автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.01
диссертация на тему: Речь и символ в контексте проблемы понимания

Полный текст автореферата диссертации по теме "Речь и символ в контексте проблемы понимания"

од

кикъкнг УЙ1ВЕ?СИТЕТ imíhi ТАРАСА ¡¡¡ЕЗЧыКА

Нз правах рукопису

бугров володю,ир аматолi йов№ 1

í.-oba тл с:ап.юл в контекстi про&ши роэумпшя

i Ic'tt С'З. 00. Oí — ситэлсг гя, гп^с'?олсг iл,

АВТОРЕФЕРАТ

Д'.:с.эртат4: ï на здсзугтя стугння

КЗНДИДата НЗТК

19 9 6

КИГВСЬККЕ УН1ВЕРСИТЕТ шеш ТАРАСА ШЕВЧЕНХА

Кз правах рукопису

БУГРОВ ВОЛОДККИР АНАТОЛ1ЙОВИЧ

МОЛА ТА ас,«ЗОЛ В КОНТЕКСТ! ПРОБЛЕМ! РОЗУШННЯ

Спецхальнють 09. СО. 01 - снтологхя, гносеолопя,

феноменология.

АВТОРЕОВРАТ

дксертат'х на здобуття науконого ступеня кандидата фхлософських наук

К И Г в

19 9 6

Дисертацхею е рукопис.

Робота виконана на кафедр: теарх'х та юторхх фхлософхх Кихвсъкэго университету хменх Тараса Шевченка.

Наукозяй керхвник ' Дем"янов Володимир Олександравич,

кандидат фхлософських наук, доцент

Офхцхйнх опоненти:

ПричехИй Евген Мюсолайович,

доктор фхлософських наук, прсфесор

Павлов Валерий Лук"явович,

кандидат фхлософських наух, доцент

Провхдна органхзацхя Нащональний техн!чний утверситет

Захист вхдбудеться 24 чершга 1995 року о '_ годик: на

засхданнг спец1 авизовано: вченох ради Д. 01.01.06 в Ккхвсько-му унхверситеи хменх Тараса Цйвчэнка См. Ки'хз, вул. Еолоди-мирська, 60, ауд. 330).

, 3 дисертацхею южна ознайомктися у наукозхй бхолхотещ Кихвського уихверситету хм. Тараса Шэвченка (м. Кихв, вул. Ео-лодимирська, 58, кхм.10).

Автореферат рсшсланий 23 травня 1998 року. '

Угсра!ни.

Бчений секретзр спед1ад:зовано'х вченох кандидат фхлософських

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

АгстуалыНстъ теми дисертац1йного досл!даешга.

Проблема самовизначення людини завжди ^находиться в центр! фиософсько! узаги, особливо в перюди змхни cbito-глядних opieHTiîpiB у суспьчьств!. Силософ1Я XX СТОЛ1ТТЯ довела, zp свхдоме самовизначешгя ocoôiicïocti вгдбуваеться у Форш саморозушння.

•Проблема розушння заЯмае центральне шсце в осягнент людиною свого ■ безпосереднього юнування як неповторного, часово-прссторсво визначеного. В пергод докор^нно'! змхни духовных тдвалкн сусшльного буття перед кокнога людиною постае проблема выявления свого "Я" в конкретних культур-но-:сторкчних обставинах, проблема самореал!зацм в практичней м1ттед1Яльност2. У TaKi перюди перед людиною постае дилема: залишитксь самодхяльною особистютю або перетвори-тксь на сб"ект дп' soshiehix обставин. Тхлъки саморозушння дозволяе особистостi вхднестись до.зовнюпх обставин як до конкретних умов свое! садореалхзац! ï або переккод виявленню власно'1 1ндив:дуальн0ст1. Усвтдомлення певних обставин як пере ¡код стае конкретной умоЕою для ïx подолання.

Фглософя створке теоретична засади для послхдовного, Ц1Л1Сного, повного, глибокого саморозушння людиною себе з позиц:й досягнень духовноï iCTopiï людства, яка реалхзуеться' в особкстому жтт! :нд;з!да непозторно i ушкалъно. ®1Лософськ1 дослхджкня проблеют розушння заев!дчухггь, щз саморозушння людини вхдбуваеться в конкретному середовищ повсякденно! иовп та символ:чнпх форм.

Ерахозувчя висловлене визе, доелгджэняя мови та символу в контекстi проблею! розушння уявляеться необхшнта та доильниц.

Стаи розробленост i праблеыи.

Феномен розушння та пов"язада з ниц коло проблем у ' В1Тчизнян1Я ф1лософськ!й t науков1й литератур! аналхзуються досить пмроко. 1йжна взагал! в1дм1тити принайми! три напрям-ки розгляду феномену розушння: флософсько-кетодологхчнкй ( Н. С. Автоноиова, е. К. Бистрицький, В. С. Горський, С. С. Гусев, ■ С. Б. Кримський, A. IL ЛоЯ, А. Л. Шк1форов, Е.КШпанов, Г. I. Ру-завгн, Г. Л. Тульчинсьхий, R Г. Федотова, 3. П. 01 латов,

A. А. Яковлев та mai), логхко-лхнгвхстичний (К. К. Коль,

B. Г. Кузнецов, P. I. IlaBiJibOHic, Ы. В. Попович та хнсц) i психо-лопчний ( А. А. Брудний, Г. С. Костюк, A. U. Леонтьев, С. JL Руб:н-штейн, Е. Д. Шукуров та хншх). Досить широко проблема розумхння розглядаеться у зв"язку з методологiею конкретних наук, як природничих, ■. так. i гуманхтарних (Г. А. Ант шов, M. M. EaixTiH, Т. Е. Васильева, А. Я Гуревич, М. I. Кинкхн, В. Г. Кузнецов, А. I. Панченко, El. Степанов, А. 3. Фахрутдхнова, KL А. Шрейдер та ihoî). Без сумнхву, логхко-лхнгвхстичний, психолог хчний напрямки, анализ проблем;: розумхння стосовно потреб рхзноманхтних галузей наукового знания дають досить грунтовн: результат i зображають всю складнхсть i багато-аспектнхсть данох проблем«, але без врахування фхлссофсь-ко-методологхчних ракурс!в аналхзу неспроможнх розкрити сутн!сть та мхсце розумхння в лвдському буттх та niSHaHHi (як приклад, можна навести таке визначення, яке Д1йсно не несе евристичного наванталення: "Зрозумхле - це те, щр моя» бути зрозуыхлим i стае зрозумхлим в результат! дхяльноси розушння" - С. Л. Рубхнштейн).

