автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Украинское культурно-национальное движение в Российской империи (конец XIX - начало XX вв.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинское культурно-национальное движение в Российской империи (конец XIX - начало XX вв.)"

Г-Т Б Ол

, . цір КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

‘ ' ІМЕНІ ТАРАСА ЛЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ДОРОЦУК НІНА ОЛЕКСАНДРІВНА

. УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ (КІНЕЦЬ XIX - ПОЧАТОК XX СТ.)

ГЛЇ.

Спеціальність 07.00.01, Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ДОРОЩУК НІНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ (КІНЕЦЬ XIX - ПОЧАТОК XX СТ.)

Спеціальність 07.00.01. -Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України , Київського університету імені Тараса Шевченка.

* *

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор БУРАВЧЕНКОВ Анатолій Олександрович.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук

ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович;

-кандидат історичних наук . ДЗЮБА Олена Миколаївна.

Провідна організація - Український дервавний лінгвістичний . . університет

Захист відбудеться 1996 р. о іі-2 годині на

засіданні спеціалізованої ради Д 01.01.32 при Київському і . #

університеті імені Тараса їевченка за адресою: '

252 017, м. Київ, вул Володимирська, 60, ауд.349.

З дисертацією мовна ознайомитись в бібліотеці університету (м. Київ; вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "ііі” 1996. р.

)

Вчений секретар спеціалізованоїдади^-^^

кандидат Історичних наук ґ /Є'е_? О.І.Бовко

- і -

Структура дисертації. Дослідяеиня складається Із вступу, трьох розділів, висновків, списку, використаних дмерел та. літератури. ' ' ■

ВСТУП. Актчальність теии. У процесі становлення ладства як певної суспільної, політичної, економічної, духовної спільності виключно високого значення наоуває такий націо-формувчий фактор як власна дераава. На сьогодні достатньо розробленою і обгрунтованою видається концепція, що становлення національної дераавиє необхідною умовою для вільного розвитку нації як суспільно-етнічного феномену.

Історія українського народу є переконливим підтвердяен-ням правоти виценаведеного положення. Падіння Галицько -Волинської деряави призвело до корінних змін у становищі нації. Поглинення українських земель більи могутніми сусідами поставило наш народ у стан підкореної, безправної, експлуатованої нації. Відтоді бере свій початок національно-визвольний рух українського народу. 9 кінці ХиіІІ ст., за визначенням Н.Грувевського, "місце старої збройної боротьби заступає боротьба культурна".^ Вона залишалася ваяливов складовою українського визвольного руху ав до початку національної революції 191? р. ' •

Велике значення культурницької діяльності було зумовлено кількома причинами. Так, з одного боку, ця робота як правило не настільки норстоко переслідувалась урядом як збройна чи політична боротьба і, відповідно,' мала більае иозливостей' для розвитку. З інпого - культурницька діяльність готувала грунт для подальших визвольних змагань, сприяючи оідродяеннз

1. Грузевский И. Очерк истории украинского народа,-«СПб.. 1906.- С.19.

- г -

гідності народи, його національної самосвідомості, почуття себе етнічно і суспільно окремівноп спільністю.

а процесі розвитку українського визвольного руху і, зокрема, культурницького відбувалось таков становлення тієї національно свідомої частини народу, яка очолила цей рух. За визначенням Г.Касьянова "історична місія єдиного свідомого й активного рушія та організатора боротьби за національне визволення... випадала на доло української інтелігенції".1

Перебравви на себе роль проводиря українського руху, інтелігенція тако». заклала його теоретичний фундамент, розробивши і давши наукове обгрунтування усіх аспектів національної ідеї. Так, на основі історичних, етнографічних, філологічних та інших розвідок поступово формувалися концепції права української нації на вільний розвиток. Таким чином, український культурно - національний рух виступав ідейно-теоретичиов базою визвольних змагань народу, сприяв від-родиешш ^гартуванню волелюбного українського духу. ’

З сучасних умовах, на етапі розбудови Української не-залевної дервави, питання культурного відродвення нації не втрачає своєї актуальності. У вирішенні проблем відроднення національної самосвідомості і самоповаги народу, розвитку і пропагування української культури, виховання національної інтелектуальної еліти сучасним українським духовний лідерам, безумовно, стане у великій нагоді досвід роботи попередніх поколінь українських діячів. І, ыовливо, культурницький рух на сучасному етапі стане саме тією невистачаючою ланкои у

і. Касьянов Г. Українська інтелігенція І національне питання: початок XX ст.// Україна XX ст.:культура, Ідеологія, політика,- К., 1993.- С.5. •

процесі становлення українства як дераавної нації 1 створення нової України.

