автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.15
диссертация на тему: Типопогическое исследование языка бурлескной литературы (на материале произведений П. Скаррона "Перелицованный Вергилий" и И. Котляревского "Энеида").

Полный текст автореферата диссертации по теме "Типопогическое исследование языка бурлескной литературы (на материале произведений П. Скаррона "Перелицованный Вергилий" и И. Котляревского "Энеида")."

На правах рукопису

ОЛІЙНИК ІРИНА ВАЛЕНТИНІВНА

ТИПОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МОВИ БУРЛЕСКНОЇ ЛІТЕРАТУРИ (на матеріалі творів П. Скарона ” Перелицьований Вергілій” та І. Котляревського ’’Енеїда’’)

Спеціальність 10.02.15 - (загальне мовознавство

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на одобуття вченого ступеня іандидата філологічних науж

Одеса - 1996

Дисертацією е рукопис.

Робота виконана в Одеському державному університеті ім. IX Мечникова.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Костильова Б.І.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Колегаева І.М.

кандидат філологічних наук, доцент Касім О.Ю.

Провідна організація:

Київський державний

лінгвістичний університет

Захист відбудеться ”13 ” вересня 1996 року о 13 годині на (засіданні спеціалізованої вченої рада по філологічним наукам, шифр К 05.01.12., в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова.

Адреса: 270058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 130.

З дисертацією можна оонайомитись в науковій бібліотеці Одеського університету.

Автореферат рооісдано ^ ”¡¿¿1)1 /4. ^96 Р*

Вчений секретар

спеціаліоованої вченої ради

Сучасні лінгвістичні дослідження характеризуються орієнтацією на розглядання мов як особливих знакових систем, кожній о яких притаманні певні риси, які властиві всім мовам світу, і в той же час, як такі об’єкти, що характеризуються специфічністю та ароматичністю. Справедливість подібного підходу обумовлена існуванням в ті чи інші періоди суспільної історії характерних форм художнього мовлення, що відрізняються, о одного боку, певним набором стійких ознак, властивих рівним мовам, а о іншого боку, певною сумою рис, які складають національну своєрідність тієї чи іншоі мови у оасобах вираження ідентичних оначень.

Дані обставини обумовили вибір о б’ с і т а дослідження дисертаційної роботи - двох оригінальних творів, що відносяться до ріоних національних літератур та об’єднуються рамками одного жанру - бурлеску. •

Предметом дослідження є стилістично релевантні елементи, які виступають як оасіб створення конотативно! інформації на різноманітних мовних рівнях - лексичному, синтаксичному, рівні словотворення та рівні тропів. Дані елементи розглядаються на матері-а л і поеми відомого французького письменника XVII ст. Поля Ска-рона ” Перелицьований Вергілій” та поеми видатного українського поета і драматурга кінця XVIII - початку XIX ст. Івана Котляревського ” Енезда", об’єднаних спільним сюжетом.

Актуальність роботи визначається необхідністю вивчення тексту як динамічної системи, в якій мова набуває особливого смислового значення як результат опозиційно! єдності суб’єктивної (автор) та об’єктивної (суспільство) структур, а також підвищенням в останні десятиріччя інтересу до семіотичних аспектів порівняльних досліджень ріоних оа системами мов.

Наукова вовнова дисертації полягає в тому, що в ній вперше на приклад двох творів, що відносяться до ріоних мов та належать до одного жанру - бурлеску,

1) розглянуто принципи функціонування конотативно-інформаційної системи художнього тексту у кореляції о визначаючою виникнення твору опозиційною єдністю "суспільство - автор”;

2) зіставлення стилістично релевантиих мовленнєвих опозицій здійснене на рівні ріоносистемних мов. Необхідність такого підходу пов'язана з тим, що аналіз основних параметрів певного жанру в окремо взятій мові не може бути підтвердженням тези про універсальний характер прояву певних тенденцій у ріоних мовах.

і

Теоретичне оначенні роботи полягає у тому, що на основі порівняльного аналізу факторів утворення певної конотативно! інформації у двох творах, що відносяться до різних національних літератур, встановлюються ізоморфні та адоиорфні характеристики, які обгрунтовують існування національної специфіки у реалізації інтенціо-нально подібних тенденцій. Урахування цих характеристик у практиці навчавші іноземної мови дозволить (забезпечити максимальну адекватність вираження певної інформації при й відтворенні мовою, що вивчається.

Практична цінність дисертації визначається можливістю використання реоультатів дослідження в ряді лінгвістичних та літературознавчих дисциплін, зокрема в текстології, стилістиці тексту, в курсах історії мови та літератури, спецкурсі о порівняльно! стилістики французької та українська мав, практичному жура інтерпретації тексту.

