автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Проблема сверхчеловека в современном философскомосмыслении

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема сверхчеловека в современном философскомосмыслении"

рта о*

2 3 HOA ^ñ

ХАРК1ВСБКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УН1ВЕРСИТЕТ

ЗАГУРСЬКА Наталия В1талнвна

УДК 1: 572.026

Проблема надлюдини в сучасному фЫософському осмислент

Спещальшсть 09. 00. 04. — фшософська антрополопя

та фшософ^я культури

Автореферат дисертацп на здобу ггя наукового ступени кандидата фмгософських наук

Харюв -1998

Дисертащею е рукопис.

Робота виконана в Харювському державному ушверситет на кафедр1 фшософй". MiiiicTepcTBO ocBira Укра'ши.

Науковий кергвник: доктор фшолопчних наук, професор Руденко Дмитро 1горович,

Харювський державний техтчний ушверситет сшьського господарства, завщувач кафедри ЮНЕСКО «Фшософй людського стлкування».

Офщшт опоненти:

доктор фшософських наук Малахов Biicrop Аронович, 1нститут фшософй' ¡м Г. Сковороди HAH Укра'ши, провщний науковий сшвроб1тник.

кандидат фшософських наук Фшоненко Олександр Семенович,

Харювський державний ушверситет,

ст. викладач кафедри фшософй" науки та теорн культури.

Провгдна установи:

кафедра фшософй та релтезнавства Нащонального уиверситету «Киево-Могилянська Академм», м. Кшв.

_ . ^— Захист вщбудеться «Jf» Ми^ЧО^Ш^О- 1998 р. о годши на засщанш спещал!зовано1 вчено! ради Д 64. 051. 06 при Харювському державному ушверснтеп за адресою: 310077, Харюв, пл. Свободи, 4, ауд. 3-83.

3 дисертащею можна ознайомитись у Центральшй науковш б1блютещ Харивського державного ушверситету за адресою: 310077, м. Харюв, пл. Свободи, 4.

Автореферат розкланий «№» 1998 р.

Вчений секретар

спещ агазовано] вчено! ради

Старовойт В. С

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертащйна робота складаеться 'п вступу, 3 роздшв, висновмв, люстрацн, списку використаиих джерел (222 найменувашш). Загаль-шн обсяг роботи — 178 сторшок.

Стутнь паукового опрацювання проблемы. Основш щдходи до тдлюдського в сучасному сен« цього слова були намечет вже в ворчосп Ф. Нщше. Зокрема, для иього надлюдина — шдивщ, що шребувае по той бж добра I зла. Ця бшарна опозищя е центральною ! творчоеп Ф. Нщше та втйхюе в соб1 засаду онозицшносгп в цшому. Гаким чином, надлюдина перебувае на граш л«ж членами будь-яко! 1шарно\" опозицп, що й дозволяе Ш уникнути як конфлктноеп мЪк ими, так 1 Ух змшгуванпя. Адже практично обидва щ вар!анти гризводять до домшувашм одного з елемен'пв опоззщн.

Прсфп<с над- тут вже стосуеться скоршге не тендешщ до омшувания \ посилання на шднесешсть (що в фшософн Ф. Нщше сощюеться з образом вищо1 людини), а вщбивае вихщ за меяи шарно? опозищйносп та конфлштностт. Цей вихщ можна визначлти к «иову трансцендеп писть», оекшькн вона також являе собою спро-у деконструкщ! опозицп «трансцеадентнечманентне». Вщзначимо, [о тут йдеться саме про спробу уиикнути конфликтное« з одночас-им уникпенням зм^шування. Той або пшшй стутнь вдалосп щеТ фоон дасть нам той або шший стутнь надшодськосп, той або ш-'нй и характер. Це дозволяе не обмежуватися в даному дослщжент шпзом надлюдського в фшософн Ф. Нщше або в сучасшй шософп, а дослщити усе багатомащття прояв1в надлюдського.

Отже, надлюдина мае проявитися на грат", меж1 божественого та одського, м1ж тим як Ф. Нщше вважав надлюдину ще й людиною I мгац Бога, смислом земл1, завершувальною ланкою в ланцкш шша-людина-надлюдина». Ця довершешсть I досконатсть образу щлюдини в певному сена суперечить нщшевськш же ще1 В1чного овернення, оскшьки не припускае ащ новернення на вже пройдеш абл1, аш перехдашх сташв м!ж цими шаблями, що 1х вщбивае ребування на меж1 божественого 1 зниженого.

Таким чином, якщо (за Ф. Нщше) тшьки «Бог помер», а його мкце посша надлюдина як довершена стугань людини, «людина, надто людина», то подальший розвиток фшософськоУ думки призводить до висновку, що сьогодш вже щлком обгрунтовано говорит також 1 про «смерть людини». Ця 1дея найбшьш обгрунтовано викладена в працях М. Фуко, Р. Барта, Ж. Дельоза та ш.

