автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.09
диссертация на тему: Путешественные записки И.А. Гильденштедта как источник по социально-экономической истории Украины второй половины XVIII ст.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Путешественные записки И.А. Гильденштедта как источник по социально-экономической истории Украины второй половины XVIII ст."

ГД_

Г6 од

ДОНЕЦЬКИМ ДЕРЖАВНИМ УНІВЕРСИТЕТ

-11::::;

Никифоренко Наталя Олексіївна

УДК: 930.23 (093.2)

МАНДРІВНІ ЗАПИСКИ Й.А. ПЛЬДЕНШТЕДТА ЯК ДЖЕРЕЛО З СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIIIСТ.

(ІЇ, №.о]

.00.07.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні

дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Донецьк-2000

Робота виконана у Донецькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк)

Науковий керівник - доктор історичних наук, доцент Пірко Василь Олексійович, завідувач кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького державного університету

Офіційні опоненти - доктор історичних наук

Боряк Генадій Володимирович, заступник голови Державного комітету архівів України (м. Київ)

- доктор історичних наук, професор Швидько Ганна Кирилівна, професор Української Національної Гірничої Академії (м. Дніпропетровськ)

Провідна установа - Харківський Національний університет ім. В. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться червня 2000 року о годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 у Донецькому державному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II кори., ауд. 32

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького державного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розісланий ^?травня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

О.В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність темп. Друга половина XVIII ст., поза сумнівом, була переломним періодом в українській історії. Втрачаючи під тиском російського централізму рештки державності, Україна прискореними темпами економічно й адміністративно інкорпорувалася до загальноімперських структур. Входження до складу Росії Північного Причорномор’я (на тлі занепаду Речі Посполитої та Кримського ханату, які традиційно справляли значний вплив на стан справ в Україні) істотним чином сприяло внутрішній господарчій інтеграції українських земель та розширенню українських етнічних кордонів. В економічному житті України спостерігалося швидке становлення ринкових відносин.

Історики, маючи нетотожні політичні уподобання, керуючись різними методологічними настановами, оцінювали й оцінюють щойно окреслені процеси доволі неоднозначно. При цьому лишається широке поле і для появи нових інтерпретацій. Але, якщо з проблем політичного, соціокультурного, етнічного розвитку України у 1750-1800-ті рр. такі інтерпретації з’являються, то у вивченні питань соціально-економічного плану спостерігається кризове становище: наявність потужної методологічної традиції їх студіювання, накопиченість величезного масиву матеріалу, окресленість основних тенденцій та визначеність у висновках, упровадженість до наукового обігу базових джерел істотно утруднюють отримання нового знання. За таких умов актуалізуються проблеми пошуку нових джерел та застосування нових методологічних підходів, що уможливили б отримання оригінальної інформації з джерел, уже впроваджених до наукового обігу. Серед шляхів виходу з ситуації, що склалася, дослідники називають написання «живої» історії, в якій за базовими конструктивними елементами (ключовими тенденціями, закономірностями, причинно-наслід-ковими зв’язками) проглядало б повсякденне, «реальне» життя тогочасників - з їх турботами, звичками, уявленнями, досягненнями та негараздами.

До відтворення «повсякденності», певна річ, надається не кожне джерело. Записки мандрівників належать як раз до тих історичних джерел, що цілісно, щедро та різнобічно висвітлюють буття (довкілля, господарський цикл, особливості побуту, соціальні й етнічні параметри) як окремих людей, так і певних суспільних організмів. Особливо спостережливими в цьому плані були мандрівники-чужинці, адже їм цікавими і гідними опису видавалися не явища та події, що відхилялися від норми, а сама норма життя - звична, «правильна» поведінка жителів країни, в яку вони потрапили, яку вони спостерігали1.

Одним зтаких мандрівників був і Йоган Антон Гільденштедт (1745-1781). Він народився у Ризі, закінчив Берлінську медико-хірургічну колегію, а в 1768 р. у Франкфурті-на-Одері - захистив дисертацію та отримав ступінь доктора медицини, після чого його було запрошено до Санкт-Петербурзької Академії наук для участі в академічних експедиціях з економіко-географічного вивчення «окраїн Російської імперії». Очоливши одну з Астраханських експедицій, протягом 1768-1775 рр. И.А. Гільденштедт обстежував землі Нижнього

1 Наливайко Д. Очима заходу: Рецепція України в Західній Свропі ХІ-ХУШ ст. - К.: Основи, 1998. - С. 6

Поволжя, Кавказу, Донщини та України. Основні результати його експедиційної діяльності знайшли відображення у «Кеівеп сІигсЬ Шнапсі ипсі іт СаикавіїсИеп ЄєЬігйє»2, виданих вже по смерті автора П.-С. Папласом.

Поряд з ознаками, притаманними всім мандрівним запискам як виду джерел (та запискам чужинців - як їхньому різновиду), «Яеізеп» Ґільденштедта мають власну виразну особливість - поєднання наукового спрямування змісту з вкрапленнями суб’єктивно-історичного характеру, в яких рельєфно відбивається складний процес рецепції тодішньої української дійсності у свідомості Ґільденштедта - західної людини доби Просвітництва, але обтяженої стереотипами російського великодержавництва. Завдяки такому поєднанню аналіз змісту джерела, про яке йдеться, може бути доволі результативним - як у плані виявлення подробиць повсякденного життя мешканців України зазначеного періоду, специфіки господарських укладів автохтонів та репрезентантів інших етнічних спільнот, особливостей міжетнічних взаємин, так і стосовно з’ясування тих фактів, явищ, характерних рис української дійсності, що були проявами ширших - загальноєвропейських чи загальноросійських - тенденцій.

Як джерело з соціально-економічної історії окремих регіонів України другої половини XVIII ст., записки Ґільденштедта привертали увагу дослідників. Проте, використання інформативних можливостей цього джерела носило спорадичний характер, задіяні були незначні обсяги фактажу, суб’єктивно-історична інформація, як правило, ігнорувалася. Такий стан речей пояснювався утрудненістю доступу до джерела («Яеівеп» були і лишаються бібліографічною рідкістю), відсутністю повного перекладу з німецької частини записок, присвяченої Україні, обмеженістю методологічних підходів дослідників тощо.

Наявність грунтовного джерелознавчого аналізу всього комплексу даних про Україну, вміщених у «Яеівеп» Ґільденштедта, могла б істотно посприяти як справі вивчення проблем соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст., так і розвитку джерелознавства історії України як науки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в руслі тематики Інституту української ахеографії і джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України та кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького державного університету.

Об’єктом дослідження виступають мандрівні записки Ґільденштедта, а зокрема, та їх частина, в якій йдеться про територію України.

Предметом дослідження є інформативні можливості «Леізеп» відносно вивчення соціально-економічної історії України.

Мета дослідження: на основі джерелознавчого аналізу змісту мандрівних записок Ґільденштедта виявити вміщену в цьому джерелі науково вартісну інформацію для вивчення широкого кола проблем соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст. У руслі досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі розв’язуються такі завдання:

2 СікІегоШси І. Кеівеп сіш'сЬ. Ки85Іаті шні іш Си^кЛ'ічсЬсг. СеЬіі^с: іп 2 Всі./ Herausgegeben уоп P.S. Ра!1.ь. 51 -Р., 1787.-Всі. 1.-511 в, - 1791.-Всі. 2.-552 б.

