автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.09
диссертация на тему: Синергетичная парадигма и ее роль в методологии науки

Полный текст автореферата диссертации по теме "Синергетичная парадигма и ее роль в методологии науки"

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

КУЗЬМІН Михайло Володимирович

СИНЕРГЕТИЧНА ПАРАДИГМА ТА її РОЛЬ В МЕТОДОЛОГІЇ НАУКИ

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

КИЇВ- 1996

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії НАН України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, ст. науковий співробітник ЛУК'ЯНЕЦЬ Валентин Сергійович

Офіційні опоненти:

1. Доктор філософських наук, професор КРИМСЬКИЙ Сергій Борисович

2. Кандидат філософських наук, доцент РАТНИКОВ Володимир Сергійович

Провідна організація:

Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист дисертації відбудеться "¿£_" 1996 р. о У^^год. на

засіданні спеціалізованої ради Д 01.25.01 для захисту дисертацій на здубуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії НАН України (252001, Київ, вул. Трьохсвятительська 4 ).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії НАН України.

Автореферат розіслано " 2-Ь " 1996.

Вчений секретар спеціалізованої ради доктор філософських наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми досліджень. Наприкінці XX століття людство, яке в ході науково-технічного прогресу оволоділо гігантськими енергетичними, мінеральними, технологічними і інформаційними ресурсами виходить на новий рівень "діалогу" з Природою. В рамках цього діалогу людство має справу з об'єктами, поведінка яких характеризується складністю, нелінійністю, темпоральністю, непередбаченністю. Спроби дослідити їх за допомогою концептуальних засобів і методів, успішно послуживших в попередню епоху в процесі досліджень об'єктів з простою, лінійною, детермінованою поведінкою, виявились малоефективними. Стає все більш очевидною обмеженність багатьох принципів стандартної методології науки. Йдеться про такі принципи як принцип простоти, суперпозиції, лінійності, детермінізму та ін.

Зіткнення науки зі складними системами і якісно новими динамічними процесами, які з'являються за певним порогом складності, призвело до винекнення цілої низки нових наукових дисциплін і теорій, які проголошували своєю метою вивчення або пояснення феномену складного. Це кібернетика, нелінійна динаміка, загальна теорія систем, теорія особливостей і біфуркацій, теорія катастроф, термодинамічна теорія дисипативних структур, стійкості і флуктуацій, синергетика, теорія нелінійних середовищ, теорія хаосу та ін.

Синергетичний підхід, який притаманний багатьом з них є плідним завдяки тому, що він збагатив науку класом загальнона-укових моделей самоорганізації, цілою низкою загальних принципів динаміки та саморозвитку складних систем, новим методологічним баченням природи складності. Все це дозволяє говорити про зародження "синергетичної парадигми", яка йде на

З

зміну науково-вікторіанській парадигмі, в рамках якої виникли навіть такі сучасні теорії, як теорія відносності та квантова механіка. Синергетична парадигма ініціює новий погляд на семантичне поле науки, на методологічний статус таких фундаментальних понять і категорій, як матерія, простір, час, причинність, розвиток, еволюція, тощо. Розширюючи горизонти пізнання, вона дозволяє науці відповідати на вічно актуальні, фундаментальні питання про походження та еволюцію речовини, фізичних полів, Всесвіту, біосфери, антропосфери без залучення міфопоетичних, метафізичних, релігійних міркувань.

Необхідність глибокого і всебічного методологічного осмислення сучасного досвіду застосування синергетичного підходу в традиційних галузях природознавства (фізиці, хімії, космології, біології, тощо), гостра потреба систематизації та узагальнення здобутих результатів, подолання їх вузького інтерпретування -все це надзвичайно актуалізує комплекс проблем, які стосуються процеса становлення синергетичної парадигми та її впливу на історичну еволюцію наукового світоосягнення. Критикорефлексивному аналізу цього комплексу філософських проблем і присвячене дисертаційне дослідження.

Міра опрапьованності проблеми. Філософське осмислення таких проблем наукової думки XX сторіччя, як проблеми темпоральності буття, співвідношення реального та ідеального, складності об'єкту і його відносної відкритості, ролі активної матерії та динамічності її форм існування, багатоетапності процесу пізнання, еволюції ідей і формування картин світобачення, започатковані в роботах Е.Гусерля, С.Кьеркегора, А.Бергсона, М.Хайдегерра, А.Уайтхеда. Саме вони дали поштовх для сучасних спеціальних наукових досліджень. С.Подолинський, М.Туган-Барановський, А.Богданов, В.Вернадський зробили вагомий

