автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Урбанизационный процесс на Волыни в XVI - первой половине XVII ст

Полный текст автореферата диссертации по теме "Урбанизационный процесс на Волыни в XVI - первой половине XVII ст"

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

РГ6 ОД

Л На правах рукопису

- /

ЗАЯЦЬ Андрій Євгенович

УРБАНІЗАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС НА ВОЛИНІ В XVI - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIIСТ.

07.00.02 - Історія України

Автореферат дисертації па здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 1994

Дисертацією е рукопис

Робота виконана у Львівському державному уиіверситепгІ і». їв. Франка

Науковий керівник доктор історичних наук, професор ІНКІН Василь Фадейович

Офіційні опоненти; доктор історичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України КОВАЛЬСЬКИЙ Микола Павлович

кандидат історичних наук ■

БОРЯК Геннадій Володимирович

Провідна організація: Інститут українознавства їм. І.П.КршГякевича АН України

Захист відбудеться годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради ДО 16.31.01. по захисту дисертацій іірп Інституті історіі України АН України (252001, Київ-1, МСІ1, иул.М.Гру шег.С(.к ого, 4, VI поверх).

З діїсері ацієїоможнаознаПомн пісяу бібліотеці Іисти іуту історії України АН України

Автореферат розісланий ______1994 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук * Піичук Ю.А,

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Не підлягає сумніву визначна роль міст у житті людського соціуму, тому урбанізаційний процес можна розглядати як своєрідний синонім цивілізаційного поступу. Міста були результатом розвитку продуктивних сил суспільства, а їх економіка п свою чергу -вгркливим елементом останніх. Поява міст суттєво впливала на утворення і формування як локальних, так і транснаціональних ринків, а самі вони ставали акумуляторами всього прогресивного, що народжувалось у надрах феодальної епохи. Саме для цієї епохи, за словамиІ.Я.Фраіжа,“...безперечнонайцікавіший розвиток міст”. Історія міст - це та складова, без знання якої неможливо уявити цілісність історичного процесу. Відомий польський історик. А.Гейштор вдало порівняв міську сітку з вузлами нервової системи, що, без сумніву, слушно. Варто додати, що без дослідження цих "вузлів” незрозумілою буде дія і самої “системи”.

Важливою у цьому плані є спроба реконструкції міської мережі окремих регіонів України, зокрема Волині, та висвітлення початкових кроків у становленні міст. Це явище отримало в історіографії назву локаційного процесу, який складався з трьох основних часта і: 1) правової локації; 2) просторової локації; 3) утвердження міського управління та самоврядування.

Територія Волині у даній роботі розглядається у воєводських межах, більш-менш тотожних обшару шести сучасних областей: Волинської (за винятком північної та північно-західної частини), Рівненської (за виняткомпівііічиоїтапівнічно-східіюїчастини), Житомирської (західна частина до р.Случ), Львівської (невелика ділянка у районі села, а пізніше містечка Лешне а), Тернопільської (північна частина) та Хмельницької (північна частина).

Хронологічні рамки дослідження- початок XVI - перша полошиш XVII ст. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлений двома кардинальними причинами. По-перше, об'єктивною, оскільки початок XVI ст. - це час значних соціально-економічні« зрушень не лише па Волині, а й на території всієї Україні. Вони виявились у прискореному розвитку сільського господарства, формуванні фільваркової системи господарювання, витворенні магнатських латифундій та становленні товарно-грошових відносин, тобто сумарно тих елементів, які були

живильним середовищем для масової появи міст. По-друге, суб'єктові юю

- станом джерел. Саме з початку XVI ст. джерела дозволяють вести більш-менш системне дослідження цієї теми. Верхня хронологічна межа зумовлена початком Визвольної війни українського народу середини XVII ст., яка стала певним вододілом української історії.

Ступінь наукової розробки теми залишає бажати кращого. Варто відзначити, що міська проблематика доби феодалізму в історіографії розроблена недостатньо, на що історики неодноразово звертали увагу, підкреслюючи актуальність таких досліджень. Справа ускладнюється ще й тим, що майже невисвітлелою лишається проблематика малих міст, а саме такими, в основному, були міські поселення за період, який розглядається.

Певне значення для даного дослідження мають узагальнюючі праці з історії Волині вчених лииулого століття - А.Андріяшева, П.Іванова, Л.Крушинського, ГІ.Батюшкова, Ю.Крашевського.

Оглядові, але досить цікаві розвідки з історії окремих волинських міст належать А.Сендульському. Сумлінно, із залученням архівного матеріалу, написані розвідки-есе про волинські міста М.Теодоровичем (вони увійшли до капітальної п’ятитомної праці, в якій по суті вперше зібрано дані про більшість волинських міст).

