автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Украинская диаспора Республики Башкортостан: история формирования и особенности существования в иноэтнической среде

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская диаспора Республики Башкортостан: история формирования и особенности существования в иноэтнической среде"

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Рг6 ОД

Крамарчук Тетяна Дмитрівна

УДК - 940(477+470.57) : 323.1 "19

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА РЕСПУБЛІКИ БАШКОРТОСТАН: ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ІСНУВАННЯ В ІНІІІОЕТНІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

07.00.0т - історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Донецьк - 2000

Дисертацією є рукопис. .

Робота виконана на кафедрі суспільних дисциплін та права Черкаського інженерно-технологічного інституту Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Бушин Микола Іванович, ректор Інституту соціального управління економіки і права (м.Черкаси)

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Морозов Анатолій Георгійович, завідувач кафедри всесвітньої історії та права Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницького;

кандидат історичних наук, доцент Леонов Олег Леонідович, доцент кафедри історії

Донецького державного технічного університету

Провідна установа - Харківський Національний університет

ім. В. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться " ___ 2000 р. о год. на

засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 із захисту дисертацій у Донецькому державному університеті

(83055, м. Донецьк, 55, вул. Університетська, 24, II корп., ауд. 32).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького державного університету (83055, м. Донецьк, 55, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий " ЛЗ " ________2000 р.

Вчений секретар / ^

спеціалізованої вченої ради О. В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Складовою частиною українського ггаосу є українці, що проживають за межами батьківщини, у діаспорі. У зв'язку певними історичними обставинами, внаслідок різних причин політичного та оціально-економічного характеру, розсіяні практично по всьому світу, вони 'продовж тривалого часу зберігають елементи матеріальної та духовної ультури, плекають рідну мову.

З огляду на політико-економічну та етнокультурну ситуацію, що існує, в /країні, її сучасний стан можна охарактеризувати як “етнополітичний іенесанс”. Глибинною сутністю цього явища виступає процес, пов'язаний із авоюванням українською етнічністю належного місця в міжетнічних тосунках сучасного світу та змагання за побудову суверенної національної (ержави. У цьому контексті, дослідження проблеми історії українського етносу а межами України видається обгрунтованим і своєчасним. Сьогодні, коли більшутоться обсяги, змінюється зміст контактів і урізноманітнюються зв'язки 'країниів із Батьківщиною актуальною стає і проблема неупередженого шсвітлення історії формування української меншини в Республіці Башкортостан.

Проблема даного дисертаційного пошуку належить до числа найменш іосліджених в українській історіографії, оскільки українці поза межами /країни (особливо східна діаспора) - явище особливе. В першу чергу це тасується об'єкта даного дослідження, адже українська діаспора Башкортостану є однією з найчисельніших і самобутніх. Сьогодні тут проживає '5 тис. українців, майже половина з них (41%) вважає українську мову рідною.

Історія української діаспори - складова частина історії України. До іедавнього часу про неї згадувалося дуже мало. А між тим українці як західної, ак і східної діаспори (в тому числі в Республіці Башкортостан) роблять іагомий внесок у розвиток культури, науки, мистецтва, літератури як країнського народу, так і народів країн, у яких вони проживають.

Розбудова української держави, що її було офіційно започатковано гроголошенням Акту про незалежність 24 серпня 1991 р., знаменує собою ітілення вікового прагнення народу до права самостійно визначати власну (оліо. Політичні реалії сьогодення доводять, що чимало аспектів на шляху іеалізації цієї мети потребують суттєвого теоретичного переосмислення й стотного практичного доопрацювання з урахуванням чималого історичного юсвіду української нації, у тому числі і тієї її частини, що через економічні та юлітичні причини опинилася за межами країни. З урахуванням невідкладної ютреби опрацювання цілісної концепції державотворення, всебічне вивчення ж позитивного, так і негативного досвіду функціонування українських цільностей за кордоном має велике значення для становлення України, як юдерної національної європейської країни. Зростаючий інтерес до різних

аспектів життя української діаспори з боку науковців, політиків, громадських діячів, всіх, хто цікавиться історичною наукою, зумовлює необхідність заповнення й досі існуючих прогалин в історії української діаспори.

Предметом даного наукового пошуку’ є процес розміщення українців у Башкирії, економічні, політичні, культурні, національні особливості їх буття в цьому регіоні з середини XVIII ст. до наших днів, а також сучасні зв’язки української діаспори Республіки Башкортостан з Україною.

Об'єктом дослідження є український етнос у процесі переселення, освоєння та існувшшя в Башкирії, а також усвідомлення ним себе там як окремої етнічної групи.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від середини XVIII ст. до кінця 90-х років XX ст. Цілісна картина дослідження можлива лише на основі поетапного аналізу:

- переселення українців до Приуралля в середині XVIII - першій половині

XIX ст.;

- чисельність та розселення українців у Башкирії в другій половині XIX -на початку XX ст.;

- міжвоєнна міграція (1917-1939 рр.);

- перебування українців у республіці в роки Другої Світової війни та в повоєнний період;

- національно-культурне відродження української меншини Башкирії в 90-х роках XX ст.

Географічні межі дослідження охоплюють територію сучасної Республіки Башкортостан, яка займає більшу частину Південного Уралу та прилеглої до нього рівнини Башкирського Приуралля і підвищену смугу Башкирського Зауралля.

Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб, грунтуючись на архівних документах, опублікованих історичних джерелах, а також на результатах наукових розвідок, присвячених даній проблематиці, вивчити сукупність факторів, що стосуються визначеного нами предмета дослідження, з'ясувавши при цьому умови, які впливали на шляхи формування української діаспори в Республіці Башкортостан, механізми національно-культурного відродження та особливості збереження етнічної самосвідомості.

Загальній меті дослідження підпорядковані такі основні завдання:

- провести науковий аналіз літератури та джерел; з’ясувати ступінь наукової розробки тематики дисертаційного дослідження;

- показати шляхи формування української меншини в Башкирії;

- визначити етапи міграції;

- простежити динаміку чисельності українського населення в регіоні протягом досліджуваного періоду;

- розкрити особливості національно-культурного відродження української діаспори Республіки Башкортостан у 90-х рр. XX ст.;

з

- проаналізувати фактори, які визначають основні етнічні процеси вкраїнської меіпішни в регіоні;

- дослідити особливості збереження етнічної самосвідомості українцями Башкири;

- на прикладі української діаспори Республіки Башкортостан показати ;пецифіку перебування національної меншини в іншоетнічному середовищі.

Наукова новизна одержаїпіх у процесі дослідження результатів полягас, ю-перше, у виборі самої теми дисертації, яка досі ще не була предметом :пеціального розгляду; по-друге, в комплексній постановці та дослідженні іазначених питань, узагальненні напрацьованого в історичній науці з вивчення щної теми, визначенні актуальних питань подальшої її розробки, виявленні та шалізі тих аспектів проблеми, що не отримали висвітлення або лише частково юзглядалися в поодиноких попередніх історичних дослідженнях. Автором ведено до наукового обігу новий документальний матеріал, повніше розкрито іміст поставлених проблем, сформульовано узагальнюючі висновки; певна -'вага приділена працям зарубіжних дослідників, що займаються вивченням іроблеми української діаспори в “ближньому зарубіжжі”.

