автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.08
диссертация на тему: Влияние художественной интеллигенции на национальное возрождение Украины /март 1917г. - апрель 1918г./

Полный текст автореферата диссертации по теме "Влияние художественной интеллигенции на национальное возрождение Украины /март 1917г. - апрель 1918г./"

КИЇВСЬКІМ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ

Р г г л ' 0$

/ ,, .

На правах рукопису

ПОНОМАРЕНКО АЛЛА БОРИСІВНА ВПЛИВ ХУДОЖНЬОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НА НАЦІОНАЛЬНЕ

• відродання України

/березень 1917 р. - квітень 1918 р./

Спеціальність 17.00.06 -теорія та історія культури

' АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового 'ступеня• кандидата історичних наук

Київ - 1995

Дисертацією е рукопис.

Роботу виконано в Київському університеті іи. Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор МИРОНЕЦЬ Надія Іванівна.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, заслужений діяч . науки і техніки України

даИТРІЄНКО Цар і я Федорівна; .

Провідна установа - Інститут політології та національних відносин НАН України.

ському державному інституті культури /м. Київ, вул. Щорса, 36/. З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського

кандидат історичних наук ВОЛСЩЕНКО Аза Кирилівна.

Захист відбудеться 1995 р. о год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.34.02 при Київ-

державного інституту культури /м. Київ, вул. Щорса, 36/.

“Автореферат розіслано

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Г.И. ЗАГАДАРЧУК

ЗАГАЛЬНА ХЛРАКТЕЙ1СШКА. РОБОТИ.

Актуальність дослідження. В українській історіографії останніх років не раз справедливо відзначалася відсутність спеціальних досліджень, які б висвітлювали історію художньої інтелігенції взагалі та в період національно-визвольних змагань українського народу зокрема. Разом з тим, інтерес до тем, пов’язаних з історією діяльності художньої інтелігенції цього періоду, виклично високий. Він викликаний передусім появою публікацій раніше не відомих масовому читачеві творів українсь-них письменників і поетів, відкриттям численних художніх виставок, експозиції яких складені з творів, що перебували досі у сховищах музеїв і приватних колекціях, виконанням світської... та духовної музики композиторів початку століття, які були не-заслужено забуті. Навіть для багатьох вчеши це звернення до вершин національної культури початку століття стало відкриттям, імпульсом до переоцінки цілого ряду подія в історії української культури.

Однак, необхідність більш детального дослідження проблеми викликана не тільки її недостатнім вивченням або ж загальним інтересом до трагі’ них і неоднозначних подія часу революції, але, перш за все, тією реальною, надзвичайно важливою роллю, яку ця, порівняно невелика, ч зтина української інтелігенції відіграла в епоху соціальних і політичних потрясінь перших десятиліть XX століття. ' ,

Художня інтелігенція, незважаючи на свою нечисленність, є важливим компонентом суспільної системи, соціальною групою, що створює національні духовні цінності. Порівняно з іншими професійними групами інтелігенції, специфічним для художньої інтелігенції о те, до вона виступял суб'єктом інтелектуально-

естетичної діяльності і результати її праці матеріалізують духовне життя суспільства. Письменники, поети, художники, актори, режисери, композитори є не тільки представниками однієї з -соціальїшх груп суспільства - інтелігенції. Це - той шар суспільства, який несе на собі великий тягар відповідальності за моральний стан країни, її духовний потенціал. Роль художньої інтелігенції в духовній сфері в значній мірі визначг.9 рівень' розвитку морального, культурного і суспільно-політичного життя народу в цілому. Про це свідчать події сьогодення, коли представники художньої інтелігенції розгорнули широку громадсько-політичну діяльність по відродженню державності і національної культури нашого народу, 8 цьому переконують нас і революційні події І9І7-І9І8 рр. Ось чому аналіз багатогранної діяльності художньої інтелігенції, її впливу на початок національно-культурного відродження України, що припадав на період національно-визвольних змагань І9І7-І9І8 рр., осмислення її місця в ре-волаційних подіях уявляється цілком своєчасним.

Об"бктои дослідження є українська художня інтелігенція. Автор схиляється до визначення художньої інтелігенції яп особливії групи інтелігенції, яка виконує духовло-практичну діяльність по худлшьому освоєнню дійсності шляхом створення нових та інтерпретації вже існуючих цінностей, характеризується Р05ЕШІШШ-ші художніми потребами.і здібностями, деякими особливостями способу їшття, рисами соціальної психології і виконує в суспільстві культурно-творчу, соціалізуючу та інші функції. Такни чином, до загону художньої інтелігенції входять діячі літера» тури і мистецтва.

Предмет дослідження - різнобічна діяльність української художньої інтелігенції, спрямована на створення необхідних уков

для національного відрод; .ішя України. Головну увагу приділено формам і непряма!,Гцієї діяльності.

