автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.10
диссертация на тему: Художник—Власть—Пресса: историко-типологический анализ.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Художник—Власть—Пресса: историко-типологический анализ."

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ їм. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

І

19 ЛПР ІІШ

На правах рукопису

Павлюк Ігор Зиновійович

МИТЕЦЬ - ВЛАДА— ПРЕСА: ІСТОРИКО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

10.01 журналістика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1996

Роботу виконано на кафедрі української преси Львівського державного університету ш. І. Франка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Здоровега Володимир Йосипович

• Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Шкляр Володимир Іванович

кандидат філологічних наук, старший викладач Бедрик Юрій Іванович

Провідна організація: Українська академія друкарства

Захист відбудеться " 1996 р.о /Ч год.

па засіданні спеціалізованої вчегіої ради Д 01.01.08. при Київському університеті ін. Тараса Шевченка за адресою: 252119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету ім. Тараса Шевченка

Автореферат розісланий _ 1996 р.

Вчений секретар ;

Спеціалізованої вченої роли, /?

ханд.изт філологічних наук, _____

професор —^Олійник В. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зміни, що від* бувалися, відбуваються і будуть відбуватися у суспільствах за період фіксованої історії людства, охоплюють чотири основні фор-ми-сфери проявів його буття: духовну, політичну, економічну та інформаційну (об’єднаємо ці складники поняттям Квадрат Влади). Кожна з них мас свої доктрини, знаки соціальності, детермінується безкінечністю конститутивних елементів, стосунки між якими у свою чергу визначають як самостак сфер, так і стан суспільної системи, людської спільності загалом.

У період трансформації деформованих систем режим їх функціонування перебуває у межовому, критично нежиттєвому, не-передбачуваному стані в цілому. Але парадоксальним ефектом соціально складних обставин стає піднесення духовного життя: часи “зламів суспільної симетрії”, становлення нових суспільних Систем породжують численні, яскраві і різноманітні явнша на межі політичної та культурної сфер.

У точках системної біфуркації (роздвоєності) духовних, політичних та економічних цінностей на “старі” й “нові”, період пошуків орієнтирів важливо дослідити (щоби спрогнозувати) характер стосунків між соціальними інститутами, протиріччя між якими, за свідченням історії, найбільш полюсні, а самі вони (інститути) достатньо первинні для функціонування системи загалом. Де, на наш погляд,— мистецтво, політична влада, засоби масової інформації. Особистісно-предсгавницькнн аспект цих стосунків має форму: митець — влада — преса (Трикутник Сили — визначення дисертанта).

Вибір саме цих суб’єктів-об’єктів нашого дослідження, де Митець — письменник, Влада — політик, Преса — газети, журнали, альманахи, обумовлений текстологічно-дискурсивним (фіксованим) проявом їх діяльності, що дає змогу ретроспективно-прогностичного аналізу.

У період загальносвітової квазікомунікації характер стосунків Митця і Влади важливо вивчати у взаємозв’язку як із конкретними умовами формування української державності, так і в иог-тексті проблем входження у нову інтегральну якість інших республік колишньої імперії, а ще ширше — на фоні новтпх культурологічних теорій, загальносвітової перспективи людської духовності.

З

Гасла доби соцреалізму про літературу як “коліщатко і гвинтик" були бадьоро-впевненими, але неадекватними суті художньої творчості; західні теорії “смерті культури”, “дегуманізації мистецтва" малюють перед сьогоднішнім інтелектуалом картини психологічно чесні, але песимістичні. Констатація кризових явищ спонукає філософів-культурологів до пошуку виходу із цивілі-заційних глухих кутів. Єдиний спосіб це робити — аналізувати пройдений раніше шлях. В українському варіанті це означає розгляд загальнолюдських гуманітарних проблем через призму негативного досвіду тоталітаризму й бездержавності.

Митець, мистецтво мають право на різний політичний статус: від аполітичності до політизованості. Але практично у людства завжди було стільки невирішених питань, недовершених процесів, що мистецтво не могло втримати у собі, “для себе” думки та емоції: впливало на громадську думку, своєю увагою до проблем Влади перетворювалось у форму політологічного аналізу. Українське національне відродження кінця 80-х рр. починалося за класичним сценарієм: при величезній активізації друкованих органів, зростанні ролі митців як громадських діячів. Ці явища ще не стали політологічно осмисленими, дослідженими під кутом зору стосунків політиків і політики із мистецько-духовною сферою життя. На часі створення саме таких підрозділів політологічної теорії і теорії публіцистики.

Розширення наукових студій, об’єктами яких є Митець і Влада, дозволить сучасній Пресі, для якої найважливіше мати і формувати думку з усіх актуальних питань суспільного життя, впевненіше орієнтуватися у мистецькій стихії України і світу кінця XX століття.

Об’єктом дослідження є симптоматичні відносини представників мистецьких, політичних та інформаційних інституцій класичного минулого, загальносвітової та українськоїсучас-ності. При цьому розглядаються мистецько-владні стосунки за матеріалами української та російської преси історично перехідних 20—30-х та 80—90-х років XX століття (періодів формування і розпаду Сі'СР).

Предмет дослідження — типологічні особливості взаємовпливі В Мнтця, Влади і Засобів масової інформації в авторитарних, перехідних та наближених до правових системах, трансформація і синтез наисимптоматнчніших стосунків у часі і просторі, їх проекція на український суспільний грунт в прогностично-ретроспективному плані.

Стан дослідження проблеми. Емпіричне окреслення, соціальна фіксація стосунків Митця і Влади напевно виникли разом із номінаціями цих історичних даностей, тобто із виникненням писемності і особливої верстви (страти) людей, для яких писання стало основним родом занять. У Шумері це приблизно 3300 р. до н.е., в Єгипті — 3000 р. до н.е., у Китаї — 2000 р. до н.е.