ідейний внесок в формування так званої організаційної науки, що потім реалізувалась в окремі області знання: кібернетику, теорію систем, синергетику. В синергетиці досліждення фокусуються на самоорганізації складних систем за певних умов, як наслідку кооперативної взаємодії складових частин (компонентів) системи. Першим внеском в філософське осмислення та розвиток методологічного самоусвідомлення нового наукового напрямку були роботи фундаторів синергетики: В.Вайдліха, М.Ейгена,

ІПригожина, Г.Хакена. За ними послідували ряд методологічних робіт спеціалістів в області динаміки складних систем та самоорганізації: ГЖЗаславського, С.П.Курдюмова,

Ю.ДКлимонтовича, Г.Г.Малинецького, М.М.Моісеєва,

Р.З.Сагдеєва, А.А.Самарського, С-П.Ситько, В.Й.Сугакова,

І.Р.Юхновського.

Потреба систематичного дослідження категоріальних і методологічних основ синергетики викликала професійних інтерес філософів. Перш за все вони проаналізували зв'язок ідей самоорганізації з концепцією саморуху і принципом розвитку (М.Д.Ахундов, Л.Б.Баженов, В.С.Готт, І.С. Добронравова, Г.І.Рузавін, М.Каттаго, Ю.В.Сачков, О.С.Щербаков та ін.). В.І.Аршинов, Н.Д.Казаков, Е.Ю.Калінін та ін. звернулись до виявлення особливостей міждисциплінарності. Висвітлення важливої ролі нелінійності в науковому осмисленні процесів самоорганізації і узагальнення, в аналізі "парадигми нелінійності" в природознавстві було зроблено В.С.Лукьянцем, Ю.П.Міловим, В.С.Ратниковим.

Проблема співвідношення "цілого і частини", "хаосу і порядку" та категорій "система", "цілісність" розроблялась багатьма сучасними філософами, що є суттєво важливим для розвитку си-

нергетичної парадигми (В.Г.Афанасьєв, І.Б.Блауберг, П.Ф.Йолон, Р.С.Карпинська, М.В.Попович, І.З.Цехмістро, Б.Г.Юдін).

Гносеологічні проблеми дослідженя процесів самоорганізації будь-якої природи (і особливо живої) дискутувались в роботах ЛГ.Антипенко, С.П.Ситько, С.А.Никільського, ЮЖПлюсніна, Л.А.Солов'я, ін.

Епістимологічне значення синергетичних методів та підходів до проблем соціальної еволюції обговорювались К.Д.Бейлі, П.Корнингом, М.М.Моісеєвим, Дж.Скоттом, ОІ.Субетто, Р.Триверсом, Ю.В.Яковцем.

Методологічні аспекти застосування парадигми синергетиз-му при вирішенні соціо-економічних питань з'ясовувались в монографіях П.Аллена, В.Вайдліха, Дж.Касті, Ч.Маркетті, Т.Пуу, Дж.Россера, Г.Хаага,

Логіко-філософські проблеми, які пов'язані з латентними структурами та принципом "системного архетипу", як і взаємозв’язок соціальних, економічних, культурних процесів розглядались С.Б.Кримським, М.В.Кузьміним, І.В.Черненко.

Методологічними основами і теоретичними джерелами даного дослідження є методи філософської рефлексії, концепція міждисциплінарного синтезу, філософсько-гносеологічний аналіз фізичних теорій (О.М.Кравченко, С.Б.Кримський, В.СЛук'янець, Л.В.Озадовська, М.В.Попович, А.І.Уйомов, В.Л.Храмова,

В.І.Шинкарук). Автор опирався в своєму дослідження на добре розроблені київською школою філософії теоретичні концепції розуміння в науці, її мови, логіки наукового знання, межі наукової раціональності (А.Г.Ішмуратов, ПФ.Йолон, С.Б.Кримський, Б.А.Парахонський).

Метою роботи є дослідити джерела, чинники та наслідки парадигмального зрушення в науковому мисленні XX ст., викли-

каного появою концепції синергетизму, виявити кардинальні зміни в науковому світобаченні, в засобах концептуалізації наукових знань про світ, у відношеннях між гуманітаристикою та природознавством.

Дослідницькі задачі, які ставив перед собою дисертант і які випливають із мети дослідження:

• Виявити передумови, що склалися в науці для зародження та розвитку синергетичної парадигми, її суттєву відмінність від парадигми детермінізму і редукціонізму.

• Експлікувати принципові особливості синергетичного підоду до дослідження складних систем, нові концептуальні пропозиції, які цей підхід вносить в традиційні загально-наукові поняття: ентропії, інформації, хаосу і порядку, часу, еволюції.

• Показати, що під впливом нової синергетичної парадигми формується новий стиль загально-наукового мислення, що вона стає інтегруючою концепцію щодо гуманітарних та природничих наук.