Підхід до тексту як до цілісного автономного утворення обумовлює застосування у даному дослідженні контекстуального, ошюитявно-компонентного та порівняльно-типологічного методів аналізу. ’

Основна мета дисертаційного дослідження - виявлення ізоморфних та аооморфних характеристик у засобах реалізації конотативної інформац ії елементами структури творів бурлескного жанру - визначає постановку та вирішення таких конкретних завдань як:

- характеристика основних передпосшюк типологічного вивчення мов;

- обгрунтування ролі лінгвістичного аналізу при дослідженні структурно-семантичних особливостей художнього тексту;

- розгляд художнього твору як опозиційної єдності об’єктивної та суб’єктивно! структур;

- визначення значущості естетичної категорії комічного як одного о засобів роокритта суспільно оначущих протиріч;

- установлення основних ознак художнього твору як вираження доміну ючих тенденцій суспільного роовитку у конкретну епоху;

- дослідження проблеми літературного роовитку сюжету бурлескних творів, що розглядаються, - міфу про Бнея;

. - характеристика основних результатів вивчення творів бурлескного напрямку у науково-дослідній літературі;

- з’ясування ролі стилістично маркованих лексичних та фразеологічних одиниць, моделей словотворення, тропів та синтаксичних моделей у реалізації комунікативно-прагматичної інтенції адресанта;

- зіставлення засобів створення конотативної інформації, що визна-

чають національну своєрідність досліджуваних текстів;

- установлення причин існування схожостей та розбіжностей у (засобах організації мовного матеріалу при створенні конотативної інформації у творах, що відносяться до двох національних літератур.

Намічена мета та завдання дослідження вистачають поло* ж е н н я, що виносяться на оахист:

I. Художній текст як цілісне автономне утворення, що характеризується єдністю двох його сторін - плану вмісту та плану вираження -описує один о можливих світів, інтенсіонали якого не обов’язково мають екстенсіонали у актуальному світі. Процес інтерпретації художнього твору базується на врахуванні опозиційної єдності його об’єктивної та суб’єктивної структур, взаємодія яких створює особливу динамічну систему, що складає світ автора.

II. Одним іо засобів роокриття суспільно значущих протиріч у мистецтві є комічне, що утворює основу особливого виду творчості, який полягає у виявленні та описі невідповідності між бажаним та дійсністю. Бурлеск як один о жанрів комічного є одним о проявів світових літературних тенденцій та базується на створенні конотативної інформації особливого роду - травестійно-пародійної, що імплікуе ефект комічного.

ІП. Конотативний зміст досліджуваних бурлескних творів виступає як результат взаємодії стилістичних значень різних рівнів - лексико - фразеологічного, словотворчого, синтаксичного, рівня тропів.

IV. Однорівневі реалізації конотативного змісту художніх текстів, що аналізуються, є ізоморфними, що дозволяє виділити універсали у засобах вираження травестійно-пародійної інформації у двох різносистемяих мовах.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох глав та закінчення. До дисертації додається список літератури та досліджуваних художніх текстів, а також лексикографічних джерел (175 наов, о яких 34 назви іноземними мовами).

У вступі обгрунтовується актуальність проблеми, визначається мета, намічаються задачі та методи дослідження, описується структура дисертації, формулюються Н наукова новизна, теоретична і практична цінність, наводяться положення, що виносяться на оахист.

У першій главі "Основні проблеми порівняльно -типологічних досліджень у галуоі лінгвостилістики” викладаються теоретичні аспекти типологічних досліджень, визначається категоріальний апарат порівняльної типології, 5 цілі та методи, намічається коло про-

блем, пов’язаних із (застосуванням типологічного методу у лінгвостилістичних дослідженнях.

В останні десятиріччя велику увагу вчених привертає до себе метод лінгвістичної типології. Основною причиною цього е можливість вивчення різних мов незалежно від їх спорід неності або ступеня їх взаємного вшшву. Метою подібних досліджень е виявлення схожостей та рообіж-ностей структур мов, що рооглядаються, оасобів вираження тих самих значень та відмінності функцій однотипних елементів мовної структури. Рооглядаючи мови, о одного боку, як особливі (знакові системи, кожна о яких має певну суму рис, властивих вам мовам світу, а о іншого боку, як такі об’єкти, яким притаманна специфічність та ідіоматичність, типологія приходить до необхідності вирішення двох основних задач:

- виявлення тих основних рис, завдяки яким мови уподібнюються одна одній як семіотичні системи особливого роду;

- визначення тих особливостей, що створюють ідіоматичність кожної конкретної мови чи групи мов, що виділена на основі тих чи іншших ознак.

Основні задачі типології вионачають існування в 5 рамках двох напрямків у вивченні мов: власне типологічного та порівняльного. Перший

о них передбачає вивчення специфіки мов на фоні тих загальних рис, які властиві мовам взагалі. Унікальність кожної мови полягає не лише у наявності індивідуальних рис, але і в тому, як відбиваються в ній загальні властивості мови. Метою порівняльної типології е визначення співвідношення загального та специфічного у порівнюваних мовах. Отже, при проведенні порівняльного аналізу необхідно виявити всі можливі типи мовного вираження, що охоплюють дані мови, та покаоати на фоні цієї сітки типів те, що реалізується у порівнюваних мовах.

