автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Союз освобождения Украины; проблемы государственности и соборности

Полный текст автореферата диссертации по теме "Союз освобождения Украины; проблемы государственности и соборности"

Чернівецький національний університет ім.Юрія Федьковича

УДК 94:329.17(477)

ПАТЕР ІВАН ГРИГОРОВИЧ

СОЮЗ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОСТІ І СОБОРНОСТІ

07.00.0І - Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Чернівці - 2000

Дисертацією є монографія “Союз визволення України: проблем державності і соборності” (Львів: Інститут українознавств

ім.І.Крип’якевича НАН України, 2000. - 345с.)

Робота виконана у відділі новітньої історії Інституту українознавств ім.І.Крип’якевича НАН України

Науковий консультант

Офіційні опоненти:

Провідна установа -

- Сливка Юрій Юрійович, доктор історични наук, професор, завідувач відділу новітньс історії Інституту українознавств

ім.І.Крип’якевича НАН України Добржанський Олександр Володимири«, доктор історичних наук, професор, заступни декана історичного факультету Чернівецьког національного університету ім.Ю.Федькович Кондратюк Костянтин Костянтинович доктор історичних наук, професор, завідува кафедри новітньої історії України Львівськог Національного університету імені Івана Франк Трофимович Володимир Васильович, докто історичних нау к, професор, завідувач кафедр історії університету “Острозька Академія” Інститут історії України НАН України (м.Киїї

Захист відбудеться_______________2000 р. о 10-й годині на засідані

спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому’ національном університеті ім.Ю.Федьковича (58000, м.Чернівці, вул.Кафедральна,^ корп.14, ауд.18).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Чернівецьког національного університету ім.Ю.Федьковича (58000, м.Чернівц вул.Л.Українки, 23).

Автореферат розісланий___________________2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент

з

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається необхідністю вивчення національно-іизвольного руху, теоретичних засад державотворення для формування юлітичної структури та демократизації суспільного життя в незалежній /країні. В цьому контексті значний інтерес викликає дослідження проблеми 5оротьби за реалізацію української національної ідеї в XX ст., важливим тапом якої стала Перша світова війна та діяльність Союзу визволення /країни.

СВУ як безпартійна організація, створена у Львові наддніпрянськими і іаддністрянськими політичними силами, основним постулатом проголосив іержавну незалежність і соборність. Здійснення цих національно-політичних цлей пов’язувалося зі зміною геополітичної ситуації, в якій Союз виробив сонцепцію щодо ролі українського питання у європейській політиці, проводив нформаційно-дипломатичну роботу на міжнародному рівні та національно-іросвітню серед полонених українців російської армії, організував щціональні військові сили для участі у вирішенні долі України. Вся хіяльність СВУ була підпорядкована реалізації програми самостійності та гдності українських земель.

Протягом багатьох десятиліть Союз визволення України був об’єктом острих політичних та ідеологічних суперечок, однак ґрунтовно не іосліджувався. Тому об’єктивне вивчення цієї важливої сторінки політичної сторії України початку XX ст. вкрай актуальне, становить науковий та ^спільно-політичний інтерес.

Зв 'язок з науковими програмами, планами, темами. Монографія є жладовою частиною планової науково-дослідної теми “Суспільно-юлітичний та національно-визвольний рух в Україні (західні землі) - кінець КУІІІ-ХХ ст.” Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.

Об’єкт дослідження - Союз визволення України як одна із ланок толітичного розвитку українського суспільства, його державницько-поборницька діяльність.

Предмет дослідження - програмно-політичні засади діяльності СВУ. і того роль у формуванні та реалізації теоретичних основ боротьби за національну самостійність і соборність України.

Мета і завдання роботи - на основі узагальнення здобуткі історіографії, осмислення нових документів, матеріалів і спогадів учасникі подій дослідити:

- внутрішні та зовнішньо-політичні передумови виникнення СВУ;

- ідейно-теоретичні основи Союзу;

- засоби і шляхи реалізації програми;

- ставлення українських і російських партій до СВУ;

- політику Австро-Угорщини та Німеччини до українського питанн та СВУ;

- відносини Союзу з Центральною Радою і Гетьманатом;

- державотворчу роль СВУ у відродженні самостійності України.

Хронологічні рамки роботи - 1914-1918 рр., період піднесенн

національно-визвольних змагань та актуалізації українського питання н міжнародній арені, зокрема з початком Першої світової війни та у зв’язку тим більш чіткого визначення програм політичних партій щодо реалізаці ідеї незалежності і соборності України, що знайшла свій найбільш яскравиі вияв у створенні Союзу визволення України, його політичної платформи т діяльності, насамперед в країнах Центральної та Західної Європи.

Методологічна основа дослідження - принцип історизму та науково об’єктивності, що грунтуються на пріоритеті документів, які дають змог всебічно проаналізувати діяльність Союзу визволення України в періо, Першої світової війни. Дисертант застосував аналітичний, порівняльний конкретно-історичний та проблемно-хронологічний методи. Робота тісні переплітається з політологією.

Наукова новизна праці- вперше в українській та зарубіжній ірторіографі досліджено:

- внутрішньо та зовнішньополітичні умови виникнення СВУ, дано оціню його політичній програмі, показано боротьбу за її втілення у життя;

- міжнародне значення українського питання, роль СВУ щодо йоп вирішення у контексті політики країн Антанти та Троїстого Союзу;

- культурно-освітню та національно-освідомлюючу роботу Союзу сере; населення українських північно-західних областей і полонених українції російської армії, як складової частини загальноукраїнського суспільногс життя, організацію військово-політичної сили;

- позицію українських партій і організацій щодо СВУ, політику царськоп режиму та ставлення російської громадськості до національних стремліні українців;

- вплив СВУ на розвиток національно-політичних процесів 3

іаддніпрянщині, підтримку ним Центральної Ради і Гетьманату за твердження Української державності;

- роль СВУ в об’єднанні національно-демократичних сил та іикористання його досвіду для державотворчої діяльності у незалежній /країні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що юложення і висновки дисертації узагальнюють історичний досвід боротьби вкраїнського народу за державну незалежність у роки Першої світової війни, іісце і роль СВУ, особливо у вирішенні українського питання на ііжнародному рівні. Висновки і фактичний матеріал дисертації використані і роботах: Історія України. - Львів, 1996. - Вид. 2-ге зі змінами. - 1998; сторія Львова. - Київ, 1984; Львів: історичні нариси. - Львів, 1996. Георетико-методологічні розробки дисертації можуть використовуватися у іроцесі підготовки праць з загальної історії новітнього часу, курсів з юлітичної історії України, в історико-краєзнавчій роботі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки юботи обговорювалися на засіданні відділу новітньої історії Інституту 'країнознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, оприлюднювалися на ііжнародних наукових конференціях і семінарах: III і IV Міжнародні :онгреси україністів (Харків, 1996; Одеса, 1999); Ювілейна наукова шіференція, присвячена 100-річчю від початку діяльності М.Грушевського ’ Львівському університеті (Львів, 1994); Українська періодика: теорія і учасність. II і III Всеукраїнські науково-теоретичні конференції (Львів; Китомир, 1994; Львів, 1995); Василь Кучабський - видатний український Сторик, політолог, громадсько-політичний діяч. До 100-річчя від дня іародження (Львів, 1995); Генеза ідеї української політичної самостійності: }ід “Слова Перестороги” до “України іггесіепИГ (1848-1895 рр.) (Львів,

995); “Національна еліта та інтелектуальний потенціал України” (Львів,

996); “Історія Галичини в період Австро-Угорської імперії” (Львів, 1997); Українська національна ідея та процес державотворення в Україні” (Львів,

997); “Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної ’вропи” (Чернівці, 1998); “Західно-Українська Народна Республіка: до 80-ііччя утворення” (Львів; Івано-Франківськ, 1998).

Структура роботи побудована за проблемно-хронологічним іринципом. Дисертація складається зі вступу, дев’яти розділів, висновків 345 сторінок) та списку використаних джерел і літератури (527 назв).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, новизну і практичн; значимість роботи.

У Першому розділі - “Історіографія та джерела” - проаналізовано стаї наукової розробки теми вітчизняними та зарубіжними істориками, джерела спогади та публікації у періодичних виданнях.

Історія Союзу визволення України досліджувалася, головним чином, і контексті українського національно-визвольного руху. Концепція державне самостійності була сформульована у роботах визначних українськії: громадсько-політичних діячів й одночасно історіографів національного ру.ч М.Костомарова, М.Драгоманова, М.Грушевського, І.Франка, В.Липинськогс В. Дорошенка, К. Левицького. В них глибоко усвідомлювалася і обстоювалас необхідність політичної самостійності України, національна єдність незалежність і державність. Спробу структурного аналізу національно визвольного руху зробив член СВУ І.Бочковський у науковій розвіди “Національна справа” (Відень, 1918).

