автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Сезонные рабочие Правобережной Украины в пореформенный период. 1861 — в нач. XX в.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Сезонные рабочие Правобережной Украины в пореформенный период. 1861 — в нач. XX в."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ РГБ ОД ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА Ій.І.КРИП'ЯКЕВИЧА Спеціалізована вчена рада Д 04.09.01

2 5 СЕН 1395

На правах рукопису

ПАШУК Володимир Степанович

СЕЗОННІ РОБІТНИКИ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ. УКРАЇНИ В ПІСЛЯРЕФОРМОВИЙ ПЕРІОД І861- на поч.ХХ ст,

Спеціальність 07.00.0^- Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на’здобуття наукового стуік>с«я кандидата історичних наук

ЛЬВІВ - ’9У5

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Львівського державного університету ім.І.Франка

Науковий керівник — доктор історичнцх наук,

Провідна організація — ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ

УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ (Київ)

Захист Ндбудеться 10 жовтня 1995 р. о 15.00 год. на

засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 04.09.01 в Інституті українознавства ім.І.Крип'якевича НАН України. (290008,

м.Львів, вул. В.Винииченка, 24)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту

українознавства ім.І.Крип'якевича НАН України. (290008,

ч.Львів, вул. В.Винииченка, 24)

Автореферат розіслав _________"___ ___ 1995 р.

професор С.А.МАКАРЧУК

Офіційні опонслгн — доктор історичних наук,

професор В.Є.ЗАДОРОЖНИЙ кандидат історичних наук, доцент О.П.КУЛИК

Учений секретар Спеціалізованої вченої

АКТУАЛЬНІСТЬ І СТАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ. Немало явищ і процесів минулого України залишаються ще маледосліджешши в історіографії. Н> стосується і питання сезонного рсбітництза, яке е складовою проблеми соціальної структури українського суспільства зісллре формового періоду.

Напівхріпацька Росія, в тому числі й Україна, з наслідок реформ 60х рр. XIX ст. започаткуаала важливі як єеоііомічпо-лолітїічіїі, так і соціальні перетворення. Довготривалість, непослідовність і загальмо-ганість змін приводили до появи окремих, перг "ідпих за характером соціальних груп. До таких відноситься і сезонне робітництво.

Вийшовши з кріпацької неволі й будучи обділеним землею як засобом до існування, напіввільне селянство, пристосовуючись до нових умов, змушене було вдаватися до сезонних заробітків, які дозволяли отримувати додатковий дохід, необхідний в багатьох випадках для їх фізичного виживання. Відвести дану соціальну категорію до кадрових робітників неможливо, оскільки заробітчани мали з"ме:.оНий наділ як засіб виробництва, за своїм соціальним статусом належали переважно до селян, не золод:ли робітничими професі ми, В ролі робітників виступали лише з певний період, працюючи переважно на підприємствах, ідо самі мали здебільшого сезонний характер. Отже, сезонну працю як явище визначали тимчасові заробітки, де пов’язані з основним видом діяльності людини та його соціальним статусом. Заробітчанство мало масовий характер і відпопід ло конкретному історичному періоду. Дослідженню питання власне сезонного робітництва Правобережної України пореформеного періоду і присвячена дисертація.

Сезонне робітництво стало предметом зацікавленій науковців ще у IX пол. XIX поч. XX ст. Серед наукових студій з даної проблема-

тики виділяються праці Н.В.Шаховского ’’Сельско-хозяйствеыные от-ложіе промыслы”. (M., 1S96) та ’’ЗемледЬльческій отходъ кресТ1>янъ” (СПб., 1903.), '''ульшы К.П. ’’Спекло-сахарное производство въ са-нитарномт,- отношеніи”. Диссертація на степень доктора медицины (СЯб., 1892), ’’Несчастные случаи съ рабочими вт» свеклосахарпыхч. заводахъ и мЬры п.-сдупреждешл ихъ”. (СПб., 1894.), Овсянщков j A.Ii. ’’Географическіе очерки и карты”. т.ІІ. (СПб., 1880.), Погожо na A.B. ’’Учета. численности и состава робочихъ въ Россіи”. (СПб 1900.), Оригіг члькі м. геріали стосовно нашої проблематики містять? ;;

о працях Мозгового В.Г. ’’Очеркъ Кіевской губерній”. (K., 1881,) і Р -пи II.М. ’’Кіевскій крестьяшшъ J го хозяйство”. (K.,1893.), D ЯКИХ DU світлю< -ься становище тодішнього українського селянства, показгп.і причини, що штовхали селянина, шукати побічного заробітку. -

В пия зібрало систематизований матеріал, який частково розкрг тч.: умови й способі« найму, характер праці і побуту, питання заробі? ку тоїци. Однак, в цих працях ссзошшцтво .юдасться в масштабах європейсько: Росії. Україна розглядалася лише в контексті російських проблем:. Деякі проблеми, особливо національного характеру, подаються тенденційно. Основний акцент зроблено на сезонну пращо в с;льському господарстві та у цукровій промисловості.

Вид; цяються праці тогочасних українських авторів Подолинсько со С. : Життьа j здорог^я льудед на Україні”. (Женева. 1879.) та '’Ремесла j хчабрикп на Україні” (Женева, 18S0.) і Лебеди-Юрчика Х.М. "Распределите дохода и оплата труда в-ь сахарной про.мигален-носии”. (Ямнодь. 1912.). В них звернуто увагу на питання найманої нраці б Україні, здебільшого па проблеми робітників цукрової пре <и оловості та сільського господарства.

Однак, ці роботи мають переважно посереднє відношення до проблеми сезонни,- робітників. В них розглядаються лише okj.omí аспекти, пов’язані з робітничою проблематикою тогочасної Росії чи України.

