автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Бытование искусства в сфере обыденного сознания

Полный текст автореферата диссертации по теме "Бытование искусства в сфере обыденного сознания"

»ГБ ОД

і 2 СЕН да

Національна академія наук У краї га Інститут філософії

на предел рукопяоу

ВУ ЯЬ Г А Р А 1 О А ПЕТРІВНА

«УШЦГОНУВАЯЙН МЮЇЙЦЇВА В ОФЙР1 ВУДЙНЙОЇ СВІДСЖСТІ

Спеціальність 00.00.04 - естетка

Автореферат

Нйеегртацп на здобуття ааукйвого ступеню дсятора філософських uAjfa

Київ - 1094

Дисертацією е рукопис.

Роботу виконано * інституті філософи НЛН України.

Офіційні опоненти * доктор філософських наук, професор Левчук Лариса Тимофіївна; доктор філософських наук Петров Прій Васильович;

доктор філософських наук ГоЛоваха Євген Іванович

Провідна органівація - Київський державнім інститут культури Мінкультури України

Захист дисертації відбудеться 1994 року

о 14 годині на 8ас і донні Спеціалівованої вченої ради ДОІ. 25.02. в Інституті філософи ВАН України ва адресою 262001, Київ, вуя. Трьохсвятительська, 4.

8 дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії НАН України.

Автореферат розісланий І5 1994 року.

Вченій секретар ■

Спеціалівованої вченої ради ^

кандидат філооофських наук ^Д, Ситничвнио Л. А.

Актуальніоть теми дослідження. За оотанні два-три десятиліття у вітчизняній художній практиці відбулися докорінні зміни. Один 8 найбільш наочних проявів цього проце-оу можна помітити у сфері валучення сучасної людини до мистецтва, у масштабах споживання результатів та продуктів художньої творчості. Сьогодні вавдяки новітнім мас-медіа, засобам ровповеюдження художньої продукції фактично кожну людину в населення країни можна ровглядатн як аудиторію мистецтва, у споживача художньої продукції нині в’явилася реальна можливість вибору виду і жанру твору, вруч-вях умов - психологічного настрою, місця, часу та інша для спілкування в останнім. Все це означає, щз проблемна ситуація в сфері функціонування мистецтва набуває якісно нових рис. Саме тому і виникає соціально-практична й теоретична необхідність враховувати вплив чинників поааестетичного, повахудожнього характеру на процеси, що розгортаються в сучасній художній практиці.

Загалом, кожний а цих чинників - соціальний, економічний, науково-технічний, демографічний - в більшій або меншій мірі, 8находив і сьогодні внаходить своє відображення в поточних дослідженнях щодо тих суттєвих амін, які відбулися і відбуваються в культурі. в цьому контексті стає нагальним завдання водо вивначення еут-нЮного спектру чинників, які формують ставлення до мистецтва на особистісному рівні - одну в граничних передумов його споживання людьми. Таким чином предметом аналізу мають стати установки, потреби, психологічного, соціально-психологічного порядку, якими керується потенційний читач, глядач, слухач в своєму ввертанні до художніх творів, та мистецької реальності в цілому.

Реали сучасної культури визначають напрямок досліджень цілого ряду наукових дисциплін. Шр стосується її органічної частини -художньої культури, то в дослідженні И сучасного стану в естетичній науці виникають певні труднощі, в першу чергу методологічного характеру. Вони полягають в тому, пр у вітчизняній науці, починаючи а конститування марксистської естетичнної думки, склалася певна традиція, яка валишала поза увагою ряд явищ, ар не залучалися до номенклатури проблемних питань, не включалися в естетично-дослідницьке поле. Подібне обмежене спрямування було пов’яване в тим, по окремі сторони буття людини ввагалі не визнавалися ва значущі і цінні (в точки вору їх наповненості духовно-пошуковою діяльністю), а звідси взагалі не визнавалися ва суттєві питання, які стосувалися реалій функціонування мистецтва в цих сферах життєдіяльності

- І -

лщщшр. 1 пера ьа вое де стосується такого в нашого еа пунктами сеноотворевдя та, не в останню чергу, за обсягом масиву існування людини і суспільства, яким в буденність і всіх 11 буттевш похідних. В затінку дослідницької думки залишалося значення буденності в розгортанні життєдіяльності людини, не враховувалася роль механізмів буденної свідомості, яр формували і підтримувала певний характер відносин людини в дійсністю, спрямованих на усталеність життєйої та світоглядної позиції людини у світі, вміцнення 11 зв’язків в оточуючим соціальним середовищем.

Дослідження явищ сучасного художнього процесу ускладнюється ще й тим, шр до в'всування и вначення, їх змістовної наповненості вітчизняна естетична наука підходить, керуючись теоретичними моделями , які були вироблені в історично іншій ооцюкультурній ситуації, коли в естетиці домінували ідеї Просвітництва, коли на професійне мистецтво, при всій обмеженості умов доступу до нього, покладалася в периу чергу "висока місія" духовного вдосконалення так еваної "нової людини”. Вкраа буденності, повсякденності в цих шделях місця не знаходилося. По між іншим визначальна, врправда, від'ємна характеристика класично-просвітницької, точки зору на мистецтво і культуру взагалі, яка не брала до уваги екзнстенцій-но-оооОисгісні, а, значить, буденні виміри повсякденного буття людини.

Культурно-тектонічні зміни, цр відбулися еа останній час в багатьох формах життєдіяльності, позначилися і на буденності. Вона вийшла в периферії суспільних цінностей, в тлумачення в якості замкненого побутування в родинному колі до розуміння універсальної ваачупрсті "життєвого світу*'» конкретної форми життєдіяльності в людському бутті, і стала суттєво впливати на загальне суспільне життя, на сутнісно-вмістовні орієнтири сучасної культури взагалі, та на характер функціонування мистецтва в ній зокрема. В цій ситуації перш за вое з'ясувалося, ар явищ, якими позначене функціонування мистецтва на рівні буденного свпоставлення, не можна дослідити та методологічно прояснити, керуючись лише існуючими теоретике-концептуальними та овітоглядними засадами стооовно ролі, міоця 1 призначення мистецтва в житті людини і суспільства.

Тому висновок, ір існуюча методологічна база досліджень проблем функціонування мистецтва не забезпечує вивчення його сучасного стану у повному обсязі, в усіх його проявах, актуалізує питання про філософсько-естетичне осягнення сфери буденності шрдо феномену

- в -

мистецтва. Як наслідок цього, стають зрозумілими і належним чином оціненими цілі пласти художнього масиву, які майже не бралися до уваги черев їх життєво-практичну спрямованість, на відміну від мистецтва духовно-рефлексивного спрямування, яке і було до сьогодні головним предметом уваги теоретичної думки у вітчизняній естетиці. Тому першочерговим актуальним завданням стає пошук аргументів на доказ того, щр рівнозначним об’єктом теоретичного осмислення повинно стати обгрунтування права на вибір напрямку руху не тільки від мистецтва до споживача, але й оворотний - від споживача до мистецтва. ІЬсіі саме буденної свідомості складають основні та основну частину аудитори мистецтва, його сенсове та буттєве підгрунтя. Зрозуміти природу потреб реципієнта в спілкуванні в художніми творами, виявити специфіку його ставлення до них - одна в нагальних задач як теорії так і практики художнього життя. Без таких досліджень буде важко підійти до виявлення 8МІСТ0ВН0І стороггт функціонування мистецтва в культурі взагалі, бо залишаються невро-зумілими і нез’ясованими його зв'язки 8 глибинними формами буття, які і визначають, в кінцевому рахунку, ціннісний зміст культури.

Ступінь розробленості проблеми.

Певним результатом світоглядної орієнтації в розумінні культури взагалі і художньої культури зокрема як сфери реалізації "продуктів" загальної праці, як вагальнозначущих, універсальних і том? понадісторичних та позаповсякденних (8а змістом і буттям) результатів художньої творчості, можна вважати той очевидний факт, до у вітчизняній естетичній науці проблемам ролі мистецтва в повсякденності, його значенню в буденній життєдіяльності до недавнього часу приділялося досить незначне місце. І&до особливостей вплету буденного світоставлення на характер сприйняття художніх творів, то воно взагалі як проблема не ставилася, і в дослідженнях, присвячених вивченню специфіки функціонування мистецтва у сучасних умовах не знайшло свого відображення. Не враховувалася і не вивчалася дія мгханіамів буденної свідомості у ставленні до мистецтва 11 носив. Залишаються невивначеними характерні риси переживання вмісту художнього твору, властивого цій формі СВІДОМОСТІ.

Наблизитись до розуміння цих чинників, як і їх внеску в загальну картину сучасного стану художнього життя, реального руху мистецького процесу, допомагають дані, які отримані сьогодні в рівних галузях філософії, культурологи, психологи, мистецтвознавстві, етнографи, а також в так званих "стикових" дисциплінах -

- б -

соціальній психології, соціології культури, соціологи мистецтва, етпосоцюлоги тощо.

Зрозуміло, по розробки проблеми функціонування мистецтва в сфері буденної свідомості валежать вначним чином Від стану сучао-нкх теоретичних досліджень проблем буття людини. В останні роки в цій галуві відбулися певні якісні врушення. Науковці отримали можливість працювати в контексті світових розробок проблем людини, органічно поєднувати здобутки вітчизняної науки в напрацьованими положеннями в рівних напрямках зарубіжної філософи. Оооблнво це стосується тих напрямків, в яких піддаються філософському переосмисленню проблеми раціональності. Саме питепня про формотворчі ва-сади життєвого світу людини і 11 життєдіяльності в 'останньому, стали отправними в таких напрямках філософською думки, як феноменологія, еквістенціалівм, герменевтика, філософська антропологія та інші. Подолання стандартів світобачення класичного раціоналізму вадає новий кут вору на буття людини взагалі, та 11 буття в культурі зокрема

Світоглядний аспект у стосунках людини в даним їй овітом досліджується в роботах Е Іванова, Е Табачковського, Е Шинкарука,

0. Яценко та інших. Значним внеском в розробку фундаментальних васал людського буття у вітчизняній науці є роботи Г. Батиадгва, И. Иа-иардашвілі, ЕФілатова. Культурологічні моделі існування людини розробляються в працях Є. Бистрицького, Е Малахова.

