автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.09
диссертация на тему: Трагедия голодомора 1932—1933 гг. в фольклоре Украины: Проблема художественной трансформации исторической правды

Полный текст автореферата диссертации по теме "Трагедия голодомора 1932—1933 гг. в фольклоре Украины: Проблема художественной трансформации исторической правды"

На правах рукопису

О '

• УДК 398(477)

КОНОНЧУК ТЕТЯНА ІВАНІВНА

ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 рр .

У ФОЛЬКЛОРІ УКРАЇНИ. ПРОБЛЕМА ХУДОЖНЬОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ

Спеціальність 10.01.07. — фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

На правах рукопису

• УДК 398(477)

КОНОНЧУК ТЕТЯНА ІВАНІВНА

ТРАГБДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 рр.

У ФОЛЬКЛОРІ УКРАЇНИ. ПРОБЛЕМА ХУДОЖНЬОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ

Спеціальність 10.01.07. — фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ—1996

Робота виконана на кафедрі фольклористики Київського університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат філологічних наук . Л. Ф. ДУНАЄВСЬКА

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук М. М. ПАЗЯК

кандидат філологічних наук Я. В. ВІЛЬНА

Провідна організація: Український державний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Захист дисертації відбудеться 31 травня 1996 року на засіданні спеціалізованої ради Д 010128 по захисту докторських дисертацій з теорії літератури і фольклористики при Київському університеті імені Тараса Шевченка в конференцзалі за адресою:

252017, Київ-17, бульвар Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий ‘^’’квітня 1996 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради / /9

доктор філологічних наук Уг ' Л. В. ГРИЦИК

Період з кінця 20-х — початку 30-х років XX ст. — найтрагічніший в історії українського народу. Проте до проголошення 1991 року Україною незалежності він залишався білою плямою насамперед для самих українців, оскільки тоталітарна більшовицька система працювала на те, аби в народу витравити його історичну пам’ять. Сама лише згадка про голод кваліфікувалася як злісна антирадянщина. Отже, голодомор, спря-' мований на винищення цілого народу, з мільйонами загиблих мав канути у забуття. Лише 1993 року Україна вперше за шістдесят літ вшанувала пам’ять своїх земляків. Лише в умовах суверенної держави українці дістали можливість подивитися на свою минувшину очима правди. Тому вже перші кроки української держави позначилися переоцінкою моральних цінностей у всіх сферах знань, у всіх сферах життя.

1928—1932 рр., що увійшли в історію радянського будівництва як роки суцільної колективізації, були найбільш закритими ідеологічними догмами. Назріла нагальна потреба вивчити і осмислити цей період українського буття як народом у цілому, так і наукою зокрема.

Зняття табу з історичної правди про 1932—1933 рр. відкрило невигойні рани в душах очевидців, на чию долю випало скалічене дитинство, втрати найрідніших, незабуті враження мученицьких смертей, зіткнення з антилюдським явищем канібалізму. Народна пам’ять воскресила найболючіші спогади про тяжкі страждання в роки геноциду проти цілого народу, відбивши їх у народних поетичних та прозових творах.

І тому одним із першочергових завдань сучасної фольклористики, на наш погляд, є збирання, картографування, опис та вивчення народної творчості про голодомор, яка є невід’ємною частиною фольклору XX ст., але за радянської дійсності не досліджувалася. Невідкладність збирання народної творчості пояснюється тим, що очевидці голоду — люди похилого віку, а саме їхні розповіді як свідків і жертв голодомору становлять найбільшу вартість.

Фольклор про 1932—1933 рр. — це насамперед відбита у народній пам’яті правда про голодомор, правда, яка потрібна нині усій нашій державі, кожній людині в її прагненні до самопізнання, до вивчення тих явищ, які вплинули на мораль суспільства, на генофонд нації, які дають великий урок для розуміння ролі особистості і народу в історії. Поетичний і прозовий фольклор несе в собі величезний матеріал для вивчання людської душі, психології людини в нелюдських умовах її існування. Зразки народної творчості розкривають силу духу українського народу в його намаганні знайти духовну опору в минулому, в його традиціях, врятувати свій внутрішній світ від морального падіння, знайти в собі сили для виживання.

Серед проблем, пов’язаних із вивченням фольклору про 1932—1933 рр., особливо важливою є питання дослідження народної прози як своєрідного художнього явища, в якому елементи давньої народнопрозової

традиції переплелися з безпосередньо витвореним пластом .народної творчості у роки голодомору чи створюються у наш час.

Назріла потреба комплексного підходу до розгляду відображення цих трагічних подій у народній пам’яті в історичному аспекті. Порівняльний аналіз необхідний для з’ясування особливостей відображення голоду в різні періоди історії, а також для усвідомлення такого страшного соціального лиха в історичній долі українського народу, як голод.

Традиційна проблема історичної правди в усній народній творчості в умовах нових підходів до реалій життя набула особливого значення і виняткової актуальності.-Її розв’язання неможливе без порівняльного аналізу особливостей відображення голодомору народною творчістю та суспільно-політичних подій в Україні наприкінці 20-х — на початку 30-х років. Актуальність розкриття історичної правди, відбитої у народній пам’яті, пояснюється поверненням до духовних витоків, полягає у пошуках істини, утвердженні національної самосвідомості, розумінні державної незалежності.

Історія вивчення теми. Незадовільний стан вивченості теми відображення голодомору 1932—1933 рр. в Україні засобами фольклору та художньою літературою пояснюється ступенем відкритості її лише за умов проголошення України незалежною державою. Саме в цей період, ознаменований початком суспільного осмислення істинної долі нашого народу в 20-ті — 30-ті роки XX ст., з’являються перші наукові статті водночас із самими творами. З-поміж статей, написаних у діаспорі, які дійшли до нас раритетними виданнями, відзначимо працю Д. Чуба, котрий нині мешкає в Австралії1. Аналізуючи свідчення очевидців і художні твори, написані за кордоном українськими письменниками і в Україні по живих слідах подій, учений доводить штучність гсшоду в Україні, розкриває істинні його причини і наслідки. Для нас є особливо цінною думка про те, що “у вільному світі надруковано вже безліч спогадів, повістей, п’єс, де віддзеркалено ті жахливі часи штучного голоду...”2 Ця інформація дає змогу у перспективі розширити діапазон досліджень теми голоду у фольклорі, художній літературі та літературознавчих працях діаспори, при можливості працювати з джерелами, які створені українцями за кордоном. -

Першою спробою осмислення теми голодомору 1932—1933 рр. у фольклорі науковцями тут, в Україні, можемо вважати статтю С. Шевчука5. У ній учений аналізує народнопоетичні зразки, в яких у фольк-

1 Чуб Д. Відлуння великого голоду в спогадах очевидців і в українській літературі. —

Торонто, 1984. — 16 с. .