В рамках фхлософсько-методологхчнсго напрямку аналхзу проблема розумхння хснуе досить ширске рсзмахття П1ДХОД1В i точок зору.

При осмисленП1 проблеми розуыхння як декодування ( Д. I. Дубровський, 111. Жинк1н, Ю. А. Осное:к) процес розумхння розглядаеться як декодування смислу тексту (чи ih™oï знако-boï структур«), шр був закодований автором тексту.

Досить широко розглядаеться проблема розумхння у зв"яз-ку-з хитерпретащею. Так, Г. А. Антхпов, А. Л. Нхкхфоров, Г. JLTy-льчинський взагалх ототомшоть розумхння та хнтерпретацхю, А. I. Ракхтов i А. А. Яковлев Ева:кають, шр розумхння, хоча й мхстить хнтерпретацхю, але не зводиться лише до нех, тому :цэ пов"язане з хншими процедурам! (такими, як симзолхзащя, контекстуалхзацхя тошр). В. С. Горський npoBiB вельми грунтовке дослхдження ролх '■ 1нтерпретацх'1 у витлумаченнх хстори-ко-ф1Лософських текстiв.

У традицхйнхй герменевтицх розумхння розглядалссь як особливий метод "наук про дух", на вхдмхну вхд пояснения, як методу "наук про природу". У поширенхй в Укратн: фхлссоф-ськхй лхтературх досить широко дебатуеться гане питания.

Так, Г. А. Геворкян, А. Л Нисхфоров, Г. I. Рузавхн, В. Г. Фэдотсва, В. С. Швирев, Б. Г. Юдхн вважають, пр пояснения передуе ро-зушннк I повинно забезпечити його. На протизагу дан1й точц1 зору, Б. С. Грязнов, А. П. Огурцов, В. С. Черняк вважають, що пояснения являе собою процедуру, яка пхдпорядковуеться розушння I зумовлюеться ним. С. Г. Секундант, К Ы. СмхрноЕа, А. ¡0, Цоф.час проводятъ аналхз розушння як методу сощо-гу-манхтарних наук х вважалтъ дихотом1ю "пояснення-розушння" актуальной для даного етапу розвитку науки.

У працях С. С. Гусева, А. А. 1вхна, Л. В. Скворцова, Г. Л. Туль-чинського аналхзуються нормативно-цхннхснх компоненти розушння, пркчому основи' даного походу були закладенх М. Бахтхним.

К С. Автонойова, В. К. Нхсанов, Б. Г. Юдхн розглядають розушння як прсцес, пр приводить до синтезу деяко'1' ментально': ц1л:снсст1, причому дана цхлхснхсть мае, по крайнхй мхрх, двохшрну структуру.

В ра,'.!ках сучасно! фхлософськох думки в Украхнх розушння розглядаеться як духовно-практичне вхдношення людини до свхту (6. К. Бистрицький, В. Т. Кхнцан, С. Б. Кримський, А. И. Лэй).

При анал13х проблем; розушння у п зв"язку з повсяк-декною моеок) е. К. Бистрицький та В. П. Ф: латов звертають оссб-лизу увагу на виникнення ситуащй розушння, щр мають своею основою поручения едностх та безперервностх ¿стсричного досвхду людства.

У працях К С. Автономовох, В. В. Бхбхххна, С. 0. Васильева, К. К Коля, С. Е. Кри1.1ського, Е. II Цейзерського, Б. А. Парахонсько-го розглядаеться нерозривний зв"язок розушння з мовою як найхстотяхсою сферою прояву розуыхння.

Дэслхдкенняы проблем иови та спхлкування присвяченх робот:: Г. А. Антхпова, 11 Ц. Бахтхяа, О. А. Донськкх, НС.Кагана, 0. I. Кукупкхнох,' А. и. Лоя, И. К Петрова, 6. П. Савруцькох, А. Г. Спхркхна, Е С. Степанова.

За останнх два десятилхття у фхлософськхй лхтературх бувзого СРСР з"явилась доскть велика кхлькхсть дослхдмень, присвячених проблематицх символу. Серед них можна вид г лит и грунтовнх досл1Дження символу як культурологхчнох категорх * (В. I. Антонов, Ю. М. Лот мал, Ы. Л Рубцов), фундаменташьнх працх

з ,анал1зу природи, сутностх та функщй символу (О.Ф.Лосев, К. А. Свасьян), розгляд рол: символхзацхх у науковому шзнанш (Е С. Автономова, С. С. Гусев, А. М. Коршунов, В. Е Кантатов, Л. В. Уваров).