з

1) проаналізувати літературу з досліджуваної проблеми; окреслити основні тенденції у вивченні «Яєібєп», історії експедиції Й.А. Ґільденштедта, його біографії та творчого доробку;

2) розкрити інформативні можливості записок шляхом систематизації й послідовного аналізу наявних в них даних про соціально-економічний розвиток України; встановити новизну цих даних на тлі творчого доробку дослідників у царині соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст.;

3) з’ясувати ступінь упровадженості до наукового обігу відомостей соціально-економічного характеру, вміщених у записках Ґільденштедта; порівнюючи текст «Кєібєп» з наявними перекладами на російську частин цього твору, виявити ті пласти цінної інформації, що лишилися поза увагою дослідників;

4) показати значущість наявної в записках інформації як предметно-історичного, так і суб’єктивно-історичного змісту;

5) спробувати проінтерпретувати відомості, що їх умисно чи мимовільно подає джерело, беручи до уваги трактування тих чи інших даних з «Леізеп», запропоновані іншими дослідниками;

6) визначити ступінь репрезентативності «Кеізеп», достовірності й оригінальності вміщеної у них інформації з зазначеного питання шляхом: порівняння даних Ґільденштедта з відповідними даними інших джерел, вичленення з тексту записок запозичень з офіційних джерел, прослідковування відповідності змісту «Яєібєп» програмним настановам Академії наук, виявлення у тексті записок помилок, неточностей та з’ясування причин їх походження, встановлення залежності змісту джерела від конкретно-історичних умов та обставин, за яких його було створено, а також параметрів особи автора;

7) окреслити перспективи використання записок Ґільденштедта в якості джерела враховуючи наявність певного методологічного плюралізму у вивченні соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють усю другу половину XVIII ст., оскільки матеріали, наявні в «Яеізеп», відбивають не лише вузький проміжок часу, впродовж якого Ґільденштедт перебував в Україні (вересень

1773 - листопад 1774 рр.), а значно ширший часовий зріз, адже вчений звертався і до реалій 10-20-ти річної (щодо часу його мандрівки) давності; використовувані ним офіційні матеріали здебільшого відбивали стан речей, існуючий на 1764-1772 рр. З іншого боку, Ґільденштедт давав практичні поради щодо вдосконалень та ліквідації недоліків у господарчій сфері, пропонував способи розв’язання певних проблем, готував далекосяжні проекти. Отож, з’ясовуючи -чи були (і якою саме мірою) зреалізовані його пропозиції, у руслі яких ширших тенденцій їх було сформульовано, ми зверталися і до реалій кінця XVIII ст.

Географічні межі дослідження охоплюють ту частину території України, яку було відвідано експедицією Й.А. Ґільденштедта, а саме - Новоросію, Слобожанщину та Малоросію. Під останньою мається на увазі лише територія ліквідованої російським царатом у 1764 р. Гетьманщини.

Наукова новизна дослідження. На підставі розгляду джерелознавчих та конкретно-історичних праць уперше визначено основні етапи у вивченні «Яєібєп», виокремлено базові методологічні підходи, з’ясовано ключові варіан-

ти ідентифікації і класифікації зазначеного джерела, оцінено внесок різних напрямів та шкіл історіографії у розробку проблеми Гі виявлено гальмуючі чинники; зроблено ґрунтовний джерелознавчий аналіз усього комплексу відомостей (як предметно-історичного, так і суб’єктивно-історичного характеру) про соціально-економічний розвиток України, вміщених у записках Ґільден-штедта, з урахуванням ступеня залежності змісту джерела від обставин та умов його створення, особистісних характеристик автора; виявлено ступінь упровад-женості до наукового обігу інформації, наявної у «Яеівеп»; на тлі здобутків історіографії з питань соціально-економічного розвитку України другої половини XVIII ст. з’ясовано наукову цінність низки ще не задіяних даних, уміщених у «Ііеізеп»; здійснено оригінальну інтерпретацію свідчень Ґільденштедта.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць і навчальних посібників з джерелознавства історії України; при читанні лекцій і спецкурсів з зазначеної дисципліни, а також спецкурсів з краєзнавства у вищих навчальних закладах; при підготовці до видання в україномовному перекладі всієї частини «Яеізеп», присвяченої Україні; при написанні конкретно-історичних досліджень з проблем соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації апробовані на вузівській науковій конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи, присвяченій 60-річчю ДонДУ (Донецьк, квітень 1997 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Державно-правові проблеми Північного Причорномор’я: історія та сучасність» (Сімферополь-Алушта, травень 1999 р.), III наукових читаннях «Питання аграрної історії України та Росії», присвячених пам’яті Д.П. Пойди (Дніпропетровськ, листопад 1998 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових робіт (загальним обсягом 6,8 друк, арк., з яких автору належить 5,8 друк, арк.), розміщених у збірниках наукових праць та матеріалах конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (п’яти підрозділів), висновків, приміток, списку джерел і літератури (310 найменувань), додатків (14 стор.). Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 256 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі окреслено сутність, стан і значущість наукової проблеми, визначено підстави й вихідні дані для розробки теми, обгрунтовано її актуальність, сформульовано мету та завдання дослідження, його хронологічні й географічні межі, розкрито новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі - «Ступінь наукової розробки проблеми, джерельна база та методологія дослідження» — розглянуто історіографію проблеми та охарактеризовано джерела, покладені в основу дисертації, а також визначено методологічні засади дослідження.

Літературу з досліджуваної проблеми умовно поділено на чотири групи:

- праці джерелознавчого характеру, в яких певне місце відводиться мандрівним запискам Й.А. Гільденштедта;

- конкретно-історичні праці, де «Яєібєп» використовувалися як джерело;

- довідкові матеріали чи спеціальні статті, безпосередньо присвячені Й.А. Гільденштедту та його науковій діяльності;

- спеціальні роботи та окремі розділи чи фрагменти узагальнюючих досліджень з історії експедиційної кампанії Академії наук 1768-1775 рр. Аналіз цієї літератури дав підстави виокремити такі періоди в її вивченні:

1-й - 70-ті рр. XIX - початок XX ст.; 2-м - 1920-ті рр.; 3-й - 1930-ті-1940-ві рр.; 4-й - 1950-1980-ті рр.; 5-й - 1990-ті рр.

У контексті вивчення історії України мандрівні записки Гільденштедта в якості джерела залучалися ще у 90-х рр. XVIII ст.3. Але про більш-менш систематичне їх студіювання можна говорити лише починаючи з 70-90-х рр. XIX ст., коли було здійснено російськомовні переклади окремих частин «Яеівеп»4. Протягом цього періоду опрацювання записок здійснювалося переважно на базі позитивістської методики. Найпослідовніше джерелознавчий аналіз «Яеівеп» у її межах здійснили М. Салтикова та Д. Багалій, готуючи до друку «Дневник путешествия по Слободско-Украинской губернни»5. Окрему розвідку подорожі Й.А. Гільденштедта Малоросією присвятив Л. Сішицький Супроводжуючи докладний переказ частини «Яєібєп», де йшлося про зазначений регіон, близькими за тематикою повідомленнями інших подорожників (І. Долгорукого, Й.В. Меллера), Л. Синицький надав читачам можливість не лише перевірити достовірність конкретних даних, побачити описувані мандрівниками явища, факти, події у динаміці, але й збагнути специфіку відбиття тогочасних реалій у свідомості подорожників. Оцінку ступеня запровадженості до наукового обігу відомостей Гільденштедта (присвячених Донщині) на початку XX ст. уперше зробив С.Г. Сватіков7.

Поряд із студіями джерелознавчого характеру, у зазначений період окремі дані з «Кєібєп» залучалися також до конкретно-історичних праць8.

Короткі нариси про постать Й.А. Гільденштедта, його наукову діяльність, містять численні твори енциклопедичного й довідково-біографічного характе-

3 Маркович Я.М. Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях. - СПб , 1798. - 4.1. - 98 с.

4 Дневник путешествия в Южную Россию ак. С.-Петербургской Академии наук Гильденштедта в 1773-1774 гг.// ЗООИД. - 1879. - Т.XI. - С. 180-228; Дневник путешествия по Слободско-Украинской губернии ак. С.-Петербургской Академии наук Гильденштедта в 1774 г. - X.: Тип. ун-та,1891/ Оттиск из Харьковского сборника: литературно-научного приложения к «Харьковскому календарю» на 1891 г. - 1891. - Вып.5/. - 89 с. Путешествие И.А. Гильденштедта по Елисаветградской провинции (1774 г.)// Елисаветградский вестник. -1889. - №38, 41, -14, 49, 51, 53, 60,6-І, 65, 69

5 Салтыкова М. Путешествие академика Гильденштедта Предисловие. - В кн.: Дневник путешествия по Слободско-Украинской губернии ак. С.-Петербургской Академии наук Гильденштедта в 1774 г. - Х.,1891. - С. 3-14; Багатей Д. Примечания. - Там само. - С. 84 -86

6 Синицкий Л. Путешествие в Малороссию ак. Гильденштедта и кн. М М. Долгорукого// Киевская старина -1893. - №2. - С. 275-285. - №3. - С. 412-441. - №4. - С. 29-49

7 Сватиков С.Г. Ростов-на-Дону и Приазовский край в описаниях путешественников XVIII и первой половины XIX в.// Записки Ростовского на Дону общества истории, древностей и природы. - 1912. - Т. 1. - С.82-95

8 Трифильев Е. Очерки иї истории промышленности Слободской Украины. Селитроварение ХУ11-Х1Х вв. - X., 1894/ Описк из Сборника Харьковского историко-филологического общества. - Т.VI. - 1894/. - 37 с ; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3-х т - К.: Наук, думка, 1990. - Т.1. - 578 с.; Багалій Д I. Історія Слобідської України. - X.: Основа, 1990. - 256 с.

