автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.02
диссертация на тему: Русская притекстовая лексикография XVIII в. (несловарная практика и лексикография "малых" жанров).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Русская притекстовая лексикография XVIII в. (несловарная практика и лексикография "малых" жанров)."

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РГ8 ОД

УДК: 801.3

/ 6 ИЮЛ 1998

ЗАДОРОЖНА ОЛЬГА ІВАНІВНА

РОСІЙСЬКА ПРИТЕКСТОВА ЛЕКСИКОГРАФІЯ XVIII ст. (несловникова практика й лексикографія «малих» жанрів)

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ-1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому державному університеті на кафедрі загального мовознавства та історії мови.

Науковий керівник: доіегор філологічних наук, професор

Отін Євген Степанович,

Донецький державний університет, завідувач кафедри загального мовознавства та історії мови

Офіційні опоненти: Доктор філологічних наук, професор,

Горпинич Володимир Олександрович, Дніпропетровський державний університет, професор кафедри української мови.

Кандидат філологічних наук, доцент,

Кутарева Людмила Василівна,

Дніпропетровська медична академія, завідуюча кафедрою іноземних мов з курсом латинської мови.

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра мовознавства

Захист відбудеться 26 червня 1998 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.05 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320625, м.Дніпропетровськ,

пров.Науковий, 13, корп. 1, філологічний факультет, ауд.804.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розісланий 25 травня 1998 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради - Хс-л Пристайко Т.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В останні десятиріччя значно поширився інтерес до історії лексики і її словникового опису. Інтерес цей не випадковий, оскільки кожний історичний факт лише тоді може бути докладно зрозумілий, коли відомі всі обставини, за яких він виник і розвивався. Створення сучасних словників, успішний розвиток сучасної лексикографії неможливі без знання і використання цінного досвіду минулого, тому шо ранні словники, а також різні несловникові лексикографічні форми не тільки відіграли значну роль у становленні російської лексикографії і стали міцним фундаментом для створення словників наступних часів, але й відтворили перші спроби вирішення теоретичних проблем лексикографії.

Необхідність вивчення стародавніх словникових джерел та несловникових форм лексикографування зумовлена ще цілою низкою причин. По-перше, російські словники є невід’ємною частиною нашого загальнослов’янського надбання, нехтувати яким ми не маємо права, а тому звернення до опису напівзабутих лексикографічних джерел цілком виправдане і важливе.

По-друге, ще донині відсутній повний нарис історії російської лексикографії. В науковій літературі неодноразово підкреслювалось, що історія російської лексикографії вивчена ще недостатньо повно, в першу чергу це стосується лексикографії XVIII століття, оскільки до нинішнього часу не досліджені і не описані не лише окремі словники, а й цілі словникові жанри, які виникли і розвивалися у XVIII ст.

По-третє, практично не вивченою залишається притекстова лексикографія, яка об’єднує різні види пояснення незрозумілих слів та виразів безпосередньо у текстах книг. Базуючись на багатих лексикографічних традиціях Давньої Русі та російського середньовіччя, притекстова лексикографія у XVIII ст. піднялась на досить високий рівень, оскільки розвивалася в умовах активних суспільно-політичних і економічних перетворень, інтенсивного розповсюдження освіти, розвитку науки, становлення термінології, формування національної літературної мови. Притекстова лексикографія в певній мірі компенсувала відсутність термінологічних словників, особливо на початку XVIII ст., орієнтованих на лексику нового часу. В той же час вона була експериментальною лабораторією, в якій проходили перевірку нові принципи словникової інтерпретації російської лексики, розроблялися нові жанри і вдосконалювалась лексикографічна техніка. На цій плідні основі виникли й нові типи словників, і нові словникові жанри, і нові засоби опису словникових одиниць.

Агоуальність дисертації зумовлюється недостатньою вивченістю в сучасній науці проблем історії російської лексикографії і зокрема

З

притекстової лексикографії XVIII ст., яка об’єднує різноманітні форми несловникової практики і перехідні (“малі”) лексикографічні жанри.

Зв’язок з науковими планами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи “Актуальні питання лексикології й лексикографії східнослов’янських мов”, що розробляється кафедрою загального мовознавства та історії мови Донецького державного університету.

Предметом дослідження є матеріали несловникових та перехідних форм російської притекстової лексикографії XVIII ст.: глоси, матеріали редагування й правки текстів, текстові визначення; спеціальні вступно-термінологічні розділи, каталоги, реєстри тощо.

Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз несловникових лексикографічних форм і “малих” жанрів притекстової лексикографії, встановлення їх специфічних особливостей, виявлення зв’язку цих форм лексикографічної практики з російськими словниками XVIII ст. Головна мета зумовлює вирішення завдань: 1) визначити основні несловникові та перехідні до словників форми російської притекстової лексикографії ХУГИ ст.; 2) встановити особливості глос як однієї з найбільш ранніх форм несловникової практики; визначити типи глос, їх структуру, засоби введення глос у тексти, об’єкт глосування, якість глосування, лексикографічні особливості даного процесу; 3) проаналізувати матеріали редагування та правки окремих писемних джерел XVIII ст. і виявити головні закономірності цього процесу; 4) порівняти текстові визначення з матеріалами прикнижних словників з метою встановлення ступеня використання таких визначень при створенні словників; 5) визначити основні риси перехідних лексикографічних форм, зокрема проаналізувати спеціальні вступно-термінологічні розділи деяких російських книг XVIII ст.; б) встановити лексикографічні особливості каталогів, реєстрів, “розписів”, які включають елементи словникового опису представлених в них лексичних одиниць.

Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до лексикографії як до цілісної і взаємопов’язаної системи, яка перебуває в постійній динаміці.

Методика дослідження. Складність та проблемність обраної теми зумовила використання як основного описового методу аналізу матеріалу. Використовуються також засоби порівняльного аналізу та кількісно-статистичних методів.

Матеріал дисертаційної роботи. Основними джерелами добору фактичного матеріалу стали оригінальні й перекладні наукові, науково-популярні й спеціальні твори, підручники, навчальні посібники і притекстові словники, видані в Росії і за кордоном у XVIII ст.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є однією з перших спроб комплексного аналізу загальних і специфічних рис несловникових

форм та “малих” жанрів притекстової лексикографії, визначення їх ролі і впливу на подальший розвиток російської лексикографічної практики.

Теоретичне значення роботи полягає у подальшій розробці проблем історії лексикографії, встановленні закономірностей зв’язків і особливостей різних форм притекстової лексикографії XVIII ст.

Практичне значення дисертації. Основні висновки та положення можуть бути використані у вузівських курсах “Історії російської літературної мови” і “Лексикології”, у спецкурсах і спецсемінарах з теорії та історії лексикографії.

Особистий внесок здобувача. Автором вперше пропонується розглядати в системі і взаємозв’язку несловникові лексикографічні форми (глоси, матеріали редагування й правки, текстові визначення) і перехідні жанри (матеріали спеціальних вступно-термінологічних розділів, каталогів, реєстрів) притекстової лексикографії XVIII ст.

Апробація роботи. Основні висновки та положення дисертації викладались на Міжнародній науково-практичній конференції (Донецьк, 1996), вузівській конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи (Донецьк, 1997), Міжнародній конференції “Актуальні історико*культурологічні та філологічні проблеми слов’янознавства: процеси інтеграції та дезінтеграції у слов’янському світі” (Тернопіль, 1997).

Дисертаційну роботу було обговорено на спільному засіданні кафедр загального мовознавства й історії мопи та лінгводидактики природничо-наукового профілю Донецького державного університету. Основні положення дисертації викладені у 7 публікаціях.

Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і джерел. Загальний обсяг роботи 179 сторінок, список використаної літератури нараховує 171 найменування.

У Вступній частині обгрунтовано обрання теми дисертації, її актуальність, наукову новизну, теоретичне значення. Сформульовано мету й завдання роботи, викладено положення, що виносяться на захист. Визначено місце притекстової лексикографії в історії російської лексикографії XVIII ст. Подано короткий огляд основних несловникових та перехідних від несловникових до .словникових лексикографічних форм, які існували в російській притекстовій лексикографії XVIII ст. Несловникові лексикографічні форми об’єднують глоси, матеріали перекладу, редагування й правки текстів, визначення та описи понять, об’єктів, явищ безпосередньо в текстах різноманітних підручників та посібників, в науковій і науково-популярній літературі.

Найбільш ранніми за часом серед несловникових форм є глоси, тобто різні види пояснень окремих слів або виразів текстів за допомогою лексичних одиниць російської мови.

Наступною несловниковою формою лексикографії є матеріали перекладу, редагування і правки текстів. Проте коло писемних джерел, які зберегли сліди редакторської та справщицької діяльності, дуже обмежене, а виявлення таких текстів останнім часом пов’язане з певними труднощами. Але навіть нечисленні матеріали, які демонструють особливості цих видів несловникової практики, дають змогу встановити певні закономірності процесу формування майбутніх словникових дефініцій.

Досить часто незнайомі, незрозумілі слова та інші одиниці тексту (переважно запозичені терміни) пояснювались безпосередньо у тексті за допомогою текстових визначень та описів. Такі пояснення використовувались для створення словників.

Перехідними від несловникових до словникових формами є спеціальні вступно-термінологічні розділи книг. В таких розділах пояснювалась основна частина термінологічних одиниць цих книг. До перехідних форм відносяться також різноманітні покажчики, “описи”, реєстри, “розписи” тощо, які мають риси словників. Ці лексикографічні матеріали практично не досліджувалися.

Власне словникові форми притекстової лексикографії об’єднують словникові матеріали, які друкувалися у вигляді додатків до книг або були розміщені на сторінках наукових перекладів та оригінальних російських творів XVIII ст.

У першому розділі - “Глоси як одна з ранніх форм російської несловникової лексикографії XVIII століття” розглянуто характеристику глос. На початку розділу наводяться різні визначення глос, які подаються у лінгвістичних словниках, довідниках і наукових статтях. Зазначається, що всі відомі визначення цієї специфічної форми несловникової практики не дають її повної характеристики. Прийняте таке робоче визначення глоси: Глоса - пояснення (переклад, тлумачення, еквівалент, синонім тощо) незнайомого, незрозумілого слова чи виразу текста або введення нового слова, дане на полях, в рядку або у виносці в давніх, середньовічних і сучасних текстах. Глосою (глосемою) слід вважати пояснення незрозумілого слова або одиниці тексту. Слово ж, яке супроводжується таким поясненням, розглядається як глосоване, а процес пояснення за допомогою глос визначається як глосування.

