автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Украинский неоклассицизм 20-х гг. XX ст.: генезис,эстетика, поэтика

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинский неоклассицизм 20-х гг. XX ст.: генезис,эстетика, поэтика"

£ о-

/

ДН1ПРШЕГГР0ВСЬКИЯ ДЕРаАВНИЯ УН1ВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ТЕМЧЕНКО Л1л1я ВаслИвна

УКРА1НСЬШ НЕОКЛАСИЦИЗМ 20-х pp. XX ст.: ГЕНЕЗИС, ЕСТЕТИКА, ШЕТИКА

Спец1альи1сгь 10.01.01 - украЧнська л!тература

Автореферат

дисертацП на адобуття вченого сгупеня кандидата ф1лолог1чних наук

Дн1пропагровськ 1997

Дисвртац1ею в рукопис

Роботу виконано на кафедр! укра1нсько1 л1тератури Дн1пропетровського державного ун!верситегу

Науковий кер1вник: доктор ф1лолог!чних наук,

професор Заверталюк Н.I.

0ф1ц1йн1 опоненти: доктор ф!лодог1чних наук.

професор Наенко М.К.

кандидат ф!лолог1чних наук, доцент Просалова В. А.

Пров1дна установа: Залор!зький державний ун!верситет

/ Захист в1дбудеться 1097 року

годин! па аас1данн1 спец1ал18овано! вчено! ради К 03. 01.20 по вахисту дисертац!й на вдобуття наукового ступени кандидата ф1-лолог!чних наук при Дн1пропетровськоиу державному ун1верситет1 /820050, м.Дн!пропетровськ, пров.Науковий, 13, корп.1, ауд.1305/

3 дисертац!ао ыожна ознайоыитися в науков!й б!бл!отец! Дн1пропетроБського державно!э ун!верситету.

Автореферат роа!сланий

аий "bZ^" ) f t О-С f-'L t- 19эу р.

Вчений секретар спец1ал18овано1 ради кандидат ф!лаяог1чиих наук, доцент , Ш1ЙНИК Н.П.

Предметом дано! дксертацН е досл1дження художньо-естетично1 сутност1 украТнського неокласицизму на матер1ал1 творчосИ М. Драй-Хмари, М.Зерова, Ю. Клена, М. Рильського, П.Филиповича.

Антуалыпсть обрано! теми дисертацП зумовлена, по-перше. назр1лою в л1тературознавств1 пострадянського пер1оду необх1дн!с-тю повернутися до комплексного досл1дження украТнсько? культурно"! 1 л1тературно! спадщини 20-х рр. XX стол1ття, що неодноразово п!дкреслювалося в статтях та виступах пров1дних вчених ( В.Брюхо-вецького, 1.Дзюби, М.Жулинського, ВЛванисенка, Ю.Ковал1ва, Н.Костенко, В.Мельника, М.Набнка). Неокласицизм як один 1з II напржЛв наделить до малодосл1джених, оск1льки на певних етапах його розвитку залипаллея поза увагою проблеми художньо-естетнчно1 ц1л!сиост1 творчост1 неокласик1в, 1нод1 а вульгарно-соц!олог1чних позиц1й п1дходили до тлумачення С1и>циф1ки цього л1тературного явишд. До того к недостатньо був напрацьований теоретичний матера, який би дав змогу комплексно осмисдити ф1лософсько-естетач-н1 засади неокласицизму. У роботах вчених 20-х рр. (П.Богацького, О.Дорошкевича, С.Ефремова, А.Лейтеса 1 М.Яжека та 1нш.) переважно був поданий анал!а суто поетичних особливостей творчост1 неокла-сик1в безв1дносно до 1х ф1лософсько-естетичних та етичних спряму-вань. Довгий час дискусивною зал!шалася сама можлив1сть досл1д-ження неокласицизму як цШсного л1тературного явишд, оск1льки в л!тературознавч1й практиц! 1снували вэаемопротилелш! тверджения : в!д спроб обгрунтування теоретичних засад (зд!йснених В.Дерхави-ним) до заперечення укра!нського неокласицизму (Ю.Шерех). Супе-речн1сть оЩнок визначав стан вмгжмнш проблеми 1 на сьогодн1шн1й день, зумовлюе потребу пошуку нових шлях1в цШсного вивчення 1дейно-худокн1х здобутк1в неокласик1в. Сучасний стан виачення творчост1 неокласкк1в, незважаючи на достатню к1льк1сть л1тера-турно-критичних праць (роботи I.Качуровського, Ю.Лавриненка, М.Ласло-Куцш, М.Ореста, В.Петрова та 1нш.' аалииае широк1 мсск-ливост! для творчого пошуку.

У дисертац!йн1й робот! пропонуеться розгляд сутн!сних ознак неокласицизму через визначення його концептуадьно1 природи, шр грунтуеться на багатор1внев!й вваемодП 1сторико-культурних .1 л1-тературних традиц1й.0стаян1й, думаеться, б ключовим для розум1ння неокласицизму як типу творчост1. В1н вимагав поеднатн нов1 уяв-лення вчених про природу 1 еволвц1ю 1сторико-л1тературиого проце-су 20-х рр. XX стол!ття а конкретним анад!зом поеэП норкласик1в.

Дана дисертац!я е першою спробою в украЧнському д1тературоанавс-тв1 досл!дити генезис, естетику i поетику укра!нського неокласицизму, застосовуючи соЩокультурний анал1з (в вдност! з м!фоло-г1чним).

ПЕТА I ЗАВДДННЯ Д0СЛ1ДЖЕННЯ: з'ясувати генезис та динам!ку розвитку укра!нського неокласицизму, показати його своер!дн1сть в npoueci анал!зу творчого доробку М.Драй-Хмари, М.Зерова, Ю. Клена, М.Рильського, П.Филиповича. Для цього необх1дно:

- осмислити онтолоПю та аксЮлог!» укразнського неокласицизму як npoMiJffloro типу творчост1, щр формуеться в гранича 1й ситуацП переходу в!д одн1б! культурно-1сторично1 едохи до imaol;

- виявиги ochobhi типолог1чн1 моменти виникнення 1 побуту-вання иодиф!кац1й неокласицизму;

- визначити його художньо-естетичну зШстовнЮть (своер1д~ н1сть модел1 cBíTy, особливост! трансфорыацП античного 1 б1бл!йного м!ф1в, систему м!фодогем) у поезИ укра1нських неокласик!в 20-х рр. XX стол!ття.

Об'ектом дисертац1йно1 роботи б творч1сть М.Драй-Хмари, М.Зерова, Ю.Клена, М.Рильського, П.Филиповича, apxiBHí матер!али, пов'язан! а нею, 1х наукова спадщина.