Значимість писемності для управління (Влади) привела до зростання ролі літописців як духовної аристократії у суспільному житті.

Із цього періоду почалася (за К. Ясперсом) історія людства, його “осьовий час", який (у свою чергу) “кличе нас до безмежної комунікації . Поступово ця тенденція втілилась у конкретні технічні засоби, одним із яких стала Преса, суспільна роль якої помітно зросла у XIX столітті.

Утворюється Трикутник Сили, характер взаємодії між складовими якого — Митцем, Пресою і Владою — суттєво впливає на загальнчй стан суспільної Системи, визначає її зовнішню поведінку, обумовлює стан особистісно-національно, географічно детермінованих характеристик конотативного та потенційного змісту її розвитку, взаємодії з іншими Системами у сферах обміну духовними, суто політичними, комунікаційними цінностями.

Художній аналіз стосунків Митця і Влади проводився ще самими митцями Греції (Есхіл, Софокл, Евріпід, Сократ, Арістотель, Арістофан, Лукіан) і Риму (Ціцерон, Лукрецій, Вергілій, Горлцій, Овідій, Сенека), “царями поетів” у палаці Саманідів (Рудакі, Фірдоусі), Алішером Навої, Омаром Хайямом, Нізамі Ганджеві, Авіценною... Ці представники духовної Влади перед Владою політичною, як правило, на собі випробували протиріччя між ними: отруєний Сократ, убитий Ціцерон, опальний Овідій, репресовані Сенека, Лукіан, Петроній, осліплений Рудзкі.

До творів, що так чи інакше ставлять проблему Митця і Влади, належать “Прикований Прометей" та “Орестея” Есхіла, “Едіп-цар" Софокла, “Троянки”Евріпіда, “Поетика” Арістотеля, “Змова Катіліни” Саллюстія, “Про природу речей" Лукреція, “Енеїда" Вергілія, “Наука кохання”, “Послання з Понту" Овідіа, “Листи доЛуцилія” Сенеки, “Шахнаме” Фірдоусі, ^Історія іранських царів” Навої.

1 Дик Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. е кем.— М.: Политиздат, 1991.— С. 49, 74—78. '

Узагальнюючо-теоретичні обгрунтування субстанцій Влади, Мистецтва, Комунікації з’являються у кінці XIX — на початку XX століть. Але окремих досліджень про характер, причинність зв’яз-хів-взасмовпливів між ними з проекцією на національно-державні стосунки, тенденції розвитку саме у Трикутнику Сили (Влада — Митець — Преса) практично нема.

Науковій розробці глобальних проблем, пов’язаних із природою політичної Влади, Влади мистецтва та Влади інформації, присвячені праці зарубіжних дослідників: М. П. Фуко, Б. Рассела, ‘О.Шпенглера, 3. Фрейда,4 А. Тойнбі, П. Фейсрабенда, А. Грамші. X. Ортеги-і-Гассета, Т. Куна, Ж. Марітена, К. Ясперса,

А. Бергсона, К. Поппера, Е. Фромма,1 А. Камю, М. Хайдеггера, М. Вебера,17 які, незважаючи на свої відмінності в ідео-логічно-національно-світоглядному планах, глобальні проблеми співіснування культури і цивілізації на планеті Земля пропонують вирішувати на стиках різних наук і віри.

У цьому ряді заслуговують на увагу і більш вузько спеціалізовані досліди Г. Маркузе, Г.Ріккерта, В.-А. Адорно, К. Моргана, С. Тулмина, Е. Еріксона, Е. Юнгера, Г. Плеснера, М. Харкхаймера, Ж.-П. Сартра, Е. Дюркгейма, К. Манхенма, М. Бланшо, К. Апеля,

1 Фуко М. П. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук.— М.: Прогресс, 1977.—

4&8с. .

2 Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и границы.— М.: Изд-ииострлит., 1957.—555 с.

3 Шпенглер О. Пессимизм ли это? —М.: Изд. А. Г. Миронова, 1922.

4 Фрейд 3. Лекции по психоанализу.— М.: Паука, 1939.— 455 с.

5 Тойнби А. Постижение истории.— М.: Прогресс, 1991.— 730 с.

6 Фсйерабгна П. Избранные труды но методологии науки.— М., 1986.

7 Грамши А. Формирование человека.— М.: Педагогіка, 1983,— 224 с. '

» Ортега-и-Гассет X. Восстание масс // Волросы философии.— 1989.— № 3-4.— С. 119-154; 114-154. .

9 Кун Т. С. Структура научных революций.— М.: Прогресс, 1977.— 300 с.

10 Мартен Ж. краткий очерк о существовании и существующем I / Проблемы человека » западной философии.— М., 1988. .

И Ясперс К. Истоки истории и ее цель.— Вып. 1,2.— М.:ШШОН, 1991.

и Бергсон А. Смех.— М.: Искусство, 1992.— 127 с.

и Поппер К, Логика и рост научного знания.— М.: Прогресс, 1983. - 605 с.

14 Фромм Э. ІІчегьилнбигь.— М.: Прогресс, 1990.— 320 с.

и Камю А. Бумтукнций человек.— М.: Поли.издат, 1990.— 414с.

к Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге.— М.: Высш. шк., 1991.—190 с.

17 Вебер М. Социальные причины падения античной культуры //История хозяйства.— Пг., І Іаука и школа, 1929.

М. Шелера, С. Кольриджа, Р. Барта, Б. Скіннерз, Д. Бонхюффе-ра. Бібліографію та окремі положення їх праць подасмо у тексті нашого дослідження та у “Списку літератури”.

