автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Становление и развитие украинской риторической терминологии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Становление и развитие украинской риторической терминологии"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

СЛ

КУНЬЧ ЗОРЯНА ЙОСИПІВНА

УДК 801.316.4.(=83)

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ РИТОРИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КИЇВ —1997

Дисертація є рукописом

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Любов Омелянівна ПУСТОВІТ,

Інститут української мови НАН України, провідний науковий працівник

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Лев Михайлович Полюга,

Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, провідний науковий працівник

кандидат філологічних наук Іина Петрівна Чепіга,

Інститут української мови НАН України, старший науковий працівник

Провідна установа — Тернопільський державний педагогіч ний університет, кафедра українського т; загального мовознавства

Захист відбудеться 18 листопада 1997 року о 14 годині на за сіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституї української мови НАН України (252001, Київ-1, вул.Грушевського, 4)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мо вознавства ім. О.Потебні та Інституту української мови НАН України

Автореферат розіслано “ (6 ” жовтня 1997 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук

В останні десятиліття термінологічні системи багатьох наук стають об'єктами детального лінгвістичного дослідження. Різні проблеми термінології аналізують у своїх працях такі українські мовознавці, як Фещенко М.М., Крейтор А.М., Симоненко Л.О., Панько Т.І., Марченко B.C., Косткж A.B., Кочан І.M., Наконечна Г.В., Разумейко М.С., Веклинець JIM. та ін. Причини пожвавленого зацікавлення термінологією обумовлені екстралінгвістичними та власне лінгвістичними чинниками. Екстралінгвістичні причини пов’язані з утвердженням української мови як державної. Національне відродження України неможливе без виявлення і реалізації інтелектуального потенціалу народу, зокрема, у сфері національномовного фахового спілкування. Тому сучасний стан мовознавства характеризується посиленням інтересу до власних термінологічних надбань різних періодів. З другого боку, термінологія є важливою складовою загальної лексичної системи і може активно впливати на розвиток загальнолітературної мови.

Діахронно-синхронний аналіз процесу формування окремих герміносистем дозволяє виявити основні закономірності їх розвитку, що є необхідною умовою упорядкування сучасної науково-технічної термінології для досягнення її логічної та пінгвістичної системності і прогнозування тенденцій розвитку.

Актуальність дослідження. В українському мовознавстві немає жодної спеціальної праці, присвяченої вивченню історії формування української риторичної термінології (УРТ) або окремих особливостей її сучасного стану, хоча риторична терміносистема

> однією з важливих мікросистем загальнолітературної мови і, отже, становить значний інтерес для сучасного українського мово-інавства. Всебічний аналіз процесу формування терміносистеми іиторики дає змогу з’ясувати основні закономірності розвитку УРТ t метою логічного та лінгвістичного упорядкування риторичної ермінології і створення ґрунтовного лексикографічного опису.

Метою дослідження є виявлення особливостей розвитку ■країнської риторичної термінології в діахронному плані та істановлення специфічних рис сучасної УРТ як підсистеми іітературної мови.

Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

—дослідити історію розвитку системи української риторичної тер-іінологіїу зв’язку із розвитком теорії ораторського мистецтва в Україні;

— проаналізувати джерела та шляхи формування і поповнен-я риторичної терміносистеми;

— виявити причини різного ступеня інтенсивності розвитку УРТ в окремі історичні періоди;

—розглянути характер взаємодії і співвідношення національного та інтернаціонального напрямків у процесі формування УРТ;

—проаналізувати специфічні лексико-семантичні процеси, як супроводжують творення і функціонування УРТ;

—описати системність досліджуваної термінології, розробит лексико-тематичну класифікацію терміносистеми риторики;

Методологічною основою дослідження є розумінн взаємозв’язку мови й історії народу, загального зв’язку явиї. дійсності, мови й мислення, змісту і форми, а також розуміння мов як системи взаємопов’язаних і взаємозумовлених одиниць, існують у просторі та часі як виразники продуктів мислення і реалії навколишнього світу.

Методи дослідження. В роботі використовується як основниі описовий метод дослідження, зокрема прийоми лінгвістичноп спостереження й узагальнення, а також прийоми статистичного ті компонентного аналізу. Допоміжними є порівняльно-історичниі метод та метод синхронних зрізів. Сукупність цих методів може буті охарактеризована як комплексний метод спостереження, відбору узагальнення, систематизації, структурного аналізу досліджуваноп матеріалу, що відповідає поставленій меті й завданням.

