автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Проблема митця и псевдомитця в литературе 70-80-х гг. XX ст.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема митця и псевдомитця в литературе 70-80-х гг. XX ст."

Vî6 о*

,ппНац1ональна Академ1я наук Укра'ши 7. ^^ Iiicrinyr л!тературн 1и. Т.Г.Шевченка

На правах рукопису

ЧУЙКО Галина Василшна

ПРОБЛЕМА МИХЦЯ i ПСЕВДОМИГЦЯ В ЛИТЕРАТУР! 70 - 80-х pp. XX сг.

10.01.01 - РасШська гатература

Автореферат дисертащ на здобуггя наукового ступеня кандидата фтолоНчних наук

Киш 1994

Дио.ертащею е рукопис

Робота виконава на кафедрг Teopii та icTopii cbitoboi лзтератури Чершвецького держушверситету ты^Ю.Федьковйча

Науковий кертвник: доктор фтлологхчних наук,

професор

Волков А.Р.

0ф1цтйн! опоненти: доктор фтлологтчних наук,

профос.ор

Заславський 1.К. кандидат фтлолог1Чних наук Бсляпя В.Г.

Провхдна организация: Львтвеький державний ушвер-

ситет 1м.1.Я.Франка.

Захист вгдбудеться " /</" грудня 1994 р. на заслданш

спец1ал}зовано1 вчено* ради Д 01.24.01 при 1нститутт лтте-

ратури -тм.Т.Г.Шевченка HAH Украх'ни /252001, Ки1в-1, вул. М.Грушевського, 4/.

3 дисертащсю можна ознайомитися у 01бл10тец1 1нституту лгтератури тм.Т.Г.Шевченка HAH Украйни.

Автореферат розгсланий хЧО " ме/f/c/iop^' 1994 р.

Вчений секретар спец1ал1зовано1 вчено! ради J/ /и^

Гайнтчеру 0.1.

АКТУАЛЬШСТЬ ТЕМИ. 1нтерес лгтератури т критики до теми мис-тецгва т образу митця, зумовлений роэкртпаченннм особистост1 снаслтдок розпаду тоталитарно* системи 1 зниження гдеолог1чного пресингу, симптоматично визначився птд К1нець панування соцталт-стичного реалгзму. Адасе першорядним питаниям, яке хвилювало лт-тератортв,, було саме питания про варттснтсть творчоЛ особистостг, IX свободу втд тиску держави. 3 цим пов'яэана х проблема проник-нення в мистецтво псевдомитця, характерно* постат! минулих роктв, що через абсолготну залежшсть митця втд сусптльства, державно* машини становила собою найбтльш типове явище. Середовище конфор-М1сттв, 1М1татор1в, графоманов 'занедбувало справжнт таланти.

Об'ектом дослтдження е проблема сп1втснування I взаемодг* митид I псевдомитця, яка з надзвичайноп гостротою т драматизмом виявилася в лттературному життт периоду соптэластичного реализму.

Робота грунтуеться на багатому I р1зноман!тнзму материал! ро-с1Йсько1 I укра1нсько1 лттератур в *х сшввтдношенн! Й Д1алоз1, який в умовах птднесення нацтопально* самосв1домост1 колишшх "окра*н" був позначений навтть певними драматичними обставинами, коли йшлося про оцтнку того чи тншого письменника. Проте й у са-М1й Л1тератур1 вгдбувався пронес активного осмислення ролт художника I мистецтва в сусптльств1, самопгзнання природи творчо* осо-бистостх та II взаемод11 з середовищем. Головним хмпульсом цього процесу е, на наш погляд, звертання до романтичного трактування образу митця, яке найглибше виявилося у трагедт* Пушкина "Моцарт т СальерГ1.

МЕТА- 1 ЗАВДАН11Я Д0СЛ1ДЖШНЯ: I) проанал1зувати трактування проблеми ип втснування I взаемов1дносин митця I псевдомитця в проз! 70-80-х рр. XX ст. з погляду гсторико-лттературно* спадко-емност1 проблеми. Послтдовнтсть викладу матерталу роботи визна-чавться ступеней наближеностг персонаж!в твортв до традицгйних пушктнських образов Моцарта I Сальер1;

2) досл1дити хдейно-художню своертдн1сть постановки т виртення проблеми митця та псевдомитця в литератур: зазначеного пер!оду I эсновнт традиц11 в роэкриттт теми I створеннх образхв;

3) дати уявлення про трактування пушктнських образIв Моцарта I Зальерт в сучасн1й лттературт;

5) вивчити конп.епцтю псевдотворчо* особистостт I встановити типо-

ногтю образтв лжемитцтв;

Ь) узагальнити досвтд виртиення ше* проблеми.

НАУКОВА НОВИЗНА РОВиШ полягае е спроб: системного тдейно-ху-дожнього аналтзу твортв'лттератури радянського пертоду 70-80-х -рр., цо мхстять тему сгив1снування в мистецтв1 таланту г лжеталанту; у виявленш II своорхдного виршення в окремих кворах через авторську концепцию. Це завдання виршуЛься на матергалг рос!йсько1, украхнсько! г почасти бтлор/сько1 прози про людей мистецтва 70-30-х рр. XX ст., що включають дослтджуваний аспект проблем» мистецтва. Рефероване доыпдження не претендуе на ви-черпне охоплення наивного матер:алу эгадано1 проблематики I е першога, початковою спробою висвттлити 11 в окремих творах.

МЕТОДОЛОПЧНУ ОСНОВУ ДИСЕРГАЦ1Х становить системний шдаад, осктльки проблема митця та псевдомитця роэглядаеться на матер1а-Л1 трьох найб!льш помттних иттератур колишнього Союзу, якт почасти штучно, а почасти за типологтчноп подтбтстю сприймаються як частини певно! системи. Разом з тим, спроба систематизац}1 базу-еться на методах портвняльно-тсторичного й типолог!чного анал1зу.

МЕТОДИКА Д0СЛ1ДЖЕННЯ визначаеться повднанням принципов портв-няльно-1сторичного, типолог1чного, соц}олог1чного, м1фолог!чно-го та культурно-1вторичного птдходхв, яке обумовлене намаганням керуватися до певно1 итри принципами постмодерн1стоькох критики, не остерхгаючись звинувачень в еклектищ, прагнучи до найбгльш повно1 картини явища, якою вона склалася у о.В1Домост1 досл1дника.

ПРАКГИЧНЕ ЗНАЧЕНИЯ РОШИ. Положения I висновки дисертащ* можуть бути використаш для осмислення сучасного ;птературного процесу, викладання курсу сучасно! рос1йсько1 т укра1нсько1 л{-тератур у вузах. Матертал дисертацгх послужить основою до В1дпо-В1дних "спецкурсов, при укладам» навчальних посхбниктв з хстори Л1тератури.