ИАУНОВА НОВИЗНА дано! дисертацП полягае в тому, щр вперше в укра!нському л!тературознавств1 зроблена спроба досл1дити есте-тичний, фЗдософський генезис укра1иського неокласицизму, його розвиток та свовр1дн1сть побутування в системн1й едност! соШо-культурного 1 м1фопоетичного ыетодолог1чних Шдход1в, як! в су-часноыу лИературознавсгв! спираоться не т1льки на гуыан!тари1, але й природознаач! науки XX стсл!ття. '

ПРАКГОШЕ ЗНАЧЕНИЯ: Детальний анал!з ф1лософсько-естетичних засад укра!кських кеокласик1в як воображения соц1окультурних ре-ал!й 20-х рр. XX стол1ття дозволяв значком Miрою доповнити науко-ву уяву про генезис украТнського неокласицизму, розширити знания про свовр1дн1сть вааемодИ л!тературних напрямк1в, теч1й цього пер1оду, виявити спецйф1ку поэтики неокласицизму-

Матер1апи дисертац1йного досл1даення можуть бути використан! при читаны1 декд1й, в спецкурсах 1 спецсем1нарах в icTopil укра-1ноько1 лИератури, при написанн! дипломних i курсових роб1т сту-дентами-ф1дологами, а тачож у факультативних курсах з 1стор11 ук-ра1нсъко1 л1тератури в школ!.

апр0бац1я роботи. Дисертац1я обговорювалася на аас1данн1 кафе дри укра!нсько1 л1тератури Дн1пропетровського державного ун1-верситету. Основн1 положения роботи були опубл1кован1 в статтях, висв1тлен1 у вистулах на п1дсумкових конференц1ях у Дн1пропет-ровському державному ун!верститет1 (1994, 1995, 1996, 1997 рр.). м1квуз1вських наукових конференц!ях у Черкасах (1991), Херсон1 (1996), Москв! (1997). м!лнародних конференц1ях ("Леся Укра1нка 1 сучасн1сть", Одеса, 1993;, "РеПональне 1 загальне в 1стор11", Дн1пропетровськ, 1995 р., "Русская литература и российское зарубежье: Параллели и пересечения", Алушта, 1996; ii та IV м1жнарод-на конференц1я "Франц!я та УкраЧна, науково-практичний досв!д у контекст1 д1алогу нац!ональних культур", Дн1пропетровськ, 1995, 1997 рр.).

структура дисершц*. Робота складаеться 1з вступу, трьох розд1л!в, висновк1в 1 б1бл1ографП.

ЗМ1СТ РОБОТИ

У Вступ! дано! дисертацП обгрунтовуеться актуальн!сть 1 иа-угазва новизна обрано! теми, визначаються мета та завдалня, методолог 1чн1 аасоби досл1дження та 1х практичне застосування, в1дв-начено стан вивчення проблемн в л1тературознавств1.

У першому розд1л1 "Нешдгсзаигзм пк пот ТЕорчост!** викладено ф1лософськ1 1 художньо-естетичн1 дом1надти укра!нського неокласи-цизму, предметно зм1стовн1 аспекта якого в л1тературознавч1й нау-ц1 довгий час зводилися до ¡сласових тенденц1йннх оц1нок. Досл1д-ники наголошували на неприйнятт1 д!йсност1 неокласиками як на 1х втеч1 в1д життя (Ирчак е., Савченко Я., Лейтес А. 1 Яшек М., Шамрай А.). Тобто худо,тля гворч1сть поет1в спрощувалася вульгар-но-соц1олог1чнин п1дходом до II анал1зу, т^д1 як справжне розу-м1ння естетично1 природи св1тов1дтворення митц1в в1дкривавться через творчий акт як "вчинок естетичного бачення" (Бахт1н М.) Мигц1 сприймаюгь д1йсн1сть як 1сторичний матер1ал'з обов'язковим подоланням осганнього через переосмислення суб'ектно-об.'ектних зв'язк1в св1ту, а утвердженням активного життеставлення, яке реа-л1зуеться в худогш1й творчост1.

У д1ахрон1чному аспекП в робот 1 розкриваються осо0ливост1 1сторико-л1тературно1 деф1н1цП неокласицизму, його вну^р1иня ц1-л1сн!сть як явшца перех1дного. Комплексна структура неокласйцизму

розглядаеться на р1гних р1внях (в1д ф!лософських засад до худож-н1к). 0р1ентац1я неокласик!в на взаемозв'язок поезИ 1 ф!лософ11 висв1тлюеться у зв'язку а концептуальними положениями Гегеля про сп!вв1дношення мистецтва 1 ф1лософП як форм св1домоет!, що мають св1й смисл 1 призначення в систем! культури, розглядаючи буття людини через культурну традиц1ю. Пл!дна взаемод1я м!ж галузями поез!1 1 ф1лософ!1, 1х блигьк!сть 1 водночас в!ддален!сть одн!е! в!д 1ншо1 - пост!йна прикмета европейсько! ф!лософП, типолог1чне сприйняття яко! у неокласик!в вшшлося в репрезентуванн! мистецт- .. ва як будь-яко! духовно! д1яльност! на ф!лософ!ю, яка виступала в якост! И !деального вз!рця.

Незалежно в!д виток!в, неокласицизм початку XX стол1ття (н!-ыецький, польський, рос!йський) ор!ентований на един! ф!лософськ1 1 культуролог!чн! тенденцП (концепц!я людини-артиста Ф.Н!цше 1 "ф1лософ1я присмерковосП" О.Шпенглера) в осмисленн! культур-но-ц1нн1сних дом!нант, що перебувають по той б!к природно! казуальное^ .

Специф1кою побутування укра!нського неокласицизму 20-х рр. XX стол!ття е його орган1чна включен1сть в розвиток нац!онально! л1тератури, що в!дзначалася, починаючм з к!нця XIX ст., тенденц!-ею до схшислення д!йсност! через трансформац!в н1мецько! класич-но! ф1лософ11. Тобто, поез!я як почуттева царина вимагала крите-р11в, щр Бстановлшться саме ф!лософ!ею як вченням про розумовэ св!тов!дчуття. Д1яльн!сть гуман!тар!я розум!лася як "трансцендентальна формотворч!сть", що гиполог1чно сл!вз1дноситься з неокла-сицистичною настановою на жанрове формовираження 1сторико-ы!фоло-г1чно! емблематики, звернення до сонету як художньо! ц1л1сност1, в як!й утримуеться в знятому вкгляд! духовна пам'ять культури. '"

У програм! неокласик!в ч!тко простежуються !х ф1лософсь-ко-естетична та етична спрямоваШсть» щр базуеться на засвоенн1 надбань рубежу в1к1в:

- етична настанова, спряыована на "благогов!ння перед жит-тям" (А.Швейцер) у формул! творчого злиття з "св!товиы життяы" (М.Рильський);

- соц1олог!чна вимога на "перетворення духовного життя на духовне виробництво" (М.Вебер) як творчо! прац! "для ыайбутн1х покол1нь" (М.Зеров);

- поеднання аполлон!всько - фауст!вського п1знання природи, реал!зованого в прихильност! до цикл!чного сприйняття св!ту

(М.Драй-Хмара, М.Зеров). 1

Визначальними в д1яльност1 митц1в, що приходить до поезП кр1зь призму наукового св1тогляду шляхом грунтовного анал!тичного вивчення св1тово! культури, е положения, основою яких е синтез в осягненн! класичного мистецтва, а зв!дси:

- визнання класичного мистецтва як реальности яка сп1впадае з розум!нням прекрасного,

- розум1ння 1деалу як такого, що вианачае зы!ст 1 форму класичного мистецтва,

- тлумачення, що класична краса мае, окр!м свого внутр!шнь-ого смислу , ще й незалежне 1 саыост1йне значения.