Предметом дослідження обрана діяльність передової частини українського громадянства - інтелігенції, .спряаозана на впрооадзенна у свідомість наЛвирамх верств населення української національної Ідеї, піднесення культурного рівня народу, пробудзення почуття національної гідності як основи визвольних змагань. Головну увагу приділено тим форааа 1 напрямкам цієї діяльності, які япляать собоа основні складові україн-ського-культурно-національного руху. Нзйвазливівші аспектои роботи є аналіз культурно-національного руху як своєрідного соціокультурного феномену в історії українського народу, цо виступав псзкош квінтесенцієн визвольної боротьби протягом останньої чверті' століття перед Національною револсцією.

Хронологічні рамки дослідяення визначені об’єктивними процесами, по відбувались у суспільному питті Російської імперії на рубезі XIX - XX ст. Початок 90-х років XIX ст. характеризувався деяким послабленням тиску адаіністративно-поліцеЯсь.чсго рели.чу, "і о позначилося певний покращенням стаиозкца українства. Підмінялися деякі заборони, суспільне киття отримаю иопдизість'біЛья вільного розвитку, до активної громадської діяльності залучались молоді сили. Отзе, зідбуззється певний ренесанс ШФЗЇнсьйого суспільного лиття 1 визвольного руку. • Такии чином, за нкхнп меяу дослідаення ззтер обіграє середина 30-х рзкіз XIX ст., коли процеси по-* изсвяеиия українського культурно-національного рцхд стають у достатній цірі очзгидчгїиа. Йзто? заперле дослідження початком 13!?р., ічо.га почавсь якісна иоз::2 паріод с !сторін-ног:'] розпитку народіа Російської Імперії, •

Географічні рдослідвеигщ обдаозлеяі фактброа

політичної роз’єднаності українських земель 1, відповідно, різними умовами їх розвитку. У дисертації досліджується український культурно-національний рух лисе у Російській імперії. Визвольна боротьба, у Західній Україні мала свов специфіку і потребує окремого розгляду. '

Стан наукової розробки проблеми. На сьогодні практично не існує робіт, у яких здійснювалося б комплексне дослідження даної теми. Характерною особливістю як вітчизняної, так і закордонної Історіографії українського культурно-національ-нрго руху є фрагментарність його вивчення. Як правило предметом попередніх дослідвень виступали окремі, складові культурницького руху - видавнича, просвітницька, мистецька діяльність - поза їх взаємозв'язком і значенням для загальнонаціональної справи. '

. Початок дослідаення окремих аспектів обраної проблеми припадає на рубів ХІХ-ХХ ст. Роботи, написані сучасниками подій, охоплюють досить широкий спектр питань і представля--ють особливу цінність.* Перша російська! революція, частково скасувавши обмеяення українського друкованого слова, створила досить сприятливі умови для розвитку українознавчих студій. Саме з цього часу починають з’являтись грунтовніші розвідки 'з Історії українського руху та його основних

1. Вартовий П. Яка тепер народна вкола на Україні// Виттє

і слово.- 1896. - N 4 - С. 241-258; Грінченко Б. Якої най треба школи.- К., 1Э0?; Дорошенко Д. Культурно - просвітна діяльність українського громадянства // Україна. - 1907.-Т.4. - Нн.2-3,- С.17-34; Старицька-Черняхівська Л. Двадцять п’ять років українського театру // Україна.- І907,- Т.4.-Кн.і.- С.44-95; Кіг.2-3. - €.280-346.

І

складових.

Серед робіт дорадянського часу особливу увагу слід звер-.

- 1

нути иа дві, діаметрально протилевні у своїх концептуальних підходах, праці. Цо, по-перне, дослідження визначного українського громадського діяча В.Дорояенка, ^о иозна ввапати чн не єдиноп спробою хоч і короткого, але комплексного дослід-аення українського руху в культурницькоиу і політичному аспектах. По-друге, книга київського цензора СДоголева, відомого українофоба і иовініста. Відповідним є і його концептуальний пілхід до висвітлення теки. Але книга містить багатий і добре класифікований иатвріал, аналізуючи який

автор робить надзвичайно цікаві висновки *одо тенденцій

2

розвитку українського руху.

Радянська історіографія 20-х років багато в чому пе зберігала ті надбання старої школи, які робили історичні дослідаення достатньо об’єктивними 1 толерантникн. Однак, кількість таких робіт невелика.^

1. Грузевский й. Очерк истории украинского народа.- СПб., 1908. Доианицький В. Український видавничий рух в Росії за останні п’ятнадцять літ // ІТериий український просвітньо -економічний конгес.- Львів, 1310.- С.01-96. Єфреаоз С. Історія українського письменства. В 2-х тт.- К., 1912.

2. Дорозенко В. Українство в Росії, Нозійпі часи.- Відень, 1916; Цоголев С. Украинское двиаёние как совренешшй этап’ впнорусского сепаратизма.- К., 1912.

3. Ігнатієнко 3. Українська преса С 1310-1923).- К., 1926; Білінський й. Часописи Поділля,- Вінниця, 1327; Єфреаов 0.

