автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.04
диссертация на тему: Творчество Г. Сенкевича в контексте украинско-польских литературных взаимоотношений

Полный текст автореферата диссертации по теме "Творчество Г. Сенкевича в контексте украинско-польских литературных взаимоотношений"

і5 Г 5 О Л І 7 ОКТ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Васьків Микола Степанович

ТВОРЧІСТЬ Г СЕНКЕВИЧА У КОК КСТІ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ С.РАТУРНИХ ВЗАЄМИН

10.01.04 — література зарубіжних країн.

Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ — 1996

Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської та зарубіжної літератури Запорізького державного університету

Науковий керівник — Офіційні опоненти —

Гірові

в ідна установа —

доктор філологічних наук, професор Тихомиров В. М.

доктор філологічних наук, професор Булаховська Ю. Л., доктор філологічних наук, професор Скуратовська Л. і.

Дрогобицький державний . ’

педагогічний інститут ім. І. Я. Франка.

Захист відбудеться « /</ » жовтня 1996г. о /&______________1 годині на

засіданні вченої спеціалізованої ради з присудження вченого ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському, державному університеті за адресою: 320625, МСП, м.Дніпропетровськ, пр.Гагаріна, 72, корл.1, ауд.804.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського держуніверситету ^.Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп.1).

Автореферат розісланий «_____ » . ' 1996.

Вчений секретар — */

спеціалізованої вченої ради . '' ... Колісннчснко Т. В.

, . ■ і ■ , -.V ■ <: -

Актуальність теми дослідження.

Про що б ми не вели мову — про оповідання і повісті Сенкевича, його психологічні романи чи про «Хрестоносців» — центральну, ключову позицію в проблемі ставлення українського літературознавства та широкого читацького загалу до творчості польського письменника займає перший роман із всесвітньовідомої «Трилогії» — роман «Вогнем і мечем». Зразу ж зазначимо, ставлення це різко негативне. Але крім відповіді В.Антоношіча на вихід роману, «Вогнем і мечем» фактично більше не знайшов в українськії! критиці жодного серйозного відгуку, чи негативного, чи позитивного плану. На цей роман було накладено ніби своєрідне табу мовчання, яке в радянські часи розповсюдилося й на ім’я самого автора.

Вакуум навколо імені Сенкевича в українській науці дивує, оскільки • -польська література завжди привертала увагу українських дослідників. Сенкевнчу ж присвячено лише один абзац в статті Г.Вервеса до збірника «Шевченко і світ». Між дослідником і читачем укладається своєрідна мовчазна угода: ми розуміємо, хто такий Сенкевнч і що це за роман «Вогнем і мечем», але краще про це відкрито не згадувати. Можна було вести мову про дружні літературні контакти, про типологічні подібності в польській і українській літературах, та не можна було зачіпати гострих сторін українсько-польських взаємин. Проблеми міжнаціональних відносин вимагають відвертої розмови не тільки про дружні контакти, але н про літературне протистояння, прикладом якого було ставлення української критики до творчості Г. Сенкевича.

Наукова новизна роботи полягає в неупередженому і по можливості всесторонньому підході до творчості Г. Сенкевича і проблеми рентнії його творів в Україні. Велика увага приділяється проблемі визначенії» історичних жанрів, характеристиці творчого методу Сенкевича, художньої своєрідності його творів. Усе це проводиться на широкому тлі історичних подій в Україні та Польщі другої половини XIX — початку XX століть, а також XVII століття.

У дисертаційному дослідженні широко використовується маловиичсниі) і маловідомий матеріал часописів «Діло», «Буковина», «Киевская старина». «Зоря», «Галіпаннн», «Czas», «Sfowo», «Die Zeit» та ін. Залучають^ малознані праці І. Франка і М. Грушевського, а також праці польських дослідників.

Основним матеріалом дослідження відповідно до сказаного вище стан роман Г. Сенкевича «Вогнем і мечем», а також романи «Потоп» і «ГІ.ш

Володийовський», що разом з першим романом становлять так звану велику «Трилогію» польського письменника. Крім того, у роботі розглядається мала проза Сенкевича і його соціально-психологічні романи «Без догмату»

і «Родина Поланецьких» та деякі публіцистичні и літературно-критичні його статті. У дисертаційному дослідженні використано малодоступні і маловивчені статті В. Антоновича, М. Грушевського та-І. Франка, опубліковані в періодиці кінця XIX — початку XX століття, інші матеріали цього ж періоду, залучено значну кількість джерел польських авторів, як

XIX століття, так. і сучасних нам. .

Метою нашого дослідження є намагання установити по змозі усі ті нитки, що пов’язують творчість Г.Сенкевича з Україною, а також відтворити той резонанс, який вона викликала в українсько-польському світі; нарешті, спробувати докорінно змінити ставлення українського читача до постаті Сенкевича, зокрема, його історичних романів. Дана мета дисертаційної роботи вимагає вирішення таких основних завдань: .

— установити характер відповідності конкретних історичних подій та роману «Вогнем і мечем» і всієї «Трилогії» загалом;

— дати аналіз критичних відгуків українських і польських авторіз на історичні романи Г.Сенкевича;

— визначити специфіку цих романів як спадкоємців польських історичних творів, вказати на новаторські явища в них;

— дати власне визначення історичного роману як жанру; .

— спробувати визначити творчий метод Генрика Сенкевича як автора історичних творів, який полягає у поєднанні реалістичних і романтичних рис;

— вказати на риси поетики героїчного епосу в романі»Вогнем і мечем»;

— висвітлити роль і значення малої прози Сенкевича для українського

широкого читацького загалу та літературознавства; • .

— визначити позиції Генрика Сенкевича та Івана Франка у їхній

полеміці з проблем українсько-польських взаємин; : ,

— розглянути літературно-критичну оцінку Михайла Грушевського

соціально-психологічних романів польського письменника «Без догмату» і «Родина Поланецьких». .' : . і : . '

Теоретико-методологічну основу роботи становлять праці з проблем порівняльного літературознавства О.Веселовського, І.Франка, М.Гру-шевського, В. Жирмунського, М. Конрада та ін. Під час написання роботи автор використовував істррико-типологічний, комплексний, ситемно-структуршш наукові методи..