Надлюдина в цьому раз1 перестае бути людиною на м1сщ Бога. Тепер вона постае як «номадична сингуляршсть» (Ж. Дельоз). «Слшгуляршсть» в цьому випадку — те, що не гпддасться визначенню та е плинним: ш особове, ш колективне, тощо. Номадичщсть же ц;а сингулярноспт полягае в динамиц згаданоТ вище невизначеноеп, зумовлено'1 перебуванням щс! сингулярносп на граш м!ж членамн бщарно! опозицй".

Усе це робить очевидним зв'язок ¡де! надлюдини з дедалл актуалыпшою проопоровою метафорикою в сучаснш фшософн. Як приклади таких образов можна навести «згин» М. Гайдеггера, «тор» Ж. Лакана, «пщбивку» М. Фуко, «стр1чку Mьoбiyca» Ж. Дельоза та Ж. БодрШяра 1 т. ш. Актуальшсть цих образ1в зумовлена постсучас-ною ситуащею валяких завершеностей I «смертей» (людини, ¡сгори, мистецгва, фшософн 1 т. ¡к.), що в свою чергу веде до втрати часового вектору юнування, тож уа под!! тенер вщбуваються немов-би на горизонтально оа, поверхш. Поверхня в даиому випадку е гранню, межою м1ж членами будь-якоУ бшарноУ опозици, на якiй балансуе надлюдина.

Багато в чому така ситуащя вписуеться в традицшну ситуацию «кшця стор^ччя»: так, наприкнвд стор^ччя XIX Ф. Нщше проголосив смерть Бога. Проте якщо це призвело лише до вщцзеркалення божес-твених висот в антрополопчшй глибшп (найбшьш яскравий приклад — фшософсько-культуролопчш теорн психоанаттичноУ спрямова-носп) й не скасувало вертикаль як таку, то багатомашття завершеностей г смертей сьогодш спричшше актуашзацно перехщноси та по-верхневосп. Остання не несе у соб1 аксюлопчного зм1сту, а слугуе вщсиланням до пригранично'У просторовосп.

Ми можемо видшити два основш способи використання фосторових образ1в у фшософп. Згщно з першим i3 них, пов'язаним 1асамперед з метафорою «згину» в працях М. Гайдеп'ера та Ф, "ьольдерлша, вдеться про радикальне викривлення поверхш", що гризводить до конфл^ктноеп cTopiii цього згинаиня i иасгупиого i'x юзриву. Головним чипом де вЬчбупаслъся через одшшчшсгь uie'i :кладшш, коли уся поверхня виявляеться втягненою в не!', тобто и lajiMipnoi пюбалъносп та универсальность

Вщповщно до погляд1в прихильшшв шшого способу (Ж. Лакан, Л. Фуко, Ж. Дельоз) метафорика згину у потрактуванш М. "айдеггера презентуе «форму-Людина» з yciexo и cyпepeчливicтю i юнтраршстю. Наприклад, будучи смертною, людина потерпае вщ (ього i часто бажае бути безсмертного модпбно Богов1. За М. Фуко, в зторп фшософп та культури цш форм1 передувала «форма-Бог», як гросторову метафору яко'1 Bin розглядае образ розпшання, що пстнгь шдсилашгя до нескшченного, трансцендентного, шлкпого i т. и.

Складииа М. Фуко також единична, проте не вже не згин-юзрив, а «шдбивка», npocrip думки та суб'сктивносп, що формуеть-я за допомогою плавного згину поверхш Mi ж зовннпшм i нутршппм — владою та знаниям. Псрех5д в!д «форми-Людина» до форми-Надлюдина» за Ж. Дельозом призводить до множения шькосп цих складин га утворения шшскладшпкм, надскладшикн OBepxni, позаяк, з одного боку, надлгодина, балансуючи на rpani нж членами 6iiiapHoi опозицп, перемнцуеться за зигзагопо/пбною раектор'шо, чим i формуе надскладиншсть, а з шшого боку, роблема надлюдини у багатьох випадках е проблемою надлюдства, обто пол1суб'сктност1, иолюкладинноспт.

Перемнцення, рух надлюдини дозволяють .чисвплитися тим або ппим граням певно!' складини, ¡пшнми словами ni rpani «мерехтять». Ид «мерехтшням» (В. Подорога, Д. Руденко) тут маемо на думш исв1тлювання тих чи тих якостей, гру згинань, що пов'язана з грою [еж у iipocropi, тобто 11 ад скл ад и ш li стго. Початкова невизначешеть арактеристик надлюдини, що виявляе у подальшому максимальну

ыяыасть можливих характеристик, дозволяе сказати, що надлюдина мае мерехтливу природу.