В тісних ряицях: українська книга 1793-1915. - К., 1925;

Козаченко 0. Минуле книги на Україні.- Харків, 1930.

Повоєнні роки стали періодом більв детального вивчення окремих аспектів українського культурно-національного руху. Звісно, необхідно мати на увазі, цо панування комуністичної Ідеології не давало можливості для всебічного висвітлення тих чи інвих подій, процесів, діяльності видатних особистостей. Але ні в якому разі не можна відкидати створеного у ці часи величезного доообку вітчизняних істориків, який є -цінної) спадщиною для наступних поколінь дослідників.

Видана у цей час література, що присвячена розвитку періодичної преси, досить різнопланова. Існують як грунтовні дослідвення - монографії О.Дея, В.Дмитрука, так і досить побІЕНі огляди С.Велігодської, П.Вороб’я.* 9 цих роботах вже проводиться чіткий поділ часописів на органи демократичного

1 націоналістичного напрямків. Зібраний у них фактичний матеріал, безсумнівно, цікавий 1 важливий. Збільшується такон кількість дослідаень з питань розвитку книгодрукуван-

О о

ня. Найб^льв грунтовною, серед них є робота О.Дея,°хоч-частина її 1 написана на основі праці В.Доианицького.

1. Дей 0. Українська революційно-демократична журналістика,- К., 1959; Дмитрук В. Нарис історії української журналістики XIX ст. - Львів, 1969; Велігодська С. Українська дитяча журналістика: кінець ХІХ-початок XX ст.- Харків, 1970; Воробей П. З Історії української проси в Росії (1905-1914)// Український Історичний аурнал,- 197і.- N 10,- 0,40-56.

2. Українська книга.- Харків - К., 1965; Українські літературні альманахи і збірники XIX - початку XX ст.- К», 1967.

3. Дей 0. Книга 1 друкарство на Україні 'з 60-х років

XIX ст. до Великого Еовтня // Книга 1 друкарство на Україні.-К., 1964.- С.128-205. •

Ваяливиаи для різнобічного дослідження обраної нами теми є такон фунданентальні праці, присвячені історії Київського та Новоросійського (пізніае - Одеського) університетів.* Великий обсяг наведеного фактологічного матеріалу, а такоя його систематизація визначавть їх наукова цінність.

70-00 роки в радянській історіографії не принесли змін в концептуальних підходах. У цей час з’явилось кілька робіт, присвячених проблемам розвитку видавничої справи, а такоз

О

такоя науки і просвітництва в Україні. Більн плідник цей період став у д-ослідаенні історії українського театру. Так,

З

вийили роботи В.Василька, Ю.Иартича, Р.Коломійця, у яких розглядається творчість корифеїв української сцени.

У 30-х роках поступово змінюється принциповий підхід до висвітлення питань українського визвольного руху і, у тому числі, культурно-національного. Найбільи грунтовмоп роботою

1. Історія Київського університету.- К., 1353; Історія Одеського університету за 100 років,- К., 1368,

2. Історія української доновтнев.ої зурналістики,- К.,1383;

Сарбей В. Харківське історико-філологІчне товариство та його вклад в Історіографа країни// Український історичний аурнал.

- 1377.- Н 12.- С.93-103;. Колесник М. Історичне товариство Нестора-літописця: основні етапи І нагірт! діяльності ( 1072— 1331)// Тая само,- 1333,- Н 9,- С.50-58; Харьковский университет (1805-1380). Исторический очерк. - Харькоа, 1980. •

3. Василька В. Ц,Садовськ:;3 та його театр,- К., 1372; Партич 0. Зустрічі без прохань. Біографічні розповіді.-К.,1370; Колоиієць Р. Театр Са!?сзгзнськаго 1 Нзрпенкз -Карого. - К., 1С84; Корифеї українського театру.- П., 1332.

з цієї проблематики є комплексне дослідження Г.Касьянова,! яке, зокрема, присвячене вивченню та осмисленню значення діяльності інтелігенції для розвитку української нації, визначенню її місця та ролі в українському визвольному русі на рубежі XIX - XX ст.

Визначним внеском у справу вивчення історії інтелігенції України стала поява колективної праці "Нариси історії

р • ’ української інтелігенції". Різноманітні аспекти .українського, громадсько-політичного і культурного виття в новітній період розглядаються також, у ряді статей, що увійшли до збірника "Україна XX ст,'^

Значне місце в історіографічній базі дисертації займають роботи істориків діаспори. Передусім цінними є праці дослідників, які були безпосередніми свідками подій, а після встановлення радянської влади емігрували. Це, зокрема, грунтовні праці Д.Дорошенка, Д.Антоновича, С.Чикаленка.^ Характерною рисою цих робіт є насиченість фактичним матеріалом, обгрунтованими узагальненнями, а такок об’єктивний підхід до висвітлення проблем.