• Охарактеризувати когнитивні, методологічні та світоглядні наслідки, що ініційовані синергетичною парадигмою.

Наукова новизна досіяження. В роботі під кутом зору концептуально-методологічного аналізу розкрита специфіка синергетичної парадигми, її епістомологічний та світоглядний статус, процес трансформації синергетики в загальнонаукову програму, яка охоплює як природознавство, так і гуманітаристику.

В дисертації одержані такі результати, що характеризуються новизною:

• Експліковані фундаментальні риси синергетичної парадигми: динамізм, нелінійність, цикло-причинність, холізм.

• Виявлено, що синергетична парадигма призводить до цілого ряду зрушень в способах концептуалізації наукових знань, у категоріальному базисі як природознавства, так і

7

гуманітаристики, ініціює суттєві аксіологічні і екзистенційні набутим в духовній культурі.

• Обгрунтовано, що під впливом нової синергетичної парадигми

формується новий загальнонауковий стиль мислення, який характеризується рисами: (1) нелінійність, (2) когнитивна

інтегративність, (3) політемпоральність, (4) плюральність, (5) модельність, (6) контекстуальність. Зокрема показано, що новий стиль мислення призводить до зміни статусу мисленного експерименту в науці.

• Проаналізовано синергетичний зміст таких загальнонаукових понять, як інформація і ентропія, хаос і порядок, час, еволюція. Зокрема автором запропонована оригінальна концепція екстатичного часу. Вказано на співвідношення між екстатичним часом та внутрішнім часом Пригожина, між часом та простором з точки зору нової парадигми, між часовими факторами різних систем, що взаємодіють (ідея політемпоральності).

• Визнано недостатність концепції ентропії для відкритих систем, що самоорганізовуються, та запропоновано поняття евтрофії, що значно розширює динамічний розгляд вказаних систем.

• Показано, що синергетика є імагінетивною конструкцією в термінології Уайтхеда і стає наукою про складне в контексті цілого, про клас універсальних моделей самоорганізаційних процесів як живої так і неживої природи, ефективних при досліджені явищ різного онтологічного статусу.

• Введені нові методологічні уявлення: "системний генотип", "системний метаболізму", "канторовий шлях еволюції", "дуальність процесних потоків", - які надають змогу глибше збагнути суть самоорганізаційних процесів.

• Сформульовано необхідні умови самоорганізації для систем небіологічної та соціальної природи.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у виявлення суті сучасного філософсько-світоглядного повороту, пов'язаного з формуанням синергетичної парадигми. Дисертаційна робота здійснює розробку концептуально-методологічного інструментарію для пояснення динамічних, складних явищ різноманітної природи і різного онтологічного статусу. Він відкриває нові світоглядні горизонти, встановлює інтегруючі зв'язки між різними концептуальними схемами, є кроком до істинно динамічної теорії еволюціонуючих систем.

Методологічні та методичні аспекти розвитку, місця і ролі синергетичної парадигми в полі науки, розглянуті в даній роботі, можуть знайти практичне застосування. Висвітлені необхідні умови самоорганізації в соціальних системах та синергетичні принципи управління складними системами, які можуть бути використанні керуючими та законотворчими органами. Врахування цих умов розкриває специфічну роль науки в моделюванні та прогнозуванні динаміки складних систем, включаючи соціальні.

Універсальні моделі синергетики мають широке поле застосування. Так, наприклад, розглянута в роботі гіперциклічна модель, може бути застосована не тільки в біології, соціодинаміці, але й в хімії та фізиці, враховуючи унікальний запис закону еволюції для ентропії (формальна реалізація принципу "порядок із хаосу”).

Робота може використовуватись для науково-методологічного забезпечення педагогічної роботи, у викладанні сучасних курсів природничих і гуманітарних наук, особливо фізики, органічної хімії, біології, соціології, економіки.

Апробапія роботи та публікації. Основні результати та висновки дисертації доповідались та обговорювались на таких наукових форумах:

Міжнародному семінарі "Катастрофічні явища в суспільстві та самоорганізаційна поведінка соціальних систем" (Київ, 1992); Всеукраїнській конференції "Моделі і методи оцінки ризику та проблеми безпечності еколого-економічних систем" (Київ, 1992); І Міжнародному симпозіумі "Зооіндикація і екотоксикологія тварин в умовах техногенного ландшафту" (Дніпропетровськ, 1993); регулярному семінарі проф. Вайдліха "Synergetics Modelling Approach to Sociodynamics" (Штутгарт, 1993); VI Міжнародній міждисциплінарній дискусії "Будущая цивилизация и исторические судьбы России" (Москва, 1994); Міжнародній конференції "Системогенетика и учения о цикличности развития. Их приложения в сфере образования и общественного интеллекта" (Тольятті, 1994); 13-му Всесвітньому конгресі соціології