Джерела дослідження. Матеріалом для дисертації сталі понад 2 тисячі термінів, зафіксованих у підручниках, навчальни: посібниках та методичних матеріалах з теорії ораторськогс мистецтва, у фахових монографіях і статтях, у “Короткому словник? термінів красномовства” Г.М.Сагач (К., 1992) і в тлумачни: словниках із суміжних дисциплін, тобто у тих джерелах, як репрезентують сферу фіксації та сферу функціонуванні термінологічних одиниць. Використовувались також пам’ятки історі української мови, які охоплюють період з XI ст. і до нашого часу, е окремих випадках використано рукописні матеріали. З меток виявлення результатів впливу на систему УРТ міжмовних контактІЕ та суспільно-політичних чинників, а також длязіставленн* термінологічних одиниць різних мов, залучаємо матеріалі' риторичних терміносистем інших мов (німецької, англійської французької, латинської, давньогрецької, польської, російської).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше риторичнг термінологія стала об’єктом ґрунтовного лінгвістичного дослідження в українському мовознавстві. У дисертації терміносистема риторики

— з —

вивчається у динаміці й статиці, описуються різноманітні семантичні явища в УРТ та словотвірна структура найбільш поширених груп термінів і на цій основі пропонуються шляхи вирішення окремих проблем функціонування сучасної УРТ.

Теоретичне та практичне значення роботи. З’ясування шляхів становлення і розвитку риторичної термінології дозволить теоретично обґрунтувати засади становлення термінологічних підсистем, які розвивалися аналогічним шляхом (напр., етичної, логічної, літературознавчої тощо). Систематизація і класифікація УРТ сприяє упорядкуванню її аж до створення повного тлумачного словника. Результати дослідження доповнюють знання про семантичну і структурну організацію термінології на прикладі ще однієї галузевої терміносистеми. Опрацювання правописних проблем риторичної термінології сприятиме вдосконаленню орфографічних норм сучасної української літературної мови.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що зібраний і описаний матеріал може бути використаний у лексикографічній практиці при складанні різних типів словників риторичних термінів. Спостереження і висновки, зроблені в ній, можуть бути використані в навчальному процесі (у курсі "сучасна українська літературна мова”, у спецкурсі з основ термінознавства тощо), при складанні посібників та методичних розробок. Теоретичні положення і фактичні матеріали дисертації можуть бути використані для подальшого дослідження УРТ, а також для аналогічного вивчення інших галузевих терміносистем.

Апробація роботи. Основні положення роботи обговорювалися на ІІ-й, 111-й, ІУ-й Міжнародних наукових конференціях “Проблеми української науково-технічної термінології" (Львів, 1993, 1994, 1996), Всеукраїнській науковій конференції “Реабілітовані джерела” (Київ, 1992), Міжнародній науковій конференції з проблем семантики тексту (Івано-Франківськ, 1993), на засіданнях кафедри української мови ДУ “Львівська політехніка” і відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Різні аспекти досліджуваної проблеми відображені у вісьмох публікаціях.

На захист виносяться такі положення:

— Становлення УРТ - тривалий, багатоетапний і складний процес. Перші вітчизняні риторичні терміни зафіксовані в XI столітті, значні термінологічні надбання наступних століть стали базою для

формування терміносистеми сучасної риторики. Інтенсивність розвитку УРТ перебуває у прямій залежності від характеру дії екстралінгвістичних чинників; у часи занепаду риторики як науки УРТ може розвиватися в рамках суміжних дисциплін за умови їх нормального функціонування.

— Сучасна риторична термінологія - упорядкована галузева підсистема мови науки, яка характеризується системно-мовною і предметно-логічною єдністю свого змісту; вона є складовою частиною загальнолітературної мови, використовує її засоби вираження, функціонує за її законами.

— Сучасна УРТ характеризується генетичною різнорідністю її одиниць, що відображає довготривалий історичний процес формування терміносистеми ораторського мистецтва та вплив на цей процес різних як мовних, так і позамовних факторів.

— У риторичній термінології наявні основні лексико-семантичні процеси (полісемія, омонімія, синонімія, антонімія, паронімія), які виявляють специфічні риси, що свідчить про відносну самостійність УРТ як підсистеми літературної мови.

— Структурна організація УРТ, підбір способів термінотворення та спеціалізація словотвірних засобів підтверджують специфіку терміна як одиниці термінологічної системи, де назва підпорядковується денотату. Свідченням цього є модифікації загальномовних тенденцій на термінологічному фунті: вільніше поєднання національних та запозичених словотвірних засобів; набуття якісними прикметниками ознак відносності; практично повна фіксованість порядку слів у словосполученнях; відсутність образності термінів, утворених шляхом метафоричного переосмислення; їх первинність щодо денотата тощо.

— Унормування зовнішньої (виражальної) системності УРТ (за рахунок звільнення від лексичних баластних дублетів, непродуктивних словотвірних моделей, правописних алогізмів тощо) сприятиме підвищенню ступеня їх внутрішньої (понятійної) системності.

Структура роботи. Обсяг дисертації 180 сторінок. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, трьох додатків, бібліографії та списку використаних джерел, який налічує 80 позицій.

Зміст роботи.

У вступі обґрунтовано вибір теми, з’ясовано питання актуальності та наукової новизни дисертаційної роботи, мета і основні завдання її, теоретична і практична цінність дослідження, апробація його результатів, подано відомості про джерела

фактичного матеріалу, методологічну основу та методи дослідження, а також сформульовано основні положення, винесені на захист. Тут висвітлюються деякі найзагальніші проблеми сучасного термінознавства, з'ясовується специфіка аналізованої терміно-системи, формулюються робочі дефініції.