Разом з тиы, слхд врахувати суттеЕе зауваження е. К. Бистркцького. щр "розуытня... залишаеться передул 1М он-тологх'чним, а не гносеологхчним визначенням суб"екта". Дана постановка прсблеми змушуе звернутись до традицхх дослхдяе'н-ня феномену розумхння в заххдно-европейськхй фиюсоф::. I в цхй традищ: наянне досить широхе розмахття пхдходхв. Так, Ф. Шлейермахер розглядав розумхння як хнтерпретацш текстхв, пам"яток культури (в сучаснхй зах1ДН1й фхлософ11 подхбну по-.зицхю зайыае Е. Ееттх); ЕД1льтей ев ахав розумхння особливиы методом "наук про дух", на вIдмту вхд пояснения як методу "наук про природу"; Ы. Хайдеггер та Х.-Г. Гадамер розглядають розушння лк специфхчне людське В1Дносення до св1ту. Фран-цузський фхлософ ЕРхкер вважае розушння хнтерпретатею СИМВОЛ1В I (пхзниле) текстхв. Проблема розушннл зай!.:ае одне з Ч1льннх мхсць в фхлософськхй- доктринI Л. Ехтгенштейна (особливо в "пхзнхй" перход його творчостх). При цьому не-обххдно вхдзначити, щр видатний росхйський фхлософ Г. Г. Шлет багато в чому випередив представникхв заххдноевропейськох ф1Л0С0фх1 у постановцх та вирхсеннх проблем, пов"язаних з феноменом розумхння. Проблематика символу завзвди привертала увагу фхлософхв, починаючи вже з Длатона х Архстотеля. Сл1д особливо видхлиги доелхдження природи х сугностх символу, проведен I Е. Касс х ре ром, П. Рхкером та К. Г. Юнгом. Надзвичайну вагу мають також концепцхх мови, пр були розробленх Е Гумбольдтом та Л. Витгенштейном, представниками французського структурам зму.

У росхйськомовнхй фхлссофськхй лхтературх проведений досить груктовний аналхз поглядхв заххдних фхлософхв, щр Б2йкалисъ дослхдженням феномену розумхння. 1£зжна, зокрэма, назвати працх ЕЕБхбхххна, I. С. Вдовхнох, Р. М. Габхтовох, П. П. Гайденко, А. Ф. Грязнова, А. Ю. Дегупса, С. 0. Кошарного,. Т. А. Клиыенковох11 Л Кузнецова, Ы. X. Куле, е. С. Малахова, Р. I. Павхльонхса та хнших.

Враховуючи висловлене вкще, слхд Ехдзначити, щр незва-зкаючи на наязнхсть аналхзу мови I символу в $х зв"язку з

проблемою розушння, дослхдження взаемозв"язку мовн та символу в контекстI проблем« розушння не проводилось, хоча не-обххднхсть такого анализу усвхдомлювалась ( Н. С. Автономовз, К. Еистрицький, С. Б. Кримський).

Мэта та задач i досл1джешга.

1&та роботи - зд1Йснити анал13 феномен1В моей та символу в якостi прояви самовизначення людини як конкретного 1ндив1да у форм1 .розушння.

'У В1ДП0В1ДН0СТ1 до поставлено! мети розв"язуються так: задача

- проанаЛ13увати наявнх в iCTopiï фхлософськох думки погляди срдо сутностх розушння, взаемозв"язку розушння та мовн, прнроди та сутностi символу;

- розглянути iCHjT34i у фхлософськ^й лхтератур* бувшого С PCP п i дходи до проблеми розушння та провести аналгз miciw i рол1 феномену розумхння в людському буттх;

- вияеити специфику повсякденно'х мови як онтолопчно! реальнсст! самовизначення людини;

- здхйснити анал13 природи, сутност! та функщй символу, виявити значения хнтерпретацхх символгв у культурна життедтяльностг лкдини;

- визначити суттев1 характеристики взаемозв"язку мови i символу в контекст1 саморозум1ння людини.

Теоретична, та методологi'iiia основа дисертацН.

Теоретичною основою дисертащйного дослхдження е класична фхлософська спадцина, дослхдження представникхв заххдно'х фхлософсько*' думки, npaqi фглософхв бувшого CFCP, присвяченх проблематит розумхння, мови та символу. Методолог i чну основу становлять надбання герменевтичнох, дхалекти-ко-матерхалхстичнО'х та феноменолог xwhoï' традид1й.

Наукова новиа1са досл1д*ош£я.

Наукова. новизна дисертацП' полягае в тому, щр, на _ вхдмхну В1Д традицН дослхдтення феномену розумхння як гносеолопчно1 та методологi4hoï проблеми, автором обгрунто-вуеться концепция, шр символ i повсякденна мова являгать собою прояви самовизначення людини як конкретного хндив!да у формх розушння. Новизна конкретизуеться в сл!дуючих ' полоаеттх, со вннссяться на захист:

- гносеологхзацхя та методологхзац!я проблеми розушння

розкривае методично-процесуальний характер феномену розумхння, однак даний П1д:ад не дозволяе виявити фундаментами хсть рсш, мюця розумхння в людському буттх. 0рган1чну еднхсть розумхння з реальною життедхяльнхстю людини виязляе онтологхчний пхдххд як найбхльш адекватнпй цхлхсному баченню людського киття. Розумхння становить невхд"емну умову хсну-вання'людини у свт, а конкретного часово-просторово ви-значеного буття;

- дослхдження мови в контекстх феномену розумхння до-зволяе стверджувати, що поЕСякденна мовз не вводиться до системи знакхв для репрезентацхх предметхв чи засобу людсь-•кого спхлкування, а становить духовне середовищэ, у якому ■вхдбувасться життед1яльнхсть людини, як хстоти, шр перш за .все здатна розушти саму себе, плинну мхнливхсть свого жит-тя;

- властивхсть мови структурувати бачення сгхту з допо-могою слхв та зв"язкхв мхж ними спричинюе розчленованхсть, "мозахчшсть" картини свхту, де рхзнх фрагменти дхйсностх об"еднуються певними взаемовхдношеннями, щр мхж собою не ут-ворюють щлхсностх. Дана • суперечнгсть вимагае вхд людини встановлення цхлхсностх буття, шр досягаеться еднхстю чуття I поняття, образу дхйсностх х моделх дхх, якою е символ.

