автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Болгары юга Украины и Молдовы в историко-этнографической литературе конца ХVIII - XX вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Болгары юга Украины и Молдовы в историко-этнографической литературе конца ХVIII - XX вв."

2 НОЯ Ш7

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІХЕЄВА ВІТАЛІНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 930.1

БОЛГАРИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ І МОЛДОВИ В ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХУЛІ- XX ст.-

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дісципліни

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 1997

Робота виконана у Харківському гуманітарному інституті “Народна Українська Академія”.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа:

-кандидат історичних наук, доцент КУДЕЛКО Сергій Михайлович, Харківський державний університет, професор

-доктор історичних наук, професор НАУЛКО Всеволод Іванович, Інститут української археографії та джерелознавства ім .

М.С. Грушевського НАН України, завідуючий відділом пам’яток духовної культури -доктор історичних наук, професор КОЛЕСНИК Ірина Іванівна, Дніпропетровський державний університет -Одеський державний університет ім. 1-І. Мечникова,кафедра археології та етнології України, Міністерство освіти України, м. Одеса

Захист відбудеться “/у" 1997 року

о ІЗ00 години на засіданні спеціалізованої вченрг'фади Д 03.01.15 при Дніпропетровському державному університеті і'за адресою: 320625,

м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна ,72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розісланий “року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Тутік Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Радикальні суспільні перетворення, що відбуваються, Україні, впливають на життя й культуру народів, що ії населяють. Становлення української ;емократії та економічні реформи відбуваються в умовах посилення національної амосвідомості. Політична лібералізація другої половини 80-х років XX століття сприяла ктивізації національних рухів, виникненню національно-культурних асоціацій, відродженню іаціональних традицій

Україна є багатонаціональною державою. Культурна різноманітність та етнічна карта раїни формувалися протягом багатьох століть під впливом різних факторів: навколишнього ередовища , господарської діяльності, міграцій, колонізації, державної політики тощо. Іерепис населення 1989 року засвідчив, що на ІЇ території проживають представники 130 іаціональностей. Вивчення історії етнічних груп, які мешкають в Україні, їх мов і радиційної культури дозволить зрозуміти багато з тих проблем, які накопичились у сфері ііжнаціональних відносин. Крім того, наслідком індустріального характеру нашого успільства с посилення взаємозалежності та взаємовпливу окремих етнічних одиниць і ержав, масова урбанізація, а також модернізація способу життя. В цих умовах виникає еальна небезпека втрати народної пам’яті. Не випадково одинадцята стаття Конституції ^країни , визначаючи характер політики держави по відношенню до національних меншин , казус, що вона повинна базуватися на розвиткові їх “етнічної, культурної, мовної та елігійної самобутності” (Коментар.., 1996. -С. 46 ). Це повною мірою стосується й болгар, Ю мешкають в Україні і які за даними на 1989 р. налічують 233800 чоловік. Однак ирішення етно-національних проблем неможливе без аналізу знань, накопичених багатьма околіннями вчених.

Довгий шлях розвитку, пройдений етнографічною наукою , дає багатий матеріал для етельного ретроспективного аналізу. Втім , історія етнографії ще не привернула до себе ідповідної уваги дослідників. Не є виключенням й історіографія болгарської діаспори в країні. Зокрема, до сьогодні не існує узагальнюючих праць історіографічного характеру з іеї проблеми.

Метою роботи є вивчення історії дослідження історії та культури болгар України та Іолдови протягом ХУШ-ХХ століть, систематизація та узагальнення матеріалів історичного з етнографічного характеру, які зосереджені перш за все в слов’яномовних джерелах та ітературі. ..

Об’єктом даного дисертаційного дослідження є комплекс історіографічних джерел, як: дозволяють простежити історію вивчення болгарського населення України та Молдови : його традиційної культури.

Предметом дослідження є процес становлення даної проблематики в історичній ті етнографічній літературі. .

Хронологічні межі дисертації обумовлені метою дослідження і охоплюють період : кінця XVIII ст. по 90-ті роки XX ст. Тобто з того моменту, коли ми спостерігаємо перш спроби наукового підходу до проблеми (на наш погляд, знаменус цей процес праця В. Зуєвг “Путешественные записки”, яка датується 1787 р.) і до тепер.

Стан наукової розробки теми. За час існування болгарської діаспори питання її історі були об’єктом наукового вивчення. У звязку з цим періодично актуалізувалася потреба ; дослідженнях історіографічного характеру, що висвітлювали історію накопичення ті розвитку знаїшь про болгарське населення України та Молдови, його культуру та побут.

На початку XX ст. М.Державін вперше спробував узагальнити результаті попереднього розвитку болгарської етнографії у вигляді “Краткого историко библиографического очерка развития этнографических изучений в Болгарии”, який буї опублікований як додаток до його праці “Болгарские колонии в России (Таврическая Херсонская и Бессарабская губернии)” (1914). У нарисі виділялися періоди й напрямі дослідження: початковий період, епоха національно-просвітницького руху; “філологічна1 течія, науково-просвітницький напрям. Автор нарису не розмежував літературу про болта) метрополії та діаспори й розглядав історію розвитку болгарської етнографії як цілісниі процес. На цьому вивчення історіографії історії та етнографії болгарських переселенців н припинилося, але довгий час більш-менш значних робот не було. Лише в другій половии 1960-х років була захищена кандидатська дисертація Л.Демиденко, яка містил історіографічний екскурс (1967). Пізніше нею ж була опублікована стаття “К вопросу оі историко-зтноірафическом изучении болгарского населения в УССР” (1975).

