автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Творчество А.П. Довженко периода войны. Художники тоталитаризм

Полный текст автореферата диссертации по теме "Творчество А.П. Довженко периода войны. Художники тоталитаризм"

^ С- ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ імені І.І. МЕЧНИКОВА

*С> 'о ^ '

На правах рукопису

ГРЕБНЬОВА ВАЛЕНТИНА ТИМОФІЇВНА

Творчість Довженка періоду війни. Митець і тоталітаризм

Спеціальність 10.01.03. - українська література

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК

Науковий керівник —

кандидат філологічних наук, доцент

ПАНЧЕНКО В.Є.

Одеса - 1996

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кіровоградському державному педагогічному інституті ім. В.К. Винниченка

Науковий керівник — кандидат філологічних наук, доцент

Панченко Володимир Євгенович

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук

Сивокінь Григорій Матвійович

— кандидат філологічних наук,

доцент Полтавчук Василь Григорович

Провідна організація — Харківський державний університет

імені М.Горького

Захист відбудеться « 34 » ‘ХісІ>ґґ!п'Я'_____1996 року

о 14 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради К 05.01.11. в Одеському державному університеті імені 1.1. Мечникова (270058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Одеського державного університету.

Автореферат розіслано « %-/ » 1996 р.

Учений секретар

спеціалізованої Вченої ради

кандидат філологічних наук, "

доцент н.ф. Пашковськл

Актуальність дослідження. Сучасний процес національного відродження, викликаний змінами в суспільно-політичному житті українського народу, зумовив необхідність концептуального переосмислення історії вітчизняної літератури ХХ-го століття, зокрема — так званого періоду тоталітаризму. Особливої актуальності набула потреба нового прочитання та грунтовного, кваліфікованого аналізу художнього доробку письменників, які творили в умовах тоталітарної системи. Виважена оцінка, об’єктивне з’ясування творчого внеску кожного з них, їхнього місця в історії національної літератури — таким є одне з основних завдань вітчизняного літературознавства.

Ретельного переосмислення, неупередженого об’єктивного аналізу з урахуванням глибоких суперечностей епохи потребує й багатогранна творчість одного з найвидатніших митців ХХ-го століття, українського письменника і кінорежисера ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА (1894-1956).

Його життєвий і мистецький шлях відбиває всю складність творчої долі талановитих художників за часів тоталітарного режиму. Ще за життя Довженко був увінчаний нагородами та почестями, згодом, після критики кіноповісті «Україна в огні», — переслідуваний і звинувачений у різних «гріхах». Проте після смерті митця офіційна кінознавча та літературознавча наука, контрольована партійними інстанціями, оцінила його творчість надзвичайно щедро і високо. Довженко поставав визнаним класиком української культури, гідним представником соціалізму, в творчості якого відбиті етапи будівництва нового комуністичного суспільства. При цьому художня спадщина митця представлялася однобічно, у вигідному для політики тогочасної влади світлі: життєві факти перекручені, фільми значно скорочені, літературна спадщина — перекраяна. Значна частина творчого доробку, в якому Довженко порушив болючі суспільні, національні, морально-етичні проблеми, замовчувалася.

Втаємничена і засоціологізована життєва та творча біографія митця, малодоступність архівних матеріалів, пристосована до політичних потреб і канонів соціалістичного реалізму його творча спадщина значною мірою спричинили заідеологізоване, з великою дозою зада-

ності трактування його художнього доробку, хоча і в тих складних соціальних умовах дослідникам вдалося зробити і сказати немало.

Численні рецензії, статті, спогади, грунтовні монографії вітчизняних та зарубіжних авторів складають окремий розділ в історії кіномистецтва — довженкознавство. Про непересічну особистість Дпрженка, його оригінальну творчу манеру писали в різні часи М. Баж< н, І. Андроников, Р. Дрейер, Л. Муссінак, К. Зелінський, Л. Новиченко, Р. Ко-рогодський, І. Дзюба, В. Фащенко, С. Плачинда, В. Перцов та інші. Монографії Ю. Барабаша, М. Куценка, С. Коби, І. Корнієнка, О. Мар’ямо-ва, І. Кошелівця, О. Поляруша, Р. Соболева та інших довженкознавців присвячені цілісному оглядові життєвого та творчого шляху митця, аналізові його окремих художніх та документальних кінофільмів, публіцистичних статей, виступів, художньої прози, розглядові світоглядних позицій Довженка, його ідейно-естетичних принципів, «ціннісних орієнтацій» тощо. -

Однак кіно- та літературознавці акцентували свою увагу в силу відомих причин лише на певній частині художнього доробку Довженка: довоєнних кінофільмах, деяких виступах, оповіданнях, щоденникових записах воєнних та повоєнних років, кіноповістях «Зачарована Десна», «Повість полум’яних літ», «Поема про море». Значно менше поціновані епістолярна спадщина митця, його виступи на письменницьких з’їздах, багатогранний літературний доробок, зокрема — періоду війни, коли на повну силу виявився талант Довженка-письменника.