АПР0БАД1Я РОШШ. Осшип положения дисертаци викладено у ход! обговорення ка кафедр! теор}х та тсторН св!тово1 лттерату-ри Черн1вецького держуш версятету; на ваукових конференц1Ях -Пунш.нських читаннях (Шртвоград, 1989), Волковських. читаннях (Чертввд, 1990), Булгак!всыай респубя1кансъктй ковреренцт! (Че-рн1вц}, 1991), М1жвуэтвськ1й конференцтЗ (Одеса, 19921, Чичертн-ських читаннях (Львтв, 1933). 3 теш роботе опубликована 4 стати

СТРУКТУРА РОБОТИ. Дисертацтя складаеться з{ вступу, трьох роз-д{л1в та висновкгв. Обсяг доел{дженкя без списку лттератури -162 с. машинопису.

ЗМ1СТ РОБОТИ

У ВСТУП1 обгрунтовуеться вибтр та актуальность теми, виэнача-ться ступень хх дослхдженостт. Тут видтляються мета I завдання ослтдження, його новизна, методологхчю засади, характер мето-ики вивчення теми та практичного спрямування дисертаци. Р03Д1Л.1. СВ06Р1ДН1СТЬ ТРАКТУ ВАННЯ ПУШК1НСШХ 0БРА31В МОЦАРТА I САЛЬбР! В Л1ТЕРАТУР1 70-80-х рр. XX ст.

Тема Моцарта I Сальерт, запроваджена пушкшською традищею у хтднослов'янських культурах, саме завдяки Пушктну набула значе-ня певного камертону в колишнхй радянсыий лттературт 70-80-х р.; можна стверджувати, що персонаж! ц^ех трагедий стали, э по-ляду концепц:! традмщйних сюжет}в А.Р.Волкова! тими традицтй-ими образами, якими пов'язано твори попередниктв I послтдовниктв, абезпечугачи певну глибину хх проблематики. 1снують навгть терши "сальеризм" та "моцарттанство", а висловлення "генгй та зло-ин.сконцентрувало суть теми даного досл1дження.

У розд1Л1 I розглянуто твори, у яких вжито ном1нац^1 Моцарта Сальерг у зв'язку з образами творця т псевдотворця. Це такт, е завжди однаков1 щодо свое1 художньох вартостт твори, як "Аль-ист Данилов"(1988) В.Орлова, "Атланта х картатиди"(1Э76) 1.Ша-якхна та "Антракт'41985) Ю.Едлтса.

Чи не найбхльш визначним явищем в цьому рядх в, на погляд до-лхдника, "Альтист Данилов" Орлова, в якому проблема сальериэму абувае неспод!ваного фантастичного забарвлення - "посилення еле-енттв мгфопоетичного 1... фантастичного на^ала"^ законом1рне в омент*- коли Л1тература стае на шлях рефлек(П1. Прикметноп рисом те, що Орлов змушус сво1х герохв начебто птдтримувати певний 1алог з Пушиним. Так, с.крипаль Земський говорить: коли за-очеш вийти у великт митщ, то станет I жорстоким... Багато не 1дмовилися б птти й на злочин, щоб стати генхем. Чи щоб 1х вва-али за гены в"? Та цеп персонаж, який доводить до абсурду канто-у гдеп про непоеднувшпеть етики й естетики в художнхй творчостх, кидаоться саме на ептгона сальоризму. ¡Ъму протисто1ть справдт

Волков А.Р. 1С теории традиционных сюжетов // Сравнительное иэу-ение славянских литератур. - У.: Наука, 1973. - С.303-314. Карасев А. О "демонах на договоре"(искусство в зеркале самосо-нания) // Вопросы лит. - 1908. - № 10. - С.4. .Орлов В. Альтист Данилов. - К.: (Луз. Украхна, 1988. - С.213.

талановитий, вгльний у творчих змаганнях альтист Данилов, котри; bmíg перетворити cbít реальност: в справктй плин музики. Вплетения до гаожетно-образного контексту роману motubíb з "Фауста" Гете ("слокуса надлюдськоси творця", "мотив продажу душ:") налагать особливо! глибини твору Орлова. Характерним також в те, щ| лише виконукчи пузику Моцарта, персонаж роману досягав riobhoi свобода i розкутоотг. Якщо для Земського муэиха - облуда, умов-теть, помилки великих, бо абсолютно! гармош! в cbítí немае (пор. з пуишнським "нет правды на земле..."), то Данилов у своему спростуваннт "тишизму" Земського я справдт мднесеним роман-тичним образом. Не можна погодитись з Л.Анненським, котрий вважае альтиста "рядовим" музиканто

Fepoi "Атлант:в i картатид" бЬюруського письменника Шамяк1н - архгтектори. Натхненний митець Максим Карнач - головний apxi-тектор mí ста, який вважае, що "талант вимагае смтливост!"^ - в к, TpíuiHbO протиставлений систем!, ортентовантй на посередн!сть. Н дарма bíh втдмовляеться bífl виборно1 посади в м*ськком napTÜ, прагнучи ствердитися перш за все як митець. Проте все ж. автор роману, на втдмхну В1Д Орлова, не виходить за межх естетики соц реаЛ1зму, трактуючи митця перш за все як идеолога, який не може бути втлышм в}д сусп1льства. Якщо Данилов перемагае завдяки ос бистим якостям людини i музиканта, то Карнач - фхгура доволт сх матична, хоч поривання автора були цтлком шляхетнх. Б1льше худо ньох eHeprii i виразност} в образ! типового сальериста Мако1да (дарма Ю.Суровцев вважае, що в роман: "немае боротьби в систем! o6pa3ÍB, для цього образ Мако1да занадто М1лкий"^). Як це часто буваг. в творах так званого соц!ал1стичного реал1зму, реальне зл епохи в^дбито з бтльшою виразнтстю, шж сконструйований позитив ний образ. У роман1 втдкрито присутня ремппеценцтя з пушктнськ го "Моцарта i Сальг.рГ'. Письмеиник вводить .у тв:р суперечку Кар нача з Мако1дом про те, чи отру1в Сальер1 Моцарта. Для Мако1да це принципове питания самоствердження. Bíh прагне довести, dio Сальерг того не чинив í плаче з безоило1 лют! толя того, як йо го аргументи спростовано.

^ Аннинский Л. Мне бы ваши заботы//Лит. обозрение.-1980.-№Э.-С.' ® Шемякин И.П. Атланты и кариатиды. - М.-.Известия, 1978. - С.23 ® Суровцев Ю.И. Люди искусства и науки в современном советском романс. - V..: Энанне, 1976. - С.54.

Отже, в романах В.Орлова та 1.1Ламя1ана духовно перемагають Данилов та Карнач, думка про те, щэ мистецтво покликане стверджу-гати не тгльки красу, а й добро.