Дореволюційна історіографія етнографії болгар розглянута у спеціальній етап Е.Капациної “Этнографическое изучение болгарского населения южных губерни: Российской империи XIX - нач. XX в.” (1993). Оглядова історіографічна стаття “Болгарски колонии Юга Украины” належить К.Бакурову і С.Петкову (1993). Відомий (історик болгарист М.Червенков у статті “Изучение истории болгар Молдовы и Украины” оглядов охарактеризував головні етапи вивчення історії болгар (1995). Після моноіраф

М.Державіна це одна з найсерйозніших спроб періодизації даного історіографічног

’ ’ 1 .

процесу. Є й роботи загального характеру, присвячені вивченню болгар в етнографічном

з

пекті поряд з історією інших народів України та Молдови. В цьому контексті особливо іеба виділити монографію О.Лук’янець “Русские исследователи и молдавская нографическая наука в XIX - нач.ХХ в.” (1986). Являючи узагальнююче етнографічне іслідження про становлення та розвиток молдавської етнографічної науки, воно включає імало корисних відомостей з історіографії болгарської діаспори. Слід відзначити також індидатську дисертацію Ю.Розуменка “Этнографическое изучение населения юга Украины XIX - нач. XX вв.” (1986) Історіографічні огляди с складовою частиною фундаментальних (сліджень з конкретних проблем Є.І. Дружиніної, В.М. Кабузана, І.І. Мещерюка та ін.

Історіографічна тематика не чужа й болгарській історичній науці. Про внесок :раїнських та російських вчених у болгарську етнографію писав Хр. Вакарельський у знографії “Етнография на България” (1974) і Н.Колев у статті “Интересът на руските учени >ез XIX в. към проблемите на българската народна култура” (1983) і монографії їтнография на България” (1987). Історіографічний огляд с частиною монографії Хаджиніколової “Българските переселенци в южните области на Русия. 1856-1877”( 1987), :а стала основою для окремої статті під назвою “Проблеми и постижения в изучаването на >лгарското население в Южна Русия”(1992) . У цих роботах відзначений внесок окремих >слідників у вивчення “задунайських переселенців”. Особливо підкреслені заслуги .Клауса, який вказав на те, що чимало “задунайських переселенців” мали болгарську мосвідомість.Історіографічні теми характерні для наукової творчості Е. Дросневої. Ті статті ю А.Скальковського (1992), а також “Българските переселенци и руската наука преди римската война” (1993), “Българската възравденска книга в Бесарабия. Общ погляд на помоществовательското деяо” (1994; 1995) і “Другите” българи и справочните издания” 996), є суттєвим внеском др загальної історіографічної скарбниці. Важливі відомості, в іму числі на рівні персоналій, можна взяти з історіографічних праць Д.Цанєва “Основни травления в българската историография през първата половина на XIX в.” (1974) і >ългарската историческа книжина през Възраждането” (1989), монографії Д.Райкова іьлгарите и България в старата руска книжина” (1983).

Виходячи з наведених даних можна зробити висновок, що ретроспективний аналіз є юбхідною ланкою наукового аналізу як такого. Втім, це аж ніяк не зменшує потребу в агальнюючій праці історіографічного характеру, про що вже йщла мова.

Завдання даної дисертації такі: визначити рівень вивченості історії та культури болгарської діаспори на кінець XX ст.; виділіти етапи вивчення болгарського населення України й Молдови;

• охарактеризувати внесок українських, російських, радянських, болгарських дослідників у вивчення історії болгарської еміграції та її культури;

• розглянути в історіографічному плані деякі аспекти історії переселення колоністів;

• вивчаючи роботи історіографічного характеру, простежити тенденції дослідження окремих елементів традиційно-побутової культури (житла, одягу, весільного обряду).

Автор не ставить собі за мету перерахувати й проаналізувати всі праці, присвячені проблемі, що розглядається, оскільки деякі з них вже стали предметом спеціального дослідження.

В процесі роботи були використані такі характерні для історіографічних праць методи, як історико-генетичний, історико-порівняльний, системно-історичний та ін. Зокрема, користуючись історико-генетичним вдалося встановити якісне значення праць різних авторів окремого часу і на підставі цього запропонувати власну періодизацію всієі історіографії проблеми. Завдяки історико-порівняльному методу проведено аналіз робіт представників різних шкіл і напрямків історичної думки. Автором встановлено не тільки відмінності, але й схожість (подібність), спадкоємність, залежність та взаємовплив між ними.

І нарешті , системно-історичний метод дав можливість подати літературу, присвячену болгарській діаспорі Північного Причорномор’я як цілісність , що знаходиться в єдності зі славістікою - тобто більш загальною системою, котра, в свою чергу, входить як органічна частина до національних історіографій України, Болгарії та інших країн.

Джерельну базу дослідження складає коло різноманітних історіографічних джерел, в тому числі рукописних. До них відносяться роботи країнознавчого характеру, спеціальні дослідження, етнографічні роботи, збірники матеріалів і документів, учбові посібники, рецензії, періодичні видання, мемуарна літератера, бібліографічні роботи, а також архівні матеріали (передусім біографічного характеру).