В останні два десятиліття певна увага була приділена дослідженням власне буденної свідомості. Визначалися, головним чином, притаманні їй особливості пївнання світу. (Т.Кувьміна, Ц. Уиронов, Е Пукваноькій, М. Щахаадеян, 0. Еткінд). Частіте ва все буденне внання розглядалося як оповиція теоретичному, науковому знанню. Саме в цій. площині і виявлялися особливості буденної свідомості. Дій проблематиці були присвячені як окремі праці, так і розділи в монографіях в питань духовного життя суспільства, форм пївнання, опособів освоєння дійсності, тощо. (Є. Кукушіна, Н. Овчинніков, Т. Ойаерман, Т.Уледов, ЕЧзрняк). '

Значне місце в розумінні витоків формування буденної свідомості, походження її механізмів посідають роботи, де досліджуються, зокрема. її складові, такі як структури мі$омислення, його характерні особливості, способи фгтииівації явищ дійсності. Це роботи а Голосовкера, Е.Касірера, Ф. Кесіді, Е Копалова, Л. Лгві-Брюля,

B. Лзві-Отроса, о. Лосева, Є. Нелетинського, О. врейденберг та інші.

В останніЛ чао сфера повсякденності стає об'єктом більш пильного осмислення і переоцінки філософської, соціологічної думки. Певне місце в’ясуванню приділено значущості повсякденності у відтворенні 1 підтримуванні дієвості форм життєдіяльності в їх бевпе-рервноцу розгортанні. ( І. Бутенко, 0.Ціпко).

йі розробки методологічного характеру в галуві досліджень культур рівних епох, в розкритті внутрішньої логіки їх розвитку, вакономірностей становлення і ванепаду, постають роботи С. Аверін-и«ва, ЕБіблера, ЕБичкова, Е Горського, О. Гуревича, Г. Кнабе,

C. Кримського, ДЛіхачева, ШЛотмана, Ы. Поповича та інших.

Культурологічний аспект повсякденності внайшов своє відображання в ряді монографічних праць, присвячених дослідженню культури побутування» складових побуту в історії рівних народів і культур. Вагомим внеском тут можна вважати роботи Л. Ввдшичука, Є. -Вардіман, КЄвсіна, Е Михайлова, С. Оиерова та інших.

Особливе місце в наближенні до ровв'явання поставленої проблеми належить роботам, щр визначають сучасний стан естетичної науки, в яких напрацьовуються нові підходи в дослідженні художнього процесу. До цієї групи відносяться праці Е Іванова. Ы. Кагана, А. Канарського, Л. Левчук, Е Мавепи, П Петрова, К. ВЬ'ДРі, Є. Яковлева, ЕЯранцевоі.

В цілому ряді робіт простежуються нові тенденції у сфері функціонування мистецтва, намічаються нові напрямки досліджень в ва-лученням даних як суміжних, так 1 більш далеких наукових дисциплін. вокрема психології, соціології, соціальної психології. Це роботи Ю, Давидова. Г. Дадамяна, Д. Дондурея, Є. Крупні ка, Г. Недошиви-на, Е Петрова. К. Ровлогова, О. Семашко, Е Семенова. У. Суни, її Фохт--Бабушкіна, Е Хренова. Окрему групу складають роботи шрдо функціонування мистецтва на рівні масового попиту. ( Н.Зорка, І.Лгвшина,

Н. Карцева).

Значний інтерес стосовно обраної теми мають положення отримані в етнографи і ряді дисциплін, безпосередньо пов’язаних в етнічною проблематикою, таких як етнопсихологія, етнологія, етнопеи-холінгвістика та ряд інша. Роботи даного спрямування дають можливість показати чинники, ар обумовлюють формування етнічного сві-тоставлеїшя, 1 світосприйняття 1 тим самим вначним чином визначають характер буденної свідомості. ( 0. Байбурін, Ю. Броылей, Л.ВЖ-торов, Л-Дрсбітева, І. Зеицовсьіаїй, 0. Мильні ков, я. Чесиои т& інші)

- Є -

Мета і завдання дослідження. Враховуючи неповноту ЗНаНЬ ПрО фактори, ЩЗ обумовлюють оаОбД*<ЙЙСЗТІ пороївііхишл, сприйняття та споживання мистецтва на рівні буденної свідомості, а також фактичну нерозробленість в естетичній науці підходів до вивчення функціонування мистецтва на даному рівні, в дослідженні ставиться нета розробити необхідні теоретико-методрлогічні положення для обгрунтування значущості мистецтва в світі повсякденної реальності як такого масиву художнього буття, шр займає одне 8 чільних місць в житті сучасного суспільства і стає сьогодні рівноправною складовою частиною культури взагалі, пов’язаного 18 етнічним значенням національно-етнічної культури зокрема.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність постановки 1 вирішення таких завдань:

- висвітлити значущість буденної свідомості, 11 укоріненість в глибинних пластах буття лвдини, визначити роль 11 механізмів і складових у перетворенні реальності в світ людини, де бажане і дійсне перебуває в постійній взаємозамінності і взаємопідмінності;

- а точки зору визнання значущості буденної свідомості критично проаналізувати існуючі загально-філософські' засади естетичної науки, пр обумовлюють традиційні підходи у визначенні ролі і призначенні мистецтва в житті людини 1 суспільства; •

- розкрити буденний рівень функціонування мистецтва як якісно новий спосіб існування мистецтва в сучасний період, коли воно стадо частиною повсякденності і

- довести наявність принципової різниці між двома напрямками розвитку і Функціонування мистецтва - першого, яке в своїй побудові базується на принципах фольклорної поетики 1 другого, смислово-рефлексивного спрямування - показати існуючі тут відмінності у художньо-образному відтворенні дійсності;

-розкрити буттєво-смислове значення в життєдіяльності людини мистецтва яке побудовано на засадах фольклорної поетики;

- виходячи з наявності існування і масштабі» функціонування даного пласту мистецтва по новому розглянути і осмислити проблему художності, по перше, в плані особливостей її прояву в спілкуванні особи з мистецтвом на рівні буденної СВІДОМОСТІ, ІЮ друге, виявити різноманітні аспекти 11 впливу на функціонування мистецтва опозиційного за своєю спрямованістю буденній свідомості;

- довести, до аналі8 особливостей функціонування юісіецтва Е афері будсннаі сеідойссгі, неможливий леза досійджгниям впливу ет-

- е -

нічного аспекту на художньо-обравне відтворення дійсності. Покапати, Шр етнічний чинник є невід’ємною складовою частиною воїх етапів отворення і функціонування мистецтва, що його буттевіоне за овоею природою походження, 1 в сучасний період виалачає певним чином характер сприйняття 1 впливу мистецтва на особу.

Методологічні засади та теоретичні джерела. Методологічну базу дослідження склали класичні філософські тексти в онтологічної та антропологічної проблематики, форм культурно* історичного освоєння світу, питань функціонування свідомості. Як суттєве концептуальне підгрунтя слугували розробки вітчизняних дослідників щодо вивчення явищ художнього життя, розгляду мистецтва як феномену культури. Значне місце в дисертації посіли теоретичні праці з різних галузей функціонування мистецтва - психології сприйняття, природи естетичних потреб, динаміки споживання художньої продукції. Залучені результати досліджень як загального мистецтвознавства, так 1 з окремих видів мистецтва, праці з проблем фольклорної поетики. В роботі автор спирався на висновки та дані етнографи, етнопсихології, етнопсихолінгвютики.

Наукова новизна В дисертаці 1 розроблений і концептуально обгрунтований новий напрямок досліджень явищ художнього життя, об’єктом якого є вивчення функціонування мистецтва в сфері буденної свідомості. Його новаційна специфіка базується на вивнан ні провідного місця буденного способу освоєння дійсності в життєдіяльності людини, визначенні умов реалізації потенціалу мистецтва в вадоволенні потреб буттєвісної свідомості в гармонізації стосунків особи 81 світом 1 знаходить відповідне теоретико-метододогічае резюме у розробці концептуальних засад та засобів аналізу цього регіону буття мистецтва у світі людини.

В результаті проведеного аналізу доведене:

- цінність буденної свідомості обумовлюється її значенням як онтологічно базового способу мислення в життєво-практичній сфері, пр проявляє себе як стабілізуюче 1 утверджуюче начало в бутті, II дієвістю в подоланні і знятті суперечностей, які виникають в процесі життєдіяльності;

- теоретико-філософські засади, на які спиралася і продовжує спіфаїися допіру вітчизняна естетична наука, формують таку парадигму мислення, поза увагою якої залягається феномени художнього життя на рівні буденної свідомості та безпосередньо пов’явані з цим явища. На відміну від ісяую’іих підходів до критерия видна«юн-

вя ролі і місця мистецтва, в роботі доведено, що вавдяки радикальним вмінам в умовах його сучасного функціонування набули належний простір для реалізації такі можливості мистецтва, які сприяють соціальному виливанню людини. її самоствердженню в певній суспільній ніші. Як значущий фактор виділяється сприяння мистецтва в досягненні особою психологічно комфортного стану;

- ваоадниче місце належить поняттю "буттевюності" як такого рівня свідомості, шр відображує фундаментальні оонови буття людини і на відміну від рефлексивного р\вня обумовлює конкретні вв'явки людини 8 даним їй життєвим світом, долаючи рівні форми дистанцій-ованості від дійсності. Сформовані на цій основі установки, вю-начаюгь напрямок дієвості буденної свідомості, спрямованої на пошук оптимальних умов досягнення бажаного теперішнього;

- переживання бажаного як здійсненого, визначає провідну характеристику існування пласту мистецтва, яке функціонує в руслі потреб буттєвісної свідомості. Адекватне образне втілення цих потреб відбувається в мистецтві народної творчості, а також в творах професійного мистецтва, які побудовані на васадах фольклорної поетики. На відміну від цього, установка на переосмислення основ буття, умов побутування визначає художньо-образну побудову мистецтва рефлексивного спрямування;

- суспільна потреба в існуванні і функціонуванні мистецтва фольклорної поетики має власні витоки у буденній свідомості і спрямована на задоволення соціально-психологічних потреб в життєво-практичній сфері, на підтримання почуття соціальної усталеності буття, шр вкрай необхідно для нормальної життєдіяльності людини;

- дія художності як сутнюної сторони мистецтва має свої межі. Шра п довершеності має неоднакове вначання у впливі на реципієнта як на рівні власне твору, так і в ставленні до мистецтва. Існуюча абсолютизація вначення художності як гаранта привабливості I суспільної цінності твору, спрощує розуміння реальних умов функціонування мистецтва, особливостей його сприйняття і дієвості;

- етнічність як складова буттєвісного рівня соціаліеації особи, визначає характер її світоставлення 1 світосприйняття 1 проявляє себе на всіх етапах створення і функціонування творів як мистецтва фольклорної поетики, так і рефлексивної спрямованості невалежно від рівня усвідомленості дії цього чинника;

- якісними сторонами функціонування мистецтва в умовах повсякденності, яке до того ж стало и складовою частиною, виступають

фоновий характер споживання, престижність у володінні засобами розповсюдження творів, наявність свободи вибору виду і жанру мистецтва. В цих умовах це більш вростає значення творів, орієнтованих на ввдоволення потреб буденної свідомості, також як 1 вагроза зниження споживацької планки творами суто комерційного плану.