Концепцхх мови як системи символхв на враховують прин-циповох В1ДМХННОСТ1 мови та символу. Символ може бути предметом мовнох хнтерпретащх, мова може лише опксувати символ, символхчний св1т, не перетворюючись у симеол. Слово, виражаючи символ, наповнветься чуттевим дхяльним смислом, який знаходиться за межею слхв, як одиниць мсви, х зз"язк1В М1Ж ншш;

- взаемодоповнюванхсть символу х мови наповнюе людську життедхяльнхсть оссбистхсними смислами, цхнностями х дозволяе людшп усвхдомлювати свою еднхсть з свхтом, людством, хсторхею I, водночас, свою неповторнхсть та унхкальнхсть.

Науково-теоретична значуц1сть досл1диення.

Отриманх при ДОСЛХДЖЭКН1 результати необххдно врахову-вати при вивченх проблем буття та самовизначення люд1ши в свт, при аналхзх людеькох культей в П рхзноманхтних проявах.

- 7 -

Практична аначущ1сть досл1джешга..

На п:дстав1 матерхалхв дисертацхх уявляеться можливим вдосконалення норматизних курсхв фхлософхх при викладеннх проблем буття людини. .Результата дослхдження можуть вико-ристовуватксь при побудовх спецкурсхв з онтологхчнох' проблематики.

Апробацхя досл1джшшя.

¡¿атерхали досдхдження доповхдались на наукових конфе-ренцхйх: Нхжнародна конференцхя з . проблем давньогрецькох фхлософхх "У1 АрхстотелхЕськх читання" (Ыархутль, 1993); М1«народна наукозо-методична конфэренщя "Актуальнх проблеми формування професхйно? та гуманхтарнох культури сучасного спецхалхста" (Кихв, 1994); Наукова конференцхя пам"ят! про-фесора М. 0. Парнюка "Ушверсум людини: мислення, культура, наука" (Кихв, 1994). Матерхали дослхдження обговорювались на теоретичному семгнарх кафедри теорхх та хсторхх фхлософхх Ки1ЕСЬкого унхверситету 1мен1 Тараса Шевченка.

Епровадиення иасл1дк1в дослхдхпшга.

Еярозаджэння наслхдк.1В дослхдження вхдбувалось в форм1 наукових публхкацхй дисертанта. За матерхаламн дисертацхХ' опублхковано дв1 статть 1Латерхали дисертацы були вико-ристан1 при написанн1 навчального посхбника "Класична фхлсссфхя науки", рукопис якого (обсягом 40 др. арк.) вхдзна-ченкй грантами конкурсу "Трансформацхя гуманхтарно'х освхти в Украхнх", який проводився Шнхстерством освхти Украхни та Мхжнародним фондом "Вхдродження". Матерхали длсертацхх вико-ристовувались при розробцх науково-досл4днох держбиджзтнох теми Я125 "Методология дослхдження соцюкультурних систем в екстремальних ситуацгях".

Структура робота.

Структура дисертацп визначаеться логхкою досл1дження, яка випливае з його мети та основних задач. Дксертацхя за-гальним обсягом 156 сторхнок складаеться з вступу, трьох роздхлхв (до кожного з яких входять по два параграфа), заключения та списку використано! лхтератури.

ОСКОШШЯ ЗЫ1СТ ДЖХРТАЩ1 У вступ! обгрунтовуеться вибхр теми та и актуальность,

андиизуеться стан розробленостI проблем;;, назначаться мета I завдання досл1Д*ення, теоретична х методолопчна основа Д0СЛ1Дження, виявляеться наукова новизна дослхдження, визна-чаються ссновн!. положения, щр виносяться на захист, висвхтлюються теоретична та практична значимость дослхджен-ня, форми -апробащх' та впроваджння результата виконано'1 роботи.

Перший роздхл "Роаутння як умова Оуття лидини у св1тх"

складаеться з двох парагрзфхв. Перший параграф носить назву "Проблема розумхння в хсторп герменевтичних вчень", другий - "Ихсце розумхння в людському бутт1 та пхзнаннх".

В першхй глав1 передусхм прослхдковуеться розгляд проб-•леми розумхння в хсторп герменевтичних вчень. Розумхння, як центральна проблема герменевтики, мае тривалу ¿сторхю. Як суто фхлософська проблема, дакий феномен розглядався в Р13них фхлософськйх пколах, а тому дана проблема перенесла певну еволюцхю: В1Д розуми^ня як методу хнтерпретацхх тектсхв та культурних пам"яток (Ф. Ипейермахер) - через розумхння як особливий метод "наук про дух", на Е1ДМ1ну вхд пояснения як методу "наук про природу" (В. Дхльтей) - до розумхння як специфхчно людського Ехднонен.чя до дхйсносп I способу буття людини у свхтI (М. Хайдеггер).

На основ: аналхзу поширенсх в Укра'х'и: фхлософськох та науково'х лхтератури, присвяченох' розглядсв: феномену ро-зум1ння, видхляються три налрямки його дсслхдження: фхлософсько-методолопчний, логхко-лхнгвхстичний та психолог хчний. Виявляеться коло проблем тз категорхально-по-няттевий апарат, власткЕх ксжнсму з нзпрямкхв. Вхдзна-чаеться, що логхко-лхнгвхстичний та психологхчний напрямки, а також дослхдження розумхння як методу соцхально-гуматтар-них наук, звичайно, висвхтлшть складнхсть та багатомхрнхсть прсблемл розумхння, але неспроможнх виязитп його сутнсстх та роль

В рамках фхлософськс-методолопчного налрямку також хснуе багато пхдходхв до аналхзу феномену розумхння. В дисертацгх проводиться узагальнений розгляд таких пгдходхв. 3 всього багатоманхття ракурсхв аналхзу проблеми розумхння найбхлъш продуктивним уявляеться розгляд розумхння як духовно-практичного освоения свхту, котрий розробляетьея переваж-

но в рамках фхдософськох думки в Украхнх. Еодночас вхдзна-чаеться, щр традицхйний гносеологхчниЯ та методологхчниЛ анал13 проблеми розумхння, хоча й розкрпвае методично-про-цееуальниЯ характер даного феномену, але не дозволяе вплвктп фундаментальное?! рол:, мхсця.розумхння в людськсму буттх.

