автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Б. Антоненко-Давыдович в литературном процессе 20-30-х годов

Полный текст автореферата диссертации по теме "Б. Антоненко-Давыдович в литературном процессе 20-30-х годов"

..гп ••.П'Г з"?

(;Пій »-•-* КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ДМИТРЕНКО ВІКТОРІЯ ІГОРІВНА

Б.Д.Антоненко-Давидович у літературному процесі 20-30-х років

спеціальність 10.01.01. — українська література '

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового.ступеня кандидата філологічних наук

КИЇВ'1997

Дисертацією с рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератуї Луганського державного педагогічного інституту іме Тараса Шевченка..

Науковий керівник — кандидат філологічний

наук, професор Будів-ський Петро Олексійович.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук

Мельник Володимир Олександрович,

кандидат філологічнт наук Бойко Леонід Сергій ович.

Провідна установа— Київський університет

ім. Тараса Шевченка. .

Захист відбудеться 17 лютого 1997 року о 14 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.01.27 захисту дисертацій на здобуття наукового стул< доктора (кандидата) філологічних наук у Київеьк< університеті ім. Тараса Шевченка за адресою: 2520 Київ-17, б-р Шевченка, 14.

Із дисертацісю можна ' ознайомитися в науке бібліотеці Київського університету ім. Тараса Шевче <вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано І5~ січня 1997 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 01.01.27

доктор філологічних наук,

пофесор ЛВ.Грицик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Нині, коли Україна над-іичайно важко, але історично неухильно будує свою дер-авність, настав час повернути українському народові його звну історію самобутної духовності, подолати догматизм ислення минулих часів, освоїти багатовіковий набуток на-іого народу як єдиний багатовимірний процес.

Одне з основних місць у цьому процесі належить ітературознавчій науці. Ніби сьогодні сказані слова І.Зерова: "Я.думаю, що справжня, культура у нас запанує оді, коли ми усвідомимо собі, що ми вже маємо... Ми понині весь цей скарб, все наше багатство, якого, й досі га-азд не знаємо, засвоїти, вияснити грунт, на якому ми по-ині стояти в дальшому засвоюванні літературних шляхів"1.

Повернення до літературного процесу значної кількості исьменників, чия творчість замовчувалась або негативно цінювалась упродовж десятиліть, ставить перед сучасними ослідниками надзвичайно складні зав/гання концептуально-

о переосмислення творчого доробку митців із позицій іб'єктивного історизму. Тому особливої актуальності набула іині потреба нового прочитання та ґрунтовного, ;валіфікованого аналізу художніх творів письменників, які ірацювали за умов тоталітарної системи.

"З карколомною швидкістю міняються зараз наші знання ■а уявлення про літературу як творчість і як принцип киттєдіяння... Дедалі чіткіш окреслюється друга стадія на-цого літературного відродження, що обіцяє наше неминуче нткнення з дуже складними — передусім теоретично — титаннями, пов'язаними з трактуванням національної іітератури як цілісності, в якій мають поєднатися вельми гіеоднорідні світоглядні і естетичні реальності"2. Тому зга-

1 Зеров М. Шляхи розвитку сучасної літератури / / Життя й революція. — 1925. — № 9. — С. 63.

2 Сивокінь Г. Починаючи наново поміркуємо теоретично / / Сучасність. — 1992. — № 1. — С. 76. " ’

З

дуємо сьогодні творців різних — першорядних і не першорядних, знаних і незнаних — бо це історія літератури нашого народу й вивчати її слід у комплексі. Виважена оцінка, об'єктивне з'ясування творчого внеску кожного з них, їхнього місця в історії національної літератури — таким с одне з основних завдань вітчизняного літературознавства на сучасному етапі.

Ретельного переосмислення, неупередженого об’єктивного аналізу з урахуванням глибоких суперечностей епохи потребує й багатогранна творчість одного з непересічних письменників нашого століття Б.Д.Антоненка-Давидовича. Його життєвий і мистецький шлях відбиває всю складність творчої долі художників за часів тоталітарного режиму. Поява замовчуваної впродовж десятиліть значної частини літературної спадщини митця безперечно збагатила скарбницю української культури й розкрила нові ракурси творчого менталітету цього талановитого й самобутнього письменника.

Особливості творчого доробку митця були об'єктом дослідження ще в 20-ті роки. Нові твори Б.Антоненка-Давидовича завжди опинялись у центрі уваги відомих і маловідомих літературознавців того періоду — О.Білецького, В.Василенка, Б.Коваленка, Я.Савченка, С.Щупака, Ф.Якубовського та ін. Найбільш грунтовними були статті:

B.Василенка "За життя розплата тільки кров'ю..." (К., 1928),

C.Щупака "На манівцях націоналізму і стильового еклектизму" (К., 1930), Ф.Якубовського "Стильові тенденції творчості Б.Антоненка-Давидовича” (К., 1930). Але й у них не було методологічного й послідовного аналізу, творчість митця не розглядалась як єдине ціле у зв'язку з явищами літературного процесу. Творчий доробок письменника оцінювався більш із ідеологічних, а не мистецько-літературних позицій.