ру, видані в Російській імперії у XIX - на початку XX ст.9 Спільною рисою цих нарисів є тотожність концептуального бачення наукової діяльності Ґіль-денштедта —у фокусі його особистого внеску «у розвиток російської науки».

В узагальнюючих працях зазначеного періоду (перш за все, з історії Санкт-Петербурзької Академії наук10) цілі, результати та значення експедиційної кампанії 1768-1774 рр. висвітлювалися з позицій «збагачення загальної науки й користі Російської держави та просвітництва».

Радянські історики, в цілому, активно залучали мандрівні записки И.А. Ґільденштедта до своїх студій, хоча інтенсивність використання зазначеного джерела протягом 1920-1980-х рр. була неоднаковою.

У 20-х рр. XX ст. записки Ґільденштедта як джерело практично не викликали інтересу з боку дослідників; попри окремі спроби звернення до «Яєібєп» (у межах студій фізико-географічного характеру11), базовий засяг вміщеної в них інформації лишався незадіяним.

У 30-40-х рр. актуалізації наукового доробку Ґільденштедта посприяла проваджена в СРСР евристична робота (щодо джерел історії експедиційної діяльності Академії наук) та видання на її базі праць інвентарізаційно-інформативного12 характеру. Широке використання «Кєібєп» радянськими

• • • • • 13

дослідниками, у тому числі - в контексті історії України , стало можливим завдяки тому, що у 30-ті рр. «класова позиція» И.А. Ґільденштедта успішно втримала «перевірку» з боку істориків-марксистів14.

Протягом 50-80-х рр. у висвітленні радянськими дослідниками історії академічної кампанії спостерігалися нові тенденції, поява яких стала закономірним наслідком формування в Радянському Союзі нового концептуального бачення історії СРСР у цілому та УРСР - зокрема.

9 Болховитинов (Евгений, митрополит). Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужестраи-цев, писавших о России. - М.,1838. - Т I - С. 272-275; Г'еннади Г. Справочный словарь о русских писателях и ученых, умерших в XVIII и XIX ст. и список русских книг с 1725 по 1825 гг. - Берлин, 1876. — Т. I. — С. 215-216; Профессор Гильденштедт// Санкт-Петербургские Ведомости. - 1835. - 9 марта. Русский биографический словарь. - М., 1916. - Т.5. - С. 187-190. Энциклопедический словарь/ Под ред. Брокгауза и Ефрона. - СПб., 1896.-T.I6.-C. 114

10 Пекарский Л.Л. История императорской Академии наук в Петерб>рге. - СПб.: Тип. ими, Акад. наук, 1870. -Т.1. - 774 с.; Сухомлинов М.И. История Российской Академии. Вып. 2// Записки императорской Академии наук. - 1876. - Т.27. - Вып.27. - Прил. №1. - 584 с.

11 Берг П. С. Роль Академии наук в истории географических открытий (XVIII в.)// Природа. - 1925. - №7-9. - С. 143-159; вш же: Очерк истории русской географической науки (вплоть до 1923 года)// Труды комиссии по истории знаний. - Л., 1929. - Вып4. - 150 с.; Бялыницкий-Бируля А.А. Зоологический музей Академии наук// Природа - 1925. - №7-9. - С. 173-181; Траншель В. Ботанический музей Академии наук// Природа. - 1925. -№7-9.-С. 182-186

12 Гнучева В., Чериков А. О работах архива по изучению экспедиционной деятельности Академии наук// Вестник АН СССР. - 1935. - №10. - С.46-51; Гнучева В.Ф. Материалы для истории экспедиций Академии наук в ХУШ-Х1Х вв. Хронологические обзоры и описания архивных материалов - М -Л.: Изд-во АН СССР. - 1940. -309 с.; Ученая корреспонденция Академии наук XVIII века Научные описания. - М.-Л., 1937. - Вып.2. - 605 с.

13 Полонская-Василенко Н. Заселение Южной Украины в середине XVIII в.// Историк-марксист. - 1941. - №5. -С. 30-46; вона ж: Из истории Южной Украины в XVIII ст. Заселение Новороссийской губернии (1764-1775)// Исторические записки. - 1942. - №3. - С. 130-174; Шишмарёв В.Ф. Романские поселения на Юге России. - Л.: Наука - Лен. огд., 1975. - 243 с.

14 Полиевктов М.А. Из истории русского академического кавказоведения XVIII в.// И)вестия Академии Наук СССР. - ООН, - 1935. - Сер.7. - №8. - С. 759-774; Шебуннн А Н. Русское Черноморье 70-80-х гг. XVIII в. и Академия наук (труды А.И. Гильденштедга и В Ф. Зуева)// Труды ИНИТ. - 1936. - Вып 8. - С. 75-111

На противагу історикам 30-х рр., які вбачали в експедиційній кампанії 1768-1774 рр. інструмент колоніальної експансії Російської імперії, з 50-х рр. цілі та завдання цих експедицій радянські дослідники почали тлумачити як суто наукові (з наголосом на «піклуванні про загальне благо»), відроджуючи в такий спосіб стереотипи російської «дореволюційної» історіографії. Зауважимо, що вивчення історії експедицій 1768-1774 рр. протягом зазначеного періоду відбувалося у силовому полі «ломоносовського міфа»15.

Поширення «переяславської» версії української історії (з середини 50-х рр.) сприяло більш активному залученню мандрівних записок Ґільденштедта в якості джерела до студій з історії російсько-українських наукових зв’язків16.

На тлі актуалізації в СРСР повоєнних років теми міжнародного співробітництва, вивчення історії експедицій 1768-74 рр. (зокрема - експедиції Ґільденштедта) відбувалося також через призму російсько-німецьких наукових контактів17. У дослідженнях такого роду (на відміну від праць, де вчені-німці потрапляли до числа «російських учених»), наголос робився на етнічній приналежності керівників експедицій, факті отримання ними освіти у навчальних закладах Німеччини, роботі в Росії за контрактом. У свою чергу, істориками НДР експедиційна кампанія (у тому числі й діяльність Ґільденштедта) вивчалася у межах німецько-російських культурних зв’язків другої половини XVIII ст18.

У 50-80-ті рр. повідомлення про Й.А. Ґільденштедта, як одного з керівників експедицій 1768-1774 рр., були занесені до союзних та республіканських енциклопедичних видань (як загального, так і галузевого характеру).

Протягом зазначеного періоду у радянському джерелознавстві тривала дискусія з приводу класифікації історичних джерел. Наявність своєрідного плюралізму в зазначеному питанні певною мірою відчувається у працях, автори яких піддавали класифікації «Яеізеп»: частина дослідників зараховувала це джерело до матеріалів наукових експедицій чи географічних мандрівок19, частина - до мемуарної літератури20. Зауважимо, що віднесенням твору Ґільденштедта до того чи того виду джерел обумовлювалась і відповідна оцінка

15 История Академии наук СССР, в 3-\ т - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1958 - Т.1. - 483 с.; Сухова И.Г. Академия наук и развитие географической науки в России XVIII в.// Известия всесоюзного географического общества. -

1974. - Т. 106. - Вып. 3. - С. 185-191; Дик Н.Е. Ломоносовский период в истории русской географии. - М : Мысль, 1976 - 125 с.; Александровская О.А. Становление географической науки в России в XVIII веке. - М.: Наука, 1989.- 232 с.