Використання глос має давню традицію й було відоме ще з часів виникнення писемності. Слов’яни запозичили техніку введення глос у греків. У Давній Русі глоси застосовувались як у перекладних текстах (у “Хроніках” Георгія Амартола й Георгія Синкелла, “Шестодневі” Іоанна екзарха болгарського та ін.), так і в оригінальній літературі (у літописах, “Ізборнику” Святослава, “Повісті временних літ” та ін.). Глоси не втратили своєї популярності й з появою словників. Досить поширена ця

форма лексикографування в сучасній навчальній, науково-популярній літературі й в періодичній пресі.

У першому підрозділі “Типи глос” аналізуються різновиди глос, які були представлені в російських писемних джерелах XVIII ст. Встановлено, що в текстах цього періоду використовувались глоси чотирьох типів: 1) лінеальні або внутрішньорядкові (за термінологією В.В.Німчука - лінеарні) коли пояснення давалися в рядку (“донь гендрїкь прїзвань бывъ на Оронъ [престолі,] королевскїи”); маргінальні (або маргіналії), в яких пояснення знаходилося на полях тексту (“у С'Ьвернаго берега Сінуса •Фінскаго”, на полях глоса: “*3алївь”); 3) іитерлінеальні (інтерлінеарні, міжрядкові), в яких пояснення було розміщене між рядками тексту (“Не вредит желчных жилы, поры и стомах, зане раждает пар меланколиковый”; тут глосується слово “поры”, над яким вписано його пояснення: “в жилах пустое место”); 4) виносні глоси, коли пояснення було винесене в низ сторінки (“Физика (а) єсть наука о тЬлах”, шшзу сторінки глоса: “(а) Естественница”). На початку XVIII ст. у російських текстах були поширені лінеальні та маргінальні глоси. Іитерлінеальні глоси використовувались дуже рідко. Глоси цього типу знайдено в рукописній “Книге зомовой земледелателнои” (Новгород, 1705 р.). Виносні глоси з’явилися в російських видання в останній чверті XVIII ст.

У другому підрозділі - “Засоби введення глос у текст” розглядаються основні вербальні та графічні засоби, за допомогою яких глоси органічно входили в текст і активно в ньому функціонували. В групі вербальних засобів перевага надавалася сполучникам или, то єсть, сиречь (“баннеретъ... им'Ьлъ доволно вассалусовъ или подданныхъ”; “документъ то есть доказателные пісма”; “называли сеи корпусъ мїлїцїя, сір’Ьчь воинство”). Найчастіше вживався сполучник или. В окремих текстах кількість глос, введених за допомогою цього сполучника, сягає 80-90% від загальної кількості глос тексту. Сполучники или і то єсть застосовувались як при лінеальному, так і при маргінальному глосуванні.

Пояснюване слово і глоса могли з’єднуватись за допомогою сполучного слова который, -ая, -ьіе (“щїтоносци, которыхъ называютъ скутїферами”) та слів, функціонально наближених до сполучників: імянуетея, імяновань (-а, -о, -ы), называется та подібних (“Кавалеры заложили фундаменты єдїнаго шпїталя имянована домомъ недугу-гоїцїхь”).

В процесі глосування використовувались різні графічні засоби. Так, при лінеальному глосуванні глоси могли бути розташовані у квадратних або рідше в круглих дужках (“субсидій [помощные деньги]”, “О ка-мор’і; (Аудієнцій)”). Досить часто мав місце комбінований спосіб, коли

одночасно вживалися сполучники й дужки (“форсїровать [или сїльно брать крепости]”).

При маргінальному глосуванні пояснюване слово і глоса в тексті супроводжувалися різними позначками, серед яких були астеріск, великі крапки, маленькі дужки, хрестики тощо. Причому вживалися як

X

однотипні, так і різнотипні позначки: “ІБЛІСЬ по ихъ Луцыферъ

X

есть”, на полях глоса: “ светоносный”; “о семь Мирномъ Тракт arfe

”, відповідно глоса: “ Договоръ”. При маргінальному глосуванні використовувалось також шрифтове виділення глосованого слова: “ПСЕВДОИСОДОМУМЪ”, на полях глоса: “Разнослойная”.

При застосуванні виносних глос пояснюване слово і глоса позначалися літерами або цифрами: “отстоянїе Солнца огь Зенива (a) Q равно...” внизу сторінки глоса: “(а) ЗеннОъ есть точка на неб'Ь...”,

У наступному підрозділі - “Об’єкт глосування” розглядаються лексичні одиниці, які підлягали глосуванню. Необхідність пояснення нових, незрозумілих слів і виразів була пов’язана з величезними суспільно-політичними, економічними та культурними перетвореннями, які відбувалися в Росії на початку XVIII ст. В цей час значно поширився обсяг перекладних та оригінальних видань, серед яких були твори з географії, математики, історії, військової справи, медицини тощо. Такий великий наплив нового змісту, нових понять приніс з собою і цілий словник іншомовних слів, більшість з яких складала термінологічна лексика. Усі тогочасні науки потребували визначення нових понять. Виникла необхідність створення російської наукової термінології. Одним із засобів пояснення нових слів і виразів стало глосування. Нові, незрозумілі слова (переважно терміни) складали 70-80% глосованих одиниць текстів.