Із сучасних літературознавців до творчості Б.Антоненка-Давидовича звертались Г.Костюк, Д.Чуб, Ю.Бойко, Л.Бойко та ін. Кожен із них зробив свій внесок у вивчення біографії та творчого доробку майстра слова. Між тим цілісного син-

тетичного дослідженя ще немає на сьогодні, особливо в широкому контексті літературного процесу в Україні.

Тому тема становить науковий інтерес у плані якнайповнішого і якнайглибшого розуміння творчого доробку Б.Антоненка-Давидовича в літературному контексті 20-30-х років нашого століття, пізнання проблем літературного процесу в Україні, що були або прямо дотичні до життя й творчості письменника, або безпосередньо вплинули на формування його світогляду. Важливого значення при цьому набуває переоцінка творчого доробку митця у відповідності до гуманістичних тенденцій і естетичних проблем сучасного літературознавства.

Предметом вивчення в реферованій роботі є новели, оповідання й повісті Б.Антоненка-Давидовича, а також уривки з романів "Січ-мати" й "Борг", що були створені Б.Антоненко^Давидовичем у 20-30-ті роки XX століття, а також періодичні видання означуваного періоду, архівні матеріали, спогади сучасників, листи письменника.

Об’єктом аналізу стали особливості творчого доробку Б.Антоненка-Давидовича, принципи й засоби, за допомогою яких митець художньо відображає ціннісні орієнтири людини за умов тоталітарної системи.

Мета дослідження полягає в тому, щоб з'ясувати:

— своєрідність літературного процесу 20-30-х років нашого століття;

— основні проблеми становлення Б.Антоненка-Давидовича як письменника; •

— місце й роль митця в історії української новітньої літератури;

— особливості творчих пошуків майстра слова в розв'язанні проблем гуманізму й історичної пам'яті українського народу;

— форми й масштаби духовного опору непересічної особистості тоталітарному режимові;

— витоки й вияви стилю письменника в його літературному доробку означуваного періоду.

Методи дослідженя. Методика дослідження передбачає поєднання соціально-історичного, порівняльно-типологічного ії естетичного методів літературознавчого аналізу. У першому розділі переважас соиіально-історичний метод. Це зумовлено правдивим відтворенням явищ літературного життя та їхньої специфіки у зв'язку з конкретним досвідом історії. У другому розділі роботи домінує порівняльно-типологічний метод. Щодо третього розділу дисертації, то естетичний метод с основним критерієм оцінювання творчої спадщини письменника, особливостей його стилю.

Такий підхід передбачає осмислення різних граней бага-тоаспектного художнього доробку майстра слова, аналіз і синтез результатів конкретних спостережень за творчою еволюцією Б.Антоненка-Давидовича.

Теоретичну основу роботи складають літературознавчі, філософські й соціологічні праці, присвячені проблемам літературознавчого процесу 20-30-х років. Певним орієнтиром для автора були сучасні літературно-критичн дослідження науковців діаспори й літературознавчі прац провідних українських учених Д.Донцова, С.Єфремова М.Костомарова, М.Грушевського, М.Зерова, І.Огіснка.

Наукова новизна десертації полягає в тому, що в ніі зроблено спробу цілісного об'єктивного прочитання творчог< доробку Б.Антоненка-Давидовича в контексті літературною процесу 20-30-х років, а також у перегляді колишні: літературно-критичних та ідейно-естетичних уявлень пр< місце письменника в історії української літератури.

Практичне значення дослідження визначаєтьс можливістю використання його результатів у вузівськи курсах лекцій з історії новітньої української літератур} спецкурсах, спецсемінарах, у проведенні уроків з уі-раїнської літератури в середніх загальноосвітніх і сп< ціальних школах, при написанні дипломних, курсових робі' інших наукових досліджень, пов'язаних із подальшим ві вченням особливостей і закономірностей літературного прі цесу цього періоду.

Апробація роботи. Окремі розділи та дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури Луганського державного педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка. Основні положення дослідження були викладені в доповідях та повідомленнях на наукових конференціях, а також у 5 публікаціях.

На захист виносяться такі положення:

— творчість Б.Антоненка-Давидовича слід розглядати в контексті сучасного йому літературного процесу, активним учасником якого він був;

— художня манера митця с виявом його опору тоталітарній системі, яка культивувала духовну уніфікацію народів;

— мистецькі пошуки письменника можна окреслити як шлях від імпресіонізму, що був поєднаний із тонким ліричним сприйняттям життя, до реалізму з глибоким проникненням у внутрішній світ людини, тобто психологічного реалізму;

— творчий доробок майстра слова відбиває авторську концепцію пізнання людини як непересічного явища Всесвіту на психологічному рівні з усвідомленням національного й загальнолюдського.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, поставленими завданнями й складається зі вступу, трьох розділів, коротких висновків, приміток та бібліографії. Обсяг дисертації — 156 сторінок основного тексту.

Бібліографічний список включає 200 найменувань.

У вступі обгрунтовується актуальність вибору теми, ви значається предмет, мета й завдання дослідження, аргументується наукова новизна, теоретична й практична вагомість праці, її методологічна основа.