В українській радянській історіграфії, відповідно до відомих ідеологічних засад, питанням робітничого класу надавалось важливе значення. Однак, завдяки саме політичному аспекту проблеми питання сезонного робітництва пе вважалось за таке, ідо заслуговує спеціального яивченяя. Досліджуючи пролетаріат, радянські науковці змушені були, зміщуючи акценти, зосереджувати основну увагу на власна пролетаріатові. Сезонне робітництво вивчалось побіжно і кваліфікувалось здебільшого як сільськогосподарський пролетаріат, або ж як складова частина робітничого класу. Разом з тим в працях радянських істориків зібрано й систематизовано великий і важливий фактологічний матеріал, розкрито ряд сторін сезонної' праці. Деякі авт ри відносили до сезонних робітників певні загони робітничого класу, як правило це стосувалось робі' шків цукрової промисловості і приходили до висновку, що 4/5 робітників Росії складались з тимчасових заробітчан1 ■ ■

Звертає, на себе ^ лагу праця Теплицького В.П. "Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні (60-90-і роки XIX ст.)” (K., 195!).), в якій достатньо повно розкрито питаная реформи 1861 р. і її впливу на становище селянства, в тому числі і селянського заробітчанства. Окремі питання сезоппоТ праці розглядаються в працях інших авторів, таких як Бондаревський A.B. ”Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року”. (К.Д9С1.), Лось

1 Щерстюк Ф. "Становище робітіпчого класу і робітничий рух на Україні в другій половипі XIX ст.. - K.,1948. - С.27; История рабочего класса СССР. Рабочий клас России от зарождения д начала XX века. - М.. 1983. - С.223.

Ф. ’’Спільна боротьба "осійськігх і українських робітників проти д. -ризму і капіталістичного гпіту”. (К., 1054.), Лещепка МЛІ. ’’Класова боротьба в українському селі иапочатку XX-ст”. (К., 1938.), Мель-ккк Л.Г. ’’Формунаппг» робітничого класу :іа Україні. Трапспорт-

1 ий пролетаріат у С0-Г0-х роках XIX ст.” (К., 1983), ’’Технічніш переворот па Укряїіп у XIX ст.” (К.. 1072), Нестеренко О.О. ’’Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату па Україні в кінці XIX і па початку XX ст.” (К., 1952.), проф. Макарчук С.Л. ’’Этносоциальное развитие н национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма”. (Львов, 1983), (влділязз сезонних робітників, здебільшого селян Волині, як окрему якість), Во-лоїценко А.К: ’’Классовая борьба на Правобережной Украине в пз-Г- од второй революционной ситуации”. (1879-1881). (К., 1950.), та інші.

Однак в цілому, ае дивлячись па існування значної кількості праць з проблематики найманої праці, питання сезонного робітництва не тільки не досліджене, а і\ практично це виок'-смяеис як дослідницька темь. Отже, актуальність пропонованої роботи очевидна. ;

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЛ. Дослідити па матеріалах Правобережжя післяреформового періоду причіпні шіниккеккя та існування, чисельність, виробничий характер сезонного робітництва, відтворити ііого узагальнений соціальний портрет та визначити характерні риси, розкрити вплив сезонної праці на еволюцію тодішнього суспільства.

ДЖЕРЕЛЬНА ВАЗА. Оскільки дана тема ш знайшла достатнього свого висвітлення а історичній літературі, голосною базою для її виконання послужили архівні документи, матеріали тогочасної періодики і праці статистичного та інфомаціпного характеру. Найбільше значення для розкриття проблеми мають власне архівні матеріали. Автор дисертації опрацював і використав ’'ізаі фондові групи

Центрального Державного Історичного Аархіву України (далі ЦДІА України), зокрема форди - ’’Канцелярія кіевкого, подольского, полцн-ского генерал-губернатора” - Ф.442.; ’’Канцелярія окружного фабричного инспектора Кіевского округа” - Ф., 575; ’’Канцелярія старшего фабричного инспектора Кіевской губернии” - Ф.574); ”Кіевская палата уголовного суда” - Ф. 485, ’’Военный прокурор Кіевского окружного суда” - Ф. 315, ”Прокурор Одесской судовой палаті«” - Ф.419; ’’Гайсинскоє лесничество. г. Гай сын Подольской губернии” - Ф.1414.

Важливим джерелом послужили матеріали тогоч спої періодики. Найбільше свідчень, здебільшого інформаційного характеру, про сезонну працю було знайдено в київській газеті ліберального напрямку ”3аря”, яка ззертала увагу на становище селянства (селянське питаная в той час було актуальним), багато місця приділяла селянським заробіткам. Чимало матеріаліп подають також газети ’’Кіевляпикь”, ”Друг-ь народа”, ’’Воліллскіе губернскіе ведомости”, ’’Кіевскіе губерн-скіе ведомости”, ’’Подольскій ,,исток”, та ’’Кіевскій вйстпикъ”. ТІ ту джерельну базу склали різпого роду статистичні й інформаційні матеріали, зокрема матеріали першого п' оепису населення 1807 р. Найбільше інформації міститься о окремому томі, присвяченому робітництву, - "Численность и составъ рабочихт, в-ь Россіи на основаній дан-пыхъ Первой всеобщей переписи населения Россійскон имперіи. 1897 г.’" 1906. т. II”. Тут зібрані дані, на основі яких стало можливим висвітлити питания статі та віку сезонних робітників, рів.ія їх освіченості тощо. Важливі дані, на основі яких визначено кількість сезонників в промисловості, містяться в праці Орлова П.А. ’’Указатель фабрикч» и заводові. Европейской Россіи и Царства Польскаго”. Изданіе второе.

- СПб., 1887, а також в статис-ччних збірниках ”Сборп».к свЬдЬній о Подольской губерній. Выпускъ I. - Каменец-Поді іьскій. 1880”., ”Тру-

ды подольскаго губерн;:саго Стахистическаго Комитета. - Камень. Подольский. 1869” та. інші.

НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ полягає в теоретичному, виокремленні й обгрунтуванні існування окремої соціальної групи людей -сезонних робітників, додано їх загальну характеристику, здійснено спробу аналізу й оцінки місця, ролі і значення сезонної праці в того- . часному суспільстві з врахуванням національних чинників. .

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ роботи. Матеріали та висновки дисертації доповнюю" •» і уточнюють проблему формування етносоціальної структури української нації у другій половині XIX ст. Вони можуть бути використані для підготовки нових узагальнених праць з історії України, відповідних навчальних курсів, лекцій, підручників.

Робота апробована у виступах на двох наукових конференціях, В окремій публікації об’ємом 2 арк. та одній статті.

Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

У вступі окреслено предмет дослідження, визначено актуальність теми і ступінь її наукової розробки, обгрунтовано хронологічні рамки і регіон, подано в згрупованій формі джерельну базі та історіографію питання.

Перший розділ - ’’Сезонна праця: причини поширення, масштаби, сфери застосування” складається э трьох параграфів. Визначено і проаналізовано основні фактори, зумовлені і еформою 1861 р., які склали причину такого масового явища, як заробітчанство. Зокрема зазначено, що поневолення України Російською імперією (ХУІІ - XVIII ст. ст.) й впровадження в ній російських феодально-кріпосницьких відносин набуло визначального характеру і для соціально-ск( юмічного розвитку, і тих факторів які породили сезонну пр..цю.

б

Причини появи сезоництва були закладені сутністю реформи 1801 р. і післяреформовими процесами. В першу чергу де стосувалося наділення селян землею, які складали основу тодішнього суспільства. За узагальненими підсумками, в регіоні у 1863 р. пересічний наділ на одну ревізьку душу складав: у Київській губернії - 2,9 дес., у Волинській - 4,2 дес., Подільській - 2,6 дес.2. Майже 94% селянських господарств вийшли з кріпосної залежності з наділом до 5 дес., г"> було нижче мінімальної норми, необхідної за тих умов для веденні, самостійного селянського господарства.3 Практично без землі залишилися дворові селяни і ті що иалежалц малоземельним дворянам.

Наділена земля була ке найкращої якості. Отримавши землю, селянин з моменту переходу на викуп (а до цього він вважався тимчасово зобов’язаним) змушений був платити протягом 45,5 років викупні платежі, які перевищува.-и ринкову- вартість землі. Середній наділ на душу державних селя.і був більшим, ніж у кріпаків, і становив у Київській губернії - 3,9 дес., Подільській - 3,7 дес., Волинській - 5,0 дес. 18% державних селян зовсім не отримали землі.

Отримавши й так малі наділи, селянські господарства були під постійною загрозою їх скорочен. я, або ж повної втрати, висока ціна яа землю позбавляла більшість селян можливості її набувати.

( Суттєво ускладнював становище податковий гніт. В цілому селянство платило б видів додатків і зборів4. Податки складали від 9, 12 до 32 руб. на рік5.

Отже, в результаті реформи 1861 р. більшість селян була поставлена в скрутне матеріальне становище. Дохід з наділеної їм землі

'Порш М.Із статистики України. - K., 1907. - С. 24.

‘Волощенко А.К. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х па початку 80-х ,>.р. XIX ct.. - К. 1974. - С.52.

• Бондаревський A.B. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи ltjl року. - K., 1961. - С.81,х28.

*[Хроніка]//Заря - 1881. - N 21. - С. З

не покривав реальних потреб селянської сім’ї та господарства. Це змушувяло їх шукати додаткових заробітків. Частка таких селян, за даними В.Теп: щького в кінці XIX ст., складала 90% від всього селянства6. Відносна особиста свобода, дарована указом від 10 лютого 1861 р., давала реальні можливості селянам шукати заробітків. Наявність підприємств, котрі базувалися на вільнонайманій праці як в сільському господарстві, так і в промисловості, створювала селянам можливість знаходити місце для додаткових заробітків. За оцінкою Київського губернатора станом на 1882 р.. Київська губернія потребувала в рік понад 1 млн. робочих рук.7

Отже, причина появи сезонного робітництва крилася у таких факторах: 1. Реформа 1861 р. створила невідповідність доходів більшості селянських господарств з потребами, що зумовлювалося високим! викупними платежами та податками. 2. Поступовість характеру реформи й практична прикріпленість селян до свого стану сповільнювали процес розшарування, що призводило до наявності протягом тривалого періоду великої кількості селян, котрі не могли розірвати своїх зв’язків з сільським господарством і повністю перейти на становище вільних ВІД'земельної власності, тобто пролетарі.зованих кадрових робітників. 3. Відносна собиста свобода і наявність в сільському господарстві та в промисловості підприємств, орієнтованих на ' найману, без особливої професійної кваліфікації, працю, створювала можливість забезпечення зайнятості великої кількості робочих рук.

гг'ак, на ринку пращ появився робітник з наділом. Ставити знак рівності між ним і пролетарем (робітником за соціальним статусом) игмае підстав, оскільки основні характег чстики цих двох соціальних

‘Теплицький В.П. Реформа 1861 року С.181."

’ЦДІА України. • Ф. 442, - оп. 536,- спр. 267, - арк. '

груп є відмінними і виявляють себе у різному підношенні до засобів виробництва (селянин був власником землі), до володіння певною робітничою професією ^селянин її не мав), у відмінному типі психології, свідомості та інтересів.

В другому параграфі охарактеризовано основні загони сезонних робітників. На основі вивчення джерельних матеріалів встановлено, , що сезопна праця застосовувалась найбільше у сільському господарстві, у промисловості - на цукрових заводах, гуральнях, броварнях, цегельнях, у млинарстві, на будівництві залізниць, а також у будівництві, транспортуванні вантажів та вирубці лісу.

