автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Социально-философский анализ взаимосвязи жизни и смерти: проблема выживания.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социально-философский анализ взаимосвязи жизни и смерти: проблема выживания."

Ї..О

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОД

На правах рукопису

и г.и-'.іі » і 7

ЛЕПСЬКИЙ Максим Анатолійович

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ЖИТТЯ ТА СМЕРТІ: ПРОБЛЕМА ВИЖИВАННЯ

Спеціальність 09.00.03. - соціальна філософія і

філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Запоріжжя - 1997

--Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Запорізького державного університету.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор

Провідна установа - кафедра суспільних дисціплін

Запорізького державного медичного університету.

Захист відбудеться 18 квітня 1997 р.

о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 068.52.01 при Запорізькому державному університеті за адресою: 330600, м.Запоріжжя, МСП - 41, вул.Жуковського, 66.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Запорізького державного університету.

Автореферат розісланий _ _ 1997 р.

ВОЛОВИК В.І.

МОРОЗ І.А.

кандидат філософських наук,доцент ГОЛЬЧЕНКО В.М.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат соціологічних наук,

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Оновлення сфер суспільного життя визначає необхідність філософського аналізу усього комплексу антропологічних проблем.

Серед них особливе місце займає проблема взаємозв'язку життя та смерті, яка загострилася у нашому суперечливому світі, в якому існує загроза знищення усього живого, людства

- зокрема, імовірність несвоєчасної смерті кожної людини.

Актуальність проблеми вивчення виживання в контексті взаємозв’язку життя та смерті зумовлена, перш за все, необхідністю осмислення сучасних реалій життєдіяльності людини, специфіки небезпечності її існування.

На світанку цивілізації переважали небезпечності природного походження. До них відносяться : землетруси, завали, повені, пожежи, виверження вулканів, посухи, зміна клімату, небезпечності від диких тварин та інше. Суспільний розвиток привів до зростання небезпечностей суспільного характеру. Це пов'язано не тільки з виникненням нових сфер, в яких можуть статися нещасні випадки, але й з поширенням насильницької смерті, готовності однієї людини позбавити життя іншу, тобто з розвитком некрогенєзу. Зростання життєвих небезпечностей виявляється також у поширенні їх розповсюдження. Вони з місцевого та локального переросли у глобальний масштаб .

Суспільний розвиток привів до зростання самогубств. Ця тенденція свідчить, передусім, про невміння адаптуватися у кризових соціальних явищах, боротися з ними, а також вирішувати внутрішньо та міжособисті конфлікти.

По-друге,актуальність зазначеної проблеми обумовлюється зростаючими потребами здійснення практичних заходів,

-2- ...

забезпечуючих життєстійкість людини, соціальних груп, суспільства б умовах зламу старих суспільних відносин, політичної та економічної кризи, зростання злочинності; необхідністю соціальної протидії некрогенезу, тобто заходів , що опти-мізують життєдіяльності людини у екстремальних умовах існування. -

Актуальність досліджуваної проблеми визначається, по-третє, потребами теоретичного характеру, необхідністю вироблення сучасної наукової концепції історичного процесу, виявлення факторів, детермінуючих формування,наукової методології для створення теорії суспільного розвитку, заснованій на соціальному оптимізмі та гуманізмі.

Ступінь дослідженості теми дисертаці ї. Вивчення взаємозв’язку життя та смерті є важливішим напрямком у пізнанні виникнення та розвитку біосфери , та людства зокрема, а також є центральною світогляднвдькою проблемою.

Тому взаємозв'язок життя та смерті не міг не хвилювати мислителів, які присвячували себе філософії, різних історичних періодів- та напрямків.

Необхідно відзначити, що великий спектр аспектів взаємозв’язку життя та смерті, велика кількість протилежних точок зору,' привели до того ,що проблема досліджується ретроспективним, історико-філософським методом/ але комплексно практично не досліджується.

*Гайденко П.П. Смерть // Философская энциклопедия.-М.,1970.-Т.5.-С.34-36.; Калчев И. Зтвди за смъртта.-София:Наука и из-куство,1985.; Фролов И.Т. 0 человеке и гуманизме. Работы разных лет.-М.:Политиздат, 1989.; Человек -.Мыслители прошлого и современности о жизни, смерти и бессмертии. Древний мир -эпоха Просвещения / Редкол.: И.Т.Фролов и др.- М.: Политиздат,1991., XIX век.- М.: Республика,1995.

-з-

Вивчення взаємозв’язку життя та смерті залежить від того, чи розглядається "життя" в широкому розумінні як "живе", або у вузькому, антропологічному значенні, як життя людини.

