автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.10
диссертация на тему: Структурно-семантическая организация дискуссионно-полемического дискурса (по материалам украинской политической публицистики первой пол. XX века).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Структурно-семантическая организация дискуссионно-полемического дискурса (по материалам украинской политической публицистики первой пол. XX века)."

£>* , - ' і'

і'І іі

Київський університет ім.Тараса Шевченка р 1Я96 Інститут журналістики

На правах рукопису

Павлюк Людмила Степанівна

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЛЕМІЧНО-ДИСКУСІЙНОГО ДИСКУРСУ

(За матеріалами української політичної публіцистики першої пол. XX ст.)

/п

10.01.pff — журналістика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1996

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі мови засобів масової інформації факультету журналістики Львівського університету ім.Івана Франка, рекомендовано до захисту кафедрою мови і стилістики Київського університету ім.Тараса Шевченка

Науковий керівник -доктор філологічних наук, професор

Сербенська Олександра Антонівна

Офіційні опоненти— доктор філологічних наук, професор Мамалига Анастасія Іванівна, кандидат філологічних наук, доцент Зелінська Надія Віталіївна

Провідна організація - Інститут української мови НАН України

Захист відбудеться "27" вересня 1996 р. о год. на за-

сіданні Спеціалізованої вченої ради Д 01.01.08. при Київському університеті ім.Тараса Шевченка за адресою:

252119, м.Київ, еул.Мельникова, 36/1, Інститут журналістики

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету ім.Тараса Шевченка

Автореферат розіслано

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, професор

Олійник В.П.

Актуальність теми дослідження. Оскільки політичні практики за самою своєю природою пов'язані із якнайширшою комунікацією та текстотворенням, то потреба лінгвістичного аналізу поточного політичного життя та політичної історії з метою узагаль-нююче-теоретичною та рекомендаційно-практичною ніколи не перестане бути аксіоматично очевидною. Особливо гострою, відчутною є така потреба у період межовий, перехідний, трансформаційний, коли, як це маємо сьогодні, суспільство уже відмовилось від культури канону, системи, догми - із шаблоновим слововживанням та мо-ноідеологічною системою значень, - але ще не засвоїло культури діалогу, консенсусу, цивілізованої рецепції індивідом чужого, часом цілком протилежного "я".

Матеріал дослідження історико-публіцистичний, дібраний за принципом прямих проблемних паралелей із сучасністю. Усе, що з'явилося в Україні у 1917-1921 рр. і стало об'єктом аналізу політичної публіцистики того часу: багатопартійність, демократичні національні інституції, плюралістична преса, відкрита боротьба ідей, течій і понять - легітимізувало наше право на самостійні політичні і культурні орієнтації у 90-х, наприкінці століття. Ситуація великого національного піднесення після 1917 р. (перший президент, власне військо і уряд) справила вирішальний вплив на функціональне увиразнення української мови, її експансію у раніше не освоєні сфери і стилі: "В політичному житті, багатому на новозасновані партії, української мови вживали тепер куди частіше, ніж перед тим, у прилюдних дискусіях і полеміці" (Ю.Шевельов). Розвиткові публіцистичної мовотворчості сприяв, поряд із фактором політичної свободи, фактор визначних індивідуальностей. Преса епохи боротьби за новий статус нації репрезентована кардинальними особистостями. В.Винниченко, М.Грушевський, Д.Донцов - видатні новоєвропейські політичні представники України, порівняльний аналіз публіцистичної творчості яких повчальний і цікавий з огляду на самобутність цих людей, їх несхожість за більшістю характеристик: від стилів та ідей до шляху, яким кожен із них прийшов до політичної публіцистики (Винниченко - творча натура, професійний революціонер, Донцов -фаховий журналіст, правник за освітою, Грушевський про себе: "Я прийшов у політику через історію"). Проблематика національної революції, осмислення причин її поразки, ролі її рушійних сил стають тим полемічно-діалогічним перехрестям, на якому зустрічаються публіцистичні темпераменти та погляди названих авторів.

Об'єктом дослідження є полемічно-дискусійний політичний дискурс епохи державницьких змагань. При цьому полемічність і дискусійність ми розглядаємо не як суто "жанрову” ознаку певної

З -

категорії текстів, а як тотальну прагматичну характеристику публіцистичної продукції періоду гострої політичної боротьби, її рефлекторну емоційність та структурну діалогічність, конфліктність, підпорядкованість усіх її вербально-логічних елементів завданням переконування, впливу, вираження світоглядної позиції. За такою внутрішньою логікою у роботі часто зближуються, синонімізуються поняття "діалогічний текст", "полемічно-дискусійний текст", "публіцистичний текст", "текст-міркування", "оцінний текст", "аксіо-логічний текст", "суспільно-політичний текст", "аргументативний текст".

Предмет дослідження. Основними предметними специфікаціями аналізу дискурсних структур і семантик виступають типи структурно-онтологічних відповідностей, виявленість у структурі текстів макророзмежувальних ідеологічних дистинкцій, еволюція концептуально-термінологічних систем у рамках ідеосемантики, способи формування полів семантичної іррадіації концепта, чинники ефективності персуазивних дискурсних стратегій, аксіовалентна поведінка слова-терміна у дихотомії політичних опозицій.

Теоретико-методологічна основа роботи. Для роботи, найхарактернішою особливістю якої є намагання тримати у фокусі уваги одночасно пресу, ідеологію і мову, пошук методологічно релевантних теорій природно починати у сфері ідей неориторики. Прагматичнодискурсному спрямуванню дисертації відповідатимуть такі основні значення цього терміна1); а) інтенціональна риторика; б) теорія аргументації; в) комплексний аналіз дискурсів із відповідним міждисциплінарним інструментарієм: семіотичним, текстологічним, герменевтичним, психолінгвістичним.