Вааливим напрямком дослідницької діяльності в українській діаспорі слід ввакаги вивчення персоналіи. Цій проблемі

1. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубені XIX -

XX ст.: соціально-політичний портрет.- К., 1993.

2. Нариси історії української інтелігенції (пераа половина XX ст,). У 3-х книгах,- К., 1394.

3. Україна XX ст.:культура, ідеологія, політика.-К., І993.

4. Дороненко Д, Нарис історії України: Б 2-х тт.- йкнхен, 1566; Антонович Д. Українська культура„-Подебраднс!340; його

Триста років українського театру 1619-1919.- Прага, 1925;

присвячено дослідяення Д.Дорошенка, С.Чорнія, та наших сучасників - С.Яременка, В.Ревуцького, С.Стечияина, Н.Когуської, роботи яких у плані Історичних портретів, увійшли до збірників "Нариси з історії української культури”.* .

Останнім часоїі в Україні почалося перевидання творів

дослідників діаспори. Так', з’явилися роботи О.Субтельного,

2

Н.Полонської-Василенко, Т.Гунчака, М.Семчишина.

Отве, очевидним є факт, що в усьму масиві наявної літератури практично відсутні комплексні роботи з обраної теми. Однак, грунтовні дослідяення окремих аспектів культурно-національного руху заклали основу для створення узагаль-нюачих праць.

За метц даного дослідяення автор ставить комплексний аналіз розвитку українського культурно-національного руху як складової визвольних змагань нації у процесі його постійного розвитку. Одним з найвааливіпих аспектів у виріиенні даної проблеми автор вванає спробу систематизації діяльності різноманітних культурно-просзітницьких та громадських організацій 1 товариств, а такон грунтовне вивчення досвіду їх роботи.

і. Доропенко Д. Є.Чикаленко. його життя 1 громадська діяльність.- Прага, 1934; Чорній С. Карпенко-Карий і театр.-Мюнхен - Нью-Йорк, 1978; Яременко С.,'Ревуцький В. Нариси з Історії української.культури.- Едмонтон, 1984; Стечивин С., Когуська Н. Нариси з Історії української культури,- Едмонтон: 1984.

2.. Субтельний 0. Україна: історія.- К., 1991. Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2-х тт,- К., 1993; Гунчак Т. Україна: перша половина XX ст. Нариси політичної Історії.-К.. 1993. Семчииин М. Тисяча років української культури.-И.,1993.

виявлення її основних напрямків на загальному тлі українського визвольного руху. '

Для досягнення поставленої мети автор визначає наступні завдання дослідження: '< .

- вияснити роль і місце культурно-національного руху.в розвитку визвольної боротьби українського народу; .

- дослідити і проаналізувати основні напрямки і течії в

українському культурно-національному русі; .

- окреслити загальні закономірності і основні тендеції у процесі розвитку культурницького руху;

- виявити головні-завдання, цілі і методи роботи різноманітних культурно-просвітницьких та громадських організацій та визначити їх внесок у загальну справу відродвення нації;

- встановити місце і значення інтелігенції в розвитку

культурно-національного руху;

- розкрити рол^ передової частини українства у процесі ’

формування національної самосвідомості народу, збереження

духовної спадщини нації, розвитку культури як фундаменту

визвольних змагань українства;

- узагальнити досвід культурно-національного руху кінця XIX - початку XX ст. як одного з найважливіших аспектів відродження нації.

Основу джерельної бази дисертації складають передусім архівні матеріали. Для всебічного розкриття теми автор залучила документи ряду архівів, зокрема Центрального державного Історичного архіву України в м.Києві, Центрального державного архіву-музеи літератури та мистецтва України, Державного архіву міста Києва, в яких зосереджені цінні і частково мало-розроблені матеріали. Особливий Інтерес становлять справи

фонду Київського жандармського управління (Ф.274 ЦДІА України), де зібрані цорічні огляди найвазливіших дізнань управління, повідомлення Департаменту поліції, донесення начальників повітових жандармських управлінь. .

Значну Інформаційну насиченість несуть матеріали Російського дераавного історичного архіву в Санкт-Петербурзі, зокрема документи Головного управління у справах друку Міністерства внутрішніх справ(Ф.776). Серед документів цього фонду великий інтерес становлять циркулярні розпорядження управління, доповідні записки місцевих цензорів про накладення арешту на періодичні видання та книги, притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні Правил про друк, повідомлення губернаторів про надані ними свідоцтва на видання українських періодичних-органів. Цікаву групу матеріалів складають такоз справи про розгляд рукописів'і книг українською мовою. Ці справи особливо цінні тим, що зберегли до наоих днів велику кількість ненадрукованих у той час робіт.