У першому розділі "Обставини й умови формування світогляду письменника. Початок його літературної діяльності" розглядається становлення Б.Антоненка- Давидовича як людини й митця, зазначаються особливості літературного процесу в час входження до нього' письменника. Подається аналіз творів, що ввійшли до першої збірки

Б.Антоненка-Давидовича "Запорошені силуети" (1925), у порівнянні з творами інших митців, що були написані в цей період або подібні за тематикою чи художніми особливостями. Також розглядаються критичні відгуки на збірку в тогочасній періодиці.

Обставини склалися так, що майбутній письменник зростав у російськомовному середовищі на Брянщині. Тому, коли сім'я повернулася в Україну й хлопчика віддали до Ох-тирської гімназії, де навчання велося лише російською мс вою, йому було легко навчатись. Але чим більше витискало з ужитку українську мову гімназичне начальство, тим глибше проникала вона в серця кращих учнів, серед яких був і Б.Антоненко-Давидович. Саме в гімназії почалося знайомство юнака з культурними надбаннями нашого народу. Але для усвідомлення своєї національної приналежності потрібен був час. '

Писати почав тоді, коли не тільки заговорив, а вже й думав українською мовою. Роки революції, політична боротьба, що прогриміли тоді по Україні, а також обставини життя за часів воєнного комунізму, зміна влад, надворсклянські чудові околиці Охтирки стали невичерпним джерелом матеріалу для творчості, визначили основне коло тем літературного доробку. . '

У літературу Б.Антоненко-Давидович увійшов у роки, що їх називають "розстріляним відродженням". "Революція пробудила могутні творчі сили народу, і в найкоротший відбиток часу стався справді феноменальний саморозквіт нації"1. "...Протягом 20-их років низка важливих завдань була розв'язана: в українській літературі стався різкий злам, вона перестала бути відгуком російської; в галузі мови була переможена локально-етнографічна провінціяльність, і процес урегулювання та устійнення єдиної літературної мови був остаточно вирішений"2. У цей період "...був своєрідний

1 Гоїічар О. Саморозквіт нації // Літературна Україна. — 1989. — 16 лютого ,.

3-Петров В. Проблеми літературознавства на останнє 25-ліття (1920-1945) / / Українське слово. Хрестоматія української літератури та критики XX ст. — К , 1994. — Т. 1. — С.16. ■

зибух талантів, більшість з яких, на жаль, не дійшла філості, скошена шовіністичним геноцидом. Проте ця іітература навіть за надто короткий час (всього 15 років) зстигла багато зробити в стильовій, жанровій, світоглядній )озбудові класичних традицій, розвиваючи їх і водночас ііалектично заперечуючи. Воца заклала міцний підмурівок ювих напрямів, які ... лишилися в зародковому стані, хоча \ були основою потенційних спроможностей української трози всіх наступних поколінь XX ст."1.

Ім'я Б.Антоненка-Давидовича стоїть поряд із такими шсьменниками, як М.Хвильовий, В.Підмогильний, Г.Котика, Є.Плужник, талантами й інтелектом яких і народженій Український Ренесанс XX століття. В їхній творчості киве, нуртує, непокоїться ціла епоха, доля людства й доля юкоління. Романтична піднесеність, непогамованість думки ішли в них від розбурханої революцією дійсності, але в ііричній тональності неважко побачити й відгуки класичної радиції української літератури. На ранній творчості

і.Антоненка-Давидовича досить яскраво позначились впли-іи С.Васильченка й В.Винниченка.

1922-27 роки — час масового утворення літературних ор-анізацій. Необхідність цього диктувалася, з одного боку, ютребою згуртування нових сил літератури, а з другого — іриродним для тих часів процесом розмежування різних нейно-єстетичних течій і напрямів, що існували без переш-:од у літературі перехідного періоду. Відокремившись від іспису, В.Підмогильний, Г.Косинка, Б.Антоненко-Давидович а Т.Осьмачка утворили нову літературну організацію й дані їй назву "Ланка". "Не було тут заздрісників і конку-ентів, не виникало проблем у пошуках теми. Було лише рагнення не здрібнити Слово і самому залишитись з чис-ою душею"2.

1 Мельник В. Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний в іейііо-естетичіїому контексті української прозн першої половини XX г. — К„ 1994. — С. 9.

2 Там само. — С. 138. .

Такі прагнення мали місце вже в ранніх оповіданнях Б.Антоненка-Давидовича.

При конкретному аналізі творів, що ввійшли до першої збірки письменника "Запорошені силуети" (1925), тематично виділяються оповідання "Останні два", "Комуніст”, "Вартовий Чапенко" й повість "Синя Волошка". Центральним стрижнем у них є громадянська війна, але не як довільно вихоплені з життєвого виру епізоди, а як історично й психологічно (особливо друге) обумовлена тема, зацікавленість якою свідчила про безпосередню причетність автора до цієї доби. Разом із іншими письменниками ("Третя революція" В.Підмогильного, новели Г.Косинки, поезії Є.Плужника й Т.Осьмачки) Б.Антоненко-Давидович зображує громадянську війну не в героїко-романтичних, а е трагічних тонах. Подібна стильова тональність і е оповіданнях "Пиріжки, пиріжки!.." та "Два пуди жита".

