автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Проблема социокультурных оснований философствования в контексте украинской и русской национальных культур

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема социокультурных оснований философствования в контексте украинской и русской национальных культур"

оа

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ Імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

о«т

На правах рукопису

ДОПІРА Наталія Василівна

ПРОБЛЕМА СОЦЮКУЛЬТУРНИХ ОСНОВ ФІЛОСОФСТВУВАННЯ П КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНИХ КУЛЬТУР

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

А ВТОР ЕФ Е Р А Т дисертації на здобуття науковою ступеня кандидата філософських наук

Робота виконана на кафедрі філософії Українського державного педагогічного університету ім. М.ІІ.Драгоманова

І Іауковин керівник:

ФЕДІВ Юрій Олександрович, кандидат філософських наук, професор

Офіційні опоненти:

МОКЛЯК Микола Миколайович, доктор філософських наук, професор

РУСИН Мирослав Юрійович, кандидат філософських наук, доцент

Провідна установа: Київський державний лінгвістичний

університет

Захист дисертації відбудеться ЗО вересня 1996 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.01.37. у Київському університеті ім.Тараса Шевченка, за адресою 252017, м.Кнїв-17,. вул.Володимирська 60, ауд. 32В.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету ім. Тараса Шевченка (вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

1996 року.

проф. Скрипка П.1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Пошук внутрішніх іманентних причин та основ філософствування турбував мислителів від самого народження філософської думки. У розвитку мислячого духу протягом всіх епох філософів цікавили не тільки філософські побудови самі по собі, але й умови їх виникнення.

Останнім часом все більшої актуальності набуває дослідження історії філософії в контексті культури, де йроцес філософської творчості вивчається в органічному зв’язку з прийнятими в ній системами цінностей та формами спілкування. Пов'язане з процесами національно-культурного відродження загострення наукових інтересів до історії вітчизняної філософії вимагає вироблення більш досконалих методологічних засобів, які б давали змогу досліджувати ці процеси з погляду загальних закономірностей розвитку культури і філософії. На жаль, ще й сьогодні побутує думка, що український народ не має своєї власної філософії. На противагу цьому вимагає доказу те, що із оригінальної духовної культури українського народу зростає своя самобутня філософія, яка не набула достатнього розквіту перш за все через відсутність в Україні протягом багатьох століть економічної, соціальної та духовної самостійності.

Пріоритет соціальних завдань, пов'язаних з підвищенням ролі національної свідомості українського народу, вимагає обгрунтування правомірності твердження про існування його національної філософії, визначення зв'язку між особливостями національної культури, національної ментальності та становленням і розвитком філософського знання в його національній формі. Отже, актуальність проблеми соціркультурних основ філософствування, в контексті української та російської національних культур зумовлена конкретно-історичними факторами розвитку філософської думки України - необхідністю визначення критеріїв, які дозволяють твердити про її самобутність, а

також необхідністю подальшого теоретичного дослідження історії національної філософії, яке б давало змогу більш адекватно пояснити формування власних оригінальних думок та перетлумачений запозичених філософських ідей на певному культурному підгрунті.

Стан та рівень розробки проблеми. Проблема природи та специфіки філософського знання завжди була в центрі уваги мислителів. Досить назвати імена Платона, Спінози, Декарта, Монтеня, Канта, Гегеля та ін. Ця проблема знайшла своє відображення в творчості як російських, так і українських філософів. Російська філософська школа у вирішенні цієї проблеми репрезентована Іменами В.С.Соловйова, С.Л.Франка, Г.Г.Шгіета, М.О.Лоського, М.О.Бердяева та інших. Щодо вітчизняної філософської думки, то тут треба згадати, перш за все, доробок ГІ.Д.Юркевича, В.В.Зеньковського, О.Кульчицького, Д.І.Чижевського та ін., чиї праці увійшли в скарбницю світової філософської мудрості. .

Важливий вклад в розробку проблеми загально-соціальної та культурної детермінації внесли праці В.А.Асмуса, В.І.Бабушкіпа, Б.Є.Биховськоги, В.С.Біблєра, ' В.П.Большакова, Г.Н.Волкова, П.П.Гайденко, О.В.Гулиги, В.С.Дапидоинча, О.Г.Дробницького,

О.Г.Здравомнслова, Е.В.Ільснкопа, Е«М. Кедрова, О.Ф,Лоссва,

М.К.Мамардашвілі, Н.В.Мотрошнлової, С.С.Неретиної, Т.І.Ойзермаиа, К.А.Свасьяна, Г.Л.Тульчшіського, В.С.Шлирєиа та інших. Слід особливо відзначити вклад у розробку цієї проблематики представників так званої "Київської школи філософів", представленої дослідженнями Є.К.Бистрицького, І.В.Бичка, М.О.Булатова, В.С.Горського, В.П.Іванова, П.В.Копніна, С.Б.Кримського, А.М.Аоя, В.Г.Табачконського,

М.Ф.Тарасенка, ВЛ.Шинкарука, О.І.Яценка та інших. Значний внесок у розробці зазначеної проблеми належить працям В.П.Андрущенка, Г.І,Волинки, А.І.Горак, Л.В.Губєрського,. В.Ґ.Кремня, М.І Мнхальченка, М.М.Мокляка, І.Ф.Надольпого, П.І.Скрипки, Т.І.Ящук та інших.