Особливістю реферованої роботи є те, цо розвиток періодичної преси в ній розглядається яі? одна з вадливих складових культурно-національного руху, могутній засіб формування національної свідомості. Відповідно, матеріали періодичної преси складають важливу частину даерельної бази дисертації. Автором були розглянуті у процесі їх становлення та розвитку як загальноукраїнські часописи - "Громадська Думка", "Рада", "Киевская Старина", "Нова Громада", "Літературно-Науковий • Вісник", так і ті, чо видавались на периферії - "Хлібороб", "Рідний Край", "Дніпрові Хвилі" та інші.

. Для всебічного розкриття теми велике значення наать спогади видатних українських діячів - П. Саксаганського,

Д.Дорошенка, М. Садовського, Є.Чикаленка.І Цікавими є також спогади начальника Головного управління у справах друку 1883— 1896 років Є.Феоктистова.2

Методологічною бсновов даного дослідження є принципи Історизму і об’єктивності, які націляють дослідника на використання всього масиву джерельної бази, її комплексного аналізу. Важливою складовою методологічної основи є також застосування як загальнонаукових методів дослідження, таких як Історичний, логічний, метод класифікації, так 1 спеціально - історичних (хронологічний, синхронний, порівняльно -Історичний, метод актуалізації). .

Новизна дисертації полягає у тому, що в ній, на основі иирокої джерельної бази 1 великої кількості дослідницької літератури, робиться спроба виділити та комплексно проаналізувати основні форми 1 напрями українського культурно-національного руху, розробити загальну картину розвитку його головних складових. З нових позицій аналізується діяльність' різноманітних громадських та культурно-просвітницьких організацій, що здійснюється на основі розгляду їх роботи крізь призму вирішення завдання відродження духовних основ української нації.

1. Дорошенко Д. Ної спомини про недавнє минуле (1914-

1920).- Июнхен, 1969; Садовський М. Ної театральні згадки. 1881-1917. - Харків- К., 1930; Саксаганський П. Думки про театр.- К., 1955; його ж. По кляху виття. - Харків, 1930; Чикаленко Є. Спогади (1861-1907): У 3-х частинах.- Львів, 1925. '

2. Феоктистов Е. За кулисами политики и литературы (18481896).- М.. 1991. ■

Практичне значення дисертації полягає у тону, що сформульовані у дисертації теоретичні висновки, її основні положення, можуть бути використані для подальшої розробки проблем розвитку українського культурно-національного, і визвольного руху взагалі. Матеріали роботи можуть застосовуватися при ' читанні нормативних та спеціальних курсів з Історії України, національно-визвольного руху її народу, української культури, а такоя при написанні спеціальних та узагальнюючих робіт.

• Апробація роботи. Основні полонення дисертації обговорені на засіданні кафедри'новітньої історії України Київського університету імені Тараса Шевченка, відобраиені у публікаціях автора, використані у роботі з студентами під час педагогічної- практики у Київському університеті імені Тараса Шевченка. З окремих аспектів дисертації ' зроблені повідомлення на республіканських науково-практичних -конференціях.•

' У першому розділі - "Понвавлення культурницького руху в Україні" - розкривається значення культурницької діяльності української інтелігеції. для подальшого розвитку нації. Виявляються основні завдання, цо постали перед українськими .сдідомими силами. Це, по-перше, безпосередня робота в галузі літератури, науки, мистецтва і створення системи духовних цінностей, по-друге, сприяння просвіті народних мас, по-третє, розвиток національної свідомості широких верств українського населення.

Для вирішення цих завдань мали використовуватись найрізноманітніші із мояливих у царській Росії шляхи. А саме -відновлення видавничої діяльності і ширенкя серед народу доступних книг, наукова та просвітницька діяльність національних учених, донесення до народних мас нивого українського слова засобами театру.У розділі розглядаються 1 аналізуються

ся основні форми і методи культурницької діяльності.

Багато уваги автор приділяє дослідженню внеску вурналу "Киевская Старина" у справу розвитку української науки, становлення і поширення національної Ідеї. Відзначається, що "Киевская Старина", друкуючи численні наукові розвідки, документальні пам’ятки, художні твори, у яких висвітлювалось героїчне минуле рідного краю, будила думку про національну, історичну та етнографічну самобутність України, про право народу -на вільний розвиток своєї культури. .

Значне місце відведено дослідкенню літературних альманахів, що як і "Киевская Старина" були розраховані на освіченого читача. Протягом XIX ст. їх видання ще мало спорадичний характер, а з середини 90-х років XIX ст. альманахи вке з’являлись щороку. Автор ввакає, що в умовах відсутності національної періодичної преси вони певною мірою виконували її функції. У рамках можливого вони забезпечували читачів інформацією про культурні події в Україні,, представляли літературну молодь, порушували актуальні питання ниття народу, інтелігенції. У розділі доводиться, що і "Киевская Старина", і альманахи в силу своїх можливостей і умов царської Росії достойно виконували своє громадське призначення -виховання національної інтелігенції.