Рукописні матеріали з теми знаходяться у різних архівосховищах як в Україні, так і за її межами. При проведенні даного дисертаційного дослідження використовувалися документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), Інституту рукописів Центральної наукової бібліотеки ім.В.І. Вернадського НАН України (м. Київ) , Архіву Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України (м. Київ), Архіву БАН (м. Софія), Архіву Етнографічного інституту при БАН (м Софія), Історичного архіву Народної бібліотеки Кирила і Мефодія (м. Софія), Російськогс державного воєнно-історичного архіву (м. Москва), Архіву зовнішньої політики Росії (м Москва), Росіїського державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург), Архіві

эсшського географічного товариства (м. Санкт-Петербург), Архіву Російської Академії іук (м. Санкт-Петербург). Багато з цих документів вводяться до наукового обігу вперше.

Особливий інтерес викликає епістолярій М.Державіна. Він не є надто численним, але ає особливу цінність, тому що дає нам важливі, іноді унікальні відомості, що дозволяють ізом з іншими матеріалами повного мірою реконструювати значний період життя і юрчості одного з найталановитіших представників історичної науки. Основна частина істів зосереджена в Архіві БАН, решта - зберігається в Історичному архіві Народної бліотеки Кирила і Мефодія та Архіві РАН. Хронологічно листи охоплюють період з 1901 з 1935 рік. Найбільшим є фонд № 9 БАН - відомого болгарського історика В.Златарського, сий нараховує понад 50 листів М.Державіна або інших осіб, які згадували його ім’я.

Як історіографічні джерела використані також матеріали експедицій Інституту истецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т.Рильського 1967-1971 рр. у шіяді польових щоденників В.Наулка, люб’язно наданих дисертантові їх автором.

Окрему групу склали джерела документального характеру, багаті на фактичний атеріал, що дозволило не лише висвітлити спірні питання - об’єкт наукових дискусій, - але й іарактеризувати джерельну базу тах чи інших досліджень. Найбільший інтерес для мгарської проблематики має фонд № 146 “Слов’янський стіл”, що зберігається в АЗПР і ліщус 13678 справ за період 1825 - 1917 рр. Використовувались і опубліковані джерела. В ;ршу чергу, це збірники законодавчих актів: “Полное собрание законов Российской чперии” і “Обозрение действущих в России узаконений о иностранцах”, в яких значне ісце відводилося правам та обов’язкам колоністів. Таку ж функцію в даному дослідженні жонували й збірники документів. Додамо, що в цьому випадку ми маємо можливість як юзуміти стан археографії, так і побачити приоритетні напрямки наукової роботи.

Головну масу історіографічних джерел, які стали базою для написання дисертації, слали загальні та спеціальні роботи, присвячені історії, матеріальній та духовній культурі злгар України і Молдови. За формою вони різні. Це монографії, статті, тези тощо. Умовно ! роботи можна поділити на дві великі групи. Першу складають праці, присвячені лише злгарам, а другу - розвідки, в яких болгари згадуються поряд з іншими народами.

Велику допомогу у визначенні динаміки історіографічного процесу надають бліографічні покажчики Д.Зеленіна, Т.Флоринського, С.Цветко, Д.Крънжалова, .Дончевої і Н.Попової та інших. Вони були використані не лише як довідники, але і як :обливий вид історіографічних джерел.

Наукова новизна дисертації полягає у: 1

• постановці проблеми, яка в загальному вигляді досліджується вперше;

• систематизації історіографічних джерел, пов’язаних з історико-етнографічним вивченням

болгар України та Молдови; '

• визначенні основних періодів вивчення проблеми та їх характеристиці;

• узагальненні найважливіших досягнень історичної та етнографічної науки щодо даної проблеми, з’ясуванні дискусійних і моловивчених питань;

• формулюванні актуальних питаннь.що потребують подальшого вивчення;

• характеристиці періодів та етапів цього руху;

• введені до наукового обігу основних положень , неопублікованих дослідницьких робіт, і також матеріалів і документів з архівів України, Болгарії та Російської Федерації ще стосуються теми дисертації.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження сприятим< систематизації та узагальненню накопиченого етнографічного матеріалу і може бухт основою для подальшого вивчення історії та культури болгар, може бути використаним прі підготовці лекційних курсів та спецкурсів з народознавства, етнології України, складанн бібліографічних покажчиків тощо.

Апробація результатів дисертації. Головні положення та висновки дослідження булі викладені на міжнародній науковій конференції “III Дриновские чтения. Проблемь источниковедения, историографии истории и культуры Болгарии, истории болгаристики’ (Харьков, 1994), науковій конференції, присвяченій 30-річчю кафедри історіографії джерелознавства та археології ХДУ (Харків, 1994); Першій Всеукраїнській етнологічнії конференції студентів та молодих вчених “Етнографічні дослідження населення України’ (Одеса, 1996), Міжнародній науковій конференції “Державинские чтения. Наследи академика М. Державина и современная болгаристика” (Санкт-Петербург, 1996), науково теоретичній конференції “Культура України: історія і сучасність” (Харків, 1996), науковом; семінарі “Категоріальний апарат і методи сучасної історичної науки” (Харків, 1997) науковій конференції “Актуальні проблеми викладання мов у ВУЗах. Міжпредметні зв’язки' (Харків, 1997) та публікаціях автора.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів

І _ ,

висновків - 180 с. Необхідність двох розділів викликана тим, що в центрі уваги знаходятьс: дві основні проблеми: виділення періодів вивчення болгар та їх культури, а також визначенн ключових питань історіографії етнічної історії та традиційної матеріальної та духовне культури болгар півдня України та Молдови. В додатках подано список умовних скорочен (сторінка 3) і список використаних джерел (550 найменувань). .