Таким чином, «форма-Надлюдина» — результат ди надзпшаль-ного операцшного мехашзму, що домшуе в сучасшй сощокультуршй ситуаци. Оскшьки така надлюдина перемщуеться вздовж надскла-динно'1 поверхш (яка в свою чергу утворюеться зигзагопод1бною трасктор1сло перемещения надлюдини м1ж двома крайнощами), а це презентуе згадане вище знаходження на межь Надлюдину стае можливим розглядати як номадичну сингулярность.

Лктуальтсть теми досл1дженпя. Одним з найбшьш актуалышх завдань сучасноУ украшсько'1 фшософп е вивчення рол! людшш в сучасшй соцюкультуршй ситуаци. Ця ситуащя в багатьох вщношеннях характеризуеться кризовктю, хаотичюстю, еклектичшсгю та шшими рисами, що ускладнюють адаптацно до не!' людшш 1 дають привад називати и дегумашзуючою та «ностлюдською».

Для реально! людшш в такш ситуацй неабияку проблему стано-вить досягнення внутршньо1 гармошйноеп \ гармошйносп внутриннього та зовшшнього, без втрати при цьому «вол1 до життя», життево'1 та творчо! енергн. Досягти цього можна лише шляхом примирения р1зномашгних внyтpiшнix та зовшшшх кодфлктн!, суперечностсй через перебування на меж! м1ж можливими вар1аитамц шдив1дуального вибору (не змимуючи й не синтезуючи щ вар1анти, а також не протиставляючи 1х один одному). Таким чином, описана вище ситуащя являе собою щось посередне м1ж креативною конфл1ктшстю 1 споживацькою конформнютю (за Ж. Бодршяром).

У цьому випадку реальна людина балансуе М1Ж висотою божества та глибиною ф1зюлопчносп, в1чним та тимчасовим, трансцендентним та ¡манентним, ностшним та мнтивим, нескшчешшм та кшцевим, тощо. А це, в свою чергу, вщсилае до окресленоУ в фiлocoфii та культур! Х1Х-ХХ статть проблеми надлюдини в фшософп та культур^ оскшьки ютотною характеристикою останньо! вважаеться надлюдини е поеднання ззовш непоеднуваного шляхом спроби гармошзацн еклектнчноеп в «гармошйну еклектику». Феномени надскладшшосл та надлюдини виявляються т1сно

пов'язаними м1ж собою. Саме не робить «форму-Надлюдина» особливо актуальною в сучасшй соцюкультуршй ситуаци.

Взасмозв'язок надлюдини 1 надскладшшосп також уможливлюе осмислешш багатьох з актуальних на сьогодш для реально! людшш проблем. Еколопчт катастроф« можуть бути вщвернеш шляхом шдсилення трансперсоналыюго зв'язку людшш з навколишшм см-том. Така можл1дасть базуеться на надзпшалыюсп подв1йно1 спира-л1 генетичного коду, яка являе собою одну з провщних проблем суча-сноТ генетики. Залсжшсть людшш вщ техшки, здшенення мехашзму влади за допомогою технолопчних новащй, дегумашзуюча роль гехшки — щ проблем« шдлягають корекцй за рахунок уевщомлення надзпшалыюсп сучасно'1 комп'ютерноУ техшки, яка базуеться иа складшшосп потенщал1в кремшя в комп'ютерах, починаючи з трегьо! IX генеради. Ця надзпшальнють сшввщносить кшпешетъ та потенц!йну нескшченшсть. Послабления спшьносп людства \ вщчужешеть людшш вщ шших \ само1 себе в багатьох випадках до-лаються за допомогою надзпшалышх практик письма 1 комушку-вання, утворення комп'ютерних мереж 1 шдсилення трансперсоналыюго зв'язку в рамках людського сшвтоварнства.

Особливу актуальшеть даному дослщжешло надае аналп взаемозв'язив надлюдського та тотал парного. Необхшпсть цього анашзу зумовлена нещодаитм доевщом перебувашм в склад1 готал1тарио1 держави 1 нестабшыпстю полпичноУ 1 економ1чноУ гитуаци в тепершшй У крапп.

Мета / заедания робота. Основною метою дисертацшноУ роботи : комплексне осмислення природи надлюдського, розгляд 1 ашинз гволгогцУ уявлень про нього, унаочнення та обгрунтувашш його рол1 з постсучасшй соцюкультуршй ситуаци. В межах основно-! мети цослщження можна видшити деюлька локалышх завдань, що також принципово важлив1 для всеб!чного охоплення заявлено? лроблематики:

1. Вир1знення основних характеристик «форми-Надлюдина».

2. Кдасифшащя гсторико-фшософських гпдхо/ив до надлюдського.

3. Класифкащя шдходп! до надлюдського в постсучаснш coдioкyльтypнiй ситуащх.

Об'ектом паукового достдження стала проблема надлюдини, поставлена в працях таких авторов, як Ф. Нщше, М. Федоров, М. Фуко, Ж. Дельоз та ш., а також уявлення про надлюдину в конце] ях мислител1в р1зномангших епох \ шкш.