Знайомлючись з роботами, пов'язаними з вивченням життя в широкому розумінні, необхідно відзначити, що науковий інтерес дослідників зосереджено на проблемах виникнення, розвитку та перспективах біосфери . Соціальна форма руху матерії розглядається як більш високий етап розвитку біосфери/

Останнім часом сформульовані нові ідеї про людину як мислячий та перетворюючий суб’єкт, що "як результат еволюції конкретного всесвіту робиться засобом перетворення в її дійсність безлічі можливих (внутрішніх ) світів , суб’єктом

л

яких він є".

Життя людини , різні сфери її життєдіяльності вивчаються, як правило, безвідносно до проблеми смерті, тому що проблема смерті набула самостійного значення. Виняток складають дослідження, присвячені тим або іншим аспектам цінності та смислу життя.

Великий внесок у вивчення взаємозв’язку життя та смерті зробив Фромм Е,, уперше поставивши проблему некрофілії та біофілії, розкривши сутність цих явищ у роботі "Некрофіли та

^Вернадский В.И. Собр.соч.- М.: АН СССР,1960.;

Тейяр де Шарден.Феномен человека.-М.: Наука, 198?.;Фрейд 3.

Мы и смерть. По ту сторону принципа наслаждения. Рязанцев С. Танатология - наука о смерти.- СПб,1994.

2Казначеев В.П..Спирин Е.А. Космопланетарный феномен человека: Проблемы комплексного изучения.- Новосибирск: Наука,

Сиб. отд-ние,1991.; Сафронов И.А. Человек и вселенная: философско-методологический аспект. - СПб.,1994. ,

А.Гітлер".

Недостатня увага до проблеми взаємозв'язку життя та смерті людини привела до того , що практично залишається відкритим питання про міру життя.

Вивчення існуючих робіт засвідчує необхідність зробити комплексний соціально-філософський аналіз взаємозв'язку життя та смерті .

Виходячи з безсумнівної зкачимісті для поглибленого розуміння взаємозв'язку життя та смерті, пізнання міри життя, необхідно вивчити життєдіяльність людини на межі життя та смерті, в екстремальних умовах.

Теоретичне осмислення такої життєдіяльності людини, інтегруюче загальне у виживанні різних сфер суспільства , поки що не зроблено, але рішенню цієї проблеми сприяють дослідження, аналізуючі такий соціальний феномен, як діяльність2

і Фромм Е. Некрофилы и А.Гитлер // Вопросы философии.- 1991.-N 9.- С.69-160.

2Воловик В.И. Идеологическая деятельность: диалектика традиций и новаторства.- М.: А0Н.1990.; Каган М.С. Человеческая деятельность,- М.: Политиздат,1975.; Кветной М.С. Человеческая деятельность : сущность, структура, типы ( социологический аспект ).- Саратов,1974.; Леонтьев А.Н. Деятельность .Сознание.Личность.Изд.2-е.-М.:Политиздат, 1977.; Деятельность : теории, методология, проблемы.-М.: Политиз-

дат, 1990.

та уже існуючі практичні рекомендації поведінки людини в надзвичайних ситуаціях?

Важливий крок на шляху з’ясування природи екстремальних умов зроблено дослідниками, що здійснювали аналіз цілісності особистості , суспільства, як самоорганізуючих систем?

Зростання факторів екологічного ризику, пов’язане з діяльністю людини, збільшенням кількості підприємств у межах міста та інших населених пунктів,з забрудненням виробництвом і транспортом атмосфери обумовлює необхідність досконалого вивчення небезпечностей хімічної, радіаційної та гідроенергетичної галузей промисловості.

Політичний переділ світу, політична та економічна криза, пов’язана з розпадом світової соціалістичної системи та СРСР, поява нових осередків напруження на території колишнього Радянського Союзу, ставка на силу у рішенні різних конф-

1 Волович В.Г. С природой один на один.- М.:Всениздат,1989.; БаленкоС.В. Школа выживания (из опыта войск спецназначения).

- М. ,1994.; Паякевич Я.Е. Выживание в городе . Выживание на море .- М.:Карвет, 1992.; Петров H.H. Человек в чрезвычайных ситуациях.- Челябинск,1995.; Гостюшин A.B..Шубина С.И. Азбука выживания.- М.: Знание,1995.; Как не стать жертвой прес-

тупления, мошенничества и обмана./ Сост.В.Ховрашова.- СПб, 1995.; Памятка летному экипажу по действиям после вынужденного приземления в безлюдной местности или приводнения,- М.: Воениздат,1975.

а Абульханова-Славская К.А.Стратегия жизни.-М.,1991; Макарьян Э.С.Вопросы системного исследования общества. -М.¡Знание,1972; Елауберг И.В..Юдин Б.Г. Понятие целостности и его роль в научном познании.-М.,1972; Моисеев H.H. Человек и ноосфера.-М.:Молодая гвардия,1990.

ліктів, зростання злочинності, тероризму, розповсюдження найманства , професійних вбивць - усі ці тенденції набувають глобального масштабу та ведуть до розвитку некрогенезу та некрофілії, до невпевненості та стресів законослухняних громадян, тобто до збільшення впливу соціальних факторів ризику.