Стан наукової розробки теми. Окремі дослідження, присвячені історії української худояньої інтелігенції даного періоду, відсутні. Велике значення для дослідників з даної теми мавть праці,,написані в роки національної революції в Україні безпосередніми учасникам!', подій,. Перш за все, це статті Ц.С. Грушевського, в яких автор розкриває історичну неминучість національного відродження України, окреслює напрямки розвитку всіх сфер киття нової України.^ Питання, пов"язані з подіями літературно-мистецького життя, висвітлювали в своїх публікаціях відомі громадські і культурні діячі Д. Дорошенко, М. Бідяшгвський, 0. Приходько та ін.^ Становленню національної

* ‘ % ' освіти присвятив своє дослідження С. Постернак,

Встановлення в Україні тоталітарного режиму зробило наш-пливим проведення об"ективних досліджень періоду національно-визвольних змагань українського народу. Активна участь у розбудові незалежної Української деркави діячів літератури і мистецтва призвела до звинувачення їх радянською владо» за прийнятою тоді с::емов в "буржуазному націоналізмі'1, а їхні твори, пройняті національною та державно» ідеями, були заховані з спецсховища або взагалі знищені. .

1. Грушевський М. На порозі Но^ої України. Га,гки і мрії. - Н.,

1991; його к. Українська Центральна Рада і її Універсали:

перший і другий. - К., 1916; його «..Вільна Україна,- К.,

1917 та ін.

2. Приходько 0, Організація народних хорів на Україні // Вільно українська школа. - 1917.- )<‘2. - С. 91-94; Дорошенки Д. Українське письменство в 1917 році // Нова р?да.~ .191(3. -10 січ.; Біляшівський М. Справи українського мистецтва // Шлях.--1918,- *!.- С. 48-51,

3. Пссторнак С. Із історії освітнього руху на Україні за часи

революції Щ7-1УІ9 рр, - К,, 1520. : •

- б -

Певне висвітлення питань, пов'язаних із подіями національного відродження і ролі в ньому художньої інтелігенції,знаходиш в літературі української діаспори. Змальовуючи гагаль-ні процеси, про участь діячів культури в державотворенні та національно-культурному русі пишуть у своїх працях В. Винниченко, Д. Дорошенко, П. Христюк, М. Шаповал.^ Чимало публікацій було присвячено розвитку української літератури і мистец-

2 ' -тва.*

Протягом 20-40-х років в українській діаспорі було видано низку кникок, присвячених окремим видатним постатям українО * '

і ської культури. Разом із викладом біографічних даних, детальним аналізом їх творчості, ці роботи містять відомості про участь митців в подіях національної революції І9І7-І9І8 рр.

1. Винниченко В. Відродження нації. Ч. І.- Київ-Відень, 1920;

Христюк П, Замітки і матеріали до історії української революції І9І7-І920 рр.- Київ-Відень, 1921; Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма.- Прага, 1928; його ж. Інтелігенція і пролетаріат.- Відень-Київ, 1920; Дорошенко Д. Історія України. І9І7-І923 рр. Т. І: Доба Центральної Ради.- Ужгород, 1932. •

2. бфремов С. Історія українського письменства, - Киї в-Лейпциг, І9І9-І923; Богацький П. Сьогочасні літературні прямування. .

- Прага-Берлін, 1923; Антонович Д. Триста років українського театру. І6І9-І9І9.-Прага, 1928; Лепкий Б. Наше письменство; Короткий огляд української літератури від найдавніших до теперішніх часів. - Краків, 1941 та ін.

3. Сапрун С. Про українського композитора Кирила Стеценка . /І882-І922/.-Львів~Дрогобич, 1930; Лісовський в. Петро Хс-лодний /1076-1930/.- Прага, 1932; Дорошенко Д. Лицар пра—

‘ і обов’язку. В 40-ліття наукової та 45-ліття літературно-публіцистичної діяльності проф. Олександра Лотоцького.- • Париж, 1934; Січинський В. Юрій Нарбут /1886-1920/.- Кра-ків-Львів, 1943 та ін.

та їх внесок у кулоту(,ні відродженая Удрпїіш,

Серед праць, написаних-Пізнішвгвеликий інтерес станов -лять дослідження Ю. Лавріненка, М. Семчишина.^ Цікавий інформативний матеріал містять статті в журналах української діаспори "Визвольний шлях", "Український історик", "Сучасність"

о

та ін. В цих роботах розкривається тільки окремі аснекчи національно-культурного руху в означений період, але узагальнюючого дослідження іоторіх української худ-чкньої інтелігенції та її участі в подіях початку національної революції історики діаспори не дали.

Що стосується взагаді радянської історіографії, то пере-

О

важна частина публікацій присвячена або всій інтелігенції, або окремим галузям культури, де імена представників художньої інтелігенції тільки згадувались в зв'язку із створеними ними творами, які відповідали або не відповідали існуючій ідеології,4

І. Давріненко Ю. Розстріляне відродження,- Мюнхен, 1959;

Семчишин М. Тисяча років української культури.- К., 1993.

Я. Горняткввич Д. Українські митці в автобіографіях // Виз-іг ільниіі шлях. - 195?’. - 1/2. ~ С. 17Й-ІЦ6; Міяковський В. Павло Зайцев // Сучасність. - І96Й.- №3.- С. І00-ІІ8; Мандри-ка Ы. Дещо за роки 1917 та 1916 // Укр. історик,- 1977,-МІ-2 та ін.

3. Советская интеллигенция. Краткий очерк истории: І9І7-І975.