На осноюі аналізу співвідношеная тимчасових і постійних робітників кількох економій Правобережжя встановлено, що сезонники складали 90% - 03%. За приблизними підрахунками, на поч. ХХ.ст. за наймом у маєтках, розташованих на території проживання селян працювало у Волинській губернії - 99 600 чол., у Подільській - І07 100. Сюди необхідно додати ще прийшлих робітників, які складали 20 - 40%, і тих робітників, які наймалися за словесним договором. їх кількість в документах не відображена. ,

Найбільшу частку сезонників промислового виробництва станови' . ' - . V . - . '

ли робітники цукрової промисловості, центром якої було Правобережжя. Загальне співвідношення постійних і тимчасових робітників, виведене на основі підрахунків, взятих з конкретних цукроварень, складало 90% і 10%. Це співпадає з оцінками тогочасного дослідника Су-лими К.П., який твердив, що частка постійних робітників на цукрових заводах не перевищувала 5 - 10%8. Загальна кількість сезонних робітників цукроварень, підрахована на основі даних Орлова П. (80-і рр.)3, складала 45 тис. чол. із 50 000.

•Сулыма К.П. Свекло-с.*харное производство - С. 84.

•Орловъ П.А. Указатель фабрикъ - С.734 - 745.

В інших галузях промисловості регіону, де використовувалася сезонна праця (гуральництво, броварні, цегельні, млини) сезонні робітники складали орієнтовно 84%, що у 80-х рр. становило 9 507 осіб., з них у гуральництві і броварняному виробництві - 4 787 осіб., з них 4 020 сезонників, у млинарстві - 2 704, з них сезонників близько 2 тис., і цегельнях - 2 016, з них 1 800 сезонних робітників. Всього 7 820 осіб. Назагал у промисловості регіону у 80-х pp. XIX ст. було зайнято 76 636 робітників, з них сезонників нараховувалося близько 50 000, що складало майже 70%.

' Сезонна праця широко використовувалася і на будівництві залізниць, яке розпочалося у 1863 г . Тут сезонники складали переважну більшість найнятих робітників. Лише на землекопів припадало 70%. На Україні за період 1863 - 1897 рр. їх було 281,7 тис., тих що працювали 8 місяців, і 241,9 тис., тих що працювали протягом року10.

Сезонна праця широко використовувалася при проведенні будівельних, земляних робіт, транспортуванні вантажів, вирубці лісу. Через відсутність даних (договори укладалися як правило у^словесній формі) вивести їх загальну кількість неможливо. М.Туган-Барановський припускав, що будівельників-заробітчан у Європейській Росії нараховувалося близько одного мільйона осіб^1

Третій параграф має назву ’’Соціальні та національні джерела формування сезонницгва. Організація сезонної праці”. На основі фактичного матеріалу доводиться, що основну масу сезонних робітників і ;ладали селяни-власники, які розорювалися.' Незначний відсоток

10 Мельник Л.Г. Формування робітничого класу на Україні. Транспортний пролетаріат у 60 - 90-х роках XIX ст. - K., 1988. - С. 39.

11 Туганъ-Барановский М. Русская фабрика въ прошломъ и насто-

пщемъ. Историко-экономическое изслЬдованіе. - Т.1. - СПб., 1уОО. -

С.376

заробітчан давали сільські батраки і селяни вищого достатку. Про кількість селян, які відправлялися яа заробітки, свідчать видані їм у волосних управлінням паспорт. Згідно даних волостей за 4 післяре-формові десятиліття, кількість заробітчан на Правобережжі зросла у 28 разів (із 247,0 у 60-рр. до 4451,7 тис у 90-х рр.)іг До заробітків вдавалися також ремісники, міщани (на Київщині у 80-х рр. їх було 203 107і3), збіднілі дворяни, представники духовенства. У сільському господарстві і на будівництві залізниць працювали також солдати, яктрх. відпускали на заробітки14 •

За національним походженням сезонники в основному рекрутувалися з українців. Однак, певний відсоток складали росіяни, білоруси, поляки, євреї. В загальному прийшлі робітники Оновили 20 - 30%. На Лівобережжі і Півдні 36 - 82%. Основу масу заробітчан складали молоді чоловіки. У промисл jBocTi в зазначених галузях їх нараховувалося (чоловіків від 17 до років) 66%, всього ж 95%, жінок 5%, дітей до 16 років - 5%15. В залежності від віку і статі робітники поділялися на ’’повних робітників” - чоловіки 20 - 55 років, і ’’напів-робітьикіа'’ -жінки і діти від 8 до 20 років. -

Рівень освіти сезонників був низьким. Грамотних було 26 - 57%is. Лише при деяких підприємствах діяли одно-двокласні училища, в яких навчалися діти переважно робітників, рідко курси для неграмотних.’1.

За способом організац-'ї сезонна праця поділялася на організовану і неорганізовану. В першому випадку робітники наймалися на кон-

Вондаревський A.B. Волосне управління - С. 107.

’’Мозговой В.Г. Зборникъ свЬдЬній по кіевакой губерній. - K., 1SS7.

- С. 61-62.

"[Хроніка]// Юевлянинъ. - 1866. - N 25. - C.97.

15 Численность и составъ рабочихъ оъ Россіи на основаній Первой всеобщей переписи населения Россійской имперіи. 1897 г. - 1906. - Т.2.

- С. 48-51,224-227.

"Там само. ,

”ПЛІА України. - Ф. 574. - Оп. 1. - Спр. 8. - Арк. 2-5.

кретчу роботу заздалегідь, контактуючи безпосередньо з винаймачем або його посередником. Друга форма передбачала самостійні'пошуки заробітку.

Другий розділ ’’Соціально-економічне становище сезонних робітників” складається з трьох параграфів. Перший параграф ’’Умови праці” розкриває питання тривалості робочого дня і року, виробничо-технічних і санітарних умов, професійної захворюваності і медичного обслуговування.