Різні аспекти міської проблематики так чи інакше розглянуті у працях

В.Антоновича,Д. Баталія, М.Владимирського-Буданова.О.Грушевського, МЛюбавського, М.Трипольського. Початкова історія ряду волинських міст, що належали князям Острозьким, висвітлена у праці А.Ярушевича. Не обійшов увагою міську проблематику і М.Грушеьський,

З польської історіографії XIX - початку XX ст. варто відзначити оглядові статті по містах Волині, вміщені у праці М.Баліньського та Т.Ліпіньського, а також у багатотомному географічному словнику Польського Королівства. Важ/шві думки щодо формування у XV ст. земельних латифундій на Волині висловлені у праці О.Галецькото. Врешті особлива заслуга у вивченні волинських міст серед тогочасних польських істориків належить А.Яблоновському, який на основі ним же введених у науковий обіг поборових реєстрів зробив спробу кількісної та демографічної оцінки волинських міст за станом на 70-80-ті рр. XVI ст. Ним також підготовлений і виданий перший грунтовний історичний атлас України зламу XVI-XVII ст., де нанесено відомі на той час поселення, в тому числі й міські.

З вітчизняних праць міжвоєнного періоду певне значення для розуміння механізму дії магдебурзького права має стаття С.Іваннцького. Епохальною стала праця О.Барановича: вчений на qcnoBi подимного реєстру 1629 р. подав картину залюднення населених пунктів Волинського воєводства напередодні Хмельниччини.

З польських студій цього періоду передовсім варто відзначити працю С.Кутшеби з історії джерел давнього польського права, в якій даної теми стосуються етюди, присвячені локаційним привілеям та магдебурзькому праву. Про міські привілеї на магдебурзьке право та устрій міст на цьому праві написані дві статті І.Яворського. Типологічно близькою для даної роботи була одна з перших публікацій львівського історика О.Ланге з питань локації містВеликопольщі, Донині корисною лишається і відома книга Я.Птасьника, яка побачила світ 1934 р.

Повоєнна українська історіографія питанням локації міст належної уваги не приділяла, хоча коло праць з міської проблематики в цілому дещо зросло. Слід відзначити цікаву статтю О.Барановича, присвячену заснуванню і становленню Старокостянтинова. Цьому ж. вченому належить відома монографія про соціально-економічні передумови Хмельниччини, в якій чимало сюжетів присвячено воїнським містам. Ряд питань, пов’язаних із устроєм міст на магдебурзькому праві, знайшли відображення у працях В.Отамаиовського. Важливі оцінки міських юридик та економічних взаємовідносин між містом і селом подаються у статтях Я.Ісаєвича. Дослідження ста иовища міщанства відбито у серії робіт чернівецького історика П.Михайлини.

У 70-90-х pp. з’явилася низка джерелознавчих досліджень з історії України XVI- першої половиш« XVII ст. дніпропетровського історика М.Ковальського. Його роботи відзначаються аналітичиістю і широт ою матеріалу, що висвітлюється, містять глибоку оцінку джерельної бази української історії зазначеного часу. У ряді праць досліджуються безпосередньо питання, розглянуті в даній дисертації. У цей же час вийшло друком кілька цікавих розробок дніпропетровської дослідниці Г.Швидько, які охоплюють широке коло питань міської проблематики: магдебурзьке право, управління в містах, значення юридик та ін.

Проблемам демографії та кордонів Волинського воєводства присвячені грунтовні статті львівського історика М.Крикуна. Локаційним привілеям приділив увагу у своїй кандидатській дисертації Г.Боряк; йому ж належить цікава розвідка про . jpi-овельиі шляхи на

З

Волині XVI ст. Певне відношеїпш до нашої роботи мають статті

О.Сидоренкота В.Щербака. Цілу низку студій про розвиток українських містпершоїполовшшХ''Лст.ітоснові Литовськоїметрики опублікувала у 80-х pp. С.Абросимова.

1989 р. вийшла монографія П.Саса, в якій досліджуються міста України кінця XV - середини XVI ст. Це єдша монографічна праця останніх десятиліть з міської проблематики. Коло питань, яке розглянув автор, досить широке: загальна чисельність міст, їх соціальна та етнічна структура, економічний блок проблем (ремесла, промисли, торгівля), правове становище та управління у містах.

Певне значення для даної теми має багатотомна “Історія міст і сіл Української PCP” (ті області, території яких входили до складу Волині) хоча вона і носить швидше популярний характер, а також багатотомна “Історія Української PCP”. .

Ряд питань, які розглядаються у роботі в тому чи іншому аспекті, стали предметом досліджень білоруських істориків З.Кописького, А.Грицкевича, А.Каргачова, М.Ткачова. З робіт литовських істориків відношення до міської проблематики має стаття ЮДОргініса про долю магдебурзького права в литовських містах та цикл публікацій А.Василяускене про Другий (Волинський) Литовський Статут. Чимало цікавих праць належать перу російських істориків. Зокрема, про так задні “малі міста” писала А.Ястребицька, про магдебурзьке право -А. Дворниченко, про забудову російських mïctXVI-XVII ст.-Г. Алферова. Середньовічним містам Молдови і Болгарії присвячені, відповіднолраці П.Бирні та Н.Тодорова.

Однак найвагоміший внесок у з’ясування питань, пов’язаних із локацією міст, зробила повоєнна польська історіографія. Ціла плеяда польських істориків присвятила свої дослідження міській проблематиці XV-XVII сг., розглянувши досить широке коло проблем. Серед них такі відомі фахівці, як ГЛовмяньський, Б.Зєнтара, М.Богуцька Г.Самсонович,М.Горн,С.Кулєєвська-Топольська,С.Пазира,ЮЛуделко, Ю.Мазуркевич, С Гершевськйй, Г.Врублевська, С.Александрович, ЗГульдон, Ю.Вєсьоловський, Х.Заремська, Ф.Кірик, ТЛялік, Т.Опас, А.Янечек, С.Курась, А.Виробіш. Багато праць присвятив міській проблематиці люблінський історик Р.Щигел. У 70-80-х pp. вийшла серія його досліджень, які в певній мірі були підсумовані 1989 р. грунтовною монографією про локації міст в Польщі XVI ст.

