автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Теоретические проблемы взаимодействия ветвейвласти в постсоветских обществах (Украина, Россия, Белорусь).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Теоретические проблемы взаимодействия ветвейвласти в постсоветских обществах (Украина, Россия, Белорусь)."

АПР 2000

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМЫ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 321.01:342.2 і

НГУЕН Ван Зунг

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ГІЛОК ВЛАДИ У ПОСТРАДЯНСЬКИХ СУСПІЛЬСТВАХ (УКРАЇНА, РОСІЯ, БІЛОРУСЬ)

Спеціальність 23.00.02 — політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ — 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціально-гуманітарної освіти Центральной: інституту підвищення кваліфікації працівників освіти Академії педагогічних наук України та в Українській Академії політичних наук

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович,

Інститут вищої освіти АПН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор БАЕКІНА. Ольга Володимирівна,

Міжрегіональна академія управління персоналом, директор Інституту соціальних та правових наук

кандидат політичних наук КОНОНЕНКО Наталія Вікторівна,

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, молодший науковий співробітник відділу теоретичних та прикладних проблем політології

Провідна установа:

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра політології

/ — ,■ &£> Захист відбудеться "-Д' " 2000 р. о ^ год. на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Автореферат розісланий " " Л 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор політичних наук

В.П. ГОРБАТЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні посттоталітарні держави, зокрема і Україна, переживають період загострення соціальних суперечностей, що виявляють себе у вигляді ряду конфліктів: страйків, міжнаціональних зіткнень, міжрегіональних і міждержавних конфронтацій. Наслідком стають: людські жертви, економічна криза, політична нестабільність, моральні збитки. Конфліктне протікання процесів у нових країнах, що утворилися на території могутнього тоталітарного СРСР, у першу чергу України, Росії та Білорусі, загрожують існуванню не лише соціумів, що їх породили, але й цивілізації планети Земля. У зв'язку з цим, аналіз і теоретичне обгрунтування процесів, що відбуваються у постготалітарних суспільствах та пов’язаних з ними проблем, має важливе значення для сьогодення.

До комплексу актуальних проблем сучасної політології насамперед відносяться суспільно-політичні процеси, що відбуваються в умовах трансформації тоталітарної державної системи, оскільки такі процеси сьогодні охоплюють значну частину людства. Означені процеси безпосередньо пов'язані зі встановленням нових свідомо визначених взаємовідносин між гілками влади в пострадянських державах — Росії, Україні та Білорусі.

Проблеми, що розглядаються в дисертації, безпосередньо пов'язані з реалізацією положень Конституції України щодо її орієнтації на формування демократичної, соціальної, правової держави, а також з теоретичними і практично-політичними проблемами, що постали у зв'язку з історичними змінами в соціально-політичному розвитку сучасного В'єтнаму.

Ступінь наукової розробки проблеми. Науково-теоретичні дослідження, що були проведені у межах наукового товариства вчених колишнього соціалістичного табору, які мають емпіричний досвід безпосереднього існування в тоталітарному і посттоталітарному суспільстві, засвідчують наявність досліджень проблеми становлення нових взаємовідношень між гілками влади в посттоталітарному суспільстві.

Аналіз зазначеного наукового потенціалу, поряд з вивченням західних джерел, засвідчує, що значний інтерес до проблем соціальних змін у постготалітарних суспільствах виявили західноєвропейські та північноамериканські філософи, політологи, соціологи: Дж.Бернард, Дж.Бертон, К.Боудінг, І.Галтунг, Р.Дарендорф, К.Дойч, М.Дойч, Г.Зіммель, Л.Козер, Л.Крісберг, С.Ліпсет, КМітчел, А.Раппопорт, К.Райт, Дж.Тєрнер, Ю.Хабермас та ряд ін. Серед найбільш впливових кон-

цєпцій перебудови суспільства можна назвати "конфліїстологічний функціоналізм" (Г.Зіммель, Л.Козер), "діалектичну теорію конфліктів" (Р.Дарендорф), "загальну теорію соціального конфлікту", "аналітичну теорію суспільного конфлікіу" (Р.Коллінз), "формальну теорію суспільних змін" (Т.Каплоу).

Вагомі здобутки щодо дослідження проблем розбудови владних структур посттоталітарних держав здійснені українськими дослідниками: В.П.Андрущенком, О.В.Бабкіною, О.МБандуркою, В.М.Бебиком, Л.Д.Бевзенком, І.В.Бойченком, Б.А.Гаєвським, Є.В.Головахою. Т.В.Звонковим, А.Т.Ішмуратовим, Н.В.Кононенко, В.Г.Кременем, В.В.Ладиченком, Ю.В.Мацієвським, М.І.Михальченком, М.М.Мокля-ком, Т.А.Подольською, О.Ф.Процснком, Ю.І.Римаренком, С.Г.Рябовим та ін. Свій внесок у дослідження різних аспектів поділу гілок державної влади в постоталітарних суспільствах зробили російські науковці:

А.Д.Богатуров, В.В.Бойко, О.О.Галкін, Ю.Г.Запрудський, А.Г.Здраво-мислов, М.В.Ільїн, О.Г.Ковальов, Л.А.Колєсов, О.М.Чумиков, О.І.Федо-рищев.

