автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Украинская национально-демократическая партия (1899-1918)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская национально-демократическая партия (1899-1918)"

Національна Академій Пиук Укрліш Іистіпут україношанстпа їм. І. КршГяксшіча

Па правах рукопису

І'ЛСКНИЧ Пасши. Наеилі.шіич

У країни,к;і ііаціоналі.но-демокрагичіїа наиіія (1899-19!8 pp.) .

Спеціальність 07. Ш. 01 - Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Львін - [V%

Дисергацією е рукопис

Робота виконана п Інстіпугі українознавства ім. І.Крип’яксшіча ПЛН України

Науковий керівник — доктор історичних наук М.М. Шпаїуляк

Офіційні оіюисіпи — доктор історичних наук Л.О. Заіпкільняк кандидат історичних наук 0.3. Рибак

Провідна організація — Інститут історії України НАІІ України (Київ) .

Захист відбудеться /£> 1996 р. оЖ годині па засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д.04.09.01 в Інституті українознавства ім. І.Крин’яксвнча НАН України (290026, м. Львів, пул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крнп’яксвнча НАН України.

Автореферат [юзіслано ..М“ ТрАЯ 1’Я)р

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук

Ф.І. Стеблін

Актуальність тематики досліджений нііпливає із завдань наукового вивчення історії українського національно-політичного руху та ролі. політичних партій у національно-визвольних змаганнях українського народу. Формування сучасної політичної структури українського суспільства на засадах демократії та плюралізму посилює зацікавлення витоками цього руху та ного історичними коренями. Корисними на сучасному етапі є також результати досліджень засад українського політичного руху та досвіду міжпаргійної сггівпраці на етапі становлення української державності.. ІЗ цьому контексті дослідження історії Української національно-демократичної' партії (УНДП) яК провідної політичної організації галицького українського суспільства займає особливе місце. ■

Об’єктом дослідження є Українська національно-демократична партія як феномен українського суспільно-політичного розвитку, а предметом — історія виникнення УНДП, її ідейні засади, політична, організаційна та парламентська діяльність п контексті суспільно-політичних відносин у Галичині.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють час від виникнення партії у грудні 1899 р. до формального припинення її існування в результаті делегування повноважень Українській Національній Раді та українським урядовим інституціям у листопаді 1918 р. Такі хронологічні рамки також співпадають із визначеним на народному з’їзді УИДО у 1938 році першим періодом історії'українського національно-демократичного руху'.

Історіографіїі проблеми, ступінь її розробки. Приступаючи до аналізу стаггу наукового опрацювання досліджуваної теми, необхідно зазначити, що ні в українській, ні в зарубіжній історіографії немає спеціальних робіт, які безпосередньо стосувалися б темп даної дисертації. Існує ряд робіт, присвячених вивченню політичних процесів у Галичині,

1 На народному з’їзді УІ ІДО 1938 р. історія українського національно-демократичного руху була поділена на такі періоди діяльності: „Перший період історії цієї партії обхоплює рр. 1899-1918, другий — 1918-1923, третій 1923-1925" (Народний З’їзд // Діло. — 1938. - 2 січ.).

але в них ‘аналізуються події, або попереднього періоду-, або ж часі» визвольних змагань. Пояснити таку ситуацію до певної міри можна умовами, у яких доводилось працювати українським вітчизняним та зарубіжним історикам. Через тотальну несвободу та засилля однієї ідеологічної доктрини українські вчені не мали змоги проводити дослідження з історії несоціалістнчшіх політичних партій та рухів.

Українські історики, що опинилися на еміграції, також були політично заангажопаннми. Тому на їхньому виборі тем відчувається вплив стереотипних трактувань центристських партій. Саме тяжінням оцінок прихильників революційного розпитку подій3 пояснюється оминання українськими діаспорпнми істориками тем, прн'заїшх із мирним етапом розвитку українського політичного руху. Ще однією харктерною ознакою є те, що значна частина робіт даного періоду була започаткована самими учасниками визвольних змагань, тому ці роботи пошачені суб’єктивізмом4.

Жваве зацікавлення дослідженнями політичних процесів у Галичині стає помітним уже з початком століття. До цього спричинилися бажання ідеологів українського та польського національно-політичних рухів аргументувати свої програми за допомогою історичної традиції5. Перші роботи такого типу важко зарахувати до наукових досліджень, оскільки вони мали на мсті певні практичні та ідеологічні цілі.

Серед польських дослідників цього часу вигідно виділяються два

2 Himka I.-P. Galician Villagers and the Ukrainian National Movement in the Nineteenth Century. - Edmonton, 1988; Грпцак Я. „Молоді" радикали н суспільно-політичному житті Галичини // Записки Наукового Товариства імені Т.Шспчснка. — Львів, 1991. — Т. ССХХІІ. — С. 72-110; Єкельчик С. Пробудження нації. До концепції історії українського національного руху другої половини XIX ст. — Мельбурн, 199-1.

3 Донцоо Д. Історія розвитку української державної ідеї. — Вінниця, 1917; ного ж. Партія чи орден, об'єднання чи роз'єднання. — Льпін, 1938.

4 Баран С Від Головної до Загальної Української Ради // Діло. — 1938. — 24 квіт..; ного

ж. До історії повстати ЗУНР // Діло. — 1924. — 5 січ.; його ж. За сорок літ // Діло. — 1924. — 3 черв.; Дорошенко В. ЗУНР. — Київ, 1919; Ісаїв П. Українські визвольні змагання. — Львів, 1936. .

5 Лозинський М. Поділ Галичини. — Львів, 1913; ного ж. Польський і руський революційний рух і Україна. — Львів, 1908; його ж. Війна і польська політична думка.

— Львів, 1916; його ж. Галичина в жіптю України. — Підеш., 1916; пою ж. Духовенство і національна культура. — Льпіп, 1912; ного ж. Утвореній; українською коронного краю п Австрії. — Відень, 1915; Дорошенко В. Півюрасіа літ української політичної думки. — Відень, 1914; Назарук О. Про шнехнолякш їх ісшрші і теорію і танпу оганізацію. — Львів, 1907; Скварко 3. Програми ііародно-цсмокра’інчної і радикальної партій. — Коломия, 1913.

з

аптори —- Вілі.гельм Фельдман6 та Лсок Василемський7. Перший, підготував учагальмюючу синтетичну працю про історію і програми політичних партій у Галичині*, а другий присвяти» українським студіям декілька спеціальних робіт. Ллє обидпа автори були політологами, яким належала не остання роль у формуванні платформи польського національно-політичного руху. Тому їхні праці, попри всі намагання зробити безсторонній аналіз,. містять ряд суб’єктивних положень.