Там же. — С. 13.

5Шевчук С. Відображення голодомору в народній пам’яті: За фольк.-етногр. пам’ятками України//Культура України: Проблеми. Перспективи: 36. наук, досліджень колективу авт. Рівнен. держ. ін-ту культури. — Рівне, 1992. — С. 65—75.

лорних традиціях розкривається найбільша трагедія українського народу. Цінною думкою фольклориста є його спрямування майбутніх досліджень на спеціальне вивчення теми в історичному аспекті, оскільки традиції увічнення в народній пам’яті голоду знаходимо ще в давні часи, вони пов’язані “уже з біблійними сюжетами”.

Дві статті, присвячені фольклорному відображенню голодомору,' опубліковано серед матеріалів науково-практичної конференції “Слобожанщина. Голодомор 1932—1933 років”, — П. Охріменка1 та Д. Біло-усаг, у яких відповідно йдеться про історію створення “Думи про голод” і про самого кобзаря Є. Мовчана; аналізуються народнопоетичні зразки, що виступають яскравою ілюстрацією “гуманізму” радянської влади на селі в 30-ті роки. Фольклорист В. Дубравін друкує голосіння5, записане 1976 року на Сумщині — “Туга за братами, як під голод померли”, подає його тематичний аналіз.

Таким чином,, фольклористичні праці на тему голодомору 1932—

1933 рр. в Україні насамперед несуть у собі загальні характеристики зразків, як таких, що відтворюють дійсність усенародної трагедії. Таке спрямування цих досліджень у першу чергу передбачало осмислення центральних суспільно-політичних подій кінця 20-х — початку 30-х років як голодомору, що переконливо підтверджує народна пам’ять, зафіксована у фольклорних зразках, а також офіційні документи 1930—1934 рр., праці сучасних істориків, твори художньої літератури української діаспори й перші твори, написані й видрукувані в Україні про колективізацію і причини голодомору.

Наукова новизна даного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше об’єктом спеціального вивчення стали фольклорні твори різних жанрів, які відображають голодомор 1932—1933 рр. в Україні. Вперше зібрані фольклорні джерела, статті науковців про голодомор в Україні, опубліковані в різних виданнях України, а також у зарубіжних (переважно раритетних), що зберігаються в наукових бібліотеках України, Канади, США.

Вперше здійснено опис та аналіз худржніх засобів відображення голоду фольклорною традицією в історичному аспекті.

Новизна полягає також у комплексному дослідженні сукупності художніх засобів відображення голоду, процесу творення та иобутуран-ня фольклорних жанрів та їх контамінації. У даній дисертації вперше

'Охрімснко П. “Дума про голод” кобзаря зі Слобожанщини Є гора Мовчана//На(1-більший злочин імперії: Матеріали наук.-практ. конференції “Слобожанщина. Голодомор 1932—1933 років”. — К., 1993. — С. 68—71.

7 Білоус Д Голодомор і колективізація в Україні та їх відображення в народній творчості. — Там же. — С. 72—75. •

і'Дубравін В. Народна пам’ять про голодомор//Няр. творчість та стнотафія. —

1993. - № 5-6. - С. 35-37.

введено в науковий обіг значну кількість текстів, зібраних автором дослідження під час польових записів, а також опублікованих у збірниках. Отже, дана робота є першим монографічним дослідженням, у якому спеціально розглядаються особливості відображення голодомору 1932—

1933 рр. в Україні народнопоетичними творами та народною прозою.

Об’єктом дослідження у дисертації є зразки поетичного та прозового фольклору про 1932—1933 рр. Розгляд ведеться на матеріалі польових записів, листів із власного архіву дисертантки, джерел із збірників. Як ілюстрації до порівняння фольклорних зразків згадуються суголосні за тематикою поетичні та прозові твори української літератури про голод 1921—1923 рр., 1932—1933 рр. Залучаються для дослідження і твори російських письменників про голодомор в Україні.

З метою з’ясування суспільно-політичної ситуації в Україні на межі 20-х — 30-х років розглядаються матеріали збірників Інституту історії НАН України, Головного архівного упраапіння при Кабінеті Міністрі^ України, Центрального державного архіву, статті сучасних науковців матеріали радянських, та зарубіжних періодичних видань за 1930—

1934 рр., сучасні періодичні видання.

Мета дослідження полягає в описі та аналізі поетики відтворення голоду фольклором в історичній традиції, особливостей відображення голодомору 1932—1933 рр. у народнопоетичних та народнопрозових творах, розкриття проблеми художньої трансформації історичної правди.

Виходячи з означеної мети в дослідженні були поставлені завдання:

— вивчити суспільно-політичну ситуацію в Україні на межі 20-х— 30-х років XX ст. на основі офіційних джерел;

— проаналізувати історію вивчення теми;

— виявити фольклорні твори, у яких в історичній традиції порушувалася тема голоду, з’ясувати їхню поетику;

— дослідити наявність народнопоетичних творів про голодомор 1932—1933 рр.; простежити їхню жанрову специфіку, художні засоби відображення дійсності;

— проаналізувати психологічні та філософсько-історичні витою генези фольклорної творчості про голодомор 1932—1933 рр.;

— дослідити свідчення очевидців голодомору 1932— 1933 рр. як зраз ки народної творчості, виявити їхню жанрову, регіональну специфіку з’ясувати особливості поетики народних прозових творів у відповідност до їхньої жанрової приналежності;

— визначити роль і місце народної творчості про голодомор 1932— 1933 рр. у загальному процесі розвитку фольклору України.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з методології фольклористики, літературознавства й загальних проблем естетики, історії, теорії фольклору, літератури та літературної критики, документи нарад, конферен-, ‘ 6 .