До цих романхв долучасться твтр ¿дл^са "Антракт", його автор, та втдмхну вхд попередникгв, малюе I ретелыш досл1джуе сощаль-ю-психолог1чн1 корен! явищ. Геро* Едлхса, особливо талановит!, трагнуть внутршньо1 свободи (не випадкова в роман! сцена карна-залу 1957 р., з якого нещадна злива змивае штучний грим: це мтст-шй символ оф1ц1031Ю1 культури). "Антракт" - роман про людей те-1тру. Картина, змальована тут, цгкава, та не дуже рад1сна. Молодо режисер Дибасов захищав свое право на творчгсть В1д казенних мпкунтв I злодх1в, але ця побутова фабула надзвичайно ускладне-т численними ремгнхсценцтями: Христос, Юда, Шлат, Дон-Шхот, 'олий король I, нарешт1, Моцарт т Сальер1. Характерно, що остан-и ремхнхсценцхя е найбгльш розгорнутою, бо мои?ртханство i са-шеризм виступаготь тут понадчасовими категор}ями, а персонаж! ро-гану е начебто шдтримкою I розгортанням пушпнського мотиву. )собливхстю роману е використання двох лтшй Моцарт-Сальер:: перга пов'язана э образами Дибасова х Ремезова г досить логхчна з югляду сюжету твору; друга - Ремезов та 1нокентьев - ситуативна

залежить в{д специфхки розумптя термттв "моцарт1анство" х 'сальеризм" героями роману. Слгд зазначити, що як Ремезов виявив-:я "гхпотетичним" злочинцем, так I Дибасов - "генхем на годину", [амгчений в сюжетшй основ! конфликт не розвиваеться, це - варт-1нт напхвмирного сп{в1снування, нав!ть асим1ляц11 в мистецтв1 ■аланту I лжеталанту.

Тема моцарианства та оальеризму е пров1дною в ктлькох пуб:и-;истичних творах в1домих рос!йських письменншпв. Якщо стаття ;.Грашна "Священний дар"(1971) присвячена анал1зу феномена са-ьеризму язпгалг i в зв'язку з пуишнською трагедтпю т опев:дно-ять тв1р з конкретними гюдтями I особами част в Пуашна, то ессе Лскандера "Моцарт 1 СальпрГЧ 1987) - роздум про моцартганство саль^ризм на ф1лософсько-психолог1чному р1вн1; його автор роз-лядап р}зн1 аспекти трагедтх, спхввтдношення понять "графоман-плант - гентй"; доводить не тгльки моральну, а й фхзичну немож-ив:1сть зд!йснення генхсм злочину. "Досье в справг Сальер}"(1965) .Ваксберга, на яротивагу наэраним статтям, присвячене анал130вт сторичного Са не художнього) образу Сальери. Автор показуе, як иаденихйнгсть У птдбор} факттп приводить до протилежних виснов-,

Kiв про вину Сальерг i в1дстоюе право кожно1 особистостх на пре-зумпцт невинности.

Звертання до образ1в i ситуащх Моцарта i Сальери стали тра-дищйними й у noe3iï: Л.Хаустов, О.Ливанов, Ю.Воронов, Б.Окуджава, Л.Болеславський, О.Розенбаум, гншт. На втдмхну В1Д прози, тут дшть безиосередньо Моцарт i Салье-pi. Поети майже одноголос -но трактують обраэи в дусл Пушкина, i лише Л.Болеславський просить для свого Сальерх хсторичнох справедливости

Образи пушкхнськох трагедхх використовуються в ц} роки навхть авторами детективхв. Це "Гостт э'хжджались на дачу..'.' (1991) 1.Булгаковох, що вже назвою своею шдкреслюе генетичний зв'язок з пушкхнським cbïtom. Детектив присвячений змалюваннго характер^ та поведшки науковцхв, hkï в своему духовному зубожхннт е часоь/ на межт злочину. Автор виявляс, доетатню серйознхсть та глибину, показуючи трагедш вченого Мещерського, якого садьеризм та зрада позбавили життя.'Якщо образ Моцарта в цьому детективг збертгае традищйне значения, то образ Сальерт дещо переосмислюеться: тут bîh наближаеться до образу Юди. В хнших двох детективах - "спор-тивних" - використання пушкхнських образтв та алюзгй на його трг гедхю не завжди виправдане i виглядае занадто надуманим. СлхдчиЁ з noBicTÎ "Приречений на перемогу"(1990) М.Леонова тлумачить пуи кшський TBip як трагедш эаздронив, проводячи паралель мхж ним i скосшш вбивсгвом спортсмена. У детективнгй повгст1 "Чужий па-трон"(1974) А.Голубева абсолютно тенденидйним видаеться везхння слхдчого, який веде справу про вбивство: першого книгою, що потрг пила до його рук, виявляеться "Моцарт i Сальерг" Пуишна; не ви-клнкао довтри й використання }мен Моцарта i Сальер1 тншим герось rioDÏctï - bïh щдоэрюваний у в6иеств1. В "спортивних" детектива) iweiia Моцарта } Сальерг використано лише як пишну прикрасу для дссить банального сюжету про вбивство .через заздрощт.

Отже, використання пуишнських традишйних образ1в зумовлене переважно однэтипшстю соцтально-психолог1чно'1 ситуацП , яка nej мпнентно в!дтв0рюеться протягом столхть. Звертання до Пушктна в умовах Tparefliï принижения j переслтдування талановито1 особис-toctî було, по сутх, актом нонконформтзму, дотриманням високих" клпсичних традиц1Й у боротьб: з тим сальеризмом, ;цо був офпцйш наспджуБаио.« нормой.

Р03Д1Л П

nPObiiEMA СПШСНУВАННЯ ТАЛАНТУ 1 ПСЕВДОТАЛАНТУ В МИСТЕЦГВ1. lia Р7д.-.']ну 1'гд першого роздтлу, г яком.у про/'на.чт.чоргшо. трэри

) виразною пуишнською ремшхсцентшстю, у другому роздШ роз-чшнуто наступну хвшю резонансу пушктнсысох теми, представлену ?аким типом твору про митця, в якому зтдсутнх прямх номшацй Моцарта i Сальерх, але збережено внутр1шн1й зв'язок з цими образами.

Перш за все це "Побачення з Нефертхтх'ЧГЭбЬ) В.Тендрякова. В \ьому романт чи не вперше в рослйськ1й радянськхй литератур! |креслено проблему псевдоталанту. Автор показуе, як можна досяг-'И певних щабЛ1в в мистецтв1 сталхнського часу, абсолютно не бу-й>чи творчою особисттстю. Це персонаж з символ1чним "слрим" ím'-iM 1ван Миш, який, керуючись принципом "плазування", здобувае зи-:оку роль в суспхльствх, то,д1 як талановитх Матьортн i Чернишов ¡е вважають можливим для себе, йти на компром1с Í3 системою, бути i хдеологтчним знаряддям. Саркастичнх хнтонащ! Тендрякова (Миш 1ротер 4 пари ujt&híb, малюючи Сталхна на озер! Pina) передають на-:опичення гшву i протесту митцхв проти сучасних виявхв сальеризму.