Процеси будівництва нових держав на території колишнього СРСР і соціалістичного табору в цілому, що відбуваються сьогодні в посттоталітарних соціумах, постійно знаходяться у полі зору дослідників багатьох країн світу. Це сприяло останнім часом появі цікавих праць, серед яких слід зазначити наступні: З.Бжезинського, ПКеннеді, М.М.Гуре-вічова, С.Стояновича, Е.Тоффлера, Ф.Фукуями, М.Х.Фарукшина,

A.Н.Юртаува, Дж.Мейса, С.Хангінгтона, В.Л.Хеслі. Для визначення загальних принципів теоретичного осмислення закономірностей поступу в постоталітарних країнах велике значення мають розробки, які запропонували Р.Арон, Т.Адорно, Х.Арендг, К.Г.Баллестрем, З.Бжезінський, К.Шмідт, Ф.Хайєк, К.Фрідріх, А.К.Воскрссенський, К.С.Гаджиєв,

Н.В.Загладін, Ю.І.Ігрицький, Р.К.Кочевоков. У свою чергу, слід враховувати детальний аналіз концептуальних гіпотез, що набули поширення у другій половині XX ст., модернізації і постмодернізації суспільства, який дозволив обгрунтувати можливість використання еволюційної моделі як теоретичної основи для концепцій перехідного суспільства: Дж.Александера, С.Айзенштадга, Р.Арона, С.МЛіпсета, Д.Белла, Л.Діамандта, А.Гідденса, К.Сілвета, а також, В.М.Бебика, І.В.Бичка,

B.П.Горбатенка, А.О.Ручки, А.В.Рябова.

Використання принципів аналізу концептуальних моделей модернізації та відмови від культурної модернізації суспільства дозволило створити ряд оригінальних ідей про трансформаційні процеси в суспільствах перехідного типу. Такі ідеї були розкриті у концепціях

з

В.Барнса, З.Бжєзинського, Є.Вятра, Г.О.Доннела і Ф.Шміттера, Р.Катарело, І.М.Клямкіна, А.М.Міграняна, А.Пшеворського, ДА.Рос-тоу, О.Г.Харитонової. В Україні були видані цікаві колективні розробки, в яких аналізується місце і роль елементів соціальної системи суспільства в перехідних процесах: "Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств" (1995); "Політичні структури та процеси в сучасній Україні: Політичний аналіз" (1995); "Україна посткомуністична: суперечності та перспективи соціально-політичного розвитку" (1993); "Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку" (1998); "Українське суспільство на порозі третього тисячоліття" (1992) та ін.

Важливим аспектом у дослідженні посттоталітарних соціальних систем є рефлексовані визначення сутності та взаємовідношення понять "перехідність", "посттоталітаризм", які всебічно розглядаються в працях Р.Анжера, Д.І.Видріна, М.Маколи, С.Стояновича, Я.Щепаньського. Так само важливими у дослідженні проблем розв’язання суперечностей перехідного періоду в розвитку суспільства, пошуків шляхів досягнення суспільного консенсусу є ідеї, представлені працями Ю.Хабермаса, Дж.Ролза і Ж.Ф.Ліотара. Хоча концепції останніх орієнтовані на вивчення суспільства розвинутих капіталістичних країн, вони становлять методологічну базу для порівнянь та визначення відмінностей і рівня теоретичної репрезентації об'єкта дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційна робота виконана в межах основних державних програм, які стосуються проблем підвищення ефективності роботи державних органів, посилення ролі права у всіх сферах суспільного життя Соціалістичної Республіки В’єтнам, а також програм розвитку освіти, зокрема Національної програми в галузі освіти. Дисертаційне дослідження проводилось також у рамках плану науко в о-дослідних програм кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка "Духовний потенціал особистості: тенденції і закономірності розвитку" (1991-1995 рр.), "Національна самосвідомість в контексті створення правової держави" (1996-2000 рр.).

Основний обсяг дисертаційного дослідження пов’язаний з науковою роботою, що здійснюється на кафедрі соціально-гуманітарної освіти у Центральному інституті підвищення кваліфікації працівників освіти Академії педагогічних наук України, а також з науковими дослідженнями проблем політичного життя суспільства в межах Української Академії політичних наук.

Об'єктом дослідження є суспільства, що знаходяться в умовах трансформації тоталітарної державної системи.

Предметом дослідження є соціально-політичні проблеми взаємодії гілок влади у пострадянських суспільствах (в Україні, Росії та Білорусі).

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні та обгрунтуванні концепції розв’язання проблем взаємодії гілок влади, у зв'язку з появою нових історичних реалій, що постали в пострадянських державах (Україні, Росії та Білорусі).