Понятійний апарат типологічного мовознавства містить у собі такі категорії, як універсалії, фрехвентали та уюкадії або, відповідно, риси, властиві мові взагалі та наявні у всіх мовах світу, риси, властиві групі мов, та явища, що мають місце лише в одній мові. Ще одним фундаментальним поняттям типології мов е поняття ізоморфізму, що ви-оначаеться як однотипність структури хонституїтивних мовних одиниць різних рівнів, наслідком чого є однотипність відношень між цими одиницями на різних рівнях. Необхідність вивчення даного явища обумовлена тим, що воно є вираженням жорсткої воаемообумовленості між рівнями мови. У системі мови, що базується на пересіченні різних рівнів та одиниць різних рівнів, точки перетину дозволяють виявити як розбіжності, так і схожості різнорівневнх одиниць. Таким чином, встано-

влення іооморфіому однієї чи кількох мов тісно пов’язане о виявленням їх аломорфних характеристик, тобто системно-структурних розбіжностей між ними. Численні порівняльні дослідження наочно демонструють іоо-морфність різних оа походженням мов: в основі їх структури лежать ті ж самі нагальні принципи. ТЬму теорія іооморфіому е основою типологічного мовознавства при встановленні схожості рівних елементів у системі, дооволяе ставити питання яро наявність універсалій та фреквент&дій у споріднених та неспоріднених мовах.

Виключно важливим у порівняльно-типологічних дослідженнях е той факт, що вони допускають принципову можливість вивчення як синхронічних систем, так і систем, що знаходяться достатньо далеко одна від одної у плані доахронй. Однак обидва ці підходи вимагають урахування єдності історичного та типологічного у розвитку мов.

Для типологічних досліджень важливим е також використання ріоно-рівневих оонак, інакше кажучи, типологічна класифікація повинна бути багатомірпою, або, ях іноді п називають, непртотивною. Прагнення сучасної типології до подібної класифікації обумовлене тим, що розглядання ріономанітних критеріїв сприяє розгляданню різноманітних аспектів мовної структури і, отже, більш глибокому проникненню в структуру мови.

В цей час типологічні дослідження охоплюють різні галузі мовознавства і, перш оа все, фонологію, граматику, лексикологію. Однак стилістики вони торкнулися у значно меншій мірі. Між тим, реалізація типологічного підходу у оастосуванні до проблем лінгвостилістики є, безумовно, виправданою та необхідною.

Значення лінгвостилістики як актуального об’єкту досліджень обумовлене тією роллю, яку стилістична система грав в існуванні мови, у багатоплановій мовній практиці, у виконанні таких найважливіших функцій мови, як комунікативна, естетична та пізнавальна. Стилістика здатна якомога краще відобразити національну специфіку мови, роакрити багатство п зображувальних можливостей та засобів вираження різних значень.

У відповідності до різноманітності можливостей практичного застосування, стилістика являє собою велику та розгалужену систему. Не обмежуючись завданнями суто теоретичного плану, вона має велике значення як основа кожної інтерпретації тексту, літературної критики, теорії перекладу, лексикографії і т. і. Широта спектру лінгвостилістичних проблем визначає існування у рамках стилістики різних функціональних галузей, орієнтованих на те чи інше соціальне замовлення. Порівняльна

$

стилістика, наприклад, зіставляє особливості виразних та зображувальних засобів ріоних мов та складає основу теорії перекладу. Функціональна стилістика вивчає закономірності використання ріоних функціонально -мовленнєвих стилів у ріоних сферах спілкування. Статистична стилістика дооводяе доказово здійснити атрибуцію тексту та виконати різноманітні інші текстологічні завдання. Стилістика декодування становить теоретичну основу інтерпретації тексту та має велике значення у практиці викладання мови та літератури як рідною, так і іноземною мовами.

Перед кожним дослідником, що займається проблемами стилістичного аналізу, постає питання про обсяг тих стилістично релевантних елементів, які повинні бути піддані розгляду. Стилістичний аналіз не повинен обмежуватися вивченням мовних засобів, що належать до якого -небудь одного рівня мови, тому що будь-який літературно-художній твір характеризується цілісністю, взаемоов’яоашстю та воаемообумовленістю його складових частин. Отже, стилістичний аналіз повинен охоплювати

і словниковий склад, і граматичну будову мови, а також 5 фонетичну систему.

Письменник в процесі художньої творчості відбирає ті елементи одержуваної ним про світ інформації, які він вважає особливо важливими та хоче передати читачеві, кодує цю інформацію у вигляді образів, кодує обрали мовними засобами та створює художній твір. Декодування останнього являє собою виключно складає завдання через те, що дослідник незнайомий о кодом автора. Справа в тому, що код художнього тексту не може бути зведений до лексично! та граматичної будови мови. Це вельми складна, ієрархічно побудована система, в яку входять кілька субкодів або рівнів кодування (графічний, фонетичний, лексичний, код образів, стилістичних прийомів і т.і.). Отже, з’ясовуючи стилістичні особливості тексту, необхідно співвіднести план вираження та план змісту, визначити, наскільки вдало даний зміст переданий даними засобами.