У зв’язку з тим, що ця сторінка творчої біографії митця досі залишалася маловідомою (свого часу були опубліковані лише деякі виступи, статті, «Повість полум’яних літ», оповідання, які, проте, мали суттєві зміни в текстах, «Україна в огні» та «Щоденник» були серйозно купюровані) — вона представлена в дослідженнях неповно га одноб'ч-но. До того ж, підкреслюючи найхарактерніші прикмети творчої манери письменника, довженкознавці, за невеликим винятком, водночас відзначали відповідно до вимог свого складного часу та канонів соцре-алізму ідеологічну спрямованість його творів, наголошували на агітаційній силі, мобілізуючому характері, виховній ролі пристрасного слова митця, що значно збіднювало його художню прозу.

Останнім часом нарешті опубліковано повні тексти «України в огні», «Перемоги», «Щоденника», а також — купюри із автобіографії письменника, його листи, матеріали архівів КДБ, які по-новому висвітлюють постать Довженка, увиразнюють його особисту трагедію, відкривають досі невідомі глибини його багатогранної творчості. .

Таким чином, актуальність даного дослідження визначається потребою висвітлення справжньої, несфальшованої й неокраденої постаті митця, необхідністю нового прочитання його творчого доробку воєнної доби в контексті часу, із врахуванням тодішньої соціально-політичної обстановки і культурної ситуації, перегляду літературознавчих інтерпретацій художньої прози письменника. У дисертації здійснено спробу цілісного огляду творчої спадщини Довженка періоду війни, об’єктивнішого аналізу його оповідань, кіноповістей, «Щоденника», які відбивають глибоке розуміння автором суперечностей, протиріч своєї епохи. При цьому наголошується на художній своєрідності творів письменника, його естетичних принципах, розглядаються деякі риси індивідуального творчого стилю, відзначається внутрішня конфліктність, суперечливість поглядів митця.

Об’єктом аналізу в реферованій роботі є творчий доробок

О. Довженка періоду війни, який розглядається в контексті тоталітарної епохи.

Предметом вивчення є новели та оповідання, написані протягом воєнних та перших повоєнних років, кіноповісті «Україна в огні» та «Повість полум’яних літ», а також «Щоденник» — своєрідний літопис війни і водночас складний філософсько-літературний твір, який дає великі можливості для дослідження творчої лабораторії письменника, його світоглядних позицій. У дисертації використані рукописи і листи Довженка, стенограма його неопублікованого виступу на творчій нараді СРП СРСР 27 березня 1943 року, невідомі архівні документи.

Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати: .

1) становище української літератури в умовах тоталітаризму;

2) своєрідність воєнного періоду творчості Довженка, його значення в процесі творчої еволюції митця;

3) форми і масштаби духовного опору яскравої творчої особистості тоталітарній системі, режимові;

4) внесок Довженка в українську літературу воєнної пори, «проекції» його художніх ідей у літературі 1960-их років;

5) особливості художнього трактування О. Довженком проблем історичної пам’яті, гуманізму;

6) витоси і вияви стилю письменника в його воєнній прозі.

Методи дослідження. У дисертації поєднуються системний, істо-

рико-порівняльний, естетичний методи наукового вивчення літературних явищ. Такий підхід передбачає осмислення різних граней багатоас-пектного художнього доробку письменника, аналіз і синтез результатів

- з -

конкретних спостережень за творчою еволюцією таланту О. Довженка. Теоретичну основу роботи складають літературно-критичні праці Ю. Барабаша, Л.Новиченка, В.Фащенка, І.Кошелівця, М.Наєнка, І.Дзю-би, М.Храпченка, дослідження з історії українського літературного процесу 20-30-их років, періоду війни, здійснені авторським колективом співробітників Інституту літератури АН України за редакцією В.Г.Дончи-ка, а також Л. Новиченком, А.Абрамовим, М.Левченком, І.Кошелівцем та ін.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше зроблено спробу цілісного об’єктивного прочитання творчості Довженка періоду війни в контексті складного і суперечливого часу — тоталітарної епохи. При цьому художній доробок воєнної пори розглядається як особливий, катарсисний, етап у творчій еволюції митця, як його своєрідне протистояння уніфікації, стандартизації літератури, ствердження своєї індивідуальної суверенності. У дисертації здійснено монографічний аналіз літературної спадщини письменника, з’ясовано чи уточнено деякі факти його творчої біографії, досліджено особливості його творчого стилю.

Практичне значення дисертації визначається можливістю використання її результатів при створенні посібників для вчителів, у процесі викладання курсу історії української літератури та при організації спецкурсів і спецсемінарів в університетах та педінститутах.