Теоретичне і практичне вначення отриманих результатів. Теоретичні положення 1 висновки дисертаційного дос -лідження можуть бути використані при аналізі процесів, які відбуваються в художньому житті. Основні ідеї роботи сприяють поглибленню розуміння природи явищ, які в ньому відбуваються, надають можливості врахувати цілий ряд чинників, по в значній мірі визначають своєрідність функціонування мистецтва в сучасних умовах. Дисертація стає основою длч конструктивного перегляду ставлення до певного пласту мистецької продукції, подолання стереотипів в їх оцінках, виявлення їх позитивного внеску В ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ людини 1 суспільства. Висновки даного дослідження розширюють методологічну базу для подальшого вивчення процесів шр відбуваються в художньому житті суспільства. Окремі положення роботи можуть застосовуватися при дослідженні проявів буденної свідомості в різних сферах життя суспільства. Концептуальний матеріал дослідження може бути використаний при оновленні учбових курсів в естетики, при формуванні спецкурсів з теорії культури. Матеріали запропонованого дослідження отримали практичну реалізацію в педагогічній і лекційній роботі в Київському художньому інституті.

Апробація роботи. Ідеї та висновки дисертаційної роботи відображені в більше ніж двадцяти наукових публікаціях, включаючи дві монографії, участь в ряді колективних монографій, статтях в наукових періодичних виданнях. Результати дослідження висвітлювалися автором на ряді наукових симпозіумах, конференціях і семінарах, у тому числі: всесоюзний симпозіум - "Художній процес в контексті культури". Ленінград, 1988; всесоювна конференція - " Естетика і мистецтво в контексті світової культури. Изоква, 1989; всесоюзна конференція "Мз рольний зміст мистецтва і сучасний художній процес" Київ, 1990; наукова конференція - "Людина, буття, культура" Переяславль Хмельницьк, 1991; круглий стіл

- "Українське мистецтво: монолог чи діалог в контексті сучасної культури", Киево-Могилянська академія, 1993. Більшість цих виступів опубліковано у виді тез і доповідей, а також в оглядах відповідних наукових видань. Дисертація була обговорена на засіданні

відділу філософії культури, етики і естетики 1 Сула рекомендована до захисту.

Структура і в м і о т роботи. Дисертація складається їв вступу, п’яти розділів, кожний ровділ дає два параграфи, висновків 1 списку використаної літератури.

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, виявлено ступінь 11 наукової розробки, окреслено мету і завдання дисертації. визначено теоретичну основу і методологічні принципи дослідження, сформульовано наукову новизну вноновків, теоретичне і практичне вначення роботи.

У первому розділі пПростір буденної свідомості: овіт сутнього і овіт бажаного" розглядаться положення врдо закономірності формування буденної свідомості, виділені II основні структурні елементи, визначений спектр психологічних, соціально-психологічних, світоглядних установок, які складають палітру буденної свідомості, обумовлюють и укоріненність в глибинних плао-іах буття, а також вплив на характер життєдіяльності особи.

У первому параграфі "Проблема існування людини в овіті: філософські моделі і дійсність" аналізуються традиції, які склалися в західноєвропейській і вітчизняній філософи у підходах до розуміння сутнооті існування лхідини, до проблеми юти-ного буття. В цьому зв'язку відмічається, вр багато століть філософська наука в своїх інтересах схилялась до сфери того, вр мусить бути, повинності (долженствования), і менше до того, ОР в існуючим, сфери сувого. .

В роботі підкреслено, щр увага до людини, щр живе, опинилася в певному ватінку дійзаоі філософської уваги до проблем суб'єкта, цр пізнає. Мзжливо, саме непривабливість очевидного 1 підганяла пошук істиного буття в діяльності розуму. 8 цих позицій в параграфі робиться короткий огляд існуючих тенденцій шрдо сутності людини у вітчизняній літературі, а також простежуються витоки філософського вчення про люпину, починаючи 8 давньогрецьких шкіл- 1 напрямків. Відмічається, вр тільки кініки цікавилися проблемою існування як такою, а не п моделями. Можливо саме ця обставина і стала головною причиною того, ир у них не було послідовників.. Певна зневага до притаманних кінікам філософських інтересів протягнулаоя черев віки. Навіть б жодній 8 течій, № об'єднуються під визначенням "філософія життя", не знайдемо прагнення ровглянути життєву реаль-

- іа -

ність поза бажанням уникнути при цьому традиційної для філософи практики - керуватися передпосадковими гнаннями про істиний, тобто яким він має бути, характер реальності.

Так представники екзистенціальної школи у своєму ввертанні до проблеми буття, існування виходили з визнання трагічності, приреченості людини на ізоляцію, на самітність в цьому світі. Звідси, зрозуміло, увага до кризових, граничних станів особи, які на думку екзистенціалістів і ведуть до відчуття істиності існування. А іс-тиним це існування стає тоді, коли виходить за межі повсякденного, буденного, яке і є неістиним.

Один із самих впливових філософів XX століття М. Хайдегер в своїй пізній роботі "Буття і час" заявив про намір "мислити буття, не беручи до уваги обгрунтування буття сутнім". Однак треба сказати, по програма полишення метафізики, тобто сутнього, самій собі, здійснюється у філософії давно. Тому не можуть не зацікавити концепції, де сутнє, нехай навіть в якихось своїх проявах, стаз і об'єктом дослідження, і простором, в якому намагаються знайти сенс і ЦІННІСТЬ тих чи інших діянь людини. Суттєво, ИР до ідеї "мггтє-вого світу", а саме вона в даному випадку найбільш показова, п автор Гусерль прийшов в результаті незадоволення станом науки, яка виявилась нездатною відповісти на нагальні питання буття. "Життєвий світ," як вважає засновник феноменології, має власний тип об'єктивності і власні стійкі структури, це світ, в якому ми живемо більшу частину свого життя. Не дивлячись на те, шр "життєвий світ", як це взагалі 1 властиве кожній ідеї, щр претендує на постанову і вирішення фундаментальних проблем науки, викликає безліч питань, проблем, які випробовують на міцність і! саму, все ж а,і ідея дістала багатьох прибічників, які вважають, шр Гусерлем відкрита істина сфера філософствування.

Певно, інтерес до повсякденного життя, буденного досвіду, як до предмету філософського осмислення, найбільш повно проявився в прагматизмі. Його адепти вбачали у всій філософії, щз передувала, байдужість до реальних потреб людини, забуття її справжніх інтересів. Характерний в цьому плані їх заклик - перестати займатися проблемами філософів і почати займатися "людськими проблемами".

Вітчизняна думка, зрозуміло, рухалась у руслі європейської філософської традиції, чітко ровмезговуши сфери духу та безпосереднього буття. Російський філософ І. О. Ільпі присвятив цьому положенню роботу, яку так і назвав "Філософія і жкття". Вчений категорич-

ний у відстоюванні права філософи підноситись над сферою жит тє-воі прози, бездуховності представників людського роду, щр перебувають в полоні побуту.

Необхідно відзначити однак, шр рух філософської думки підпорядкований певною мірою історичній логіці. І подолання існуючої дистанції між спекулятивно» філософською думкою і проблемами реального життя, або ж навіть потреба в її подоланні, не могли виникнути раптом, нехай навіть в чиєїсь доброї волі. Класична філософія і не ставила перед собою завдання дослідження процесів, шр виходили за мйжі раціонально пізнаючої свідомості і самопізнання.

В роботі відзначається, що крутий поворот у філософському осмисленні зв’язків людини з світом був обумовлений виходом на історичну арену широких мас, які реально ставали активною рушійною силою в суспільстві. Сам процес осмислення цього факту був позначений суперечливими тенденціями, те> яскраво проявилося в позиції Ортега- і- Гасета. З одного боку він відкриває для дослідження нові горизонти в соціальній дійсності, дає об’єктивну оцінку існуючим явишам, аналізує якісні аміни, ер докорінно змінили зокрема соціально-психологічний стан суспільства, е другого - до оцінки поведінки широких мас, їх прагнень, домагань, потреб, він підходить з усталених позицій традиційної європейської філософської думки, яка саме прагнула вийти за межі наявного буття в його турботами і інтересами життєво-практичного спрямування.

Екскурс в історію філософської думки показує, яке місце приділялося в ній осмисленню буттєвісних проблем, реальному життєбуду-ванн». .

Удругому параграфі першого розділу "Буттєвісні основи буденної свідомості" з’ясовується вначення основних структурних елементів, які визначають характер функціонування буденної свідомості. З цією метою звертається увага на підвалини, на яких тримається вся складна архитектоніка буденної свідомості і які забезпечують 11 стійкість в часі. В роботі показано, щр для вирішення даного завдання, необхідно дослідити певний врівбуденної свідомості, який би дозволив відобразити та описати найбільш стійкі елементи, щр не тільки відбивають найбільш фундаментальні ев’язки і стосунки людини з світом, але одночасно задають спрямованість даних стосунків і зв'язків для окремої особи. Цей рівень організації елементів буденної свідомості розглядається як самостійний феномен, щр визначається поняттям "буттєвюність".

Ьуттєвісяють, на нашу думку, являє собою, по-перше, рівень, др відображує фундаментальні основи буття, в яких розгортається повсякденна, практична життєдіяльність. По-друге, приймання особою як даності економічних, соціальних, політичних, духовних та інших .умов 11 існування. В своєму функціонуванні буттєвюність спрямована на утвердження непорушності основ життєбуття. І якщо рефлексивна свідомість скерована на те. щрб вивести особу за межі наявного буття, то скерованість буттєвісного рівня - дешо інша. Вона покликана не тільки зміцнювати зв’язки особи э даним їй світом, эле й максимально скорочувати дистанцію між ним і особою.

В роботі доведено, да визнання наявності такого пласту в ляд-оькіп свідомості, становить основоположне значення для розуміння вихідних позицій низки процесів, які обумовлюють характер життєдіяльності людини. Стосовно цього, доцільним видається звернення до класифікації типів соціальних зв'язків, даної К.Марксом в "Капіталі". зокрема, до соціал-органічного типу зв’язку (Г. Батищев). Обгрунтування положень яро репродуктивний характер діяльності, що працює на підтримку міцності Цілого, в. якій індивід вбачає першооснову свого існування. Підтверджують думку, що складові буденної свідомості - продукт історичного розвитку.

В параграфі обгрунтовуються положення шрдо особливостей і характеру впливу яа життєдіяльність буттєвісного рівня буденної свідомості. При цьому валучаються дані, отримані в суміжних науках і які засвідчують наявність буттєвісного рівня свідомості і його конкретних проявів в рівних галузях життєдіяльності.

На об* єюивний характер функціонування таких структур, як психічно-суб' єктивної рельності. вказують дослідники, зазначаючи, щр описати їх можливо на рівні і в термінах метапсихолоп і (ЕПЗін-ченко, Ы. К. Мамардаивілі). Вже на іншій дослідницькій базі цими вченими показане підгрунтя існування буттєвісного рівня свідомості, яке характеризується "не як ставлення ДО дійсності, а як ставлення В дійсності". Різницю між цими двома способами існування в свій час показав С. Л. Рубіншейн. Перший - це життя,- яке не виходить аа межі безпосередніх зв’яеків. Людина повністю всередині життя, не може зайняти подумки поеиц і и поэа ним, для рефлекси над ним. Другий спосіб позначений появою рефлекси, яка ніби переривав безперервний процес життя. Це вирішальний момент. З появою рефлексі 1 відкривається шлях до філософського осягання життя.