(Белефельд, 1994); Міжнародній конференції "Ринок, підприємець, інвестиції" (Київ, 1994); Міжнародній конференції "Origins of Organization Theory in Russia and the Soviet Union" (Норидж, 1995); II Міжнародній Кондратьєвській конференції "Идеи Кондратьева и динамика общества на рубеже III тысячелетия" (С.Петербург, 1995), Міжнародній конференції ІІСІАМ'95 (Гамбург, 1995). 3 теми дисертації опубліковано понад десяти наукових робіт.

Структура та об'єм. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (перший складаються із трьох параграфів, другий - із п'яти, третій - із двох), висновків, списку літератури. У Вступі висвітлюється епістемічний статус нової загальнонаукової парадигми, що особливо інтенсивно окреслюється та генерується в рамках міждисциплінарної галузі науки синергетики. В першому розділі розкриваються передумови винекнення цієї парадигми, аналізуються нові об'єкти науки постнекласичної доби відкриті складні системи, що стимулювали виток нових наукових

стереотипів. У другому - аналізуються концептуальні зрушення в категоріальному ладі природознавства та його стилі мислення, які викликає синергетична парадигма. У третьому розділі аналізується багатоплановий процес впливу цих зрушень на соціо-культурні дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У вступі обгрунтовується актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету роботи, основні задачі дослідження, наукову новизну та практичну цінність результатів та висновків, приведено положення, що виносяться на захист, описано структуру та об'єм роботи.

У вступі також йдеться про парадигмальне зрушення в науковому світоосягненні, призведене синергетичною парадигмою, що прийшла на зміну лапласівській парадигмі науки. Остання трактується дисертантом, як статична, лінійна, детерміністська, редукціоністська. На противагу їй автор характеризує нову синергетичну парадигму такими рисами: динамізм, нелінійність, циклопричинність, холізм, - і доводить це далі в дисертації.

Парадигмальне зрушення захоплює багато областей науки, і це спостерігається по широкій, міждисциплінарного характеру, дискусії, зумовленої синергетикою. Він веде до поєднання природничих і гуманітарних наук, виробленню універсальних підходів та методів до складних систем різної природи.

В першому розділі "Концепція синергетизму: пізнавальні та методологічні функції в дослідженні проблеми складного" аналізу піддані передумови винекнення синергетичної парадигми, історичне формування нової області знання, новий клас об'єктів, які вона досліджує - складні системи, та різні підходи основних напрямків в синергетиці.

У першому параграфі "Історичний маршрут синергетичної парадигми" йдеться про методологічну кризу науково-вікторіанської (т.з. "лапласівської") парадигми в кінці 19 початку 20 сторіччя, яка пов'язана з детермінізмом і лінійною логікою причини та наслідку, зворотністю механічних законів, редукціонізмом, обмеженням розгляду простих замкнутих статичних систем. Першою синергетичною науковою роботою без сумніву можна назвати працю українського вченого Сергія Подо-линського (1880), який описав відкриту дисипативну систему і визнав її значимість для еволюційних процесів, детально проаналізував негентропійні процеси в таких системах, науковою мовою того часу зформулював так зване четверте начало термодинаміки (закон Пригожина-Гленсдорфа).

В цей же час позитивні сторони віталізму, гештальтат психології призводять до визнання значимої ролі цілого, піднімають статус цілого до активного функціонального рівня. Холізм Я.Смутса (1926) та тектологія A.A. Богданова (1911-1929) виникають одночасно і є предвісниками загальної теорії систем (Л.Берталанфі). Принцип розвитку, сумісно з холістичною парадигмою, формують теорію саморганізованих систем (У.Ешбі, 1947) в рамках спочатку кібернетики, а потім загальної теорії систем. На думку автора статус цілого було гіпертрофовано і лише розгляд взаємодії мікрорівня (рівня елементів, функцій їх взаємодії, зовнішніх і внутрішніх флуктуацій) з макрорівнем органічного цілого діалектично врівноважив взаємозв'язок категорій "цілого" і "частини" тільки в рамках синергетики. Цьому сприяли дослідження відкритих, нерівноважних систем з велокою кількістю степеней вільності (нерівноважна термодинаміка), хімічні реактори типу "хімічний годинник" (БЛБілоусов, 1951), рідини (С.Чандрасекар, 1943), плазми, та відкритих органічних

систем (Е.Шредингер, 1944; Л.Берталанфі,1955), таких як коацерватні комплекси (О.ІОпарін, 1925; О.П.Руденко,1969), штами і популяції (А.Лотка, 1925). Важливим моментом є розвиток модельних уявлень про самоорганізаційні процеси, наприклад, модель Тьюрінга (1952) морфогенезу, модель брюселятора (ІПригожин, 1973), модель гіперциклів (Ейген, 1971), як випереджаюча абстракція реальних процесів. Звернення науки до дослідження незворотніх процесів також було важливою віхою у формуванні синергетичної парадигми.

