнШ ктиш, однак загальна тенденция засвщчуе нрямуааннн до Спльшо\ фактичной достовфносп та художиын завершениеп. Самс запдяки цим якостям здоСулн широке пизна.чня ¡сторнко-бюграф1чш тпори, що виЙшли з-пщ пера француз|'в Р.Роллана, А.Моруа, А.Лану, роаянннц Ю.Тинянова, нiмця Е.Людвпа, австрШия С.Цвейга, американца 1.Стоуна, поляка €.Енджеевича, чеха Й.Томана та ¡н.

Головну ж увагу н другому роздш придьзено витскам укра!нсько"( ¡сторико-бюграф1Чнсн лггератури, яка мае досить давню традищю. Власне, кайяерш» тпори цього плану з'явилися ще в часи КиТоськоТ Ру« I мали, як це було властиво для середньошччя загалом, жипйннй характер. Однак тод| поряд ¡з бгограф1ями релнчйних д1яч!в зародилися 1 набрали иоширення 'княк» аотя" — орипнальний жанрсвий рЬиойпд агтграф1ЧН01 Л1тературн, якого ие знала Зах1диа Свропа. Це, зокрема, життеписи зш!ропаджувач1в иристиянстоа — княгшн Ольги та а' онука Вододкмира, ккяз!В Бориса I Гл1ба. що загинули мученицькою смертю, тощо. У настушп СТОЛ1ТТЯ мзновид княжого Ж1гпя, як 1 апограф1я загалом, еволюцюнуе, трансформу-очнсь у б!ографгю ¡сторично)' особи; героями жнттепшлв усе частше :тають св!тськ1 д1яч! — полководцу як у твор! К.Спковича "В1р1Ш на калосннй погреб зацного рицера Петра Конашссяча-Сагайдачного ..." 1622), чн письменники, як у бюграфй пера М.КоаалнНського "Жпзнь "ригорня Сковороды. Писана 1794 года в древнем вкусЪ".

3 появою у XVII — XVIII ст. жнттеписних твор1в про св1тськнх д1яч)в -радшпя церковного жгпя не псрериваеться. Зокрема, на злам! цих двох юршшшнх у розвнтку давнього укрш'нського письменствн столггь з'явля-этьсл чстири випуски "Кинги житШ святых ..." Д.Туптала, що згодом ^одноразово перезидавалася 1 стала однкю з найпонуляршшнх серед сх!д-юслов'янськнх чнтач|0 апограф1чною книгою.

Поа'язаш з церкйою Д1Я*н не перестають бутя героями жнттепнав ¡ в С1Х ст. Так, у знаменитому вкданк! М.Костомарова "Русская истор1я в ?из!!еоП|»са(нях ея главнейших деятелей", що э'язялзся ннстьма выпусками Петербург! у 1874—1876 пр., а нсвдозз», в 1873—1878 рр. — тритомною биркою в укрз1Нському переклад! О.Барэшського у Львов!, мктилнся розов: я! "Пренодобкяй Феодоай Пйчерськнй", "ХиТпсьхнй митрополит Петро 1огила", "Ростопс1.кг;Г! митрополит Дмнтро Туптало", але й у них значне

»пене 1пд«одн.|с)Ся характеристик заслуг геро'ш перед свпською культурою. Тим биын законом!рнш"1 акцент на аптському и опошдях М.Костомарова про княз1в 1 гстьмашн. •

Змщнсння (юлщ'и"! сн'пс ьких дшчш у бшграфишш л ¡Герату ¡п Х!Х — поч. XX сто.нть заевцшнла иоява низки жншх тиор!в жнттепненого характеру, серед якнх — "Жите Тараса Шсвченка" (1876) та "Млрюян Шашкевич. Про Лого жнття 1 письма" (1КК61 О.Отнонського, "Тарас Шевченк()-Груш1в-ськиЛ. Хромка Лого жнття" гг. 1 — 1898. т. Н — 1901) О.Коннського, "Жнття Свгена ГреСмнкн" (1X99) Г.Коваленка, "1ваи Франко" (1908) М.Ко-цюбннського. "Оновиане про Тараса .Шевчснка" (1909) Ф.Коковського, се-р'ш бюграфижнх оновиань Б.Гржчснка та М.ЗапрньоУ, зиернутих до укра-Унськнх О.Котлмрснськнй, Г.Кштка-Осиов'янснко, б.Гребшка, Л.Г.-ибов та ¡н.) 1 заруГчжиих ;йяч'ш (Сократ, Вашингтон, Лжкольн, Стефенсон тощо). Реч1 О.Огононського, О.Коннського, Г.Коваленка, М.Коцюбинського стояли блнжче до мау^'ово-художжх. есеУстичного характеру твор1в, а Ф.Коковського i Б.Гр1!1'!с>1 та М.ЗапрньоУ — до тпор!в художжх.

Розвиток ¡еторико-бтграфижо! лпературн иотягнув за собою обгово-рення корпшого для неУ питания ¡сторичноУ та художньоУ нравдн. На появу першбго жнттепненого оионманни Б.Гржченка "ГригорМ Кв1тка, укра'ж-ськнй нисьменник" (Лыив, 1892) М.Драгоманов вщгукнувся р1зко негативною рецензию "Неправда —: не иросваа" ("Народ", 1892, № 19). У неправд1 звинуватив Б.Гржченка, як автора книжечки "Иван Котляревскнй, описание его жизни" (Полтава, 1898), Г.Коваленко (ЛИВ, 1900, т. IX). Закнд М.Драгоманова щодо ¡деалЬанп Г.Квпки-Основ'яиенка був слушннй, однак м1ркування про тенденщйжсть бшграфа в показ! ставлення героя до "московських людей" } "московськнх порядмв" сприймаеться не так беззастережно, адже акцент на його "украУиськооз" май гид собою солщний грунт, тож I не все у твор1 було "неправдою". Що ж до Ковалей кового звинувочеиня ("Тепер исхай нам скаже д.Гршченко, звщкн, з яких певних джерел ши знак, як товарищ лякав 1вася К-го. як саме купався 1вась ¡з ним, як у його В1Д купания болела голова? А може, того й зовам не було або було не так!"), то воло було настиькн наУвним та безшдставним, що дуже легко спростувалося Б.Гржченком.

Вт1м, за дргбничковою, як на тепершш м1рки, перепалкою двох письмениик1в-бшграф1в проглядалися реЧ1 нечасткового характеру, давали про себе знати два р!зн1 гндходи до художньоУ внгадки в лкератур!, нивгп.

дв1 традици, що сигали у попередн! стол1гтя. Одна з них, що полягала у неприйнягп вимислу й домислу, вела caifi початок ще В1Д л!тератури nacie KníBCbKoí Pyci. Друга, протилежна, започаткувавшись у наций ¡сторичшй белетристищ XVII — поч. XVIII столт,, дуже повмьно нрокладала шлях в ¡сторнко-бюграф1чтй проз!. Власне, остання, за пинятком xi6a що просто-рого опов1дання ГСрезневського "Майоре, майоре!" (1836), обходнлася i в XIX cto.iíttí без вимислу, вшдаючи перевагу художньому домислов1 — на зразок того, що мав Micne в оповщант Б.Гршченка про 1.Котляревського, Проте HaB¡Tb таке обережне, мнимальие допрндумувания зустр»чало, як видно на приклад! Г.Коваленка, ршуче непрпйняття. Усвщомлення "дозпо-леиост! художнього вимислу" (Г.Павленко) приходило не вздразу. Через те й прозов! форми кторико-бюграф1чно1 лператури обмежувалися есеТстич-ямми рЬиозидами, а жанров! рпновндч пласте художньо? бюграфК, надто тек), як nosicTb » родган, зостаоалися справою мпйбут.чього.

"Усвцкзмлена установха на вимиеел" утвердилася пор!вняно ишидше у nipiuonaiiux рЬиовидах нашого ¡сторпко-бтграф^ччого письмеиства, як1 ИвбуЛН В иьому HQBÍTb бьТЫНОГО поцшрешш, «¡ж прозой!, хоча й були представлен! переважно иг розлогими Л!ро-еп!чнимн формами, а Л1ричшши портретами, ноп'язаннми з постатями 1.Котлярепського, М.Шашкевнча, Ю.Федькоаича. (.Франка, в иайчастме — Т.Шевчсика.

Глибшому осягненню пнсьмеиницьких геостатей л1ричними засовами сприяла пояса поетичних цикл!а ¡сторико-бюгрзф^чиого характеру — провес, що ночався напригинщ XIX ст. ("франх1аська" добфка У .Кравченко "Mtipononi"). avie стаз noMÍTiiiiniiM на початху XX ст., кола э'явшшея охре* мими лидаппямн цикли-jCipKn В.Лепкого "Для 1деГ' (Льв1в, 1911) та "За люд" (Краюв, 1914) (перегшдання — "В Tapaconi рокозшш", В1депь, 1915) i Х.Алчевсько'1 "Моему краю" (4epnÍBii.i, 1914), Кожен 3 Biptiiin Цих Цнкл1в-зСйрок мае наздйну фзгтнчну тдсскозу, але; до usi иг зводиться: обидва автори (особливо Б.Лспкнй у поез1чх, ключових длд розумшпя створених ним оброз1в М.Шяшкевйча Í Т.Шевченка) ¡дуть дал! факту, збагачуючи та иоглиблгаючи його за дономогсго художнього вйииачу Я домислу.

Ще ОЫыинЙ npocTÍp, а:;зж невелика иоатичпа зСйрка, вадкривала перед хуцожшм внмислом ¡ домислом поемка структура 1сторико-б1ограф1чного характеру, до псязи я reí лог ka л!те»атуркого ротяитку привела на злам! стать, коли писалися й побачйяя глнг "Гркцько Скозорода" П.Кулипа та "1вак Вишенсьхий" ¡.Франка.

Незакшчсна "староруська поема" П.Ку.'шиа здобулася на полярно про-тилежн! oiuhkii — ни захшисних (Д.БигаЛ!й) до знищувальннх (М.Радеци-ка, К.Балабуха). Одкак шрка однозчачногп до iie'i не шдходнть. Попри iieuinnouiAtty ¡сторнчним реал ¡ям картину епохн, в яку жив report (з одного боку, ¡дсалгкния нраи.пння pociilei.Ko'i самодсржши, а з другого — внпадн проти гайдамаччннн та зшюрозького козацтва), суперечлшнсть та neicTO-ричшеть деякнх Лого характеристик (псрсГильшгшсть фатального пплниу на Сковороду тоцннньо) схоластики, тнердженни про непопулярность Лого серед нащадкш), и'ш окрсслккп.си нсредусчм як великий натр'ют, демократична, блнзька до trc.ihiici.koi ryuii людпна, ик in i.iciiия багатьох морллышх чесиот, iiapcnrri, як письмсшшк i мнслитсль.

Щодо "1нана Вншенського". то прекрасна об!Знанкть з ¡сторнчним матертлом, набути в uponeci нпготовки мдомоТ монографК, забезпечила Франкошй поем! !ta;m'i>ie фактичне шдгрунтм. 3 документильинх джерел внросталн не :im ie схношк сюжсгш ходи твору, а й низка onucin i деталей у кожному з його днанадняти роздЫв. Водпочас тут немало такого, що сам автор назипав "поетнчною фшцкю", тобто — фантазию, художшм вимис-лом i домыслом. Це й картина "ходу церковного", i прощалышй д1алог ¡гумена 3i старцем. й ешзоди в "иечср1 пустельинцькпТ — з павуком та мухою, з сишнешш ци'пш тощо. Зразком блискучо! "поетичноУ ф)кцп" слугус фшал твору — настиьки иеоднозначннй, насплькн нюансонаний, що не раз спрпчинявся до сперечань.