Одним із найбільш реальних шляхів до вирішення іншого завдання культурницького руху - пробудвення національної свідомості мас - автор вважає ^видавництво і розповсюдження доступних книвок. Зисвітлюється історія створення і діяльності перших українських' видавництв у Російській імперії, зокрема, видавництва Б.Грін.ченка у Чернігові (засноване у "'34 р.), "Бс. И. Гуртом" у Харкові ( 1895 р.), •'Вік" у Києві

СІ895 р.), "Благодійного товариства для видання корисних і дешевих книнок" у Петербурзі С1898 р.). Почавши своє існування у темні для українського громадянства дні, названі видавництва тривалий час сзлчяались одними з небагатьох осередків національного руху.-

Однією з найболючіших проблем розвитку українського суспільства на рубежі ХІХ-ХХ ст. стала неосвіченість широких верств населення.. Доводиться, цо головною причиною цього була відсутність навчання рідною мовою. Автор висвітлює заходи інтелігенції, спрямовані на покрацення становица, зокрема, зупиняється на діяльності "Громад", Київського та Харківського товариств грамотності, Київського товариства сприяння початковій освіті. Відзначається, що з середини 90-х років XIX ст., коли в український рух вливаються молоді талановиті сили - Б.Грінченко,, В.ДоьГаницький, С.Сфремов,

О.Лотоцький, В.Науменко - робота названих об’єднань значно активізувалась. • ' *

Важливою складовою .культурно-національного руху була діяльність митців театру. Я 1890 р., розпочало свою роботу -"•Товариство російсько-малоросійських артистів під орудою П.Саксаганського", до складу якого входили майстри світової слави - І.Карпенко-Карий, У.Кропивницький, Н.Заньковецька. Розглядається творчий шлях трупи, аналізується репертуар. Відзначається, що у цей час він значно збагачується: якщо на' початку діяльності першої української трупи (1882 р.) було біля 20 придатних до постановки п’єс ; то у 90-х роках їх налічувалось близько 60, різноманітнішою ставала і тематика.

Таким чином, доводиться, що на рубені ХІХ-ХХ ст. відбувалось пожвавлення діяльності Інтелігенції, спрямованої на

розвиток і популяризацій української культури, пробуження національної самосвідомості народу, підняття його культурного рівня.

Я другому розділі - "Піднесення українського культурно-національного руху в роки революції (1905-І907)" - аналізуються основні напрямки і форми культурницької діяльності української інтелігенції в нових умовах, що склалися після прийняття Маніфесту 17 жовтня 1905 р. На революційній хвилі українці здобили собі право на національну пресу, можливість легального об’єднання у громадські організації, еільнішого розвитку національного театру. Отже, обсяг культурницької роботи зростав і кількісно, і якісно.

Автор зазначає, що одним із'найбільших здобутків українства у революції було відродження національної періодичної преси. Окреслюються основні моменти історії створення і роботи перших україномовних часописів,аналізується їх внесок у справу .просвіти народу, пробудження його національної самосвідомості. Велику увагу приділено висвітленню діяльності представників інтелігенції, що стояли коло видання національних періодичних органів, зокрема - Є.Чикаленка, В.Семиренка, Ф.Матушевського ("Громадська Думка", а потім "Рада"), С.Єфремова .("Громадська Думка", "Нова Громада"), М.Групевського ("Літературно-Науковий Вісник", "Украинский Вестник") та ін. .

Визначною складовою ланкою українського культурно-націо-„нального руху цього часу залишалась справа книгодрукування. Увага зупиняється на тих позитивних змінах, що принесла революція у цю галузь. Так, у І906 р. українство отримало акційний дозвіл на вживання власного фонетичного правопису і, таким чином, знімалось одне з найтяачих обмежень, цо

спотворювали українську мозу. йитизіздзали свпа діяльність вке відомі видавництва, виникали нові, найбільв діяльними серед яких були "Ранок" та "Український учитель”. Зростали тиразі надрукованім книг, розгирсвався тематичний асортимент. Це відкривало нові перспективи у плані просвіти та-виховання українства.

VРеволюційні події 1905р. принесли з собоп такоз сподівання на покращення справ у питанні національної освіти. Відзначається, 'що найбільших успіхів у цьому досягло студентство. Саме завдяки його наполегливим і рішучии діям у 1907/1903 навчальному році в Київському, Харківському 1 Новоросійському унівеситетах читався ряд курсів з українознавства. Розглядаються таков заходи учительства цодо українізації середньої і ниачої сколи. Робиться висновок, що рух за відродаен-ня національної школи сприяв згуртування громадянства навколо загальноукраїнської справи, посиренню гіаціональної ідеї в масах. *

Значний внесок у справу просвіти та національного виховання українства зробили товариства "Просвіта", до поча-„»и' виникати в роки революції. Подається короткий огляд і аналіз основних капряикіз 1 форм їх діяльності. Робиться висаозок, ао "Просзітн" ставали вогнндаии національної . культури в українських містах 1 селах, сприяли консолідації рі звих верств суспільства, піднімали дух народу.