В роботі зазначається, що Суттєвісний пласт свідомості як ок~

ремий об'єкт дослідження практично не зустрічається, проте, як да-ність відмічається часто. При цьому оціночний контекст може бути самий різноманітний, але частіше зустрічається рух ва шкалою від нейтрального, констатуючого - до негативного. Зустрічаються правда 1 виключення, коли головним масивом дослідження дійсно стає рівень буттєвісної свідомості, навіть коли автор про це не оголошує. Прикладом такої роботи можуть слугувати роботи А. Я Гуревича присвячені дослідженню культури середньовіччя. Важливими постають його висновки щодо позачасового характеру культури, яка проростає безпосередньо з буттєвісного пласту життя 1 втілює притаманний йому спосіб мислення, характер світоставлення і світосприйняття.

Ці положення иодо наявності буттєвісного рівня буденної свідомості, особливостей його проявів, мають вагоме концептуальне навантаження і визначають подальший напрямок дослідження.

У другому розділі "Часові параметри освоєння 1 присвоєння спіту на рівні буденної свідомості" продовбеться розгляд особливостей прояву буденної СВІДОМОСТІ з точки 8ору механів-мів відтворення притаманного їй способу мислення, тієї ролі, яку вона виконує в життєдіяльності людини і суспільства.

У першому параграфі даного розділу "Закономірності відтворення способів буденної свідомості" дається огляд таких складових буденної свідомості, як ввичаї, норми, традиції, соціальний досвід, колективні уявлення про світ, підвалини вдорового глузду, стереотипи, аналіз ряду інших позицій. При цьому еазнача-ється, шр. в одного боку, простота, природний характер засвоєння цих внань являє собою безперечне благо для індивіда, а в іншого -закладені в цьому способі засвоєння внань такі риси, як некритичність, відсутність рефлекси нерідко стають свого роду бар’єром для переході' на інший рівень осмислення дійсності черев усвідомлення себе в світі, самопізнання.

Значне місце в параграфі посідає розгляд таких компонентів буденної свідомості як міфологічний спосіб мислення, фетиши-вація стосунків в дійсністю, есхатолопвм. Положення про міфо-мислення мають принципове значення для даного дослідження в цілому. Міфологічне мислення традиційно відносять до архаїчного типу суспільної свідомості, а його визначення, як правило, починаються в префіксу "пра" або ж "до". Проте проблемні ситуації, що виникли в XX столітті, омусили ввернути увагу на моменти, які забезпечували "ЖИВУЧІСТЬ" Міфу, ЙОГО ОТіПКР ЯіДТИОр<>ННЯ и рІРНЦУ, НР по*’-

яваних одна'в одною частинах світу. З’ясувалось, щр дослідження міфологічного способу мислення, наближають до розуміння багатьох проблем буття, становлення людського суспільства, діяльності свідомості, механівмів, що формують стосунки особи 8 001том і т. д. В цьому 8в’язку особливий інтерес викликає вказівка на те, по носій міфологічної свідомості практично не заклопотаний пошуком дійсних причин подій, їх реальних пояснень, а тому міфологічна свідомість і виступає як "інакше орієнтована свідомість", для якої містифікована дійсність більш дієва і реальна, ніж навіть видимий світ.

Все більше прибічників набуває теза висунута Леві-Стросом, ар міф - аж ніяк не казка, а парадигма існування, що він виконує найважливішу для існування в повсякденності функцію - аадовольняє потребу в знятті протиріч. На це в роботі звертається особлива увага, як і на те, шр дану потребу можна задовольнити тільки в межах міфологічного способу мислення.

- Показано, щр міфомислення є одною а складових буттєвісного пласту свідомості, яка зберігає свої структури на протязі дозгого історичного процесу. Саме міфомислення відіграє першорядну роль в формуванні суб'єктивної картини світу, бажаної моделі дійсності, в якій прагне жити людина. Зазначається, щр хоча на буденному рівні це прагнення часто неусвідомлюється. та на сприйняття світу, на логіку існування особи, наявність цієї бажаності має дієвий вплив. Як особливий психологічний феномен бажаність є пусковим механізмом включення міфологічних структур мислення. В їх виконанні дійсність трансформується в особливу психологічну реальність, головна умова якої - чітка, прозора картина світу. Ця ретельно побудована квазіреальність, покликана забезпечити максимум психологічного комфорту, виключити, по можливості, необхідність усвідомлення тих сторін життя, які не бажано допускати в бажану реальність.

В плані "оптимівації” роботи по створенню 8а8наченоі психологічної квазіреальності міфомислення практично нічим неможливо ва-мінити. В дисертації зазначається, що участь структур міфосвідо-мості у створенні бажаної дійсності не така вже однозначна проблема, і простягається далі формування механівмів утримання психологічної рівноваги особи. Міфотворча Функція є іманентна функція свідомості. щр забезпечує сталість, вбудованість особи в світ. І все це, як не парадоксально, завдяки алогічності міфологічної логіки,

("неразумия разума" - Я Е. Голосовкер), вдатності оабевпечити існування людини в історичному часі і поэа часом взагалі, вдатності оприймати ілювію як реальність і навпаки. Відзначається також, ер міфосвідоміоть - це активізація діяльності і "викид" на поверхню глибинних пластів Суттєвісного рівня, одне 8 проявів його дієвоо-ті в наданні яскраво чуттєвого характеру переживанням усталеності, непорушності основ буття, такого необхідного особі для продуктивної ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.

Показано, ор своєрідну конкретизацію міфологічна свідомість набуває в фетишизації. Лане явище приваблює увагу тим, щр, як складова частина буденної свідомості, нерідко стає ціннісний орієнтиром. Підмінюючи собою реальність, фетишистська свідомість, в властивим їй чуттєво-наочним містифікованим споообом осмислення соціальних процесів, не пішла повністю в минуле, хоча 11 частіше за вое розглядають в межах первісного мислення. Вказується, зокрема, на протиріччя, які постійно накопичуються у носія буденної свідомості в його стосунках в дійсністю. Суть протиріч полягає в тому, шр буденна свідомість, в одного боку, не прагне осягнути сутності явища, в іншого - намагається виділити і використати в своїй життєдіяльності тільки сприятливі для себе моменти, навіть всупереч справжньому стану речей.

Унікальною особливістю буденної свідомості є те, ор наявність цих протиріч нею не усвідомлюється і не переживається. Проблеми, вирішення яких для філософсько-рефлексивної свідомості складають мало не головний вміст існування - пошук шляхів подолання розриву між уявленням про належне і протиставленим йому недосконалим сутнім - для буденної свідомості не є актуальним. І це зрозуміло, оскільки належне і сутнє часто вливаються в єдиному факті свідомості, яке тут набагато більше важить, ніж факт, що відображує реали життя.

Таким чином, відтворення способів миолення, властивих буденній свідомості, обумовлене постійністю, яку людство проявляє в уявленнях про спосіб життєустрою, Діяльність буденної свідомості спрямована на пошук аргументів, щр допомагають вакріпитися на обраному горизонтальному вріві соціального простору. Надійним якорем. що утримує особу у віднайденому місці дійсності, виступає буттєвісний пласт свідомості, який сприяє вміцненню стосунків 8 світом, "вабевпечує" роботу комплексу відчуттів непорушності його основ, переживання міцності, надійності наявного буття. ІЙе більш

важливий чинник - постійність в прагненні уникати конфліктних ситуацій в своїх стосунках э дійсністю, спрямування аусиль на побудову бажаного світу. Для носія буденної свідомості цей світ життєво необхідний. І якщо він не проглядається навіть в далекій історичній перспективі, його а успіхом творить уява Такий світ для людини більш реальний і значущий, пік дійопіоть, щр її оточує. Однак необхідно зазначити, шр і в уяві цей світ бажаного вибудовується в реалій світу сутнього. Вийти за його межі носію буденної свідомості не дано.

У другому параграфі другого розділу "Вуттєвісний рівень соціаліааціі” визначаються умови і форми передачі буттє-вісних смислів як таких, щр акумулюють досвід поколінь і актуалізують його в процесі життєдіяльності у вирішенні фундаментальних проблем буття. У роботі зазначається, шр в дослідженнях шляхів соціалізації особи, в уявленнях про рушійні сили діяльності людини, довгий час покладалися на отримані в процесі соціалізації знання, переконання, цінності, установки, тобто на чинники, які характеризують раціоналізовану свідомість - свґдомість, що гарантує осмис-леність буття, як такого. Звідси, зрозуміло, дослідницька увага була спрямована на пошук оптимальних пшшв впливу на діяльність людини через формування ви свідомості соціально значущих орієнтацій, вивіреної спрямованості вчинків, вдатності осмислювати власну поведінку, прогнозувати 11 результати. Як добре відомо 8 практики, цей шлях не виправдав в минулому і не виправдовує нині покладених на нього надій.

В роботі виділяються два рівні соціалізації - буттсвісна і актуальна. Зазначається, що соціалізація особи, якщо п розглядати як прилучення особи до соціуму, не обмежується інтерюрізацією цінностей, норм, традицій, світоглядних установок, культурні« смислів, ир складають простір буття даного суспільства. Э засвоєною сукупністю суспільних стосунків особа розпоряджається по різному. Багато залежить від рівня усвідомлення цих стосунків. Досить часто він складає не такий вже значний шар свідомості особи. Цей пар такий, якою є необхідність досягнення прагматичних цілей, ор складаються в засвоєння зовнішніх обставин, поауку оптимальних шляхів пристосування до них і можливостей соціального виживання в оточуючому суспільному середовищі.

Вдаючись до дещо банального, але показового прикладу й айсбергом. скажемо, пр його верхня, пидимч частина’і к пфррпп П!?ту«ш>-

- во -

ноі соціалізаціі. Невидима, але в багато разів більша частина, вив-начає характер стосунків еі світом, які накопичені ва всю історію людства і, за своєю суттю, є величиною постійною, практично не піддається впливу даної хвилини, випадковим вимогам. Ця частина формується в процесі буттєвісної соціалізації.

Постійний характер притаманних їй відношень визначає постійність піклувань людини про життєве відтворення в соціальних формах

1 пошуків оптимальних шляхів вирішення всіх пов’язаних 8 цим проблем. Зусилля, які докладає кожний окремий індивід при вирішенні означеного завдання, в сумі своїй виявляються головною умовою виливання людського роду всупереч всім соціальним і природним катак-лізмам, а також визначають наявність стійких особистісних структур. які практично не змінюються на протязі людської історії.

В функціональному плані актуальна соціалізація, як .вдається, в межах буденної свідомості не має яких-небудь суттєвих відмінностей. Вона є органічним продовженням і завершенням буттєвісної со-ЩЕШеаци, наповнюючи її конкретним змістом, предметно являючи смисли і значення глибинного пласту. В процесі актуальної соціалізації формуються межі простору суб'єктивного світу особи. Цей світ складається з засвоєних особою норм, звичаїв, цінностей, традицій суспільство, його окреслюють смисли, значення, символи побутуючої культури, поведінкові ритім і атрибути повсякденності. Всі ці чинники сплавляються в певну цілісність, по являє собою унікальний, неповторний варіант побудованості і сполученості цих чинників.