Таким чином, в основі проблемної ситуації данного дослідження б суперечність між основними тенденціями людської активності: спрямованістю на життя та його розвиток, на зруйнування та смерть всього живого.

Усі ці обставини вимагають соціально-філософського осмислення проблеми виживання, визначення детермінантів опти-мізації цього процесу.

Об'єктом дослідження б спеціфічна людська активність в екстремальних умовах життєдіяльності.Вивченням небезпечностей людського існування займаються різні науки. В останній час частіше об'єктом наукового дослідження в активність людини у тій або іншій галузі діяльності в умовах небезпеки для життя. Так, з юридичної психології виділилася віктімологія - наука про поведінку жертви та про те, як не стати жертвою злочину. На межі медицини, географії та етнографії відбувається становлення науки про виживання в природі, про автономне існування людини. Значимість та важливість діяльності' людини в екстремальних умовах підкреслює створення у ряді країн міністерств з надзвичайних ситуацій .

Предмет дослідження є детермінанти оптимізації процесу виживання як спеціфічно людської активності в екстремальних умовах , на грані життя та смерті, спрямованої на збереження та розвиток життя .

Мета дисертації полягає у тому , ирб у ході соціально-філософського аналізу взаємозв'язку життя та смерті виявити сутність процесу виживання , визначити його у

людській життєдіяльності.

Виходячи з мети даної роботи, необхідно вирішити такі наукові завдання:

- дослідити процес виживання як динамічний аспект взаємозв'язку життя та смерті людини , '

- вивчити особливості життєдіяльності людини як біосоціаль-ної істоти в надзвичайних ситуаціях, проаналізувати процес виживання у системі суспільних відносин,

- визначити поняття "виживання", виявити його категоріальний ряд, тобто систему понять, що відображують зміст процесу виживання,

- на основі аналізу активності людини в екстремальних умовах визначити детермінанти оптимізації та створити модель механізму оптимального виживання людини,

- розробити практичні рекомендації щодо створення програми оптимізації процесу виживання людини.

Характеристика методології дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження б загальнофілософські принципи об'єктивності та історизму, діалектичний метод та системний підхід, який базується на універсальних законах розвитку природи та суспільства.

Вивчення суперечливості розвитку людини дає можливість пізнання його сутності у динаміці. Людство уявляється у розвитку як достойний учасник єдиного цілісного потоку життя на Землі.

Важливим джерелом саморозвитку всього живого, та людини зокрема, в діалектична суперечність між життям та смертю. Життя в цій суперечності виступає як поява та розвиток сутності, а смерть - як їх безповортна втрата, загибель.

Серед усіх проявів взаємозв'язку життя та смерті важливо усвідомлювати діалектичну суперечність виживання та

некрогенезу, яка визначає перспективи розвитку людства, в яких виживання характеризує тенденцію самозбереження життя та протидії його смерті, а некрогенез - розвиток саморуйнування.

Дослідження діалектичної суперечливості виживання та некрогенезу можливо, використовуючи системний підхід при вивченні як взаємозв'язку життя та смерті, так і власне виживання та некрогенезу.

Системне вивчення зумовлено також необхідністю визначення суттєвих параметрів динамічної рівноваги, яка характеризує цілісність суб'єкту виживання.

Пізнання сутності людини виявляється у пошуках не тільки тотожності людини та інших живих істот, але й їх відмінності. Ці відмінності полягають у тому, що людина - істота соціальна, та її соціальність базується на діяльнісній основі.

Соціальна сторона сутності людини знаходить відображення в особливостях виживання людини. Тому з'ясування соціально-філософської специфіки виживання людини базувалося перш за все на принципах діалектичної єдності соціальної теорії та практики, принципі діяльнісної основи.

. Методологічним способом з'ясування сутності виживання людини є вивчення активності людини в екстремальних умовах життєдіяльності, як єдності біологічного та соціального, прояву біосоціальної сутності людини.

Головна гіпотеза дослідження - припущення того, що процес виживання виражає динамічний аспект взаємозв'зку життя та смерті,їх взаємодія.