З викладеного вище видно, що вітчизняна література предмета досі є не вельми чисельною. Українські історики в такому розрізі, як пропонується у дисертації, питання майже не розг/іядали, І хоча в останнє десятиліття вже намітилися певні зрушення, коло проблем, що привертали увагу, лишається й надалі досить вузьким: початки розвитку окремих міст, часткові питання правової локації та самоврядування. До того ж бі лші-меї ші задовільно висвітлені лише деякі з них, як, наприклад, утворення частини міських поселень чи загальна оцінка магдебурзького права. Майже зовсім не вивчався загальний розвиток мережі міських поселень у XVI - першій половині XVII ст., просторова локація, утвердження міського управління та самоврядування.

Тим часом науковий інтерес до висвітлений цих питань видається безсумнівним, а недостатня опрацьованість теми в лі-гературі зумовлює наукову новизну даної кандидатської дисертації.

Для розкриття поставленої проблеми використане широке коло джерел. Більшість з них вперше вводиться до наукового обігу, і лише незначна'частіша публікувалась у серійних виданнях кінця XIX-гаттку XX ст. В роботі використані матеріали архівів Львова, Києва, Москви, Варшави, Любліна, Кракова, рукописних відділів бібліотек Львова, Києва, Кракова, Вроцлава, Курніка, а також документальні зібрання Волинського краєзнавчого музею.

Основу джерельної бази дослідження склали рукописні джерела. Особливою значимістю для розкриття даної теми відзначаються документи державних каїщелярій-Литовськоїта Коронної. Продуктом першої була гак звана Литовська! метрика, другої - Волинська (Руська) метрика. їх значення важко переоцінити, бо. саме тут акумульована величезна інформація про міські поселення: локаційно-магдебурзькі привілеї, надання торгів, ярмарків, цеховій привілеїв тощо. Дуже корисним» виявились документи державної скарбниці Речі Посполитої

- Скарбу Коронного, які зосереджені у Центральному державному історичному архіві України у м.Києві та Архіві давніх актів у м.Варшаві. Міський статус великої кількості поселень вдалось встановити саме за цими документальшімиколекціями. Значною мірою “кістяком” роботи стали документи гродських і земських кіпіг з історичного архіву в Києві. Базовими для роботи були книги луцьких, володимнрських та кременецьких гродських урядів, у першу чергу - поточно-записові. Матеріали зазначених книг дали змогу встановити міський статус

більшості міських поселень; крім того, з їх допомогою вдалось простежити, ж довго поселення утримували цей статус (що надзвичайї ю важливо для повноти картини урбанізації регіону), а також: прослідкувати складові елементи локаційного процесу, особливо просторової локації і початків міського управління й самоврядування.

У роботі використані також документи міського самоврядування -акти магістратів і ратуш, котрих, на жаль, збереглося зовсім мало.

Важлива роль у розкритті поставлених у дослідженні питань належить описово-статистичним матеріалам: люстраціям, ревізіям, інвентарям, поборовим реєстрам. Поборові реєстри XVI ст„ незважаючи на їх неповноту, що неодноразово відзначалось істориками, все ж були єдиним масовим статистичним джерелом. З їх допомогою вдалося суттєво доповнити картину урбанізації регіону та розкрити коло питань, пов’язаних із просторовою локацією. Цінними для висвітлення цих проблем виявилися також інвентарі та близькі до них ревізії: особливе місце Серед останніх займає ревізія маєтків князів Острозьких 1620 р., яка дала імформацію одномоментаого часового зрізу для вісімнадцяти волинських міст. Суттєве значення для з'ясування повноти урбанізаційної картини по Волині мав подимний реєстр 1629 р„ який отримав високу оцінку дослідників.

Слід відзначити також інформативність матеріалів родинних архівів. Для Волині це, насамперед, архів Сангушків, що зберігається у Державному архіві м.Кракова.тадокумеїггальніколекціїРадзімінського і Оссолінського, що зберігаються у рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника.

Наративні джерела при написанні роботи відігравали допоміжну роль. З давньоруських літописів використано: Повість минулих літ. Київський та Галицько-Волинський літописи; з козацьких - літопис Самовидця. Серед свідчень іноземних сучасників найважливішим виявився щоденник ЕЛясоти. .

Допоміжну роль відіграли тогочасні картографічні матеріали. У дослідженні використані карти: Г.Меркатора (1554), Н.Х.Радзивіла (1613), ГЛ.деБоплана (1650).