Праці радянських учених, представників різних національностей імперії СРСР, звичайно більш ідеологічно заангажоваиі, концептуально замкнуті на офіціозних догматах. Тим самим воші набирають якості не стільки методологічного джерела, скільки об’єкта нашого дослідження. Разом з тим у спадщині колишніх радянських шкіл (особливо у період 1986—1990 рр.) можна виділити частину, яка базується на методах і фактах універсального, позаідеологічного знання і, отже, заслуговує уваги при створенні новітніх феноменологій Комунікації, Влади і Творчості. Зокрема, важливі закономірності існування, з іноді взаємоіснування, цих суспільних чинників розглянуті у монографіях А. Баркашова1,

В. Ентіна , В. Здоровеги , Н. Кейзерова4, Д. Максимова5, Т. Міннінбаєва , А. Москаленка , С. Николишинз8, М. Скуленка9, В. Шкляра .

Гх наукові розробки корисні ще з тих міркувань, що розглядають питання, проблеми “слова і діла” в основному на місцевому матеріалі, із врахуванням геополітичних та геокультурних орієнтирів, особливостей України та її найближчих сусідів по колишньому Союзу. Це робить їх джерельно-методологічною, теоретич-

1 Бархашов А. М. Теория разделения властей: станоаление, развитие, применение.—

Томск: Нзд.-во Том. ун-та, 1988.— 100с. ,

2 Эктин В. Л. Средства массовой информации и политической система современного

капитализма.— М.: Наука, 1988.— 189 с. ■

3 Здоровега В. Я. Пошуки істини, утвердження переконань.— Львів: Вища школа, 1975.— 175 с.; Здоровега В. Й. Слово тоже есть дело.— М.: Мысль, 1979.— 173 с.

4 Кейзеров Н. М. Власть и авторитет.— М.: Юрид. лит., 1973.— 264 с.

5 Максимов Д. Е. О спиралеобразных формах развития литературы.— М., 1976.— 338 с.

6 МишшнбаевТ. X. Преобразующая журналистика: Пресса как субъект политического творчества.— Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1990.— 132 с.

7 МоскалепкоА. 3. Журналістика в умовах гласності / ІА. 3. Москаленко.В. А. Кач-кан,1. Г. Мамеккота іи.].— К.:Либідь, 1991.—192 с.;МоскаленкоА. ІЗ.Реабілітація слова.— К.: Рад. письменник, 1989.— 100 с.; Москаленко А. 3. Печать в систем научного управления обществом.— К.: Вита школа, 1985.—144 с.

8 Ннколншин С. Культурна політика більшовиків і український культурний процес.— В. М.: На чужині, 1947.— 119 с.

9 СкуленкоМ. И. История политической пропаганди.— Киев: Лыбидь, 1990. — 164 с.

10 Шояр Е. И. Поэт и газета: Советская стихотворная публицистика: специфика, жанры, мастерство.— Киев: Вища школа, 1985.— 180 с.; Чічановський А. А., Шкляр В. 1. Світ інформації, особистість, суспільство, держава.— К.-М., 1995.— 52 с.

ною базою в тих ділянках дослідження, де загальносвітові нюанси розвитку Систем об’єктивно потрібно розглядати через специфічно локальні, характерні для того чи іншого ваду суспільних утворень і характеру комунікативних, мистецьких та владних зв’язків у них.

Історичне, “альтернативне” значення на противагу колишньому “основоположному” мають у сьогоднішньому плюралістично-ідеологічному та полікультурному контексті програми із питань Преси, Влади і Мистецтва, авторами яких є теоретики соціалізму:

• “Партійна організація! партійна література” В. Леніна, “Література та естетика” Г. Плеханова, “Анти-Дюрінг" Ф. Енгельса, “Естетичне відношення мистецтва до дійсності” М. Чернишевсь-кого, багато статей К. Маркса.

Протилежні за висновками щодо аспектів національно-державницьких, але паралельні у питаннях тактично-організаційних наукові проспекти деяких українських теоретиків із питань Влади — С. Петлюри, Д. Донцова, В. Липинського, з якими, у свою чергу, політично контрастують праці М. Грушевського, В. Винни-ченка, І. Огіснка, С. Єфремова, Є. Маланюкз, Ю. Липи. Окремою групою виділяються науково-публіцистичні дослідження М. Дра-гоманова та І. Франка, пізніших українських дисидентів-шістде-сятшіків, емігрантів “зовнішніх” тг “внутрішніх” — М, Жулинсь-кого, Є. Сверстюка, Б. Гаврилишина, І. Дзюби, статті Ліки Костенко, Василя Стусгі, пов’язані з проблемами стосунків Митця і Влади, які здійснюються через посередництво Засобів масової ін~ формації (надалі писатимемо — ЗМІ).

Комунікаційним аспектам Трикутника Сили у переломний історичний період присвячені праці В. Здоровеги, В. Качкана,

В. Лнзанчука, А. Москаленка, Б. Потяїнннка, В. Шкляра.

Незважаючи на значну кількість науковоїдітератури, пов’язаної з проблемами Влади, Мистецтва та ЗМІ, ретроспективно-прогностичний аналіз цих Системних інститутів у них, як правило, ке сукупний, занадто загально-глобальний або вузькоконкретний, екстраполяційний: розглядаються двоєдині пари — “Влада — ЗМІ”, “Мистецтво — ЗМІ”або кожен із суб’єктів (Влада, ЗМІ, Мистецтво) — окремо. Тема триедин ості стосунків Митця, Влади і ЗМІ (у нашому випадку — Преси) залишається відкритою як на рівні збору фактичного матеріалу, інформації, так і на рівні створення узагальнюючих моделей.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з визначених вище актуальних проблем, пов’язаних із темою “Митець,

&

Влада і Преса”, ставимо перед собою мету: опираючись на досвід зарубіжних та вітчизняних дослідників, розширити операційно-термінологічну базу наукового гуманітарного напрямку, а також:

— визначити особливості типологічних стосунків Митця,

Влади і Преси в авторитарних, перехідних та правових Системах; .