Але в сатиричних творах цієї збірки ("Просвітяни" "Сонячні плями", "Нерозгадана таємниця тов. Бурдуна" ї "Пегас") з'являється інший Б.Антоненко-Давидович: "му

бачимо обличчя реаліста з великою дозою гумору й скепси су"1 в змалюванні життя.

Згодом правдивість і типовість явищ, що їх подав тут ав тор, яскраві й соковиті деталі, живі характери персонажі! зробили його твори актуальними, а ім'я — відомим і попу лярним.

Б.Антоненко-Давидович був одним із активних шукачії нового, що мало б стати явищем найсуголоснішим добі ак тивного перетворення дійсності. Не завжди його перші тво ри були вдало побудовані композиційно, із досконалим роз витком’ сюжету й чітко окресленими типами, але вже і першій збірці помітні ті здобутки проблемно-естетичного і стильового характеру, що привертають увагу в наступни: творах письменника. ч

1 Якубовський Ф. Українська художня проза в Кисві // Глобус 1927. — Ч. 4. — С. 56.

Отже, збірка "Запорошені силуети" була тим своєрідним квитком на входження в літературу молодого прозаїка, що вивів митця з початківців і вже дозволив говорити про Б.Антоненка-Давидовича як про письменника зі своєю пев-ною позицією, поглядами на життя, непересічним талантом.

У другому розділі "Тематика та проблематика творів Б.Антоненка-Давидовича за умов тоталітарної системи" аналізуються інші твори письменника, що були написані до 1934 року, де митець продовжував художньо пізнавати назрілі болючі проблеми сучасності.

Друга половина 20-х років відзначається ускладненням процесів літературного й мистецького життя, а також загостренням ідеологічної боротьби. Партійні настанови стали панівними в літературі. Письменники повинні були писати про те й так, як того вимагала комуністична партія. Митці були змушені виконувати ідеологічні вказівки, бо інакше на них чекали жорстоке переслідування й неможливість друкувати написане. Більшовицькій владі досить довго вдавалося маскувати геноцид українського н-ароду.

І все ж національно свідомі письменники, маючи хоч найменшу можливість говорити правду, завжди використовували її. Відомий літературознавець української еміграції Ю.Шерех-Шевельов у одній зі своїх праць про цей період писав: "Вага літераторів і літератури того часу полягає насамперед у тому, що вони були повними людьми, що вони не боялися говорити правду і хотіли творити повну, а не пісну літературу"1. Такі твори, як "Фауст" Г.Косинки, "Вальдшнепи", "Іван Іванович" М.Хвильового, "Смерть" Б.Антоненка-Давидовича, "Чотири шаблі" Ю. Яновського, "Патетична соната" М.Куліша та подібні, проривали за-політизовані естетичні нормативи тоталітарного режиму.

Особливою подією цього, періоду стала всеукраїнська дискусія 1925-1928 років. Сучасні літературознавці визначають, що вона є "... одним із найскладніших вузлових моментів

1 Шерех Ю. Не для дітей. Літературно-критичні статті та есеї. — Мюнхен, 1964. — С. 49.

духовного відродження на Україні в пожовтневє п'ятнадцятиріччя... Вона сконцентрувала в собі енергію полемічних збурень на терені мистецтва й життя, загострилг громадське сумління, порушивши найсуттєвіші питання: бути чи не бути українській літературі й культурі загалом яї повноцінному суверенному явищу в контексті світового духовного розвитку"1. ■

Б.Антоненко-Давидович брав помірну учась у ці£ літературній дискусії. Відповіді на ключові її питання можщ знайти в творах письменника того часу в таких, яі "Печатка", "Справжній чоловік" і особливо "Смерть".

Після порівняно позитивного сприйняття критикою пер шої збірки з-під пера письменника виходять нові твори, ще були вочевидь всебічно досконаліші, ширші за проблематн кою. Так, у повісті "Тук-тук..." (1925) митець порушує акту альну на той час проблему "зайвої", "загубленої" людини яка вже зазвучала в творчості інших письменники ("Пудель", "Санаторійна зона" М.Хвильового, "Військовій літун", "Остап Шаптала", "Історія пані ївги" В.Під могильного). Але, мабуть, у даному випадку слід говориті не про мистецькі впливи, а про типовість ситуації, що ос мислювалась, бо кожен із письменників розглядав проблем} на рівні свого таланту. •

Головний герой повісті "Тук-тук..." — старий телеграфіст Василь Григорович Гусятинський. Він не зумів пристосува тись до нового життя, був не в змозі його зрозуміти. Особ ливо хвилювало Гусятинського заповнення анкети, де йом> в графі про соціальне походження доводилось писати пр< батька священика, що тепер було "зовсім не до речі" "Зайвість" Василя Григоровича Б.Антоненко-Давидович' на магається пояснити вимушеним знеціненням свого корін ня — того найсвятішсГо, що тримає людину на цій землі.

Набагато глибше розробляється ця проблема в наступно му творі письменника — повісті "Смерть" (1927). Це най

1 Ковалів ІО. Літературна дискусія 1925-1928 рр. — К.,1990. — С. 10.

вищий здобуток у творчому доробку митая. Вона входить до збірки, за яку в 1992 році Б.Антоненко-Давидович був удостоєний Шевченківської премії.