- М., 1975; Федюнин С. Великий Октябрь и интеллигенция.-

ІІ., 1972; Знаменский 0. Ин эллигенцня накануне Великого Октября.- М., 1980 та ін.

4. Сергеев -В. Борьба Коммунистической партии против мелкобуржуазности в искусстве: І9І7-І927. - Л., 1976; Вопроси развития художественной культуры в СССР и идеологическая борьба на миройой арене.- М., 1976; Лукин Ю. Идеология и художественная'культура.- М., 1962 тощо.

Ці публікації намагались переконати громадську дамку в тому, що для прогресивного розвитку культури необхідна керівництво комунистичної партії, без якого художня інтелігенція не спро-мркна створювати шедеври літератури і мистецтва.

Нові підходи в оцінці ролі художньої інтелігенції в нитті суспільства з'явилися тільки на початку 90-х років і були пов’язані з процесами демократизації в СРСР. ^ В сучасних дослідженнях художня інтелігенція розглядається як важливий структурний компонент суспільства, різнобічна діяльність якого позначається на всіх сферах його життя.

Проблема історії української інтелігенції взагалі і худо-«сньої зокрема тривалий час не була предметом спеціального наукового дослідження істориків саме з ідеологічних причин. Особливо це стосується періоду національної революції, коли інтелігенція України відіграла провідну роль організатора і керівника революційних подій. Вся її діяльність в ті роки, розмаїття політичних поглядів були зведені до одного "жовто-блакитного" кольору і затавровані,як буркуазний націоналізм. Такий підхід позбавив дослідників можливості розробляти ця тематику г 'авдиво. Ще більш упереджена позиція склалась по відношенню до діячів української культури, оскільки саме вони протягом століть національного поневолення були носіями і пропагандистами української національної•ідеї. Тому справжнє наукове дос-лідкення історії української худоікньої інтелігенції в радянські часи, її ролі в національно-культурному відродженні України було неможливе.

Зростання інтересу до історії інтелігенції, з’ясування ~ї ролі у національно-культурному русі і політичному житті

І. Кошссаров С. Противоречия и тенденции духовного развития худокестпенной йнтеллигенции.-. М., 1991.

спостерігається на почаї.у 90-х років.* Історики, позбавившись— ідеологічної .опіки,-намагаються об’єктивно досліджувати минуле України. Окремі аспекти проблеми участі інтелігенції в Становленні української державності в І9І7-І9І8 рр. розкриті в роботах 0. Галенка, Д. Яневського, 0. Копшшшса, Основні напрямки культурної політики Центральної Ради знайшли відобракен-ня в статтях В. Мазура, Д. Розовика. З’явились праці, присвячені, історії становлення державної символіки УНР, національної валюти.^ Вони в певній мірі висвітлюють участь митців у розробці герба, прапора, печаток, малюнків еталонів грошових паперових знаків, поштових марок. Питання, пов’язані із роллю української інтелігенції в організації пай*яткоохоронного руху, розглядаються в дослідженнях 0. Балицької, 0. Нестулі.^ ..

1. Бойко 0. Українська інтелігенція у 1917 році // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. 36, статей.- К., 1993.

- С. 24-39; Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ століть: соціально-політичний портрет.- К., 1993;

Нариси історії української інтелігенції /перша половина XX ст./ У 3-х книгах. - К., 1994.

2. Яневський Д. Українська Центральна Рада: перші кроки до на--ціональної державності /березень-листопад І9І7р./- К.,1990; Галенко 0..Яневський Д. Перший уряд демократичної України.-К.,1992; Копиленко 0. "Сто днів" Центральної Ради.-К.,1992.

3. Мазур В.,Розовик Д. Перші кроки національної школи. Про ос- -вітянський аспект у діяльності Центральної Ради//Наука і су' спільство.-1993.-№2.-С. 18-і.*; Розовик Д. Центральна Рада і

українська культура//Укр. істор. журн.-1993.-№2.-С. 11-21.

4. Сергійчук В. Національна символіка України. -К., 1992; Панченко В. Соборний гв'* України. - К., 1993; Дмитрієнко М., Лисенко 0. Національна валюта України /1913-1919/ // Укр. істор. курн,- 1993.- К2.- С. 17-2?.

б. Нестуля 0. Визвольні змагання українського народу і охорона пам’яток культури /І9І7-І920рр./.- Полтава,1993; Балицька 0, Повернення національних цінностей: чинник відродження культури України // Розбудова держави.- 1994.- 1Гб.- С. 40-45.

З’явилися дисертаційні дослідження, присвячені громадсько-політичній діяльності української інтелігенції.*

Сьогодні привертають увагу дослідників питання з історії українського національно-культурного руху. Пери за все, це пов’язано із переосмисленням ролі культури в житті та розвитку

суспільства. З’явилось чимало статей, присвячених громадській

2 *

і творчій діяльності відомих українських митців.

Таким чином, в Україні останнім часом досить активно вивчається історія інтелігенції, роль її окремих представників в національно-культурному русі, зокрема, досліджуваного в даній дисертації періоду. Але відсутність узагальнюючої праці, яка б висвітлювала багатогранну та неоднозначну діяльність художньої інтелігенції, роль діячів літератури і мистецтва у національному відродженні України в період національної революції І9І7-1918 рр., обумовила вибір теми даного дослідження.