Дослхдження аналхзу рсзумхння в св1Тов:й фхдоссфськхй думцх дозволяе стверджуватл, щр даннй феномен виходигь за рамки П1знавального вхдношзння людини до свхту. Якхр пхзнания та теоретичне мисл-эння спрямозанх на отрнмання знания, сутнхсними ознаками якого е всезагадьнхсть, неоэххднють, абстрактнють, то розушння е осягненням неповторностх, унхкальност1 свхту у вс1й його повнотх, мхнливостх та роз-ма'1'ттх. Тому розум1Ния е практичним вхдношенням людини до свхту, способом орхентацхх людини у мхнливих ситуацхях повсякденнох життедхяльностх, у якому поеднуються як хнте-лектуально-теоретичнх, так х норматнвно-цхннхсн!, естетичнх та емоцхйнх сторони освоения дхйсностх. Розумхння не "вхдмх-няе" пхзнання, а 1снус поряд-з ним в якостх унхБерсальнох умоЕИ осягнення людкнога свое'! часово-скхнченно* 1сторичност! х, водночас, неск1Иченного буття як творця культури. Така практичнхсть розумхння дозволяе йсму викону£ати роль з"едну-ючо'х ланки мхж всезагальнхстга теоретичного знания I свхтом культурно! життедхяльностх людини, яка е завжди неповторною, особливою, унхкалъною. Ехльше того, воно сбумовлгае нерозрив-ну еднхсть тзнання та культурно-хсторичного середовища, котре е специфх.чним для кожного конкретного етапу розвитку людського суспхльстЕа.

У дослхдженн: встановлюеться, щр актуалхзащя проблеми розумхння в фхлссофськхЯ думЦ1 XX столхття пов"язана з тим, шр саме в сучаснхй фхлософх'х гостро постала проблема подо-лання вузько гносеолопчнох орхентадх!' у П1ДХОД1 до виявлен-ня сутностх та природи людини (коли людина розглядаеться як деякий абстрактний суб"ект за теоретичними нормами та наста-новами). Окрхм того, саме в нашу епоху людина в повнхй мхрх усвхдомила свою часовом сторичну скхнченнхсть, 1 ця "часовхсть", "хсторичнхсть" у сучаснхй фхлософп розглядаеться як фундаментальна характеристика людського буття. Усв1Домлення цього факту змушуе осмислити цю темпоральнхсть

ЛЮДСЬКОГО буТТЯ, ЕСТаНСВИТИ СПХЕРОЗМХРНХСТЬ ЖИТТеД1ЯЛЬНОСТХ

конкретного хнднвхда з "нескхнченною" гсторхею людства. В дисертацхх обгрунтовуеться, ср таке встановлення спхврозмхркостх досягагться у традицхх. Саме розушння культурно-хсторкчнох традицхх, у як:П фхксуються г накопичуються в;фо6лен1 людством алгоритм: Д1яльксст1, операцюнальнх нории, Ц1.чн1сн0-естетичн1 еталонч, виступае для людини уковою И едкання, х: безпосередньо'х причетност: до людства в Ц1ло-му. Роз>п.ипня традицхх характеризуемся двома нерозривнш^и хстотннмп рисами: о одного боку, традищя дозволяе людин1 осво<:тк, хндив1дуал1зувати надбанх людством способи свхто-В1Дно:зення, з хншэго - Бона забезпечуе узагальнення нових спосоо1В свхтовхдно^ення та хх нескхнченну ретрансляцхю

Таким чином, у дисертацхх пропонуЕтьея онтологхчний п:дх1д до аналхзу розумхння. Розумхння визначаеться як спосхб людського вхдноЕення до св1ту, який зумоЕлюе саме 1снування людини як конкретно-хсторичкого, часово-просторово визначеного хндивхда, х забезпечуе духовно-практичне вхдтво-рення людшюю свхту у ВС1Й його повнотх, багатствх I роз-махттх. 1накше кажучи, розумхння е нев1Д"емною умовою юну-вання людини у свт, п "тут" 1 "тепер" буття.

Якир розушння становись фундаментальну основу людеькох життедхяльностх, яка дозволяе людинх осмислено орхентуватись та Д1ЯТИ.& шнливому свхтх, то кайбиаш яскраво воно проявляемся у повсякденнхй мовх та спмволхчних вхдношеннях людини до се 1 ту. Саме мова та символ являють собою прояви самовизначення людини, як конкретного хндивхда, у форы1 розумхння.

Другий роздхл "Мова як форма. д1Лсност1 розукиюш" скла-даеться з двох параграф:в, перший з яких називаеться "Аналхз взаемовхдношення мови та розумхння в концепщях В. Гумбольдта, Л. Вхтгенштейна та £ -Г. Гадаыера", другий- "Шва як свхт розумхння".

Гут передусхм просл1Дковуеться, щр вжз у концепц1х мови ,Е Гумбольдта були розрсблен* "Цеякг похоженняя, котрх набули подальшого розвитку у фхлософських доктр;шах Ц. Хайдеггера та X. -Г. Гадамера. Цэ, зокрема, теза про мову як активний, "по-роджуючий себе" творчий иэханхзы, принцип дхалопчностх мови тощр.