У цьому творі письменник робить спробу показати явище роздвоєння української людини, роздертої навпіл двома суперечними між собою складниками її психологічної сутності: з одного боку свідомістю, прищеплюваною радянською дійсністю, а з другого — природно властивим особистості підсвідомим або просто людським національним почуттям. Таке роздвоєння між "я" вчорашнім і "я" сьогоднішнім показано автором у образі головного героя повісті Костя Горобенка, який у минулому був активним діячем українського національного руху, а тепер став членом Російської Комуністичної партії (більшовиків). Загнаний підозрілістю й ' недовірою, він шукас визнання з боку партійців, виконуючи різні, навіть аморальні доручення аж до розстрілу селян. Але так і залишається чужим у партійному осередку, а для інших стає "проклятим усіма порядними людьми міста" більшовиком. ■

У ті роки повість сприймалась як твір-застереження. Бо Б.Антоненко-Давидович застерігав від тих сумних наслідків, до яких прийде суспільство, якщо "нове життя" будуватимуть убивці з партійними квитками. Мабуть, уже в 1926 році (а саме тоді почав писати "Смерть") митець передбачав початок нової доби самовияву людини-звіра. Адже саме такі горо-бенки вможливили голод 1933 року, депортацію на явну смерть мільйонів селян і робітників, реалізуючи терор 1930-х років, здійснили величезну кількість інших злочинів проти свого народу.

У той період літературні проблеми вже вимагалося ставити й розв'язувати лише з позицій класової боротьби. Тому після публікації повісті на письменника посипалися звинувачення в "проповіді вбивства", його називали "апостолом гітлеризму", "речником фашизму" тощо. Та з-під пера письменника продовжували виходити твори, наповнені щирою любов'ю до України, до свого народу. У них митець намагався розібратися в собі, у проблемах сучасного життя.

ІЗ

Та літературне життя в Україні кінця 20-х — початку 30х років ставало дедалі драматичнішим. Було остаточно ліквідовано ВАПЛІТЕ, вимушено саморозпустлися МАРС і неокласики. Сфальсифіковано гучний процес СВУ, після самогубства М.Хвильового та М.Скрипника почалися масові арешти творчої інтелігенції, штучний голод... Все це пригнічувало Б.Антоненка-Давидовича, підсилене цькуванням у пресі, відмовою друкувати його твори. Атмосфера ворожості, політичної недовіри, підозри, наклепів запанувала навколо. Уникаючи арешту, Б.Антоненко-Давидович вирішує поїхати кудись подалі від жахливої дійсності. Та їде він не в розпачі, а з вірою в краще майбутнє. "Єдине скажу: вірю, вірю силою своєї інтуїції, вірю, що всі шляхи, хай най-чорніші, мають усе ж свій кінець. Ба не вірю, а знаю, що всяку ніч заступає ранок і день"1, — пише він тоді в листі до свого друга Ю.Самброса.

Оселився письменник у Алма-Аті, це не надовго дозволило йому "загубитись" у безвісті. Але 2 січня 1935 року Б.Антоненка-Давидовича було заарештовано, без жодних доказів звинувачено в "тероризмі" й вирвано з творчого життя до 1957 року, коли він зміг уже реабілітованим повернутися до Києва.

З цього часу можна говорити про другий період творчості письменника, який став новим етапом його літературної діяльності, але, в деякій мірі, був і продовженням його минулих творчих здобутків. Але це тема вже іншого дослідження. Терор позначився на фізичному й моральному здоров'ї Б.Антоненка-Давидовича, та не зміг зламати його волю. Митець залишився незламаним у своїй душевній чистоті, до кінця вірним гуманістичним ідеалам. ’

У третьому розділі "Художня майстерність митця в 20-30 ті роки XX століття" розкриваються основні особливості індивідуального стилю Б.Антоненка*Давидовича на

^~СамГ Щаблі. Мій шлях до комунізму. — Сучасність,

першому етапі творчої діяльності.

Творчість письменника не можна вмістити в рамки якогось одного конкретного стилю. Якщо визначити його пошуки на цьому терені, то, мабуть, слід сказати, що це шлях від романтично-імпресіоністичної манери письма до психолого-реалістичної. У першій збірці письменника "Запорошені силуети" яскраво виявились елементи імпресіонізму. Ми не бачимо яскравих постатей, усі вони ніби припорошені снігом, видно лише їхні невиразні контури. У змалюванні природи й думок оповідача панує сірість і безбарвність. Тут немає чітких ліній, яскравих фарб. Можна погодитись із висновком відомого літературознавця Ю.Бойка: "В перших новелах видно ідейну невиразність, розгубленість. Але є вже критицизм до тих, що гноблять його націю. Цей критицизм дає себе знати через натяки в імпресіоністичній манері письма"1. Такий підхід був певним кроком до поглиблення художнього психологізму творчої манери митця.

У наступних творах "Тук-тук...", "Смерть" імпресіоністичні риси вбачаємо в аналізі душі людини самотньої, малої, яку роздирають протиріччя, але відповідь на вічні "важкі" питання буття вона шукає, перш за все в собі. У повісті "Смерть" характерне для імпресіонізму відтворення реального світу в його рухові й змінності досягається шляхом показу роздвоєння особистості героя. Кость Горбенко не може визначити місце й становище українця в комуністичній партії, не може перебудувати свою свідомість.