Актуальна соціалізація в рамках буденної свідомості - це створення вкрай необхідних систем швидкого реагування на дійсність, щр безперервно змінюється, причому в різноманітних її аспектах - суспільних, економічних, побутових, культурних, художніх і т. д. Це -система реагування і вироблення рішень спрямованих на оптимізацію діяльності по вбудовуванню в нову ситуацію, вживання в неї, включення її в свій суб'єктивний простір. Буденна свідомість втрачає грунт, якщо не відчуває міцності свого існування всередині ситуації і не моде слідувати за її течією і поворотами.

Поглиблення природничонаукових знань про світ, розширення уявлень про дії соціально-економічних законів по-різному можуть співвідноситись з буттєвісним рівнем світорозуміння і світоставлення. Можна виділити три позиції: отримані в процесі актуальної соціалізації відомості, знання про світ суттєво впливають на буттєвісний рівень, стають його складовою чяотинош;'набуті знання про оучяпн),

скажімо так, правила гри побутування в світі існують в буттєвісним рівнем немов би паралельно, лише час від часу стикаючись в його структурами: остання позиція - два рівні існують практично не взаємодіючи ОДИН 8 ОДНИМ.

Виділення Суттевісного рівня соціалізації сприяє, в першу чергу, розумінню механізмів функціонування мислення в рамках буденної свідомості. Буттєвїсний рівень соціалізації, який вкрай валко піддається впливові часової кон'юнктури, визначає характер діяльності буденної свідомості в його, так би мовити, генеральному напрямку - підтримання стабільності життєдіяльності, досягнення і зміцнення способу життя, саме такого, який відповідає уявленню про його бажаний характер. Природно, щз цей рівень консервативний в своїй основі, заземлений. До чинників, які задають віхи життєвого шляху, впливають на вибір і формування доцільного характеру діяльності, слід віднести, по-перше, стосунки, ир складаються в родині, наявність субординаційних, ієрархічних моментів, шр визначають характер спілкування п членів. Звідси і комплекс моральних постулатів, які регулюють діяльність особи, впливають на вибір моделі сім'ї, на зміст рольової поведінки і т.д. ІЬ-друге, це змістовна наповненість ставлення до оточуючого середовища. Тут багато що визначається мірою залежності людини від цього середовища в реальній життєдіяльності, в практиці. Слід зазначити, ир буттєвісний рівень в знятому вигляді містить емоційну пам'ять, почуттєво-переживаного природного світу з тих часів, коли людина Сула у повній залежності від природи. Бона закарбована в обрядах, звичаях, традиціях і, зрозуміло, в творчості.

В роботі показано, по життєво-практична спрямованість буденної свідомості, визначає тип властивої їй духовності. За своєю змістовною наповненістю він не вкладається в побутуючу у вітчизняній культурі модель духовності, в основі якої лежить багатовікова світоглядна установка на протистояння дійсності шляхом вдосконалення людини. Духовності, яка формується в процесі буттєвісної соціалізації притаманна алологетизація наявного буття. її напруга визначається постійним прагненням стверджувати непохитність його основ, переживати цю непохитність, шр для особи рівнозначно відчувати непохитність свого власного існування, отримувати задоволення від зняття суперечностей, шр заважають стабільному характеру такого існування і т. д.

Своєрідні о™ духоянсст І бутгиісного ріРНЯ проявляється по-

перше, у вибірковості, коди е усього явища ВИДІЛЯЮТЬСЯ ТІЛЬКИ сприятливі для життєбудови моменти, по-друге, 11 опорою на ЦІННОСТІ, що мають нормативний характер, дія яких апробована на протяві багатовікової історії, а тому сприймаються априорно. Значущість всіх помічених моментів втілюється в чуттєвому переживанні своєї належності до Цілого, своєї причетності до діяльності спільності.

В параграфі зазначається, шр розгляд цих сторін формування і функціонування буденної свідомості, був вроблений варади того, врб показати, якими чинниками визначається виділене в другому параграфі першого розділу "ставлення В дійсності". Визначення принципової різниці між цим ставленням і "ставленням ДО дійсності" в даному дослідженні має концептуальне навантаження, тому. по саме якісний характер ставлення розповсюджується 1 на художню сферу. Розуміння суті кожного з цих типів "ставлень" стає ключем до визначення особливостей спілкування та споживання мистецтва на рівні буденного відношення, і на рівні рефлексивної свідомості, яка і визначає наявність другого типу ставлення, а саме ставлення ДО дійсності.

Третій розділ. "Буденна свідомість як сфера відтворення фольклорних структур в народній творчості та мистецтві". На основі обгрунтованих в перших двох розділах положень шрдо специфіки функціонування буденної свідомості, розглядаються різні сторони

11 проявів в художньому житті суспільства, в стосунках особи в мистецькою продукцією.

У першому параграфі цього розділу - "Обумовленість фольклорних структур практичним освоєнням світу", головна увага приділяється принципам побудови фольклорної поетики як такої, що найбільш повно відповідає потребам буденного свпоставлення. При визначенні загальної картини зв’язків мистецтва 8 буденною свідомістю в роботі зазначається, ио сфера буденного є найбільш поширеним масивом існування мистецтва. На це вказує характер його функціонування, чітка орієнтація деяких видів 1 жанрів на масові смаки, домінування певних типів ставлення до мистецтва, зміст установок, ер визначають характер сприйняття творів 1 т. д. В самому творі від рівня осмислення буденності багато в чому залежить рівень художності. Крім того, саме в розумінні специфіки буденного світосприйняття, думається, міститься пояснення сутності побутуючих серед значної частини аудиторі і критеріїв оцінки творів мистецтва, смисл їх розходження в експертними оцінками.'

У взаємодії мистецтва і буденної свідомості особливо виділяються такі сторони: перша - буденна свідомість - невід'ємна змістовна частина творів, та реальність, в якої вибудовуються конструкції твору, 1 друга сторона, де власне і виникає дух опозиційності - ставлення до реальності 8 метою осмислення існуючих в ній вв'язкіь.

В роботі"показано, що визначення специфіки функціонування буденного способу мислення в сфері фольклору стає ключовою у розумінні багатьох процесів, які відбуваються в становленні і розвитку професійного мистецтва. Принципово важливим моментом є визначення способу відображення дійсності в фольклорі і в художній літературі. В розв'язанні питань, п» тут постають, дисертант спирається на дослідження в галузі народної поетики, зокрема а Я Пропа. № стосується суті розбіжностей у відображені дійсності у визначених сферах, то з точки еору носіїв фольклору буденне, те, шр відбувається кожний день, нецікаво, тому, як об'єкт художнього зображення, не сприймається. Розбіжності проявляються і у зображенні незвичайного!’ Якпр в літературі воно зображується, як можливе, і викликає відповідні емоції жаху, захвату, подиву, то незвичайність в народній прозі така, яка неможлива в звичайному житті. З приводу цього в роботі зазначається, що в неінтересі до буденного чітко прослідковується саме специфіка буденного ставлення до мистецтва. Во якщо воси фольклорної свідомості і прагнуть вирватися в інш світи, то це світи емоційні. Балання такого роду грунтуються в значній мірі на механізмах психологічного, частково, навіть, фізіологічного порядку. Психологи вказують, шр емоційна насиченість є необхідною потребою для нормальної життєдіяльності людини. А коли це так, то без сумніву, існує і пошук засобів задоволення цієї потреби. В звернені до мистецтва даний мотив дуже суттєвий. Він мол® усвідомлюватися різною мірою, але присутній практично завади. Прагнення до певних переживань - один з найважливіших аспектів, да визначає вначним чином характер життєдіяльності людини. Незадоволеність цих поривань вносить в існування дюдіши психологічний дискомфорт.

Efe один момент - в фольклорній оповіді і розповідача і слухача цікавить тільки дія і нічого іаг*г. Тому обставини життя персонажу не відтворюються. Навіть якщо якісь моменти реального життя і відображуються, все ж не вони становлять художню мету оповіді. Дана особливість фольклорної поетики являє чималий інтерес при звернен-

ні до масових видів і «акрів мистецтва. Цілий пласт мистецтва в минулому і сучасному творився і твориться в тим, ирб гвдовольнити очікування на динамічну яскраву дію, і який не претендує на інше. А тому, напевне, він і потребує інших критеріїв в оцінці своїх якостей, які б грунтувалися на розумінні цілей 1 задач функціонування цього пласта.

Третім моментом відмічена особлива логіка, ио властива фольклорній творчості. Вона позначена ранніми, частково архаїчними формами мислення. Ними ж визначаться і деякі інші особливості фольклорного оповідного мистецтва. Це мислення в своїй основі не е причинно-наслідковим в нашому розумінні. Для дій, шр описуються у фольклорі, не вимагається вказівок на причини цих дій, як не вимагається і мотивувань. Елементи подібного мислення притаманні, як раніше зазначалося, саме міфосвідомості. Фольклор в одного боку втілив на новому етапі життя суспільства будову міфомислення, 8 іншого - відлив його в певні художні форми, дистанціонувавши його від дійсності, і виділив в особливу, нічим не вамінну сферу духовно-емоційного спілкування з світом. Але з світом, в якому здійснюється бажане, звершується неможливе. З втратою, зниженням ролі народної творчості в суспільному литті, цю естафету підхопило певною своєю частиною професійне мистецтво вже з часів свого виникнення. Як правило, ці твори не входили в анали класичної спадщини. Та в появою масових видів і жанрів, 8 виникненням величезних аудиторій актуалізувався інтерес до властивої їм побудови фабульних конструкцій, до способів типізації героїв, до характеру відображення дійсності. Проблема фольклорних витоків мистецтва постає практично 8 кожним новим явищем в художній культурі. Елементи побудови фольклорної оповіді в мистецтві виконують подвійну функцію. За IX допомогою Здійснюється пряме ввертання до буденної свідомості, де образно оречевлюється властивий їй рівень стосунків в світом, вираховується характер очікувань, установок, ціннісних орієнтацій. Крім того, ці елементи виступають як несуча конструкція, що визначає спосіб мислення, естетиаує його, ствердлеє його-загальний статус. Ягацо повернутися до положення про необхідність виділення двох способів побутування, то мистецтво, шр спирається в багатьох своїх компонентах на традиції фольклорної поетики, підтверджує дане положення і дає підстави виділити цей пласт творчості в цілком певне явище ва своїми функціональними особливостями.

Другий параграф третього розділу "Мистецтво міфотворен-

ня" присвячений розгляду функцій, я дат »икоиус миатвцтво, шр пойу-доване на засадах фольклорної поетики.