Величина робо“">го часу у сільському господарстві залежала від низки факторів і тривала більшу частину року. Найбільш інтенсивні роботи проводилися з квітня по жовтень, що і визначало здебільшого термін найму. Робочий день°означався єдиним поняттям - ’’від зорі до зорі”, тобто весь світловий день, що становив у літню пору 16-17 год. з невеликими перервами на обід і сніданок. Це'ж стосувалося і будівництва залізниць та інших робіт, де були зайняті сезонні робітники. На цукрових заводах виробничий сезон тривав 3 -5 місяців, починаючи з 1-го вересня. На рафінадних заводах - 10 місяців. Роботи велися переважно без перерв і вихідних. Виняток складали декілька визначних церковних свят., Роботи виконувалися у дві зміни, по 1.2 год. кожна. На цегельному виробництві виробничий період починався у квітні, і тривав до середини жовтня18. Гуральні, бровь^іП^'мяиии.працювали більшу частину року. Роботи велися у дві 12-годинні зміни, інколи ^ перерваяи по 0,30 хв.-1,5 год. Робочий день - 15 17 ’’один.

Характеристика виробничо-технічних та санітарних умов праці сезонників здебільшого негативна. Особливої турботи про здоров’я і життя робітників з боку роботодавців не було. Важка виснажлива праця, несприятливі погодні умови (спека, пороша, непогода, толод

“ ЦДІА України. - Ф. 574. - Оп. 1. - Спр, 58. - Ар. ; 58,95,96. ,

тощо), дія різних хімічних, термічних і техніко-.механічних факторів (розпил вапняку, вугілля, цукру, шкідливі гази - аміак, окис вуглецю, сірчистий водень, патока, дифузійна вода, висока температура) виникали захворювання шкіри, верхніх,дихальних шляхів, очей, поширювалися різні інфекційні захворювання. Серйозну небезпеку складали різні слабозахи-цені механізми, які були причиною багатьох нещасних випадків19. За неповними даними (підприємці скривали не бажані факти) 12% робітників зверталися за медичною допомогою, тобто хворіли. Траплялись і смертельні випадки. .

Ситуація погіршувалася низьким рівнем медичного обслуговування. На медичну допомогу могли розраховувати лише робітники великих маєтків, цукровцкзаводів і будівельники залізниць, де; згідно з указом від 1866 р., підприємства, що мали більше як ^00 робітників, зобов’язувалися влаштовувати л'иїарні. Так на Київщині діяло у 1889 р. 59 фабрично-заводських, лікарні на 624 ліжка, де працювало 52 лікарі20. Лікарняний песонал був однотипний - лікар (який в ряді випадків доїжджав) і фельдшер, що постійно перебував при лікарні. Названі лікарні призначалися в основному для сезонних робітників. Постійні ж отримували медичну допомогу за місцем проживання. Лікування для робітників було безкоштовним. Якість медичного обслуговування була низькою.

Робітники названих вище виробництв, які не нідпадали під дію закону, могли отримувати медичну допомогу лікарень сусідніх цукрових заводів, або ж зверталися до місцевих волосних 'ін-'и (х. _іак-

теристика яких була незадовільна), частіше до знахарів, займалися самолікуванням.

*• [Хроніка]// Заря. - 188’. - N 273. - С.З

*• ЦДІА України. - Ф. 442. - Оп. 543. - Спр. 297. - Арк. 32,33.

- - \ -• ' '

ІЗ ‘

В другому параграфі розділу увага звернута на побут сезонних робітників, тобто на житлові умови, харчування, вільний час. Для сезонників великих Маєтків, цукроварень, а також для будівельників залізниць споруджувалися житлові приміщення казармового типу, бараки. Цс були переважно дерев’яні будівлі, розділені здебільшого на З частини: приміщення для тимчасових робітників, декілька кімнат для постійних і кухня. Характеристика казарм здебільшого незадовільна

- тіснота, бруд, темінь, непомірна кількість людей, які відпочивали на 'нарах або па долівці. Окремих кімнат Для чоловіків і жінок не існувало. Тим до не було казарм, для робітників споруджувалися землянки, шатра, сараї (в економіях), які не давали достатнього захисту під час непогоди. Рідко практикувалося розселення на приватних квартирах. Інші види виробництв (за винятком тих, що діяли при великих маєтках) як йравило окремих приміщень для робітників не будували, надаючи перевагу місцевим жителям. 1

Харчування робітників поділялося на два типи - через підрядника і безпосередньо від підприємства. Підрядники, намагаючись отримати додатковий прибуток, вдавався до всяких зловживань^ Підприємці, не. бажаючи ускладнювати стосунків з робітниками, давали кращої якості їжу. Раціон був традиційний - борщ, каша (різних видів), хліб, іноді сало, м’ясо або риба. Вартість одного дня харчування у економіях (сніданок і вечеря), обходилася у 9, 12, 18 коп. Калорійність і якість їжі не була високою, розрахована лише на підтримання грацез-

■ тності. В промисловому виробництві на харчування одного робіт-н витрачалося в місяць,- 5-6 руб.21. В найкращих умовах перебували заробітчани-будівельники, які працювали у приватних господарів. Траплялися і крайньо негативні факти харчування. '

“ Лебедь-Юрчикъ Х.М. Распределение дохода - С. 53. .