Склад глосованих термінів, належність їх до того або іншого розряду спеціальної лексики визначалися тематикою тексту. Так, у “Новом крепостном строении...” 1702 р., об’єктом глосування були терміни військової фортифікації (бастіонпь, бутенверкн, шпіць тощо), у “Приемах циркуля и линеики...” 1709 р. глосувалися математичні (переважно геометричні) терміни (кубусь, ромбусь, сума, трапеціумь та ін.), у “Генеральном Регламенте” 1720 р. за допомогою глос пояснювалися адміністративно-канцелярські терміни (інструкції, регламенті., регїстратура, юрналъ тощо).

У перекладах науково-популярних творів об’єктом глосування теж була спеціальна лексика різних розрядів: терміни військової справи, мореплавства, дипломатичні, канцелярські, юридичні, ботанічні, зоологічні, медичні та ін.

Друге місце серед глосованих одиниць текстів посідають власні назви - топоніми, космоніми, антропоніми, а також етноніми та відонімні утворення (“негрепонть [островъ и городъ блїзь греческой земли во архїпелаг'Ь]”; “боемское [или чешское]”).

Поряд з іншомовними запозиченнями об’єктом глосування були й слова російські (слов’янські). Вони складають близько 20% загальної кількості глосованих одиниць текстів. У цій групі архїзми, діалектна та слов’янська лексика, стійкі словосполучення, багатозначні слова (“четыре угла плата или покрова”; “земля [или государство]”; “земля [или владычества]”).

Четвертий підрозділ називається “Структура й зміст глос”. Головними структурними одиницями процесу глосування є глосоване (пояснюване) слово, зрідка морфема слова й глоса (пояснення).

Переважну більшість глосованих одиниць складають саме слова. Рідше глосуванню підлягали словосполучення (“въ Сепаратномъ Артїкул'Ь на полях глоса: Особлївая статья”). Зрідка й тільки

при інтерлінеальному глосуванні пояснювалися морфеми слів: корінь, суфікс або флексія: “родит - плодит”, “мокроты - мокротности”, “многня - многаго”.

За структурою глоси поділяються на дві групи: 1) однословні (або “однослови”): “стерегли пасажь [дорогу] города антарадо”; 2)

поширені, які мали вигляд дво- і багатословних конструкцій:, “констабль [первой офіцер воїнскои коронної]”. В одному тексті одночасно могли вживатися однословні й поширені глоси.

За місцем розташування глоса займала різні позиції щодо пояснюваного нею слова або іншої одиниці тексту: 1) глоса знаходилась після пояснюваного слова (переважна більшість випадків); 2) значно рідше глоса стояла перед пояснюваним словом: "подать или

контрїбуцїю”. Тут має місце “введення” запозиченого слова. Причини “введення” іншомовних слів були пов’язані з необхідністю залучення російських читачів до західноєвропейської термінології, для ознайомлення росіян з “офіційними”термінами, а також для підтвердження доцільності вибору російських відповідників іншомовних термінів.

При глосуванні словосполучень глоса могла знаходитись між його компонентами: “учїнїть во Іерусалїм'Ь асамблею [собор] генералную”.

В окремих випадках спостерігається “нанизування” (“ланцюжок”) глос, коли глоса сама ставала об’єктом глосування: “бахелїерьі или ііїжнїе кавалеры [сїр'Ьчь младые, которые въ первый разъ въ пол'Ь были]”.

Поширені глоси були схожі на словникові тлумачення й могли бути використані для створення словників.

Змістом глос були синоніми пояснюваних слів, іншомовні еквіваленти, варіанти (фонетичні, морфологічні, лексичні), стислі тлумачення. Іноді, особливо при глосуванні власних назв, відзначалася багатозначність запозичень (“одержали... знатную вікторію предь дар-данелями [крепость и ускои проходт. морской между белого и даре-градского моря]”).

Пояснення незнайомого слова давалося й через порівняння його з іншим, відомим і зрозумілим, словом: “около своей середины колонь им'Ьетъ какъ бы брюхо, обыкновенно называемое ранфльманъ”.

Окремі глоси містили інформацію порівняльно-зіставиого характеру (“эусъ латапель, [по латїне аквїсгрань, а по немецки аахенъ]”), відомості про мову-д жерело запозиченого терміна, етимологічні відомості (“две линеи, которые оть греческаго реченія трепо, то єсть обращаю, тропики имянуется”). Наводилися у глосах енциклопедичні дані (“Лурїкусь, лат. улрїкумь, старон замокь недалеко оть беїи, гд'к въ л'Ьто 1139, хрїстїане славную побуду протївь мавровъ одержали”); іноді вказувалася сфера застосування данного терміна (“теналїи, [толкованїе сему слову есть клеши, но оно употребляется токмо въ фортїфїкацїи]”).