Це пояснюсться необххдшстю як анализу спшьних рис р1зномаш-т1шх концепщн надлюдини, так \ особливостей трансформацн розумшня надлюдського в фиюсофп та культур!, а також додшыпстю поглибленого анашзу проблематики надлюдини в П0стсучас1ПЙ культур!.

Предметом досл1дження виступае щея надлюдини у слтьицгошснш з традищею просторового осмислення базисних фшо-софських копцептш, яка формуеться в сучаснхх! фшософи.

Наукова новизна достдження пов'язана з:

1. Спрямован!стю днсертацххнхого доошджехшя на комплекснш! аиашз поняття надлюдини. Осмислення р1зноманптя шдхо;ив до цього поняття е одшею з характерних рис данох роботи.

2. Аналпом уявлень про надлюдину притамашшх не тшьки фшософ!х Ф. Шцше, але й дошцшевськ1Й фхлософп, а також енециф1чш1х постсучасних ви;ив «формн-Надлюдина».

3. Акцентуванням Ясного взаемозв'язку щех надлюдини з нросгоровою метафорикою в фшософп.

Ця новизна конкретизуеться в наступних положениях:

1. Надзгинальшсть пронизуе ва сфери постсучасностх, всю сферу взаемодп людини з природою \ культурою, тому саме «форма-Надлюдина» виявляеться найбшьш адекватною постсучасносп формою взаемодп людини з навколшпшм евггом. Бона забезпечуе оптимальну взаемод1ю такого типу.

2. «Форма-Надлюднна» — зааб гюдолання суперечливосп 1 хаотичности, притаманних постсучасносп, без втраги життевох 1 творчоУ енергетики, осильки вона дозволяе перебувати на гран1 м1ж елементами будь-якох бшарнох опозицхх без зм!шування \ синтезу цих елемент або виникнення протир1ччя м1ж ними.

3. Незважаючн на те, що «форма-Надлюдина» актуальна перш за все для постсучасноУ соцюкультурноУ ситуацп, вона може реал1зуватися 1 в шших ситуащях, набуваючи, вт!м, вщповщноУ специфики.

4. Постсучасну р)зномаштшсть «форми-Надлюдина» можна звести до трьох основних шдав, пов'язаних з р1зновидами втшення надзпшалыюстк сгававтор лггературного гипертексту як будь-хто з його потенщйних читач1в; той, хто усвщомив трансперсоналышй досвщ як таким 1 комп'ютерний користувач.

Теоретичпе / практичне значения дисертацп полягае в тому, що заповнюючи прогалини в сфер5 розумшня феномену надлюдського, вона сприяе розв'язанню акгуальних для постсучасносп проблем, пов'язаних з! змнюю рол! людини в природному г соцюкультурному навколишньому середовшщ. Методолопчш шдходи, що були використаш в робот! та отримаш за Ух допомогою теоретичш положения 1 висновки можуть послугувати основою для подалыноУ розробки щеУ проблематики, стануть корисними для фшософ1в I психолопв в подальшому дослщжешп особливостей адаптащУ людини до постсучасноУ д1йсиосп. Теоретичний та фактолопчний матер1ал дпсертащУ може бути використаний в загалышх курсах лек-шй та спецкурсах з проблем ¡сгори философн, фшософськоУ антрополопУ, психологи' особистость

Апробацгя досмдження. Основш положения дисертацп викладеш в 7 публшащях. 31 згаданнх вище публшащй 4 являють собою тези доповщей на конференщях з фшософськоУ та культуролопчноУ проблематики.

ОСНОВНИЙ ЗШСТ ДИСЕРТАЦЙ

У встут обгрунтоваш актуальшсть i мета дослщження, охарактеризовано ступшь опрацюваши теми в зapyбiжнíй 1 впчизняшй лперагур!, розкрил наукова новизна роботи та теоретичне 1 практичне значения огриманих результате.

В першому роздш «Розеиток где! иадлюдини: ¡сторико-культурш шдходи», що вклхочае два параграфи, робиться спроба довести, що д1я надзганання ¡, як насшдок, актуалЬащя «форми-Надлюдина» не е прерогативою лише иостсучасноУ сощокультурноУ ситуаци", хоча в нш насшдкн цк\' дп домшують. Також тут виробляеться класифкащя ¡сторико-фшософських та загальнокультурних уявлень про надлюдн-

ну-

Архетиповий «герой» може бути розглянутий як протонадлюди-на. В багатьох випадках це \ дозволяв штерпретувати надзгиналь-шсть як «нову архаУку».

Зпдно Ж. Дельозу, вадкриття поверхш як фшософського феномену належить стоУкам. Таким чипом, сам стоУчний мудрець виявляеться номадичною сингуляршстю, що перемщуеться вздовж щеУ поверхш, тобго вш також достатнъою м1рою е результатом дп надзгинанпя.