Перший етап вивчення діяльності Союзу визволення України, йог генези, місця та ролі у вирішенні найважливіших суспільно-політичних т національних проблем українського народу розпочався в період Перше світової війни. Це були праці безпосередніх учасників СВУ: М.Вознякі Л.Ганкевича, В.Дорошенка, М.Залізняка, А.Жука, І.Крип’якевича М.Кордуби, С.Кузика, М.Лозинського, О.Назарука, М.Меленевськогс І.Пулюя, С.Рудницького, В.Сімовича, С.Смаль-Стоцького, О.Скоропис Йолтуховського, О.Терлецького, М.Троцького, В.Темницькогс Л.Цегельського, М.Шаповала. Ними досліджено безперервність змаган українського народу до самостійного життя, процес формування політичнії партій і організацій, показано зародження українського національного рух його просування у всіх сферах життя, взаємозв’язок наддніпрянських наддністрянських політичних сил у розв’язанні української проблеми у доб Першої світової війни. Показана також роль СВУ у виробленні концепц щодо українського питання як чинника міжнародної політики, значенії України в геополітичному просторі, утворення незалежної держави я стабілізуючого фактору в Центрально-Східній Європі.

У 1917 р. вийшла у світ “Пам’яткова книжка Союза визволення Україн і Календар на 1917 р.” - збірник статей про економічне, культурно-політичи

киття українського народу по обидві сторони австро-російського кордону, золь українців у європейській політиці. Опубліковані А.Жуком у згаданому ібірнику нарис і стаття у “Вістнику” про Союз визволення України стали іершою спробою висвітлити важливіші віхи напряму і характеру діяльності організації, але не розкрито її зміст і значення, внутрішні взаємовідносини і українському політичному таборі. Однак подана в нарисі інформація тослужила достатнім матеріалом для української суспільності про діяльність ^оюзу на різних ділянках національного життя.

У роботі Ю.Липи “Союз визволення України” (Одеса, 1917) з’ясовано мету Союзу, його дипломатично-інформаційні акції. Вона написана без зідповідного джерельно-фактологічного матеріалу; має здебільшого описовий характер, проте мала певне пропагандистське значення.

Праці Д.Донцова, К.Левицького, В.Левинського, С.Єфремова, Г.Чикаленка, Л.Юркевича висвітлюють ставлення українських партій та організацій до СВУ. Однак вони показують діяльність Союзу взагалі і політичну орієнтацію зокрема, виходячи з своїх особистих чи партійних іацікавлень. Названим публікаціям властива певна суб’єктивна оцінка політичних процесів, що відбувалися в Україні, хоч думка всіх зводилася до головного - незалежності та соборності.

Важливими у дослідженні національно-освідомлюючої роботи Союзу ;еред полонених українців російської армії у таборах Австро-Угорщини та Німеччини є книга О.Терлецького і брошура П.Катеринюка про історію ,'країнської громади у Раштаті. Обидві написані виключно на джерельному матеріалі, однак остання є чисто інформаційно-описовою.

Роботи І.Павлюка, Д.Гаркуші, Т.Меленя та інших відображають діяльність СВУ серед українських січових стрільців, їхню культурно-освітню ірацю на Волині, Холмщині, Підляшші та Поліссі, його роль у формуванні українських військових частин.

Публікації діячів російських політичних партій Г.Алексинського, З.Леніна, П.Мілюкова, Л.Троцького, С.Щоголєва засвідчують негативне ставлення російської суспільності до українського національно-визвольного зуху загалом. Вони гостро нападали на СВУ за змагання до державної «залежності, орієнтації на Центральні держави, національно-освідомлюючу трацю серед полонених українців.

Численні праці та статті українських, австро-німецьких істориків політиків, економістів, публіцистів того часу (Є.Левицькиіі

0.Кеслер, П.Рорбах, Г.Кляйнов, А.Шмідт, К.Лейтнер, К.Гебзаттель, Р.Айкен Е.Бассерман, Е.Пернерстрофер, М.Соббота, Р.Штюбе) становлять значіг цінність для вивчення планів країн Центрально-Східної та Південної Європі щодо геополітичного значення України, підтримка у зв’язку з цим змагані СВУ за державну незалежність.

Болгарські, румунські, угорські, хорватські вчені та громадсько-політичн діячі (3.Арборе, С.Амброзі, Т.Панов, В.Хома-Довський, М.Хрушсв

1.Шишманов) розкрили роль СВУ в пропаганді українського питання та йогс значення для вирішення долі народів Південно-Східної Європи.

Загальним недоліком праць про СВУ доби Першої світової війни булс недостатнє знання його діяльності, відповідних фактологічних матеріалів певний суб'єктивний підхід до подій, їх оцінка, виходячи з інтересів окреми: держав, партій, організацій, деяка ідеалізація власної участі у політичнії: процесах того часу та подеколи чисто інформаційно-публіцистичниі характер робіт.

У 20-40-х роках почався новий етап у вивченні історії СВУ. Багато увап цій темі приділяли його колишні діячі: В.Дорошенко, А.Жук, О.Карманюк М.Меленевський, І.Німчук, В.Сімович, О.Скоропис-Иолтуховський, які ; своїх наукових розвідках показали витоки, проаналізували діяльністі організації. Утворенню військових частин у таборах полонених, їх участь ; захисті незалежності присвячені роботи безпосередніх учасників цих події

- В.Зелінського, В.Проходи, К.Даниленка та ін. У ґрунтовних робота: М.Голубця, О.Лотоцького, С.Наріжного, С.Томашівського та інших авторії поряд з висвітленням історії українського національного руху, охарактери зована політична орієнтація СВУ, культурно-освідомлююча праця у табора: військовополонених. Загалом в усіх працях того часу діяльність СВ'Ь відзначається як складова частина загальноукраїнського національного руху підкреслюється його місце і роль у боротьбі за державність і соборність.

У зв’язку з розгромом у 20-х роках історичної школи, в українськії радянській історіографії в Україні дослідження історії та діяльності Союз; визволення України практично не проводилося. Окремі аспекти темі розглядалися в узагальнюючих працях з історії України та деяких публікація: (Ю.Гамрецький, А.Лихолат, В.Чередниченко, Р.Симоненко та ін.), але

иходячи з ленінської концепції про “буржуазність” та “контрреволюційність” країнських партій та урядів, СВУ характеризувався як вкрай ворожа країнському народові націоналістична організація. Слід окремо виділити ірацю І.Кулінича, яка хоч і написана з класових позицій, проте розкриває олоніальні плани Німеччини щодо України, подає окремі факти діяльності "ВУ. В 80-х роках І.Курас опублікував ряд монографій, в яких подав великий тактичний матеріал з історії українських політичних партій і організацій ючатку XX ст., в тому числі СВУ, чим заклав основу для наступних

(ОСЛІДНИКІВ.

З 90-х років почався новий етап осмислення національного руху, ролі юлітичних партій, генези самостійності України. Відмовившись від сталених компартійних догм, українська історіографія почала з наукових юзицій висвітлювати історію національно-визвольного руху. Важливе начення для дослідження цієї проблеми, розуміння загальних процесів успільно-політичного життя в Україні на зламі ХІХ-ХХ століть мають праці Ї.Ісаєвича, В.Смолія, В.Верстюка, Я.Дашкевича, Л.Зашкільняка, Ї.Калакури, Г.Касьянова, К.Кондратюка, М.Кравця, М.Кугутяка, ІКульчицького, М.Литвина, Ю.Макара, С.Макарчука, Я.Малика, В.Мороза, З.Потульницького, В.Сарбея, В.Солдатенка, Ю.Сливки, О.Реєнта, З.Рубльова, Ф.Турченка, М.Юрія.

Процес формування української нації, утвердження національної відомості, генезу самостійницької думки, еволюцію національних партій в /країні, боротьбу за державність і соборність показано в монографіях

З.Аркуші, С.Гелея, А.Голуба, В.Головченка, Я.Грицака, О.Добржанського, тукових розвідках Ю.Лаврова, Б.Корольова, І.Михальського, О.Середи, ^.Сидоренка, М.Швагу’ляка та ін. На основі конкретно-історичного матеріалу івтори висвітлюють ідейні та організаційні засади Союзу, інформаційно-щпломатичну роботу, культурно-освітню працю, місце в загальноукраїнських процесах, у виробленні концепції щодо ролі України в :вропейськін політиці періоду Першої світової війни. ,

Громадсько-політичну діяльність окремих діячів СВУ висвітлено у юботах М.Білоус і З.Терлака, Н.Лисої, Р.Гайди і Р.Пляцка. І.Срібняк у .іонографії “Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914— 1920 рр.)” та інших публікаціях досліджує історію функціонування таборів

військовополонених українців, національно-освідомлюючу працю CBÎ створення військових сил та їх участь у захисті незалежності України.

У працях науковців і громадсько-політичних діячів діаспори В.Веригі В.Гришка, Т.Гунчака, Р.Млиновецького, І.Нагаєвського, Є.Пастернакг М.Заклинського, С.Ріпецького, М.Сосновського, присвячених історі національного руху, визвольним змаганням, даються загальні оцінки діяльносі СВУ, показано його тісну співпрацю з Українськими Січовими Стрільцях» культурно-просвітницьку роботу, висвітлено ставлення окремих політиків д Союзу. Узагальнюючий нарис про історію та діяльність СВУ опубліковано “Енциклопедії Українознавства”, т.8 (Париж; Нью-Йорк, 1976).