16 Андреев А И. Труды русских географов и путешественников XVII-XVIII вв. по изучению Украины и украинского народа// Известия Всесоюзного географического общества. - 1954. - Т 86.- Вып 2. - С. 124-135, Голобуцький IB Російські вчені XVIII ст. про стан ремесел, промислів та промисловості на Україні// Український історичний журнал. - 1977. - №6. - C.l 10-116; Дружба и братство русского и украинского

народов: в 2-х т. - К.- Наук, думка, 1982. -ТІ.- 480 с.

17 Дружинина Е.И. Значение русско-немецких научных связей для хозяйственного развития Южной Украины в конце XVIII в. - В кн.: Международные связи России в XVII-XVIII вв - М.: Наука,1966. - С. 220-259; Русско-германские научные связи между Академией наук СССР и Академией наук ГДР 1700-1974 гг. - М.: Наука,

1975.- 295 с

18 Amburger Е. Beitrage zur Gcschichte der deutsche-russischen kulturellen Beziehungen. - Giessen, 1961. - 277 s.; Mohrmann H. Studien iiber russisch-deutsche Begegnungcn in der Wirtschaftswissenschaft (1750-1825).- Berlin; Akademie - Verl., 1959. - 146 s.

19 Рубинштейн Н.Л Сельское хозяйство России во второй половине XVIII в. - М.: Госполитиздат, 1957. - 494 с.; Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 і г. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - 277 с

20 Литвиненко М.А. Джерела історії України XVIII ст. - X , 1970. - 204 с.

інформативних можливостей цього джерела, його автентичності, достовірності наявних у ньому фактів.

У площині практичного використання мандрівних записок Ґільденштедта в якості джерела спостерігається задіяність інформації переважно соціально-економічного характеру. Це було зумовлено головним чином самою спрямованістю змісту джерела, а також прихильністю радянських дослідників до економічно детермінованих схем історичного процесу. Результатом залучення твору Ґільденштедта до студій з історії України (чи історії її окремих регіонів) другої половини XVIII ст. стало впровадження до наукового обігу значного масиву матеріалів про стан ремесел та промислів21, розвиток міжрегіональних торговельних зв’язків22, а також відомостей про хід заселення Півдня України23.

Із здобуттям Україною державної незалежності виникли передумови для формування нової концепції національної історії, за якою Україна та українці виступали б повноцінним суб’єктом історичного процесу. Розпочався процес звільнення історичної науки від нав’язуваних марксистсько-ленінською методологією схем, підходів, трактувань у висвітленні цілого кола проблем вітчизняної історії. Все це відкрило широкі перспективи у використанні інформативних потенцій джерела, яке нас цікавить. Попри те, що деякі з зазначених перспектив уже окреслені вітчизняними дослідниками (у тому числі - відносно соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст.24), а окремі фрагменти «Кєібєп» - залучені до краєзнавчих праць25, саме ж джерело - виступало об’єктом уваги авторів невеликих за обсягом розвідок історіографічного26 та джерелознавчого27 характеру, в цілому можна констатувати відсутність у 90-ті рр. істотного просування у вивченні та використанні записок Ґільденштедта.

21 Пирко В. Техника и технология солеварения в Торе и Бахмуте в XVII-XVIII вв.// Рук деп. в ВИНИТИ. -1979. - 34 с.; він же: До питання про розвиток техніки в соляній промисловості на Україні у XVII-XVIII ст.// Нариси з історії природознавства і техніки - К., 1985. - Вип ЗІ. - С. 91-93; Пономарьов О.М. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. - Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1971. - 182 с.; Слюсарскин А.Г. Социально-економическое развитие Слобожанщини XVII-XVIII вв. -X.: Книж издат., 1964. - 460 с. та ін.

22 Кулаковський В.Н. Торговельні зв'язки міст Лівобережної України з містами Росії у XVIII ст.// Український історичний журнал. - 1975, -№7. - С. 66-76

23 Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. - М., 1959. - 277 с.; Пирко В. Северное Приазовье bXVI-XVIII вв.: Уч. пособие. * К.: УМК ВО, 1988. - 134 с.

24 Дедов В.Н. Святые горы: От забвения к возрождению. - К.: Полнграфкнига, 1995. - 288 с.; Лаврів П. Історія Південно-Східної України. - К.: Укр. Видав. Спілка, 1996 - 204 с.; Пірко В. Освоєння Півдня України в XVI-XVIII ст./ Автореферат дне. ... докт. іст. наук. - К., 1996. - 35 с.; він же' Заселення Степової України в XVI-XVIII ст. - Донецьк: Український Культурологічний Центр, 1998. - 124 с.; Шепко Л.Г. Из истории археологического изучения края// Новые страницы в истории Донбасса: Ст Кн 1. - Донецк,1992. - С. 5-12.

25 Бойко А. Історіографічна традиція п дослідження аграрної історії південної України. - У кн.: Осягнення історії. Збірник праць на пошану професора М.П. Ковальського. - Острог - Нью-Йорк, 1999. - С. 153-162; він же: Дослідження історії сільського господарства Південної України останньої чверті XVIII століття і проблема реконструкції джерельної бази// Питання аграрної історії України та Росії (XVIII-XIX ст.): Матеріали ІІІ-х наукових читань, присвячених пам'яті Д. П. Пойди - Дніпропетровськ, 1999,- С. 60-65

26 Пірко В. Щоденник подорожі академіка Гільденштедта як джерело до вивчення культури Півдня України наприкінці XVIII ст.// Регіональна наукова конференція «Культура Придніпровського регіону в контексті загальноукраїнської культури (26-27 червня 1991 p.). - Дніпропетровськ, 1991С. 37-38; Крутая Т. Дневник ак. Гиль-денштедта как источник по истории Донбасса// Летопись Донбасса. - Вып. I - Донецк, 1992. - С. 16-18

27 Мед О.Н. Поселение иностранцев на юіе Украины в XVIII в. (историография проблемы)// Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацькою складу за підсумками науково-дослідницької роботи: Історичні науки, політологія. - Донецьк: ДонДУ, 1997. - Кн І. - С. 44-47; Павлухина В.Ф. Вивчення історії Донеччини до 1917 р.// Там само. - С. 47-50

Серед російських та німецьких дослідників у 90-ті рр. спостерігається нова хвиля піднесення інтересу до історії російсько-німецьких культурних зв’язків другої половини XVIII ст. На цьому тлі все активніше до наукового обігу впроваджується творчий доробок Й.А. Гільденштедта28.

Вагомий внесок у розробку досліджуваної проблеми зробили дослідники

•• « >• • •• 29 г’ ... ...

з української політичної еміграції . Головною відмінністю їхніх праць є розгляд записок Й.А. Гільденштедта у контексті української - насамперед національної, повноцінної та самодостатньої - історії. Характерним моментом у зазначених працях є ухил у бік розв’язання завдань пізнавально-виховного плану (при дотриманні багатьох елементів науковості).

В цілому, аналіз літератури показав, що грунтовного джерелознавчого аналізу записок Гільденштедта поки що не зроблено. Як джерело з історії України, «Кеівеп» комплексно не вивчалися. Наявна в них інформація соціально-економічного характеру використовувалась у досить вузькому діапазоні. У дуже загальних рисах визначені перспективи використання цього джерела на сучасному етапі. Усі ці чинники зумовили проведення спеціального джерелознавчого дослідження, присвяченого «Яеівеп». Криза у вивченні питань соціально-економічного розвитку України другої половини XVIII ст., що її переживає сучасна українська історична наука, та придатність джерела до студіювання саме такої проблематики визначилили вибір напряму дослідження.

Джерельна база дисертації. Основним джерелом для даного дослідження виступали «Яеізеп» Й.А. Гільденштедта.

Для виявлення цінних з наукової точки зору пластів інформації про Україну, які містяться у джерелі, але не потрапили у наявні російськомовні переклади окремих частин «Кеівеп», а також для з’ясування ступеня впровад-женості до наукового обігу тих чи тих відомостей, вміщених у записках, з нашого боку мало місце активне використання опублікованих російськомовних перекладів частин твору, що про нього йдеться.

Нами використовувалися також наукові статті та промови Гільденштедта30, близькі за тематикою і змістом до окремих питань соціально-економічного розвитку України, висвітлюваних у «Леівеп». Це дозволило краще зрозуміти погляди вченого на явища економічного життя, чітко не окреслені у записках.