Середиьов1чпс розумшня надлюдського породжуе два основних напрямки руху до нього: згори донизу, що кульмшуе в образ1 бого-людиии Христа, i зиизу догори, що завершуеться в гностичному щеаш людшш. Перший шдхдд знаходить свш вираз в фшософп' Дюш-с1я АреоиаГпа, де, кр1м уявлень про надлюдсьюсть Христа, присутне уявления про «надбога». Його можна розглядати як Бога, що подолав винятковкяь власиоУ божественосп 1 сходить на землю в образ] сина, Христа. Гностичний пщхщ до надлюдини як праведника, який вщцурався вщ иочатковоУ гр!ховносп матер1У, доповиений трансгресившстю геретичних переконань багатьох нослщовшшв цього гадходу, також досить виразно надзгиналышй.

Новий час дае нам три основш лши тлумачення надлюдського — надлюдина-маг, надлюдина як володар-тираи, надлюдина-Генш. Перша лшя знайшла свое вщбиття в уявленш про людину як про «творшня невизначеиого образу» Шко дела М^рандола, що об'еднуе в соо1 як божествене, так i низьке, тобто мапчним чином пов'язуе небесие 1 земне. Ще чгскнне образ надлюдини-мага втшився в архетишщ образу Фауста (лггературне вираження — в творах К. Марло, I. Гете та ¡ню). Надлюдина як володар-тиран виведена

насамнсред в «Самодержщ» М. Маюавешп, а також в «Тамерлан; Великому» К. Марло: така надлюдина теж знаходиться на меж! míjk членами бшарно! опозици. Бона i жорстока, i милостива, i розумна, i нерозсудлива i т. in. Тему renin як надлюдини розглянуто на нрикла;й медтгащй про природу гсшальносп в А. Шопенгауера. Тут Tenifi — той, хто нацшений на шзнання, гобто сприйняття i осмислення будь-яко! шформацп (BÍ3ÍOHepcTBO в термшах К. Г. Юнга), у нього бшып розвинутий штелект (особливо пам'ять, що розум5еться як його скла-дова, що цшком рекреативно), щж вольсми якосп. Усе це надае inonenrayepiBCbKOMy i'eniio навать бшыного ступеня надзгинальносп, шж нщшевськш надлюдши.

rioBepxHeBicTb барокового дискурсу знаходить сшй вияв у творчосп де Сада. Це вщсилае до висунуто! Ж. Дельозом проблеми «нового бароко», що найяскравнне втшюеться в постсучасному кшематографь

Найбшын повно щея надлюдшш розкриваегься в творчосп Ф. Himne. Однак оскшьки динампса його фшосо<]х:ькнх погляди) може бути описана як вщкриття ним поверхш з наступним зануренням знову в глибину, шцшевська надлюдина не може бути цшком ототожнена з надлюдшюю дeльoзiвcькoю. Якщо шцшевська надлюдина завершуе собою iepapxÍ4ímñ ланнюжок «мавпа-людина-надлюдина», то дельоз1вська надлюдина косгдае властивосп не •ильки тваринш, але й рослшпп, а також властивосп мшерал1в i т. íh. Вона набувае bcíx можливих якостей, а отте не мае якостей специф}чшхх. Вщтак таку надлюдину можна назвати надлгодиною без властивостей.

По mí ж постшцшевських уявлень про надлюдину варто видшити tí, що пов'язаш з розвитком híhíi надлюдини як renin — сюрреалюги-4hí i супрематичш. Тх комбшащя в 4aci з двох форм виразно проявлено! згинальносп формуе надзнщуту поверхшо. Однак в будь-якому випадку щ уявлення презентують кризу модерно! оркнтаци на «форму-Людина», а також кризу пластичних мистецтв — в постсуча-cniii сощокультуршй ситуаци битый актуальною виявляетъся лiтepaтypнicть i, ширше, текстуальшсть.

В другому роздш «Шдстаеи / головш характеристики «форми-Надлюдина», що композицшно складаеться з дев'яти параграф1в, дослщжуеться загальний стан проблематики надлюдини, яка являе собою форму, иайбшыи адекватну постсучасносп; доводиться актуальшсгь саме щс\' форми в сучаснш сощокультурнш ситуацп. «Форма-Надлюдина» найбшьш точно втшюе собою надзгинальшш операщйний мехашзм. Поддбно до того, як постсучасшсть можна розглядати як чергування звернень до класики 1 модерну, «форма-Надлюдина» — чергування звернень до форм «Бог» \ «Людина».