У дисертації захищається:

- положення про можливість використання поняття "виживання" як соціально-філософської категорії,

-9- модель механізму оптимального виживання людини. '

Наукова новизна роботи виявляється у тому, що практично вперте здійснюється соціально-філософське осмислення проблеми виживання в діалектичному взаємозв’язку життя та смерті. У зв'язку з цим поставлені та вирішені такі наукові проблеми:

- системне дослідження дозволило виявити методологічні основи вивчення взаємозв’язку життя та смерті, визначити місце виживання в цьому взаємозв'язку;

- визначені особливості процесу виживання, який виявляється, з одного боку, як процес збереження біологічного та соціального життя , з іншого боку, як тенденція, протидіюча некрогенезу ,

- виявлено категоріальний ряд , що відображує зміст процесу

виживання. Він складається з таких взаємозв’язаних понять : "суб'єкт","об'єкт","поле","ситуація","засіб","загроза","ризик", "небезпека", "рятування", "самозбереження", "екстремальні" та " нормальні умови", " активність ", " поведін-

ка", "діяльність";

- при аналізі особливого зрізу життєдіяльності, щр характері-зується об'єктивними екстремальними умовами та суб’єктивною активністю людини, вивчені фактори біологічного та соціального виживання, специфіка поведінки та діяльності, адаптації та ■ адаптування людини в надзвичайних ситуаціях,

- виявлені та проаналізовані основні детермінанти, на основі яких створена модель механізму оптимального виживання люди-.ки, її стратегії, тактики та оперативних дій.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає у тому, що надані у дисертації теоретичні та практичні рекомендації можуть бути використані для створення програм поліпшення вижи-

вання та профілактики виникнення надзвичайних ситуацій. Бо ж набагато легше та дешевше для держави запобігти небезпеку, чим ліквідувати наслідки аварії або катастрофи.

Практична значимість дисертації виявляється у можливості реалізації її матеріалів у науково-дослідницькому та навчальному процесі, у просвітницькій та прогностичній діяльності, у вихованні "культури запобігання небезпечностей". Апробація результатів наукового дослідження. Дослідження рефлексії феномену смерті було представлено на республіканському конкурсі наукових робіт студентів при Міністерстві вищої та середньої спеціальної освіти Української PCP, Президії Академії наук Української PCP, Республіканської Міжвідомчої ради науково-технічної творчості молоді ВУЗів та ССУЗів Української PCP у 1991 році та відмічено дипломом переможця.

Матеріали дисертаційного дослідження обговорювалися на нарадах кафедри філософії та соціології Запорізького державного університету.

Ключові концептуальні аспекти дослідження пройшли апробацію на щорічних конференціях Запорізького державного уні-версітету у 1993, 1994, 1995 роках, у публікаціях за темою

дослідження / див. список опублікованих робіт/.

Практичні рекомендації по оптимізації виживання пройшли апробацію в авторській програмі "Школа виживання" у 1993-1995 pp. у Центрі дитячої та юнацької творчості Шевченківського району міста Запоріжжя; ця програма склала основу концепції, положення та курсів лекцій обласного Центру патріотичного виховання молоді, створеного 01 січня 1996 року розпорядженням Голови Запорізької облдержадміністрації.

-11-

СТРУКТУРА І ЗМІСТ РОБОТИ

Структура роботи обумовлена метою і завданнями дослідження та відображує логічну послідовність питань, що вивчались. Дисертація складається з вступу,трьох розділів, висновків. .

У ВСТУПІ розглядається актуальність дисертаційного дослідження, аналізується ступінь розробленнооті теми, обгрунтовуються мета і завдання дослідження, наукова новизна роботи, теоретична та практична значимість.

Перший розділ: "МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ВЗАЄ-

МОЗВ’ЯЗКУ ЖИТТЯ ТА СМЕРТІ." Феномен життя та смерті виступає з одного боку, як об'єктивне явище, з іншого - як центральна світоглядницька та важлива методологічна проблема. Методологічний аспект проблеми взаємозв'язку життя та смерті передбачає з’ясування питання про теоретичні основи та методологічні принципи вивчення проблеми,- та, в певній мірі, залежить від поставлених дослідницьких мети та завдань.

Рефлексія феномену взаємозв'язку життя та смерті може здійснюватися за допомогою таких методологічних підходів:

1). Ретроспективного підходу або історико-філософсько-го аналізу проблеми, коли проблематика життя та смерті вивчається у відповідності з періодами історії філософії, історичними типами світогляду.

2). Феноменального підходу, кали в центрі дослідження стоїть феномен, який відображує лише одну сторону взаємозв'язку життя та смерті, інші ж сторони або не розглядаються, або-розглядаються дещо однобоко.

3). Системного підходу, в якому не стільки дається хронологічна послідовність вивчення тих або інших аспектів

взаємозв'язку життя та смерті, скільки цей взаємозв'язок досліджується як комплексне явище, де феномени взаємозв'язку розглядаються як частини єдиного цілого.

Автор дослідження робить спробу системного соціально-філософського дослідження взаємозв’язку життя та смерті, визначаючи феномен виживання у цьому взаємозв'язку та вивчення цього феномену.

Як абстрактне поняття, "життя" відображує процес появи , формування та здійснення сутності, а "смерть" - процес руйнування та безповоротної втрати, загибелі сутності. "Життя" в широкому розумінні тотожньо поняттю "живе". А поняття "смерть" означає перехід з живого стану в неживий.