І. Стрілець Б. Державотворча діяльність українських політичних партій /березень 1917 - квітень 1918/: Автореф. дис. ... канд. іст. наук.- К., 1992; Бйлицька 0. Громадсько-політична діяльність української інтелігеції /березень 191V - квітень 1918/: Автореф. дис. ... канд. іст. наук.-К., 1993. к. Хорунжий Ю. Фенікс Івана Стешенка // Вітчизна.- 1991.- М9.

- С. 163-170; Білокінь С. Автокефальний протоіерей Кирило Стеценко // Україна. Наука і культура, - К., 1966.- Вил. 26.

- 1991.- С. 316-326; Жулинський М, Голгофа українця Володимира Винничепка // Дніпро. - 1992.-№2-3.- С. 98-104; Миро-нець Н. Грицько Чупринка і Микита Шаповал: На перехресті доль // Розбудова держави. - 1993,- №11.- С. 57-62; її ж.

М.й. Шаповал про національне відродження та державність // Політологічні читання.- 1993.- №2. - С. 149-172; Ясіевич В. Василь Кричевський - співець українського стилю // Українське мистецтво. Міжвідомчий збірник наукових праць,- К., 1693,- С. 117-126 та ін.

Мата та основні аг^дання роботи. Автор дисертації ставить за мету з’ясувати характер впливу художньої інтелігенції на процеси національного відродження в Україні в І9І7-І9І8 рр., для чого окреслює наступні завдання дисертації:

- проаналізувати творчу діяльність художньої інтелігенції, спрямовану на розвиток української національної ідеї;

- розкрити роль діячів літератури і мистецтва в процесі підвищення національної самосвідомості українського народу - першооснови побудови кезял'їтної деркав»;

- дослідити основні напрямки культурно-просвітницької діяльності художньої інтелігенції;

- висвітлити участь діячів літератури і мистецтва в органах де-раавної влади та управління;

- показати державотворчу діяльність художньої інтелігенції у справі сприяння розвитку української культури;

- узагальнити багатогранну діяльність художньої інтелігенції -активного учасника національного відродження України.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період діяльності Української Центральної Ради - з березня 1917 р. по квітень 1918 р. При загальній характеристиці періоду автор схилиться до визначення "початковий етап української національної революції", а також "час національно-визвольних змагань".

Географічні рамки дослідження. В зв’язку із скляпиістп поставлених завдань, явтор вважя* за необхідне обмежиш чоботу повним регіональними рамками, а саме ті?ю частиною України, яка до 1917 р. перебувг а в складі Російської імперії і сягнула 80£ українських етнічних теренів, оскільки піяльн)оть інтелігенції Західної України маля специфіку і потребу1 окремого дослідження.

Методологія дослідження. Основою методології дисертації е принцип історизмі1 та об’єктивності. Важливою Складовою методології дослідження е принцип методологічного плюралізму, який проявився у застосуванні як загальнонаукових методів /логічного, історичного, методу класифікації/, так і спеціально-історичних /хронологічного, ретроспективного/. Застосу-ваїшя відповідній методів дослідження автор пов’язує о метою та конкретними завданнями наукової розробки проблеми, що вивчається та аналізується.

Джерельну базу дисертації складають, перш за все, архівні матеріали. Насамперед - це документи Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України /ЦДДВО України/, Державного архіву Київської області /ДАНО/, Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України' /ДМШК України/, Центрального державного архіву-музею літератури і миетецтва України /ЦДАІІЛМ України/, документи відділу рукописів Інституту літератури НАН України, а також численні матеріали Інституту рукописів і колекція листівок відділу стародруків і рідкісних книг Центральної наукової бібліотеки ім.

В. 1. Вернадського НАН України,

Надзвичайно вадливе значення для висвітлення питань, пов’язаних із державотворчою діяльністю художньої інтелігенції, містить фонд 2581 - "Генеральне секретарство освіти Української Центральної Ради" ЦЦАВО України. Фонд містить близько ЗСО справ, матеріали яких майже не використані сучасними дослідниками. Вивчаючи документи цього фонду, можна переконатися, що "іячі літератури і мистецтва взяли активну участь у національно-культурному будівництві, фонди ДМІМК . .раїни, ЦДАМЛМ України, вищеназваних відділів рукописів містять спогади учасників

подій про культурне миття України революційної доби,' ХУДОЖНІ

-----твори'і, що ду.е важливо,- листування.

Величезним за обсягом і кількістю інформації иасиьои є преса досліджуваного періоду. В дисертації використано як центральні /"Нова рада", "Робітнича газета", "Відродження" тощо/, так і місцеві газети /"Вісник товариства "Просвіта" у Катеринославі", "Чернігівські губернські вісті",' "Волинь" тощо/. Всього автором опрацьовано понад 20 назв періодичних видань. Газети містять багато матеріалів про участь діячів літератури І мистецтва в суспільно-політичному житті країни, їх статті, а також художні твори, переважно роетичні, написані в досліджуваний період. Цінним джерелом для вивчення літературно-мистецького лиття в журнали "Шлях", "Літературно-науковий вісник", "Книгарь. Літопис українського письменства”. !