Лібералізація громадського гиттз'ка ревзлщІАніА хвилі полегзила такоя стаксзкцз українського театрд. Цкридозрог* від 2? ,®яїсго 1906 р. було а 1 дмікєно правила, ??о обиеЕувалн тЕкатикц сценічних постановок українських труп. Відтак у їх рзпертузрі почали з'язллтйсь п’єси з шта інтелігенції, а такоа твори європзйських 1 російських аатсрів. Відзначається,

що завдяки оновленню і збагаченню репертцару український театр дістав змогу значно поаирити свій вплив на різні верстви населення, сприяв зростаннв громадської активності українського народу.

Отне, показано, що роки революції стали визначальним етапом у розпитку національної культури, етапом, який приніс послаблення поліцейського ревиму в дерваві. Із здобуттям громадських свобод український культурно-національний рух вийшов на якісно новий рівень свого розвитку. .

И третьому розділі - “Культурницька діяльність української інтелігенції у роки міх двома револвціями (1907-1917)"-визначаються особливості цього етапу українського визвольного руху. На думку автора, загальноприйняте визначення по-револвційних років терміном "реакція" можливе лише для

характеристики політичного життя. Для інзої складової національного руху - культурницької діяльності - цей період автор

визначає як моиент певного підйому. Це підтверджується

зростанням числа періодичних органів, виникненням нових українських видавництв і товариств,.

В умовах пореволюційної політичної реакції це більше

зросло значення періодичної преси, як легальної трибуни пропаганди національних ідей, засобу згуртування українського громадянства. Цей період розвитку національної преси автор характеризує як заверсальнкй етап становлення. Вона зростала у кількісному плані. Так, якцо у 1908 р. було 8 періодичних органів, то у t913 р. їх кількість зросла до 19. йшов процес ідейного і тематичного розгалузення української преси. Періодичні органи помітно вдосконалсвались, розвиреза-■г^сь коло професійних вурнадістів, напрацьовувались навички, виникали і закріплювались традиції. Зкраїнські видання

\

набули постійних читачів і значно зміцніли. З початком світової війки видання україноиовних часописів було заборонено, однак потреба в ний відчувалась гостро. Тому проковзували виходити російськоа і-епсп місячник “Украинская Иизнь",ткяневик “Рідний Край”, цо друкувався російським правописом, з’являлись нелегальні органи. Отзо, у ніарсволпційний період українська преса остаточно ввійвла у суспільна, ниття нації і стала його невід'ємною частиною. •

• Цей ’Іас був такоа етапом активного розвитку українського книгодрукування.36 ільвувалась кількість видавничих товариств: у 1907 р. їх діяло 11, а до перпої світової війни українці мали вве.біля ЗО видавництв. Розглядається і підсумовується . доробок найбільших серед них - "Віку”, “Благодійного товариства длл видання корисних і дешевих кникок","Часу“ (засноване у 1908р.). Відзначається, цо книянова продукція'зростала 1 кількісно 1 якісно. Так, у 1908 р. 'вийвло 220 назв українських книг тирааем 660 тис. примірників, а у І913 р,-2І6 назв, 897 тис. примірників.* На національному книзковому ринку з’явились збірники творів відомих українських письмен. шагів, акіяьні- підручники, видання мистецького профілп, окремі твори західноєвропейських 1 російських азторів. Книга стала реальним засобом виховання читача як у загально- . культурному, так і в національному плані.

Одним із проявів українського культурницького руху в ЦІЇ— резолаційний період була діяльність просвітницьких товариств.' На той час це була одна з небагатьох мозливостей легального об’єднання українства. Головну увагу приділено клубам, які

1. Доиакицький В. Назв, праця. - С.93; Дей 0. Книга 1 друкарство на Україні.- С.195.

досить часто ставали спадкоємцями закритих "Просвіт". З 1907 по 1914 рр. у росії діяло 10 клубів. Головною формою їх роботи С'йло влавтувашія вечорів - літературних, музичних, танцювальних, куди запровувались усі баваючі. Розглянута також діяльність наукових товариств, зокрема, Українського Наукового Товариства у Києві, Київської археографічної Комісії та 1н. Відзначено, що діячі науково-просвітницьких організацій, пробудаувчи у лвдей цікавість до свосї культури, історії, сприяли згуртуванню українців . навколо ідеї національного самовизначення і культурного відродвення.

Важливий фактором у процесі культурного та ідейного становлення нації і у мівреволвційний час заливався театр.