Апробація роботи. Окремі розділи та дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури Кіровоградського педагогічного інституту імені В. К. Винниченка. Фрагменти дослідження були виголошені у формі доповідей та повідомлень на Міжнародних теоретичних читаннях «Олександр Довженко і культура XX століття» (Київ, 1994), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження О. Довженка (Херсон, 1994), науково-практичній конференції «Сучасні проблеми навчально-виховного процесу вищої та середньої школи» (Кіровоград, 1995). Основні аспекти дисертаційного дослідження відображені в п’яти публікаціях.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, поставленими завданнями і включає вступ, чотири розділи, висновки та список використаної літератури.

У вступі обгрунтовується стан досліджуваної проблеми в сучасному літературознавстві, визначається мета і завдання щодо її реалізації.

У першому розділі дисертації «Еволюція митця в контексті часу (українська література і тоталітаризм)» з’ясовується становище вітчизняної літератури в умовах тоталітарної системи та своєрідність воєнного періоду творчості 0. Довженка, його значення в процесі творчої еволюції митця.

Для української літератури епохи тоталітаризму, як і для всієї культури загалом, характерна глибока колізія між ідеологізацією і свободою творчості. Режим, вбачаючи в літературі свою ідеологічну зброю, прагнув до цілковитого контролю над нею, намагався поставити її на службу своїй політиці. Уніфікація, стандартизація письменства, яка відбулася у 30-х роках, поступово призвела до втрати митцями своєї незалежності, а значить — можливостей вільного розвитку їхнього творчого потенціалу. Складна мистецька атмосфера тоталітарної країни, сповнена переслідувань інакомислячих, остракізмом, залежність письменників від ортодоксальних доктрин, вузькокласових ідей зумовили деформацію літературного процесу, породили пристосуванство, фальш, відверте прислужництво режимові.

Проте і в тих жорстких умовах література не була однорідною. Серед письменників, чия творчість, часом художньо бідна, але «ідеологічно правильна», базувалася на засадах «радянського мистецтва», класових світоглядних позиціях, були й такі, які, попри політичний терор, догматичну утилітарність, особисті світоглядні та психологічні кризи, шукали можливі шляхи і форми для протистояння системі, для вільного самовираження, для збереження творчої суверенності. Саме до таких митців належить і О. Довженко.

У розділі розглядається еволюція його таланту в контексті складного часу тоталітарної епохи. Для об’єктивного оцінювання творів письменника періоду війни, глибшого розуміння особистості самого автора, його внутрішньої конфліктності, суперечливості поглядів простежується Довженків шлях у мистецтво в 20-ті роки, його творчі пошуки, які дали відчутний резонанс у воєнній прозі письменник?, коротко оглядається довоєнна творчість митця.

У 30-ті роки Довженко, як й інші представники української культури, зазнав тотального диктату, жорстоких утисків з боку тоталітарно-

е>

го режиму, який намагався встиснути непересічний національний талант художника в прокрустове ложе соціалістичного реалізму. Суцільне насилля літературної бюрократії над свіжою думкою та ідеєю, вимушене обслуговування ідеології правлячої партії — з одного боку, а також щира віра в істинність більшовицько-радянських гасел та ідеалів часто примушували Довженка йти на численні компроміси, зумовлювали тяжкі метаформози в його душі та творчості. Створені ним у цей період фільми, кіносценарії, статті яскраво віддзеркалюють складний і суперечливий світогляд митця, його «роздвоєння душі» (Д. Донцов), його і: имушені маневри між тоталітарною та українською національною культурами.

У роки війни, в часи певної лібералізації суспільного життя, зумовленої трагічними наслідками початкового етапу війни, відбулося своєрідне духовне відродження творчого потенціалу Довженка. Винятково драматичний час став для нього часом катарсису, очищення через рагедію. Ця пора в історії вітчизняної літератури прикметна відносною .аободою, послабленням ідеологічного тиску, зміщенням акцентів, астковим відходом письменників від вузькокласових орієнтирів, звер-енням до національних та загальнолюдських питань, заборонених у недавньому минулому. Звільнившись від численних узвичаєних догм та канонів, жорстокого контролю тоталітарної системи, талант Довженка, ■ік і певною мірою талант П.Тичини, М.Рильського, А.Малишка, О.Кунд-зіча, Л.Смілянського, набув природного звучання. Не позбавлений до кінця протиріч та суперечностей, Довженко, проте, в цей період написав художні речі, які виявили глибоко національний характер його самобутньої творчості.