В дисертації широко використано мемуарну літературу: спогади учасників подій, щоденники громадських діячів.^

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше робиться спроба на основі архівних джерел і опублікованих матеріалів висвітлити вплив художньої інтелігенції на національне відродження України в період а березня 1917 р. по квітень

1918 р. В центр дослідження автор поставив особистіений аспект, який висвітлює історіє через призму долі діячів культури. Дов-гуі час імена діячів літератури і мистецтва були тільки прикладним фактором до історії культури, становлення і розвитку

І. Русова С. Мої. спомини,- Львів, 1937; Дорошенко Д. Мої спогади про недавнв мин.’іе /І9І4-І9І8/.- Мюнхен, 1969; Впини -ченко В. Щоденник. Т. 2: І9ІІ-І920. - Едмонтон-Нью-йорк,

1980; Грушевський М. Спомини // Київ.- 19Ь9.~ №9.- С. ІОй-149 тощо. . '

тих чи інших напрямків в мистецтві. В даному дослідженні художня інтелігенція розглядається, як надзвичайно важливий компонент суспільства.

Автором роботи введені в науковий обіг нові документальні матеріали, які відображають багатогранну і самовіддану працю діячів української культури по збереженню та збагаченню національних основ духовного життя українського народу. '

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення і висновки та конкретний фактичний матеріал можуть бути використані при підготовці спеціальних і узагальнюючих праць з історії української культури. Фактологічна база дисертації може бути використана в лекційній роботі, при підготовці нормативних і спеціальнії;; курсів а історії України для студентів вузів, при підготовці біографічних нарисів про діячів українського національного відродження.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри новітньої історії України Київського університету імені Тараса Шевченка та кафедри історії України Київського державного інституту культури. Оснорні положення і висновки дослідження знайшли відображення в публікаціях автора, доповідях і повідомленнях на наукових конференціях: "Проблемо влади в Україні в минулому і сучасному" /Луцьк, 1995/; "Історія українського народу” /Київ, 1994/; "Духовні витоки Поділля:тво-рці історії краю" /Кам’янець-Подільський, 1994/; "Культура Поділля: Історія і сучасність" /Хмельницький, 1993/.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури.

_____ _____- ОСНОВНИЙ ЗМІСТ" РОБОТИ

, У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються хронологічні рамки, мета і основні завдавші дослідження, аналізується стан наукової розробки і джерельна база, наукова новизна і практичне значення роботи.

У першому розділі "Розвиток української тиіотпьаої ідеї в літературній творчості' аналізуються творча діяльність письменників і поетів, спрямована на розвиток української національної ідеї.Автор подає коротку історій її становлення і показує знамення в цьому процесі літературної праці. Підкресливши існування великого розмаїття течій і стилів, характерних длг української літератури початку XX століття, автор виділяє спільну рису в творчості літераторів. Це - віра в ріділій народ, в його сили і людські вартості, її національно відродження України.

З вибухом національної революції перед українською худо -кньою інтелігенцією відкрилися великі ШЖЛІІЬОСТІ. Тепер ЙОНН могла вільно творити, не озираючись на цензуру і всілякі унісші, що чинилися над українським словом з?, царського режиму. Першими відгукнулись на події резолюції в Україні поети. Віршоване слово стало виразником і пр'пагандистоїл Ідеї національного відрсвдг.еиня.

В розділі аналізується творчість найбільш яскравих поетів досліджуваної доби: П. Тичини, 0. Олеся /Кандиби/, Г. Чупринки, М. Вороного, М. Філянського, X. Апчотзськ'н , Б. Санп'ї-ленка, 0, йурлилої /Которої/ та ін. В своїх віршах рони Д'юіь поетичний сбрча пробудження України до нчціплпші>>~ш , явного життя, відгукуються на визначні події, оакмікчкіть до об’єднання чсіх верств українства у боротьбі за свободу і незалежність

Батьківщини, щиро радіють успіхам національно-визвольної боротьби українського народу і сумують а приводу невдач. Вони дали зразки справді високої громадянської поезії. Опубліковані в газетах і журналах, вірші швидко доходили до читача і мали на; нього великий вплив.

Автор показує, що, незважаючи на несприятливі для прозової творчості умови революційної доби, над розвитком і. поширенням української національної ідеї творчо працювали і українські письменники. Розглядаються твори Л. Старицької-Черняхів-ської, ,А. Ііаценка, С. Черкасенка, М. Івченка, П. Стебницько-го, Г, Хоткевича та ін. Характерною рисбю для літератури того часу стало звернення до героїчних сторінок історії України.

Це було закономірним явищем, оскільки в період розбудови незалежної Української держави підвищився інтерес до історії рідного краю - важливого чинника в процесі формування національної свідомості. Провідною ідеєю творів того часу була ідея вірності ''країні. Автори намагались викликати у простого люду почуття гордості за своїх предків, аахоплення їхнім героїзмом, повагу до національних традицій. В умовах національного відродження літературна творчість українських письменників мала важливе значеная для пробудження національних почуттів у населення України. . .