З друку шійшли серйозні наукові та науково-методичні дослідження, присвячені аналізу історії філософії України, окремим її періодам, поглядам видатних представників філософської думки нашого народу, серед яких можна назвати роботи А.К.Піріко, ІО.М.Вільчинського, О.С.Забужко, В.С.Лісового, М. І. Лука, В.М.Нічик,

І.В.Огородішка, Л.О.Погорілого, М.Ю.Русина, Я.М.Стратія, Ю.О.Федіва та інших. И працях наведених авторів подається визначення національної культури, її джерел і складників, досить велика увага приділяється розгляду української філософії в контексті національної культури, але нерозкритим залишаються питання про детермінацію та розвиток національної філософії, чинники культурного та соціального характеру, що надають їй самобутності та неповторності. Невирішеним є завдання виявлення в загальному складі культури філософсько значущих ідей, які утворюють глибинний підтекст різноманітних продуктів культурної діяльності не тільки н сфері філософської творчості, але й и інших областях людського життя. Саме з названих позицій можна говорити про культурну детермінацію такої духовно-спеціалізаваної діяльності, як філософствування.

Щоб зрозуміти, як "спрацьовують" культурні детермінанти в процесі філософської творчості, треба від традиційного розуміння культури перейти до її розуміння як способу людського буття. Мова йде про граничну універсалізацію станів і поняття культури, що філософською мовою визначається як онтологічний поворот в и розумінні'. Саме таке розуміння культури розпивають в своїх роботах Є.К.ПистрицькшІ, В.П.Іванов, В.П.Козловський, С.Б.Кримський,

А.М.Лоїі, В.А.Малахов, С.В.Пролєєв.

В своєму становленні та функціонуванні національна філософія детермінується не лише загальними культурними смислами, але й тими специфічними особливостями, які відрізняють ментальність певного народу, його психічний склад. Щодо розвитку української науки про структуру ментальності, соціальної психіки, то головною складністю у

цьому аспекті є відсутність історії українських етно-психологічних досліджень, яка ускладнює подальшу розробку цієї проблеми. Існують лише короткі бібліографічні довідки, зазначені П.Гнатенком,

В.Дорошенком, О.Кульчицьким, В.Храмовою, М.Шлемкевичем та іншими. Проте у дослідженнях названих авторів акцент зроблено на простій констатації проявів душевного життя, які так чи інакше стверджують або заперечують погляди класиків української етнопсихології: Д.Віконської, М.Костомарова, Ю.Липи, В.Липннського, Д.Чижевського, П.Юркевича, В.Янова, Я.Яреми та ін.

Огляд літератури, яка висвітлює проблему філософії в контексті культури, показує, що поряд з правильними і глибокими ідеями, міркування деяких авторів інколи носять абстрактний характер, не спираються на конкретний культурологічний, історичний та соціально-психологічний матеріал. Надто спрощується взаємозв’язок філософії та культури, ототожнюється національна філософія з національним світоглядом, недооцінюється автономія філософського мислення.

Немає єдності у визначенні поняття національної філософії та її ознак; малодослідженими є внутрішня структура та зміст поняття ''ментальність", його зв'язок з категоріями світогляду і філософії. Практично не з'ясовані питання про порівняльні характеристики російської та української культур, про своєрідність національних філософій; потребує вивчення такий аспект, як соціально-психологічна детермінація конкретного типу філософствування, без розгляду якого проблема соціокультурної детермінації не може бути розкритою в своїй повноті. Таким чином, наявність, з одною боку, достатнього

<• . методологічного і філософського фундаменту, а з іншого - ряду невіїрішених питань, зумовлює основну проблему і необхідність даного дисертаційного дослідження.

Вищезазначений аналіз дає ' підстави для • постановки і обгрунтування об'єкту та предмету дослідження. Умови виникнення,

природа та специфіка національної філософської думки становлять об'єкт нашого дослідження. Культурні детермінанти цього феномену, що специфікуються як культурно-смислова та соціально-психічна детермінанти, обрані предметом дослідження.