Мистецький шлях Довженка воєнного періоду чітко розпадається на два етапи. Надзвичайно плідним був перший із них (1941-1943). Як результат перебування на фронті — численні статті, нариси, оповідання. Художні твори, опубліковані в цей час і високо поціновані критикою, принесли йому широке визнання. Окрім цього, Довженко пиїле «Щоденника». Яскравою сторінкою творчого доробку письменника цього часу є його виступ на творчій нараді СРП СРСР 27. березня 1943 ооку, де митець висловив свої гострі міркування про складні колізії мо; ально-духовного життя суспільства, про принизливу роль, яку досі до-еодилося виконувати літературі, затиснутій у лещатах тоталітарного оежиму, визначив глобальні завдання, що їх, на думку Довженка, мало зирішувати письменство.

Нищівною критикою кіноповісті «Україна в огні», яка зумовила

тривалу смугу драматичних подій на життєвому та творчому шляху митця, позначена його літературна діяльність наступних воєнних років. Твори, написані в цей період, за життя автора не публікувалися. Така ж доля спіткала і новели «У полі», «Слава», «Сіятель», «Китайський святий». Хоча вони створені вже в мирні часи, проте їхня тематична спорідненість з художнім доробком Довженка воєнної доби дозволила включити їх у сферу дослідження. ■

На основі аналізу «Щоденника», невідомих досі листів Довженка, матеріалів архівів КДБ уточнено деякі факти біографії письменника, творчої історії кіноповістей «Україна в огні», «Повість полум’яних літ», оповідання «Перемога». Наголошується на складних стосунках Довженка з українськими митцями, що стали ще одним із приводів розпалювання ворожнечі в середовищі української інтелігенції. Цькування письменника, паплюження його творчості руками співвітчизників

— один із яскравих прикладів насильницької' політики тоталітарного режиму, який і в літературній сфері запроваджував принцип «поділяй і владарюй».

У другому розділі дисертації «Історична пам’ять як духовна зброя: бунт проти національного нігілізму» досліджується проблема історичної пам’яті у воєнній прозі Довженка та своєрідність її художньої реалізації. Художній набуток митця періоду війни став його своєрідним духовним опором тоталітарному режимові. Оригінальним підходом до осмислення суспільно-політичних, моральних, філософських проблем, продиктованих складною дійсністю, новаторською постановкою болючих, злободенних питань, орієнтацією на гуманістичні національні та вселюдські критерії, філософською напругою думки, жанрово-стильовими пошуками письменник «випадав» із системи жорстких вимог та догм. Своєю творчістю Довженко руйнував узвичаєні рамки соціалістичного реалізму і відкривав літературі нові перспективи.

У жанрово і тематично різнобарвному художньому доробку письменника воєнного часу на першому плані постала проблематика долі України — «великої Удовиці». У ході її реалізації Довженко окреслює глибоку трагедію українського народу, його великі фізичні та моральні втрати. Жорстока реальність війни, картини народного горя, що постають зі сторінок «Щоденника», оповідань, кіноповісті «Україна в огні», були основою Довженкових пророчих роздумів про суспільно-духовне буття народу. Письменник сміливо наголошує на складних колізіях: дезертирстві, асиміляції, зраді Батьківщині, які свідчили про втрату українцями своїх національних цінностей та орієнтирів, про

(

їхнє моральне виродження. В образах Мефодія («Відступник»), Павла та Миколая Хутірних, Івана Гаркавенка, Устима Товченика, оточенців, дезертирів, Христі («Україна в огні»), в авторських публіцистичних коментарях та ліричних роздумах Письменник підкреслює вину суспільства за відсутність патріотизму в молодого покоління. У цьому розумінні проза О. Довженка воєнної пори була його бунтом проти національного нігілізму. .

Заперечуючи здеформовану режимом концепцію національного питання, письменник стверджував, ще історична пам’ять, яка вбирає в себе історію, вірування, морально-етичні закони, — це основа життя народу, джерело його безсмертя, його могутня духовна зброя в боротьбі за національне відродження.

Довженкове осмислення проблеми історичної пам’яті визначалося не лише увагою митця до проблеми співвідношення минулого з сучасним. Воно підпорядковане більшій і ширшій темі його творчості: народ у прийдешньому. Основну письменницьку місію в роки війни він вбачав у «продовженні історії». Література, в розумінні Довженка, повинна не тільки поглиблювати національну пам’ять, закорінюючи соціально-духовний спадок минулих поколінь, а й дбати про віддзеркалення в ній своєї епохи, трансформуючи у прийдешні віки ідею увічнення незламної сили народу, його непохитного духу.

Мотив пам’яті знаходимо в оповіданні «Тризна», де письменник, зображуючи картину поминок у щойно визволеному селі, підносить ідею нескінченності життя. Своєрідного звучання він набирає в етюдах «Федорченко» та «Невідомий». Тут автор, апелюючи до совісті майбутніх поколінь, викладає .матеріал від імені героїв, яких уже немає серед живих. Така умовність увиразнює проблеми, порушені письменником у цих творах. Як символ пам’яті для нащадків про «звичайних переможців» у світовій війні постає і образ пам’ятника, що з’являється в Дов-женкових творах, написаних в останні роки війни та перші мирні часи («Слава», «Бронза», «Повість полум’яних літ»).