Наявна література і джерела дозволили окреслитй такі завдання дисертаційної роботи:

1) з’ясувати стан міської мережі Волині наприкінці XV ст.;

2) зафіксувати появу нових міських поселень протягом XVI - у першій половині XVII ст.;

3) розкрити зміст та місце правової локації;

4) висвітлити питання, пов’язані з просторовою локацією;

5) дослідити закладення основ міського управління га самоврядування.*

Методологічною основою роботи став метод історизму в єдності всіх його основних компонентів. Виходячи з ланцюга історичного пізнання, складовими якого є: по-перше, дійсність; по-друге, джерела, що її відображають та, по-третє, спроба реконструкції цієї дійсності на основі наявних джерел, особлива увага була приділена джерелам. Кредо автора

- теза “назад до джерел”. Дисертант цілком поділяє думку Ш.Ланглуа та Ш.Сеньобоса, що “...історія пишеться за документами”. Слушним видається також завдання історика, визначене Фюстелем де Куланжем: “...вивчати виключно і безпосередньо тексти в найдрібніших подробицях...”. При цьому ставлення до джерел має бути критичним: думка, висловлена істориком, як зазначав Е.Фрімен, “...повинна бути лише коментарем оригінальних джерел, без здорового і прискіпливого вивчення яких дотепність є лише пуста, позбавлена сенсу балаканина”. Лише на такій грунтовно та критично опрацьованій джерельній базі і можливе написання наукового дослідження.

При вирішенні конкретних завдань дисертантом ьикористані досягнення як вітчизняного, так і зарубіжного джерелознавства, синтезовані в працях І.Кріш’якевича, М.Ковальського, Я.Дашкевнча,

О.Купчинського, С.Каштанова, Л.Пушкарьова, І.Ковальченка, М.Бережкова, О.Бальцера, С.Кутшеби, Ю.Шдаанського та ін.

Дослідження орієїгговане на залучення історично-генетичного, історично-порівняльного, історично-типологічного та історично-системі гого методів. При цьому автор усвідомлює, що при всій важливості методологічішх засад не варто зводити в абсолют їх значення. Важливим видається дисертанту і висловлене М.Блоком положення, що “завжди неприємно сказати: “я не знаю”,1“я не можу дізнатись”... Бувають, однак, моменти, коли настійний обов'язок вченого велить, випробувавши все, примиритись зі своїм незнанням і чесно в цьому зізнатись”.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше було зроблено спробу з’ясувати картину урбанізації Волині XVI - першої половиші XVII ст., а також виявити причини і передумови бурхливої

і

урбшпзаційноїхвилі.щопочадасязХУІст.,та динамку містобудівельних починань. Для кожного поселешш з’ясовано початки його міської історії та встановлено, як довго воно утримувало цей статус. Вдалось простежити складові локаційного процесу - визначити місце і значення правової локації, дослідити фази просторової локації та розкрити закладення основ міського управління і самоврядування.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що в науковий обіг введений значний масив неопублікованого архівного матеріалу, який може бути використаний для публікації збірки документів, присвяченої міській проблематиці. Результати дослідження стануть у пригоді при написанні спеціальних і узагальнюючих наукових робіт та навчальних посібників з історії України XVI - першої половини XVII ст. Матеріали дисертації знадобляться краєзнавцям, вчителям, картографам.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження викладені автором в одинадцяти публікаціях і виступах: на наукових читаннях пам 'яті проф. Д.Похилевича у Львівському університеті (1988), Волинських краєзнавчих конференціях (м. Луцьк, 1985, 1988, 1993; м.Остріг, 1991, 1992, 1993; м.Рівне, 1993), симпозіумі “Центрально-Східна Європа в період пізнього феодалізму” (м.Люблін, 1990), міжнародній теоретичній конференції “Збройні сили України: історія та сучасність” (м. Львів, 1991), міжнародній науковій конференції, присвяченій 500-річчю українського козацтва (м. Київ, 1991), міжнародній ювілейній конференції, присвяченій 125-й річниці від дня народження М.С.Грушевського (м. Львів, 1991).

Структура роботи підпорядкована її завданням; дослідження складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використашіх джерел і літератури, додатку.

Зміст дисертації

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, аргументується її актуальність, дається загальна оцінка джерел і літератури, а також визначаються завдання дослідження, Його наукова новизна та практичі іе значення.

Перший розділ - “Мережа міській поселень Волшй на кінець XV ст."

- можна умовно поділити на дві частини. У першій з них дається коротка історично-географічна характеристика Волині: відбито етапи

формування Волинської землі (від 1566 р. - воєводства), окреслено територію .Волині у порівнянні з сучасним адміністративно-територіальним поділом та вказано площу, яку обіймдло це воєводство (за підрахунками М.Кршсуна - 39786 кв.км). Дається характеристика території з точки зору геологічної будови, природно-географічного районування; вказано на роль географічного фактора в урбапізаційному процесі. .

Друга частина розділу починається з оцінки урбапізаційіпіх процесів на Волині з давньоруських часів. Відзначено, що в порівнянні з досить бурхливим періодом містобудування XI - першої половини XIII ст. період другої половини ХЩ- XV ст. приніс лішіе одинадцять починаїїь, з яких тільки п’ять виявились життєздатними. Відповідь на питати:, в чому полягала причина “затухашія” урбанізаційних процесів, дисертанту бачіпься в наступному. Без сумніву, далися взнаки моиголо-татарська навала, яка значно підірвала продуктивні сили суспільства, іподальшиЛ період боротьби за ці землі між. Короною Польською та Великим князівством Литовським. Однак, мабуть, головна причина крилася у відсутності на цей час великого землеволодіння, без якого марно говорити про урбанізаційшій процес у більших масштабах.