Практичне значення результатів дослідження полягає п можливості їх використання для вивчення творчості Г. Сенкевича в курсі історії зарубіжної літератури кінця XIX — початку XX століття, а також в курсі історії слов'янських літератур, у підготовці спецкурсів, уроків, факультативних занять у середніх школах, ліцеях, гімназіях. Крім того, дослідження може бути корисним для тих, хто вивчає історію України чи всесвітню Історію. ‘ Апробація дисертаційного дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедр світової літератури і української літератури Запорізького державного університету. Деякі положення роботи розглядалися на наукових конференціях викладачів і студентів ЗДУ, Х-ій Всеукраїнській славістичній конференції, республіканських науково-практичних конференціях «Запорожжя в історії та культурі», «М.Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української нації», «Література н історія», міжнародній конференції «Наукова спадщина М.СДержлвіна і розвиток слов'янознавства». Основні положення дисертації викладені в шести публікаціях.

Структура дисертації визначається її метою і завданнями. Робота скл.чдаспхя

іі Вступу, двох глав, Висновків і Бібліографії. Зміст роботи викладено на 20! ггорінці, .список використаної літератури включає 144 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується рибір теми дослідження, її актуальність, наукова ювизна, визначаються мета і завдання, предмет дослідження, практичне іначення результатів роботи. •

Перша глава дисертації «Навколо роману “Вогнем і мечем”» складаються з трьох розділів. У першому розділі «“Вогнем і мечем” у світлі вкраїнської критики» дається огляд критичних відгуків і рецензій на юман Сенкевича в українській і частково в польській періодиці.

Тон в оцінці роману «Вогнем і мечем» з боку українців задав В.Аиго-

и

ювич, який зробив Сенкевича запеклим ворогом України. Його стаття іула широко аргументована історичними, етнографічними і мовними іактами, тому висновки Антоновича вважалися довгий час повними й статочними. ‘

Але В.Антонович не зумів до кінця залишитися об’єктивним, досить асто верх беруть суб’єктивні емоції. На початку своєї статті В.Антонович аявляє стосовно-роману «Вогнем і мечем»: «Автор изучил описываемую м чпоху довольно тщательно:крупних фактических поточностей и ошиопк

он избежал, н с втой стороны критика обязана отдать ему полную справедливость».1 • '

Але більша частина статті присвячена вивченню дрібних неточностей історичного, мовного чи етнографічного характеру. .

У переважній більшості зауваг Антонович має рацію, коли вказує на невеликі історичні, етнографічні чи топографічні неточності в романі «Вогнем і мечем». Та ближчим до істини Володимир Антонович був, коли вів мову не про неточність історичних фактів, а про тенденційність їх висвітлення. Це положення Антоновірі так і не розвинув, звернувши увагу не на художню, а на наукову специфіку роману «Вогнем і мечем». Український історик навіть пробував заперечувати художню вартість цього роману.

• Роман «Вогнем і мечем» зустрів з боку поляків цілу серію критичних стріл. В.Антонович явно' заретушував дійсність, коли назвав їх «незначительным меньшинством». Ю. Крнжановськнй наводить цілу групу рецензій негативного характеру.2 '

Усі рецензенти сходилися в тому, що Г.Сенкевич не зумів відтворити дійсної історичної картини причин і ходу українсько-польської війни 1648— 51 років. У той же час вони високо поцінували художню вартість роману «Вогнем і мечем».

Стаття В.Антоновича була викликана не тільки антиукраїнськими настроями в польському суспільстві. Історик у завуальованій с|юрмі полемізує •з опонентами в Україні, насамперед, з Пантелеймоном Кулішем. П.Куліш висловлював своєрідну думку, що українське козацтво відіграло швидше регресивну, ніж прогресивну роль в історії, оскільки воно зовсім не відповідало європейському шляху розвитку. Шляхом цивілізації український народ, на його думку, повела польська держава.

Володимир Антонович у статті про роман Г.Сенкевича «Вогнем і мечем» постійно виступає проти ідеї цивілізаторської місії Польської держави. Погляди Куліша зазнають у статті Антоновича різкої критики, але історик прямо не називає імені П.Куліша. Він приписує погляди українського письменника Генрику Сенкевичу, вважаючи що роман «Вогнем і мечем»

— це заклик до всіх станів примиритися з існуючими державними структурами. . .

' Антонович В.Польско-русские отношения XVII о. в современной польской призме /По поподу повести Г.Сенкевича «Опієм н мечом»/ //Киевская старина. — 1885. — N 12. май. — С.44. •

2 Kr/y/anowski J.Henryk Sienkiewic/.. Каїешіаг/. /.ytia і tui.rv/ivsri. — Warszawa: P.I.W.. І95Л. _ S. ИЛ

Інвективи О.Антоновича з приводу державноцнвілізаторсьмн міні Польської держави були справедливими стосовно теорії П.Куліш.», л\г мало стосувалися Генрика Сенкевича. Кожному читачеві одразу кил.н-п.си у вічі невизначеність Сенкевича, кому віддати перевагу: короли) чи м.пп.тріі Об’єктивно автор розумів, що зміцнення держави можливо тільки зі зміцненням королівської влади, її абсолютизацією. Ця думка декілька разів випливає з окремих розділів. Але основний фон роману зовсім інший: апологетика шляхти,її рівності королю, возвеличення сеймового устрою й принципу «liberum veto».

Суб’єктивно Генрик Сенкевич не мав на меті якихось антиукраїнських випадів у романі» Вогнем і мечем». Але стаття Антоновича над<>пг<> вйзначила ставлення українців до історичної романістики польського письменника. І все ж не ця стаття мала вирішальне значення. Поза суб'єктивними замірами автора об’єктивно роман справляв враження антиукраїнського. Це не дуже кидалося у вічі, поки Сенкевич пікав роман частинами. Окремі негативні риси козаків сприймалися як контрасний фон для поляків — захисників батьківщини. Та в сукупності ці риси складали повним образ невдячного, дикого, підступного українця, хоча при ближчому розгляді можемо відмітити певні симпатії автора до Богуиа як представника козлнтва. Порох ненависті двох народів зберігався, потрібна була тільки іскра приводу. Такою іскрою став роман «Вогнем і мечем». Один роман не міг посварити поляків і українців, він тільки виніс на поверхню те, що таїлося в глибині.