цій. Орієнтиром для дисертантки були фольклористичні та літературознавчі студії М. Максимовича, М. Номиса, І. Франка, М. Драгоманова, С. Єфремова, В. Антоновича, М. Сумцова, О. Потебні, В. Гнатюка, М. Возняка, М. Грушевського, А. Кримського, Д. Чижевського, Ф. Ко-лесси, Т. Рильського, М. Зерова, М. Рильського, І. Огієнка, Н. Шумади, М. Пазяка, О. Дея, В. Бойка, С. Мишанича, Б. Кирдана, М. Наєнка,' П. Кононенка, М. Жулинського, В. Дончика, Л. Де.м’янівської, Л. Ду-наєвської, С. Пушика, І: Семенчука, П. Хропка, В. Давидюка, М. Гуменного, Д. Чуба (Нитченка) та ін.

При оцінці явищ фольклору в дисертації використано принцип історизму, який склався в теоретико-фольклористичних концепціях видатних представників науково-естетичної думки XIX—XX ст., а також історико-зіставний та аналітичний методи дослідження.

Теоретичне значення роботи полягає в систематизації та введенні п Науковий обіг невідомого і маловивченого фольклорного матеріалу про голодомор 1932—1933 рр. в Україні. Його дослідження дасть змогу вникнути в сутність трагічного періоду в історії української фольклористики, сприятиме розкриттю діапазону наукових пошуків з проблеми народної творчості про кінець 20-х — початок 30-х років XX ст. в Україні.

Дана робота допомагатиме глибше осмислити фольклорні та літературні явища про голодймор 1932—1933 рр. в Україні, а також саму суспільно-політичну ситуацію, що припала на роки першої радянської п’ятирічки.

Аналіз історичних документів у порівнянні з народними творами дозволить зрозуміти механіку відтворення історичної правди, розкрити проблему художнього вимислу в контексті реальних подій.

Практичне значення роботи полягає у можливості її використання фольклористами, зокрема дослідниками історії фольклорних явищ у контексті суспільно-політичних подій кінці 20-х — початку 30-х рокін XX ст. в Україні, істориками, психологами, філософами, соціологами,

’ літературознавцями та мистецтвознавцями, викладачами вищих навчальних закладів при читанні лекцій з українського фольклору, пиклздочам?? технікумів, ліцеїв, гімназій, учителями шкіл — у курсах українознавства, при розробці вузівських і шкільних курсів і спецкурсів з фольклору, літератури, історії тощо'. - '

Спостереження та ВИСНОВКИ дослідження моясуть бути ВИКСрИСТЗ! .': при створенні посібників з фольклору та літератури, написанні поиіуко-внх робіт (хурссзих, дипломних, дисертацій), віщанні збірників, а також мовознавцями.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри фольклористики за участю фахівшз кафедри історії української літе-, ратури, історії України Київського університету імені Тараса Шевченка. Окремі аспекти дисертації викладені у виступах на міжнародних та все-

українських конференціях, зокрема на Міжнародній конференції “Роль вищих навчальних закладів у розвитку українознавства” (Київ, 1992), на Міжнародній конференції “Українознавство в розбудові держави” (Київ,

1993), на Всеукраїнській науково-лрактичній конференції з проблем середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів нового типу (Київ,

1994), на ІІІ-ій науково-практичній конференції, присвяченій 190-річ-чю від дня народження М. Максимовича (Київ, 1993), на науковій конференції “Духовне відродження культури України: традиції, сучасність” (Рівне, 1994), у виступах перед студентами Херсонського педагогічного інституту (1991), учителями та бібліотекарями Рівненської області (1990), Херсонської області (1991), учнями шкіл, ліцеїв (музей літератури, Київ, 1992), студентами філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1993, 1996), учнями педагогічного училища (м. Богуслав Київської області, 1993), на засіданні Великої ради Асоціації дослідників голоду-геноциду 1932—1933 рр. в Україні (Київ, лютий,

1995).

З теми дисертації опубліковано 26 статей.

СТРУКТУРА І ЗМІСТ РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та бібліографії.

V вступі обірунтовується актуальність теми, формулюються мета і завдання дисертації, визначаються наукова новизна і практичне використання результатів дослідження.

VI розділі — “Хліб як ідеал добробуту, моралі народу та альтернатива голоду в традиційних жанрах фольклору” — розглядається поетика давніх народнопоетичних та народнопрозових творів, у яких порушується тема голоду.

На відміну від історії вивчення української літератури, де в літературно-критичній спадщині С. Єфремова виявляємо статтю про відображення голоду в українському письменстві з давніх часів до 20-х років XX ст.1, спеціального дослідження цієї тематики фольклористикою не знаходимо. Однак, як і для письменників, так і для фольклору головною у плані відображення суспільного буття в усі часи була людина з її долею, волею, ідеалами щастя, що відбилося в етнопсихології, архетипах нації. Тому природно, що дослідження усної народної творчості під кутом зору відображення в ній такого негативного явища, як голод, виявило звертання до цієї теми у багатьох жанрах.

1Єфремов С. Без хліба: Проблема голоду в українському письменстві//Єфремов С. Літ.-крнг.статті. — К., 1993. — С.294^-313.

Так, прислів’я та прикажи як узагальнена пам’ять народу, “звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті”1, ілюструють жанрову своєрідність та тематичну багатогранність у зображенні голоду. Причини голодування виводяться в них з недбайливого ставлення до праці, праці на чужому полі, з нещасливої долі: вдівства, сирітства — з соціального становища найбідніших верств народу, з несприят-' ливих природно-кліматичних обставин.

Відбиваючи драматичні реалії буття, пов’язані з голодуванням, паремії водночас виявляють генезу творення їх безпосередньо у контексті подій, у- контексті побуту, якому притаманні факти голодування.

Текстуальний аналіз зразків цього жанру привів до висновків про спорідненість мотивів, які властиві умовним групам прислів’їв та приказок, що так чи інакше порушують тему голоду. З-поміж них — мотив вільної праці (“На чужій землі не доробиш хліба”), утвердження праці як джерела добробуту (“Вставай до сходу сонця, працюй до ночі, то їстимеш калачі”), бідування (“Ні хліба куска, ні солі дрібка, ні страви ложки, ні води корця”), фізичного відчуття голодної людини (“їсти — аж живіт до спини тягне”), морального ставлення до дійсності, суспільства (“Нема оченаш — нема хліба”) та ін.