XV століття було часом активного формування великої земельної власності на Волині, коли інтенсивнокристалізувалися земельні волості, в центрі яких стояли поселення, котрі можна окреслити як протоміста. Воїш ще не були містами юридично, але в зіичній мірі - фуіпсціоиально. Фактично містечка з’являються лише там, де був завершений етап формування шляхетських маєтків, які потребували осередка, що виконував би функції центру. Паралельно з витворенням земельних латифундій ішов інший, теж важливий для урбанізації процес - зміна ({юрми власності. Кінець XУст. став періодом переходу умовної земельної власності в спадкову. Окрім того, використовуючи сприятливу економічну ситуацію, яка склалась на кінець XV ст„ волинські землевласники одні з перших на Україні втягуються у зовнішню торгівлю, згодом почшіаючн розуміти і принади внутрішньої торгівлі. Як наслідок, у них виникає бажання і потреба мати торгові центри, тобто міста. Отже, XIV і особливо XV ст. стали своєрідною “підготовкою" урбаяізаційпої акції, яка бурхливо розпочалася з початків XVI ст.

Наприкінці XV ст. на Волині, за підрахунками дисерт анта, існувало 18 міст: на території Володимирського повіту 4, Луцького - 8,

Кременецького - 6. З них лише Володимир, Луцьк та Кременець були великокнязівськими, решта - приватновласницькими. Густота міської мережі була невисока: одне місто приходилось на 2210 кв.км. По повітах цей показник був таким: у Володимирському повіті одне місто припадало їй 1316 кв. км; у Луцькому - 2747 кв.км; у Кременецькому - 2090 кв. км.

Другий рошл-“Розвитоктадшіаміш чисельності міських поселень у XVI - першій половині XVII ст.”. У порівнянні з попереднім періодом,

XVI ст. стало якісно новим етапом урбанізації Волині. Воно пршіесло цілу низку містобудівельних починань. Переважна більшість осаджуваних міст розпочинала свою міську метрику не на голому місці, а продовжуючи попере дню-сільську. Не всі міста, що з’явились, зуміли втримати свій міський статус - частина знову стала селами, однак і воші не обійдені увагою, бо були однією з складових урбанізаційногопроцесу.

У Володимирському повіті в XVI - першій половині X УП ст. виникло 21 міське поселення. Переважна більшість з них розташовувалась у більш залюдненій південній частіші повіту. Державною була лише одна містобудівельна ініціатива, церковними - дві, решта -приватновласницькими. Із зазначених 21 міста на середину XVII ст. реально існувало тільки 12. Локація трьох міських поселень лишилась нереалізованою, ще шести - невдалою. Найбільш бурхливо урбанізаційшій процес відбувався у другій половині XVI ст. - тоді мали місце 11 містобудівельних ініціатив. Перша половши XVI ст. дала 7 локацій, а перша половина XVII ст. лише 3. Найбільша кількість локацій відзначена у сімдесятій роках XVI ст. -6. Одне міське поселення припадало на 250 кв.км, а з урахуванням раніше існуючих міст -210 кв.км.

У Луцькому повіті в XVI - першій половині XVII ст. з’явилось 99 міських поселень,. Переважна більшість з них припадає на більш залюднену південну частину повіту. Королівською була лише одна локація, церковних містобудіве пьних ініціатив - п’ять; всі інші локації

- приватновласницькі. Із зазначених 99 міських поселень, що з’явились у досліджуваний час, на середину XVII ст. реально існувало лише 54. Локація шести міських поселень не була реалізована, 28 з них втратили з часом міський статус (невдала локація). Найбільш бурхливо урбанізаційний процес відбувався у другій половині XVI ст. -55 містобудівельїшх ініціатив. Перша половиш XVI ст. дала 17 локацій, а перша половина XVII ст. - 27. Найбільша кількість локацій мала місце

у 60-х роках XVI ст.-17. Одне міське поселення пригадало на 222 кв.км, а з урахуванням раніше існуючих міст - 205 kbjcm.

У Кременецькому повіті в XVI-першійполовині XVII ст. з’явилось 67 міських поселень, які більш-менш рівномірно покрили територію повіту (з невеликою перевагою західної частини). Королівських та церковних локацій не відзначено, всі містобудівельні ініціативи -приватновласницькі. На середину XVII ст. із локованих міст існувало лише 39. Заснування семи міських поселень виявилось нереалізованим, невдалою була локація21 поселення. Найбільш бурхливо урбанізаційішй процес відбувався у другій половині XVI ст. - 48 містобудівельних ініціатив. Перша половина XVI ст. дала їх лише 5, а перша юловнш XVH ст. - 14. Найбільша кількість міст була закладена у сімдесятих роках XVI ст. - 19. Одне міське поселення припадало на 187 кв.км, а ч урахуванням раніше існуючих міст - 171 кв.км.