Розглядаеться постановка, проблема розушння у фхлософхх

Л. Ехтгенпггейна (особливо в "пхзнхй" перход Лого творчост:). Естановлюеться, sp, попри загальну псзптнвхстську спрямэ-ванхсть аналхзу моей, Вхтгенстейн Епсувае хстотнх положения, як1 дозволяють розглядатн мову як безпосереднхй процес, цо протхкае за встановденими лхнгзхстичн'пм спхвтоваристЕом правилами. Дей процес сутнхсно пов"язан::й з разумхнням мовних виразхв. Цимн хстотнкмя положениями е концепшя опе-рацюнальнсст1 розумхкня, теорхя мовних хгр, поняття "схмей-них схсхостей", контекстна тесрхя значения та дхяль'нхсний пхдххд до розгляду лрироди моей. Вхдзначаеться, ер пхдххд до аналхзу моей у "пхзнхй" перюд твсрчостх Вхтгенштейна багато в чому наближуеться до розгляду моек у фхлософськхй герме-невтицх.

Доктрина фхлссофськох герменевтики X-Г. Гадамерз е найЕ1Д0мхЕ0Ю та найбхльз фундаментальною в даному фхлософсь-кому напрямку. Аналхз постановки проблем у герменевтиц: Га-дамера дозволяе розглядати мову як найхстотнхву сферу, де розумхння е невхд"емяою рпсою i проявляе себе в повнхй Mxpi.

Аналхз моей у вхтчизнянхй фхлософськхй думцх дае змогу видхлиги так: I: xCTOTHi характеристики, як 1нтерсуб"ектив-нхсть, полхсемхя, неусвхдсмленхсть Еикор:ют£шня людиною, не-обххднхсть для людськох жкттедхяльностх, повнота х вхдкри-тхсть по2сякденно1 мови, впконання мовою функцхх первинного структур узання, 1дентифхкац1 i та осмислення будь-яких природное г сощальких яви^.

Обгрунтовусться, пр специфхчнх характеристики повсяк-деннсх моей зумовлкють i'i розгляд як необххднох умови людсь-кого досехду i буття в cbiti. Такий п1дх1д до розгляду мови ясно показу, ср репрезентативна модель мови (коли мову виз-начахгь як систему знакхв для репрезентацхi позалхнгвхстич-но'1 реальностх) та "знаряддеБа" модель (коли мову визначагатб як засхб лвдськсго слхлкування) е недостатнхми для фхлософ-ського аналхзу. На основх вивчення вирхшення дано! проблеми в зах1ДН1й I вхтчизнянхй фхлософськхй думцх в дисертацн пропонуеться ictotho вхдм!нний вхд цих моделей п1дх!д до аналхзу повсякденнох мови. Шва визначаеться не як "система знакi3" -in "3acio", а як "середовище", де розгортасться сама людська думка. Нова охоплюе водночас х саче спхлкування як м1ж0ссбист1сну комунхкзцхю, со для того, щоб стлкуватись,

необххдна наявнхсть моей I того смислу, який потр1бно новIдомктк. Це середовн^э (тсбто мова) мае в якостх своех хстотко'х рис;: деяку первинну зрозумхлхсть. В такому випадку ¡лова ЯЕЛяе собою духоЕне середовище людського буття, причому еонэ е сскозннм для людини, оскхльки жггтедхяльнхсть людини здхйснюеться не стхлькп в природному середовпщх (хоча й насамперед в ньому), скхльки в середовицх мое;: та стлкуван-ня. Тому в дисертацхх сбгрунтовуеться, ир людина хснуе та дхе каеамперед в сын моей, який е багатим, сповкеним по-текщйких сыислхв, адхе мова охоялэ: навхть взземсзв"язок людини г природою: природа, як наявна дхйснхсть, дана людшп у форм; моей.

У дпсертацхйному дослхдкекнх вхдзначаеться, щр не хснуе сг.хлгкс! есхм людсько: моей, а заводи наявне розмахття конкретных мов (навхть дхалектхв I нархч). Тому дхйска повсяк-деннз мова визначаеться як форма хндивхдуальнох хден-тифхкацхХ людпни, адже вена виокремлые .не лизе певнх соцхальнх та етнхчнх спхльноти, але й кожну окрему лядину. Тому мова веде до взагморозумхння, х, Еодночас, стазить проблему розумхння, бо передбачае зиххдну хндивхдуалхзацхю людськох литтедхяльностх. ¡наклэ кажучи, мова становить се-редоЕНЩЭ I, водночас, дозволяе кожнхй лэдинх зайнятк свое -хндизхдуальне - мхеце у даому середовкцх, вхдмхнне В1Д уехх хншк, а тому фхксуе культурна-хсторичну унхкальнхеть евхту людини, виражае 'хх' буття "тут" х "тепер" х вхдразу ж формуе (внаслхдок свое! хндпвхдуальностх) саые розушннл кеповтор-ного, заводи особливого лгдського якття. Причому' ця фхксащя ун1кальностх евхту людини в мэвх з умов лена хх внутрхеньогз глибкною, потенцхйною багатезначнхетю.

Дана внутрхЕня унхкалькхсть, неповторнють повсякденнох кови зумовлюе водночас хх едыхеть, всезагальнхсть. Така все-загальнхеть мови прксугня у конному актх лэдського проют-ляння, коли слово фхксуе унхкальн: подхх людського буття, кожного разу по-хнакгоку Ъиражаючи цх под IX. Така унхкальн1сть життедхяльностх дхйсно об"еднуБ лвдей через хх причетнхеть до подхх, якз заводи здхйскюеться в певнкй хсто-ричний момент в певному мхецх. Тому в дкеертагт: обгрунтовуеться, ар ця еднхеть лгадстза зукозлюе еднхеть изв~л х, водночас, хх уяхкзлькхсть. 1Ьза тс^у й хскуе, ер вона виражае

людську культурну ¡сторно, напсЕнену завжди неповторим:, СКТуаТИВНО-МХНЛИБИМИ ПОДХЯМИ.

¡снування людини у свхтх х саыовизначення н означае вхдкритють людини для сзхту. Ця В1ДКрИТХСТЬ людини ДЛЯ свхту означав його зрозумхлхсть I забезг.ечуеться ко всю. Тому розумхння е нев1д"емною риеою моей.

