автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Археологическая наука в Харьковском университете (1805 -1920 гг.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Археологическая наука в Харьковском университете (1805 -1920 гг.)"

РГ8 ОД

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ' ... ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

Скнрда Валерій Володимирович

УДК 902:378.4 (477.54) ХНУ

Археологічна наука у Харківському університеті (1805 — 1920 рр.)

Спеціальність — 07.00.04 — археологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ 2000

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

МІХЕЄВ Володимир Кузьмич, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, завідуючий кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий

співробітник

ЗУБАР Віталій Михайлович,

Інститут археології НАН України, провідний науковий співробітник відділу античної археології

кандидат історичних наук СУПРУНЕНКО Олександр Борисович, Центр охорони та досліджень пам'яток археології управління культури Полтавської облдержадміністрації, директор

Провідна установа: Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова, кафедра археології та етнології, м. Одеса.

Захист відбудеться « » квітня 2000 р. о 14-00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради (Д 26.234.01) при Інституті археології НАН України, 04655, м. Київ - 655, проспект Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту археології НАН України, м. Київ-655, проспект Героїв Сталінграда, 12.

Автореферат розісланий « 7т~» 2000 р.

Вчений секретар _

спеціалізованої вченої ради _____

кандидат історичних наук ---------- Петрашенко В.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми дослідження полягає в тому, що питання, пов’язане з розглядом стану археологічної науки в Харківському університеті, одному з найбільших центрів науки в Україні, від початку його існування й до реорганізації в 1920 p., до останнього часу залишалося не висвітленим в достатньому і повному обсязі, а деякі цікаві сторінки цієї історії залишалися зовсім невідомими науковцям В роботах, які вийшли друком, цьому приділялося небагато уваги. Найбільше свідоцтв про стан археологічної науки в період з 1805 rio 1920 рік в Харківському університеті було наведено в статті професорів В.К. Міхеєва та Б.А. Шрамка, в якій зроблено нарис розвитку археології в університеті з моменту його створення й до 1990 р. Але й там періоду, що розглядається в нашій дисертації, присвячено лише біля 5 сторінок. Актуальність вибраної нами теми також пов’язана з тим, що вивчення історії розвитку археології в окремих регіонах дає можливість для висвітлення цього питання в межах усієї країни Важливо ввести в обіг дані, пов’язані з історією археології в Харківському університеті, також у зв’язку з тим, що в жодній з праць, присвячених 100-, 135-, 150- та 175-річчю існування Харківського університету, немає спеціального розділу чи хоч би підрозділу, присвяченого розвитку в вузі археології, а наводяться лише розрізнені дані про заняття учених університету археологією. Якщо дослідження, подібні нашому, будуть проведені по інших вузах та установах, які займалися археологічними дослідженнями в XIX і на початку XX ст., то це дасть змогу створити загальну пращо, де була б висвітлена історія розвитку такого важливого розділу історичної науки, як археологія, в цілому в Україні.

Зв’язок роботи і науковими темами. Дисертація пов’язана з виконанням тем "Археологія залізного віку Східної Європи” та “ Історія і теорія історичної науки та освіти”, в межах яких працює колектив кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету Харківського національного університету, де виконана робота.

Хронологічні рамки дослідження визначаються періодом функціонування Харківського університету - з 1805 по 1920 рік, при цьому нижня межа пов’язана з часом створення вузу, а верхня — з датою його реорганізації.

Мета і основні завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та ступеня її наукової розробки. Мета дисертації полягає в якомога повнішому висвітленні процесу зародження і розвитку археології в стінах Харківського університету від часу його виникнення (1805 р.) і до 1920 р.

Виходячи з цієї мети, авгор вважає за необхідне вирішити такі наукові завдання:

1. Проаналізувати й узагальниш літературу по темі дисертації

2. Ввести в науковий обіг нові джерела, які мають відношення до історії археології в Харківському університеті.

3. Показати місце і роль археології в системі інших історичних дисциплін, які розвивалися в університеті.

4. Розкрити значення і роль археологічних установ, які виникали в столичних містах, а також значення XII Археологічного з’їзду для розвитку археології в Харківському університеті.

5. Показати і дати оцінку внеску окремих харківських учених в археологічну науку.

6. Оцінити рівень науковості і методики археологічних досліджень, які проводилися ученими Харківського університету.

7. Показати зв’язок між проведенням археологічних досліджень і розвитком музейної справи в Харкові.

Об’єктом дослідження виступає розвиток археологічної науки в Україні протягом XIX і на початку XX століть. Предметом дослідження є діяльність учених Харківського університету в цей період в галузі археології.

Джерельна база дослідження формувалася головним чином з монографій, брошур та статей, які мали відношення до археології, виданих ученими Харківського університету з 1805 по 1920 рік; праць, в яких розглядалася наукова діяльність харківських учених; мемуарно-епістолярних джерел; архівних джерел, які зберігаються в архіві Інституту археології НАН України та Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України; загальних праць з історії археології

Виходячи з методологічної основи дослідження, автором застосовано спеціально-історичні методи: формально-типологічний, історико-порівняльний, історико-генетичний та метод історичної ретроспекції.

Наукова новизна цієї роботи полягає в тому, що автором уперше в вітчизняній історіографії на великому фактичному матеріалі, частина якого ще не підлягала аналізу попередників, створено узагальнюючий нарис монографічного плану про розвиток археологічної науки в одному з найбільших у країні осередків археологічної науки — Харківському університеті — з моменту його створення до 1920 р. Тема, завдяки використанню нових джерел, дістала значного розвитку. Дисертант спростовує положення про те, шо археологічна наука до кінця XIX ст. в Україні розвивалася лише як антична на чорноморсько-азовському узбережжі. До того ж в дисертації містяться матеріали про археологічну діяльність деяких харківських учених, які залишалися невідомими науковому загалу. Також автором були розглянуті незначні праці попередніх дослідників, пов’язані з даною темою.

Практичне значення дисертації визначається можливістю широкого

з

використання її результатів в монографіях та узагальнюючих працях, присвячених історії Харківського університету та історії археології в Україні в XIX - на початку XX ст., взагалі при створенні підручників з археології України, при підготовці загальних і спеціальних навчальних курсів та при створенні археологічних експозицій в музеях. Робота може мати значення для наукознавства при дослідженні питання інституалізаиії археологічної науки.