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв’язання наступних завдань дисертаційного дослідження:

1) досягти теоретичного визначення особливостей історичної ситуації, що постала у зв'язку із самовизначенням народів в Україні, Росії та Білорусі, з їх бажанням будувати демократичну, правову, соціально орієнтовану державу;

2) здійснити аналіз головних суперечностей, що емпірично виявляють себе у конституційному втіленні та фактичній недосконалості системи поділу влади в пострадянських державах (Україні, Росії та Білорусі);

3) застосувати здобутки сучасної політології в розрізі аналізу теоретичних і фактологічних матеріалів, що стосуються вже здійснених у середині XX ст. перетворень тоталітарних суспільств у посттоталітарні (Італія, Німеччина, Португалія, Японія);

4) провести раціональну реконструкцію теоретичних основоположень концепції поділу функцій державної влади з урахуванням історичних обставин та особливостей функціонування пострадянських суспільств;

5) розробити обгрунтовану теоретичну модель, яка дасть змогу проводити поглиблений аналіз перспектив трансформації пострадянських суспільств від постготалітаризму до справжньої демократії.

Наукова новизна дисертації. Висувається і обгрунтовується політологічна концепція визначення процесу поділу влади в постго-талітарному суспільстві як встановлення консенсусу між двома частинами суспільства: тією, що бажає повернутися до попередніх тоталітарних цінностей і порядків, та тією, що бажає створювати якісно нову державність, існувати в умовах демократичного правового суспільства, проти третьої, деструктивної частини суспільності, зацікавленої в необмеженому продовженні стану "руїни" правової системи держави.

Наукова новизна конкретизується наступними положеннями:

1) визначено, що для запобігання відтворенню тоталітарного режиму необхідне подолання формального поділу гілок державної влади та його фактичне утвердження на рівні суспільно-політичної практики із забезпеченням системного характеру функціонування гілок влади та збереженням єдності й цілісності владноорганізуючих структур;

2) виявлено, що теорія "коммунікації" та концепція "громадянського консенсусу" виступають основоположними для розробки теоретичної моделі розв’язання суперечностей між конфліктуючими частинами суспільства (ліві та праві), що сприймають одне одного як непримиренні табори ворогів;

3) обгрунтовано, що взаємодія гілок влади у пострадянських суспільствах (Україні, Росії та Білорусі) не лише засвідчує існування загальних тенденцій, а й виявляє різницю, яка існує між різновидами посттоталітарних суспільств (неототалітарне суспільство, авторитарне суспільство, демократичне суспільство та ін., а також їхні гібриди);

4) визначено, що становлення нового суспільства можливе через утвердження легітимності політико-правових рішень на основі поєднання загальноцивілізаційного досвіду та існуючих традицій, на які спираються загальноприйняті норми і правила регулювання відносин між соціально-політичними суб'єктами; з’ясовано, що у випадку втрати довіри населення до рішень політичної еліти постає криза політичної участі, внаслідок чого тільки індивідуальний життєвий досвід стає основою формування нового способу особистої життєдіяльності у новому суспільстві;

5) доведено, що становлення пострадянських суспільств у якості демократичних посттоталітарних суспільств можливе тільки через зміни у мікросоціальних структурах суспільства, які формуються через приватну ініціативу, трансформацію "спонтанної ринкової динаміки" в "ринкову економіку";

6) з'ясовано, що невідповідність конституційних принципів і практики поділу влади зумовлюють асиметричність поділу і незбалансова-ність взаємодії функцій гілок влади, намагання забезпечення вольовими зусиллями домінування структур виконавчої влади.

Методологічна і теоретична основа дослідження. Загальну методологічну і теоретичну основу дисертації складає класична західноєвропейська традиція раціоналістичної філософії та політичної думки, яка доповнюється розробками ряду мислителів, що тяжіли до класичного емпіризму. Безпосередню теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці української школи політологів та соціальних філософів: В.П.Андрущенка, В.С.Бакірова, О.М.Бандурки,

В.А.Бачинського, В.М.Бебика, І.В.Бойченка, Д.І.Видріна, Б.А.Гаєвсько-го, Є.І.Головахи, В.А.Друзя, А.Т.Ішмуратова, Є.М.Мануйлова, М.І.Ми-хальченка, А.В.Мисуно, Г.М.Перепелиці, В.Д.Титова, В.В.Шкоди.

Дисертаційне дослідження також спирається на ряд концепцій франко-німецьких і англосаксонських мислителів, що набули поширення у XX ст.: А.Бергсона, КБолдінга, Р.Дарендорфа, Г.Зіммеля, Л.Козера, Л.Крісберга, К.Поппера, Ю.Хабермаса, С.Хантінгтона. У дисертації також використовані методологічні принципи російських науковців: А.М.Авер'янова, П.В.Алексуєва, В.В.Бородкіна, Ф.Ф.Вяккерева,

В.П.Дуріна, Ю.Г.Запрудського, М.В.Соколова, І.ІО.Суднієва,

О.М.Чумикова.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів визначається концепцією і сукупністю положень, що виносяться на захист, загальними висновками. Результати дослідження мають теоретичне значення для подальшого вивчення проблеми визначення сутності особливостей поділ}' та взаємодії гілок влади в постготалітарному суспільстві, на прикладі трьох країн колишнього СРСР. У четвертому розділі та висновках сформульовані наукові положення, які сприяють більш конкретному розумінню причин і наслідків перетворення тоталітарного суспільства у посттоталітарне, визначено особливості конструктивного і деструктивного впливу поділу державної влади на суспільство перехідного типу.