Мета та головні завдання дослідження. Аналізуючи соціокультурні основи та детермінанти філософствування в контексті української та російської національних культур, ми ставимо своєю метою довести, що, незважаючи на близкість та спільність своїх джерел, ці культури мають власні смислові поля, їхні соціуми відрізняються за багатьма соціально-психологічними параметрами і це призводить до виникнення та розвитку власних національних філософій. Поставлена мета передбачає різнобічний підхід до даної проблеми, який реалізується в такій послідовності завдань:

- здійснити генетичний та функціональний аналіз проблеми соціокультурних основ та детермінант філософствування в контексті української та російської культури;

- поєднати онтологічне та соціально-психологічне тлумачення процесу культурної детермінації національної філософії;

- з метою віднаходження фундаментального духовного досвіду, що стає грунтом для формування та подальшого розвитку філософи в її націоналі,них формах, розширити коло дослідження історії філософії шляхом звернення до архетипічних форм історії та культури;

- визначити ознаки, за якими можна твердити про самобутність української філософії, її окремішність відносно російської;

- виходячи з сутнісної природи філософського мислення, яке вимагає спілкування та взаємодії різній логічних систем, довести історичігу необхідність взаємовпливу та взаємозбагачення української та російської філософій.

2-6- 2437

Теоретико-методологічна основа дослідження. Проблема

соціокультурної детермінації філософствування досліджувалася з

врахуванням останніх досягнень як вітчизняної, так і світової

філософської та культурологічної думки. Вивчення історії національної

філософії вимагало врахування культурного контексту, тобто

застосування основних Положень онтологічного підходу,

герменєвтичних методів, а також філософсько-психологічних розробок з

даної проблематики. В зв'язку з багатоміриістю проблеми для розробки

концептуальної частини дослідження був залучений широкий масив

культурологічного та соціально-психологічного матеріалу як емпірична

основа роботи. В дослідженні використані матеріали, що стосуються

національної культури та філософії України та Росії переважно XVII -

початку XX ст., які в найбільшій мірі відповідають вимогам розкриття

проблеми. •

Наукова новизна дослідження. Доведено, що існують дві

самостійні культури та філософії - українська та' російська, які

виникають з єдиного коріння - культури і філософії Київської Русі.

Смисловий простір цих культур надає їхнім філософіям спільну ознаку у

вигляді релігійності, але особливості ментальності кожного народу

призводять до актуалізації різних архетипів, що їх вміщує в собі

києворуська культура. На цій підставі зроблено висновок про існування

різних типів культурної детермінації філософствування, зроблена

спроба -поєднати онтологічне (культурно-смислове) та соціально-

психологічне тлумачення чинників виникнення та функціонування

І

національного філософствування. Таким чином, новизна даного

»*

дисертаційного дослідження визначається самим підходом до вирішення проблеми, на основі якого обгрунтовані головні положення роботи, що виносяться на захист:

- глибинний підтекст, який опосередковує генезис та наступний

- V

розвиток філософських ідей в українській та російській культурах, буттєво та змістовно становить християнсько-православна культура, яка

надає цим філософіям такі спільній риси як онтологічиість, антропоцентричність, соборність;

- відмінність української та російської філософських думок зумовлена відмінністю головних рис та установок національних ментальностей, які становлять сукупність об'єктивно-духовних структур і задають фундаментальні системи відліку в індивідуальному досвіді та свідомості представників певної культури і таким чином постійно впливають на філософську творчість;

- українська філософія, яка в часі передувала російській, була безпосередньою наступницею екзистенціального типу філософствування Київської Русі та актуалізувала властивий її культурі архетип спрямованості на навколишню природу та соціальну дійсність; для неї типовим є соціально-психаїогічний тип детермінації;

- російська філософія актуалізує суто християнський архетип спрямованості до Бога, трансцендентного надчуттєвого буття, її більше характеризує онтологічний тип детермінації.

Теоретичнег 1 практичне значення дослідження. Результати проведеної роботи мають теоретичне значення для подальшого дослідження проблеми філософії в контексті культури, вивчення історії вітчизняної філософії. Матеріали дослідження можуть бути широко використані в лекційних курсах з філософії, історії української та російської філософії, історії та теорії культури, народознавства, соціальної психології та етнопсихології, а також при підготовці навчально-методичних посібників з цих дисциплін.

Апробація роботи. Основні результати дослідження викладені в публікаціях і доповідались на конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського педагогічного інституту ім.В.Вінниченка (1991, 1992 рр.), на кафедрі філософії УДПУ ім. М.П.Драгоманова.

З основними ідеями дисертації автор виступала на Міжнародних конференціях “Актуальні проблеми дослідження філософської культури східних слов'ян ХІ-ХУІІІ ст." (Полтава, 1992 р.), "Майєвтика в системі

І*

психологічних знань" (Київ, 1993 р.), Міжвузівських науково-практичних конференціях "Проблема розуміння в навчанні" (Кіровоград, 1991р.) та "Психологія діалога та спілкування вчителя та учнів" (Кіровоград, 1993р.)