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовуються актуальність теми та наукова новизна проблеми. Наводяться основні історичні відомості, що стосуються процесу формування болгарської діаспори в Україні та Молдові. Характеризуються використані джерела та література, а також визначаються об’єкт і предмет дослідження, його задачі, можливі області іастосвування.

Перший розділ роботи - “Основні періоди вивчення болгар та їх культури” :кладається з трьох підрозділів, у кожному з яких висвітлюється відповідний період зивчення історії та культури болгарських переселенців.

У першому підрозділі - “Початковий період (кінець ХУШ - початок XX ст.)” у фонологічній послідовності та за етапами розглядаються як спеціально присвячені эолгарам роботи (В.Караджича, Ю.Венеліна, П.Задерацького, А.Скальковського, та ін.), а також П.Кеппена, Д.Палайотова, І.Єнакієвича, А.Левицького, Иванова, А.Клауса, Ц.Чакира, Н.Лорана, Г.Занетова, В.Бартенсона, І.Титорова, А.Вербанського, В.Дяковича .

Узагальнюючі роботи, переважно країнознавчого характеру (В.Зусва, ^.Бантиш-Каменського, П.Свіньїна, О.Спиридова, М.Мурзакевича, В.Розанова (Гавриїла), З.Афанасьєва-Чужбинського, А.Защука, А.Шмідта, Є.Водовозової, П.Сороки, П.Семенова Тянь-Шанського), П.Батюшкова, А.Мілетича, В.Бабеїгка, Г.Писаревського, ШЗагоровського, В.Бутовича, Л.Берга та ін.

Особливе місце в підрозділі займає характеристика наукової спадщини ікадеміка М.Державіна, що підтверджує спеціальний параграф “Болгари в працях VI.Дсржавіна”. Він є автором понад 500 друкованих праць. Справжньою енциклопедією про юлгарське поселення в Україні та Болгарії стала капітальна двотомна праця “Болгарские солонин в России” (1914; 1915). де представленні} чи не найбагатший за всю історію колонії )пис побуту та культури “російских “ болгар, що міг задовольнити найвишуканіші історико-сультурні, етнографічні та інші інтереси.

У другому підрозділі дисертації - “Періхідний період (20-40-ві роки XX ст.)” юзглядаються етапи етнографічної науки та аналізується ситуація, що склалася в сторіографії у вказаний час. Відокремлюючи наукову спадщину перехідного періоду, варто іідкреслити її неоднозначність, що і дозволяє назвати цей період “перехідним”. В )рганізаційному плані на початку він співпадає з діяльністю Етнографічної комісії АН /країни, члени якої приділяли багато уваги проблемі вивчення “малих” народів. Зокрема, за іас її існування (1921-1933) активізувалося вивчення багатонаціонального населення півдня /країни, в тому числі й болгарського. У цьому контексті акцентується увага на роботі

професійних етнографів - О.Лободи, К.Квітки, В.Гнатюка, С.Цветка, які зібрали опрацювали та опублікували цінні матеріали. Однією із важливіших форм вивченні болгарського населення були польові експедиції, метою яких було збирання етнографічного діалектологічного та фольклорного матеріалів (Д.Димитров, К.Квітка, І.Соколов, С.Цветке та ін.). Однак характерною рисою досліджуваного періоду стало поступове згасання інтерес; до болгарських діаспоріантів, пов’язане з кардинальними змінами в етнографічній науці, ще сталися після Наради етнографів Москви та Ленінграду, проведеної навесні 1929 р. пц егідою Державної Академії історії матеріальної культури. На ній теоретична етнологія булг оголошена класовим збоченням, проявом буржуазного націоналізму, тому незабарок етнографія перетворилась у теорію первісного суспільства, а польові дослідження сталі розглядатися як прояви народництва. За таких умов занепадає практика проведенні експедицій, відповідно зменшується кількість публікацій про болгар переселенців.

У цій главі вміщено спеціальний екскурс “Із неопублікованої спадщина М.Державіна про болгар”, у якому йдеться про монографії “Болгары на Украине. И> прошлое и настоящее" (краеведческий очерк )”; “Българите в Украйна и Крим. Технс мънало и сегашно”, “Добруджа в культурно-історичному, етнографічному й політичному відношенні”, “Болгары. Этнографический очерк” тощо. Архівні документи вченого переконують, що у 30-х роках М.Державін багато й плідно працював над болгарською проблематикою, однак його рукописи осідали в архівах, що зайвий раз свідчило про особливості перехідного періоду.

Третій підрозділ - “Аналітичний період (друга половина 40-х - 90-ті роки XX ст.)” - підсумовує результати вивчення болгар та їх культури на двох заключних етапах: 1) друга половина 40-х - 80-і рр. XX ст. та 2) 90-і рр. XX ст. Цей період у цілому був більш сприятливим для плідного вивчення болгарського населення України та Молдови. Успіхи етнографії обумовили появу нового фактичного матеріалу, а вдосконалення методів дослідження дозволило отримувати з цього матеріалу більше інформації, ніж раніше. Розширення джерельної бази сприяло також розвиткові конкретних історичних та етнографічних дослідженнь. На першому етапі радянська етнографія повертається до створення узагальнюючих характеристик різних народів у формі зведених історико-етнографічних атласів (С.Бернштейн, В.Наулко) та підготовки систематичних оглядів з етнографії зарубіжних народів СРСР (С.Толстов, С.Токарев). Багатоплановість та оригінальність традиційної культури болгарського народу обумовили появу ряду дисертаційних дослідженнь і друкованих праць різноманітного конкретно-спеціалізованого предметного рівня.