У роботі вперше досліджується суспільно-економічне становище вкраїнської діаспори Республіки Башкортостан, простежується зв’язок міграційних та демографічних процесів. Вперше дано розгорнуту картину іаціонально-культурного відродження української спільноти регіону в 90-х рр. £Х ст., розглянуто особливості перебувати української національної меншини і іншоетнічному середовищі (зокрема, в Республіці Башкортостан).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Іротягом останніх років тематика дисертаційного дослідження увійшла до :кладу деяких державних і міжвузівських наукових програм. Узагальнюючі сурси з історії української діаспори вже викладаються в ряді навчальних складів, однак, ж доводять результати поглибленого вивчення означеної ематики, об’єктивно необхідним є опрацювання спеціальних навчальних ;урсів з окремих питань історії української діаспори.

Практичне вивчення дисертації полягає в тому, що її матеріали, основні іисновки та положення можуть бути використані при розробці широкого кола іроблем з історії України, історії Республіки Башкортостан та українознавства.

Насамперед це стосується питання про роль та значення української [іаспори в політичному, економічному та культурному житті Башкирії. Іодальше вивчення проблем українців у регіоні може мати практичне значення для справи зміцнення співробітництва між двома країнами - Україною та Російською Федерацією, до складу якої входить Республіка Башкортостан.

Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих наукових праць, спеціальних монографій та підручників, а акож при читанні курсу українознавства та історії України в різних іавчальних закладах, створенні музейних експозицій.

Практичне значення одержаних результатів полягає також у перспективному вивченні типологічної характеристики функціонування інститутів недомінантної національної групи (у даному випадку - української) у поліетнічному середовищі та виявленні факторів толерантності у суспільстві.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації і результати досліджень обговорювалися на засіданнях кафедри суспільних дисциплін і права Черкаського інженерно-технологічного інституту та кафедри історії Башкирського філіалу Академії праці та соціальних відносин (м. Уфа).

Теоретичні узагальнення та фактичний матеріал, що містяться у дисертації, були використані автором при підготовці та викладанні спеціального курсу “Українська діаспора в Республіці Башкортостан” (18 годин) для студентів Башкирського філіалу Академії праці та соціальних відносин (8-14 грудня 1999р.).

Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти знайшли відображення у доповідях автора на міжнародному симпозіумі “Профспілки та проблеми місцевого самоврядування” (Уфа, 9-11 грудня 1998 р.), на міжнародній студентській науковій конференції “Історія очима молодих дослідників” (Донецьк, 2-4 грудня 1999 р.); ПІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Студент і викладач” (Сімферополь, 1998 р.).

СТРУКТУРА І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація складається із вступу, трьох розділів (шести підрозділів), восьми таблиць, чотирьох діаграм, двох схем, висновків, списку використаних джерел та літератури (221 назва), додатків у вигляді дев’яти таблиць (складених автором), однієї карти та одного програмного документа (25 стор.). Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 205 стор.

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет, мету і завдання, наукову новизну і практичну значимість дисертації, окреслено хронологічні рамки дослідження.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія досліджепия” висвітлюється стан наукової розробки проблеми, подається огляд джерел та теоретико-методологічна основа дисертаційного дослідження.

Історіографія теми формування української меншини в країнах колишнього СРСР нараховує невелику кількість робіт, у яких простежується еміграційний рух українського населення, але і в них - лише за окремі хронологічні періоди по окремих районах. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що в історіографії досліджуваної проблеми можна визначити три етапи:

I - 60-ті рр. XIX ст. - перша половина 20-х рр. XX ст., коли в поодиноких дослідженнях констатуватись факти переселення та чисельність українців у Башкирії;

II - друга половина 20-х - початок 90-х рр. XX ст. Цей період характеризувався активізацією досліджень національних проблем у Республіці

ашкортостан, але вони не завжди були об'єктивними. Л згадка про іювосполучешія “українська діаспора” вважалася крамольною;

ПІ - 90-ті рр. XX ст. Період, коли перед науковцями відкрились можливості б'сктивио оцінювати історичні процеси.

Перебування українців у Башкирії цікавило вчених ще в XIX ст. Це оясгаоється тим, що українці, які на той час проживали більш ніж 150 років у [риураллі, не втратили своєї мови та самобутньої культури.

Безперечну зацікавленість викликає нарис українського етнографа, юльклориста та громадського діяча П. С. Єфимеїпса (1835-1908 рр.)1. Він ийшов у світ у 1861 р. і містив дані про життя, побут, заняття українських озаків Троїцького повіту Оренбурзької губернії, які відносяться до XIX ст., акож тут перераховуються українські поселення даної місцевості. Автор зертас увагу на поширення в оренбурзьких козаків із українців білінгвізму.

В статті Г. Перетятковича2 на основі архівних джерел детально налізуються причини та хід переселення українців до Приуралля в 1730740-х рр. Деякі доповнення до відомостей, які наведені в статті . Перетятковича, мають місце в працях В. Дена3, в той же час у роботах цих вторів матеріали про українців фрагментарні, а статистичні дані не точні.

Жахливу картину поневірянь у 70-90-х рр. XIX ст. селянських переселенців, зкрсма українців, - як у межах Башкирії, так і далі, на транзитних шляхах ерез Башкирію, Сибір, - яскраво відобразив у ряді епізодів своїх повістей ідомий письменник та дослідник-краєзнавець Ф. Д. Нефедов (1838-1902)4.

Неоціненні факти про те, як безземельні та малоземельні селяни б'єднувалися в переселенські артілі на основі взаємодопомоги як у дорозі, так і ри влаштуванні на нових місцях, знаходимо в І. Гофштетгера5. Окремі дані ро чисельність українців у Башкирії в XVIII ст. наводить В. Єфремов у статті Из истории Уфимского края”6.

Загалом, вивчаючи різні аспекти міграції українців до Башкирії, дослідники IX ст. обмежувались порівняльно-історичним, ілюстративним та гтроспективішм методами конкретно-історичного аналізу. Авторами рідко тсористовувались демографічні методи аналізу і кількісні метода обчислення, тому інколи відсутня ідентичність даних.

Дещо активізувалася робота з дослідження національних проблем у ашкирії після подій 1917 р. В цей період однією з перших вийшла книга . Коміссарова “Население Башреспублики в историко-этнографическом

Ефименко П. О малороссиянах в Оренбургской губернии//Основа. -1861. - №9. - С. 189-192. Перетятковігч Г.И. Малороссияне в Орепбергском крае при начале его заселения: По рукописным жументам Архива Министерства юстиции // Труды VI Археологического съезда в Одессе (1884 г). -іесса, 1888. - Т. 2--С. 373-397.

Ден В.Э. Население Росаш по пятой ревизии: Подушная подать в XVIII веке и статистка населения в конце УШвжа: В 2-хт. - Т.1. - М.: Уштерсшпхжая типография, 1902. -377 с.; Т. 2, Ч. 2. - М., 1902. -319 с.