У розділі І (“Основні етапи становлення термінології ораторського мистецтва”) проаналізовано процес становлення сучасної УРТ від появи перших риторичних трактатів (XI ст.) і до нашого часу. Цей розділ складається із шести підрозділів. Перший підрозділ “Періодизація розвитку риторичної термінології’ присвячений розглядові наукових досліджень українських та зарубіжних учених з історії української риторики. В ній обґрунтовано необхідність діахронного вивчення УРТ, зважаючи на зміни у предметі риторики впродовж її історії на теренах України, та створено періодизацію розвитку УРТ.

Перший етап становлення УРТ досліджено у підрозділі “Термінологія риторики у Київській Русі”. Відзначено, що зародження української риторичної термінології спостерігається у найдавніших письмових пам’ятках Київської Русі, зокрема, в “Ізборнику” Святослава 1073 року, де поміщений переклад з давньогрецької мови трактату “О образьх” Г.Херобоска. Поява цієї праці засвідчила високий авторитет риторики в Київській державі і продемонструвала найдавніші спроби риторичного термінотворення. У ній виявилася тенденція не засвоювати чужу лексику, незрозумілу пюдині, що не знає іноземної мови, а створювати відповідну власну, на основі питомих лексем. І хоча в сучасній УРТ утвердилося лише <ілька номінацій, вжитих у названому трактаті (образ, приклад, притча), він викликає значний науковий інтерес.

Давньоруські вчені започаткували вживання також таких риторичних номінацій, як слово, послання, вітійство, вітія, повчання гощо. Поряд із питомою лексикою в риторичну терміносистему в <ІІІ ст. проникають і терміни-запозичення, хоч і в обмеженій кількості риторський, риторикія, ритор), що свідчить про еволюцію поглядів давньоруських книжників у ставленні до іншомовних запозичень.

Наступний етап становлення УРТ проаналізовано у підрозділі Термінологія латинськомовних українських риторик і поетик ХУІІ-(УІІІ ст.ст.”. Це був період розквіту теорії ораторського мистецтва і Україні. У латинськомовних підручниках відображена цілісна іиторична терміносистема на основі греко-латинської термінології, іка може служити зразком для сучасних теоретиків красномовства

при систематизації понятійно-термінологічної бази сучасної риторики. Автори латинськомовних підручників наводили іноді цілі синонімічні ряди риторичних термінів, що надавало можливість майбутнім творцям УРТ добирати найбільш відповідну і найбільш поширену греко-латинську номінацію для її запозичення, якщо інший спосіб термінотворення видавався непридатним. Як видно із зіставлення латинськомовних українських риторик і сучасної УРТ, значна кількість риторичних понять уже в той період мала усталені назви: ампліфікація, алегорія, антитеза, епіфора, метонімія, оксиморон, період, фраза, хрия, градація, кульмінація тощо.

4-ий підрозділ “Риторична термінологія в українськомовних наукових працях ХУІІ-ХУІІІ ст.ст.” досліджує перші спроби творення риторичної термінології українською мовою, засвідчені у працях М.Смотрицького “Грамматіки славенския правилноє синтагма” (1618р.) і Й.Галятовського “Наука короткая албо Способ зложеня казаня” (1665р.). Особливість цього етапу становлення УРТ у відсутності екстралінгвістичних насильницьких впливів, що сприяло гармонійному розвиткові терміносистеми. Відповідно до власного мовного чуття та спираючись на наявні тенденції мовного розвитку, автори названих трактатів намагалися удосконалювати УРТ, наближаючи її до норм сучасної їм мови. У цих авторів спостерігаємо прагнення максимально уникати чужомовних впливів

- більшість іншомовних термінів вони намагаються пояснити українськими лексичними відповідниками: ампліфікація -розширення, нарація - повість, конклюзія - кінець тощо.

У 5-му підрозділі “Криза української риторики і тенденції розвитку риторичної терміносистеми другої половини ХУІІІ - початку XX століття” визначено, що занепад українського риторичного термінотворення пов'язаний із забороною української мови як засобу літературного і громадського спілкування. Українська наукова інтелігенція змушена була свідомо творити нерідною мовою - латинською, російською. Однак доведено, що УРТ продовжувала розвиватись, незважаючи на несприятливі суспільно-політичні обставини. Про це свідчить відшуканий О.Горбачем у м.Нямц (Румунія) підручник з риторики українською мовою (2-га пол. ХУІІІ ст.). Ця книга продовжує традиції риторичного термінотворення, започатковані М.Смотрицьким та Й.Галятовським і подає першу спробу дотримання єдиних правописних норм транслітерації греко-латинських термінів.