28 Коиелевич ІО.Х. Коломия Сареита глазами петербургских ученых. - В кн : Немцы в России: люди и судьбы: Сб. ст. - СПб.: «Дмитрий Буланин», 1998. - С. 29-34; Колчинский Э И Немецкие ученые у истоков российской биологии. - В кн.: Немцы в России: Петербургские немцы: Сб. ст. - СПб.: «Дмитрии Буланин», 1999. - С. 5265; Mumenthaler R. Dcm Reich und den Wissenschaften zu Nutzen. Forschungsreisen im Auftrag der Petersburger Akademie der Wissenschaften. - Im Buch: RuBland zur Zeit Katharinas. II: Absolutismus - Aufklarung -Pragmatismus. - Koln, Weimar, Wien. - 1998. - S. 253-279 та ін

29 Сочинський В. Чужинці про Україну. - К.: «Довіра», 1992. - 254 с.; Вінтоияк О. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини XVIII ст. - Львів-Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1995,- 139 с.

30 Гильденштедт И А. О гаванях по Азовскому, Черному и Белому морям// Собрание сочинении, выбранных из Месяцесловов на разные годы. - СПб, 1789. - Ч 111. - С. 453-495; Гильденштедт И.А. Речь о произведениях российских, способных к содержанию всегда выгодного превосходства в продаже в чужие кран российских товаров пред покупкою иностранных// Академические известия. - СПб ,1780. - 4.IV - С. 354-379, 457-471. -4.V. - С. 19-52, 141-165; Гильденштедт II.А. Описание некоторых в Малороссии употребляемых плугов// Технологический журнал или собрание сочинений и и тестий, относящихся до технологии и приложения к практическому употреблению. - СПб.: При Академии наук, 1804. - T.I. - 4.2. - С. 3-28

Для вичленення з тексту «Яеівеп» запозичених даних залучалися статистико-економічні матеріали, зібрані Ґільденштедтом під час експедиції по Україні, його рапорти до Академії наук за 1773-1774 рр., переписка з місцевими канцеляріями, які зберігаються у Санкт-Петербурзькій філії Архіву Російської Академії Наук (фонд 3 - Канцелярия Академии наук. Переписка с експедици-ями 1773-1779 гг., оп. 33 - Физическая експедиция проф. Гильденштедта 17681775 гг.; розряд І - Рукописи трудов членов Академии наук и другие отдельные документы, собранные в архиве Конференции Академии наук в XVIII и начале XIX в., оп. 100 - Гильденштедт Иоганн-Антон. Материалы експедиций 1768-

1774 гг.), актові джерела31, матеріали демографічної статистики.

Виявляючи ступінь репрезентативності мандрівних записок Ґільденштед-та, достовірності й оригінальності вміщених у них даних, ми вдавалися до порівняння «Кеівеп» з близькими за часом створення економіко-статистичними джерелами32, нотатками подорожників33, мемуарною літературою34.

При аналізі змісту «Ііеівеп» вельми корисним було використання опублікованих та архівних документів, безпосередньо пов’язаних з організацією експедиційної кампанії 1768-1774 рр., а зокрема- експедиції Ґільденштедта35.

Тсоретико-метологічноіо основою дисертації є «діалогічне» розуміння специфіки історичного пізнання. За такого підходу історичне пізнання розглядається як своєрідний діалог між минулим та теперішнім, здійснюваний за посередництвом історичного джерела (у нашому випадку — нарративного). Суб’єктами такого діалогу виступають автор джерела та дослідник.

У тріаді «автор-джерело-дослідник» існують два типи взаємозв’язків, а отже, і два типи дослідницької діяльності: при першому типі взаємозв’язків джерело розглядається у контексті історичної реальності, в умовах якої його було створено; при другому - суб’єкт пізнання (джерелознавець) розглядає джерело як складову тієї реальності, в якій перебуває сам. Щоби діалог між теперішнім та минулим був змістовним, давав нове знання, слід методологічно розмежовувати «голоси» джерела й дослідника. Розв’язанню цього завдання у нашому дослідженні було підпорядковано застосування джерелознавчого методу як системи дослідницьких процедур, елементами якої виступають:

31 Полное собрание законов Российской империи: собрание 1-е СПб., 1830. - Т. 13. - №9919, №9921, №9924. -Т.16.-№11861

32 Описи Київського намістпицгва 70-80-х рр. XVIII ст. - К.: Наук, думка, 1989.-389 с.; Описи Лівобережної України- К.: Наук думка, 1997.- 320 с ; Опис Новгородсіверського намісництва (1779-1781). - К., 1931. - 593 с.; Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. - К.: Наук, думка, 1991. - 220 с.; Шафонский Л. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России. - К. В университет, тип., 1851. - 696 с.

33 Гмелин С.Г. Путешествие по России для исследования трех царств естества: в 3-х ч. - СПб., 1771-1785. - 4.1. - 272 с.; Гун О. Поверхностные замечания в дороге от Москвы в Малороссию в осени 1805 года. - 1806. - 4.2. -124 с.; Зуев В. Путешественпые записки от Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году. - СПб., 1787. -273 с.; Путешествие в Киев в 1817 году княія Ивана Михайловича Долгорукого// Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете - М., 1870. - Кн. 2. - С. 1-208

34 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - М., 1859 - 4.2. - 414 с.

35 Из Вольного Экономического общества в учрежденную при императорской Академии наук комиссию. - В кн. Сухомлинов М.И. История Российской Академии. Вып. 2// Записки императорской Академии наук. - СПб., 1875. - Т.27. - Прил. №1. - С. 472-477; Инструкция для отправленных от императорской академии наук в Россию физических экспедиций - В ст. Фрадкин Н Г. Инструкция для академических експедиций 1768-1774 гг.// Вопросы географии. - 1950. - Сб. 17,- С. 215-218

характеристика автора джерела; з’ясування обставин, за яких джерело було створено, та виявлення комплексу проблем, пов’язаних з його функціюванням у тогочасній реальності; інтерпретація змісту джерела та оцінка його інформативних можливостей у контексті, що нас цікавить.

Для досягнення конкретних завдань використовувалися також загально-наукові та спеціально-історичні методи дослідження (зокрема - порівняльно-історичний, логічно-аналітичний, проблемно-хронологічний, описовий та ін.).

У другому розділі - «И.А. Гільдешіїтедт про адміністративно-територіальний устрій українських земель» - з’ясовується достовірність наданих мандрівником відомостей відносно адміністративної приналежності обстежуваних ним територій; на базі вміщеної у записках інформації окреслюється тло змін адміністративно-територіального устрою, які мали місце на підросійській Україні у 1760-1770 рр. - їхня обумовленість процесами заселення і міграціями, централізаторською політикою метрополії, впливом «запорозького» чинника.

Перевірка свідчень Ґільденштедта про адміністративно-територіальний устрій Новоросійської губернії (саме по цій губернії його інформація є найде-тальнішою) здійснювалася шляхом їх порівняння з відповідними даними, вміщеними у спеціальних історичних дослідженнях. У результаті в тексті записок були виявлені певні неточності щодо приналежності та складу окремих адміністративних одиниць (приналежності Української лінії, складу Бахмутського повіту). Пильніший аналіз цих неточностей дав підстави для припущення, що вони є не помилками (обумовленими необізнаністю чи неуважністю вченого), а радше відбиттям реального стану справ на місцях (не завжди узгодженим з наявним адміністративним поділом), адже директивно проваджені адміністративні перетворення не враховували належною мірою місцевої специфіки.

У контексті адміністративних змін, що їх зазнавала територія Новоросії, Ґільденштедтом були розглянуті поземельні суперечки між цією губернією та її «сусідами». Зібраний мандрівником фактичний матеріал про конфлікт запорожців з Єлизаветградською провінцією у достатній мірі ще не використано дослідниками, хоча він має непересічну наукову цінність (першою на це звернула увагу Н. Полонська-Василенко). На базі даних Ґільденштедта можна з’ясувати сутність зазначених суперечок, їхній як безпосередній (шляхом відторгнення запорожцями окремих територій), так і непрямий (шляхом стимуляції міграційних процесів) вплив на процеси заселення краю та адміністративно-територіальні зміни, питання про боротьбу запорожців (її форми, методи, характер, результати) за збереження «Вольностей» напередодні остаточної ліквідації Січі. Інтерпретація перебігу подій, запропонована автором записок, та висловлені ним міркування, витримані у проурядовому дусі (Ґільденштедт намагався обгрунтувати доцільність і легітимність відчуження у запорожців їхніх земель), дозволяють з’ясувати реальний зміст та підгрунтя конфлікту, про який йдеться.