— розглянути інституцінні та особистісні аспекти мотивів перехідності станів Митця: “митець для мистецтва" — “митець-полі-тик” — “політшс-митець” — політик;

— дати свою інтерпретацію форм Влади, місця у ній духовних, політичних, економічних та інформаційних інститутів, Церкви, Митця, їх взаємозалежності;

— визначити загальнолюдські та національні детермінанти

функціонування Митця, Преси і Влади у відкритій та закритій Системах; .

— на основі аналізу стану Систем “наближених до ідеальних" та ретроспективного огляду демократичних Систем минулого запропонувати методи встановлення діагнозу ознак суспі,"'>ної деформації та способи збереження рівноваги у комунікативних Системах майбутнього.

Теоретично-методологічною основою дослідження є діалектичні принципи зіставлення різних уявлень, понять, їх порівняння, розчленування, дефініції, взаємозв’язку загального, одиничного і специфічного; поєднання конститутивних та регулятивних методів пізнання, врахування співвідношення між формою і змістом, “початком і кінцем”. При цьому ми враховуємо і процеси диференціації наукових знань, і розробку таких методів і засобів, які можуть забезпечити ефективну взаємодію і синтез методів різних наук — філософії, теорії та історії літератури психології, соціології, політології.

Наукова новизна дисертації визначається характером постановки проблеми-теми: історико-типологічний аналіз стосунків Митця, Влади, Преси, де суб’єктна трисднність “Митець—Влада—Преса” розглядається вперше. На основі аналізу українських та російських періодичних видань кінця 80-х — початку 90-х рр. XX століття та волинських часописів 20—30 рр. цього ж століття досліджено стосунки Із Владою і Пресою 120 українських, 162 російських та 53 ззрубіжних Митців (частково список прізвищ і бібліографія матеріалів — у тексті роботи та “Списку літератури”).

Новизна дисертації конкретизована через ряд положень і висновків, які виносяться на захист:

— типологія стосунків Митця, Влади і Преси складається на

основі розрізнення, з одного боку, форм політичного устрою і форм правління, а ” іншого боку — психосодіонічних різновидів мистецької поведінки; _

— парадигма циклічно-вітального розвитку цивілізації, модель Колеса Історії (запропоновано дисертантом), уточнена принципом унікальності національних доль,— основні історіософські

* координати, в яких досліджується духовна репрезентованість етносів творчими особистостями та зв’язок факторів духовних із матеріально-цивілізаційними;

— методологія ідеологічної симптоматичності літературних постатей: дозволяє узагальнювати основні закономірності громадянських, приватних, естетичних реакцій Митця на владно-силовий тиск політичних сфер;

— різниця між прагматично-охорошшцькими інтересами старих форм влади та гуманістично-новаторськими рівнями і тенденціями духовного життя — найбільш зримий вияв порушень рівноваги Системи, чий перехід до неконфліктного стану вимагає утвердження, нової функціональності усіх складників та інституцій Квадрата Влади; -

— ситуація протистояння Влади, Суспільства і Творчої особистості є пробним каменем людської сутності Митця та духовної вартості його творчості; епохальна, а значить, творча, історична особистість Ісуса Христа розкривається у конфліктах із сучасними йому політичною та церковною Владами;

— дослідження стосунків Митця і Влади у відображенні Преси на основі системного підходу з урахуванням взаємодії духовних, економічних та інформаційних факторів дозволяє зробити висновок, що у найближчому майбутньому стосунки Митця, Влади і Преси, як в Україні, так і в цілому світі, набувають характеру тенденцій Со рівноваги, втрата якої може бути пов’язана із соціально-політичними чи природними катаклізмами як зовнішнього (загальнолюдського), так і внутрішнього (творчо-особис-тісного) планів.

Теоретичне І практичне значення дисертації. Результати дослідження можна вгкористовувати як теоретично-практичну основу для вивчення проблем взаємодії літератури, політики та ЗМІ у навчальних закладах, розширення розділів історіософських, літературознавчих, політологічних наукових

візій, пов’язаних із психологією творчості, конкретно! діяльності державних та громадських організацій, справи попередження репресій, свавілля, пропаганди насильства, війни і т.п. у майбутньому.

А якщо говорити про рекомендаційне значення студій на тему “Мистецтво — Влада” для одного із об’єктів дослідження — Влади, то воно полягає у нагадуванні про методи, якими не треба “підтримувати” Мистецтво і ЗМІ, “впливати” на них, у захисті їх найбільшого права — Свободи.

Апробація дослідження. Проміжні висновки та теоретичні виклади дисертаційного дослідження неодноразово обговорювались в науково-дослідному центрі періодики НАН України при ЛНБ ім. В. Стефаника, на кафедрах української преси Львівського держуніверситету ім. І. Франка та Інституту журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка. Принципові положення цієї роботи були фрагментарно чи повністю висвітлені у 6 наукових і 7 науково-публіцистичних статтях з мистецько-духовноїпроблематики, підготовлених і надрукованих протягом 1992—1996 рр., та обговорені у 5 виступах на всеукраїнських та міжнародних конференціях з питань історії та сучасності української преси, формування української еліти, організованих Державшім університетом “Львівська Політехніка” та науково-дослідним центром періодики НАН Ухраїни, де автор працює на посаді молодшого наукового співробітника, бере участь у створенні словників “Українська журналістика в іменах”, “Хрестоматії української преси”.

Художньо-практичне апробування здійснене у виступах на творчих зустрічах, зборах Спілки письменників України, через публікацію та постановку на сцені власних художніх творгт, пов’язаних із проблемами відносин мистецьких, політичних та комунікативних інститутів. .

Дисертаційна робота обговорена і рекомендована до захисту кафедрою української преси Львівського держуніверситету ім. 1. Франка. .