* У другому розділі "Діяльність художньої інтелігенції По відродженню і розвитку національного мистецтва" автор аналізує творчість представників художньої інтелігенції початкового періоду національної революції та їхній внесок у розвиток українського мистецтва. Автор доводить, що національне відродження! яке увінчалося відновленням української державності, було одночасно і відродженням національного мистецтва. Цю думку під-твердаує факт наявності в ньому реформаторських течій, які йшли

в ногу з розвитком тенденцій і потреб світового мистецтвV ~

— П’іи цьому спираючись в своїй основі на національні корені.

Багато уваги приділено висвітленню процесу розвитку театрального мистецтва. Показана участь відомих діячів культури в роботі Комітету по заснуванню Українського національного театру. Де його складу увійшли драматурги В. Вишшчеико,Л.Ста-рицька-Черняхівсмса, С. Черкасешсо, актори І. Мар'яненко,С.Па-ньківський, М. Орел-Степняк, диригенти С. Комщь, 0. Приходь-ко, худошші В. Кримввський,- М. лук та ін. Описується робота створеної при ^мітеті репертуарної комісії. Результатом діяльності митців було заснування 16 вересня 1917 р. Українського національного театру. Аналізується репертуар цього театру та тру..и М. Садовського.

• Подією історичного значення стало відкриття "Молодого театру". Показана роль Д. Курбася у його заснуванні і діяльності. Режисер утвердаував у своєму театрі ті естотичні засади, які мусили вивести національне театральне мистецтво :і кризи, сміливо звертався до спадщини світової та нової української, драматургії, прагнув до високого професіоналізму у відтворенні різних стилів.

Автор змальовує театрально життя провінції, де справжні подшшмки сценічного мистецтва організували аматорські театральні трупи. Хоча з художнього боку великих досягнень тут не було, але популяризація театрального мистецтва сприяла підвищенім інтересу до українського театру серед широких верств населення і розширяла сферу впливу української культури.

В період духовного відрядження українськоїі породу відбувся сплеск і його музичної культури. Прикметно» особливістю того часу стало бурхливе наповнення громадського життя українськими піснями, насамперед народники - козацькими, стрілецькими

а також творами на вірші видатних поетів - Т. Шевченка, П. Чужинського, 0. Олеся, М. Вороного. Ці пісні допомагали людям відчути свою силу, єдність, вселяли віру в перемогу національно-визвольної боротьби. Підкреслюється значення творчості народних співців-кобзарів 1. Кучугури-Кучеренка, С. Пасюги.Ф.Ку-шнерика та ін.

Багато уваги в дисертації приділено розвитку хорового ми-, стецтва. Особливого'значення в період революції надавала хоровій музиці її оперативність, здатність об'єднувати слухачів і співанів, активізувати громадське волевиявлення. До когорти популярних майстрів хорової музики належали К. Стеценко, МДе-онтович, Я. Степовий, П. Сениця, Я. Яциневич, 0. Кошиць. У розділі аналізується їх творчий доробок, висвітлюється діяльність відомих хорових колективів, на основі чого зроблено висновок прсі високе розуміння громадянського обов’язку музичною інтелігенцією в долезлаші часи в Україні.

Значне місце у розділі відводиться аналізу творів образотворчого мистецтва. Революційні події закономірно позначилися на творчості митців. Розкриті основні напрямки творчої діяльності видатних майстрів пензля - Г. Нарбута, В. Кричевського, п. Холодного, М. Бойчука, 0. Мурашка та ін. Знаменною подією,що вплинула на подальший розвиток мистецтва, стало відкриття в Києві в листопаді 1917 р. Української Академії Мистецтв.

! Розкрита участь митців у розробці національної символіки і художньому оформленні української державності. Показана роль академіка В. Кричевського у створенні малюнків гербів УНР та відповідних печаток, участь Г. Нарбута, А. Оредч, 0. Кросов-ського у розробці ескізів паперових грошових знаків. Над проектом малюнків поштових марок працювали Г. Нарбут, ІЗ. Кричев-ський, М. Позик, Б. Ковальський та ін.

Отже, події революції, час національно-визвольних змягяш. дали значний імпульс для розвитку українського мистецтва. Творі -і діяльність митців цього періоду збагатила скарбницю як на ціональної, так і світової культури. '

У третьому розділі "Громадсько-політична діяльність худо жньої інтелігенції по національно-культурному відродженню України" аналізуються основні напрямки і ^рми культурно-просвітницької роботи і*- тців, висвітлюється їх участь в органах державної влади та управліннг:, розкривається роль діячів літератури і мистецтва в організації державної підтримки всебічного розвитку націон льної культури.

Важливе місце у розділі відводиться дослідженню діяльності художньої інтелігенції по організації національної школи. Автор висвітлює значення у цьому процесі Товариства шкільної освіти, з яким активно співпрацювали літературознавець і поет

1. Стешенко, художник II. Холодний, письменник 3. Прокоповнч та іп. До написання шкільних підручників були зслучсні відомі діячі української культури С. Черкасенко, 0. Стешенко, 0. Ло-тоцькийі І. Огіснко, К. Стрценко та ін. Представники художньої інтелігенції розгорнули широку лекційно-просвітницьку роботу, взялися за складання словників і створення різного роду довідково-інформаційної літератури.

Одним із напрямків культурно-просвітницької діяльності інтелігенції була організація видавництва українських кіикок.