Концепція, головні положення та ідеї дисертації мають прикладне значення для самоусвідомлення свого історичного місця представниками державних інституцій, для побудови програм політичних партій, використання різними суб'єктами соціального процесу знання особливостей взаємодії гілок влади в сучасній соціальній, правовій, демократичній державі.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка та кафедри соціально-гуманітарної освіти Центрального інституту підвищення кваліфікації працівників освіти Академії педагогічних наук України. Результати дисертаційного дослідження розглядалися в Українській Академії політичних наук при проведенні наукових досліджень у галузі історії політичних вчень. Окремі положення досліджуваної проблеми висвітлювались у виступах на наукових конференціях і семінарах, що проводилися Київським університетом ім. Тараса Шевченка та Українською Академією політичних наук. їх апробація здійснювалася також у процесі викладання соціальної філософії студен-

там гуманітарних спеціальностей Київського університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Матеріали дисертації знайшли відображення у трьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації визначені метою, завданням та загальною логікою дослідження. Дисертація викладена на 174 сторінках облікового тексту і складається із вступу, трьох розділів, шести параграфів, висновків та списку використаних джерел, який включає 101 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обгрунтовується актуальність теми, визначаєтьс; ступінь її наукової розробки, формулюється мета і завданню дослідження, окреслюється об'єкт і предмет дослідження, теоретико методологічні засади, наукова новизна і практичне значення одержанії; теоретичних результатів, а також апробація дослідження.

У першому розділі — "Основні науково-теоретичні підходи щод< обгрунтування поділу влади" — розглядаються загальнотеоретичні т; політологічні основоположення концепції поділу влади. Так, у першому параграфі — "Ідея поділу та взаємодії гілок влади: узагальнено-політо логічний аналіз" — аналізуються витоки класичної концепції, наявні ] вченнях мислителів Нового часу та Просвітництва. У другому параграф

— "Концепції поділу влади в сучасному вимірі" — визначаються конце птуальні відмінності в обгрунтуваннях, які справили безпосереднії вплив на формування сучасної системи й механізму поділу влади.

У третьому параграфі — "Система поділу владну практиці розбудо ви перших демократичних держав" — на основі концепції Ю.Хабермас; проводиться порівняння ідеї поділу влади з першими спробами її прак точного впровадження, що дало автору підстави для виявленій утопічних елементів щодо базової концепції епохи Просвітництва т; виокремлення фактично задіяного потенціалу в практиці розбудові перших демократичних держав.

У другому розділі — "Суперечності формального і фактнчноп поділу влади в СРСР" — співвідносяться історичні дані, у якост: фактів емпіричного матеріалу, з теоретичною рефлексією щодо проблси історичного розвитку України, Росії і Білорусі.

У першому параграфі — "Особливості владних відносин в Україні Росії та Білорусі у XX ст." — реконструйовано визначальні історичн: факти, що мають безпосереднє відношення до обраного предмете дослідження та його рефлексії. Тут зазначено, що в Україні, яка сталг складовою СРСР за період існування останнього було прийнято чотирт Конституції (березень 1919 р.; травень 1929 р.; грудень 1936 р.; квітені 1978 р.). Вони визначали її політичний та правовий статус, як складової частини союзної держави, й, зокрема, засвідчували, що за час існуванні СРСР комуністична ідея перетворилася в ідеологію відновлення російської імперської державності. Союз Радянських Соціалістичних Республік, поряд з іншими, виконував функцію організації тоталітарної системи управління в новітній імперії, що являло собою продовженій

традиції розбудови російської державності, яка успадкувала характерні ознаки розвитку Візантійської імперії.

За рахунок нової політичної основи російської державності СРСР спромігся у короткий історичний термін провести індустріальну модернізацію, яку не змогла провести влада царської Росії. Тоталітарна державність СРСР змогла сконцентрувати зусилля усього населення довкола вирішення проблем швидкої індустріалізації. Однак даний тип державності ке спромігся забезпечити потреби структурної перебудови, яка виникала у зв’язку з формуванням постіндустріального суспільства, орієнтованого на стимулювання екзистенційно неповторних якостей окремої людини. Політичний договір, що був підписаний лідерами Білорусії, Росії та України не лише ознаменував політичну та юридичну ліквідацію СРСР, а й став для цих народів початком розбудови принципово нових відносин між державою, суспільством і громадянином.

У другому параграфі — "Теоретичне обгрунтування владних відносин у марксизмі-ленінізмі" — проведено аналіз теоретичних постулатів історичного матеріалізму та наукового комунізму, які визначають маріс-систське розуміння суті державної влади. Зокрема зазначено, що у вченні марксизму-ленінізму держава розглядається як історично відживаюча форма суспільної організації. Традиційні функції держави та гілок влади визначалися як ворожа для нового (комуністичного) суспільного буття сутність. З позицій марксизму-ленінізму до головних функцій держави відноситься насильницьке переведення суспільства державним втручанням зі стану відкритої класової війни до закритої.