Для Тендрякова, письменника внутршньо1 опозищ1 до системи, вертання до проблеми £тики мистецтва було природтм, обумовленим озачасовим сприйманням ii гостроти. 1 цхлком кон'гснктурними ви-лядають на цьому фонт претензтйш спроби у щй галузг П.Ирооку-хна, заангажованого державою письменника. Маемо на увазх його овхе.ть "Чорн1 птахи"(1901), яка з'явилась тодт, коли вже не мож-а було не помтчати дано! проблеми, коли висвхтдення ii було не ише безпечним, але й престижним, бо офтцхйна литература тих ча-хв прагнула оновлення. Проскур1н з гшвом пише про псевдомитця аню Воробйова, який уособлюе вех провини людини перед системою bíh ^¿никао фронту, веде севе непорядно в особистих стосунках, гоиентричний). Задля загострення конфликту автор примущуо справ-i талановитого, позначеного божим даром композитора Гл1ба загк-ути в перший piK вхйни, на яку bíh пхшов добровольцем. Пам'ять ро нього матер1алтзуеться у фхгур1 чорного птаха, що водночас е хдлунням сиыволтчного образу роялю. Колтзхя твору виглядас дещо гучною та мелодраматичною, про що евтдчить i невизначено-фантпе-ичний фгнал noBÍCTi, але ситуахдя говорить про те, що в рссЫсь-¡й лхтератур1 ид тема вже певною Mipora канонхзована (mis; гвора-л Тендрякова i Проскурхна - довол1 великий промхжок часу).

Про ие евтдчить i роман C.Ccim "1м1татор"(ГЭ85), сама нэзва <ого окреслюе конпеппдю автора. Bíh прагнув гопорити не про конфетного митця, а про "явнще", яке споотерхгаеться в будь-якiй театр, телебачення, мтнхстерство?

'rlcr.K ОЛ'кРоманч о нелюбимых героях//Есин С.Н.Гладиатор.--М. . гвардия, Т937. - С.ЗЬ7. '

Всюди 1М1татор гордовито i мену с себе митцем i прагне поелсти те почесне micue, яке було в}дведене митцевт в тоталттаршк держав:. Критика дорхкала Сс}ну, що в:н надае б1лыие уваги не характеру, а "зовншнхм обставинам", як! формують перетворення митця в 1м1татора мистецтва? Проте u,i закиди були зумовлеш доктриною соцреализму, яка вимагала горезвтснох конкретизацтх у змалюванш oci6 та характера, щоб уникнути анализу само1 системи. Семира-ев - герой Gcim в цьому контекстх стае mictkum узагальнеиням рис системи, що вимагала безликост} i мхм}кр}1, хоча в}н щиро впевнений у випраЕданост1 свого хснування.

Зазначимо своерхднхсть та нашональну специфику роману Ю.ЭДуш-кетика "Вернися в дтм св1й"(1981), яка не знижуеться присутнгстю в TBopi чех1вських мотивов. Роман мае цткаву композицш i виг}д-но вирхзняеться глибоким проникненням в психологпо персонаж!в. Мушкетик, укра1нський письменник, з болем i жалем cnocrepirae за-непад i жалюг!дн!сть радянськох арххтектури останнхх десятилтть. За матер1ал править у роман! система хрущовських час}в, коли фактично було заборонено найменшу художмсть у вдй галузх, внас-л1до<£ чого арх1тектура набула 1нженерних рис. Автор з г}ркотою пише про суто утилхтарне ставлення до арх1тектури, заперечення ii як мистецтва досконалостх форми, що сприяло проникненню в нех не-здар i користолюбцхв: "красиве эбудувати неможливо,.. камхнне громаддя тисне вже зараз"? Щй безбарвност1 й бездушноет1 проти-сто1ть романтичний, навхть дещо пишномовний при вс}й простота } на1вност1 Тищенко, який все життя вгрив кдятв1 аф1нян-в01н1в i прагнув в архитектур: звеличити людину. Ця суто моцартханська натура, гаслом життя яко1.е "душа - це совесть", шукас нових шля-xiB у своему мистецгвх, роздаровуе талант усхм, не сподхваючись, що хто.сь вхдцячить злом за добро. Са'льеризм в роман} представлений мстивим Вечхрком, "жорстоким до жаху,.. роэ'хденим до печенки честолгобством i заздр1стю"^ В ньому е риси евангельського Юди, i ця тема бринить ще б1льш наст!йливо в образ: Ipuii - лгади-ни без чест1 й cobicti, лжемитця, який зрадив Тищенкя - учителя.

Твори, як} аналхзуються в даному розд}л}, об'еднанх спхльним

Бочаров А.Г. Требовательная любовь. Концепция личности в современной советской прозе. - М., 1977. - С.188. 9 Мушкетик Ю. Вернися в д}м св:й. - К.: Рад.-пильм.,1981. - С.ДО. 10Там же, С.292.

типом образу псевдомитця - чиновника в!д мистеитва з притамани-ми йому рисами !М1татора. Дещо гтдбтгае втд них образ Iprai з роману Мушкетика - в нього единого був талант, та bïh Його зрадив - i втратив. Кокен з цих образ1в мае антагонгста (одного чи дект-лькох), справжнього митня, але стугинь його значущост1 в. структу-pi творив ртэний: noMiraa тенденщя ггабору псевдомитця на роль головного героя. Протистояння mïjk ними мае характер В1дкритого конфлткту, який в noBÏcTi Проскур!на "Чорнт птахи" та роман! Gci-на "1м1татор" виртшуеться фантастично. Персона}.« i певнт ситуацН TBopÏB типолог^чно ¿лязьк1 до герохв nyumÎHCbKoï трагедтМ.

Р03Д1Л Ш

ТИП0Л0Г1Я ОБРАЗУ 1КЕВД0МИТЦЯ В ПР031 ПРО ЛЮДЕЙ ШСТЕЦГВА 70-80х Д).

Роздал Ш присЕЯчений проблем!, яка вимагас б}льш детального досл1дження, що обумовило виклад матер1алу в 2-х частинах - "1с-тор1Я процесу спустошення дута!" та "Який зараз п1шов графоман". В них iдеться про твори, як! можна вже виэначити незалежними втд пушк!нського канону, хоча вони, безперечно, формувалися саме на TÎfl хвил!. Протистояння таланту i псевдоталанту тут бувае часом ослаблене або стушоване, i сама тема мистецтва звучить не так м!цно, як у творах, що анал!зувалися в перших двох розд!лах. Ма-терталом письменницького анал!зу у цьому раз! стае конформ!зм як життева ф1Лософ!Я.