Таким чином, е п1дстави для висновку, що неокласицизм в укра!нсь-к!й культур! б закэном1рним результатом культурно-1сторичного 1 соц1окультурного роавитку сусп1льства. Феномен неокласицизму в укра!нськ1й л!тератур1 20-х рр. XX стол!ття ,окр!м всього, б п1дтвердженням II ор1ентацП на зах1дноввропейськ1 зразки. Неокласицизм Сув для украшсько! л!тератури явицем ун1кальним , по-дЮного в перех!дн1 пер!оди вона не знала (на думку П.Филиповича, неокласицизм Котдяревського був по сут1 формою укра!нського кла-сицизму). Стосовно ж европейського неокласицизму в1н був явищем типолог!чним. Л1тература рубежа в!к!в вт1лила в поезП 1дею непо-рушност!, статики. Як 1 ф!лософськ1 концепцП, вона була породие-на життям, духовним вакуумом доби, пошуками опори, сталих ор!ен-тир!в. Неокласицизм у цей час проявився в численннх модиф!кац!ях (н1мецький, польський, рос1йський) як спроба в!днайти художни 1дею, що об'еднала б св!т, який втратив сво! загальнозначим! ц!н-ност1.

0сновн1 положения естетично! програыи неокласик!в зведен1 до осягнения вершин св1тово! культури, трансформацП 1х форм та образно! системи у власнп"! поезП. Для 1х твор».хт! була характерна культуролог!чна спрямован!сть з II ор!бнтац1ею на духовний зв'я -зок з бвропою, на т1 набутки аах1дноввропейсько1 л1тератури, як1 формуваш нов! тенденцП роавитку. У художньо-естетичн1й програм1 неокласик!в це мало комплексний характер, бо поети висували вимо-ги тематичного, жанрового, художнього оновлення укра!нсько! л1те-ратури. М.Зеров наголошував, що "процес об'бвропеювання, опану-вання культурою" необх1дио проходити не учняыи, а людьми дозр1ли-ми, "що знають природу, дух 1 насл!дки аасвоиваних ябипг-1 Серуть !х э середини, в 1х культурному ее и!".

Сво!ы гавданням неокласики вважали удосконалення поетично! техн!ки. В1дчуваючи брак естетично! 1 поетично! традицП художнь-ого перекладу, неокласики на практиц! намагалися оволод!ти есте-тикою перекладу, його теор!ею 1 практикою. Як майстри 1 подвижники перекладу мищ! вважали його нев1дд!дьною частиною власно! поетично! творчост!. Вони обрали творч1сть поет1в, як1 мали вплив на подальший розвиток св1тово! поезП, ор1ентуючись на оновлену структуру поетичного образу, що визначила своер!дн1 1 характерн1, а часом 1 суперечлив! риси поезП XX стол!ття. Процес опанування неокласиками европейсько! культури мав поступальний характер: в1д поетичних здобутк!в "Плеяди" (де в!дбулося оновлення поетично! ыови 1 розроблена теор!я 1 практика поетично! творчост!) через художньо-естетичний досв1д "парнасЩв" (предсимвсш1стськ1 пошуки) до французького символ1аму (створення двоплапового образу, в яко-му дом1нують поетичн! асоц!ацП, переходячи з площини сприйняття в онтолог1чний вим1р). У св1товому л1тературному процес! укра-!нськ! поети звертаються до таких перех!дних стан1в, де ч!тко простежуеться типолог'1чний момент сп1вв!дношення класичного -некласичного. ТворчЮть попередник!в сприймаеться ними як класика 1 певна ц1нн!сна система, виходячи з яко! неокласики вибудовують власну модель неокласицизму, де орган!чно поеднуеться потяг до класично! традицП (витоки яко! в античност!) 1 св1дома ор!ента-ц1я на модерн1стичн1 повуки доби XX стол!ття.

Неокласики, в1дроджуючи в укра!нськ!й культур! тип вчено-го - митця як феномен культурно-цив!л!аац1иного розвитку дюдства. орган!чно поеднують агэ 1 гас!о, утвердхуючи зв'язок науки ! мис-гоцтва. У к1нц! XIX - на початку XX ст. модиф1кацП типу вчено-го - митця р!зиих епох 1 культур своер!дно синтезуючись, реал1-' вувалися в постаттях неокласик!в. Творча 1ндив1дуальн!сть осган-ц!х л-в п!дставу розглядати !х як людей певного типу культури. У р!дход1 до вображення д1йскост! вони збер!гають принцип ренесанс-ного ун!версад1зму з його первинн1стю ! вторинн!стю: для вчено-го - митця вашива не к!льк!сть в!дкритт1в, а глибина, яка дося-габтьск череа синтез наукового' 1 художнього п!дход1в.

Сплав м!фолог!чних елемент!в з наукаво-ф1лодог!чним анал!зом вумовив особливий поворот у поетичн1й теорчост! неокласик!в, явлений в !нтелектуад!зац!1 почутт!в, перетворюванн! поезП на сво-ер1дну параледь ф!лософ11, на д!рико-ыедитативну в!дпов!дь своему часов!, особливу форму абстрактного мислення. Для неокласик!в по-

няття вченого-поета включало в себе не ст1льки профес1йн! ознаки, ск1льки спос1б буття 1 принцип життетворення, саые тому в 1х творчост! в!дсутн!й ч!ткий розпод1л прац! (коли вчений - це т1дь-ки вчений, письменник - т!льки письменник). Науков1 досл!дження 1 творч!сгь (класичн1 форми поезИ 1 модерн) об'еднуються власним авторством.

Усв!домлшчи себе людьми певно! культури ("б!бл!офаги", "прихильники мистецтва р1вноваги" М.Зеров), неокласики розум!ють •„. поез1ю як зодчество. 0р1ентуючись на об'ектив1зац1ю прекрасного, смислотворчою дом!нантою вони обирають м!сто, де в1дбуваеться ча-сопросторове поеднання р1зних культурно-1сторичних досконалих форм. М1сто - явице матерЛально! культури для поет1в постае ду-ховним св1том 1 осыиолюеться в русл! ф1лософсько1 традицП, де духовые е едн1стю гносеолог!чного, етичного 1 естетичного момен-т!в у дитт! ! творчост! (!стина, добро, краса). Зазначена тр1ада складае глибинний шар художнього зм!сту в поезП неокласик!в. От-ке, св!т у н!й постае не як статична, застигла форма, а як "по-довзкен!сть" 1 "як в!чне становления". Неокласики - люди свого часу, сповненого фаусг1вським духом в1чного п!знання 1 прагненням вийти за меж!. Це характеризуе поет!в як таких, що ор!ентован! на класику взагал! ( в!д античност! 1 до нових час!в). Вбачаючи в арх!тектур1 синтез вс!х людських знань, творче буд!вниче начало, неокласики називають себе "математиками", "!нженерами", "арх!тек-тами", "поетами" (М.Рильський "Поетов1"). Цей синон1м1чний ряд , вступаючи н1ж собою в посл1довний зв'язок 1 адночасно поеднуючись в образ! поета, висв!чуе р!зн! гран1 його онтолог!чно1 сутност!. Так, поет як "математик" - нос!й гармонП, як "!нженер" - такий, хто матер!ал!зуе гармон!ю св!ту як сукупШсть людсько! д!яльнос-т!, П майстерност!, як "арх1тект" - киттббуд1вничий. Для неокла-сик1в "арх!тект" ! "поет" е величинами р1внс значними, вт1ленням в!чного творчого начала.