В дисертацхйному дослхджешп розглядаються видхлен: у вхтчизнянхй лхтературх типовх ситузцх'1 розумхння, якх мають основою свого виникнення перервнхсть едностх людського ДОСВ1ДУ, - дIалог та хнтерпретацхя. Як:цр дхалог е безпосе-реднхм, то хнтерпретацхя текспв (л1д якию: можна розумхти будь-якх прояви людськох життедхяльностх) е завжди опосеред-козаною Бнаслхдок дистанцхйованостх тексту вхд культурно- хсторичного середовица свого створення. Але ця дистанцхйованхсть не означае, ер текст виступае для 1нтерп-ретатора деяким абстрактним об"ектсм (хоча це мае мхсце при вивченнх текст* в лхнгвхстицх, лхтературознавствх топр). Текст при хнтерпретащ1 завжди .залучуеться до сфери хндивхдуального досвхду хнтерпретатора, змхнюеться х акуму-лх>: новх смксли.

Таким чином, повсякденна людська мова- являе собою, по суп, свхт людини, у якому розут.иння е невхд"емною рисою, I де дозЕоляе людин1 ссмислено вхдноситись та дхяти у завжди особливих сотуацхях свого життя.

Енаслхдок свое! специфхчнох властивостх структурувати бачення свхту за допомогою слхв та зв"язкхз мхж ними мова спричинюе розчленованхсть, "мозахчнють"" картини свхту, де рхзнх фрагменти об"еднуються взаемовхдношеннями, що мхж собою не утворюють щлхсность Дана суперечн1сть вимагае В1Д людини встановлення цхлхсностх буття, яка досягаеться у символ х. Тому постае потреба аналхзу природи, сутностх та функцхй символу.

Третхй розд1Л "Символ 1 розумишя и лздсыа»у бутт1 та культур1" мютить в собх два параграфи. Шрший параграф носить назву "Генезис поняття "символ". у европейськхй хстор11 фхлософхх", другий - "Символ: природа, сутн}сть, функцхх, хнтерпретацхя".

У даному гозд1Лх передусхм прослхдковуеться генезис по-ллття "символ" в х стер и' фхлссофськох думки. Вхдзначаеться, .

цз в античностх несб:с!д.чо вид:лиги двх традицхх тлумачення даного поняття, хдр започаткозуэться у вченнях Платона : Арютотеля. Бстановлюоться неоплатонхстський пгдххд до виз-качен.чя спмголу, зокрема - у вченнх Прокла. Дослхджуеться постановка проблем! символу в хриетиянському середньов:чч:.

У дксертацхх розглядаються визначеннл поняття "символ" в нхмэцькхй класичнхй фхлософи та поглядах представникхв романтизму. Впдхляються двх л х н х: розгляду проблема символу: ексяресивно-Енрахальна (Шиллер, Шлегель та Шэллхнг) та зоб-ра>ально-об"ектизна (Гете х Гегель).

В сучасн:й фхлософхх найбхльп яскравими розробками проблем:: символу вхдзначаються "фхлософхя символхчних форм" Е. Казс:рерг та "глибкнна психологхя" К. Г. Вкга. У дксер-тацхйкому дослхдкеннх аналхзуеться постановка та вирхиення проблеми симаолу в герменевтичнхй кокцепцх: ПРхкера.

Проведений в дисертацхх юторико-фхлософський аналхз пхдходхв до поняття "символ" наочко показуе. наявнхсть як в :стор: 1 фхлософ::, так : в сучаснхй фхлоссфськхй думцх да:ро-кого спектру вкзкачень даного поняття. На пхдставх цього аналхзу та в:шчення розгляду проблем:: символу у вхтчизнянхй фхлософськхй думцх в дисертацхйному дослхдменнх символ е;:з-начасться як специфхчна щлхснхсть, яка узагальнено виракае деякий соцюкультурнкй скксл : являе собою еднхсть чуттевих та рацхональниз: сторхн ссягнекнк свхту. Символ даг лада» ЦХЛ1СНЙ.бачення свхту I утворюе модель перероблень цього свхту.

Таке визначення симзолу дае змогу ветаксвитп йоге основнх функцх':, так! як: 1) пхзнавально-СЕхтоглядна; 2) ре-гулятивно-адаптиБна; 3) комунхкзтпвно-мнемонхчна. Перелхченх функцтх символу забезпечуюггь цхлхске бачення ледккси свхту г шляхи трансформацхI цього свхту, адаптащю людини до наяЕ.чих у трздицх: алгоритмов х норм дхх, регудяцио поведхнки людини вхдповхдно до впроблен::х людстеом еталонхв, тим самим зуузз-лаючи цхлхенхеть культура °3 цтех причини символ становпть основну опорну структуру карткни свхту, ¡цр виробляеться лю-диною з ту чи хшну культурку епоху.

Аналхз мхеця символу у езрспейськхй культурх дозволяе рогглядагк хх як нзекрхзь си.'.шэлхчну, Ер пов"тзано з античною та хриотплкськею трад;:ц:я:.:::, як: визначають осноен: ко-

рально-щннхснх орхентири сзхтобачення евролейськох лкзднни. Тому символхзм е'одним з найвахлпзхсих cnoco6ia свхтосприй-няття та свiтоусв хдомлення езропейськог ¿¡едини, який пронизи: всю культурну хсторхю та визначзе Гх морально-естетпчну спрямэван1сть.

Символхчнх вхдносення лндики до сзхту е набагато трси-!':л, анхж поле вербалыюх комунхкащх', ср зумовлюеться зже в:-:ззаним фактором: якгр мова дае людинх розчленоЕанпй образ сзхту, то символ формах цхлхене бачення евхту у едкостх йсго чуттевих та рэ.цюнальних .сторхн. Тому символ утворюе основу розутл1Ння людинсю багатомхрностх та цхлхсностх езого неповторного, часово-просторово визкаченого буття у евхтх.