У «Повісті...» в різноманітних і цікавих художніх вирішеннях оживає дух древньої історії, що підкреслює ідею зв’язку епох і поглиблює морально-етичну основу кіноповісті. Відчуттям глибокої давнини, що символізує ВИчОКИ духовної незламності, мужності і мудрості народу, сповнений весь твір. Образ минулого з’являється в авторських коментарях. Він постає і в різдвяній колядці Орлюкової матері, і в карти-іі вінчання Орлюка та Уляни. Історичними асоціаціями послуговується Довженко і в характеристиках та самохарактеристиках своїх героїв. А

найцікавішою Довженковою знахідкою при відтворенні далекої епохи є образ давньоруського князя Святослава.

В ході аналізу кіноповісті простежується, як на сюжетно-композиційному рівні твору вирішується філософська ідея моральності та духовності — запоруки безсмертя народу. Послуговуючись принципом градації, письменник звужує обшир бачення від монументальної картини земної кулі в міжзоряному просторі — до образу рідної землі, хати. Звідси починається людина, — стверджує Довженко вічну істину. У внутрішньому русі сюжету мотив поваги, любові до своєї батьківщини набрав найвиразнішого звучання в публіцистичному роздумі-зверненні Івана Орлюка до рідної домівки, образ якої в згущено-асоціативному плані виводиться за межі фабули кіноповісті і набуває не лише реалістичного, а й глибокого філософського змісту. У розділі простежується трансформація образу хати у творчості митця («Земля», «Зачарована Десна», «Тризна», «Хата»).

Осмислюючи складні суспільні колізії, Довженко звернувся до духовної спадщини народу і, руйнуючи догми та канони тоталітарної системи, заперечуючи національний нігілізм, який культивувався режимом, утверджував історичну пам’ять як джерело безсмертя нації.

Третій розділ — «Гуманістична концепція Довженка: бунт проти «теорії гвинтиків» — присвячений розглядові поглядів письменника на проблеми людини, її суспільного життя, морального та духовного світу.

У дослідженні доводиться, що з воєнною творчістю Довженка у вітчизняній літературі пов’язується розширення тематики, поглибленн і інтелектуалізації та філософізації змісту, повернення літератури на за гальнолюдські орбіти. Відображаючи воєнні події на українському матеріалі, письменник першим у літературі показав оголену правду не лише воєнної дійсності, а й життя країни в цілому. Митець порушив глобальні філософські, морально-етичні проблеми життя народу, його духовної сфери, відкривши в літературі нові пласти. До осмислення цих проблем письменники, наслідуючи. Довженка, прийдуть уже по війн!, оцінюючи складну епоху лише з чайової дистанції.

Своєрідним протистоянням Довженка тоталітарному режимові була гуманістична спрямованість його художньої прози, в якій простежуються яскраво виражені ідеї антропоцентризму. На противагу усталеним нормам соціалістичного реалізму, вузькокласовій догматиці, письменник у центрі своїх творів поставив не номенклатурну особу, а звичайну просту людину, яку він, заперечуючи теорію «людини — гвинтика», розумів як «вінець творіння». Рядова :а стала для митця

призмою, крізь яку він осмислював трагічну долю свого народу. Дов-женкове прагнення створити масштабну панораму війни і життя суспільства в цілому, яку зустрічаємо в оповіданнях, записних книжках, органічно поєднується з глибоким проникненням у духовний світ героїв, у моральний потенціал особистості. Широке епічне начало стало для письменника основою його роздумів про сенс життя окремої людини, що визначає зміст буття народу. Митець намагається осягнути її сутність, придивляється до її суспільного життя, до її духовного світу, дошукується джерел її стійкості та витривалості, героїзму та життєлюбства. Герої Довженкових оповідань, нарисів,-кіноповістей — найчастіше українці — натури сильні, незвичайні, з високорозвиненим почуттям особистої відповідальності за свій час, за долю свого народу і всього людства. Вони — носії глибоких філософських ідей, виразники одвічних морально-етичних істин — репрезентують етичні та естетичні принципи письменника.

Гуманістичні погляди Довженка, орієнтовані на вселюдські цінності та ідеали, зумовили і його своєрідний, цілком відмінний від існуючого в тогочасній літературі, підхід до відображення війни. З перших її днів письменник загос'рюзав увагу на найтрагічніших моментах суворої реальності. Він одним із перших заговорив про численні поразки радянських військ на початковому етапі війни, показав воєнні колізії у всій складності й суперечностях. Довженко прагнув зафіксувати все до дрібниць, адже йшлося про мільйони людей. Свою концепцію воєнної дійсності, власне розуміння ситуації, причин трагічного відступу військ письменник висловив у «Щоденнику», оповіданнях «Ніч перед боєм», «Перемога», кіноловістг «Україна в огні».