В.Фельдмаи був одним it творців концепції майбутнього устрою Центрально-Східної Європи, до якої українське питання пчагалі не потрапляло. Л.Васплевськнй, хоч і „був одним іч польських політологів, які прагнули об'єктивно, без упереджень вивчати й оцінювати український національно-визвольний рух"9, все ж ч часом підтримав ідею польського „цивілізаторського натиску на Схід“!().

Наступна серія робіт з’явилася після поразки української революції. Хоча значна частина ч них була написана у формі спогадів, деякі все ж мали характер наукового дослідження11. Частково до цієї категорії можна, віднести праці Костя Лсвицького12, які попри те, що автор був одним із політичних лідерів і безпосереднім учасником подій, є цілісним викладом історії українського політичного руху від революційних подій 1848 р. до часу проголошення Української держави.

У радянський період проблематика пов’язана з питаннями

Pcldin.m W. Dziejc polskiej niys:і politycznej 1864-1914. — Warszawa, 1933.

7 Wasilcwski L Ukraina і sprawa ukraiaska. — Krakow, 1911.

N Feldman W. SUuimictwa і pmgramy polityczne w Galicji 1846-1906. — Krak6w, 1907. — T. 1 - 2 •

^ Зашкільїіик Л. Українське витання п працях і діяльності Леопа Васнлевського / ІІолі.сько-украіііські студії. Матеріал» міжнародної наукової конференції „Україна — Польща: історична спадщина і суспільна свідомісп>“. — Кіг.п, 1993. — С. 142-150.

М Wasilcwski L. О wsehodniq granice Paitawa Polskiego. — Warszawa, 1917.; його ж. Ukiairiska sprawa namdmva w jej rozwqju historycznym. — Warszawa; Krak<5w, 1925.

II Лоншський M. Українська революція Галичина n 1918-1920 pp. — Відень, 1922; Начарук О. Значіння партій. — Львів, 1939; Стахіп М. Як пропалилася світова війна. — Лі.иіп, 1936; Томашікськнй С. Про ідеї героїв і політику. — Львів, 1929;Чубатиїі М. Державний лад ш Західній оГіласш УІ IP. — Львів, 1921.

'2 Лсвнцькіпї К. Історія політичної думки галицьких українців, 1848-1914. — Львів, 1927; його ж. Історія віпвольннх змагань галицьких українців ч часу світової нійни 1914- 1918. — Львів, 192S; його ж. Великий ірнв. — Львів, 1931; його ж. 'Українські політики: сильветкн наших давніх носліп і нолітігших діячів. — Львів, 1936. — Ч. 1; його ж. Українські політики спльпетки наших лат"» послів і полілгл*-1**'

1914. — Львів, 1937. — Ч. 2.

парламентаризму або ж діяльністю партій немарксистського типу, старанно оминалися' історичною наукою. Вивчення історії західноукраїнських земель у цей час було здебільшого продиктонане причинами ідеологічного характеру. Хронологічно поява робіт співпадає з моментом входження цих територій до складу УРСР. Тематика' досліджень детермінувалася потребою обгрунтування цього акту з історичної точки зору. Тому характерною темою цього періоду було розкриття .єдності етнічних коренів усіх східнослов’янських народів. Основна маса брошур і статей даного періоду мали агітаційно-популярний характер.

У повоєнні роки розпочинається поглиблене вивчення історії Східної Галичини, із використанням архівних документів, матеріалів галицької преси, офіційної статистики. Але, зрозуміло, іцо і ці праці мали однобокий і суб’єктивний характер, оскільки дослідники змушені були розглядати всі події крізь призму концепції класової боротьби. Новим етапом у дослідженнях радянської історіографії стало вивчення селянських та робітничих рухів13. В цей часу істориків з’явилася можливісі*. базувати свої дослідження на джерельному матеріалі, але висновки і загальне спрямування робіт не могли виходити поза жорсткі рамки панівної марксистсько-ленінської" ідеології.

Окремим етапом у вивченні суспільно-політичних рухів у Галичині кін. XIX — поч. XX ст. можна назвати появу робіт, присвячених політичній спадщині І.Франка. Він був зарахований до когорти „революційних-демократів", через іцо і потрапляв у поле досліджень радянської історичної науки14. Ще однією характерною ознакою цього періоду є видання колективних праць та збірників, у яких на науковому рівні висвітлювалися проблеми соціально-економічної історії15. Важливою була публікація дослідження С.А. Макарчука16 про етносоціальні та національні відносини на західноукраїнських землях

13 Кравець М. Нариси робітничого руху в Західній Україні в 1921-1939 рр. — Кіав, — 1959.

14 Дей О. Іван Фраико і перша російська революція. — Львів, 1955; І.Я.Франко, як історик. — Київ, 1956; Грнцак Я. ..Дух, що тіло рве до бою... . — Львів,1990.

15 Торжество історичної справедливості. Закономірність возз’єднання західно-

українські» земель в єдиній Українській Радянській державі. — Львів, 1968; історичні передумови возз’єднання українських земель. — Київ, 1989. '

16 Макарчук С.А. Этносоциальное развитие п национальные отношения на запаліюукраинсик землях в период империализма. — Львов, 1983.

зазначеного періоду. У монографії широко представлений джерельний матеріал з даної тематики, а також зображено суспільно-політичне тло подій, зроблено писнопкн оціночного характеру стосопно політичних партій Східної Галичини.

До спеціальних робіт, які співпадають із досліджуваною темою за часом і пенпоіо мірою ча проблематикою, належать праці М.Демкоиича-Доорянського17 та І.Сохоцького1к. У першому дослідженій значна увага приділяється українсько-польським відносинам під час руху ча проведення реформи виборчої системи п Галичині, а також ирослідконується зміна курсу місцевої адміністрації зі чміною особи намісника. Праця

І.Сохоцького побудопапа у ((юрмі історико-біографічного есе. Попа є оригінальним дослідженням життєвого шляху лідерів українського національно-політичного руху в Австро-Угорщині, але на її характері позначилося те, що ангор не мав вільного доступу до архівних матеріалів. Він досить часто змушений покликатися на зміст приватних рочмоп і використовувані їх як історичне джерело,-

Роль і значення парламентаризму для українського політичного руху в австрійський період досліджували Б. Старух14 та М, Яремко20. Богдан Старух більше уваги приділяє правовому аспектові проблеми, простежує зміни н австрійській -законодавчім системі від моменту входження галицькії* земель до монархії Габсбургів і до розпаду цієї імперії. З. огляду на досип, широкі хронологічні рамки праця R.Старуха мае схематичний і описовий характер. Михайло Яремко в своїй дисертаційній роботі досип, детально розглядає чміїш персонального складу українського парламентського представництва, відтворює основні гасла, під якими проходили виборчі кампанії. Однак, певний підбиток на характері цього дослідження зробили часові обставини, в яких виконувалась робота. Але ці праці так і не були опубліковані, воші зберігаються у машинописній формі в австрійській Національній

17 Дсмкоїшч-ДоОрянсі.кіш М. Потоці.кіш і БіхіжішеькшЧ цісарські намісники Галичини 1903-1913. — Рим, 1987.