Символ, з причини вхдображення ним чуттевих та рацюнальних ctopih евхтобачення, встановлюе спхзрозмхрнхсть mix абстрактнхстга мислення та культурною багатомхрнхетя евхту. Але символ не просто спхзрозмхрюе ix, bih спонукуе до самого мислення, бо сповнений безмежнога глибиною можливих проявхв I нескхнченних смислових потений.

Люди на кожному етапх свого культурно-хсторичного хену-Еання створють констэдтнх набори симзолхв, щр стаковлять основу сзiтоглядноi орхентацхх людпни у евхтх. Дан1 набори символхв дозеоляють' людинх осмислено дхяти у мхнлизому евхтх з Ерахуванням рхзноманхтних cnoco6ia евхтовхдношеняя та дх1, тих морзльно-естетичних канонхв, ■ шо Еиробленх людством про-тягем тисячолхтньох icTopii. Константнхсть символхв створюе певну херархлчну структуру, центром яко'х с "простх" символ:!, кстрх е на^бхльп сталям: х смислонаповненими, а тому мхетять нескхнченнпй сословий потенцхал cboix кенкретних ре-алхзацхй. 3 цих причини константа набори символхв можуть трансформувагись i зидозмхнюватись, але ix сутн1сна роль при цьому зэлишаеться сталою. Слхд врахувати, що символи, якх Еилучукться з константного набору Tiei чи iHmo'x епохи, не зниканть, а утворшть неактуалхзоване середовишэ CEiTy сим-волхв, до якого людстео при пеЕних сбставинах може при потреб i звертатися.

¡стотною сферою прояву символхв е моез. Символ може бути предметам моей, але жодний скхльки-завгодно поений вер-б?льн;:й с лис ке умежллэляе в::ч-:р пнего розумхлня символу. То-злзьо, спису-ечи ?икзсл, нзеозюктют таким, чуттеиим

смислсм, яким слово х мова , сам1 по соб:, не над1лен1. Ця представлен:сть символ1В у мовх дозволяе людшп розумхти свхт I дхяти у ньому В1ДПОВ1ДНО з цхлхсним баченням сехту, котре фсрмуеться саме символами.

Таким чином, символ являе собою унхверсальне ядро людськох культури, щр виражае еднхсть 11 багатомхрностх 1 розмах'ття, а тому зумовлюе цхлхсне бачення та розумгння лю-диною свхту х самох себе у всхй неповторностх та унхкаль-ностх. Езаемодоловнюванхсть символу 1 мови наповнюе людське кнття особистхснпми смыслами, цхнностямл х дозволяе людинх усвхдомити свою едн1СТ1- з свхтом, лгадством, хсторхею 1, вод-ночас, свою особлив1СТЬ та хндивхдуальнхсть.

У ааклхыеши стисло шдводяться п:держи дисертацхйного дослхдження, накхчаються мотив х напрямки його подальлох розробки.

Основн! положання дксертацН вхдображанх у таких пубЛ1кащях:

1. Технхчна хдея як синтез технологхй //Фхлософськх проблеми сучасного природознавства. - К., 1992. - Еип. 80. -С. 12-28. (у сп!вавторств1).

2. До питания про класифхкацхю герменевтичних систем //Бхсник Кихвського ушверситету. Серхя "Фхлософхя. П0Л1Т0-допя. Соцхолог1Я. Психолоп я". - К., 1994.- С. 51-57. (у сшвавторств!).

3.0собливост1 методологхчкого пхдходу до аналхзу екстремальних ситуацхй //¡¿этодолопя дослхдження соцхокуль-турних систем в екстремальних ситуацхях. Зв1Т по д/б теых N125.- К., 1993.- Деп. В Укр1НТЕ1, N02940000515. - С. 13-291

4. До постановки проблеми симзолу (середня та пхзня ан-тичн1сть) //"Единый космос, ед;шый полис, единый человек". Тез. выст. уч. Шмд. конф. "У1 Аристотелевские чтения" - Мариуполь, 1993. - С. 57-59. (у. спXвавторствх). '

5. Св1това культура х методологхчнх засади реформування вхтчизнянох фхлреофх!' //Шш." наук, -метод, конф. "Актуальнх проблеми формування професхйнох та гуман1тарно1 культур;: сучасного спецхаласта". Тези дошшдей. - К., 1994. - С. 99-100. (у спхвавторствх).

5. Проблема знака в науковоку пхзнаннх: його форыи та

функцы //Унхверсум людини: доп. наук. конф. - К. , 1994. -

• 17 -

мислення, культура, наука. Тези С. 46-48. (у cniBaBTopcTBi).

Eugrov V. A. Language and symbol in context of problem of understanding. Dissertation for à master's of science (philosophy) degree, speciality 09.00.01 - The ontology, episternalogy, phenomenology. Taras Shevchenko Kiev university, Kiev, 1996.

The manuscript is defended.

In the dissertation language and symbol are analyzed as a phenomena of human selfdefinition ( as an individuals) at the form of understanding.

Бугров В. А. Язьк и символ в контексте проблемы понимания.- Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 ■ - онтология, гносеология, 'феноменология. Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1996.

Защищается рукопись.

В диссертации язык и символ рассматриваются как проявления самоопределения человека как конкретного индивида в форме понимания.

Kji»jQBi слова: розумхння, повсякденна моза, символ, буття, культурно-¡сторичне середовице, 1нтерпретац1я, кон-стантн! набори символ!в, практична життед1яльтсть людини.

П1ДП. ДО fipyiqcV С S. jk- Формат tCiSVI 6. Друж офс, Патр'яру*. Уи. друк. арк. 1,2 ~ Тираж (С (7 Зам.

Дру гарна ШвдТгнно-Захйшо? залрннц|. к.КнТв, пум Ли«н*а, 6