У другій половині XIX - на поч. XX ст.ст. в українській науці

виявилися дві протилежні тенденції, які вплинули на формування УРТ. Перша з них пов'язана із виданням журналів “Основа”, "Рідна мова” та з роботою Інституту української наукової мови у Києві, а також із діяльністю Наукового Товариства ім. Т.Шевченка у Львові, в яких закладалися основи сучасної української наукової термінології. З другого боку, друга половина XIX ст. - це час поступового занепаду риторики як науки, бо, починаючи від праць О.Потебні та його однодумців, філологічна наука цілковито повертається до вивчення художньої літератури і поетичних форм мовлення, відкидаючи ораторське мистецтво на задній план. Тому розвиток УРТ у цей період триває переважно у рамках суміжних дисциплін.

Загальнотеоретичні напрацювання в галузі термінології на рубежі століть стали базою для розвитку УРТ у посібниках Д.Загула га В.Домбровського, що вийшли друком майже одночасно (1923-1924р.р.) у Києві та Перемишлі. На прикладі цих посібників спостерігаємо єдиний підхід щодо розбудови риторичної герміносистеми в Наддніпрянській та Наддністрянській Україні. Збидва автори намагаються наблизити риторичну термінологію до народної української мови, прагнуть дотримуватись єдиних правописних норм транслітерації іншомовних термінів, вдаються у :воїх термінологічних пошуках до сучасних їм розвинутих мов тощо.

У 6-му підрозділі “Термінологія сучасної риторики” підкреслено, цо спалах інтересу до проблем теорії красномовства у 20-х роках нашого століття так і не переріс у достатньо активний і послідовний іроцес. Подальші суспільно-політичні умови не сприяли ані розвиткові риторики як науки про усне публічне мовлення, ані незалежному функціонуванню української мови. Риторична ■ерміносистема знову завмирає у своєму розвиткові на кілька десятиліть аж до відлиги 60-х років.

Важливим етапом розвитку сучасної УРТ стали видані у 70-х юках переклади українською латинськомовних риторик XVII-<УІІІст.ст., оскільки автори цих перекладів не просто передають іужі думки засобами рідної мови, а намагаються упорядкувати ■ерміносистему риторики на основі української мови. Значна кіль-:ість дублетних номінацій у цих перекладах є закономірним явищем не має негативного значення. Деякі надбання для УРТ знаходимо акож у підручнику “Основи риторики" С.С.Гурвича, В.Ф.Погорілка М.А.Германа, у перекладі книги Іржі Томана “Мистецтво говорити”,

> ряді методичних матеріалів та у працях із суміжних дисциплін.

Останній період розвитку УРТ пов’язаний із появою в Україні

новітньої філологічної дисципліни - неориторики, або сучасної риторики, яка оперує значно складнішою, ніж класична риторика, понятійною базою, а отже і ширшою термінологічною системою. Однак для остаточної уніфікації термінології сучасної риторики необхідно виробити єдиний системний підхід до формування її теоретичних засад. Активна розробка концепції неориторики і відповідна тер-мінотворча робота у взаємодії зі сприятливим позамовним середовищем сприятиме подальшому еволюційному розвиткові УРТ.

Розділ II “Лексико-генетичні особливості сучасної УРТ” присвячений дослідженню риторичних термінів з погляду їх походження. На сучасному синхронному зрізі виявлено такі розряди риторичних термінів: питомі українські номінації, до яких відносимо лексико-семантичні кальки і так звані “внутрішньомовні запозичення" (бесіда, вступ), давні іншомовні запозичення, до яких належать запозичення з давньогрецької та латинської мов (метафора, гіпербола, конструкція), нові іншомовні запозичення, тобто запозичення зі сучасних європейських мов (жанр, сленг, абзац), термінологічні одиниці змішаного типу, основну масу яких складають терміни-словосполучення (антиципаційне запитання, лекція-репортаж). Генетична різнорідність одиниць сучасної УРТ відображає довготривалий історичний процес формування терміносистеми ораторського мистецтва та вплив на цей процес різних як мовних, так і позамовних факторів.

Розділ ІІГЛексико-семантична характеристика термінів ораторського мистецтва” складається із трьох підрозділів. У першому підрозділі ‘Тематична класифікація УРТ” підкреслено, що дослідження семантичної системи УРТ проводиться на основі двох підходів: логічного та лінгвістичного. Систематизація термінології на основі логічного підходу передбачає виявлення ієрархії наукових понять і створення тематичної класифікації термінів. У складі риторичної терміносистеми виділяємо дев'ять найбільш загальних тематичних розрядів риторичних термінів: власне риторичні, риторико-лінгвістичні, риторико-логічні, риторико-психологічні, риторико-театральні, риторико-філософські, риторико-етичні, риторико-літературознавчі, риторико-юридичні. Названі тематичні розряди неоднакові за обсягом та структурою включених до їх складу понять.