Чефсдов Ф.Д. Повести и рассказы. - Т. 111. - Москва-Ивапово, 1937. - С. 160-162.

"офпггетгер И. Переселенческие артели// Санкт-Петербургские Ведомости. - 1896. - 3 апреля.

Ефремов В. Из истории Уфимского края: Уфимский край в первой половине XVIII в. И Вестник

реибурі ско1 о учебного окруїа. - і >13. - jte 7-8. - С. 236-252.

отношении”7, в якій дається коротка характеристика чисельності та розселення, зайнятості, матеріальної та духовної культури народів краю, в тому числі українців. Суть переселенської політики царизму розкривається в роботі М. Нікітіна8. Дослідник подає стислий нарис заселення Башкири з середини XVI ст. до Жовтневого перевороту 1917 р. Особливу увагу автор приділяє переселенській політиці царизму після буржуазних реформ XIX ст., він досліджує чисельність та національний склад переселенців, групує їх по губерніях, із яких йшло переселення.

В 1926 р. в Ленінграді була опублікована робота Ф. Фієльструпа9, яка присвячена дослідженню етнічного населення Приуралля, в тому числі і Башкирії, за матеріалами Першого загального перепису 1897 р. та Всесоюзного перепису населення 1926 р. До книги додається етнографічна карта Приуралля, на якій позначені також і райони розселення українців у кінці XIX - на початку XX ст. До дослідження Ф. Фієльструпа примикає стаття М. Барсова “Национальный состав населения БАССР”10, яка також написана на основі даних перепису 1926 р. Стаття доповнена таблицями та картою розселення народів Башкирської республіки. Дослідник Г. Солодій11 на початку 40-х років

XX ст. в статті, яка присвячена аналізу столипінської аграрної реформи в Башкирії, подає перелік губерній, в тому числі й українських, які дали найбільший процент переселенців до Уфимського краю.

У 1959 р. етнографічний відділ Казанського державного університету, який очолював Є. Бусигін, з метою вивчення матеріальної культури російського населення обстежив західні райони Башкирії. Паралельно були досліджені українські села Софіполь Аургазинського та Золотоношка Стерлітамакського районів. Результати поїздки були опубліковані в 1967 р.12.

Вивченню техніки землеробства у народів Башкирії, в тому числі і в українців, присвячена стаття А.С. Бежковича13. Коротка етнічна характеристика українських переселенців республіки наведена у вступній частіші статті Л. Брянцевої про українські пісні в Башкирії14.

Аналіз становища українців, як і інших народів, у регіоні на початку XX ст. міститься в монографії Х.Ф. Усманова “Столыпинская аграрная реформа в Башкирии”15. Окремі згадки про переселення українців до Південного Уралу

I Комиссаров Г. Население Башреспублши в историко-этнографическом отоплении: Материалы общества по изучению Башкирии // Башкирский краеведческий сборник. - Уфа, 1926. -№ 1. - С. 17-30.

8 Ншзшш М. Ошсвныс момеп-ш колонизации Башкирии // Хозяйство Башкирии. -1928. - М» 6-7. - С.73-85.

9 Фисльструп Ф.А. Этаичеакий состав населения Прщралья. - Л.: Изд-во АН СССР. Леиипгр. отдел, 1926.- 38 с.

10 Барсов Н.Н. Национальный состав паселашя БАССР// Хозяйство Башкирии.- 1928. -№ 8-9. - С. 102-132.

II Солодий Г. Из истории столышшской хуторской и переселенческой политики в Башкирии // Красная Башкирия. -1941. -2 марта.

12 Бусыгин Е.П. Материальная культура русского населения западних районов Башкирской АССР: Географический сборник. - Казань, 1967. - Вып. 2. - С. 108-127.

13 Бежкович А.С. Этические особенности земледелия у народов Башкирии (XIX - начало XX в.) // Археология и этнография. - Уфа, 1973. - Т. 5. - С. 61-93.

14 Брянцева Л.И. Украинские песни в Башкирии // Фольклор народов РСРСР: Межвузовский сборник. -

Уфа, 1980. - С. 28-36.

13 Усманов Х.Ф. Столыпинская аграрная реформа в Башкирии. - Уфа, 1958. - 1/5 с.

відображені також і в іншій його роботі'6, яка присв'ячена дослідженню розвитку капіталізму в сільському господарстві Башкирії в пореформений період, а також у статті С. Брука та В. Кабузаяа17.

Дослідження істориків того часу певною мірою прикрашали історичні події, але й містили значний фактичний матеріал, нехтувати яким, на нашу думку, просто безрозсудно.

Планомірне та всебічне етнографічне вивчення українських переселенців у Башкирії здійснюється з 1974 р., коли починаються регулярні експедиції в українські села республіки. Найбільша заслуга в цьому дослідника з Уфи В. Я. Бабенка. Ним була підготовлена і захищена кандидатська дисертація18, яка стала першим комплексним науковим дослідженням господарства, матеріальної культури та етнічних процесів в українських переселенців у Башкирії. Сьогодні В. Я. Бабенко - автор десятка статей19, монографії20 про існування українського етносу в іпшонаціональному середовищі. Хоча всі ці дослідження стосуються лише етнографічної сторони проблеми.

Проголошення незалежної України, розбудова демократичного суспільства створили передумови для піднесення історичних досліджень на якісно новий щабель. В першу чергу стали доступними дослідження про українську діаспору, які велися за кордоном21. Окремо слід зазначити про наявність багатопланового матеріалу про західну і східну українські діаспори у підготовленій у Сарселі десятитомній енциклопедії українознавства, яка перевидається в Україні. Відомості про українців Башкортостану містяться у першому томі цього видання22. Цікавіш є довідник “Українські поселення”23. Він охоплює ЗО країн, у яких мешкають українці. У цілому в працях зарубіжних дослідників зібрано значний фактичний матеріал про українську діаспору, висвітлено різноманітні сторони її життя.

16 Усманов Х.Ф. Развитие капитализма в сельском хозяйстве Башкирии в пореформенный период: 60-90-е годи XIX в. - М.: Наука, 1981. - 372 с.

17 Ьрук С.И., Кабузан В.М. Численность и расселение ухршшского этноса в XVIII - нач. XX в. // СЭ. -1981.-№5.-С. 15-31.

18 Бабепко В.Я. Материальная культура украинцев Башкирии: (историко-этнографическое исследование): Автореф. дис.... канд. ист наук. - Л., 1985. -19 с.

19 Бабенко В.Я. Украинцы Башкирии как марптальная группа украинского относа // Ареальные исследования в языкознании и этнографии. Язык и этнос. - Л., 1983. - С. 121-129; Бабенко В.Я. Этнические процессы у украинских переселенцев в Башкирии (конец XIX - XX вв.) // Исследование по исторической этнографии Башкирии. - Уфа, 1984. - С. 137-143; Бабенко В.Я. Украинские поселения в Башкирской АССР // Исследование по башкирской диалектологии и ономастике. - Уфа, 1986. - С. 100-108; Кузеев Р.Г., Бабенко В.Я. Малые этнические группы: основные этапы этнокультурного развитая (по материалам СССР)//СЭ. - 1985.-№ 4. - С. 13-21; Бабенко В.Я. Пища украинского населения//СЭ. - 1989. - № 2. -С. 88-95; Бабенко В.Я. Украипскпе переселенцы в Башкирии (этнокультурные и этпоязыковые процессы) // Песенный фольклор украинских переселенцев в Башкирии. - Киев, Уфа, 1995. - С. 3-15; Бабсяко В.Я. Українці в Баткпрії II Дивослово. - 1994. - № 3. - С. 53-54 та ін.