Якщо до роману Г.Сенкевича зверталися критики чи літературознавці з українців, то не інакше, як через призму статті В. Антоновича. Тому ці звернення стосувалися не роману «Вогнем і мечем», а історїї українсько-польських взаємин. До Антоновича, його статті та романів Г.Сенкепнча українські публіцисти звертаються кожен раз, коли відбувається різке загострення стосунків між поляками й українцями.

Ця традиція триває і по сьогоднішній час. Мова може йти про події другої світової війни, виселення лемків з етнічних земель на південному сході Польщі і фактичне знищення їх як етносу, але й тут згадується роман «Вогнем і мечем» Г.Сенкевича та стаття Антоновича про цей роман.1

З новою силою дискусія розгорілась після публікації в 1934 році книга Ольгерда Гурки «Ogniem і mieczem» a rzeczywistosc historyczna» /«Вогнем

’ Див.: І возда І.Сучасна ситуація лемків в Польщі на тлі кількох історичних прикладів підношення поляків до українців. — В кн.:Алнали Лсмківщини. — Т.ПІ. — Нью-И.ук.1982: Клг.іс/Ьо-fc.Krotki /.nrys trawcznych (b.iejow poUko-ukrninskich — В кн.:Аші.імі

Ломкініцніш. — Т. IV. — Нью-Йорк.1984.

і мечем» та історична дійсність»/. Глибина художнього таланту Генрика Сенкенича вражає- Гурку, він називає цей талант «Імшп рагигеіп»,якнй залишає глибокі сліди у свідомості читачів. Не вина Сенкенича, вважає Гурка, що він не зумів відтворити історичні події в усій правдивості. У цьому він бачить ««заслугу» сучасної Сенкевнчу польської історіографії, 0.1 урка помилково рахував, що ледь не єдиним історичним джерелом для письменника були роботи Л.Кубалі. Па таку думку наводила і стилістична подібність праць Кубалі до роману «Вогнем і мечем». О.Гурка хоче відновити історичну правду. Він наводить численні факти історичних неточностей в роботах Кубалі, але насамперед його цікавить невідповідність фактів у романі»Вогнем і мечем». Таких невідповідностей у романі багато. На думку

О.Гурки, Генрик Сенкевнч талановито відтворив тільки те, що йому «підсунув» у своїх «йгкісасЬ» Кубаля. Насправді ми знаємо, що його знання епохи не було таким однобоким, крім Л.Кубалі, він знав н інші ісіоричні праці та джерела. . ,

У цілому робота Ольгерда Гурки була значним крюком вперед. Порівняно а В.Ані оновичем польський історик у певній мірі врахував художню специфіку роману «Вогнем і мечем». А найважливіше те, що він внії вагомі «іргументн проти того шовінізму, який культивували навколо твору ("енкеиича.

Але буй у роботі польського історика н суттєвий недолік. Відчувалося, що нона все-таки дає історичний, а не художній аналіз твору. Найбільше, на що спромігся автор, — це з позицій критичного реалізму врахувати певну специфіку літературного твору.

Надзшічайно цікаву оцінку романів Сенкевнча дав Л.Шепелевич, який не ниадає в односторонні крайнощі, а намагається розглянути твори польською письменника об’ємно, в сукупності позитивних і негативних моментів. Історичний аспект не закрив для Л.Шепелевича аспекту літературознавчого при розгляді «Трилогії»: «Романы из польской истории могут быть названы по преимуществу патриотическими ... Особенный успех, почти небывалый, выпал на долю «Огнем и мечом». Роман написан увлекательно; события излагаются согласно польским историческим источникам, впрочем, безусловно авторитетным; фактических ошибок в романе почти нет (ато отмечает и проф.В.Б.Антоновнч, в замечательном зтюде об этим романе). Но роман не уясняет, каково было социальное положение Украины, каковы были причины кровазыхсюлкновений, почти стихийной борьбы... Краски положены неравномерно; изображение польской

(>

стороны вышло гораздо ярче и рельефнее, чем изображение казаков... Сенкевич идет по следам польской литературной традиции.»4

3 великої кількості різноманітних поглядів і суджень нарешті вимальовується нечітка загальна картина: зміст роману «Вогнем і мечем» страждав тенденційною упередженістю щодо українців, але це компенсується його художньою майстерністю, емоційністю і пластичністю.

Другий розділ першої глави — «“Вогнем і мечем”: традиції і новаторство. Реалізм і неоромантизм». Що стосується роману «Вогнем і мечем», та й цілої «Трилогії», то феномен Сенкевича знаходив відтворення в існуванні суперечності, на перший погляд, між ідейним змістом і ґніт художнім відтворенням. У зв’язку з цим уявне протистояння ідейних часаД «Вогнем і мечем» та їх художнього висловлення постійно непокоїли літературознавців, тому вони намагалися якось позбутися цього протистояння , Думку про невідповідність форми і змісту роману «Вогнем і мечем» першими висловили позитивісти. Довгий час її дотримувалася польська критика, у нашому літературознавстві ця думка побутує до сьогоднішнього дня. Як і позитивісти, українські і російські вчені вважали, що зверненнч Ґ.Сенкевича до жанру історичного роману було пов’язане з різким поворотом у бік консерватизму і ледь не зрадою позитивістських ідеалів. Але ке неп факт найбільше обурював позитивістів. Здивування й негативне ставленн і позитивістів до історичних романів Г.Сенкевича були викликані іншим — творчими принципами відтворення дійсності в цих романах. Позитивістська критика підходила до роману Г.Сенкевича «Вогнем і мечем « під кутом їору принципів критичного реалізму: реалістичної типізації, точного відтворення подій у деталях і т.д.