Найбільш об’ємні тематичні розряди (власне риторичний, риторико-лінгвістичний, риторико-логічний) поділяються на кілька дрібніших об’єднань термінів - тематичні групи, тематичні підгрупи, тематичні гнізда. Так, у складі тематичного розряду власне рито-

жчних темінів виявлено сім тематичних груп: види (жанри) ;расномовства, стиль, суб'єкти й об’єкти ораторської діяльності, ипи промов, структура промови, етапи підготовки промови, закони іиторики. Кожна із цих тематичних груп складається із кількох підгруп •ермінів. Наприклад, тематична група типи промов об’єднує цілу лікросистему назв понять відповідно до різних критеріїв класифікації, іалежно від міри підготовленості оратора до виступу розрізняють підготований монолог та імпровізацію; залежно від наявності-іідсутності контакту зі слухачами виділяють аудиторний безпосередньо-контактний) і посередньо-контактний монолог радіомонолог і телевізійний монолог)', залежно від функціональних ісобливостей промови виділяють дві тематичні підгрупи - світська іромова ¡духовна промова (проповідь). Термін-гіперонім світська промова включає терміни-гіпоніми, назви тематичних гнізд: юлітична промова, судова промова, принагідна промова. Кожен з іихтермінів-гіпонімів виступає гіперонімом для ряду інших термінів, до називають відповідні розряди промов. Так, принагідна промова іуває святкова, прощальна, поминальна, поздоровча тощо.

Тематичний розряд риторико-лінгвістичних термінів охоплює ізні аспекти звукової організації публічного мовлення (риторико-зонетичні терміни), питання граматичного упорядкування тексту иступу (риторико-морфологічні та риторико-синтаксичні терміни), ексико-фразеологічні та стилістичні проблеми ораторської іяльності (риторико-лексичні й риторико-стилістичні терміни), ематичний розряд риторико-логічних термінів стосується вербаль-ого мислення і тих законів, котрі забезпечують ефективність даного йду мислення; а також прагматичного аспекту процесу аргументації перш за все такої функції цього процесу, як переконання.

Тематичні розряди риторико-психологічних та риторико-затральних термінів дещо простіші за своєю структурою, однак осить великі за обсягом. Розряд риторико-психологічних термінів оєднує в собі термінологічні одиниці, що стосуються чуттєво-моційної сфери життєдіяльності людини, яка активно впливає на ербальне мислення і від управління якою суттєво залежить фективність діяльності оратора. Це назви емоцій, почуттів, сихологічних станів, психологічних типів, ситуацій спілкування, етодів переконання й зацікавлення слухачів тощо. Тематичний ззряд риторико-театральних термінів включає значну кількість змінацій, що стосуються забезпечення якості подання публічного овлення: роботи над вимовою (дикцією), голосом, мовленнєвим

диханням; композиційного оформлення мовлення, управлінь мімікою, жестами, позою, ходою; техніки входження в образ тощо

Обсяг решти тематичних розрядів невеликий, їх структура доситг проста. Тематичний розряд риторико-філософських термінів у дво> тематичних групах охоплює назви понять, пов’язаних із найбільш загальними законами природи, суспільства та людського мислення, які впливають на ораторську діяльність. Тематичний розряд рито-рико-етичних термінів об’єднує номінації, які визначають поведінку суб’єкта, особливо мовленнєву поведінку та умови, які впливають на на її результативність. Тематичний розряд риторико-літературо-знавчих термінів включає назви понять, що стосуються малих літературних форм, які можуть бути включені до тексту промови для зацікавлення слухачів або з якою-небудь іншою метою, а також деякі загапьнолітературознавчі терміни. Тематичний розряд риторико-юридичних термінів містить поняття, що охоплюють правові особливості судового красномовства. У додатках дисертації наведено таблицю тематичної класифікації риторичних термінів з докладною характеристикою кожного розряду УРТ.

Детальніший розгляд терміносистеми дозволяє виявити у ній гіперо-гіпонімічні відношення між термінами кожного рівня УРТ. З цією особливістю терміносистеми тіснс пов’язаний лінгвістичний підхід до системного аналізу термінології, в основі якого лежить уявлення про компонентну структуру лексичних значень. Оскільки специфіка семантики терміна полягає у його співвіднесеності зі спеціальним поняттям, семему терміна розглядаємо як певний набір сем, які відображають суттєві ознаки поняття і його місце в системі риторичних понять. У складі однієї семеми виділяємо інтегральні семи, які лежать в основі загальної лексико-семантичної класифікації термінів, а також диференційні семи, які уточнюють, конкретизують значення, надають терміну його лексичної і граматичної індивідуальності. Так, у складі тематичного гнізда запам’ятовування виділяємо архісему, семантичне ядро запам’ятовування - “закріплення у пам’яті образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв'язків між ними”, а довкола розташовуються терміни периферії, які містять диференційні семи, що уточнюють зміст семантичного ядра, вказуючи на способи і форми цього процесу,-мимовільне, довільне (запам’ятовування).

Ще один аспект лінгвістичного дослідження системної організації УРТ проаналізовано в 2-му підрозділі - “Лексико-семантичні процеси у терміносистемі риторики”. Він складається із чотирьох параграфів,

яких детально охарактеризовано полісемію, омонімію, синонімію, нтонімію та паронімію риторичних термінів.