Образна система паремій тематичного циклу про голод ставить у центрі образ хліба, через відсутність якого наступає голод. На означення голоду виступають також інші образи-поняття, які виявляють голодування бідніших верств (“Коли б чім борщ оженить (каші нема)” і т. п. З метою багатоаспектного відображення голоду народна уява в пареміях звертається до комплексу образів, у якому пріоритетного значення набувають різноманітні повсякденні образи-страви, коли вони відсутні або спостерігається їхня недостатність для нормального існування.

На основі протиставлення, гумору, іронії та інших художніх засобів паремії акумулюють етнопсихологію, відбивають народні ідеали, які підносяться під різня індивідуального господарювання до національних символів: “Щоб лиха не знати, треба своїм плугом та на своїй нині орати”. . .

З пісенних народних творів у реферованій роботі аналізуються думи, родинно-побутові, алегоричні пісні, соціально-побутові балади, в котрих на основі специфіки жанрів і своєрідності у трактуванні образів порушується тема голоду. Розкриваючи побут, родинні стосунки, суспільну і сімейну мораль, психологію персонажів і народні уявлення про мораль, зразки щїх тканріп у відображенні голоду та виямснні його причті, як правило, тлоений акцент стгзязть на морально-етичному аспекті Нггзпсзшій приклад, трагічний і ".слідах у шп спряг?оз2пий ил

виховання доброчесності, почуття співпереживання, прагнення допомогти тим, хто цього потребує. Прикметно, що в думах спостерігаємо настання голоду як покарання за вчинене зло (аналогії знаходимо в Старому Заповіті Біблії). Наприклад, у думі “Бідна вдова і три сини” покарані нестатками, голодом сини, бо вигнали з дому стару матір.

Однак більшість пісенних творів проблему голоду розкриває у контексті нещасливої долі — вдівства, сирітства. “Частотність цих персонажів у пісенному фольклорі, — зазначає О. Дей, — великою мірою зумовлена багатовіковим тривожним життям народу, постійною втратою чоловіків та батьків, що йшли на захист рідного краю”1. Становище вдів, сиріт неодмінно тягне за собою нестатки, а в тому числі і голодування, яке через пошуки їжі розкривше мораль інших осіб. Крайній ступінь бідування передається образами, що символізують голодне існування “без хліба, без солі”, в інших — таке становище лише передбачається, оскільки бідна родина та ще й без батька, за народними уявленнями, приречена до бідування, а отже, голодування. Цей мотив набуває особливої виразності у бададах, де емоційність образного вирішення теми набирає ознак голосіння з притаманними йому окличними реченнями, що посилюють передчуття трагічної перспективи для тих, хто залишається жити. В епіцентрі майбутньої біди в подібних зразках постають діти як найбільш незахищені, в їхніх устах з особливим трагізмом звучать ногки приреченості (“Хто нам посіє... Хто позбирає... Хто нам дасть їсти... А діти плачуть: — Тата нема...”) — балада “Штирнадцятий рік тяжкий настав”). Через пошуки насамперед шматка хліба викриваються бездушність, егоїзм родичів (образи дядини, дядька, мачухи і т. п.). Детальне розгортання сюжету, якому властиві короткі епізоди з високим ступенем конкретизації, влучні діалоги, з яких випливає мораль персонажів, — усе це дає правдиве відчуття реальності. Введення міфологічних елементів здійснюється на означення народного уявлення про те, що зло не залишається безкарним.

Баладна творчість зафіксувала факт дитиновбивства матір’ю, яка, не напитавши хліба, в стані розпачу чи божевілля убиває найменше дитя, аби зварити його і нагодувати інших; через усвідомлення трагедії матір іде на самогубство (балада карпатського краю “Ой мала вдова дрібнії Діти”).

Таким чином, у народних пісенних жанрах проблема голоду постає як трагічне тло, через яке висвічуються риси персонажів, і особливого значення набуває виховний аспект. .

У соціально-побутовій казці як такій, що найближче стоїть до реальної дійсності серед казкових жанрів, проблема голоду розкривається

'Дей О. У світі народної балади//Балади/Упоряд. і приміт. О. Дея та Ю. Ясинчук; Вступ, стаття О. Дея. — К., 1987. — С. 12.

у контексті відображення своєрідної системи її художніх засобів, “підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному викриттю негативних, часто гротескному зображенню їх взаємодії”1. Текстуальний аналіз не виявив зразків, де б голод був спеціальною темою соціально-побутової казки. Однак проблема голоду постає часом як епізод у житті окремого персонажа, і тоді з-вирішенням голодової проблеми, як і в пісенних* жанрах, пов’язується розгортання сюжету, в процесі чого виявляються особливості характерів усіх трьох груп казкових героїв — злотворців, добротворців, знедолених; відповідно скеровуються їхні вчинки, що відбивається як на окремих долях, так і на загальних настроях, на моралі казки в цілому. Отже, через вирішення проблеми голоду, казка виконує повчально-виховну функцію.

Поєднуючи реальні образи з антропоморфними, зооморфними, вдаючись до алегорії, метаморфози, казка проблемою голоду передає народне уявлення про мікросвіт людини і світ загальний, який “не без добрих людей”, а отже, голодний може сподіватися на підтримку, особливо, якщо йдеться про село: “Бо ще не було того дива, щоб на селі умер хто з голоду. То вже хіба в місті таке часом трапляється” (казка “Три бажання”).

Текстуальний аналіз соціально-побутової казки виявив, що вона дає приклади різних підходів до матеріальних і моральних цінностей через випробовування голодом. І тому з одного боку малюються образи-символи праці, хліба, правди, добра, з іншого — ледарство, золото, кривда, байдужість (казки “Хліб і золото”, “Правда і Кривда”, “Попеловий коржик” та ін.).

Таким чином, голод у соціально-побутовій казці постає як відправна художня деталь, яка при розгортанні сюжету виростає до значення випробування персонажів на морально-етичний тест, що націлений на виховання гуманістичної позиції.