Наступний підрозділ - “Кількісний і якісний склад глос” присвячено аналізу кількісного і якісного складу глос. Встановлено, що кількість глос у різних російських текстах XVIII ст. була неоднаковою. Вона залежала від жанру писемного джерела, від суб’єктивної позиції автора або перекладача. У зв'язку з цим в одних текстах фіксуються поодинокі випадки глосування, у той час як в інших кількість глос досягає кількох сотень. У межах одного й того ж джерела окремі слова або вирази могли глосуватися багаторазово, інші ж, не менш незрозумілі одиниці тексту, залишилися без пояснення.

Якість глосування була невисокою, оскільки глоси давали суто контекстуальне значення незнайомого слова або виразу. Це простежується при порівнянні змісту глос у випадках багаторазового глосування одного і того ж слова. Незважаючи на це, у глосах застосовувались різні засоби та прийоми лінгвістичного опису термінологічних одиниць (синонімія, полісемія, варіантність, етимологічний аналіз та ін.), які свідчать про поступове накопичення досвіду лінгвістичного спостереження за лексичними одиницями.

У заключному підрозділі - “Лексикографічні особливості глосування. Глоси і словники” доводиться, що “словникові” матеріали, зібрані у глосах, використовувались для створення притекстових словників. Різноманітні відомості про слово, елементи лінгвістичного опису, накопичені російськими книжниками в процесі глосування, стали тією теоретичною й практичною базою, на якій створювалися наступні російські словники XVIII ст.

Другий розділ - “Матеріалі! редагування й правки текстів, текстові визначення як словниковий матеріал” присвячено аналізу інших форм несловникової практики XVIII ст., серед яких матеріали редагування і правки текстів, а також визначення незрозумілих слів і виразів, які давалися безпосередньо на сторінках писемних видань.

У першому підрозділі - “Відбиття процесу редагування та правки текстів у писемних джерелах XVIII ст.” розглядаються зміни, що були внесені в окремі тексти під час їх редагування. Наводяться приклади редакційних змін у російських та українських джерелах раннього періоду. Отримані дані свідчать про те, що зміни, внесені в процесі редагування “Приемов циркуля и линеики...” 1709 р., “Истории о ординах или чинах воинских...” 1710 р., “Земноводного круга краткого описания...” 1719 р. та ін. мають несуттєвий характер і стосуються переважно заміни назв окремих розділів, вилучення одних фрагментів тексту і внесення інших, змін у перекладі окремих слів та виразів, внесенні пояснень у вигляді глос, заміни маргінальних глос лінеальними.

У наступному підрозділі - “Головні особливості редагування текстів” об’єктом аналізу стали 12 редакцій і остаточний текст “Генерального Регламента” 1720 р. (далі - ГР). Відомо, що в редагуванні цього віжливого державного документа, крім перекладачів та секретарів російського Сенату, брав участь Петро Перший. Тексти восьми редакцій містять його доповнення та виправлення. Кожна редакція ГР має порядковий номер і позначається літерами: 1А редакція, 2Б редакція тощо. Найбільша кількість змін зафіксована у 2-й Б та 3-ій В редакціях. Під час аналізу були виявлені такі зміни: 1) відбувалася заміна одних слів або виразів іншими (пом'Ьстья - маетности); 2) вилучалися окремі слова й словополучення, а іноді й цілі розділи; 3) вносилися різноманітні доповнення уточнюючого, конкретизуючого характеру; 4) вводилися пояснення-глоси (1А редакція: “О взятках”, у 2-ій Б редакції ця назва замінена на “О акциденциях, [или доходах за труды]”, у 3-ій В редакції відбулася нова заміна: “Акциденции [неокладные доходы]”, а

починаючи з 5-ої Д редакції знову вводиться назва 2-ої редакції, яка й залишалася в надрукованому тексті ГР); 5) змінювалась орфографія окремих іншомовних і російських слів (Оасалов - вазалов, непорятки -непорядки).

Дані аналізу редакцій “Генерального Регламента” і його надрукованого тексту свідчать про те, що процес редагування має багато спільного з словниковою діяльністю, оскільки в процесі роботи над варіантами тексту редактори, як і складачі словників, займаються перекладом іншомовних слів, добирають синоніми, намагаються стисло пояснити запозичені слова за допомогою лексичних ресурсів рідної

мови, роблять спроби конструювання тлумачень, вдосконалюють стилістику й орфографію тексту.

У третьому підрозділі - “Редагування словників” на матеріалі рукописного “Лексикона вокабулам новым по алфавиту" (ЛВН) аналізуються зміни, які відбувалися з цим одним з перших російських словників іншомовних слів у процесі його редагування. Словникові матеріали, розмішені на літери А, Б, В і Г, зберегли редакторські правки, зроблені Петром Першим. Виділено кілька різновидів змін: 1) вносилося тлумачення в праву (пояснюючу) частину словникових статей, оскільки вона ще не була заповнена (“Абшцть отпускное пісмо із службы”); 2)

конкретизувався і уточнювався зміст тлумачень (“Апробую хвалю, глю что хорошей, утверждаю” Петро Перший замінив на “Апробую опытъ чиню”); 3) виключалися окремі слова й частини словникових статей, доповнювався зміст пояснення (так, із статті “Апроши рвы, которыми къ городу приступають” вилучене дієслово, а замість нього внесено доповнення “приближаютца для взятия”); 4) зі словникових статей вилучалися слова й словополучення без доповнення пояснюючої частини (“Амніістіа безпамятство, забытие погрешениі”); 5) викреслювались цілі статті або заголовні слова, коли тлумачення ще було відсутнє (вилучені статті “Болверкъ”, “Балахай” та ін., викреслені заголовні слова “Батарейки”, “Батаріа”, “Баиберъ”).