Принцип арх!тектурност1, спов1дуваний неокласиками - це не т!льки метафора для означения творчост1, а й знак активного начала буття. ■ .

Розмова про украЧнський неокласицизм як про тип творчост! не матиме своб! лог!чно1 завершеност! без осмислення проблеми його зображальност1-виражальносг1 (терм1н М.Балашова) , де сутн1сним принципом б арх!тектурн1сть. Естетична об'ективнЮть фврмування образно'* системи неокласик!в эумо! гна ключовою ситуаЩею, коли

в1дбуваються докор!нн! зм1ии поетично! системи, в л1тератур! в!д-чуваеться потреба гбагачення рисами зображальност! 1з сум!хних вид1в мистецтва, зокрема арх!тектури. Арх1тектура як просторове мистецтво, що включае в себе весь життевий прост1р людини, вт1люе Ц1л1сн1 культурн! модел1 св1гобудови 1 образно модиф!куе "увесь св!т". Модель св1ту як !нтеградьна структура певно! культури в св1тоглядниы комплексом, куди входять як онтолог1чн! проблеми буття ("як влаштований св!т"), так 1 акс1олог1чн1 ("I вс1 колись з'еднаються в простор! Лодина, зв!р, 1 кв!тка, 1 блакить"- П.Фи-липович). Зм!на уявлень про константи модел1 св!ту як св1тов1д-чуття художньо конкретизуеться'в мовн!й картин1 св!ту, щр тяж1е до архИектност! форм, п1дкреслено аагострено! калокагот1йност!. У той же час синтетична природа неокласицизму орган1чно поеднуб традиц!йний тип обраэност1 в модерн!стським, збагачуючи норматив-н1сть кпасичного !деалу суб'ективною наповнен!стю. Тому художня образн1сть неокласик1в е виявом емоц1йного ставлення до всього, щр слугуе об'ектом творчост!, як то: естетично значимого предметного св1ту, що сприймаеться кр!зь призму !деал1в досконалост!, краси життя 1 природи. 1хня поев1я вибудовувалася за арх1тектур-ним принципом. Акцентац1я на "арх1", тобто вищий вияв майстернос-т1, а озже, вищий вияв духовност1 зумовила 1 форми побутування цього принципу у творчост! неокласик!в, де духовне Шдкорюе соб! матер!альне.

Ця специф!ка св!тов1дчуття матер!ад1зувалася в одн!й 1з тра-диц1йних кдасичних форм людсько! киттвд1яльност1 - арх!тектур1 ы1ста. Саме Щ св!тоглядн1 ор1ентац!1 зуыовили форыуваиня в!дпо-• в!дно! естетично1 програми 1 коикретизувалися в безпосередн!х по-етичних принципах кожного з неогласик1в ( "Сонет - то е арх!тек- ' турний принцип, а не декорац1я. Коли хтось колись декорував ц! кояструкцП у ренесансовому стил1, то чому ц! хорош1 пропорцП не модуть придатися для 1ишого стилевого иислення" - М.Зеров).

У другому роадШ "Модель св!ту в поэтичному оснисленн! не-ок£асик1в" акцентуеться концептуальн!сть теоретично-св!тоглядних чинник1в укра!нського неокласицизму. Яскрава виражен!сть ц1б! концептуальноетI в!дбита у сформован1й ними модел! св1ту, яка постав як явище синтетичне. Суто поетичн1 П чинники (м!фолог!ч-н1; Лсторичн!, ф1лософськ1, утоп1чн1, культуролог1чн1) розкидан! р простор1 1 час!, разом з тим.об'еднан! 1деею неокласицизму як типу творчост! 20-х рок!в XX стол!ття. Де зумовило пошук ун!вер-

сал1зму форм буття через комплекс наукових знань, бо в сп!вв1дно-шенн! л!тератури 1 науки для неокласик!в простежувться тенденц!я руху л!тератури до синтезу а наукою, ф1лософ!ею 1 почасти а рел1-г!ею. 0рган1зац1я д1йсност! постае як творчий акт.

Модель св1ту як свИоглядний вияв мае в!дпов!дну ф1лософську 1 ф!лолог!чну дом1нанту, яка в укра!нських неокласик1в внайшла свое вираження в концепцИ соф1йност1, модиф!куючись у в1дпов1д-ност! з класичною художньо-естетичною традиц!ею:

- св1т як естетично орган1зований (за в1дпов!дними класични-ми канонами краен) життевий прост!р;

- власна творч!сть тлумачиться як духовна аура часу;

- поет - мислитель як творець св1ту -Логосу.

Дом!нуючою у ц1й тр!ад! безумовно е концепц!я поета - дем1урга -зодчого, 1нвар1антним ядром яко! е "людина - артист" (в1чне твор-че начало).

У перш1й глав1 другого розд1лу " Ко!щепц1я поота в естоткц! I поетнц! неокласг:к1в" анал1зуються особливост! художньо-естетично! модел! св!ту, центром яко! е "ун1версальний митець", в образ! якого вбачаються надбання творчо! ! духовно! еволюц!!, що в1дтво-рена поетами в1д античност! ! до початку XX стол!ття. Особист1сть митця реал!зуеться як художня сутн1сть иетаф!акчно! ун!версаль-ност!, оск!льки для укра!нського неокдгеицигму важливе осягнення суттевих начал творчост! взагал!. Зв1дси намагання в!д1йти в!д поодинокого, конкретного в св1т в1чнкх ц1нностей. Творч1сть неок-ласик!в - це вищий синтез, що перетворюе митця в м1фотворця. Ос-танн1й зд1йснюе зв'язок м!ж св1том високих духовних субстанц!й ! св1том як саморуйн1вною силою за законами м1фу про "в1чне повер-нення" (М.Ел!аде), м!фологеми "вмирання-воскрес 1ння", в1дтворюючи процес становления буття як природного руху. Кожний як1сно новий виток поетичного натхнення висв!чуе обрас митця новими граня-ми-модиф1кац1ями:

1. Поет - м!фотворець, а, отже, мед!ум пам'ят! покол1нь (М.Зеров "Данте", "Розмова на пароплав!");

2. Поет - чар1вник - дем!ург - теург ( П.Фшшпович "Заклинаю в1тер 1 хмари", "Не сонце - п'яна шинкарка");

3. Поет - жрець - провидець - пророк (М.Драй-Хмара "I знов як перший чолов!к", М.Зеров "Самоозначення");

4. Поет - вигнанець - сам!тник - мандр1вник (М.^рай-Хмара "Розлютувався лютий надаремне", : Зеров "Ов!д!й", Ю.Клек "иково-

- 12 -

рода", М.Рильський "В висок!й келП, самотно-таемничШ");

б. Поет - вчитель - рем!сник - майстер ( М.Драй-Хмара "Спус-тившися на дно копальн1", М.Зеров "Ар1старх", "Класики", П.Фили-пович , "Я - роб!тник в майстерн! власних сл!в").