У 60-80 -ті роки активізувалося вивчення етнічних процесів і міжетнічних зв’язків як цнієї з найважливіших проблем етнографічної науки (В.Наулко). У цей же період .Маркова розпочала дослідження процесу адаптації переселенців до нового екологічного,' гнічного, соціального середовища та їх подальший етнічний розвиток. Деякі автори псували на перший план проблеми, пов’язані з екологічними основами переселення, зсподарським освоєнням краю, з політичними основами колонізації (Є.Дружиніна, Мещерюк, В.Кабузан, І.Анцунов, Г.Гросул, С.Бренштейн, В.Зеленчук, П.Сохань, .Хаджиніколова, Ф.Шевченко та ін.).

Засвоєння об’ємного історико-етнографічного матеріалу вимагало від етнографів 503-х років його подальшого теоретичного осмислення, а також сприяло розвиткові такого шостійного розділу болгаристики, як історіографія (Л.Маркова, Л.Демиденко, Ю.Іванова).

Політична лібералізація другої половини 80-х років обумовила початок другого етапу ивчення болгар та їх культури. У слов’янській історіографії він характеризується неабияким ітересом до болгарської діаспори України та Молдови в різних науково-соціальних спектах вивчення історії болгарського народу взагалі та болгарської діаспори зокрема, .'асто проводяться наукові конгреси та конференції різного профілю, видаються їх матеріали як в Україні, так і за кордоном, виходить друком мемуарна та краєзнавча література.

У вивчення болгарської діаспори роблять свій внесок і представники вузівської науки країни. Утверджує себе як центр вивчення болгар Приазов’я м. Запоріжжя, Повертає собі олишню славу центру вивчення болгар м. Одеса та Одеський державний університет.

Великою подією в науковому житті болгаристів є вихід монографії І.Грека та

І.Червснкова “Бьлгарите от Украйна и Молдова. Минало и настояще” (1993). Робота є налітичною за характером. У ній зібраний та систематизований багатий фактаж, у тому ислі новий архівний матеріал, детально розглянуто цілий ряд питань, переважно ггоричного характеру.У ці ж роки болгарській тематиці у різних її аспектах присвячені исертації С.Пачева, В.Туркова і А.Шабашова.

Отже, сучасний рівень науково-дослідної роботи характеризується наростаючою фективністю аналітичного вивчення конкретно-історичних, та етнографічних проблем а акож різних періодів історії болгарської діаспори.

Другий роїділ - “Історіографія проблем етнічної історії та культури болгар” кладається з двох підрозділів.

У першому підрозділі - “Переселення болгар в Україну та Бесарабію у XVIII - 60-х оках XIX ст. в історико-етнографічній літературі” досліджується ступінь вивченості причин, арактеру й основних етапів переселення. В науковій літературі можна знайти різні відповіді

на питання про причини, які зумовили болгарську еміграцію. Частина істориків обстою думку про тс, що такою причиною передусім стали російсько-турецькі війни (Батюшкої Пісаревський, Берг, Дякович, Райков та ін.). Але це була не єдина й не завжди голови причина міграційного руху. Є інша, хоча й пов’язана з попередньою, точка зору на ц питання: важкий гніт, якого зазнавав болгарський народ, перебуваючи під турецькиї володарюванням (Защук, Іречек, Лебедев, Лоран, Потоцький, Златарський, Мещерюі Дружиніна, Наулко, Дойнов, Ісип, та ін.). У багатьох авторів воєнна причина - рабськ становище болгарського народу - корелюється з “непевним” часом у Болгарії чи так званим “кирджаліями” (Задерацький, Титоров, та ін.). Враховуючи інші фактори, що впливали н переселенський рух, деякі вчені особливо наголошували на тих урядових постанова (маніфести, укази), які захищали інтереси державної влади й правлячих класів суспільства т були спрямовані на дотримання інтересів Російської імперії (А.Скальковский, Д.Баталії М.Державін, Н.Полонська-Василенко, Є.Дружиніна,В.Зеленчук, Є.Хаджиніколова, Л.Лясот та ін.). У найширшому розумінні історичного процесу, пов’язаного із болгарської еміграцією, основною причиною її є загальна криза Османської імперії (Дойнов, Грачев, т ін.). І.Грек і М.Червенков, які підходять диференційовано до причин переселення на різни його етапах, пов’язують посилення переселенського руху з російсько-турецькими війнамі кирджалійським безладдям і зацікавленістю Росії освоїти завойовані нею території.

Ще з часів А.Скальковського, який заклав основи періодизації засвоєння півдня Росі' вчені по-різному вивчали етапи переселення болгар. Сам А.Скальковський указав на те, щ> перші офіційні переселення болгар до Новоросійського краю відбувалися протягом 1752-175 рр. Важливими етапами він вважав також 1764-1769 і 1769-1791 рр., а найактивнішії періодом приходу болгар визначив час між 1801 і 1812 роками. Його сучасник П.Задерацький, відносив початок історії болгар у Новоросійському краю до другої половині ХУШ ст. і, як особливий етап переселення, виділив 1828-1830 рр. Ця початкова періодизаці стала орієнтиром для інших учених, які по-своєму доповнювали її. А.Клаус довів хронології болгарської колонізації до початку 60-х років XIX ст., тобто до того часу, коли, як відзначи М.Державін: “Высочайшее повеление 9 января 1863 г. прекратило дальнейшее к наї переселение греков, болгар и иных словян...”.