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та списку використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, проаналізовано ступіньїї розробки, вказано на концептуальні особливості роботи, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, визначено мету і завдання, охарактеризовано джерела та розкрита наукова новизна дисертації. Особливу увагу приділено з’ясуванню ступеня розробленості проблеми, зроблено необхідні уточнення щодо термінологічної бази, методологічної основи дослідження, його науко' во-практичного значення та попередньої апробації.

У першому розділі — “Типологія стосунків митця і влади через посередництво преси в авторитарній політичній системі” —дисертант розглядає проблему за функціональною моделлю, змістовою матрицею: підтрим-ка-нейтральність~конфлікт'ЄМІграція, де субстанціональною точкою відліку є Митець як фігура функціонально первинніша. Всезагальний духовно-ідеологічний контроль авторитарної Системи під загрозою знищення змушує Митця свідомо чи підсвідомо вибирати один із типів можливої поведінки. При чому межі вибору тим контрастніші, чим значніший художній талант Митця (неможливість бути поза контролем Влади). Розглядається проблема у двох основних аспектах: стан-шлях передбачає взаємоперехід-ність позицій Митця і Влади, стан-статичний (Митець послідовний у виборі свос'і позиції). Стан-шлях при цьому двоваріантний у свою чергу; зміна позицій Митця із внутрішніх мотивів, зміна позицій Митця, зумовлена зовнішніми чинниками (нестабільністю форм Влади і т. п.).

Зокрема, у першому параграфі “Митець як апологет політичного режиму" за численними публікаціями Преси, бібліографія яких у зносках, досліджено найперший, мінусовий щодо шкали конфліктності, тип поведінки, який означений чотирма основними Симптомами: Симптом Вергілія (І. Гьоте, В. Сосюра, Максим Горький, О. Твардовський, В. Шукшин, Р. Гамзатов, С. Маршах,

В. Биков, О. Корнійчук, М. Рильський) — співпраця із Владою без видимих зовнішніх проявів-результатів конфлікту; Симптом Сенеки (М. Хвильовий, О.. Фадєєв, С. Єсєнін, М. Цвєтаєва) — співпраця Із Владою, яка призводить до самогубства Митця, зовнішні мотиви конфлікту не розголошуються Владою; Симптом Рудакі (Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Олекса Близько, Кость Буревій, Микола Зеров, Олекса Слісаренко, Василь Гренджа-Донський, Гео Шкурупій, Валер’ян Підмогильний, Лесь

Курбас, Іван Падалка) — Влада за сфабрикованими даними страчує Митця, який підтримує чи підтримував її; Симптом Тичини (Б. Пастернак, Остап Вишня) — Влада, з якою співпрацює Митець, деформує його творчість.

При всіх Симптомах існують особистісні аспекти стосунків Митця і Влади, внутрішні конвенції їх співпраці, в основі яких завжди — конфлікт, як ознака порушеної рівноваги Системи, небезпечні для неї як сили, що швидко доводять її до крайньої точки деформації — повного розпаду.

Стосунки Митця і Влади частково детерміновані жанрово-видовими особливостями мистецтва, як і характерами авторитарних політичних режимів різних часів і просторів.

Основні ж закономірності цих стосунків — стабільні: зовнішня підтримка Митцем авторитарної Влади таїть у собі всі ознаки конфліктності — взаємно прогресуючу деформацію.

Стосунки Митця із Церквою, яка переймає функції Влади, розвиваються за аналогічними законами.

Системи порушеної рівноваги прагнуть до розпаду, щоби потім прийти до динамічної рівноваги.

У другому параграфі — “Нейтральність митця стосовно влади” — автор намагається довести, що критерієм приходу Системи до динамічної рівноваги є розмежована функціональність її інститутів, які співіснують взаємодоповнюючись, взаємоконтролю ючись. В авторитарній Системі перехрещена функціональність: політична Влада прагне виконувати функції Влади духовної, економічної, строго контролюючи Інформацію. Така Влада виступає антиподом-посередником у сґосунках суспільних інститутів між собою. Кожен при цьому має свого конкретного репрезентанта (особистісний аспект).

Такі стосунки теоретично передбачають заангажування одного з найбільших складників Системи — народ, який у залежності від історичної ситуації може бути реальним чи потенційним учасником гри Системної еліти, як різними може бути і характер кожного, окремо взятого, представника самої еліти, сила його впливу на розвиток своєї нації, інших націй, людства загалом.

У нормальній Системі Митцю для того, щоби бути Митцем, достатньо детермінуватися мистецько-загальнолюдськими якостями. Його політична нейтральність забезпечується де-факто. Винятки: Митець стає політиком за правом природного, внутрішнього вибору. Недеформована Система виключає функціонування

митців-політиків і політиків-митців як правові, суспільні категорії. .

В імперсько-тоталітарній Системі нейтральність Митця щодо Влади призводить до конфлікту, вирішення якого може бути активним (Симптом Ісуса Христа — як історичної особи) і пасивним (Симптом Григорія Сковороди).

Запропонований розгляд стосунків Ісуса Христа із сучасною йому політичною Владою показує: від релігії — через політику — до літератури — такий шлях конструктивних, "осьових” (Ясперс) духовних вартостей людства.

Симптом Христа, який виник у “непресовому” суспільстві, трансформується під Владою інформації. Він, як і вся духовна культура, здійснює еволюцію: масове — елітне — масове: від “археології знання"—через “генеалогію влади” —до аналізу людини “бажаючої” (Фуко).

Отож, умова соціально недеформовапої Системи — розмежована, “сродна” (за Сковородою) функціональність.

Детермінантою стосунків Митця і Влади у випадку нейтральності (зі сторони Митця) є конфлікт.

Третій параграф — “Конфлікт Митця із владою та еміграція як спосіб виходу Митця за межі системи" — об’єднує дві форми, варіанти, зовнішніх проявів поведінки суб’єкта нашого дослідження масне конфлікт, та еміграцію.