Деконструкщя щеУ та шших бшарннх опозицш е д1ею надзги-нального операцшного мехашзму. Саме тому проблема надлюдшш пиявляеться псно пов'язаною з проблемою просторовоУ метафорики. Якщо «форма-Людина» утворюе cкopiшe одиничну мисленневу скла-дину на граш м1ж зоною страти (знаниям) I зоною стратеги (владою), то «форма-Надлюдина» пов'язана з надскладишистю, бо е номадич-ною сингуляршстю, що перемодуеться вздовж надскладинноУ новерхш 1 формус п гад час цих перемщень. Наочно ця поверхня достатньою м1рою нрезентуеться у вигля/п cтpiчки Mьoбiyca, коли перехщ М1Ж членами бшарноУ опозищУ не тшьки нолегшеннй, але й практично непомтшй. 1дся надскладинноУ поверхш може бути за-стосована до во!С1 постсучасноУ культури.

Знаходження надлюдшш як номадичноУ сингулярносп на граш, н мсрехтлшйсть вщсилають до неспрямованоУ, провоУ ди. АрхаУчний герой-надлюдина, надлюдина нщшевська 1 т. д. в цьому сена е грав-цями, залученими до гри, що граеться сама по соб1, сшвавторами тексту, що пише/мься i т. ¡п. 1грова надскладшша поверхня посднуе алеаторичшсть 1 сер1альшсть, тобто проблему абсурду як надлишку сенсу 1 проблему надлюдства. Проблема абсурду як надлишку сенсу породжуеться посиленням вплнву випадку в ситуащУ над\нру вар1ан-лв для ¡ндшздуального вибору, а проблема надлюдства — переходу вад одиничноУ складини до пoлicклaдoвocтi.

Цшком можливе апввщношення надлюдини \ «людшш без влас-тивостей» Р. Музшя. Якщо «форма-Надлюдина» вгшюе собою мере-хтливюгь, що ¡снуе м1ж членами будь-якоУ бшарноУ онозищУ, то сама

rro co6i вона не мае певних якостей, тобто мае «порожшшну природу». Так, в надлюдига змикаються нiriлiзм Ф. Himue i здатна впустити будь-як) мoжливi сенси порожнеча М. Гайдеггера. Порож-ниншсть надлюдшш в певному cenci об'сднуе и з мудрецом дзенським та стоТчним тинами мудреця та ишшми нослями нонсенсу як надлишку емисшв.

Для православно-ор!ентовано1 культури i фшософй та для сучасноТ сонюкультурноУ ситуацп дуже актуальною виявляеться проблема надлюдства. В творчосл В. Соловйова, М. Федорова, Д. Мережковського ця проблема в багатьох випадках нов'язана з такими провщними для них авторов проблемами, як проблеми Бого-людства, д1алогу Mi ж захцшим та православно-ор1ентованим способами фшософування i т. in. Проблема надлюдства вщсилае до уявлень про героУчшсть та надлюдсыисть близнят, про надлюдину в масовш культур! i т. in.

Неспрямований irpoBint pyx в C(]>epi стат1 породжуе уявлення про надлюдину як андролна. За Платоном, саме андрогши мали надлюд-ську силу, то загрожувала богам. Под1бш уявлення закладсш в багатьох архаУчних мапчних практиках. ГОзтше 1дея про могутшсть андролна перюдично виникала в европейськш культур! i знайшла свое найбшьш повне втшення в творчосл К. Г. Юнга, який одшею з основних умов досягнення самосп вважав пашчну андрогшшсть. В постсучасшй культур^ з и увагою до жшочого голосу, мерехтшня в сфер1 стат1 втшюе жшочшсть, яка й постае умовою можливоеп [сиування 6inapHoi опозици чологпче-жтноче.

Мерехтшня в псшичнш галуз1 призводить до того, що надлюди-иа опнняеться на rpani Mi ж нормою i патолопею, а також на меж! виникнення протилежних за симптоматикою гкмшчних розлад1в: ма-[накалыгосл та депресивносл, шизоУдносп i параноУдносп, иашакалыю-депресивноУ i параноУдно-шизоУдноУ позицй i т. iH.

Проблематика надлюдського Ticno пов'язана з проблематикою готалггарносгп. ТоталЬаршсть як феномен виявляеться на меж1 грхаУчного i футуристичного, ращоналыюго та мапчного i т. ш., що робить й досить маргшалышм та поверхневим явищем. OKpiM цього,

достатньо тюно взаемопов'язаш також тоташтарний дискурс \ дискурс бароковий, а бароко, за Ж. Дельозом, — епоха розюйту складини як культурно! домшанти. Надзгхшалынсть х поверхня знаходять свш вияв 1 в тоталггаршй снмволиць Усе це зумовило популяршсть аде'1 надлюдини, ново! людшш 1 т. ш. в рамках тоталпарпих щеолопй. Однак загальний креативно-модерний садизм тоталпарносп як крайнього вар1анту втшення проекту модерну х рекреалшшсть надзгинальносп не дозволяють прямо пов'язати надлюдське 1 тшалпарне.

Роздш третШ «Постсучасш види надзгинальноспй г «форма-Надлюдина» складаеться з трьох параграф1в. В ньому здшсшоеться анал1з трьох основних влд1в втшення «форми-Надпюдлна» в хх взасмозв'язках.