Особистий внесок здобувача в статті, надрукованій в 1998 р. разом з МВ. Любічевим, полягає в тому, шо дисертанту належать розробки, пов’язані з дослідженнями харківських учених, які мали відношення до черняхівської культури.

Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом обговорення доповідей на міжнародних, республіканських та регіональних конференціях: “Европа в XX веке: путь от войны к миру” (Харків, 1995 р.); “Всеукраїнська краєзнавча конференція, присвячена 70-річчю Українського комітету краєзнавства” (Харків, 1995 р.); “Другі”, “Треті” та “Четверті Сумцовські читання” (Харків, відповідно 1996, 1997, 1998 рр.); “Місто на краю Дикого поля”, присвячена 350-річчю м. Валки (Валки, 1996 р.); “Конференція молодих учених, присвячена 225-річчю з дня народження В.Н. Каразіна” (Харків, 1998 р.); “Актуаіьні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених м. Харкова” (Харків, 1998 р.), “Наукова конференція молодих учених з історичного краєзнавства, присвячена 200-річчю Харківської єпархії” (Харків, 1998 р.). Крім того, доповідь автора про розвиток археологічної науки в Харківському університеті обговорювалася на засіданні Ученої ради історичного факультету ХДУ (січень 1996 р.) і на засіданні скіфо-сарматського відділу ІА НАН України (Київ, 1999 р.).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків (167 сторінок) і списку використаних джерел та літератури — 395 найменувань (32 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначені його мета та завдання, об’єкт і предмет, хронологічні межі, подано загальну характеристику джерельної бази, дана характеристика методологічних основ та методів дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість розробки проблеми, окреслено ступінь апробації та структуру роботи.

Розділ І: Початок археологічних досліджень в Харківському університеті (від часу заснування до 60-х рр. XIX ст.).

Учені Харківського університету почали проводити археологічні дослідження з перших років його існування. Вже в 1807 р. проф. І.С. Рижський проводив дослідження на Ольвійському городищі. Учений був першим, хто дав загальний опис городища. Він зробив деякі припущення та висновки стосовно

Ольвійського городища, підкреслюючи, шо воно повинно бути дуже ретельно досліджене для відкриття важливих історичних свідоцтв.

Другою людиною в Харківському університеті після 1.С. Рижського, яка проводила роботу, пов’язану з археологічними дослідженнями, на наш погляд, можна вважати ординарного професора Марбурзького університету Х.П. Роммеля.

У Харківському університеті проф. Роммель працював недовго — з 1811 по 1814 рр. Невдовзі після приїзду до Харкова (прибув до нього 17 січня 1811 р.), йому, як відомому на той час у Європі ученому, було надано доручення з Петербурга провести дослідження знайденого біля міста Слав’яиська на Сіверському Дінці великого каменя з невідомими письменами. Проф. Роммель з великим задоволенням узявся за виконання цього доручення, але, прибувши на місце, він швидко переконався в тому, що не може прочитати надпис на згаданому камені. Єдине, що спромігся він зробити на той час, — це зняти факсиміле та надіслати його в Петербург. Але зацікавленість ученого до цього надпису не пропала. Вже після повернення до Німеччини, в 1817 р., Роммель знайшов у Касселі, в стародавніх могилах гунів, письмена, дуже схожі на ті, що він бачив біля Слав’янська. Схожість зі слав’янськими письменами він убачав і в письменах та рунах сибірських або скіфських народів, які були оприлюднені Палласом та Спаським. Усе це змусило Роммеля припустити існування грубого руноподібного письма, в незапам’ятні часи принесеного з Азії в Європу.

Х.П. Роммель був запрошений у Харківський університет ординарним професором на кафедру латинської словесності, і тому його лекції в основному були присвячені грецьким та латинським класикам. Але, не обмежуючись тлумаченням стародавніх письменників, він почав читати історію римської літератури по Герлаху і політичні старожитності. Згодом проф. Роммель почав проводити філологічний семінар, у якому, за його власними словами, “...преподавались основания высшей грамматики, критики, герменевтики и археологии”. Але це був не єдиний на той час курс в Харківському університеті, який містив в собі назву “археологія”.

Проф. Г.П. Успенський найбільш прославив своє ім’я виданням праці “Опыт повествования о древностях русских”. Ця книга мала важливе значення для розвитку археології в Російській імперії, насамперед в методологічному плані, бо вона становила собою першу спробу показати історію давньої Русі в зв’язку з дослідженням речових пам’яток. Слід відзначити також статтю Г.П. Успенського, присвячену дослідженню однієї давньоруської монети, яку він відносив до часів правління Ярослава Володимировича (XI ст.). Певний внесок у справу археологічних досліджень було зроблено проф. Успенським під час вироблення історико-філологічним та фізико-математичним факультетами Харківського університету особливих програм для збирання географічних та

історичних свідоцтв по губерніях, які входили до складу Харківського навчального округу. Програма, яку складав Г.П. Успенський, торкалась питань топографії та статистики, але основна увага приділялася даним, які були пов’язані з історією. Такі свідоцтва повинні були збирати місцеві вчителі. Яскравим прикладом того, що програмою, яку склав проф. Успенський, користувалися, є повідомлення почесного доглядача училищ Прилуцького повіту Полтавської губ. Білецького-Носенка. Останній надіслав до університету дані про одне городище в Прилуцькому повіті та про знахідку бронзової статуетки біля сел. Радьковки. Наприкінці XIX ст. місцезнаходження цієї статуетки було вже невідоме, але завдяки її детальному опису, зробленому Білецьким-Носенком на підставі програми Г.П. Успенського, фахівці здобули можливість визначити її античний характер.