Роман постійно оцінювали як реалістичний. Насамперед це стосується радянського літературознавства, яке вважало реалістичність історичного зоману чи не найважливішою невід’ємною складовою частиною цього жанру.

V зв’язку з цим дещо детальніше зупинимося на визначенні специфічних їис історичного роману.

Сама назва жанру вказує на те, що сюжетну основу твору становлять тодії певної історичної епохи, яка сприймається автором і читачем як >а вершена і відокремлена певною дистанцією від сучасності. Використання іевного історичного матеріалу в романі зродило думку, що цей жанр — сторичний роман — повинен у собі органічно поєднувати мистецтво й

4 Брокгауз Ф.. Э<1>(нщ И. Эпциклопгдичсскии словлрь. — СПб.,1900. — Т.58. —

1.528 (Сенкгкнч Генрик).'. ■ '

історію. Це завжди породжувало різноманітні полеміки, дискусії, непорозуміння.

Проблема взаємин науки і мистецтва в історичному романі стала центральною в радянському літературознавстві. На думку С.Петрова, Г.Ле-нобля, М.Сиротюка та ін. історичним може називатися тільки такий твір, у якому правдиво відтворено події минулого, і діючими особами, хай і не головними, є визначні діячі історії. Кожен з них розумів, що історичний твір — це твір художній, а не науковий. Тому мова постійно йде про поєднання достовірних фактів з художнім вимислом, але з домінуючою роллю перших. Яким же повинно бути співвідношення «правди» і «вимислу» установити надзвичайно важко, неможливо провести чітку межу між історичними і неісторичними творами. '

Антиномію між фг.ктом і художнім вимислом в якійсь мірі зняв у своїх працях Б.Реізов. Найважливішим для історичного роману він вважав не стільки правду фактів, скільки вміння відтворити зображувану епоху, її дух. На прикладі творів В. Скотта він довів, що для цієї мсти можна відмовитися від документалізму і використовувати вигаданий сюжет і вигаданих персонажів.

Надзвичайно слизьким для визначення став ще один термін -— «правда» в історичних творах. Усі вимагають об’єктивного відтворення зображуваної епохи. Необ’єктивність відразу виносить твір, на погляд наших літературознавців, за межі історичних. Виявляється, об'єктивне відтворення минулої епохи було не більше ніж евфемізмом підходу до історичних подій з марксистсько-ленінських позицій. Тому «необ’єктивні» історичні романи визнаються ніби не історичними й історичними одночасно.

Про те, що може стати критерієм при визначенні, історичний чи не історичний твір, іде у Г. Грабовича: «...питання полягає не с тому, наскільки добре передається дух минулого, і не в тому* , чи можна якісь конкретні твори називати історичними, адже це було б чисто семантичною вправою,а в тому, чи можна не в метафоричний спосіб говорити про поезію Шевченка, як про таку, що відображає історичні погляди і навіть історіософію.»5 Тобто, не стільки важливо, чи точно відтворені історичні факти, чи е героями твору визначні історичні особи,чи, врешті-решт,у творі вірно передано дух зображуваної епохи. Важливіше інше: автор звертається до подій минулого з метою розв’язання проблем сучасності, відтворення свого погляду на хід історичного розвитку чи з метою одержання фабули для авантюрної оповіді. І тоді більш-менш впевнено можна стверджувати, що твір історичний за жанром або пригодницько-розважальний, Історичні

погляди автора насамперед пов’язані з сучасністю, а не з зображуваною епохою. Автор пристосовує цю зображувану епоху до своєї концепції історії й свого бачення розвитку сучасності в майбутнє.

Подібну думку висловив ще І. Франко у передмові по повісті «Захар Беркут». «Повість історична — се не історія. Історикові ходить ие^к-донсім

0 вислідження правди, о сконтатовання фактів, натомість повістяр користується тілько історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для воплочення певної ідеї в певних ЖИВИХ, ТИПОВИХ обр.ГМХ.

Праця історика має вартість, коли факти в ній представлені докладно і н причиновім зв’язку, повість історична має вартість, коли її основна ідея лмпжг заняти сучасних живих людей, то зшічить, коли сама вона жива н сучасна».'’

Історичні погляди Сенкевича важко розглядати на основі одного роману, оскільки вони не мають системної завершеності, носять часто еклектичний характер. Задум «Вогнем і мечем», його історіософську основу набагато легше зрозуміти у контексті подальшої творчості Сенкевича. Занепад будь-якої міцної держави розпочинається, на думку Г.Сенкевича. з занепаду моралі. Це стосується неронівського Риму і ордена хрестоносців XIV ст. Це відноситься

1 до Речі Посполитої XVII ст., про яку автор веде мову в своїй «Трилогії». Єдина надія батьківщини тільки на істинних синів, які завжди інтереси суспільні поставлять вище особистих, не зупиняться ні перед якими труднощами. Такими були Скшетуський, Володнйовський, Підбийп’ятка, Заглоба і, звичайно, Вишневецький в «Трилогії», таким з часом стає Кміціц.

Завершує «Пана Володнйовського», певно, найважливіша фраза, ключова до ідейного задуму всієї «Трилогп»:»Ыа їуш копегу *15 Іеп вгегев кзЦіек рівапусЬ V сіади кііки Іаі і V піетаїут Ігискіе — сіЬ рокгаеріепіа веге /На гому завершується цей ряд книг, які писалися протягом декількох років і з нелегкій праці — для зміцнення сердець/.7 Сенкевич вважав найвищим :воїм обов язком підтримувати співвітчизників у важкі часи, дати їм опору і їх минулому, навести приклади безкорисного служіння Польщі й оптимізму юляків навіть у найбезвнхідиіших ситуаціях.

Надзвичайно цікаво порівняти «Трилогію» Сенкевича з «Гайдамаками» ііевченка. У «Гайдамаках», як і в «Трилогії», романтично змальовані могутні натури, які не знають поміркованості, ні перед чим не зупиняються

' Грабовим Г. Шевченко як міфотвпуіець. — К.:Радянський письменник. 1991. — 3.25. - _ї ■ ' ' . -

- ‘ Ф(кінк<> І. Зібрання творів у 50 — и тома*. — Т.16. — К-: Наукідап думка. 1**78

- С.7.