Це насамперед роман Г.Бакланова "Друз}"(1975). Читач разом з героями-арххтенторами Андртем Медведевим i BiKTopoM Аноххним -потрапляе на "килим" з приводу того, що ïx проект нового району, nonpit Bcï комплтменти, мусить бути спотворений. В ход} бес!д з начальством В{ктор, якйй не MÎr гтробачити талант ще шк}льним товар ишам, зрвджуе друга, приймаоти "uïhhî" зауваження. Зрада Bïk^ тора ламае життя Ащцневт, з якm перестаять най!ть в!татися, нй-чебто ставлячи його поза сусгильством. Г.Бакланов, якого звично вважають за баталгстя, привернув до себе увагу числено! критики, ощнки якох були рхзко po36ÎHCHi. Ш.Суровцев вважае Його роман ' "невдалим"*? Ф.Кузнецов знаходоть в rpopf багато недол!кхв*? Але так1, далек! bî,h офицозу, критики, як А.Бочаров^ та В.Анашен-

^Суровцев Ю.И. Люди искусства и науки в современном советском романе. - М.: Знание, 1976. - С.248.

'^Кузнецов ¡5. Автор и герой: друзья или враги? // Лит. обозрение. - 1975. - Р 8. - С.34. ■ • * _ у

^Бочаров А.Г. Требовательная любовь. Концепция личности в современной советской прозе. - М,.* Худож. лит., 1977. - С.288.

KOB^f вважають, що Бакланов порушив у своему фхлософському творх в!чнх проблеми та проаналтзував психологш пристосування. В роман} з великою експрес1ею розгорнуто традицгйнт проблеми моральности, яка е неодмхнною п1дставою справжнього таланту. »Безпереч-на не тхльки фхлософхчшсть, але й публшисттчшсть твору, який з великою гостротою i рельефн1стю протиставляе талант - Системi.

У цьому Бакланов - не один. В уже згаданому роман1 Едлзса "Антракт", при вслй вгизнаваност1 пуишнських ремхшсценц1й, го-ловну увагу зосереджено у дещэ хншхй площинг - проблем: конфор-Ы1зму i нонконформизму. Це хсторхя поглинення особистостх 1нокен-тьева - сама семантика хменх звучить тут хрошчно ('Чнокентгй" -невинний) - да дин и, яка почала э "прекра слодушних ijuoaifi" j стала знеогл бленим конформ^том, байдужим до хстини. Численш супе-речки героя з ружиним щодо конформизму виявляють типове явище: обидва ц! дгячт мистецтва при всхй вдаван1й несхожост! поглиненг молохом оф}ц1йно1 пропаганди i системи пристосування.

Ще большою гостротоя вгдзначаеться трактування цього типу по-ведЫки в poMaHi В.Макашна "Портрет i навколо"(1978). Професхй-ний,письменник 1гор Петрович, що намагаеться змалювати свого ко-лишнього вчителя Старохатова, взятий автором не лише в ракурс! його л1тературно1 творчостх, але й життевосп. Збираючи матер1ал для noBicTi, цей типовИй радянський письменник не менш ретельно 'пхклуеться про обладнання власно1 квартири. його вчитель, який був здатен (з не зовс1м ясних причин) i дурному допомогти, i обт-красти гхдного, недарма е для нього ор1ентиром. Маканхн покаэуе, як розважливий шахрай впхэнаб в зхбраному портрет1 себе. Bpeurri-решт, незважаючи на виз.нання i похвали критики, герой э вхдчаем починае розушти, що "творчостг В1днин1 немав... Залишалось Т1ль-ки робити вигляд,.. пйсати поесть за повхстю"!^ Маканхн придхляе увагу тому змертвхнню дупл, яке, як показано в допл1дженн1 (^.Абрамовича, широко висв!тлюеться в росхйськхй лхтературх вхд часхв середньов}ччя, будучи зумовлене християнськими засадами, j набулс узагальнення в творчостх таких корифехв XIXct., як М.Гоголь, А.Че хов, М.Салтиков-Щедрхн, хн._

14Анашенков Б. Исцелися сам //Вопросы лит. -1976.I.- С.56. *^Маканин B.C. Портрет и вокруг. - М.: Сов. писатель,1978.- С.277 ^Абрамович С.Д. "Живая" и "мертвая" душа в художественном мире Чехова-повествователя (романтический тип поведения г, изображении Чехова): Учеб. пособие. - К.: УМК ВО, 1991. - 88 с.

У роман: В. Круги на "Врятування загиблих"(1988), оригинальному за змхстом I за жанром, розгорнуто протилежний класичному мотив 'в}дновлення загиблох людини'ЧФ.Достоевсышй). Твгр Крупхна явив собою роман-заповтт та детектив, його головний герой Олексзй Засильович розслхдуе обставини смерт: свого друга Олега - пись-ленника, що подавав велик} над}1. Роман незвичний, в ньому поедено фантастику та пародш, фглософськх роздуми та гротеск. Гра зл1в чи прямг алюз}1 викликають л}тературн1 асощащ1; тут присущ I численш ремхшсценщх - втд Бхбл}1 - до класичио1 Л1те-ратури. "Врятування загиблих" - роман про дв} смертх - вчителя га учня, уявну та справжню. Закономхрно, що центром композихцй- ■ но1 уваги в твор} е не ст}льки розсл}дування справи, ск}льки скромний похорон талановитого Олега, який контрастуе I с.угестив-но в}дт}няеться пишним похованням - разом з дорогими речами -графомана } вбивц}. Залхського. Це знов-таки викликао асоц:ац}ю з долею Моцарта } Сальер: (зокрема, як це трактуе в своему роман: "Вбивство Моцарта"(1972) амер. письменник Д.Вейс). Графомани вслх часхв завжди в пошан1 - недарма ж хтось з присутн}х на похорон: Залхського згадав шрам:ди бгипту та кургани печен:г}в. Саме За-л:ський позбувся талановитого учня-суперника Олега, пройшовши св}й життевий шлях по чужих плечах^ що викликае нищ}вний сарказм не лише автора, а й одурених героем брат}в по перу : "таланту'.1

Отже, в розглянутих в дан:й частиш роздтлу творах основною с тема конформ}зму, Це визначае як втдсутнхсть у твор: реального протистояння, так : тип головного героя - лжемитця - }м}татора, чиновника в:д мистецтва : форму його взаемин :з справжн:м митцем, якщо такий наявшй в роман}, - вхдкритий конфлхкт (що траг:чно завершуеться у "Врятуванн: загиблих" Крупша). Якщо псевдомитце-в: протистпвляеться :нший герой - людина мистецтва, то врешт}-решт вхн виявляеться несправжнш митцем, а протир:ччя м:ж героями згладжуються. Це в основному романи без позитивного героя.