Велике значення при проведенні стилістичного аналізу має поняття стилістичного контексту. Його функція полягає в тому, щоб додати нові значення, що залежать від тих прирощень смислу, які виникають завдяки комбінації стилістичного контексту о тими чи іншими словами. Стилістичний контекст дозволяє водночас реалізувати два та більше значень слова, створити йому додаткові конотації і тим забезпечити максимальну ефективність впливу всіх взаємодіючих мовних засобів на читача.

Численні лінгвостилістичні дослідження засвідчують, що фонд сти-

е

летворчих оасобів кожної окремо взятої національної мови утворюють як національно самобутні, так і досить велика кількість інтернаціональних елементів, тобто тих оасобів, що належать до кількох або навіть до багатьох мов. Існування останніх ще рад доводить твердження про неоам-кнений характер мовної системи, а також про постійне прагнення мов до взаємозбагачення шляхом мовних контактів. У зв'язку о цим виникає питання про роль контрастивних досліджень у галуоі стилістики, оскільки вивчення національного та інтернаціонального у кожній мові сприяє більш глибокому проникненню у структуру та особливості функціонування мов, що роогяядаються.

Саме у сфері стилістики, у мовленні, відбувається остаточний відбір та реалізація мовних оасобів. Вивчення шляхів цього відбору дає нам можливість виявити особливості побудови висловлювання порівнюваними мовами, виявити почуття мови, що виявляється в цьому відборі і таким чином визначити засоби органіоації аутентичного висловлювання даною мовою в тій чи іншій ситуації. Дослідження взаємозв'язку між вивченням характерології мови та системи мислення певної національності о наступною орієнтацією на вдосконалення практики викладання мови та теорії перекладу е, о нашого погляду, найбільш аргументованою репрезентацією причинно-наслідкових зв’язків у засобах взаємодії національного та інтернаціонального у стилістичній системі мов, що розглядаються.

У другій главі "Мова художньої літератури: семіотичний аспект” розглядаються принципи аналізу художнього твору як опозиційної єдності суб’єктивної та об’єктивної структур, дається визначення категорії комічного як фактора, що детермінує існування бурлескного жанру, досліджується зв’язок між художнім текстом та його екстралінгвістичним контекстом, аналізується проблема літературного розвитку сюжету бурлескних творів, що вивчаються.

Дослідження твору художньої літератури може проводитись водночас кількома лініями: о одного боку, він може розглядатися як об’єкт літературознавчого, лінгвістичного, конкретно-історичного аналізу, а о іншого боку - як об’єкт семіотичного аналізу. Саме другий підхід здатний дати дослідникові найбільш чітке уявлення про художній текст як про цілісне автономне утворення, що характеризується єдністю двох його сторін - плану змісту та плану вираження. Семіотика - наукова дисципліна, яка вивчає побудову та функціонування різноманітних знакових систем, що оберігають та передають інформацію-відкрила і досліджує схожості мови та літератури як мистецтва, заснованого на мові. Отже,

семіотику мови та літератури слід визначати ах науку про такі онахові системи, які мають висловлювання.

При розгляданні проблеми істинності -помилковості висловлювань на перший план виходять поняття інтенсіоналу та екстенсіоналу як різновидів значення. Під інтенсіоналом воагалі розуміють сукупність семантичних ознак, а під екстенсіонашм - сукупність предметів зовнішнього світу, що вшначаються цією сукупністю оонак. У повсякденному спілкуванні, де звичайно відсутні довгі тексти та контексти, екстенсіонадьне значення відіграє провідну роль. Однак, у тих випадках, коли довгий контекст е сам по собі метою повідомлення, а саме в художньому мовленні, поняття інтенсіоналу висувається на перший план, у той час як поняття екстенсіоналу може грати меншу роль. ТЬким чином, кожний ін-тенсіоналіндивідного імені визначає деякий індивід у деякому можливому, але не обов’язково реально існуючому світі. Самий же можливий світ у семіотиці - це світ, створений предметами, індивідами, сутностями, що відповідають інтенсіоналам яхої-небудь мови.

Літературний дискурс о точки оору семіотики - це дискурс, в якому речення - висловлювання і воагалі вираои інтенсіонально істинні, але не обов’язково екстенсіонально істинні. Це дискурс, інтенсіонали якого не обов’язково мають екстенсіонали в актуальному світі і який,отже,описує один о можливих світів. Сукупність літературних дискурсів складає літературу.

Згідно о семіотичною теорією художній твір грунтується на єдності, що виникає як опозиція двох структур: об’єктивної (суспільство) та суб’єктивної (автор). Ця єдність та протилежність, одержуючи літературну репрезентацію, обумовлює перетворення художнього твору о абстрактного оадуму в семіологічний факт, в якім мова набуває особливої смислової оначущості, внаслідок чого вигадка в ній межує о реальністю. Художній твір - це своєрідна спроба вирішити літературним шляхом проблемну ситуацію. Письменник творить,виходячи о того, що йому вже так чи інакше дається в ньому самому або в оточуючому його суспільстві. Кожна о двох структур, що лежать в основі хідожнього твору, належить системі відносин, яка включає в себе рівні рівні: культурний, економічний, емоціональний, історичний і т.і. Саме тому художній текст тісно пов'язаний о історика -соціальною хронологією та, безумовно, належить до тієї епохи, яку він відображає.