Розглядаючи дефініції понять життя та смерті, дисертант з'ясовує тотожність всього живого та різнищ) між живим та неживим. Пошук тотожності в живому здійснювався у декількох напрямках: по-перше, пошук життєвої субстанції як відповідь на питання: що є живе, з чого воно складається ?; по-друге, пошук функціональних особливостей живого, як пошук відповідей на питання : як живе функціонує, для чого живе ? З’єднання цих двох напрямків досліджень привело до вивчення способу існування життя.

Найбільш повне визначення життя , як "живого" запропоновано Ничипоровичем А., який справедливо зазначає, що "життя можна визначити як систему добре збалансованних взаємозалежних перетворень органічних речовин , основою яких є атоми вуглецю" або " перетворювання, які характеризують діяльність живих організмів та служать основою таких біологічних ‘функцій , як, наприклад: живлення, ріст, пов'язаний з накопиченням багатої енергією біомаси та формуванням функціональних структур, розвиток , визначаючий проходження життєвих циклів живих форм на всіх рівнях їх організації, розмно-

ження різних генотипів з наступною їх еволюцією та просторовою експансією." 1

Вивчення життя у вузькому антропологічному значенні (життя людини), означає пошук відмінності людського життя від життя інших організмів, враховуючи те, шр людина до того ж і біологічна даність.

Здійснений філософський аналіз дозволяє виділити такі основні підходи, які визначають сутність людини:

1) акцентування суперечності душевного та тілесного, що веде до розділу світу на потойбічний та поцейбічний. Саме душа пов’язує людину з потойбічним світом та відрізняє від інших живих істот; 2) акцентування розумності людини; 3) пошук його активності, сили волі, свободи та творчості,як основи перетворення світу людиною ( Кант,Спиноза, Гете, Гегель , Маркс ); 4) заперечення специфічної здатності розуму, підк-

реслювання належності людини до природи ( концепція "людини діяльної"); 5) спроби тлумачити людину як істоту, яка загубила ( Шопєнгауер А.) або не знайшла (Ніцше Ф.), суть дійсного життя, його основні цінності та закони ;б) акцентування уваги на суперечностях, характерних тільки для людини - індивідуального та родового, особистого та суспільного.

Виходячи з цього аналізу , автор додержується визначення сутності людини як єдності біологічного та соціального.

Дослідження взаємозв'язку життя та смерті обумовлене такими суб'єктивними особливостями пізнання: по-перше, розумінням життя та смерті як поцейбічного або потойбічного явища; по-друге, оптимізмом або песимізмом дослідника, що де-

Ничипорович А. Человек как участник целостного саморазвивающегося потока жизни на Земле // Общественные науки и современность .- 1993.-М 6 .-С.99.

термінується умовами життя , виховання та особливостями характеру . При цьому оптимізм часто означає життєлюбство та силу духа, а песимізм - прояв послабленої життєстійкості людини; по-третє, від належності досліджуючого суб’єкту до біо-філі'і або некрофілії, від того, що для нього є фундаментальною цінністю: життя чи смерть . - '■

• Найбільш продуктивним, прогресивним та людяним ,на погляд автора, є дослідження, шр грунтується на позиціях:

- оптимізму, який базується на розумінні мети та прагненні всього живого ( в тому числі і людства) до збереження розвитку життя ,та знанні його меж, на вірі у спроможність живого та людства до виживання;

- біофілії, яка базується на любові до всього живого та людинолюбстві;

- необхідності вивчення життя та смерті, як "поцейбіч-ного" явища, тобто вивчення потоку життя на Землі та людства, як його активного учасника.

Підтвердження та спростування істинності вибраних методологічних основ може буте знайдене при вивченні не стільки статики, азстигнутих відносин життя та смерті, скільки їх динаміки, взаємодії.

Аналіз взаємодії життя та смерті, на думку автора, доцільно починати з таких питань : Що якісно змінюється під час вмирання та смерті ? Що є мірою життя ? Лише визначивши це "щось" можливо з’ясувати,"як” відбувається взаємодія життя та смерті. Адже саме воно визначає міру життя , оскільки втрата його неодмінно призводить до смерті, детермінує перехід до іншої якості.

Цим критеріям відповідає, а значить в мірою життя, виживаємість - спроможність саморегулюємо! системи відновлювати або виводити на новий рівень динамічну рівновагу, а та-

кож сукупність механізмів, забезпечуючих цей процес. Якщо спроможність до виживання загублена або смертоносні фактори завищують межі виживаємості, наступає смергь.

Виживаємість виявляється : по-перше, в спроможності відновлювати порушення динамічної рівноваги в організмі, по-друге, в адаптації , яка проявляється як спроможність системи пристосовуватися до несприятливих факторів, роблячи їх стерпними, тобто підвищуючи межи припущеної зміни суттєво важливих параметрів, тим самим виводячи динамічну рівновагу на новий рівень. Прояв видової адаптації в спроможність до розмноження.