’ Яіі'пкі<ч» іс/ Н. Р.ш чкі..— \Х\ігч/а\*а: Р.ІЛ^'.. 1972. — Я.547.

для досягнення мети. Ця мета — воля, народ, віра.Та героїчні часи відходять у минуле, а сучасники сильно здрібніли в порівнянні зі своїми предками. Пропала держава,занепадає нація.

Для польського шляхтича XIX століття, а ТИМ більше XVII, роман Сенкевича повинен був видаватися надзвичайно точним, достовірним у відтворенні історичного минулого. Орієнтація на «зміцнення сердець» не означає, що автор цілком довільно поводився з історичними фактами. Звернення до сучасників з тим, що навіть у найнесприятливішнх умовах можна проявляти велич духу і твердість характеру, органічно поєднується а намаганням максимально точно передати хід подій середини XVII століття.

Незважаючи на точність фактів і вмілу стилізацію під XVII століття , роман «Вогнем і мечем» критикн-реалістн не визнавали за свій. Великий вміст романтичних тенденцій, особливо в першому романі, звернув на себе увагу вже в час публікації «Вогнем і мечем». Однак віднести «Трилогію» повністю до романтизму ніхто з польських дослідників також не наважується. Позитивістичнл школа белетристики не пройшла для Сенкевича марно. Явно реалістичним можна вважати вміння автора декількома штрихами створювати правдивий, неповторний образ. Деякі сцени роману «Вогнем і мечем» страждають не тільки реалістичністю, а й надмірним натуралізмом зображення жахів, жорстокості, кровопролиття, характерних для XVII століття. На сторінках роману «Вогнем і мечем» ми зустрічаємо низькопрозаїчні слова «теоретик», «практик», «латифундія» й інші, притаманні познтивістичній публіцистиці.

Для польського літературознавства до сьогоднішнього дня залишається нерозв’язаною проблема визначення, до якого ж напряму віднести «1 рилогію» — до романтизму чи критичного реалізму, оскільки характерні риси кожного з них займають помітне місце В структурі романів Генрика Сенкевича. Цю проблему може зняти віднесення «Трилогії» до неоромантизму — напряму, що поєднує у собі реалістичний і романтичний світогляди. Розглядаючи «Трилогію» як явище неоромантичне, можна прояснити велику кількість темних місць у романах Г.Сенкевича.

Найважливіше те, що Сенкевич не просто відтворює події XVII ст. такими, якими вони були або могли бути. Спираючись на документи, мову XVII ст., дані історичної науки,автор створює свою неповторну історичну дійсність. Уміння створювати, а не відтворювати особливо яскраво проймалося в образах романів «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Воло-дішоиський». Це стосується, насамперед, обра.іів Вншнеаецькпго і Хмель-

цького. Сенкевич залишає канву історичних подій незмінною. Натомість < дав своє психологічне вмотивування вчинків Хмельницького чи ішневецького. Відродити Польську державу, на думку Сенкевнча, можна І керівництвом тільки таких безкорисливих, мужніх і самовідданих борців, нм він створив Виїиневецького у своєму романі.

Сенкевнчу надзвичайно вдався в художньому плані образ Богуна. Могутня тура фізично і морально, він кидається з крайнощів у крайнощі, не -ш.іе іких обмежень для себе, у ньому постійно борються протилежні почуття, не відомо нікому, яке з них переможе. Цей демонічніш характер єднає і мантичними образами його спорідненість з природою, простий, примітишшн осіб життя й індивідуалізм. Врешті-решт цей образ починає мимонолі кликати захоплення і співчуття не тільки у читачів, а й у самого автора. Незвичний характер образів роману «Вогнем і мечем» /ми окреслюємо го терміном «неоромантичний»/, їх невідповідність історичним особам звили дослідників у безвихідь. Лише у 1961 році Казимир Вика зумій имнрити ці антагоністичні погляди, і не просто примирити, а й знайти, нашу думку, найбільш точний підхід до «Трилогії» /який підтверджує інку романів Сенкевнча як неоромантичних/ і поглибити, розширити шазон її трактування.®

Він виділяє три рівні існування літературного твору: процес творении,-ір і до.\я витвору. Що стосується першого, процесу, то Сенкевич аж ік не думав творити легенду, він писав, і був у цьому глибоко переконаний, 'орнчнин роман за тематикою н актуальний за своїм ідейним спрямуванням, бто писав про ідеальне минуле і для «зміцнення сердець».

Якщо розглядати «Трилогію» як замкнуту структуру, то вона містить у бі і легенду, й історичний роман, і твір, ідейко навантажений, і народний май. Розглядати «Вогнем і мечем», «Потоп» і «Пана Володийовського» ж на тільки як сплав усіх цих форм і особливостей. Часто ж, у залежності І ідеологічних й естетичних засад, увага дослідників зосереджувалась тільки якійсь одній особливості цих романів, що призводило до сприйняття . рилогії» набагато убогішою за її справжній зміст. Це яскраво помітно на икладі рецепції, сприйняття твору польським і непальським сучасним читачем. З кожним поколінням романи Сенкевнча все менше оцінювалися йк ’оричний роман для «зміцнення сердець» і все більше як легенда й родннй роман. Навіть деякі літературознавці вважали, що це не більше, ■к Ьавп /легенда, переказ/.

" \Х’укл К. О ми»а (Ігоці1 <Іо Яіспкісч'іс/л // Міечіес/гик 1-Нгг.іі к.і. — 1967. — N'-'1

і І

Назва третього розділу — «Епічний характер “Трилогії” Г.Сснке* ііича». Не сприяли точному, детальному відтворенню історичних подій і правдивій характеристиці визначних діячів ті епічні начала, що 6 складовою частиною романів «Вогнем і мечем», «Потоп» та «Пан Володнйовський». Насамперед це стосується роману «Вогнем і мечем», де героїчно-епічннй струмінь особливо відчутний. Саме елементи героїчного епосу виділяли цей роман з усієї «Трилогії», сприяли найбільшій його популярності у читачів, але одночасно викликали і негативні відгуки на цей роман.