У сатиричних оповіданнях письменника або в спробах сатиричного змалювання окремих постатей інколи проступають елементи натуралізму, які є теж своєрідним вираженням ставлення автора до своїх героїв. Такі елементи наявні навіть у повісті "Смерть".

, Оповідання "Кирила Артема Летючого" вже є певним кроком на шляху до реалістичного зображення життя, хоча в основу покладена романтична мрія людини вирватись із сірості буднів, піднятися над усіма життєвими проблемами.

1 Бойко Ю. Вибране: в 4-х томах. — Мюнхен, 1971. — Т. І. — С.163.

Отже, ми бачимо, що всі творчі пошуки майстра слова с прагненням якомога глибше пізнати психіку людини. Тобто Б.Антоненко-Давидович у першому періоді своєї творчої діяльності показав себе майстром психологічного малюнка, тонким і спостережливим ліриком, який за допомогою, здавалось би, найпростіших художніх засобів уміє надати розповіді виразного емоційного забарвлення. Прозу митця відзначають рельєфна пластика людських характерів, гнучкий і соковитий живопис словом.

В автобіографії письменник зазначав: "Воднораз чи не Охтирка визначила нарешті мою манеру письма: тиха; мальовнича Ворскла, романтика минувшини й перших революційних бур надали моєму перу ліризму, а калейдоскоп міських диваків і сільських "малахольних" привчили бачити між серйозним і смішне, спинятися на гумористичних сторонах людського життя-буття, а часом і загострювати своє перо до сатири"1. А в одному з листів продовжив думку: "Сатира випливала в мене не як задум, а як наслідок реалістичного підходу до життя й критичного ставлення до його явищ, і може саме тому (вдало чи не вдало — не знаю) вона якось уживалась у моїй творчості з ліричною стихією. Надто це видно в збірці "Землею українською". Та це не тільки в моїй творчості: хіба наша народна пісня не перемішана лірично-сумними мотивами, що нараз переходять у грайливо-веселий приспів?"2

20-30-ті роки були періодом становлення Б.Антоненка-Давидовича як митця, тобто періодом пошуку, так би мовити, себе в літературі, свого творчого обличчя, своїх тем, сюжетів, образів. На ранню творчість письменника впливали . С.Васильченко, В.Винниченко, А.Чехов, М.Коцюбинський. Васильченкова лірика особливо помітна в першій збірці "Запорошені силуети", якій притаманні ліризм у авторських описах, а в деяких випадках і в поданні психології

1 Антоненко-Давидович Б. Про самого себе / / Антоненко-Давидович Б. Твори в 2-х томах. —"К., 1991.— Т.І. — С.І0-11.

2 Антоненко-Давидович Б. Лист до В.Півторадні від 15 вересня 1957 року // Відділ рукописів ЦНБ ім. Вернадського. — Ф. 274. — N° 817

героїв. У збірці Б.Антоненко-Давидович використав традиційну схему побудови реалістичних творів, для якої характерним с ліричне обрамлення — вступи й кінцівки, які замикають коло настроїв і правлять ніби за початкові й кінцеві віхи прагнень автора. У плані такого ліричного рефрену Б.Антоненко-Давидович переважно подас пейзаж. Він виступає як засіб, що допомагає відштовхнутися від побуту, від конкретності, апелювати до чогось сталого, до якогось абсолюту, перед яким здрібнюється, й побут, і особисті драми персонажів, як і ті події, що описує автор. Описи природи подаються не в суто пейзажному плані, а в аспекті глибоких зіставлень із людським життям. Ф.Якубовський із цього приводу пише: "Так трактований пейзаж — важливий компонент у творчості письменника. Він допомагає йому розв'язувати суперечності, що виникають у його творах і що їх автор не в силах розв'язати в будь-якій іншій синтезі"1.

З кожним твором лірики стає все менше, у повісті "Справжній чоловік" зовсім немає описів природи. Але залащились інші особливості художньої манери митця. Однією з яких є образна мова творів Б.Антоненка-Давидовича.

Він починав писати з деякою пишномовністю, із загадковими символічними образами, і був потрібен час, щоб письменник зрозумів, що те, чим є для художника палітра з фарбами або для композитора гама, для письменника є мова. Влучно знайдене слово надає цілій фразі певної тональності або передає найменший відтінок думки. Плідна робота над собою допомогла митцеві навчитися відчувати мову, відрізняти все природне від фальшивого, з багатьох схожих слів вибирати саме ті, які найбільш зможуть вплинути на читачеву уяву, найяскравіше передати ту картину, яку майстер слова бачить своїм внутрішнім зором. Так про повість "Смерть" один' із тогочасних критиків Б.Якубський писав: "Автор цієї повісті вільно й добре орудує всіми тими витонченими, удосконаленими засобами мовними, що їх досі ви* Якубовський Ф. Стильові тенденції творчості Б.АнтоненКа-Давндо-вича // Сучасна українська проза. — X. — К., 1930. — вип. І — С.