Легенди та перекази порушують проблему голоду головним чином як явища індивідуального, через яке, подібно соціально-побутовій казці, виводять морально-етичні аспекти, конкретизують часове поняття. У розв’язанні проблеми голодних розкривається сутність християнської релігії і виявляється позиція певних соціальних груп — чумаки (легенда “Чумаки і хрещення-Києва”), — історичних осіб — Довбуш (перрказ “Довбуш на ярмарку”), Кармалюк (легенда “Виручив з біди”); становище голодної людини кладеться в основу легенди ономатологічного характеру (“Тухля”). Проблема голоду постає, як правило, у контексті знедолених, хоча виникає часом і як результат войовничих дій ворогів (легенда “Народжена вдруге”), і тоді настає безводдя, і починає гинути все живе. .

1Дунаєвська Л. Українська народна казка. — К., 1987. — С. 6.

Через мотив прищеплення почуття братства з притаманною легенді міфологізацією образів вона підносить ідею гуманізму, чиїм антиподом постає міфологічний образ лицаря-людоїда (“Бунякове замчище”).

Народні оповідання як жанр народної прози, що найближче стоїть до конкретно-історичних реалій життя у порівнянні з іншими жанрами фольклорної прози, вводять у текст поняття голоду як категорію часу (“Сліпий Маскаль”, “Бідна вдова”), як означення кріпацької, вдовиної, сирітської долі (“Люди мерли, як мухи восени”, “Як я виходив у люди”, “Бідна вдова та її син Терешко” та ін.). Народні оповідання, як правило, не виявляють географію подій, причину голоду вказують лаконічно (сімейні обставини — втрата годувальника, суспільні — кріпосне право чи після відміни його — безземелля, природно-кліматичні передумови — засуха, неврожай та ін.). Увага фіксується насамперед на зображенні становища персонажів під час переживання голоду в емоційно-драматичному осмисленні його, таким чином підтверджується генеза народних оповідань, що пояснюється внугрішньопсихологічними чинниками оповідача. Пошуки шляхів подолання голоду, як і в пісенних жанрах, висвітлюють морально-етичні проблеми, які або вирішуються в оповіданні, або лише ставляться перед слухачем, набуваючи значення моральної категорії.

Структурний аналіз підтверджує багатоепізодність народних оповідань, в яких голод постає одним з епізодів; часом він є організуючим центром сюжету або лише відбиває ретроспективно-асоціативне мислення оповідача. Про голодну людину, родину оповідається у контексті побутових обставин, у контрастному протиставленні до розкішної природи, з детальним відтворенням діалогів, з інтонаціями голосіння.

Через трагічне відображення дійсності народні оповідання ведуть до утвердження ідеалів добра і гуманізму, які складають основу етнопсихології, виявляють визначальну суть національних архетипів долі.

У II розділі — “Суспільно-політичні передумови виникнення усної народної творчості про поди в Україні на межі 20-х — 30-х років” — простежується суспільно-політична ситуація в Україні напередодні голодомору 1932—1933 рр. і в контексті його подій на основі архівних матеріалів, офіційних документів, збірників, видрукуваних у наш час Інститутом історії Національної Академії Наук України, Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України, на основі радянських та зарубіжних періодичних видань 30-х років, , а також українських та зарубіжних періодичних видань 90-х років, матеріалів наукових конференцій, праць вітчизняних учених — істориків, політологів, юристів — С. Кульчицького, Є. Шаталіної, В. Марочка, В. Сергійчука, І. Юшука, Б. Садурського, О. Мовчан, зарубіжних — Роберта Конквеста, Джеймса Е. Мейса та ін.

У центрі дослідження — проблема політики радянської влади щодо України на селі, яка випливає з офіційних документів* розпоряджень, інструкцій з Москви. Вони дають можливість проаналізувати послідовність упокорення українського села, розпочинаючи з початку 20-х років, ще з директивних указівок В. Леніна, котрі яскраво відбивають “гуманістичне” підгрунтя методів упровадження комуністичної доктрини, неспростовним свідченням якого постає, зокрема, секретний лист

В. Леніна до Молотова для членів політбюро у березні 1922 року (“Известия”, 1990, № 4), в якому йдеться про те, як за допомогою голоду можна і треба прискорити втілення більшовицької програми. Таким чином, трагедія голодомору виявляє себе не лише як наслідок теорії і практики сталінізму, вона випливає з політичного контексту комуністичної доктрини. У цьому контексті невипадковим бачиться і голод 1921 — 1923 рр., який В. Сергійчук назвав “прелюдією до великої трагедії”1.

Голод 1932—1933 рр., за офіційними документами, підтверджує продовження лінії партії на втілення комуністичної ідеології, де в 20-ті роки він був наслідком методики цілеспрямованої хлібовикачки з України, а в роки першої п’ятирічки — наслідком непомірних хлібозаготівель, так-званого розкуркулення, виселення, примусової колективізації. За допомогою хліба СРСР будував державу, у якій мільйони людських життів приносилися в жертву ідеї. Якщо голод 1921—1923 рр. в Україні замовчувався до початку 1922 року, то голод 1932—1933 рр. заперечувався взагалі, хоча документи свідчать про настання його ще восени

1931 року; зимою 1932—1933 рр. був пік голодомору, проте факти про опухлих з голоду, масові смерті, за документами, виявляємо ще восени

1932 року, і вони ілюструють становище голодуючої України в ширших часових межах, ніж 1932—1933 рр.

У дослідженні вказуються міжнародні організації, які допомагали голодуючій Україні 1922—1923 рр., а також ті, які активізувалися чи спеціально були утворені в 1932—1933 рр. внаслідок діяльності патріотів з української діаспори, але допомоги не змогли надати, оскільки СРСР відкинув їхні пропозиції, заперечивши факт існування голоду в Україні.

У цьому розділі реферованої роботи аналізуються листи з місць до центральних органів влади з проханням про допомогу і справедливість, які лише тепер підняті з архівів, а в контексті голоду були закриті глухою стіною офіційних установ. З одного боку, в цих листах постає правда про політику колективізації, а з другого — вони становлять безцінний матеріал для фольклористики, оскільки засвідчують елементи народних оповідань, засвідчують зразки творчої думки, що виявляється на основі. емоційного осмислення трагічної дійсності. Інформації, звіти місцевих

1Сгргійчук В. Прелюдія до великої трагедії//Військо України. — 1993. — № 10. — С. 113-125. .