Таким чином, зумовлена глибоким християнським духовним корхн-ням сх:днослов'янсысих лхтератур, традищйна для рослйсько1 д}те-ратури проблема живо1 та мертво1 душ: розгортаеться у вищезгада-них письменникхв нехай : гмплхцитно, але э позицхй класики - як оборона традищйних споконв:чних духовних ц}нностей проти морально ницого кзнформ}зму, що загрожував самим основам духовность

У ,друг:й частин: Ш-го розд:лу зосереджено увагу с&ме на проб-

:1 ч ———*—------ ■

"Крупин В. Спасение погибших, роман-завещание // Новый мир. -1988. - Г II. - С.69. *

лемх остаточного змертвхння душ:, бо ж графомантя - справа не невинна: часом графоман надзЕИчайно активно позбавляе М1сия пхд сонцем людей справд1 талановитих. Ця втчна моральна колтзхя зав-жди щкавила художники слова I о виразно сп(-лучною з пушкшеь-ким мотивом сальеризму, хоча й хмпл1цитчою.

В оповхданнт "Комахв в бурщтшт"(Т980) 1.Чендей змальовуя най-бтльш зловтсний, крайнхй вияв графомана - графомана-професхонала. Вже в красномовному 1мент головного персонажа твору - Гамана вгд-чутне письменницьке обурення, обумовлене типовхстю ситуац:х, коли талановитг люди з провхнцхй, особливо наидональних, в1дтменяют ься нахабними псевдэписьменниками з "активною життввою позицт-г,ю'.' Гаман виглядае в Чендея примерною }стотою, котра набувае самостийного життя лише тодх, коли розкривае себе в монолоз! й уяв-них дгалогах - навгть слова автора сприймаються як ремарки в п'е-с1 життя героя. Графоман Гаман перед полицею зх свохми книгами, що ними невиправдано пишаеться, виглядае як надзвичайно мхетке втхлення ницост1. Характерно, що Чендеев!, оргашчно пов'язаному з фольклорними засновками укра1нсько1 лхтератури, вистачило неве-личйого опов}дання, а не багатослхвнэго роману для створення кон-денсованого образу нездари. Причому, на втдмхну вхд багатьох хн-ших творхв про митця, де його зображено майже виключно негативно, ^орними барвами, Гаман Чендея - поеднання не тхльки суб'ективних, а й об'ективних передумов, що формують графомана: вроджена твор-ча неспроможн!сть } нестримне прагнення стати письменником не просто з1йшлися в однгй особ1, а й детали можливхсть реал!зацх1 за-вдяки хенуючхй систем!. Гаман - комашка, що "энегацька влипла у смолу"™- а могла й оминути.

1ншиЙ тип графоману окреслюе Г.Гррбовський - "П!д музику дощу" {1984)."Улюбленець долх" Барнаульський мрхяв стати видатним музи-кантом. В1н, композитор, що все життя створювзв по 10 штук п!се-ньок в день, на якийсь час захопившись щирим коханням-,' ладен був розпрощатися з минулим, та з гхркою хронхею Горбовський показуе, що це киптння хотшь в людин1 Н1як не означав хх покликання. 1 пр крившись шляхетними нам}рами - необхгдн!стю добувати грош} для с}м'1, герой поступово повертавться у свою звичну посередн!сть.

Графоман!я в музицх мае сво1 аналоги т в природнхй для письмен ника сфер! - л!тератур!, що показують В.Дрозд - "Спектакли"(1984) 1 С.Бс!м - "Глад1атор"(Т987). 3 публтцистичним пафосом вони дога};

10ЧендеЙ 2.И. Комаха в бурштиш // Чендей 1.М. Кринична вода. До.. в!сть, ойовтдання. - Ужгород: Карпати, 1980. - СЛ59.

жують питашя, як саме автори дтстають перепустку в литературу I хто з доброх вол1 допомагае хм у тому. По сутг, перед нами худож-ньо-публгцистична класифткацгя тшив графомашв. Це герой Дрозда Ярослав Петруня, з-шд пера якого вит1кае "словесна патока", який з Г1ркотою часом скрикув, що талант був, а вгн його "розмгняв на мгдяки"Р Погубила героя установка писати, щоб надрукували, г його "нахабнгсть" стала предметом зображення в горкому спектаклт, де Петруня "так майстерно часом грае, що сам собт починае В1ри-ти"*"9'Дрозд вдаеться до характерно]! ремгнтсценц11 з Пущина: "ма-леньк: трагедтх Ярослава Петруш..'. т Але тх, хто дав дорогу в литературу, виннх наче в створенш нового Франкенштейна, на якого 1 потхм сам! дивляться з огидою х жахом. Саме в таком ракурсг роз-гортаеться Д1Я роману бсхна. Перед нами ще один вид нездари - Ве-ня Заложников - весь просякнутий цитатами э класично1 лхтератури, за що критика назвала його "л1тературною конструкцхею"?^ Виходячи з того, що графоман Пиласв в його "другом", Веня залишаеться в "заложниках" самоприниження, бо в сфер! мистецтва немае блату.

Доповнюе вищезгадану класифгкацхю тишв графомашв пов1сть "Но-вий одяг короля'41989) С.Абрамова, основним пафосом яко1 е стверд-ження андерсенхвського постулату про те, що король - насправд1 го-лий; а митець-графоман, навхть написавши бхбл1отеку книг, не переходить в розряд письменникхв, залишаючись насправд: "голим". Об-горнений для приховання еутт безлхччю лттературних ремттсценщй, коло джерел яких надзвичайно широке - вхд Андерсена до Гете, -Олекслй 1ванович, який колись написав б1льш-менш щиру повтсть про власн* дитинство, далт все життя керувався гаслом зробити казку -реальшстю, \ сприймаючи його по-своему, писав на злобу дня. Гро-тесковий образ Музею книг, котрх створив цей нездара, де кожен.Экспонат Н1би з написом: "Руками не чхпати!" е сугестивним символом псевдотворчост1. Але одиний спхвбесхдник письменника у Музе1, тра-дищйне уособлення опустошения дупл в лхтературх, - чорт, який допомагае герою побачити, що вгн являе собою насправдх: "Нхбито муд-рий, шбито талановитий. Нхбито знаменитий"?^ По сутх це матерза-

1УДрозд В.Г Спектакль // Дрозд В.Г. Спектакль: Романи. - К.: Рад. письменник, 1985. - С.247.

20Там же, С.204.

21Там же, С.321.

^Латынина А.Осколок голограммы//Лит. газета.-1987.-13 февраля.-0.7.