Праця Р.Роздольського “До історії Союзу визволення України (Український самостійник. - Мюнхен, 1969. - № 1-6), хоч має докумен тальний характер, проте підібраний однобічно та тенденційно матеріал лише конкретним доповненням до історії СВУ, але не узагальнює і н відображає всієї його діяльності.

Німецький історик Ф.Фішєр у фундаментальній книзі “Griff пасі Weltmacht: Die Kriegszielpolitik des kaiserlichen Deutschland 1914-1911 (Dbsseldorf, 1961) відобразив місце Союзу у німецьких планах стосовні вирішення українського питання. Ставлення німецького уряду до СВ! розглядається у статтях Р.Марка і О.Федишина.

Політику Австро-Угорщини щодо національно-політичних вимо українців, стосунки уряду з Союзом показано у наукових розвідка: австрійських істориків В.Біля і Г.Гребінга.

У 90-і роки активізувалось вивчення історії СВУ в Канаді. Тут з’явилас: магістерська дисертація Г. Смоленця “The Union for the liberation of Ukraine, 19141918. MA Dissertation. - Carleton University (1993) написана, головним чином на матеріалах Канадського Національного архіву і преси без залученні документальних джерел із-поза меж країни. Питання діяльності СВУ і Оттоманській імперії присвячене дослідження турецького історика Хакані Кірімлі, побудоване виключно на архівних документах. Окремо слід виділиті монографію польського дослідника Ю.Гаврилюка про історію українці) Підляшшя, в якій висвітлена також велика культурно-освітня праця СВУ в краї

Російські історики 20-80-х років висвітлювали національно-визвольн рухи слов’янських народів Європи з панславістичних позицій, інтерпретуючі їх як “пролетарський інтернаціоналізм”, а визвольні змагання українців }

1917-1920 рр. за незалежність як боротьбу проти “єдності” українських і російських робітників і селян “за демократію і соціалізм”. Сучасна російська історіографія розглядає історичне минуле України через імперські етноцентричні процеси Москви, для якої найбільшою внутрішньою проблемою є українське питання і його невирішеність “може призвести до справжньої трагедії, розміри якої важко собі уявити”. У цьому плані характерним є збірник “Украинский сепаратизм в России. Идеология национального раскола” (Москва. 1998). У книзі категорично заперечуються поняття “Україна”, “українець” в етнічно-національному та державному значенні, що не мають етноісторичних коренів, а є “продуктом” нового часу. Український рух на початку XX ст. показано як вияв австро-німецької ідеї, що мала втілитися у самостійності України. М.Смолін закликає російський народ не визнавати право України на державну незалежність.

Таким чином, опубліковано чимало праць про діяльність Союзу визволення України. Однак багато теоретичних положень недостатньо підкріплені фактичним матеріалом. Сучасний момент вимагає нового концептуального осмислення цієї проблеми, залучення в науковий обіг невідомих документів, щоб комплексно дослідити місце і роль СВУ в українському національному політичному процесі початку XX ст., розкрити ного самостійницько-соборницькі ідеї, шляхи її реалізації, зокрема вирішення українського питання на міжнародній арені.

Джерельною базою дослідження є документи вітчизняних і зарубіжних архівів і бібліотек, спогади учасників подій, періодика.

Головний корпус документів теми зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), зокрема у фонді 4405 - Союз визволення України (1914-1918 рр.). Вони є частиною матеріалів Музею визвольної боротьби України, вивезених у 1948 та 1950 рр. із Праги до Радянського Союзу. Тут містяться матеріали про роботу Українського Інформаційного Комітету у Львові, заснування Союзу, доповідні записки Президії СВУ Міністерству закордонних справ Австро-Угорщини і меморандуми про шляхи утворення української держави, матеріали до австро-угорського та німецького урядів про дії їх військ на випадок зайняття ними України, справи військовополонених українців. Ці документи розкривають позицію урядів Центральних держав щодо українського питання, яка, в залежності від обставин, неодноразово

змінювалась. Тут же зосереджені численні звернення Союзу до європейських народів про державницько-національні прагнення українців, прокламації до солдат російської армії інших національностей боротися проти царського поневолення, листування між членами СВУ щодо ставлення українських, російських партій та їх керівників до діяльності Союзу, звіти про культурно-освітню та національно-патріотичну роботу серед полонених українців у таборах Австро-Угорщини та Німеччини. Особливо цінні неопубліковані протоколи засідань Загальної Української Ради, Українського парламентського клубу про внутрішньо-організаційну та інформаційно-дипломатичну роботу Союзу.

У Центральному державному' історичному архіві України (ЦДІА України, м. Київ) - фонди головних жандармських управлінь: Бесарабського (1153), Волинського (1599), Катеринославського (313), Київського (274), Одеського (385), Подільського (301), Полтавського (320), Харківського (307), Херсонського (354), тимчасового воєнного генерал-губернаторства Галичини (365) містять документи про національно-політичні процеси в Наддніпрянщині, зокрема розгорнуті царські жандармські циркуляри та повідомлення про політичну ситуацію, настрої мешканців, виникнення СВУ, його вплив на національно-визвольний рух українського народу, переправу нелегальної літератури в Російську імперію, роботу прихильників Союзу. У фондах наявні важливі матеріали про виступи української закордонної соціал-демократії проти російського поневолення українського народу. Вони свідчать пре велику увагу російських спецслужб до СВУ та його діяльності.

У Центральному державному історичному архіві України, м. Львів (ЦЦІА України, м.Львів) зберігається велика кількість документів і матеріалів періоду Першої світової війни, з яких використано цінні відомості про Сою? визволення України. Це, передусім, листування членів Українського Інформаційного Комітету у Львові з Українським Комітетом у Лондоні пре поширення у європейських країнах відомостей про Україну (Ф.760 Український комітет у Лондоні (1912-1914 рр.), діяльність українськю політемігрантів, створення “Молодрукраїнського Комітету” (Ф.779. Редакцій української газети “Діло”, 1912-1939 рр.), становище українців в Австрії ті Росії, матеріали про створення та діяльність Загальної Української Ради оригінали протоколів її засідань, меморіали і листи Президії ЗУЇ австрійському урядові щодо суспільно-політичного становища українції

Холмщини (Ф.440. Загальна Українська Національна Рада, Відень).

Позицію греко-католицької церкви щодо Наддніпрянщини розкриває анотування українських політичних діячів з митрополитом А.Шептицьким. Особливо слід виділити лист М.Меленевського і О.Скоропис-Иолтуховського про економічний та суспільно-політичний устрій майбутньої української держави, утвореної у випадку поразки Росії у війні (Ф.358. Шептицький Андрій, 1887-1918 рр.).

Важливі матеріали про загальноукраїнський національно-визвольний рух, українську національну революцію 1917 р., суспільно-політичне життя у Наддніпрянщині та вплив на нього СВУ містяться у фондах 786 (Редакція календаря-альманаху “Дніпро”, Львів, 1922-1939 рр.), 309 (Наукове Товариство ім. Шевченка).

Документи про український національний рух в Галичині та Наддніпрянщині, діяльність українських політичних партій, в т.ч. й СВУ, зокрема його заснування й політичну платформу, окупацію російськими військами Галичини, загарбницьку політику царського уряду, українсько-польські стосунки, політичні характеристики українських громадсько-політичних діячів знаходяться у фонді Галицького намісництва (146. - Оп.4 (т.2), 8, 8а). Тут зберігаються також копії різноманітних директив, розпоряджень Міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини, поліційні донесення про політичну ситуацію у краї.

Культурно-освітня діяльність СВУ на Волині, Холмщині, Підляшші та Поліссі представлена документами “Бюро культурної допомоги для українського населення окупованих земель, м.Львів, 1915-1918 рр.” (Ф.395). Матеріали фонду відображають матеріальне становище населення, стан шкільництва, діяльність Українських Січових Стрільців, їх участь в організації українських шкіл, ставлення австро-німецьких властей до українців північно-західних земель.

Для дослідження історії СВУ значний інтерес становлять архівні матеріали з особистих фондів визначних громадсько-політичних діячів. У фонді Володимира Старосольського (360), крім загальних матеріалів про суспільно-політичне життя в Україні, знаходяться статути гуртків Союзу в таборах полонених, а у фонді Осипа Назарука (359) листування з В.Дорошенком,

А.Жуком, В.Сімовичем, О.Скорописом-Иолтуховським про внутрішньо-організаційні відносини в Союзі, внесок УСС-сів у національне відродження

на Волині. Документи про політику російського самодержавства стосовне українства в Наддніпрянщині напередодні війни, листування з О.Безпалком Л. і М.Ганкевичами, Д.Донцовим, А.Жуком, О.Скорописом-Иолтуховським В.Степанківським, Л.Юркевичем про розвиток українського національно-визвольного руху, відносини окремих діячів до СВУ знаходяться у фонді 387 (Левинський Володимир, публіцист, політичний діяч, 1880-1953 pp.).