Важливо також відзначити той факт, що відомий в майбутньому археолог акад. П.І. Кеппен розпочав свою кар’єру в стінах Харківського університету. П.І. Кеппен вступив до Харківського університету в 1809 р. і закінчив його в 1814 р. зі ступенем магістра правознавства. В тому ж році він переїхав до Петербурга, де й продовжив свою наукову діяльність. Але тут важливо відзначити той факт, що ще під час навчання в університеті П.І. Кеппен, головним чином, завдяки лекціям проф. І.С. Рижського та Г.П. Успенського, звернув увагу на історію та старожитності Росії. Зараз важко сказати впевнено, що саме в харківський період своєї діяльності майбутній академік почав займатися й археологією. Тим більше, що дослідник його літературної діяльності A.A. Кунік говорить про те, що матеріали, які мали відношення до археології, П.І. Кеппен почав збирати лише в 1819 р. Але можна припустити, що в якійсь мірі він знайомився з археологічними пам’ятками ще за тих часів, коли був студентом Харківського університету. Починаючи з 1810 р., П.І. Кеппен майже кожен рік під час літніх канікул здійснював мандрівки по терену сучасної України. Ним були відвідані: Одеса, Катеринослав,

Єлісаветград, Миколаїв, Херсонська губернія, Кременчук, Полтава, Ізюм, Куп’янськ, Чугуїв, Охтирка, Валки та Святогорський монастир. Під час таких подорожей П.І. Кеппен, за спогадами його сина, записував у своїх дорожниках усе те, що, на його думку, заслуговувало на увагу в археологічному, етнографічному, топографічному і статистичному підношеннях Цілком можливо, що до уваги майбутнього академіка потрапляли й археологічні пам’ятки, яких немало можна налічити в місцях, де він бував. На користь цього, на наш погляд, свідчить і той факт, шо в його “Список известнейшим курганам в России”, який був виданий в 1837 р., потрапили кургани Харківщини, Полтавщини й інших місць, які він відвідував під час навчання в Харківському університеті.

Займався археологічними дослідженнями й засновник Харківського університету, відомий громадський діяч і винахідник В.Н. Каразін. Він

надсилав відомості про городища Харківщини 3. Ходаковському, вважаючи їх дослідження дуже важливими для історії краю, а також сприяв подорожі 3. Ходаковського по території Російської імперії з метою дослідження городищ. Учений вважав, що дослідження місцевих археологічних пам’яток більш важливі, ніж дослідження античних городищ. Крім того, В.Н. Каразін був першим, хто розпочав наукові розкопки грунтових поховань в Харківській губ. і прийшов до вірного висновку, що римські монети, які знаходять на її території, датуються ] -11) ст. н.е.

Наприкінці 30-х років XIX ст. планомірними археологічними розкопками на території Харківської й сусідніх губерній займався В.В. Пассек. Під час цих досліджень він наносив усі відомі йому археологічні пам’ятки на мапу, тобто використовував картографічний метод. Дослідником було встановлено, що городища Харківщини належать до різних епох, а найдавніші з них є одночасними з місцевими курганами. В.В. Пассек був одним з перших учених, хто поставив питання про відношення кам’яних баб до курганів і ототожнив Каганове городище з літописним містом Дінцем, давши йому сучасну назву “Донецьке городище”. Спираючись на дані, отримані під час проведення археологічних робіт на території Харківської губернії, ученим було надруковано декілька значних статей, пов’язаних з давньою історією Харківщини. Публікації В.В. Пассека сприяли розповсюдженню інформації про археологічні пам’ятки Харківщини. Найважливішим же наслідком праці В.В. Пассека, на наш погляд, було те, що завдяки його публікаціям про археологічні пам’ятки Харківщини про них стало більше відомо передовим ученим колам Російської імперії. Одночасно з В.В. Пассеком працював на археологічній ниві молодий харківський учений, майбутній академік, I I. Срезнєвський. Учений займався дослідженнями різноманітних археологічних пам’яток в землях західних слов’ян, віддаючи перевагу городищам.

У 50-х роках XIX ст. почав займатися археологічними дослідженнями проф. М.Т. Костирь, але через те, що він помер невдовзі після початку своїх занять археологією, вони не мали великого значення. В ті ж роки вийшла з друку велика праця відомого ученого, митрополита Харківського і Богодухівського Філарета “Историко-статистическое описание Харьковской епархии”, де були опубліковані майже всі відомі на той час дані про археологічні пам’ятки на території Харківщини. В 1861 р. було опубліковано звіт ад’юнкта Харківського університету М.Н. Петрова про закордонне відрядження, в якому дуже багато місця було приділено повідомленню про кращі археологічні колекції в країнах Західної Європи та лекції відомих європейських археологів. До кінця 50-х років XIX ст. відноситься початок діяльності на ниві археології професора Харківського університету

Н.Д. Борисяка. Але найбільш відомі його дослідження в період, який ми

розглядаємо в цьому розділі, відносяться до 60-х років і пов’язані з розкопками Жмеліна кургану на Харківщині та кургану Хохлач в м. Новочеркаську. Але в цілому археологічні дослідження, які проводилися ученими Харківського університету в першій половині XIX століття, носили нерегулярний і здебільшого випадковий характер.

У цьому розділі автор також доводить, що курси, які читалися в Харківському університеті в перші 60 років його існування і містили у своїх назвах слова “археологія” чи “старожитності”, до археології в сучасному її розумінні не мали безпосереднього відношення.

Розділ II: Внесок учених Харківського університету в археологічні дослідження в другій половині XIX ст.

З кінця 60-х років зацікавленість археологією серед учених Харківського університету зростає, як, до речі, й взагалі в Росії, що було пов’язане з початком проведення Всеросійських археологічних з’їздів. Наприкінці 60-х -на початку 70-х років продовжував свою археологічну діяльність проф.

Н.Д. Борисяк. Учений збирав свідоцтва про планомірні археологічні розкопки, а також про археологічні пам’ятки, які розкопувалися під час проведення різноманітних земляних робіт. Напередодні 1-го Археологічного з’їзду (Москва, 1869) він надрукував у місцевій пресі ряд статей, пов’язаних з археологією. Учений також надсилав різноманітні археологічні матеріали до підготовчого комітету з’їзду. Але особисто Н.Д. Борисяк брав участь лише в роботі ІІІ-го Археологічного з’їзду (Київ, 1874), де виступив з повідомленням про нові археологічні знахідки в межах Харківської та Катеринославської губерній, які були зроблені під час побудови залізниці.

Окрім Н.Д. Борисяка, брали участь у роботі перших Археологічних з’їздів такі відомі вчені Харківського університету, як О.О. Потебня,

П О. Лавровський, A.C. Лебедев та Г.Ф. Карпов. Але їх виступи на цих з’їздах не мали безпосереднього відношення до археології в сучасному її розумінні.