'8 Сохоці.кніі 1. Історичні постаті Піл.. ХІХ-ХХ ст. — Ию Йорк — Париж —

Сідней — Торошч, !')61.

^ Sianich В. Dei- K.-unpLrtsr galizisclien Ukrainer um ihr Sclbbihesiimmimysicclil im alien Osterreicli, 1772-1918. — Insbnick, 19-18.

Jaieir.Ko M. Dor КаїпрГ iler gali/.ischen IJkrainer urn ihrc Verneliing іш Wiener f’ailamcnt soit 1H-I8, inslxisoiulen: in iLn Jalm-n 191)5-1907. — Wien, 1944.

бібліотеці у Відні.

Серед зарубіжних істориків найбільше розробляли тему суспільно-політичних рухів у Галичині польські вчені. Ряд авторів працювали над вивченням історії та діяльності польських соціалістичних партій21. В цих дослідженнях, -зокрема, аналізуються і їх контакти та співпраця з українськими лівими партіями. В описах 'загального політичного фону трапляються також оцінки ліберально-консервативних та центристських течій. Спеціальні роботи, присвячені відносинам польських та укршнських партій періоду 1890 - 1923 рр., були виконані польськими істориками Є.Грухалою та Т.Домбковським22. У праці М.Козловського, яка має дещо публіцистичний характер, також робляться історичні екскурси до початку XX ст., але автор допускає фактологічні неточності, і видання не має наукового апарату23. ■

У німецькій та австрійській історіографії більша увага приділялася питанню східної політики Центральних держав та визначенню ролі українського чинника у'міжнародних стосунках періоду першої світової віїіші. І хоча безпосереднього відношення до даної дисертаційної роботи ці дослідження не мають, все ж у них на глибокому джерельному матеріалі розкриваються практичні напрямки орієнтацінної політики галицьких українців згаданого періоду. Ця проблематика є властивою для робіт таких німецьких та австрійських авторів як В.Баумгарт, Г.Бсєр, В.Біль, К.КІндлер, Р.Марк, А.МІттер24. ■

Важливе концептуальне та теоретичне значення для дослідження

21 Homowa Е. Ukrairiski ob<5z post^powy і jego sp 6wpiaca l роІьЦ lewiai spolccznq w Oalicji 1876-1895. — Wroclaw, Warszawa, Krakow, 1969; Dunin-W qsowicz K. Dzicjc stronnictwa ludowego w Oalicji. — Warszawa, 1956; Ludwikowski, RcU R. Szkice na temai galicyjskich ruch6w і туШ poliiycznej, 1848-1892. - Krak 6w, 1980; Najdus W. PPS demokralyczna Oalicji і §lqska 1890-1919. — Warszawa, 1983.

22 Gruchala J- Rzqd auslriacki і polskie stronniclwa polityczne wobcc kwestji ukrainskiej 1890-1914.— Katowice, 1988; Dqbkowski T. Ukruiriski ruch liarodowy w Oalicji Wschodniej. 1912-1923. — Warszawa, 1985.

23 Kaztowski M. Miplzy Sancm a Ztruczem. Walki oLw <jw і Oalicje Wschocini*! 1918-1919.

— Krak6w, 1990.

24 Mark R. Dculschsprachige Publikalionen zur Geschichu; dcr Ukraine in dcr Biuufcsrupublik Deutschland II Другий міжнародний котреє україністів, Доиопіді і повідомленім. — Ч. 2.

— Львів, 1994. С. 204-212; його ж. Zur ukrainischcn Frnge ini Erslcn Wellkricg: Flugschrifien dcs „Bundes zur Bcfrciung der Ukraine* und ihm nalieslehcndcr Publi/isten, 1914-1916 // Zcitschrift filr OsU'orschung. — №33. — S.196-225.

національно-політичних рухів мають праці М.Гроха25, Е.Геллнера26,

А.Каппелсра27 та І.Лисяка-Рудницького28. При написанні даної роботи використовувалися також праці енциклопедичного та довідкового характеру29. У працях синтетичного характеру30 цікавими є оцінки, зроблені авторами стосовно ролі і місця УНДП в загальній схемі української історії. Проте, у ділянці вивчення політичного спектру українського руху кін. XIX — поч. XX ст. ще нема витвореної цілісної концепції, а існують лише розрізнені дослідження окремих моментів цієї проблеми.

Отже, наведений огляд наукової літератури переконливо засвідчує необхідність комплексного і синтетичного вивчення проблем політичної історії Галичини початку XX ст., базованого на нових методологічних підходах із застосуванням досягнень сучасної української та зарубіжної науки.

Оспоо/іа мета дослідження — з’ясувати і проаналізувати місце і роль Української національно-демократичної партії в суспільно--політичному житті Галичини у 1899-1918 pp. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

1. Вивчити причини, передумови та процес об’єднання народовців і націонал-раднкаліп у одну політичну структуру — Українську національно-

25 Hracli М. Social Preconditions of the National Revival in Europe: A Comporative Analysis of the Social Composition of Patriotic Groups amond the Smaller European Nations / Translated by B.Fowkcs. — Cambridg; London; New Jork; New Rochelle; Mellboum; Sydney, 1985.

Gcllncr E. Narody і nacjonalizm. — Warszawa, 1991.

27 Каипелср А. Національний рух українців у Росії та Галичині: спроба порівняння //

Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Кій'я, 1992. — С. 104-119. .

28 Лисяк-Рудницькнй 1. Між історією і політикою. Статті до історії та критики української суспільно-політичної думки. — Мюнхен, 1973; його ж. Історичні есе. — Т. 1-2. — Кііів, 1994.