З багатьма видавництвами активно співпрацювали діячі літератури і мистецтва. У розділі зроблено висновок, що прикметною особливістю досліджуваного періоду стала активізація української преси. Іам.де на чолі часописів стояли літератори, рівень г.л~ зет } журналів був значно вищим, роль у суспільному ггитгі -вагомішою. У виданні газет активну участь брали відомі діячі

української культури: А. Ніковський, К. Широцький, В. Королів-. Старий, С. йфремов /"Нова рада"/; В. Винниченко, Д. Антонович /"Робітнича газета"/; ї. Шаповал, В. Елланський, Г. Михайличенко /"Боротьба"/; Г. Хоткевич /"Рідне слово"/ тощо. Навколо журналів "Шлях", "Літературно-науковий Вісник" зосередилися кращі літературні сили України: М. Зеров, П. Тичина, Ц. Івчен-ко, Л. Старицька-Черняхівська, М. Вороний, 0. Олесь, Г. Чупринка. М. Чернявський, А. Кримський та ін. .

Основною формою залучення населення до участі в національно-культурному відродженні стало товариство "Просвіта". В багатьох випадках ініціаторами й активними учасниками його діяльності були представники художньої інтелігенції. Автор аналізує діяльність Київської "Просвіти", якою керували літератори 0. Лотоцький, В. Кородів-Старий, Л. Яновська, В. Науменко.

В інших мистах активними діячами "Просвіт" були письменники і лбети: В Елланський у Чернігові, А. Кащенко і В. Самійленко у Катеринославі, Г. Коваленко в Полтаві, М. Чернявський у Херсоні, Г. Хоткевич і Д. Ткаченко у Харкові, М. Івченко в Ромнах тощо. їхня діяльність була спрямована на розвиток та утвердження рідної мови, розширення сфери її вживання, на збереження народних традицій, збагачення культури новими здобутками.

, Велику увагу автор дисертації приділив висвітленню діяль-ноагі митців до до охорони історико-культурної спадщини України. Організатором цієї справи став відомий мистецтвознавець .

11. Біляиівський, який очолив Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва України. Членами комітету стали відомі мистецтвознавці К. Широцький, Г. Павлуцький, В. і Д. Щер-баківські, Ф. Ознст, видатні художники М. Бурачек, П. Холодний, М. Дук, 0. Мурашко, М. Бойчук та ін. Аналізуються форми роботи

---Центрального і- місцевих комітетівгїх внесок у справу охороїти

старожитностей.

/ Значне місце у розділі автор відвів аналізу участі діячів літератури і мистецтва в'органах державної влади й управління, де вони склали якщо но нпйчисленнішу, то найвпливовішу частину. Входження представників художньої інтелігенції до Центральної Ради, Генерального секретаріату, місцевих органів зумовило пильну увагу, з якоя українська влада ставилась де роз-ьоо культури. •

Безпосередньо справами національно-культурного будівництва займався гє еральний секретаріат освіти, який очолив

І. Стекенко. Плідно працювали його заступник П. Холодний.

0. Дорошкевич, 1. Огієнко, В. О’Коннор-Вілінська, К. Широцький, К. Стеценко, Н. Лзснтович, Л. Старицька-Черняхівська та інші відомі діячі української культури. Проаналізовано діяльність секретаріату щодо українізації учбових закладів і створення нових.

Генеральний секретаріат освіти займався не тільки освітніми справами, але й дбав про розвиток національного мистецтва. При секретаріаті були створені окремі відділи по галузях, їх очолили відомі діячі української культури: 0. Кошиць /музичний відділ/, М, Старицька /театральний/, М. Біляшівськиі? /охорони пам’яток старовини і мистецтва та музейної справи/, Г.ІІа-влуцький /пластичного мистецтва/, А. Середа /художньої промисловості/. Автор детально висвітлює конкретні результати діяльності цих відділів. ■

У висновках, що випливають з аналізу джерельного матеріалу,. підкреслюється, що художня інтелігенція відіграли важливу роль у національному відродженні України в початковий період національно-визвольних змагань. Ьона розгорнула бурхливу

діяльність, спрямовану на підвищення рівня національної самосвідомості народних мас. Висуваючи і відстоюючи україноьву національну ідею в свої,;'творчості, діячі літератури і мистецтва прагнули викликати у людей почуття гордості за Україну та її героїчне шііуле, бажання бути гідшми слави предків, здобути довгожданну волю і зуміти захистити її в разі потреби.

Не задовольняючись тільки творчою працею, художня інтелігенція організувала і очолила культурда-лросвіткіцький pyx.Be-лике значення для формування національних почуттів пале діяльність митців по відродженню національної освіти, організації української преси і книговидавництва, пропаганді досягнень української культури, збереженню пам'яток архітектури і мистецтва. Широка культурно-просвітницька діяльність митців Сприяла, як наслідок, пробудженню національної свідомості народних мас, що знайшло прояв у розгортанні національно-визвольного руху. Діячі літератури і мистецтва склали найвпливовішу частину членів органів державної влади й управління. -Чимало їх представників займали ключові посади в Центральній Раді, Генеральноцу секретаріаті, місцевих органах і фактично визначали напрямки державної політики. 1 що особливо важливо, одним із них стало забезпечення державної підтримки всебічного розвитку української культури. Добре розуміючи роль культури у суспільному житті,* митці-політикй великого значення надавали вирішенню проблем, пов’язаних із національно-культурним відродженням країни.