Інтенціональна сутність більшості неориторичних досліджень пов'язана із поняттям комунікативної і практичної мети, у горизонті якої кожне слово розглядається як засіб на шляху до цієї мети, кожне судження - як етап реалізації загальної дискурсної стратегії. Основна перевага дискурсного підходу: аналіз мовної форми

здійснюється у зв'язку із відповідними їй, за класичним формулюванням Вітгенштейна, "формами життя”, що особливо продуктивно для семіології політичного дискурсу, де прагматичні чинники виступають безпосередньою основою семантичних структур.

Риторичний план роботи супроводжує ще один методологічний лейтмотив - ідея діалогу. Розширене розуміння цього слова стосується циркуляції ідей у суспільстві (епоха першої державності -перша велика діалогічна епоха у житті української інтелігенції), а вужчі його аспекти - діалогічної природи мови та діалогічних

*) Безменова НА. Неориторика: проблемы и перспективы // Семиотика. Коммуникация. Стиль. - М.: Наука, ¡983. - 204 с.

віддзеркалень у кожному судженні і кожному значенні слова (М.Бахтін). Із трактування духовного життя як діалогічного ми виводимо і можливість у продуктах цього життя - текстах - бачити дихотомічну, біполярну структуру.

Стан дослідження проблеми. Ще в інформаційно ізольованому середовищі колишньої радянської науки зусиллями шкіл М.Бахтіна*) та Ю.Лотмана3> створено теорії із принциповим методологічним значенням, які дозволяли відходити від описової семантики та лінійних формально-структурних моделей тексту. Дослідження публіцистичного матеріалу охоплювали і аргументологічний (Г.Брутян<>, В.Здоровега5), М.Скуленко6)), і структурний (Л.Майданова7), А.Мамалига*)) його аспекти. А праці А.Баранова») продемонстрували успішність перших спроб використання когнітивної методології в аргументативно-семантичній проблематиці.

Долучивши до кращого із радянської спадщини та пострадянських лінгвістичних оглядів недалекого минулого1*» зарубіжну базу -фундаментальні праці з проблем аргументації (Перельман), структур-но-когнітивної репрезентації дискурсів (ван Дейк), прагматичних теорій значення (Вітгенштейн, Грайс), теорії мовленнєвих актів (Остін, Серль), політичної семіології (Барт) - отримуємо істотний потенціал ідей і стартові термінологічні можливості для розмови про механізми генерування смислу у дискурсі.

Але теоретична семантично-структурна проблематика фактично не перетиналася із таким практичним матеріалом, як дискусійно-полемічні дискурси, — і у цьому сенсі тему нашої роботи можна вважати раніше не досліджуваною.

Окрім того, для українського дослідника неуникно самостійними виявляються чимало термінологічних рішень у прагматично-риторичній сфері. У зв’язку з тим, що джерела зарубіжних фахівців малодоступні, а їх переклади й інтерпретації в основному російськомовні, існує потреба розширення української бази дефінованих елементів у тих галузях лінгвістики, знайомство з якими розпочалось

2) Бахтин М. Вопроси литературы и эстетики. Исследования разных лет. — М.: Худож.лит., І975. — 502 с.

3> Структура диалога как принцип работы семиотического механизма: Труды по знаковым системам. - Тарту: Изд-во Тарт. ГУ, 1984. - 160 с.

4> Философские проблемы аргументации. - Ереван: Изд-во АН Арм. СССР, /986. - 476 с.

5* Здоровега В.Й. Слово тоже есть дело. - М.: Мысль, 1979. - 173 с.

6> Скуленко М.И. Убеждающее воздействие публицистики. К.: Вища школа, 1986. - 174 с.

Майданова Л.М. Структура и композиция газетного текста, Средства выразительности письма. — Красноярск: Изд-во Красноярск, ун-та, 1987. - 180 с.

8) Мамалыга А.И. Структура газетного текста. - Киев: Вища школа, 1983. — 137 с. ^Баранов А. Лингвистическая теория аргументации (когнитивный подход): Автореф. дис.... канд. филол.наук. — М., 1990. — 48 с.

1°) Мова тоталітарного суспільства. - К.: НАН України, Ін-т мовознавства Ім. О.Потебні, Ін-т укрмови, 1995. — 126 с.

порівняно недавно.

! Мета і завдання дослідження. У передмові до збірника

’’’Комп'ютерна лінгвістика” Ю.Городецький пише: "З прикладної, та, пёвне, і з теоретичної точки зору, одним із найважливіших принципів моделювання КА (комунікативного акту - Л.П.) слід вважати принцип залежності моделей від типу акту спілкування". Навіть "реальні комп'ютерні системи не претендують на безмежну універсальність, а моделюють певні типи спілкування". Метою даної роботи і є вивчення того, чим такий “тип спілкування”, як політична дискусія, відрізняється від інших дискурсних форм.

Очевидно, що цю відмінність можна показати як пов'язану з різними параметрами. Найсуттєвіше із можливих протиставлень, яке ми розглядаємо у І розділі: принцип діалогічний - принцип монологічний. У дискусійному тексті-міркуванні концентрація явищ мовної взаємодії така висока, що його структуру можна повністю описувати у термінах діалогу.

Протиставлення за ознакою "оцінність - беземотивність" лежить в основі епістемологічно-семантичної проблематики двох наступних розділів роботи. У II розділі йдеться про характер того концептуально-оцінного ядра, навколо якого зібрані смислові пласти цілого тексту, з у Ш розділі показано, як співіснують у суспільно-політичній термінології оці, власне, дещо суперечливі моменти -термінологічність і оцінність.