29 Die Habsburgmonarchie 1848-1918 / Herausg. von A.Wandruszka imd P.Urbanitsch. —

Wien, 1980. — B.3: Die Volker dcs Reiches; Grodziski S. Zarys usiioju politycznego Galicji // . Galicja і jej dziedzictwo. — RzcszOw, 1994. - T. 1; Encyclopedia of Ukraine. — Toronto; Buffalo; London, 1985-1993. — Vol. 1-5. '

3° Велика історія України під найдавніших часів до 1923 року / 3 передмовою І.Кріш’икспнча. Зладив М.Голубець. — Львів, 1935; Гунчак Т. Україна: перша половина XX столітгя: Нариси політичне# історії. — Київ, 1993; Дорошенко Д. Нарис історії України. — Львів, 1991; Крии’якевич І. Істоія України. — Львів, 1990; Полопська-Нлсшіспко Н. Історія Украіїш: у 2 т. (ренр. вцг). — К., 1992. — Т. 2; Від середини XVII столітгя до 1923 року, Суїггсльшиі О. Україна: Історія. — 1C, 1991.

«

демократичну партію..

2. Вігшачити вплив організаційної діяльності УПДП на процес інстіпуціалнації українського гром;ідського житія.

3. Проаналізувавши національно-демократичну платформу, визначити адекватність поставлених вимог до дуальних потреб тогочасної ситуації та простежити ідейно-політичну еволюцію партії.

4. Покачати особливості міжпартіиних відносин на етапі еволюційного розвитку подій та в умовах вимушеної еміграції під час війни, розкріпи феномен стио|іення міжиартійних координуючих структур та провідну роль п них УНДГІ.

5. Простежити основні напрямки практичної політики УПДП та показати місце і значення оріснтаційного принципу в тактиці партії на даному етапі.

6. З’ясувати роль українських націонал-демократів у підготовці до утворення Української держави.

Джерельна база дисертації. Всі дже|>ельпі матеріали, шікі ристані у дисертації поділяються на дві категорії: опубліковані та иеоиубліковані документи. В спою чергу, серед них можна виділити наступні тематичні блоки: 1) програми, відозви, обіжники та циркуляри партійного проводу УНДП; 2) протоколи засідань і з’їздів УПДП та І’УІЧІ; 3) спогади безпосередніх учасників подій; 4) приватне листування; 5) документи краєвих та центральних австрійських органів влади; б) партійна преса та інші періодичні видання; 7) стенографічні звіти засідань органів державної влади. Частина документальних матеріалів була опублікована іце в дорадянськнй період, а пізніше цю справу продовжили українські зарубіжні історики31. Прослідкувати зміни у парламентській тактиці УНДП дають можливість публікації стенографічних звітів засідань австрійської Державної ради (1900-1918) та Галицького сейму (1900-1914)32. . ' "

При написанні даної праці використовувались також матеріали

31 Баран С Наша програма і ортаипацім. — Лі.нів, 1013; Скіирко 3. Проірлмн іиродно-

дсмокрапічиої і радикальної партій. — Коломия. 191?: llomykicwicz Т. Ercignissc in dcr Ukraine 1914-1922, dercn Bedculung imd historische Hinicrgriindc. — Philadelphia, — 1966. :— Bd. 1; Українська суспільно-політична думка n 20 столітті / під ред. Гупчак Т. Сальчаїшк P. —Т. 1, (б. м.] — 1983. . ■

32 Stenographische Prolokolle liber die Sitzungcn dcs Ilauses dor ДЬбСО^псІел des ostcrrcichisclicn Rcichsrales in Jaluc 1861-1918. — Wien, 1862-1918.

спогаді» і а щоденників. Мемуаристика складас досип, оо’смну частину джерельної ба ч и ісі'орії УІ ІДИ. Передусім це спогади К.Левицького, Є.Олесницького, Л.Цегельського, М.Ло пінського, а також „1Цодешшки“ одного іч наддніпрянських політиків — C.MiiKaaeiiKa'1. До ще одного окремого блоку мемуарної літератури належать спогади польських та австрійських державних діячів і політнківЧ

Достатньо широко н дисертації шікористана преса, зокрема офіційні органи Української національно-демократичної партії — „Діло", „Свобода", „Українське слово". У вказаний період ці пресові видання систематично публікували терпения, зніти іч засідань Народного комітету та народних ч’їчдіп УНДІ І. Крім того, проаналізовано матеріали видань періоду Західно-Української Народної Республіки- та перших пореполіоціііних років — часописів „Український пістник", „Український прапор-' та „Република”. Окрім офіційних комунікації-та повідомлень ці видання досить часто містили спогади провідних політиків про попередній період історії парт ії.

З нсопуПлікопаних джерел особливу цінність мають матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного історичною архіву України у Львові. Це особисті фонди Д.Вахияннна (Ф.818), Т.Войпаровського (Ф.682), М.Паплика (Ф.663), Ю.Романчука (Ф.382),

С.<[)едака (Ф.373), Л.ІІІептіщького (Ф.358). Дли аналізу структурного становлення УІІДП пикористовувалися документи збірки матеріалів організаційної канцелярії Народного комітету. Оскільки В.Охримопнч був автором першого статуту партії і трипалий час відповідав за організаційні справи, в його фонді збереглась багата колекція матеріалів.

Надзвичайно важливими є документи з фонду Галицького намісництва (Ф.146), а особливо презпдіального відділу, ііозаяк. саме тут

33 Левицькшї К. Історія політичної думки галицьких українців, 18-18-1914. — Львів, 1927; ного ж. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової вііїші 1914- 1918. — Львів, 1928; його ж. Великий ірнн. — Львів, 1931; Лоншськшї М. Моє співробітннцпіо з преіідеіггом Петруїневнчом. — Львів, 1925; його ж. З потім роком 1924. — Женева, 1924; Олесшіцькнй Є. Сторінки з мою жшія (1890-1897). — Львів, 1935; Цегельський Л. Під легенд до_ правди. Спомини про події u Україні знизані з Першим Листопадом 1918 р. — Ню Йорк - Филаделфія, I960; Чнкаленко Є. Щоденник (1907-1917). — Львів, 1931.

3-* Піїігі.чкі I.. Wspomnienia і doknmemy. — Т. 1. — Warszawa, 1924; Iiobrzyiiski М. Z dziej6w odrodzenia polilyczncgo Galicji 1859-1873. — Warszawa, 1905; Czemin O. Im Welikriege. — Beilin-Wien, 1919; Oilokar Czemin liber die I’olilik wahrend des Wellkrieges.