У друг!й глав1 " Micro як модель csixy в поезП неокласкк1в" визначаеться, що традиц1йне вир1шення в укра!нськ!й л!тератур1 модел1 св1тобудови через устален! структури (степ, поле) неокласики примножують ще одн1ею ц1нн1сною дом1нантою - образом м!ста. Урбан1стичн1 мотиви в осмисленн1 модел1 св1ту розгортаються ними через основну б!нарну ф1лософську опозиц!ю "зодчество" - "ру1на". За естетичиою програмою неокласик1в м1сто сприймаеться у в!дпо-в1дних знаках культури, як1 в свою чергу впливають на формування BCiel художньо! орган!зац!1 тексту. В результат1 цього художне буття в поезП неокласик!в постае не ст!льки в!зуально об'ектив!-вованим синтезом р!зночасових форм у певн1й культурно-!сторичн!й ц1л1сност1, ск1льки пол!системною едн1стю взаемонезалежних вт1-лень прекрасного, що орган!чно сп1в1снують, п1дпорядковуючись ритмам життя. Останне зумовлюе розмикання часопростору у В1ч-н1сть, сакрал!зац1ю центру спрямованого до майбутньо! гармони св1ту.

Статус Киева як в!чного св1тового м1ста,з першого погляду, неокласиками лише Шдтверджено (М.Драй-Хмара "Ки1в", Ы.Зеров цикл "Ки1в", П.Филипович "Ки!в"), бо вибудовуеться в сутн!сних деф!н!-ц!ях як начало святост! ("Н1хто тво!х не заперечить прав. Так, перший св1т осяв тво! висоти" - Ы.Зеров). Погляди украЧнських ыитц1в при цьоыу суголосн! в1дс;»'ж культурслог!чним концепЩям . (зокрема,М.Ед!аде). М1сто виокремлюеться поряд з Храмом, Домом як один 1з головних елемент1в, чия реальн!сть е складником символ1ки; надземного центру, що упод1бнюв "ix соб1 i перетворюе на центри св1ту . Прорив у сферу пров!денц1ального, духовного окреслюе су-ц1дьну вертикаль св1тобудови (дерева, бан! церков), яка визначае особливост! ландшафту 1 просторово! орган1зац!1 м1ста. Арх!текту-ра Киева в уяв1 неокласик1в не е самодостатньою внутр!шнъою ед-н1стю. . Бока включена в контекст культури i адекватно !дентиф1ко-вана в систем! координат - "топос" (м!сце) ! "хронос" (час). 1х едн!сть ф!ксубться в "топохрон!", особливому стан! культурно! реальность За М.Бахт1ним, "топохрон" симетричний "хронотопу" м1фо-лог!чно! св1домост1. Ц1 два фактори виявляють В1чн!сть Киева як св!тового м!ста, щр примиожена у неокласик!в ор!бнтац!ею 1 на но-

вий вим1р простору - фауст1вський, як ав'яз<ж мит1 а минулим 1 майбутн1м, що найб1льш повно вт1лилося в поетичн1й концепцП св1-1/ М.Зерова.

0позиц1йна структура б!нарно! пари неокласицизму ("зодчество" - "руЧна") вибудовуеться не на гранично актуал1зован1й в1дс-тороненост1 в1д статичного р1знополюсного протистояння. Це скор1-ше взаемопроникнення 1 взаемод!я антином1чних начал, одного i того я "поля напруження", житть-вого простору св1ту. який переживав час перелому, час фатальних 1 незворотних зм1н.

Це поглибдюе смисли у створюванн! р1зномодиф!кац1йних моделей м1ста. Митц1 п1дносяться до б1бл1йно! тр1ади "в1дходу - по-вернення - в1дновлення", що ' дозволяв повднувати як потенц1йне збереження гармон1йно! едност! св!ту, так 1 апокал1птичн! уявлен-ня про його майбутне. М1сто-св1т знаходиться на своер1дному пе-рехресИ вс1х час1в 1 народ1в, постаючи сакральним м1сцем, де сходиться, тобто зак1нчуються i беруть поЧаток, шляхи розвитку, ка мить поедиуючи перюпочаткове 1 конечне. Таке орган1чне cnl-в1снування несум1сного м1стить передумови могутнього культур-но-цив!л1зац1йного вибуху множинност1 форм людського буття. Це вибух, за межами якого залишаеться такий близький 1 зрозум1лий неокласикам образ европейського м!ста, яке переживав св1й прис-. мерк. Власне, останн!м i зумовлюеться СЕ0вр1дна взаемод1я "клат сичного" - "модерного" у творчост1 неокласик!в, де "модерн1сть" виражае насамперед св1дом1сть епохи, яка сп1вв!дносить себе з ан.-тичним минулим (за Хабермасом.Ю.). 3 класичного мистецтва вичле-новубться ряд ф!лософем, 1деологем, м1фологем, як! наловнюються новим поетичним, аде вже модерн1стським зм1стом.

Вих1д 1з присмерковост! неокласики вбачають у поступовому трансцендентному сходкенн! до 1деального гармон!йного св1ту, щр постае як своер!дний рух в1д м1ста класичного до м!ста простих геометричних форм (у П.Филиповича). Думка поета типолог1чна, ос-к1льки образ куба став одним 1з культурних знак1в свого часу (П1-кассо "Д1вчинка нашар1"). Смислова наповненклъ образу куба в поезП П.Филиповича пов'язана з деструктк .ним началом: "кам1нний куб" м1ста постае без1менним, обмеженим у сво!й просторов1й.орга-н1зац11 ("М1сяця ср1бний дзьоб"), уособлюючи в1дчуження людини в1д св1ту ("Т1н1 людей 1 кам!нь"). Амб1валентн1сть цьог'о образу у П.Филиповича утриыув одночасно символ1чне вт!лення в одн1й з найпрост1ших геометричних форм гармон1йност! 1 стало! вик!нченос-

т1. Тобто модель м1ста одн1ею з сво!х граней в поетиц! неокласи-к!в виокремлюеться у своер!дний естетичний код, даний через гори-зонтальний 1 вертикальний зр!з буття, де перепл1таються епохи, стал!, теч11, сп!в1<знуючи з в1дпов1дними естетичними законом!р-ностями (що надэвичайно характерно для М.Драй-Хмари, див. поез1ю "Кам'янець"). Спрямован1сть у майбутне, принципова в1дкрит!сть у В1чн1сть як ор1ентац1я на 1деальне буття визначають в урбан!стич-н1й поезП украХнського неокласицизму мотив м1ста-чуда (М.Драй-Хмара "Чудо"), в якому вбачаються класичн1 ознаки утоп1ч-: ного (1деальний античний пол1с Платона "Держава", м!сто Сонця Т.Каыпанелли, Нова Атлантида Ф.Бекона). Проте у в1дпов1дност1 з естетичними снрямуваннями неокласик!в зображення останнього дано ; в эр1ентац11 не на народно-соц!альну утопШ, а на II л1тературн1 1нвар1анти стосовно образу м1ста. Таким чином, в образ1 "м1с-та-чуда" М.Драй-Хмари вгадуються лейтмотивн! шексп!р1вськ1 конту-ри 1л1р11 С'Дванадцята н1ч), оск1льки буття св1ту, в1дтворюване у "чистому виг ляд 1" в поезП неокласж1в, визначаеться волею суб'-екта, а, не масами, а л1тературна творч!сть набувае статусу реального "життевлаштування".