Важливою подією в розвитку археології в Україні було започаткувати в 1874 році окремого курсу археології, який почав викладати в Харківському університеті М.Я. Аристов (до речі, одним із перших в Російській імперії). Учений читав цей курс, віддаючи перевагу в першу '.'ергу місцевим старожитностям.

У 1879 р. оберігачем Музею витончених мистецтв та старожитностей Харківського університету Г.С. Чіріковим було написано статтю “Каменные бабы в Харьковской губернии”. Автор, розглянувши всі відомі йому свідоцтва про кам’яних баб, приходить до висновку, що питання, пов’язані з ними, можливо вирішити лише за умов проведення розкопок курганів, на яких стоять баби. А проф. Ю.І. Морозов, який теж цікавився питаннями, пов’язаними з кам’яними бабами, видав у 1881 р. велику статтю про городища Харківської

губернії. В цій статті були використані всі відомості, отримані ученими завдяки власним розкопкам і дослідженням В.В. ГІассека, а також опублікованим свідоцтвам. Значну кількість археологічних матеріалів Ю.І. Морозов діставав завдяки допомозі двох інших професорів Харківського університету, які теж цікавилися археологією — І.П. Щолкова та 1.Ф. Леваковскього. Ю.І. Морозов був також єдиним ученим Харківського університету, хто брав участь у роботі V-ro Археологічного з’їзду (Тіфліс, 1881).

З 1881 по 1885 рік працював у Харківському університеті Д.І. Яворницький. За ці роки ним була знайдена майстерня кам’яних знарядь та розкопано кілька десятків курганів, які містили поховання різних епох (починаючи від бронзової доби й закінчуючи козацьким часом). Д.І. Яворницький в якості харківського ученого брав участь в роботі Vl-ro Археологічного з’їзду (Одеса, 1884). Останні розкопки в харківський період діяльності були проведені молодим ученим у 1885 р. В тому році був розкопаний курган Мухіна гора біля с. Краснолавлівка Катеринославської губ.

З 1883 р. почав працювати в Харківському університеті Д.І. Багалій. Починаючи з Vl-ro, він брав участь в всіх чотирьох (крім ІХ-го) Археологічних з’їздах, які проходили в Росії у XIX ст. З точки зору археології найбільшої уваги, на наш погляд, заслуговують його доповіді на Х-му й ХІ-му з’їздах про велике значення археографічних джерел для розвитку археології та зроблена ним на VIII-му з’їзді доповідь під назвою “Обший очерк древностей Харьковской губернии”. До того ж, починаючи з кінця 1883 р. і до кінця періоду, що розглядається нами, учений друкував у різних виданнях статті, головною метою яких було викликати зацікавленість різних верств населення й особливо учених до археології. До того ж, після повернення з Археологічних з’їздів до Харкова Д.І. Багалій виступав з докладними доповідями про їх роботу та про головні результати, до яких привели згадані з’їзди, на засіданнях Харківського історико-філологічного товариства. Це Товариство було створене при Харківському університеті в 1877 р. і також сприяло розвитку археологічної науки.

У 1887 р. на сторінках газет з’явилася стаття Д.Т. Багалія, в якій він описував археологічні колекції графа О.С. Уварова, а також давав коротку характеристику засновнику Московського археологічного товариства як археологу, згадуючи про його внесок у розвиток археології в Росії. В 1888 р. Д.І. Багалій видав статтю “Археологические, этнографические и топографические заметки о Харьковской губернии”, в якій говорив про те, що Харківська губ. дуже мало досліджена в археологічному відношенні, й закликав до поширення робіт у галузі археології.

Напередодні VIII Археологічного з’їзду (Москва, 1890 р.) Д.І. Багалію Московським археологічним товариством було доручено скласти археологічну

мапу Харківської губ. Така мала була представлена харківським ученим до уваги членів з’їзду. Крім того, Д.І. Багапій виступив на VIII з’їзді з доповіддю “Общий очерк древностей Харьковской губернии”, в якій, спираючись на різноманітні джерела, повідомляв про археологічні пам’ятки різних епох на Харківщині. Головну увагу в цьому нарисі було приділено питанню, пов’язаному з городищами, а найважливішим був висновок з доказами про існування пам’яток кам’яного віку на території Харківської губ., чого ніхто не робив до Д.І. Багалія.

У 1891 р. Д.І. Багапій видає три роботи, пов’язані з археологією. По-перше, це повідомлення про дані, здобуті під час розкопок курганів в Ізюмському повіті І.М. Бич-Лубенським, по-друге, лист відомого археолога

3. Ходаковського до попечителя Харківського навчального округу на початку XIX ст. З.Я. Карнєєва, який був надрукований з передмовою Д.І. Багалія, а по-третє, програму збирання повідомлень, які мають відношення до археології та історичної географії.

Беручи участь в роботі X Археологічного з’їзду, який проходив у 1896 р. в Ризі, нроф. Д.І. Багалій виступив з доповіддю “Роль Харьковского университета в деле изучения древностей”. На прикладі архівних матеріалів, в яких збереглися відомості про археологічні дослідження харківських учених на початку XIX ст., Д.І. Багалій хотів привернути увагу археологів до використання археографічних матеріалів в їх роботах. Продовженням цієї теми була доповідь харківського ученого на наступному, XI Археологічному з’їзді (Київ, 1899 р.), де вона була доповнена новими даними, які автор здобув під час роботи в архівах.

Протягом 80 - 90-х років XIX ст. займалися археологічними дослідженнями і місцеві любителі старожитностей: І.М. Бич-Лубенський, I.A. Зарецький та В.Ф. Спесівцев. Вони завжди знаходили підтримку Харківського історико-фіпологічного товариства, яке було одним з найактивніших серед аналогічних установ Російської імперії. І.М. Бич-Лубенський займався розкопками курганів в Ізюмському повіті; в тому ж повіті, поблизу села Райгородки, проводив свої дослідження В.Ф. Спесівцев;

I.A. Зарецький збирав підйомний матеріал і проводив розкопки поблизу слободи Лихачовки Богодухівського повіту Харківської губернії.