У другому параграфі "Складні об'єкти як новий предмет дослідження" філософському аналізу піддаються поняття про складні системи, які є предметом розгляду синергетики. Автор аналізує компонентну, структурну, функціональну, історичну ("філогененетичну") складність та складність поведінки систем. Спеціальну увагу дисертант приділяє поняттю алгоритмічної складності системи як найкоротшого незвідного алгоритму (програми) її репрезентації. Можна говорити про мінімальну алгоритмічну модель, що передає певну гаму поведінки даної системи. Дається класифікація складних систем в онтологічному, організаційному і реляційному аспектах.

В третьому параграфі "Синергетика як епістемологічний простір Нової парадигми" йдеться про основні напрямки синергетичної думки та принципові відмінності синергетики від інших наук про складне: кібернетики, теорії динамічних систем, загальної теорії систем. Обгрунтовується, що синергетика - це імагінетивна конструкція (Уайтхед), тобто достатньо абстрактна теорія, яка має ряд моделей та узагальнень, що сягають далеко за межі тої дисципліни, де вони були побудовані/знайдені.

Синергетика розглядає складні (багатокомпонентні, складноструктурні і складнофункціональні - загалом -

алгоритмічно складні) системи в контексті цілого, охоплюючи довкілля і умови на межі системи, - такі системи, які здатні за певних умов до самоорганізації. Вона досліджує ці умови, шляхи самоорганізації, просторові та часові структури, що народжуються і розвиваються в процесі самоорганізації, стаціонарні (гомеостатичні) та перехідні стани систем. Крім того, на думку автора, синергетика має своїм предметом дослідження класів універсальних (ізоморфних) моделей, що демонструють самоорганізаційне начало і можуть бути застосовані в багатьох дисциплінах, співставленні реальним об'єктам різної природи (неживої, живої, соціальної). Моделі синергетики грають роль "стандартних прикладів" або "моделей" (Т.Кун) Нової парадигми.

В другому розділі "Категоріальні зрушення, викликані синергетичною парадигмою" проводиться філософське осмислення суттєвих змін у категоріальних і концептуальних основах природознавства, пов'язаних з появою парадигми синергетизму.

Аналіз починається параграфом "Новий стиль мислення", де доводиться, що виробляється новий стиль мислення, який характеризується в роботі шістьма основними рисами: 1) нелінійне бачення, натомість передбачення складних процесів; 2) когнитивна інтегративність мислення (вміння мислити тривалими часовими відтинками та багатьма складовими факторами); 3) політемпоральність мислення (вміння "озиратись на майбутнє", оперувати багатовекторним часом); 4) плюральність (розуміння цілої множини розв'язків та умовна передбачуванність); 5) модельність мислення (відображення спостережуваного на певний клас ізоморфних моделей); 6) контекстуальність (бачити об'єкт поза даною конкретною ситуацією і ширше від вузьких рамок певної дисципліни). Новий стиль мислення змінює аксіологічний статус мисленого експерименту. Автор показує, що він стає мис-

леним моделюванням в рамках постановки та розв'язання наукових проблем на осові синергетичної парадигми.

В другому параграфі "Ідея саморозвитку" йдеться про розвиток ідей самоподібності, саморозвитку, самоорганізації. У ранньому Відродженні оракулом цієї ідеї був Микола Кузанський, діалектика якого живиться аналогіями геометрії і математики. В сучасній синергетиці ідеї самоподібності, самодії складають основу теорії самоорганізації. Тому в цьому параграфі вводяться поняття системного метаболізму та архетипу.

Автор підходить до центрального поняття синергетики: еволюції складних систем. Він акцентує увагу на зміні уявлень про причини еволюції: якщо в рамках лапласівської парадигми еволюція це відтворення інформації закладеної наперед в систему під впливом зовнішніх сил, то в рамках синергетичної парадигми еволюція набуває дійсного творчого елементу, а рушійні творчі сили знаходяться всередині системи і є комплексним результатом функціональних зв'язків системи. Автор аналізує поняття цілі та прогресивності еволюції, показує, що сенергетика дає змогу говорити про об'єктивну якість еволюції. Ним висуває ться концепція "генотип-фенотипної" еволюції складних систем.