Особливе місце в потоці життя займає людина, що зумовлено суттєвою відмінністю людського розвитку від розвитку іншого живого світу.

Відмінність полягає в тому , що людство пішло шляхом не тільки адаптації до навколишнього світу, але й адаптування навколишньої сфери, виходячи зі своїх меж виживаємості.

Спроможність адаптувати навколишній світ є третім проявом виживаємості, характерним тільки для людини. Особливість виживання пов’язана як з адаптивно-адаптуючою природою, гак

і з її, людини, біосоціаяьною сутністю. Людині недостатньо зберегти тільки біологічне життя, їй необхідно зберегти свою соціальність, в якій вона виявляється як сукупність суспільних відносин.

Визначивши це "щось" як "виживаємість", дисертант досліджує, "як" відбувається взаємодія життя та смерті. Дослідженню "виживання" - поняття, яке відображує цей взаємозв'язок, присвячено другий розділ дисертації "ВИЖИВАННЯ ЯК ЄДНІСТЬ ЖИТТЯ ТА СМЕРТІ ЛЮДИНИ" .

На думку автора роботи, виживання треба визначити як соціально-філософську категорію для позначення активності лю-

дини, соціальної групи, суспільства, спрямованої на самозбереження або на рятування життя людей, людства, потоку життя на Землі та середовища заселення в цілому. У своїй спрямованості виживання тісно пов’язане е активнодіючою біофілією та з процесом виховання біофілії.

Протилежний процес можна визначити як некрогенез, характеризуючи його як специфічну активність людини, соціальних груп, суспільства, спрямованістю і результатом якої 5 несвовчасна та насильницька смерть. Некрогенез ширше поняття „помирання та умертвіння. Умертвіння показує лише зовнішній бік некрогенезу - насильницьку смерть (вбивства). Поняття помирання показує внутрішній бік некрогенезу. Помирання - це , не тільки біологічна стадія смерті, але й самоумертвіння, процес, спрямований на самознищення своєї особистості, це не тільки суїцид, але й безповоротний процес деградації особистості. Некрогенез тісно пов'язаний з поняттям активнодіючої некрофілії та вихованням некрофілії.

Припущення можливості використання поняття "виживання " у якості соціально-філософської категорії базується на тому., що воно відповідає критеріям, які дозволяють відносити ..те або інше поняття до розряду філософських категорій. Категорія "виживання" має універсальність, яка виявляється у,системі суб'єкт-об'єктних відносин, визначаючих місце людини в світі, світоглядницьке значення, рефлексивність, тобто може служити основою для певного загального пояснювального принципу, за допомогою якого можна аналізувати парадігми . Поняття "виживання" формулюється як взаємозв’язок таких філософських категорій як "життя", "смерть", "сутність людини" та інше, до розглядалося у першому розділі. У другому розділі досліджується категоріальний ряд, що становить зміст поняття "виживання".

Аналіз проблеми виживання дає можливість визначити поняття, відображуючі суттєві сторони процесу виживання , його внутрішнього аспекту - самозбереження, та зовнішнього - рятування (активності,спрямованої на збереження життя інших).

У процесі вивчення виживання виділяються такі поняття:

Суб'єкти виживання - індивід, соціальна група, суспільство, що діють в екстремальних умовах та пізнають їх, учасники виживання ", чия спроможність до виживання випробовується. Сюди ж можна віднести й професійних рятівників, виділивши їх дещо окремо.

Об'єкт виживання - це те, на що спрямована діяльність суб'єкту виживання. Це процеси або об'єкти, які можуть привести суб’єкт виживання до загибелі, до несвоєчасної або насильницької смерті; те, що безпосередньо випробовує спроможність виживання. Поняття "об'єкт виживання" тісно пов’язане з поняттями "загроза" та "ризик",з'єднуючою ланкою між якими є "небезпека".

При цьому "загроза" відображує перш за все потенціальну можливість розвитку небезпеки, а "ризик" - відображує імовірність наступу очікуваного результату у виживанні ( бажаного результату - життя та небажаних наслідків - смерті, втрати здоров’я та інше), якій можливо кількісно та якісно визначити. Об’єкт виживання являв собою реалізовану небезпеку.

Суттєві сторони процесу виживання відображують також поняття - "поле виживання" та "засоби виживання".

Поле виживання - час та місце розташування суб’єкту та об'єкту виживання, а також комплекс умов, які не є об'єктом виживання .

Тут потрібно зупинитися на різниці понять "поле вижи-

вання" та. "ситуація виживання", тому що поле виживання визначає тактичну діяльність, а ситуація виживання - оперативні дії.