Структура та об'см роботи. Структура роботи визначається метою та завданнями даного дослідження. Дисертація містить вступ, два розділи, кожний з котрих поділений на параграфи, та заключения. Робота викладена на 160 сторінках тексту. Список літератури включає 267 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ’’Вступі" обгрунтовується актуальність обраної теми, аналізується стан та рівень наукової розробки проблеми, визначені об'єкт, предмет, мета, завдання, гіпотеза дослідження, охарактеризовані наукова новизна та теоретико-методологічна основа, теоретичне і практичне значення розробки проблеми соціокультурної детермінації філософствування в контексті культури, представлені дані про апробацію, структуру та об’єм роботи.

Перший розділ дисертаційного дослідження "Проблема генези української 1 російської національних культур" присвячений аналізу їх становлення та головних особливостей. Можна сказати, що головною ознакою цих культур в той часовий проміжок, коли виникли та розвивалися національні філософські думки, є релігійність в її до: християнській, християнській або поза-христняпській формах. У першому параграфі "Особливості світоглядів українського та російського народів та їх вплив на становлення філософської думки” досліджується процес виникнення на основі самобутньої світоглядної системи міфологічних уявлень про світ та людину перших передфілософських утворень, які буди зумовлені, значною мірою, характером і способом діяльності, побутом давніх українців та росіян,

формуванням стилю життя і мислення, характерних орієнтацій на освоєння світу, становленням національної культури.

Багатомірність міфологічної тематики складала цілий ряд циклів -космологічних, антропологічних, тотемічних, теогонічних та інших. Відбувався процес формування пантеїстичного світорозуміння. Введення християнства спричинило до величезного перевороту у світогляді й побуті наших предків. У доволі близькому часі християнство стало важливою політичною та моральною силою. Із зустрічей двох світоглядів створився той своєрідний середній стан, який був названий "двовір’ям". Християнська вчення поєднувалося з первісними язичницькими уявленнями, з якими люди жили цілі віки і які увійшли в їхню плоть і кров. Наші предки поділилися на дві групи. В одній, меншій, до певної міри пустила коріння церковна освіта, і тут, на грунті перших церковнослов'янських творів, невдовзі стала розвиватися власна література церковного характеру. Другу, незрівнянно чисельнішу групу склала народна маса, в якій відбувалося поєднання предметів поклоніння та давніх богів з християнськими святими.

Народний світогляд став тим грунтом, на якому зростали національні релігії та філософії. Це твердження є справедливим і для української Церкви. Історичні умови існування українського народу, своєрідність його духовної культури, передуючі християнству форми духовного життя, специфічна етнічна психологія сприяли тому, що в Україні було вироблене власне розуміння православ'я. За сім століть свого самостійного існування, з часу охрещення Київської Русі Володимиром, в українському православ'ї утворилися такі ознаки, які виділяють його серед інших форм національного православ'я. Специфічними ознаками українського православ'я є демократизм, народність, побутовість і євангелізм.

Після християнізації Русі у своєму розвитку народний світогляд зазнав сильного впливу так званої "ложноГ, "відлученої" або "апокрифічної" літератури. На грунті частково давньоязнчницьких,

З-Є-2*І7

частково християнських переказів та апокрифічних сказань виникають своєрідні світоглядні уявлення, які знаходять відбиток в усній народній творчості та піснях. Можна сказати, що саме тут треба шукати коріння , тих архетипічних утворень, які згодом стануть визначати провідні характеристики соціальної психіки українського народу та через це впливатимуть на всі культурні феномени, в тому числі й на 4 філософствування.

Проте, зміст вітчизняної культури та філософії утворювався і безпосередньо під впливом Візантійського християнства, творів отців церкви, перших церковнослов'янських творів. Характерними рисами філософської думки Київської Русі, що послугували грунтом для розвитку української філософії, були: "софійне" розуміння філософського знання, яке дозволяє тлумачити києворуську ментальність як екзистенціальну; пошуки відповіді на фундаментальні онтологічні проблеми; винесення в центр уваги проблеми людини; зміщення світоглядної орієнтації в духовний світ людини; етизація всієї філософської проблематики.

Далі в роботі досліджуються риси християнської традиції, під постійним впливом якої формувалася філософська думка України та Росії. Ці риси були перейняті ^ й закріпилися в православ'ї, яке сформувалося спершу на території Київської Русі. й стало основою світогляду українського та російського народів, - це одкровення про реальну- дійсність образа Божого в людині, зворотня перспектива, розуміння людини, яка перебуває в церкві, визнання виключно великого значення серця як головного органу релігійних переживань людини та інші.

‘ Саме православний світогляд, характерний для української та російської культур, визначає загальні вихідні інтуіції, які знаходяться в центрі уваги та спрямовують хід думок, і логіку побудови української та

• • V

російської філософій.