Аналізуючи літературу, приходимо до висновку, що переселення болгар мало різни] характер: на зміну “воїнам” періоду Петра І та Єлизавети Петрівни, “хліборобам” Катерині

II та Олександра І приходить політична еміграція найактивнішого періоду болгарською національно-визвольного руху.

Підрозділ 2. - “Дослідження традиційної культури болгар”. Із усього кола явищ, які іідпадають під поняття “культура життєзабеспечення”, у цьому підрозділі розглядається штло і одяг, а із тих що мають відношення до “соціо-нормативних культур” - весілля. '

До нашого часу серед багатьох елементів традиційної культури українських та юлдавських болгар-переселенців та їх нащадків найбільш повно, хоча й недостатньо, [осліджені житло та господарські споруди. Поява інтересу до вивчення домобудівництва у Іолгар пов’язана з виходом у 1841 р. другого тому праці Ю.Венеліна “Древние и нынешние лавяне...”. Ініціатива Ю.Венеліна була підтримана іншими вченими XIX ст. (В.Макушев, Ї.Задерацький, А.Скальковський та ін.).

Відомості писемних джерел другої половини XIX ст. дозволяють нам простежити іроцес відходу від найпростішої форми житла болгар - землянки, а також утворення нової юделі житлового приміщення. Прогрес у житловому будівництві болгар відзначав А.Клаус. Іа наведеними ним відомостями, більшість будинків у 92 болгарських колоніях до 60-х років (IX ст. були вже збудовані з камешо та чамуру. Очевидно, саме на той час припадає кладання житлового комплексу з двох будівель. Однак у літературі XIX ст. цей процес ;ідображений недостатньо і судити про нього ми можемо лише за матеріалами польових (ослідженнь, а також теоретичних праць сучасних авторів (Маркова, Наулко, Будіна). За воїм зовнішнім виглядом деякі будинки болгарських переселенців найбільше нагадували ‘хорошие малоросийские хаты” (Клаус). На велику подібність будинків українців і болгар іказує й фундаментальна праця “Народы России”(1880).

Одним із найзмістовніших нарисів про різні сторони побуту діаспоріантів с розвідка Д.Чакира (1896). Він указав на тс, що всі будинки в одному з сіл Аккерманського повіту іерез відсутність каменю були збудовані з вальків, тобто суміші соломи й глини, яка в >ссарабії називалася “чамур”. Важливі відомості про болгарське народне житло містить іраця И.Титорова “Бьлгарите в Бесарабия” (1905). Про будівельні матеріали, розміри іудівель, опалення, освітлення та обстановку будинку йдеться у першому томі “Болгарских :олоний в России” М.Державіна (1914) і його об’ємній статті “Болгары” (Архів РАН. -Ф. !27. -Оп. 1. -Д. 728). Планомірне вивчення житла болгар почалося після другої світової війни Л.Маркова, В.Наулко, О.Будіна).

Історія болгарського житла, за існуючими джерелами, є процесом міжетнічної нтеграції, етнокультурних взаємовпливів, пристосування до оточуючого природно-еографічного середовища.

Дослідження побутових явищ, до яких відноситься й одяг у конкретному, в тому числі іужорідному етнічному середовищі, має велике значення. За таких обставин з’являється

можливість простежити розвиток тих чи інших елементів побуту залежно ВІД ЗМІН І економіці, від соціальних, культурних та суспільно-політичних умов.

Вже на першому етапі вивчення болгар переселенців, очевидно, до 1835 р., буї зроблений докладний опис болгарського народного одягу та жіночого головного убору який міститься в Анонімі та в розвідці П. Задерацького, (якщо це тільки не одна особа) Пізніші описи одягу болгар містяться в загальних працях з історії та етнографії, як відносяться до другой половини XIX - XX ст. (Защук ; Титоров). Однак до спеціальни: дослідженнь можна віднести лише розділ про костюм у монографії М.Державіні “Болгарские колонии в России” (1914). У радянській та сучасній історіографії відомості пр< одяг маємо в роботах багатьох вчених, починаючи від Л.Берга і до праць Л.Маркової В.Наулка, Н.Калашнікової, але монографічні дослідження відсутні.

За існуючою літературою можливо встановити, що вигляд традиційного болгарськогс одягу населення метрополій почав змінюватися після першої світової війни. Щодо болта] півдня України та Молдови, то аналогічний процес тут починається ще наприкінці XIX ст. коли відбуваються композиційні зміни, зближення з міським костюмом. Мало змінюєтьс: поясний одяг та головний убір, хоча вони втрачають національний колорит. Верхній одяг пристосовуючись до нового екологічного середовища, приймав запозичені назви. Щеза термінологія, характерна для перших поселенців, яка побутувала в місцях колишньоп розселення чи виходу. Руйнування традиційних форм одягу було пов’язане з інтенсивнш розвитком у болгарських колоніях ремесла та дрібного промислового виробництва , щі вплинуло на появу нових рис , властивих міському костюмові.