Перехід від аналізу структури до аналізу семантики, а далі -системи термінів - підпорядкований завданню з'ясувати, з одного боку, як засобами різних рівнів реалізується біполярна схема, а з другого боку - як у мікрорівневих засобах ця схема відображена, як, наприклад, в окремій лексичній одиниці "живуть" сліди діалогу, віддзеркалюється спосіб її використання у полемічному дискурсі.

' Наукова новизна дисертації. Новизна роботи полягає у використанні нетрадиційної комбінації сучасних прагмалінгвістичних методів для аналізу традиційного об'єкта - історичного політичного тексту. Опис мовних феноменів здійснено на широкому тлі культурно-ідеологічних парадигм та політичної боротьби епохи. Досліджено основні концепти української політичної історії, що лягли в основу систем оцінок та аргументаційних стратегій різних політичних груп та авторів минулого і сучасності.

Винесені на захист положення і висновки є водночас інноваційними характеристиками роботи:

- Метод діалогічної репрезентації поліфонічного тексту, запропонований автором у доповнення до загальноприйнятого зображення дискусійного матеріалу на основі лінеарної одноплощинної схеми "теза - доведення - висновок", дає змогу у повному обсязі бачити

екстралінгвістичне "минуле" контроверсивного виступу, розшифровувати не лише поверхневі смисли, а й найширшу гаму імпліцитних;

- системно-структурні текстові єдності в авторському варіанті аксіологічного аналізу розглядаються трансконцептуально, через поняття оцінної домінанти, яка керує механізмами семантичної репрезентації, інформаційної селекції і вибору логічних підстав доведення;

- вивчення синхронічної фіксації одних і тих самих референтних об'єктів у різних концептуально-тематичних ізотопіях і термінологічних системах доводить інтерпретаційну багатоваріантність комплексних референтів історично-політичного світу, що на перший план висуває проблему критеріїв "нормативності", меж між допустимою суб'єктивністю та аномально-волюнтаристськими вживаннями лексичних, зокрема дефінованих, одиниць, "логічними" і "неадекватними” онтологізаціями і транспозиціями структур тексту на реальність.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Теоретично-наукове значення дисертації полягає у розробці майже неторканої в українській гуманітарній науці з причин ідеологічної ізольованості колишнього СРСР і труднощів подолання периферійного статусу національних наук лінгвістичної проблематики політичного дискурсу. При розгляді суто лінгвістичних мікротем особливо значимим ми вважаємо входження у ті проблемні орбіти, у яких обертається сучасна гуманітарна думка. Семантико-логічні, модальні, структурні, загальноінтерпретаційні аналізи дискурсів здійснено у векторизаціях проблем Суб'єктивного-Об'єктивного, Реалістичності-Утопічності, Творчої-Ідеологізованої свідомості. Таке ж подвійне - світоглядне і структурно-текстологічне - значення мають поняття Влади, Бажаного, Випробування, Медіації. У щонайширшому сенсі теоретична "мораль" роботи полягає у ствердженні тієї культури суспільної комунікації, суть якої найкраще передано гадамерівським терміном "відкритість" - готовність сприймати потреби чужих суб'єктивностей, реальність суспільних альтернатив, опозицій, багатозначностей. Діалогічно-рольовим ідеям роботи найближчі ті світобачення, які утверджують цінність індивідуальних існувань. Таким є, наприклад, філософське "вірую” християнського екзистенціаліста Г.Марселя: "Всі потрібні... Всі трудом своєї свідомості рятують цей світ від неіснування".

Антропоцентричне спрямування роботи дозволяє (і змушує) максимально враховувати у ній та реконструювати позатекстову реальність, що надає дослідженню універсально-українознавчого характеру.

Теоретичні положення та ілюстративний матеріал дисертації можуть бути використані у лекційних курсах та спецкурсах для

студентів факультету журналістики ("Історична семантика політологічних термінів"; "Мова української преси першої половини XX ст.”, "Семантичний простір політичних партій України", "Мова і влада" тощо). Результати дослідження могли б зацікавити лінгвістів, фахівців у галузі політології та культурології, журналістів-практиків, які спеціалізуються на політичній та історичній проблематиці.

Апробація роботи. Проміжні висновки дисертаційного дослідження неодноразово були обговорені на засіданнях кафедри мови ЗМІ Львівського держуніверситету ім.І.Франка. Основні положення дисертації стали основою для доповідей на двох звітних наукових конференціях викладачів факультету журналістики ЛДУ. Із остаточним варіантом роботи дисертант ознайомила колектив кафедри мови і стилістики КДУ, виступила перед викладачами кафедри суспільних дисциплін Інституту внутрішніх справ при Українській Академії внутрішніх справ. Зміст роботи відображено у чотирьох публікаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано мету й актуальність дослідження, з’ясовано стан наукової розробки проблеми, теоретичне і практичне значення роботи, методологічні засади, основні аспекти взаємозв’язку ключових термінів.

У першому розділі "Дихотомічність елементів и стоиктипі д'лскцсійнй:полемічного тексти як віддбраженщ^£§І!Щглядних тіолітачнрго_ діалогії на основі прагматично-когнітивної моделі Ми-Вони - протистояння та широкого розуміння діалогічності (діалог - циркуляція ідей, діалог — еквівалент соціальності, діалог - смислогенеративний семантичний принцип) розробляється методика аналітичної репрезентації внут-рішньоструктурних імпліцитних пластів діалогічності, форм і способів взаємодії інформаційних, логічних, модальних і семантичних елементів двох протиставлених одне одному аргументативних полів політичного дискурсу. ^

Зокрема, у першому підрозділі " Екс плі кап ія_с гп ршгпіщи_ дис-кцсійно-полемічного тексти в термінах теоріїдіало гу'' показано, що дихотомічність архітектоніки дискурсів політичної "форми життя" пов’язана з високою концентрованістю в них проявів опозиційної думки, орієнтованістю у кожному слові на контраргумент, протилежне судження.