Загалом по Волині у досліджуваний період виникло 187 нових міс г, одне на на 212 кв.км. Реально на середину XVII ст. існувало 105 міських поселень, одне на 378 кв.км. Разом з раніше існуючими містами загальна їх кількість становила 124,тобтоодне міськепоселення їй 320 кв.км. Міста закладались переважно в західній, південній та смугою - в центральній частіші Волині. Найбільша кількість міст з’явилась у другій половині XVI ст. -114, найменша у першій половині

XVII ст. - 44. Пік урбанізаційного процесу припав на шістдесяті (31 містобудівельна ініціатива) та сімдесяті (41 містобудівельна ініціатива) роки XVI ст.

Третій розділ - "Елементи міської локації'. Якщо другий розліт н основному фактографічний, то третій присвячений концептуально теоретичному висвітленню проблеми.

Перш ніж поселення ставало міським, воно проходило певні с і адіі: від прийняття власником рішення про закладеш ія міського осередкд аж до його нормального функціонування. В історіографії ці етапно і рачили назву /юкації, складовими елементами якої вважаються: а) правова локація; б) просторова локація; в) закладення основ міського самоврядування. Цим складовим і присвячені відповідні три ішрацілфи.

Правова локація пов’язана перш за все з так званим локаційним привілеєм, який у багатьох випадках з точністю до одного дня встановлював початок міської метрики поселення. Значенім локаційної о привілею було величезне, бо в очах тогочасного суспільств? міси»,

il

якому надавався такий привілей, отримувало легальний статус- звідси прагнення власшіків, незважаючи на значні витрати, отримати офіційний дозвіл на локацію. Грунтовна джерелознавча оцінка локаціШшх привілеїв міститься у працях С.Курася та М.Ковальського. Цікаві спостереження узагальїпоючого характеру висловлені Р.Щигелом.

Акт локації не свідчив ще ні про її реалізацію, ні, інколи, навіть про її початок, а лише створював правову підставу для заснування міського поселенні:. Для розглянутих у роботі 187 містобудівельних ініціатив магмо відомості про 59 локаційних привілеїв (фізично збережених текстів є 54). Локаційній привілей міг бути виданий па різних стадіях пояші міста. Ряд міських поселень згадуються в джерелах з ранішою датою, ніж привілей па їх локацію, а для значної частини міських поселень такий пршілей одночасно був і першою згадкою про їх міський статус. Існувала група поселень, для яких локаційний привілей був єдиним документом, що засвідчував прагнення власників закласти місто. Досить цікавим явищем з точки зору правових основ локації є поява для ряду міст повторного локаційного привілею.

Важливим додатковим документом, поз ’язаіпім із правовою локацією, був привілей про надання поселенню міського права. Явищем, супутннм правовій локації, ставало пожалування війтівств.

З огляду на те, що локаційний привілей лише в загальних контурах окреслював умови становлення нового міського осередку, з’являлась необхідність видання ще одного привілею з більш детальним окресленням цих умов. Це звичайно стосувалось приватних міст (в історіографії такий привілей отримав назву локаційного документа). Вдалось виявити згадки про 9 таких актів (фізично збережених текстів є два). У них найбільш повно розкритий правовий та господарський механізм появи кожного окремо взятого міського поселення.

Наступною складовою локаційного процесу була просторова локація. На відміну від попередньої, що носила правовий характер, маючи одноразову дію, просторова локація - це довготривалий процес. У новоосаджуваїшх міських поселеннях вона пристосовувалась у першу чергу до господарських та оборонних потреб, а її здійснення значною мірою корегувалось економічними можливостями міщан та власника поселення. Слідом за Г.Врублевською та Р.Щигелом у дослідженні виділено три фази просторової локації. До першої - вступної - входило ініціювання містобудівельного починання власником ^звернення до

короля і отримаєш локаційного привілею,інколи-виставлення міщанам власного локаційного документа) та вибір місця закладки нового поселення. В абсолютній більшості випадків волинські міста осаджувались на базі вже існуючих населених пунктів, що накладано відбиток на їх просторовий розвиток.

Друга фаза просторової локації включала такі їй важливий компонент, як розмітку поверхні під осаджуваний міський осередок. Розмітка починалась, як правило, з ринку, що був головним компонентом забудови міста. Документально вдалося встановити наявність у різний час риикі в у 62 волігаських містах. Центральним елементом просторового укладу міста була так звана осадішча ділянка, яка у волинських містах мала назву “плац”. Як засвідчують джерела, вартість планової землі була втричі вищою від звичайної. Щодо контурів міста, то и аз а гал існувала тенденція до надання локовалому місту прямокутної або квадратної форми.

До третьої фази просторової локації входило заліоднення та забудопа осаджуваного міського поселення. З огляду на те, що волинські місі а створювались на базі існуючих населених пунктів, а, отже, мали, переносно висловлюючись, “початковий людський капітал”, проблема залюднення для них не стояла гостро, хоча, зрозуміло, була присушя. Однак майже кожна локаціяв силу притаманних їй внутрішніх мехаї іізм і» у більшій чи меншій мірі провокувала міграційний рух (незважаючи на те, що в значну кількість привілеїв вносились застереження - прийматі і ліпне особисто вільних мешканців). Джерела свідчать про масовісіь втеч селян до міст. Безпосередіїьо питанням залюднення міст займались так звані осадчі, якими виступали, в основному, шляхтичі - слуги магнатів.