Починаючи з 40-х років ХІХст.,а можливо і раніше , накопичується матеріал пр< болгарський весільний обряд, що дозволяло простежити історичний розвиток весільноп церемоніалу , селекцію окремих елементів, які стали суперечити загальній обрядовії структурі, тісно пов’язаній із соціально-економічними змінами. Пріоритет в описі весілля болгар України та Бесарабії належить П.Задерацькому. Третя частина його праці “Болгаре поселенцы Новороссийского края и Бессарабии” майже повністю присвячена весільном обрядові. Наприкінці 40-х років XIX ст. з’явився рукопис неопублікованої анонімної праи “Этнографические сведения о жителях Сорокского уезда Бессарабской области”, в якії описані елементи весільної обрядовості у болгар, молдаван та українців (Архів РГТ. -Разря, 3. -Оп. І. -Д. 8). Багатими джерелами для вивчення сімейно-побутової обрядовості є праї другої половини XIX ст., написані О.Афанасьєвим-Чужбинським, І.Єнакієвиче& Д.Чакиром. У першій чверті XIX ст. питання, пов’язані зі звичаями та обрядам традиційного болгарського весілля, знайшли своє відображення в узагальнюючи

ш слідженнях Й.Титорова, М.Державіна, Л.Берга та С.Цвепсо. В 60-70-х роках до даної іроблеми звертаються Л.Маркова, О.Демиденко та В.Наулко, а в останній час - Н.Колев. Зднак слід відзначити , що до цього часу відсутні монографічні дослідження не тільки радиційного весільного обряду болгар-переселенців , але й всього комплексу сімейних вичаїв.

У висновках викладені основні результати дослідження, які й виносяться на захист:

Досліджень, спеціально присвячених історії та етнографії болгарської діаспори іебагато, особливо таких, де історія та етнографія болгар охоплені від початку переселення (о тепер. Більше робіт з окремих питань , причому серед них маємо кілька тем , які особливо іасто привертають увагу. Таким с питання про саме переселення . Принагідно вирішувалися штання про причини й характер переселення. Чимало уваги приділялося й матеріальній та іуховній культурі , еволюції та сталості етнічних традицій, міжетнічним зв’язкам. Незначне іісце займають історіографічні огляди з узагальнюючих роботах із конкретних проблем і овсім мало досліджень, спеціально присвячених періодизації історіографічного процесу.

Основні періоди вивчення етнічної історії та традиційної народної культури болгар южна визначити такі: І. Початковий період (кінець XVIII - початок XX ст.) - хронологічно юзпадається на три етапи: 1) кінець XVIII ст. - 40-і роки XIX ст.; 2) 40-і роки XIX ст. - кінець СІХ ст.; 3) кінець XIX ст. - початок XX ст. II. Перехідний період (20-ті - 40-ві роки XX ст.).

II. Аналітичний період (40-ві - 90-ті роки XX ст.) - з двома етапами: 1) 40-ві - кінець 80-х іоків; 2) кінець 80-х - 90-ті роки XX ст.

На першому етапі першого періоду болгари фіксуються як окремий етнос, вивчаються к. мова, фольклор, етнічна історія, повідомляється про окремі аспекти культури, переважно уховної. На другому етапі вчені зосередилися на питанні міграції болгар, їх облаштуванні а нових місцях, спрямуванні господарської діяльності тощо. На цьому етапі велике значення іали статистичні праці з притаманною їм схематичністю викладу в цілому цікавих і багатих іатеріалів. У них описовість домінувала над аналітичніспо, а деякі узагальнення мали узькоспеціалізований характер.

Накопичення значного фактичного матеріалу та збільшення кількості публікацій, що іістять відомості про“інших” болгар, сприяли узагальненню існуючих даних, що зумовило априкінці XIX ст. появу змістовних робіт історичного та історико-етнографічного арактеру, вінцем яких стали монографії Г.Занетова, Й.Титорова та М.Державіна.

Другий період є хронологічнио проміжним між першою та другою (включно) бітовими війнами. Для болгарської та рядянської історіографії він склався по-різному. Іолгарська історіографія продовжила традиції старої етнографічної школи, а радянська (зі

зміною світоглядних принципів пізнання й осмислення минулого, обумовлених соціальні політичними змінами) їх втратила. За таких умов не публікувалися й осідали в архіві навіз рукописи М.Державіна. Наприкінці етапу історико-етнографічне вивчення болгарські діаспори практично припинилося, що було зумовлено конкретно-історичними причинами.

Аналітичний період розпочався після другої світової війни й триває дотепер. Н першому етапі він повторив ситуацію другого періоду , але з точністю навпаки. Якщо СРСР вивчення болгарської діаспори як своєрідної етнічної групи активізується, то Болгарії ця тема була забута. Лише з часом вона актуалізується, досягаючи своєї вершини наш час, так що для однозначно негативної оцінки всього періоду нема підстав. Ві характеризується не тільки зростанням кількості наукових праць, але, що важливіші якісними зрушеннями в розробці цілого ряду питань, пов’язаних із вивченням етнічної істор та культури болгар.

Політична лібералізація, що разпочалася в другій половині 80-х років XX ст. т пізніші радикальні суспільні перетворення корегують орієнтири у вивченні національни культур, проте другий етап вивчення етнічної історії й традиційної народної культур: болгар півдня України та Молдови ще не виявився у всіх основних рисах. Тут важливі підкреслити, що розвиток знань з проблеми, яка розглядається, підпорядковуєтьс закономірностям розвитку історії науки, коли періоди накопичення фактичного матеріал неминучо змінюються періодами його наукового осмислення та узагальнення.

Незважаючи на те, що в історіографії велика увага була приділена переселенськом рухові болгар, все-таки залишаються проблеми, які потребують подальшої розробки. До ни відносимо: 1) колонізаційні заходи Петра І, 2) імміграція болгар до Росії у першій половин XIX ст. 3) військові поселення болгар, 4) ставлення сусідів Росії до її колонізаційни: прагнень, 5) еволюція колонізаційної політики російського уряду.

Дослідження окремих питань етнокультурного характеру, еволюції різних елементі) традиційно- побутової культури (житла, одягу, весільного обряду) показує , що дотепер мабуть, найповніше, хоча ще недостатньо , вивчені житло та господарські будівлі болгар.