"1ван Вншенськнй" стаи першою справд1 довершеною ¡сторнко-бюгра-фшною псемою в укражсьюй лператур«. Став заьдяки гармошймому поед-наншо ¡сторичноТ достошрнэст! А художньога вимислу та домнелу, зосерсд-женш уваги па наШстотншюму в жигп героя, показов! Його в tichiix зв'яз-ках ¡з сусшлышми змаганнями. 1 завдяки майстерносп пенхолопчного анализу дуже непростого виутрнииього cciry пнсьмешшка (досить згадатн над-звичайно топке послугування внутрншнм монологом, икий переважае в по-cmJ), мййстерност! композицию'! оргашзшнЧ жнттевого материалу, розмов-иому плшти нернмоиаюто в)рша. Коротше кажучи. своУм "¡валом Вшнеи-ським" 1.Фраш:о заклав осноаи жанрового р1зновиду ¡сторико-бюграф^чно! ПОСМ!! В HlUllifi Л!тератур1, BiflKpJIU шляхи для його подальшого розвитку.

У третьому роздЬ"! —- 'Трудиони становления (20-ri роки)" — просте-жутться лроцсси, що вэдбувалнея на тсреш нашо'{ ¡стор>:ко-бюграф1чно'1 Л!тератур« Д!) 1930 р. зг» неадекватных сусшльяо-пол1тичних обставин у pii-1шх частиках УкраКни.

Hu захщноукрашськнх землях, п умовах офщпТно'г цнтиукраТсько! пол1-тики, зд1Г1смюпано1 панською Польшею та боярською PyMynieio, нащо-ийльно-натрютичш сили розглядали icTopiio народу як шчим незаступннй чннник у пробудженн! самосв1домост! caoïx сучаснкюв. 3 ц!ею метою у Львов! було перевидано книгу М.Костомарова "1стор!я Укра'шн в житспнсях виитчшПшнх eï fliB'iio" (1918), у передмов! до hkoÏ 0,Барв!нськиЙ п!дкрсс-люзап: "Нехай сучасна сусш'лынсть, згадуючи здячним словом великого ¡старика р cto.iíthí роковиии його уроднн, на взфцях визначиих д|'яч1в минув шипи крипт. свого духа до народолюбнвоУ прац! для будучини УкраТин"14 . BipujoBaHt та нрозов! иубл1Кацп про П.Сагайдачного, Т.Шев-ченка, I.Франка, Б.Гр!нченка. О.Кобиляпську, О.Мишугу й iiiumx дшч!в не сходили з{ сторонок львшськпх журнал! в "Cbít днтини", "Лггературио-пау-ксакЗ nicHHSv", "Cbít", чертвецького "Промеия" то in. Почуття укрш'и-ського патр'ютизму виховувпз ушкалышй збфннк "Ольга Кобиляиська; Альманах у пам'ятку íi сорокл»тиьо! пнсьменннцькоЧ д^яльносп (188?-— 1927)", вицаннП 1928 р. в Чершвцпх.

Bisepuje залучпючи до л i тс р а ту р о з i î а в чoí розмозн о)дпов1дш p34¡ з цнх видань (а серед ïxiilx авторш булн Б.ЛепкиП, О.Олгсь, У.Кравченко, М.Черемшина, К.Малнцька, К.Грнаевичсва, О.БобШ, О.Стефановнч, О.Грицай, А.Лотсцький, Ю.Шкрумсляк), дисертйит вважае, атмосфера шаиобли* coro стти:ення до Д1ЯЧ13 iiauwï духовное?! з боку y¡fpa'iucbKO'í громздсыгсст} Гдоичнин Й Суковшш, "íiic.'.'Cüüi публ^кацй ¡стар21'ко-бшграф1ЧН11Х ruopia мзлнх форы н!дготу1ШЛи i-py>rr длй пояэм большого (ЮЯОЪт — Л1р0-еП1ЧН0Т погмн "Смерть Франка" (1926) В.Бобансыгого. Пек^гочя дуыку тих, хто ззгжги голоиннм у Tnopi показ енна народу в його сшльшст! з трудящим», дисертвит иг шшше сяушиоси за т:;ерд;:<;чаям, ш,о цз була "перемога tiap-riilüocTí", "couiív,iicr;¡4¡(cro реялпну a щлому". rîpaadMipîîiuia говорит» иро перемогу р2ал1стич(т принципа самого ¿.Франка, нпгвдйииХ у його "tsaui Bííusgí-cbKoMy" ¡ iCara'isítüx здсОутка!>,ч ¡meTinas сгмм>д1зыу, что школу upoftumti В.БобпнсииЙ. ta Ii, крш "голсвиада\ у ik>¿mí s ¡ишГважяио! для ттсртю-бюграфЫкого тЬору мом&атж rqicñ розярцкаетьев 1 а особнстому ж»тт1 (у любоз! до ttatepi, s «евдазяйЕсму кодшм), i як пнсьменннк, '»езршняиикй маЯстср елваа. У 2ö-n |чжйг иоечг "См?ргь Франка" зажила популярное« иг Т1лькя в УхраМ, а ñ у Псльщ!, 'клословаччин!, БолгарЙ, Шыеччиш, США, Katmai га u mtirnt кронах, тобто вийшла tía широк!

14 KpcfoMnpia Mimo.i«. !стор.:я Укрйт» а х-лтгпис** «нпячиЮплм el д!яЧ1в. — Ль81в, 1918. —С. Н.

кпжиуро/лп оСфп.'чого не сноеюрна.гося ритше з жодннм кторико-бюгра-ф|*п«мм тиором украТнського пнеьменннка.

Сгин'ми особлниостими имзначався розвиток ¡сторнко-бюграф1чно1 лпературн в ти"1 чистит Укра'пш, що тслн нетрнвалого перюду власно'1 держанност!,' шсля. "сторозтерзанос п" част братовбивчо'г громадянсько! вп1нн на донг! деснтн'Лптя опнннласн |йд важким пресом бьпыиовицькоТ диктатури. Бмыношпм, за 1.Дзюбою. мав "свою культурну програму для людстна", стаилячи Метою спшрення ново' культури, в1дповщно'1 новому сустльстпу, тобто настки.кн ж тпщп за всю поиередню культуру людства, маск1лькй"мюпс еусшльстно будс досконалние й справедливее за вс> понсрсдш. "Але Мета ииивнлася утшнчнок). а засоби були злочннннми Протс не ■вняшмоеи не зразу I не для вечх — невннй час велика мета (хай й пюзорна) сирнчнняла велику енерпю. 1 не можна побачнти, об'ек-тнвно тиннувашни ренолюшПнс мисгецтво 10—20-х роюв XX сто.пттм"15.

Снранди перин роки теля нопалення самодержапства, роки великих сиодшшь на м»<:;|)ш леремпш в житт!, на в1дродження топтано! царизмом укра'/нсько! ((¡¡¡(¡опально/ духовноезз, породили могутню енерНю творения на чах тереннх мнетентва й лггератури. Через нев»н обставини сусшльно-нол1ТНчиого П внутрипершурного життя (оф'щи'ше скерування на воображения революЦ|'Йно! сучасносп, а не "буржуазного" мннулого; шплктичне ставлення до клаенчно! снадщини, и тпорцш з Соку пролеткульявщв, футурист1в та ¡нших ультрал1внх д!ячш тощо) ¡сторико-бюграфнне пнсь-менство не внйшло на аванпости литературного пронесу 20-х роюв, але й у його розвнтку накнтилося значив пожвавлення.

Зокрема, Ыдчувалося воно на тереш ¡сторико-бюграфЬного в1рша, твореного переважно поетами-„неокласикамн" — М.Зеровнм, з-гйд чийого пера вийшло. бшьше десяти лфичних нортрепв — як нерекладннх (з А.Со-ви та Б.Залеською), так 1 орнгшальних ("Ов1д1й", "Арктарх", "Данте", . "Турчниовсышй", "Кул1ш" та ш.), М.Рильським та О.Бургардтом (поезп про Г .Сковороду), М.ДраЙ-Хмарою, який спричнннвея до започаткування жанрового р13И0ЕИду 1сторнко-б1ограф!чного в1рша-сногаду ("Пам'ят! С.есен1на") тв ¡к.

Пожваялення у тсореим! л1ро-еП!-чно1 поеми кторико-бюграф1чного характеру засв1дчнла поява як закшчених творив цього жанрового рпновиду — "Франко у труп!" (1925) В.Пол1щука, "Епохи (Тарасов! Шевченку)"

1стс}ййукрайаеькоЧл1гсратуриXXстол1Ггя. Кн. 1 (1910— 1930-Т1 роки). —К.. 1493. — С. 143-144.

(1926—1927) Шикнтенка, 'Дггкам малень'-им про Тараса Шевченка" (1930) С.Пнлипенка, так i фрагментов — "Сковорода" (1923) П.Тнчнни i "Тарас Шевченко" (1926) П.Фи.типоннча.

Доспть pijiii в багатьох в1дношсннях (щодо repoïs, повноти оХоплення ïxiiboro життя i д|'ялы1ост1. зор1ентованост1 на специф1ку читацького сприй-мания тощо), ni твори н'|др|знялнся i шдходамн до ¡сторнчного матер»алу. Якщо б»лышсть авторов робили акцент на социальному acneKTÎ, то П.Филн-иович Не забувпв национального, у notmiil в1диов1диост1 з етстолярннми, мемуарними та ¡ншпми достоифними свщченнами змальовуючн взаемиин Т.Шевченко з n.Ky;iinieM га Д.Оберсменком, Ухне патрютичне вбшпвання за УкраУну, иочуття иацюнальноУ пдност!. Доснть оргатчним вийшоо у иього мотив социального пророцтва, проведений на ocnoBi щодеииикового заяису Т.Шевченка в!д Î1 серпия 1857 р. про "кршацького ПаГанпн" й "великих Фультона та Уатта", чого не схажеш про !.Микитенка, який екстраполгаязз те ?л Шгзчеиксве пророцтео на "Комуки сонаЧи» загони", що сирнчмиилося до художнъоТ фальшь Та (1 загалом у фрагментарного характеру йог Mi П.Филипович дом!гся зиачно вищого pioiw художньоТ прапди, них l.MiiKiiTciiKo — в композицию зяп?ршен1й.

3-НОМЬк ЗГПДЯШ1Х CBTOpin до найс«1лнв!шого худояшього внмислу ндаася П.Тнчина у фрагментах симфсн» "Сковорода", де зближував свого герол а гпПдвшчЧниою, що пнкликало рЬку критику 3 боку Д.Еагалш ("Скойсрода тут одначе не такий, яккм uiii Суз у дМснэеп, а яким Його ба-жаэ бачити сучпсшп! пролетарськнЯ поет"16), надто к —- С.Ефремова {"... цв попросту вихряалювання й ¡сторичиг, i нсияолопчнс образу старчика Сксм вороди ...""). Перечитавши Ti к фрагмент» та беручп до уй&ги прихнльн! оц'тхи Тичпншюго "Сковороди" иЬшшиыи л¡терату розпап1**ми (Л.Новй-чгкко, С.Тслмнох, Ю.ЛЬвршемко), в чишу роэперядешш! вуля й нависав! в 30-х роках роздшг b злачно б1льшою, Ht» ршп'шс, «одершзац!сю Д1яча XVIII ст., дпеертвит зважае, що категорично !!«прк:1няття ttoro обращу «ер* -шнмн xpHtHKKMi ашфоиЙ ппа'хзоне тл'.&ом uipoto э тгт, ЩО йраяо "до»-яолеиос+1 худояшього внмкелу" в fnepax про комг.ргтикх 1еториЧних д1яч!в Щ8 не угвгрдилос* тод! а л1гзратурт>-критичпсну ксОут! то в читацькому спрмйнйгп. Очевидно, з оглкду на це, й П.ТнчИт а 1922-—1923 pp. утрнмаяся Bin публ!кац!1 уже ппопнх фрагшнт!в, заснопанйх на суц1льн1А

15 йагал!Й Дмитрт. УкрШисшШ малдртяаанй ф>Ц«гоф i'pwrpifî Сковорода. — 2-« вид, Вйпр.