Наступний підрозділ - “Визначення понять і описи об’єктів у текстах XVIII ст.” присвячено висвітленню проблеми визначення термінологічних одиниць безпосередньо у текстах російських книг. Як відомо, початок XVIII ст., особливо Петровська доба, був періодом кардинальних перетворень у різних галузях російського суспільства - в науці, техніці, культурі. В цей час у великій кількості почала друкуватися наукова, науково-популярна й навчальна література. Російські тексти містили величезну кількість іншомовних термінів, але оскільки ще були відсутні спеціальні термінологічні словники, то визначення термінів давалися у текстах. Поступово текстові визначення виносилися у особливі додатки, тобто укладалися притекстові словники. З цього приводу І.О.Василевська зазначає, що “тексти творів не раз ставали для прикнижних словників джерелами пояснювальної частини”1. Встановлено, що окремі книги, які містили словники-додатки, не мали визначень термінів у тексті (напр., “Путешествие около света...”1751 p.). Інші ж книги включали і словники, і текстові визначення. Однак у словниках пояснювались одні терміни, а в текстах - інші (“Методический опыт, каким можно выучить детей читать музыку” і словник “Прибавление, служащее изъяснением технических музыкаль-

1 Василевская И.А. К методологии изучения заимствований (Русская лексикографическая практика XVIII в.) И Изв. АН СССР, сер. л-ры и языка. - 1967. - Т.ХХУ1, вып. 2, с. 168.

ных терминов”). Крім того, при наявності і текстових визначень, і словника, пояснення термінологічних одиниць не дублювалися (“Наука морская...” і доданий до неї “Словарь морской” 1774 p.).

У п’ятому підрозділі розглядаються “Лексикографічні особливості текстових визначень і описів”. Тут аналізуються текстові визначення Гі матеріали словникових додатків окремих російських видань XVIII ст. Порівняння визначень зі словниковими матеріалами, розмішеними в одному й тому ж тексті, показало, що між ними є подібність, але вони ке ідентичні (пор.: “какъ д'Ьлать временыя строенія называемы» Шанцы или полевые крепостцы” та відповідну словникову статтю: “Шанець, есть всякая временная пол'Ьвая кр’Ьепостца, косіі фланкопаные углы разстоять..,”, ця стаття займає в словнику півтори сторінки). Текстові визначення й словникові статті розрізняються за характером представлених в них матеріалів, формуванням визначень, стилістичними особливостями. Специфічною рисою текстових визначень є конкретне, контекстуальне, значення пояснюваних термінів, тоді як відповідні словникові статті давали загальне значення цих же термінів, а інколи н кілька значень, містили родові й видові назви.

За наявності в одному й тому ж джерелі одночасно текстових визначень і словника, в останньому могли пояснюватись не основні терміни тексту, а залучені, як, напр., геометричні терміни дуга, квадраті», кочусь, призма та ін., які увійшли до словника-додатка до “Уроков експериментальной физики...” 1779 р.

Порівняно з глосами та матеріалами редагування текстові визначення демонструють більш високий ступінь розвитку лексикографічної практики. Незважаючи на суто контекстуальне значення, стислість змісту, в текстових визначеннях відбилися синонімія й полісемія, давалися іншомовні еквіваленти, повідомлялися етимологічні відомості про запозичені терміни, наводилися енциклопедичні дані, вказувалася сфера вживання термінів. А за формою текстові визначення поступово наближалися до словникових статей (“Фортификація, или Воєнная Архитектура (Ars fortificatoria, five Architectura miiitaris) есть наука строить укріплення, для безопасности

ГОрОДОВЪ И ДруГИХЪ M’fiCTb... ”). ■

Заключний розділ - “Перехідні лексикографічні форми” освітлює проблему специфічних, так званих “малих”, жанрів російської притекстової лексикографії XVIII ст. “Малі” жанри об’єднують вступно-термінологічні розділи1 (далі - ВТР), в яких пояснювалася спеціальна

1 Термін «вступно-термінологічний розділ» ввів А.Ю.Симоненко, див.: Из истории лексикограф™ “малых” форм: вводно-терминолопіческие разделы в книгах ХУТІІ в. // Восточноукраннский лингвистический сборник. -- Донецк: ДонГУ, 1994. - Вып.1. - С.32.

лексика текстів, а також різноманітні каталоги, “описи”, покажчики, “розписи”, що мали риси словників.

У першому підрозділі - “Вступно-термінологічні розділи, що вводять у термінологію книг” розглядаються лексикографічні особливості “словникових” матеріалів, розміщених у текстах популярних підручників з геометрії та географії. ВТР, як правило передували текстам книг, в яких вони знаходились, і виконували функції оперативних інформаційних довідників. Реєстри термінологічних розділів охоплювали лексику різних наук: астрономії, географії, геометрії, військово-морської справи тощо.