Вміщені у записках дані про адміністративно-територіальний устрій Слобідсько-Української губернії не викликають особливого інтересу, оскільки: Ґільденштедт охопив подорожжю лише дві провінції губернії - Ізюмську та Харківську, у специфіку колишнього устрою (до реформи 1765 р.) - не заглиблювався, до відображення ж існуючого - поставився дещо неуважно, проявом

чого є термінологічна невизначеність щодо статусу певних адміністративних одиниць (поняття «провінція» та «округа» він вживає як синоніми).

Полково-сотенний устрій Малоросійської губернії мандрівник вивчав досить ретельно, покладаючись на відомості Малоросійської колегії та полкових канцелярій. Крім того, він звернув увагу на такі місцеві специфічні риси, як магдебурзьке право у містах та особливий адміністративний статус Києва і Глухова. Показово, що Малоросія сприймалася вченим як особливе адміністративне утворення з певними атрибутами автономії.

Відбиваючи адміністративно-територіальні зміни, що мали місце на підросійській Україні протягом 1760-1770 рр., Ґільденштедт подекуди ідентифікував відповідні території, всупереч новим адміністративним реаліям, з колишніми автономіями - Новою та Слов’яно-Сербією, а надто - Гетьманщиною. Позицію вченого щодо адміністративних питань у записках окреслено дуже чітко, і її офіціозний характер є безсумнівним, отже, подібні факти можна інтерпретувати як відбиття у свідомості Ґільденштедта стереотипів масової свідомості (які свідчать про наявність певного психологічного опору населення України процесам уніфікації адміністративного устрою за загальноросійським зразком).

У третьому розділі — «Етносоціальні та соціокультурні аспекти історії Україні! у світлі джерельної інформації «Кеівеп» за допомогою особливого дослідницького прийому, в основу якого було покладено запропоновану сучасною соціальною філософією схему вивчення соціальної структури суспільства (через демографічну, етнічну, поселенську, класову підструктури), розглядається вміщена у джерелі інформація етнічного та соціального характеру.

Питання демографічного плану докладно висвітлені на сторінках записок, проте в інформативному відношенні цінність відомостей є неоднаковою. Певна їх частина подається у вигляді кількісних показників, достовірність яких не викликає сумнівів, проте, практичне використання є досить проблематичним, бо Гільденштедт покладався на різні методики підрахунків, округлював кількісні показники, нечітко фіксував час походження інформації.

Особисті спостереження вченого, висловлені ним зауваження, висунуті проекти дозволяють з’ясувати функціональну обумовленість демографічних процесів на українських землях, характер взаємин між представниками різних етнічних груп, ступінь адаптації іміґрантів у місцевому середовищі, їхню здатність протистояти асиміляції; дослідити механізм заселення Південної України та роль державної політики у регулюванні етноконфесійних питань.

На підставі свідчень Ґільденштедта можна констатувати, що попри внутрішню несконсолідованість, саме українці, маючи абсолютну перевагу у чисельному відношенні, відігравали провідну роль у заселенні та освоєнні земель Півдня. Реальний статус росіян, що мешкали в Україні, не відповідав формальним ознакам «титульного етносу» імперії; носіями русифікаторських тенденцій на периферії у зазначений період вони не були. Збереженню ж етнічної окремішності росіян сприяли етноконфесійна (розкольники) чи етносоціальна (однодвірці) ізольованість та компактність проживання.

Чільне місце у «Кеівеп» приділено східнороманському населенню, яке протягом XVIII ст. переселялося до України з Балкан, а також німецькій

діаспорі (зауважимо, що сам Ґільденштедт походив з балтодойчів, отож, його інтерес до життя німецьких колоністів в Україні був цілком зрозумілим).

Свідчення Ґільденштедта про переселення у 1773 р. та подальше облаштування в Єлизаветградській провінції значної партії болгар (1,5 тис. осіб) дозволили нам пролити світло на деякі дискусійні моменти (викликані браком достовірної джерельної інформації) щодо обставин переселення та подальшої долі зазначеної партії болгарських мігрантів.

Дані вченого про сербську колонізацію в Новоросії мають вторинний характер. Аналіз їх змісту та зіставлення з відповідними актовими джерелами вказують на те, що Ґільденштедт у записках фактично помістив переказ низки урядових указів (зокрема - «Плана о заселений Новоросии»), якими регулювався процес сербської колонізації Півдня України.

Попри те, що у питанні про заселення земель Новоросії російський уряд робив ставку на іноземних поселенців (такий підхід цілком поділяв і щиро пропагував Ґільденштедт), ця категорія не відіграла істотної ролі у процесах заселення та освоєння регіону, що змушений був засвідчити і сам мандрівник. За його інформацією, іноземці (навіть у разі їхньої вищості у господарчому чи культурному відношенні щодо решти мешканців) на автохтонне населення практично не справляли впливу. їм йшлося скоріш про збереження власної етнічної та соціокультурної ідентичності (як правило - шляхом консервації).

Проти власного бажання мандрівнику вдалося яскраво висвітлити практику маніпулювання міжетнічними відносинами в Україні, здійснювану метрополією: свідоме створення грунту для конфліктів чи «розв’язання» їх за допомогою штучних етноізолюючих бар’єрів. Прикладом тому - прояви «релігійної толерантності» (у 1760-1770-ті рр.) з боку уряду щодо розкольників, супроводжувані оселенням представників цієї етноконфесійної спільноти на землях запорожців - традиційних оборонців православ’я. Не менш виразно показав мандрівник і силу впливу на етнічні процеси соціально-економічних чинників та стимулювання цього впливу з боку держави, зокрема - шляхом створення окремим етнічним групам сприятливих умов для виконання особливих функцій у господарчій сфері (напр., грекам м. Ніжина - у міжнародній торгівлі).

Вивчаючи інформативні можливості джерела через призму поселенської структури (місто - містечко - село - слобода), ми намагалися наблизитися до т. зв. «структур повсякденності». Вплив на «повсякденність» екологічного чинника та етнічних традицій вчений окреслив досить добре, хоча ця «повсякденність» у нього здебільшого виглядає позбавленою руху й життя (причиною тому - відбиття ним переважно зовнішніх проявів описуваних реалій). Що ж до класової структури, то розгляд гільденштедтових даних через зіставлення їх з доробком радянської історіографії продемонстрував плідність інтерпретаційної парадигми аналізу соціальних явищ для отримання нового знання.

Слабка задіяність в літературі свідчень Ґільденштедта з питань етносоціального й соціокультурного характеру, була зумовлена не утрудненістю доступу дослідників до оригіналу записок, а скоріш - їх нестійким інтересом до зазначених питань (на підтвердження чого в даному розділі використовувалися, здебільшого, дані з російськомовних перекладів «іієібєп»).

Зауважимо, що достовірність даних мандрівника (у розумінні їх адекватності «об’єктивній реальності») принципово важливу роль відігравала лише при з’ясуванні формалізованих ознак (наприклад, елементів матеріальної культури), тоді як при відтворенні «повсякденності» значно важливішими є процеси рецепції цієї «повсякденності» у свідомості автора записок. Порівняння ж рецепції Ґільденштедта з рецепціями мандрівників з іншими свідоглядними орієнтаціями, дозволило багатовимірніше реконструювати певні конкретно-історичні реалії України другої половини XVIII ст.

У четвертому розділі - «Інформатнвні можливості записок відносно вивчення господарського розвитку України» - аналізуються дані мандрівника про сільське господарство, промисли, промисловість та торгівлю.