органів влади до керівних установ як ілюстрації антирадянської позиції подають зразки народних віршів, що підгверждує факт фольклорного процесу у контексті голодомору.

У III розділі — “Художня специфіка поетичної творчості про голодомор в Україні 1932—1933 років” — розглядається процес генези народної творчості з точки зору соціальної психології, з’ясовуються функції, які виконує фольклор в екстремальних умовах людського буття на межі життя і смерті, досліджуються поетичні жанри та їхні художні засоби, що відбивають трагічну реальність.

У масиві фольклору про голодомор 1932—1933 рр. великий пласт складають прислів’я та приказки, які за образною системою, фактичними реаліями підтверджують контекст їхнього створення. їх текстуальний аналіз виявляє зразки, які можна умовно розділити на тематичні групи, котрі характеризують етапи радянської політики на селі, містять ознаки категорії часу: наближення голоду у площині його передумов і власне голоду. Так, виникають паремії, що виявляють примусовість колективізації (“Ти хоч плач, хоч ридай, а заяву в соз подай”), сутність буксирних бригад (“Буксир хліб весь забирає: хай люд з голоду вмирає”), народну оцінку кЬлгоспів (“У колгоспі добре жить: один робить — десять спить”), антирадянського спрямування (“Серп і молот принесли голод”), про їжу голодуючих (“Лободи накришила, соломи натовкла і плецики спекла — от їжа отака”); про покарання голодних (“Ой за тії колоски відбула я Соловки”) та ін. Вони яскраво підтверджують думку С. Мишанича про паремії в цілому, що “джерелом усього пареміографічного фонду було насамперед реальне життя”1.

Палітра художніх засобів паремій відбиває фольклорну традицію з її щедрим використанням порівнянь, епітетів, матафор, проти ставлення, гіперболи, метонімії, синекдохи. Гумор, іронія, сарказм у прислів’ях та приказках про голодомор надають особливого звучання відчуттю трагізму, водночас засвідчують моральне здоров’я нації з її оперативним відгуком на незвичайні події за обставин покарання за правдиве слово.

Типовість голодової ситуації по всій Україні сприяла поширенню, удосконаленню та шліфуванню паремій на основі підключення нових авторів до їх колективного творення, таким чином виникає варіантність паремій.

В умовах голодомору 1932—1933 рр. яскраве відображення знайшла народна поезія суспільно-побутової тематики, яка часто використовувалася як співанки. Подібно до паремій, у народній поезії виділяються тематичні групи. Виходячи із специфіки жанру, у ній на відміну від прислів’їв та приказок, створюються ширші картини буття: в них ідеть-

1Мишанич С. Система жанрів ~в українському фольклорі//Українознавство/Уоад. В. Мацюк, В. Пугач. — К., 1994. — С. 270. .

ся про “куркулів”, чиї діти “плачуть по дорозі”, бо “мати в созі, батько в созі”; розкуркулення, працю в колгоспі і майнове становище селян-колгоспників, яке програє у порівнянні з рівнем життя одноосібників; становите дітей у колгоспах, репресії, діяльність буксирів, про їжу голодуючих; великий пласт складають вірші антипартійного, антирадянсь-кого спрямування з викриттям у них образів і політики Леніна, Сталіна та їхніх поплічників.

У числі традиційних засобів творення образної системи у народних віршах про голодомор 1932—1933 рр. пріоритетності набувають гумор, іронія, сарказм, з котрих прочитується не лише прагнення висміяти винуватців усенародної біди, а й захистити націю у такий своєрідний спосіб. За фольклорними традиціями у народні вірші про голодомор вводяться алегоричні образи.

У реферованій роботі аналізується “Дума про голод”, яку в роки голодомору склав і співав кобзар Є. Мовчан. Завдяки випадкові він залишився живий. Але за виконання цієї думи постраждало близько 225 кобзарів та ліриків у Харкові, котрих зібрхти туди наприкінці 1934 року “нібито на слет народных певцов” і за містом усіх розстріляли”1.

Поетика кобзарської думи визначається традиційними художніми засобами подібних зразків соціально-побутової тематики. У ній знаходимо аналогії з народними віршами про голодомор у мотивах, образах, художніх засобах. Якщо у віршах виявлясмо'тематичні групи, що визначають часові категорії наступу голоду, то у думі саме ця категорія є основою сюжету, який розгортається як калейдоскоп з кадрів селянського буття ще до років колективізації і аж до піку голоду. ,

Прикладом “неперерваної усної кобзарської традиції”2 постає “Плач по кобзарях, мученицькою смертю загиблих ”, складений сучасним кобзарем М. Будником, у якому в традиціях думи мовиться про кобзарів —. жертв голодомору, сталінського та гітлерівського терорів. Плач ілюструє осмислення історичної долі кобзарів в історії нації, розкриває їхню трагедію через призму масових смертей у роки голодомору. Поетика плачу яскраво представляє жанр ліро-епічної речитативно-декламаційної на- . родної пісенної творчості, де провідне місце належить інформації, поштовхом до висловлення якої є емоційний стан душі творчої особистості.

У дослідженні охарактеризовано поетику голосіння “Туга за братами, як під голод померли”; записаного 1976 року В. Дубравіним на Сум-

1 Міняйло Г. Кобзарська пісня про Запорозьку Січ//Нар. творчість та етнографія. — 1991. - № 1. - С. 79.

‘‘Хай М. Дума про репресованих кобзарів//Нар. творчість та етнографія. — 1992. — № 1. - С. 25. • .

*Дубравін В. Народна пам’ять про голодомор//Нар. творчість та етнографія. — 1993. - № 5.-6. - С. 35. .

щині3. Особливість його полягає в тому, що, виконане на відстані років, воно набуває ознак спомину, водночас зберігаючи жанрові ознаки традиційного голосіння.