Знаходячись у внутр!шн1й опозицИ до сучасност!, неокласики, не пориваючи з традиц1ею, творять власну модель св1ту, де в центр! в1льна людина, яка усв1домлюеться як вица ц1нн!сть 1 поста© в широкому д1алазон! ф1лософських пошук1в автор1в. Акдентуючи тен-денц1ю до антропоцентричного розум!ння ун1версуму, неокласики ху-дожньо стверджують реал1вац!ю гумаи1стичиого иотенц1алу людини, , що передбачае як засвоення культурного багатства минулого, так 1 залучення людини до життево! активност1, зм1цнення в1ри в себе (М.Драй-Хмара "Хмел1ють трави, хвишогь в транс!", "Перекв1тув квИень", П.Филипович "едина воля волод!е св1том", ."На поталу Каманин кригам", "Нема словам л1чби").

Художньо-естетичи1 пошуки 1деалу гармони 1 р1вноваги зумови-ли необх1дн1сть , звернення до фШгранннх форм сонета, дистиха, ■ елег11, жанрова природа яких утримуе творчу пам'ять у процес1 л1-тературного розвитку, вабезпечуючи едн1сть 1 безперервн1сть останнього (за Бахт1ним М.), наОуваючи найвищго розвитку в урба-н1стичн1й культур1.

Розд1л трет1й "Iнтерпретац 1я 1 траис$ормац1я у тасрчо--т1 11вокжаскк1в".

3 почаи ) XX стол!ття у св1тов!й л1тератур1, в тому числ! 1

укра!нськ!й, ускладншться. форми художнього вираження сутност1 особистост! та II зображення, тр. безсумн1вно, було пов"язано з г.роцесом рем1фолог1зац11. Прагнення вийти за соц1альио-!сторичн! та просторово-часов! рамки заради виявлення загальнолюдського зм1сту зумовило звернення до м!фолог!1, яка в силу свое! симво-л!чност1 виявилася эручною мовою опису в!чних моделей особисго1 1 суспШно! повед1нки, певних сутн1сних захон!в соц!ального 1 природного космосу ( за Лотманом Ю.М., М1нц З.Г., Мелетинським E.H.)

У перш!й глав! третього роэд!лу *Тедопц1я лнтнчност! у твор-^ . пост! неокласнк!в" досл1джуеться звернення неокаасик1в (М.Зеров 1 М.Рильський) до антично! культури ("аполлон1всько1") а II статикою, спокоем, завершен1стю, "ясн1стю, 1деалом гармонП. Аполло-н1вське начало в неокласик!в виявилося в пошуках р1вноваги м1ж 1ндив1дуальнш1 1 сусп!льним. Форми 1 теми античност1 стали для них естетичним еталоном, а сама Античн1сть - зразком гармон!йно! !_ досконало! епохи, в як1й в1дкривалася 1сторична перспектива, рух до 1деалу, до "золотого в!ку", ар означало повернення з1 св1-ту Хаосу, Ру1ни у св!т усталених ц!нностей. Це було п1знання себе через св1тову культуру.

В!дроджуючи античнЮть, неокласики висунули естетичний феномен Краси, через осмислення якого вир1шувалася традиц1йна для ук-. ра1нсько1 культури антитеза - минуле як зодотий в!к 1 нин!шне як стан Ру1ни (М.Зеров "Д1ва"). Таке проблематичне бачення св!ту сп1взвучне найважлив!ш1й отозицП космогон1чного м!фу (життя -смерть, св!тло - тьма), алэ П розгортання в!дбуваеться-як ланцюг реальних под1й, позначених траг!амом кровопро!..ття, голоду, дест-руктивних зм1н. Образ Ру1ни в поез11 М.Зерова не стримуе духовного розвитку, а, навпаки, е поштовхом для пошук1в cbItoboI гармонП л!ричним героем. Ця гармон!я вбачавться поетом у перв1с-ному 1 безтурботному 'стан! людства, без воен 1 соц!альних антаго-н!зм!в, сп1вв!дноситься з античним вар!антом як архетипом^

М.Зеров знаходить безл1ч прообраз!в в культурному матер!ал! Античност1, що сприймаеться ним через лоетичну школу (переклади Лукрец!я, Катула, Верг1д!я, Ов!д!я). У "рецько.чу св!т1 М.Зеров бачить Красу в yclx И проявах (цикл "Мотиви Од!ссеГ\ "Телемах у СпарИ", сонет "Навс!кая"), духовн1сть в II радощах., насолодах. Осмислення Краси в!дбуваеться через амб!валентн! образи', в яких • зосереджено в!чний дуал!зм св!ту (образ Гелени в "Телемах у Спар-т! 1-2),1 зд1йснюеться через ф!лософське, етичне 1 естетичне ос-

вобння CBiiy, тр1адний принцип якого передбачав непод1льи!сть. Так,давня античн!сть ("Kozmoz"), грецька ("Мотиви 0д1ссе1", "Телемах у Спарт! 1-2". "Навс1кая") 1 римська ("Верг1л1й", "Безсмер-тя") поеднуються М.Зеровим в бдиний 1 непод1льний образ Античнос-г1 (цикл "Образи 1 в1ки").

М.Зеров у сво!й д!риц1 тяж!б до цикл1зацП, яка на початку XX стол!ття була нормою. Мрична цикл!зац1я М.Зерова традиц!йно однотемна, охоплюб матер1ал одного плану ("Крим","Мотиви 0д1с-ceï", "Ки1в", "Буд1вницгво", "Культуртрегера", "flHinpo", "Cor anxium", "Tarde уеп1епИа","Зод1ак", "Образи 1 в1ки" та 1нш1). Mi* цими циклами 1снуе ф!лософський, св1тоглядний зв'язок - Краса.

Образ i 1деал Краси еднае з Античн^стю i М.Рильського. Митець сприймав азтичн1сть як м1ф про Красу св1ту, де не розр1зняються н1 люди, н1 боги, i переходи один до одного чисто умовн! ("Анх!-aiB син, в: лонившися богин1", "Н1,зорянице, злотом 1 руб1ном"). Л1ричний герой М.Рильського постае як дем!ург, який творить не т1льки мистецтдо, а й реальн1сть, щоразу в1дкриваючи П нов1 ви-м1ри. Таке в!дкриття осмислюеться поетом як рел!г1йне д!йство, переростаючи в тр!аду "природа" - "життя" - "дух". Зд!йснюеться вих!д на як1счо новий безкопечний вим!р, що згодом оформиться у образ!, винесеному в назву зб!рки "Синя далеч!нь".