Незважаючи на свої порівняно невеликі розміри (як правило, всього кілька десятків “статей”), ВТР досить задовільно пояснювали терміни текстів.

“Статті” вступно-термінологічних розділів були тісно пов’язані з конкретним текстом або окремими його частинами, співвідносились з кресленнями та малюнками в тексті (див.: “ХІІ.Ежели корабли EF, или GH построены на одной изъ двухъ линій бейдевинда, и тоюжъ линіего по йдуть, тогда говориться, что они ВЪ ЛИШИ БАТАЛІЙ...”), в організації матеріалів “словника” (неалфавітний порядок розміщення “статей”). “Статті” ВТР ще не мають чіткої структури (“4: Еврипусъ [пучина или] омуть морській и, гді; море, все что близко придетъ, пожи-раетъ”), тлумачення термінів неоднорідні: стислі (“8: Палусъ, есть болотное и тиноватое езеро”) або багатословні (див. приклади вище). Однак незважаючи на ці недоліки, поступово намітилася тенденція зближення “статей” термінологічних розділів з словниковими статтями. Зокрема це стосується концентрації матеріалів у межах одного розділу або параграфу тексту, намагання складачів ВТР обособити кожну “статтю”, виділити в ній заголовне слово (використовувалось шрифтове або цифрове виділення). Поступово вдосконалювалась структура “статей”, заголовне слово в них займає початкову позицію й подається у формі називного відмінка однини (“1: Оцеанусъ [или океанъ] называется большее всесветное море...”). Вдосконалювався і характер тлумачень. Визначення термінів ВТР містили порівняльно-зіставні матеріали (“11 : їнсуля, по французски Ілле, їтал. їзоля, по німецки їнзуль или эи-ландъ, то есть островь”), російські синоніми, у ролі яких досить часто вживалися глоси (див. “Оцеанусъ”), варіанти запозичених найменувань (Пїрамїдь [пїрамїсь] есть корпусъ...”), родові та видові назви (“III. Линія БЕЙДЕВИНДА есть... Линій БЕЙДЕВИНДА суть дві: одна: ШТИРБОРДЪ, а другая...БАКБОРДЪ”), професійну лексику (“17. Литусь или opa, есть край при мори, или берегъ. Корабелщнки називають cíe бордъ”). Крім того, “статті” термінологічних розділів включали етимологічні відомості про пояснюване слово, давали стилістичну оцінку, містили ілюстративні матеріали (“3: Синусъ, по

италїански голво, когда море вь землю косою вдается, на прикладі, синусь меункаиусь пь средіші америки”).

У наступному підрозділі - “Реестри, покажчики, “розписи”, що мають риси словників” аналізуються допоміжні розділи, розміщені в навчальній та науково-популярній російській літературі XVIII ст. Такі розділи, крім своєї основної функції - переліку представлених в них термінів тексту і вказівок на їх місцезнаходження у даному тексті, виконували ще й функцію додаткову - містили стислу інформацію словникового характеру про перераховані в них терміни. Лексичний склад реєстрів таких розділів визначався змістом і тематикою конкретного тексту. Так, “Сокраіценная анатомия...” Л.Гейстера містить два допоміжних розділи, в яких стисло пояснюються анатомічні терміни (“Дуктьі шш протоки жирньїе, сальньїе [дуктусь адппози] Т.ІІ. 53”), а “Catalogus imaginum plantarum et animalium”, складений до коментарів на книгу Диоскоріда “De medica materia...”, включає пояснення ботанічних та зоологічних найменувань (“Chrysanthemum - рішень, радостка, солнечникь, бьілица”; “Sciurus - вевїбрка, вікша, или білка... 369”). Описи термінів, подані в допоміжних розділах, наводили російські еквіваленти, синоніми, родові та видові назви, варіанти

(“Антракь, карбункуль, Carbunculus__________66”), включали елементи

тлумачення (“Adenologia, наука о желізахь, Аденологія_________95, Т.ІІ

З”). Матеріали допоміжних розділів демонструють і спроби систематизації спеціальних найменувань (“Geranium - журавлиньїя носки, 6 родовь”). В процесі перекладу текст}', не знаходячи в російській мові відповідників іншомовним запозиченням, перекладачі іноді створювали неологізми, складаючи їх зі слів рідної мови (“Scorodoprasum - чеснолукь” у “Каталозі” Германа). Матеріали, зібрані в допоміжних розділах, поступово набирали рис словникових матеріалів і могли бути використані для створення термінологічних словників.

Проведене дослідження різних форм російської притекстової лексикографії XVIII ст. дозволяє зробити такі загальні висновки:

1. Притекстова лексикографія XVIII ст. відіграла важливу роль у процесі становлення й розвитку російської словникової справи, оскільки вона була експериментальною науковою лабораторією, в якій розроблялися нові принципи словникового опису запозиченої лексики, зароджувалися нові словникові жанри, формувалася й удосконалювалася лексикографічна техніка.

2. Матеріали несловникових форм містять в собі надзвичайно важливу інформацію лінгвістичного опису лексичних одиниць як іншомовного, так і слов’янського походження.