Сюжет роману «Вогнем і мечем» складається здвох взаємопов'язаних ліній: боротьби за кохання панни Курцевич і боротьби поляків з українцями. Перша сюжетна лінія дуже близька до «Іліади». Краса жінки, викрадення цієї жінки стає причиною війни між греками і троянцями. Зв’язок роману Сенкевнча а епопеєю Гомера підкреслює й ім’я панни Курцевич. Прекрасна Єлена — це і панна Курцевич, » героїня давньогрецького епосу, за яких недуть боротьбу «свої» і «чужі».

Інша сюжетна лінія — українсько-польська війна — теж тісно пов язана з епічними особливостями оповіді. В епосі необхідно було зображувати важливіш, перехідний етап в історії народності. Крім цього, зображувана епоха попиті.) була нести в собі трагічні начала, які потім переходять у художній твір. Саме середина XVII ст. в польській історії цілком відповідала таким вимогам.

Надзвичайність образів, часта гіперболізація в їх характеристиках викликана не тільки їх неорамантичною природою.' Героїзація, героїчний тон — це стильова домінанта епосу. Нерозуміння цього призводило одних, як Буреніна, до оцінки героїв Сенкевнча лубочними, простонародними, інших, як Антоновича, до звинувачення в необ’єктивності автора.

Важливою рисою «Трилогії», що єднає її з епосом, € епізодичний характер композиції, тобто романи складаються з детально відтворених епізодів, більших чи менших, проміжки часу між якими не знаходять майже ніякого відтворення на сторінках романів. Такий спосіб оповіді дозволяє автору зосередити увагу на потрібних йому подіях, випустивши з поля зору інші. Часто це призводить до викривлення реального ходу подій. Досить детально описуються малозначні сутички , про вирішальні ж битви ми дізнаємося з декількох рядків, при чому це не опис подій, а тільки опосередковані повідомлення очевидців. . ,

Услід за гомерівською традицією на окремі єдиноборства розпадається

V ібр.іженни ходу баталій. Часто '.«ображення единоборств викликає: враження.

цо саме від них залежить результат усієї битви, коли один чи декілька «роїв приводять у замішання великі групи противників.

Традиції героїчного епосу вимагають об’єктивного відтворення єдиио-іорств, і Сенкевич по мірі можливостей дотримується цієї об’єктивності. Він вказує на сильні й слабкі сторони і поляків, і українців, співчуває як севоїм», так і «чужим». Ті ж традиції вимагають більшої кількості перемог і боку «своїх», це бачимо і в романі «Вогнем і мечем». Відповідає це іійсності чи ні, польські герої-рубаки повинні завжди звитяжнти над героями > козацького війська. Зосередженість Г. Сенкевича на единоборствах при ображенні битв більше, ніж на загальному плані баталій, вимагає, щоб ерої твору були -не звичайними людьми, а воїнами ледь не казковими, 'іперболізація образів «Трилогії», насамперед, роману «Вогнем і мечем»

— це обов'язкова складова частина будь-якого твору героїчного епосу, богатирями, наділеними надприродною фізичною силою, постають не тільки оловні герої, а й другорядні персонажі.

Зрештою, сама епоха завдяки гіперболізації, іншим елементам героїчного посу сприймається не тільки як героїчне XVII століття. Це одночасно егенда, героїчний переказ, який становить «золотий вік» польської історії, тому позачасовий, віднесений не на два століття назад, а в далеке-далеке шнуле, коли героїчне і казкове сприймалися і відповідно сприймаються в аш час як звичайне явище, притаманне цьому далекому минулому.

Друга глава дисертації «Переклади, полеміки, рецензії» складається еж з трьох розділів. У першому розділі «“Велетні" й “карлики"» мова де про дискусію, яка розгорілася в 1907 році між 5. Бйорнсоном, І.Я.Паде-евським, Г. Сенкевичем та І.Франком. - .

Історичні погляди Генрика Сенкевича в полеміці 1907 року дуже близькі

о його художніх поглядів періоду створення «Трилогії». Та ж еклектичність, ечіткість, безсистемність поглядів, те ж намагання виправдати будь-який іакт чи явище, навіть відзерто реакційне, якщо вони рідного, польського, входження. . . •

Усе почалося зі статті норвезького письменника Бйорнстена Бйорнсона Поляки — гнобителям» на початку 1907 року у віденській газеті «Die leit». Основний зміст етапі становить оспівування історії й незламного арактеру польського народу. Але, на думку Бйорнсона, народу, який грпить утиски з боку гнобителів і добивається державності для себе, не ичнть пригнічувати інший народ і переслідувати українців за їх культур-ицько-політнчні спроби самовизначення.

Першим опротестував норвезького письменника відомий усій Європі піаніст І г на пі іі Ян Падеревський. 19 травня була надрукована відповідь Сенкевича.

Редакція «Die Zcit» звернулася у червні цього ж року до Івана Франка з запрошенням поділитися думками українця про полеміку Бйорнсона з Падеревським і Сенкевичем. Своїй статті Франко дає іронічний заголовок « Гри велетні в боротьбі за карлика», натякаючи на велику популярність норвежця і польських полемістів та майже повну відсутність знань про багатомільйонний український народ у європейської громадськості.

У Сенкевича і Падеревського не було ненависті чи особливої зневаги до українців, євреїв чи литовців, але сліпа любов до усього рідного, польського веде їх до того, що в історії вони шукають не достовірних <]>актів, а вкладають у неї свої погляди та мрії про ідилічне минуле. Не заслуговують довіри твердження польських полемістів про те, що поляки посильно дбають про освіту українців. Не вистачало початкових шкіл з українською мовою навчання, зовсім мало було гімназій і не було жодного вищого учбового закладу, де хоча б частково викладання велося українською мовою.