20 Бабепко В.Я. Украинцы Башкирской ССР: поведение малой этнической группы в полпэтшгчной среде. -Уфа, 1992. - 260 с.

21 Кубійович В. Міграційні пронеси з Української РСР за переписом 1970 року. Збірник у 70-ліття проф. О. Оглоблина. - Ныо-Йорк, 1978.; Його ж. Українська діаспора в СРСР у світлі переписів населення. -Мюнхен, 1979; Маруїгчак М. Українці в СРСР поза кордоном УРСР. - Вінніпег, 1974; Українська людність СРСР. Розвідки Т. Олесевича, О. Питела, В. Садовського і О. Чубенка. -Т. 1. - Варшава, 1931.

Енциклопедія Українознавства. - Т. 1. - Львів. 1993.

Українські поселення: Довідник. - Нью-Йорк, і 980.

Однак слабким місцем зарубіжних досліджень, особливо тих, що були написані до початку 1990-х рр., є недостатнє використання їх авторами архівних матеріалів, що перебували в СРСР. Це не дало змоги їм більш аргументовано підкріпити свої висновки. Крім того західні історики та політологи спрощують більшовицьку національну політику, а вона, ж слушно зазначає український історик С. Кульчицький, “не була такою примітивною, як

' ' ’ • и24

чорносотенна політика царського уряду .

У колишньому СРСР праці про українську діаспору практично не друкувалися. Життя західної діаспори зображувалось тільки чорними фарбами, а про східну діаспору мова не велася взагалі. Лише в останні роки вийшли друком перші узагальнюючі дослідження про українців на Сході: Ф. Заставного, В. Сергійчука, І. Винничснка. Серед останніх праць - також атлас “Українці: Східна діаспора”, колективне дослідження “Історія української еміграції”25 та ін. Всі ці дослідження лише поверхово торкаються історії української діаспори в Республіці Башкортостан.

Проблема міжнародних відносин та шляхи їх гармонізації в Республіці Башкортостан яскраво висвітлені в дослідженнях доктора соціологічних наук, професора Г. Т. Галієва26. Багатогранні історичні, економічні, культурні, міжнаціональні зв'язки між Україною та Башкортостаном як в історичній ретроспективі, так і в наш час досліджуються в збірнику “Україна -Башкортостан”27.

Нові періодичні видання, такі як “Золоті ворота”, “Українська діаспора”, “Визвольній шлях”, постійно публікують матеріали, які досліджують життя східної української діаспори. Містять воїш і деякі аспекти про українську діаспору в Республіці Башкортостан. Це статті В. Дорошенка, С. Діденка,

І. Бабенка, А. Попка28 та ін.

Підводячи підсумки загального розгляду літератури з проблеми історії української діаспори в Республіці Башкортостан, слід зазначити, що різні аспекти цієї проблеми характеризуються різним ступенем дослідженості. Загальним недоліком праць, опублікованих до 90-х років, є залежність від певних стереотипів щодо підбору і викладу матеріалу', які були породжені

24 Кульчицький С., Жуковський А., СубтелышйО. Нариси історії України //УІЖ. - 1993. -№2-3. - С. 127.

25 Заставний ФД. Східна українська діаспора. - Львів: Світ, 1992. - 172 с.; Він же. Українська діаспора. -Львів: Світ, 1991. Сергійчук В. Українці в Імперії. - К.: МП “Фотовідеосервіс”, 1992. -92 с.; Винниченко І. Нашого цвіту по всьому світі (Українці у Росії, Молдові, Казахстані). - К., 1992; Він же. Українці в державах колишнього СРСР: історико-гсографічний нарис. - Житомир: Льонок, 1992; Українці: Східна діаспора: Атлас. - К.: “Мапа ЛТД", 1992; Історія української еміграції / За ред. Б Д. Лаповика. - К.: Вшца школа, 1997. - 520 с.

26 Галиев Г.Т. Национальные отношения: технологій преодоления межнациональных конфликтов в национально-территориальных образованиях. Теоретико-методологические и прикладные проблемы социальной технологии. - Уфа, 1994. - 149 с.; Он же. Преодоления межнациональных конфликтов и гармонизация межнациональных отношений. - Уфа, 1997. - 328 с.

27 Украина - Башкортостан: годы испытаний и сотрудничества: Сб. статей. - Уфа, 1993. - 170 с.

28 Дорошенко В. Товариство “Кобзар” в Башкортостані // Українська діаспора. - 1993. - Рік видання II. -Число 3. - С. 48-56; Дідснко С. Українські поселення в Башкортостані //Золоті ворота. - 1993. -№ б. -С. 58-62; Бабенко І. Відродити чуття рідної землі // Золоті ворота. - 1994. - №3. - С.43-48; Попок А. Національно-культурне відродження українців у Росії на межі ХХ-ХХІ ст. // Визвольний шлях. - 1998. -і>& ^.. - V*. І59-І64.

тогочасною державною системою, а відтак, не можуть бути поставлені в вину авторам. Також треба визнати, що ці зауваження значною мірою стосуються не основного змісту праць, який в більшості залишається політично інертним, а швидше висновків та узагальнень. Таким чином, проблема формування та існування української діаспори в Башкирії, як бачимо, ще не була темою окремого дослідження, а тому вона залишається актуальною.

Сьогодні стан наукової розробки проблеми покращився. Звернуто увагу на нові маловивчені аспекти історії української еміграції в країни колишнього СРСР, уведено до наукового обігу велику кількість нових матеріалів, у багатьох дослідженнях започатковано міждисциплінарні методи вивчення проблеми. Проте деякі вітчизняні історики, відкидаючи без страху і сумніву так звані штампи радянської науки, свідомо чи з необачливості, миттєво залучають до свого арсеналу нові, не менш заангажовані кліше. Тому в роботі над означеною тематикою необхідно враховувати можливий ризик упередженості інтерпретації.

Джерельна база дисертації. Поруч із застосувашіям у роботі документально підтверджених даних, одержаних науковцями у попередні роки, та залучених нових винаходів історіографії з дисертаційної теми автор прагнув до вивчення та використання нових джерел.

Робота над темою, що хронологічно припадає на період панування в суспільстві різних ідеологій, не може претендувати на об'єктивність без застосування архівних документів. Дисертація включає в себе як раніше опубліковані, так і вперше залучені до наукового обігу архівні матеріали.