— Wien, 1918; Daszynski 1. Pamiflniki. — T. 1-2. — Krak6w, 1925-1926.

' . II)

зберігаються рапорти і донесення львівської дн|>екцн поліції міністерству внутрішніх сирам у Відні про політичну акіивпість у. регіоні. Згадані маїї'рйіли становлять особливу цінність ще її ч огляду на те, що поліцінні чиновники детально занотовували перебіг усіх політичних зібрань, що в спою чергу дає чмогу підтиорнти реіїльну картину шляхом співставлений цих матеріалів ї офіційними партійними звітами у пресі. Важливість таких документів полягає також у тому, що досип» часто наради відбувались у режимі конфіденційності, і через цс після них не залишалось ніяких протокольних записів. Тому, при -умові критичного аналічу, документи наглядових органів можуть використовуватися для дослідження політичної історії.

Значно частина матеріалів знаходиться також у фондах українських інституцій — ІІТ1ІГ у Львові (Ф;309), політичного товариства „Руська Рада" (Ф.1%), товариства „Сільський Господар" (Ф.302), товариства „Просвіта" (Ф.34Х), редакції часопису „Свобода" (Ф.407), редакції газети ,Діло“ (Ф.779), Української Культурної Ради у Відні (Ф.391), Загальної Української Ради у Відні (Ф.440), Української Парламентарної Репрезентації у Відні (Ф.746). Самі назви цих фондів гопорять про тематику зібраних у них ’матеріалів.

Політику народовців і ранній період національно-демократичного руху найкраще можна простежити за матеріалами особистого фонду Баронських (Ф.11) у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім.

В.Стефаника НАН України. Ця рукописна збірка надзвичайно багата колекціями листів провідних національно-демократичних політиків і тогочасних державних керівників та письменників. Гірн написанні даної роботи в основному використовувались матеріали листування

О.Барвінського з М.Грушевським. Ці листи проливають світло на процес поступового заангажування М.Грушепського до політичного життя. В них простежується визрівання ідеї об'єднання українських сиг. в одну впливову політичну партію.

Документи, що стосуються українського питання в Австрійській державі, знаходяться у відділі „Політичний архів" віденського Наих- Ноі-ип(1 8іаа»5агсЬІУ. Найбільш чисельні зібрання україніки цього архіву містяться п картонах №№ 475, 483, 501, 504, 505, 523, 524. Зокрема, це донесення дипломатів про перспективи українського руху, аналіз

ііоіісдііікм . рі чних політичних сил у Галичині під час російської окупації. Матеріали цих фонді» пикорнсіокувались у даному дослідженні для вивчення оріснтаційної політики галицьких українців. Поїш також дають чмогу відтворити зміст різних моделей державної організації українських земель, які нередбач;шнся і іюзроблялися орісигаціііноіо політикою.

Наукова ттнлпа дисертації полягас її тому, що нона с першою спробою комплексного дослідження історії Української націоналі.ио-дсмократичної партії періоду рр., ії іш.тпііу на формування

ідеолоіії українського національно-політичного руху. Лнтором віднайдено, ■та використано шику мало- і ненідомих архівних матеріалів, враховано ианрлцюианпм вітчизняної і зарубіжної фахової літератури, що дало можливість відтворити цілісну картину діяльності УІІДІІ.

Основні положення дисертації, що вппосяті>ся на захист:

1. ІІосднаїїня у політичнії! по|Х)грамі УІІДІІ загальних демократичних принциіііп із конк|хлними потребами розпитку українського національного життя зумовило її пе|К'і'ііо|К‘ііня на масоннй політичний рух.

2. Діяльність УІІДІІ, спрямована на нронедення глибокої

інетитуціалізації українського громадського життя, забезпечила їй полі пічне лідерстпо. .

3. І Іомірконаність політичної програми та лояльне стаїїлення лідерів української націонал-демократі? до існуючої плади поставили у переломний момент у центрі їх політичної тактики орієнтацію па шілинопнй зовнішній фактор.

4. Ідея націопальпо-адміністратиіїної аіітономії, яку підстоюпала УІІДП, підиопідала реальному етанолі та ріпню організованості українського політичного руху і трактувалася як необхідний етап на ішіяху до національно-політичної самостійності.

5. Розбудова держаиності розгядалася партією в контексті обов'язкової лсґітимності влади та прагненні зберегти Галичину як шіацдарм для подальшого розпитку всеукраїнського руху.

Практична цінність роботи полягає в тому, іцо вона істотно доповнює наукові знання з політичної історії Галичини 1899-1918 рр., підновлює в українській історичній науці напрямок, пов’язаний з пивчсішям історії центристських та ліберально-демократичних політичних партій. Матеріали і висновки праці можуть бути використані при

сторонні цілісної концепції українського національною відродження, політологами та політиками, що цікавляться історичними кореними національно-демократичного руху, а також при підготовці узагальнюючих праць з історії України, у науково-педагогічній та просвітницькій діяльності. ’

Основні положення дисертаційної роботи ,,були апробовані на засіданні відділу новітньої історії Інституту українознавства ім.

І.Крип’нкеиича ПЛІ І України, в опублікованих працях та виступах на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: „Михайло Груніснський і Львівська історична школа" (Львів. 1994). „Український, польський і єврейський національно-культурні рухи .у Східній Галичині в XIX столітті: порівняльний аналіз" (Львів. 1994), „Митрополит А.Шситицький і національне відродження українців" (Київ, 1994), „Гснсча ідеї української політичної самостійності: від „Слова

перестороги" до „України ігтесіеніи" (Львів, 1995), а також на засіданнях історичної комісії НТ1ІІ у Львові.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із вступу, трьох розділім, приміток і коментарів, списку використаних дже|х:л та літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСКГҐЛЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і хронологічні рамки теми, міститься аналіз стану наукової розробки проблеми та огляд використаних джерел, визначено мсту, завдання, наукову новизну дослідження та основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі „Утворення та організаційні засади УНДП“ розкриваються передумови утворення партії, розглядаються зміни в політичній структурі українського суспільства з виникненням УІ1ДП, її внутрішня побудова, керівні органи, простежується в часі формування партійної структури, визначаються значении і вплив .оргаїїгчаї'іійїіої діяльності партії в процесі інституціоналічацїї українського громадського житлі. °

Виникнення Української національно-демократичної партії не було одноразовим актом, процес формування цієї організації розтягнувся на період з другої половини 1890 - х років до моменту уконетитуїовання

. • n

партії у 1X99 р. її утворення, пенною мірою, було результатом консолідаціїнінх намагань полі пічних сіп української орієнтації. Головною причиною початку об'єднавчого діалогу була ідеино-організаціина крігіа, що охопила відразу дна політичних угруповання — Русько-українську радикальну парі ію та організацію народовців. В Радикальній партії нона проявилася через нідокремлении „національної" групи і її заходи щодо реформування існуючої паріійиої програми н національному напрямку, а також и результаті оформлення соціал-дсмокра пічної групи, яка прагнула перенести паріііо на інтернаціональні позиції.