Якщо в болгарській історіографії існує значний пласт літератури про народний одяї болгар метрополії, то одяг болгар - переселенців вивчений значно менше. Традиційні весільна обрядовість болгарських переселенців також спеціально майже не досліджувалася хоча до ії вивчення неодноразово зверталися окремі автори у всі періоди вивченні болгарської діаспори.

Відзначаючи різний ступінь розробленості піднятих у дисертації питань, у' цілом; потрібно відзначити один основний і важливий недолік у історико-етнографічному вивченн

юрського населення - недостатню кількість робіт узагальнюючого характеру та сутність фундаментальної сучасної праці з етнографії болгар півдня України та Молдови, ява таких робіт значною мірою залежить від використання й розробки комплексу сівних матеріалів, пов’язаних із процесом переселення та засвоєнням (у найширшому клі слова ) колишніх околиць Російської імперії болгарами. Без аналізу цих матеріалів ложлнві й нові значні відкриття в галузі побуту й культури болгарських переселенців та їх цадків. Проте одних тільки архівних матеріалів, очевидно, буде замало. Необхідні й нові іьові етнографічні дослідження , й подальша наукова обробка музейного етнографічного геріалу.

Основний зміст і положення дисертації викладено у таких публікаціях автора: Традиционная свадьба у болгар Украины и Молдовы. -Харьков - Велико Тырново,

1996. -26 с.

Из рукописного наследия академика II.С. Державина. Материалы по истории и этнографии болгар//Українська історична наука на порозі XXI століття: Харківський історіографічний збірник - Харків, 1997. -Вип. 2. - С. 103-112.

Основные этапы изучения этнической истории и традиционной народной культуры болгар Украины и Молдовы в отечественой и болгарской литерагуре/ЛІреподавание языков в вузе на современном этапе. Межпредметные связи: Научные исследования, опыт, поиски. -Харьков, 1997. -С. 139-140.

Из эпистолярного наследия Н.С. Державина//Учёные записки Харьковского гуманитарного института “Народная Украинская академия”. -Харьков, 1997. -С. 168-174.

О зонах выхода болгарской эмиграции в Россию во второй половине XVIII - первой трети XIX вв.//Етнографічні дослідження населення України. -Одеса, 1996. -С. 4142.

Труд Н.С. Державина “Болгарские колонии в России “ и его место в болгаристике//

Ш Дриновские чтения. Проблемы источниковедения, историографии, истории и культуры Болгарии, истории болгаристики. Международная научная конференция. -Харьков, 1994.-С. 104-106.

К истории формирования болгарской диаспоры на юге России в XVIII - XIX ввУ/Материалы и тезисы научной конференции, посвященной 30-летию кафедры историографии, источниковедения и археологии ХГУ. -Харьков, 1994. -С. 127-128.

8. Про житло болгар півдня України//Культура України: історія і сучасність.- Харків, 1996. -С. 26

АНОТАЦІЯ

Міхеева В.В. Болгари півдня України і Молдови в історико-етнографічі літературі кінця XVIII - XX ст. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни: Дніпропетровський державний університет. Дніпропетровськ, 1997.

У дисертації висвітлюється історія вивчення болгар України та Молдови. Виділяються три її етапи: початковий (кінець XVIII - початок XX ст.), перехідний (1920 -1940-ві рр.) і аналітичний (1940 -1990-ті рр.). Розглядається історіографія проблеми переселенського руху болгар із метрополії на південь Росії у XVIII - 60-х роках XIX ст. Значна увага приділена вивченню літератури, яка присвячена дослідженню традиційної народної культури болгар: житлу, одягу та весільному обрядові.

Ключові слова: болгари, історіографія, переселення, діаспора, культура.

АННОТАЦИЯ

Михеева В.В. Болгары юга Украины и Молдовы в историко-этнографической литературе конца XVIII - XX вв. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные

исторические дисциплины. Днепропетровский государственный университет; Днепропетровск, 1997.

В диссертации освещаеться история изучения болгар Украины и Молдовы . Выделяются три её этапа : начальный - (конец XVIII - нач. XX в.), переходный (1920 -1940-е гг.) и аналитический (1940 - 1990-е гг.). Рассматривается историография проблем переселенческого движения болгар из метрополии на юг России в XVIII - 60 гт. XIX вв. Значительное внимание уделено изучению литературы посвященной исследованию традиционной народной культуры болгар : жилищу, одежде и свадебному обряду.

Ключевые слова : болгары , историография , переселение , диаспора, культура.

SUMMARY

Mikheyeva V.V. The Bulgarians of the South of Ukraine and Moldova in the historical-inographical literature of the late XVHI - XX centuries. -Manuscript.

A thesis for competition of the candidate on history science on specialities 07.00.06 -stenography, Source studies and auxiliary historical sciences, Dnepropetrovsk State University, liepropetrovsk, 1997.

The thesis throws the light upon the history of study of Ukrainian and Moldova Bulgarians, llowing three stages are distinguished: primary (the end of the XVIH - beginning of the XX century), nsitional (1920-1940) and analytical (1940-1990). The historiography of problems of migrational jvement of Bulgarians from their parent state to the South of Russia in the XVDI-XIX centuries 60-ties scrutinized. Great attention is given to the study of literature dedicated to the research of traditional ilgarian culture; their dwelling, their clothes and their wedding rite.

Key words: Bulgarians, historiography, migration, diaspora, culture,