З 1893 р. в Харківському університеті починає працювати Є.К. Рєдін, який на той час був уже відомою людиною в археологічних колах. Протягом 90-х років XIX ст. він надрукував декілька своїх статей і рецензій на статті інших дослідників, які були пов’язані з археологією, а також брав участь в роботі Х-го Археологічного з’їзду (Рига, 1896). Особливу увагу, на наш погляд, треба приділити його працям, присвяченим пам’яті Джованні Батіста де Россі, Ле-Блана та Ф.І. Буслаєва. Є.К. Рєдін був одним з небагатьох харківських

учених, хто в XIX ст. проводив власні розкопки. В 1898 р. він разом з Є.Г1. Тріфільсвим розкопав поховання в кургані біля слободи Сеньково Куп’янського повіту Харківської губернії, яке було віднесено ними до кіммерійської епохи. Дані про розкопки кургану разом з висновками були видані Є.К Редіним разом з М.О. Федоровським окремим виданням. Уже одна ця праия дає нам уявлення про Є.К. Рєдіна як про досить освіченого археолога Найбільших успіхів дослідник досягнув у галузі церковної археології.

Спочатку в 1891 р. на засіданні Харківського історико-філологічного товариства, а потім у 1899 р., беручи участь в роботі Xl-го Археологічного з’їзду в Києві, з повідомленнями про археологічні дослідження пам’яток стародавньої Греції (в основному пов’язаними з ім’ям Г. Шлімана) виступив відомий харківський історик В.П. Бузескул. Він, а також Є.К. Рєдін, М.О Федоровський та М.Ф. Сумцов, виступали в Харкові з публічними лекціями, численними статтями в пресі, в яких розглядали питання, пов’язані з археологією

У 1892 р. професором Харківського університету A.B. Туровим було видано курс лекцій з палеонтології. В праці, окрім суто палеонтологічних даних, наводилися також згадки про знахідки речей (які він робив і сам) та кісток давньої людини, а також містилася відносна археологічна періодизація з виділенням трьох головних періодів — кам’яного, бронзового та залізного.

А в 1896 р. вийшла друком стаття гіроф. Г.В. Левицького, в якій він повідомляв про велику кількість курганів в межах Харківської губ і про результати власних розкопок двох курганів. Турбуючися про долю городиш, та курганів, які швидко руйнувалися через господарчу діяльність людей, учений пропонував Харківському історико-філологічному товариству взяти на себе керівництво справою організації систематичних розкопок на Харківщині.

Таким чином, активність харківських учених в галузі археології починаючи з кінця 60-х років XIX ст. стала більш жвавою порівняно з першою половиною століття. Головним поштовхом до цього, на наш погляд, стало проведення Археологічних з’їздів. Харківські вчені стали частіше проводити археологічні розкопки, приділяючи особливу увагу популяризації археологічних знань.

Розділ III: Археологічні дослідження харківських учених в перші десятиріччя XX ст.

В останній рік XIX й особливо в перші роки XX століття зацікавленість археологічними дослідженнями серед учених Харківського університету значно зростає. Таке пожвавлення було викликано тим, що на одному з засідань Ради Xl-го Археологічного з’їзду (Київ, 1899 р.) було прийнято рішення про проведення наступного ХІІ-го з’їзду в 1902 р. в Харкові, а потім ХІІІ-го Археологічного з’їзду в Катеринославі (1905 р.). В цей час продовжували

плідно працювати на користь археологічної науки такі вчені, як Д.І. Багалій та Є.К. Рєдін, а також з'являлися нові дослідники: В.Є. Данилевич,

ОМ. Покровський та ін.

Проф. Д.І. Багалій в ці роки займався розкопками слов’янського могильника біля с. Ніцахи Охтирського повіту Харківської губ. і Верхньо-Салтівського катакомбного могильника. Крім того, він популяризував досягнення харківських археологів на сторінках різноманітних видань. Головним внеском ученого в розвиток місцевої археології було складання ним археологічної мапи Харківської губ. і пояснювального тексту до неї. Брав участь Д.І. Багалій і в роботі XIII Археологічного з’їзду в Катеринославі. Він повідомив депутатів з’їзду про результати розкопок 17 курганів, які вчений разом зі студентом М.Є. Воронцем розкопував у Валківському та Богодухівському повітах. Усі розкопані кургани були віднесені дослідником до пізнього етапу скіфської культури.

Протягом 1900 - 1902 рр. значну роботу в галузі археології було проведено проф. Є.К. Рєдіним. Крім виконання важких обов’язків секретаря Попереднього комітету по влаштуванню XII Археологічного з’їзду, вчений разом з В.О. Городиовим брав участь в розкопках курганів, а також підготував і видав напередодні з’їзду каталог його виставки. В ці часи Є.К. Рєдін опублікував декілька статей, в яких популяризував діяльність Археологічних з’їздів і розглядав питання, пов’язані з внеском харківських й інших учених у розвиток археологічної науки. В 1903 та 1904 рр. учений досліджував мозаїки та фрески стародавніх будівель Херсонесу Беручи участь в роботі XIII Археологічного з’їзду, Є.К. Рєдін запропонував створити при Імператорському Московському археологічному товаристві колекцію негативів фотографій пам’яток старожитностей. Того ж 1905 р він публікує статтю, присвячену археологічним дослідженням священика с. Райгородки Ізюмського повіту В. Єпесівцева.

Значні розкопки в межах підготовки до XII Археологічного з’їзду були проведені В.Є. Данилевичем. Він розкопував кургани бронзового віку та пам’ятки неолітичної епохи на території Охтирського, Богодухівського та Сумського повітів, проводив дослідження на Донецькому та Хорсшівському городищах слов’янської епохи. Беручи участь в роботі XII Археологічного з’їзду, вчений повідомив його депутатів про результати цих досліджень, а також продемонстрував мапу знахідок монетних скарбів й окремих монет на території Харківської губ. На наступному, XIII Археологічному з’їзді В.Є. Данилевич виступив з доповіддю про свої розкопки біля х. Покровського Валківського повіту та с. Кскєнеіз Ялтинського повіту. В першому місці він розкопував кургани, в яких відзначав неолітичні, скорчені й скіфські поховання. В Криму ученим досліджувалися різноманітні пам’ятки, починаючи

від дольменів раннього залізного віку й закінчуючи городищами XIV - XV ст. Напередодні цього з’їзду В.Є. Данилевичем були опубліковані матеріали з нумізматичної бібліографії.