Під дією наслідкін пендалого компромісу з австрійськими властями (за доііомоіою польською посерсдництна) розділилися ї прихильники ііолі іичікио іонарисіпа ..І Іародна І’ада”. ІІ|юнал політики „нової сри“ по рі іиому бун сприйнятий двома відгалуженнями цього напрямку.

ІІослідошіпкн <).І>арніиського виступали за продоижеиня компромісної полі піки, попиті розрив народонціп і і москн<к|)ілами та опору на греко-каїолнці.ку мптроио.'іичу консисторію. Група ІО.Ромапчука підкинула, принціши ..попої еріґ* і ннсломилася за перехід до опозиції (цодо уряду та иідіримала ідею консолідації сил української орієнтації. Ці розходження п поглядах на подальшу перспектииу остаточно розділили табір народовців на дні течії: клерикально-консервативну та національно-демократичну.

В результаті цих поділім виникла ситуація, коли шіхідні позиції націоііал-раднкалііі і демократичного крила народонціп стали майже тотожними. Саме тому націонал-радпкалн висунули пропозицію про об'єднання. Зближення цих.сил почалося у 1X94 році, але не було вдалим, оскільки об’єднання не відбулося. Проте спроба консолідації 1894 р. мала також і позитивні результати. Вона визначила основні сили майбутнього об'єднавчого діалогу і послужила каталізатором процесу партійної диференціації. Ця акцій змусила групу О.Барвінського остаточно залишити табір народовців. Утворення на її базі партії клерикально-конесрватишіого спрямування означало, іцо розпочався процес секуляризації народовецької політики. '

Розпад названих політичних структур на окремі фракції був першим етапом на шляху партійної диференціації. Пояпа лівої тенденції в РУРП та заходи цього крила щодо. переведення партії иа соціал-дсмбкратичні позиції, підштовхнули націонал-раднкаліп до пошуків шляхів утворення

|‘

власної попої партії. Ініціатива приєднання націонал-радикалів де народовців на правах лімпці, проведення широкомасштабної об'єднавчо акції сил української орієнтації належала М.Грушсиському. Йом) відводиться також особлива ролі, у залученні до цієї скрапи і.Франка Саме Іван Франко стан символом узгоджупального діалогу мі» радикалами та народовцями.

' Спрапжін.оіо ідейною та організаційною лабораторією нової парті стала редакція часопису „Іїудучність". Редакторами часопису були колиши радикали В.Охрнмович, Є.Лспицькпіі та І.Труїн. ..Ііудучиісті," пиробші; проекти основних партійних документі» — „Народної програми. „Народної організації4* та „Народної тактики". До цієї групи згодом іірпєдналио М.Грушспськиіі та І.Франки. У двосторонніх переговорах і народовцям! ця група вистун;иіа під назвою „Комітет львівських русинів".

На спільних нарадах було усунуто більшість протиріч, що існували її підходах до засад творення попої иармї. Згідно прийняті установчий з’їздом „Народної організації",. запроваджувалася чп<а ііертикалі. партійної побудови — народний з'їзд. екзекутивний комітет (Народній комітет), повітова та громадська оргаиічації. Специфіка творення партії шляхом об’єднання двох течій чмуснла фундаторів відобразиш цс і и особливій ({юрмі партійного устрою. І! результаті „І Іа|хідиа Рада" не була розпущена, а зберегла певну автономність. Цс давало можливість внутрішнього маневру і дозволяло зберегти цілісність партії. .

Сільськогосподарський страйк та попередні вибори засвідчили, що партія не мас добре відлагодженої організації. Широкомасштабну діяльність стосовно охоплення організаційною сіткою всього галицького краю УНДП розпочала у 1902 р. А розроблена в цей час ноті процедура розширення партійної організації робила основний акцент на повітовому та громадському рівнях. Для успішного просування на провінції партія скористалася такими методами, як відкриття при партійних органах канцелярій дія надання безплатної юридичної допомоги селянам та через протегування українських фінансово-господарських організацій.

За короткий час цс забезпечило їй тверду опору в українському середовищі на провінції, перетворило УНДП на масовий політичний рух. ■ Українські націонал-демократи зосередили в своїх руках також головні засоби'інформації, що значно зміцнило їх авторитет в краю. Відлагоджсна

іартійна структурі» Пула порушена війною. Попі умоші, підірваність від пск:ї території, специфіка роботи в умовах еміграції зумовили появу ііжпартіїшнх координуючих організацій. .

У друюму розді.й „Ідейно-політичні концепції УПДІГ аналізується тановлення національно-демократичної доктрини, основні джерела її іормуваиня, проводиться порівняння політичних платформ УНДГІ, ’УРП та частково УСДІ1. В [хпділі детально розглянуто іеиезу головних олітичних вимог партії, окреслено оснонні методи і засгіби їх реалізації.

Ідейні розмежування в політичному таборі української орієнтації причинилися до утворення двох близьких за поглядами груп: націонал-адикалів та демократичного крила народовців. Це поставило проблему проблеми)! нової універсальної політичної платформи. Для її підготовки уло засновано спеціальним теоретичний пресовий орган — часопис Будучність". Його редакція стала головним осередком вироблення іонних засад партії. Оскільки нова партія мала об’єднати в своїх лавах лірокі кола українства, то необхідно було визначити головні інтегруючі ринцшш програми. Для цього не надавалася стара програма народовців, скільки вона формувалися як антитеза до москвофільства, в ній були ідсутні чіткі національні орієнтири, і в цілому вона мала декларативний іірактер. Не відпопідала новим вимогам і програма РУРП. Перед цим ухом постала проблема визначення свого місця в існуючій системі партій івого спрямування. Водночас у ній з’явилася шкідлива тенденція, прямована на пошук українського пролетаріату і намагання поділити їляіі на бідніших та заможніших. Це були симптоми ідейної кризи в іртії радикалів, оскільки'їхня програма не вкладалася і в жорсткі рамки ^мінуючої в соціалістичному русі марксистської доктрини.