— к.. 1992.— С. 379. ' "

17 Сфречов Серий, fcrtopi* укрп'нгЛхсге пксымветгА. — К., 1991 — С. 624. -

2! ... ' '' ■

mira/mi. нуб.'икуючп лишснь ri. дс вимнсел був незначннй. Зпдно з автором симфонй. найнсредовпннй укршнськнй мпслитель XVIII ст. щей но поисредни наймогутинпнЛ у тому ж cto.iíttí сплеск народного гшву. и УKpaïiii, floro запомтш думки будн суголосш з рппучнмн дшми практичных 6opniu нроги coliiaii.Horo i (инициального понеиолеиня. ГПдстава для збли-жсння Г.Скопороди з гайдамацьким рухом нооажиа. хоч, зрозумью. вона була б iiuaiAiiiuiok), якби идалося знайтн бодай яккь документально П1дтиердження u i ti близькосп. Та, очевидно, н без Цього ноет мае право на художню пнотезу. Пипа p¡4. ню при послугуиашп ним шд диктатом часу переакцентушш унагу з проблем морально-етнчних на coi^-!¡,i¡o-^iacoB¡ (цс Йому небезшдсташю закидали B.Cryc i М.Коцюбииська).

1сторнко-Гнограф1чш1 лпература ноетичного проф!лю здобулася у 20-tí роки i на першу драматнчну ноем;1 — нею стала "Jlyíja Мннель" (piк написания — 1926, надрукуиашш — 1930) Х.Ллчевсько!.

Що ж до upojoinir, p¡ii¡o»ii;ii» uitï .шератури, то » захшченому вигляд! вони з'явилиси v-чс ¡¡¡д 3auicy деснти.пття — и 1928—1930 pp. Були це, з одного боку, тиори, oprani3ooaHÍ за повктево-романннми законами, а з другого — структура, eceVcrii4Horo характеру.

Писаний упродовж 1922—1928 pp., "бюграф»чно-;причний роман" В.Полодука "Григорий Сковорода" (1929) мав пбридну, iip030B0-Bipui03a¡¡y структуру, що дае шдставн говорнти про нього як Про нерехшшй стан в!д поетичио), уже утперджеио» в tiamiñ ¡сторико-ГнографЫшП nireparypi, тра-дици до hoboï, нрозово'к ПодЮне можна сказатн про витрнману в поетично-ф1лософськШ, медитатиино-лфичщй тоиильиост1 нов1сть М.1вченка "Нано-chí дш" (1928) (перший вариант гнд назвою "В тенетах дилечинн" та пссвдожмом "M.npojHc" обнародуаало 1924 р. празько-берлшське видав-ннцтв'э "Нова УкраТна"), в якЫ подекуди влоилюються прям1 перегукн з фрагментами новый П.Тичнни "Сковорода".

Нимало з того, про що йде ыова в роман! В.Полкцука (а тут охоплено чотирн останш десятишття життя героя), зоши не розходнться з вщпов1Д-инми момгатами бадрафН Г.Сковородн. Одкак трактуааиня фактсв гпдио-рядковувалося вульгарно-сОщолопчшй у с в oí ¡i сут! концепцн' (герой "хили-тасться" tabee дзома силами — "працювниками" i панами, чужий обом), на догоду HKifl автор Hé зупинявся перед вельми сумшвним вимислом, що полягав у спроб! пов'язати Г.Сковороду з Турба'1вським новстанням 1789—1793 pp.

МЛвченко. навпаки, не зв'язував coCi руки вульгарно-соцюлопчиими постулатами. Вщштопхуючна. ni;i бюграф1в Г.Сконородн, передуам М.Ко-валнкського, nix щедро пдававси до художнього домнслу й вимнслу (особливо на CTopiHKax про захщноевропейсью мандрч фйософа), але таких, що, за незначннмн нинятками, не розходилися з правдою icTopiV та характеру героя, i ним сиричинипся до стнорення непшоУ в нашому инсьменсттн повио-uiiiHo'f ¡сторико-бшграф1чно1 nonicTi, яка торувала шляхи до остаточного утверджсння ¡сторико-бшграфпноУ структур!! eni4iioro, повктево-романиого типу, де право пнсьменнпка на художшй внмнсел реалпуеться повною »¡рою.

Роматзоваш бюграфй юнця 20-х роюв ¡шли якоюсь мфою в pyc.ii ргннних есеУстнчннх rnopin нашоТ л1тературн (зокрема, "Тараса Шевченка-Груинвеького" ОЛСоннського), а бмьиюю — в тому, що прокладалося романам» А.Моруа та iinuiix письменнишв Заходу, a n Pocii — творами 0.Вересаева, С.Сергеева-Ценсьхого, В.Каменського про О.Пушкша й М.Гоголя, де "тсматнчИою домшантою инступае штамно-приватний свгг шгдатних oci6"ia.

Якщо ней cnir у "nooicTi про прке хохания лоета Тараса Шевченка" (1930) Г.Шкурутя, побудолашй на копнет?:» образу головного героя як "зайзягого художника-Согемцв" та позначенШ легкосаяшим поводжешшм э Оагатьыа документами, поставпа у гпкрявленому cnnvil, то зовам' шакше аиглядае Bin у твора* В.Петрова "Алша rt Костомаров" (1929) та "Ромаип Кул1»ла" (1930). Не подияючи поглвду, що yi тлсрк будуаалися на 'üsnepeaipemix джерелах, сумншшп r|?aiiTGX, инаадотах" ({.ХодорювсыспЛ), [щсертаит Ыдкидае s таерджгикя про та, що "ронагш!" теми ие зиайшли а ПИЯ "свого .чудончьо ПОЙПОЦ!|ШОГО ПНСШТЛвНЙН" (М.Сиротюк). ОбпДв! йогрзфй" мали сво! вразл!гз» &{еця. Одна* аксокиП pitieiti» 1сгорично'1 доего-sipttocri, иосднаний э я.5лксн пристойною длй ессТстпчяих структур худож-ticTio, jtonottir Ш, ш i noaicTi "Htmssd nisi" МЛз'кг.ка, вереаши Час, й 1кий ui тсорк ипсллися. 3 ycroro выходить, up ";1г|чод эародя№йИй укрйй-:ьхоТ радянсько! ispbjit", гтй nextd (шэтягуе Шло lit; im и1встол1ття (до тчатку 60-х poKin)", був знпчно коротшим.

я Вврфоломееи U.R. Типологические основы жяпрсй «ге-горячемой ршаиюШп клжсифпхяти тузя).—Ташкент, 1979.—С. 1'Ж

' Иол-геичук В.Г. Проблема хар8*Мра » укрзжяюм гкпрвЯ^ш^ыфшчааим ротт :••

¡0—70-х годов: Дптореф. дисс.... кячд. фняоя. тук.'.— Одесса, 1983. — С. 3.

23

OiHUMe.be .в заголовку четвертого розд)лу ("Парадокс трндцитих") явите. яке ii акадешчшй "Icropii украшсько! .птсратури" (т. 7, с. 114) ква.пфь «усхься як "в целому негативне". пол и гало в тому, що за дикого розгулу стадиицвии значна чаетикл иисьменннкш змушена була в другш половит яередпошиого десятир^чя переключитисн з сучцсних тем на icTopiiMHi, ¡ це ¿шило au .кцристь фактнчио bcím р!зновидам, ¡сторико-бшграфишо'! лЬератури.

У nopÍBHHHHÍ з 20-ми шлмфио зросло в 30-tí роки число uipuiia, присиячен,их иедомнм лперагурним Д1ячам, значно розширилоси й коло яисьменникф, до котрнх знертали ноетичне слово ixm спадкошць Kp¡M •уярагиеьких (T.LHeii'ietiKü, J.Франка. ГКотлярепського, М.Кодмбинського та i«.), до цього, кила вводиться О.Пушкш, М.Лермонтов, Ш.Руставе.'и, Д.<Гурамшни:н, О.Туманян тшцо. Циклом riiopiu про М.Кокмбннського П.Тнчина утверджус заночаткоцанил М.Драй-Хмарою жанроннЛ piзноннд ¡сторнк(>-бюграф1чного н1рша-сиогаду — шшередннка таких нпшншх рпно-видш. як пиема-спогад, иоикп.-сиогац, рошн-аюпщ. Л шжладенi п floro основу ocoGiicri tütOMiiHH автора падали циклов! ваги авторитетного документа, на якиЛ сннратИмутьсм згодом t¡. хто торкнеться взаемнн молодого ноета з М.Коцюбинськнм. На трнвкому фактичному и1дмур1вку будувалися лоези М.Рильського, К.Герасименкц, в ря;п нинадкш — А.Малишка. Однак окремнм його творам ¡сто i но зашкоди.п: то невннравдана поляризащя поглядш, з одного боку, Т.Шепчснка, а з другого — M.Ky.'iiuia та М.Костомарова ("Тарас у кнрнло-мефодпвцш"), то xnGiii уивлення про иеребування Кобзаря в вральсьмй експеднпи'.

У передвоенннЛ час нродовжуються шукання на те pe ni ;иро-егично'( лоемн ¡сторико-бюграфиного характеру, заевщчеж новими роздЬами снм-фони'П.Тичинн "Сковорода" та його ж мпп-иоемою "Федькович у повстан-ця КобилицГ' (1940), фрагментом М.Рильського "1ван Голота i Тарас Шев-ченхо" (1936), творамн П.Карманського "Шевченко" та "Його дорога" (про >1.Франка), А.Турчинсько'1 "Дитинстао поета" (про Т.Шевченка), О.Левади "Школам Чернншевський" (yei — 1941 р.) та ¡н. Сюди ж дисертант включае i поему А.Малишка про КамеНяра, виому з нублшацн 1956 р. та наступннх як "Франко в KpHBGp¡bh¡", роблячи це на niflCTaei виявленого ним першо-друку основной частики твору в передвоеннМ перюдшп ("Комсомолець Укршни" в!д 28 травня 1941 р.).