Такий підхід до справи освіти Франко пояснює усією системою поглядів Сенкевича, як публіциста, так і художника. Саме тепер, вважає він, настав момент нарешті вказати на негативні моменти і тенденції його художньої творчості. «... Генрик Сенкевич, великий польський романіст із усесвітньою славок), геніальний творець того всепольського шовінізму,що затроює тепер житє польського народа.Він у свойому ославленому циклі романів із 17 столітя зобразив усі сусідні Полякам народи варварами та тільки Поляків показав як високоиивілізований, великодушний народ героїв. Українські козаки. Шведи, Німці (хрестоносці), всі вони — труси, люди неотесані, дикі грабіжники... немов би розширюване таких фантастичних відображінь могло взагалі покріпити серця, а не їх денерЬувати». Така оцінка творів Сенкевича і його поглядів необхідна для того,щоб оцінити стан поглядів усього польського народу на перспективи його взаємин з українцями.

Те, що викликає відразу навіть у безсторонніх людей, як Бйорнсона, великий піаніст і Нобелівський лауреат видають за прояви польського благородства.чесності та порядності .Так вони відтворюють історію, так зображують сучасний стан справ у Східній Галичині. Це призводить до того, що непрямо, опосередковано, але все-таки створюється негативний образ українця,невдячного, дикого варвара% що не вміє цінувати польську культуру, доброту і ласку.Повторюється та ж ситуація,що і з романами «Трилогії», коли автор з повагою підходив до кожного з народів,але надмірна

метизація польського минулого призводить, знову ж опосередковано, читача ї відчуття зневажливого ставлення до всіх народів,до намагання гііднест п Зраз поляка за рахунок приниження інших народів.

Особливої уваги заслуговує полеміка навколо Львівського університету, і січня 1907 року українські студенти в черговий раз хотіли скликати ює віче.Опір цьому з боку університетського керівництва призвів До эямого виступу і непокори студентів, до надзвичайного загострення сраїнсько-польського питання. Справа набула міжнародного розголосу. І лютого ув’язнені студенти приймають рішення про голодування в знак ютесту. Голодування і широкий розголос про нього завершився пошіоиі :ремогою студентів. 25 лютого усіх їх було звільнено з-під варти.

Університетські справи обговорює Г. Сенкевич у своїй статті до еЬ» від 19 травня. Голодування українських студентів, на думку Сенкевича,

- це не більше ніж фарс: вони оголосили про голодування, а самі влаштувячі :велнчкий бенкет з вином і марципанами у стінах в’язниці.

Студенти, які брали участь у голодуванні, після такої заяви Генрика енкевича подали на нього скаргу у віденський суд за образу честі. Суд ініс своє рішення: польському письменнику присуджено 30 діб арешту л >авом заміни на 300 крон штрафу.

Урок цей не пройшов для польського романіста марно. У 1914 рий і :нрик Сенкевич одержав запрошення від польської громади у Києві дати ід виступів перед польськими колоністами в Україні. У своєму листі-дповіді письменник позитивно відгукується про українську культуру, крема, дає високу оцінку творчості Т.Шевченка, але приїхати у Кнїи умовився, пояснюючи відмогу тим, що своє завдання він вбачає у художній орчості, а не в публічних виступах і заявах.

Назва другого розділу другої глави — «Позитивістський період орчості Г. Сенкевича». Оповідання та повісті Сенкевича зразу ж знаходить ірокош читача в Україні. Високу оцінку творчості польського письменника цей період дає І.Я.Франко. Увага українського читача до новел, оповіданії, вістей Сенкевича пояснюються не тільки і не стільки тим, що писалися нони появи «Трилогії». Коло проблем, які піднімав Сенкевич у своїх творах, ло дуже близьким українській дійсності. Типологічно близькими були н ішципи зображення дійсності в українській і польській літературах. Оповідання :нкевича заторкували проблеми, які паралельно поставали в творах (.Франка, анаса Мирного, І. Нечуя-Левицького та ін. Новелістика Генрика Сенкевича ла значний вплив на подальший розпиток української новелістики.

Інтересу до новелістики Г. Сенкесм-а сприяла не тільки актуальніс проблем, а іі високий художній рівень цих творів. Своєю безпосередністі і художньою досконалістю мола проза Генрика Сенкевнча знайшла широк читацьку аудиторію у слов’янському світі. Тому саме оловідання Сенкевич нидалолися в Україні найчастіше.

У центрі третього розділу «М. Грушевський про соціально психологічні романи Г. Сенкевнча» дві статті про романи «Без догмату і «Родина Полонецьких»: анонімна зі збірника «Наша доля» і Михаил Грушевського «Останні романи Сенкевича».

Ми вже звикли до неоднозначної оцінки творів Г. Сенкевича критикок Широке обговорення викликав роман «Без догмата» у російській крнтиц Спектр надзвичайно широкий: від захоплених відгуків до звинувачень плагіаті. Неоднозначно зустріла соціально-психологічні романи Г. Сенкевич українська критика.

1896 року у збірнику «Наша доля» була вміщена рецензія анонімног автора на роман «Родина Поланецьких»9.

Автор з іронією переповідає фабулу роману, вбачаючи у ньому повн відсутність дії і надуманість ситуацій. Іронізує автор з неправдоподібнії головних героїв і відсутності благородних ідеалів у творі. Один з основин недоліків творів Сенкевича анонімний автор рецензії вбачав у відсутносі психологічного заглиблення у внутрішній світ героїв.

На основі усіх наведених доказів рецензент приходить до висновку, щ Генрик Сенкевич не доріс до великих прозаїчних жанрів і проповідуванн в них високих ідеалів. Письменнику краще не виходити за рамки дрібки речей у невеликих новелах, якими він тільки заслужив пошану рецензенте

Об’ємнішою і грунтовнішою була стаття Михайла Грушевського «Остага романи Г. Сенкевича».10

Стаття М.Грушевського відзначається досить чіткою композицієк Спочатку Грушевський виступає виключно як літературознавець. Він да характеристику головного героя роману «Без догмату», потім іде дстальни композиційний аналіз усього роману. Далі за тим же планом іде характеристик образу П олонець кого і композиційний аналіз «Родини Поланецьких». Післ цього Грушевський розглядає вже громадські засади обох романів: місце роль жінки у суспільстві та діяльність для загального добра. На завершенн критик веде мову про месіаністичні нотки в романах Сенкевича.