3. Починаючи від глос, поступово формувалася модель словникового тлумачення, удосконалювався граматичний і

синтаксичний зв’язок між компонентами визначень, удосконалювались стилістика й орфографія пояснень.

4. Словникові матеріали, накопичені в процесі глосування, редагування та формування текстових визначень, використовувались у притекстових словниках XVIII ст.

5. Перехідні жанри лексикографічної практики, посідаючи проміжне положення між несловниковими формами і словниками, виконували нову, не властиву їм функцію пояснення термінологічних одиниць.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:

1.Глоссы и словарь “Генерального Регламента” 1720 г. / Донец, гос. ун-т. - Донецк, 1987. - 19 с. Библиогр.: с. 17-19. Деп. в ИНИОН АН СССР 24.07.87, №30486.

2. Французско-русские тематические притекстовые словари в России XVIII века: (“Собр.слов...” В.Теплова и “Собр. существ, слов” Ф.Гельтергоффа) / Донец, гос. ун-т. - Донецк, 1990. - 41 с. Библиогр.: с.38-41. - Деп. в ИНИОН АН СССР 20.04.90, №41623.

3. О смешении словарных жанров в русской лексикографии XVIII в. (по материалам “Словаря архитектонического” Ф.Каржавина 1791 г.) // Восточноукраинский лингвистический сборник. - Донецк, 1994. -Вып.1. - С.50-54.

4. От глосс к словарям // Тезисы докл. вузовской конференции профессорско-преподавательского состава по итогам научно-исслед. и методич. работы. - Донецк, 1995. - С.114.

5. Редактирование и правка текстов как одна из форм дословарной лексикографии И Проблемы обучения иностранных студентов на современном этапе. - Донецк, 1996. - С.10-11.

6. Русская притекстовая лексикография XVIII века (несловарные и переходные формы) II Матеріали вузівської конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи: філологічні науки. - Донецьк, 1997. - С.111-114.

7. Глоси в російській лексикографії XVIII ст. // 51ауіса Татороіеп-5Іа. - Тернопіль, 1997. - Вип.ІУ. - С.51-55.

АНОТАЦІЇ

Задорожна О.І. Російська притекстова лексикографія XVIII ст. (несловникова практика й лексикографія “малих” жанрів). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філогічних наук за спеціальністю 10.02.02 - російська мова. Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1998.

Дослідження присвячено проблемем історії російської притекстової лексикографії XVIII ст. На матеріалі перекладних та оригінальних російських текстів XVIII ст. виявлені й проаналізовані основні форми

несловникової практики (глоси, матеріали редагування, текстові визначення) та перехідні від несловникових до словникових лексикографічні жанри (спеціальні вступно-термінологічні розділи, каталоги, змісти, реєстри, що включають елементи словникового опису термінологічної лексики). Визначені загальні та специфічні риси різних форм несловникової притекстової лексикографії. Встановлені основні принципи лінгвістичного опису лексичних одиниць, які представлені в матеріалах ранніх форм лексикографічної практики. Показано зв’язок цих матеріалів з наступними російськими словниками XVIII ст.

Ключові слова: притекстова лексикографія, несловникові форми, глоса, текстове визначення, “малі” жанри лексикографії, вступно-термінологічний розділ.

Задорожная О.И. Русская притекстовая лексикография XVIII в. (несловарная практика и лексикография “малых” жанров). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидита филогических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1998.

Исследование посвящено проблемам истории русской притекстовой лексикографии XVIII в. На материале переводных и оригинальных русских текстов XVIII в. выявлены и проанализированы основные формы несловарной практики (глоссы, материалы редактирования, текстовые определения) и переходные от несловарных к словарным лексикографические жанры (специальные вводно-терминологические разделы, каталоги, оглавления, реестры, включающие элементы словарного описания терминологической лексики). Определены общие и специфические черты разных форм несловарной притекстовой лексикографии. Установлены основные принципы лингвистического описания лексичных единиц, представленных в материалах ранних форм лексикографической практики, показана связь этих материалов с последующими русскими словарями XVIII в.

Ключевые слова: притекстовая лексикография, несловарные формы, глосса, текстовое определение, “малые” жанры лексикографии, вводнотерминологический раздел.

Zadorozhnaya O.I. Russian pritext lexicography of XVIII с. (non-dictionar practice and lexicography of “small” genres). - Manuscript.

The thesis for a candidate’s scientific degree of philological sciences. Speciality 10.02.02 - Russian language. Dnepropetrovsk State University, Dnepropetrovsk, 1998.

The research is dedicated to problems of the history of Russian pritext lexicography of XVIII c.. Main forms of non-dictionary practice (glosses, editing materials, text definitions) and transitional forms from non-dictionary to

dictionary lexicographical genres (special introductory-terminological sections including elements of dictionary description of terminological vocabulary) have been exposed and analyzed on the materials of translated and original Russian texts of XVII c.. Common and specific features of different forms of non- dictionary pritext lexicography have been defined. Main principles of linguistic description of lexical units, presented in the materials of early forms of lexicographical practice have been established and the connection of these materials with the following Russian dictionaries of XVIII c. has been shown.

Key words: pritext lexicography, non-dictionary forms, gloss, text definition, “small” genres of lexicography, introductory-terminological section.