Багатомашття проя!МВ «формн-Надлходина» можна звести до трьох основних шудв: сгававтор як будь-хто з потенщйних читач1в лкерагурдого гипертексту; користувач в комп'ютершй вхртуальнш рсалыюсп; той, хто усвщомив трансперсональний досвад як такнй.

Сгававтор л1тературного гшертексту може поставати як сшвавтор лпературних твор1в, в яких акцентуеться зворотний, по-граннчний \ мерехтливхш характер мови. Ц1 творн можна класифжувати наступним чином: конкрстно-шзуалып, фонетичш, концептуалып, палшдромалыи, колажн1, власне гшертексти.

Концептуальна лхтература презентуе надзгинальнють через деконструкцио дискурсивносп шляхом й хчпертрофн 1 поеднання процес!в створення твору, його перцепци та критично! рефлекси. Таким чином, в одшй особх об'еднуються крсатор, глядач 1 критик, що породжуе образ постсучаснох надлходшш-рекреатора.

Конкретно-вхзуальнх текста крахце всього виявляхоть надзги-х1алых1сть, притаманну письму в цшому у виглядх мерехтанхя сенсу м1ж звучаниям 1 обрисом тексту. Таким чином, конкретно-в1зуалын текста можна вважати неспрямованим зигзагопод1бним рухом м'т пластичхйспо \ мелодикою.

.Штературхтй палнщром зютавлясться з пал1ндромом генетичним. Вони мають аналопчга функщх та якосп 1 завдяки ньому

гталшдром постае ланкою, що пов'язуе мовне надзпшання i подвшиу лйраль генетичного коду.

Велико значения для анализу mobhoi надзпшальиосп мае сшвста-злення проблем фонетизацн означальних i фоноцентризму. 3 одного эоку, фонетизация означальних призводить до звшьнения мови вщ Зудь-яких обмежень, з шшого ж боку, не усне мовлення, а письмо е /мовою кнування бшарно'1 опозицй письмо-мовлення, видшено1 Ж. Церрща. Фонетично-«заумна» поезк в багатьох випадках пов'язана з троблемою «ново'1 архапш» i породжуе спецш|ичний р^зновид <форми-Надлюдииа» — «залюдину» (В. Хлебшков).

Як протоппертексти розглядаються колаж i особливо методи <Hapi3Kii» («cut-up») та «гармошки» («fold-in») Б. Пзша та В. Берроу-ia. Важко переоцишти роль випадку в CTBopeimi TBopin цими шсобами, а це означае, що не гндлягае сумшву ix надзгннально-гровий характер. KpiM того, як протоппертексти можна розглядати гаддраму I. Голя, надпоеми В. Хлебшкова та in. Якщо розумшг i i re рте кету ал ь п i ст ь в широкому cenci, тобто розглядати навколпшню эеалыисть як гшертекст, то надлюдиною, як його сгававтором, шявляеться кожен потенцшний читач цього гипертексту, тобто сожен пщивид.

Розумшня надлюдини як гешя ¡нколи породжуе персонал5защю 1ього образу. Так, наприклад, в росшськш jiiTepaTypi надзгиналь-псть i надскладишпсть втшюються у взаемодоповняльносп образ5в Э. nyuiKina i М. Лермонтова. Однак образ надлператора Р. Музшя шачно ближний до образу надлюдини без властивостей. 'екреатившеть такого литератора дозволяе зробити висповок про те, цо в зв'язку з текстуалгшйею постсучасного сощокультурного тростору мовна надзгинальшеть виходить далеко поза меж1 птературноот.

Знаходження в трансперсоналышх perionax nciixiicn породжуе гаи насшдки: шщнованпя мерехтливосп м1ж хшотрошчним i солотрогачним модусами шашки; можлшисть уевщомлення гостапокалштичносп та/або постутошчност! (Б. Гройс) постсучасно-:Ti; актуашзацно феномену опросторювання свщомостц здшенення

трансценденцп за меж} 1ндив1дуально1 психши без втрати н цшсность Це також, як 1 гшертекстуалыисть, дозволяе здшснитися «формь Надл юдина».

В1ртуалъпа реальшсть породжуе надлюдину як користувача в зв'язку з там, ¡цо деконструюе традицшну опозищю дух-машина. В зв'язку з домшуванням комушкацшного аспекту вона пщкреслюе по-люкладишисть та надскладшгшсть в будь-яких 1х формах. Наявшсть мапчного аспекту у в!ртуальшй реальности дозволяе розглядати и як новоархаУчний проспр.

В ус1х сво1х видах «форма-Надлюдина» актуал1зуеться надзги-нальшстю та водночас и формуе. Це виражаеться у властивш надзги-нальносп мерехтливосп, рекреативное^, поверхневост1, порожшшносп та без'якюносгй, шизопаранощальносп, фемшшносгп1 т. ш.