Ситуація виживання - певні характеристики поля виживання у конкретний період часу. У процесі виживання ситуація може багаторазово змінюватись, а поле виживання характеризується- відносною постійністю. Ситуація відображує більше мінливий характер оточення суб'єкту та об'єкту виживання,а поле виживання -відносно стійкі фактори оточення. Ситуація безпосередньо пов'язана з кількісними змінами оточення, коли ж ці зміни набувають значення якісних, то зміни відбуваються у полі виживання.

Засоби вживання - сукупність речовинних елементів, які суб'єкт виживання використовує в процесі виживання.

Об'єкт виживання впливає на суб'єкт виживання , який в свою чергу, намагається ліквідувати об'єкт виживання. Поле виживання є тим середовищем, в якому відбувається протидія об'єкту та суб'єкту виживання.Воно складається з сприятливих для суб'єкту виживання умов; умов, посилюючих об’єкт виживання ( тобто несприятливих для суб’єкту виживання ) та нейтральних або індиферентних умов, які не впливають ні на суб’єкт , ні на об’єкт виживання.

У-даній роботі досліджуються особливості поведінки і діяльності суб’єкту виживання в екстремальних умовах , професії, яві отримали своє становлення у протидії людини, соціальної групи, суспільства смертоносним природним факторам та некрогенезу.

Аналіз категоріального ряду "виживання" дозволяє глибше дослідити життєдіяльність людини в екстремальних умовах та підтверджує припущення про можливість віднесення поняття

"виживання" до системи соціально-філософських категорій. Це, відповідаючи,об'єктивній необхідності, дає можливість розвивати соціально-філософські знання, виявляючи нові, суттєві зв'язки.та сторони розвитку життя в цілому та соціального життя, зокрема.

Теоретичне,дослідження зрізу життєдіяльності, відображеного поняттям "виживання", дає можливість практичного удосконалення людської активності на грані життя та смерті.

Третій розділ "ДЕТЕРМІНАНТИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ВШИВАННЯ".

Складність виявлення детермінант оптимізації процесу виживання полягав в тому, що основою виділення в якості об'єкту виживання того або іншого явища є таке діяння на суб’єкт виживання , яке створює екстремальні умови. Тому стержньовим у соціально-філософському вивченні процесу виживання є дослідження суб'єкту виживання та його суб'єкт-об'єктних відносин, через призму яких розглядається об'єкт виживання.

Щоб дослідити можливість та шляхи оптимізації виживання, у третьому розділі здійснено аналіз, який складається з двох етапів. На першому етапі вивчалися фактори , які включають суттєво важливі параметри , що визначають цілісність суб’єкту виживання, його динамічну рівновагу, причини виникнення виживання , тобто фактори поля виживання, які зміцнюють суб'єкт або об’єкт виживання.У якості суб'єкту виживання розглядалася людина .

Протягом другого етапу виявлялися детермінанти оптимізації виживання. На цьому егалі головна увага приділялась динаміці розвитку суб'єкт-об’єктних відносин у процесі виживання. Це пов'язане з тим, що детермінанти оптимізації виживання включають не тільки фактори виживання , впливаючи на які можна опткмізувати процес виживання, а й заходи без-

пеки (заходи щодо запобігання розвитку небезпечностей) способи , методи збереження та відновлення динамічної рівноваги суб’єкту виживання.

При розгляді оптимізації процесу виживання виділяються два основних напрямки:

- удосконалення активності суб'єкту виживання , виходячи з природи суб’єкту;

- удосконалення діяння на об’єкт виживання, визначеного природою об’єкту.

Як показано в дисертації, генезис об’єкту виживання проходить 3 етапи:

1) Виникнення та існування потенціального об’єкту виживання, тобто небезпеки.

2) Поява руйнівного та смертоносного стимулу, тобто виникнення об'єкту виживання.

3) Етап наслідків діяння об'єкту виживання.

В залежності від етапу розвитку об’єкту виживання •зміцнюється й активність суб’єкту. Оптимізація активності суб'єкту виживання виявляється як оптимізація поведінки і діяльності та полягає в рішенні таких основних завданнь: отримання об'єктивної інформації, достатньої для вибору відповідних адекватних дій даної ситуації, своєчасність та ефективність- цих дій.

Рішення вищезазначених завданнь можливе тільки при удосконаленні стратегії, тактики та оперативності виживання.

Стратегія - це з'єднання теоретичного рівня пізнавальної діяльності та аксеологічної діяльності. Вона ефективна у тій мірі, в якій об'єктивні теоретичні знання , цінності й ідеали особистості відповідають життю та прогресу.

Удосконалення стратегії, як зазначається в роботі, це розвиток теоретичного пізнання та виховання приорітету за-

гальнолюдських цінностей на рівні кожної людини. Удосконалення тактики полягає в розвитку емпіричного пізнання , спрямованого на вивчення поля виживання та об’єкту виживання, удосконалення методів та способів виживання. Якщо тактика зумовлена стратегією , то оперативність - тактикою. Причому тактика детермінує оперативні дії та детермінується оперативною інформацією.