Основна маса використаних документів зберігається в Центральному державному архіві Республіки Башкортостан. Аналіз господарств та занять переселенців у дореволюційний період проводиться на основі матеріалів фондів Уфимського Селянського поземельного банку та Нігаметулінської волосної ради селянських депутатів Белебеївського повіту29. Досліджешія вищевказаних джерел допомагає розкрити особливості існування українських селян-переселенців в ішлонаціональному середовищі, умови збереження стійкості їх етнічної самосвідомості.

Однією з українських губерній, яка нараховувала найбільше число українських селян-переселеяців, була Херсонська. Так, у другій половині XIX -на початку XX ст. з Херсонської губернії до Башкирії емігрувало 1032 українці. Тому автор вважає за доцільне у своєму досліджені використовувати матеріали Державного архіву Херсонської області, які вводяться до наукового обігу вперше. Так, архівні матеріали ф. 5 (Херсонська губернська земська управа) містять нариси з історії переселення селян Херсонської губернії на Урал (18951910 рр.)30.

29 Центральний державний архів Республіки Башкортостан, ф І - 336; ф. 107.

* ’ Державний архів Херсонської області, ф. 5

Однак слід відмітити, що в Російській імперії в умовах асиміляторської політики царського уряду по відношенню до неросійських народів українці та білоруси розглядалися не як самостійні етноси, а як складові єдиного російського етнічного утворення і в офіційних джерелах їх об’єднували разом із росіянами. У зв'язку з цим дуже важко виділити з архівних та літературних матеріалів відомості, які з достовірністю можна було б віднести до українців.

В радянську епоху в архівних документах також часто були відсутні посилання на етнічну належність осіб, про яких йде мова в документах. Це створює певні труднощі в їх використанні для дослідження українських переселенців. Тому при роботі в архівах автором було покладено в основу принцип визначення етнічної належності за місцем їх виселення з урахуванням комплексу ономастичних характеристик.

Найбільш об'єктивну інформацію для написання даного дисертаційного дослідження дали матеріали Архіву Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (ф. 12 -Інститут народної творчості та мистецтва АН УРСР (Уфа, Башкирія, 19411944 рр.), оп. 1. - Українці в Башкирі!)31.

Унікальний матеріал із сучасної історії української діаспори в Республіці Башкортостан зберігається в фондах Товариства зв'язків з українцями за межами України “Україна - Світ”32. Ці матеріали умовно можна розбити на декілька підгруп: 1) листи, резолюції, прохання Республіканського

національпо-культурного центру українців Башкортостану “Кобзар”; 2) документи Товариства “Україна - Світ”, які направляються в Республіку Башкортостан; 3) періодичні видання.

Для отримання більш об'єктивних даних щодо чисельності українців у регіоні в досліджуваний період до уваги бралися також дані природного приросту та міграційної активності, а також можливий ступінь інтенсивності асиміляційних процесів у ту чи іншу епоху. При визначенні числа українців, які проживали в Башкирії в кінці XIX - початку XX ст., використовувалися дані Першого Загального перепису населення Російської імперії 1897 р., а також матеріали Подвірного перепису селянських господарств Уфимської губернії 1912-1913 рр.33. Демографічна характеристика українців за роки радянської влади грунтується на даних переписів, опублікованих у різноманітних довідниках. Це дані за 1926 р., 1930 р., 1939 р., 1959 р., 1970 р., 1979 р. та 1989 р.34.

31 Архів Інстиіуіу ыистещвогиавства, фольклористики та етології ім. М.Т. Рильського НАН України, ф. 12.

32 Поточний архів Товариства “Україна - Світ”, така Н.6.1. Республіка Башкортостан.

35 Первая Всеобщая перепись паселспия Российской империи. 1897: Материалы. - СПб.: Изд-во ЦСК МВД, 1899-1905. - Т. XXVIII: Оренбургская губерния. - 1904. - 173 с.; Т. XIV: Уфимская губерния. Тетрадь I. - СПб., 1901. - 185 с.; Тетрадь 2 (последняя). - СПб., 1904. - 189 с.; Крестьянское хозяйство Уфимской губернии: Подворная перепись 1912-1913,- Ч. II. Таблицы. - Уфа, 1914. - 1844 с.

34 Всесоюзная першись населения 1926 г. - Т. IV. Вятский район, Уральская область, Башкирская АССР. Отд. I. -М.: Изд. ЦСУ Союза ССР, 1928. - 425 с.; Районы Башкирской АССР: Стат. справочшос. - Уфа: Хозяйство Башкирии, 1931. - 325 с.; Итоги Всесоюзной переписи паселдаия 1959 года. РСФСР. - М.: Госсгаттдат ЦСУ СССР, 1963. - 456 с.; Башкирская АССР за 60 лег Советской власти: Статистический сборник. - Уфа: Башк. кн. изд-во, 1977. - 240 с.; Вестник статистики. - 1980. - № 7. 80 с.; Национальный состав населения

Башкцрсасой АССР: По результатам Всесоюзной переписи населения ійііі. - М., і 990.- і 04 с.

Для дослідженім питаїпія організації переселенської політики велике значення мають царські урядові документа, які містяться в Повному зібранні законів Російської імперії з 1649 року (Указ від 20 серпня 1739 р., Укази від 23 січня та 21 травня 1740 р., Указ від 9 листопада 1906 р.35 та ін.).

Для характеристики національно-культурного відродження української діаспори в Башкирі! та налагодження нею зв'язків із суверенною Українською цержавою окрему групу джерел становлять офіційні документи (закони, декларації, постанови та програми Російської Федерації36, Республіки Башкортостан37 та України38).

Використання цього значного комплексу документальних та нормативних цжерел дозволило закласти міцні підвалини дисертаційного дослідження.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали загальні науково-дослідні принципи: об'єктивність, історизм, пріоритет факторів

іагальнолюдських цінностей. Спеціально-історичні методи дослідження, юкрема, порівняльно-історичний, логічно-аналітичний, проблемно-фонологічний, формально-статистичний, кількісного аналізу, описовий, дозволили провести всебічний науковий аналіз становища українців в Республіці Башкортостан у досліджуваний період.

Метод комплексного підходу до історичного матеріалу, на думку автора, дозволяє поєднати різні засоби історичного дослідження, не порушуючи іринципів об’єктивного пізнання, тенденцій історичного розвитку і разом з тим те впадаючи в однобічність монофакгорних поглядів на історичний процес.

У другому розділі “Вплив історичних та соціально-економічних іинників на шляхи формування української діаспори в Республіці Башкортостан” розглядаються причини переселення та чисельність українців / Башкирії з XVIII ст. до наших днів.

В Південному Приураллі перші українські переселенці (під назвою іеркаські, тобто українські козаки) документально зафіксовані вже на початку КУН ст., але їх поселення були непостійними й нечисленними.

В роботі зазначається, що масові українські поселення з’явилися на території Башкирії в першій половині XVIII ст. Мешканці Лівобережної /країни, прагнучи уникнути феодального гніту охоче переселялися в Іриуралля. Цьому процесу сприяла тогочасна колонізаційна політика юсійського самодержавства.