В роботі відзначається розповсюдженість в теоретичній думці негативної оцінки стосовно таємної і явної прихільності значної частини публіки до творів далеких від класичних канонів. В попередніх розділах було показано, шр причини звертання до цього масиву мистецтва слід шукати аж ніяк не в площині естетичних відносин, а в сфері буденної свідомості, в притаманному їй способі мислення, спрямованого на вирішення нагальних життєвих завдань, на пошук засобів задоволення практичних інтересів. Особлива увага була приділена ролі потреби в знятті суперечностей, прагненню до мінімізації витрат на пізнавальну діяльність і забезпеченню максимуму психологічного комфорту. Питання полягає саме в тому, яким чином мистецтво вирішує такі значущі для життєдіяльності завдання.

В роботі показано, гар смисложиттєві питання, які складають проблемне поле мистецтва рефлексивного спрямування, в мистецтві фольклорної поетики постають як аксіоми, споконвічно задані, ар не потребують ні доказів, ні підтверджень. Тому ми не внайдемо в творах цього пласту мистецтва питань на предмет "бути чи не бути". Тут раз і назавжди вирішено - "бути”, причому в самому широкому його розумінні і прикладанні. "Бути" и&стю такому, яким його кожний уявляє, і обов'язково "бути" перемозі добра над злом, зримої, вагомої, неминучої.

Наявність такого ставлення передбачає характер спілкування 8 мистецтвом, і визначає відповідно функціональну домінанту. Вона розташовується не в ввично окресленій художній сфері, а саме в по-вахудожньому просторі. Це простір життєвопрактичних цілей та інтересів. це світ буденної свідомості, а притаманним йому способом мислення, ставленням до світу, установчо вивіренним пізнанням дійсності. В мистецтві, яке успадкувало закономірності побудови фольклорної поетики, буденна свідомість знаходить вэ одну опору в життєвій стихії. На цій опорі може нагромаджуватися найхимерніта будова вигадки, такої, вр здавалося б, не має ніякого відношення до повсякденних турбот, життєвих проблем. Проте окрім даної опори, вигадка тримається ще на міцних несучих конструкціях буденного мислення. "Відліт" від реалій дійсності в даному випадку не оэначае нездатність їх художнього осмислення. Таке завдання просто не ставиться. Моделюється інша дійсність, яка може не відповідати житте-

вій логіці, але в якій пульсують алгоритми вже здійснених бажань.

В роботі визначені функції, які виконує мистецтво фольклорної традиції на рівні суспільства. Як і на особистіоному рівні, його значимість визначається стверджуючим пафосом. Цілком очевидна його активна участь в утвердженні, культивуванні цінностей суспільства, і тому, природно, наявне прагнення уберегти свого глядача, слухача, читача від чужого впливу, шр вступає в суперечність в існуючою суспільною системою. Власне мова йде про мистецтво, яке своїм завданням вважає участь в побудові соціального міфу. Ця гілка мистецтва виростала в усі часи. Творам даної спрямованості оголошується анафема в часи докорінних соціальних змін. Нові часи потребують нового осмислення подій, іншого їх художнього втілення. На перший план виступають нові суспільні домінанти, які потребуюсь своєї естетизації, активного утвердження іх значущості, вироблення певного позитивного оціночного ставлення. "Король помер. Хай живе король!" Одна апологетика вмінює іншу. Цей процес неминучий. Скільки б не виступали аа повне "відділення мистецтва від держави", цього не відбувається і, напевне, ніколи не відбудеться, гоиу що існує великий попит на стабілізуючі можливості мистецтва, на його дієвість по створенню естетичної аури навколо влади, також як і навколо невибагливої повсякденності.

Отже, в роботі 8начне місце приділено виявленню сумісних сторін функціонування творів мистецтва, в структурі яких використані принципи фольклорної поетики, також як, зрозуміло, і власне творів народної творчості. Показаний спектр надзвичайно складних завдань, які вирішуються притаманними цьому пласту мистецтва засобами. Стверджується, що в основі існування даного пласту мистецтва лежить глибоко укорінена потреба людини, незалежно ви рівня інтелектуального розвитку, в поверненні, хоч на деякий час, в лоно Оуттєвісного рівня світовідчуття, вивільненого від нагромаджень раціоналістичних конструкцій належного /должного/.

Четвертий розділ дисертації "Мистецтво як опозиція бу-депній свідомості” в цілому присвячений аналізу масиву художніх творів, художньо-образна побудова і характер дієвості яких ворієн-товані на рефлексивний рівень сприйняття дійсності.

В першому його параграфі "Проблема художності. Особливості її прояву на рівні буденного ставлення до мистецтва" розглядається роль художності в залежності від засад, на яких будуються стосунки твору Я ЯІ лобрчжупяною ДІЙПНІОТП 1 Р ППОЖИИЯ'ИМ.

В своєму аналізі ролі художності автор виходив а положення про існування двох рівнів побутування мистецтва, в яких виконуються різні за овоею змістовною спрямованістю еавдодня - рівень буденного світоставлення і рівень, позначений потребою вийти за межі життєвого потоку, піднятися над стихією буденності.

Відмічається, шр сама мистецька практика висуває питання, щодо визначення ролі художності, особливо коли мова йде про принадність твору для споживача, про причини його популярності, або невдач на цій ниві. В роботі наголошується на тому, т автор дослідження не ставить під сумнів правомірність визначення художності як іманентної властивості, як основоположної сторони мистецтва. Сумнів викликає інше - правомірність спроб розповсюдити уявлення про худоп-ність як сруктуруюче начало, то простягає свою дію на всі багатоманітні сторони функціонування мистецтва, також як і на спроби визнати 11 провідним чинником у взаємостосунках мистецтва і сприймаючої особи, незалежно від наявних потреб, очікувань, установок.

Обгрунтовується необхідність виділення іпостасей художності. Перша - це виразність, досконалість форми, система образів, яка найбільш повно втілює, доносить авторський задум. Ця сторона художності загальновідома і вагальноприйнятна. Ир стосується другої, важливої для розуміння проблеми в цілому, то художність - не тільки свого роду технологія подачі матеріалу (це лише умова для реалізації головного). У своїй другій іпостасі художність - це досягнення в творах такої висоти змісту і форми, коди з'являється можливість говорити про наявність смисложиттєвих проблем, про неординарні сть питань, шр стосуються головних життєвих цінностей, про попуки шляхів до самопізнання і розуміння значення цих пошуків, коли мова йде про ствердження необхідності духовної свободи, про активний запитальний (вопросаюяий - як сказав би Хайдегер) діалог з собою і 8 світом в кінцевому рахунку.

Відмічається, ир ставлення до художності як до цінності, складалося в тому х руслі і в тих же значеннях, як і до духовності. Власне друга іпостась художності - це і є вищий- прояв духовності. Напевне тому художність на якомусь етапі була піднесена в ранг єдиного критерію істиності існування творів мистецтва, такод як і наявність художніх установок у реципієнта вважалося і вважається обов’язковою умовою для спілкування з мистецтвом.

В роботі доводиться, що життя мистецтва набагато різноманітніше і багатше.самих досконалих теоретичний побудов, ( не можна

' - Є9 -

абсолютизувати вивчення будь-якої одної сторони, навіть такої вершинної як художність. Уточнюється ше один важливий момент: істо-

рія мистецтва нараховує не одне тисячоліття, розуміння ж художності як сутносної сторони твору, надання їй статусу специфічної сторони мистецтва, сформувалося тільки в останні два століття. Природно, це шг більше стверджує в думці про неоднозначність проблеми художності в функціонуванні мистецтва. Сприйняття твору на рівні носія буденної свідомості характерне головним чином тим, кр відсутня усвідомлена установка, точніш художня установка на мистецтво, на розуміння його особливого місця, яке ніччм не можна замінити в витті людини. Отже, виходячи в існую-шх підходів до розуміння ролі художності, треба констатувати, шр спілкування носія буденної свідомості 8 твором, носить неповноцінний характер, полишений суттєвості як для споживача, так і для мистецтва.

Автор даного дослідження приєднується в цілому до існуючої в теорії думки дадо неповноцінності сприйняття творів мистецтва, яке позбавлене ознак художнього ставлення. Разом 8 цим в роботі пока-8ано. ер може відбутися, якшр критерій художності дійсно виявиться єдиним мірилом у відношеннях з мистецтвом, стане визначати весь характер його функціонування, а також репертуарну політику і т.д. Здійснення заповітних бажань знавців, експертів і всіх, хто обстоює ідею чистоти художніх помислів, обернулася б ввичайною для "добрих намірів" неприємною несподіванкою. В роботі доводиться, шр реальна нагода говорити про те, шр мистецтво помирає, дійсно е'я-вилася б тоді, коли значний.масив творів, де відбувається постійний рух, взаємообмін, як художньо неспроможний, був винесений за межі мистецтва, а залишились би тільки твори відсортовані за художніми ознаками. Постає питання' - чи дійсно стане від цього лхяство щасливішим і досконалішим в своїх діяннях? Чи це мав би бути черговий прояв волюнтаризму, тільки вже в культурі - вробити силоміць щасливою художньо неспроможну публіку? Отже, якшр припустити, ир художність дійсно була б визнана єдиним мірилом цінності мистецтва, то об’єктивно його роль в житті людини і суспільства була б значно збіднена.

В роботі наводяться дані психологічних експериментів шрдо ролі художності в сприйнятті творів. Так, хід експеримону, в якому досліджувався процес сприйняття творів, показав, ир не всі в тих, хто приймав участь в дослідах, при сприйнятті йшли далі співпереживання, співучасті в життєвих колізіях, відтворених в тво-

рах. Більш того, дані експерименту засвідчують наявність тенденції "уникнення катарсісу". тяжіння до "спрощених" художніх моделей, про надання переваги "китчевим" конструкціям, що забезпечують емоційний комфорт, понхологічну релакоацію, вняттл поихо-логічної напруги, Фактично дані експерименту підтверджують положення про характер позахудожиього сприйняття, властивого буденній св і домоет1. Дані експерименту підтверджують і думку про те, щр не тільки людина 8 невисоким рівнем художнього роавитку, але часом і художньо освічена особа свідомо ухиляється ВІД зустрічі в творами, г& визнаються приналежниыи до високого мистецтва.

Отже, якщо визнати наявність двох сфер існування мистецтва, то треба визнати як неконструктивні за своїми результатами спроби підходити до них в однаковими критеріями. Нехай навіть критерій являє собою сутнісну сторону мистецтва, якою е художність. У сфері буденної свідомості призначення мистецтва, також як 1 інші питання, розглядається в тісній ув’язці з практикою життя, як п складової частини. Тому оцінки, ставлення до художніх творів базуються саме на цьому грунті. Тип стосунків, які складаються між мистецтвом 1 носіями буденної свідомості, не вкладається в схему, де головним критерієм є художність у всіх іі проявах. Необхідно бачити оуть процесів, які тут відбуваються, щоб уникнути ПОСПІШНИХ 1 не обгрунтованих висновків щрдо смаків, установок, чекань на цьому рівні.