У межах УРТ розрізняємо експліцитну та імпліцитну полісемію. Іід експліцитною полісемією розуміємо різнотипні зв’язки термінів однозвучними словами загальнолітературної мови і розглядаємо ва ступені розходження значень лексичних пар такого типу -олісемантичний (вказує на збереження зв’язків між словом агальнолітературної мови і терміном та веде до виникнення іжсистемної багатозначності) і омонімічний (передбачає повну ідмінність сполучувальних можливостей загальнолітературного пова та його термінологічного відповідника). Експліцитна полісемія зрактерна переважно для термінологічних одиниць національного оходження і зумовлена розвитком значення певної лексеми як циниці системи мови (висновок, порівняння). Експліцитна омоні-ія, у тому числі й міжгалузева, може бути спричинена кількома »акторами: запозиченням іншомовних багатозначних або омоні-ічних лексем різними галузевими терміносистемами у різних знаннях (еліпс), опосередкованим запозиченням через різні мови, эи чому мови-посередники неоднаково сприймали те саме слово юеляція), розвитком семантики певних лексем у випадку запозичання в різні історичні періоди (контамінація), різним тлумаченим морфем, що входять до складу тієї чи іншої лексеми (екскур-я), розвитком семантики слова (перехід) тощо.

Імпліцитна (або внутрішньосистемна) полісемія риторичних ірмінів теж характеризується двома ступенями розходження зна-;нь. Власне полісемантами виступають терміни, в яких архісеми злежать одночасно до кількох поняттєвих категорій: процес дії і эзультат (абстракція), назва риторичної фігури і процес (замов-!вання), предмет і те, що в ньому міститься (словник), назва роз-лу науки і об'єкт вивчення (поетика) тощо. Імпліцитна омонімія іникає в УРТ внаслідок двох причин: через використання різними юретиками риторики одних і тих самих номінацій для означення зних понять - амбісемія (асиндетон, пролепсис) та у зв’язку зі іецифікою риторики як комплексної науки, для якої характерна терференція термінів зі суміжних дисциплін, що могло спричи-овати перехід омонімічних номінацій з розряду експліцитних на пліцитний рівень (теза, позиція). Отже, моносемічність терміна іід розглядати як тенденцію, а не як абсолютну умову його ункціонування.

У рамках сучасної УРТ виявлено такі типи термінологічної

синонімії: дублетна (полісиндетон - багатосполучниковіст гіпербола - перебільшення), частково-дублетна (тост - застільь промова, інфантильна реакція - байдужа реакція), баласть (суперечка - спір, люфт-пауза - фізіологічна пауза), словотвірні морфологічна (словниковий запас - словник, евфоніка - евфонія родо-видова (риторична фігура - фігура, реферат лекції реферат), понятійна (епіфора - рефрен, марнослів’я - плеоназм фонетична (еліпсис - еліпс, риторика - реторика), комбінован (парономазія, гра слів, каламбур; евфонія, евфоніка, милозву ність, благозвучність). З метою збереження наступності у розвити риторичної терміносистеми в роботі розглядаються еволюційі синонімічні ряди (вітія, казнодія, бесідник, оратор, виступаючої промовець). Відзначено, що значна кількість синонімічних одиниц в сучасній УРТ засвідчує недостатній рівень її упорядкованост Систематизація риторичної терміносистеми усуне з неї частин синонімів, перш за все баластні та понятійні.

Для одиниць УРТ властиві контрарні (протилежні) і комплемеї-тарні (взаємодоповнювальні) антонімічні відношення з кількісно» перевагою останніх. Контрарна антонімія передбачає існуванні середнього члена протиставлення (мезоніма): екскурсія - затримк -рекурсія. Словотвірний тип антонімії в УРТ переважає над лексич ним. Близькими до антонімів є конверсивні термінологічні одиниці які вступають між собою у відношення взаємозумовленості, взаємо доповнення (промовець - слухач, арза - теза).

Явище паронімії в сучасній УРТ репрезентують ряди з власно мовних (приклад - прикладка), власномовно-іншомовних (нарації

- нарада) та іншомовних (інвенція - інверсія) лексичних одиниць : кількісною перевагою останніх. Паронімічний ефект у термінологі значною мірою знімається через функціональну індексованісті словотвірних елементів та їх відносну самостійність.

Проведений аналіз дозволив констатувати, що загальномовн лексико-семантичні процеси зазнають у термінології певних змін адже вони є вторинними щодо понятійної структури терміна, і ї> розвиток значною мірою залежить від інтенсивності зміни денотата,

У 3-му підрозділі “Мотиваційно-експресивна характеристика риторичних термінів” досліджено проблеми структурної та семантичної похідності, ступеня емотивності вторинних термінологічних утворень. На основі аналізу риторичної терміносистеми розрізняємо два рівні мотивованості: 1) прозорість внутрішньої форми, зорієнтовану на власномовну основу (промова, промовець)', 2)

ітивованість, співвіднесену з інтернаціональним термінологічним зндом {редактор, редакція, редакційний). Зі структурно-семантич-го погляду виділяємо три типи мотивованості риторичних термінів: овотвірно-морфологічний, синтаксичний, семантичний, - що ражаються (крім останнього) за допомогою відповідних формаль-х засобів - мотиваторів. Структурні мотиватори значною мірою утримують стійкість терміносистеми, вони виступають потен-іними елементами майбутніх номінацій нових наукових понять.