Є.П. Тріфільєв, приділяючи головну увагу питанню, пов’язаному з кам’яними бабами та їх відношенням до певного етносу, в межах підготовки до XII і XIII Археологічних з’їздів розкопав кілька десятків курганів на території Куп’янського, Харківського та Маріупольського повітів. З його повідомлень на з’їздах ми дізнаємось, що розкопані ним кургани містили поховання різних часів — починаючи від енеоліту й закінчуючи середньовіччям (поховання пізніх кочовиків). До того ж, Є.П. Тріфільєв брав участь в розкопках Верхньо-Салтівеького могильника.

О.М. Покровський також брав участь в розкопках цього могильника. Повідомляючи про їх результати на одному із засідань XII Археологічного з’їзду, він датував його VIII ст. і відзначив його схожість за характером поховань та речовими знахідками з могильниками Північного Кавказу, що відносяться до того ж часу. О.М. Покровський повідомив членів з’їзду, що на території Зміївського та Ізюмського повітів він розкопував кургани з похованнями енеолітичної, бронзової та скіфської доби.

Найбільші за обсягом розкопки на Верхньо-Салтівському могильнику проводилися його відкривачем В.О. Бабенком. Виступаючи на XII Археологічному з’їзді, він докладно розглянув питання про устрій поховань і розташування в них небіжчиків, а також зробив опис речей, знайдених в катакомбах. Дослідник висловив припущення, що катакомбний обряд поховання був принесений з якоїсь гірської країни кочовим народом. Готуючись до XIII Археологічного з’їзду, В.О. Бабенко біля відомого вже могильника в Верхньому Салтові знайшов два нових, а також провів дослідження Вовчанського городища, яке відніс до неолітичного часу, про що й повідомив депутатів з’їзду.

Влітку 1900 р. професор Харківського університету Л.Ю. Шепелевич проводив розкопки в Невельському повіті Вітебської губ. Ним було досліджено 55 курганів і декілька городищ, які, скоріш за все, належали слов’янам християнської епохи. Головна заслуга ученого полягала в тому, що ця територія до нього майже зовсім не вивчалася в археологічному відношенні.

Священик с. Райгородка Ізюмського повігу В. Спесівцев повідомив депутатів ХП Археологічного з’їзду на одному з його засідань про свої багаторічні дослідження. Під час робіт дослідником біля с. Райгородки були виявлені археологічні пам’ятки різних епох, починаючи з неолітичної епохи й закінчуючи періодом існування татарських улусів XVI ст.

У межах підготовки до XII Археологічного з’їзду М.О. Федоровський, О.Я. Єфименко та студент П.П. Єфименко займалися дослідженням пам’яток

неолітичної доби Харківщини, а студент М.Є. Воронець розкопав біля с. Іванівни Куп’янського повіту курган, у якому було знайдено десять пофарбованих вохрою людських кістяків. Проф. М.О. Попов дослідив черепи людей, які були знайдені в різноманітних похованнях, розкопаних харківськими вченими. Але до певного (а саме слов’янського) етносу їм були віднесені лише черепи з поховань Ніцахського могильника.

З 1903 р. починає свою працю на користь археології О С. Федоровський (на той час студент першого курсу Харківського університету). Першим результатом його власних досліджень була доповідь під назвою “Дюнні та неолітичні стації в околицях м. Чугуєва”, зроблена в 1904 р. А вже в 1906 р. він, разом з П.П. Єфнменком, отримав премію ім. О.О. Потебні за укладання бібліографічного огляду праць з археології та етнографії Харківщини. В межах підготовки до XIV Археологічного з’їзду О.С. Федоровський брав участь у розкопках сіверянських могил. На самому з’їзді була представлена колекція неолітичних речей, зібраних молодим дослідником.

Після ХІІІ-го Археологічного з’їзду (Катеринослав, 1905) зацікавленість археологією серед учених Харківського університету поступово вщухає. На XIV-му і XV-му Археологічних з’їздах (Чернігів, 1908 та Новгород, 1911) із суто археологічними доповідями виступив лише один харківський дослідник — В.О. Бабенко. Протягом 1906 - 1912 pp. він продовжував досліджувати Верхньо-Салтівський могильник. Як наслідок цих досліджень В.О. Бабенко остаточно визнав належність могильника хозарам і датував його VIII - IX ст.

З 1911 р і до Жовтневої революції 1917 p., за наявними в нас даними, археологічними дослідженнями з учених Харківського університету займався лише О.С. Федоровський. За цей час він проводив розкопки й дослідження Салтівського городища, Верхньо-Саптівського могильника, різноманітних археологічних пам’яток в Кубанській обл. та курганів бронзової доби біля м. Вовчанська. В ці ж роки, під час закордонного відрядження,

О.С. Федоровському вдалося вивчити провідні археологічні колекції Західної Європи.

У 1909 р. виходить перше, а в 1914 р. — друге видання “Русской истории"’ Д.І. Багалія, де значне місце посідали розділи, написані на підставі археологічних джерел. З 1912 р. в Харківському університеті починає працювати відомий учений Ф.І. Шміт, який з цього часу і до 1917 р. видав декілька праць, пов’язаних з археологією. Певний внесок в розвиток археології було зроблено М.Ф. Сумцовим, який у 1914 р. видав працю, в якій розглядалося сучасне становище археологічної науки в Болгарії.

Починаючи з Жовтневої революції 1917 р. й до реорганізації університету влітку 1920 р. у зв’язку з важким становищем, в країні археологічними науковими розкопками ніхто не займався. Але в цей період вийшло декілька

праць Ф.І. Шміта, в яких приділялася увага й археології. У 1918 р. була опублікована спеціальна праця В.П. Бузескула, присвячена крито-мікенській культурі. Треба також відзначити, що з 1920 р. почав свою плідну працю на користь археології ізюмський дослідник М.В. Сібільов. Продовжував у цей час працювати в галузі археології і О.С. Федоровський, який 1918 року видав працю “Доисторическое прошлое Харьковской губернии”, яку можна було використовувати як короткий вступний курс в археологію. До того ж, з 1919 р. учений очолив Археологічний музей, створений з археологічної колекції Музею витончених мистецтв та старожитностей Харківського університету. При Археологічному музеї О.С. Федоровський проводив археологічний семінар. З ¡920 р. музей стас головним центром археології на Харківщині.