. Разом з тим варто зазначити, що керівна роль діячів культури в політичному житті України в І9Г/-почЛ9І8 рр. мала свої негативні наслідки. Успішне вирішення державних проблем потребувало досвідчених політиків, які б могли творити діяльний адміністративний апарат, вчасно подбати про забезпечення умов . для національної безпеки, організувати боєздатну армій,провести

необхідні економічні реформи. Проте, незважаючи на це, незаперечним здобутком діяльності тогочасних державних діячів було ш опичення великого досвіду по розвою української культури, який мав вакливо пізнавально-практичне значення для сьогодення.

Детальніш аналіз різнобічної діяльності художньої інтелігенції дав підстави визначити рекомендації, здійснення яких сприятиме розвитку культури незалежної України в сучасних умовах. По-перше, сучасній інтелігенції в своїй діяльності потрібно великого значення надавати впровадженню національної ідеї у свідомість на- одних мас. Національна ідея повинна стати важливим чинником державотворення, засобом єднання людей для досягнення загальної мети - побудови міцної незалежної держави. По-друге, сучасні політики мають усвідомити істину, що державний суверенітет України може бути реалізований на осноеі відродження національної духовної культури. Тому необхідно зламати стереотип залишкового ставлення до розпитку культури і використовувати її великий потенціал у суспільному житті. По-третє, сучасній інтелігенції варто ширше звертатися до історичного досвіду своїх попередників у справі організації національної освіти, українізації преси і книговидавництва, лац’яткоо-хоронній-справі. Маємо наділ, що дана робота послужиться цій справі. Впровадження позитивного досвіду культурно-просвітницької діяльності художньої інтелігенції у досліджуваний період сприятиме підняттю рівня національної самосвідомості населення сучасної України. Наслідуючи своїх попередників, ііячі літератури і мистецтва масть забезпечити створення в суспільстві морально-духовної атмосфери, необхідної для успішної побудови незалежної держави. їх активна праця - запорука об’єднання всіх громадян для виходу України з кризи. '

Основні положення дисертації знайшли своє відобра ліня -в публікаціях автора:

1. Худошш інтелігенція і становлення національної освіти в Україні за доби Центральної Ради // Розбудова держави.-І994.-М0.-С. 29-34.

2. Іван Стешенко - поет, учений, політик // Український педагог Іван Стешенко,- К., 1994.- С. 112-132 /у співавт./

3. З історії заснування Української Академії Мистецтв //

Історія українського народу: Тези доповідей на II українській науково-практичній студентській конференції,- К., 1994,- С. 69-60. • .

4. 3 історії просвітницького руху на Поділлі // культура

Поділля: історія і сучасність. Матеріали другої науково-практичної конференції, присвяченої 500-рІчч» и. Хмельницького.-Хмельницький, 1993.- С. £77-279. .

5. Родина Кричевських і розвиток українського мистецтва

// Перша заочна наукова конференція а питань генеалогії і біа-графіки, присвячена 160-річчю з дня народження О.М. Лазаревського.- Вінниця, 1994,-С. 30-32. .

' 6. Літерптурно-миотецьке життя Кам'ямець-Подільоького університету // Духовні витоки Поділля: творці історії краю. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 9-І! вересня 1994 р., м, Кам*янець-Подільський.- Хмельницький, 1994,-

С. 385-387.

Пономаренко А.Б. Влияние худолестпенной интеллигенции на национальное возрождение Украины /март 1917г.- апрель 1918г./.

■ Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 17.00.08 - теория и история культуры , Киевский государственный институт культуры. Киев, 1995.

В длссертации рассмагрнваотся основные направления многогранной деятельности украинской художественной интеллигенции и начальниц по~под национальной реполяг;ии 1917-1918 гг., осге-щается ее роль в национально-культурной возрождении Украины, Установлено, что художественная интеллигенция своей' творческой, культурно-пр ветительской деятельностью, участием в государственной строительстве способствовала повышенно национального самосознания народных масс, возрождению и развитии национальной культуры. -

Ключом слова: художня штелп'енц^я, ншионмьне В1Д-

родження.

A.PONOMARCN^O. The Influence of Artistic;

on th© National Revival of the Ukraine Сmarch 1p17 - apriL 1Р1Б>.

The thesie for* A doctor's ds>gr«?e £ts «a candidate of hisCoricaL sciences in thrs specialisation I7.0AP3 — Theory and History of Cwtt-urfc. Kiev St Ate InstitMte of Cu'^ure, Kiev,

The dissertation deals witii basic trends of the various

activities o£ the Ukr*tnCan artistic intelligentsia *t th* prlrs^ p«rio<i of the national revolution. (W17-1918)^ Its part in tho rtailonAl and cultural revival of the Ulora’irvft {& reflected*

Ifc ?s &fcafceJ that artistic tntalUsonttl;» stimulated tho growth of tho national selfconscJouenoss of the classes, revfvM and development of the national culture by its Artistic cultural ап4 «Kiuc&tIortAl achievements and participation in the ;veU)pmont of »rh0 new st«te.