Дискретними елементами Ми-Вони - структури "внутрішньо-діалогічного" тексту-міркування є ходи (або такти) - проекції з семантично-інформаційного поля і однієї, й іншої аргументативної групи

на площину тексту. За допомогою схеми діалогічної репрезентації можна показати основні види виявленості Ми-Вони - позицій, визначити кількість риторично-змістових центрів, які зазнають Ми-Вони -характеризації і номінування:

"Записка остерігала від тої старої помилки, в яку впадають представники російської інтелігенції й російська преса, стараючися все ще представити український рух не загальнонародним, а гуртковим, інтелігентським" (М.Грушевський)

Елементи Елементи біполярної схеми .

риторичної структури Ми-група і Ми-точка зору Зображення Ми-гругюю Вони* точки зору і Вони-групи

Об’єкт "український рух“+ "український рух“-

Суб’єкт автори ’‘записки*’, автор тексту “представники російської інтелігенції й російська преса"

Оцінка об’єкта "загальнонародний" "гуртковий”, ’'інтелігентський"

Характеристика оцінки "помилка"

Аргуменгаційно-фактична основа судження “записка" (Інформаційна)

Теоретичний поділ позицій риторичної структури на "об'єкти" і "оцінки", поняттєво-денотативні і оцінно-конотативні засоби підпорядковуємо завданню поєднати аксіологічний аналіз із структурним: прослідкувати, як одні і ті ж об'єкти, ситуаційні елементи, подієві деталі дві групи включають у різні світоглядні системи при використанні відповідних лінгвістичних акомодаційних механізмів.

У підрозділі "Стратегії зображень Ми- і Впни-грип" здійснено аналіз форм нейтралізації та компрометації Вони-значень як засобу досягнення авторської риторичної мети. Ми- і Вони-ходи здійснюються за різними прагматичними правилами: "стратегії само-репрезентації" (термін Т.А. ван Дейка) - це стратегії позитивних зображень, а стратегії створення Вони-образу - це стратегії викриття (для полемічного тексту), стратегії відмежування (для менш опозиційно гострих аргументаційних текстів - дискусій, текстів-міркувань). Реалізація цих стратегій приводить до значних оцінних амплітуд за всіма параметрами зображень (наприклад, Д.Донцов ніцшівській надлюдині протиставляє не просто "людину демократії", а "підлюдину демократії"'). Свідченням постійної боротьби за онтологічну адекватність у політичному дискурсі є блоки Ми-контролю у структурі Вони-ходів, тобто усі способи оцінної і логічної рефлексії, з допомогою яких автор не дозволяє системі аргументації Вони-групи чинити тиск на читача своїм об'єктивним змістом. Так, важливою структурною особливістю контроверсивного тексту є витіснення модусних елементів саморепрезентації Вони-групи модусними елементами Ми-оцінки її "стану свідомості": еони думають (а не знають),

сумнівно, що..., вони уявили собі. Ще більш демаркаційно виразними є означальні характеристики діяльності і дискурсу Вони-групи: верзуть, дописалися до того, що, ганьбить, демагогічний, інсинуація, наклепи тощо. Стратегія створення образу тотальної дії концепта приводить до перенасичення тексту гіперболізаціями і тоталізаціями. Полемічний автор а) подає крупним планом смислорелевантні характеристики об'єкта; б) розмиває межі між "часто" і "завжди", "подекуди" і "всюди", "дехто" і "усі" чи "більшість"; в) регулює поняттєві оцінні мірки, що дозволяє залежно від риторичної потреби включати онтологічний об'єкт у денотативний обсяг тотально окресленого поняття або залишати його поза рамками "вузького розуміння". В ситуаціях посиленого тиску опонентських аргументів використовуються стратегії аксіологічного переважування — такі принципи розгортання тексту, згідно з якими кожен із наступних мовців оголошує названі попереднім учасником діалогу окремі риси чи комплекси ознак менш вагомими для сумарної оцінки, ніж пропоновані Ми-автором. Учасник діалогу, за Н.Арутюновою, зводить довід противника до допустового кон’юнкта: "І хай не вдасться повстання, але ми покажемо народові свою небайдужість" (В.Винниченко). Усі технічно-риторичні стратегії політичного дискурсу мають у своїй основі аксіологічні інформаційно-психологічні наміри: бути (здаватися)

правдивим, бажати добра і процвітання загалові, бути морально незаплямованнм, бути мудрим і передбачливим, бути авторитетною владою і под.

Підрозділ "Аксіояазви. та_ ідеал.огічні контексти" на лексичному рівні конкретизує проблему парадоксальної можливості інтерпретувати факт максимально варіативно, в екстремному Ми-Вони варіанті - "з точністю до протилежного". Як окрему парадигму в рамках суспільно-політичної ідеологічно маркованої лексики розглядаємо аксіоназви (чи аксіопаралелі) - пари різнооцінних найменувань одного і того ж об'єкта, ситуації: самостійність - сепаратизм, любов до народу - мужикофільство, єдність — уніфікація, залежність - зв'язок, ідейність - тенденційність, українець хохол, переорієнтація — пристосовництво, пролетаріат - люмпени, зміцнення військової сили ~ мілітаризм і под. Найчастіше у ак-сіоназв при одному і тому ж референті не лише різні конотації, а й

різні поняттєві структури. Наприклад, оцінне протиставлення слів

"революція” (народу) і "бунт" (мас) має в своїй основі контраст значень "боротьба пригноблених суспільних верств із системою віджилих суспільних відносин -> "справедлива боротьба" <-> "стихійний виступ темної юрби" -> "виступ із руйнівними наслідками". • ■ _