У кіноповісті ця глобальна тема набирає соціального, філософського і естетичного забарвлення. В епізодах відступу радянської армії з України та окупації її ворогом, які займають майже половину твору, немає жодної батальної сцени. Довженко і не прагнув передати хронологію воєнних подій. Він веде свою оповідь навколо долі звичайних рядових людей, намагаючись донести до читача глибоку трагедію свого народу, горе і страждання простих українців, які залишилися на окупованій ворогом території, викликати до них жаль і співчуття, захистити, випереджуючи події, від злих, черствих прокурорів, які після визволення повернуться із глибокого тилу вершити свій «справедливий суд».

Народну драму увиразнюють у кіноповісті образи людей з «дірявими» душами. Вони репрезентують Довженків новаторський кут зору

в осмисленні трагічного часу. Відтворюючи духовну атмосферу суспільства, акцентуючи увагу на моральних проблемах, письменник показав у критичному ракурсі не тільки звичайних, ряд&вмх втікачів, дезертирів, оточенців, а й високих посадових осіб, тодішніх партійних керівників (образи воєнторгівців, Лиманчука).

У дисертації підкреслюється, що подібні акценти в осмисленні складного часу з’являться в літературі лише по війні (В. Некрасов «В окопах Сталінграда»). А в кінці 50-х — на початку 60-х рр., коли відбулося справжнє відродження воєнної прози, письменники, прагнучи до об’єктивного і всебічного висвітлення воєнного лихоліття, глибокого осмислення всіх його етапів, подій, явищ, почнуть ставити ті ж глобальні філософські, морально-етичні проблеми, про які Довженко заговорив ще в роки війни: Г. Бакланов («Пядь земли»), Л. Первомайський («Дикий мед»), О. Гончар («Людина і зброя»), Г. Тютюнник («Вир») тощо.

У дослідженні відзначено, що Довженко був новатором і в показі ворогів. Заперечуючи існуючу на той час у літературі тенденцію зображення фашистів як нікчемних, слабкодухих персонажів, письменник у своїх оповіданнях, кіноповістях показав досп вірні образи ворогів, підкреслюючи їхню неймовірну жорстокість, вузьконаціональний егоїзм, смак до грабунків, гвалтувань, нищення людей. Довженкову увагу привертали насамперед ворожі офіцери, в минулому, на думку письменника, інженери, агрономи, художники, архітектори, тепер же

— «завойовники народів у середині ХХ-го століття». Ці персонажі у творах митця, окрім жорстокої брутальності, прикметні ще й своїм холодним розумом і високою організованістю. Саме такими, мислячими, освіченими, постають Ернст фон Крауз, Людвіг Крауз, Антоніо Пальма («Україна в огні»), Курт Шредер («Повість полум’яних літ»).

Проте Довженко, на противагу багатьом своїм сучасникам, не покладав вину за скоєні фашистами злочини на весь німецьк1 “і народ. У творах письменника воєнної доби знаходимо роздуми над складною долею німецької нації, яку фашисти прирекли на «всесвітню ненависть». Істинність таких гуманних поглядів митця пізніше знайшла своє підтвердження в німецькій літературі (Г.Бьолль «Де ти був, Адаме?», В.Борхерт «Перед зачиненими дверима», «Раді», «В цей вівторок», «Блідолиций брат мій» тощо).

Змальовуючи трагедію рідного народу, Довженко особливий наголос робить на темі жінки і війни. Образи Марії Стоянихи («Мати»), Тетяни Запорожчихи — матері українського козацького роду, що став

на двобій з фашистами («Україна в огні»), і піднятий до вигпко'о символу образ старої Левчихи («На колючому дроті»), і ромамтично узагальнений образ матері зрадника Мефодія («Відступник»), і постать божевільної Мотрі Хутірної («Тризна») відкривають життєву трагедію жінки, своєрідно укрупнюючи зображення картин народного горя.

Велику увагу Довженко приділяв осмисленню долі української дівчини. Цей аспект глобальної теми набирає в його творчості самобутнього, вельми цікавого змісту, відкриваючи глибинні проблеми, пов’язані з буттям рідного народу. Письменник підкреслював природне начало в жінці, наголошував на її первинній ролі матері, продовжувательки роду («Незабутнє», «Україна в огні»). Багатопланові жіночі образи у воєнній прозі Довженка, в яких здебільшого реальність переплітається з монументальною символікою, репрезентують моральний максималізм письменника, його прагнення піднести долю окремої людини, жінки зокрема, до національних та загальнолюдських масштабів.