За винятком ноеми А.Турчинсько'!, smíct яко'1 зводився до елемекта,р-ного иерейовадання загальновщомих факт!«, у жодному з названих т вор in не

обходндося без художнього вимцслу, иоехцшшх узлгальнеиь. НайШлыиу волю своУй фантаза давали П.Тнчина и А.Малашко. В одних випадках да фантазия йшла на корпеть, як то маемо в Тичиииному р<шш "Сковорода i Бденуватий", що може служнти взфцем гармошйного поеднання ¡стцрнчно достоа1рного з вимислецим та доиисленим, майстерцо< трансформацЦ icTO-рнчноУ нравди в правду художню. В деяких ¡нших фрагментах загадка буда наст!льки неконтрольованою (так, для розд»лу "У яру" автор нав!ть слон-струював лист Сковороди до Радищева, в икону ройуц Ух эрайомимн sin часш служби украУнського ¡ияча в хоровШ капел1 при цареькому Д80р1, тобто ще до народження Радищева), що ставила Ух поза меж! 1сторико-бюгрзфиноУ л1теритурн. Неконтрольовашсть апторсысо'У фаитазЮ у "фраи-к1Бськ(й" поем» А.Малпшка (а п нШ, не кажучи про iumi квп!дпов!дност1, написания "Мойсея", що е центром твору, пов'язуеться на 3i Львовом, а з Крийор1внею, к уди Мранко в 1605 р. азйга-ii не приУздив) негативно позна-чилася на pisnsi художньоУ правди твору, хоч е в кьому i високоемоц1йн1, ло-спраяжньому иоетичж «¡сця.

Утверджувалася цергд »¡Гшаю i драматична поема кторико-б)юграф1ч-ного профьио — завдяки, иередусЫ, творов! П.Тичини "Шевченко й Черни-шевський" (1939), автор якого, вельми схнльний до см1лнвих кудо»ш1х пйотез, цього разу пом1тно стримав спШ вигадницышй запад, в1дштов-хнуншись у багатьох момгнтах в!д документа — спогад!в Д.Мордовця "3 минулого та пережитого", але й ¡стотно перессмяслизшн Ух. 1нша драматична поема — "Поетова доля" (1939) С.Голо8аН)Вського, вод$ якоУ хроно-лопчио дрив'язаш до лериих трьох м1сяц(в 1847 р., попри деяк! правдив!, вцрадно липне?»» сцена, в адоыу «щйшла далекою в!д кторнчноТ правдн. Saraxo дразллвого шла» й дрозош п'сси, не виключаючн иайв!дом1шо1 з них — "Тарасова юЫсча," .(>1938) В.Суходольського, не позбавлеиоУ ряду дезо^ментуючпх «ев)дп»п!диостей, &на*.ртаэдм1в.

|1?айб]льша частина родалу оршсоччела х1 Manila»! ярозовлх р1зиопид1л кгоряко-бшграфкшоУ л!тгратурц 30-х poKia, иомнаюча ®1д «свел та оноЫ-дааь ,1 эаае)ршу«>чи ,рома,камн. Эласяе, iraSraJl рул з;цйсихюала маша иередпо-•еина белепрясиша .в жанровому .Ыдыошеоай» .а в <э^оСлевао-(семагичиому — ид зосереджешя на штнмцо-гфизаШнх момгМгъх айггя шзиачмо! особи до пиемзлення piaHsix сторш Ti буття, лередуезм CTopoitH гроМвдсысоК. Пом1т-ний цей pyx i 8 творчосз: конхрегнях дасЬМВЯЙИКАв. РоМан OBi Н.Рибака "ГТомилка Оноре де Бальзака" (1940) передувала ofUpr-ta опов!дань "Остаишй

маршал" (1935). ик« заночаткупалц ионий для нашо( лператури рпновид попели типу "Зоряних миттсиостей" С.Цвейга I п якМ. попри др!бнотемн1, булн I тибри, засиоиаш на значущому сощальжысторичному материш, та ще й максимально достошрному.

У роздьн пшиглгьсн налсжнс нший иопе.нстмчнш зб1р1и того часу — укладсжй з низки "шсиченктеькнх" торт "ВисокЫ з1рщ" (1939) М.Хцзана, 01ннк1к)п,сй 1пд кугом зору дотри.мання чн недотрнмання ¡сгсричноУ нравдн поодиною оноищання шших авторш — О.Десняка "Поет ! актриса", С.Скля-рснка "Айра ОлдрЬж" (обидна — 1938), Я.Кичурн "РядовнЙ Шевченко", В.Собка "К1С-Ара.|", Н.Рибака "Остання шч" <усч — 1939), звернуп до но-стат! Т.Шснчснка. та нрисиячсщ I.Франко»! твори О.Десняка "Хлопськнй кандидат" I "Bi.ii. у серп!" (обидна — 1941). Особлива роль выводиться (топтаниям В.Чередниченко "Останшй лист" (¡936) та "¡поры одного шрша" (1939), цвторка икнх подппнлася на ниж.п1в1 момента життя сво'(х геро'ш — Архипа Тсслснка та \!н.чайла Лермонтова — крЬь ирнзму Тхныи творчость Обидна тиорн — С!цдч<:т1я неибнихого р*и»ш. досягнучиго украшськны ¡сто-рико-бЙ5гр;!ф'ЧШ!.ч шюв^анням нередвоошого часу и опанунанн! ¡сторич-ною та художниою правдою, рншя. якого ионо не сягало ! нпродоаж юлькох насту'иних дееяппт..

Ссрсд здобуткш на нна» кторико-С|вдгриф1чно'1 ишиеп 30-х рок»в (а не 20-х, як тпердплося о згцдупшнй прац! М.Снротюка та у восьмнтомнШ "1сторн украУнсько! л¡тературн") днсертанТ выводить 4i.ii,не мкце "шевчен-к!кському" творов! С.Васильчснка "В бур'яиах", що, иопри свою фрагмен-тарЫсть (то нгрша частшш задуманого аатором п'итичастниного Полотна), шдиоащае еталонам клаенкн. Псршою загюрукою цього стала вфшеть пись-менинка кторнчнШ ¡стнш, що не означала, одкик, рабського дотримзння ним буквально кожнеи зафзксовано) в документах деталь С.Васнличенко нергв1ряа факт на життсоу пергкошншкть, на художню правдивкть, ие-зм)рно збагачуючи його за допомогою художнього вимислу й домислу. А домальойаного оаторською уявою, попри дуже мщне дакументальне Ыд-грунтй, в иое:сп немало, зокреш у циотливо розкрнтнх взаеуинах Тараса з Оксаною. Великою заслугою С.Васильченка стало орипнальне трактування перед1сторЙ Шевченка як власне поета, пробудження в нього малярського хисту тощо.

1ншим важлнвкм здобутком певкгево* нивй була "Петербурзька . ос!еь" ОЛльченка. 3 огляду на ниявнкть низки матср1ал1В про ттр дисер-

таит наголошуе лише на моментах, що зосталися чпстково або й зовс»м невисвггленимн та спростооуе xn6ni, па його думку, м1ркування, Зокрема, Bin не погод:чуеться э М.Сиротюком у тому, що, KpiM П.Кул1ша та С.Гула-ка-Артемовського, треба було змалювати ще зо два десятки укршнськнх д|яч'ш, блнзьких до Шевчеика в перюд його "петербурзько!" oceni". Не попшкуетьс.ч на Till лЦставг, що пнсалася не хрошка жнття Кобзаря, а художиМ TBip про ¡is.ого та Гюго оточення, TBip, де дшть CBoi законн выбору документального материалу й художньоК тишзащК. Загалом "Петер-бурзьхп! oceni" судплосп стати першим в укра'Щсьмй icTop»KO-6iorpat]»4iufl Л1тератур1 закшченим прозовим твором великого формату, автор якого, не обмннаючн ¡птпмного жнття головного героя, зосереднвся на його громад-cbxifJ i таорчи! гояльносп й поврав про цс художкьо пгрекоиливо. 1накше кажучн, иоклав початок об'емним ¡сторнко'б1ограф1чним твораИ у сучаспому ¡дгйно-тематичпому та естетичному оформленш.

Прислужнлпся до утвердженнп Таких тпорш i noaicTb Л.Сммянського "Михайло Коцюбпись'сяй" (1939—¡940), хоч i не все и нш було повноцщ-ннн. Пгреконлиго розкрипши грпмпдякське обличчя гшсшешшка, Гюго Влазыасть до внзволыюго руху, взаемннп з М.Горышм, бшграф майже зов-с!м об(Лшов упагою тик украшських дш'ив, ш,о належали до найблткчого л)тграгур|;о-мпстецького оточення героя, Зосталася невисвГгленога таорча лаборатор1я М.Коцкзбннського. Серйозинх розходжень з кторнчною правдою нринустийся автор nonicri при змалго:тН;и штимпого cairy письмен« йнка, голсаянм чипом По го стссугшя з дружиною. Ti, хто пояснював це ли* шгнь внливоы на Л.Смшяисыссго нраць депкнх довоеинпх мтературознав-Hia i CDHcanifiitoi атмосферп, що вииикла у зи'язку з нублпсащею о 1938 р. лиспа М.Коцюбннського до О.АилаксшоГ, из мели повнох рад!?. На автора твору подряда ще й лггературна традшуя, зпдио з япою ¡сторико-б1ографГч-на nonicrb, роман без лшшгпшх люболних jiialil — не повкть > не роман.

Зовншин прикмети тих зз81Д1Н£Х "рома:мговсних <Нограф1йм, де на нередньому план! ш-гнмно-правагпс ясдтта видотшк cci6, малп тага твори 1940 року, як nonicrb В.Чергаянчвнко "Э ксртгай»сы<ому моиастир!" та роман Н.Рйбака "Помклха Споре де Бальзака": и цгнтр] исршого були йзае-ммнп Жпр;х Занд 1 Фредер|ка Шопена п!,ц час йе;мбуг?анпя по octposi Ma-* льорка (1838—1839), а основнй сюжетца л»а1я другого грунтупалася на icTopit ¡нтимпих cTocyiixin фрянцузького пмсьшеНМика 3 польсыюю пом1-щнцею Евел1ною Ганською. Га, мспрй це, акцент у них зроблейо lie На

любойних моментах, хоч ион и виписан) досить виризно, В.Чередннченю глнбоко нроникла не т^и.ки в штимннй ешт видатних ддойо, а й у Ухж гро мада.ю. тиорчг ¡нтсрссн. яш шиунуто на 1<ерс;()пГ1 план. Усгпх забезпечил! опертя на анторнтетиу фактичну шдоснону (лнстн гсро'|'в. мемуарн Жор> Занд, п художт '¡пора з авгоо1ограф1чннм» елементими тощ о), сполучсне доречннм художшм домислом у ззй частши, що стосуеться ¡сгоричних ос!б та художщм внмислом. якам с сюжсгна .пшм, нов'язана з молодою парок закоханих ¡спанцт. Поднмшм чином нпсднусться документильне : внфантазуванс. як 1 громадсько-лггсратурие та ¡нтимие, в твор! Н.Рпбака — з тик» рглмЦсм. ню в романг не зроблено на значно багатшому матершл масштабннпе. з Гп.и.пшм заглнГмешшм и сноху та в до.п геро1'в, передуем головного. на розкрнгги якою "нрацмнт." норяд з ¡сторичннм фактаже! художшй домиссл та внмисел. Завдмки щ>ому роман зажив популярное! (низка ппдань в орипна.п та в переклад) маПже двадцятьма ¡ноземннм мовами). яка не шиичала ни долы жодного з ¡сторико-бтграф1Чних иолоте укра'|'НСЬКИХ .'.¡ЧЬМСННИКШ.