Підприємці і вільний час використовували для приваблювання (стримування) робітників. Особливо це було характерним для сільського господарства, де влаштовувалися різні розваги під музику, танці, ігри, лотереї, роздавалася оковита тощо. Сучасники відзначали дсмо-ралізуючий вплив таких заходів. Підприємці створювали сприятливі умови для розвитку п’янства. Часто біля заводу і казарм розташовували шинки. . *

У третьому параграфі розглядається питання заробітної плати! яка, завдяки сезонному характеру виробництва мала значну амплітуду коливання. Найбільшою непостійністю відзначалася оплата праці у сільському господарстві, яка передбачала почасову і відрядну форми в грошовому і натуральному виразі. Оранка, сівба,, догляд за рослинами мала почасовий грошовий еквівалент і сягала 10-20, 6()-75 коп, іноді'1 руб. Під час жнив оплата праці проводилася як в грошовому, Так і в натуральному виразі і коливалася від 25-40 коп до 60-70, іноді вище. При відрядно-грошовій формі оплати праці одиниця виміру була копа (60 снопів). За зібрану копу платили в різний час і в різних місцевостях від 25-40 коп до 60 коп-1 руб2ї. Жали і за гній, що було найбільш бажаним для селян. Нррма оплати визначалася 1-Й - 6-й сніп жита і 6-й 7-й сніп пшениці, а при гарному врожаї відповідно 8-9-і'і і 1012-й сніп. Приблизно такою ж була оплата під час сінокосу І збиранні картоплі, копанні буряків. Певні категорії робітників, напр, строкові, отримували місячну, чи річну (в сезонному розумінні) плату. їхній місячний заробіток складав 2,3 - 4,5 - 5,6 руб.

Коливання зарплати залежало від ряду обставин, які впливали з співвідношення попиту і пропозиції та якості ираці, цс: місце, спосіб

’’[Хроніка]// Кіевлянині - 1864. - N 34. - С.-З. ГХпо* 'кз-]// Заря -1884. - N 177. - С.З ' ‘ ‘

І . . і час найму, ступінь запровадження механізмів, вид робіт, врожай і погодці умови, матеріальне становище селян регіону, стать і вік, наявність прийшлих робітників, а також рівень згуртованості і свідомості, життєвий досиід. Крім цього, на рівень зарплати могли впливати і пепні вигоди, особистість роботодавця.

Зароиітна плата в промисловості відзначалася більшою стабільністю, ніж > сільському господарстві. На: цукроварнях місячний заробіток складав 3,5 - 6 - 10,12 руб.*3. Кадрові робітники отримували

■ " * - ' ‘ ’ ■

12,15 - 30,40 руб. п місяць24. У винокурній промисловості місячний заробіток складав 9 -13 руб., у цегельній 10 -15 руб., у млинарній 9 -2() руб. На будівництві залізниць поденна оплата коливалася в середньому зід 45,50 до 70 коп., 1 руб. Приблизно такі ж розцінки існували і на лісових роботах та в будівництві. Під впливом різних "дій” підприємців і підрядників (штрафи, обраховування тощо) вова зменшувалася. Повертаючись до дому з заробітків, селяни мали 10 - 40 -70 руб.25. Іноді зовсім без грошей, або ж з боргами.

Найбільшим був заробіток у будівельників (100 - 200 руб.) та у чигиринців, які відправлялися на купецькі кораблі а матроси (200-300 РУб).

’ > . ' ■ ’ ■

Таким чином, можна зробити висновок, що в більшості випадків Селяни могли заробити необхідну суму для сплати викупних платежів і податків та на придбання речей побуту. Придбання засоЦбів виробництва заробітчанами не зафіксовано.

Назва третього розділу "Сезонна праця в контексті соціально-політичних відносин”. Перший параграф розкриває сОціально-правовс

” [Хроніка]//Кіевскій пЬстник'ь. - 1870. - N 11. - С.З

'•ЦДІА України. - Ф. 575. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк.20.

”ЦДІА України. - Ф, 442. - Оп. 693. - Спр. 226. - Арк. 19.

становище сезонних робітників, яке визначалося чинним законодавством, що регулювало взаємовідносини між підприємцями й робітниками, його дотриманням (тобто дією закону на практиці), рівнем здатності робітників відстоювати свої права і інтереси. Осі ці фактори грунтувалися на існуючих традиціях у ставленні до селянства, яке, вийшло з кріпацької залежності приниженим і напівбезправним.

Процес творення робітничого законодавства був тривалим у масі і суперечливим. В досліджуваний період він пройшов два етапи, пертий - 1861 р. - середина 80-х рр. характеризувався періодом "вільного договору”, коли відносини між робітниками і підприємцями не були "обтяжені" відповідним законодавством. Правда, в цей проміжок часу створювалися певні комісії (напр. Штакельберга 1859-1802 рр. таін.), які мали за мету узгодити систему з; конодавства з потребами часу. Приймалися також в цей час законодавчі документи на ур’ядовому . (циркуляри 1863, 1866, 1870 рр.) та губернському рівнях, які частково регулювали відносини робітників і підприємців. Другий період творення робітничого законодавства започатковано законом від 01. 07. 1882 р., який вступив в силу у 1884 р., про працю дітей і підлітків віком до 12 років. В наступних р> ах були прийняті закони, які встановлювали: фабричну інспекцію - 12.06. 1884 р., нагляд за закладами фабричної промисловості та про взаємні відносини фабрикантів і робітників 1885 р. і т. д.. Закон про пенсії покалічених на державних підприємствах робітників був прийнятий лише 02.06. 1001 р , а відповідальність підприємців за нещасні випадки остановилено аж

02. 06.1903 р. Прийняті закони і циркуляри регулі >иали тільки основні моменти взаємовідносин між підприємцями і робітниками. Повний комплекс необхідних законів в цей період так і не буь прийнятий.

Спеціальних законів, які стосувалися б виключно сезонних робітників, не існувало. їх відносили без будь-яких винятків до робітникіп взагалі. '

Низька культура дотримання законів, принизливе ставлення до роГ>ітішкіп-цосткріпаків часто зводили закон до паперової норми. Відсталії гь селян-робітників робила їх беззахисними перед свавіллям чиновників і підприємців. На підприємствах робітників піддавала постійним утискам адміністрація (погрози, штрафи, фізична розправа, робота у святкові дні, обрахування тощо)28. Незпхищеними залишалися робітники на випадок трасм, каліцтва. Позитивних свідчень з цього приводу* мило.