Порушені Довженком у художній прозі воєнного часу одвічні питання життя і смерті, любові і ненависті, всепрощення, доброти, милосердя, справедливості, совісті, своєрідність їх художньої реалізації переконливо свідчать, що він в роки війни відійшов від знелюдненої класової моралі, класового світогляду. Письменник передбачав (як лро те свідчить «Щоденник»), що його зухвала творчість викличе звинувачення в націоналізмі, християнському всепрощенстві, адже його концепція людини була зорієнтована передусім на національні та загальнолюдські цінності й ідеали, на вічні істини, в яких відбилися одвічні «мудрі закони життя». -

У творах Довженка постає гуманістичний образ людини-творця. Він вгадується в образі Івана Орлюка («Повість...»), в постатях Василя Кравчини, Олесі, Лавріна Запорожця («Україна в огні»), Петра Чабана («На колючому дроті»), в образі невідомого полеглого бійця («У полі»), в гранично узагальненому образі сіятеля («Сіятель»). Високою мірою духовної суті кожної людини, основоіо її гідності, вчинків, дій, письменник вважав людяність, доброту, милосердя — категорії, які він ототожнював з поняттям божественного начала в людині. Тому ці риси стають визначальними в характерах величних Довженкових героїв, в їхніх вчинках, діях, роздумах. У своїх персонажах митець підкреслював багатство їхнього внутрішнього світу, наголошував на їх моральній і фізичній довершеності, благородстві; незвичайній силі духу. Вони вбирають в себе кращі народні риси, репрезентують світоглядні позиції свого народу, його невмирущий дух, віковічні прагнення до волі, до єднання, до щастя, злагоди й добра.

У художній прозі Довженка простежуються і контрастні зіткнення мотивів милосердя і ненависті, всепрощення і помсти. Вони відбивають внутрішні протиріччя воєнної творчості письменника, які позначилися ще й на художній реалізації окремих ідей, на показі деяких героїв

і на зображенні війни в цілому. Проте такі відмінні погляди не заперечують один одного, а взаємодоповнюють, яскраво увиразнюючи Дов-женкову оригінальну концепцію воєнної дійсності, його гуманістичні принциг.и, спрямовані на утвердження духовних сил народу, гідності людини, її одвічного оптимізму, віри в нескінченність життя на землі. Саме такі погляди лежать в основі гуманістичного світогляду Довженка, його філософії та естетики. Вони визначають глибинний смисловий пласт творчості письменника періоду війни та її незаперечний вплив на формування літературних традицій наступних десятиліть.

У четвертому розділі дисертації «Риси стилю: бунт проти уніфікації» простежуються витоки й прикмети самобутнього індивідуального стилю Довженка. Наголошується, що художня манера письменника була виявом його духовного опору тоталітарній системі, яка культивувала дух уніфікації. Оригінальний мистецький почерк Довженка, прикметний пристрасністю думки, неординарними художніми вирішеннями, жанровими пошуками, своєрідним арсеналом зображувально-виражальних засобів та прийомів, не вкладався у стандартні рамки «радянської літератури», увиразнював талант письменника, підкреслював певну творчу незалежність, його незрівнянну вищість над пересічною особистістю тоталітарної культури.

Художня проза Довженка — явище синкретичного характеру. В ній органічно поєдналися і реалістичні принципи письма, і романтичне начало, і екзистенціальні орієнтири, і експресіоністична виражальність. В оповіданнях, кіноповістях письменника трансформувалися найкращі мистецькі традиції вітчизняної та світової культури.

Довженкова воєнна проза співзвучна з художнім набутком української класичної літератури, зокрема — давньоруськими літописами, творчістю Шевченка, Гоголя, з мистецькими надбаннями західноєвропейських художників, німецького експресіонізму.

З німецьким експресіонізмом пов’язаний початок творчого шляху митця. Характерні риси експресіоністичної поезії, драми «ліричного «Я» — глибоко суб’єктивне начало, прагнення до створення масштабної картини життя, до вираження через широкі символи та узагальнення суті реальності, її суперечностей, гіперболізація, різкі контрасти, всеохоплююча динаміка, використання виражальних засобів суміжних

мистецтв, монтажна композиція, відкрита публіцистичність — знайшли своє творче продовження спочатку у фільмах, а пізніше — і в художній прозі Довженка.

Творчість письменника періоду війни жанрово різноманітна. Митець розробляє жанр кіноповісті, започаткований ним у 30-х роках. Звертається також до форми новели, оповідання, нарису, які часто поєднують у собі елементи кількох жанрових форм. Продовжуючи традиції української літератури, пише безсюжетні, близькі до потоку свідомості новели («Сон», «Хата», «Сіятель»), етюди («У полі», «Федорчен-ко», «Невідомий»).