У роздЫ зперпиться унага 1 на мент в дал! твори, зокрема на пов!ст О.ПараШснка про А.Тесленка "Страчений талант" (1940), фшал якоУ витри мано'у фанфарно-иишномовному дусч, характерному для газетно'( публщис тики того часу. робнтЬсн ннсновок, що, попри це. ¡сторнко-б»ограф1чн литература утнердилася иеред шйною остаточно — разом з остаточнт утвердженням права письмеиника-бюграфа на художшй вимнеел I домнее: Обстановки нередвоенних рокш поспрняла розвнтков1 Ц1е'( Л1тератури тому розум1Н1и, що змушувала I письменннмв, схнльних биьше д осмысления сучысного жигт», перехлючатися на теми э минувшини, де вон могли почупатися поршняно спокШшше. Разом з тим уже тод1 на Н1й стал поэначатися згубна ли догмагичних припиив соцреал1зму, стал:нщин загвЛом. У наступи! роки ця д!я дала про себе знатн ще Ыдчутшше.

П'ятШ! рэза(л "У час и важких винробувань (40-В1 — 50-Т1 роки) звернутнП до дгад«;итшнттп, позпачеиого ¡стотним спадом у розвитку наш« 1сторико-С1ограф1чио1 л^ературк.

На початку цього перюду до спаду спричннилися найб1льше неспр! ятлнв! оСставнни в№йм. В И вир1 загннули рукописи написаних. але не о( народувашгх твор!в, ие реал!зувалкся задумн ¡ншнх. Майже повне переклк чеинд у вага письменннмв з минувшини на пеку чу злобу дня. якою стал смертельне з1тйиения з фашизмом, було ц!лком випрапданим явищем, хо<

з другого боку, призвело мало не до поалого зникнення творив ¡сторико-б!ограф|Чного характеру 3i CT0piH0K перюднчннх i неперюдичних вндань. Фактично в роки niiUni з'явилася лише одна pin цього плану — драма Л.См!лянського "Мужнцькнй посол", опубликована нч початку 1945 р., а в Kinui ftoro поставлена у Львов!. Театральна ¡нтерпретащя п'есн була зустр!-иута захопленс, л!тературна першоосиова спектаклю — стрнмано (С.Шахов-ський), ift закидалось нав!ть снотворення ¡сторично! правди (Ф.Бурлака). D дисертацн спростопуеться цен та inuxi закнди, шдкресдюеться, що Л.СМ1-лянсьхнЛ якнайретельнпне дотрнмувався фактнчних даних, пов'язаних з участю ¡.Франка у виборчШ кампанй 1897 р., з розстановкою в н!й проти-борствуючих сил. Хоч, зрозумью, документально засвщчений матер1ал В1дпс8!дним чипом переилавленнй, збагаченкй художнш вимнслом i домислом, без якнх год! створити повноцшну драматурпчну pin. Ствер-джуеться, вдо Л.Смиянсысий дав свого роду вз1рецьдраматичной композицй кторико-Снографйшого характеру, кнцно орган!зозано1 сюжетно, стиснуто/ в •sacoBHX рамках, тако!, що, розповщаючи про один емзод бюграфЙ героя, кролнвас ср1Тло i на все йога життя. Тому прнродио, що й через Ырстолптя-шсля створемия "Мужицький посол" разом з мшшми !сторико-бюграф1ч-ними творами Л.Скнлкнського здобувся на внсоку оц!нку в такому авторитетному внданн!, як 'Чстсрш украшськоУ .-нтрратурп XX столЬтя" (кп. 2, ч. 1, с. 221). Щспрвада, й шшому Micui книги дриму про I,Франка-з незрозу-мЬтнх причин взнесено до rt'ее, ««ci "... штучно иикористовували icTopii4iii постат! й факт« як матерел для военно-патр1откч!ю» пропагандн" та в якнх "... обстоювалнсь переваги сощал.'стичпого внбору над демократнчннм" (там же, с. 302).

Перше повоенке дзсятир1ччя також було б!дне на ¡сторихо-бшграфшш твори, що зумоэлювалося як суспшмга-полтнншми обсташшамн того часу, тая i пов'язаннмн з ними ннутрЫтсротуршшн чшшикамп. Дещо меншнй иа початковому етап! В!йин, компарпЙппК тяск на литературу i мистецтво шд мигць Yi, а иадто в перш! попоен:!! роки иабнрае небаченоТ iiiTeHcnEHocTi та брутальност!. Одна за одною продухуготъея постанови IiK ВКП(б), з'япляються редякц!йн! та Imtii статт! з raseri "Прайда", де стае нормою звнчяйшешька базарна лайка, ve хажучи иже про 1нкрим!нування мнтцям тяжких полгтйчних зиинувачень. Шд тнцтний вогонь партШноК критики иотранляе неугодна "яождея« народ!в" мнетецька правда, оголо-шуеться "великим ие,;ол!Ком" звертання до Ьгер.ччнях тем. У свою чергу

це тягнс ia собой» камиинй рсагуиаиня о лггсратурнмх та Ыших вндаинях багато нападок jutitaKin. Л.СмЬянськпй. В.Чередниченко, аатори TBopii про Лесю Украинку Г.Лазарснський та I.BtipruH, imui майстри слова чиняться исрешкоди до обнародування написаного.

Несирикт.нша атмосфера нершого иоооошого десятир»ччя наклал; шлСип'о»: на Bti жанров! рЬнонидп ¡еторико-бнзграф1чно'( л1тератури почннаючи niл иаймеишнх.форм. Через боязнь бути звинувачгнимн у втеч в icTopiw авторп uipiui»., як правило, не зуиннялисл на коикретних егизода: ij жигтя иидатннх понередннкш. а лише "мдшГовхупалися" в!д пього задл: "зв'язку j сучааистм", нсодмншпх пмгукш на "злобу дня". ПрямолшШнш iiijixiji диктувив одномаштж художт вир'инення, численш повтори. Щ( видно i ряду iiipiuSb ГЬТичшш. М.Рнльського. В.Сосюрн та ¡и. Щасливш винмтки) Оу.чо небагаго — 'Тжшнки Конюбпнського" (1953) М.Риль ського. "Зусгр1чТиля Орами" (1952) М.Бажаиа.

Перше повойте десятн.'нтти Пуло маловрожкГжим i на ве.пт иоетич Hi формн !сгпр!!К«-6к>|раф1чно1 литература: в jipyrifl половши 40-х рок!в Н( з'явнлося друйон жодно! поем» цього плану, и ncpuiifi йолошш 50-х — лишень кмька'. Кршцнми з них дисертаит вважае "Лесю" (1951) l.Bupraiia ts "Ш.иЬйеького в'изия" (1955) П.Дорошка. В перннй завдяки оргашчном) переплетению казкового i реального проникливо розкрнто тйорч! мук! юно'1 Леи УкраШкн, друга припаблюс насамиеред мщшш оиертям на факт! жнття i творчост1 М.Мернишевського в застшках вьзюйсько! в'яэмищ тралеформоваш п доенть струнку, зор1ентовану на траднщйш зразки ;iipo еп!чно1 розповщ, структуру. Худолшй эдобуток П.Вороиька як автор; поеми про остаиш дт Лeci Украаики "Нкродження легенди" (1953) був б; зиачжший, якби Bin биьше разувайся з документальнимн евщчеинями Выступи вщ такого роду евщчень, Heysmra до творчо« лабораторн героя поедпаш з прорахуикам» в коыпозицп, з невнбдглтетю в послугуванн словом, — все цг стало па эаизд! до забезпечення бодай мннмалыюго pieiH худо5хньо"1 правды в iiocMi "10л1ус Фуч1к" (1954) Т.Масенха.

Викрптга культу особи "вождя иярод1в", розпочате в лютому, 1956 р. не могло не мгти добротсорннх насладшв для ¡сторико-бюграфЫного крил; нашо'1 лгтератури. Поршняно швндше виявилнея вони в мобьчьному жанр в!рша. Лобов! подход!! ДО 1сторнко-бюгрвф1чноТ тематики, характерш дл! ргншшх творт, починають постукатся тоншим, "художжшим" mipitueti иям, що поштно Б 36ipui М.Рнльського "Троянди й пнниград" (1957). <

цикл! М.Бажана "Мщкевич в Onecí. 1825 pÍK" (1957) та in. Дають вони пшставн i лля твердження про уваж1ЙН1е, ашж paHÍuie, стаплення noeTÍB до фактично'У основи ToopiB. Так, почерпнуте з "одеських" та "кримських" поезШ А.Мщкепича 1825 р., як1 булн найанторитетшшнми документами для автора циклу, збагачувалося зкайденкм у nhuiiuux т ворах польського псета, а та ко ж у eipuiax, листах, шоденннках його рос1Йських приятел1в. Коли ж М.Бажан iiiion íhojií на Maconi та локалып зм1щеиня, то не npHXODVBiiB цього шд чнтач1п, що засвщчуе фшальний Bipui циклу "Дв1 постат1",.де знайшла яскраве художне втйення дружба А.Мицкевича з

0.Пушюннм. Продемонструвап ш'н i зразхи майстерного проникнення в "мехашзм" иоетичноУ творчосп героя.

Вьтзначивши, що Koin шдходп до художнього освоения пнсьменниць-кнх постатей не торкнулнся царнни л1ро-еп!чно'£ иоеми другоУ половнни 50-х poKÍB (приклад того — "Дорога в Нагуевич1" В.Вольного), дисертаит апалЬуе докладниие драматичну поему 1.Кочергн "Пророк" (периюпубл1ка-Ц1Я — 1956 р.) з постагпо Т.Шевченка в центр! — faip, що викликав i продозжуе внклпкати дЬметральио Дротнлежш ошнки. Визнаючн, що з погляду художньоУ довершеност1 "Пророк" ноступаетьСя перед 1кшнмн драматичними поемами автора, дисертант не подьтяе ряду критичних закщпп на адресу твору з боку К.Сторчака, Н.Андр1еяовоК, Н.КузякшоУ, З.ГолубепоУ, Л.Скирди. На ¡loro думку, до оевгглешш образу Шевченка

1.KoMvpra uiniííiuou по-новаторському, показавши ñoro i а громадському, i в особистому ЖИТП, i в перюди нгзвкппйноУ душевней' CTlñKOCTi, i в хшшши звнчайноУ людсько'! слабчост1, прких розчпрукань. В часи, коли апторн багатьох rnopia, у тому числ» й ¡сторико-б1ограф1чннх, обмежувалися класоэимн характеристиками repais, увагп до ¡нтимиого не могла не мати позитивного сенсу. ТякиЛ :.хс сс.чс мало i тонка проштиення I.Кочерги в тпорчу лаборзторпо Шезчепка та майстгрке иихоркстшшя його поемп "Mapin". 3 огляду на обстановку другоУ пойимиш 40-х poKiu робило драматургом честь i те, що Кул i им niu '¿tiitiscna без вульгаризпцП, без яагкггатшя чорппх фзрб.