Значну наукову цінність мають документи закордонних архівів, зокрема Австрійського державного архіву (Österreichische Staatsarchiv), які відображають політику австро-угорського уряду щодо українського питання під час Першої світової війни, ставленя до Союзу визволення України.

У Канадському' національному архіві (National Archives of Canada. The Andry Zhuk Collection, MG30, C.167) знаходяться документи і матеріали з історії українських політичних партій, про витоки української самостійницької думки, протоколи засідань загальних зборів українських політемігрантів у зв’язку з заснуванням СВУ, доповідні записки Союз) австро-угорському урядові щодо відносин з країнами Центрально-Східної Європи.

З опублікованих документів та матеріалів слід виділити 4-томник “Ereignisse in der Ukraine 1914-1922” підготовлений Т.Горникевичем на основі документів Східно-європейського інституту ім. В.К.Липинського у м.Філадельфії (США). У збірнику вміщено матеріали Міністерства закордонних справ Австро-Угорщини про участь українських політемігрантів у боротьбі за створення самостійної держави, становище українців північно-західних областей, ставлення урядів Центральних держав до СВУ, політику Австро-Угорщини і Німеччини щодо українських земель загалом.

Документи про генезу, програми, організаційні засади та діяльність українських політичних партій кінця XIX - початку XX століть, в тому числі й СВУ, частково опубліковано у збірнику “Українська суспільно-політична думка в XX ст.” (Мюнхен, 1983. - Т.1, 2).

Присвячений В.Липинсьюому збірник статей (Липинський як ідеолог і політик. - Ужгород, 1932), відображає політичну діяльність цього видатного політика, його внесок у розробку національної теорії та створення підвалин Союзу визволення України.

У збірний спогадів під редакцією А.Жука “Симон Петлюра в молодості” (Львів, 1936) розкрито громадсько-політичну діяльність С.Петлюри та

наддніпрянської еміграції на початку XX ст. У спогадах В.Дорошенка фрагментарно висвітлено всі сторони діяльності Союзу від часу заснування аж до саморозпуску. А.Жук показує його витоки, діяльність групи “Вільна Україна”, “Молодоукраїнського Комітету”, Українського Інформаційного Комітету, їх програмні документи. В.Сімович найбільшу увагу приділив культурно-освітній праці серед полонених українців у таборах. Відносини австро-угорського та німецького урядів до Союзу, співпрацю з ними українських політичних діячів, роботу' Берлінської централі СВУ серед полонених, фінансові витрати для цієї мети показав О.Скоропис-Йолтуховський.

Цінними в науковому плані є опубліковані під керівництвом О.Гермайзе документи головного жандармського управління департаменту поліції російської держави та листівок різних українських політичних партій -“Нелегальні відозви з нагоди Шевченківських роковин” та “Матеріали до історії українського руху за світової війни”. У цих документах, цілком зрозуміло, український рух у Росії характеризується як антидержавний, а Союз визволення України - як мазепинська зрадницька організація.

Значна кількість важливих матеріалів взято з преси, при використанні якої застосовувався вибірковий підхід. З огляду на австрійську цензуру преса, можливо не завжди об’єктивно і повно відображала реальність українського життя, проте розглядається у роботі як важливе інформаційне джерело висвітлення історії Союзу, його ролі у виробленні концепції щодо місця України у геополітичному просторі, суспільно-політичний та національно-культурний процес українців. Системно вивчалися передусім головні періодичні видання: “Вістник Союзу визволення України” (Відень, 19141917), “Вістник політики, літератури й життя” (Відень, 1918), “Ukrainische Nachrichten” (Відень, 1914-1917), “La Revue Ukrainienne” (Лозанна, 1915,

1917), “Діло” (Львів, 1914-1918), “Українське слово” (Львів, 1915-1916), “Визволення” (Відень; Прага, 1923), “Громадська думка” (Вецляр, 19171918), “Рідне слово” (Біла, 1917-1918), “Розвага” (Фрайштадт, 1915-1918), “Розсвіт” (Раштат, 1916), “Украинская Жизнь” (Москва, 1912-1916). Опрацьовано також часописи інших політичних спрямувань.

Узагальнюючи, слід відзначити, що з історії СВУ збереглася велика кількість архівних та опублікованих документів і матеріалів. Для написання монографії довелося провести значну’ пошукову роботу, адже багато джерел

знаходяться у різних архівах. Окремі з них частково стосуються даноі проблеми, інші мають фрагментарний характер і потребують нового інформаційного доповнення. Рукописні документи переважно українською та німецькою мовами вимагали перевірки і співставлення фактів, їх всебічного аналізу. Осмислення архівних джерел, опублікованих праць, інших інформаційних матеріалів сприяло більш повному і всесторонньому дослідженню історії Союзу визволення України та визначенню його місця і ролі у національно-визвольних змаганнях українського народу в період Першої світової війни.

У другому розділі - “Генеза української самостійницької думки” -показано витоки державницько-соборницьких ідей, виникнення українських національних партій, діяльність наддніпрянської політичної еміграції напередодні Першої світової війни.

Ідея державності та соборності українських земель, змагання за їі втілення, виникла ще в першій половині XIX ст. одночасно з національно-культурним відродженням українців по обидва боки австро-російськогс кордону. Одним з перших документів, який проголосив національну єдність українців був маніфест Головної Руської Ради у Львові під час “весни народів" 1848 р. Він, насамперед, задекларував об’єднання Галичини, Буковини, Закарпаття в один автономний коронний край в межах Австрії, ствердивши, разом з тим, їх єдність з усією Україною. Національний рух у Наддніпрянщині (Кирило-Мефодіївське братство, “Громада”, студентські гуртки соціалістів-федералістів) дав поштовх до розвитку ідеї соборності галицькому народовському рухові.

На зламі ХІХ-ХХ ст. на політичну арену вийшло нове покоління, яке прагнуло здобути для українського народу всю повноту національних і політичних прав. На грунті суспільних течій утворюються перші національні партії з конкретними програмами, залучаючи широкі народні маси. Утворення галицько-буковинських партій, у витоках яких стояли М.Грушевський та

І.Франко, активізація самостійницьких настроїв мали значний вплив на розвиток всеукраїнського національно-визвольного руху. Це засвідчило створення Революційної Української Партії (РУП) з чіткою національною програмою, ідеалом якої була єдина самостійна Україна. Політична ситуація в Росії на початку 1900-х років унеможливлювала розвиток національного руху, прискорила приплив наддніпрянської еміграції до Галичини і Буковини. Хом

еміграція 1900-1905 рр. була нечисленною, проте вміло і активно провадила видавничу діяльність, забезпечувала транспортування в Наддніпрянщину, разом з галичанами і буковинцями докладала багато зусиль для втілення вжиття самостійницько-соборницької ідеї.

Революція 1905 р. пожвавила суспільно-політичне життя в Наддніпрянщині й повернула емігрантів до рідного краю. Однак спад революційного піднесення, арешти й репресії українських діячів зумовили нову хвилю наддніпрянської політичної еміграції до Галичини. Емігранти, більшість з яких працювала в різноманітних галицьких установах та під впливом існуючого середовища прагнули відновити революційний рух у Наддніпрянщині, а у зв’язку із міжнародною ситуацією, вивести українську справу на самостійницькі обрії й підготувати громадськість до відповідного чин)’.

На нарадах емігрантів, які відбулися у Львові 4-6 березня 1911 року, було вирішено продовжити самостійницьку діяльність й видавати друкований орган “Вільна Україна”, навколо якого згодом повинна була утворитися політична організація. Її провідним діячем був Вячеслав Липинський. Не дивлячись на різні шляхи та засоби здобуття державності, наріжним каменем програми “Вільної України” була незалежна Україна як витвір тільки української національної революції. Однак, ці задуми не були реалізовані.

Невдача першого вияву української самостійницької думки не зламала духу наддніпрянців далі розвивати цю ідею. Спробу втілити її в життя зробив В.Степанківський з В.Кушнірем у “Молодрукраїнстві” (1911-1913 рр.) -українського політичного руху, який викинув зі свого ідейного арсеналу’ будь-які взяті від росіян теорії та назви. Представники цього руху називалися “молодоукраїнцями” і вважали себе єдиними виразниками національного відродження. Через непродуманість організаційних засад, чіткої обгрунтованої програми, “Молодоукраїнство” не оформилося в політичну організацію, проте заклало певні основи для подальшого розвитку українського політичного життя.

Утворений в жовтні 1912 р. у Львові Український Інформаційний Комітет об’єднав навколо себе майже всіх українських емігрантів, налагодив зв’язки з наддніпрянськими політичними діячами, проводив значну пропаганд)' державної незалежності України на міжнародному рівні, зокрема видав цілий ряд публікацій щодо своїх національних проблем.

Національно-політичні устремління українців напередодні світової війни були сформульовані у меморіалі В.Липинського “Про наше становище супроти напруженої політичної ситуації в Європі” та “Основах Українськогс Комітету”. В основу меморіалу були покладені демократичні засаді української держави, а Український Комітет, як загальнонаціональне організація наддніпрянців на випадок австро-російської війни, мав виступиті на боці центральних держав. Комітет, якому ідейно та організаційне передували група “Вільна Україна” і “Молодоукраїнство” покликали де життя загальнонаціональну, надпартійну організацію - Союз визволенню України.