Письменницька діяльність для Довженка була невіддільною від кінематографічної. В кіноповістях, творах малих жанрів він використовував елементи кінопоетики: «крупний» план, монтаж епізодів-кадрів, напливи, виразні та лаконічні діалоги, переключення дії, — збагативши літературу оригінальними виражальними засобами. Виразне кінематографічне начало відкривало для Довженка нові перспективи в сюжетиці, в розкритті характерів, давало широкі можливості для творчих пошуків, для використання цілого комплексу зображувально-виражальних засобів суміжних мистецтв: музики, скульптури, живопису.

Із музичними творами художню прозу Довженка споріднюють повторення мотивів та образів, широкий діапазон інтонаційного ладу, ритмічне чергування контрастних сцен, синтаксичні конструкції з риторичними зворотами, паралелізмами. Особливого значення письменник надавав архітектоніці кольору в художньому творі, як одному з важливих засобів відтворення живописно-зримої картини життя, виразного окреслення характерів персонажів, емоційного впливу на читача. Такий складний симбіоз різних стильових елементів, зображувально-виражальних засобів суміжних мистецтв забезпечив неповторність творчої манери Довженка, його «виламування» із стандартних рамок уніфікованої літератури. • ,

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.

В історії української національної літератури творча спадщина Довженка періоду війни являє собою вартісне мистецьке явище. Приступивши до письменницької діяльності вже зрілим художником, визнаним майстром кінематографа, Довженко протягом чотирьох воєнних років створив значний літературний доробок, який засвідчує його яскравий талант письменника, художню і світоглядну еволюції митця — його відхід від вузькокласових ідей і орієнтацію на національні та загальнолюдські ідеали. •

Глибокою і тверезою оцінкою суворої дійсності, по-новаторськи оригінальною проблематикою, сміливими передбаченнями, виразним національним колоритом, гуманізмом естетичних принципів, зухвалими мистецькими пошуками з орієнтацією на європейську духовну спадщину митець протистояв уніфікації, утилітарності, тучній герметизації літератури. Звільнившись від тотального контролю, численних догм та канонів тоталітарної системи, письменник вийшов на національні та загальнолюдські орбіти і збагатив вітчизняну літературу вартісними художніми здобутками, які дали відчутний імпульс для відродження української культури, що сталося в наступні роки.

ПУБЛІКАЦІЇ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Історична пам’ять — джерело безсмертя народу (на матеріалі творчості О. Довженка періоду війни) //Тези доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження О. Довженка. — Херсон, 1994. — 0,1 арк.

2. Війна як катарсис у творчій долі О.П. Довженка (на матеріалі кіноповісті «Україна в огні») //Сучасні проблеми навчально-виховного процесу вищої та середньої школи: Матеріали доповідей науково-практичної конференції докторантів і аспірантів інституту. — Кіровоград,

1995. — 0,2 арк.

3. Творча історія кіноповісті О.П. Довженка «Україна в огні»//Наукові записки кафедри української літератури. Випуск 1: До 65-річчя Кіровоградського педагогічного інституту ім. В. К. Винниченка.

— Кіровоград, 1995. — 0,5 арк.

4. Катарсис. Олександр Довженко в роки війни. «Україна в огні»// Українська література в шкільному вивченні. 10-11 класи: Книга для вчителя. Випуск 1. — Кіровоград, 1995. — 0,7 арк.

5. «Народ, який не знає своєї історії, є народ сліпців» (творчість Олександра Довженка періоду війни: пошук вічних істин) //Дзвін. —

1996. - № 7,— 1 арк.

Гребнева В.Т. Творчество А.П. Довженко периода войны. Художник и тоталитаризм. Диссертация (на правах рукописи) на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. — украинская литература, Одесский государственный университет имени И.И. Мечникова, Одесса, 1996. Исследуется военное на' следие А. Довженко в контексте времени тоталитарной эпохи. Выявляется своеобразие, проблематики художественной прозы писателя, его нравственно-эстетической позиции, особенности творческого стиля. Установлено, что творчество Довженко периода войны было противостоянием тоталитарному режиму, унификации, утилитарности литературы: Материалы диссертации использованы в преподавании вузовского курса истории украинской литературы.

Grebnjova V.T. О.Р. Dovzhenko’s creative activity of the war period. An artist and totalitarian regime. The dissertation (on the right of manuscript) is presented for academic degree of a candidate of philological sciences; speciality 10.01.01 — the Ukrainian Literature. Odessa National Univercity named after I. I. Mechnikov, Odessa, 1996.

O. Dovzhenko’s war heritage is investigated in the context of the time of totalitarian epoch. The peculiarity of the author’s artistic prose problems, of his moral and aesthetic position, the peculiarities of his creative style are exposed. It is determined that Dovzhenko’s creative activity of the war period was the opposition to the totalitarian regime, to the unification and the utility of literature. The materials of the dissertation are used in the course of teaching of the history of the Ukrainian Literature of Higher Educational Establishments.

Ключові слова: творча еволюція, тоталітаризм, духовний опір, художня своєрідність, стиль.