Одним із засобів розкриття протиріч, що виникають між суспільством як об’єктивною структурою та людиною (автором) як суб’єктивною

структурою, е комічне. Комічне як естетична категорія - це суспільно (значуще життєве протиріччя (мети - оасобам, форми - змісту, сутності

- 5 прояву), що в мистецтві є об’єктом особливої емоційно насиченої критики. Під комічним можуть рооумітися як природні (що існують незалежно від чиєїсь волі) явища та відношення між ними, так і особливий вид творчості, сутність якого полягає у цілеспрямованій побудові певної системи явищ (в тому числі мовних) о метою викликати ефект комічного.

Кожний період в історії суспільного роовитку висуває власні специфічні комічні ситуації та типи характерів. Таким чином, неможливим є проникнення у сутність комічного бео глибокого аналізу тієї епохи, яка відіграє вионачальну роль у створенні того чи іншого комічного твору.

Комічне має свої особливі прийоми. Це, перш оа все, деформація явищ, що представлена перебільшенням, пародіюванням та травестуванням. Перебільшення у більшості випадків є засобом окарикатур ювання явищ. Його сутність - у гіперболізації деяких суто негативних особливостей зовнішнього або внутрішнього вигляду персонажа. Пародіювання

- це комічне перебільшення у наслідуванні. Перебільшення характерних рис оригіналу о гіперболізацією їх часом до абсурду виявляє внутрішні протиріччя та недоліки зображуваного явища. Травестування відріоняе-ться від власне пародіювання тим, що воно вульгаризує, намагається принизити ті сторони явищ, які вважаються достойними, заслуговують поваги.

Літературними жанрами, пов’язаними о описом комічного, є: власне комедія, фарс, пародія, бурлеск, карикатура, епіграма, іронічне, сатиричне, гумористичне оповідання та каока, а також такі малі жанри, як жарт, гра слів, загадка, каламбур і т.і.

У теорії комічного жанр бурлеску трактується ях пародія на деякий відомий твір а елементами гротеску або ях травестування, гумор якого базується на переодяганні персонажів якого-небудь одного о знаменитих творів давнини у національний одяг. Всім відомий піднесений класичний сюжет викладається "низьким” стилем. Кажучи про виникнення бурлеску необхідно відзначити, що у традиційних суспільствах, де особливе місце посідали релігія, ритуал, сакральна сфера воагалі, священним об’єктам надавалася максимальна цінність. Бурлеск руйнує чарівність священного, ставить його під знак питання і таким чином перетворює те, що було об’єктом поклоніння, на повсякденне, принижує його.

Отже, аналіз художнього твору повинен балуватися перш оа все на вивченні його пооатекстового контексту (М. Бахтін). Останній включає

»

в себе:

- епоху, коли жив та творив письменник, загальнополітичні та літературні течії цієї епохи, а також місце письменника у боротьбі різних напрямків;

- стан літературної мови епохи, яка вивчається, та співвідношення провідних та другорядних п стилів;

- онання оагальнонародної розмовної мови, п воаеиодд о місцевими діалектами, онання жаргонів різних соціальних груп та класів.

У відповідності о даною схемою спробуємо окреслити той історшю-соціальний фон, який став поштовхом для виникнення та роовитку бурлеску в українській та французькій літературах.

ХУІІ століття у Франції було пооначене зародженням нових буржуазних відносин та появою енергійних та рипучих представників класу буржуазії. У мові та літературі на зміну періоду Ренесансу, провід ною ідеею якого було всіляке збагачення французької мови, прийшов час пуризму та торжества канонів класицизму. Проповідуючи чіткість поетичної мови, раціоналізм та холодну урочистість, класицизм виявився дуже д алеким від живої французької мови. Бурлеск в цих умовах виник як своєрідна реакція на високі жанри та благородні почуття. Кожний бурлескний твір, використовуючи сюжет славетних творів давнини чи окремих епізодів античної міфології, описує життя тодішнього французького суспільства о його численними протиріччями. Вирішуючи суто літературні завдання, представник бурлеску прагнули скоротити прірву, що існувала між живою народною мовою і мовою класичної літератури та елітарних шарів суспільства.

ХУІІ І століття на Україні позначилося ліквід ац ією української автономії, розпуском Запорізької Січі. Вищі сфери українського суспільства відокремлювала від простих людей велика прірва, яку збільшував стан письмової мови, що знаходилась під впливом латинсько-польської схоластики, далекої від життя, від потреб українського народу.

За таких соціально-політичних та культурних умов бурлеск став тією зброєю, яка, руйнуючи церковно-схоластичні канони, готувала грунт для реалістичного зображення життя та побуту широких мас. Бурлеск пориває о попередньою літературною традицією - о псевдокласицизмом, націоналізує та модернізує діючих осіб та події класичної давнини.