В 1737 р. 60 українських переселенців брали участь у спорудженні ,'кріплень Ілецької фортеці. Вже в 1742 р. у фортеці налічувалося 510

5 ПСЗ. - Т. X: 1737. - СПб., 1830. - С. 810-871.; ПСЗ. - Т. XI: 1740-1743. - СПб., 1830. - С. 14-15, 117-118; ТСЗ. - Т. XXIV: 1904. Отд. I. - СПб., 1907. - С. 970-974.

6 Конституция Российской Федерации. - М., 1994; Закон РСФСР “О языках народов РСФСР”.

15 октября 1991, - М., 1991; Закон РСФСР “О гражданстве РСФСР”. 28 ноября 1991. - М., 1991.

7 Государственная программа Республики Башкортостан по решению национальных проблем на овремеппом этапе (“Этносы Башкоргостана”). - Уфа, 1993.

8 Конституції України. - К., 1996; Декларація про Державний суверенітет України. - К., 1990; Декларація фав національностей України. - К., 1991; Державна проірама “Українська діаспора на період до 2000 юку”. 22 січня і 9*6/У Зібрання постанов уряду України. -1996. - ^ 6. - С. Тб.

українських козаків, тоді як усе населення міста складало 1,6 -гас. осіб. Важка прикордонна служба, постійна небезпека з боку “степу” не давали змоги українцям займатися звичним для них землеробством. Не витримавши тяжких умов, частина сімей невдовзі повернулася в Україну. Загалом, у Приураллі на середину XVIII ст. залишилося близько 2,5 -гас. українців. Жили воші виключно як хлібороби: наміри царського уряду, який прагнув залучити їх до будівництва фортець та несення прикордонної служби, не здійснилися.

Відновленню масового переселення українців до Башкирії сприяло посилення в Україні кріпосного гніту. Внаслідок цього з 1795 р. до 1858 р. число українців у межах сучасного Башкортостану зросло більш ж у 10 разів і в середині XIX ст. становило близько 20,5 тис. осіб. На території Башкирії не залишилося нащадків українських переселенців того часу, вони повністю асимілювалися у російському середовищі.

Автор підкреслює, що період із середини XVIII ст. до середини XIX ст. доцільно вважати першим етапом української еміграції в Башкирію.

Буржуазні реформи другої половини XIX століття викликали нову хвилю переселення українців у Башкирію, особливо в період столипінської аграрної реформи (1906 - 1916 рр.), коли десятки і сотні тисяч українців східних регіонів потяглися на так звані “вільні” землі. В цей час Башкирія стає одним із головних об'єктів української селянської міграції. За 15 років, з 1897 по 1912 р., українське населення Башкортостану збільшилося до 57 тис. осіб. То були переселенці з Полтавщини та Чернігівщини, Поділля та Харківщини, Катеринославщини та Херсонщини, Таврії та Волині, південних українських повітів Курщини та Воронежчщш. Масовий потік переселенців у Башкирію викликав різке зростання цін на землю. Так, якщо вартість десятини землі у 1895 р. в Уфимській губернії в середньому становила 13 крб., то у 1916 р.вона зросла до 60 крб. На батьківщині переселенців земля була в 3-6 разів дорожчою. Ця обставина дала змогу отримати значні кошти тим селянам, які мали земельні ділянки в Україні.

Становище ж основної маси переселенців ускладнювалося тим, що держава, яка мала захищати інтереси землевласників, сама спекулювала землею, тому тисячі українців, які не зуміли влаштуватися у Башкирії, повернулися до рідних місць. За 1904-1914 рр. з Уфимської губернії до України повернулося 9,3 тис. осіб (21,3% загальної кількості переселенців). На думку автора, цей процес реміграції був зумовлений як соціально-економічними чинниками, так і збереженням старих родинних зв’язків.

Автор засвідчує, що селянські переселення з України в другій половині XIX - на початку XX ст. істотно вплинули на збільшення чисельності та динаміку природного приросту населення південного Приуралля. Активне аграрне заселення відіграло важливу роль у земельній колонізації, розвитку ринкової економіки та продуктивних сил Башкирії.

В дослідженні відмічається, що процес переселення українців у Баїпкирію після жовтій 1917 р. мав якісно новий характер і був перш за все пов’язаний з розвитком промисловості у східних районах країни. Якщо до 20-х рр. XX ст. за соціальним складом міграційний рух був селянським, то у радянський час переважна більшість серед переселенців належала до робітників та інтелігенції. Доречно зазначити, що Башкортостан, на відміну від Мордовії, Комі, Казахстану, Сибіру і т. ін., не став місцем масового заслання політичних в'язнів.

Природний приріст населення та міграція з України сприяли тому, що кількість українців у республіці, не дивлячись на голодомор 1921 року, розкуркулювання під час колективізації та сталінський терор (а удар був нанесений насамперед по українцях разом із білорусами, німцями, естонцями та латишами, як найбільш заможним), постійно збільшувалася і у 1939 р. становила 92,3 тис. осіб. Це був найвищий показник чисельності українців у Башкортостані. У післявоєнний час їх кількість неухильно зменшувалася. У 1956 році українців у республіці налічувалося вже 83,6 тис. осіб, в 1970 -76 тис. осіб, в 1979 році - 75,6 тис. осіб, а в 1989 році - близько 75 тис. осіб. Це пояснюється, по-перше, зменшенням народжуваності. По-друге, відтоком українців в Україну, їх переселенням у промислові райони країни, а також досить швидким процесом денаціоналізації та етнічної асиміляції українців Башкирії російським населенням, який охопив не тільки мешканців міст та робочих селищ, але й села.

У третьому розділі “Українці Башкортостану: специфіка перебуванші в багатонаціональній республіці” висвітлений процес національно-культурного відродження української діаспори в Башкирії. Відмічено, що пожвавленню національно-культурного руху серед східної діаспори сприяли три взаємопов’язані фактори, а саме: розвал Радянського Союзу; демократизація суспільно-політичного життя у країнах проживання; егаополітичний ренесанс в Україні.

Кінець 80-х - початок 90-х рр. характеризувався піднесенням етнічної свідомості українців східної діаспори. 13 січня 1990 р. в Уфі відбулася перша конференція українців Башкирії, на якій було створено республіканське товариство “Кобзар”. Українська громада щороку проводить Дні української культури в Республіці Башкортостан, сприяє відкриттю українських шкіл, бібліотек, культурних осередків, видає газету’ “Криниця”, з 1996 р. транслює радіопередачі українською мовою.

Республіканським національно-культурним центром “Кобзар” організовано і проведено три з’їзди нашігх співвітчизників у Башкирії (1992 р., 1995 р.,

1997 р.), розроблено програму національно-культурного відродження українців республіки, проголошено створення національно-культурної автономії. В квітні

1998 р. відбувся установчий з’їзд молодшого покоління української діаспори краю, на якому було створено Союз української молоді Республіки Башкортостан.