-¡Риторична сутність аксіоназв полягає. у тому, , що усі

різносторонні зображення: зображення А-ознак, зображення Б-ознак

- є інтерпретаціями у Ми-інтересах чи Вони-інтересах, що особливо виразно видно на прикладі груп із силовим та віктимним іміджами:

ситуація:

розширення функцій мови панівного народу Народ, який здійснює культур- Народ, який втрачає свою

ну експансію ідентифікацію

Ми-характеристика процесу: Ми-характеристика процесу:

злиття мов, білінгвізм денаціоналізація

Усе, на чому базується аксіономінування: альтернатива сторін бачення, ситуація конотаційно-контекстуального протиставлення Мн-і Вони-лексики, можливість вибору будь-якої точки відліку якостей і кількостей, одразу пов’язаної із оцінним висновком, - це дуже широке, практично безмежне логіко-семантичне поле формування двох риторик - риторики ’’зогидження, під'юдження, позбавлення честі" (І.Камінська-Шмай) і риторики ушляхетнення власного образу, образу Ми-групи. '

У підрозділі " Екстремно-медіатіївна_________типологія пцб-

ліиистичних дислиРСІв" розглянуто такі важливі складники діалогічного аналізу оцінного дискурсу, як ’’взаємодія груп", "зміна поглядів", "міра ідейної екстремності". Здатність групи адсорбувати позасистемні впливи, реагувати на поняття і аргументи опонентських груп названо медіативністю, протилежну їй схильність до замкнуто-нерефлексивної поведінки та звужених трактувань Ми-цінностей — екстремністю. "Відкриті" чи неколаборативні групи, радикалізовані чи конвенціалізовані системи вартостей, медіативні чи екстремні ідеологічно-психологічні типи, медіація чи поляризація як структурний принцип, як спосіб мислення репрезентують себе, виявляють свою сутність у відповідних дискурсах - медіативних {яскраво виявлений у М.Грушевського) чи екстремних (Д.ДонЦов) - із акумульованими в них, іноді досить концентровано, логічно-структурними і семантичними ознаками Я-центрованості або Ми-Вони-взаємовпливів. Для текстів М.Грушевського характерні численні "але”-уточнення тез, розвиток міркувань за принципом ”з одного боку - з іншого боку", "диференційовані образи", окреслення "простору проблематичності", декларації Ми-толерантності, Ми-розуміння-Іх. Згладжуванням концептуальних опозицій, медіативними (за Дж. Грабовичем) стратегіями М.Грушевський намагався вирішити проблему загальнонаціонального єднання, розширення Аудиторії. Цим і визначається роль його як великого медіатора між централістичною і державницькою епохами. Ідеологічно-семантична вакансія Д.Донцова пов'язана із зменшенням дефіциту наступальності і експансивності в українському психоло-

гічному типі. Експресія мовних форм його тексту корелює з екстрем-ністю концептуальною. Якщо для Грушевського симптоматичним є відмежування від екстрем, пошуки серединно-центричних рішень, то дискурс Донцова - це дискурс ревізії конвенцій, перегляду поняттєвих меж, руйнування пацифістичного міфу, аргументів "автолегітимної" волі.

У розділі II 'Ч\онщіпт-вартісні доміисмтії аргліментаїш _елік-_

датській____1шмшииш^_^шбмцисгтц1" основний теоретико-

методологічний наголос зроблений на відмінності гуманітарного тексту, який має справу із вартостями, від формально-логічного тексту, який "оперує позачасовими та позаісторичними істинами" (X.Перельман). Оскільки методологія єдиного аргументаційного ряду "теза - доведення - висновок” не завжди задовільно пояснює текстуальні ефекти діалогічності, нестандартний, нерегламентований характер підставових міркувань в аксіологічному дискурсі, необхідно доповнювати її прагматично-концептуальними засобами репрезентації публіцистичних аргументативних смислів. Продуктивною одиницею аналізу текстів людинознавчої сфери - текстів індивідуалізовано-творчих, образних, "навантажених” водночас інформаційно та емоційно. - здатна виступати конис-пт-вартість (КВ) - наскрізний домінуючий компонент смислової структури, який об'єднує тематичний та ідейний план, синкретизує моменти поняття та оцінки.

У першому підрозділі "Кдщіепт^шргпість_ - яшщапщчаа ай^аи.иРк.Р-ііамщ_ідеоАогічно пристрасного мовлення” розглядаються оснобні евристичні можливості поняття концепт-вартісної домінанти - аксіологіччого ядра дискурсу. У публіцистичному дискурсі концеят-вартість завжди стоїть між Об'єктом зображення і Характеристикою. Наприклад, у визначеннях "Шевченко - поет козацького панства" (Д.Донцов) і "Шевченко - поет пригноблених мас" основою характеристик виступатимуть різні концепт-вартості - елітарні чи егалітарні. Якщо логічна функція концепт-вартісних домінант полягає в обгрунтуванні оцінок, аксіологічних висновків, то семантична функція концепт-вартостей - це функція участі у значеннях слів, які складають підпорядковане аксіодогічній домінанті семантичне поле; ко гніти в на функція пов’язана із розшифровуванням значень окремих слів на основі відображеного в аксіологічній домінанті загального смислу тексту; експансивно-селективна функція - добір інтерпретаційно-виражальних форм, ефективних з точки зору певного смислового завдання; практично-політична функція - участь концепт-вартостей у прийнятті політичних рішень, створенні програм і моделей, психологічна функція - функція виразу бажань, інтегрування знань, емоцій та волі.