Розглядаючи конфлікт як явище, що потенційно передбачає вихід сторін за межі словесної полеміки, констатуємо, що в авторитарній Системі “ідеїстають матеріальною силою”, що і призводить саму Систему до активної деформації.

Митці типу Шевченка (Симптом Шевченка) — каталізатори розпаду авторитарних Систем — репрезентують всі форми Влади ‘'безвладної” (підімперської) нації перед Владою нації-імперіала, перед людством. Франко — приклад особи-Системи, що ’’тримає” у динамічній рівновазі кілька інститутів-Влад: Митця, політичну Владу (Чтеоренкя радикальної партії було давньою мрією

І. Франка”), Пресу (редактор багатьох видань).

Преса авторитарної Системи може “маніпулювати громадською думкою — дуже легко" (Стус Василь).

Вихід же за свої межі іміграцію) деформована Система дозволяє не всім Митцям-конфдіктерам, тут відіграє роль національний аспект (Стус Василь), Система прагне до абсолютної контрольованої інформації.

Влада, як баланс дійсного і сподіваного в ідеальній, теоретичній Системі, в авторитарній стає багажем, придатком, який насильно тримає інші форми буття у сфері свого впливу.

Соціологічний редукціонізм у цьому випадку ще більший нонсенс. Добровільне повернення із еміграції у деформовану Систему (Симптом Цвєтаєвої), як правило, призводить до фізичного знищення Митця (самогубства, розстрілу і т.п.).

В іншому випадку вихід за межі деформованої Системи — один із способів вирішення зовнішнього конфлікту “мирним шляхом”: добровільна еміграція (внутрішня ініціативність), примусова еміграція (зовнішня ініціативність).

Хоча в авторитарній Системі добровільна еміграція — поняття відносне. Залишати Систему на якийсь час мають право лише офіційні Митці — як нагорода за службу Владі, особливе довір’я Влади до Митця. Еміграція ж (ізоляція) як альтернатива розстрілу, інших видів фізичного знищення “неугодних” Митців лише примусова. Ініціатором же може бути як Влада, так і Митець.

Причини і характер конфлікту — як передумова еміграції — з будь-яким змістом мають політичний контекст у деформованій Системі. .

Характерний приклад — вигнання Овідія, що стало симптоматичним. . .

Із меншою чи більшою подібністю людсько-творчих доль до Симптому Овідія можуть бути віднесені наступні Митці: Олександр Галич, Юрій Кублановський, Марина Ро?анова, Зінаїда Ша-ховська, Олександр Зинов’єв, Олександр Геніс, Микита Струве, Едуард Лимонов, Віктор Некрасов.

В авторитарних Системах еміграція Митця примусова, вона у будь-якому випадку має політичний контекст (висилають за аполітичність— Й. Бродський). Митці підімперських націй знаходяться у нерівних умовах із Митцями нації-імперіала: вони ізолюються від Системи у Системі або знищуються фізично. Еміграція —- привілейований спосіб вирішення конфлікту зі сторони Влади.

На перших стадіях розпаду авторитарних Систем починається імміграція Митців, поведінка яких, детермінована іншими суспільно-політичними інститутами, розвивається за іншими законами, не завжди піддається прогнозуванню і логіці діалектики.

Інститути Влади на ранніх стадіях розпаду Системи виразно діляться на “консервативні” і “авангардистські”, що репрезенту-

ють собою крайні точки біфуркації, які природно прагнуть до середини — динамічної рівноваги.

У другому розділі “Нестабільна система, П інформаційне обслуговування та естетично-політична позиція Митця” вказано на специфіку взаємодії Мистецтва, Політики, Преси та їх репрезентантів у 20—30-х та 80— 90-х роках XX століття, трансформацію цих стосунків у художні твори, що є доповнюючим, окремим нюансом дисертації загалом. Особлива увага звертається на історичний аспект проблеми: місцева, волинська Преса 20—30-х років XX століття та “біографи етносів” (Митці).

Про це, зокрема, йде мова у першому параграфі*. “Митець для мистецтва" — політик: перехідність станів І моральний вибір у відображенні преси”, де виділено Симптом Маланюка, до якого пропонується віднести Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся, які добровільно емігрували у перехідні 20—30-ті роки.

Митці цього типу продовжували творити мистецтво в ізоляції, будучи, як правило, забороненими на батьківщині. Із початком розпаду авторитарної Системи їх спадщина посідає належне місце у світовій та національній культурі. Численні публікації у Пресі 80—90-х років цьому підтвердження.

Окрему групу становлять Митці, які під час перехідних періодів історії вступали у практичну боротьбу із тими чи іншими войовничо політичними силами як солдати: Симптом Чумака, до якого можуть бути віднесені О. Теліга та О.'Ольжич.

Політичний аспект стосунків біографів етносів та регіональної Преси залежить від характеру Трикутника Сили, який, у свою чергу, визначає тип стосунків Системи з іншими Системами.

Лише у Системах динамічної рівноваги деформацію літописання своїми і чужими Митцями можна звести до мінімуму. Залежність від політичної Влади згубна для Інформації, де об’єктивна подала факту важливіша за його суб'єктивне коментування.

Системи “рівновага-деформація” тотожні у багатьох соціаль-но-мистецько-полплчних аспектах Системам “деформація-рів-новага”.

Полемічність — характерна ознака друкованих видань нестабільних періодів. До полеміки залучаються як твори Митців-су-часників, так і духовна спадщина Митців, напрями політичної діяльності яких часто неадекватні напрямкам їх духовного поступу (загальнолюдське — над політичним).

Якщо Митець заангажований Пресою (його художні твори чи публіцистика) —він уже не “митець для мистецтва” (як абсолютна категорія).