Автор підкреслює, що сьогодні Башкортостан - багатонаціональна республіка. Тут діє ряд чинників, які є позитивною об'єктивною основою для злагоди, взаєморозуміння та співпраці всіх народів. Зокрема, це: тривалий історичний час спільного проживання на одній території; спільна боротьба проти національного та соціального гноблення; тісні постійні контакти на побутовому рівні; висока питома вага міжнаціональних шлюбів; наявність трьох великих етносів, що взаємно врівноважуються (башкирів, росіян, татар); унікальне становище, коли в республіці проживає 111 національностей; наявність 12 етноареальїшх груп, які проживають компактно на певній території, - башкирів, росіян, татар, чувашів, марі, українців, мордви, удмуртів, білорусів, латишів, німців, казахів, які становлять 99,08% населення; тісне багатовікове спілкування в економічній, соціально-побутовій, культурній сферах; співпраця та дружба між народами; спільність в економічних, екологічних, соціальних, політичних та культурних інтересах та багато іншого.

Відмічені вище чинники є загальними для всіх народів Башкирії, а міжнаціональні проблеми, які вони породжують, виступають єдиними для всіх етносів. Але разом з тим кожний конкретний етнос прагне зберегти свою етнічну самосвідомість, яка розкривається в осмисленні історичного минулого та теперішнього, в уявленнях про спільність національного походження, про належність до рідної землі, мови, культури, в цілому до етнічної спільності.

У дослідженні відзначається, що в середовищі українців на різних етапах проживання в Башкирії проходили різноманітні етнічні процеси. Початковий період характеризувався своєрідною консолідацією українців у сільських умовах, яка, однак, залишилася незавершеною. На наступному етапі домінував процес зближення українців із російським та іншими народами, які населяли республіку. Це призвело до їх етнокультурної та мовної адаптації. У післявоєнний період почав чітко проявлятися процес етнічної акультурації і природної асиміляції українців росіянами, але цей процес ще дуже далекий до завершення: переважна більшість українських переселенців зберігає свою етнічну самосвідомість. Зростання етнічної самосвідомості на сучасному етапі - прогресивний процес. Він є потужним імпульсом для відродження і розвитку етносів, їхньої духовної культури.

Характеризуючи етнокультурний розвиток українців республіки, слід зазначити, що в ньому простежуються такі тенденції: а) зберігаються національні традиції, звичаї, але вони втрачаються українцями Башкирії значно інтенсивніше порівняно з українцями на основній території проживання; б) відбувається посилення домінуючого впливу російського населення на українців у сфері матеріальної та духовної культури, а також засвоєння ними деяких елементів культур башкирів, татар, білорусів та інших народів, які населяють Республіку Башкортостан; цей вплив двосторонній; в) великий вплив на спосіб життя українських переселенців справила так звана загальнорадянська культура, коли існував лише один великий “радянський"

іарод; г) спостерігається новий виток у піднесенні національної самосвідомості ткраїнської діаспори Башкирії на етапі національного становлення (90-ті рр. СХ ст.).

У висновках узагальнено результати дослідження.

На прикладі української меншини Республіки Башкортостан встановлено, що діаспора - це стійка сукупність людей єдиного етнічного походження, яка живе в іншоетнічному оточенні за межами своєї історичної батьківщини (або за межами ареалу розселення свого народу) і яка має соціальні інститути для розвитку та функціонування даної спільноти.

Українська діаспора Башкортостану є однією з найбільш чисельних і самобутніх. Сьогодні вона нараховує близько 75 тис. українців. Майже половина з них (41%) вважає українську мову рідною.

З урахуванням особливостей формування українського населення, що проживає на території колишніх радянських республік (так звана східна діаспора), його умовно можна поділити на три групи: 1) українці у смузі стічних кордонів; 2) “аграрні” українці; 3) українці, які дисперсно розселені в іншонаціональних масивах. Українців Башкирії можна умовно віднести до другої групи, тобто до “аграрних” українців, які протягом короткого історичного періоду (в основному на рубежі XIX - XX ст.) сформували компактні етнічні масиви.

Історія переселення українців у Башкирію нараховує близько 270 років. Міграція проходила в три етапи: 1) з 1730-х до 1860-х рр. - урядове переселення українців на укріплені лінії Південного Уралу та Приуралля для несення військової служби і виконання державних повинностей; 2) вільне селянське переселення після реформи 1860-1870 рр., яке особливо активізувалося в роки столипінської реформи (1906-1916 рр.); 3) еміграція українців у Башкирію в радянську епоху, яка пов'язана з економічним розвитком східних районів країни.

Заселення українцями земель Башкирії починалося з півдня та йшло на північ, від Оренбурга до Уфи. Цьому сприяв ряд причин: цілеспрямована діяльність царського уряду щодо заселення прикордонної лінії на півдні (ХУПІст.) та наміри за рахунок переселенців забезпечити виконання державних повинностей (XIX ст.), порівняно низька густота населення в південних повітах, наявність значної кількості “вільних” земель, які були призначені для продажу, прокладання Самаро-Оренбурзької залізничної дороги, звичні природно-кліматичні умови (кінець XIX - початок XX ст.), трудова міграція та промисловий розвиток східних районів (XX ст.). Національно-культурне відродження української діаспори в багатоетнічному середовищі Республіки Башкортостан пройшло дві стадії: 1) стадію збирання спадщини, коли окремі вчені-ентузіасти досліджували мовні, фольклорні, літературні надбання свого народу; 2) організаційну

стадію, коли почали закладатися культурні організації, осередки, школи, видання для поширення знань про національну спадщину.

- Етнічні процеси українського населешія Республіки Башкортостан визначаються низкою факторів. Вони залежать від соціально-політичного ладу країни, давності перебування в іншоетнічному середовищі, чисельності та характеру розселення (компактне чи дисперсне), ступеня урбанізації. Не останню роль відіграє близькість культури народів, що контактують.

- Переважна більшість українських переселенців у Башкирії зберігає свою етнічну самосвідомість, не дивлячись на поглиблення процесу етнічної акультурації та природної асиміляції українців росіянами.

- Історія українців за межами України - це складова частина історії всього українського народу.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. До питання про збереження етнічної самосвідомості українців у Республіці Башкортостан // Український історичний журнал. - 2000. - № 1. - С. 109-114 (0,5 др. арк.).

2. Українська діаспора в Башкортостані: історія і сучасність // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - 1999. - № 6. - С. 486-487 (0,4 др. арк.).

3. Українці в Башкирії в роки Другої світової війни // Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. Миколаївська філія: Наукові праці. - Т. 5. Історичні науки. - Миколаїв, 2000. - С. 98-100 (0,4 др. арк.).

4. Технологическое управление межнациональными отношениями. - Черкассы, “Брама - ИСУЭП”, 1999. - 376 с. (співавтори - Бушин М.І., Галієв Г.Т., Нікредін Г.Д. та ін.) (автору належить 5,2 др. арк.).

5. Еміграція українців до Башкирії (1917-1939) // Історія України. - 1999. -№ 34. - С. 12 (0,5 др. арк.).

6. Переселення українців до Приуралля в середині XVIII - першій половині XIX ст. И Збірник наукових праць Міжнародної студентської наукової конференції “Історія очима молодих дослідників”. - Донецьк: Донецький державний університет, 1999. - Т. 1. - С. 109-113 (0,4 др. арк.).

7. Українська діаспора у Республіці Башкортостан: історичний шлях

становлення // Історія України. - 2000. - № 3. - С. 11-12 (0,8 др. арк.).