З-íiomís: чопфьох преэоэнл драм 30-;; $а:г\п лодяа не доршшовалася "npoportnni" з погляду icropîi'îîioï та художньоУ пряодп. "Молода воля" (1935) Ю.Япойськогр стоял;} поза мохюгл в ласт 1сторико-б1ограф1члоу Л1тератури: плодом айюрсысоУ фантазп Оулк й HÍS1 фактично BCÍ еп1зоди, в ихия /¡;е голокний repoli Т.Шгачснко, що эНдпо з п'есою стае Не т!лькл

наЛдшлышшш учасником, а и нроводнрем ссдянського повсзання на KiiiMiiiiiHi восенн 1846 р. Перекоси н малkjuuhhi Кулиш, що »¡дбнлися негативно й на noKini Шеичснка, na;i»iip внгаднних сцен i ситуацШ, снричииеннх нереиажанням вимислсних днювнх oci6, — все це прнзвело до зннженни piBHH icTopiiHHoV нравди в драм! ОЛльченка "Петербурзька ocinb" (1954). до того, що вона i и художньому нiдношеннi значно ноступилася перед одноЛмсннок) ношстю. Tnep.iiine фактичне шдгрунтя мала iHiua тогочасна "шевченкшська"- пЧеа — "Слово нрапди" ("Цуми мо'Г) (1954) Ю.Косткжа. Однак иедорсчннм було введении до твору петербурзького студента Федосоиа. нредсгаилсною учнсм Бс.инського, надто ж — досить натигнуте ншкрсслсннм того, шо нос г. моиляв, обожнював критика, котрин, як iii.'toMo, не пльки шанив негативно "Гайдамаки", a it принустннся зненажлнних ннс.юнлки'.им. про украшський народ, його мову, культуру. Що ж до "Черноннх троянд" (1У55) — н'ссн Л.Смиянського, то близькк'ть ileci Укр-пики до робптшчого руху, перейимтгсть соцшльним визволенним народу, наголошеш и них, персбували у пеший злагод! з ¡сторичною ¡стиною. Однак це була не вся правда про жнття repoiHi в nepuii роки наиюю столптя: jio\m рамками п'есн, в яки"! Vi штучно ¡зольовано не Т1льки hiд украТнського лггературного середовища, а й навггь шд роднии, зосталися бол is и i роздуми поетеси над национальною неволею pi/jHO'i земл!, безнрапним становищем укра'шськоУ мовн, культури.

Досить незавндним було становище на тереш nauioi ¡сторнко-бюгра-ф1чноТ прозн — надто в перше новоенне десятир^ччя. Кьн.ка перевидань та ще сплькн ж 1Ю8ИХ оновдаиь i ковштей — оце й уьесь тоднишй доробок.

Повкть "Молодость Тесленка" (1947) не залишае сумшву в тому, що, готуючи Vi до друку, С.Сумнин дбав найоиьше про одне: як би не зазнати звинуш^ень и ¡гнорувашп "класооо'1 боротьби", в шдкреслюванш "нацю-нального моменту" — тобто в тих "rpixax", за як1 розпинали автор|в "Нари-су icTopii укра'{)1сько"| лЬератури" в сумнозв^ежй постанов! ЦК КП(б)У В1д 24 серпия 1946 р. Цього вш дом!гся, але цнюю HeeipiiocTi кторичшй правдь через що не 3Mir гпдкестася в зображенш А.Тесленхо не те, що до pinna "Остаинызго листа" В.Чередниченко, а й "Страченого жнття" О.Паращенка.

Попря дсяк1 фактмчш нев1дпов1дност1 й прорахунки художнього характеру, в uouicti Ф. Бурлаки "Остап Вересай" (1947, друге видання — 1959) мовилася правда про народною хобзаря-музику та про кобзаря-поета Т.Шс&ченка, i за це И було квшифковано як "наклепницьку писанину" та "нацЬпалкткчш зеревет", що ниш сприймаеться як неабияка похвала.

Деяк! 3míhii на краще спостеркаються н ¡сторико-бюграф1Чн1й проз! 81д середин« 50-х роюв, коли перпиш частнною iiobíctí "Леся" (1957) мпочагкопано майбутню дплопю МОлпТнпка, коли nonicrra О.Полтораць-кого "lOnicrb Гоголя" (1957) продовжплося х у дож не освоения жнття автора 'Тараса Бульби", а голоане — з'яаилася nina низка р^зножанрових творив про 1.Фринка — niд невеликого опов!дання до розлогого роману, 1м i ирисвячено заключну чистину роздиу, в як!й розглядаються художньо-фкументалый oiiobíhí ii jóipok Т.Франка "Про батька" (1956) та 1,Кир(я 'К.чюч1 до тастя" (1958), tionicri Д.Лук.повича "Франко i Беркут" (1956) та 'Суд над митрополитом" (1959), Д.Бандр1вського "ГНд chhímh горами" 1955), роман П.Колесника "Терсн на шляху" (1959). В одних випадках твори Т.Франка, Д.Луюянонича) передумовою надежного художнього кягнення ¡сторично! правда стали oco6iictí взаемини авторш з героем, в нших (роман П.Колесника) — гручтовнс ппвченкя floro життя i д1ялыюст1 ia документальними джерелами. Одне з найб1льших достошств твору Терен на шляху" — досить докладне, як на tí часи, эмалювання ¡нтимного яиття героя. Навпъ один з дшспорннх рецензента, вельми критично шстроений до осього твору, зробив виняток для окреслено! тут любовно! ¡íhh: "Найпрандившшй Франко у Колесннкошм роман! "Терен на шляху" в ;и!зодах з Ольгою Рошкевич"2о.

Шостнй, заключний, роздЗл — "Повторения парадоксу чи слромога гостуну? (60-TÍ — початок 90-х ромв)" — являе собою погляд KpÍ3b призму »значено* в дисертацй проблеми на ниву укра'шськоГ ¡CTopnKO-6iorpa0Í4Hoi' нтердтурн ocTannix трьох з чимось десятнри. За цей час до не/ вв!йшло Нльше TBopiB, ni>x за bcí поиередн! десятнл!ття i Haeirb cto.iítth, але це не :в|дч!1ть про безхмарикть умов W рознитку. Разного роду перешкоди на иляху тих, хто прагнув повдата ¡сторичну правду про украТнськнх Д1яч!в, но чпняться п'|д початку 60-х рок!п, я!д кшець десятил!ття носилюються, а ia початку poxiB 70-х набирають тотального (i брутального) характеру.

Розгорнут» атаки на !сторнко-б1ограф1чиу »1 худоясньо-!сторичну Л1те->атуру з боку ¡деолопчного комнсртМного керштцтва запопадливо ндтрнмупалйся ортодоксальною л!тературною критикою. ГОдводнлася 'теоретична" база ¡ид hhijiíbhí "розносн". Чн Не найаллйвовший тодх про-йдник офпнйно'У литературно'!' ho-iítiikíi М.Шамота писав у сумнозв!сн!й rrarri "За хоякретно-кггоричве вздображенкг жнття в лкератур!", що

0 Члрзйй Стемгя. Фалыиувлкич сштепшу i тиорчосп ¡.'франка // ВиэволъняП шлях Лондон). — 1980. — Н> I. —С. ¡27. \

33

"налсжтсть тиору до укршнськоК лперагурн визначаетьси ни Hi не потому, сК1.тiiKn в ньому "ирадавнього". а но тому, сюльки соща.нетнчного"-1. що, мовлмв. "норитшия в "придание" »дуть не »¡д багатстна jiynii, а щц обмсжсност1 живнх вражень. ви незнании сучасносп..."".

Вшиошдно до upniiuci« токипарноК систем« "радянського натрюта" треба було внхоиувпти нередусьм (i нерелажно) на традшлях uici ж системн. Тож незчислснж парий Hi hoctuhoiui. матерклн s'ijjtiB, конференцн"!, пленумов, "акпплв" i т.д. ш/шгили шд ппсьмсннншв заертатнея Не до Ki.ib-KacoT.iiTHboiV тим паче не до тнеячолннмп, ciiboi icTopii а до Tiei, що позначена червоним кильором. Однак украТнська .птерагура 60—80-х poKie не зовам дотрнмупалася "голошни .liHii", що нолягала у "вщображенш С0Ц|'ал1Стичн01 flisicHocTi" i nejpi.iKa зисрталася до jiiflcHocTi "нссощалктич-ноК". Змушени тлдаватн данину "револкиионерам-нрофесшналам", вона не цуралася ;иямin innroi внучки — народннх герош Украши, вчених. компо-3HT0piB, художники--, apnicriu. надто ж.— ннсьменнишв, ппчнзняних i заруб4жних. Я к 1.(0 брати не -ii.ii.kh ссредн! й ве.-iiiKi форми, то Км, майстрам пера, присвячува.тмсм coi'Hi й coiHi THopie. Повторювався, зрозу\ило, 3i своКми особлнвостими, парадокс 30-х рок1в. '

Разом з Ki.ibKiciiHM зростанням на тереш ¡сторико-бюграф1чно1 Л11ера-тури вшбуваються змши яюсного порядку, зокрема, noMiTHe жанровс збага-чення. Великого поширення набувае ссеКстична форма оргашзацп документального MaTepia.iy, всл1д за прозаКкамн до неК вдаються i поетн. У чв'язку з початком художнього освоения жлття пнсьменннмв пореволюцнЧного часу народжуються так) рЬновнди, як лоема-спогад, иовкть-сногад, роман-спогад. Письменники-бюграфи вдаються до структур типу роману в нове-лах, "романного диптиху", "мни-повкт» в усмешках", "драматично! иоеми-дилоги" та ж.

Поетичке вщгалуження ¿сторико-бюграфишоК лггературн найшедрше представлене в1ршами — як одночастинними, так i диптихами та триптихами, а також оргзшзозанимн в невелик! чи досить об'емш цикли i навить в окрем! книги. 3-поМ!ж остжллх розглядаються в днеертаци "шевченювсьм" 36ipKii А.Малишка "Водий голос" (1961), О.Ющеика "Шевченко йде по евггу", Д.БЫоуса "Шевчеиков1 жартн" (обидв! — 1964 p.), P.JIy6KiBCbKoro "Погляд Bi4nocTi" (1990), "франювська" книжка Д.Павличка "Задивлений в будущину" (1986), позначен! pi3HUM р1вяем ¡сторичноК та художньоК правди, творчоК вниахцушвостг

21 Ксшуюст Укр*Ш. — 1973. — №5. — С.88.

22 Тем же. — С. 94

Поемний р!Знов!1;( су чисти кторико Г>юграф1чно! лпературп репре-зентований десятками творш, звернутих до ряду ннсь.менницьких постатей 1 витриманих у дпох планах — крнкретно-реалктичному та асощатнвно-снм-вол1чимму. Попри втрнти — бммш й мсннн — бкп расЫчна л1ро-ешка мала й певж здобутки, забезнечеж належном, а часом 1 високомайстернок» трансформацию докумен га.и,них сшдчень — як на тсреш асошативно-снм-волшних ("Смерть Шевченка" I.Драча. "Вьюна,к1 дш Тараса" Б.Нечерди), так \ коикрстно-реалктичних ("Княжна" Г.Сштлично!, "Тарасов! птпщ" В.Скомаровського, "Сковорода в Бабаях" В.Бондаря, "Етап" Р.Кудлнка, "Васнль Стефаник" М.Влад) структур, без якпх кторико-бюграфнще пись-менство цього пергоду було б Счдншшм.

До осягнення правдн Шевченкового життя засобами драматично! ноеми ближче В1Д шашх поет1в-драматурпп тдиТшлн в 60-Т1 роки А.Ма-лишко ("Тарас Шевченко") та П.Дорошко ("Сполох уноч!"), а и роки 90-Т1 Б.Стельмах, автор днлогн "Тарас", що мае яскраво впражений умовно-симво;нчний характер. Незршнянно добротннш В1Д рашше написано! драматично! ноеми Л.Забашти "Леся Укра'шка" (1973) (1 в розумшн1 фактично» достов1рност), 1 шило художньо! правдн) твори 1.Драча "Зоря 1 смерть Пабло Неруди" (1980) I "П1ВН1чиий вирЫ" (про 1вана Вазова, 1978) та "Юр!й Фсдькоаич" (1986) В1т»Л1Я Кола/и я. Взагал! драматична поема ¡сторнко-бгографииого характеру осташйх десятшнть ¡шла шд комнозицн фактограф! чно-реестраторсько!, мср!дко нозиачено! вадступами В)Д документаль-них сшдчень, до побудояи, над!йн!шо! » план! в1дпов1дносп кторичним фактам, а водночас вишшдлившю! шодо художиьо! трансформаци материалу, включаючи ум®аво-символ1чн1 засоби.