Для риторичної термінології властиві два ступені емоційно-зпресивної забарвленості її одиниць: перший, коли нове утворен-

ще переобтяжене загальномовними конотаціями (байдужа акція), другий ступінь, коли у процесі вживання супутні спів-ачення стираються (круглий стіл). У роботі обґрунтовано такий сновок щодо проблеми емотивності риторичного терміна: оційно-експресивна забарвленість сучасної УРТ досить незначна в впливає на розуміння термінів.

Розділ IV "Структурно-граматична характеристика УРТ” исвячений виявленню структурних типів риторичних термінів, псові основних словотвірних моделей з визначенням ступеня їх одуктивності, з’ясуванню закономірностей і тенденцій терміно-зрення одиниць сучасної УРТ, а також розглядові основних авописних проблем риторичної термінології. Цей розділ надається із трьох підрозділів.

У 1-му підрозділі “Греко-латинські терміноелементи в УРТ опи-но різні категорії номінацій, в яких виявляють себе греко-латинські зміноелементи і визначено, що ступінь адаптованості греко-ла-нізмів залежить від актуальності терміна та від особливостей уіих слів, наскільки вони чужі для української мови. Серед греко-тинських терміноелементів усіх категорій виділено смислові (иниці лексичної системи давніх мов, які певною мірою зберігають зє первісне значення і служать для номінації різних понять: пого, та, верб) і службові (афікси класичних мов, які регулярно по-зрюються у певних термінологічних рядах: ана-, пре-, -ізм, -і\я\).

Тут підкреслено також, що задля оптимізації процесу терміно-зрення, з метою систематизації УРТ й уніфікації правописних зм важливо враховувати такі моменти: 1) вплив словотвірних юбів на семантику греко-латинізмів у термінології, що дає змогу ібше і точніше сприймати внутрішню форму конкретних термінів; позиційну маркованість греко-латинських терміноелементів, що зияє системності термінології; 3)транслітераційну маркованість

греко-латинських терміноелементів, яка в сучасній УРТ ще лотрі бує унормування (деякі рекомендації для такого унормувань наведені в дисертаційному дослідженні).

У 2-му підрозділі “Терміни-однослова в системі УРТ” пр< аналізовано три типи риторичних номінацій, оформлених у вигля, одиничних слів: непохідні одиниці, які з’явилися внаслідок те( мінологізації загальновживаних слів; терміни-деривати, в структуї яких виявлено два типи словотвірних моделей - суфіксальний префіксальний; терміни-композити та юкстапозити.

Змістове значення термінів-дериватів виражається основок мотиватором, а значення узагальненого характеру передают афікси. Найбільш поширеним в УРТ є суфіксальний тип словс твірних моделей, який використовує різноманітні суфікси, як питом так і запозичені. У межах суфіксального типу визначено і описан 18 продуктивних моделей. Префіксальний тип словотвірни моделей кількісно поступається перед суфіксальними утвореннямі і характеризується значною багатоманітністю префіксів. Найпродук тивнішими префіксальними моделями в УРТ є ті, які передаюті значення заперечення, протилежності.

В сучасній УРТ помітна тенденція до зростання питомої вап термінів-композит і юкстапозит через їх здатність точно характе ризувати поняття за кількома ознаками та виражати родо-видов відношення між ними. У досліджуваному матеріалі переважаюті двоосновні композитні утворення, побудовані шляхом різно манітних комбінацій національних твірних елементів та греко латинських терміноелементів.

3-ій підрозділ “Терміни-словосполучення у системі УРТ’ засвід чує високу продуктивність аналітичного (синтаксичного) способі термінотворення в риторичній термінології. За ступенем семантично' валентності компонентів виділяємо розкладні (аналітичне судження) та нерозкладні (гра слів) риторичні терміни-словосполучення; за структурою - дво-, три-, чотири- і п’ятичленні. Найпродуктивнішими в УРТ є словотвірні моделі простого двочленного словосполучення, серед складних-тричленні (Пр., + їм., + Ім.2). Словотвірним моделям з п’яти і більше членів у системі УРТ властива невисока продуктивність. В аналізованому матеріалі переважають негнучкі структури зі стійким порядком розташування компонентів.