У третьому розділі - “Заснування, політична платформа тг інформаційно-дипломатична діяльність СВУ” - йдеться про створення політичну орієнтацію, пропаганду української справи у європейська країнах.

Вибух Першої світової війни докорінно змінив національно-політичн) ситуацію для українського народу. Як галичани, так і наддніпрянц проголосили свою лояльність до держав, під пануванням яких воні перебували, що поставило їх у протилежно воюючі сторони. Зорієнтувавшисі у ситуації галичани організували Головну Українську Раду, сформувалі Легіон Українських Січових Стрільців, а наддніпрянці створили Сою визволення України: голова Союзу - Д.Донцов, секретар - В.Дорошенко Ядро СВУ складали члени колишньої РУП, а потім - УСДРП й “Спілки”. ; переїздом до Відня у вересня 1914 р. до Союзу приєдналося цілий ряі наддніпрянських й галицько-буковинських політичних діячів. Відповідне до списку, складеного у 1918 р. А.Жуком, СВУ за весь час своєї діяльност нараховував понад 250 осіб.

5 серпня 1914 р. вироблено політичну платформу, в якій наріжнт каменем діяльності Союзу було продекларовано створення самостійно держави або принаймні формування політичних основ українсько державності у формі автономії на українських землях в Австрії, чи н< українській території Росії на випадок приєднання їх до Австрії. Політичні платформа СВУ передбачала відродження економіки, фундаментом якої мале стати проведення радикальної земельної реформи на користь селянства встановлення демократичного устрою самостійної держави з відповіднок системою законодавства, громадянськими, мовними та релігійнимі

свободами населення України для всіх національностей і віросповідань.

У втіленні ідеї державної самостійності СВУ орієнтувався на власні сили й допомогу Австро-Угорщини та Німеччини, виходячи з історичного досвіду утворення окремих незалежних балканських країн не тільки як наслідок визвольних потуг цих народів, а й як результат впливу інших зацікавлених держав, що деякою мірою мав вирішальне значення. Орієнтація на Центральні держави свідчила про реальну оцінку Союзом міжнародної ситуації, його концепцію щодо ролі українського питання в європейській політиці.

Союз зробив чималий внесок у популяризацію української справи у світі. Крім своєї періодичної преси видано низку публікацій іноземними мовами. Різноманітна видавнича діяльність СВУ доповнювалася інформаційно-дипломатичною роботою відпоручників СВУ в європейських країнах -Німеччині, Швейцарії, Угорщині, Чехії, Болгарії, Туреччині, Італії, Норвегії, Швеції, а також на Американському континенті. Пропагандою української проблеми займалися також іноземні громадсько-політичні діячі: у Румунії -професор З.Арборе, Болгарії - професор І.Шишманов, Т.Попов і Х.Станчев.

Заснування Союзу визволення України, його політична платформа й орієнтація на Центральні держави, широка інформаційно-дипломатична акція засвідчили важливість українського питання у міжнародній політиці.

У четвертому розділі аналізується політика Центральних держав щодо українського питання, їх ставлення до діяльності Союзу визволення України.

Австрійські плани стосовно Баткан і німецькі щодо Близького Сходу змушували уряди Центральних держав звернути увагу на українську справу. Створення буферних держав із західних частин Російської імперії, в тому числі й України, набирало особливого значення.

Австро-Угорщина у своїх політичних цілях прагнула використати будь-які можливості для послаблення свого противника - Росії. На початку війни австрійські урядові кола вважали, що одним із таких чинників може стати Союз визволення України. Переговори у серпні 191^ р. представника Міністерства закордонних справ Австро-Угорщини Е.Урбаса з членами Президії СВУ М.Меленевським і О.Скорописом-Иолтуховським підсилили зацікавлення уряду в творенні Української самостійної держави. Однак, вимога Союзу про звернення австро-угорського уряду до населення України з конкретною програмою соціально-економічних та політичних перетворень, в якій йшлося б насамперед про проведення земельної реформи,,збереження

української мови, запровадження конституційних прав відсунули українське питання на другий план. Турбувала австрійський уряд і тісна співпраця Союзу з галичанами та буковинцями, що вело до зміцнення соборницьких тенденцій в українських землях монархії.

Невдача восени 1914 р. т.зв. “Константинопольської акції” (спільної участі Центральних держав і СВУ з метою викликати повстання в Наддніпрянщині) різко змінила ставлення Австро-Угорщини до українців загалом й у квітні 1915 р. наступив формальний розрив СВУ з австрійським урядом. Проте стосунки між ними по-суті ніколи не переривалися й активізувалися тільки після підписання Берестейського договору.

У той час українська політична орієнтація наближалася до Німеччини, яка напередодні й початку війни не мала чітких планів стосовно України. Створення представництва СВУ в Берліні, проукраїнських товариств, утворення окремих таборів для українців змусило німецький уряд переглянути свою східну політику. Позиція т.зв. “інтелектуалістів” (окремих політиків, публіцистів, учених), які підтримували зв’язки з Союзом була прихильною щодо утворення незалежної Української держави. їх дії підтримували німецькі промислово-фінансові кола, т.зв. “імперіалісти”, які прагнули зламати могутність країн Антанти, тому висували на порядок денний розв’язання національних проблем інших народів, в тому числі й українського. Особливу увагу на українську проблему звернула Всенімецька (Паншерманська) Ліга, вихідною точкою якої була експансія та колонізація земель на сході Європи.

Утворення Центральної Ради й проголошення державності поставило Україну поряд з європейськими державами, що підтвердив Берестейський договір. Слід зазначити, що німецькі колоніальні плани щодо України завжди узгоджувалися з австрійськими, це підтвердило тимчасове перебування військ цих країн на українських землях.

У досягненні своїх політичних цілей Союз визволення України орієнтувався на Центральні держави, однак в кінцевому результаті не зумів досягти мети у вирішенні українського питання. Його нерозв’язаність під час Першої світової війни та поразка національно-визвольних змагань 19171920-х рр. ще довго залишалася об’єктом міжнародного політикуму, в якого поступово формувалася думка про незалежну Україну як стабілізуючий фактор у Європі.

У п’ятому розділі висвітлено ставлення українських і російських політичних партій та організацій до діяльності СВУ.

Українці Наддніпрянщини спочатку не виявляли особливої прихильності до Союзу. Товариство українських поступовців (ТУП) досить стримано сприйняло відомості про діяльність СВУ. Рада ТУПу закликала діячів СВУ не виступати від імені цілої України, оскільки вони не знали внутрішніх обставин.

Українські соціал-демократи, навіть найрадикальніше налаштовані, не поділяли планів Союзу щодо здобуття самостійності за допомогою Центральних держав, заперечували його право на репрезентацію національно-політичних інтересів народу на міжнародному рівні, шукали контактів з російськими поступовцями. Особливо різку позицію стосовно Союзу займав Л.Юркевич, який видавав у Женеві часопис “Боротьба”, основний зміст статей якого зводився до нападів на “українську буржуазію” взагалі й, на СВУ зокрема. Із засудженням позиції Л.Юркевича гостро виступили галицько-буковинські та емігрантські громадсько-політичні діячі та організації.

Російські соціал-демократи, в тому числі й більшовики на чолі з

В.Леніним, висунувши лозунг про право націй на самовизначення, заперечували самостійність України, засуджували діяльність Союзу, як “буржуазну”. Кадети і ліберали звинувачували СВУ за прагнення до державної незалежності, національно-освідомлюючу роботу серед полонених, шовіністи - за боротьбу за українську мову. Вся російська суспільність - від чорносотенців до більшовиків блокувалася на спільному грунті великоросійського імперіалізму проти українців у їхній боротьбі за державність.

Підтримавши на початку війни утворення СВУ, галицько-буковинський політичний провід, після переїзду до Відня через певні фінансові перепитії та амбітність окремих діячів, зайняв несприятливу позицію щодо Союзу. До цього були залучені й австро-угорські урядові чинники, які висунули вимогу Союзові перенести діяльність в іншу країну. Проте представники молодшої політичної генерації Галичини і Буковини, що були в опозиції до керівництва, підтримали політичну лінію СВУ, зуміли відстояти його перебування в державі, допомогли в організаційній справі стосовно полонених українців, а також щодо участі Союзу в Загальній Українській Раді утвореній ЗО квітня

1915 р. До її складу' ввійшли представники українських партій Галичини, Буковини та Наддніпрянщини. ЗУР стала спільною організацією всіх політичних сил, які вважали головною метою утворення самостійної та соборної держави.

СВУ активно працював в ЗУР, зокрема у виробленні політичних звернень до світової громадськості щодо поневолених царизмом українців, підготовці для австро-угорського та німецького урядів рефератів і доповідних записок щодо державно-національного вирішення українського питання. Проте діяльність Союзу за підтримки керівників ЗУР компрометувалася у політичних висту пах, здебільшого амбіційних діячів, які президія ЗУР визнала шкідливими для загальнонаціональної справи.