У підрозділі "Концепт-ваотісна детермінація денотагпітної

ізотонічної програми і коногпиючого контексті/" розглянуто механізми семантичної дії аксіологічних домінант. Розуміння головної КВ дозволяє читачеві визначати мовленнєво-дискурсне значення тих лексем, які у статично-мовному зберіганні мають тисячі потенцій. Найнаочніше було б показати КВ-домінанту у вигляді магніта, який розвертає слово до читача у потрібному авторові розумінні. Підпорядковані єдиному КВ-смислу близькі семи і конотації у різних словах усього тексту утворюють аксіологічні ізотопи. Полемічно-дискусійний текст передбачає аналіз точок діалогічного контакту двох або кількох різних, утворених різними концепт-вартостями, ізотопій: "Коли державність була синонімом імперіалізму й насильства, і тому була предметом неохоти і відрази... то армія як вияв мілітаризму, як знаряддя державного примусу, як охоронна сторона всіх гидот старого режиму і поготів будила огиду і презирство... Але коли держава має стати паладіумом демократичних иільностей, забо-ролом соціалізму, ареною національної згоди...” (М.Грушевський).

Ізотопія "Імперія":

лексема у полі дії КВ-Ьотоп/7 основа денонативного змісту та оцінних адгеренцій лексеми емоційні предикати, які закріплюють конотації

держава "імперіалізм“, "насильство“ “предмет неохоти і відрази"

армія "мілітаризм", "державний примус", "охорона гидот старого режиму" "будила огиду і презирство"

Ізотопія "Національна держава":

держава -> "паладіум демократичних вольностей, за бороло соціалізму, арена національної згоди".

При зміні ізотопій зміст "армії” і "держави" змінюється від "обмеження свободи, нав'язування особі негативного” до "охорона великих суспільних і особистих цінностей".

Ітеративно-Індуктивним принципам у публіцистичному доведенні підпорядковані не лише семантичні елементи, а й логічні, стверджується у підрозділі "Кониепт-каузальні основи аргументації дискурсів політичної публіцистики". Смисловий розвиток такого дискурсу можна зобразити як взаємне обгрунтування "позитивності" концепта через позитивні моделі і позитивності моделей через привабливі коцепти. Елементарною зумовленістю "якщо КВ+, то М+ (модель)", "якщо КВ-, то М-" у масштабі тексту об'єднані усі тематичні види, логічні способи, хронологічні пласти аргументації, усі образні засоби (тропи, фігури) і форми мовлення (від номінування до судження і від наративу до міркування). Описуючи успіх демократичного ладу у залежності від складників морального духу суспільства, М.Грушевський, наприклад, згадує різні історичні втілення "морального ригоризму, героїзму” - античний взірець, пуританство, громадський аскетизм під час великої французької республіки, "моменти" американської демократії. А метафоричне зображення у

Д.Донцова розхитаної "сваволею відосередніх частинок" української спільноти як "дозрілої для большевицького серпа" можна трактувати як спосіб передачі принципової для автора залежності "відсутність єдності - загибель групи" у ролях, термінах іншої сфери (елементи предметно-побутового фрейма "серп - жати дозріле" увиразнюють сценарій соціальних відносин). У підрозділі проаналізовано численні лінгвістичні засоби вираження публіцистичної причиновості - від описових до спеціалізовано-граматичних, особливості прргностично-умовної і волітагивної модальностей у каузально "густому" тексті, види аномалій аксіологічної концептуалізації.

Проблематика глави "/нтенсіонально-итопічний контекст -максимальний вияв стійкості і активності кониепт-вапгпостей" актуальна у зв'язку з тим, що утопічно-інтенсіональні елементи є дуже характерними для політичної публіцистики епохи національної революції, особливо раннього її, романтичного етапу, і характеризуються вони так само неоднозначно, як два полюси - позитивний і негативний - має саме поняття утопії. Поряд із дискурсами, де коди саморефлексії говорять читачеві про дистанцію, яка розділяє Бажане і дійсність, в українських політиків і публіцистів початку XX ст. зустрінемо персуазивні використання неіснуючих понять, аргументацію за логікою тієї політичної культури, якої ще не існувало. Такі інтенсіональні контексти - із надмірною кількістю "коли б"-предикатів, нерефлексивннми поєднаннями реальних і нереальних концепт-вартостей, посиленою КВ-центрованістю — скорочують шлях до вибраного "смислового топосу", риторичної мети, але при цьому віддаляють ціль практичну, поставивши аудиторію перед розчаруванням труднощів реалізації цієї мети.

У підрозділі "Аогиментаиійні опозииії. Основні грипи логічних підстав доведення и деожавнииькій аогиментаиії поч. XX

продовжена тема риторичної своєрідності, вибірковості поведінки концепт-вартостей на прикладах детермінування ними своїх логічних підстав - універсальних цінностей методологічного характеру, більшість з яких утворюють пари: стандарт - твор-

чість,традиційне - нове, загальне - індивідуальне, матеріальне -ідеальне, форма - зміст і под.

Елементи такого набору оцінно-логічних стандартів багатоваріантні з погляду конкретних вживань. "Загальне - індивідуальне” стосовно різних суспільно-історичних етапів, "форм життя", наукових традицій і тем виступатиме в репрезентаціях "суспільство - одиниця", "організм - частина", "колективізм - індивідуалізм", "маса -еліта". "Традиційне" може бути явленим в іпостасях спадкоємності, загальноприйнятності, норми, того ж стандарту, легітимності, авторитету. Перший елемент із пари "матеріальне - ідеальне” в негативно-

му зображенні у полеміці початку XX ст. мав назву "жолудкові інтереси", а публіцистичним варіантом "матеріальності" у дискусіях кінця 80-х рр. стала "ковбасна психологія". Риторичний сенс оцінно-логічних універсалі» полягає у тому, що вони оцінно симетричні, а отже, використовуються залежно від аргументативних інтенцій, потреб наблизити концептуально бажане. Обстоюючи елітарність, Донцов нагадував своїй аудиторії євангельську притчу про широкі шляхи, які ведуть до пекла (цінність індивідуального вибору порівняно із суспільними стереотипами). Та коли потрібно було захистити суспільний інтерес від розмивання його приватою, індивідуальне, окреме банально названо "егоїзмом". Для виправдання "тюрми народів" завжди напоготові були цінності "спільного" - стереотипи "спільної колиски", "спільної долі", "спільних завдань". А М.Грушевський усією своєю творчістю показував, як набирала силу інша традиція — національної індивідуалізації, відокремлення, "осібності", "окремішності".