Поширена сьогодні теорія соціально-правової держави, що активно розвивалася у політології та соціальній філософії другої половини XX ст., протистоїть концепції держави як "машини насильства". Вчення про державу як соціальний інститут, що виконує необхідні суспільні функції (охорона здоров'я, організація загальної освіти для населення, соціальний захист інвалідів і людей похилого віку та ін.), не може розглядати державу в якості такої "машини". Практичне виконання державою соціально-іуманістичних функцій емпірично заперечує претензії на універсалізм вчення про державу як антисоціальну "машину пригнічення людини". ,

У третьому параграфі — "Формальний і фактичний поділ влади" — здійснено аналіз систематичної критики історичної практики та основоположних ідей суспільства, побудованого на основі тоталітарного режиму, насамперед суспільства, що історично склалося в СРСР. Така публічна критика активно здійснювалася в СРСР з 80-х рр. XX ст. до початку фактичного розпаду СРСР. .

СРСР, приводами структуру Конституції, політично-правової системи, органів державної влади до загальноприйнятих стандартів практично діючих нормативів демократичного суспільства та його державного устрою, використовував ідею розподілу повноважень між різними гілками влади. Однак побудова держави на основі тоталітарних принципів могла забезпечити лише формальний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Відсутність громадянського суспільства не змогли компенсувати ба-гаточисельні суспільні організації, що цілеспрямовано будувалися за принципом об'єднань "товаришів", оскільки "громадяни", як носії незалежного від ідеології волевиявлешія, виключалися з числа суб'єктів суспільних організацій. В СРСР вживання слова "громадянин" почало використовуватися тільки по відношенню до ув’язнених (позбавлених права на волевиявлення). Тоталітарна система СРСР будувалася на тому, що суб'єктом будь-якої суспільної організації виступали тільки компартійні організації. Це стало причиною виникнення різниці між формально прийнятим демократизмом і фактичним тоталітаризмом у системі поділу влади. Фактична влада в СРСР належала ідеологічно визначеному Конституцією суб'єкту — свідомому авангарду робітничого класу (фактично — комуністичній партії). Констатація цієї обставини в дисертації дозволила сформулювати тезу, що виявляє авторську новизну дослідження: тоталітарний режим існує внаслідок утворення своєрідної системи поділу державної влади на основі розриву між формально визначеними конституційними положеннями і практичним станом справ у державі.

Процеси формування нових взаємовідношень між гілками державної влади у пострадянських суспільствах (Україна, Росія, Білорусь), практичні та теоретичні проблеми, які були виявлені при аналізі цих процесів, дозволяють зробити висновок, що реальне подолання розбіжностей між формальним поділом влади і фактичним станом справ уможливлюється тільки після завершення процесу становлення самодостатнього громадянського суспільства.

У третьому розділі — "Пострадянські держави: політико-нра-вове становлення і утвердження нових владних відносин" — досліджується відношення ідеї поділу влади до появи суспільств, що визначаються поняттям "пострадянські". Перший параграф — "Поняття державної та політичної влади, владних і соціальних відносин" — реконструює базові положення теорії будівництва громадянського суспільства як форми досягнення перемоги розуму над ірраціональністю окремої людини в процесі будівництва демократичної держави.

У другому параграфі — "Поділ та єдність влади, як перевтілення теоретичного розуму в практичний" — в розрізі аналізу феномена політичної влади констатується, що з точки зору політологічного дослідження реальна політична влада — це публічний, легітимізований механізм розв'язання соціальних суперечностей, який спирається на суспільно визнану легітимність державної влади. У перехідних суспільствах виникає загострення проблеми легітимації: старі норми і правила регулювання конфліктів для значної частини суспільства втратили легітимність, а нові ще не встановилися, не стали стереотипами, тому будь-які дії представників владних структур держави зустрічають гостру критику і протидію, що не спирається ні на здоровий глузд, ні на розум. Аналіз даної проблеми в дисертації дозволив зазначити, що у таких випадках лише досвід (те, що лежить за межами міркувань) становлення нового суспільства дозволить відновити для пересічної людини легітимність "настанов" здорового глузду та розуму, на які у подальшому будуть спиратися загальноприйняті норми і правила регулювання відносин між соціальними суб'єктами.

Будь-яка соціальна система будується на дії соціальних структур, що виникають у процесі матеріального і духовного виробництва. Саме ж, поняття "суспільне виробництво" змістовно не зводиться тільки до актів виробничого процесу, а моє тотальну сутність, що безпосередньо виявляє себе у єдиному результаті розгалуженої виробничої діяльності суспільства — людині. Тобто, слід враховувати, що суспільство відтворює та формує людину, як безпосередню умову свого власного існування. Люди, у свою чергу, створюють суспільство — найголовнішу умову існування кожної окремої людини. У даному випадку існування людини не ототожнюється з біологічним життям, воно розуміється саме як людське, культурне, політичне буття. Тому особлива роль соціалізації у процесі становлення пострадянських суспільств полягає у тому, що перехідне суспільство становить соціум, де макросоціальні зміші можуть суперечити мікросоціальним процесам. Зрушення в соціально-політичній, економічній, правовій сферах вимагають адекватних змін, що відбуваються у внутрішньому світі людини. До таких мікросоціальних змін у першу чергу слід віднести поширення нових соціальних цінностей, інтересів, побутових відносин тощо. Звичайно, до таких змін здатні або готові далеко не всі члени суспільства. Частина суб'єктів не в змозі прийняти нові макросоціальні реалії, а тому відмовляється жиги згідно з ними або протистоїть їм як активний супротивник.