В другому параграфі четвертого розділу "Художня рефлек-оія як визначальний чинник протистояння буденності" окреслюються позиції автора дисертаційного дослідження вддо значення в життєдіяльності людини і суспільства мистецтва, яке спонукує до виходу за межі буденності, в інший смисловий простір існування. Зазначається, ер раню викладені позиції автора, щодо ролі мистецтва в буденному світоставленні, ніяким чином не спрямовані на спростування. або приниження вагальноприйнятного розуміння мистецтва як вищої духовної цінності. Тому недоцільним було б в даній роботі котрий раз обгрунтовувати необхідність і цінність існування пласта мистецтва, пр визначається як "виогке", "професійне", "авторське".

Дійсно твори, які ми відносимо до "високого" мистецтва і ЯКІ втілюють епоху у всій 11 бататомірності, суперечливості, являють собою вісь художньої культури, центр системи, яка притягає до себе міріади великих і малих тіл, шр обертаються навколо неї. Саме наявність такого центру яе дає їм можливості розлетітися, і вагуйнти-

- зо -

оя в соціальному просторі. При цьому, як раніше відмічалося, такі твори можуть бути і не анані широкою аудіторією. навіть наложиш чином не визнані і прийняті сучасниками. Але вони залишаються необхідними самій культурі.

Культура ж в своїх вищих проявах вдатна переживати і оцінювати теперішнє, бачити, відчувати 8а багатьма нашаруваннями оутнють часу. В цьому і полягає праця культури, сенс п опозиційності буденному світосприйняттю. Сутність же опозиційності полягає В ТОМУ» щр вона розкриває перед людиною проблеми смислобуття, підносячи 11 над течіею життя, в жорстокістю хірурга примушує пережити кінеч-ність буття, свого існування. Таким чином, досягається бажаний ре-вультат - рух назустріч життєвій течі і. виникнення моменту протио-тояішя п хвилям. І перед людиною відкривається можливість визначити, в якій точці буття внаходиться рід людський, і де знаходиться вона, як його суверенний представник.

В роботі уточнюється ' ряд моментів стосовно усвідомлення ролі мистецтва як опозиції буденному світоставленню. Є підстави вважати, шр усвідомлення цієї сторони мистецтва, піднесення п в ранг вищих досягнень, прийшло не відразу і в історії мистецтва займає не такий вже великий відрівок часу. Теоретично воно почало оформлюватися тільки у романтиків. Хоча т в часів античності теоретична думка вже певною мірою визначилась щодо ставлення до жанрів, аокрема в літературі, на пр вказує С.С. Аверінцев. Він відмічає зосередженість античної думки виключно на "старших" жанрах, тобто на тих, які набули чітко окреслених ознак, і які протистояли буденності окрім всього вже самою побудовою образних структур. Художня рефлексія є саме такою і може вианачатиоя таким чином в оту іманентної опозиційності буденності.

Таким чином, наявність опозиційності в мистецтві, яка, зокрема, проявляє себе черев прагнення оречевлити в своєму образному ряді "думку про овіт" (ЕФ.Асмус), на противагу домінуючої "думки в світі", відзначалося і цінувалося, нехай подекуди і в неявній формі, теоретичною думкою в часів и виникнення. Отже, осмислене отавлення до мистецтва як до явища, шо проривається ва межі повсякденності. відрізняється від раніш окресленого буденного ставлення до мистецтва. Але такий рівень спілкування з мистецтвом не достатньо розглядати, сконцентрувавши увагу виключно тільки на активівації духовної роботи в 11 протистоянні повсякденності, або ж, навіть, вооередившипь на проблем) сям.овдогжон.'иійтт огіоОи.

В роботі показано, до існують особливості в сприйнятті мистецтва притаманні художньо-рефлексивному плану. Це набута здатність і бажання насолоджуватися ХУДОЖНЬОЮ досконалістю твору. Відгук аа довершеність форми являє собою емоційну домінанту у реципієнта. Майстерність кінорежисера, у якого в кадрі фільму немає жодної деталі, жодного руху, які б не працювали на образ, на художню ідею; довершеність ліній і поз танцівників, їх віртуозна техніка; прекрасний тембр і сила голосу співака, композиційне і колористичне вирішення живописного полотна і т. д. приносять особливе задоволення, причина якого зрозуміла, а тому і дуже цінується. Цей бік оприйняття еїї не достатньо досліджений і проаналізований. Окремі вказівки на закладені в мистецтві можливості доставляти людині втіху, радість не вичерпуюь всіх питань, які тут постають.

В роботі приділена увага ое одній особливості стосунків е мистецтвом на художньо-рефлексивному рівні - це сприйняття "банального", і пов'язаних в цим явищ в художньому житті. Відзначається зокрема, то в даному разі опозиційність проявляє себе в більш вільних, можна сказати вишуканих формах. За відсутністю кз-тартичної напруженості в обігрування запропонованої невигадливої ситуації включається увесь арсенал зв’язків 1 співвідношень, в який ніби вмішується об'єкт, до сприймається, активно підключається весь асоциативний багаж особи (Г. Єр макова). Все це визначає вільну, необтяжливу жорсткою прив'язаністю до реалій повсякденності, гру розуму, який вільний вміщувати об’єкт сприймання в нову, ним же створену реальність.

Отже, можна констатувати, до художньо орієнтована свідомість, поряд з стабільними усталеними формами, здатна набувати нових форм

і нових можливостей прояву. Під впливом подій, що відбуваються в художньому процесі, в поле зору художньої рефлексії попадають нові об’єкти для осмислення, освоєння, реагування, а звідси виробляються і нові засоби виконання своєї міси - протистояти рутині повсякденності.

П’я т и й розділ " Сфери прояву буденної свідомості та їх відображення в мистецтві” присвячений розгляду двох аспектів, розкриття яких завершує дослідження поставленої проблеми.

Перший параграф даного розділу "Етнічний аспект буденного ставлення до мистецтва" вміщує ряд питань, які з одного боку набули сьогодні значної актуальності, в другого - недостатньо були висвітлені саме в сфері функціонування мистецтва я точки яору іг

, - за -

ролі і місця в стосунках споживача в художньою продукцією. В параграфі обгрунтовується положення, щр етнічнп охоплює воі афери побутування людини, пронивуе всі компоненти культури - як матеріальні. так і духовні. Розкривається сутність труднощів, щр виникають в процесі дослідження специфіки етнічного на рівних рівнях. Особлива увага сконцентрована на доведенні того, що етнічність в своїй основі має Суттєвісний характер, і в'ясуванні, яким чином це відбивається в мистецтві, в художній культурі. ■

Шрдо прояву етнічного в мистоцгві, в дослідженні вавначаєть-ся, що процес "субстанціоналіваци" чинників, які визначають національну своєрідність мистецтва проходить надзвичайно важко. Навіть вафіксувати художні структури, які б засвідчували незаперечно національну приналежність, якщо це, зрозуміло, не твори народної культури, надзвичайно важко. Своє ставлення до цієї проблеми автор вивначає через аналів ряду моментів сучасного стану художньої культури. Зокрема вавначається, № матеріальний аспект етнічної культури в сучасних умовах втратив значною мірою своє первісне значення як важливий фактор буттєвісної соціаліваціі. Проте, як показано в роботі, це вовсім не овначає, до в порядку денного доо-ліджень знімається проблема етнічної культури як такої. Інша справа, шр наявність даної характеристики випадає в уваги дослідника культури, якпр вів напряму, або ж побіжно, не ставить ва мету побачити що складову, глибинну частину культури. Дослідження, в рамках таких дисциплін, як етнопсихологія, етнологія, щр проводяться як у нас так і ва рубежем, показують, яку роль грає у формуванні людини етнокультурний контекст перебування, соцюнормативні вимоги притаманні тому чи іншому етносу, відслідковуються також васо-би передачі етнокультурної інформації, форми п еасвоєння. Причому експериментально доведено, шр в сучасних умовах відмінності у поведінці дітей, які формуються в рівних культурах, можна спостерігати вже в перших 3-4 МІСЯЦІВ життя.

В роботі, 80крема, вавначається, шр намагатися віднайти власну своєрідність, справа досить копітка і де в чому невдячна, бо шукати етнічну специфіку в межах власного етносу, в межах "ми", все одно, щр шукати чорну кішку в темній кімнаті. Наша етнічна Суттєвісність адекватна сама собі. Саме цей момент проте практично не усвідомлений і не фіксований ке тільки на рівні буденної свідомості. Він валишається пова увагою багатьох дослідників. Це особливо важливо відзначити стосовно паяю) проблеми, бо таким же >тном

- ээ -

цей момент не фіксується і в мистецтві. Він не фіксується ОСКІЛЬКИ митець не усвідомити цього, відтворює в своєму творі картину світу того етносу, В культурі ЯКОГО ВІН сформований. "Націоналам«* аспект - вважає відомий поет Е. Межелайтіс, - недалежно від нашого бахання надає особливого колориту усьому, шрб ми не робили, ми ніколи його не втратимо, він у нас в крові".

В своїй аргументації автор дисертації грунтується на даних і висновків різних галузей науки, в яких висвітлюється різноманітні аспекти етнічної проблематики. Вони дають підстави стверджувати, що етнічність - невід'ємна складова частина соціалізації особи, по И етнічне формування відбувається незалежно від того усвідомлює це особа, чи не усвідомлює, хоче вона цього, чи не хоче. В перву чергу цей бік соціалізації позначається на почуттєвій сфері, на ставленні до оточуючого світу, на характері цінностей, якими керується при цьому особа. Саме прояви етнічного в емоціональній сфері мохна вважати визначальними стосовно характеру світосприйняття і свіговідношення. Етнічність безпосередньо впливає на формування образу світу, способу мислення, на характер орієнтації людини в дійсності. Тому не можна вважати, щр сучасний стан суспільства, в усіма його складовими від демографічних до матеріальних, нівелює, або ж зводить нанівець етнічний Фактор як в психології окремої особи, так і в суспільстві.

Серед характеристик етнічного світосприйняття однією в провідних можна назвати орієнтацію на збереження існуючих форм життя, стосунків в світом, з оточенням і, зрозуміло, культури, мистецтва. Прагнення це, головним чином, не усвідомлюється, а переживається як життєво цінне і потребує постійного відтворення у мистецтві тих міфологічних схем, в яких людина сформована, і які надають їй відчуття стабільності існування. Мистецтво в просторі етнічного світовідчуття несе на собі функцію об’єктивації, матеріалізації уявлень. цінностей, спрямованих на збереження звичних форм існування, підтвердження обраних моделей поведінки. Чергове відтворення етнічної моделі існування у міфі сприймається на рівні відчуття, почуттєвого стану, бо зміст його складових губиться у товщі віків, спресований у пам’яті поколінь у блоки, готові моделі. Вплив етніч ного середовища на формування почуттєвої сфери напряму відбивається на сприйнятті творів мистецтва як свого, так і іншого етносу.