В художньому творі природнім носієм сюжету е персонаж. Існують одні сюжети, що постійно оустрічаються в історії світового літературного процесу, та інші, що знайшли своє літературне втілення лише одного

разу або вельми незначну кількість разів. Якщо існують кілька сюжетів, що мають однакову інтенсіональну семантику, але екстенсіонально ріоні, більш одатні до літературного роовитку ті, які несуть у собі екстенсіо-нальну невизначеність. В цьому полягає, зокрема, причина постійного звертання різних жанрів літератури до міфології.

Ще оа часів античності міф про троянського героя Енея, що поїхав з переможеної Трої на пошуки землі обітованої, став основою багатьох літературних творів. Мотив героя-вигнанця виявляється органічно вплетеним у сюжетну канву "Іліади" Гомера, а потім знаходить своє літературне втілення у давньоримського поета Вергілія. У XYI - XYII століттях з’являються численні наслідування "Енеїди” Вергілія - "Франсіада” Рон-сара, "Луюіада” Камоенса, "Лгнріада" Вольтера, "Росіада" Хераскова. Приблизно до того ж часу відноситься і рооквіт бурлеску в європейських літературах. Багато бурлескних авторів скористалися міфом про Бнея, зокрема, Дж. Б. Лаллі ("Перелицьована Енеїда”, 1633), П. Скарон ("Перелицьований Вергілій”, 1648 -1653), Р. Блюмауер (”ПерелицьованаЕнеада”, 1783 - 1786), М. Осипов та М. Котельницький ("Знейда наизнанку", 1787

- 1794), І. Котляревський ("Енеїда”, 1798).

Демонструючи зв’язок о міфом та міфологічним мисленням, бурлескні "Кттгіди" все-таки йиши шляхом деміфологіоації в напрямку історизму, внаслідок чого міф в них більш не сприймається як деяка основа світопорядку, а перетворюється у пластичну художню модель, оа допомогою якої виражається прагнення нової людини звернути увагу на себе саму, свою власну значущість у побудові світу. На зміну міфологічному герою, обмеженому рамками заданого сюжету, приходить герой національний; а дія, перенесена на національний грунт, набуває свого особливого сенсу в залежності від того завдання, яке вирішує автор твору.

У третій главі "Дослідження семантико-стилістичних засобів створення вторинно! семіотичноі системи у поемах П. Скарона "Перелицьований Вергілій” та І. Котляревського "Енеїда”” проводиться зіставлення основних факторів створення конотативної інформації, що відповідають різним мовним рівням, у двох порівнюваних творах.

Художній твір є дуже складною та багатоплановою системою відносин, що поряд з предметно-логічною інформацією, яка описує подійно-фактуальну основу твору, містить інформацію оцінну, емоційну, експресивну. Цей тип інформації (назвемо п стилістичним) має знакову природу. Користуючись термінологією Л. Єпьмслєва, вторинну семіотичну систему, що несе стилістичну інформацію, назвемо конотативною. Зміс-

том стилістичної інформації е ріономанітні відомості про параметри ситуації спілкування, а п носієм виступає сукупність мовних одиниць, що мають певне предметно-логічне оначення або певну побудовну функцію, інакше кажучи, що несуть у собі те чи інше стилістичне оначення. Останнє містить відомості про належність адресанта до певної соціальної або територіальної групи, про його відношення до адресата та до предмета повідомлення, про той клас жанрів, до якого може бути віднесене те чи інше повідомлення і т.і. З точки оору семіотичної теорії стилістичне оначення мовної одиниці е оначенням конотативним, найдрібнішою коміркою плану омісту конотативно! системи, яка надбудовується над системою дано! природної мови.

Відношення конотативного омісту повідомлення в цілому до кожного о стилістичних оначень одиниць, що входять до його складу- це відношення цілого до частини. При цьому стилістичне оначення може мати одиниця будь-якого рівня мови - слово, стійке словосполучення, граматична форма, синтаксична конструкція і т.і. оа умови, що е ще хоча б одна форма (означаюче), спроможна виразити те ж саме значення (ооначуване). При науковому аналізі необхідно виділити окремі сторони та властивості речей та явищ, саме тому стилістичні ресурси лексики, граматики, фонетики можна рооглядати і окремо, але на спільній основі, ях різні складові єдиного цілого - стилістичної системи мови.

При проведенні стилістичного аналізу засобів створення конотативної інформації в "Перелицьованому Вергілїї” П. Скарона та "Енеїді”

І. Котляревського зупинимося на розгляді стилістично маркованої лексики та фразеології, основних словотворчих моделей, що несуть у собі конотативну інформацію, стилістичних ресурсів тропів, основних синтаксичних моделей - носіїв стилістичного оначення.

Одним о найважливіших компонентів конотативного омісту твору е стилістично маркована лексика.