"'-'Абрамов С. Новое платье короля // Абрамов С. Новое платье кэрз-лл: Повести. - М.: ¡Лол, гвардия, 1990. - С.311.

л:зац1Я чорнох сов1ст1 героя, життя якого безповоротно змарнова-не, як би не прагнув В1н все змхнити.

Тема графоман!! е основною в гворах, що дослхджуються в данхй частщи роботи. Проблема сгпвхснування митцн т псевдомдаця в них знята, оскхльки головним (хнод1 - единим) героем стае графоман з притаманими йому рисами хмхтатора, конформхета, а якщо поряд з ним хенуе герой-митець, то частше на другому план!, так що проти-ставлення образIв не завершуеться протистоянням. Письменники зма-льовують р1зш типи "войовничих" графоман!в, анал1зують шляхи I можливхсть хх проникнення в мистецтво.

Вид1ля10ться 2 основнх типи таких графомашв:1) в1д природи об-дарован!, але эрадники свого таланту - , що опустились до гра-фоманп; 2) абсолютш нездари, але зум1ли проникнути в мистецтво 1 створити собх 1м*я.

Особлив1стю досл1джуваних твор!в е насичешеть Л1тературними алкшями, рем1н1сцендаями, традицхйними образами.

Причина графоман11 не т}льки у велик1й к1лькост1 оо.ргчених людей, що прагнуть долучитись до мистецтва, але й вхдеутшеть свобо-ди творчостх, коли вех твори, що надходять до друку, прикладають-ся до цензурно1 рамки в!дпов!дност: середньому р1вню, кон'юнктур1 читацького ринку. За таких умов шанс!в бути виданими у графомашв значно бхльше, н!ж у талановитих митгцв, як: творять з натхненпям, Ьиходячи поза щ рамки, випереджаючи вимоги I смаки натовпу. Тому деякх з них зраджують св7й талант, мистецтво заради слави. Творча I моральна неспроможшсть геро1в у розглянутих творах сшвглдноснт.

ВШЮВКй

Отже, проблема мистецтва та митцд в сххднослов'янських литературах пер10ду кризи тотал1таризму осмислюсться письменниками через посередництво певного европейського Д1тературного канону - тради-щйн1 образи Моцарта I Сальер!, як! були породжеш зах1днопвропей-ською д!йсн!стю, але набули особливо траНчнохо звучания г- коли-шнхй Рос!йськ1й 1мпер!х, Якщо, скаж!мо, в американс.ькэго письмен-ника Вейса увагу зосереджено на цих двох фтгурах та на сДерг ви-ключно музики, то в росхйсьмй л!тератур1 йоцарт 1 Садьврг стають П1д пером Пупшна уособленням в1чного конфл1кту митцн т псевдомит-ця взагал1, набуваючи значения традиц!йних обрглп, гр мае у ово-1Й 0СН0В1 трагедхю талантов ще в сам одержавши Рост! , коли суспз-льство зобов'язувало митця бути "пропагандисток" гаиу-пищ; тдеол'з-гхх, Цо тшерг.ьку модель було не тьчьки кепорушно з'Ч'пек^но, а й

навтть удосконалено в часи комунхстичного тоталттаризму, що зумо-вило, з одного боку, безсмертя та мхсткхсть цих образхв, а з многого, - силу 1х модифткатц! у роелйськ5й та тнших литературах.

Твори про митця, якт мають особливе М1сце в проз! останшх де-сятилтть, що пояснювалося як загальним розкртпаченням особистостт за умов краху тоталттаризму, так I ростом саморефлекст1 лхтерату-ри, складають окремий тдейно-тематичний ряд, що мае сво1 особливоеи.

Така проза досл1джуе ртэш аспекти теми митця, основним э яких е проблема аивхснування в мистецтвт таланту I псевдоталанту. Тут переважае романтична концепцтя мистецтва I митця.

Форми взаомин мтж героем та антигероем р1знт за ступеней напру-женостт: втд мирного стпвтснування т протиставлення - до В1дкри-того конфл1кту, що трагтчно завершуеться (в творах Орлова, Мушке-тика, Бакланова, Круптна).

Образи-антагон1сти часто несптвмхрш в художшй систем1 твортв, головний образ митця в1,цт1нюють др.угэрядн! персонаж: - псевдомит-Ц1, та це не послаблюе протистояння.

Бтльш характерними для прози останнтх рокхв е твори, в яких лжемитець Пм1татор чи графоман) е головним, тнод1 - единим героем. Перевага справжнього мистецтва в цьому випадку не зэежди ви-правдана лоНкого твору, що зумовлюе романтичне Еиршення пробками перемоги мистецтва I покари лжёмитця. Можна видтлити такт типи герох'в-лжемитцхв: I. Ьптатор. 2.Графоман: може Д1йти до розумш-ня свого справжнього М1сця в мистецтвт - тодт перетворюеться на тмттатора; часттше ш про що не здогадуетьс.я", впевнений, що "творить" ; ^ерой, що через зраду мистецтва втратив талант I став графоманом. Цт персонаж! можуть мати до того ж риси чиновника вхд „мистецтва, обхймаючи пег.ний пост.

3 образом псевдохудожника пов'язант характерна мотиеи: 1.Ви-правдання класиками. 2.иястосуплння ф1лософського закону про пере-хтд ктлькостт в яктсть до художньо! творчостт. 3.Мотив Герострата. 4. Мотив Юди. Кртм того, твори про митцтв традищйно вклычають мотиеи гри (як 1М1тацх1 зшття) - у Чендея, Едлтса, Дрозда; висоти (чи дал г) - я бтлыаостт проаняч*яованих твортв; продажу душ - в тг-грчх Абрамова, Сотна, Орлова, Дрозда.

Тему тмттатврствя и шстецттп Сети та Дрозд розкрипають в сати-рпшаку та психэлоИмноку ргкурсах, Орлов, гшерболтзуючи образ

элитна, дэго/шть тдеэ пИтптэ] стга до аЗсурду. Чеядей, Абрамов птч')-:т.ч"""ьп,) 1,0 пгплтзу млах:'р <*{ уннкн-.'ннн дЬшв В1д мистецтва,

1отинна путь герохв визначаеться в ситуацт1 морального вибору.

В остантх десятилтттях творчий процес опису.еться письменника-ми дуже рхдко (як "роман в роман}"), що хнод1 обумовлено спецификою об'екту зображення (архитектор, художник, музикант).