и Замітки літс|і;пт|чіі //Наша доля. — Льнів. 1898. — С.109.

1 І |>ММГП(ЬКИН М ОсТіШІИ {Н’М.ІІІМ І .С»’НЮ'ШГи //3<>рЯ. - 1895. - М Ы. — С21

к.

Роман «Без догмата» Грушевський називає шедевром і визнаним «за одну з перлин сучасної всесьвітньої скарбниці літературної». Сенкевич обирає для свого твору невдячну ^юрму щоденника, і критик вказує на переваги і недоліки цього вибору.

Лекції у «Клубі Русинок» перед жіноцтвом вимагали від Грушеиськот, щоб у них він затор к ну в проблеми емансипації жінки у суспільстві, вказав на ту роль жінки, яка випливає з романів «Без догмата» і «Родина Поланецьких».

В обох соціально-психологічних романах Генрика Сенкевича жінонгно піднесено на небувалу висоту; ці романи, за висловом м ихайла Грушевського, — «апотеоза жіноцтва». Але поза цим твердженням героїн

і самого автора жінки в романах себе чимось надзвичайним не проявляють. Не. дає Сенкевич і того розмаїття жіночих характерів, яке він зумів дати з чоловічих образів.

Від першого постулату — святого польського жіноцтва — Михайло Грушевський переходить у своїй статті до другого, ще важливішого, на його думку, догмату — громади. Сенкевич у романах «Без догмата» і «Родина Поланецьких» намагається декларувати цей громадський інтереч . показати нам образи польських громадських діячів. Але здебільшого да\і декларацій просунутися йому не вдалося. Те, що громадська діяльність відсунута далеко на задній план, свідчить, що або в Польщі нею ніхто не займався і це не знайшло відтворення на сторінках романів, або у Сенкевича був свій, своєрідний погляд на поняття «громадська діяльність».

«Під категорию солі землі» М.Грушевський відносить драматурга Снятинського, маляра Свірського, скульптора Лукомського і поет.і Завиловського, які «переняті вірою і любовю До своєї діяльності!, н їх бренить, хоч і слабо здебільшого, якась громадська жилка». Але з гіркотою зауважує, що громадська діяльність не може і ке повинна бути лише «монополем писателів».

Публічні лекції М.Грушевського у «Клубі Рускнок» носили характер, насамперед, популяризаторсько-прикладний , без претензії на вичерпний ідейно-художній аналіз романів Сенкевича. Парадоксально, але в радянському літературознавстві ми не знайдемо грунтовнішої роботи про романи «Без догмата» і «Родина Поланецьких», ніж стаття Грушевського.

У висновках узагальнюються положення основної частини Дисертації.

Ключові слова: історичний роман, література позитивізму, неоромантизм, героїчний епос, література й історія, жанр, рецепція, соціально-психологічний роман, переклад. .

Основні положенмя дисертації викладено в таких публікаціях!

1. Визвольна війна українського народу 1648—1654 рр. у романі Г.

Сснкевича «Вогнем і мечем» // Запорожжя в історії та культурі: Тези доповідей і повідомлень республіканської наукової конференції. —- Запоріжжя: ЗДУ, 1991. '

2. Б. Хмельницький у зображенні М. Костомарова і Г.Сенкевича // М. Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української нації: Тези науково-практичної конференції.— Рівне, 1992.

3. Три погляди на українсько-польські взаємовідносини початку XX ст. // Тези доповідей X Всеукраїнської славістичної конкуренції «Духовне відродження слов’ян у контексті європейської та світової культури»: Чернівці:

ЧДУ, 1992. . .

4. Філософія історії в «Трилогії» Г. Сснкевича // Литература и философия: Сборник статей. — Запоріжжя: ЗДУ, 1992.

5. Особливості історичного роману як літературного жанру // Література й історія: Гсзи доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-практичної коііг|іереішії. — Запоріжжя: ЗДУ, 1993.

6. Література незалежної Польщі // Наукова спадщина М.С. Державіна

і розниток слов’янознавства: Матеріали міжнародної наукової конференції.

— Запоріжжя: ЗДУ, 1995.

ІВ

АННОТАЦИЯ

Васькив М.С. Творчество Г. Сенкевича в контексте украинско-полыкнх литературных взаимоотношений. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 — литература зарубежных стран, Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1996.

В диссертации дается обзор отзывов украинских критиков на роман Г.Сенкевича «Огнем и мечом». Рассматривая этот роман как неоромантический и исследуя эпические элементы в нем, автор диссертации приходит к выводу, что резко отрицательное отношение украинской критики к историческим романам Сенкевича было предвзятым. Особое внимание уделяется статьям И- Франко и М. Грушевского конца XIX — начала

XX вв., не персиздавашимся в советское время, в которых дается глубоким анализ творчества и общественно-политических взглядов польского писатели. Все это представлено на фоне исторического и литературного процесса в Польше и в Украине XIX — начала XX вв.

; SUMMARY

N.S.Vas'ldv. The works of H. Sienkiewicz viewed in the context of Ukrainian — Polish literary interrelationships. Dissertstion competing for a Candidate’ bf Philological Science degree in speciality 10.01.04. — Literature Of The Foreign Countries, Dnipropetrovs'k State University, Dnipropetnovs'k, 1996.

In the Dissertation the novel «Ogniem i mieczem» («By The Fire And The Sword») by H. Sienkiewicz is surveyed by the Ukrainian critics reviews. Considering the novel as neoromantic along with looking into it's epic features, he author of the Dissertation comes to the conclusion thet Sienkiewicz's listory novels were treated so negatively due to the prejudiced judgement of Jkrainian criticism. Д special attention is given to I. Franko's and M.Grushevsky's urticles dated the end of XIX‘ — beginning of XX cc. The articles failed to >e reprinted in the Soviet period, however they provide an in-depth analysis of he Polish writer attitude towards social and political events as well as his :reative work, shown against the background of the history and literature irocess in Poland and Ukraine in XIX -— beginning of XX cc.