У другому параграфі - "Українська та російська ментальності: характерні особливості, специфічні риси та діалектика їх взаємодії" -

показано, що в процесі національно-культурного розвитку важливою детермінантою виступає національна ментальність, яка в загальному визначається як сукупність понять, ідей і образів, що формуються в рамках етно-культурної спільності і закріплюються в свідомості людей завдяки комунікативним процесам. Ці образи й поняття служать у повсякденному обігу онтологічним і функціональним поясненням, способом виразу знань про світ і людину в ньому. Прояв ментальності полягає в здатності наділяти однаковими значеннями, ідентичними смислами ті ж самі явища об'єктивного і суб'єктивного світу, тобто тотожно їх інтерпретувати та виражати в однакових символах.

По відношенню до культури, ментальність народу вміщує більш специфічну інформацію щодо сталих типів мислення та поведінки людей в соціумі, про закономірності відносин, які виникають в процесі взаємодії між людьми та групами, про різні засоби сприйняття та передачі інформації, на основі яких формуються певні поведінкові установки. Ментальність народу (соціальна психіка) в більшій своїй частині може бути віднесена до сфери колективного несвідомого, репрезентуватися архетипами (за термінологією К.Г.Юнга) та смисловими установками (Д.Узнадзе).

З метою обгрунтування самобутності української та російської філософії в роботі подається аналіз головних характерних рис та установок національних ментальностей в їх порівнянні та зіставленні. Спираючись на праці психологів, філософів, істориків, етнографів можна твердити, що російська та українська ментальності мають різні установки та спрямування: на відношення в навколишньому світі, світі зовнішніх об'єктів (екстравертованість) - Росія, на явища внутрішнього, особистісного світу й інших світів, внутрішні проблеми свого та інших соціумів (інтровертованість) - Україна. На рівні духовної культури ці установки виявляються, наприклад, в розумінні Бога. В російській

З *

культурі поняття Бога є чистою абстракцією, джерелом автократизму та деспотизму однієї особи, являє собою, так би мовити, зовнішню форму, обряд. В Україні Бог розчинений у всій природі, яка стає майже чи не найголовнішою частиною української духовності.

Інтровертованість української ментальності знаходить свій прояв в традиціоналізмові, прихильності до індивідуалізму, на відміну від російської скерованості до колективізму, що зумовлює протилежність авторитарного управління в Росії та демократичного в Україні. У росіян суспільне має перевагу над особистим; в індивідуальному житті українців, иавпаки, виявляється перевага особистісного над суспільним, підкреслювання свого "Я" та яскраво виражена активність з самоактуалізації.

Одним з головних компонентів формування певної картини світу, на основі якої відбувається та чи інша соціальна динаміка, є домінуюча установка соціуму на сприйняття суб'єктом навколишнього світу та його різноманітних станів. Така установка знаходить свій вияв у властивостях раціональності - ірраціональності. Українській соціальній психіці в значній мірі властива раціональність. Російський соціум, не зважаючи на наявність в його ментальності раціональних рис,' тяжіє до ірраціональності. На відміну від ч сприйняття раціональним соціумом навколишнього світу як диференційованого смислового простору, де будь-що сприймається в деталях, дискретно-понятійних формах, ірраціональні соціуми сприймають будь-яку ідею цілісно, єдиним нерозкладеним образом, гештальтом.

І українській, і російській ментальностям однаково притаманна емоційність. Для них характерне виведення на перший план логіки почуттів та образів. В емоційних суспільствах, як правило, не винаходяться нові логічні відносини й нові методи дії, для них характерне безпосереднє злиття зі світом та людством. Візантійське християнство, прийняте Володимиром, відрізняється від Римського християнства саме своєю емоційністю, моральністю, наближеністю до

менталітету Сходу. Прояв менталітету почуттів, емоцій, а не прагматичної логіки ми бачимо в російській культурі та філософії. Емоційність українського психічного характеру знаходить своє втілення в емоціоналізмі української філософії, що проявляється у високій оцінці життя почуттів, які розцінюються навіть як шлях пізнання.

Сенсорність української ментальності пов'язана, перш за все, з відношенням до землі та її роллю в житті українського соціуму, а також із спроможністю захищати щось своє. Згадаємо ідеал українського народу - "Вільна Україна", а також Я традиційні цінності, серед яких на перше місце, як правило, ставиться "дух народу", його самобутність і культура.

Україна, як і Росія, є соціумом з переважаючим жіночим периіопочатком, для якого властиві помірність в діях, реальне переважання вживання над створенням. Головним інструментом пізнання дійсності в такому суспільстві є рефлексипне мислення, уява, враження.

Наш виклад головних рис ментальності українського та російського народів не претендує на повноту та остаточність, а є лише засобом для аналізу соціально-психологічних детермінант філософствування в цих культурах. Саме соціально-психологічні детермінанти надають українській та російській філософіям національної самобутності та неповторності.

Другий розділ - "Національна філософська культура в контексті двох меитальностей - української та російської" - присвячена аналізу етно-національних характеристик філософствування. Автор, виходячи з того, що існують дві самостійні культури - українська та російська, які мають єдине коріння, аналізує смисловий простір цих культур, а також особливості ментальності кожного народу, що призводять до виникнення двох різних національних філософій. .