Аналхз творгв про митця р1зних рок1в (в}д 1964 до 1989) св1д-чить про певну еволгац*го тематики, образ!в, художнтх засобгв зображення. Актуольн} в пертод соцреал!зму теми "художник - тдеолог", "1деолог1чн1 зхткнення в мистецтвх", 1НШ1 яклсно трвнсформуються. Вони ще присутш в бхльш ранн1х творах (Тендрякова, Бакланова, Ша-мяк1на), розглянутих в роботх, що зберхгають сл1ди захдеолог}зова-но! лхтератури тоталНарного суспхльства, та до поч.80-х рр. проб-леми етики творчост} виходять на перший план; переважае романтич-не трактування образу митця, який вбачаг.ться вгльним вхд оф1щйних 1нститут1в держави; актив1зуеться тема боротьби в мистецтв! справ-жнього I удаваного.

Характерною рисою сучаених ромашв про митця е хх ф1лософ1чшсп (особливо роману Крупхна) г психолог1зм, що е результатом саморе-флекс11 мистецтва. Оформления таких творхв майже завжди оригхна-льне. Роман Крушна, наприклад, перетворений у наповнену Г1пербо-лами й символами фантасмагорш.

Часовнй I просторовий дтапазон творхв про митхщ досить рхзнома-ш тний (в1д рокхв - до одного дня (ночШ; початок х заинчення 1х часто незвичш: наприклад, тихий наптвстог1Н пхрвано1 струни формуе кхльцеву композицга роману Мушкетика "Вернися в Д1м свхй". Фантастико-символ1чне чи фантасмагоричне завершения характерне дл* твор1в про митцхв Проскурхна, Сслна, Дрозда, Маканхна, 1нш.

Особлив1стю творхв про митц1в стае використання символхчних образ} в, найбхльш поширеним з них е образ ворони - "пташиного Мефх-стофеля'ЧГорбовський) у бсхна, Маканша.

Характерними для розглянутих творхв е н« лише образи Моцарта х Сяльерх, а й насичешсть традицШшми образами рхзного походження: лхтературними асоцтацхями: Фауст, Дон Кххот, Попелюшка, Гамлет, Ьгш.; 1сторичними особами: Сократ, Сенека, Наполеон, 1нш.; б1блхй-ними образами: Юда, сатана, ангел, ппи.; мхфологччними образам};: Прометей, Муза, 1нш. Письменники використовують I лхтературнх ре-мгш сценах х , особливо Крупхн, бсхн.

Для характеристики втрати негатигними героями людських мораль-г.нх якостс""-, хх "неспраркностх", автори в,гапт;.сн до такого прийо->'.у, як от:-':мнения персонаж!в з мгшпкп, I:тгьрино^.

ВДкавим е зростання рол: художьнох детал: в прозт про митця, коли вона чи точний епхтет стають нас1ф1зними, характеризуют и героя.

Проза про митця украхнських авторхв дещо втдрхзняеться В1Д ро-сгйськох, В укра1неьких творах не зустртчаються традивдйм образи Моцарта i Сальерх - вплив Пушкхна на укра1нську литературу не та- ■ кий силиний, як на ростйську. Романтична концепцхя мистецтва i образу митця с основною для обох лхтератур, та у виршенн1 проблеми спхвхснуЕання в мистецтзх митця i лжемитця, ix долг в сусп!льствх, П1дх:д укра1нськох лхтератури можна назвати реалгстичним, росхйсь-Koi - романтичним: украхнськ1 твори ближЧ1 до дхйсностх, в росгй-ських добро (митець) иеремагае,' а зло (лжемитець) караеться не ст1льки згхдно з логхкою твору, тим паче з логхкоя життя, скхльки волею й бажанням автора, тому покара ман фантастичний характер. Основнх положения днсертацт! в}добрпженх в публткащях:

1)"Литература грамотних людей" // Питания лхтературознавства. -1993. - Вип.Т. - С.154-162.

2)Трактовка пушкинской проблемы "сальеризма" в романах В.Орлова "Альтист Данилов" и И.Шамякина "Атланты и кариатиды" // Вопросы современного литературоведения. - 1993. - Вып.17. - Межвед. науч. сб. - С.153-164.

3)Еще раз о гении и злодействе (о повести П.Проскурина "Черны-: птицы").-Рукопись деп. в ИНИОН Ali СССР/."44364 от 16.04.91г./-18с.

4) "Как дорого приходится расплачиваться.."{рассказ И.Чендея "Насекомое в янтаре").-Рукопись деп. в ИНИОН АН СССР /¥- 45301 от 5.09.91г./ - II с.

5)Пушк:шские мотивы в романе В.Орлова "Альтист Данилов" // Росии вечная любовь. Тез. межвуз. чтений, посвященных 190-летию со дня

»рождения А.С.Пушкина. - Кировоград, 1989. - С.97-99.

6)Проблема "моцартианства" и "сальеризма" в романе Ю.Одлиса "Ан-тракт"//Волковськ! читання до 105 рхччя з дня народження Р.М.Волкова. /Тези доп./. - Чершвщ ,1990. - С.64-65.

7)Булгаковские типы зхудожников в современной литературе //Республиканские Булгаковские чтения: К 100-летию со дня рождения М.А.Булгакова. /Тезисы/. - Черновцы, 1991, - С.20-22.

8)Художественная интерпретация пушкинской проблемы гения и злодейства (Повесть П.Л.Проскурина "Черные птицы" и роман. Ю.Цушкетика "Вернись в дом свой")//Вопроон творчества и биографии АкС.Пушкина. Тез.докд. и сообщений межвуз. науч. конф.-Одесса,1992.-СЛ15-И6.

Annotation

Chuyko G.V. The Problem of an Artist and Pseudo-artist in the Literature of 70-80-th of XX century.

The thesis research ie submitted for attaining the Master's degree in philology with speciality tO.Ot.Ot - Russian literature, Shevchenko Institute of Literature NAN of Ukraine, Kiev, 199if*

The thesis deals with the typology of pseudo-artist's character (conformist, imitator, non-professional writer); the interrelation between an artist and pseudo-artist (from opposition up to conflict). The autor traces understanding of the characters of Mozart and Saliery in contemporary pieces of artiees in Russian, Ukrainian, Byelorussian literatures and figures out the motives, situations, characters and different artistic methods of description in the pieces analysed. -

Аннотация

Чуйко Г.В. Проблема художника и лжехудожника в литературе 70-80-х гг. XX в.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - Русская литература, Институт литературы им.Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 1994.

Защищается рукопись, в которой рассматриваются типология образа лжехудожника (конформист, графоман,имитатор), формы взаимоотношений художника и лжехудожника в искусстве (от противопоставления до открытого противостояния и конфликта); прослеживается трактовка пушкинских образов Моцарта и Сальери в современных произведениях о людях искусства русской, украинской и частично белорусской литератур; выявляются мотивы, ситуации, образы и отдельные художественные особенности анализируемых произведений, связанные с темой работы.

Ключорт слова:

трядицгйнг образи, митець i псепдокитець, протистоякнч, кэн-.{'.пкт, типология, 1мгтатор, графоман, мотив гри.