У розділі простенується процес зародеення модерного напрямку в українському театральному мистецтві, розкрито його значення для розвитку нації. Значне місце відведено аналізу творчого доробку основополовників нової драматургії, яка стала стривнем . модерного театру. Ніши були письменники - Леся Українка, В.Винииченко, 0.Олесь. Розглядається такоп діяльність визначнівої на той час трупи Н.Садовського. Автор підкреслює велику роль театру у розвитку національного руху. В роки політичної реакції він підтримував високий патріотичний дух народу, пропагував ідеї національного відродження та збереаення народної культури.

Таким чином, доводиться, цо час иіе двома револзціанн був періодом активної діяльнорті інтелігенції цодо розвитку

- 1 популяризації національної культури, впровадвекня української ідеї в свідомість широких верств населення.

У результаті дослідяення,автором зроблено ряд висновків ^'новні з яких виносяться на захист: .

- український культурно-національний рух у кінці XIX -

на початку XX ст. виступав як складова визвольних зкагань нації. Він став базов для становлення 1 розвитку політичної складової, заклав необхідне духовне, Ідейне, ідеологічне підгрунтя націонахпш-визвольної боротьби українства;

- у розвитку українського культурно-національного руху

останньої чверті століття перед національної) револвцієп 1917 р. чітко простеїувться наступні етапи: пераий - з кінця

XIX ст. до 1905р.-час пожвавлення культурницької діяльності української Інтелігенції: другий припадає на роки пераої російської револвції (1905-1907), характеризується піднесенням національного руху взагалі, 1 культурницького зокрема; третій -.и1яревол5ційний період (1907-1917) - в уиоаах по-революційної реакції у політичному витті українства вся вага роботи на національному грунт1- зосередвується у сфері культурницькій: . '

- у культурницькій роботі національної'інтелігенції виділяються наступні головні напрямки: видання українських пзріоднчних органів 1 книг та їх розповсздаення, наукова і просвітницька діяльність, поширення зивого українського

- ежта засобами театру;

- керівною силоз українського культурно-національного

руху і, водночас, його рупієи виступала інтелігенція. Це визначалося, передусіи, її особливий нісцем у соціальній структурі українського населення. .

Основні положення та висновки дисертації знайили відобра-нення у наступних публікаціях автора; .

1. Український театр останньої чверті XIX століття і його значення для національно-визвольного руху // Вісник Київського університету. Історія,- 1995,- Вип.ЗЗ,- С.159-169.

2. Культурницька діяльність української інтелігенції в

роки иіа двома революціями С 1907—19175// Деп. в ДНТБ України 17.07.95, N 1840. - Ук-95. - 49с. . .

3. До проблеми відродження національної сколи в Україні

під'час револзції 1905-1907 років // Збірник праць студентів га аспірантів Київського університету ік. Тараса Еевчєнка. Гуманітарні науки / випуск 2 //Деп. в ДНТБ України 27.03.95, N 650. - Ук 95. - С.57-65. ‘

4. Діяльність українських видавничих центрів як аспект культурно-національного руху на рубекі XIX—XX століть // Деп. в ДНТБ Укранїіш 20.10.95, Н 2303. - Ук 95. - Юс.

5. Чисті криниці І.Огієнка // Ііоста Всеукраїнська наукова

конфереція з історичного краєзнавства: тези доповідей. -

Луцьк, 1993. - С.255. '

6. Роль української преси Наддніпрянщини у розвитку національно-визвольного руху в роки пераої світової війни // Українська періодика; історія і сучасність. Доповіді та повідомлення третьої Всеукраїнської науково - теоретичної конференції. - Львів, 1995.- С.77-79.

’ ч . •

Doroschuk H.O, Ukrainian national cultural novenent in Russian Enpire (late XIX - early XX centuris)

Theses for obtaining scientific degree of Master of Arts (History) qualification 07.00.0i - History of Ukraine. Kiev University. Kiev. 1995. '

He present a sanuscrlpt. It is a coaplex investigation of the national cultural novenent as an integral part of liberation loveaent of Ukrainian people at the turn of XIX -

XX centuries. He defined and studied theatrical and publishing activity, edukational and scientifik activity of national scholars.Intelligentsia is established to be the leading force of this movement.

Дорочук H.fl. Украинское культурно-национальное движение в Российской империи (конец XIX - начало ХХ’вв.)

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Киевский университет, Киев, 1996.

Задается рукопись. В диссертации коыплексно исследуется культурно-национальное двиаение как составная часть освободительной борьбы украинского народа на рубеге XIX - XX вв.. Определены и изучены его основные слагаемые - театральная и издательская деятельность, распространение среди народа доступных книг, просветительская и научная работа национальных учёных.. Установлено, что руководящей силой в этом двизении выступала интеллигенция.

Ключові слова: культурно - національний)! рух, Інтелігенція, преса, книгодрукування, театр.