Розбіжності серед членів Ради в оцінці окремих політичних подій -листопадових маніфестів 1916 р. урядів Центральних країн, акцій СВУ в Наддніпрянщині, недоброзичливе ставлення деяких керівників Ради до Союзу, опозиція молодшої галицької генерації до провідників ЗУР призвели до її кризи та розв’язання.

Незважаючи на різноманітні ставлення з боку українських та російських політичних партій та організацій, СВУ прагнув реалізувати головну програмну засаду - державну самостійність.

У шостому розділі з’ясована культурно-освітня діяльність Союзу на Волині, Холмщині, Підляшші й Поліссі, її роль в національно-культурному відродженні цих теренів.

Улітку 1915 р., після вдалого наступу військ Центральних держав, північно-західні українські землі опинилися під їх окупацією: Волинь і Холмщина під австрійською, Підляшшя й більша частина Полісся -німецькою. Тут було запроваджено військову та цивільну адміністрацію, в якій посади займали головно поляки. Це виходило із австро-угорськоі розв’язки польського питання, прагнучи адміністративно прилучити Волині і Холмщину до окупованої території Польського Королівства. Політик; Австро-Угорщини та Німеччини щодо цих земель виявилася у проголошенні листопадових актів 1916 р., у зв’язку з чим посилилися польські претензії щодо цих земель. З цього приводу СВУ видав спеціальний комунікат, рішуче протестував проти включення до складу Польщі етнічних українських країв

Позиція Загальної Української Ради і Союзу визволення України, викладена у меморандумі у жовтні 1915 р. австро-угорському урядові та )

резолюції ЗУР у січні 1916 р. про політичний устрій зайнятих територій, чітко відображала прагнення українців окупованих областей про відокремлення від польських та утворення разом з Галичиною та Буковиною автономного краю. Висувалися вимоги про призначення українців до адміністрації, видання часописів, відкриття шкіл. Для піднесення національної свідомості й культурно-освідомлюючого життя Союз вважав першим полем своєї діяльності шкільництво. У серпні 1915 р. утворено “Бюро культурної допомоги для українського населення окупованих областей” на чолі з І.Крип’якевичем, яке підпорядковувалося ЗУР і СВУ й організовувало освітню справу на Волині та Холмщині. З ним співпрацювали галицько-буковинські вчительські сили й Українські Січові Стрільці. Внаслідок їхньої діяльності на середину 1917 р. на Волині працювало 40 українських шкіл, в яких навчалося 3 тис. дітей. Вагомий внесок СВУ й полонених українців у культурно-освітнє відродження на Підляшші й Поліссі. У січні 1918 р. тут працювало 114 шкіл, в яких навчалося понад 6 тис. дітей. На окупованих землях засновано “Просвіту”, Учительську громаду, видавався часопис “Рідне Слово”, діяли різноманітні національні інституції. Цьому сприяла діяльність губернського комісара, члена Президії Союзу

О.Скорописа-Йолтуховського.

Культурно-освітня праця СВУ на північно-західних землях мала значний вплив на піднесення національної свідомості населення, яке завжди змагало до єдності з Українською державою.

У сьомому розділі - “СВУ і національно-політичні процеси в Наддніпрянщині” відзначається, що напередодні та в час війни сталися значні зміни в національному житті, еволюціонізувала суспільно-політична думка, міцніла ідея про державну незалежність, боротьба проти царизму охоплювала широкі верстви населення.

СВУ приділяв значну увагу національно-визвольному рухові у Наддніпрянщині. Незважаючи на складні воєнні обставини, Союз нав’язав контакти з окремими групами самостійницького напрямку, зокрема представниками нелегальної соціал-демократії. Найвпливовіші на той час Катеринославська, Київська, Полтавська і Харківська організації УСДРП підтримували зв’язки з СВУ, перебували під його ідейним впливом. В багатьох містах - Полтаві, Миргороді, Гадячі, Золотоноші та інших -утворювалися філії Союзу. Нелегальним шляхом вони отримували видання

СВУ. Про вплив Союзу на піднесення національно-політичного життя у Наддніпрянщині свідчать численні тогочасні звіти поліції.

Радикальні зміни в українському суспільстві сталися у зв’язку з Лютневою революцією 1917 р. СВУ вітав революцію та утворення Центральної Ради, вважав, що пропагована ним за межами Росіі державницька ідея тепер відкрито розв’язуватиметься й у Наддніпрянщині Проголошення автономії Союз вважав тільки першим кроком на шляху де політичної самостійності України, межі якої та її внутрішній зміст удосконалюватимуться в ході будівництва автономного життя, у боротьбі зг втримання вже здобутих і завоювання подальших національних позицій Спочатку Союз підтримував автономістичні домагання Центральної Ради але після Четвертого Універсалу категорично відкинув федералістичн питання. Він вважав, що будь-які форми федерації України з Росією ніколі не змінять самої суті українсько-російських відносин.

Союз стримано сприйняв гетьманський переворот. Не виділяючі вирішальної ролі німців, критично оцінено склад уряд}', до якого ввійшл; тільки партія лібералів. Діячі Союзу вважали розбудову державного жито можливою тільки у консолідації всіх політичних сил, бо інакше самостійністі залишиться тільки порожньою фразою в партійних програмах і резолюціях Він категорично відкидав запровадження двох державних мов, підтримуваї заходи уряду щодо утворення автокефальної церкви, збройних сил, щоді розвитку вищих навчальних закладів, шкільництва, академічної науки дипломатії.

У восьмому розділі розкривається діяльність СВУ щодо формували: національних військових частин в арміях двох ворогуючих блоків, я: важливого фактору національно-визвольних змагань українського народу.

Одним із чинників захисту державної самостійності українські політичн діячі вважали армію. Українські Січові Стрільці стали зразком і зародко: національно-військової сили. Резерв для поповнення рядів УСС-ів Сою бачив у полонених українцях російської армії.

СВУ добився перед урядами Центральних держав дозволу на створенн чотирьох українських таборів: Фрайштадт ( Австрія, ЗО тис. чол.), Вецляр Зальцведель, Раштат (Німеччина, 50 тис.). Полонені поділялися натри групі свідомі українці, національно індиферентні та безпросвітні, ворож налаштовані до українства. Перед СВУ стояло завдання - розвинут

таціонально-патріотичний світогляд військовополонених і підготувати з колишніх вояків якнайбільше число свідомих українців. Національно-культурну працю в таборах проводили “Просвітні відділи СВУ”, зідкривалися народні школи, в яких працювало ряд відомих галицько-зуковинських громадсько-політичних діячів та вчених, а також окремі з їійськовополонених. У таборах виходили часописи, створювалися спортивні товариства, кооперативи, діяли театри. Національно-освідомлююча праця СВУ в таборах призвела до еволюції національної свідомості полонених, про що свідчили їх численні листи до Союзу з підтримкою змагань за державність. Бранці сприйняли Лютневу революцію, проводили віча, приймали різні петиції та звернення. Центральну Раду вважали своїм урядом, і Тимчасовий - антиукраїнським. •

СВУ проводив велику національно-освідомлюючу роботу з полоненими зфіцерами-українцями, які перебували в окремих спеціальних таборах. Офіцерські табори українізовувалися, утворювалися українські громади, що свідчило про піднесення національної свідомості серед старшин-українців.

Берестейський мирний договір між Україною і державами Почвірного союзу дав можливість для формування з полонених українських військових відділів. СВУ провів велетенську роботу щодо створення з полонених дивізій Синьожупанників і Сірожупанників. За ініціативою німецького окупаційного командування вони були розформовані гетьманською владою. Незважаючи на такий результат українські військові формування з полонених внесли свою лепту у розбудову національної армії.

У дев’ятану розділі аналізуються обставини і причини саморозпуску СВУ. Зазначається, що однією з них було припинення діяльності в Союзі багатьох його чільних діячів у зв’язку' з особистими або іншими громадсько-політичними справами після підписання Берестейського договору. 31 березня 1918 р. А.Жук і В.Козловський виробили пропозиції, на основі яких було розроблено проект розпуску організації, прийнятий членами Президії СВУ. Планувалося скликати з’їзд Союзу, а в разі неможливості розіслати членам організації письмові звіти для апробації, оголосивши їх у пресі.

Проект передбачав передачу всіх культурних надбань СВУ, в тому числі з таборів військовополонених, українським національним інституціям північно-західних областей, створення в Українському національному музеї окремого фонду полонених. Архіви Президії Союзу і таборових організацій

з австро-угорської території, примірники всіх видань передати де Українського національного музею ім. А.Шептицького у Львові, а в Німеччин до однієї з публічних установ для остаточного вирішення їх долі. Бібліотек; та книгарня в Лозанні надавались у розпорядження посольства УНР з Швейцарії з обов’язковою вимогою їх поновлення.

ЗО червня 1918 р. в Австро-Угорщині та 17 серпня 1918 р. у Німеччин опубліковано заяви про саморозпуск СВУ. Члени організації вважали, ще здобуття Україною незалежності підтверджує виконання головного завданш Союзу - державності та соборності.