УIV розділі — “Темд голодомору 1932^-1933 рр. в українській народній прозі” — аналізуються жанри народної прози про голодомор, які в основному складають чутки, поголоски, народні оповідання, перекази', відзначається поява легендних елементів у тканині усних оповідей. Дослідження фольклорної прози ілюструє поєднання ознак кількох жанрів. Найчастіше явище контамінації спостерігаємо в структурі народних оповідань, де в їх тканині як окремі епізоди виділяються чутки, перекази. Прозовим зразкам про голодомор характерне також введення в структуру порівнянь, паремій, народних віршів, що виникають асоціативно для ілюстрування головної думки.

За походженням серед прозових творів про голодомор найпершими є чутки, до створення яких спричинила ірреальна дійсність голодомору. Свідчення про їх побутування у контексті подій голоду знаходимо в народних оповіданнях, записаних у наші дні. Чуткам характерний пріоритет інформативної функції, за допомогою якої реальна дійсність сприймаються як ірреальна, гіперболізована. Це сприяло поширенню чуток, через їх осмислення робився аналіз власного становища і його перспектив. Особлива цінність цього жанру народної прози полягає в тому, що в чутках зафіксовані перші суспільні оцінки буття українського села в його трагічну добу.

Народні оповідання складають найбільшу частину народної прози про голодомор. У порівнянні з чутками вони виявляють вищий ступінь узагальнення, типізації. Припускаємо їх побутування у контексті голодомору як відгуку душі під враженням пережитого, почутого у формі таких жанрових різновидів, як монологи-роздуми, монологи-сповіді, багатоепізодні оповідання-хронікати, які, проте, через ідеологічні обставини не збиралися і відповідно не вивчалися у 30-ті роки. Однак зразками народних оповідань чи їх елементів постають листи до офіційних урядових установ, що збереглися в секретних архівах, народжені з болю за помираючих з голоду. . '

У дослідженні простежується поширення народних оповідань у формі листів, свідчень через пресу на західноукраїнських землях, у Західній Європі в 1932—1934 рр.

■Перекази про голодомор 193?—1933 рр. побутують паралельно з народними оповіданнями і в часовому, і в просторовому контексті, проте вони відзначаються меншою деталізацією, аль вищим ступенем узагальнення. В них дещо знижується еу,ошйна наснаженість, оскільки переповідається почуге, а не переламе особисто, хоча у--ім без глшятку прозовим зразкам характерний високоемоційний малюнок оповіді. Оскільки змальовуються трагічні картини буття, відображені в людські?;

душі, свідомості,' то до відтворення їх реалій залучаються художні засоби, які передбачають не лише передачу інформації, а й прагнення оповідача неодмінно викликати співпереживання у слухача. Тоді у структурі жанру з’являються звертання, окличні, запитальні речення. Трапляється, що мимоволі оповідач забуває про слухача, і образи, як живі, напливають у'пам’яті, тоді мова його стає зверненою до тих, хто помирав чи помер, і оповідання набуває ознак жанру голосіння.

Структурний аналіз народних оповідань виявляє типові тематичні зачини, типові закінчення з речсннями-узагальненнями. Причини і наслідки голодомору, а відповідно типовість трагічної ситуації по всій Україні призвела до подібності композиційної будови народних оповідань, які позначені спорідненими епізодами-мотивами. Вони подібні до мотивів, які виявляємо в тематичних групах народних віршів чи які лаконічно висловлені в пареміях. Домінуючий акцент, як правило, робиться на мотивові пошуків їжі, а також на мотивові зображення голодних, опухлих, помираючих, мотивові поховання — це те, що найбільше вражало оповідачів і приносило невідворотні втрати. Наймоторошніше враження дає мотив відображення канібалізму, який разом з іншими складає всезагальний мотив народної прози про голодомор — викриття винуватців усенародної трагедії. Цей мотив-висновок прямо чи з контексту випливає з усіх народних творів.

Художні засоби народної прози, виявляючи традиційне підгрунтя у творенні образної системи, водночас ілюструють нові нашарування слів-образів, лексичних формул і т. д., викликаних обставинами особливої трагічності. . ,

У порівняльному аспекті впливів фольклорної традиції та суспільної дійсності на художню творчість наводяться твори українських, російських письменників про голод 1932—1933 рр. Наприклад, мікроепізод про голод у романі О. Гончара “Людина і зброя” (1960) за традиційними художніми засобами нагадує народне оповідання, водночас постаючи одним із свідчень того, що після розвінчання культу особи розпочалася, за словами М. Наєнка, “переорієнтація всього літературного процесу”1, наслідком якого постали також романи М. Стельмаха “Дума про тебе” (1969) та “Чотири броди” (1979), де автор, незважаючи на умови тоталітаризму, прагнув підняти завісу над забороненою темою.

У реферованій роботі на основі вивчення архівних джерел, польових записів дисертантки, листів, свідчень очевидців голоду із різних видань пропонується періодизація створення народної прози про голодомор 1932—1933 рр.: перший період — у контексті подій голодомору, другий — після голодомору до років руху за незалежність України, тре-

ЧІаснко М. Подвижник//Слово і час. — 1993. — № 4. — С. 28.

17

тій — розпочався у роки руху за державну незалежність, давши великий поштовх до самопізнання нації, до відтворення історичного минулого в народній пам’яті.

У висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження, сформульовані основні положення і наукові припущення. Розглянутий матеріал дає змогу зробити висновок про те, що фольклор має історичну традицію у відображенні голоду у поетичних та прозових жанрах як явища індивідуального чи масового внаслідок соціальних обставин чи природно-кліматичних умов.

Виводячи проблему голоду з різних причин, давні народнопоетичні та народнопрозові твори розв’язують її, як правило, у морально-етичному аспекті, таким чином роблячи акцент на виховній функції, на передачі морального досвіду нащадкам, щоб уберегти їх від усякого лиха, у тому числі й від голоду. Тому визначальними образами-псіняттями в таких зразках постають праця, доброта, милосердя, справедливість, незалежність, що досягається сукупністю художніх засобів, притаманних кожному жанрові.

Дослідження передумов виникнення народної творчості про події в УкраМ на межі 20-х — 30-х років за архівними, офіційними документами, за листами і зверненнями до керівних партійно-радянських органів у 1930—1934 роки, за українськими та зарубіжними періодичними виданнями тих літ і сучасними, за висновками сучасних істориків, політологів та учених інших галузей знань виявило закономірність фольклорного процесу як відображення реальної дійсності, як відгуку на трагічні обставини в долі України, що стали наслідком упровадження комуністичної доктрини.