Под1бш процеен спостеркалисп I на теренг прозсво! ¡сторико-бюгра-фачно! м'еси, ренрезеитоэано! твораш; про Сковороду, Котляревського, Шевченка, Федьковтт, 'франка, Лесю Украшку, Заньковецьху, Стефаник» та Кобнлзнську. Че;мз педагогу пест» мсиу Про коияу з- й'ее, днеертант об-межнвея розглядом кмвкох харахтерйКя. "нолюсиих" у багатьох п!дношеи-нях твор}» про Ш'ез>гет<а та Лесю Укргёйлу. 3' едаюго- бону, це "геро'кн» драма" М.Левчеик» "Кайдаяя ПирвЬге..." (1964)» спразжиьоТ об'ск-

тнвиост! в окреслекнг життя I д!Ял&нос'« поета естамнюго иетербурзького нергоду, з другого — пяпгсаЖ! чере** двя дееягтлггМ1 п'еса Ю. Щербака "Сткга" (1933), що засвгдч.гла йезнеречятй ПжтуЛ вг оСвоеМм його жим засобамк прозопо! драм» — тк-туп г & рстзумитг ствплеиня до фактичного

матер1алу, \ о план! ного художньоУ трансформащУ. 3 одного боку, це "¡сторичка драма-хронша" Я.Майстренка "Леся Укра'шка" (1971), вразлива з поглнду в1дпов1дност: ¡сторчко-5юграф1Чннм фактам, до того ж громпдка, нединам1чна, а з другою — драма Ю.Щербака про ту ж героУню — "Спо;иватись" (1976), де помтт вщмова автора в1д традицШноТ драма-турпчноУ структур», з ианнзуванням етзод!в у строго хронолопчшй посл1довност1, на корпеть композиту рухливоУ, з В1льним чергуванням р!ЗНочасових картин, нередко витриманих в умовно-символ!Чному ключь

Найполитншп здобугкп на тереж ¡еторикс-б1аграф1ЧноУ л!тературй останшх десятилгть пов'язаш з и епшннми рпноьидами, диапазон якнх широкий — вщ невеликого оповщання до просторого (часом — млькатом-ного) роману-епопеУ.

Зростаючи кшьисно (а лишень авторських I колективних зб1рок з'я-вилося зо два десятки), оповщання 60-х — поч. 90-х ромв еволюцюнувало I в плаш ставлення до ;сторичноУ правди з боку автор1В. Якщо на початку цього першду дехто з них дозволяв соб1 аж надто вшьне поводження з фактами життя своУх героУв (спостер1галося це в кшькох творах зб!ркн Б.Гончаренка "Госп буковннськоУ орлищ", зокрема. там, де в непривабли-вому св!пп малюйалиск С.Смаль-Стоцький та В.Винниченко), то згодом одверта тенденцШшсть 1 иов'язаие з нею нрепарування документально св(дчснь уже не спостершалося ш в оповщаннях про О.Кобилянську (вз!рцем шанобливого ставлення до фактов може слугувати надрукована в 1989 р. "лпературна новела" Ф.Погребенника "Над Черемошем"), ш в творах про Ю.Федьковича ("МандрЬка в гори" Вал.Шевчука), Лесю УкраУнку ("Хамсин" Н.Кащук) та ¡и,

Р1ка 1сторико-б1ограф1ЧноУ л^тератури середньоУ та осликоУ етчноУ форми пливла в останн! десятилггтя двома основними рукавами, один з якнх включав науково-художн!, белетризован!, есеУстичиого характеру бшграфй, а другий — художн! твори, оргажзоваш за законами повктевоУ та романиоУ структур.

Тривала, фактично тридцятил1тня нерерва, що настала в творент речей першого типу теля есеУстичннх книг В.Петрова "Алша й Костомаров" I "Романи Кудииа", закЫчуеться у 60-х роках, з ноявою, зокрема, низки бюграфшних повктей Ю.Мартича, ¡з запровадженням у 1966 р. серп "Життя славетних" (вщ 1972 р. — "Уславлеш ¡мена"), де за кьаька десятилпь з'яви-лося близькэ П1сшдесяти книг, значка частина якнх звернута до постатей

Д1ЯЧ1В лпературко-миетецькоУ сфера. Есентнчний ряд ¡сторнко-Гпогра-ф1ЧН01 летератури про митщв поношшнси 1 за рахунок низки нозасершннх видан;«, сягнувши загалом блнзько пшсотт торт.

Частица 1'х заснована або щлковито. ибо частково на особистих враженнях автор1в од зустр1чей з героями. Це носилюе документалыпеть тнор1в. Та коли письменник обмежуеться спш'ми падкими, не перешряе та не збагачуе Ух ¡ншими емдченнямн, тим паче, коли належним чином не исихолопзуе та не узагальнюс факти, що Счлыпою чи менчюю м)'рою спостср1гаеться в Ю.Мартича, М.Тарновського, В.Конгнсара та ¡м.. та шд цього не виграе 1И ¡сторична, ш художня правда про героя. Не одному з бюграф1в зашкоднла 1)сягнутн об'ектикну ¡стииу надм1рна замеологпопа-ш'стъ розпов№, передупм у творах про письменнпюв радянськоУ добн. Нер1дкс давалнея взнаки I факторп субЧктивж, пов'язаш ¡з звпчайною науковою несумлшшстю. Щодо сиисоон) 1 прнйом1п художнього освоения ¡сторико-б1ограф1чного матер1алу, то в ессУстичних повкгях 1 романах' залншалася основною хрополопчно впорядкована форма розповщи основною, але не единою.

Ще вьзьшша в роэумшш естетнчноУ органУзацм фактажу та частица тиорш середньо! 1 велико'!' ешчноУ форми, що будуеться за законами повюте-воУ та романноУ структур. А таких упродовж остацтх трьох десяти л т, з'явилсся в наций |'стор«ко-бюграф1ч1ий л1тератур1 понад шнстдссят. Все це дуже иеодиор1ДШ в багатьох вщношеннях,твори, хоча в структурному плат з-помж них можна вндишти ДН1 основш групп пов1стей 1 ромашв: по-перше, засноваш на принцип! ч1ткоУ причинно-часовоУ поелдовноеп викладу, а подруге, Т1, що тяжноть до шльноУ, умовно-асощативноУ оргашзацП бшграф!ч-ного мьтер1алу.

Чггка причинно-часова потдовнкть викладу допомагае мщшше ор-гашзурати розмаУтий б1ограф1чш;Й матер1ал, наочтита розкрнти еволющю, ¡сторш зростання характеру героя. Одкак и не слщ абсолютнзувати, бо це може призвести до повторш, до одномаштност!, зрештою, до затрнмки в художньому осноенш ¡сторичноУ постат!. Власне, так сталося з ешчною шевченыапою, у тпореш» я ко'; теля низки роман ¡в 1 повктей 60-х настала двадцатирична пауза, порушена лишеиь пояаою роматв Вас.Шевчука "Син волГ' (1984) 1 "Терновий сшт" (1986), витриманих у плаш асощативчо-психолопчноУ структури.

Пробним каменем для 1сторико-бюграф1чних пов1стей га ромашв 1 траднщйного, хрополопчно-подШяого характеру, н асощативно-психолопч-

ного плану залишалася 1сторнмна правда. Bipuicrb ïft стала першою запорукою неабиякого yenixy таких, з одного боку, творт, як "Тарасов» шляхи" та "MapÏH" ОЛваненко, "Поетова молодшть" Л.См1лянського, "В степу безкршм за Уралом" З.Тулуб, а з другого — ромашв Вас.Шевчука (згадуианпх), РЛваннчука "Четвертой вилир" i "Шрами на скал]", повктей H.Bi4yï "Бича Biaa", 1.Дуача "1ду до тебе" та in.

Заключи! сторшки роздшу прцсвячеш fliacnopiniM ¡сторнко-бюграф1ч-ним творам, серед яких hdbïctî "Несмертельна слава" (Лондон, 1953) Васнля Тнрси i "На сштанку" (Чикаго, 1961) Юр!я Тиса, п'еса "Поворот" (Торонто, 1972; перевидання — Париж, 1992) Катершш Штуль, поем» Василя Барки та Юр!я Косача, звернузт до Г.Сковороди i Т.Шевченка, Bipiui Олеся Баб1я, Олекси Стефановича, Оксани Лягурннсько>, Яра Славутнча, Олега Стюарта Й in. В1ддаючи належне цим творам, не можна не бачитн, що основний масив ¡стор!1ко-б1аграф|чна'1 Л1тератури, як i все найприкметшше в ньому, дала матернкова Укра'ша. Щоправда, далеко не все з того, що з'явнлося тут уиродовж трьох десятшпть, витримало важке випробування на кторичну й ХуДОЖНЮ iCTJÎHiliCTb.

У DUcttoBtcax зроблено загалыи тдсумки досл|дження.

Започатковапа ще а час и KnïBcbKoï Pyci церковиими i княжими житиями, укра'/нська ¡сторико-бюграфЬша Л1тература згодом, у XVII—XVIII стол!ттях, збагачуеться творами шшого характеру — своерадною поемною структурою, звернутою до постат! козацького гетьмана ("Dipmi иа жалосний погреб зацного рнцера Петра Конашевнча-Сагайдачного" К.Саковича) та есеУстпчиою бюграфкю фиософа й поета ("Жизнь Григор1я Сковороди..." М.КовалинсьКого). В кторнко-бюграф1чшй л1тератур1 XIX—XX столггь иисьменинцька постать Посщае фактичио Цеитральне мкце, що поясиюеть-ся особливою — уткпльною та ун1верСальною — Micieio володар1в украУнськош слова в житп бездержавного народу.

Процес становления розмаТтого в жанровому вщношенш кторнко-бю-граф!чного письменства буе довготривалим i, так би мовити, багатостушн-частим. Раи»ше В1д шших (у кшц! XIX — на початку XX ст.) завоювали иадШш. багатооб1цяюч1 позицн поетичш ,р1зновиди цього письменства — кторико-бюграф1чний в1рш, такого ж характеру в!ршований Цикл, зб'фка ("Велетам", "Для ¡деГ, "За люд" Б.Лепкого та ш.) i лфо-ешчна поема ("1ван Вншенськнй" I.Франка). Останнп! TBip мав принципове значения не тшьки для Л1ро-еП1ЧНого р13новнду, а й ycieï украГнсько! кторико-бшграф1чно"( JiircpaTypii XX ст.

На злам1 стслпъ п1дбулося I становления ссек-тичноУ бюграфи. ренре-лтованоУ насамперед книгою О.Коннського "Тарас Шевченко-Группв-.кнй". Що ж до прозових, атакой драматичних р1знони:пв иласне худож-»01 бюграфн- (оповщання, повкть, роман, драматична поема, нроюва дра-1), то Ухне становления вгдбулося уже н нпнпш, нореволкмнГил часи. Ця кшльнешсть була пов'язанн з рядом факгорн!. 1 чи не в першу черту з (М, що затягнувся пронес усвшомленНя "дозволеност! художнього 1Мнслу'.