Другий параграф розділу ’’Громадсько-політичнаактивність сезонних робітників” розкриває характер, форми опору робітників і їх наслідки. Найпоширенішою формою протесту було самовільне залишення місця праці v> закінчення терміну найму. Практикувалися і відмови від праці (наближені до страйкової форми) на короткий, чітко визначений термін з мстою добитися елементарних прав, напр. вихідний у свято, чи виплати заробітку. Поширеними були скарги. До стихійно-емоційних форм протесту можна віднести і фізичний опір, бунт, намагання вирішити проблему з допомогою фізичної сили (побиття підрядників чи представників адміністрації, підпали як помста кривднику). Вони були наслідком психологічного напруження й емоційного сплеску. У сільському господарстві були поширенні бойкоти. Селяни не бажали працювати у тих поміщикіЬ, які погано ставилися до робітників27.

В більшості випадків згадані форми опору мали стихійно-емоційний,

■ ціонний характер. Це. була реакція на кривду, що вже відбулася.

ДДІА України. - Ф. 442. - Оп. 55. - Спр. 8. ч.ІІ. - Арк. 45.

" [Хроніка]//Заря. - 1882. - N 173. - С.З

Найбільш потужною формою опору були страйки. Із 14 пияплг них лише 4. мали позитивний наслідок для робітників. О окремих випадках організаторів виступів арештовували. Страйки були досить масовими. Із семи випадків, иа яких були подані даііі, чисельність страйкуючих виносила - 8, ЗО, 181, 300, 400, 240, 350 осіб. Страйки мали здебіл шого оборонний, прямо чи опосередковано економічний характер. Політичних страйків не виявлено. "

Політична боротьба сезонних робітників .щодилась до веденья в Ь середовищі пропагандистської роботи тогочасними політичними організаціями. У 70-х рр. серед сезонників вели пропаганду народники, соціалісти. В окремих випадках створювалт-я революційні гуртки до яких залучалися робітники. Ідеї, які сіяли народники, мали здебільшого, соціалістичний характер. Національні ідеї буї відсутні. ІІіядь-кість РСДРП на Правовоберсжжі (поч. з кінця 90-х рр.) не мала значного поширення. Отже, політичний рух сезонних робітників зпо-дився, як правило, до пасивного сприйняття пропаганди народними 70-х рр., інших соціалістичних груп, а з кінця 00-х рр. - і РСДРП. Можна припустити, що до сезонників мали відношення і громадінні, які на початку 60-х рр. XIX ст. організували понад 100 недільних шкіл. Активної політичної позиції чи в соціальному, чи в національному аспектах сезонники не мали! Необхідно відзначити, що п тих умовах селяни-робітники виробили свою особливу форму організації

- артіль, яка грунтувалась на земляцькому принципові (село, волость, повіт, губернія) і була формою захисту інтересів робітників.

, Останній параграф розділу називається "Значення і вплив сезонної праці на соціальні процеси”. Сезонні робітн ки за короткий проміжок часу перекрили дефіцит робітничих кадрів, склали тпкож важливу базу для формування класу професійних робітників. Працюючи за най-

мим, селяни занедбували власне господарство, втрачали поступово іп’ялчк з землею і поглинались промисловим виробництвом.

Сезонна нрацп певною мірою сприяла російській колонізації України, лж|ігмд Півдня, Заробітчанство стало засобом масового проникнення- на .країнські етнічні землі російського елементу, який ставав на неросійській.. теренах, часто помимо своєї волі, опор ото шовінізму. Pajón j тим росіяни зазнавали на собі впливу української культури, переймали її, що позитивно впливало на їх культурний рівень. Це стосу-калося олгішомлеїш/і з пгр" ультуршо, їжею, будівництвом, звичаями ніщо. Сезонна праця вирішувала проблему зайнятості великої маси селян, знімала соціальну напругу і разом з тим за рахунок заробітків j чпжливліопала сплату викупних платежів та податків.

Вплив сезонної праці на самих заробітчан був неоднозначний;. Підрахунки дозволяють твердити, що сезонні заробітки дозволяли і і -іяшінош лише покривати податки та викупні платежі, і, В кращому випадку, забезпечити мінімальні потреби побутового характеру. Купівля засобів виробництва, робочої худоби чи землі для переважної більшості заробітчан була неможливою.

Сезонні роботи негативно впливали на фізичне та моральне здо-роп’п заробітчан. Подолинський С. зазначав, що в Україні калік було небагато, однак, парові малотарки "порозводили їх чимало”.2® Важкі умови праці та побуту заробітчан вели до скорочення тривалості життя, збільшували їх захворюваність í смертність.2®

Нове середовище, тривалий розрив з сім’єю Й традиційною сільською атмосферою, з усталеними звичаями мали дсмоі>алізуючий вплив на заробітчан. Забави, лотереї, музика, танці, що їх влаштовували

'* Подолинський С. Життьа j здоровіа - С- 124.

” ЦД1А України. - Ф. 574. - Оп.1. - Спр. 8. - Арк.102.

підрядники, горілка і побутові умози 'прилучали заробітчан до пияцтва і розпусти. Багато колишніх зласаи!:ів-селяя деградували в ш прямку до декласованих люмпенів, для яких були характерні бродячий спосіб 'лшття, лсгкозажисть. Побувавши ь містах, познапо ніізіпись з пізшіми ’’спокусами”, заробітчани з’являлись я рідні сі а ’’папіпяанпчами” і ’’яапів-барипяии”, які прагнули легкого життя гі розгульпості30. Сучасники відзначали нега-тнвшїіі вплив заробітчанства на культуру. .

І ссе гк, необхідно відзначити і ряд позитивних наслідків. Сезонні заробітки сприяли адаптації селяи до нопого трибу життя, розширювали їх життєвий кругозір, що було немаловажно, ознайомлювали з промислові!!.! виробництвом, з новими видами робіт і професіями, ІЦО підвищувало пристосованість до повнх умов, робота за наіімом цепною мірою сприяла поширенню і рамотцості серед селян.