У перехідній, як і в деформованій Системі, офіційні Митці можуть виступати знаряддям знищення Митців-конфліктерів, які не емігрували у перехідний період, бо виступили проти наступаючої Системи “зі зброєю в руках”.

Розрізняємо ще самостійні і поневолені Системи (Україна — до 1654 р., 1917—І920 рр.— і після). У поневолених Системах — деформація біо- та бібліографії етносу — прискорено подвійна. Інакшого змісту набуває Симптом підтримки Митцем національних політичних режимів.

На перших етапах перехідного періоду керуючою Владою Системи стає Влада політична (боротьба партійних сил), на другому етапі: керуюча — Влада економічна (що є ознакою початку урівноваження Системи — якщо не буде негативних зовнішніх впливів).

Митців-політиків перехідного періоду можна означити п’ятьма, на наш погляд, основними Симптомами:

— Симптом Олійника (послідовні прихильники оновленої старої Влади); .

— Симптом Сверстюка (послідовні опозиціонери);

— СимптомПавличка (інші);

— Симптом Винниченка (емігранти);

— Симптом Костенко (професіонали);

Преса перехідного періоду активно висгітлює погляди усіх суспільно-політичних сил, інститутів. Вона стає “четвертою владою”. Мистецтво залежить від економічної Влади.

Зовнішня нейтральність Митців-професіоналів стосовно політичної Влади не виключає внутрішнього конфлікту на високоду-ховних регістрах, який трансформується у художні твори {найчастіше драматичні), публічність яких (крім сцени) забезпечує критика та реклама у ЗМІ. Головні герої цих творів — Митці і представники політичної Влади.

Драматичні тексти таких відомих Митців перехідних періодів XX століття, як іспанець Федеріко Гарсіа Лорка (народний романс у трьох естампах “Маріана Пінеда”), росіянин Олександр Блок (поетична драма “Троянда і Хрест”), Леся Українка (драматична поема “Оргія”), Ліна Костенко (драматична поема “Сніг у Флоренції”) — характерний приклад того, як відбувається “Транс-формація:темн стосунхів Митця і Влади у мистецькі твори” (назва другого параграфу).

Дослідження вимагає такого ж комплексного, універсального підходу, як комплексними за своєю суттю є основні групи факторів, тенденцій поетичної драми, особливості яких розглядає критика у ЗМІ: характер конфлікту, мовні засоби, сценічне втілення, архітектоніка тексту.

Це ще раз підтверджує відносну схематичність виділених нами Симптомів: Симптом Хілона у Лесі Українки, Симптом Гаетана у Блока, Симптом Маріани Пінеди у Лорки, Симптом Рустичі у Костенко. Адже Симптому Антеп у Лесі Українки, наприклад, притаманні риси і Симптому Шевченка, і Симптому Сковороди, Симптому Вергілія, врешті... Конфлікт завжди полісимптома~ тичиий внутрішньо, хоча зовнішньо може бути моносимптома-тичним.

Особіїстісні стосунки Лесі Українки, Ліни Костенко, Федеріко Гарсіа Лорки та 0. Блока із політичними Системами — відомі. Вони теж симптоматичні. У ЗМІ відмічається несценічність їх лірично-драматнчних текстів, що пов’язане, на думку дисертанта, перш за все, з главенством політичної сфери життя у переломні історичні періоди над духовною, публіцистики — над драматургією. Вищеназвані Митці поряд із темою “особистість і тиран”, “Митець і Влада” розвішають невіддільну від неї — “Митець і Народ”, внутрішні парадигми якої природно передбачають задію-вання комунікаційної сфери. .

У третьому розділі роботи — “Митець, правляча група і “четверта влада" у системах, наближених до правових” —з’ясовано специфіку відносин Митця і Влади англійської парламентарної монархії та в сучасній європейсько-американській традиції. Проведені історично-типологічні, прогностичні паралелі на основі побудови схематичного Колеса Історії, вісь якого (за Ясперсом) і становлять видатні Митці, які, маючи значні аудитори (замяку ЗМІ),можуть сприяти у створенні Системи динамічної ріанрваги у співдїї із професійними політиками, представниками інших форм Влади.

У першому параграфі “Ознаки деформацій у стосунках влад парламентарної монархії’* дисертантом показано, що Преса парламентарної монархії як Системи, наближеної до правової, виразно ділиться на офіційну та незалежну (“четверту владу”). Симптоми Байрона і Шеллі — характерні приклади стосунків Митця і Влади у таких (біфуркаційних) Системах. Номінація цих стосунків — суспільно-політичний конфлікт, що трансформується у

загальносвітовий літературно-мистецький напрямок (романтизм).

У параграфі другому з’ясовано “Умови збереження рівноваги мистецьких, політичних та інформаційних інститутів у європейсько-американській традиці?’.

Ідеально врівноважені Системи — соціальні утопії. Але існу-.ють суспільства природної функціональності, порушення рівновага в яких може бути пов’язане лише із виходом за “межі свободи” Влади економічної, що, звичайно, детермінує поведінку інших форм Влади відносно неї та одна одної. Однак деформація у цьому випадку має дещо інший вигляд. Важливо зберігати рівновагу за допомогою Закону. Розгляд цей корисний з тих міркувань, що наша Система не має досвіду існування у формі, наближеній до правової, повинна шукати свій шлях до цього стану разом із соціальними інститутами, серед яких Митець, ЗМІ, Влада, створювати власний інформаційний простір.

У Системах, наближених до правових, Митців можна поділити за певним, принципом, як і в Системах авторитарних та перехідних: “деформзція-рівновага”, або “рівновага-деформація”:

1. Митці — проти політики (Володимир Волков: “ніколи в

житті не голосував”, Хорхе Семпрун: “інтелігенти завжди грішили тим, що створювали умоглядні схеми і прагнули підігнати під них життя”). .

2. Митці — за політику (Октавіо Пас: “не можу зрозуміти, як можна залишатися зовсім осторонь від політики”).