Перший параграф другого розділу - "Вплив особливостей української ментальності на формування і розвиток вітчизняної

філософськоі думки* - присвячений аналізу головних характеристик української філософії в їх залежності від національної культури. Серед таких першою треба назвати національну самосвідомість, патріотичне спрямування української філософії, велике значення національної ідеї у вирішенні світоглядних проблем, підвищену увагу до суспільно-політичної проблематики, осмислення філософських проблем на конкретному соціальному матеріалі, практичну спрямованість української філософської думки. Особливого звучання проблема становлення національної самосвідомості дістала в діяльності слов'янофілів, зокрема так званих українофілів, до цкмх відносилися члени Кирило-Мефодіїфського товариства та ін. Треба зазначити, що, на відміну Від російських слов'янофілів, які переважно прагнули до об'єднання всіх слов'янських народів під єдиним скіпетром російського царя, члени товариства домагалися повалення самодержавства й встановлення демократичної республіки на засадах федеральності та суверенності. Саме у федерації вбачав можливість вирішення національного питання демократичним шляхом і М.П Драгоманов, хоча національність для нього - це лише "форма", “контур“, що має бути заповнений інтернаціональним змістом.

Українська національна ідея завжди йде пліч-о-пліч з ідеєю соборності, з закликом до єднання людей, гармонії індивідуальних 1 загальних цілей та спрямованостей. Ідея соборності, рівності, українського визволення, ідеї слов'янофільства - всі насичені релігійною сутністю. Релігійна сфера е найглибшим з джерел, через яке національний момент впливає на філософію. Для української філософії характерне релігійне забарвлення, проте, не можна вважати, що в українській філософії не мало самостійного значення розгортання Ідей Просвітництва, заснованого на людському розумі. Українське Просвітництво вбачало природу людини в єдності раціональних та ірраціональних виявів, .. сприймало людину всебічно, помірковано

співвідносило дві найважливіші властивості людської істоти - розум і волю.

Великого значення в україпській ментальності набуває "храмовий'’ аспект. Ідея храму підводить Г.Сковороду до думки про єдність трьох світів, стосовно яких вій створив неповторне вчення. У світогляді Сковороди поєднуються всі три світи, поставлене питання про призначення людини у зв'язку із сенсом її життя. Найсокровенніші глибини пізнання Сковорода формулює в словах, які поглиблюють старовинне відношенім "мікрокосм - макрокосм": "він у тобі, а ти в ньому". Взагалі, визнання того, що людина є малий світ, мікрокосм, бо в сердечній глибині криється усе те, що є у цілому світі, становить типову рису української філософії, яка приділяє більше уваги внутрішньому світові людини, ніж зовнішньому, відзначається зацікавленістю проблемами духовного буття, визнає самопізнання (богопізнання) ключем до розкриття всіх таємниць світу і самої людини. Пізнання можливе тільки людиною, в якій головним інструментом пізнання є серце. Антропологізм поєднується в українській філософії з "кордоцентризмом", який найглибше проявився в українському романтизмі. Саме "філософія серця" найглибше виражає специфіку українського світогляду, його національні риси та традиції. Це вчення розвивали Г.С.Сковорода, М.В.Гоголь, П.Куліш, але найбільш повно і всебічно воно знайшло своє відображення в творчості П-Д.Юркевича. Юркевич вважав, що філософія повинна бути повним і цілісним знанням, і тому вона не може обмежуватися пізнанням самого лише механізму світу. Схопити та зрозуміти все буття розумом не можливо, для нього принципово непроникливою є глибина осабистісио- _ індивідуального. Діяльність людської душі, яка стоїть поза межами розуму та є вищою й глибшою від нього, Юркевич називає "серцем".

Інтровертованість соціальної психіки українців знаходить своє відображення в прагненні до духовного усамітнення, яке Гололь назвав "духовним монастирем", "внутрішньою аскезою", коли головним

завданням людини є праця над собою. Наголошуючи на необхідності праці над собою, українські мислителі, разом з тим, відстоюють право людини на вільний вибір свого життєвого та етичного шляху. Моральне переживання буття, намагання з'ясувати сутність непримеренної боротьби між добром і злом є провідним мотивом усієї української філософії, яка визнає велику цінність за окремою особою, здібна розуміти іншу людину, іншу природу, інший народ, розуміти, що у кожного може бути свій шлях, для нього природніший.

Властивий українському національному характеру індивідуалізм, поєднаний з ідеєю рівності, повагою до особистості та її свободи на світоглядно-ментальному рівні знаходить вияв у домінуванні екзистенціальних мотивів в українській філософській думці, діалогічному стилі філософствування.