8. Украинская диаспора в Республике Башкортостан // Научные статьи международного симпозиума “Профсоюзы и проблемы местного самоуправления”. - Уфа, 1999. - С. 66-68 (0,2 др. арк).

АНОТАЦІЇ

Крамарчук Т. Д. Українська діаспора Республіки Башкортостан: історія формування та особливості існування в іншоетнічному середовищі.

- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Черкаський інженерно-технологічний інститут.

Дисертацію присвячено історії формування та особливостям існування української діаспори Республіки Башкортостан в іншоетнічному середовищі. У дослідженні розглядаються причини переселення та чисельність українців у Башкири з ХУІП ст. до наших днів, вперше комплексно проаналізовано місце і роль української меншини в багатонаціональній республіці Башкортостан, розкриваються особливості їх національно-культурного відродження та специфіка збереження ними етнічної самосвідомості.

Ключові слова: діаспора, міграція, переселенці, етнічна самосвідомість, національно-культурне відродження, асиміляція.

Крамарчук Т. Д. Украинская диаспора Республики Башкортостан: история формироваїпія и особенности существования в иноэтнической среде. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - Черкасский инженернотехнологический институт.

Диссертация посвящена истории формирования и особенностям

существования украинской диаспоры Республики Башкортостан в

иноэтнической среде.

На основе обширного круга источников впервые комплексно

проанализированы место и роль украинцев в многонациональной республике Башкортостан, причины переселения и численность украинцев в Башкирии с XVIII ст. до наших дней.

Определен уровень научно-теоретической разработки вопросов пребывания малых этнических групп в полиэтнической среде (на примере украинской диаспоры Республики Башкортостан), выявлены концептуальные основы дореволюционной (до 1917 г.), советской и современной украинской историографии избранной темы. Установлено, что исследователи XIX века, которые изучали единичные аспекты миграции украинцев в Башкирию, ограничивались сравнительно-историческим, иллюстративным и ретроспективным методами конкретно-исторического анализа. Они редко использовали демографические методы анализа и количественные методы вычислений, поэтому у них часто отсутствует идентачность данных. Общим недостатком работ, которые были опубликованы до 90-х годов XX века, была

зависимость от определенных стереотипов относительно подбора и изложения материала, которая была вызвана тогдашней государственной системой, хотя следует отметить, что это главным образом относилось не к основному содержанию работ, а к выводам и обобщениям. В этот период проблема формирования и существования украинской диаспоры в Башкирии не была темой отдельного исследования. Современное положение научной разработки исследуемой проблемы улучшилось. Обращено внимание на новые малоизученные аспекты истории украинской эмиграции, введено в научный оборот большое количество новых материалов, положено начало междисциплинарным методам изучения проблемы.

Сегодня украинская диаспора Башкортостана является одной из наиболее численных и самобытных. Она насчитывает около 75 тыс. украинцев, почти половина из них (41%) считает украинский язык родным.

С учетом особенностей формирования украинского населения, которое проживает на территории бывших советских республик (восточная диаспора), его условно можно разделить на три группы: 1) украинцы в полосе этнических границ; 2) “аграрные1* украинцы; 3) украинцы, которые дисперсно расселены в инонациональных массивах. Украинцев Башкирии можно условно отнести ко второй группе, которые на протяжении короткого исторического периода (в основном на рубеже Х1Х-ХХ веков) сформировали компактные этнические массивы.

История переселения украинцев Башкирии насчитывает около 270 лет. Миграция происходила в три этапа: 1) с 1730-х по 1860-е гг. -правительственные переселения украинцев на крепостные линии Южного Урала и Приуралья для несения военной службы и выполнения государственных повинностей; 2) свободное крестьянское переселение после реформ 1860-1870 гг., особенно активизировавшееся в годы столыпинской реформы (1906-1916 гг.); 3) миграция украинцев в Башкирию в советскую эпоху, связанная с экономическим развитием восточных районов страны.

Заселение украинцами земель Башкирии, в отличие от Сибири, где происходило сползание на юг земледельческого, в том числе украинского, населения, начиналось с юга и шло на север, от Оренбурга к Уфе. Этому способствовал ряд причин: целенаправленная деятельность правительства по заселению пограничной линии на юге (XVIII в.) и стремление за счет переселенцев обеспечить выполнение государственных повинностей (XIX в.), более низкая плотность населения в южных уездах, наличие значительного количества “свободных” земель, предназначенных для продажи, более ранняя прокладка Самаро-Оренбургской железной дороги по сравнению с Самаро-Златоустовской, привычные природно-климагаческие условия (конец XIX -начало XX в.); развитие промышленности восточных районов (XX в.) и т. д.

На разных этапах проживания в Башкирии среди украинцев протекали разнонаправленные этнические процессы. Начальный период характеризовался

воеобразной консолидацией украинцев в сельских условиях, которая осталась езавершенной. На следующем этапе превалировал процесс сближения краинцев с русскими и другими народами, населяющими республику, риведший к этнокультурной и языковой их адаптации. В послевоенный ериод четко проявляется постоянно усиливающийся процесс этнической ккультурации и естественной ассимиляции украинцев русскими, но этот роцесс еще далек от завершения: подавляющее большинство украинских ереселенцев сохраняет свое этническое самосознание.

Конец 80-х - начало 90-х гг. характеризовался подъемом этнического амосозиания украинцев восточной диаспоры, в том числе и наших оотечественников в Башкирии. 13 января 1990 года в Уфе состоялась первая онференция украинцев Башкирии, где было образовано республиканское бщество “Кобзарь”.

Сегодня украинский народ объединяется со своими единокровными ратьями, которые проживают в диаспоре. Братство и солидарность украинцев ;его мира - важный фактор политического и государственного развития езависимой Украины в новых исторических условиях. Жизнь и труд краинцев в среде других народов и культур открывает множество каналов для ыстрого обогащения их опытом современной цивилизации, выходы к которой ыли заблокированы на протяжении веков.

История украинцев за пределами Украины - это составная часть истории :сго украинского народа. И на современном этапе развития существенным мяется возрождение украинской культуры, истории, языка в среде восточной яаспоры, в том числе и в Республике Башкортостан.

Ключевые слова: диаспора, миграция, переселение, этническое

шосознание, национально-культурное возрождение, ассимиляция.

Kramarchuk T.D. Ukrainian Diaspora in Republic Bashkirtostan: formation istory and existence in alien ethnic community peculiarities. - Manuscript.

Dissertation competing for the candidate’s degree in History. Speciality 07.00.01. History of Ukraine. - Cherkasy Institute of Engineering and Technology.

The Dissertation deals with formation history and existence peculiarities of krainian Diaspora in Republic Bashkirtostan as an alien ethnic community. In search domain is migration reasons, Ukrainians number in Bashkiria starting with e XVIII c. up to nowadays. The place and role of Ukrainian minority in polyethnic epublic Bashkortostan is analysed. The peculiarities of their nation-cultural revival id cherishing their ethnic identity are revealed.

Key Words: Diaspora, migration, settlers, ethnic identity, nation-cultural revival, ;similation.