Структурно-граматичний аналіз УРТ показав, що термінологічна номінація базується на словотвірній системі української літературної мови. Термінотворчі засоби УРТ характеризуються

меншим набором одиниць, порівняно із словотвором загальновживаних слів, і вищим ступенем їх спеціалізації та продуктивності. Структурна організація риторичних термінів, а також модифікації загальномовних тенденцій на термінологічному ґрунті: вільніше поєднання національних та запозичених словотвірних засобів; набуття якісними прикметниками ознак відносності; практично повна фіксованість порядку слів у словосполученнях; відсутність образності термінів, утворених шляхом метафоричного переосмислення тощо - засвідчують специфіку терміна як одиниці термінологічної системи.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Вони підтверджують положення, винесені на захист.

Найзагальніший висновок полягає у тому, що сучасна українська риторична термінологія становить не хаотичну сукупність зкремих термінів, а складну і розгалужену систему. Аналіз особли-зостей системної організації УРТ доводить необхідність виділення науково-технічної термінології як відносно замкненої підсистеми 'субмови) загальнолітературної мови із низкою специфічних рис.

Діахронний огляд становлення УРТ показав, що інтенсивність розвитку терміносистеми визначається рядом внугрішньонаукових ’галузевих), внутрішньомовних, міжмовних і позамовних чинників, ікі перебувають у тісному діалеісгичному зв’язку. Багатоетапне і довготривале становлення УРТ ніколи не переривалось, незважаю-<и на несприятливі у певні історичні періоди екстралінгвістичні та їнутрігалузеві умови. Понятійна уніфікація неориторики стане наступним етапом розвитку її терміносистеми, а це передбачає годальше дослідження лексико-семантичних і структурно-слово-вірних особливостей УРТ у діахронії та синхронії.

У додатках зібрано схеми класифікації деяких тематичних груп риторичних термінів, створені на основі узагальнення теоретичних юложень видатних риторів, таблиці тематичної класифікації УРТ перелік термінів, що стали об'єктом дисертаційного дослідження.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Риторичний словник. - К.: Рідна мова, 1997. - 345с.

2. Становлення і розвиток риторики в Україні. - Львів: “Львівська юлітехніка”, 1996. - 38 с.

3. Лексико-генетичні особливості сучасної української риті ричної термінології. - Мовознавство. -1996. - № 4-5. - С. 49-56.

4. Роль латинськомовних риторик і поетик ХУІІ - поч. ХУІІІ ст. процесі формування української термінології ораторського миі тецтва. - Вісник українознавства. - Львів: “Львівська політехніка 1997.- С. 93-98.

5. Семантика греко-латинських запозичень у термінології: Те: II Міжнар. наук. конф. “Проблеми української науково-технічні термінології". - Львів, 1993. - С.130-131.

6. Вплив засобів словотвору на семантику латинських запозі чень: Тези Міжнар. наук. конф. “Семантика мови і тексту” - Іване Франківськ, 1993. - С. 57-58.

7. Метафора як засіб термінотворення: Тези III Міжнар. науі конф. “Проблеми української науково-технічної термінології”. Львів, 1994. - С.95-96.

8. Експліцитна полісемія в риторичній термінології: Тези Г Міжнар. наук. конф. “Проблеми української науково-технічне термінології”. - Львів, 1996. - С.45-46.

Куньч З.Й. Становлення і розвиток української риторичної термінології.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова.- Інститут української мови НАН України, Київ, 1997.

У дисертації досліджується українська риторична термінологія у порівняльно-історичному, лексико-семантичному та структурно-граматичному аспектах з урахуванням розвитку теорії ораторського мистецтва в Україні. Встановлено, що сучасна українська риторична термінологія, становлення якої започаткувалось іще в Київській Русі, становить відносно замкнуту підсистему загальнолітературної мови із рядом специфічних особливостей.

Ключові слова: українська риторична термінологія, терміно-система, риторичний термін, номінація.

Куньч З.И. Становление и развитие украинской риторической ■ерминологии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1997.

В диссертации исследуется украинская риторическая терминология в сравнительно-историческом, лексико-семантическом и структурно-грамматическом аспектах с учетом развития теории ораторского искусства в Украине. Установлено, что современная украинская риторическая терминология, становление которой началось еще в Киевской Руси, представляет собой относительно замкнутую подсистему общелитературного языка с рядом специфических особенностей.

Ключевые слова: украинская риторическая терминология, терминосистема, риторический термин, номинация.

Z.Kun’ch. The Origin and Development of the Rhetorical Termino-эду in the Ukrainian Language.- Manuscript.

Thesis on the Candidate's Degree in Philology by speciality 10.02.01 - Ukrainian Language.- Institute of the Ukrainian Language of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 1997.

The scientific work investigates the rhetorical terminology of the Ukrainian language in its historical, lexico-semantical and grammar-structural aspects, while also taking into account the development of rhetorical art in the Ukraine. It is determined that the rhetorical terminology of the modem Ukrainian language, the origin of which relates to the times of the Kievan Rus’, is a relatively individual subsystem of the literal variant of the language with a row of its specific characteristics.

Key words: the rhetorical terminology of the Ukrainian language, terminology system, rhetorical term, nomination.