В третьому параграфі "Порядок і ентропія" показано, що як І. Пригожин, з боку мікроскопічної теорії багатокомпонентних систем, так і Г. Хакен, з макроскопічного рівня розгляду складних систем, прийшли до висновку про фундаментальну роль другого начала термодинаміки. Пригожішу це дало можливість розглядати класичні і квантові системи єдиним формалізмом (оператор мікроскопічної ентропії), описувати незворотні процеси на мікрорівні, ввести оператор часу для надто нестійких систем. Г. Хакену це дало змогу віднайти принцип максимуму інформаційної ентропії як потужний дослідницький інструмент

складних систем (лазери, рідини, біосистеми), що дає змогу будувати припущення про мікроскопічні явища та процеси, що стоять за макроскопічними даними (відтворення інформації).

Автор робить висновок, що обидва підходи доповнюють один одного. Таким чином, друге начало - це свого роду "принцип найменшої дії" для складних систем, що самоорганізовуються. Тобто в процесі самоорганізації ентропія в стемі зменшується але за рахунок дисипації енергії і зросту безпорядку зовні (так звана Э-теорема). Автор обгрунтовує необхідність додаткового поняття -евтрофії - для певного класу систем.

В четвертому параграфі "Інформація і хаос" йдеться про те, що поняття інформації, яке увійшло в семантичне поле науки зовсім недавно, терпить зміни в своєму статусі і розумінні. Це пов’язано зі зміною в поглядах на матерію, яка стає не тільки поліморфною, динамічною, але й активною, здатною до саморозвитку. Тому інформація стає не тільки атрибутом матерії у зв'зку з процесом відбиття реальності, а значить тісно пов'язана з суб'єктом і управлінням, але й важливим фактором самоорганізації. А саме: інформація має функціональну і семантичну цінність для самої складної відкритої системи в процесі моделювання свого довкілля і частин самої себе.

Спотворення і неточність передачі інформації може вести до інформаційної кризи, тому системі необхідні спеціальні міри інтегрування і контролю над інформацією. Тому системою виробляється деякий когнитивний рівень по переробці інформації, яка не тільки сприймається, але й породжується системою. Такий когнитивний рівень необхідний системі для самовідтворення, стійкості і адаптування до середовища, що змінюється, для удосконалення.

Із-за петель зворотнього зв'язку в складних системах при-чинно-наслідкові ланцюги втрачаються і є можливим говорити про циклічну причинність, на що звертав увагу ще КМаркс.

Піднімається питання про епістемологічний статус понять порядку та хаосу, про їх місце та роль в становленні концепції синергетизму. Дисертант показує, що порядок пов'язують з спостережуваними, метастабільними структурами, що регулярні в просторі чи часі. З хаосом пов'язане поняття нерегулярності і невідтврюванність його в часі. Поява моделей т.з. динамічного хаосу є дуже важливим методологічним моментом, бо демонструє, що класичні неперервні еволюційні рівняння можуть давати не-передбачуваний, хоча і атрактивний, режим поведінки. Автор акцентує увагу на тому, що вони є контрприкладом для лапласівської парадигми. Разом з тим він підкреслює, що дискретні моделі (рекурсивні схеми відображення на себе) є небезпечною ілюзією хаосу, бо дискретизація неперервних процесів фактично є введення додаткових зовнішніх сил.

Кульмінаційна частина дисертації пов'язана з темою наступного п'ятого параграфу "Актуалізація проблему часу в рамках синергетичної парадигми", бо як зауважив І.Пригожин "Час -це ключ для розуміння Природи". В цьому параграфі автор звертається до аналізу філософії часу А.Бергсона, М.Хайдегера, процесності Дж.Уайтхеда, незворотності подій КПоппера, щоб зрозуміти, які позитивні риси мислення часу цих філософів були запозичені або актуалізовані парадигмою синергетизму. Він показує, що синергетика йде далі геть від уявлення про час як параметр статичних теорій фізики. Час перестає бути над-характеристикую, а стає внутрішньою характеристикою системи, її історизмом. Він із параметру стає оператором (І.Пригожин): система описується спектром ключових моментів, біфуркацій, де

стохастично йде вибір одного з стійких відгалужень подальшого розвитку.

Внутрішній час системи - не параметр, а радше вік системи в цілому. Ось чому час - це дуже "індивідуальний" фактор існування "тотальної цілісності" (Уайтхед) системи, на відміну від простору - колективного фактору співіснування її частин. Концепція внутрішнього часу разом з ієрархічністю синергетично організованих систем дозволяє дисертанту осмислити часову ієрархію, яка порождує проблему темпорального узгодження рівней. Він акцентує увагу на тому, що існує інша сторона проблеми часу, яка висвітлена синергетикою: це політемпоральність (на одному й тому ж рівні), що зумовлена принципом підкорення (Г. Хакен). Таким чином комплексний підхід до проблеми часу вимагає розгляду, як ієрархії, так і політемпоральності внутрішнього часу системи.