У поревол?ац1йну добу украУиська ¡сгори ко-Сиограф1ч на литература >звнвалася за складних, чисто дуже суисречлпвнх, навпъ драматичних зставин. Були на и шляху в!дносно сприитлишнч перюди (29-т! роки, лька останшх десятилпъ), та випадали ! нкрай важм. майжс безилшт >си (перша половина 30-х, 40-ш — перша иол. 50-х рокт). Фпичне вини-ування майстр!в щеУ лп-ератури (Г.Хоткевич, В.Бобииськпй. В.Полйцук, I ¡н.), бруталмшй морально-психолопчнпй тиск па багатьох ¡з них, зст!йне компартШне скеровупання на воображения "сощалктнчноУ нснсст1", а не якоУсь шшоУ, тим паче ¡сторичного мииулого, — Ц1 та шип актора дуже негативно иозначплися на и твореши.

I все ж ¡сторико-бюграф1чна лггература не зупииплася у своему посту. Власне, у пореволющнний час не тьтьки утвердилнся Т1 л риновидн, що початкувалнся ранше, а й з'явнлися 1 розвпнулпся нов1, до того не лльтлвоваш. А в осташп десятнлптя пиразно ироявилося характерце I для шлх литератур прямувалпя вщ сюжетно-иодШних до асощатпвно-психо->пчннх структур (поемиих, драматичних, повктевнх, ромашшх). Досить готло розшприлося коло героУв ¡сторлко-б1ографгиго1 лггературн. Упь |лышм явнщем свггового письменства стала художня' шепчешиана, що [раховуе тисяч! творш, пом!Ж яклх так! загальиопизиаш, як новкт! Васильченка "В бур'яьах", Г.Хоткевича "Тарас Шевченко", О.Гльченка 1етербурзька оешь", ОЛваненко "Тарасоп! шляхи", Л.См1лянського 1оетоиа молод!сть", З.Тулуб "В стег.у безкраУм за Уралом", Вас. Шевчука !нп вол1", поема I.Драча "Смерть Шевчешса", драма Ю.Щербаха "Ст!на". >ча й кквькшпо меннл, мае под^бш здобутки художня франх!ана (поема Бобипського "Смерть Франка", иовкть-есс Р.Горака 4Трич1 меш являлася обо»", роман РЛваничука "Шрами на скал1").

Наша ¡сторико-бтграфлша .«тература здобулася на помтл твори ! про шлх д!яч!в (поема-спмфошя П.Тичшш "Сковорода", роман Н.Рибака 1омилка Опоре де Бальзака", иовю'п та оповщаипя В.Чередниченко про

Шопена, Жорж Занд, Мщкевича, Пушкша, Лермонтова, Тесленка, есеУстич-ш книги В.Петрова "Алша й Костомаров" та "Романи Ку.и'ша", П.Загре-бельного "Кларнети жжностр', С.Тельнюка "Неодцв1таюча весно моя...", роман РЛваничука "Четвертий вимЁр", цикл ошшдань "Мандр1вка в гори" Вал.Шевчука, оповщання "Двое вноч1" О.Гончара, поетичш збфкн М.Бажана "М'щкепчч в Одесч", Р.Лубмвського "Погляд в1Чност1"). Цнм та шшим творам забезпечило визнання опертя на ¡сторичну правду 1 надежна транеформащя И в правду художню.

I все ж епоха розбудовн украУнськоУ державное™ та пов'язана з цим потреба виховання нацшнально свщомого громадянства диктують иеобх!д-н1сть повернення до багатьох уже "портретованих" лпературпих д1ячт та художнього освоения тих постатей (а Ух сотш й сопи), що в силу р1зиих причин, найчастпие — через жорсток1 ¡деолопчш табу, залншилнся ноза письменннцькою увагою.

Основш положения лисерташУ викладено п т.-.кнх публкапшх аптора:

1. Випробування истиною: Проблема ¡сторпчноУ та художньоУ правди в укра-Унсьшй ¡стор!шо-бшграф1Чшй лператур1 (вад початшв до сьогодення). — К., 1996.—271 с.

2. Драматична аоема як жанр (Лп-.-критичний нарнс). — К., 1981. — 143 с.

Рец.: Ред. Буковина. — 1983. — 16 ич.

81ау1а спеШаЦз (Варшава), — 1984. —№ 2. Род. л1тературознавство. — 1986. —- № 10.

3. Кость Герасименко. ПоезН / Упор,, вст. стаття та прим. Б.Шелышчука. — К., 1985.— 238 с.

4. Кость Герасименко // ПНсьмениики Радяисыго! УкраУии: Крит, нарисп. Вип. IX. — К., 1979. — С. 70-95.

5. Драматичш поеми про Шевченка в уКраУпськШ радяиеькШ л1тсратур1 // 36. праць 17 наук, шевченк. конф. — К., 1970. — С. 262-291.

6. Драматичш поеми про Андри! Малишка // Укр. мова 1 л ¡т. а школь — 1973. — № 6. — С. 6-14.

7. Пшлямова до одшеУ рецензй И Лгг. Укршна . — 1977. — 18 с!ч.

8. Художне слово про Юр1я Федьковича та Ольгу Кобилянську // Укр. л1тературознавство. — 1979. — Вип 33. — С. 91-99.

9. Шевченко в творчоеп Костя Герасименка // 36. праць 23 наук. Шевченк. конф. — К.. 197«. — С. 238-246.

i. Натхненнй Кобзарем II Жоптень. — 1979. — Vs 3. — С. 121-122. „ Пов1сть про пнсьмениика // Вггчнзна. — 1979. — 3. — С. 193-198, !. Образ письменнищ //'В1тчизна. — 1983. — No II. — С. 19Д-195. I. Зкову про передмову та ще про дсщо // Лi г. Укр.ина , — 1984. — 2 лют. (. Г.Франко i деяк1 питания розвитку ¡сторико-СжнрафгжоУ поеми в укра-Тнсьмй радянсьюй л ¡те рагу pi (на MaTCpia.iax ноемноУ франманп) // Укр. лпературознавстао. — 1986. — Вип. 46. — С. 57-63.

i. У семи няньок... або 3 фактами запашората // Втшзна. — 1987. — № 3. — С. 180-183.

i. Ще раз про художшй вимисел i художжй домисел // .Укр. л^ературо-знавсгво. — 1989. — Вип. 53. — С. 42-52.

Початки художнюЧ стефаникгани Н СтефаниЧ1вськ) чнтання. Вип. I. — 1вано-Франювськ, 1990. — С. 62-67. !. Художне слово про Осипа Маковея // Спадщнна Осипа Маковея в кон-TeKCTi украУнсысоУ ¡деУ: Marepia.ni наук, конф., прнсв. 125-р1ччю вщ дня народж. О.Макосея. — 1вано-Франк1вськ, 1992. — С. 69-70. I. "С ж, кр!м фактичноУ, ще й художня правда" (Василь Стефаннк у ромаш РЛваничука "Шрами на скал!") // Стефаинювськ! читання. Вип. 2. — 1вано-Франювськ, 1993. — С. 54-56. ). Художня шепченюана як феномен cbitoboi лпературн 1I XXXI наук.

шевченк. конф. 9-11 берез.: Матер1али. — Луганськ, 1994. — С. 194-196. L Гумор i сатира в ¡сторнко-бюграф1чноыу Tnopi про тшсьмснника // Сатира i гумор в укра'шськи"! лЬературшн традищУ: Матер:алп Всеукр. наук. конф. (11-J2 трав. 1994 р.). — Чершвщ, 1994. — С. 54-58, !. Художне слово про Остапа Вншшо II Там же. — С. 175-178. I. "Поет Bin i goih..." [Стаття, публ^кащя 6 uipmin про О.Ольжнча, прим ] // Буковинський журнал. — 1994. — Ч. 1-2. -- С. 22-26. k Micne художньо! франтик в уира'шсьгай ¡сторнко-бюграф1чшй лпсра-тур) 40—50-х poKiB //Укр. лтратуроишство. — 1995.— Внп. 61.—С. 52-65. i. "В I'ycoui TitxiM Кобзар з'явився ...": 3 поетичиоУ стефашшанн м1жво-енно'1' порн [Стаття, публ&ащя 5 uipuiiB про В.Стефаннка] II Покуття: 1ст.-краезн. та лк.-мист. альманах (Снятии). — 1996. — № 1(2). — С. 111-119.

>. Драматична поема XpucTi Алчевсько'1 "ЛуУза М1шель" II Тези доп. XX наук, ceci'i [ЧДУ]. Секщя фьтол. наук. — Чершвц!, 1964. — С. 10-11.

27. Поетичне слово про Григор1я Сковороду // Тези доп. респ. наук, конф., прнсв. 250-р1ччю з дня народж. Г.С.Сковороди (1722—1794). — Харк1в, 1972. — С. 61-64.

28. ЮрШ Фсдькович у художшй л(тератур1 // ЮрШ Федьксвпч: Тези доп. Респ. наук, конф., прнсв. 150-р1ччю з дня народж. вндатного письмен-ника-демократа 1 гром. д!яча Ю.Федьковича (18-20 жовт. 1984 р.). — ЧернЬ«», 1984. — С. 7-8.

29. Ольга Кобилпнс!>ка 1 наша сучаацсть II Творчкть Ольги КобилякськоУ у контекст» укр. та свггов. л!тературн (До 125-р1ччя з дня народж. пнсь-меинигц): Тези доп. 1 повад. Респ. даук. конф. 24-26 листоп. 1938 р. — Ч. 1. Л}тературоз>1ааство. — Чёривф,1988. —-С. 3-4.

30. Могутпя плада "чудссноЪособистост!'' И Лсся УкраЧнка: Особиспсть. Таорч1сть. Доля: Тези доя. 1 поо!д. на мЬквуз. наук.-ыегод. конф., прнсв. 120-р1Ччю вщ дня народж. Лес! Укрйякн. — Луцьк, 1991. — С. 43-45.

31. Худошш стефанншана остаинього п'ятдесятир1ччя II Василь Стефаник 1 укргйнсьца культура (тези).— Ч. 1.—1вано-Фрпшивськ, 1991. — С. 68-69.

32. Ми кс л а Костомаров у сштл! худоЖНьоУ л1тератури И Мпкола Костомаров I проблеми суспшьного тй культурного розватку украШськоТ инцп: Тези дон. наук.-иракт. конф., присп, 175-р1ччю в!д дня народж. МЛ.Костома-рова. — Р1внс, 1992. — С. 66-67.

Мелышчук Б.И. Проблема исторической ч художественной правды в украинской нсторнко-бнографнческой литературе (от истоков до наших дней). Диссертация иа соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.01 — украинская литература. Львовский государственный университет им. Ивана Франко, Львов, 1997.

Защищается текст диссертации, содержащий теоретические размышления о природе историко-биографической литературы, 6 центральной для нее проблеме исторической и художественной правды и сквозь ее призму прослеживаются сложные пути развития этой ветви украинской словесности со времен Киевской Руси и до наших дней.

tVielnichuk D. I. The problem of historical and artistic truth in the Ukrainian historical-biographic literature (from its sourches until today). Doctor of Letter's thesis, specialization 10.01.01 — Ukrainian literature, Ivan Franko Lviv State University, Lviv, 1997.

Tlie text of the thesis contains theoretical meditations about the essence of the historical-biographic literature, about its central problem of historical and artistic truth. And in the light of this probieni the author investigates the complicated ways of development of this kind of Ukrainian literature from the period of Kyiv Rus until today.

Ключов! слова: ¡сторико-бюграф1чна л!тература, ¡сторичка правда, художня правда, художнШ домисел, художшй вимпсел, художня ri поте за.