Шанобливе ставлення до землі, рідної природи, перевага жіночого начала в українській ментальності знаходить відображення в творчості українських філософів у переконанні про "сродність" людині всього світу, антеїзмі, що дозволяє їм відкривати природу як макрокосм, в якому відбуваються процеси, аналогічні людському світу - мікрокосму, говорити про складні й суперечливі стосунки людини й природи. Але тут треба зазначити, що природа, яка зцайшла відображення в архетипі ласкавої неньки-землі, ніколи не поставала для людини повністю "натуральною": вона завжди мала для неї певну релігійну значущість.

Таким чином, на підставі розгляду головних особливостей та специфічних рис української національної філософії в роботі зроблено висновок про те, що в п розвитку домінуючою є соціально-психологічна детермінанта. Українському філософствуванню в найбільшій мірі характерна залежність від пануючих в національній ментальності архетипів та установок, які надають специфічного звучання висловлюваним філософським думкам.

Другий параграф - "Російська філософія як відображення світоглядного змісту російської культури" - присвячений розгляду

своєрідності російського філософського мислення, яка походить від особливостей духовних тенденцій, притаманних російській ментальності. У дослідженні підкреслюється, що російська філософія народжується з надр релігійного світогляду та ставить перед собою мету його подальшого розвитку на основі російського тлумачення християнства.

Своєрідність російського типу мислення, який грунтується з

самого початку на інтуїції, полягає в тому, що систематичне та понятійне в пізнанні здається йому чимось схематичним, тим, що не дорівнює повній життєвій істині. Сутність і головна мета російської філософії ніколи не знаходиться в сфері чисто теоретичного,

неупередженого пізнання світу, але завжди - в релігійно-емоційному

тлумаченні життя. Таке розуміння обгрунтоване в самобутній російській теорії пізнання, яка безпосередньо випливає з принципу онтологізму, основу якого складає життєвий досвід.' Теорія безпосереднього сприйняття світу, згідно з якою свідомість внутрішньо пов'язана з буттям й грунтується на ньому, була детально розроблена М.Лоським і названа інтуітивізмом, та розвинута С.Франком, котрий відкрив онтологічні умови можливості сприйняття реальності, незалежної від наших пізнавальних актів.

Ідея цільного знання, заснованого на органічній повноті життя, була вихідною ідеєю російської філософи, вона визначила її

спрямованість до реалізму, онтологізму, неможливість вдовольнитися будь-якою формою ідеалізму або об'єктивізму. Не шлях до Бога, а буття в Богові складає сутність типово російського релігійного світогляду, який зумовив вчення російських філософів про Абсолют як "всеєдність". Такі вчення поєднують в своїх софіологічних конструкціях натурфілософську, _ антропологічну тему з "божественою” стороною в світі. Звідси випливає й точка зору на душу людини, основу якої складає психологічний онтологізм. Але психологія, як така, не є, власно кажучи, сферою російської духовної творчості, тому що її інтерес спрямований на самі глибинпі онтологічні витоки життя душі. Уявлення про індивідуальну

особисгісну сферу, ув'язнену в самій собі, абсолютно чуже російській думці, якій властиве упередження проти індивідуалізму та прихильність до певного роду колективізму. Інколи ця прихільність набуває граничних форм, як у Чаадаєва, Толстого, які стверджують, що призначення людини полягає в знищенні особистого буття та заміні його буттям безособовим. Із вчення про Церкву, як благодатну соціальність, виводить своє вчення про особистість Хом'яков, фундатор слов'янофільсь. ої концепції соборності. Його вчення про особистість рішуче відкидає так званий індивідуалізм, і якщо Чаадаєв пов'язує особистість із "світовою свідомістю", то для Хом'якова особистість, щоб розкритися в повноті й силі, повинна бути пов'язаною з Церквою. Він вважає, що соборність - це загальний принцип буття, який охоплює і об'єднує множинність в одне ціле, зібране силою любові, і тільки тому має вільну органічну єдність, а не формальне поєднання багатьох елементів.

Крім суто релігійного трактування соборності в російській філософії наявне і соціально-політичне її тлумачення, де протиставлення соборності й асоціативності формулюється як антитеза "громади" і “дружини", "справжнього братства" й "умовного договору". Із історіософських положень важливо виділити також ідею особливої місії російського народу, російського царства, вчення про "святу Русь". З історіософською концепцією тісно пов'язана уся церковно-політична ідеологія "самодержавства", вчення про взаємовідносини церкви і держави. За думкою В.В.Зеньковського, звеличення царської влади не було просто утопією, а було виразом містичного розуміння історії. Це вчення є своєрідною історіософією, в рамках якої висловлювалися в Росії найглибші філософські думки.

Однією з таких думок є ідея "софійності", розвинута в єдину концепцію, тісно пов'язану з ідеєю "всеєдності" Володимиром Соловйовим. Можна твердити, що для російської філософії, яка розвивалася в установках, притаманних православ'ю, софіологічна тема

була вирішальною, вона синтезувала різні теми, що переходять одна в одну: теми натурфілософії, розуміння світу як "живого цілого”,

антропології, "божественої" сторони в світі.