В образ! "синя далеч!нь" вг!лена форма св!тов!дчугтя, спос!б переживания св1ту. Зв'язок героя в! cbItom, природою - зв'язок суто романтичний. М.Рильський моделюв св!й.св!т, виходячи !з вза-.екопроникненост! i Езаемоперех|дност! його вовн1шньо-внутр1ин1х дом!нант. Водночас творч!сть М.Рильським розум!еться як бокест-венне осяяння, а поет постае "Важны силуетом" ("Ср!бний сонот"), який осягае св!т не як дан!сть, константу, а як неск1нченне твор-че д1йство, де поеднано свяценне ! мирське. Иричний герой поета - цШсна особист1сть, яка перебував поза реальним часом ! простором завдяки сво^й творч!й природ! ("Хай сн!г !де холодний та лапатий"). Митець орган!чно розвиваз ! художньо осмиоше концеп-туальн! моменти ф1лософП життя, де центральною е проблема твор-чост1, яка , а одного боку, е вищим виявом особист!сно°1 саыореа-xlaaull, а , з i итого, ключей до розуШння незм!нних закон1в бут-тя.

Суть1спою особлив1сл) д!ади буття в Рильського б бачення иножинност! cilxy у формах in statu Individuation^ , тобто в си-

нтез1 д1он1с1йсько - апсшюн1вських (за 1ван"вим В.). Сане тому розум!ння повноти св1ту можливе (за Рильським) Пльки через приз-ь.у любов1. Художньо усв1домлшчи Лобов як самоц1нне почуття. умову самоствердження 1 творчого, ориПнального "в!дкриття" св1ту ("I шум людський i велемудр1 книги", "Молочно-син1 зариси пол1в", "Не ясноокий образ Беатр1че", "Тоб! одн!й, намр1яна цар!вна", "Поц1лунок","Ласт!вки л1тають, бо л1таеться"), як рад1сть яиття, М.Рильський тим самим акцентуй, ир його л1ричний герой е у особ— ленням типу д!он1с1йсько1 людини. Св1домо в!дкидаючи розум, в1н повертаеться до 1нстинктуально1 природи, зд1йсн»»чи таким чином чуттеве i життеве еднання ai cbítom. Творчий екстаз постав як ви-иий вияв еднання людини 1 природи, наловшзючи бс! форми життя божественною сутн1стю ("Нес1ть богам дари! Прозорий мед нес1ть1").

У друг1й глав1 *Трансформсц1я б1бл!Яшого м!фу у творчост1 коокласин!в" досл1джуюгься пошуки Краси в 11 найр1зноман!тн1ших модиф!кац1ях в!д античного Космосу як реального первообразу бут-тя до сучасних П уявлень в образах Соф1йност! як В!чно1 Н1ночное т1 1 Соф11-Ахамот. Де, в свою чергу зумовило в поетиц! неокла-сик1в см!ливий синтез античного 1 616л!иного.

Неокласики античну традиц!ю, пов'язану з одв1чною подв!йною природою св1ту, лримножують християнською. Утворення тр1ади в не-окласик1в у в и токах сво!х проектуеться на традицП 1конопису-(эокрема, на зображенн! Соф!! м1ж д1вою Maplen i 1оанном • Хрести-телем). Неокласики налагать перевагу найр!зноман1ти!пшм трансформации образу СофП - Ахамот i чи не в першу чергу образу Сало-ме1, який Став своер1дним знаком естетизацП- пороку. Самэ в так1й' inocTSCi постае цей образ у М.Драй-Хмари ("Ки1в"), М.Зерова ("Саломея"), П.Филиповича ("Саломея"). Образ Саломэ! ц!кавить неокла-сш!в, насамперед П.Филиповича, саме э погляду на природу Краси, розпад я ко! акумулюе подв!йну природу не т!льки людини, а й cbí-ту, творчост1. Саломея постаз як пророк, якому протисто1ть 1оанн Хреститель. Танець repo'íHi зам!сть традицШого символ1чиого зм!сту,• як акту творения через зам!ну останнього на руйнац1ю на-бувае космогон!чно! функцН - перемоги Хас у.

У цьому типолог!чному ряду мотив 1 в танцю Салоне! перебувае I "сором1цький", "безеоромний" танець у поем! "Проклят! роки" Ю.Клена, "dance такabre". Д1йсн!сть для митця - руЧна, св!т, створений Антихристом, Апокал!псис ("Терцини"). 3 образом Антихриста пов'язане в!дтворення есхатолог!чно! напруженост! моменту.

коли пан ye колекгивна ша воля, масовий психоз. Панування Антихриста - це завмирання духовного життя, коли викреслюються слова душа 1 дух, коли лишаеться лише матер!альна оболонка життя. Тобто зникають так1 вахлив! для митця складники в!чно! тр1ади - т!лесне ~ душевне - духовне.

Осмислення б!бл1йного м!фу в неокласик1в йде у двох напрям-ках: естетизац!!, витоки я ко! в типолоПчному. для эах!днобвро-пейсько! культури образ1 Саломе1 (Г.Моро "Танцююча Саломея", р.Уайльд "Саломея"), 1 пор1внянн1, яке виникае на "плутарх1всько-му, тобто народно-романтичному смаку, що вбирае в себе просто п1дм!чену под1бн1сть сцен роз!груваних на св1тових п1дмостках" (Шпенглер 0.). В ор!ентац!1 на б1бл1йний м!ф неокласики д^лають естогизм. В 1х поезП з"являегься соц!_альний п1дх1д, який виво-дить л1тературу 8а меж! т1льки мистецтва.

В1бл1йний м!ф, як 1 будь-яка м1фолог!чна структура, вибудо-вуеться у i зокласик1в через ряд б!нарних опозиЩй, серед яких центральною е "культура 1 варварство" (М.Зеров "Nature - morte", П.Филипович "На поталу кам!нним кригам"). Зм1стовно остання зна-ходить свое вираження в структур! м1фологеми Ру1ни, яка осмислю-еться в !сторичному i етичному аспектах (М.Драй-Хмара "Над озером р!дкий туман", "Померкло сяйво позолот", "Черн!г!в", М.Зеров "Во-рож!ння"). Б!0л!йний м!ф постае через потр!йну скмвол!ку Голгофа - Хрест - Жертва, единий порятунок поети-неокласики бачать у спо-кут! rplxiB (М.Зеров "Страсна П"ятниця", П.Филипович "Гризи зал!-80м). Спокута розглядаегься як зас!б оч!пцення 1 вв1льнення в!д ,rplxiB людства. Духовне подвижництво роауы!еться як едино можли-вий шлях в!дновлення 1стини i Краси, як духовний подвиг, що зд1йснюеться в !м'я оновлення життя.

Неокласики звертаються до християнського м!фу про походаення Киева, початком якого був хрест Андр!я Первозванного, а благосло-в1ння апостола - в1рною запорукою священно! велич! матер1 м!ст руських (М.Зеров цикл "Ки1в", М.Драй-Хмара "Ки!в", Ю.&пен "Со-ф1я", П.Филипович "Ки!в"). Шдкреслюючи соф!йд!сть Киева, наголо-шуючи на необх1дност1 повернення державност1, лоети тиы самим вакликають до в1дновлення зруйнованого косм!чного св!топорядку i влаштування 1деального сусп!льства в цих межах. Силою, яеремагаю-чоп хаос, повинна стати соф1йн1с'ть, ер приведе до соборносг1, засновало! на любов1, в як1й розкриеться духовний потенц1ал дадсько! свобод и.