Саме оптимізацїя тактики потребує удосконалення не тільки діяльності , але й поведінки суб'єкту виживання у зіткненні та реагуванні на руйнівний стимул, створення певного стереотипу. Вдосконалення останього сприяє "окультурюванню" поведінки людини у надзвичайних ситуаціях. При цьому оптимізація оперативності- це не тільки "окультурювання поведінки", але й скорочення часу одержання та відпрацювання інформації, інструменталізація засобів виживання.

Здійснений аналіз дозволив виділити у якості детермінантів оптимізації виживання такі групи факторів:

1) Фактори виховання гуманістичних загальнолюдських цінностей (самоцінності свободи та життя як живого в цілому так і кожної людини, Оіофілії та людинолюбства, доброчесності та інше), "культури безпечного мислення", яка полягає як в безпечності по відношенню до інших людей та навколишнього світу, так і в безпечності власного життя, яка включає знання небезпечностей природної та соціальної екології, вміння їм протистояти та впевненність у власних силах.

2) Фактори вивченя генезису небезпечностей та об'єктів

виживання: створення експертних систем, дозволяючих оптимі-

зувати стратегію, тактику та оперативність виживання, виходячи з етапу генезису об'єкту виживання , специфіки поля та ситуації виживання. В цю групу слід віднести не тільки теоретичні та емпіричні методи пізнання, але й методи спостере-

ження за полем виживання та нєбезпечностями, з метою отримана максимально повної інформації про навколишнє середовище.

3) Фактори управління виживанням. У зазначені фактори входять, з одного боку, управління об'єктом виживання: профілактика виникнення об'єкту виживання , удосконалення методів виживання та запобігання наступу безповоротних наслідків, ліквідація негативних результатів вижи-

вання; з другого боку - управління суб'єктом виживання -розвиток служб рятування , які повинні спеціалізуватися не тільки на безпечностях будь-якої іншої сфери життєдіяльності, але і в залежності від рівня охоплення (місцеві, локальні та глобальні ) небезпечності, удосконалення взаємодій служб рятування з випадковими суб'єктами виживання та між собою, тобто, створення єдиної загальнолюдської системи рятування, яка базується на загальнолюдс*ких цінностях.

У ВИСНОВКАХ підбиваються основні підсумки дисертаційного дослідження, формулюються основні теоретичні положення, викладаються пропозиції, спрямовані на практичне використання результатів дослідження проблеми виживання.

ПУБЛІКАЦІЇ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. К вопросу о социально-философском осмыслении феномена смерти // Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету.-Вип.З.- Запоріжжя,1993.- 0,1 д.а.- в співавторстві.

2. К вопросу о биосоциальном выживании человека // Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету. -Вип. 4.- Запоріжжя,1994.- 0,1 д.а.

3. К. вопросу о социально-философском осмыслении феномена жизни // Тези доповідей наукових конференцій викладачів і

студентів університету.- Вип.5.- Запоріжжя,1995.- 0,1 д.а.

4. К вопросу определения понятия "выживание" // Нова парадигма .- Вип.1.- Запоріжжя,1996.-0,3 д.а.

5.Адаптация з воинском коллективе.- Запорожье,1996.-2,1 д.а.

6.Сравнительный анализ понятий "субъект жизни", "субъект выживания" и "жертва"// Нова парадигма.- Вип.З.- Запоріжжя, 1997.- 0,3 д.а.

Lepsky М.А. . Social-philosofical analys of life & death correlation: the problem of the survival.

The dissertation is aimed at the philosofic sciences candidates's degree competition - speciality 09.00.03. -

"social philosophy & history of the philosophy."- Zaporozhye State University. 1996.

The place of the survival is determined on the ground of social-philosophical analysis of the correlation of life & death. The ability for survival as the measure of life is determined,the loss or exceeding of it's limits the death is meaned.

The phenomenon of survival and the pecularity of man's survival investigated: the activity of a man that is

directed on the preservation of life in the external conditions.

The supposition about opportunity of the utilization of the conception the 'survival' as the social-philosophical category is defended.

The determinants of optimization of the survival's process in the work are revealed.

Лепский М.А. Социально-философский анализ взаимосвязи жизни и смерти : проблема выживания.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и история философии.- Запорожский государственный университет ,1997.

На основе социально-философского анализа взаимосвязи жизни и смерти определено место вьишвзния в этой взаимосвязи. Выживаемость рассматривается как мера жизни , утрата или превышение пределов которой означает смерть.

В работе исследуется феномен выживания и особенности выживания человека, т.е. активности человека, направленной на сохранение жизни в экстремальных условиях.

Защищается предположение о возможности использования понятия "выживания" в качестве социально-философской категории.

В работе выявлены детерминанты оптимизации процесса выживания.

Ключові слова : виживання, некрогенез, життя, смерть,

суб'єкт та об'єкт виживання.

А