Осмислення трагічної дійсності голодо?лору 1932—1933 рр. усною народною творчістю привело до створення великого пласту народних поетичних і прозових творів, які, з притаманною кожному жанрові своєрідністю, відобразили українське село, Україну в цілому в час непомірних хлібозаготівель, розкуркулєння, примусової колективізації, виселення у роки першої радянської п’ятирічки, в час геноциду проти цілого народу. '

Відображаючи трагічну реальність, усна народна творчість через образи-новотвори і традиційні образи підтвердила сутність етнопсихології з її архетилаші долі, волі, які в різні періоди фольклорного відтворення голодомору були своєрідними оберегами нації, несучи в етно-пам’яті болючі спомини про минуле.

Виявлено три періоди створення і побутування фольклору про голодомор 1932—1933 рр., виведено визначальні фуїколії усної народної творчості в кожен із періодів. .

Зокрема, в роки голодомору особливо характерною з-поміж інших була функція духовного захисту нації, кши усне народне слою залиша-

18 -

лося чи не єдиним засобом протесту геноцидові; ця функція разом з функцією історичної пам’яті закладали основу для відродження нації в майбутньому.

Вивчення фольклору про голодомор 1932—1933 рр. підтвердило його особливе державотворче значення; оскільки в пареміях, народних віршах, ліро-епічних творах, народних оповіданнях, переказах закладена не лише народна пам’ять про національну трагедію, в них прочитується необхідність утвердження незалежності України, спрямування на виховання національної самосвідомості.

НА ЗАХИСТ ВИ НОСЯТЬСЯ ТАКІ ПОЛОЖЕННЯ:

1. Тема голоду як явища індивідуального чи масового внаслідок неврожаю, засухи, соціальних обставин і т. п. знайшла свій вияв у традиційних зразках усної народної творчості. їхня поетика засвідчує фольклорну традицію в цілому і специфіку жанрової належності зокрема.

2. Народна поетична та прозова творчість про голодомор 1932—

1933 рр. — невід’ємна ланка загальнофольклорного процесу. Елементи її поетики мають традиційне підгрунтя, а також несуть на собі нашарування, обумовлені суспільними обставинами, шо призвели до з’яви творів даного напрямку.

3. Історичні процеси і відповідно до них психічні процеси і психічні стани людської душі є провідними у виборі.жанру, художніх засобів, у генезі народних творів взагалі та про голодомор 1932—1933 рр. зокрема. Разом з фольклорним досвідом, закладеним у підсвідомості, ці процеси відображають реальну дійсність', переплавлейу через душу людини.

. • • Перша спроба спеціального дослідження фольклору про голодомор 1932—1933 рр., безперечно, не могла охопити всіх проблем, які висуває перед фольклористикою цей обшир народної творчості, але вона загострила актуальність усебічного глибокого вивчення цих творів, які через ідеологічні обставини досі не були введені до наукового обігу.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Народні оповідання про 1932—1933 роки на Черкащині//Народ-на культура України і проблеми сучасної фольклористики: Матеріали III наук.-освіт. конференції, присвяч. 190-річчю М- Максимовича, 2—3 груд. 1993 р. - К., 1994. - С. 13-20.

2. 1933 рік з документів, свідчень, книг, періодичних видань// Духовне відродження культури України: традиції, сучасність: Матеріали наук.-практ. конференції. — Рівне, 1994. — С. 91—93.

• . 19 •

3. До проблеми національного у художній прозі про голодомор 1932—1933 рр.//Укр. духовна культура в системі нац. освіти: Матеріали доп. та повідомлень наук, конференції, 18—19 квіт. 1995 р. — Харків, 1995. - С. 60-61.

4. Поетика голосіння за померлими в голодомор 1933 року// Література. Фольклор. Проблеми поетики: 36. праць. — Вип. 2. — К., 1995. - С. 50-53.

5. Прислів’я та приказки про події в Україні наприкінці 20-х — початку 30-х років//Література. Фольклор. Проблеми поетики: 36. наук, праць. — Вип. 2. — К., 1995. — С. 27—29.

6. Особливості відображення голодомору народною поезією//Куль-тура — Духовність — Мистецтво: 36. наук, праць. — К., 1995. — С. 221-229. .

7. Поетика кобзарської думи про голод//Матеріали Всеукр. наук.-

теорет. конференції “Поетика художнього тексту”. — Херсон, 1996. —

С. 79-85. •

Конончук Т. И. Трагедия голодомора 1932—1933 гг. в фольклоре Украины: Проблема художественной трансформации исторической правды. ■ ■

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 — фольклористика. Киевский университет имени Тараса Шевченко. Киев, 1996.

В диссертации исследуются традиционные поэтические и прозаические жанры фольклора, которые затрагивают проблему голода. На основании официальных документов, архивных материалов, отечественной и зарубежной периодики 30-х и 90-х годов, публикаций современных ученых прослеживается общественно-политическая ситуация в Украине в 1930—1934 гг. Впервые объектом исследования становятся жанры устного народного творчества, отображающие трагедию голодомора, не изучавшиеся в советский период в силу идеологаческих причин.

Kononchouk T. I. Tragedy of the famine in 1932—1933 in folklore of Ukraine: The problem of artistic transformation of the historical truth.

A candidate Dissertation in speciality 10.01.07 — Folklore studies, Kyiv Taras Shevchenko University, Kyiv, 1996.

The dissertation deals with traditional poetic(al) and prosaic genres touching upon the problem of famine. The author of the dissertation retraces social and political situation in Ukraine in 1930—1934 on the basis of official documents, archives, home and foreign periodicals of 30-ies and 90-ies publications of modern scientists. Folclore genres depicting the tragedy of holocaust which weren’t studies because of ideological causes during the period of the soviet power are first investigated in the given work.

Ключові слова:

паремії, думи, голосіння, соціально-побутові балади, родинно-побутові, алегоричні пісні, соціально-побутові казки, легенди, перекази, народні оповідання; образ хліба, голод, голодомор, геноцид; співзвучність мотивів, контамінація жанрів.

ANNOTATION