ВИСНОВКИ

Розглянувши період розвитку археологічної науки в стінах Харківського університету, ми прийшли до висновку, що перші археологічні дослідження почали проводитися майже з самого заснування вузу. Але до кінця 60-х років XIX ст. такі дослідження здебільшого носили випадковий характер. Єдиним винятком були планомірні й досить масштабні для того часу роботи В.В. Пассека в другій половині 30-х років XIX ст. Пожвавлення в галузі археології серед учених Харківського університету намічається з кінця 60-х років XIX ст., що було пов’язане з початком проведення Археологічних з’їздів. У 1874 р. в Харківському університеті проф. М.Я. Аристов почав читати курс археології. Однак до кінця XIX ст. археологічна наука в університеті не досягла високого рівня, як і в цілому в Російській імперії. Її піднесення в Харківському університеті почалося в перші роки XX ст., що було пов’язано з підготовкою та проведенням спочатку ХІІ-го (Харків, 1902), а потім ХІІІ-го (Катеринослав, 1905) Археологічних з’їздів. За весь період, що розглядається в дисертації, саме в ці роки вчені Харківського університету працювали найбільш плідно на користь археологічної науки. Але після 1905 року зацікавленість харківських дослідників археологією вщухає. І в останні роки до реорганізації Харківського університету (1920 р.) археологічними дослідженнями займалися лише В.О. Бабенко та О.С. Федоровський, який очолив створений в 1919 р. в Харкові Археологічний музей. Цей музей під керівництвом О.С. Фсдоровського став справжнім центром харківської археології.

Методика досліджень, якою користувалися вчені Харківського університету, відповідала розвитку археологічної науки того часу. Кургани розкопувалися колодязним і траншейним методами, лише інколи насип кургану зривали повністю. Траншейний метод використовували й під час розкопок Верхньо-Салтівського могильника. Речі, здобуті під час цих розкопок, передавалися в столичні музеї та Музей витончених мистецтв і старожитностей Харківського університету, а потім в Археологічний музей, створений на його

основі.

У тому, що археологічна наука в Харківському університеті розвивалася саме таким чином, немає нічого дивного, бо, за словами Д.А. Авдусіна, до Жовтневої революції археологія не була університетською наукою.

Розглянутий нами матеріал дає змогу дійти висновку, що рівень розвитку археологічної науки в Харківському університеті загалом відповідав рівню її розвитку в Російській імперії.

Прані, опубліковані за темою дисертації:

1. Скирда В.В. Профессор Е.К. Редин как археолог // Вісник ХДУ. — 1997. — № 396. — Історія. — Вип. 29. — С. 45-54.

2. Скирда В.В. Перші спроби археологічних досліджень ученими Харківського університету // Проблеми історії та методології історичної науки. Харківський історіографічний збірник. — Харків: Бізнес-Інформ, 1998. — Вип. 3.—С. 107-112.

3. Скирда В.В. Археологічні дослідження В.В. Пассека на Харківщині // Вісник ХДУ, — 1998,—№413, —Історія,—Вип. ЗО,—С. 58-68.

4. Скирда В.В. В.Н. Каразін і археологія // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць молодих учених. — Харків: Вид-во ХДАДТУ, 1998, —С. 159-162.

5. Любичев М.В., Скирда В.В. Начальный этап изучения Черняховской культуры в днепро-донецкой лесостепи // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених м. Харкова. — Харків: Бізнес-Інформ, 1998,—С. 116-119.

6. Скирда В.В. Археологічні дослідження на Валківщині II Місто на краю Дикого поля. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 350-річчю Валок. — Валки, 1997. — С. 6-8.

7. Скирда В.В. Роль О.С. Федоровського в вивченні і популяризації найдавнішої історії Харківщини // Тези Всеукраїнської краєзнавчої конференції, присвяченої 70-річчю Українського комітету краєзнавства. — Харків: ХДАВП, 1995. — С. 55-57.

8. Скирда В.В. Харківський Археологічний музей під керівництвом О.С. Федоровського // Другі Сумцовські читання. Тези наукової конференції. — Харків, 1996. — С. 9-11.

9. Скирда В.В. Професор С.К. Рєдін як археолог // Четверті Сумцовські читання. Матеріали наукової конференції. — Харків, 1999. — С. 13-15.

Скирда В.В. Археологічна наука в Харківському університеті (1805 -1920 pp.). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 — археологія. — Інститут археології НАН України, Київ, 2000.

Основні положення дисертації опубліковані у дев’яти друкованих працях. Дисертацію присвячено розвитку археологічної науки в Харківському університеті з моменту його заснування (1805 р.) до 1920 р. В праці просліджується, як з епізодичних та випадкових робіт в галузі археології на початку XIX ст. (І.С. Рижський, Х.П. Роммель, Г.П. Успенський) поступово починають проводитися систематичні археологічні дослідження, пов’язані, перш за все, з ім’ям В.В. Пассека. Зацікавленість археологією серед учених Харківського університету зростає з кінця 60-х років XIX ст., що пов’язано з початком проведення Археологічних з’їздів. В другій половині XIX ст. плідно працювали на користь археології Н.Д. Борисяк, Ю.І. Морозов, Д.І. Багалій, Є.К. Рєдін та ін. Найбільшого піднесення в досліджений період археологічна наука в Харківському університеті зазнала на початку XX ст. Це піднесення було пов’язане з підготовкою та проведениям ХІІ-го та ХІИ-го Археологічних з’їздів (Харків, 1902 та Катеринослав, 1905). В цей час археологічними дослідженнями займалися як уже відомі учені, так і молоді -— В.Є. Данилевич, Є.П. Тріфільєв, В.О. Бабенко, О.С. Федоровський та ін. В цілому розвиток археологічної науки в Харківському університеті відповідав загальному розвитку археології в Російській імперії.

Ключові слова: Археологічний з’їзд, історія археології, Харківський університет.

Skirda V.V. Archaeological Science in Kharkiv University (1805 - 1920). — Manuscript.