В роботі доводиться, що етнічність, як об’єктивна даність, прснизує всі стосунки людини з мистецтвом - в ставленні, в сприй-

нятті, оцінках, і, що зрозуміло, на рівні втілення в художніх образах. Мова йдеться про мистецтво взагалі, а не тільки про мистецтво фольклорної традиції. Овоею ці дютніотю, «лшттвм форти 4 вмісту, якщо таке відбувається, твір в першу чергу зобов'язаний наявністю "схопленої" сутні єно1 сторони ментальності, щр притаманна життю зображуваній спільності. Саме в цьому випадку в процесі сприйняття реципієнт має шдсливу нагоду відчути свою спорідненість в художнім світом, пережити його цінність. Узагальнюючи міркування щодо етнічного аспекту на рівні як ставлення і сприйняття мистецтва в сфері буденної свідомості, так і на рівні втілення в художній творчості етнічної специфіки, в роботі визнається, шр етнічне пронизує всі пласти буденного світоставлення, від бутгєвюного до ситуативного. Саме це відбивається на сприйнятті і ставленні до мистецтва власного етносу і творів інших етнокультур. Рівноманітне змістовне навантаження несе етнічний аспект і в творах різних напрямків мистецтва

, Бдругому параграфі п'ятого розділу "Мистецтво і повсякденність" розглядається сфера де притаманні буденній свідомості особливості проявляється найбільш повно 'і наявно. Крім того в’ясовується, як в просторі повсякденності на .рівні життєво-практичного ставлення до мистецтва, проявляється позитивні 1 негативні тенденції, властиві буттєвісно-стабілізуючій основі буденної свідомості. оскільки поряд з розглянутою раніше конструктивною роллю проглядаються і тенденції вузькопрагматичного характеру.

В роботі обгрунтовується позиція автора стосовно розповсюдженої думки, згідно якої, кожний контакт в мистецтвом треба розглядати як вихід за межі повсякденності. Зроблений аналіз дає автору підстави стверджувати, шр на рівні буденного світоставлення, не виникає потреби як такої піднестися над формами побутування властивих повсякденності, як і подолати їх завершеність самих в ообі, Тому деклароване споживачем бажання вийти за межі повсякденності, насправді виявляється тільки бажанням вийти на іншу її паралель. Висхідного руху тут не передбачається. Вихід в іншу площину побутування, це вихід знов-таки у повсякденність, але, так би ковкти, в її ідеальну модель, де все бажане здійснюється 1 надається МОЖЛИВІСТЬ пережити Ці шдслііві моменти.

Далі в роботі зазначається, шр досліджувати мистецтво в межах повсякденності можна за різними параметрами. Один в них характеризується еіг'-у.чп,) <»г, пп пклчячпя т яфйрі лоотуїіУ до ''і'дпжт.оі про-

дукци. Вэна являє собою певний завершальний етап, на якому втілилося прагнення отримати і в культурній сфері все, шо Містить особистий інтерес як в художньому спадку, так і в сучасній художній продукції. Тобто в наявності набуття особою незалежності від суспільних інститутів як в кількості, так і в якості споживаної продукції. Зрозуміло, до дя незалежність досить відносна, та важливо, що особа сама молю регулювати свої стосунки з художньою сферою і в достатньо повному обсязі.

Серед складових, що визначають характер споживання в просторі повсякденності, виділений чинник престижності. В сфері повсякденності. де домінують буденні уявлення про цінності та їх носіїв, він набуває досить широкого масштабу. В деяких вікових групах він взагалі може бути провідним. Для підлітків, молодіжної аудитори прагнення володіти речами, що високо цінуються в референтній групі - потужний стимул 1 для эалучення до художньої продукції. яка цінується цією ж групою, даною віковою категорією.

Наступний складовий компонент можна визначити як фоновий. Музика частіше за ^се використовується як фон. Сучасні динамічні ритми допомагають скоріше повбутися сну, перейти в робочий сі-ан. Музика супроводжує людину під час споживання їжі, учбових занять, робочих операцій. Тобто до фонового споживання підключаються сфери, які аж ніяк не відносяться до вільного часу.

Шменти, шо пов’язані з фоновим споживанням, представляють інтерес і своїми часом непередбачуваними наслідками. Вже кілька поколінь слухає музику, шр звучить з радіоприймачів, часом п не чуючи, не сприймаючи як подію, як вихід ва межі повсякденного існування. Позитивним тут є те. до музика, яка звучить, навіть у відсутності концентрації на ній уваги слухача, тим не менш виховує елементарну вдатність сприймати музику. Раніш в традиційній культурі ця здатність формувалася в рамках існуючого способу життя. її розвиток був надійно гарантований музично-пісенною творчістю, шр супроводжувала життєві, календарні, добові цикли. Нині функцію формування "музичного" вуха виконують радіо і телепередачі. Віде-оряд, як раніш звуковий ряд, сьогодні теж стає фоновим. Включення домашнього телеприймача часто відбувається автоматично. Мерехтіння екрану складає сьогодні невід'ємну честииу домашнього інтер'єру.

Серед особливостей функціонування мистецтва в межах повсякденності, в роботі виділений в? один бік - свободу вибору, якою наділений сучасний споживач художньої продукції. Засоби тиражуван-

-Звий сьогодні такі, шр відсоток споживачів, які отримали можливість самим формувати репертуар творів для прослуховування, перегляду і т. д. стає все більшим. Таким чином, набута, хоча, арозуміло, відносна незалежність в стосунках в мистецтвом від суспільних інститутів культури, визначає і забезпечує свободу вибору виду і жанру твору. Однак, фахівців непокоїть той факт, шр вибір відбувається далеко не завжди на користь високохудожніх творів. В роботі показано, шо побутує спрощене розуміння сутності процесу реалізації дієвого потенціалу мистецтва. Логіка тут така - високохудожній твір, заздалегідь запрограмований на позитивний вплив, відповідно художньо неспроможний, тим більш низькопробний, може спонукати особу на не самі кращі в il житті вчинки. Особливо це стосується молоді. Спрощення стосовно розуміння впливу твору мистецтва на людину полягає в тому, щр сприймаюча особа розглядається щось на вравок tabula rasa, на яку кожний твір наносить нові письмена установчого порядку. Як правило, не враховується той факт, то сприйняття мистецтва опосередковане дією чинників, які складають будову структури особи - установки, потреби, ціннісні орієнтації, спрямованість життєдіяльності і таке інше.

В роботі стверджується, шр такі характеристики, як престижність, Фоновіоть, відносна, але свобода вибору, за своїми вмістов-ними параметрами мало співвідносяться одна в одною, пояснюють явища різного порядку. Проте сфера буденності, тим і характерна, юр представляє собою конгломерат співіснуючих в різних вимірах сполучення сторін, які в кінцевому рахунку складаються в певну цілісність - повсякденність. Мистецтво сьогодні представляє собою шрсь на зразок рами, яка окреслює картину повсякденності, і в той .же час виступав як И почуттєво-структуруюче начало. Годі уявити, які відчуття з’являться у сучасної людини, коли за якихось екстремальних обставин 11 День виявиться позбавленим звучання музики, мерехтіння барвистого відеоряду, розкритої книги, журналу, тою. В роботі стверджується, вр незадоволенність від існування в повсякденності, позбавленої стругсгуруючого впливу мистецтва, дасться взнаки через відчуття психологічного дискомфорту, шр, в свою чергу, суттєво відіб'ється на Всій ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ людини.

Таким чином, коло потреб, які задовольняються мистецтвом в процесі його функціонування в повсякденності, достатньо широке, 1 їх значення в позахудожній сфері весь час вростає. Цю обставину ні в якому разі не можна відносити до втрат, як самого функціонував

на, так і якооті споживання художньої продукції. ІЛістецтво виконує о вое призначення в першу чергу тоді, кош задовольняв потреби Суттєві оного характеру, до спрямовані на вміцнення позиці* лвдини в бутті, на отайілівацію і гарионівадію и стосунків ві світом.

У- вионовках дисертації підводяться шдоумки проведеного дослідження, намічено песпективи подальші розробки проблеми.

0 о н о в н і положення дисертації представлені в публікаціях:

I. Мистецтво як фактор ціннісних орієнтацій особи. //Художня культура і суспільний прогрео. К., 1983. С. 100-108. - 0.6 д.а

8. Роль иокусства в нравственном воспитании личности. //Принципы единства идейно-нравственной и организаторской работа Тевисы.

К.. 1083. С. ЗЭ-42. - 0.3 д. а. 3. Влияние ЮР на характер отношения к искусству. //Этика и эстетика. й®. 27. К., 1Є84.

С. 63-68. - 0.6 д. а.

4. Роль искусства в формировании ценностных ориентаций личноо-ти. //Искусство в мире духовной культуры. К. , 1906. 0.164-168.

1.д.а -

Б. Естетичний ідеал. //Естетичне виховання. Довідник. К. ,1888.

С. 76-78. -0.2 д. а.

С. Естетична оцінка //Естетичне виховання. Довідник.

К. ,1988. С. 78-83. - 0.4 д. а /в співавторстві/

7. Естетичний смак. //Естетичне виховання. Довідник. К.,1988.

0.76-78 - 0.2 д.а /в співавторстві/

8. Мнотецтво і ціннісні орієнтації особи. //Естетичне вихо-

ваня. Довідник. К., 1888. 0.128-130. 0.3 д.а

в. Культура вільного часу. //Естетичне виховання. Довідник.

К.. С. 109-113. 0.4/в співавторстві/

10. Кіно. //Естетичне виховання. Довідник. К., 1688.

С. 149-163. 0. 4 д. а

II. Искусство и ценноотные ориентации личности. К., 1689.

7. б д. а

12. Искусство как регулятор вмоциональной жигни личности.

//Художественная культура и эстетическое развитие личности.

К , 1989. С. 176-210. 2.1 д. а

13. Роль художественности в процессе воздействия искусства //Нравственное содержание искусства и современный идеологический процесо. Сборник тезисов Всесоюзной научно-теоретической конференции. К. , 1990, С. 90-92. 0. 2 Д. а

.. эа -

14. Пройдеua "тслади" мистецтва // Філософська та соціологічна душш. 1691. НИ. 0.100-109. 0.8 д. а.

16. Особливості функціонування мистецтва в сфері буденної свідомості. //Етика і естетика. K., 1991. C.22-28. 0.6 д.а.

16. Пути реализации воспитательного потенциала искусства. //Человек: перестройка мышления и поведения. К. ,1991. 0.169-179. 0.9 д. а. .

17. Родь искусства в воспроизводства мифологического опоооба мышления. //Современное мифотворчество и искусство. (1евиоы докладов научной конференции). Петроваводок, 1991. 0.4Э-45.

0.2 д. а.

16. ВЫтование искусства в сфере обыденного совыания. //Искусство; художеотвеная реальность и утопия. К , 1002.

С. 70-104. 3 д. а.

19. Искусство в мире обиде иного сознания. H., 1Є93. і 0,66 д. а.

20. Українське мистецтво в контексті оучасної культури: монолог чи діалог? "Круглий стіл” філософів та мистецтвовнавців. //Філо-

’ софська та соціологічна думка. 1003. N9-10. C. lOß-lM.