У державницькій аргументації початку XX ст. факти власне української політичної історії лежать в основі аргументів юридичної легітимності. Але основною концептуальною ланкою, яка мала забезпечити перехід України від бездержавного існування до міжнародноправного незалежного, стали національно-ідентифікаційні потреби, визнання права сконцентрованого національного духу прибирати відповідну собі форму. У всіх випадках, коли Центральна Рада не отримувала офіційного схвалення свого досить незалежного курсу з боку всеросійської вищої виконавчої влади, вона без вагань спиралася на аргументи "волі народу".

Не отримавши підкріплення в одній сфері, концепт-вартість створює необхідний для розуміння своєї каузальної ролі контекст з допомогою інших логічно-оцінних версій. Протилежним аксіоцілям слугують також процедурно-технічні варіанти аргументативних опозицій (можливість застосовувати стосовно однієї і тієї ж ’’картини барикад" "правило правила" чи ” правило винятку", зображати діяча в ролі активній (детермінація) чи пасивній (детермінованість), порівнювати мінімуми з максимумами чи абсолютною відсутністю, нулем). Виразно про-концептними чи анти-концептними є більшість метатекстових регуляторів засвоєння змісту (річ у тому - річ не в тому; "на це треба звернути головну увагу - цьому не варто надавати значення; з огляду - незважаючи на і т.п.). Довільна логіка ак-сіологічної схеми подвійного стандарту лежить в основі парадоксів пристрасності КВ-центрованої аргументації.

Загальнотеоретичні підступи до проблематики III розділу "Особливості Линкціонивання терміна в аксіологічно акиентова-номи дискиосі" дає його перший підрозділ - "Репрезентація емотив-

них характеристик у моделі функціонування суспільно-політичного терміна". Тут звернуто увагу на існування суперечності між дефінітивним статусом терміна як універсально точного стилістично нейтрального інструмента та реальною практикою терміновживання в аргументативному дискурсі. Значний діапазон денотативних розбіжностей, багатство і різноманітність конотацій слід вважати не просто допустимими, факультативними ознаками суспільно-політичної термінології, а органічними, іманентними їй, пов'язаними із самою її природою рисами. У Ми-Вони-ідеологічних системах, які становлять собою яскравий приклад міжсуб'ектних стосунків, адекватно репрезентувати термін - це означає зрозуміти ту світоглядно-концептуальну лінію, з якою звіряються авторські значення і оцінки.

У підрозділі "Онтологічні і сиб'єктивно-інтениіональні фактори компонентно-парадигматичних змін и межах тематичної теоміногоипи” за основний метод аналізу дефінованої одиниці узято аналіз семантичного поля із проведеними на ньому термінологічними розмежуваннями. Зв’язки у такій тематичній групі грунтуються на спорідненості термінів синонімічного, антонімічного, ієрархічно-гіпонімічного чи градаиійного типу. При цьому семантичним механізмом спорідненості виступає наявність компонентних інваріант у парах чи групах термінів. Компонентно-Інваріантний принцип застосовано в аналізі реальної терміногрупи, антонімічно-синонімічного спектру термінологічних переходів, який використовує М.Грушевський, роз’яснюючи своїм сучасникам-читачам суть "більшого або меншого права і можності якої-небудь країни правитись по своїм правам і постановам". Істотні зміни якості і кількості проявів самостійності при двосторонніх стосунках відображені в таких "формах громадського пожиття":

"повний централізм

децентралізація адміністраційна (бюрократична) самоуправа (самоврядування) вужче або ширше автономія вужча (обмежена) або широка державність неповна (несуверенна) держава самостійна (незалежна)" (М.Грушевський).

Від одного полюсу групи до іншого, від одного терміна до сусіднього відбувається поступове витіснення сем, що складають поняття "централізм" і нагромадження сем, які повністю "збираються" у слові "самостійність". У компонентному зображенні групи враховано чинники комунікативної динаміки. Кожен реальний текст, кожна полемічна Мй-Вони ситуація по-своєму структурують семантичні ототожнення і опозиції. Залежно від риторичної суб'єктивно-інтенціональної потреби у складі терміна актуалізуються різні компонентні групи. Наприклад, розуміння "серединної" на шкалі двосто-

ронніх міждержавних контактів "автономії" може бути і самостійно-центричним (наближена до повної незалежності широка політична автономія Грушевського), і центро-центричним (автор наголошує політично несамостійний статус автономного суб'єкта). Аналіз використання дефінованих одиниць у публіцистичних дискурсах епохи національної революції дозволяє виявити такі парадоксальні як для терміна семантично-логічні можливості: а) два різні терміни можуть вживатися як синоніми і ці ж два терміни - як антоніми; б) один і тон самий термін здобуває протилежні, антонімічні значення ("автономія" у контексті Донцов - Грушевський); в) терміни із ме-діативним змістом функціонують у ролі екстрем (при проголошенні гасел всього лише культурно-національної автономії Грушевському уже доводилось вести боротьбу із звинуваченнями у сепаратизмі). .