Щодо забудови міст, то варто відзначити, що абсолютна більшість міських будівель були дерев’яними. Окрім приватних будинків, у містах зводилися громадські будівлі. Джерела свідчать, що в семи містах існували ратуші, у 69 - храми, у 26 - в’язниці. Неодмінною умовою забудови міста була поява і розширення вуличної мережі, швндкісп. розростання якої була різною для коленого міського поселення. Важливим компонентом міського просторового розвитку слід вважати і наявність передмість (документально вдалося встановити їх існування у 32 волинських містах). Хоча йне безпосередньо, але відчугно вплітала на просторову локацію наявність у містах замків. їх розташування

визначало просторову забудову міст і особливо передмість. Джерела спілчан, що замки існували щонайменше у 102 волинських містах.

Яскравим виявом просторового розвитку була поява так званих “нових міст", які не витворювали окремих міських осередків у повному розумінні нього слова, але свідчили про потенційні можливості поселення, тож були складовою урбанізаційного процесу. Джерела згадують 14 таких випадків. .

Стосовно часу завершегаїя просторової локації, то навіть найкраще підготовлена і проведена-вона тривала не менше 10-15років. Виходячи з шідоної оцінки просторового розвитку міст, даної Г.Врублевською, можна констатувати, що більшість новоосаджених міських поселень Волині відносились до другого, або так званого “простого” виду, для якого розпланування обмежувалось ринком і кількома вулицями, що виходили з нього.

Третьою складовою частиною локаційного процесу булозакладеіиія основ міського самоврядування, тобто поява специфічної людської і -ромади, спосіб життя, діяльність та інтереси якої лежали дещо в іншій п .'іощіші порівняно з жителями сіл.

У залежності від того, чи були наділені міські поселення магдебурзьким правом, чи ні, вони поділялись на привілейовані та ненрнвілейовані. Джерела не дають змоги говорити про ширше самоуправління у непривілейованих містах, однак елементи певного самоуправління були й тут. Так, наявність у значній кількості міст інституту десятників та сотників опосередковано свідчить про функціонування віча (або його елементів). Є відомості про те, що в таких містах діяли кот іі суди та узгоджена система оповіщення жителів. Загальне управління у приватновласницьких містах здійснювалось намісником магната - урядником. У цій ролі, як правило, виступав шляхтич-слуга, який керував замковою адміністрацією.

Самоврядування в привілейованих містах базувалось на приписах магдебурзького права, наслідки запровадження якого історики оцінювали по-різному. Дисертант схильний вважати їх позитивними.

Значний вплив на формування і дальшу долю міського самоврядування мав власник міського поселення (для приватновласницьких міст) чи староста або державця (для міст королівських). Виразником та захисником інтересів міщанства мусила бути рада і лава, на чолі останньої (а фактично обох) стояв війт. Реально ж війт був передовсім виразником

волі мапіата-власгапса або старости. Інститутвійтівства слід розглядати як центральний у системі міського самоврядування; у локованих волинських містах зафіксовано і посаду леитвійта. Кількість лавішків коливалась від двох до чотирьох осіб.

Іншим органом міського самоврядувашш була рада, яка, згідно з нормами магдебурзького права, виступала головним адміністративним органом міста. До складу ради входило, як правило, чотири особи. Відносини між радою і лавою не були антагоністичними, бо рада часто кооптувала своїх членів з числа лавішків і, крім того, членами обох інституцій були, як правило, люди одного соціального кола. До тою ж функції обох інституцій змішувались, а разом воїш творили те, що п джерелах називали просто “урядом” міста. Вибори райців відбувались по-різному. В одних містах воїш призначались власником поселеіпія. п інших - частина призначалась, а частина обиралась громадою. Піс ля обрання райці складали присягу на вірність власнику. Неодмінним атрибутом міської влади був писар, через якого так чи інакше проходило все міське адміністрування. їхня наявність по містах фіксується джерелами. Окреме самоврядування з власним судочинством мами єврейські громади ряду міст.

Джерела свідчать, що міщани приватних міст не були наділені повного свободою. Ознакою їх підданської залежності від власник а були повинності, до яких входили: чинш, натуральні данини, різноманітні одноразові повинності, часткова панщина, а також обмеження права виходу з міст.

Документально вдалося встановити, що близько 100 волинських міст були наділені магдебурзьким правом.

У висновках зроблені підсумки роботи, які виносяться на захист:

1. Ряд волинських міст започаткував свою міську метрику ще в давньоруський та галицько-волинський періоди; деякі з них постійно зберігали міський статус, а деякі з часом його втратили і повторно перетворились їй міста лише в період, що досліджується.

2. У порівнянні з відносно ахтюним періодом містобудування XI -першої половшій ХШ ст. на другу половину ХШ-XV ст. спостері гаєгьс я помітний спад урбанізаційного руху. Головна причшицього-відсутнісп. великого феодального землеволодіння, без якого урбанізація регіону в ширших масштабах була неможливою (саме XIV і особливо XV ст. стали часом оформлешія великих земельних латифундій на Волині)

Адмініслрап пітімита господарсько-торговими цеіпра,чиіюностіюрепих латифундій ставали міські поселення. На кінець XV ст. на Волині було 18 міст; одне міське поселення припадало па 2210 кв.км. З XVI ст. полишається хвиля містобудівельних ініціатив, причому переважіи більшість міст засновувалась на місці сільських поселень; найбільша кількість міст з’явилась у 70-х рр. XVI ст. Загалом на Волині виникло 187 нових міст (одне міське поселення на 212 кв.км); вдалими виявились 105 містобудівельних ініціатив.