У зв’язку з саморозпуском СВУ, але враховуючи велику кількість полонених для продовження просвітницької праці створено Комітет культурної помоч полоненим, який проводив роботу ще й після закінчення війни у Німеччині але не в таких масштабах як у часи СВУ

Після закінчення визвольних змагань 1917-1920 рр. більшість членії Союзу доклала багато зусиль для відновлення української державності.

У висновках узагальнено основні результати проведеного дослідження

1. Ідея державної незалежності та соборності України була головнок засадою українського національно-визвольного руху на всіх етапах йоп розвитку й остаточно утвердилася в програмних документах національнії: партій кінця XIX- початку XX століть.

2. Важливим етапом реалізації державницьких змагань стала діяльністі Союзу визволення України в роки Першої світової війни. Програма Союз; формувалася на ідейно-теоретичних основах окремішності українськоп народу, його права на самостійне життя. СВУ виступав за консолідацію всі: українських національно-демократичних сил, нав’язав контакти наддніпрянськими самостійницькими організаціями.

3. Підтримуючи західних українців щодо національно-територіально автономії, Союз планував на початковому етапі у випадку зайняття австро угорським військом частини Наддніпрянщини утворити разом з Галичинон та Буковиною автономний край в межах Австро-Угорщини. Спільно галичанами та буковинцями СВУ утворив Загальну Українську Раду, як, представляла політичні проблеми українців на міжнародному рівні.

4. На окупованих австро-німецьким військом північно-західни: українських теренах СВУ разом з Українськими Січовими Стрільцямі проводив культурно-освітню роботу’, зокрема в галузі шкільництва, щі

сприяло піднесенню національної свідомості населення.

5. Одним з факторів відродження державності СВУ вбачав у створенні сильної національної армії. Союз добився від австро-угорського та німецького урядів створення для полонених українців окремих таборів. Національно-освідомлююча праця серед бранців принесла свої результати. З них сформовано дві дивізії Синьожупанників й одна - Сірожупанників, що стали важливою ланкою процесу творення національних збройних сил.

6. Пропаганду українського питання на міжнародному рівні СВУ розвинув при широкій інформаційно-дипломатичній діяльності, маючи своїх представників у різних європейських країнах. З цією метою опубліковано іноземними мовами найрізноманітніші видання, з яких світова громадськість дізналася про українську проблему, що стала одним із чинників міжнародної політики.

7. Для втілення в життя політичної програми Союз виходив з історичного досвіду’ здобуття окремими народами самостійності при зовнішній підтримці й тому’ орієнтувався на Центральні держави. їх позиція щодо українського питання на певних етапах була неоднаковою. На початку війни Австро-Угорщина розглядала Союз одним із антиросійських чинників, а утворення самостійної України - буферною державою проти російського впливу на Балкани. Зміна геополітичної ситуація змусила Наддунайську монархію остаточно зупинитися на австро-польській розв’язці. Німеччина розглядала Україну тільки зі своїх економічних інтересів й важливим об’єктом для ринку та колонізації, що засвідчила політика оку паційних військ у 1918 р. СВУ не досягнув розуміння з Центральними державами у вирішенні української проблеми, які недооцінювали значення самостійної України як стабілізуючого фактору європейської безпеки.

8. Політика царизму до українства була однозначною - не допустити утворення самостійної Української держави. Російська суспільність будь-якими методами і засобами намагалася перешкодити українцям у боротьбі за свої національно-політичні права. Тогочасні російські партії -чорносотенці, ліберали, кадети й більшовики негативно ставилися до Союзу, прагнули в будь-якій формі зберегти цілість імперії.

9. Союз сприйняв демократичні ідеї Лютневої революції, вважаючи що Україні му сять повернути правно-державні основи Переяславського договору 1654 р. із зазначенням етнічних меж заселення українців й провести

демократизацію місцевих органів влади. Він визнав законність Центральної Ради, підтримав національно-політичні заходи УНР. СВУ розглядав гетьманський переворот, виходячи зі своєї орієнтації, не як політичний, а соціально-економічний. Критично оцінено склад уряду та його земельну політику, запровадження російської мови як другої державної; натомість підтримував заходи щодо розвитку' освіти, науки, дипломатичних зносин.

10. Вважаючи доконаним фактом відродження Української державності. Президія СВУ прийняла план саморозпуску. Основна частина діячів продовжила суспільно-політичну діяльність у державних та громадських структурах УНР-ЗУНР. Союз визволення України вніс вагомий вклад у розвиток національної ідеї, розгортання загальноукраїнських визвольних змагань у першій половині XX ст.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і соборності -Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ, 2000. - 345 с.

2. Патер І. За державність і соборність. Історичний нарис. - Львів:

3. Патер І. Союз визволення України: спроби консолідації національно-демократичних сил. Історичний нарис. - Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ, 1998. - 38 с.

4. Патер І. Львів у роки Першої світової війни // Історія Львова / Інститут суспільних наук АН УРСР. Керівники авторського колективу:

ІО.Ю.Сливка, Ф.І.Стеблій. - Київ: Наукова думка, 1984. - С. 163-167.

5 Патер І. Наддніпрянська політична еміграція у Львові початку XX століття // Львів. Історичні нариси / Упорядники Я.Ісаєвич, Ф.Стеблій, М.Литвин. -Львів: Інстиіут українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ, 1996. -С.291-303.

6 Патер І. Львів в роки Першої світової війни // Львів. Історичні нариси. -

С.304-324. Співавтор О.Мазур.

7 Патер І. Визначальна ідея Союзу визволення України // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип.2 / Відп. ред. Я.Д.Ісаєвич. - Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ 1995.-С. 187-200.

8 Патер І. Українське питання в політиці Центральних держав // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип.3-4 / Відп. ред. Ю.Ю.Сливка. - Львів, 1997. -С.141-164.

9 Патер І. Проблема возз’єднання українських земель у діяльності комуністичних організацій // Возз’єднання українських земель з Радянською Україною / Інститут суспільних наук АН УРСР. Відп. ред. Ю.Ю.Сливка. - Київ: Наукова думка, 1989. - С. 188-207.

10 Патер И. Социально-политические отношения. Политический и национальный гнет // Украинские Карпаты / Институт общественных наук АН УССР. - Киев: Наукова думка, 1989. - С.113-118.

11 Патер І. Загальна Українська Рада: проблема консолідації національно-державних сил // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 7 / Відп. ред. Я.Д.Ісаєвич. - Львів, 2000. - С. 256-260.

12 Патер І. Союз визволення України: самостійність і соборність // Українська періодика: історія і сучасність. Вип. 1 . - Львів: ЛНБ ім. В.Стефаника НАНУ, 1995.-С.157-161.

13 Патер І. Проблеми державності на сторінках “Вістника Союза визволення України” // Українська періодика: історія і сучасність. Вип. 2. - Львів, 1995. - С.202-204.

14 Патер І. Культурно-освітній рух на Волині, Холмщині, Підляшші в часі Першої світової війни // Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики. - Львів: ЛНБ ім. В.Стефаника НАНУ, 1996.-С.217-235.

15 Патер І. Проблема соборності в діяльності Союзу визволення України // Третій Міжнародний конгрес україністів, історія. 4.2. - Харків: МАУ; НАНУ, 1996. -С.35-39.

16 Патер І. Інформаційно-дипломатична діяльність СВУ на Балканах // Четвертий Міжнародний конгрес україністів. Історія. 4.2. - Київ; Одеса; Львів: МАУ; НАНУ, 1999. - С.215-217.

17 Патер І. Союз визволення України: заснування, політична платформа та орієнтація // Вісник Львівського університету. Серія історична. Вип. 34. -Львів: ЛНУ ім. Ів.Франка, 1999. - С.ЗЗ 1-340.

18 Патер І. Михайло Грушевський і Союз визволення України // Михайло Грушевськийі Західна Україна. Збірник наукових праць. - Львів: ЛДУ; Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ, 1995. - С.280-283.

зо

19 Патер І. Перемишль і Перемиська земля в часи російської окупації t березні-червні 1915 р. II Перемишль і Перемиська земля протягом віків

— Перемишль; Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ: НТШ у Польщі, 1996. - С.159-169.

20 Патер І. Іван Франко і СВУ // Іван Франко - письменник, мислитель громадянин. Збірник наукових праць. - ЛДУ; Інститут українознавстві ім. І.Крип’якевича НАНУ, 1997. - С.68-77.

21 Pater І, Materialy do dziejow Ukrainy w okresie I wojny swiatowej przechowywane w Kanadyjskim Archivvum Narodovvym // Biuletyr Poludniovvo-Wschodniego Instytutu Naukowego. Badania ukrainoznawczc (Przemysl). - 1998. - Nr 4. - S. 173-177.

22 Pater I. Archivvalny dokumenty o okupacji Przemysla wojskem rosyjskim u roku 1915 // Studji Przemyskie. - Przemysl: Pohidniovvo-Wschodni Instytu Naukowy. Badania Ukrainoznawcze, 2000. - Nr 2. - S.113-116.

23 Патер І. СВУ і національне відродження на Волині та Поліссі (1915' 1918 рр.) // Минуле і сучасне Волині. Олександр Цинкаловський і край Збірник наукових праць ВДУ. - Луцьк: Волинський держуніверситет ім. Л.Українки, 1998. - С.226-228.