Якщо узагальнити особливості російського філософського світогляду, про які йшлося вище, можна зробити висновок, що саме релігійність російського мислення та духовного життя зумовлює внутрішню сутність російської філософії, а переважаючою детермінантою цієї філософії є, на відміну від української філософії, культурно-смислова.

В третьому параграфі - "Взаємовплив та взаємозбагачення української та російської філософської думки як історична необхідність" - йдеться про спільність джерел формування української та російської культур, які беруть свої витоки з культури Київської Русі. Далі в роботі, на підставі аналізу архетипічних утворень цієї культури, зроблено висновок про наявність в культурі Київської Русі поліфонічної єдності різних ціннісних спрямувань, ментальних структур, яка сприяє формуванню на її основі двох різних культур та філософій - української та російської. Причому, і історично, і змістовно, своєрідна! відмінна від інших, українська філософська культура передувала російській. Вона була безпосередньою продовжувачкою традицій філософствування Київської Русі та зростала на грунті суто екзистенціального характеру тієї культури в поєднанні з архетипом спрямованості на навколишню природу і соціальну дійсність. Вплив саме української філософської думки став каталізатором змін в загальноросійській свідомості XVII ст., коли там починала активно формуватися своя власна філософія.

Далі в дослідженні розглядаються спільні риси української та російської філософії - релігійність, антропоцентризм, ідея соборності,. ідея "єдності через багатогранність", яка не суперечить свободі а своєрідності "я" кожної людини. Робиться висновок про те, що, незважаючи на різницю цих філософій, їх об'єднують спільні теми й спрямованості, що тільки в спілкуванні з культурою та філософією, яка має такий самий грунт, але суттєві особливості в порівнянні зі своєю

власною, можливе дійсне культурне самовизначення та творчий розвиток через взаємодоповнення та діалог, поліфонічне звучання та спільний пошук істини двома національними думками - українською та російською.

У "Заключенні" підводяться підсумки проведеного дослідження, визначаються його перспективні напрямки, пропонуються практичні рекомендації, які можуть бути використані при подальшій розробці проблеми, а також наводиться список публікацій автора з теми дисертації. '

Основний зміст дисертації відображений у публікаціях автора:

1. Онтологізм як вихідний світоглядний принцип гуманістичного педагогічного мислення// Психологія діалога та спілкування вчн-геля й учнів: Сб. наук, праць. Т.1. - Кіровоград, 1993, (рос. мовою). - 0,5 д.а.

2. Енергія думки та світло культури // Правда України. 20 червня 1995 р., (рос. мовою), (у співавт.). - 0,5 д.а.

3. Вплив національної ментальності на розвиток української та російської філософії (на прикладі "філософії серця")// Філософія як складова сучасної педагогічної науки. (36. наук, статей). - Київ, Переяслав-Хмельницький, 1996. - 0,3 д.а.

4. Проблема самовизначення людини в культурі у творчості Г.Сковороди// Актуальні проблеми дослідження філософської культури східних слов'ян ХІ-ХУІІІ ст. - Полтава, 1992, (укр. мовою). - 0,1 д.а.

• 5. Філософствування як умова духовного життя людини//

Майєвтика в системі психологічних знань. - К., 1993, (рос. мовою). * 0,2 д.а. . ■

Допира Н.В.

Проблема социокультурных оснований философствования в контексте украинской н русской национальн1к культур.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Киевский университет имени Тараса Шевчепко, Киев, 1996.

В диссертации па оспове анализа генетического и функционального аспектов философствования в контексте национальной культуры выявлены и описаны основные источники формирования и дальнейшего развития украинской и русской философий, а также исследованы экзистенциальные и социально-психологические различия, детерминирующие особенности национальной философской мысли. На этом основании сделан вывод о существовании различных типов культурной детерминации такой духовно-специализированной деятельности как философствование, сделана попытка объединить онтологическое (культурно-смысловое) и социально-психологическое толкование процесса детерминации генезиса национальной философии.

Doplra N.V.

The Problem of Social and Cultural Fundamentals of Philosophic Creative Activity in the Context of the Ukrainian and Russian National Cultures.

Dissertation for a Candidate of Philosophical Sciences Degree on specialty 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History, Kyiv University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 1996,

The main sources of formation and , further development of the Ukrainian and Russian national philosophies have been shown on the basis of the genetic and functional analysis of philosophical creative activity in the

context of these cultures. Existential and socio-psychological distinctive features of the Ukrainian and Russian cultures, that determine particularities of the Ukrainian and Russian national philosophies, have been examined, as well. All this flowed to make conclusion about existence of different types of cultural determination of the philosophic activity and to make attempt to combine ontological (cultural-essential) and socio-psychological understanding of genesis and development of the national philosophy.

Ключові слова: національна культура, ментальність, національна філософія, соціокультурні основи, культурно-смислова детермінація, соціально-психологічна детермінація.