рух спору сприяв виробленню громадської позиції, утвердженню переконань про можливість протидії існуючій системі, що її впровадила в Укр іпі чужа держава, розвивалося вільнодумство.

У ’’Виснсскаї.” зазначено, "до сезонні робітники були тимчасовою, перегідцою соціальною групою, яка виступала в ролі найманих робіт-■ІІІКІП лише певний період в ропі. Сезонна праця, будучи додаткові!!.: а пе основним видом діяльності, не вимагала зміни соціального статусу. Я:; явище, ідо набуло масового характеру, сезоинкцтво виникло в піедяреформовий період і проіснувало до ш>ч. XX ст..

Причина пояси сезонно! праці крилася у невідповідності доходів з обов’язковими видатками, сповільненому процесові розшарування на селі і наявності підприємств, що використовували пе кваліфіковану робочу силу. Сезонна праця найбільше використовувалася у сільському господарстві, на цукрових заводах, у гуральництві и у 'іроварняї,

”[Хроніка]//Заря. - 1с82. - N 74. - С. 3.

цегельнях, млинах, на будівництві залізниць, а також в будівництві, вирубці лісу, транспортуванні вантажів. На цих підприємствах сезонники складали близько 85-90% від зайнятих робітників. Тільки у промисловості в зазначених галузях сезонники складали у 80-х рр. 52 826 чол., що по відношенню до всіх промислових робітників Правобережжя стя’.ч.'яило 65-70%.

За національним походженням сезонне робітництво складалось переважно з українських селян, а також росіян, білорусів, полякіз, євреїв. Прийшлі на Правобережжі сі:ладали прмблі> шо 20-30%. За способом організації сезонна праця поділялась на організовану і пе-орг.шізовану. ( .

Виробничо-технічні умови праці і побуту повністю визначалися сезонним характером найму і мали здебільшого негативну характс >и-стику. Медичне обслуговування було налагодженим лише на цукрових заводах, і в окремих великих маєтках, а також на будівництві залізниць.

Заробітна плата завдяки сезонному характеру найму відзначалась непостійністю. За сезон заробляли від 10 до 70 руб., що в більшості випадків вистачало на покриття викупних платежів і податків. Рідко вистачало на придбання речей побуту і предметів одягу. Фактів, які б свідчили про купівлю засобів виробництва, не виявлено.

Соціально-правове становище .сезонних робітників відзначалося низьким рівнем соціальної захищеності і масовими зловживаннями з боку адміністрації. Розвивалися різні форми опору такі, як залишення місця праці до закінчення терміну найму, припинення робіт на ко-роїкий термін з метою.добитися певних прав, скарги в державні інстанції. фізичний опір у формі бунту, підпали підприємств, бойкот, страйки. Політичних виступів не зафіксовано. Свідомість сезонників

характеризувалася здебільшого селянською психологією, що виразно виявлялось у створенні своєрідши організацій заробітчан - артілей, що формувалися за земляцьким принципом.

В соціальному контексті сезонна праця заповнила дефіцит робітнії-чих кадрів, склала соціальну базу для формування класу професійних робітників, вирішувала питання зайнятості великої маси зубожіл'-го селянства, що, знімало соціальну напругу, уможливлювало сплату податків і викупних платежів, сприяла посиленню колонізаційних процесів і зміцненню російських позицій в Україні. Заробітчаїк-тпо було фактором стагнації сі.ономіки України, сповільнення розшіуку її соціальної структури.

Окремі аспекти дисертаційного дослідження викладено п публікаціях-

1 Соціальні та національні джерела формування еезчлішх робітників на Пі авобереж:кніи Україні (1SG1 - 1900).// Екологія культури: історія, традиції, сучасність. Тези доповідей та повідомлень молодіжної конференції 11-12 травні 1090 р. - Львів. 1990.;

2 До питання upo сезонну працю на Поділлі г другій половині XIX на поч. XX ст.//Тези доповідей десятої Вінницької обласної іг.торико-краезпавчої конференції. - Вінниця, 1991.;

3. До питаапл про сезонне робітництво на Правобережній Угр-іїгіі п пореформешшіі період. 1SG1 - 1900рр. // Наукові записки ЧІМ. -Львів, 1994. - N 2-3,

4. Пашук В. Сезонні робітники Правобережної України и иі'-ляре-фермовий період. - Львів. 1SD5. 47 с.

I ' -

Pashuk V.S. Seasons workers of the Pravoberezhna (Right Side) Ukraine within the Post-Reforming Period (1861 -beginning of XX century).

Dissertation for the scientific degree of the Candidate of Historical Scinces under specialization 07. 00. 01 -History of Ukraine. Ivan Franko State University, Lviv. 1985

The dissertation under defence contains the research of number, spheres of activity, working and living conditions, social and law status, social activity and importance of seasons workers of the Pravoberezhna (Right Side) Ukraine within the post-ref orming period. Chronological frames embrace the period from 1861 till the beginning of the XX th century. The existance of separate, (changingby its position of the social group) season workers is theoretically exposed, scientifically grounded for the first time. Their characteristic is presented as well.

Пашук В. С. Сезонные рабочие Правобережной Украины в пореформеї іьій период. 1861 — в нач. XX в.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 01 — история Украины. Львовский государственный университет им. И.Франко, Львов, 1995.

Защищаетса текст дссертации, содержащей исследование численности, сфер занятости, условий труда и быта, социально-правового положения, общественной активности и значения сезонных рабочих Правобережной Украины в пореформенный период. Хронологические рамки охватывают период с 1861г. до начала XX в. Впервые теоретически выделено, научно обосновано сусществование отдельной, переходящей по своему положению социальной группы — сезонных рабочих, дана их характеристика.

Ключові слова:

Правобережна Україна, сезонні робітники, робітники, сезонниг.тво, післяреформовий період, соціальна структкра.