Thesis for a degree the candidate of history, by speciality 07.00.04 - The Institute of Archaeology, NAS of Ukraine, Kyiv, 2000.

The main points of the dissertation have been published in nine printed works. The dissertation is devoted to the development of the science of archeology in 1805 till 1920. The work shows how, arising from episodical and occasional works in sphere of archeology in the beginning of 19* century (I. S. Ryzhskiy, Kh.P. Rommel,

G.P. Uspenskiy), the systematical archeological research, connected mostly with the name of V.V. Passek, started to be conducted. The interest in Archaeology among the scientists of Kharkiv University grew since late in the 60-s of the 19th century, that is connected with the beginning of holding the Archaeological Congresses. In the second half of 19th century N.D. Borisyak, U.I. Morozov, D.I. Bagaley, Ye.K. Redin and others made a great contribution to Archaeology.

The greatest development of the Archaeological Science in Kharkiv University began early in the 20th century. This development was connected with the preparation and the holding of the 12th and 13th Archaeological Congresses (Kharkiv, 1902, and Yekaterinoslav, 1905).

At that time both well known and young scientists such as V.Ye. Danilevich, Ye.P. Trifiliev, V.A. Babenko, A.S. Fedorovsky and others carried out archaeological

investigations.

In general, the development of Archaeological Science in Kharkiv University was in accordance with the general level of the development of archaeology in Russian Empire.

Key words: Archaeological Congress, History of Archaeology, Kharkiv University.

Скирда B.B. Археологическая наука в Харьковском университете (1805 -1920 гг.). — Рукопись.

Диссертация па соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 — археология. — Институт археологии НАН Украины, Киев, 2000.

Основные положения диссертации опубликованы в девяти печатных работах. Археологическими исследованиями ученые Харьковского университета начали заниматься с первых лет его существования. Уже в 1807 г. проф. И.С. Рижский провел археологические исследования на Ольвийском городище. В 1811 г. проф. Х.Ф. Роммель исследовал древние письмена, обнаруженные на камне близ г. Славянска. В том же году вышло первое, а в 1818 г. — второе издание книги Г.П. Успенского «Опыт повествования о древностях русских», которая представляла собой первую в Российской империи попытку показать историю древней Руси в связи с исследованием вещественных памятников. Занимался археологией и основатель харьковского университета В.Н. Каразин. Но до конца 60-х годов XIX в. археологические исследования проводились нерегулярно. Единственным исключением был В.В. Пассек. Ученый проводил планомерные разведки и раскопки археологических памятников на территории Харьковской и соседних губерний, используя картографический метод. В.В. Пассек был первым, кто отождествил Донецкое городище с летописным городом Донцом. Начиная с 50-х годов начал заниматься археологией профессор геологии Харьковского университета

Н.Д. Борисяк. В целом большинство исследований в области археологии, проводившихся в первой половине XIX века, носили случайный характер. С конца 60-х годов XIX в. интерес к археологии среди ученых Харьковского университета возрастает, что связано с началом проведения в Российской империи Археологических съездов. С этого времени и до конца XIX в. археологическими исследованиями в Харьковском университете занимались такие ученые, как Н.Д. Борисяк, Ю.И. Морозов, Д.И. Багалей, Е.К. Редин и др. Наиболее интересными работами, написанными харьковскими учеными в этот период, являются статьи Г.С. Чирикова о каменных бабах и Ю.И. Морозова о городищах. Д.И. Багалеем была составлена одна из первых в Российской империи археологических карт — карта Харьковской губернии. Е.К. Редин занимался преимущественно церковной археологией, но, кроме этого, проводил

и археологические раскопки памятников различных эпох. Начиная с 1874 года, в Харьковском университете одним из первых в Российской империи начал читать курс археологии проф. Н.Я. Аристов. Проводили в это время археологические исследования и местные любители древностей (И.М. Бич-Лубенский, И.А. Зарецкий, В.Ф. Спесивцев). Ученые Харьковского университета принимали участие во всех (кроме IX-го) Археологических съездах, проводившихся в Российской империи. Наибольший подъем археологической науки в стенах Харьковского университета приходится на первые годы XX в. Это связано с подготовкой и проведением ХИ-го (Харьков, 1902) и ХШ-го (Екатеринослав, 1905) Археологических съездов. В это время продолжали заниматься археологией Д.И. Багалей, Е.К. Редин. Кроме того, появились и новые, молодые исследователи — В.Е. Данилевич,

Е.П. Трифильев, А.М. Покровский и В.А. Бабенко. Направленность, выбранная харьковскими археологами во время подготовки ХИ-го Археологического съезда, разрабатывается и в настоящее время. Начали свой путь в археологии и известные в дальнейшем археологи, а на то время студенты Харьковского университета П.П. Ефименко и A.C. Федоровский. Но после 1905 г. интерес к археологии затухает. С этого времени и до конца рассматриваемого нами периода (1920 г.) археологическими исследованиями фактически занимались лишь В.А. Бабенко и A.C. Федоровский. В.А. Бабенко производил исследования на Верхне-Салтовском катакомбном могильнике, открытом им в 1900 г., а A.C. Федоровский раскапывал и исследовал различные

археологические памятники. За эти годы он производил раскопки на Верхне-Салтовском могильнике и Салтовском городище, исследовал курганы бронзового века возле г. Волчанска и археологические памятники Кубанской области. Кроме того, во время заграничной командировки ученый изучал археологические коллекции западноевропейских музеев. С 1919 г.

A.C. Федоровский возглавил созданный на базе Музея изящных искусств и древностей Харьковского университета Археологический музей. Впоследствии этот музей стал главным центром на Харьковщине, вокруг которого группировались ученые, занимающиеся археологическими исследованиями. В последние годы до реорганизации университета (1920 г.) вышло несколько работ Д.И. Багалея, В.П. Бузескула, Ф.И. Шмита и Н.Ф. Сумцова, в которых они использовали и археологический материал. Особенного внимания

заслуживает работа Д.И. Багалея по русской истории. С 1920 г. начал свою деятельность на археологической ниве изюмский исследователь Н.В. Сибилев. В целом уровень развития археологии в Харьковском университете соответствовал развитию науки в Российской империи.

Ключевые слова: Археологический съезд, история археологии,

Харьковский университет.