141.

робила західно-європейська художня проза"1. •

Слід відзначити особливості мови автора, хоча її досіт часто важко відділити від мови основного персонажа. Вонг точна, логічна, близька у своїй основі до мові публіцистичної. У творах Б.Антоненка-Давидовича можнг зустріти багато імен із історії України й загально європейської історії, фізичні та природничі терміни. Слушні зауважував уже згадуваний критик Ф.Якубовський, що до сить "неекономно" вводяться до творів письмениика різн сторонні персонажі, ситуаціі, епізоди, численні цитати. Вії зазначав, що вбачає , в цьому ознаки розірваності стилгс "Стиль не завжди відповідає основному задумові, основні ідеї, явищам життя, що їх автор може організувати в певні єдиній системі"2.

Б. Антоненко-Давндовнч часто порушував проблему у» раїнізації. Для того, щоб виділити персонажів, ворожи цьому процесові, митець наділяв їх ламаною українсько: мовою або просто вводив до своїх творів російський діало Шутчною, піднесено-патетичною, з ораторською побудово речень стає мова персонажів тоді, коли автор говорить і устами про явища радянської дійсності. Тобто, можна сказ ти, що художня манера письменника була виявом його д ховного опору тоталітарній системі, яка культивувала д ховну уніфікацію.

Монтажна композиція, відкрита публіцистичність, різ контрасти, широкі символи та узагальнення суті реальное-.прагнення до створення масштабної картини життя, глибо; суб'єктивне начало знайшли своє творче продовження майбутній творчості письменника. _

У висновках зазначається, що В.Антоненко-Давидов належить до тих рідкісних натур, які залишаються вірниі собі й своїм обов’язком перед людством за будь-яких обе

1 Якубський Б. Боротьба за життя (3 приводу повісті Бориса Ані

ненка-Давндовича “Смерть") / / Пролетарська правда. — 1928. — грудня. • .

2 Якубовсышй Ф. Стильові тенденції творчості Б.Ангонені Давидовича / / Сучасна українська проза. — Х.К., 1930. — Вші, І.

С 139 140.

зин. Він прожив складне й насичене життя. Був свідком і /часником буремних історичних подій у житті народу. За ним стоїть епоха революції, що була переосмислена в його творчості, епоха таборів, хрущовської відлиги, період замовчування про всі наші справжні цінності. Отже, він пройшов майже через усі випробування нашого століття, і при цьому в його творчості не погрібно нічого змінювати, викидати, приховувати.

Це сталося тому, що митець сповідував два визначальні принципи служіння мистецтву: любов і правду. Любов до людини, до світу, в якому народжується, живе й помирає людина, правду про її народження, життя й смерть. Правду, хоч би якою жорстокою вона не була, але якщо вона є правдою життєвою, правдою щоденного людського буття — її повинен сказати на рівні свого таланту художник, використовуючи при цьому найтонші барви рідного слова.

Рамки дослідження припадають на невеликий, але значний період у розвитку нашої країни. Становлення письменника відбувалось у час реанімації органічного літературного процесу кінця ХІХ-початку XX століття. Він належав до тих митців, що спирались на класичну спадщину, намагаючись при цьому створити щось своє. Домінантою світобачення письменника була філософсько-споглядальна самозаглибленість із скептичним забарвленням. Разом із іншими письменниками своєї доби Б.Антоненко-Давидович намагається допомогти людині пізнати саму себе, свої духовні й національні цінності, визначитися в складних життєвих обставинах, а також митець сам хотів пізнати людину як неповторне, непересічне явище Всесвіту. Це пізнання йшло на глибшому психологічному рівні з усвідомленням національного й загальнолюдського.

, Епіцентром творчості митця стала Україна з її епохальними потрясіннями: революція, громадянська війна,

відчайдушні спроби здобути державну незалежність, голод. Своєрідність полягає в розкритті кризи психології людини, яка намагається знайти себе в такому складному й незрозумілому світі. Крізь призму людської душі, людських тра- ,

гедій відзеркалилися п творах письменника суспільне історичні та естетичні процеси доби.

Починаючи з невеликих, часто поверхових замальовок етюдів, Б.Антоненко-Давидовнч поступово переходить д масштабних полотен з глибоким проникненням у внутрішні світ героїв, з умінням показати найтонші порухи їхньої душі.

На початку, наслідуючи особливості художнього метод таких митців, як М.Коцюбинський, С.Васильченко, В.Виї ниченко, він поступово виробив своє творче обличчя, ш давши слову своєрідного звучання. Його мистецькі пошук можна окреслити як шлях від імпресіонізму, що бу поєднаний із тонким ліричним сприйняттям життя, ДО рі алізму з глибоким проникненням у внутрішній світ ЛЮДИНІ тобто психологічного реалізму.

Повість Б.Антоненка-Давидовича "Смерть" стоїть поряд : такими визначними творами того часу, як "Я (Романтика)" "Вальдшнепи" М.Хвильового, "Місто" В.Підмогильноп "Майстер корабля", "Чотири шаблі" ІО.Яновського, я: свідчать про високий рівень розвитку нашої культури як : змістом, так і за формою.