В "Енеіді" І. Котляревського лексичні одиниці (ЛО), що відносяться до роомовного стилю або мають іронічні або зневажливі емоційно - експресивні відтінки, складають 126 (59%) одиниць. Основну масу стилістично маркованих іменників можна віднести до семантичного поля (СП) ’’Людина”, оокрема, до тематичних груп (ТГ) "Людина оа складом характеру та способом життя": проноза (78), йолоп (31), потіпаха (132), суціга (125), дундук (53), "Частини організму людини”: баньки (157), пиха (142), морда (103). Стилістично марковані дієслова, що мають емоційно-експре-синні характеристики або відносяться до зниженоі лексики, належать до

СП "Дієслова руху”: пхатися (66), швендяти (92), шлятися (60), "Дієслова говоріння”: городити (103), шпетити (52), веротн (64), "Дієслова, що означають процеси приймання їжі”: обіжратися (183), хлистати (72)

І Т.І.

Серед стилістично маркованих ЛО ”Енеїди” е слова, що мають хронологічно-локальні характеристики, зокрема діалехтні - 20 (10%): га-лити (58), псяюха (187), вошшти (64). Враховуючи, що будь-яке слово в художньому контексті переборюе свою семантичну ізольованість, підпадає під вплив екстралінгвістичного контексту, видалимо групу ЛО, які не мають інваріантного стилістичного оначення, але набувають його у контексті. Це слова, що ооначають специфічно українські реалії та відносяться до СП "Світ об’ехтів та понять, створених людиною” - 63 (30%): чуйка (106), шарпанина (158), булдимок (75), чинш (57).

У "Перелицьованому Верили" П. Скарона ЛО, що мають негативні емоційно -експресивні відтінки та відносяться до оняжеиоі лексики, складають 101 (61%) одиницю. Серед іменників переважна більшість належить до СП "Людина” та до ТГ "Людина оа складом характеру та оа способом життя”: coquin (1,4), cocu (11,88), larron (11,112), pendaid (11,73); "Частини організму людини”: minois (И, 152), cul (11,113), trogne (1,73).

До складу стилістично маркованих ЛО "Перелицьованого Вергілія” входять також архаїзми - 63 (39%): baye (1,33), chef (1,18), s'accagnarder (IV,34), grever (111,96).

Великий стилістичний потенціал мае також фразеологічна система мови.

В "Енеїді” І. Котляревського всі виявлені стилістично марковані фразеологічні одиниці (ФО) належать до роомовного стилю або мають онн-жену оцінність. Вони представлені переважно дієслівно-предикативними ФО. При цьому поряд о традиційними ФО - 41 (70%) - існує велика кількість ФО, які зазнали оказіональних трансформацій - 18 (30%).

Серед ФО найбільш широко представлені СП ”ФО о актуалізованою семою "бити - карати””: дати швабу (142), хвоста вкрутити (84); ”ФО о актуалізованою семою "бігти - втікати"": дати дропака (118), дати драла (67); ”ФО о актуалізованою семою "образити - обдурити””: фигу показати (193), збити о пантелиху (24).

У "Перелицьованому Вергілії” П. Скарона традиційні стилістично марковані ФО 45 (63%) - відносяться до СП ”ФО о актуалізованою семою "бити - карати””: casser le cou (11,11), faire main basse (IV,33); "ФО з актуалізованою семою "втікати””: faire gille (111,183), plier bagage

(1,15) і т.і.

З метою посиленні експресивно-емоційних можливостей ФО П. Ска-рон використовує різноманітні оказіональні трансформації ФО - 26 (37%).

Засоби словотвору тахож можуть грати неабияку роль у створенні конотативної інформації.

Найширші стилістичні можливості містять засоби суфіксації, зокрема, (зменшувальні та (збільшувальні суфікси. В "Енещі” стилістично марковані похідні оі зменшувальними суфіксами становлять більшість стилістично маркованих дериватів - 76 (53%): сивушкн ковтонулн (102), люлечки курили (59), корольок (25), божок (72). "Перелицьований Вергілій” представлений значно меншою кількістю подібних похідних - 15 (19%): roitelets (IV,ЗО), vieillotte (IV,29).

В "Енеідія похідні оі обільшувальними суфіксами становлять 34 (26%), причому всі вони несуть у собі зневажливу конотацію: чортяка (65), упи-ряга (154), бабище (62).

З метою підсилення емоційно-експресивного потенціалу ЛО бурлескні автори використовують також оасоби префіксації. В "Енетді” такі похідні становлять 17 (12%): горілку повипивали (102), пресуча яга (115), роти пороооявляли (135); а в "Перелицьованому Вергілії” - 15 (19%): 1а femme enchemisée (11,48), le roi encomu (111,66).

Різноманітні оцінно-пізнавальні можливості мають також оасоби словоскладання. В обох бурлескних творах подібні похідні, створені оа моделлю V + (х) + N -* Adj(N), одержують додаткові відтінки зневаги, іронії та фамільяриоащї.