24 Патер І. Галичина і галичани в діяльності Союзу визволення України /, Збірник праць і матеріалів ЛНБ ім. В.Стефаника НАНУ на пошану Л.І.Крушельницької. - Львів: ЛНБ ім. В.Стефаника НАНУ, 1998. — C. 153 169.

25 Патер І. Андрій Жук: політик, кооператор, публіцист // Вісник Львівсько комерційної академії. - Львів, 1998. - С. 114-132.

26 Патер І. Андрій Жук // Українські кооператори. - Львів, 1999. - С.281 295. Співавтор Р.Пастушенко.

27 Патер І. Дмитро Донцов і Союз визволення України // Студі політологічного центру “Генеза”. - Львів, 1995. - №5. - С.314-317 Співавтор Я.Малик.

28 Патер І. Консолідація національної еліти навколо Союзу визволенню України // Національна еліта та інтелектуальний потенціал України Матеріали Міжнародної наукової конференції. - Львів: Інститут регіональних досліджень НАНУ, 1996. - С.72-73.

29 Патер І. Андрій Жук - громадсько-політичний діяч // Історичнс краєзнавство і національне виховання. Матеріали науково-практично

конференції. - Львів: ЛДУ, 1994. -С.72-74.

30 Патер І. Просвітницька діяльність В.Сімовича в роки Першої світової війни // Тези доповідей XIII історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1994. -С.76-78.

31 Патер І. “Вістник Союза визволення України” про події на Поділлі в 19141918 рр. // Тези доповідей XIV історико-краєзнавчої конференції. -Вінниця, 1995. -С.46-48.

32 Патер І. М.С.Грушевський про Галичину // До 130-річчя від дня народження М.С.Грушевського. матеріали наукової конференції. —Львів: ДУ “Львівська політехніка”, 1997. - С.16-18. Співавтор О.Мазур.

33 Патер І. Національна еліта у Союзі визволення України 1914-1918 рр. // Українська наука: минуле, сучасне й майбутнє, збірник наукових праць.

- Тернопіль, 1997. - С. 12-14.

34 Патер І. Українці і поляки: угода 1917 р. в світлі російської дипломатії // Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст. матеріали міжнародної наукової конференції. - Івано-Франківськ: Плай, 1997. - С.58-61.

АНОТАЦІЯ

Патер Іван Григорович. Союз визволення України: проблеми державності і соборності. Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. Чернівецький національний університет ім, Юрія Федьковича. - Чернівці, 2000.

Досліджено етапи українського національно-визвольного руху кінця XIX

- початку XX століть, виникнення національних партій та організацій. Проаналізовано ідейно-організаційні та теоретичні засади Союзу визволення України, засоби і шляхи реалізації політичної програми. З’ясовано міжнародне значення українського питання, місце СВУ щодо його вирішення у контексті політики країн Антанти та Троїстого Союзу. Розкрито культурно-освітню та національно-патріотичну роботу серед населення українських північно-західних областей і полонених українців російської армії, як складової частини загальноукраїнського суспільного життя, організацію військових частин. Висвітлено ставлення українських і російських партій та організацій до Союзу, вплив на розвиток національно-політичних процесів

у Наддніпрянщині. Узагальнено значення СВУ в консолідації національно-демократичних сил, державотворчу роль у відродженні самостійності показано підтримку Центральної Ради і Гетьманату за утвердженім державності та соборності.

Ключові слова: Перша світова війна, Союз визволення України, національно-визвольний рух, українське питання, культурно-освітня робота державність, соборність.

АННОТАЦИЯ

Патер Иван Григорьевич. Союз освобождения Украины: проблемы государственности и соборности. Монография.

Диссертация на соискание научной степени доктора наук по специальности - 07.00.01 - История Украины. Черновицкий национальный университет им. Юрия Федьковича.

Рубеж ХІХ-ХХ столетий характерен формированием украинских государственных и самостийных идей по обоюдные стороны австро-российсюіі границы. В конечном результате они утвердились в программах национальны.\ партий. Политические эмигранты Надднепрянщины, оказавшись в Галиции накануне Первой мировой войны, заложили идейные основы движения за независимость Украины с демократической формой правления.

Война коренным образом изменила национально-политическую ситуацию для украинцев, провозгласивших свою лояльность к государствам, под порабощением которых они находились. Это поставило их > противоположно враждебные стороны. Сориентировавшись в ситуации, украинцы Галиции и Над днепрянщины овладели национально-политической инициативой. Галичане образовали в августе 1914 г. Головную Украинскую Раду (ГУР), начали организовывать военные формирования Украинских Сичовых Стрельцов, а надднепрянцы создали Союз освобождения Украины (СВУ). Краеугольным камнем деятельности СВУ было образование независимой Украинской державы при помощи Центральных стран. Союз развил широкую информационно-дипломатическую работу в различных станах мира об украинской проблеме, ставших одной из наиболее политически важных в Европе. До этого времени она была только внутренним вопросом двух империй - Австро-Венгрии и России. Политика Центральных стран относительно Украины во время войны была неоднозначной. Австро-венгерское правительство стремилось прежде всего удовлетворить государственные интересы поляков, оставляя второстепенным

¡азрешение украинского вопроса. Восточная политика немцев по отношении : Надднепрянщине носила сугубо колонизаторский характер. В конечном юзультате это отразилось на деятельности СВУ в решении украинского опроса и государственных притязаниях.

Большинство украинских партий и организаций Надднепрящины, [есмотря на усилия Союза консолидировать национально-патриотические илы считали ориентацию на Центральные державы ошибочной, стремились [остигнуть только автономии. Отдельные организации самостоятельного оправления поддерживали Союз. Галицко-буковинские политические •уководители скептически относились к СВУ, только Украинский гарламентский клуб его поддерживал. Вся российская общественность - от [ёрносотенцев до большевиков - враждебно воспринимала идею амостоятельности Украины, осуждала действия СВУ в этом направлении.

Культурно-национальная работа в северо-западных областях, (казавшихся под австро-немецкой оккупацией, подчинялась главной идее "оюза - государственной независимости. Первым полем деятельности СВУ [ созданным в августе 1915 г. Бюро культурной помощи стало развитие школьного образования, содействующие национальному сознанию населения сегда стремившегося к воссоединению с независимым Украинским осударством.

Накануне и в годы Первой мировой войны произошли большие [зменения в украинском обществе: резко возросла сознательность, волюционизировало общественное мнение. Союз, несмотря на определенное тношение к своей деятельности со стороны отдельных организаций и ;еятелей, приложил много усилий и имел большое влияние на развитие [ационально-освободительного движения. Активизировали роботу юлитические партии, значительно возросло сознание широких народных [асс Надднепрянщины. СВУ признал закономерным становление 1ентральной Рады, поддерживал её государственно-национальные [ероприятия, хотя взаимоотношения между ними приобрели дружественный арактер только весной 1918 г., после оккупации Украины австро-немецкими ойсками. К гетманскому перевороту Союз отнёсся очень сдержано, однако оддерживал его во всех государственно-творческих процессах.

Деятели СВУ понимали роль армии в решении национальных проблем, 'оюз всегда поддерживал Украинских Сичовых Стрельцов, вёл нацио-ально-осведомительную работу среди пленных украинцев российской рмии в лагерях Австро-Венгрии и Германии, с которых в начале 1918 г. формировали две дивизии Синежупанников и одну - Серожупанников.

Несмотря на кратковременное пребывание на Украине и расформирование они проводили большую просветительскую деятельность среди земляков, в период Директории снова стали под знамёна украинской армии, занимал! военные и государственные посты.

СВУ не преобразовался в партию в виду некоторых идейных, внутренних организационных и индивидуальных факторов. Тем более, на между народной арене уже действовала независимая Украинская держава. Решение: Президиума летом 1918 г. Союз освобождения Украины объявил самороспуске.

Ключевые слова: Первая мировая война, Союз освобождения Украинь: национально-освободительное движение, культурно-просветительска работа, государственность, соборность.

SUMMARY

Pater, Ivan Hryhorovych. Union for Liberation of Ukraine: Problems с Satehood and Territorial Integrity.

Thesis for a Degree of Doctor of Sciences in History, speciality 07.00.01 - His toiy of Ukraine. Yuri Fed’kovych National University. - Chemivtsi, 2000.

The author studies stages of the late 19th - early 20th centuries, as well a formation of political parties and associations. The thesis is focused on the idee logical and organizational principles of the Union for Liberation of Ukraine (1914

1918) and ways of realization of its political program. The study includes th analysis of international importance of Ukrainian question, its role in the conte> of politics of the Allies and Central Powers cultural and patriotic activities of th Union in Ukrainian North-West territories and Captive Ukrainian Soldiers of Rus sian army as well as organization military units from the captives.

The author discusses also the attitude of Ukrainian and Russian parties to th Union, its influence an the political life in the Eastern Ukraine, as well as tli influence of the Union on the consolidation of democratic political forces, its rol in the revival and building of the Ukrainian dependent state.