Б1бл1йний сюжет у сонетах неокласик1в використовуеться як форма 1нтроспекц11. Основну функц1ю виконуе при цьому пор1вняння, що виступае не ст1льки у форм1 художнього тропу, ск1льки як тип художнього мислення поета, змушеного вдаватися до 1накомовлення.

У Внсновках дисертац1йно'1 роботи узагалыпогаться результати досд1дження обрано! теми. Розглянута креативн1сть укра!нського неокласицизму дала можлив1пть в!дэначити ор1ентац1ю його твор1в на синтез в1тчизняно1 1 зах1днобвропейсько1 класики ( grand art), який, доповнюючи незавершен1сть в!тчизняного бароко, класицизму,-рдаачтизму, заповнив духовний ва!суу»< культурного буття 1 в!дновив сг.адкоемн1сть у розвитку мистецтва 1 л!тератури. Ф1 лосось ко-ес-тетичн1 настанови неокласик1в реал1зувалися в художньому вир1шен-н1 опозицП "класичне - некласичне". Останнб зумовлюв те, щр не-окласициам як пром!жний тип творчост1 формуеться в граничн1й си-туац11 переходу в1д одн1е! культурно-1сторично! епохи до 1ншо1. УкраЧнський неокласицизм був одн1ею з модиф1кац1й урбан1стично! культури 1 на цьому р!вн! поставав як явище типолог!чне стосовно н1мецького, польського, рос!йського неокласицизму. Художня модель св!ту в поезП неокласик1а-постае як певна парадигма, що забезпе-чуе концептуальну ц!л1сн1сть образу д1йсност1. Структуротворчим центром останньо! е Поет як мед!ум пам'ят! покол1нь, що об'еднуе людей поза часом 1 простором.

Поиук ун1версальних форм буття у творчост1 укра!нських неок-ласик1в зд!йснюеться через Красу як синтез 1деального 1 реального з подальшим виходом на соф1йн!сть, яка,в1дтворюючи св1Тов1сть 1с-нування, 'буття лодини у св1т1, розпадаетьея на В1чну И1ночн1сть-, Лобов 1 Соф1ю - Ахамот.

Сферой поетичних аналог1й неокласик1в став античний 1 616-л!йний м!ф, що дало можлив1сть художньо вир1шувати сучасну кол1-з1ю через наповнення' новим зм!стом реал1й д!йсност1 як закоиом1р-иих цюсл1чних елемент1в.

Основн! положения дисертацП знайшли в1дображення в публ1ка-ц1ях автора:

1. Типолог1чне 1 своер1дне в художньому осмисленн! Краси у неокласик1в i Л.Костенко // Павло Филгаювич 1 неокласики в 1сто-pll укра!нсько! л1тератури 20-30-х рок18. Зб1рник тез допов1дей 1 ' пов1домлень м1жвуз1всько1 науково! конференцП,. присвячено! 100-р1ччю з дня народження письменника. Черкаси, 1991. С.30-32. (у сп1вавторств1 з 0л1йник Н.П.).

2.Леся Укра!.нка 1 неокласики. ТрадицП 1 ловаторство//Леся Украинка 1 сучасн!сть. Тези допов!дей м!жнародно! науково-теоретично! конференцП. Одеса. 1993. С. 103-105.

3. М.Хвидьовий 1 неокласики (до питания аполлон1вського 1 фаус'т!вського начал в укра!нськ!й л1тератур! 20-30-х рр.// М.Хвильовий. ПроОлеми творчост1. Тези допов!дей м!хвуз!всько! науково! конференцП, прясвячено! 100-р1ччю в!д дня народаення письменника. Харк!в -ХДП1- 1993. С.50.

4. До питания про типолог!ю французького 1 укра!нського неок-'4 ласицизму // II М1жнародна конференц!я. Франция та Укра!на, нау-ково-практичний досв!д у контекст1 д!алогу нац!ональних культур. Дн1пропетровськ, 1995. С.46.

I. КонцепЩя поета у творчост! неовдасик!в //Поетика художнь-ого твору. Матер1али допов!дей 1 пов!домлень Всеукра!нсько! нау-ково-теоретично! конференцП. Ки!в-Херсон. 1996. С. 187-189.

6. Неоклассицивы в свете философско-эстетических исканий// Русская литература и российское зарубежье, Паралелли и пересечения. V Крымские международные шмелевские чтения. Алушта. 1996. С.105-107.

7. Французьк! поети в перекладах укра!нських неокласик1в// IV М!жнародна ксференц1я. вранц!я та Укра1на, науково-практичний досв1д у контекст! д!алогу нац1ональних культур. Дн1пропетровськ: ДЦУ, 1997. Т.1(2). С.128-132.

8. Концепц1я поета у творчост! М.Зерова // Нове прочитання вабутих сторИюк укра!нсько! ДИгератури. Зб!ряик наукових праць. Дн1пропетровськ,1996. С. 77-81.

9. Тип ученого-поэта в украинской культуре 20-х гг. XX столетия// Университетский ученый: облик, образ, модель. Материалы межвузовской научной конференции. М., УРАО. 1997.С.56-60.

АШОТАЦИЗ

ТЕМЧЕНКО Л.В. Украинский неоклассицизм 20-х гг. XX ст.: генезис, эстетика, поэтика .

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1997.

Защищав!рукопись, в которой исследуется художественно-эс-

Защищается рукопись, в. которой исследуе'-ся художественно-эстетическая сущность украинского неоклассицизма 20-х гг. XX столетия. Диссертационное исследование является первой попыткой обоснования неоклассицизма как типа творчества и выявления его синтетической природы как взаимодействия традиционного и модернистского. Концептуальное» теоретически-мировоззренческих позиций раскрывается через воссовдаиив модели мира и ее структурообразующего центра - "универсального творца". Автор рассматривает художественное своеобразие творческого наследия неоклассиков а социокультурном и мифопозтическом аспекте, акцентируя внимание на интерпретации и трансформации античного и библийного мифов.

АНК0ТАТ1Ш

Temchenko L.V. The Ukrainian neoclassioism of the 20-th of the XX century: its origin, aesthetics and poetics. The thesis is given to get an academic degree of the Candidate of Philological Science on speciality 10.01.01 - the Ukrainian Literature, Dnepropetrovsk State Universlte, Dnepropetrovsk, 1997.

This manuscript is devoted to the investigation of artistic and aesthetic essence of the Ukrainian neoclassiclsm of the 20-th XX century. This investigation is the first attempt to determine the neocklassicism as a type of creative work and reveal its synthetic nature as a co-operation of traditional art and modernism. The theoretical point of view of neoclassicist creative concept is revealed through the re-creation*of of the world model and its structural-forming centre - "the Universal' creator". The author considers the artistic peculiarity of neoclassicists: creative in social and cultural mythical and poetic aspect, paying attention to the interpretation and transformation of the' ancient and Biblical myths.

Ключов1 слова: укра!нський неокласицизм, тип творчост1, традюЦй-не - модерн1стське, вчений - митець, дюдина - артист, концепц1я Поета, модель св1ту, принцип арх!тектурност1, Соф1йн1сть, м1ф, аполлон!вське 1 д!ои1с1йське начало.

пгии. (ЬГУ ¿ас. too.