Автор розширює концепцію внутрішнього часу Пригожина, експлікуючи значимість для міри часу системи деякого ВеБІапсі-параметру (термін М. Хайдеггера), що являє собою накоплений негентропійний ресурс системи. Дисертант онтологічно пов'язує дві речі: відкрита система та горизонтоподібно відкритий вектор часу. Це дає змогу автору говорити про певний горизонт прогнозування поведінки системи, правильно ставити питання про майбутнє як про можливе майбутнє за певних умов. Таким чином, автор презентує т.з. концепцію екстатичного часу системи як додаткового динамічного фактору відкритих дисипативних систем. Тому такі системи в своїй взаємодії обмінються не тільки енергією, речовиною, інформацією, але й темпоральними потоками.

В цьому параграфі презентується принцип "дуальності про-цесних потоків" та його зв'язок з принципом підкорення Хакена.

Звертається увага на те що, в природі динамічні процеси йдуть парами: один явний, а інший прихований. Латентність пов'язана з різними часовими темпами цих процесів, тому можна говорити про дуальність часових потоків, а самі процеси виявляються розділені "часоподібним інтервалом" в синергетичному смислі.

Спеціальну увагу автор приділяє таким поняттям як подія, знаки, орієнтири та датчики часу в контексті системно-історичного часу. В цьому параграфі також йдеться про відношення людини з часом через події, досвід, запас знань, природні цикли та незворотні процеси. Такий гуманітарний підхід дає змогу повніше зрозуміти співбуттєвість Людини і Природи (В.С.Лук'янець), політемпоральну вимірність феноменологічної реальності.

Третій розділ "Парадигмальне зрушення і розвиток сучасної науки" висвітлює багатоплановий процес проникнення синергетичної парадигми в сферу гуманітарних наук. Тут же аналізуються пов'язані з ним досягнення в розумінні та моделюванні соціокультурних процесів. Розповсюдження принципів та методів синергетизму на дослідження систем онтологічно вищої природи ніж класичні системи фізики, хімії, біології - на біосферу, соціум, людську психіку, культуру, Всесвіт

- пов'язане з потребою кількісно описати і якісно зрозуміти динамізм (морфогенез, розвиток, еволюцію) цих систем. Синергетична парадигма вносить принципіально нове слово в розв'язання цієї проблеми. Так наприклад, якщо по відношенню до соціосистем раніше, в рамках лапласівської парадигми, шукалась загальні універсальні закони розвитку, то в рамках парадигми синергетизму шукаються як універсальні, так і унікальні шляхи розвитку соціокультурних систем.

В першому параграфі "Проникнення ідей синергетизму в соціальні науки" мова йде про етапи цього проникнення та сучасні застосування методології синергетизму в соціодинаміці. Власне актуалізація холістичних і синергетичних ідей почалася з гуманітарних наук: з гештальтпсихології та економіки в кінці XIX, на початку XX сторіччя. Спроби застосування ідей цілісності, системності, нелініності, нестабільності для глобального моделювання соціоекономічних процесів на базі системної теорії в 70-х роках, були частково невдалими із-за їх до-синергетичності. Так само підлягають критиці напів-системні, напів-фізичні інтерпретації історії Л.М.Гумельова. Навпаки, на прикладі школи Вайдліха в соціодинаміці аналізується застосування синергетичних концепцій до моделей соціуму. '

Автор розвиває оригінальний підхід до розвитку соціальних систем трактуючи їх як біо-соціо-економічний феномен. Аналізується генотип-фенотипна динаміка соціуму на основі концепцій системного генотипу (архетипу), метаболізму, і фенотипу.

В останньому, другому параграфі, "Парадигмальне зрушення та подолання бар'єру між природознавством і гуманітаристикою" увага сконцентрована на загальному парадиг-мальному зрушенні, що призводить до поєднання природничих і гуманітарних наук, формування єдиних загальнодослідницьких програм (І. Лакатос), осмислюються інтегруючі концепції між природознавством та теологією, що надає ім синергетична парадигма (В.Вайдліх). Синергетична парадигма має велике екзистенційне значення, бо надає людині статус не пасивного стороннього спостерігача буття, а активного співучасника діалогу з Природою; бо вона виводить людство за межі скромної ролі "частки" Всесвіту, роблячи його повноправним учасником

співбуття (В.СЛук'янець), відкриває йому нові горизонти і смисли самопізнання.