Значний потенціал у створенні пародійно - травестійної інформації в обох бурлескних творах мають тахож образні порівняння, семантичний механіом яких характеризується переносом на тему порівняння, яка у більшості випадків належить до семантичного поля "Людина", ознак образів порівняння (ОП), що відносяться до інших семантичних полів:

іурн реве, як ранений кабан (178);

поромщих на землю впав, як міх із воза (97);

des valets timides comme des poulets (111,45);

le vieillard doux comme sucre (VII,34). .

У 60% випадків в "Енеїді" та у 32% випадків у "Перелицьованому Вергілії” ОП е поширеними, сприяють просторово-часовій конкретизації образу та спрямовані на уточнення побутового характеру ОП. Дослід-

ів

ження показало, що обраои порівняння в обох творах є виключно матеріально-предметними та (зображують типові для повсякденного життя об’єкти. Таким чином, ОП сприяють акцентуванню ефекту переодягання та формують одну о складових конотативно! системи бурлескних творів.

На синтаксичному рівні специфіка бурлескних творів проявляється у використанні таких синтаксичних фігур, як повтор, перелік, паралельні синтаксичні конструкції (ПК), де всі вони виступають у тісному (зв’язку о особливостями їх лексичного наповнення. Лексичний склад синтаксичних фігур характеризується наявністю ЛО зниженого плану, ЛО, що дають побутову характеристику величним об’єктам та персонажам, використанням при ЛО додатків та ооначень, які дають негативну характеристику останній, а також ЛО, які оображують національні реалії.

У закінченні підводяться основні підсумки роботи.

Художній текст е складною багаторівневою системою, що характериоуеться єдністю двох 5 сторін - плану омісту та плану вираження і представляє актуальний світ, який є відбитим у свідомості його автора. Розвиток дії в художньому творі обумовлений опоошцею його об’єктивної та суб’єктивної структур. Воаємодія останніх веде до створення особливої динамічної системи, що властива його авторові.

Бурлеск як один о жанрів комічного е (засобом розкриття суспільно значущих протиріч у художній літературі. Для творів бурлескного напрямку е характерною наявність особливої конотативної інформації - пародійно-травестійної, що баоується на контрасті між величним характером сюжетної основи твору та о о враженням побутових об’єктів та ситуацій.

Порівняльний аналіз засобів створення пародійно-травестійної інформації . в пЕнецц” І. Котляревського та ” Перелицьованому Берилії” П. Скарона виявив глибокий іооморфіом механізму однорівневих реалі-оацій конотативного омісту, що свідчить про універсальний характер цих засобів у європейських мовах.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Словообразование как фактор создания стилистического своеоб-раоия произведения // Доклады конференции "Язык и культура”, 26 - 28 июня 1992 г. - К.: Иод - во КГУ, 1992. - С.146 - 147.

2. Бурлеск. Черты сходства и различия в национальных яаыках // ТЪэисы конференции ”Ясзык и культура”, 25 - 27 июня 1993 г. - К.: Иод - во КГУ, 1993. - С.105 - 106.

3. О роли сравнений в бурлеске // Тезисы конференции "Язык и культура”, 23 - 25 июня 1994 г. - К.: Иод - во КГУ, 1994. - С.200 - 202.

4. О некоторых семантических особенностях редупликации в бурлеске // Щорічні (записки о класичної та романської філології. - Одеса: Друкарський дыр, 1995. - Вил.2. - С.43 - 48.

5. Поетичні особливості бурлескного твору // Матеріали доповідей конферешц! "Поетика художнього тексту”. - Київ - Херсон, 1996. -С.226 - 227.

SUMMARY

Oleinik I. Typological research of the language of burlesque literature (on the material of the poems of P. Scarron "Transformed Virgil” and I. Kotlyarevski ’’Eneide”).

Thesis for candidate degree of philological science by speciality 10.02.15 -general linguistics, Odessa State University, 1996.

The manuscript of the thesis the main aim of which is to reveal the peculiarities of the means of expression of stylistic information (based upon the creation of comic and ironical effects) in French and Ukrainian languages is defended. Contrastive study of burlesque works is based on analysing different layers of the language: lexical, morphological, syntactical, word-building. Comparative analysis testifies to the universal character of the means of expression of comic and ironical effects in two languages.

АННОТАЦИЯ

Олейник И.В. Типологическое исследование яоыка бурлескной литературы (на материале произведений П. Скаррона ’’Перелицованный Вергилий” и И. Котляревсхого "Энеида”).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.15 - общее яоыкоонание, Одесский государственный университет им. И.И. Мечникова, 1996.

Защищается рукопись диссертации, основной целью которой является выявление алломорфных и изоморфных характеристик в средствах создания хоннотативной информации элементами структуры произведений бурлескного направления, относящихся к двум раоносистемньш яоы-кам. Определены основные средства соодаиия пароднйно-травестийной информации на различных уровнях яоыка: лексическом, словообразовательном, синтаксическом, а также уровне тропов. Проведен сопоставительный анализ данных средств в двух исследуемых яоыках.

Ключові слова: типологія, бурлеск, конотативна інформація.