Заснування „Будучності“ стало свідченням початку формування эвого політичного напрямку — націоналістичного. Для цього етапу ірактерним був так званий „абстрактний націоналізм". Відомий дослідіпік їціоналізму Е.Геллнер визначав його як „прагнення нації мати злітичішй дах над головою". Саме „Будучиість" зробила детальний аналіз куючих теоретичних концепцій формування і розвитку націй і іробувала застосувати його результати п програмі попої партії. У цей час дбувається відхід від драгоманського трактування націоналізму як [юрмального“ явища. З ним співпало завершення процесу ідейно-

. I'1

політичної cполюції у поглядах І.Франка. І Іоні ідеї Франка пули покладені її основу програми УІІДИ. До таких ідей ижіежала думка про иеобхідніси. створення всеиаціональиої полі нічної організації. Партії, коїра о об’єднала в сноїх ланах Представників всіх нсрстн українського суспільства.

В основу „Народної програми" УІІДІ1, яку припини устанончші і’їід 1899 p., було покладено більшість принципі» старої радикальної програми, in винятком положень, що стосувалися соціалізму. Фундаюри партії зупинилися па ідеї утворення української національної автономії в межах держави Габсбургів. Для цього вони намагались поєднати між собою українські рухи всіх коронних країв Лнстро-Угорської імперії. Утворення незалежної української держали українські національні демократи розглядали як віддалену перспективу, для реалізації якої немає ьідповіднпх передумов. У такому формулюванні український національно-нолітичннй іде;иі у.програмі УІІДІІ залишався до 1918 року. На практиці висувалися різні державницькі моделі, проте ноші не знайшли чіткою відображення н партійній програмі.

Друга частина програми була присвячена формулюванню демократичних принципів українського національно-демократичного руху. Цеп блок програми нічим не відрізнявся від вимог інших європейських рухів цього типу. Центральними вимогами даною роїділу програми були: необхідність проведення реформи виборчої системи та забезпечення основних конституційних свобод.

Найбільше розходжень із попередніми прграмами радикалів та народовців було в економічній програмі УНДГ1. На перший план висувалася ідея концентрації в українських руках якнайбільших матеріальних цінностей та основних галузей господарства краю. Цей принцип дістав назву „націоналізація" економіки і протиставлявся ідеї „інтернаціоналізації41, яку проповідували ліві сили. Пін був практичним продовженням ідеї „органічної праці" і спирався не па теоретичні лассалівські розробки, але на праці лідерів німецького лібералізму — Г.Шульце-Деліча, Ф.Раіффайзена та В.Гасса.

Якщо попередній період діяльності народовців можна охарактеризувати як культурно-просвітницький, то в програмі УНДП ця сфера була переміщена на другий план. Програма передбачала вільний

розвиток питомої . національної культури ч врахуванням досягнень європейської традиції. Партія хотіла надати осипі національного характеру, оскільки рочуміла необхідність і магу осиіченої перетни для українського ііаціонатміо-полїпічпоіо руху. Змінились також і примітим підноснії іч церквою. УІ ІД 11 розглядала церкму як потужний чинник національної політики, а до програми пнесла постулат про іюзаконфесійпістт. партії, дбаючи про інгеїрую'іу роль гіроірами.

Щодо шляхів і засобів реалізації програмних иимог, то українські націонал-демократи допускали лише мирні та легітимні методи. Головною формою такої роботи вважалася парламентська діяльність! Оскільки українські партії не мали такого чисельного представництва.в аіі”грійській (ержанпій раді, щоб парламентаризм стан єдиною формою політичної цялі,пості, нони псе більше схилялися до використання масопого «організованого руху як фактора тиску. Саме це питання викликало точходження і спонукало до утворення внутрішньопартійної опозиції. Офіційний пропід партії ітажан, що український рух с не настільки добре, (організованим, що може класними силами досягнути державності. Ісиіра у пласпі сили зумовила домінупанпя п тактиці У1ІДП ірієнтаційноіо принципу. Орієнтація на зовнішній пплиновнй чинник стала ш іпачап.ною п часі війни.

Третій розділ „Оспонні напрямки практичної політики Української іаціопальпо-демократичної партії" лиспітлює магістральні напрямки юлітичної діяльності УІІДП, відслідковує етапні зміни руху ча утворення іаціональио-адміністратипііої автономії, рочкрипас голопні моделі іайбутньот усг[х>ю України підпопідно до політики орієнтації на Австро-Угорщину та Німеччину, а також підтворює етапи становлення іілітариого та самостійницькою напрямків у політиці партії та аракгеричус підготовчу роботу націонал-демократі» напередодні роголошепня Української держави.

Адекпатно оцінюючи спої сили і можливості, УНДП обрала ентральноіо вимогою своєї практичної діяльності ліквідацію системи оронних країв та утворення з українських етнічних територій аціонально-адміністративної автономії. Для популяризації цієї ідеї икористовувалась в основному парламентська трибуна. Навальний наступ ольської ендеції в парламенті при обговоренні страйкових подій 1902 р.

показав, що з відкритою пропагандою автономістської ідеї українцям ще варто зачекати. Хоча партія і надалі здійснювала заходи в цьому напрямку, не загострюючи уваги на слові автономія, вона продовжувала роботу стосовно вимоги відкриття українського університету у Львові, поділу Краєвої шкільної ради та' реформи виборчої системи.' Ці вимоги розглядалися українськими націонал-демократами як окремі етапи реалізації автономістської ідеї, як спроби УНДП підготувати основу і кадри для майбутньої адміністрації.

. На певному етапі, коли основним гаслом польського руху стала ідея розширення компетенції галицької автономії, УНДП вимушена була відмовитись від ідеї поділу Галичини і виступила із кличем „Геть з відокремленням Галичини**, вбачаючи в діях поляків загрозу побудови на цих землях їхньої держави. '

Проведення у 1907 р. реформи системи виборів до парламенту поставило на порядку денному політики УНДП питанії? про виборчу реформу до галицького сейму та зміну принципів формування адміністрації повітового та громадського рівнів. Українські націонал-демократи розглядали цс питання через призму автономістської політики і вважали його етапним на шляху до національного самоврядування. Тому воно залшналося центральною проблемою української політики до 1914 р., коли на спільному засіданні польських та українського сеймових клубів було прийнято компромісний варіант сеймової виборчої ординації. Однак вона не була реалізована на практиці, оскільки на перешкоді стача війна.