ВИСНОВКИ.

У цьому розділі робляться висновки що до реалізації наміченої мети та дослідницьких задач. Автор робить ряд узагальнень, що складають новизну дисертаційного дослідження.

Основні результати дисертації опубліковані в роботах:

1. Кузьмін М.В. Моделювання складного// Філософська і соціологічна думка. - No 12, 1992. - С.8-40.

2. Кузьмін М.В. Самоорганізація та соціоеволюція// Філософська і соціологічна думка. - No 9-10. - 1994. - С.99-133.

3. Кузьмин М.В. Синергетика - наука о сложном в контексте целого// Наука и науковедение. - No 1-2. - 1995. - С.22-33.

4. Kuz'min M.V. Sociogenetics from the System Theory Standpoint// Science and Science of Sceince. - No 3-4. - 1995. - P.25-36.

5. Kuz'min M.V. Hypercyclic Models of Large-Scale Systems: Growth, Instability, Cyclicity// Chaos, Catastrophes, and SelfOrganization in Social Systems / Ed. K.G. Troitzch. - KoblenzLandau University Press, 1993. - P.187-210.

6. Kuz'min M.V. Sociogenetics: Self-Organization Aspects of Evolution in Social Systems// Sociology*Express. - Paper No 94S28696. -San Diego, 1994. - P.l-34.

7. Kuz'min M.V. Self-organization and Socio-evolution: Morphogenesis, Cycles, Catastrophes// Proceedings of the IntConference "Origins of Organization Theory in Russia and the Soviet Union", 08-11 January 1995, Norwich. - V.2. - P.l-42.

8. Kuz'min M.V. Synergetic Models of Information Exchange in Social Systems// Proceedings of thelntl. Conference on Computer Simulation/ Ed. Raczinsci S. - Mexico-City, 1995. - P.21-27.

9. Кузьмин M.B. Гиперциклическая организация и динамика общественной системы// Идеи Н. Д. Кондратьева и динамика общества на рубеже III тысячелетия/ Ред. Яковец Ю.В. - М., 1995. -

С.495-511.

10. Кузьмин М.В. Структурные трансмутации, цикличность, катастрофы, в региональных моделях// Рынок, предриниматель, инвестиции/ Ред. Кузьменко В.П. - К, 1995. С.19-34.

11. Кузьмин М.В. Причинный анализ// Социологический справочник. - Киев, 1990.

12. Кузьмін М.В. В центрі уваги вчених соціальні катастрофи та соціодинаміка// Філософська і соціологічна думка - 1992. - No 11.

- С.150-152.

13. Кузьмін М.В. Характеристична неоднорідність і стабільність популяцій. Підхід часового лагу в моделях популяційної динаміки// Вісник Дніпропетровського університету. Серія "Біологія та екологія" - 1993. - Вип.1 - С.35-37.

14. Кузьмин М.В. Роль архетипов Юнга в социогенезе// Тезисы международной конференции "Системогенетика и учения о цикличности развития. Их приложения в сфере образования и общественного интеллекта." - Тольятти, 1994. - С.80-82.

15. Кузьмин М.В. Проблема устойчивости социо-экономических

систем// Тезисы докладов конференции "Кризисные ситуации в энергетике", 10-11 ноября 1994, Киев. - С.27-30.

Kuz'min M.V. Synergetic Paradigm and its Role in Methodology of Science.

The thesis on the search for the scientific degree of Candidate of Sciences (Philosophy) in specialty 09.00.09 - Philosophy of Science; Institute of Philosophy of the NAS Ukraine, Kyiv, 1996. The research on the paradigmal shift in scientific thinking stimulated by the synergetic paradigm is defended. The thesis elucidates the main features of the new paradigm; change in the ways of conceptualizing of scientific knowledge, in the style of scientific thinking. The role of synergetics in development of the new paradigm is analyzed. There are proposed several original conceptions: ecstatic politemporality, evtrophy, systemic genotype, which allow to analyze complex phenomena.

Кузьмин M.B. Синергетическая парадигма и ее роль в методологии науки.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки, Институт философии НАН Украины, Киев, 1996.

Защищается исследование парадигмалыюго поворота в научном мышлении, вызванного появлением синергетической парадигмы. В работе эксплицированы основные черты новой парадигмы, изменения в способах концептуализации научного знания, в стиле научного мышления. Анализируется роль синергетики в развитии новой парадигмы. Предложено ряд оригинальных концепций: экстатической политемпоральности, эвтрофии, системного генотипа, которые позволяют анализировать сложные феномены. Ключові слова: нелінійність, циклопричинність, політемпо-

ральність, гіарадигмальне зрушення, імагінетивна конструкція, стиль мислення.