Підрозділ "КомпонентнОіодозищина схема семантичної пе-іщеавяшції ви сокогенералізованих термінів - назв ідеологійі" присвячений можливостям лінгвістичного аналізу родових тер-мінолексем. Основні ідеології (для XX ст. І.Лисяк-Рудницький виділяє їх чотири: консерватизм, соціалізм, націоналізм, фашизм) схарактеризовані за схемою бінарних дистинкцій: ідеологічні параметри

(тоталітаризм - демократизм, монопартійність - плюралізм); національна проблема (націоналізм - космополітизм), економічні характеристики (суспільна власність - приватна, державне регулювання -конкуренційний принцип); культурно-релігійні питання (контроль держави - свобода творчості, релігійність - арелігійність). Різні ідеологічні концепти по-різному векторизують смислові осі підпорядкованих їм термінологічних полів.

Остання глава "Ядоо" і "пери&р.рія" терміна в контексті проблем суб'єктивності і нормативності пропонує метод ієрархічного, субпідрядного подання контекстів, у яких складається значення термінолексеми у конкретного автора: а) контекст Епохи, її найважливіші концепти, терміни, конотації культури; б) контекст національної мови та історії; в) контекст Протистояння, безпосередній вплив опонентського терміновживання, світогляду, тактики боротьби, які сприяли в одних випадках радикалізації лозунгів, а в інших - медіативним значенням; г) контекст Ми-групи, значення та інтенції, на осноеі яких складалася близька авторові ідеологія; д) ідеостильові особливості термінів, концептів, конотацій у зв'язку із мірою і способом рецепції усіх попередніх контекстів, із ментальним типом особистості (який віддає перевагу тому чи іншому ступеню риторичної експресії, жанровим формам, стилістичним особливостям). Уже починаючи із контексту Протистояння починається нарощування навколо однакових лексичних, зокрема термінологічних, ядер різних семантичних мікрочастинок. Із ядерним значенням співвідноситься

об'єктивність, із периферійним - суб'єктивні трактування і лише із виходом за периферійну межу - ненормативність, волюнтативні аномалії. Зображенням "ядерного" значення як об’єктивного підкреслюємо, що відбите у слові істинне знання є знанням, перевіреним часом і діалогом. Згідно із такими теоретичними засадами здійснено поширений есеїстичний опис терміна "агресія" у слововжитку Д.Донцова та сучасних публіцистичних дискурсах.

У перехідних суспільствах, у періоди "зламів суспільної симетрії' на перший план виступають оцінно-риторичні функції термінології, а у суспільствах із стабілізованими політичними традиціями термінологічні системи еволюціонують у напрямі оцінно-поняттєвої уніфікації.

У Висновках згідно із змістом основних підрозділів викладено результати дослідження семантично-структурної проблематики політичного дискурсу. Узяті у сукупності, газетні видання і творчі набутки полемічних авторів першої половини XX ст. засвідчують складні процеси пошуку істини в загальносуспільному, загальнонаціональному масштабі. Діалогічно-контроверсивна дійсність перехідного революційного періоду яскраво виявилася у своїх структурно-текстових макрокорелятивах, ларадоксально-прогресистських семантиках політичних авторів.

Ключові слова: дискурс, структура, діалог, аргументативна стратегія, екстреми, медіація, аксіоназви, інтенціональність, ізотопія, концепт, денотат, сигніфікат, конотація.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях:

Ь Біполярна діалогічна вісь дискусійного матеріалу // Українська журналістика і національне відродження: Збірник наук, праць. - К: ННК ВО, 1992. - С.75-83.

2. Гіпербола, гротеск, парадокс, метафора "низу": апологія стилю і аномалії стилю / / Укр. журналістика: генезис і сучасні проблеми: Вісник Львів.ун-ту. - Сер.журн-ки. - Вип. 18. - Львів: Світ, 1993. - С.71-83.

3. Етнопсихологічна есеїстика Д.Віконської / / Українська журналістика: формування сучасного обличчя: Вісник Львів, ун-ту. - Сер. журн-ки. - Вип. 17. - Льеів: Світ, 1992. - С.73-79.

4. Концепти національної перспективи в українській політичній публіцистиці першої пол. XX ст. / / Українська журналістика: Вісник Львів, унту. - Вип. 21. - Львів: Світ, 1996. - Подано до друку.

Аннотация

Павлюк Л.С. Структурно-семантическая организация дискуссионнополемического дискурса (по материалам украинской политической публицистики первой пол. XX века). Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08. Институт журналистики Киевского государственного университета, Киев, 1996.

В центре исследования стоит проблема множественности интерпретационных семантик. В соответствии с онтологической схемой "референциокный обьекг - аргументирующие субьекты" рассматривается дихотомичность элементов в структуре дискуссионно-полемического текста. Показано смыслогенеративно-диалогическое взаимодействие его оппозиционных логико-семантических полей. Особое внимание уделено изучению концептуальных центров организации фактического материала, авторским особенностям персуазивных стратегий. Определены квалификативные параметры публицистического дискурса украинской национальной революции. Связанные с объектом исследования основные лингвистические проблемы анализируются в широком междисциплинарном (историческом и политологическом) контексте.

Summary

Pavlyuk L.S. Structural and semantic organization of discussional-polemic discourse (on material of Ukrainian political publicism of the 1st part of the XX century). Dissertation for the Candidate of Science degree in Philological Science, specialty 10.01.08. - Journalism. Kyiv State University, Institute cf Journalism, 1996.

The problem of interpretational semantics diversity is in the centre of the thesis. The dichotomies of discussional text structure elements are studied in accordance with the ontological model "referential object - argumentating subjects". The dissertation deals with dialogical significational interconnections between oppositional logical-semantic argumentative fields. Special emphasis is given to conceptual centres of factual base organization, individual pecularities of persuasive strategies. Qualificative parameters of Ukrainian national revolution discourse are defined. The main linguistic research problems are analysed in the interdisciplinary historical and politological context.