3. Складовими міської локації слід вважати; а) правову локацію;

б) просторову локацію; в) закладензія основ міського управління та самоврядування.

4. Правова локація пов’язана з появою локаційного привілею, який витворював юридичну основу функціонування міських поселень (идалось виявити відомості про 59 таких привілеїв). Локаційний привілей міг бути виданий на різшіх стадіях появи міст: для одних поселень він був одночасно першою згадкою про їх міський статус, для інших такий статус відомий з джерел раніше, ніж було видано привілей. Винятково важливе значення належить локаційним документам - привілеям на заснування міст, які видавалися самими власниками цих поселень.

5. На відміну від правової локації, яка мала характер одноразової дії, просторова локація була довготривалим процесом. її умовно можна поділити на три основні фази. Перша - ініціювання містобудівельного починання власником та вибір місця під локоване поселешш, друга -розмпка поверхні під осаджуваний міський осередок. Передусім робилась розмітка під забудову, а лише потім відбувався помір волок. Розмітка забудови починалася з ринку, ключового компоненту просторового розвитку міста. Головішм елементом просторового розвитку міста була гак звана осаднича ділянка, яка у волинських містах називалася -"плац”. Третя фаза - залюднения та забудова міст. Залюднення відбувалось шляхом переселення до міст вільних поселенців, селян-втікачів та природного відтворення. Цілеспрямовано питанням залюднення міст займались осадники, якими виступали шляхтичі -слуги магнатів. Забудова міських поселень здійснювалась за певним, раніше продуманим і наміченим планом. Вулична мережа локованих волинських міст не була поширеною і забудовувалась в основному дерев’яними будинками. Значна кількість міст мала передмістя.

Тривалість просторової локації для кожного поселення була різною, складаючи у середньому не менше 10-15 років.

6. Форми міського управління та самоврядування головною мірою залежали від того, чи було наділене поселення міським правом, чи ні. Загальне управління в непрнвілейованих містах здійснював намісник магната - урядішк (як правило, шляхтич). Привілейованим волинським містам в абсолютній більшості випадків надавалось магдебурзьке право (хелмінське як виняток). Самоврядування в таких містах характеризувалось багатошаровістю. Часто співіснували і взаємно доповнювались дії таких інститутів, як урядник, оса/цпж, війт, лава та рада, сотники і десятники.

Основні результати дослідження викладені автором у таких публікаціях:

1. Процес урбанізації Волинського воєводства у ХУІ-ХУІГ ст. /./ Минуле і сучасне Волині. Тези доп. та повід. Волинської регіональної історико-краєзнавчої конф. 26-28 вересня 1985 р. - Луцьк, 1985. -С. 144-147.

2. Соціальний і національний склад населеіпія міст Волинського воєводства в середині ХУІ-першій половині XVIIст. // Минуле і сучасне Волині. Тези доп. та повід. П-ї Волинської історико-краєзнавчої конф. 26-28 травня 1988р.-Луцьк, 1988.-Ч. 1.-С. 155-157.

3. К вопросу о методике изучения истории городов Волынского воеводства середины XVI - первой половины XVII века в дореволюционной историографии // Теория и методика историографических и источниковедческих исследований. Межвуз. сб. научных трудов. - Днепропетровск, 1989. - С. 188-192.

4. Джерела до історії ур 'анізаційного руху на Волині у XVI - першій половині XVП ст. // Проблеми історіографії та джерелознавства історії Україїш. Міжвуз. зб. наук, праць. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1991. -С. 145-149.

5. Королівський привілей Острополю // Червона Калина. - 1992. -№ 6-7. - С. 57-58.

6. Динаміка чисельності міських поселень Волинського воєподспш

XVI - першої половини XVII ст. (1566-1648) // Історико-географічиі дослідження на Україні. 36. наук, праць. - К.: Наукова думка, 1992. -С. 85-99.

7. Поборовші реєстр 1579 р. як джерело до історії міст Волинського воєводства//Матеріали І-Ш науково-краєзнавчих конференцій “Острі г на порозі 900-річчя” (1990-1992). -Остріг, 1992.-Ч. 1.-С. 73-75.

8. Другий Литовський Статут 1566 р. і міста Волині XVI - першої половини XVII ст. (коментар до артикулу 29 розділу ІП) //Там само. -

С. 75-77.

9. Козацтво в містах Волині XVI - першої половшій XVII ст. // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. Матеріали міжнарод. наук, конф., присв. 500-річчю українського козацтва (Київ-Дніпропетровськ, 13-17 травня 1991 р.). - К.: Наук, думка, 1993. -Вил. 1. -С. 83-86.

10. До історії вшшкиення містечка Козина // Актуальні проблеми розвіггку міст та міського самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнарод. конф. (Рівне, 7-9 квітня 1993 р.) - Рівне, 1993. - С. 88-89.

11. Пожежі в містах Волині XVI - першої половини XVII ст. // Шоста Всеукраїнська наук. конф. з іст. краєзнавства. (мЛуцьк, 28.091.10.1993 р.)- Луцьк, 1993.-С. 417.

1