Осиовш прояви «форми-Надлюдина» е ткно взасмопов'язаними, оскшыш комп'ютерну шртуалыпеть, лпературну гшертекстуальшсть та трансперсоналып облает! пошки можна трактувати як вар1анти втшешш надскладиино1 поверхш.

У висновках дисертацшного доаиджеиня узагальнюються його результата. При цьому ищкреслюеться, що позаяк «форма-Надлюдина» виявляеться найбшьш адекватною постсучасносп, пост-сучасш ввди н прояву не обмежуються дослщженими 1 потребують бшьш детального вивчегая. «Форма-Надлюдина» здатна актуашзу-ватися в будь-якш соцюкультуршй ситуацн, набуваючи при цьому вщповщно! специфши. 1дея надлюдшш т1сно сгаввщноситься з прос-торовою метафорикою в фшософп. «Форма-Надлюдина» е найбшьш адекватною постсучасноеп формою взаемоди людини з навколишшм евпом. Можна видишти таю постсучасш види «форми-Надлюдина»: сшвавтор лггературного гшертексту як будь-хто з його потенцшних читач1в; той, хто уевщомнв трансперсональний доевщ в як такий I комп'ютерний користувач.

Змкт основных ¡дей дисерта цп вщображено у таких пуб.пка-

щях:

1. Проблема сверхчеловека в современной социокультурной ситуации. // Вестник ХГУ № 385: Концепция целостности. Проблема духовности в культуре и науке. — Харьков, 1996. — С. 69-73.

2. Два типа анальности и сверхчеловек: постмодерн и фашизм. II Вестник ХГУ № 394: Философские перипетии. — Харьков, 1997. — С. 18-19.

3. Децентрализованность постсовременности и мобильная :<пустотность» сверхчеловека без свойств. // Вестник ХГУ № 388: Актуальные проблемы философии науки и современных технологи!. — Харьков, 1997. — С. 27-29.

4. Дзен и постмодерн: пустота и поверхность. // Вестник ХГУ № 399: Post office. — Харьков, 1998. — С. 19-21.

5. Антвдискурсивш литературш практики як cnoci6 втшення тадлюдпни: спроба типолопзацп шдхо;цв. // Семантика мови i тексту. Матер^али V М1ЖнародноУ науколоГ конференцй. — Гвано-DpamdBCbK, 1996. — С. 63-64.

6. Некоторые аспекты взаимосвязи концепции сверхчеловека во французском постструктурализме и трансперсональной психологии. / Матер^али III Харювських М1жнародних Сковородишвських читаны «Фшософ1я: класика i сучасшсть». — Харюв, 1996. — С.13-14.

Анотацп. Загурська Н. В. Проблема надлгодини в сучасному ф'ь юсофському осмислешй. — Рукопис.

Дисертащя на здобуття наукового стуиеня кандидата фшософсь-сих наук за спещальшстю 09. 00. 04. — фшософська антрополопя та [шюсо([йя культур«. — Кафедра фшософп Харивського державного лпверситету. Харшв, 1998.

В дисертацшиому дослщженш здшснено фЪюсофський анал1з де'1 надлюдини. Проаналпопана трансформащя icropmco-[илософських та загалыюкультурних концеший надлюдини. Доведе-ю Ticiie сшввщношення ¡де'1 надлюдини з просторовою метафорикою

в фшософн. Здшснено поглиблений а нал i а постсучасних шдход1в до надлюдського.

КлючоBi слова: надлюдина, надзгинання, надскладинна поверх-ня, «форма-Надлюдина».

Загурская Н. В. Проблема сверхчеловека в современном философском осмыслении. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 04. — философская антропология и философия культуры. — Кафедра философии Харьковского государственного университета. Харьков, 1998.

В диссертационном исследовании осуществлен философский анализ идеи сверхчеловека. Проанализирована трансформация историко-философских и общекультурных концепции сверхчеловека. Доказано тесное соотношение идеи сверхчеловека с пространственной метафорикой в философии. Осуществлен углубленный анализ постсовременных подходов к сверхчеловеческому.

Ключевые слова: сверхчеловек, сверхсгибание, сверхскладчатая поверхность, «форма-Сверхчеловек».

Zagurskaya N. V. The Problem of a superman in the contemporary philosophical comprehension. — Manuscript.

Dissertation for Candidate's Degree in Philosophy by speciality 09. 00. 04 — philosophical anthropology and philosophy of culture. — The Chair of Philosophy of Kharkiv State University. Kharkiv, 1998.

The philosophical analysis of the idea of a superman was made in this research. The transformation of historico-philosophical and common-cultural approaches was analyzed. The close connection of the idea of a superman with space methaphorique was proved. The thorough analysis of the postmodern approaches to a superhumanity was made.

Key words: superman, superfolding, superfolded surface, form-Superman.