Таким чином, важливою сферою для формування посттоталітарного суспільства у якості нетоталітарного є створення громадянського суспільства, правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. Якісними характеристиками такої держави є відкритість (у значенні терміна, який запропонував К.Поппер), плюралізм, високий рівень демократичної самоорганізації, можливість вертикальної і горизонтальної мобільності.

У третьому параграфі — "Правова держава і громадянське суспільство" — обгрунтовується поняття "посттоталітарна система" та аналізується відношення понять "тоталітарна система" — "демократична система". Порівняльна характеристика тоталітарної і демократичної соціальних систем показала, що центральним поняттям, яке характеризує посттоталітарне суспільство, виступає "становлення".' Постго-талітарне — це процес трансформації тоталітарного у нетоталітарне.

Експлікація поняття "становлення нетоталітарного суспільства" дозволила виявити особливий стан соціуму, який здатен самовідгворювати себе у формі держави з тотальною невизначеністю правовідносин. Конституційні перетворення, що забезпечують відновлення рівноваги соціальної системи та належать до змін у сфері політики, економіки, духовного світу, які в правових суспільствах забезпечують функціонування різних частин соціального цілого, виявляються антиномічним утворенням стану становлення нового суспільства.

Усі головні ознаки посттоталітарного суспільства, що трансформується, являють собою комбінацію сутнісних рис тоталітаризму і демократії. Прігчому складові соціальної стругаури, принципи побудови тоталітарного і демократичного суспільства знаходяться у стані конфронтації. Становлення тоталітарного в посттоталітарне безпосередньо виявляє себе у втраті традиційними інститутами статусно-рольової соціальної ідентифікації. Утворюються численні автономно існуючі соціальні утворення, що самовизначають себе як антитезу тотальним нормативам суспільного буття, коли усі критично налаштовані до центральних органів державної влади. За таких умов менша частина суб'єктів суспільства виявляється здатною пристосуватися до нових соціальних реалій, визнаючи цінності прагматичного егоїзму особистого "Я" (наприклад, "повноту власної кишені") головним нормативом, що регулюється поведінкою особи. Ці суб'єкти пристосовуються до "нових” соціальних цінностей і норм, одержують новий соціальний статус і місце в економічних процесах, що характеризуються тотальною невизначеністю правовідносин. Більша частина населення поділяється на дві групи людей, що детально осмислені в межах класичної західно-

європейської політології за допомогою термінів: "новатори-консер-ватори", "революціонери-реакціонери", "ліві-праві" тощо.

У дисертації розглядається динаміка соціальних змін досліджуваних соціумів через визначення взаємозв'язку процесів "деструкції" однієї структури соціального організму і розбудову нової. Враховуючи, що посттоталітарний стан суспільства може набувати форми альтернативних соціальних систем (демократія, неототалітаризм, авторитаризм та ін.), проведено деструктивний аналіз історично наявних способів трансформації тоталітарних режимів, серед яких виділено наступне: 1) зміна тоталітарного режиму через військову поразку; 2) революційне повстання; 3) цілеспрямоване реформування. Такий аналіз дозволив зробити висновок, що перші два способи призводять лише до заміни одного тоталітарного режиму іншим, оскільки вони безпосередньо спираються на диктатуру, як головне знаряддя проведення змін соціальної структури. Реформування — єдине, відоме у якості діючого, знаряддя, що дозволяє досягти трансформації тоталітарної системи у демократичну (нетота-літарну).

Використовуючи класифікацію на три типи побудови постто-талітарних суспільств, визначено: а) до першого відносяться країни, які пройшли шлях від тоталітарних режимів до демократії після другої світової війни (Німеччина, Італія, Японія та ін.); б) до другого — країни, які переходили від диктаторських, авторитарних режимів у 70-80-ті рр. XX ст. (Іспанія, Португалія, Південна Корея); в) до третього — країни, що стали на шлях посткомушзму. Аналіз цих типів дозволяє визначити, що для становлення постготалітарного суспільства є характерними: нестабільність соціальних інститутів; "тіньовизація" економіки; криміна-лізація суспільства; зниження життєвого рівня більшості населення; відкритий поділ суспільства на ворогуючі групи; конфліктність відносин між поколіннями; одночасне існування соціальних суперечностей різних історичних етапів.

На сьогодні у якості обгрунтованої та детально розробленої теорії реформування суспільства політологія може запропонувати теорію "модернізації суспільства". Через її деструкцію було виявлено, що умови проведення "класичної" модернізації істотно відрізняються від її наявних варіантів у пострадянських державах (Білорусії, Росії, Україні) за такими параметрами, як: 1) відсутність широких верств населення, зацікавлених у проведенні модернізації; 2) відсутність авторитетних політичних партій, суспільних рухів, здатних об'єднати народ навколо ідеї модернізації; 3) залежність від закордонних інвестицій, які в умовах загальної економічної кризи світове співтовариство не здатне надати;

4) відсутність політичної стабільності, без якої неможлива економічна і соціальна стабілізація.