Любов до рідної землі й посилена увага до проблем у раїнської нації стали причиною шельмування письменні» ортодоксальною критикою. Як і багатьом іншим неп ресічним особистостям тієї доби, йому наліплювали ярлі» злочинця, звинувачували в усіх можливих і неможливі гріхах. Це призвело до того, що Б.Антоненко-Давидович розгул масового терору був заарештований і засуджений. $ рік концентраційних таборів довелося витримати письме нику, та ніщо не могло зломити його волю. Він був перек наний, що "дійде свого права на вільне демократичне жиг між вільними народами світу і мій, віками кривдженний н род, кажучи словами Івана Франка, "Засяє у народів вол них колі, трусне Кавказ, впережеться Бескидом, покотл Чорним морем гомін волі, і гляне, як хазаїн домовитий, і своїй хаті і по своїм полі"1.____■_______________________

1 Антоненко-Давидович Б. СВУ / / Неопалина купина. — 1994.— № І. — С. 66

Переслідуваная з боку влади не дали йому сказати свою ганнього слова, невимушеного обставинами, але її те, що

і написав за тих тяжких умов, є цінною пам'яткою доби, унторвним вкладом у скарбницю нашої літератури. Коли род мас таких людей, доля пророчить йому велике май-тне.

Основний зміст дисертації відображений у публікаціях:

1. Виховання гуманізму в процесі вивчення дитячих товідань Бориса Антоненка-Давидовича / / Укр. мова й ііт. в школі. — 1993. — № II. — 0, 35 д.а.

2. Т.Г.Шевченко в житті і творчості Б.Антоиенка-Давидовича // Матеріали XXXI наукової Шевченківської конференції. — Луганськ: Світлиця, 1994. — 0,11 д.а.

3.Виховні можливості уроку літератури /На прикладі юзгляду оповідання Б.Антоненка-Давидовича "Не святі оршки ліплять" / / Дивослово. — 1995. — № І. — 0,3 і.а.

4. Сплетіння життєвих і творчих доріг Т.С.Осьмачки га З.Д.Антоненка-Давидовича / / Матеріали Всеукраїнської іаукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня на-зодження Т.С.Осьмачки 11-13 травня 1995 року. — Чер <аси, 1995. — 0,11 д.а.

5. Імпресіонізм у творчості Б.Антоненка-Давидовича 20 Ю-х років // Тези першої міжвузівської конференції з актуальних питаннь гуманітарних наук. — Луганськ, 1995.

— 0,1 д.а.

АННОТАЦИЯ ДМИТРЕНКО В.И. Б.АНТОНЕНКО-ДАВЫДОВИЧ В ЛИТЕРАТУРНОМ ПРОЦЕССЕ 20-30-Х ГОДОВ

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологиче-!нх наук по специальности 10.01.01. — украинская литература.

Луганский государственный педагогический институт имени Тараса Іевченко, Луганск, 1997.

Защищается рукопись, содержащая исследования литературного про ;сса20-30-х годов нашего столетия в Украине, основные события кото-

рого или прямо относились к жизни и творчеству Б.Ацгонеико-Давыдовича, или же непосредственно повлияли на формирование его мировоззрения. Также в рукописи переосмыслены старые литературнокритические и идейно-эстетические представления о месте писателя в истории украинской литературы.

Установлено, что Б.Антоненко-Давыдоанч относится к тем писателям, которые в сложный переходный период в истории нашей литературы, опираясь ка классическое наследие, пытались создать что-то свое, что помголо бы человеку познать самого себя, свои духовные и национальные ценности. Повесть Б.Антоненко-Давыдовнча "Смерть" стоит в одном ряду с такими произведениями того времени, как "Вальдшнепы" Н.Хвылевого, "Город" В Пацмогильного, "Мастер корабля” и "Четыре сабли” Ю.Яновского, которые свидетельствуют о высоком уровне развития нашей культуры как по содержанию, так и по форме.

ABSTRAKT DMITRENKO V.I.

B.D. ANTONENKO-DAVYDOVICH .

IN THE LITERARY PROCESS OF THE 20-30-TH.

Thesis submitted for Candidate off Science in Philology Degree. Sped ality 10.01.01. — Ukrainian literature.

Lugansk Taras Shevchenko State Pedagogical Institute, Lugar.sk, 1997.

The manuscript, maintaining investigations of the literary process of the 20-30-th years of the century in Ukraine, is defended. These investigations either directly concerned to the life and the creative work of Antonenko-Davydovich or influenced on the forming of his world outlook. Also there is

Э reunderstanding of the past literary-critical, high-principled and aesthetic ideas about the writer's position in the history of Ukrainian literature.

It is ascertained that. Antonenko-Davydovich belongs to such writers, who in difficult period of history of our literature, basing on the classical legacy, tried to create something which could help the man to cognize himself, his own spiritual and national values.

Antonenko-Davydovich's story "Death" stand in one line with such literary works of those times as "Woodcocks" by NHvylevoy, "The city" by V.Podmogilny, "Master of the ship" and "Four sabres" by Janovsky, which bear witness to the high level of the development of our culture both in the content and in form. ••

Key words: літературний процес 20-30-x років, український Ренесанс тоталітаризм, національний характер, гуманізація творчості.