Господарській діяльності населення у «Ііеізеп» відведено чільне місце. Це пояснюється спрямованістю академічної інструкції на першочергове вивчення економічного потенціалу обстежуваних земель. Відповідно до значення тих чи інших галузей у структурі господарства (а також зважаючи на регіональну специфіку, напрям маршруту та власні уподобання) Ґільденштедт приділяв їм неоднакову увагу, наслідком чого є певна невідповідність обсягів наданої інформації, різний ступінь грунтовності та деталізації.

Цілковито пріоритетною для мандрівника була аграрна сфера. На відміну від матеріалів топографічних описів чи економічних анкет, ґільденштедтові описи сільського господарства не є однорідними за структурою і змістом, отже, не дозволяють отримати цілісного уявлення про стан зазначеної галузі. Зроблені ж ученим характеристики локальних об’єктів (наприклад, взірцевого поміщицького господарства у маєтках К. Розумовського, господарств німців-колоністів Катеринопольської округи Малоросійської губернії) мають безперечну наукову цінність і ще недостатньо задіяні дослідниками.

Традиційний поділ господарств на селянське, поміщіцьке, монастирське козацьке і т. д., для мандрівника не був властивим. Натомість він використовував класифікацію, в основу якої було покладено етнічну ознаку («український господарчий уклад», «російський», «господарювання німців-колоністів»).

Як пануючий, український господарчий уклад знайшов найдетальніше висвітлення на сторінках записок. Ґільденштедту вдалося виокремити його типові ознаки та визначити регіональну специфіку. На особливу увагу (з фактографічного боку) заслуговують зроблений вченим «опис плугів, використо-вуваних у Малоросії» (вміщений у додатках до «Кеівеп»), порівняльна характеристика «ямного» та «копного» способів зберіганя хліба.

Непересічну цінність становлять також деякі відомості Ґільденштедта суб’єктивно-історичного плану. Йдеться, насамперед, про його пропозиції відносно запровадження в Україні «універсального» господарчого укладу, що увібрав би в себе найкращі надбання усіх етнічних спільнот, які мешкали на обстежуваних ним українських землях. За взірець, на думку мандрівника, мав правити спосіб господарювання німців-колоністів, надзвичайну ефективність якого Ґільденштедт намагався всіляко підкреслити на сторінках записок.

Загалом, уся діяльність мандрівника з вивчення питань господарчого розвитку підпорядковувалася завданню максимального використання матеріальних

ресурсів інкорпорованих Російською імперією українських земель. Про це свідчать характер зібраних ним даних, спрямованість і зміст опрацьованих проектів, висловлених міркувань та рекомендацій. Як носію ідей західноєвропейського Просвітництва, Ґільденштедту було властиве розуміння держави як головної рушійної сили модернізаційних процесів. Саме цим, на нашу думку, пояснюється його затятість в обстоюванні економічних інтересів метрополії, які, назагал, не збігалися з традиціями й потребами мешканців інкорпорованих територій, а часто відверто протирічили їм. Так, переймаючись перспективами російської торгівлі пшеницею на Чорному морі, вчений відводив роль базового виробника зазначеної культури Україні, не рахуючись з інтересами конкретних продуцентів, які традиційно надавали перевагу вирощуванню жита - культури менш вибагливої щодо якості грунту та обробітку. Вкрай негативно ставився він до Гуральництва (яке гальмувало переростання хліборобства в Україні у товарну галузь), між тим, місцеві підприємці мали від цієї сфери діяльності шалений зиск. Пильну увагу приділяв Ґільденштедт також галузям, розвиток яких мав стратегічне значення для метрополії. Йдеться, перш за все, про селітроваріння. Відносно шкоди, яку заподіювала ця галузь лісовому господарству України, позиція Ґільденштедта не є надто категоричною, хоч він, як природознавець, усвідомлював незворотність процесу нищення лісів.

З свідчень Гільденштедта, присвячених промисловому виробництву в Україні, найрезультативнішим у науковому плані було залучення дослідниками унікального за змістом опису торських соляних промислів та відомостей про рибальство на Азовському морі. В цілому ж, дані «Кєібєп» про промисли і промисловість задіяні нерівномірно, поза увагою дослідників лишаються свідчення Ґільденштедта про солеваріння в Бахмуті, річкове рибальство в Малоросії, батуринську сукняну фабрику К. Розумовського, вміщені в оригіналі «Иеівеп».

Сфера торгівлі, хоч вона і перебувала у колі наукових уподобань вченого, не знайшла належного висвітлення у записках. Дані про неї подаються як правило у контексті свідчень про сільське господарство чи промисловість. Най-інформативнішими, поряд з описом торгівлі у Ніжині, на наш погляд, є надані Ґільденштедтом відомості про стародубську торгівлю, про цінові показники на міських ринках Малоросії та про розвиток чумацького промислу в Україні. Так, порівняння свідчень Ґільденштедта про чумацтво з інформацією, вміщеною у спеціальних історичних дослідженнях, дозволило дійти висновку, що трансформація чумацького промислу з торговельно-візницького у суто візницький, яка спостерігалася протягом 70-х рр. XVIII ст., не погіршила соціального становища чумаків (на чому наголошувала радянська історіографія): за нової кон’юнктури на ринку солі вони посіли вельми вигідну економічну нішу, фактично перетворившись на компаньйонів купців.

Показово, що Україну 70-х рр. XVIII ст. Ґільденштедт сприймав як самодостатній та повноцінний суб’єкт зовнішньоторговельних відносин. Разом з тим, окреслені ним перспективи розвитку української торгівлі й суміжних з нею сфер (інфраструктура, транспорт) недвозначно вказують, що незабаром вона мала стати невід’ємною складовою зовнішньої торгівлі Російської імперії.

У висновках узагальнено результати дослідження:

- у силу поєднання в собі ознак таких видів джерел, як джерела особистого походження та економіко-статистичні, «Иеізеп» посідають особливе місце в структурі джерел з історії України другої половини XVIII ст.;

- ступінь задіяності відомостей Гільденштедта про соціально-економічний розвиток України є недостатнім; спостерігається диспропорція у використанні даних з перекладених частин «Яеізеп» по відношеню до оригіналу;

- зміст записок характеризується чіткою програмовою заданістю, хоча з окремих питань економічного життя Ґільденштедт продемонстрував яскраво окреслені особисті уподобання, внаслідок чого репрезентативність його відомостей є неоднаковою;

- мимовільно чи випадково зроблені автором записок спостереження відносно явищ чи фактів, які не перебували у колі його зацікавлень, часто несуть велике інформативне навантаження і дозволяють значно розширити тематичний спектр досліджуваних за допомогою джерела питань соціальної сфери;

- розгляд відомостей Гільденштедта у порівнянні з даними інших джерел та даними, вміщеними у спеціальних історичних дослідженнях, показав високий ступінь їхньої достовірності; виявлені нами у тексті записок похибки та неточності не є суттєвими;

- на користь достовірності інформації записок свідчать факти сумлінного ставлення Гільденштедта до виконуваної ним справи - його описи характеризуються високою мірою деталізації та технічною досконалістю; щоправда, траплялися з ученим випадки, коли він (через нерозуміння ментально чужої йому реальності, власну упередженість, ігнорування сфери суспільної психології-) неадекватно тлумачив спостережувані ним події, процеси чи факти життя;

- проурядова позиція мандрівника не підважує наукової вартісності його твору; своєю відвертістю ця позиція проливає світло на дію механізмів урядової політики, на задуми офіційного Петербурга, особливо - щодо України;

- значний науковий інтерес становлять вміщені у джерелі міркування, оцінки, пропозиції й поради вченого, в яких проявляють себе його світоглядні орієнтації, прихильність до певних соціально-економічних, політичних доктрин;

- отримання якісно нової (з наукової точки зору) інформації з «Яєібєп» значною мірою залежить від особи дослідника, що звертається до зазначеного джерела, від використовуваних ним методологічних підходів та дослідницьких прийомів; за таких обставин відчутно зростає роль герменевтичного та інтерпретаційного компонентів джерелознавчого аналізу;

- перспективи використання мандрівних записок Гільденштедта для вивчення соціально-економічної історії України XVIII ст. може значно розширити поява повного україномовного перекладу частини «Яеізеп», присвяченої України.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Никифоренко Н.О. Щоденник подорожі І.А. Гільденштедта Єлизаветград-ською провінцією (травень-липень 1774 р.)// Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького держуніверситету: Півден-

на Україна ХУІІІ-ХІХ століття. - Вип.4(5).- Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. - С. 15-40 (3,2 др. арк.)