У четвертому розділі — "Ідея розумної розбудови держави: теоретичне осмислення і перспективи" — розглядається значення ідеї модернізації держави у становленні демократичного нетоталітарного суспільства. Так, у першому параграфі — "Етатизм. Проблеми взаємовідношення держави — суспільства — індивіда" — через протиставлення концепцій класичного еволюціонізму і функціоналізму, неофунк-ціоналізму і конфліктології, визначено принципові теоретичні проблеми, що були усвідомлені політологами у якості фундаментальних.

У другому параграфі — "Проблема практичного суверенітету гілок влади" — визначено, що наявність у суспільстві періоду становлення соціальних інститутів, структур, груп, ідеалів, цілей, інтересів, які знаходяться у стані протистояння, зумовлює загальний поділ суспільства на три частини: 1) групи, що прагнуть відновлення тоталітарного режиму (маргінали, ліві партійні об'єднання, безробітні та ін.); 2) групи, що складаються з "нових людей", які з успіхом вирішують свої завдання, пристосовуючись до умов деструкції правової та морально-політичної системи держави, які зацікавленні в безмежному продовженні стану "правового вакууму" (фінансові шахраї, представники тіньової економіки, злочинні групи, корумповані посадові особи, корумповані депутати); 3) групи, які вбачають можливість нормального життя в умовах розвитку демократичного правового суспільства.

Для посттоталітаризму, як типу суспільства, характерним є протистояння елементів тоталітаризму і демократизму. Тому посттоталіта-ризм може реалізувати себе як у становленні демократичного суспільства, так і в становленні неототалітаризму (тяжінням до якого можна визнати силове протистояння парламенту та президента Росії, що стало причиною розпуску депутатського корпусу на початку 90-х рр.), чи авторитаризму (елементи якого найбільш яскраво спостерігаються у Білорусі).

У третьому параграфі — "Шляхи оптимізації взаємодії гілок влади у суспільствах посттоталітарного типу" — зазначено, що важливою характеристикою процесів соціальних змін є їх спрямованість. До неспрямо-ваних маємо віднести "замкнені" процеси. За своїм характером зміни поділяються на трансформації і репродукції. До трансформацій віднесено процеси, що стають причиною появи властивостей, які заперечують початковий стан системи. Репродукування — це процеси, спрямовані на збереження та екстенсивне розгортання закладених у початковому стані системи властивостей.

Для розв'язання суперечностей, що виникають у результаті зіткнення потреб, інтересів, ідеалів тощо, суспільство завжди створювало певні обмежуючі (моральні, релігійні, культурні, правові) чинники, які дозволяють різним суб'єктам соціальної системи співіснувати, не доводити групові взаємовідносини до конфліктів з катастрофічними наслідками. Спираючись на цю загальну констатацію, механізм нормативного розв'язання соціальних суперечностей можна обгрунтовано тлумачити як механізм раціоналізації дії суб'єктів соціуму. За посередництвом нормативних актів держави (законів), релігійних, моральних норм, правил, традицій в соціальній, політичній, економічній сферах люди розумним самообмеженням створюють умови для колективного суспільного існування. Саме до одного з ймовірних шляхів такого розумного самовпорядкування соціуму можна віднести концепцію визначення процесу поділу влади в посттоталітарному суспільстві як становлення свідомо прийнятого консенсусу між двома частинами суспільства: тією, що бажає повернутися до тоталітарних цінностей і порядків та тією, що бажає творити та існувати в умовах демократичного правового суспільства, проти третьої частини суспільності, яка зацікавлена в необмеженому' продовженні стану "руїни" правової системи держави.

У "Висновках" підведені підсумки дисертаційного дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, наводяться формулювати вирішення поставленої проблеми, зокрема, з’ясовано:

1. Дослідження процесів становлення посттоталітарних демократичних суспільств засвідчує, що централізація контролю над різними видами суспільних ресурсів — матеріальних, інформаційних, наукових, адміністративних, особистісних — виступає чинником тоталітарної узурпації влади у владних структурах. У свою чергу, взаємоврівнова-ження та взаємодія гілок влади, консенсусна спільність основних частин людності є визначальним чинником розбудови громадянського суспільства.

2. Становлення нового суспільства можливе через утвердження легітимності иолітико-правових рішень на основі поєднання загально-цивілізаційного досвіду та існуючих традицій, на які спираються загальноприйняті норми і правила регулювання відносин між соціально політичними суб'єктами; з'ясовано, що у випадку втрати довіри населення до рішень політичної еліти постає криза політичної участі, внаслідок чого тільки індивідуальний життєвий досвід стає основою формування нового способу життєдіяльності у новому суспільстві.

3. Становлення пострадянських суспільств у якості демократичних посттоталітарних суспільств можливе тільки через зміни у мікросоціаль-

них структурах суспільства, які формуються через приватну ініціативу, трансформацію "спонтанної ринкової динаміки" в "ринкову економіку".

4. З метою створення та збереження легітимності взаємозв'язків між органами державної влади і суспільством до Конституцій країн, що знаходяться в стані становлення, обов'язково повинна входити "прозора" регламентуюча норма щодо процедури відкликання депутатів усіх рівнів на вимогу їхніх виборців.