3. Митці — нейтральні (пасивні) стосовно політики (Умберто Еко: “забавлятися у літературі”, “радість тексту”).

4. Митці — емігранти (внутрішні) (Жорж Сіменон: “мос життєве кредо — осуд різного насильства людини надлюдиною”; Жак Ріго: “нам зостається лише переконатися, що духовні джерела також можуть позбутися того, що до сих пір дозволяло їм оновлюватись. Республіка не потребує вчених і поетів...”).

Проте ці групи не варто ідентифікувати із Симптомами, запропонованими нами у першому розділі, адже, наприклад, внутрішня еміграція Митця у правовій Системі може бути лише різ-новидом-темою його творчості (глобальні проблеми людства і т. п.), опозиція до Преси не значить — автоматична опозиція до політичної Влади-Закону (стосунки Франсуази Саган із Мітте-раном, судом і газетою “Мінют”).

Церква у відносно врівноваженій Системі теж може іноді проявляти деформовані (інквізиційно-консервативні) реакції щодо

Митців (вірші Салмана Рушді), але ситуація, як правило, врівноважується швидше, ніж набуде незворотності процесів.

Характерною ознакою творчості Митців Систем, наближених до правових, є пророкування кінця культури і цивілізації (Альфред Кейзін: “література вже не володіє людьми”, Френсіс Фукуяма: “західна ліберальна демократія затверджує себе скрізь як кінцева форма суспільного розвитку”).

Якщо Україна до 2000 року стане у соціально-політичному (правовому) відношенні Системою динамічної рівноваги (зі своїми національними особливостями), розподіл сил Митець — Влада

— Преса може бути подібним до аналізованих нами в останньому параграфі дослідження.

У Б и сносках узагальнено і сконцентровано результати дослідження, отримані в кожному параграфі, вказано на їх практичне значення.

Ключові слова: Митець, Влада, Симптом, суспільна Система, трансформація, Преса, динамічна рівновага, політичний аспект стосунків, інформація, силове поле, комунікація.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Особливості полеміки на сторінках волинського часопису “Дзвін” (1923—1928 рр.) П Українсьха періодика: Історія і сучасність: Тези доп. і повід. Всеукр. наук.-теор. конф. (9—10 грудня 1993 р.).— Львів, 1993.— С. 174-176.

2. Володимир Оскілко у полемічному висвітленн і преси (1926 р.) //Українська періодика: Історія і сучасність: Тези доп. і повід. Всеукр. наук.-теор. конф. (21—22 грудня 1994 р.).— Львів; Житомир, 1994.— С. 185—189.

3. “Посланіє до євангеліста Д. Бєдного от Єсєніна”: шлях крізь роки з поправкою на ідеологію // Березіль.— 1994.— № 7.—

С. 173-175.

4. Митці на сторінках західноволинських періодичних видань: політичний аспект при виборі імен (1921—1939 рр.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики.— Вип. І.— Львів,

1994.—С. 58—68.

5. Українська журналістика в іменах.— Вип. І.— Львів, 1994.—

С. 125—126; 142—143; 165—167 (словникові статті).

6. “Театр у ролі парламенту” і — навпаки (стосунки Митця і Влади у стабільних і перехідних системах) //Збірник праць кафедри української преси.— Вип. І.— Львів, 1995.— С. 41—50.

7. Митець для мистецтва: перехідність станів і моральний вибір (за матеріалами преси 20-х — кінця 80-х рр. ХХст.) І/ Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повід, третьої Всеукр. наук.-теор. конф. (22—23 грудня 1995 р.).— Львів, 1995.— С. 197—200.

8. Українська журналістика в іменах.— Вип. II.— Львів,

1995.- С. 177-178; 182—184; 187—188; 190—191; 208—209; 266; 278—280; 281—282; 282—284 (словникові статті).

9. Тарас Шевченко, преса і влада // Дзвін.— 1996.— N9 3.—

С. 155—160.

10. “Вісь історії” в історії: Ісус Христос як перехрестя колізій між елітами і народом // Національна еліта тз інтелектуальний потенціал України: Матеріали міжнародної наукової конференції 18—20 квітня 1996 р.— Львів, 1996.— С. 234—235.

АННОТАЦИЯ

Павлюк И. 3. Художник—Власть—Пресса: историко-типологический анализ. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08.

Институт журналистики Киевского государственного университета, Киев, 1996.

Диссертация посвящена проблемам и симптомам взаимозависимости исторических и цивилизационных социальных институтов: искусства, средств массоьой информации и политической власти в авторитарной, переходной и приближенной к правовой (европейско-американская традиция) системах. При этом исследовательская проблема рассматривается в контексте как мировой, так и украинской культуры на материале украинской и русской прессы переходных исторических периодов — 20—30-х и 80—90-х годов XX века. Обстоятельно изучен вопрос трансформации отношений искусства и власти в художественные произведения. Особый акцент сделан на системно-прогностическом и сравнительном анализе мирового и украинского опыта отношений художника и власти сквозь призму прессы. .

SUMMARY

Pavlyuk I.Z. Writer—Power—Press: historical-typological analysis. Dissertation for the Candidate of Science degree in Philological Science, specialty 10.01.08.—Journalism. Kyiv State University,

1996.

Dissertation is devoted to problems and symptoms of historical and civilizational institutes interdependencies: the Art, the Mass Media and the Political Power mutual ties in authocratic, transformational and legitimate democratic (European-American tradition) systems. The main research problems are analysed in the context of the world as well as the Ukrainian culture on the material of Ukrainian and Russian press of transferring 1920—1930 and 1980—1990 years. The forms of reflections of art-power relations in fiction and poetry is thoroughly examined. Special emphasis is given on systematical prognosis and comparative analysis of the Writer and the Power mutual relations through the prism of the press, including world and Ukrainian experience.