2. Никифоренко Н.А. Соціально-економічний стан Донеччини в останню чверть XVIII ст. (За «Щоденником» І.А. Гільденштедта)// Нові сторінки історії Донбасу: Ст. Кн.6/ Головний ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк, 1998С. 20-29 (0,7 др. арк.)

3. Никифоренко Н.О., Пірко В.О. Північне Приазов’я наприкінці XVIII ст. (за мандрівними записками Й.А. Гільденштедта)// Вісник Донецького університету: Серія Б. Гуманітарні науки.- 1999. - №1. - С. 37-42 (0,5 др. арк.)

4. Никифоренко Н., Пірко В. Мандрівні записки І.А. Гільденштедта як джерело з історії України другої половини XVIII ст. - У кн.: Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану професора М.П. Ковальського з нагоди 70-річчя. - Острог - Нью-Йорк, 1999. -С. 376-389 (1,2 др. арк.)

5. Никифоренко Н.О. Про сільськогосподарське виробництво у маєтках К. Розумовського у другій половині XVIII ст (на матеріалах «Щоденника» І.А. Гільденштедта) // Питання аграрної історії України та Росії (ХУІІІ-ХІХ ст.): Матеріали третіх наукових читань, присвячених пам’яті Д.П. Пойди-Дніпропетровськ, 1999.-С. 66-71 (0,4 др. арк.)

6. Кір’язєва Н.О. Про «релігійну толерантність» у політиці російського уряду щодо заселення Новоросії у 60-70-х рр. XVIII ст. (за матеріалами подорожі Й.А. Гільденштедта)// Вісник Університету внутрішніх справ- Вип.7- Ч.І.-Харків, 1999. - С. 65-68 (0,3 др. арк.)

7. Кирьязева Н.А. И.А. Гильденштедт о соледобьіче на Торе во второй половине XVIII века// Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія. - Донецьк, 1997. - Кн. 1.- С. 55-57 (0,2 др. арк.)

8. Кір’язєва Н., Пірко В., ІІІкрибітько О. Святогір’я - історико-культурний і рекреаційний центр Донбасу// Туристично-краєзнавчі дослідження. - К, 1998.

- Вип.1: Матеріали III Всеукраїнської науково-практичної конференції «Туризм в Україні: економіка та культура» (Світязь, 9-10 вересня 1998 р.).-Ч.1.-С. 407-411(0,3 др. арк.)

АНОТАЦІЇ

Никифоренко Н.О. Мандрівні записки Й.А. Гільденштедта як джерело з соціально-економічної історії історії України другої половини XVIII ст. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Донецький державний університет, Донецьк, 2000.

Дисертацію присвячено розкриттю інформативних можливостй мандрівних записок Й.А. Гільденштедта стосовно вивчення проблем соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст. У дослідженні вперше зроблено Грунтовний джерелознавчий аналіз усього комплексу вміщених у джерелі відомостей про соціально-економічний розвиток України. На тлі здобутків

історіографії з’ясовано наукову цінність низки ще не задіяних даних Ґільден-штедта, здійснено оригінальну інтерпретацію свідчень мандрівника. Завдяки залученню нарративних та документальних джерел виявлено ступінь репрезентативності записок Гільденштедта та достовірності вміщеної в них інформації.

Ключові слова: історичне джерело, мандрівні записки, джерелознавчий аналіз, інформативні потенції, достовірність, інтерпретація, соціально-економічний розвиток.

Никифоренко Н.А. Путешественные записки И.А. Гильденштедта как источник по социально-економической истории Украины второй половины XVIII ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Донецкий государственный университет, Донецк, 2000.

Диссертация посвящена раскрытию информационных возможностей пу-тешественных записок И.А. Гильденштедта относительно изучения проблем социально-экономической истории Украины второй половины XVIII ст.

Иоганн Антон Гильденштедт (1745-1781) родился в Риге, закончил Берлинскую медико-хирургическую коллегию. В 1768 г., после получения степени доктора медицины во Франкфурте-на-Одере, он был приглашен в Петербургскую Академию наук для участия в академичес-ких экспедициях по економико-географическому изучению окраин Российской империи. Возглавив одну из Астраханских экспедиций, на протяжении 1768-1775 гг. Гильденштедт обследовал земли Нижнего Поволжья, Кавказа, Подонья и Украины. Основные результаты его экспедиционной деятельности были отражены в «Кеівеп сіигсЬ Кизвіапсі ипсі іш СаиказівсЬеп веЬі^е», изданных после смерти автора П.-С. Папласом.

В диссертации впервые был подвергнут источниковедческому анализу весь комплекс содержащихся в «Яеівеп» сведений о социально-экономическом развитии Украины. Акцент сделан на информации субъективно-исторического характера, которая практически не привлекала внимания исследователей. Подчеркивается, что размышления Гильденштедта, его оценки, рекомендации, проекты, в которых проявили себя мировоззренческие ориентации ученого, приверженность к определенным социально-экономическим доктринам, представляют значительный научный интерес. В работе показано, как обращение к случайным наблюдениям путешественника может расширить тематический спектр исследуемых с помощью источника вопросов социальной сферы; как сравнение рецепции Гильденштедта с рецепциями путешественников, имеющих иные мировоззренческие ориентации, позволяет многомернее реконструировать конкретно-исторические реалии Украины второй половины XVIII ст.

В исследовании проводится мысль о том, что проправительственная ' позиция путешественника не умапяяет научной ценности его произведения; наоборот, своей откровенностью эта позиция проливает свет на действие механизмов правительственной политики, реализацию скрытых замыслов официального Петербурга — особенно относительно Украины.

Учитывая наличие явной диспропорции в привлечении отечественными исследователями фактографических данных из переведенных на русский язык частей «Reisen» по отношению к оригиналу (который является библиографической редкостью), в диссертации большое внимание уделялось характеристике информации, не вошедшей в переводные русскоязычные издания.

Замечено, что на репрезентативность сведений Гильденштедта существенное влияние оказали как строгая программная заданность его экспедиционной деятельности, так и ярко выраженные личные пристрастия ученого.

Вывод о высокой степени достоверности данных записок был сделан в результате их сопоставления с соответствующими данными, содержащимися в других источниках, а также в специальных исторических исследованиях. Выявленные неточности и ошибки оказались несущественными. В пользу достоверности информации свидетельствовали также продемонстрированные И. А. Гильденштедтом высокая научная компетентность, педантичность, стремление постичь глубину исследуемых явлений.

Так как получение качественно новых с научной точки зрения данных из «Reisen» в значительной мере зависит от личности исследователя, обращающегося к источнику, от используемых им методологических подходов и исследовательских приёмов, в диссертации значительное место отведено герменевтическому и интерпретационному компонентам источниковедческого анализа.

В работе сделан вывод о том, что, объединяя в себе признаки таких видов источников как источники личного происхождения и экономико-статистические, записки Гильденштедта занимают особое место в структуре источников по истории Украины второй половины XVIII ст., что перспективы использо-вания данного источника значительно расширились бы в результате появления полного украиноязычного перевода части «Reisen», посвященной Украине.

Ключевые слова: исторический источник, путешественные записки, источниковедческий анализ, информационные возможности, сведения, достоверность, интерпретация, социально-экономическое развитие.

Nikiforenko N.O. Travel notes of I.A. Gildenstedt as a source of social-economic history of Ukraine in the second half of the 18th century. - Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree by speciality 07.00.06 - Historiography, source-studying and special historical subjects. - Donetsk State University, Donetsk, 2000.

The thesis reveals information potentialities of travel notes of Gildenstedt as to studying of all aspects of social-economic history of Ukraine in the second half of 18th century. It is the first thorough source-studying analysis of all information the notes contain as to social-economic development of Ukraine. With regard to the achievements of historiography, it shows the scientific value of some uninvolved material of Gildenstedt, it makes the original interpretation of the traveller’s evidences. Owning to attracting narrative and documentary sources, it reveals the degree of representation of notes and authenticity of information they contain.

Key words: historic source, travel notes, source-studying analysis, information potentialities, authenticity, interpretation, social-economic development.