5. З метою інституціалізації і легітимації соціальних суперечностей до Конституцій визначених країн повинні входити норми, які мають визначати форми досягнення консенсусу як головного засобу їх подолання.

6. В умовах здійснення модернізації пострадянських суспільств необхідне одночасне застосування зусиль різних інститутів, на основі соціальної згоди основних політичних сил, спрямованих на подолання невідповідності конституційних принципів і практики поділу влади, оскільки останнє зумовлює асиметричність поділу і незбалансованість взаємодії функцій гілок влади, намагання забезпечення вольовими зусиллями домінування структур виконавчої влади.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Нгуэн Ван Зунг. Некоторые аспекты проблемы взаимоотношения ветвей власти в обществах переходного типа // Academy Reviev. Академическое обозрение. — № 1-2. —Днепропетровск, 1995.—С. 105-108.

2. Нгуен Ван Зуиг. Дві гілки влади: від протистояння до взаємодії // ООН і майбутні покоління. — К.: "Логос", 1996. — С. 70-75.

3. Нгуэн Ван Зунг. "Формальное и фактическое разделение ветвей власти" как понятие // Людина і політика. — 2000. — № 1. — С. 50-53.

4. Нгуен Ван Зунг. Декілька аргументів проти розгляду держави у якості "машини насильства" II Держава і право: Збірник наукових праць. Вип. 4. — К., 2000. — С. 383-389.

5. Нгуэн Ван Зунг. Пути оптимизации взаимоотношения ветвей власти в обществах переходного типа // Держава і право: Збірник наукових праць. Вип. 5. — К, 2000. — С. 391-399.

Нгуен Ван Зунг. Теоретичні проблеми взаємодії гілок влади у пострадянських суспільствах (Україна, Росія, Білорусь). — Рукопис (174 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 — політичні інститути та процеси. Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ, 2000,

У дисертації обгрунтовується політологічна концепція щодо розв'язання проблем взаємодії гілок влади у зв'язку з новими історичними реаліями, що постали у пострадянських державах (Україні, Росії та Білорусі). Здійснена спроба всебічного аналізу системи поділу влади в постготалітарному суспільстві як засобу досягнення консенсусу між полярно протилежними політичними силами з метою подолання деструктивних процесів, що провокують руйнування політико-правової системи суспільства. Запропоновано комплекс різноманітних заходів, що дозволяють подолати суперечності між конституційно проголошеїшми у пострадянських державах системами влади та варіантами їх практичного втілення.

Ключові слова: постготалітарна система, поділ влади, взаємодія гілок влади, перехідний період, демократія, демократизація, суспільно-політична трансформація, консенсус, громадянське суспільство.

Nguen Van Zung. Theoretical problems of interaction of branches of authority in post-soviet societies (Ukraine, Russia, Belorussia). — Manuscript (174 pages).

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of political sciences on a speciality 23.00.02 — political institutes and processes. Koret-skiy's Institute of State and Law, Ukraine's National Academy of Science's, Kiev, 2000.

In a thesis the concept oriented to allowing of a problem of interaction of branches of authority in connection with new historical realities, which have arisen in post-soviet the states (Ukraine, Russia, Belorussia). The attempt of the all-round analysis of the system of sharing of authority in posttotalitarian society as tools of achievement of consensus between opposite political forces with the objective non permit destructions of processes is carried out which provoke destruction of the political and legal system of a society. It is offered the system of various measures, which allow to overcome the contradictions between constitutional proclaimed in post-soviet the states by systems of authority and variants of their practical incarnation.

Kcy words: posttotalitarian system, sharing of authority, coopération of the branches of authority transition period, dcmocracy, démocratisation, social and political transformation, consensus, civil society.

Нгуэн Ван Зунг. Теоретические проблемы взаимодействия ветвей власти в постсоветских обществах (Украина, Россия, Белорусь).

— Рукопись (174 стр.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 — политические институты и процессы. Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 2000.

В диссертации обосновывается политологическая концепция, ориентированная на разрешение проблемы взаимодействия ветвей власти в связи с новыми историческими реалиями, которые возникли в постсоветских государствах (Украине, России, Белоруси). Осуществлена попытка всестороннего анализа системы разделения власти в посттотали-тарном обществе как средства достижения консенсуса между полярно противоположными политическими силами с целью преодоления деструктивных процессов, которые провоцируют разрушение политикоправовой системы общества. Предложено систему разнообразных мер, которые позволяют преодолеть противоречия между конституционно провозглашенными в постсоветских государствах системами власти и вариантами их практического воплощения.

В диссертационном исследовании, наряду с необходимостью обеспечения системного функционирования ветвей власти, сделан акцент на необходимости сохранения единства и целостности властных структур. Определено, что становление постсоветских обществ в качестве демократических посттоталитарных возможно только через изменения в микросоциальных структурах, которые формируются через частную инициативу, трансформацию "спонтанной рыночной динамики" в "рыночную экономику". Обосновывается необходимость соединения общецивилизационного опыта и национальной традиции отдельно взятой страны в деле реформирования общества и государства.

Ключевые слова: посттоталитарная система, разделение власти, взаимодействие ветвей власти, переходный период, демократия, демократизация, общественно-политическая трансформация, консенсус, гражданское общество.