Війна внесла суттєві корективи в діяльність УНДП. Вона була змушена пристосовувати свою стратегію і тактику до діяльності в умовах еміграції. Руйнація усталеної партійної структури, нерегулярність засідань партійного проводу призвели до остаточного оформлення п партії опозиційної групи. Лідерами внутрішньопартійної опозиції були Л.Цегсльський, Є.Левицький, Р.І Іетрушевич. Основна боротьба двох течій в УНДП розгорнулася в міжпартійних радах: Головній Українській та Загальній. Опозиційним лідерам вдалось використати імператорський указ про розширення автономії Галичини, іцо вийшов у листопаді 1916 р., і усунути своїх опонентів від керма української галицької політики. Але Народний комітет УНДП і надалі залишався в руках Костя Левицького і тому став, головною його опорою.

Поява опозиції негативно відбилася на загально-політичному курсі українців Галичини. Особливо шкідливою вона була в умовах домінування зрієнтаційної політики. Конкуреііціїіна боротьба двох угруповань за монопольне право представляти на зовнішній арені українські інтереси ;юбила цю тактику малоефективною і створювала негативне враження іро український рух в цілому.

,, Правда, за короткий час, тобто від заяви українських партій у 1912 р., УНДП змогла досягнути і певних успіхів у тактиці орієнтації. Зокрема, українське питання набуло міжнародного звучання, воно потрапило до ювніїпньополітичннх планів Австро-Угорщини та Німеччини. Всі концепції побудови української держави, що випливали із політики орієнтації на Австро-Угорщину та Німеччину, стосувалися лише земель, відвойованих від Російської імперії, і не торкалися територій, що входили Ю Австрійської держави. Однією із таких моделей була ідея побудови української держави, пов’язаної персональною унією з імперією Габсбургів. Претендентом на гетьмана України був архикнязь Вільгельм Габсбург. Але на практиці цей план наштовхнувся на протидію Німеччини, яка пе бажала посилення Австрії і мала свої інтереси в цьому регіоні.

Орієнтація українських націонал-демократів на Відень була зумовлена ще й тим, що вони вбачали в існуючій імперії джерело іеґітимності для майбутньої української держави. Саме цим пояснювалося їхнє традиційне австрофільство і намагання отримати державні підвалини від Відня.

Поряд із орісптаційною тактикою існував і самостійницький напрямок в УНДІІ. В основному він співпадав із табором прихильників формування мілітарного напрямку, які розглядали заснування іарамілітарпих організацій як перший крок до створення власних збройних формувань. Цей рух опирався па сітку пожежно-спортивних товариств ,Сокіл" і „Січ". Па початковому етапі між цими організаціями проходила жорстка конкуренційна боротьба, оскільки перші підпорядковувались УНДІІ, а другі перебували в зоні впливу РУРП. Напередодні війни цей рух став втрачати, партійне забарвлення і згодом послужив базою для ірганізації Українських Січових Стрільців.

Конкретно про державницьку течію в УНДП можна гопоротнти

лише н період 1917-1918 p.p. В середовищі українських націонал-демократів існувало дна підходи до. розв'язання цього питання. Послідовники першої лінії хотіли доейгтн утворення автономії через перебудову устрою всієї Австро-Угорської монархії на федерацію. Інша частина взяла курс на підготовку збройного перепороту. Варто зазначити, що персонально ці дна угруповання перетіпшінся і перший варіант був покликаний дія легітпмізації заходів крила, що займалося підготовчою роботою. У цей час Українська національно-демократична партія створила таємний організаційний та військовий комітети, котрі провели всю основну підготовчу роботу. Як партія з найкраще відпрацьованою структурою, вона накреслила план заходів, визначила головні сили підтримки у австрійських військових підрозділах, здійснила відповідні організаційні заходи на повітовому та громадському ріннях. Це забезпечило успішність всієї акції. З утворенням Української Національної Ради УИДП делегувала їй спої функції і активно включилася п процес практичного становлення української державності.

У висновках узагальнено основні підсумки дисертаційного дослідження, окреслено головні напрямки і форми діяльності УНДГІ, Загалом УНДП відігравала визначальну роль у політичному житті галицьких українців. Серед найважливіших досягнень цієї партії були: створення розгалуженої партійної мережі, яка склала основу іиституціиної бази'українського громадського житія, поглиблення процесу національної свідомості, вироблення реальної політичної програми, ґрунтовна підготовча робота напередодні української революції та створення прототипу державної адміністрації. Можна з впевненістю стверджувати, що УНДП виконала спою історичну місію і активно включилася в процес практичного становлення української державності.

Основні результати досліджешш викладені в таких публікаціях автора:

1. До заснування „Ruthenische Revue" // Україна в минулому. — Київ-Львів, 1992. — Вил. 2. — С. 144-151.

2. Меморандум від липня 1915 р. до австрійського уряду про необхідність вживання національної назви „українці*1 // Україна в минулому. — Кіпн-Львів, 1994. — Вип. 5. — С. 156-172.

3. Еволюція поглядів Михайла Грушевського в перший рік після

• • 21 прибуття до Львова 11 Матеріали конференції „Михайло Грушевський і Львівська історичш школа". — Нью-Йорк - Львів, 1995. — С. 107-114.

Rasevych, Vasyl: Ukrainian National Democratic Party (1899-1918).

A discrtation submitted in fulfilment of the requirements for the academic degree of Candidate of History. Specialisation 07.00.01. - History of Ukraine. Ivan Krypiakcvych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Lviv, 1996. '

The text of dissertation to be defended deals with the activity of the Ukrainian National Democratic Party in 1899 - 1918. The place and role of the party in the political system of Ukrainian society are analysed, as well as main forms of its work, inner-party life, and relations with other public and political organizations.

Расевич В.В. Украинская национально-демократическая партия (1899-1918)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 — История Украины, Институт украиноведения им. И.Крипякевича Национальной Академии Наук Украины, Львов, 1996.

Защищается рукопись диссертации, содержащей исследование деятельности Украинской национально-демократической партии (УНД1І) в период 1899 — 1918 гг. В работе аналшируется место и ролі, УНДП в политической системе украинского общества, раскрываются основные формы сё работы, внутрипартийная жизнь, взаимосвязи с другими общественными и политическими организациями.

Ключові слова: УНДП, партія, національно-демократичний, консолідація, Галичина. .